Європейські стандарти в сфері охорони довкілля зміст

ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИВ СФЕРІОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯЗМІСТ1. ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ (ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ)……………………………………… 22. ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ…………………….. 43. ПРАВОВІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ…………………………………………………………………………………………………………………… 11 ^ 4. ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ ВОД І ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ………………………………………………………………………………….. 171. ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ^ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ (ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ)Правова охорона навколишнього середовища в Європі була відома ще в давнину. Проте система, яка нині функціонує, почала розвиватися у другій половині ХХ століття. Спочатку охорона середовища виникала із суто економічних переконань, на цю організацію не впливали чинники, які керують нами сьогодні. З погляду на господарське використання середовища та природних ресурсів їх треба було лишень узяти під охорону і впорядкувати. Проте, з іншого боку, з’являлися перші спроби охорони природи, що випливали з бажання зберегти унікальні природні та естетичні вартості. Спочатку ці дії мали місцевий, потім реґіональний і загальнодержавний характер. У минулому столітті темп антропологічного пресинґу доволі прискорився. Природне середовище було вивчене так докладно, що виникла необхідність розпочати рятівні дії всенародного й глобального характеру. На форми правової охорони навколишнього середовища Європейського Союзу, безперечно, вплинули опублікований у 1969 році Рапорт У.Танта на тему “Людина та її середовище”; Стокгольмська Конференція і Декларація 1972 року; публікація “Рапорт Комісії Брундтлянд”; Декларація, проголошена в Ріо де Жанейро на “Зустрічі Землі” 1992 року – іншими словами – “Хартія Землі” і “Порядок денний на 21 століття” (або Глобальна Програма Дій); і, врешті, Декларація у справі Сталого Розвитку Йоганнесбурґ, а також План Дій 2002 року. Ідея сталого розвитку, викладена в документах ООН, реалізується міжнародною правовою Угодою, що стосується охорони середовища. Державні сторони, підписуючи і ратифікуючи цю Угоду, зобов’язалися перенести її умови у площину внутрішнього законодавства, яке можна змінювати і постійно вдосконалювати. Система законодавства Європейського Союзу становить специфічний приклад законодавчих розв’язань міжнародного характеру. Система обов’язкова для усіх країн-членів ЄС і дає змогу гармонізувати внутрішнє законодавство. Обговорюючи правову систему охорони середовища Європейського Союзу, треба неодмінно ознайомитися з терміном acquis communautaire (фр.), який означає правовий доробок Європейської Спільноти. В цей доробок вкладені первинне законодавство, міжнародне законодавство у формі визначених правових актів, судові органи, міжнародні угоди Союзу та угоди, пов’язані з діяльністю країн-членів ЄС. Кожна держава – дійсний член Європейського Союзу, а також держави, які вступають до ЄС, повинні визнати acquis communautaire і насамперед ввести його до внутрішнього законодавства. Водночас цей термін означає не тільки власне законодавчі акти, а й також (а можливо, передусім) їхні розуміння, правове застосування, відповідальність і т.ін. Правові документи Європейського Союзу можна поділити на документи обов’язкового характеру, застосування і дотримання яких є обов’язкові, вони мають означення так званого “твердого законодавства” (англ. hard law) і документи необов’язкового характеру, що визначаються як “м’яке законодавство” (англ. soft law). До документів, які мають обов’язковий характер, належать первинні і вторинні законодавчі акти. Первинні законодавчі акти – це:a) засновницькі трактати;б) трактати, що вносять зміни в засновницькі трактати;в) трактати про прийняття нових членів (трактати про приєднання). Друга група документів – це вторинні законодавчі акти (акти, котрі постійно можна поповнювати). Серед них обов’язкові акти: Директиви, розпорядження, рішення, та документи, які не мають обов’язкового характеру: програми, експертизи, рекомендації, Зелена Книга, Біла Книга, ухвали і рапорти.