національний педагогічнийуніверситет
імені М. П.Драгоманова
глуховаГанна Геннадіївна
УДК 370:1:378
аксіологічні засади формуванняекологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів
13.00.07 – теорія та методика виховання
автореферат дисертації на здобуттянаукового ступеня кандидата педагогічних наук
Київ– 2008
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Південноукраїнському регіональному інститутіпіслядипломної освіти педагогічних кадрів, м. Херсон, Міністерство освіти і наукиУкраїни
Науковий керівник: докторпедагогічних наук, професор
Андрієвський Борис Макійович,
Херсонський державний університет,
професор кафедри педагогіки дошкільного виховання і початковогонавчання.
Офіційні опоненти: доктор педагогічнихнаук, професор Шмалєй Світлана Вікторівна, Херсонський державнийуніверситет, завідувач кафедри фізіології людини і тварин;
кандидатпедагогічних наук, професорАрхіпова Світлана Петрівна,Черкаськийнаціональний університетімені Б.Хмельницького,завідувач кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки.
Захист відбудеться «_20__» березня 2008 р. о 14.30 на засіданніспеціалізованої вченої ради К 26.053.09 у Національному педагогічномууніверситеті імені М.П.Драгоманова за адресою 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національногопедагогічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.
Авторефератрозісланий «__13_» лютого____ 2008 р.
Вчений секретар спеціалізованоївченої ради Ж.В. Петрочко
ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Для сучасногосуспільства все більше стає характерним протиріччя між об’єктивними вимогами доособистості в контексті «людина – природа» та рівнем розвитку її екологічноїкультури. Не зважаючи на значний прогрес в екологічній освіті, рівеньекологічної освіченості більшості населення залишаться низьким. Повною мірою цестосується і випускників вищих навчальних закладів, професійна діяльність якихбезпосередньо пов’язана з навколишнім середовищем, і які в умовах глобальнихекологічних проблем мають бути провідниками державної екологічної політики.
Аналіз сучасного стануекологічної грамотності майбутніх спеціалістів виробничої сфери засвідчує, що узначної частини цієї категорії молодих людей переважає утилітарний підхід доприроди, проблеми екології не включені в систему особистісних цінностей, не єчастиною їхніх моральних переконань, для багатьох із них притаманнийпасивно-споживацький рівень взаємодії з природою. Нерідко екологічні знання,отримані в процесі навчання, мають невпорядкований, безсистемний характер,уміння і навички екологічного спрямування носять переважно вузько кон’юнктурнезабарвлення, не співвідносяться з аксіологічною життєвою домінантою –гармонізацією суспільства й природи, необхідності збереження як цінностілюдини, так і навколишнього природного середовища.
Проблема екологічноговиховання знайшла достатньо широке висвітлення в педагогічній теорії тапрактиці. Гносеологічним основам її розв’язання присвячено роботиМ. Дробнохота, В. Коменської, М. Гомової, Т. Чурилової таінших. Сутність екологічної культури, її характерні особливості розкриваються упрацях С. Дерябо, А. Захлєбного, Г. Ільїної,І. Суравегіної, Л. Печко. Структура екологічної культури, її місце всистемі загальнолюдської культури знайшла відображення в дослідженнях О. Вербицького,Е. Гірусова, А. Горлова, А. Лук’янова, М. Моісєєва, А. Урсул,А. Фалєєва.
Психологічним аспектамформування екологічної культури присвячені роботи І. Белавіної,С. Глазачева, М. Вересова, Н. Дєжнікової, В. Ясвіна та інших.Аксіологічним підходам до організації виховного процесу – праці В. Бакірова,В. Крисаченка, Н. Назарової, М. Нікандрова, В. Сєрікова, І. Солдаткіної, Т. Стоєк.Культурологічні методи як засоби формування світоглядних позицій особистостівисвітлено у публікаціях Т. Біленко, І. Зязюна, Г. Пустовіта,В. Сластьоніна, О. Рижикової, В. Соколова, А. Степанюк та інших. Інтеграції екологічних понятьу сучасних напрямах виховання присвячено дослідження С. Глазачева,А. Некоса, Ю. Шуйського, С. Шмалей.
