Грунт – це поверхневий шар земної кори, видозмінений під впливом фізичного, хімічного і органічного вивітрювання.
Це ланка, що зв’язує живу і неживу природу. Складається з твердих речовин, ґрунтової води, повітря і живих організмів.
Процес утворення ґрунтів пов’язаний з кліматом, рослинністю, рельєфом, діяльністю мікроорганізмів, мінеральним складом підґрунтя і працею людини.
Найважливіші морфологічні ознаки ґрунтів: забарвлення, структура, будова, механічний склад, включення.
Забарвлення – це одна з важливих морфологічних ознак, за якою деякі ґрунти навіть одержали назву (чорноземи, каштанові, буроземи, сіроземи). Колір ґрунтів залежить від сполук, що входять до його складу.
Гумусові речовини і сполуки марганцю надають ґрунтам темного кольору (чорного або сірого), оксиди кремнію, солі кальцію — світло-білого або ясно-ciporo. Оксиди заліза, залежно від концентрації їх, забарвлюють у жовтий, коричневий або бурий колір.
Структура. Ґрунти поділяються на структурні і безструктурні. У безструктурному ґрунті окремі механічні елементи (піщинки, пилуваті частинки) перебувають у вільному стані й не зв’язані одна з одною. У структурному — вони поєднані в агрегати різної величини і форми, які і надають ґрунту певної структури.
Структура ґрунту, створюючи сприятливий водний і повітряний режими, є одним з вирішальних факторів його родючості.
Найсприятливішою структурою є горіхувато-зерниста з агрегатами розміром від 10 до 0,25 мм.
Будова ґрунту — щільність і пористість, які зумовлюють його водопроникність і аерацію.
Механічний склад ґрунту — це співвідношення в ґрунті часток різної величини. Залежно від вмісту глини і піску ґрунти поділяються на такі групи: легкі, середні суглинисті, важкі глинисті.
Кращим ґрунтом щодо механічного складу є легко- і середньо-суглинисті, які мають найсприятливіший водний, повітряний і поживний режим. Визначити механічний склад ґрунту нескладно самому вихователю. Для цього грунт скачують у ковбаску. Якщо він не формується — це піщаний, якщо формується і розсипається — суглинистий, якщо не розсипається — глинистий.
Включення — це елементи, які містяться в ґрунті не з причин ґрунтоутворення: уламки твердих гірських порід, залишки будівельного сміття тощо.
Родючість ґрунту — це здатність забезпечувати рослини вологою, повітрям і поживними речовинами під час вегетації. Родючість значною мірою визначається кількістю і якістю гумусу (перегною). Утворення гумусу здійснюється під впливом мікроорганізмів з рослинних і тваринних решток.
До складу ґрунтів входить 45 різних елементів, але найпоширенішими є вуглець, кисень, водень, азот, кремній, алюміній, залізо, кальцій, натрій, сірка, фосфор, титан і марганець.
Найчастіше рослини зазнають нестачі азоту, фосфору, калію. Значна частина мінеральних речовин міститься в ґрунті у формі мінеральних сполук. Більшість поживних речовин засвоюються рослинами з ґрунтового розчину, який утворюється водою, що, проникаючи у грунт, вилучає з нього розчинні речовини.
Зональне розміщення ґрунтотворних факторів, насамперед клімату і рослинності, зумовлює і зональність ґрунтів, яка полягає в тому, що кожній географічній зоні відповідають властиві їм зональні типи ґрунтів.
У зоні Полісся переважають дерново-підзолисті ґрунти. Тут випадає значна кількість атмосферних опадів, які більш-менш рівномірно розподіляються за порами року, не дуже високі літні температури, тому й невелике випаровування. Дерново-підзолисті ґрунти під лісовою рослинністю весь час вологі і систематично промиваються атмосферними опадами, внаслідок чого з активного шару ґрунту в нижні горизонти вимиваються поживні речовини. Шар гумусу в підзолистих ґрунтах дуже малий (10–20 см). Органічні рештки перегнивають повільно, тому тут виникає кисле середовище.
Основний фонд орних земель на Поліссі становлять дерново-середньопідзолисті супіщані ґрунти, поширені на підвищених терасах, вододілах. Основна перевага цих ґрунтів полягає в тому, що вони порівняно добре утримують вологу у верхніх горизонтах, містять більше гумусу. На них добре ростуть картопля, гречка, озима пшениця, озиме жито, кукурудза, льон, цукрові буряки.
На болотах і торфовищах розвинулись болотяні і торфові ґрунти, а по берегах річок — піщані.
Ґрунти Полісся потребують поліпшення: підвищення вологоємності, збагачення на поживні елементи і ліквідації кислотності Обробляється в середньому 37 % усієї земельної площі.
У лісостеповій зоні найбільш поширені сірі лісові ґрунти і чорноземи.
В західній частині Лісостепу переважають сірі лісові ґрунти (світло-сірі, сірі і темно-сірі). Сірі лісові ґрунти сформувалися піл деревною рослинністю листяних лісів на лесових породах.
