1 Підприємство І основи його організації

Зміст С. Вступ…………………………………………………………………………………..5 1 Підприємство і основи його організації……………………………..6 1.1 Поняття підприємства……………………………………………….61.2 Класифікація підприємств…………………………………………6 1.3 Основи організації підприємства……………………………….8Список літератури………………………………………………………….112 Трудові фактори……………………………………………………………….122.1 Поняття трудових факторів……………………………………….122.2 Класифікація і характеристика кадрів (персоналу) підприємства………………………………………………………………….13 2.3 Продуктивність праці………………………………………………..152.4 Визначення зарплати…………………………………………………16Список літератури………………………………………………………….17 3 Основний капітал……………………………………………………………..19 3.1 Поняття основного капіталу………………………………………19 3.2 Методи оцінки основних фондів……………………………….20 3.3 Знос і відтворення основних фондів…………………………..22 3.4 Інтенсифікація і показники використання основних фондів……………………………………………………………………………25Список літератури………………………………………………………….27 4 Оборотний капітал…………………………………………………………….29 4.1 Склад оборотного капіталу………………………………………..29 4.2 Нормування обігових коштів…………………………………….31 4.3 Показники оборотності обігових коштів……………………32 4.4 Напрями прискорення оборотності обігових коштів….33Список літератури………………………………………………………….35 5 Собівартість продукції………………………………………………………36 5.1 Поняття собівартості продукції…………………………………36 5.2 Характеристика кошторису витрат……………………………36 5.3 Групування витрат за статтями калькуляції……………….38 5.4 Класифікація статей калькуляції……………………………….42Список літератури………………………………………………………….43 6 Основи фінансової діяльності підприємства………………………45 6.1 Загальні аспекти фінансової діяльності……………………..456.2 Фінансові ресурси підприємства……………………………….456.3 Напрями використання фінансових ресурсів……………..486.4 Результати фінансової діяльності………………………………49Список літератури………………………………………………………….52 7 Економічна ефективність………………………………………………….53 7.1 Поняття про ефект і ефективність……………………………..53 7.2 Методичні підходи до вибору інструментарію розрахунку ефективності………………………………………………..55 7.3 Показники економічної ефективності………………………..57Список літератури………………………………………………………….61 8 Цінова політика підприємства…………………………………………..62 8.1 Види цін…………………………………………………………………..62 8.2 Політика ціноутворення на підприємстві…………………..63 8.3 Диверсифікація цін……………………………………………………64 8.4 Стратегія цінової політики підприємства…………………..65Список літератури………………………………………………………….67 9 Задачі та форми організації процесу виробництва……………..69 9.1 Зміст і основні компоненти виробничого процесу……..69 9.2 Структура виробничого процесу……………………………….70 9.3 Завдання організації виробництва…………………………………………………………………..71 9.4 Внутрішньовиробнича спеціалізація на підприємстві…72 9.5 Організація робочого місця……………………………………….73 9.6 Організація обслуговування виробничого процесу…….75Список літератури………………………………………………………….76 10 Організація та планування основних виробничих процесів…………………………………………………………………………77 10.1 Організація процесу виробництва в часі…………………..77 10.2 Характеристика типів організації виробництва………..79 10.3 Методи організації виробництва……………………………..80 Список літератури…………………………………………………………..83ВступМетою дисципліни “Економіка і організація виробництва” є формування у студентів знань, навичок, світогляду, достатніх для ефективного ведення господарської діяльності підприємства з урахуванням поточного і майбутнього періодів часу.