1. Предмет економічної теорії, еволюція його визначення

1. Предмет економічної теорії, еволюція його визначенняЕволюція визначення предмета економічної теорії:Давньогрецькі та давньоримські мислителі. Меркантилісти, фізіократи, класична політична економія. Марксисти. Вчення про закони домашнього господарства, домоводства; Наука про створення, примноження та розподіл багатства нації; Наука про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням благ на різних етапах розвитку людського суспільства. Сучасні західні економісти (А.Маршалл, П.Самуельсон, Е. Долан, Дж. Робінзон, К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю) визначають економічну теорію як науку про: сферу індивідуальних і суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту; дій людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів; діяльність людей за умов рідкісності ресурсів; вивчення поведінки людей як зв’язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування; ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини. Навіть при такому розмаїтті визначень предмета ек.т., жодне з них не є повним вичерпним розкриттям сутності досліджуваного об’єкта. Ек.т. – динамічна наука, яка постійно збагачується новими знаннями, предмет її дослідження розширюється й уточнюється. Розвиток ек.т. відбувається на основі поєднання процесу плюралізації зі зростаючою тенденцією до інтеграції її різноманітних напрямків і шкіл. Отже, ек.т. – сусп. наука, яка вивчає закони розвитку ек.с-м, діяльність ек. суб’єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб. Ек.т. включає такі розділи:основи ек.т.(політекономія) – фундаментальна, методологічна частина ек.н, яка розкриває сутність ек. категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку ек.с-м у різні історичні епохи;мікроекономіка вивчає ек.процеси і поведінку ек. суб’єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє вир-во, прибуток, з/п, попит і пропозицію на товари.макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні нац. ек-ки. Об’єктом її дослідження є валовий нац. продукт, нац. дохід, нац. багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грош. обіг та рух процента, податкова політика, кредитно-банківська с-ма;мезоекономіка вивч. Окремі галузі і підсистеми нац. ек-ки (агропром. Комплекс, військ-пром комплекс, територіально-ек. комплекси, вільні ек.зони)мегаекономіка вивч. Закономірності функціонування і розвитку світової ек-ки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.^ 2. Зародження та основні етапи розвитку ек.т. Термін „економіка” ввів Аристотель у ІІІ ст. до.н.е. (гр.- мистецтво ведення домашнього господарства). Мислителі стародавнього світу робили спроби з’ясувати внутр. підвалини ек.розв. та формували окремі елементи ек.знань. Ек. думка Стародавнього світу та Середньовіччя: багатство ототожнювалось з натур. формою продуктів, засуджувалось лихварство і підтримувався існуючий на той час феодальний тип господарства. Ек.н. як с-ма знань про сутність ек.процесів та явищ почала складатися лише в XVI-XVII ст.,коли ринкове господарство почало набувати заг. х-ру. Основні етапи розв. ек.н:Меркантилізм ( А.Монкретьєн, Т. Манн, Д.Юм): основне джерело багатства – сфера обігу торгівлі; багатство ототожнювалося з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Вир-во розглядали як передумову для створ. багатства. Вважали: баланс у торгівлі повинен бути системним, тобто треба менше купувати і більше продавати.Фізіократи (Ф.Кене, А. Тюрбо, В.Мірабо, Д.Нюре) – виник у Франції в сер XIXст., як реакція на меркантилізм. Джерелом багатства вважали тільки працю у с/г вир-ві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – непродуктивні галузі господарства.^ Класична політична економія (У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо) виникла з розвитком капіталізму: зосередження уваги на аналізі ек. явищ і закономірностей розв. всіх сфер сусп. вир-ва, прагнення розкрити ек. природу багатства, капіталу, доходів, обігу механізму конкуренції. Відстоювання ідеї лібералізму, невтручання держави в ек-ку. Започаткували трудову теорію вартості.^ Марксизм, або політична економія праці (К. Маркс, Ф. Енгельс): дослідження с-ми законів капіталістичного сусп-ва з позицій робітничого класу. Подовжували дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, ек. криз, земельної ренти. Заперечували приватну власність і ринок, виступали за посилення і зростання зубожіння трудящих, сусп. власність, стверджували неминучість краху капіталізму.