Директиви є правовими актами, які, будучи скеровані до держав-членів ЄС, зобов’язують їх доступними для себе засобами та механізмами осягнути, мету, окреслену в Директиві. Директиви не виконуються безпосередньо! Тільки національні законодавчі акти, прийняті на підставі Директив , є основою прав та обов’язків для фізичних та юридичних осіб.Розпорядження є правовими актами загального характеру, які у внутрішньому законодавстві відповідають законам. Розпорядження належить застосовувати безпосередньо в державах-членах ЄС. Вони визначають права та обов’язки фізичних і юридичних осіб, їх застосовують в адміністративних та судових справах.Рішення є правовими актами індивідуального характеру, скерованими до конкретно визначених адресатів (відповідають адміністративним рішенням). Адресатами рішення можуть бути держава або кілька держав-членів ЄС, або фізичні чи юридичні особи. У правовій охороні зовнішнього середовища досить значну роль відіграють програми, які є актами необов’язкового характеру. Ці документи мають політично-стратегічне значення. Програма – це список дій, що їх європейські органи реалізують у визначеній сфері в певний час. У сфері охорони середовища Європейська Спільнота впровадила шість Програм Дій. У процесі прийняття вторинних законодавчих актів для ЄС мають місце чотири процедури: консультативна процедура, процедура співпраці, процедура прийняття спільного рішення, а також процедура згоди. Ці процедури відрізняються між собою роллю Європейського Парламенту в процесі встановлення вторинних законодавчих актів. Спільним елементом для цих процедур є те, що Рада або Парламент з Радою можуть затвердити законодавчий акт лише на підставі пропозиції Комісії. Нині у країнах Європейського Союзу реалізовується так звана ^ Шоста Програма Дій: “Environment: Our Future, Our Choice 2001-2010”1. Програма охоплює рівневі проблеми, а також обговорює чотири головні тематичні групи. Ця Програма реалізує концепцію так званого нового підходу і відпрацьовує стратегічні механізми, необхідні для реалізації мети в окремих секторах економічного та суспільного розвитку. В Програмі підкреслено необхідність відпрацювання результативніших методів впливу на суб’єкти, які користуються середовищем, незалежно від інших важелів впливу на сфери бізнесу, споживачів, політиків, громадян. Як було згадано раніше, у системі права Європейського Союзу програми не є документами обов’язкового характеру. Вони – стратегічні акти. У випадку охорони середовища та природних ресурсів їх можна трактувати як ориґінальну політику країн Європейської Спільноти. Загальні цілі Політики Охорони Середовища ЄС такі: збереження, охорона, поліпшення якості навколишнього середовища, охорона здоров’я людей, осмислення дій, які стосуються питань охорони й раціонального використання природних ресурсів, охорона природного середовища на рівні великих реґіонів чи на глобальному рівні.Реалізація та досягнення цілей, поданих раніше, можливі за умови встановлення “твердого законодавства” у формі Директив, розпоряджень, а також внутрішніх законодавчих актів країн-членів ЄС. Законодавчі акти, що стосуються охорони середовища в Європейському Союзі – це близько 300 правових актів, що містять Директиви, розпорядження та пропозиції. Згідно із сферами застосування їх можна поділити на такі категорії: рівневі законодавчі акти;промислові забруднення;повітря;води;управління відходами;охорона природи;небезпечні субстанції;біотехнології;шум;інше. ^ 2. ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ХТО ПОВИНЕН НАДАВАТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНУ? Усі органи суспільної адміністрації, що володіють інформацією про середовище і його охорону:війт, бурґомістр чи президент міста; староста, воєвода;міністр навколишнього середовища;а також інші суб’єкти, призначені для виконання суспільних завдань, що стосуються середовища та його охорони. ^ ХТО МАЄ ПРАВО ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНУ? Будь-які: фізичні та юридичні особи;організаційні одиниці без юридичної особи; організації, органи, інституції.