Завдання дисципліни “Економіка і організація виробництва” пов’язані з формуванням: системи взаємозв’язаних (взаємообумовлених і взаємозалежних) факторів виробництва і реалізації продукції на підприємстві; інструментарію (системи принципів, методів і показників), що забезпечує порівнянну вартісну оцінку витрат і результатів діяльності підприємства; аналітичного апарату й організаційної основи, що гарантують пошук і реалізацію найефективніших шляхів виробництва і реалізації продукції, а також напрямків розвитку підприємства; мотиваційного інструментарію, необхідного для того, щоб визначати цілі і знаходити засоби досягнення ефективного господарювання. Завдяки вивченню дисципліни студенти повинні: – знати економічні основи (систему факторів функціонування і розвитку підприємства, закономірності здійснення виробничих процесів, особливості реалізації економічних відносин та ін.); методи оцінки витрат і результатів господарської діяльності; способи мотиваційного впливу, що забезпечують ефективне господарювання; – вміти на практиці застосовувати отримані теоретичні знання, що передбачає навички аналітичної діяльності, прийоми здійснення необхідних розрахунків, техніку обґрунтування рішень, способи реалізації мотиваційного впливу.Тема 1 Підприємство і основи його організації^ 1.1 Поняття підприємстваПідприємство – це організаційно відокремлений суб’єкт господарювання, що є основною (первинною) ланкою економічної системи.Під підприємством звичайно розуміють виробничу одиницю, що виготовляє і реалізує певний вид (чи види) продукції – виготовлення виробів, виконання роботи, надання послуг (Мельник, 2000).Термін «фірма» (англ. firm) передбачає певну назву, під якою діє підприємство. Фірма – юридично самостійна підприємницька одиниця. Нею може бути як великий концерн, так і невелика компанія. Якщо ж фірма складається з одного підприємства, обидва поняття збігаються. Для реалізації своїх функцій підприємство використовує виробничі фактори, які можна умовно об’єднати в такі групи: • трудові фактори; • основний капітал; • оборотний капітал; • природні фактори; • інформаційні фактори.^ 1.2 Класифікація підприємствПідприємство є багатофакторною багатофункціональною системою, що охоплює цілий комплекс технічних, організаційних, соціальних і економічних аспектів. Це обумовлює безліч підходів і критеріїв до ­класифікації підприємств. В економічній літературі використовуються такі основні класифікаційні ознаки (табл. 1.1): 1) мета діяльності; 2) відношення до власності підприємства; 3) форма власності; 4) форма господарювання; 5) види діяльності; 6) сфери господарювання; 7) ступінь підпорядкованості; 8) розмір підприємства; 9) матеріально-інформаційне середовище діяльності.Таблиця 1.1 – Класифікація підприємств Класифікаційна ознака Вид підприємства Мета діяльності  Комерційні.  Некомерційні (неприбуткові) Відношення до власності  Підприємства, що мають право власності.  Унітарні Форма власності  Приватні.  Колективні.  Комунальні (муніципальні).  Державні.  Зі змішаною власністю Форма господарювання  Приватні підприємці.  Сімейні.  Єдиновладні.  Кооперативні.  Орендні.  Акціонерні (господарські товариства) Види діяльності  Виробничі.  Сервісні.  Посередницькі.  Консалтингові.  Адміністративні.  Суспільні об’єднання.  Здавання майна в користування (кредит, лізинг, оренда, трест) ^ 1.3 Основи організації підприємстваКлючовим фактором організації підприємства є: відношення до власності підприємства, джерела його фінансування, ступінь підпорядкованості, порядок відповідальності за забов’язаннями. Відношення до власності. Зазначений фактор є основним у реалізації ключової тріади власності: «володіти – розпоряджатися – використовувати». На абсолютно самостійних, незалежних підприємствах повною мірою реалізується вся зазначена тріада, тобто підприємства мають повне право власності на засоби виробництва та інше майно.Унітарне підприємство, маючи право юридичної особи, і будучи комерційною чи некомерційною організацією, не отримує, однак, повного права власності на закріплене за ним майно.Форми власності і господарювання. Одним з найважливіших моментів для різних форм власності і господарювання є реалізація відповідальності підприємств за їх зобов’язаннями. Особливості даного аспекту для різних форм підприємств показані в таблиці 1.2.Таблиця 1.2 – Відповідальність різних форм підприємств за зобов’язаннями (складено Н.