Щодо вищої школи, то цепитання, як правило, розглядається крізь призму окремих аспектів екологічноїосвіти й виховання студентської молоді (А. Бегека, Т. Вайда, О. Газман,О. Гданська, В. Дзюба, Р. Кантарія,Т. Корнер, Н. Крилова, Н. Максимчук, Н. Назарова, М. Реут,С. Сухорукова, Г.Тарасенко, Т. Чурилова, М. Шапочка, Є. Флешер та інші).
Поряд з когнітивним ідіяльнісним компонентами в структурі екологічної культури вченими виділяєтьсяаксіологічна її складова (С. Алєксєєв, Т. Баранова, І. Бєлавіна,А. Захлібний, Г. Костецька, З. Кокарєва, С. Ніколаєва,І. Пономарьова, О. Ніконорова, С. Новикова та інші). У той же час типовим недолікому роботах залишається відсутність інтегративного підходу до формуванняекологічної культури як цілісного особистісного новоутворення. У традиційнихмоделях екологічної освіти увага концентрується насамперед на формуванні сумивідповідних знань, відношень, діяльності й недостатньо береться до увагирозвиток аксіологічної основи екологічної культури майбутніх фахівців. Більшетого, у педагогічній теорії та практиці взаємозв’язки між екологічною освітою йекологічними цінностями залишаються фактично невивченими.
Цілком закономірно, щопроблеми виховання нового покоління, його становлення нерозривно пов’язані з формуваннямієрархічної системи цінностей, екологічного світогляду та екологічної культури,заснованої на збереженні довкілля, формуванні діалогічного підходу до природи,технічних знань, що підпорядковуються екологічним вимогам та законамспівіснування. Тому вдосконалення шляхів гармонізації системи світосприймання,формування основ екологічних ціннісних орієнтацій молоді, і насамперед устудентів вищих технічних навчальних закладів як майбутніх фахівців виробничоїсфери, залишається одним із пріоритетних напрямів науково-педагогічного пошуку.Масштабність проблеми вимагає розгляду формування соціального замовлення наекологічну освіту і виховання студентів техніко-технологічного профілю як багатофакторногопроцесу державного рівня.
Таким чином, зростанняактуальності, недостатній рівень розробленості в педагогічній теорії тапрактиці механізмів формування екологічної культури випускниківтехніко-технологічних спеціальностей, а також значні потенційні можливостіаксіологічного підходу до розвитку означеного особистісного новоутворенняобумовили вибір теми нашого дослідження: «Аксіологічні засадиформування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів».
Зв’язок з науковимипрограмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною комплексноїзагально університетської теми Херсонського національного технічногоуніверситету «Новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці,промисловості та агропромисловому комплексі» (НДР 0103U001201) та входить до планунауково-дослідної роботи Південноукраїнського регіонального інститутупіслядипломної освіти педагогічних кадрів із проблеми«Теоретико-методологічні основи вдосконалення системи освіти та поліпшення її кадровогозабезпечення» (державний реєстраційний номер 0104U010624). Темазатверджена на засіданні вченої ради РІПО (протокол № 10 від 21 січня 2005 р.)й узгоджена в раді з координації наукових дослідженьу галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 4 від 26 квітня 2005р.).
Об’єкт дослідження – процесекологічного виховання студентів вищих технічних навчальних закладів.
Предмет дослідження – організаційно-педагогічніумови формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладівна аксіологічних засадах.
Мета дослідження – теоретичнообґрунтувати технологію формування екологічної культури студентів вищих технічнихнавчальних закладів на аксіологічних засадах та експериментально перевірити їїефективність.