Лівобережна частина Лісостепу, що лежить на схід від системи дніпровських терас, вкрита типовими чорноземами. Основною грунтоутворюючою породою, на якій сформувалися чорноземи, є ліс. На ньому при обмеженій кількості опадів, степовій рослинності утворилися чорноземні ґрунти південної і середньої частини України.
Чорноземи — найродючіші ґрунти в світі. Вони містять до 7 % гумусу і мають грудкувату будову. Найбільшою особливістю цих ґрунтів є велика глибина гумусового горизонту — до 120–150 см і більше.
Лісостеп — дуже важлива зона бурякосіяння в нашій країні. Важливими культурами Лісостепу є також озима пшениця, ячмінь, кукурудза, горох. На орні землі тут припадає 67 % земельної площі.
Степова зона за характером ґрунтового покриву поділяється на дві підзони — північну і південну.
Північна частина вкрита звичайними чорноземами, які мають високу родючість (вміст гумусу 5,2–7,2 %), та південними чорноземами, які відрізняються меншою глибиною гумусового горизонту (40–60 см) і кількістю гумусу у верхньому шарі (3,5–4,5 %).
Південна степова підзона, до якої входить Причорноморська низовина і Північна частина Кримського півострова, вкрита південними чорноземами та темно-каштановими та солонцюватими ґрунтами. Каштанові ґрунти сформувалися на крайньому півдні України, де опадів недостатньо, температура висока, органічних решток потрапляє в землю мало, вміст перегною зменшується до 2,8 %. Солончаки, яких найбільше на півдні країни, потребують глибокого промивання і внесення добрив. Основна причина неродючості солончаків — нестача вологи.
У заплавах річок усіх зон поширені лучні ґрунти.
Степова зона відзначається найбільшою кількістю оброблюваних земель — 75%. Найважливішою сільськогосподарською культурою степу е озима пшениця, на значних площах висівається соняшник, у приміських господарствах — овочеві культури і картопля. Вирощується кукурудза на зерно і силос. Розвинуто баштанництво і виноградарство.
Ґрунтовий покрив Карпат та Криму складається в основному з бурих гірсько-лісових ґрунтів (буроземів і гірсько-підзолистих).
На безлісих просторах полонин, яйл сформувалися гірсько-лучні ґрунти. В гірській частині Карпат обробляється близько 20% землі. Землеробство найбільш розвинуте в Закарпатській низовині і в обох прикарпатських смугах. У Північно-Східному Прикарпатті і гірській області вирощують переважно пшеницю, кукурудзу, частково льон. У Південно-Східному Прикарпатті крім зернового господарства розвинуто виноградарство.
У Криму, за винятком власне гір, що здебільшого вкриті лісами, широко розвинуті садівництво і виноградарство, вирощуються високоароматні тютюни, цінні ефіроолійні культури. Середня розораність земель у Гірському Криму становить близько 24 %.
Грунт є найдорожчим багатством людства. Чорноземні ґрунти, найродючіші в світі, вкривають дві третини території України. Сільськогосподарські угіддя тут становлять 71 %, а орні 56 % усієї площі країни. Земельні ресурси не належать до категорії невичерпних. Через великий розвиток промисловості, зростання міст площа сільськогосподарських угідь зменшується за рахунок відведення земельних ділянок для промислового і житлового будівництва, гірничих розробок тощо.
В Україні спостерігається зменшення земель внаслідок ерозійних процесів, повторного засолення, забруднення промисловими відходами. Так, еродовані ґрунти Кагарлицького і Миронівського районів Київської області становлять 68 %.
Чорноземи втратили третину гумусу.
Основні напрями охорони ґрунтів. 1.Підвищення родючості. 2.Запобігання водній і вітровій ерозії. 3.Запобігання повторному засоленню. 4.Додержання суворої економії під час відведення земель для народногосподарського використання. 5.Проведення рекультивації угідь після гірничих і торфовиробок.
Формування бережливого ставлення до ґрунту починається з дошкільного віку. Організовуючи з дітьми вирощування рослин на ділянці дошкільного закладу, слід сформувати у них переконання в тому, що не можна лише брати у землі — треба їй давати. Лише за такої взаємодії можна одержувати хороший урожай.
Слід пропонувати дітям восени вкопувати опале листя в грунт, показуючи навесні, що земля від цього стає темнішою, родючішою. Висаджуючи рослини, треба вносити органічні і мінеральні добрива, переконуючи дітей у необхідності піклування людини про родючість землі.
Тундрова глеєвий. 2. Торфяно-болотний. 3. Підзолистий. 4. Дерново-підзолистий. 5. Болотно-подзолистий. 6. Серий лесовий. 7. Чернозем типовий. 8. Лучно-чорноземний. 9. Каштановий. 10. Бурий пустельно-степовий. 11. Солонець. 12. Солончак. 13. Сірозем. 14. Жевтозем. 15. Червонозем. 16. Алювіально-дерновий.