Н. Савченко – див. Берзинь, 1997) ^ Форма підприємства Відповідальність за зобов’язаннями Індивідуальний підприємець Відповідає всім майном Товариства повне Субсидіарна відповідальність на довірі (командитне) Субсидіарна відповідальність повних товариств; відповідальність вкладників у межах вкладу Продовження табл. 1.2 Спілки з обмеженою відповідальністю Відповідальність у межах вкладу з додатковою відповідальністю Субсидіарна відповідальність у межах вкладу акціонерні відкритого типу Відповідальність у межах пакета акцій акціонерні закритого типу Відповідальність у межах пакета акцій дочірні Субсидіарна відповідальність основного товариства в частині його вказівок залежні Частка іншого товариства у статутний капітал не менше ніж 20% Виробничі кооперативи Особиста трудова участь, субсидіарна відповідальність Унітарні підприємства з правом господарського ведення Не може розпоряджатися майном без дозволу власника з правом оперативного управління (казенні підприємства) Не може розпоряджатися майном без дозволу власника; порядок розподілу доходів обумовлюється власником Некомерційні організації установа Власник несе субсидіарну відповідальність фонд Добровільні майнові внески; немає членства; засновник не відповідає за зобов’язаннями фонду суспільна організація Учасники не зберігають прав на майно споживчий кооператив Членство; пайові внески об’єднання юридичних осіб Субсидіарна відповідальність учасників Охарактеризуємо докладніше деякі види підприємств.Кооперативи є однією із форм колективної власності. Діяльність кооперативів ґрунтується переважно на власній праці їх членів. Крім того, члени кооперативу можуть вносити в його статутний фонд грошові і матеріальні паї, у зв’язку з чим розподіл доходів між членами кооперативу може здійснюватися не тільки з урахуванням особистого трудового внеску, а й на основі урахування розмірів пайових внесків. Найбільшого поширення у світовій практиці набули господарські товариства (спілки), що створюються на основі об’єднання капіталів різних власників. Порядок утворення і діяльності цих спілок в Україні регламентується Законом «Про господарські товариства». Господарські товариства в Україні поділяються на: – акціонерні товариства; – товариства з обмеженою відповідальністю; – товариства з додатковою відповідальністю; – повні товариства; – командитні товариства.^ Акціонерним товариством називається спілка, статутний фонд якої поділений на паї у вигляді акцій рівної номінальної вартості і яка відповідає за своїми зобов’язаннями тільки майном даного товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями спілки тільки у межах наявних у них акцій.^ Товариство з обмеженою відповідальністю – це спілка, майнова відповідальність учасників якої не перевищує суми внесеного паю.Товариство з додатковою відповідальністю відрізняється тим, що учасники такої спілки відповідають за його зобов’язаннями не тільки внесками в статутний фонд, а у разі необхідності та їх власним майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до пайового внеску. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах. У командитному товаристві об’єднуються члени з повною відповідальністю (дійсні керівні члени) і члени з відповідальністю, обмеженою особистими внесками в майно товариства (командитами). В установчій угоді обумовлюється розподіл прибутку між членами спілки пропорційно їх відповідальності.Ступінь підпорядкованості. Слід розрізняти організаційні форми утворення підприємств. У випадку дочірніх, внучатих підприємств і філій спостерігається адміністративна чи економічна підпорядкованість, зазначених підприємств, компаніям більш високого рівня (наприклад, материнським). Асоційовані форми підпорядковують об’єднання підприємств із відносно рівними правами господарювання. Список літератури Берзинь И.Э. Экономика фирмы. – М.: Институт международного права и экономики, 1997. – 253 с. Мельник Л.Г. Экономика развития. – Сумы: ИТД «Университетская книга», 2000. – 450 с.