Гіпотеза дослідження. Рівеньекологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів суттєвопідвищиться, якщо:
– екологічна культура розглядається як іманентна складова духовноїкультури й наповнюється її ціннісним, інформаційним, ставленнєвим і діяльніснимзмістом;
– процес її формування здійснюється на основі спеціально розробленоїпедагогічної аксіологічно орієнтованої технології, що забезпечує: логіку поетапногооволодіння студентами еколого-ціннісними орієнтаціями все більш високогоґатунку у ході опанування учбовими циклами та факультативними курсами наінтеграційній міжпредметній основі, використання потенційних можливостей іншихвидів навчально-виховної діяльності студентів, оптимальне поєднання традиційнихта інноваційних форм і методів навчання і виховання;
– формування екологічної культури супроводжується педагогічниммоніторингом означеного особистісного феномену за розробленим у дисертації кваліметричниммеханізмом діагностики.
Завдання дослідження:
1. Проаналізуватистан розробленості проблеми розвитку екологічної культури студентів вищої школив педагогічній теорії й практиці та розкрити систему понять і концептуальнихвихідних положень щодо формування означеного особистісного новоутворення нааксіологічних засадах.
2. Визначитиоптимальні складові структури екологічної культури студентів вищих технічнихнавчальних закладів.
3. Обґрунтуватимеханізм діагностики сформованості екологічної культури студентів вищихтехнічних навчальних закладів.
4. Розробити таапробувати технологію формування досліджуваного феномену; визначити основніорганізаційно-педагогічні умови, які забезпечують якісний рівень екологічної культуристудентів вищих технічних навчальних закладів.
5. Створитиметодичні рекомендації для викладачів і студентів вищих технічних навчальних закладівщодо формування екологічної культури особистості на аксіологічних засадах.
Методологічною основою дослідження єфілософські положення наукової теорії пізнання соціальних явищ: про єдністьдіяльності, свідомості та психічних новоутворень; про гармонійний та ціліснийрозвиток особистості, взаємозв’язок та взаємозумовленість аксіологічних таантропометричних підходів у соціалізації особистості, розвитку її духовноїкультури. Конкретна методологія дослідження будувалась на ідеях теоріїдіяльнісної сутності людини та її творчої активності, освітніх концепціяхцілісності як принципу соціальних явищ і процесів, системному підході прибагаторівневому та всебічному аналізі об’єктів педагогічної діяльності. У межахзавдань дослідження важливе значення мали філософські положення про єдністьприроди і суспільства (В. Вернадський, В. Мамедов,К. Ціолковський), аксіологічний підхід до визначення загальних основтеорії культури (Г. Батищев, Е. Гірусов, В. Зінченко,М. Каган, Б. Лихачов, В. Ясвін та ін.), теорія цінніснихорієнтацій особистості (С. Анісімов, В. Момов, К. Левін,С. Рубінштейн); сучасні концепції екологічної освіти і виховання(В. Алєксєєв, М. Гомова, А. Захлєбний, І. Звєрєв,М. Мамедов, М. Моісєєв, С. Ніколаєва, І. Сафронов,М. Реймерс).
Теоретичну основудослідження становлять вихідні положення системно-інтегративного підходу довивчення навчально-виховного процесу, про активізацію особистісного потенціалу(Л. Буєва, М. Каган, А. Маслоу, І. Суравегіна,П. Юркевич); концептуальні ідеї, які розкривають соціальну природу,структуру, закономірності й принципи пізнавальної діяльності особистості тапсихологічні закономірності й механізми формування ціннісних орієнтацій (В. Анненков,М. Бахтін, В. Кузь, Д. Леонтьєв); концепції розвитку культури інавколишнього середовища (Ю. Бромей, С. Глазачев, В.Крисаченко, Б. Лихачов,Є. Макарян, Дж. Стюарт, А. Урсул). Важливими для науковогопошуку були положення, викладені в Законі України «Про охорону навколишньогоприродного середовища» та Концепції неперервної екологічної освіти та вихованняв Україні, Концепції національного та громадянського виховання, Державнійнаціональній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття).