Незалежно від: віку,громадянства чи місця проживання або місця перебування,правового чи фактичного інтересу. ^ ЯКА ІНФОРМАЦІЯ ПІДЛЯГАЄ ОПРИЛЮДНЕННЮ? Види документів: стратегії, плани чи програми, що потребують певної процедури у справі ОВНС;проекти політик, стратегій, планів чи програм, що потребують визначеної процедури у справі оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС);прогнози впливу на середовище; пропозиції про видання рішень, а також рішення та постанови, що вимагають певної процедури у справі ОВНС; пропозиції рішень місцевих органів, а також рішення місцевих органів, що потребують певної процедури ОВНС; рапорти про вплив заходів на середовище; аналізи після реалізації заходів; екофізіографічні опрацювання;пропозиції про видання дозволу, а також дозволи; екологічні перегляди; реєстри небезпечних субстанцій; рапорти та рішення про безпеку;зовнішні проекти оперативно-рятувальних планів;рішення про розмір, відтермінування оплати, зменшення і можливість плати за користування середовищем чи адміністративно-грошові покарання; рішення, що визначають величину поточного покарання; земельно-геологічна документація ліквідованих вугільних підприємств; результати дослідницьких і наукових робіт у сфері охорони середовища; вибрані документи зі сфери законодавства про охорону природи; вибрані документи зі сфери законодавства про відходи; вибрані документи зі сфери законодавства про дотримання чистоти й ладу в ґмінах2; пропозиції про видання дозволу, а також дозвіл на забір води (зі сфери питань, що регулює закон “Водне Право”); реєстри серйозних аварій (зі сфери питань, що їх регулює закон “Про Інспекцію Охорони Середовища”); а також усі інші інформації у вигляді документів, агрегованих даних, зокрема в письмовій, візуальній, фонічній та інших формах, що стосується: стану природних елементів і їх взаємного впливу, викидів у атмосферу, а також дій і речовин, що впливають чи можуть неґативно впливати на середовище; впливу стану навколишнього середовища на здоров’я і умови життя людей, на культурні блага; адміністративні та економічні дії і заходи, що мають на меті охорону середовища; плани, програми, фінансовий аналіз, пов’язаний з прийняттям суттєвих рішень стосовно охорони середовища. ^ ЯК ЗБИРАЄТЬСЯ ІНФОРМАЦІЯ ПРО СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНУ? Адміністративні органи, відповідальні за стан довкілля, зобов’язані вести суспільно – доступний перелік даних про документи, що приймаються у справі середовища і його охорони. ^ ЯКИЙ ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНУ? Терміни: без особливого зволікання;не пізніше, ніж протягом місяця з дня отримання (подання) заявки; до двох місяців у разі складної справи. Безоплатні – без заявки (подання):пошук і перегляд у приміщенні адміністративного органу документів, поданих у детальній картотеці і які є суспільно-доступними; надання в усній формі інформації, що не потребує пошуку. Оплатні – на письмове замовлення (подання):(стосовно ставок, визначених розпорядженням міністра Середовища):пошук інформації; виготовлення копій документів або відомостей; пересилання копій документів або відомостей. ^ КОЛИ Й КОМУ МОЖЕ БУТИ ВІДМОВЛЕНО В ДОСТУПІ ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ОХОРОНУ? Адміністративний орган не надає доступу до інформації, якщо: доступ до неї міг би порушити законодавство про охорону державної таємниці; доступ міг би порушити законодавство про охорону первинних даних, отриманих при статистичних дослідженнях; стосується справ, що належать до чинного судового, дисциплінарного або карного процесу, якщо розголошення інформації могло б зашкодити судовому веденню справи; стосується справ, що належать до авторських або патентних прав і якщо розголошення такої інформації могло би порушити ці права; стосується документів або відомостей, поданих третіми особами, і якщо ці особи брали на себе відповідальність за нерозголошення цих даних; стосується документів або даних, розголошення яких могло би створити загрозу для середовища. ^ Адміністративний орган може відмовити в доступі до інформації, якщо: це потребувало би доставки документів або відомостей, які перебувають у процесі опрацювання або призначені для внутрішнього користування; замовлення (подання) на доступ до інформації є безперечно неможливе для реалізації або сформульоване в досить загальному вигляді; оприлюднення технологічних відомостей могло би погіршити конкурентну позицію того, хто передає інформацію; відмова доступу до інформації оформляється у вигляді рішення. ^ ПРОЦЕДУРИ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ЩОДО ОХОРОНИ СЕРЕДОВИЩА ЗА УЧАСТЮ СУСПІЛЬСТВА:^ КОЛИ ПОТРІБНА УЧАСТЬ СУСПІЛЬСТВА? Завжди в разі: опрацювання політики, стратегії, планів і програм, що потребують певної процедури оцінки впливу на середовище; видачі рішень стосовно запланованих заходів, які могли б суттєво впливати на середовище;видачі інтегрованих екологічних дозволів; опрацюванні зовнішних оперативно-рятувальних планів, пов’язаних з ризиком промислової аварії; видачі рішення у справі генетично модифікованих організмів (ГMO).^ ЯКОЮ МАЄ БУТИ ПРОЦЕДУРА ЗА УЧАСТЮ СУСПІЛЬСТВА? Заява в засобах масової інформації про початок заходу і розміщення інформації у суспільно доступних місцях: у приміщенні адміністративного органу, конкретно стосовно справи;оголошення неподалік місця запланованого заходу; додатково – оголошення у пресі або на інтернет-сторінці.Ознайомлення з документацією справи, тобто: із заявкою на видачу рішення; з проектом програми чи планом; з документацією, тобто рапортом чи прогнозом впливу на середовище. Складання зауважень і пропозицій упродовж 21 дня з часу подання відомостей у ЗМІ: фізичними та юридичними особами; організаційними одиницями без зареєстрованої юридичної особи; організаціями, органами, інституціями; незалежно від віку, громадянства чи місця проживання або місця перебування, юридичного або фактичного зацікавлень у справі або осіб незацікавлених. Розгляд адміністративними органами зауважень і замовлень через:вираження думки щодо них; проведення адміністративних процедур. Подання до відома громадськості інформації про рішення, а також можливість ознайомлення з ним: у приміщенні адміністративного органу;оголошення поблизу місця запланованого заходу; додатково – оголошення у пресі або на інтернет-сторінці. ^ ЯКИМИ Є РЕЗУЛЬТАТИ ПРОЦЕДУРИ БЕЗ УЧАСТІ СУСПІЛЬСТВА? Рішення, прийняті з порушенням вимог, що стосуються участі суспільства, є недійсні. ^ КОЛИ НЕ ТРЕБА ПРОВОДИТИ ПРОЦЕДУРУ ЗА УЧАСТЮ СУСПІЛЬСТВА? Процедура прийняття рішення у справі охорони середовища за участю суспільства не застосовується тоді, коли рішення, що їх приймають, пов’язані з обороною або державною безпекою. ^ ПРОЦЕДУРА У СПРАВІ ОЦІНКИ ВПЛИВУ ЗАПЛАНОВАНИХ ЗАХОДІВНА СЕРЕДОВИЩЕ: КОЛИ СТАВИТЬСЯ ВИМОГА ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ОЦІНКИ ВПЛИВУ НА СЕРЕДОВИЩЕ? ^ У разі прийняття рішення у справі запланованого заходу, що може суттєво впливати на середовище, тобто: рішення про умови забудови й освоєння території, видане на підставі Закону “Про освоєння простору”, рішення про дозвіл на будівництво або руйнування об’єкта чи його частини, видане на підставі Закону “Будівельне Право”, концесії на пошук або виявлення покладів корисних копалин, на видобуток корисних копалин, на складування субстанцій без резервуарів, а також складування відходів у териконах, у тому числі й у підземних гірничих виробітках, виданих на основі Закону “Геологічне і Гірниче Право”, дозвіл у сфері водного законодавства, у межах будівництва водних об’єктів, забору підземних вод і сільськогосподарського використання стоків, виданий на основі Закону “Водне Право”; рішення, згідно з якими встановлюють умови проведення робіт щодо регулювання вод, будівництва протиповеневих гребель, меліоративних робіт, водовідведень та інших земельних робіт, які змінюють водні співвідношення на територіях з особливими природними вартостями, зокрема на територіях, на котрих є ареали поширення рідкісних рослин, видані на підставі Закону “Про охорону природи”; рішення, що затверджують проекти відродження чи рекультивації ґрунтів, видані на підставі Закону “Про відродження і рекультивацію ґрунтів”; рішення про зміну лісу на сільськогосподарські угіддя, видане на підставі Закону “Про ліси”; рішення про побудову місцевої автостради, видане на підставі Закону “Про платні автостради”, коли це рішення стосуються відрізків, які, згідно з документами місцевих органів, не можуть бути місцевою автострадою, зважаючи на умови охорони середовища або можливість виникнення суспільних конфліктів. ^ ЧОГО СТОСУЄТЬСЯ ОЦІНКА ВПЛИВУ НА СЕРЕДОВИЩЕ? Процедура оцінки впливу на середовище зазначає, аналізує, оцінює безпосередній і посередній вплив конкретного заходу на: середовище, здоров’я і умови життя людей; б) матеріальні блага; в) блага культури; г) взаємний вплив між чинниками, про які йдеться мова у пп. а)- в); д) доступ до покладів корисних копалин; можливості, а також способи запобігання і обмеження неґативного впливу на середовище; вимоги до обсягу моніторинґу.