Тема 2 Трудові фактори^ 2.1 Поняття трудових факторівПраця нарівні з капіталом і природними ресурсами є найважливішим фактором виробництва. У широкому розумінні праця (труд) – цілеспрямована діяльність людини щодо створення матеріальних і духовних благ. Праця передбачає єдність трьох моментів: 1) самої цілеспрямованої діяльності людей (це і є, власне, праця у вузькому розумінні); 2) предметів праці; 3) засобів праці. У вузькому розумінні під працею, або трудовою діяльністю, слід вважати розумові і фізичні витрати, здійснювані людьми у процесі виробництва. Компоненти виробничої системи, що характеризують джерела праці, одержали назву трудових факторів.Трудові фактори – це люди і притаманні їм властивості виконувати фізичну й інтелектуальну роботу, які є елементами виробничої системи. Формування трудових факторів пов’язане з трьома ключовими категоріями: • трудовими ресурсами; • робочою силою; • трудовим потенціалом.Трудові ресурси – це економічно активне, працездатне населення, тобто частина населення країни (регіону), що має необхідний фізичний розвиток, розумові здібності і знання (освіту) для роботи у виробничій сфері. За законодавством України до трудових ресурсів відносять: 1) населення в працездатному віці: чоловіки 16-59 років і жінки 16-54 років, за виключенням непрацюючих інвалідів війни і праці I та II груп і непрацюючих осіб працездатного віку, що одержують пенсію за віком на пільгових умовах (чоловіки 50-59 років; жінки 45-54 років); 2) населення, старше та молодше від працездатного віку, зайняте в суспільному виробництві.Робоча сила – здатність людини до праці, тобто сукупність фізичних і інтелектуальних здібностей людини, необхідних для здійснення трудових процесів. Трудовий потенціал – наявні або очікувані кількісні та якісні трудові фактори, якими володіє суспільство (національна економіка, регіон). Кількісно трудовий потенціал вимірюється числом економічно активного, працездатного населення (кількістю трудових ресурсів). Якісно трудовий потенціал визначається професійно-освітнім рівнем трудових ресурсів чи іншими характеристиками, що дають змогу оцінити їх здатність до виконання роботи (виробництва певної кількості матеріальних і духовних благ).^ 2.2 Класифікація і характеристика кадрів (персоналу) підприємстваНа будь-якому підприємстві ключовим є людський фактор – люди, які на ньому працюють. Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства використовують терміни: кадри, персонал, трудовий колектив. Під кадрами розуміють основний (штатний) склад працівників підприємств, установ та організацій у різних галузях народного господарства. Трудові фактори характеризуються кількісно і якісно.Кількісною характеристикою трудових факторів є ступінь забезпеченості виробництва працівниками тієї чи іншої категорії. Цю характеристику визначають такі показники: – загальна кількість населення; – співвідношення працюючих і непрацюючих; – тривалість робочого часу; – наявність на ринку праці працівників необхідної категорії; – середня тривалість робочого дня.Якісними характеристиками є: – професія; – спеціальність; – кваліфікація; – досвід; – рівень освіти і виховання.Професія характеризує певний вид роботи в одній із галузей виробництва, що вимагає відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок, необхідних для її виконання. У самій професії розрізняють спеціальності, що вимагають додаткових знань і навичок для виконання роботи на певній ділянці даної галузі виробництва. Наприклад, професія слюсаря поділяється на спеціальності: слюсар-складальник, слюсар-інструментальник і т. ін. Кваліфікація – це сукупність знань та умінь виконувати роботи відповідного ступеня складності на окремих ділянках виробництва. Обов’язковим і найбільш суттєвим елементом кваліфікації є загальноосвітня і загальнотехнічна підготовка працівника нарівні з одержанням виробничих навичок з певної спеціальності. Згідно з діючим в Україні з 1995 року Класифікатором професій (Класифікатор, 1995) весь персонал працюючих у нашій країні поділяється на дев’ять груп (поділів професій): 1) законодавці, вищі державні службовці, керівники; 2) професіонали; 3) фахівці; 4) технічні службовці; 5) робочі сфери торгівлі і побутових послуг; 6) кваліфіковані робітники сільського і лісового господарств, риборозведення і рибальства; 7) кваліфіковані робітники з інструментом; 8) оператори і складальники устаткування і машин; 9) найпростіші професії.