Для досягненняпоставленої мети та вирішення завдань дослідження було використано сукупністьвзаємодоповнювальних методів дослідження:
теоретичні – аналіз іузагальнення філософської, психологічної та педагогічної літератури,директивних матеріалів, навчальних програм та планів технічних ВНЗ, досвідуроботи вищих навчальних закладів, що дозволило виявити, узагальнити ісистематизувати теоретичні матеріали; моделювання шляхів, форм і методівпідвищення ефективності формування екологічної культури студентів технічнихВНЗ;
емпіричні – педагогічніспостереження, бесіди, анкетування, оцінювання, ранжування, експертнеоцінювання – для встановлення рівнів сформованості екологічної культури тапроведення контрольних зрізів; констатувальний і формувальний експерименти таметоди прогнозування з метою визначення та перевірки організаційно-педагогічнихумов формування особистісного утворення, що досліджується;
статистичні – групування,вимірювання, ранжування даних, середні величини, таблиці і діаграми, графічніметоди – застосовувалися для якісної та кількісної обробки результатівдослідження.
Наукова новизнадослідження полягає в тому, що:
– уперше з позиційцілісного підходу обґрунтовано побудовану на ціннісній основі технологіюпоетапного формування досліджуваного феномену, спрямовану на розвитокекологічно-професійної компетентності і готовності студента до природоохоронноїдіяльності в «зоні його відповідальності», тобто в тій частині довкілля, в якійвін реально може впливати на її стан, а також визначено сукупністьорганізаційно-педагогічних умов формування екологічної культури студентів вищихтехнічних навчальних закладів на аксіологічних засадах (наявність технологіїформування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів; комплекснийпідхід до використання виховних можливостей циклів навчальних дисциплін тарезервів позанавчальних видів роботи; раціональне поєднання традиційних таінноваційних форм і методів накопичення досвіду екологічно-етичної поведінки;включення студентів у ситуації вибору морально-екологічних цінностей;цілеспрямована організація екологічного самовиховання майбутніх фахівців;відповідне дидактико-методичне та кадрове забезпечення тощо);
– уточнено йрозкрито сутність екологічної культури як складової процесу професійногостановлення й майбутньої природоохоронної діяльності студентів вищої технічноїшколи;
– подальшого розвитку набули форми іметоди виховання студентів у їх аксіологічній інтерпретації.
Теоретичне значеннядослідження полягає в науковому аналізі системи понять для розробки теоріїрозвитку екологічної культури; розгляді екологічної культури як змістового ядрадуховності людини; обґрунтуванні логіки поетапного формування екологічноїкультури, що відображає поєднання ціннісного, змістового йемоційно-діяльнісного аспектів цілісного процесу розвитку означеного феномену;розробці організаційно-методичного забезпечення формування у студентів екологічнихсоціально значущих ціннісних орієнтацій; узагальненні та вдосконаленні існуючихпідходів до організації навчально-виховної роботи у ВНЗ; визначенні критеріївта рівнів сформованості екологічної культури студентів вищого технічногонавчального закладу.
Практичне значеннядослідження. За результатами теоретичних узагальнень і висновків розроблено івпроваджено в навчально-виховний процес спецкурс «Економіка раціональногоприродокористування», а також методичні рекомендації щодо оптимізації змісту,організаційних форм і методів формування екологічної культури майбутніхфахівців техніко-технологічних спеціальностей, що за родом своїх професійнихкомпетенцій мають безпосереднє відношення до природоохоронної діяльності, а такожстворено комплекс опитувальників і тестових завдань для діагностикиособистісного новоутворення, що розглядається.
Напрацьовані таперевірені результати дослідження можуть бути використані у факультативнійроботі загальноосвітніх шкіл, позашкільних навчальних закладах, на заняттях увищому навчальному закладі з освітньо-екологічної тематики, а також у системіпіслядипломної освіти, при розробці навчально-методичної літератури та статибазою для подальших досліджень.
Матеріали дослідження впровадженов навчально-виховний процес Херсонського національного технічногоуніверситету (довідка № 23/24 від 27 грудня 2006 р.), Харківськогонаціонального автомобільно-дорожного університету (довідка № 24/42 від 17 січня2007 р.), Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освітипедагогічних кадрів (довідка № 01-23/86 від 26 лютого 2007 р.), Українськогодержавного морського технічного університету імені адмірала Макарова (довідка №01 – 8/41 від 02 березня 2007 р.).