^ ЯКІ ІЗ ЗАПЛАНОВАНИХ ЗАХОДІВ ПОТРЕБУЮТЬ ОЦІНКИ ВПЛИВУ НА СЕРЕДОВИЩЕ? ^ Вимога проведення процедури оцінки впливу на середовище охоплює: планування заходів, що можуть суттєво впливати на середовище, для яких згідно із законодавством є обов’язковою підготовка рапорта; планування заходів, що можуть суттєво впливати на середовище і для яких обов’язковим згідно з рішенням відповідного органу є підготовка рапорта. ^ ХТО КЕРУЄ ПРОЦЕДУРОЮ ОЦІНКИ ВПЛИВУ НА СЕРЕДОВИЩЕ? Процедурою оцінки впливу на середовище керує адміністративний орган, відповідальний за видачу рішення, тобто: війт, бурґомістр або президент міста, староста,воєвода,після узгодження з відповідним органом охорони середовища, та із санітарним інспектором. ^ КОЛИ ПОТРІБЕН РАПОРТ ПРО ВПЛИВ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ? Рапорт про вплив заходу на середовище вимагають для: планованого заходу, що може суттєво вплинути на середовище, для якого обов’язок підготувати рапорт виникає з чинного законодавства, планованого заходу, що може суттєво вплинути на середовище, для якого обов’язок підготовки рапорту є встановлений відповідним органом. ^ ХТО ФОРМУЄ РАПОРТ ПРО ВПЛИВ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ ? За підготовку рапорту про вплив заходу на середовище відповідальним є замовник. ^ ЯК ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ ОБСЯГ РАПОРТУ ПРО ВПЛИВ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ? Адміністративний орган, який відповідає за видачу рішення, підтверджує обов’язковість підготовки рапорту про вплив заходу на середовище і окреслює його обсяг на підставі: інформації, що її подає замовник про планування заходу, де є дані про: вид, масштаб і організацію заходу; б) площу, яку займають будівлі, при тому спосіб їх використання до початку заходу, інформація про рослинне покриття; в) інформація про технологічний процес, що використовуватиметься; г) можливі варіанти заходу; д) передбачену кількість використаної води та інших матеріалів, сировини, пального й енерґії; е) заходи, спрямовані на збереження середовища; є) види і передбачену кількість введених до середовища субстанцій або енерґії, при застосуванні заходів щодо охорони середовища; ж) думка відповідного органу охорони середовища; з) думка санітарного інспектора.^ ЩО ПОВИНЕН МІСТИТИ РАПОРТ ПРО ВПЛИВ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ? Рапорт про вплив заходу на середовище повинен враховувати вплив заходу на етапах його впровадження, експлуатації і також ліквідації, та при тому містити: опис планованого заходу, а саме: a) характеристику цілого заходу й умови використання території на етапах започаткування та проведення, б) головні характерні риси виробничих процесів,в) передбачувану кількість викидів, що виникне із функціонуванням планованого заходу, опис елементів природного середовища, що охоплені обсягом передбачуваного впливу планованого заходу, опис проаналізованих варіантів, у тому числі: a) таких, що полягають у відмові від проведення заходу; б) найкращого для середовища варіанту, водночас з обґрунтуванням його вибору;окреслення передбаченого впливу на середовище, проаналізованих варіантів, при тому можливості серйозної промислової аварії, а також можливого транскордонного впливу заходу на середовище;обґрунтування вибраного замовником варіанту з описом його впливу на середовище, зокрема на людей, тварин, рослинність, земну поверхню, воду, повітря, клімат, матеріальні блага, блага культури, ландшафт на взаємний вплив між цими елементами; опис передбачуваних істотних впливів планованого заходу на середовище – безпосередній, посередній, вторинний, акумульований, короткий, середній, довготерміновий, постійний, тимчасовий впливи на середовище, що виникають з: a) існування заходу; б) використання природних благ; в) наявності викидів; а також опис методик прогнозування, застосованих замовником, опис дій, передбачених для запобігання, обмеження або компенсування природних неґативних впливів на середовище, якщо планований захід пов’язаний із