^ 2.3 Продуктивність праціІнтегральним показником якості робочої сили є продуктивність праці. Під продуктивністю праці слід розуміти витрати праці на виробництво одиниці продукції. Для характеристики рівня продуктивності праці можна використовувати: – прямий показник (прямий метод), що характеризує випуск продукції за одиницю робочого часу (виробіток продукції); – зворотний показник (зворотний метод), що оцінює витрати робочого часу на одиницю виробленої продукції або виконаної роботи (трудомісткість продукції).Прямий показник визначається за формулою, (2.1)де П – показник виробітку продукції; В – обсяг виготовленої продукції; Т – кількість робочого часу, витраченого на виробництво даної продукції. Варто зазначити, що показник обсягу виготовленої продукції можна визначити за такими чинниками: – обсягом валової продукції (вміщує готову і незавершену продукцію); – величиною чистої продукції (національного доходу – для оцінки продуктивності суспільної праці на рівні держави); – обсягом товарної (готової) продукції; – обсягом реалізованої (проданої) продукції. При цьому сам показник може бути виражений як у натуральній оцінці (шт., м3 і т.ін.), так і у вартісному вимірі.Зворотний метод дає можливість оцінити трудомісткість продукції (Нпр), тобто величину, обернену виробітку:. (2.2) Під трудомісткістю слід розуміти витрати живої праці на виробництво одиниці продукції, або виконання одиниці роботи. Величину трудових витрат при визначенні продуктивності праці звичайно вимірюють кількістю: людино-годин, людино-днів, людино-місяців і т.ін., витрачених на виготовлення даної продукції.^ 2.4 Визначення зарплатиТрудові фактори, як і будь-які інші ресурси, реалізуються через ринок. Ціною праці є заробітна плата, величина якої формується під впливом попиту і пропозиції. Сума грошей, яку працюючий отримує за свою роботу, називається номінальною заробітною платою. Крім номінальної зарплати розрізняють також:- мінімальну заробітну плату – установлений державою розмір плати за просту, некваліфіковану роботу, нижче від якого не може здійснюватися оплата праці за фактично виконану найманим працівником повну місячну норму праці; до неї не входять доплати, надбавки, заохочувальні і компенсаційні виплати; мінімальна заробітна плата регулюється державою з урахуванням рівня економічного розвитку країни, середньої продуктивності праці, середньої заробітної плати і вартості мінімального споживчого кошику (з 1 квітня 2008 р. – 525 грн);- реальну заробітну плату, що визначається кількістю товарів і послуг, яку можна купити за номінальну заробітну плату. Основою оплати праці на підприємстві є тарифна система, що дозволяє порівнювати різні види робіт, їх якість і умови виконання. Тарифна система складається з трьох основних елементів: тарифної ставки, тарифної сітки і тарифно-кваліфікаційного довідника.^ Тарифна ставка визначає величину оплати праці робітника відповідного кваліфікаційного розряду за одиницю часу (година, день, місяць). Цей розмір платні визначається відповідно до рівня мінімальної заробітної плати.^ Тарифна сітка характеризує зміну тарифних ставок залежно від кваліфікації працюючих і галузевої приналежності підприємства. Для кожного кваліфікаційного розряду встановлений тарифний коефіцієнт, що показує, у скільки разів ставка цього розряду більша від тарифної ставки першого розряду.^ Тарифно-кваліфікаційні довідники містять перелік характеристик робіт, що виконуються, за їх складністю і точністю, а також вимоги до освіти і практичних навичок працюючих, що необхідні для виконання роботи. Фактично початковою величиною при формуванні заробітної плати є питомі розцінки на одиницю праці, тобто за одиницю роботи, виконаної працюючим, або за одиницю відпрацьованого часу. Відповідно для визначення підсумкового (наприклад, за місяць) розміру заробітної плати використовуються дві основних форми обліку заробітної плати: відрядна і погодинна. При відрядній формі заробітної плати основний розрахунковий принцип відповідає формулі, (2.3)де Р – розцінки за одиницю виконаної роботи (грн/шт.; грн/м3; грн/т і т.