Апробація результатів дослідження.Основні результати і теоретичні положення дисертації обговорювалися на звітнихнауково-практичних конференціях, семінарах і засіданнях кафедри цивільної оборониХерсонського національного технічного університету та кафедри педагогіки іпсихології Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освітипедагогічних кадрів (м. Херсон), а також міжвузівській науково-практичнійконференції «Проблеми підготовки фахівців на новому етапі розбудови Українськоїдержави» (м. Херсон, 2002); всеукраїнських науково-практичних конференціях:«Виховання дітей і молоді в контексті громадянського суспільства» (м. Київ, 2003);«Національна програма виховання дітей і молоді в Україні: стан та перспективи»(м. Херсон, 2003);«Адекватна самооцінка як фактор самореалізації особистості» (м. Херсон, 2006); «Розвитокгромадянської освіти в Україні» (м. Херсон, 2006); Міжнароднійнауково-практичній конференції «Формування ціннісних орієнтацій школярів уЄвропейському контексті» (м. Херсон, 2004); ІІ-х Міжнародних педагогічнихчитаннях «Підготовка фахівців освіти в контексті вимог Болонської угоди» (м. Херсон,2006); науково-методичній конференції з міжнародною участю «Безпека життя ідіяльності людини – освіта, наука, практика (м. Харків, 2006).
Публікації. Основнітеоретичні положення та практичні результати дослідження викладено у 9 публікаціях автора (4 з них у фаховихвиданнях, затверджених ВАК України).
Структура дисертації. Дисертаціяскладається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальнихвисновків, списку використаних джерел (339 найменувань) і 14 додатків. Повнийобсяг дисертації 248 сторінок машинописного тексту, із них основного тексту – 187сторінок. Робота містить 3 таблиці (на 1 сторінці), 8 рисунків (на 4 сторінках).
основний зміст дисертації
У вступіобґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету,сформульовано гіпотезу, обґрунтовано методологічні основи та методидослідження, викладено новизну, теоретичне та практичне значення; наведено даніпро апробацію та впровадження результатів дослідження в практику, публікаціїавтора та структуру дисертації.
Перший розділ «Формуванняекологічної культури як педагогічна проблема» присвячено викладурезультатів аналізу сутності і змісту екологічної культури, висвітленнюструктури означеного особистісного новоутворення студентів вищих технічнихнавчальних закладів; обґрунтовано механізм діагностики рівнів їхньоїекологічної культури та визначено стан її сформованості в майбутніх фахівцівсфери виробництва.
У роботі підкреслюється,що екологічне виховання сучасної людини в умовах неблагополучного стану планетиє однією з актуальних проблем. Не зважаючи на значні позитивні зміни у сферіекологічної освіти, рівень екологічної культури населення, у тому числі йстудентів вищих технічних навчальних закладів, залишається низьким. Доводиться,що саме формування екологічної культури є пріоритетним напрямом реформуваннязагальноосвітньої та вищої школи в умовах нової освітньої парадигми. Це вимагаєрозгляду екологічної освіти випускників вищих технічних навчальних закладів,безпосередньо пов’язаних із проблемами навколишнього середовища, як складовоїїхньої професійної підготовки.
Результати критичногоаналізу філософської та психолого-педагогічної літератури з проблемидослідження засвідчують, що екологічну культуру необхідно розглядати якінтегративне особистісне новоутворення, яке має складну динамічну структуру:потреби, мотиви, інтереси, ціннісні орієнтації, спеціальні знання, уміння йнавички, здатність до рефлексії і професійного самовдосконалення.