використанням обладнання – порівняння пропонованої технології з технологією, що відповідає окресленим вимогам, висновок, чи для планованого заходу обов’язковим є встановлення території обмеженого вжитку і тим самим окреслення межі такої території, обмежень щодо призначення території, технічних вимог, що стосуються споруд і способів користування ними, представлення проекта у графічній формі, аналіз можливих суспільних конфліктів, пов’язаних із планованм заходом, представлення моніторинґу впливу планованого заходу на довкілля на етапах будівництва й експлуатації об’єкта;вказання труднощів, що виникають у зв’язку з нестачею техніки або пробіл у сучасній науці, на який наткнулися, опрацьовуючи рапорт, конспект інформації, що міститься у рапорті, написаний доступною, неспеціалізованою мовою;прізвище особи або осіб, які готували рапорт, джерела інформації, на підставі якої приготовано рапорт. ^ ЧИ В ПРОЦЕДУРІ У СПРАВІ ОЦІНКИ ВПЛИВУ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ ПОТРІБНА УЧАСТЬ СУСПІЛЬСТВА? Участь суспільства потрібна: якщо підготовка рапорту є обов’язкова або коли цей обов’язок встановлений відповідними адміністративними органами,в час здачі замовником рапорту про вплив заходу на середовище.^ ЧИ У ПРОЦЕДУРІ ОЦІНКИ ВПЛИВУ ЗАХОДУ НА СЕРЕДОВИЩЕ ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ Є МОЖЛИВИМ?Доступ суспільства до інформації є можливий на кожному етапі процедури оцінкивпливу на середовище планованого заходу. Вміщення інформації про процедуру в суспільно доступних базах даних означає те, що: документ має бути доступний в той самий день, за його пошук не беруть плати. ^ 3. ПРАВОВІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ Законодавство, що стосується управління відходами на території ЄС, є досить широке та розлоге. Ступінь складності віддзеркалює розмір проблем, з якими країни-члени ЄС мусять упоратись, управляючи відходами, кількість яких скоро зростає. Усі законодавчі акти Спільноти, присвячені проблематиці відходів, можна поділити на: акти, присвячені загальним питанням, що регулюють інституційні рамки; функціональні та загальні принципи; акти, присвячені методам переробки та утилізації відходів; акти, що регулюють способи та процедури з особливими відходами; законодавчі акти, що регулюють транспортування відходів та їхній міжнародний обіг. Нормативні акти, що стосуються відходів, є досить динамічні. Сьогодні – це кілька десятків актів різного ранґу: Директив, розпоряджень, рішень, стратегічних документів і резолюцій. ^ Політика управління відходами Як було згадано раніше, нормативно-правові акти, що регулюють управління відходами – це документи, що мають обов’язковий характер: стратегії, політики, резолюції і т.ін.. Останні, не зобов’язуючи безпосередньо, мають першорядне значення у законодавстві про відходи. В них виділені загальні принципи та головні цілі управління відходами, на які посилаються усі законодавчі акти цього напряму. До основних стратегічних актів належать: Стратегія ЄС про управління відходами від 18.09.1989 року, Резолюція Ради від дня 07.05 1990 року та резолюцію Парламенту від 19.02. 1994 року про управління відходами, Рапорт Комісії для Парламенту і Ради про політику управління відходами від 08.10.1995 року, Резолюція Ради від дня 24.02.1997 року про стратегію управління відходами. Крім того, проблематика відходів є вписана в теми Програм Дій, що стосуються довкілля. Перша Програма дій (1973 – 1976) вказувала на обов’язковість прийняття Спільнотою дій у сфері утилізації відходів як важливої проблеми, що спричиняє порушення умов вільної конкуренції. Друга програма дій (1977-1981), подібно як і Третя (1982 – 1986), розширила проблеми, пов’язані з відходами та боротьбою зі шкідливими наслідками відходів і збереженням природних ресурсів при одночасному управлінні ними. В цих програмах політика управління відходами брала до уваги три аспекти: запобігання утворенню відходів;переробку та повторне використання відходів; безпечну утилізацію решти відходів, що не підлягають переробці й перетворенню. Такий підхід знайшов підтвердження у Четвертій програмі дій (1987 – 1992), яка особливо наголошувала на потребі дій у сфері “чистих технологій” і “чистих продуктів”. У програмі вказано на обов’язкове вжиття багатосторонніх дій, таких як матеріальне заохочення, проведення інформаційних кампаній та впровадження в життя відповідних правових актів. П’ята програма дій пропаґувала виважене управління природними ресурсами та відповідні дії щодо обмеження кількості утворюваних відходів. Сьогодні обов’язковою до виконання є Шоста Програма Дій «Наше майбутнє, наш вибір», що закладає далекосяжні цілі, яких треба досягнути у сфері управління відходами. А саме: обмеження кількості відходів, що потрапляють на складування до 20% відсотків до 2000 року, та до 50% відсотків до 2050 року, пропаґування переробки і технологій повторного використання відходів, інвестування у методи проектування та безвідходне виробництво, введення «аналізу циклу життя» і т.д. ^ Принципи політики управління відходами Ключовим елементом стратегії управління відходами є управління, що окреслене потоком відходів та ієрархією дій, спрямованих на відходи. Найкращі дії, спрямовані на відходи – це запобігання їх утворенню або мінімізація обсягів відходів; далі йде їх повторне використання; натомість їхні утилізація чи знешкодження трактується як остаточний варіант, котрий належить застосовувати тільки тоді, коли будь-яка інша дія, спрямована на відходи, є неможлива. Управління відходами має підпорядковуватися досягненню високого рівня охорони довкілля, при тому треба зважувати витрати та потенційну користь, а також потреби, пов’язані із функціонуванням спільного ринку. Методи запобігання утворенню відходів є першочерговим принципом європейської стратегії у сфері відходів. Щоб реалізувати такий принцип, політика накреслює два основні шляхи обмеження утворення відходів. По-перше, запобігання за допомогою технологій. Воно веде до пропаґування і впровадження ідеї “чистої продукції”. Результатом удосконалення виробничих процесів, які не збільшують обсягу забруднень, має бути невелика кількість відходів або цілковита їх відсутність. Такі технології, як звичайно, поліпшують виробничі процеси і збільшують їхню економічну ефективність. Таку ціль можна досягнути самою промисловістю, що має найкращі умови для обмеження кількості та шкідливості відходів, що утворюються під час технологічних процесів. У даному разі завданнями є опрацювання практичних дій, що ведуть до запобігання утворенню відходів, а також популяризації поняття “чиста продукція”. Другим способом протидії утворенню відходів є запобігання через продукти. Утилізація відходів мусить бути пов’язана з аналізом впливу продуктів на середовище, на час їх придатності і використання. Продукти, що надходять на ринок, не можуть спричиняти збільшення кількості або шкідливості відходів та утворення забруднень. Стосується це всіх фаз “життя продуктів”: створення, користування і кінцевої утилізації. Кампанія на предмет “чистих продуктів” мусить залучати всі зацікавлені суб’єкти, а саме виробників, проектантів, торгівлю та споживачів. Така програма повинна спиратися на ретельну екологічну інформацію, що стосується характеристики продуктів та їх упакування. Одним з елементів таких кампаній є системи екологічних знаків, які в деяких державах уже застосовуються, а в інших є предметом досліджень і пілотних програм. Якщо не вдалося запобігти утворенню відходів, то найкращим способом запобігання або зменшення їх неґативного впливу на довкілля є переробка або повторне використання. Йдеться про повторне використання відходів у відповідному обігу в господарстві. Переробка та повторне використання відходів може відбуватися різними методами, наприклад регенерацією та пошуком сировини чи енерґії іншого виду. Вибір має ґрунтуватися на меті – зменшення кількості відходів і заощадження сировини та енерґії. Процедура залежить від проведення допоміжних і рекламних заходів та дій, таких, як, наприклад: науково-дослідні роботи, що проводяться у сфері повторних технологій, використання та переробки; оптимізація систем збирання та сортування відходів (селективне збирання, електромеханічне сортування і т.ін.), зменшення зовнішніх витрат на повторне використання і переробку відходів; створення ринків збуту для продуктів, утворених у процесі повторного використання і переробки. Відходи, які не можна повторно використати у виробництві мусять бути знищені (утилізовані); а це, зрештою, означає їхнє накопичення, це – крайність. Перед тим треба проаналізувати можливість зменшення об’єму чи потенційної шкоди відходів та застосувати фізико-хімічну чи біологічну обробку (нейтралізація, стабілізація, компостування, ферментація і т.ін.). Нагромадження мусить відповідати стислим нормам: вибору локалізації; побудови об’єкта; експлуатації об’єкта; попередньої обробки накопичуваних відходів; виду прийнятих відходів; нагляду після закриття об’єкта; рекультивації. Однією з форм утилізації відходів є спалювання їх, яке можна проводити в чітко окреслений періоді і при строгому дотриманні норм викидів та особливому моніторинґу. Поза особливими рішеннями, політика управління відходами Спільноти впроваджує низку принципів. Вони мають досить загальний характер, тому їхні застосування та інтерпретація залишають державам-членам ЄС велику свободу дій. Ключовими питаннями є: повернення до принципів сталого розвитку;узгодженість з принципом “той хто забруднює – той платить” і впровадження нових фінансових інструментів. Витрати на утилізацію відходів залежать безпосередньо від норм і положень, що окреслюють конструкцію і експлуатацію установки, а також від типу установки та від значної кількості зовнішніх факторів, таких як ціна ґрунту та суспільні витрати; а також від узгодження типу установки: спалювальні, поверхневого накопичення чи іншого виду установки для обробки відходів;Вказівка на роль еко-аудитів і екологічних балансів та аналізу циклів життя. Ці питання реалізуються у рамках програм пропаґування систем управління довкіллям, добровільно впроваджених підприємствами та організаціями, що спираються на норму ISO 14001. Цьому служать насамперед Розпорядження № 761/2001 Європейського Парламенту і Ради від 19 березня 2001 року про можливість добровільної участі організацій в Системі Еко-Управління та Аудитів ЄС3. Згідно з його положеннями, у системі можуть брати участь не тільки господарські чи промислові одиниці, й також інші одиниці, зокрема адміністративні органи, навчальні пункти, установи послуг тощо, позаяк і вони впливають у будь-який спосіб на довкілля. визнана потреба пропаґування продуктів, здатних до повторного використання та переробки. Суспільні замовлення є великим сектором, який може відігравати в цій справі ключову і провідну ролі. Допускається внесення екологічних вимог до специфіки замовлень у спосіб, який нікого не дискримінує. визнана роль планування на період управління відходами. На підставі окресленої політики створено цілу систему управління відходами у країнах-членах ЄС на національному, реґіональному та місцевому рівнях. Законодавчі акти дали також підставу для організації відповідної інфраструктури, що створює можливість безпечного збирання, сортування, транспортування, переробки, пошуку матеріалів, та енерґії з відходів та знешкодження утворюваних відходів. Цілість правової системи регулює проблему управління відходами у сфері:єдиних технологій та впровадження єдиної системи класифікації відходів і технологічних процесів ; впровадження основних правових інструментів – планів і дозволів; накладання обов’язків, пов’язаних з управлінням відходами (складування, спалювання); накладання обов’язків, пов’язаних з особливими видами відходів (небезпечні, упаковки, батареї, мазути та оливи і т.ін.). ^ Головна ДирективаДиректива Ради 75/442/EWG про відходи визначає правові рамки й уточнює основні принципи управління відходами в Європейському Союзі. Директива вводить єдині визначення термінів “відходи”, “пошук” “утилізація” і т.ін. Під поняттям відходу розуміється “кожна субстанція чи предмет, у категоріях, визначених в додатку І, яких власник позбувається, хоче позбутися, або мусить позбутися відповідно до чинного законодавства”. Додаток І визначає такі категорії відходів: промислові та харчові рештки;продукти, які не відповідають вимогам;продукти, для яких кінчився термін придатності;предмети, які не придатні для використання (наприклад, вживані батарейки, використані каталізатори і т.ін.); відходи виробництва (наприклад, шлаки, рештки після дистиляції і т.ін.); рештки від видобутку і переробки сировини (наприклад, гірничі шлаки, важкі оливи з нафтових полів і т.ін.); продукти, для яких власник не знаходить подальшого застосування (наприклад, відходи сільського господарства, підсобних господарств, відходи організацій, торгових яток, магазинів і т.ін.);