д.); В – кількість виконаної роботи (шт.; м3; м2; т; л тощо). При погодинній формі заробітної плати основний розрахунковий принцип відповідає формулі, (2.4)де Т – тарифна ставка за одиницю відпрацьованого часу, грн/годину; t – кількість відпрацьованого часу, годин. Правильний вибір системи оплати праці є основою ефективного використання виробничих факторів.Список літератури1. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2000. – 528 с. 2. Закон про державний бюджет України на 2008 р. 3. Экономика предприятий и отраслей промышленности / Под ред. А.С. Пелых. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 608 с.Тема 3 Основний капітал^ 3.1 Поняття основного капіталуОсновний капітал формує ту частину активів підприємства, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносячи свою вартість на вартість готової продукції. Основні активи становлять виробничу основу підприємств (будівлі, споруди, машини, устаткування ін.) – звідси їх назва. Конкретними формами основного капіталу (необоротних активів) на підприємстві є основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інвестиції (рис. 3.1).Основні засоби (відповідно до офіційного визначення) – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше від одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один рік). Ключовими компонентами основного капіталу взагалі й основних засобів зокрема є основні фонди, що становлять матеріальну основу виробництва. Зокрема, у складі основних засобів, крім «капітальних витрат на поліпшення земель», всі інші елементи належать до категорії «основних фондів».Основні фонди – це частина засобів виробництва, що зберігають свою речову форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість готової продукції частинами у міру спрацювання.Рисунок 3.1 – Склад основного капіталу (необоротних активів)^ 3.2 Методи оцінки основних фондівОблік і оцінка засобів праці здійснюються в натуральній і вартісній (грошовій) формах. Використовуються такі види вартісної оцінки основних виробничих фондів. 1 Оцінка за первісною (початковою, фактичною) вартістю, тобто за фактичними витратами, що зазнало підприємство у зв’язку із створенням основних виробничих фондів, їх доставкою і монтажем, у цінах того року, у якому ці витрати були зроблені. Цей вид оцінки використовується для розрахунку амортизаційних відрахувань. 2 Оцінка за відновною вартістю, тобто за вартістю відтворення основних виробничих фондів у сучасних умовах. Необхідність оцінки за відновною вартістю викликана тим, що у зв’язку з науково-технічним прогресом або інфляційними факторами ті самі види засобів праці (верстати, печі тощо), виготовлені в різні роки, мають різну вартісну оцінку. Це вимагає періодичного переоцінювання основних фондів. За базу для визначення відновної вартості, як правило, використовують ринкові ціни на ті чи інші елементи основних фондів. Цей вид оцінки враховує вплив трьох основних груп факторів: – морального зношення основних фондів; – зміни масштабу діючої грошової одиниці (наприклад, внаслідок інфляції); – кон’юнктурного коливання цін на основні фонди (наприклад, внаслідок ажіотажного попиту або митної політики, яка застосовується державою). Відновна вартість використовується в таких ситуаціях: – при купівлі/продажу раніше придбаних основних фондів; – при оцінці реальної вартості основних фондів, яка визначається під час інвентаризації; це може знадобитися при зміні форм власності, ліквідації підприємства або визначенні заставної вартості. 3 Оцінка за первісною або відновною вартістю з урахуванням зношення (за залишковою вартістю), тобто за існуючою вартістю, що ще не перенесена на готову продукцію. Первісна (відновна) вартість основних виробничих фондів з урахуванням зношення визначається за формулою, (3.1) де Фперв(відн)– первісна або відновна вартість основних фондів, грн; На – норма амортизації на реновацію (повне відновлення), %; Т – термін використання основних фондів (до моменту визначення залишкової вартості), років. 4 ^ Ліквідаційна вартість – вартість реалізації об’єкта після закінчення терміну його корисного використання (експлуатації). Вона визначається за формулою Фл = Фр – Зл , (3.2) де Фл – ліквідаційна вартість; Фр – ринкова ціна об’єкта; Зл – витрати, пов’язані з ліквідацією об’єкта.^ 3.3 Знос і відтворення основних фондівОсновні виробничі фонди піддаються фізичному і моральному зношенню.Фізичне спрацювання (зношення) – це втрата основними фондами їх споживчої вартості, тобто певних властивостей. Наприклад, зниження продуктивності, втрата частини функцій тощо. Фізичне спрацювання відбувається як під час роботи основних фондів, так і при їх бездіяльності (наприклад, під впливом корозії). Ступінь фізичного зношення устаткування залежить від багатьох факторів: від конструкції і якості матеріалів, типу виробництва, специфіки технологічних процесів, кваліфікації робітників, часу фактичного використання і продуктивності устаткування тощо. Моральне спрацювання (знос) основних фондів відображає зменшення їх вартості незалежно від фізичного зношення. Розрізняють моральний знос першого (I) і другого (II) роду.Моральне зношування І роду відбувається тоді, коли основні фонди з аналогічними споживчими властивостями (продуктивністю, функціями, експлуатаційними характеристиками) появляються на ринку за більш низькою ціною. Моральне зношування першого роду викликається підвищенням продуктивності праці в галузях, які виготовляють основні фонди, зокрема, виробництво машин здійснюється з меншими витратами, і вони стають дешевшими.Моральне зношування ІІ роду відбувається тоді, коли за тією самою ціною на ринку появляються основні фонди з більш високими споживчими властивостями. Моральне зношування другого роду зумовлене тим, що починається випуск більш ефективних машин і устаткування (вища продуктивність, більша кількість виконуваних функцій, менша енергоємність та ін.) за такою самою ціною. Внаслідок цього використання техніки, яка продається за старою ціною, стає невигідним. Її змушені переоцінювати, незважаючи на відносно непоганий фізичний стан. Іноді таку техніку змушені заміняти навіть раніше від фізичного спрацювання. Грошова компенсація фізичного спрацювання основних фондів здійснюється шляхом амортизації.Амортизація – це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію для накопичення коштів для повного їх відновлення (реновації). Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування, що відповідають ступеню спрацювання основних фондів. Амортизація здійснюється на основі річних норм амортизаційних відрахувань. Під нормою амортизаційних відрахувань розуміють частку вартості основних фондів, що має бути перенесена на готову продукцію протягом року. Норми амортизації встановлюються державою у відсотках від вартості основних фондів. Після введення Національних стандартів бухобліку (01.01.2000р.) в Україні використовується дві різні системи обліку основного капіталу – бухгалтерська та податкова. Бухгалтерська система призначена для реалізації внутрішньогосподарського розрахунку на підприємстві. Податкова система регламентує порядок відношень підприємства з державою з приводу уплати податків. Щодо обліку основних фондів податкова система фактично обумовлює верхню межу амортизаційних відрахувань, що може входити до собівартості підприємств, зменшуючи тим самим величину оподатковуваного прибутку. Згідно з внесенням змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 24 грудня 2002 року з 1 січня 2004 року норми амортизації встановлені для чотирьох груп основних фондів: • група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, капітальні витрати на поліпшення земель; • група 2 – транспортні засоби, включаючи вантажні і легкові машини, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади й інструменти; • група 3 – інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1, 2 і 4, включаючи сільськогосподарські машини, худобу і насадження;група 4 – електро-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду (кварталу) в такому розмірі: • 1-ша група – 2%; • 2-га група – 10%; • 3-тя група – 6%; • 4-та група – 15%. Балансова вартість основних фондів за кожний квартал, до якої застосовуються норми амортизації, визначається за формулою, (3.3) де Ба – балансова вартість груп на початок звітного періоду, грн; Ба-1 – балансова вартість груп на початок попереднього періоду, грн; Па-1 – сума витрат на придбання основних фондів, проведення капітального ремонту, реконструкцію й інші поліпшення основних фондів протягом попереднього періоду, грн; Ва-1 – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом попереднього періоду, грн; Аа-1 – сума амортизаційних відрахувань за попередній період, грн. У бухгалтерському обліку підприємство має право вибирати любий метод амортизації за умови, що норми амортизації не перевищують нормативно установлених. У практиці господарювання різних країн використовуються такі методи амортизації: • прямолінійний (рівномірний); • дегресивний; • прогресивний; • виробничий.^ 3.4 Інтенсифікація і показники використання основних фондівУзагальнюючі показники використання основних фондів залежать від багатьох техніко-організаційних і економічних факторів і виражають кінцевий результат використання основних фондів. До них належать фондовіддача і фондомісткість.Фондовіддача (випуск продукції на 1 грн основних фондів) по підприємству чи галузі визначається відношенням товарної, валової, реалізованої або чистої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Величина, зворотна показнику фондовіддачі, називається фондомісткістю і характеризує собою величину основних виробничих фондів (за вартістю), яка припадає на кожну грошову одиницю продукції, що випускається. Незважаючи на те, що фондовіддача і фондомісткість є зворотними величинами, вони мають різні сфери застосування. Наприклад, показники фондовіддачі необхідні для ретроспективного аналізу використання основних фондів і застосовуються винятково для внутрішньогосподарських аналітичних розрахунків на підприємстві. Показники фондомісткості використовуються для перспективного (прогнозного) аналізу і прийняття рішень на майбутнє щодо ефективних напрямів інвестування. Зокрема, може бути визначено необхідний обсяг капітальних вкладень з метою випуску певного виду продукції. Часткові показники характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів, наприклад, часу, потужності (за одиницю часу), ступеня оновлення.^ Коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання характеризує рівень використання його в часі і визначається за кожною групою однотипного устаткування за формулою, (3.4) де Тф.в – фактичний час, відпрацьований обладнанням, годин; Тд – час можливого використання обладнання (режимний, плановий фонд часу), годин. Рівень використання машин та обладнання за продуктивністю, чи потужністю характеризується коефіцієнтом інтенсивного використання:, (3.5) де Qфакт – фактичний випуск продукції за одиницю часу; Qтехн – технічно обґрунтований випуск продукції за одиницю часу. Даний коефіцієнт можна визначати, використовуючи показники потужності – фактичної та технічно обґрунтованої.Інтегральний коефіцієнт використання машин та обладнання за потужністю і в часі Кінт визначають як добуток двох розглянутих вище коефіцієнтів Ке і Кі:. (3.6) Одним із важливих показників використання обладнання є коефіцієнт змінності. Його величина характеризує ступінь інтенсифікації виробництва. Фактичний коефіцієнт змінності роботи обладнання визначається співвідношенням кількості машинозмін, відпрацьованих обладнанням підприємства чи цеху за добу, до загальної кількості встановленого обладнання:^ Рисунок 4.1 – Склад оборотного капіталу 2 Незавершене виробництво утворює продукція, що підлягає подальшій обробці. У складі незавершеного виробництва виділяють напівфабрикати власного виробницва, тобто предмети праці, що цілком закінчені