Спираючись на дослідженняБ. Ананьєва, В. Бондаря, Л. Кондрашової, О. Мороза,К. Платонова, С. Рубінштейна, Р. Сеульського, Д. Узнадзе,процес підготовки особистості до практичної діяльності визначається як системапослідовних та цілеспрямованих змін у мотиваційній, вольовій та її професійнійсферах. Звідси екологічна культура студента вищого технічного навчальногозакладу розуміється нами як інтегрована категорія, що включає комплекс йогопсихолого-педагогічних якостей, які знаходяться у відповідному співвідношенні йреалізуються через аксіологічні переконання в активну природоохороннудіяльність. У роботі доведена доцільність визначення мотиваційно-ціннісного,змістово-функціонального та особистісно-психологічного компонентів екологічноїкультури.
Обґрунтований вдисертації механізм діагностики сформованості екологічної культури студентавищого технічного навчального закладу передбачає відповідну систему критеріїв(екологічна спрямованість; культура сприйняття природи; екологічний досвід;мотиваційно-вольова готовність до активної екологозберігаючої діяльності;здатність до рефлексії), ситуації їх прояву та комплекс методів визначення їхкількісно-якісних характеристик. З цією метою було створено комплекснуметодику, яка передбачала використання адаптованих до завдань дослідженняопитувальників «Я і природа», експрес-діагностика В. Ясвіна, опитувальникінтересів старшокласників І. Лаптєва, асоціативну методику «Езоп» і «Натурофіл» (С. Дерябо,В. Ясвін), а також низку тестів і анкет, пристосованих до умов вищоїтехнічної школи.
Відповідно доінтенсивності вияву показників екологічної культури в дисертації обґрунтованорівні її сформованості в студентів: високий (творчовідбудовчий), середній(зберігаючий) і низький (пасивно-споживацький), визначено їх змістовенаповнення.
Результатиконстатувального експерименту засвідчили, що домінуючими рівнями сформованостіекологічної культури першокурсників вищих технічних навчальних закладів як уконтрольних, так і в експериментальних групах є низький та середній (відповідно66,5 і 65,8%; 30,7 і 30,9%). З огляду на це в роботі робиться висновок про існуючісуперечності між об’єктивною необхідністю підвищення ефективності формуванняекологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів івідсутністю науково обґрунтованої технології її організації, недостатньоюрозробленістю умов її впровадження.
У другому розділі «Оптимізаціяпроцесу формування екологічної культури студентів вищого технічного навчальногозакладу» розкрито концептуальні вихідні положення та обґрунтованотехнологію формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальнихзакладів на аксіологічних засадах, проаналізовано хід, узагальнено таінтерпретовано результати експериментальної перевірки теоретичних положеньданого дослідження.
На основі аналізунауково-педагогічної літератури з’ясовано, що одним із можливих шляхіврозв’язання екологічних проблем, оптимізації взаємин між суспільством іприродою є наявність належним чином організованої технології формуванняекологічної культури на засадах аксіології. Ефективність її функціонуваннязабезпечується наявністю відповідного концептуально-методологічного підґрунтя,що передбачає реалізацію принаймні таких керівних умов, як:
– забезпечення єдиного режиму формування екологічної культури восвітньому просторі вищої технічної школи, де означене новоутвореннярозглядається як іманентний складник духовної культури особистості інаповнюється її ціннісним, інформаційним, ставленнєвим і діяльнісним змістом уході різновидів навчально-виховної діяльності студентів;
– процес формування феномену, що досліджується, базується на ієрархічнійсистемі як філософських категорій і законів пізнання об’єктивної педагогічноїдійсності, так і загальнопедагогічних (діяльнісно-особистісний характеррозвитку, орієнтація на активне навчання і мислення, цілеспрямованість ікомплексність педагогічних впливів, інтегральний підхід до організації навчально-виховногопроцесу) і дидактичних (науковість, системність, природовідповідність, доступність,індивідуалізація, зв’язок теорії з практикою та ін.) вихідних положеннях;
– свідоме оволодіння студентами екологічними ціннісними орієнтаціямибільш високого морального ґатунку забезпечується реалізацією сукупностіаксіологічних принципів (демократичність, гуманістична спрямованість,альтернативність, толерантність, самовизначення), а виявлення й активізаціяціннісних пріоритетів у системі цілеспрямованого розвитку взаємин внутрішньогосвіту студентів із зовнішнім середовищем створює базу для розробки йвикористання відповідних важелів впливу на формування в них прогнозованихякісних характеристик.