Маржиналізм (К.Менгер, Ф.Візер, У.Джевонс,Л.Вальрас) – теорія, яка пояснює ек. процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх величин, які х-ють зміну одних явищ у зв’язку зі зміною інших. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як „гранична корисність”, „гранична продуктивність”, „граничні витрати”. Маржиналізм викор. Кількісний аналіз, ек-математичні методи і моделі.^ Сучасні напрямки ек.теорії:Неокласицизм(засновники- А.Маршалл,А.Пігу;послідовники-Л.Мізес, Ф.Хайєк, М.Фрідмен, А.Лаффер, Дж.Гілдер) – заперечує необхідність втручання держави в ек-ку, розглядає ринок як само регульовану ек. с-му, здатну самостійно встановлювати необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Він охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань та ін.Кейнсіанство (засновник-Дж.Кейнс; послідовники-Дж.Робінсон, П.Сраффа, А.Хансен). Виникло в 30-х рр. ХХ ст.. як відповідь на потреби подолання Великої депресії. Це теорія, яка обґрунтовує об’єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринк. ек-ки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики.Інституціоналізм або інституціонально-соціологічний напрям(Т.Веблен, Дж. Коммонс, У.Мітчелл) розглядає ек-ку, як с-му, в якій відносини між господарюючими суб’єктами складаються під впливом ек-них, пол-них , правових, соціологічних і соц-психологічних фкторів. об’єкти вивч. – „інститути”, держава, корпорації, профспілки, правові, морально-етичні норми, звичаї.^ Неокласичний синтез (Д.Хікс, П.Самуельсон)- обґрунтовує принцип поєднання ринкового і держ.регулювання ек.процесів, наголошує на необхідності руху до змішаної ек-ки.3. Методи пізнання економічних процесів і явищМетод ек.т. – сукупність прийомів, засобів і принципів,за доп. Яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку ек.с-м. Загальнонаукові:Діалектичний – базується на викор. Законів і принципів філософії, обґрунтованих нім. філософом Георгом Гегелем, сутність яких полягає у пізнанні ек. явищ і процесів у їхньому взаємозв’язку та взаємозалежності, у безперервному розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьби протилежностей.^ Наукова абстракція полягає у поглибленому пізнанні реальних ек. процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища очищених від всього випадкового, неістотного. Результат застосування: формування понять, ек. категорій, виявлення і формув. законів.^ Аналіз і синтез: при аналізі об’єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.Індукція і дедукція. Індукція – це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція – метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв’язок між ними.^ Метод поєднання логічного і історичного підходів: історичний метод вивчає процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний метод досліджує ек. процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей, зиґзаґів і подробиць, не властивих цьому процесові^ Ек. моделювання-формалізований опис і кількісний вираз ек. процесів і явищ (за доп. матем. і економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину ек. життя. Розрізняють макро- і мікроекономічні;абстрактно-теоретичні і конкретно-ек-чні; статичні і динамічні;графічні;математичні;комп’ютерні.Ек.експеримент – штучне відтворення ек. процесів і явищ з метою вивчення їх оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження. Ек експеримент дає змогу 7на практиці перевірити обґрунтованість наукових гіпотез і рекомендацій, щоб попередити помилки і провали в ек. політиці держави.Аналогія – перенесення властивостей одного явища на інше. Заздалегідь мають бути визначені й інші схожі ознаки, які дають можливість застосовувати аналогію, встановлювати необхідні зв’язки і відхилення між ознаками явищ, що існують у реальній дійсності.^ Метод порівнять викор. для визначення схожості та відмінності господарських явищ. Необхідність порівняння як загальнонаукового методу зумовлюється тим, що в ек. житті ніщо не може бути оцінено само по собі. Способи порівнянь: порівняння ознак, властивостей, статистичних величин, ек. категорій, дій ек .законів у різних умовах.Структурно-функціональний: передбачає розгляд будь-якого ек. явища як системного з обов’язковим аналізом ф-цій елементів, взаємодіють, вивчає системні ознаки, що зберігаються за об’єктом дослідження незалежно від х-ру їхньої трансформації.2.Специфічні:Соц-ек. експериментСтатистичний – статистичні матеріали групують за математичними проблемами.4. Функції політичної економії. Політична економія та обгрунтування економічної політики. Політекономія вивчає відносини між людьми в вирішальній сфері їх життєдіяльності: у виробничо-господарській економічній діяльності. Значення політекономії в житті суспільства може бути охарактеризоване її функціями. Політекономія як одна з галузей наукового знання, виконує: 1)пізнавальну функцію. Нею політекономія забезпечує накопичення наукових знань в галузі виробничо-господарської діяльності людей, а в цілому – нарощування інтелектуального потенціалу суспільства, розширює науковий кругозір людей, озброює їх знаннями об’єктивних законів економічного розвитку суспільства, силою наукового передбачення. 2) методологічну. Політекономія вивчає виробничо-господарські відносини людей в глибинній їх сутності. Це фундаментальна наука, є методологічною основою всіх економічних наук. Це свого роду економічна філософія. 3) практичну. політекономія – теоретична основа економічної політики держави, підприємств, фірм. На основі її законів та теоретичних висновків органи держуправління, фірми визначають свої програмні цілі, економічну стратегію і практику. Політекономія сприяє нарощуванню економічного потенціалу. 4) ідеологічну. Політекономія формує погляди, суспільні ідеї, суспільну свідомість. Є вихідною основою формування економічного і політичного мислення. ^ 5. Економічні категорії та закони, їх класифікація Виробничо-господарській діяльності властиві об’єктивні економічні закони. Економічні закони – внутрішні, істотні, стійкі причинно-наслідкові зв’язки і залежності економічних відносин людей. Об’єктивний характер економічних законів обумовлений такими обставинами: 1)виробництво життєвих благ здійснюється на основі і з використанням предметів, законів, сил природи існуючих незалежно від волі і свідомості людей; 2)матеріальною основою життєдіяльності людей є їх безперервний обмін речовин з природою; вони не можуть припинити споживання, як найважливіший компонент цього обміну, а тому не можуть на свій розсуд припинити виробництво, не можуть вільно маніпулювати обсягами і видами виробництва. Економічні закони виступають як пануюча тенденція соціально-економічного розвитку суспільства. Вони проявляються не в кожному окремому явищі або процесі, а у всій їх сукупності на досить довгих відрізках часу; вони визначають спільну логіку економічного розвитку. Люди не безсильні перед цими економічними законами, не лишені своїх інтересів і активної ініціативності в їх реалізації. Закони незалежні від волі і свідомості людей, але не від їх діяльності. Це закони виробничо-господарської діяльності людей, суспільних дій, і вони мають місце лише в людському суспільстві. закони та здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність в їх руслі, люди добиваються високих результатів в своїй діяльності. Економічні категорії. Будь-яка галузь наукових знань здійснює типізацію, класифікацію великої кількості досліджуваних явищ. Результатом цих узагальнень в економічній науці є економічні категорії. Економічна категорія – наукове зібрання понять, яке абстрактно характеризує сутність багатьох однорідних, аналогічних економічних явищ. Інструмент наукового пізнання виробничо-господарських явищ і процесів; абстракція, що відображає в науковій свідомості дійсні економічні відносини. Економічні категорії істинні, оскільки існують ті відносини, відображенням яких є. Категорія – наукове поняття, яке характеризує окремі сторони ек. явища (ціна, прибуток, зарплата). Економічні закони виявляють суттєві, стійкі і необхідні причини, наслідкові зв’язки і взаємозалежність даного економічного процесу. Закон – суть економічних явищ. Економічна теорія вивчає закони, які виражають причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності. що виникають у сферах виробництва, розподілу, обміну та спож-ня.^ Ек. закон – це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв’язок і взаємозалежність явищ і процесів ек. життя. Ек. закони розкривають взаємозв’язок, внутрішню залежність кількох або багатьох однопорядкових явищ. Крім того, в законах фіксується динаміка, процеси руху й розвитку ек. життя. Ек. закони хар-ся такими особливостями: вони мають сутнісний х-р; виявляються через прак­тичну діяльність людей. Тому ек. закони діють не так безумовно, як закони природи; вони проявляються як основні пануючі тен­денції ек. розвитку сусп-тва. Форми вияву ек. закону — це рез-т дії його причинно-наслідкового зв’язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку ек. явищ. Зміст ек. закону містить його кількісне вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону. Ек. закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження ек. закону має дуже важливе значення Воно дає можл-ть наочно побачити, як розвиваються ек. процеси; своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх. Типи: осн., загальний, особливий. Пізнання ек. законів дає змогу визначити основні тенденції ек. розвитку сусп-тва, передбачити його перспективу. Є два шляхи пізнання ек. законів: через виявлення нових законів і через поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів. Пізнання ек. законів сприяє правильному їх використанню в господарській д-сті. Механізм використання ек. законів містить комп­лекс заходів, спрямованих на подолання ек. суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання ек. за­конів з метою ефективного ведення господарства Цей механізм охоплює дії державних органів, які розробляють на основі ек. законів правила господарювання, д-сті різних ринкових стр-р (бірж тощо), підприємців, фірм як основних ланок господарства^ Розрізняють три рівні використання ек. законів: економіко-теоретичний (вчити всіх), безпосередньо управлінський (дії держави) і практичний (дії п-ств).^ 6. Ек.потреби, їх суть та види. Закон зростання потребПотреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно-необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, сусп-ва в цілому; внутр. збудник активності.Ек.потреби – це потреби в ек. благах. Класифікація: За х-ром виникнення: Первинні-пов’язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло; Вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розв. цивілізації. 2. За засобами задоволення: Матеріальні(потреби в матер.благах) Нематеріальні(духовні потреби) 3. За нагальністю задоволення: Першочергові( предмети першої необхідності) Другорядні(предмети розкоші) 4. За можливостями задоволення: Насичені, вгамовані(мають чітку мету і можливість повного задоволення) Ненасичені, невгамовні(не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення) 5. За участю у відтворювальному процесі: Виробничі(потреби у засобах вир-ва) Невиробничі(потреби у споживчих благах) 6. За суб’єктами вияву: Особисті( виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда) Колективні, групові(потреби груп людей, групові) Суспільні(потреби функціонування та розвитку сусп-ва в цілому) 7. а кількісною визначеністю та мірою реалізації: Абсолютні(перспективні потреби, які мають абстрактний х-р і є орієнтиром ек. розвитку) Дійсні(формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп-ною нормою для певного періоду) Платоспроможні(визначаються платоспроможним попитом) Фактичні(задовольняються наявними товарами та послугами)Всезагальний ек.закон зростання потреб відбиває внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між вир-цтвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення.Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою ек. та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.^ 7. Благо. Корисність благ. Закон спадної граничної корисності Засоби задоволення людських потреб наз. Благами. Розрізняють такі блага: 1.неуречевлені(сонячне світло, здоров’я, спілкування, земля) й уречевлені(дари природи, продукти праці, одяг, їжа, житло) 2.Неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують певні людські потреби) та неекономічні(обмежені, обсяги яких менш за існуючи потреби). Носіями ек. благ виступають найрізноманітніші товари та послуги. В їхній сукупності розрізняють: Споживчі блага(товари та послуги призначені для вир-ва споживчих благ) Матеріальні блага(товари та послуги сфери матеріального вир-ва) і нематер.блага (створюються у сфері нема тер. Вир-ва) Теперішні блага(перебувають у безпосередньому користуванні екон. Суб’єктів, зможуть скористатися у майбутньому) Людина потребує не в цілому блага, а його певної кількості. Сутність корисності кожної нової одиниці блага залежить від уже певного запасу подібних одиниць. Потреба в нових одиницях блага зі збільшенням їх числа поступово насичується. Тому в міру збільшення споживання кожної нової одиниці блага ступінь насиченості збільшується, а корисність кожної наступної додаткової одиниці блага-зменшується. Остання одиниця товару, що споживається суб’єктом, має для нього найменшу корисність. Отже, цінність блага певного виду визначається корисністю граничного(останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб’єкта. Цей стійкий взаємозв’язок між вказаними ек. явищами отримав назву закон спадної граничної корисності.Корисність—задоволення, яке приносить споживання блага.^ 8.Ек.інтереси, їх суть і класифікація. Суперечності ек. інтересів та форми їх подолання. Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.^ Ек. інтереси – усвідомлене прагнення ек. суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності. Класифікація: 1. За ознакою суб’єктивності: (Особисті; Колективні; Суспільні.) 2. За важливістю: (Головні; Другорядні.) 3. За часовою ознакою: (Поточні; Перспективні.) 4. За об’єктом інтересів: (Майнові; Фінансові; Інтелектуальні.) 5. За ступенем усвідомлення: (Дійсні; Уявні.) С-ма ек. інтересів завжди суперечлива. Суперечності ек. інтересів мають як об’єктивну так і суб’єктивну основу. Перша пов’язана з виявами суб’єктивізму та волюнтаризму. Друга заснована на відмінностях в ек. становищі різних суб’єктів. У реальному житті єдності інтересів досягають ч/з реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємо реалізації. Особистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати якщо не буде реалізований інтерес підприємства, на якому він працює. Отже, мають бути реалізовані інтереси підприємця, споживачів, продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те, що кожний вид ек. ін-сів персоніфікованим, відокремленим, ґрунтується на певній потребі він органічно пов’язаний з колективним і сусп. ін-сом. Це створює підґрунтя для єдності визначальних інтересів і відбивається у меті вир-ва.^ Обмеженість виробничих ресурсів. Крива виробничих можливостей. На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства. Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуван­ням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він харак­теризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі.Нині особливе місце у виробничому по­тенціалі суспільства посідають природні ресурси — розвідані та освоєні природні багатства (с/г угіддя, корисні копалини, вода тощо).Економісти досліджують способи, за допо­могою яких продукти виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок змен­шення виробництва іншого продукту. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей відбиває максима­льні кількості продуктів і послуг, які можуть одночасно виробля­тися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повніс­тю використовуються. Еконо­міка виробляє два великих і протилежних за функціональним призначенням типи продуктів: споживчі блага (СБ) та інвести­ційні ресурси (ІР). Коли кіль­кість вироблених споживчих благ зростає, то випуск інвестиційних ресурсів падає. Щоб поглибити розуміння сутності виробничих можливостей, зобразимо графік. Довільно розмістимо дані з виробництва споживчих благ по горизонтальній осі, а інвестиційних ресурсів по вертикальній. Точки А, В, С, D, Е, F відповідають різним комбінаціям кількості споживчих благ та ін­вестиційних ресурсів. За допомогою нанесених точок ми виводимо криву — межу виробничих можливостей. Кожна точка на кривій виробничих можливостей яв­ляє собою якийсь максимальний обсяг виробництва двох типів продуктів. Ця крива фактично показує деяку межу. Усі комбінації інвестиційних ресурсів і спожив­чих благ на кривій показують максимальні їх кількості, які мо­жуть бути одержані лише в результаті найбільш ефективного ви­користання всіх наявних ресурсів. Точки, що знаходяться за ме­жами кривої, як, наприклад, точка W недосяжні за даної кількості ресурсів і за даної технології виробництва. З іншого боку, будь-яка точка всередині області, обмеженої кривою МВМ, наприклад точка U, указує, що якісь ресурси не використовуються або використовуються не кращим чином. Отже, графік межі виробничих можливостей ілюструє той факт, що національна економіка, повністю використовуючи наявний потен­ціал, у короткостроковому періоді не може збільшити виробниц­тво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого блага. Отже, функціонування економіки на межі виробничих можливостей свідчить про її ефективність.^ 10. Виробництво та його основні фактори. Виробництво-це не лише процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людини, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Процес виробництва-це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним. Розподіл включає в себе: розподіл ресурсів, розподіл предметів споживання, розподіл доходів. Обмін – відносини, завдяки яким товари та послуги рухаються від виробників до споживачів. Споживання – використання створених благ, реалізація їх корисності. Буває виробниче і особисте. Виробництво поділяється:1) матеріальне (промисловість, будівництво, с/г), 2) сферу послуг: а) виробництво матеріальних послуг (транспорт, зв’язок), б) нематеріальні послуги (банківська і фінансова діяльність), 3) виробництво нематеріальних благ (мистецтво тощо). Виробництво поділяється на: первинне -грунтується на безпосередньому привласненні того, що дає природа (мисливство, рибальство), вторинне – грунтується на первинному, є похідною від нього: обробна промисловість, будівництво. Третинне – створення різноманітних послуг. Земля як фактор виробництва має такий економічний зміст: 1. Є операційним базисом виробництва. 2. Є сховищем природних ресурсів.3. Є природною основою с/г (як предмет і засіб). 4. Є різною за родючістю. Капітал – це майно або засіб виробництва, що належить підприємцям або іншим власникам, і використовується в процесі створення товарів і послуг. Капітал існує в продуктивній формі, коли його власники одержавили доход від користування і володіння своїм майном. Праця – це інтелектуальна або фізична діяльність, направлена на виготовлення благ та надання послуг. Праця – це діюча робоча сила. Підприємницька діяльність передбачає використання ініціативи, новаторства і ризику в організації виробництва. Земля і капітал – матеріальні фактори виробництва. Підприємницька діяльність і праця – особливі фактори виробництва. Всі фактори є взаємозамінюючими, що зумовлено різними причинами, але головними є обмеженість ресурсів, ефективність їх використання. Висновок: фактори мають спільну рису: рідкісні або маються в обмеженій кількості.^ 11. Ефективність суспільного виробництва, її економічні та соціальні показники.Ефективність вир-ва – категорія, яка хар-є віддачу, результативність вир-ва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів вир-ва, а й якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість ек. зростання. Формула(Результати /Витрати).Еф-ть вир-ва :1.Економічна еф-ть-це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукціі.2.Соціальна еф-ть – це ступінь відповідності результатів вир-ва соціальним потребам сус-ва, інтересам окремої людини. Для визначення ефективного використання кожного фактора вир-ва окремо, застосовується сис-ма конкретних показників:Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кіл-ті робітників, зайнятих у її вир-ві, або до кіл-ті відпрацьованих людиною годин за певний проміжок часу. Формула (Обсяг прод-ії/кіл-ть робітників) Трудомісткість-це показник, який відображає кіл-ть затраченої живої праці на вир-во одиниці продукції. ^ Ф-ла (Вар-ть затрат живої праці/вар-ть основних фондів)Фондовіддача-це показник, який хар-є еф-ть використання засобів праці, тобто кіл-ть продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Ф-ла (Вар-ть виробленої продукцїі/вар-ть основних фондів)Фондомісткість-показує вар-ть витрат виробничих фондів на одиницю виробленої прод-ії^ Ф-ла(Вар-ть основних фондів/вар-ть виробленої продукції)Матеріаловіддача – хар-є еф-ть використаних предметів праці тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів(палива, сировини і т.д) Ф-ла(Вар-ть прод-ії/вар-ть матеріалів)Матеріаломісткість-є зворотним показником матеріаловіддачі, який хар-є вар-ть витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції. Ф-ла(Вар-ть матеріала/вар-ть одиниці продукта)Капіталомісткість – показник, близький до показника фондомісткості прод-ії. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції.^ Еколого ефективність. Е=Ео-(А+В+С) Ео- загальноекономічний ефект господарюючого суб’єкта . А- вар-ть природоохоронних заходів . В- втрати від пошкодження природного середовища. С- вар-ть природних ресурсів. Рентабельним може вважатися лише те вир-во, у якого еколого економічний є додатною величиною.^ 12.Місце і роль людини в економічній системі. Як біологічна істота людина – унікальний продукт природи, мисляча істота, наділена сукупністю фізичних і розумових здібностей, здатністю взаємодіяти з природою і жити за її законами. Людина як соц. істота є частиною сус-ва, тобото має багатогранні стосунки з іншими людьми (екон., сімейні, нац., політ.), виконує і підкоряється юрид. законам, притримується певних прийнятих в суспільстві правил поведінки, норми. Людина – біосоц. істота – має можливість використовувати у своїй діяльності природні й екон. закони. Людина економічна-головний творчий суб’єкт ринковоі ек-ки,який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. В економ. сис-мі людина виступає як виробник, як суб”єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети сус-го вир-ва. Людина в економ. сис-мі :виробник, споживач, суб’єкт економ. відносин, носій кінцевої мети вир-ва. Успіх вир-ва на всіх рівнях визначається насамперед людьми, зайнятими у виробничому процесі. Усі інші фактори вир-ва діють не самі по собі, їх приводить у рух людина. Людині, її праці належить центральне місце у вир-ві не тільки як найактивнішому факторові вир-ва-матеріально-речових, науково-дослідницьких і організаційно-управлінських. В історичному плані людина-виробник пройшла у своєму розвитку стадію індивідуального працівника і стадію сукупного працівника.^ 13. Цивілізаційний та формаційний підходи до пізнання суспільного розвитку Вчені-економісти минулого і сучасності по різному трактують сутність та особливості істор. Розвитку сусп-ва. Найбільшого поширення набули форм. Та цив. Підходи до розуміння процесу ек. розвитку людського сусп-ва. Форм. підхід був розроблений К.Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили сусп-ва у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб вир-ва, а спосіб вир-ва у поєднанні з політичною набудовою сусп-ва – соц-ек.формацію. Основоположним ек. ядром кожного способу вир-ва, відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами вир-ва. Форм. Підхід передбачає, що розвиток людського сусп-ва відбувається як послідовна зміна одного способу вир-ва іншим: Первіснообщинний Рабовласницький Феодальний Капіталістичний Комуністичний Форм. Підхід виходить з того, що вирішальна роль у сусп. розвитку належить процесу вир-ва, та його головною рушійною силою є протиріччя між продуктивними силами й виробничими відносинами і загострення класової боротьби в суспільстві. На потребу глибинного наукового пізнання закономірностей розвитку сусп-ва, ек. теорія сформульована окрім форм., цивілізаційний підхід.Цивілізація—історично конкретний стан сусп-ва, який хар-ся досягнутим рівнем продуктивних сил, особливої форми вир-ва і відповідною духовною культурою людей. В основу цив. підходу покладено такі принципи: Багато вимірності аналізу ек. сист. Природної еволюційної поступовості істор. процесу Відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи Пізнання системи в єдності її ек-их і соціокультурних елементів Посилення ролі людського фактора у сусп. розвитку, визнання світової історії, як єдиного планетарного цілого Найважливішою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб’єктом вир-ва та цивілізації в цілому але й в її безпосередньою метою, цільовою функцією.^ 14. Зміст та структура економічних систем. Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та міцно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями. Економічна система – зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів. Під економічною системою розуміється особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Структура економічної системи: 1.Продуктивні сили. 2. Виробничі відносини. 3. Господарський механізм. Продуктивні сили – матеріальна основа економічної системи. Включає 2 елементи: робочу силу і засоби виробництва. Робоча сила: 1. Особистий фактор виробництва. 2. Сукупність фіз. І духовних здібностей людей до праці. 3. Підприємницькі здібності людини. Засоби виробництва – речовий фактор суспільного виробництва: 1.Предмети праці: а) дані природою. Б)перероблені людською діяльністю (сировина). 2.Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. Б) технологічні процеси і енергопостачання. В) інформація, інформаційне забезпечення. Виробничі відносини є об’єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні. Соц.-ек. – це зв’язки людини з людиною. Орг.-ек. – відносини, що характеризують організаційну форму розвитку продуктиних сил. Господарський механізм – частина економічної системи, що регулює економічну діяльність і забезпечує раціональне співвідношення між окремими підсистемами і елементами економічної системи. Кожна економічна система включає в себе: провідний тип власності на ресурси (приватний і державний), основні групи суб’’ктів суспільного виробництва і відносини між ними, економі