У дисертації доводиться,що формуванняекологічної культури можливе лише за умови її розгляду як складника цілісногопроцесу підготовки майбутнього фахівця й заломлюється через усі компонентидосліджуваного феномену (екологічний досвід, біологічно обумовленапідструктура, форми відображення, емоційно-вольова й мотиваційна сфери,екологічна спрямованість).
Сутність розробленої в дослідженнітехнології полягає в забезпеченні планомірного поетапного впливу на свідомістьта поведінку студентів з метою формування відповідних екологічно-моральнихустановок, понять, принципів, орієнтацій від цінностей споживання до цінностізаощадження і цінності відновлення. Її структура включає: блок цілепокладання(мета й завдання), відповідним чином трансформований із нормативних державнихстандартів вищої освіти; теоретико-методологічні концептуальні вихідніположення (закономірності, принципи, правила); змістово-процесуальний(навчальні дисципліни, спецкурси й факультативи, позааудиторна виховна робота,науково-дослідна студентська діяльність, різновиди практик, самоосвіта йсамовиховання), процесуальний (методи, організаційні форми, засоби) блоки тамеханізми зворотного зв’язку (діагноз, прогноз, план, організація, моніторинг,корекція).
Виховне наповненнязмістово-процесуального блоку технології формування екологічної культурихарактеризується наявністю інформації про екологічні проблеми й оптимальнішляхи їхнього розв’язування. Його ефективність забезпечується збалансованістювсіх видів навчально-виховної діяльності. У розділі розкриваються особливостівикористання блоків навчальних дисциплін вищого технічного навчального закладуна принципах інтеграції і міжпредметних зв’язків у єдиному режимі формуванняекологічної культури студентів техніко-технологічних спеціальностей як системоутворюючоїякості фахівця виробничої сфери.
У межах окреслених завдань дисертаціїрозкриті виховні можливості науково-дослідної роботи (НДР) студентів, метою якоїє не тільки повніше й глибше оволодіння специфікою обраної спеціальності,ознайомлення з методами наукового пошуку, а й уміння організаціїприродно-екологічних досліджень, набуття навичок застосування екологічних знаньу розв’язанні конкретних природоохоронних завдань. Визначено, що в підготовцірефератів, курсових, дипломних і магістерських робіт має широко практикуватисятематика професійно-екологічної спрямованості.
За одержаними результатамиобґрунтовано педагогічні умови оптимального використання резервів позанавчальноїроботи в екологічному вихованні студентів вищого технічного навчального закладу.Саме усвідомлення норм екологічної культури здійснюється безпосередньо черезрізні форми та методи позанавчальної діяльності, найбільш ефективними середяких є: бесіди, завдання та доручення; проблемні ситуації; педагогічна вимогата контроль; заслуховування звітів та повідомлень на екологічну тематику;особистий приклад; методи стимулювання; засоби пропаганди та агітації; круглістоли; захисти проектів тощо.
Розроблена в дисертаціїтехнологія є розгорнутим у часі педагогічним процесом, побудованим на ідеяхціннісного розвитку особистості на засадах аксіології, що реалізується шляхомоптимального поєднання ефективних педагогічних засобів і природної активностілюдини до самовдосконалення й самореалізації в освітньому просторі вищоготехнічного навчального закладу і включає декілька взаємопов’язаних етапів (див.рис. 1).
Завдання першого етапуполягає увизначенні вихідного стану екологічної підготовки студентів, виявлення їхніхпсихофізичних задатків, рівня розвитку емоційно-вольової і мотиваційної сфери,наявного обсягу екологічних знань і екологічної спрямованості.
На другому етапі цільовою виступає цінністьспоживання. Основним завданням тут є
/>
Рис. 1. Змістово-процесуальний блоктехнології формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів