1 Стан навколишнього природного середовища та прогноз його змін до 2020 року. 9

СХВАЛЕНО розпорядженням Кабінету Міністрів України від №Україна 2020Стратегія національної модернізаціїЗміст 1.1. Мегатренди світового економічного розвитку 61.2. Розвиток громадянського суспільства 81.3. Стан навколишнього природного середовища та прогноз його змін до 2020 року. 91.4. Розвиток людського капіталу 151.5. Сільськогосподарські угіддя та агропродовольчий ринок 211.6. Промислове виробництво 25^ 1.7. Світовий ринок енергоресурсів 271.8. Потоки капіталу та міжнародна торгівля 301.9. Світові фінансові ринки 321.10. Інновації та технології 362.1. Сильні сторони та сприятливі можливості 392.2. Слабкі сторони та загрози 52^ 3.1. Сценарії розвитку економіки України на період до 2020 року 693.2. Основні складові, етапи та напрями реалізації сценаріїв 754.1. Забезпечення сприятливих рамкових умов для підвищення адаптивності економіки до зовнішніх шоків 954.1.1. Макроекономічна стабільність 954.1.2. Оптимізація ролі держави та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності 99 4.1.3. Розвиток конкуренції на внутрішньому ринку 1024.1.4. Становлення громадянського суспільства та підвищення ефективності дій Уряду 1034.1.5. Оптимізація структури державного сектору економіки 1044.1.6. Підвищення ефективності управління об’єктами державної власності 1064.1.7. Розвиток фінансових ринків 1084.1.8. Зменшення регіональних диспропорцій 110^ 4.2. Людина і сталий розвиток 1124.2.1. Модернізація системи охорони здоров’я 1124.2.2. Сучасна і якісна освіта та підготовка кадрів 1154.2.3. Розвиток культури 1194.2.4. Розвиток фізичної культури та спорту 1234.2.5. Створення ринку доступного житла 1244.2.6. Ефективна підтримка соціально-вразливих верств населення 1254.2.7. Розвиток трудового потенціалу 1284.2.8. Сталий розвиток довкілля 1304.2.9. Адаптація до глобальних кліматичних змін 133^ 4.3. Технологічний прорив в  індустрії 1344.3.1. Впровадження сучасних інноваційних промислових технологій 1344.3.2. Технологічні зміни в системі забезпечення енергетичної безпеки держави 136^ 4.4. Зняття інфраструктурних обмежень 1394.4.1. Будівництво сучасних транспортних коридорів та інтегрування до загальноєвропейської інфраструктури та інформаційного простору 1394.4.2. Відновлення та модернізація муніципальної інфраструктури 143^ 4.5. Перехід до високоефективного аграрного та аграрно-переробного виробництва 1454.5.1. Забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу 1454.5.2. Підвищення ефективності управління землями державної власності 1474.5.3. Підтримка безпечного рівня основних продуктів харчування 1474.5.4. Підвищення ефективності регулювання експортно-імпортних відносин 148^ 4.6. Створення сучасної інноваційної системи 1484.6.1. Створення конкурентоспроможної системи генерування знань 1484.6.2. Формування інноваційної інфраструктури та системи трансферу технологій 1494.6.3. Розвиток системи управління інтелектуальною власністю 1504.6.4. Стимулювання попиту на інновації 1514.6.5. Інтеграція науково-технологічного потенціалу України у світове господарство 152^ 4.7. Україна і світ 1524.7.1. Поглиблення інтеграції з Європейським Союзом 1524.7.2. Розвиток двостороннього та регіонального співробітництва 1544.7.3. Розвиток міжнародного співробітництва в галузі безпеки 1564.7.4. Використання переваг членства в СОТ 1564.7.5. Забезпечення виконання зобов’язань України перед Радою Європи 1564.7.6. Співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями 157^ 5.1. Суспільство, людина і сталий розвиток 1585.1.1. Становлення громадянського суспільства в Україні 1585.1.2. Підвищення якості освіти 1605.1.3. Модернізація системи охорони здоров’я 1645.1.4 Вирішення проблем демографії 1685.1.5. Покращення умов розвитку та якості трудових ресурсів 1725.1.6. Реалізація національної екологічної політики 174^ 5.2. Підвищення енергобезпеки та покращення енергозабезпечення 1765.2.1. Підвищення ефективності енергетичної політики Уряду 1765.2.2. Підвищення рівня енергетичної безпеки 1785.2.3. Підвищення ефективності транспортування та споживання енергоресурсів 1795.2.4. Стимулювання розвитку альтернативних джерел енергії 180^ 5.3. Кардинальне підвищення інноваційної складової розвитку та модернізація промисловості 1805.3.1. Концентрація матеріальних та фінансових ресурсів на провадженні наукових досліджень і розробок з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки 1805.3.2. Створення сучасної інноваційної інфраструктури та системи трансферу технологій, забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності 1815.3.3. Посилення ролі держави у забезпечення технологічного прориву та модернізації виробництва 1825.3.4. Посилення ролі науки та інновацій у збереженні довкілля та ефективному використанні природних ресурсів 1835.3.5. Інформаційне забезпечення інноваційного розвитку 184^ 5.4. Підвищення конкурентоспроможності окремих сфер економіки 1845.4.1. Модернізація індустріального сектору економіки 1855.4.2. Аграрний сектор і сільські території 188 Стратегія розвитку України «Україна 2020: Стратегія національної модернізації», далі – Стратегія, розроблена на виконання доручення Кабінету Міністрів України Міністерством економіки України за участю центральних органів виконавчої влади, Державної установи «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України» із врахуванням пропозицій, отриманих експертів і громадських організацій. Головною проблемою, на вирішення якої розроблено Стратегію є неготовність економіки України до адекватної відповіді як на зовнішні, так і на внутрішні шоки в умовах постійного загострення глобальних викликів. Україна хронічно відстає від більшості країн майже за усіма макроекономічними критеріями та оцінками, залишається на периферії світових інноваційних систем, що гальмує подальший розвиток. За даними останнього звіту Всесвітнього економічного Форуму про глобальну конкурентоспроможність 2008-2009 років Україна займає лише 72 місце серед 134 країн, поступаючись Литві (44 місце), Латвії (54 місце), Росії (51 місце), Казахстану (66 місце) та деяким іншим пострадянських країнам. Найнижчий результат – 115 місце залишається в категорії “якість інституцій”, зокрема, для нашої країни є проблемними “прозорість ухвалення урядових рішень (110-е місце), ефективність використання державного бюджету (114 місце), довіра суспільства до політиків (101 місце), тягар державного регулювання (91 місце)”. Оскільки негативну оцінку також мають показники ефективності товарних ринків (101 місце), технологічної готовності (93 місце), то надзвичайно актуальним є посилення конкурентних переваг, пов’язаних з технологічними інноваціями, формуванням сприятливого підприємницького середовища та ефективних конкурентних ринків, що дасть змогу підвищити продуктивність виробництва. Найгіршими інституційними індикаторами є захист міноритарних акціонерів (129) та прав власників (123), що підриває головну ідею ринку – створення ефективного власника. За останні вісім років свого відновлювального зростання економіка України так і не позбавилася глибоких структурних деформацій і значно відстає від розвинених країн світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва та відповідно – рівнем добробуту населення. Більшість підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, із слабкою диверсифікацією продуктів і ринків, що зумовлює низьку адаптивність до зовнішніх збурень і призводить до негативних тенденцій у виробництві. Через відкритість економіка України є надзвичайно вразливою до коливань зовнішньої кон’юнктури і не справляється із поточними проблемами, а також не готова до нових викликів, включаючи кризову трансформацію фінансових ринків, кліматичні зміни, енергетичні та продовольчі кризи тощо. В умовах, коли світова еліта не справляється з оздоровленням фінансових ринків та реального сектору економіки, витрачаючи величезні фінансові ресурси без позитивних результатів, то країни, що потрапили в борговий капкан і мають дефіцит власних ресурсів вимушені шукати інші шляхи виходу з кризи. Тож нема альтернативи формуванню конкурентоспроможної і водночас адаптивної до зовнішніх збурень національної економіки. Це є головним завданням соціально-економічної політики України на довгострокову перспективу. Задача Уряду – сприяти створенню умов, що забезпечують кращі можливості для підприємництва і виходу з кризи, а далі – відновити вихід на траєкторію розвитку з досягненням вищих стандартів життя для громадян України. Відповідно національна політика націлена на сталий розвиток із постійним підвищення добробуту і якості життя кожного громадянина і досягнення гідного місця країни в глобальних економічних процесах. Сприятлива макроекономічна, фіскальна, регуляторна, інноваційна політики, висока якість послуг державних установ, освіти, науки тощо закладають підґрунтя для підвищення конкурентоспроможності економіки. Для цього необхідні скоординовані дії в напрямку підвищення конкурентоспроможності економіки та її адаптивності до постійних змін в економічному середовищі. Стратегія складається із аналітичної та безпосередньо стратегічної частин. Аналітична частина надає характеристики основних мегатрендів світового економічного розвитку та виклики і загрози, що стають перед Україною, демонструє потенціал розвитку економіки України, сильні та слабкі сторони української економіки, сприятливі можливості та загрози, можливі сценарії розвитку економіки України до 2020 року. Стратегічна частина окреслює ключові напрямки реалізації економічної політики Уряду на двох етапах розвитку: середньостроковому – до 2012 року та довгостроковому – до 2020 року. При цьому, найбільш детально прописані завдання та заходи Уряду на період 2009-2012, які відповідають основним положення Програми діяльності Кабінету Міністрів “Подолання впливу світової фінансово-економічної кризи та поступальний розвиток” і націлені на мінімізацію впливу фінансової кризи на економіку України та вихід з кризи. Завдання другого етапу розвитку (на період 2013-2020 роки) зосереджені на забезпеченні повноцінного сталого розвитку на основі створення ефективної національної інноваційної системи та підвищення конкурентоспроможності економіки України та досягненні високої адаптивності до зовнішніх збурень. Стратегія є стрижневим документом у системі державних програмних документів, що дозволяє скоординувати дії влади задля утвердження більш сильної і гнучкої моделі розвитку економіки, яка здатна гармонізувати економічне зростання з вирішенням екологічних проблем, що особливо стає актуальним в умовах глобальних викликів. Вирішення критичних проблем в забезпеченні макроекономічної стабілізації, створенні привабливого середовища для ефективної діяльності суб’єктів ринку, модернізації виробництва, дасть поштовх до позитивних структурних зрушень в економіці, диверсифікації та зниженні енергоємності виробництва. Водночас Україна має стати більш стійкою до коливань зовнішньої кон’юнктури і поєднати усі компоненти сталого розвитку, формуючи нову якість економіки та життя населення. Результатом реалізації Стратегії має стати кардинальне підвищення ефективності використання людського, виробничого та природного потенціалу, забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки досягнення стабільного сталого розвитку і підвищення добробуту громадян України. Не менш важливим є створення нового суспільства громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних якостей і спроможностей. Стратегія відповідає Конституції України: статті 11 в частині обов’язку держави щодо консолідації та розвитку української нації; статті 16 – щодо забезпечення екологічної безпеки; статті 18 – щодо забезпечення інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства; статті 116 і 117 – щодо функцій Кабінету Міністрів України, а також повноважень органів виконавчої влади відповідно до Закону України про Кабінет Міністрів України.Частина 1. Світ у 2020 році: глобальні тенденції та виклики^ 1.1. Мегатренди світового економічного розвитку Розвиток світової економіки в період до 2020 року відзначатиметься впливом ряду чинників і мегатрендів, що призведуть до істотних змін загальної картини світової економіки та модифікації форм її організації. Враховуючи місце України на зламі західноєвропейської та східноєвропейської християнської цивілізації, формування нової глобальної архітектури ставить Україну перед жорсткими геополітичними, геостратегічними та геоекономічними викликами, відповіді на які вона має знайти саме у період до 2020 року. Світова економіка вступила у завершальну стадію етапу світового розвитку, впродовж якого у світі домінувала європейська цивілізація. Проявом цього стало зменшення ролі США і Заходу в цілому у глобальній економіці та міжнародній торгівлі та розосередження впливу і формування нової міжнародної архітектури – як політичної, так і фінансово-економічної. Цей процес породжує виклик конкретним інтересам, пов’язаним із тими привілеями, які надавала окремим країнам існуюча глобальна фінансово-економічна архітектура, тому становлення нового міжнародного порядку не може не відбуватися через численні протистояння. Глобалізація стала основою господарської парадигми другої довгої хвилі, яка ще не закінчена. Пройшли два її цикли: розвитку (1980-і роки), зростання (1990-і роки), а десятиліття стагнації імовірно завершиться до 2010 року. Сьогодні світова економіка перебуває у критичній стадії стагнації, що знаходить прояв у спадній динаміці розвитку основних економік – США, Євросоюзу та Японії. Очікувана рецесія в США та ЄС має наслідком “згортання” промисловості “третього світу ”, особливо тих країн, які виявлять найгіршу здатність адаптуватися до нових викликів у конкуренції, що загострилася. Виграш отримають ті, хто здатен запропонувати найнижчі ціни, а отже має резерви для їх зниження. Україна, яка має високу енергоємність виробництва і знаходиться у фазі підвищення цін на газ, втрачає свої сегменти на ринках світових ринках. Очікується, що саме після завершення світової кризи, починаючи з 2010-2011 років, стартує нова довга хвиля, яка досягне свого максимуму у 2020-2040 роках. Саме ті країни, що виявлять здатність до швидкого пристосування в нових, жорстких умовах конкуренції, потраплять до групи лідерів. Швидкий рух у напрямі підвищення конкурентоспроможності демонструє Китай, який впливає на суттєвий перерозподіл ресурсів у світовій економіці та напруження ресурсної бази світового господарства. У 2008 році саме підвищений споживчій попит населення Китаю спровокував світову продовольчу кризу, а падіння попиту на металопродукцію – падіння цін по усіх компонентах її виробництва. Вирівнювання економічного потенціалу світу за рахунок упровадження нової технологічної бази економіки дає шанс Україні включитися в хвилю модернізації. Україна також має головні передумови для розвитку європейської індустріальної культури – високоосвічене населення з високою здатністю до швидкого навчання та перекваліфікації. Поступове зменшення домінування “Великої сімки” – США, Євросоюзу, Японії під впливом істотного зростання економічної потужності Китаю, Індії, Росії та Бразилії (група БРІК), а також у цілому підвищення впливу великої групи країн, що розвиваються, змінює баланс сил у світовій економічній системі. Україна матиме справу з більш вираженою багатополярністю у політичному та економічному співробітництві, поширенням новітніх технологій комунікацій та передачі інформації, що дозволятиме формувати та розвивати міжнародні мережеві структури (економічні, політичні, соціальні, культурні), певною мірою автономні від дій національних держав. Ймовірне перетворення Китаю та Індії, а також деяких інших країн на нових великих глобальних гравців трансформує геополітичний ландшафт.Довідково. Прогнозується, що до 2020 р. ВНП Китаю перевищить ВНП будь-якої іншої провідної країни Заходу, за виключенням США, а ВНП Індії перевищить, або буде на межі перевищення показників провідних країн Західної Європи (зокрема, Італії та Франції). Бразилія пережене всі, окрім найбільших країн Європи, а Індонезія наблизиться до показників окремих європейських країн. Проте економічні позиції провідних країн Заходу не падатимуть надто швидко через інерційне збереження ними технологічного лідерства, зумовленого розвинутішими суспільно-економічними інститутами, інфраструктурою та рівнем розвитку людського та інтелектуального потенціалів. З іншого боку, серед гальмуючих факторів слід зазначити зростання конфронтаційності між старими та новими центрами економічної та політичної влади у світі: будь-які істотні зміни балансу сил завжди призводять до істотних політичних катаклізмів. Крім того, наростатиме конфлікт між тими країнами, які отримують користь від глобалізації, та тими, які не зможуть вписатися в сучасні глобальні процеси та маргіналізуються (сюди належать багато країн Африки, деякі країни Азії та Латинської Америки). Перспективний період може стати більшою мірою процесом регіоналізації, що матиме, насамперед, глобальний вимір. Серед загроз розвитку світової економіки є започаткування перестворення усієї кліматичної машини Землі. Вперше перед світовою спільнотою були оприлюднені мала вкрай невтішні результати досліджень планетофізичних процесів у 2007 році на екологічній конференції в Брюсселі. За геофізичними спостереженнями впродовж короткого періоду набула прискорення інверсія знака геомагнітного полюсу Землі та відповідно відбулася зміна напруги геомагнітного диполя, а також усіх консервативних характеристик Землі. Так, посилюється полярність температурних полюсів, нарощується енергоємність метеокатастроф, вулканічної та сейсмоактивності та загалом активності глибинної геодинаміки. Набули прискорення зміни всього геофізичного портрету та функцій Землі у складі сонячної системи. Після рекордного спалаху на Сонці у 2003 р. загрозливою стала швидкість танення арктичних льодів (в 32 рази), і до середини століття очікується повне зникнення льоду у Льодовитому океані, який є природнім дзеркалом для сонячної енергії, яка почне повністю поглинатися водою із усіма кліматичними наслідками. Тобто ми є свідками функціонального розформування 16 кліматостабілізуючих факторів. Важко навіть адекватно оцінити усі проблеми з якими людство зіткнеться у відносно близькій перспективі, але одне зрозуміло, що світовій спільноті необхідно перейти до нової моделі визначення ризиків та глобального співробітництва в царині адаптації людства до об’єктивних змін та мінімізації негативного техногенного втручання людини. Кліматичні зміни та посилення міжнародних зв’язків і міжнародної міграції призведуть до розповсюдження глобальних епідемій (пандемій). Українські фахівці повинні бути готові до такого розгортання подій.^ Наростання загрози міжнародного тероризму, що безпосередньо випливає з руйнування глобальними процесами традиційних стилів життя та морально-етичних уявлень і це є викликом для силових структур, що мають стояти на захисті безпеки країни. Поширення міжнародної злочинності, зумовлене новими можливостями транскордонних злочинних формувань, які використовують новітні технології шахрайства, передусім у фінансовій сфері. Світ демонструє нездатність внаслідок істотних суперечностей між державами виробити дієві глобальні регулюючі механізми та подолати кризи в розвитку глобальних економічних інституцій, що нині спіткали СОТ. Наближаються терміни природного вичерпання енергетичних джерел у поєднанні зі зростанням світового споживання енергії в умовах швидкого розвитку нових економічних гігантів та країн, що розвиваються, в цілому. Розвинені країни стали на шлях інтенсивного впровадження альтернативних джерел енергії та впровадження відповідних енергозберігаючих технологій. Україна декларує цей шлях, але повільно здійснює конкретні кроки.Довідково. За прогнозами, в глобальній економіці сукупне споживання енергії, ймовірно, зросте упродовж наступних двох десятиліть приблизно на 50 %, порівняно з 34 % протягом 1980–2000 рр., при цьому зросте частка нафти у енергетичному споживанні. – Mapping the Global Future. – P. 12.^ Продовольча криза 2008 року продемонструвала хиткі позиції ряду країн, які масово виводили сільськогосподарські землі під виробництво біопалива, слабко борються із падінням родючості ґрунтів внаслідок їх ерозії та іншими факторами. Україна може відновити свою провідну роль на світовому ринку агропереробних продуктів, але це потребує завчасних дій.^ У період до 2020 року відбудеться еволюція Європейського Союзу з переходом від превалювання політики територіального розширення до політики внутрішнього упорядкування та поглиблення інтеграції. Останнє розширення ЄС призвело до значного посилення гетерогенності його внутрішньої структури, зумовленої значним зростанням розбіжностей не лише в рівнях соціально-економічного розвитку, але й в інституційних особливостях країн-учасниць. Розуміння цих розбіжностей призводить до посилення неприйняття подальшого розширення функцій комунітарних органів ЄС, а отже й до блокування необхідних для існування в розширеному складі внутрішніх інституційних реформ. Це об’єктивно звужує поле для реалізації політики подальшого розширення ЄС, оскільки в рамках старих інституційних механізмів Євросоюзу воно могло б виявитися фатальним для долі самого ЄС. За таких умов головні зусилля спрямовуватимуться на пошук форм посилення співпраці чинних членів Союзу. При цьому, можлива навіть часткова дезінтеграція Євросоюзу з утворенням в його межах субрегіональних інтеграційних груп з різним ступенем інтенсивності взаємних зв’язків (модель концентричних кіл). Для України важливо якнайшвидше зменшити свій розрив з країнами ЄС в інституційному, інноваційному розвитку та рівня життя. ^ 1.2. Розвиток громадянського суспільства За нинішніх умов людина і особистість посідають центральне місце в цивілізаційному, європейському розвитку. Метою соціальної інтеграції стає створення “суспільства для всіх”, в якому всі покликані відігравати активну роль. Європейська цивілізація створила та продовжує розвивати культурно-генетичну парадигму сучасного конституційного лібералізму, який визначається через поняття правової держави, верховенства закону та громадянського суспільства, якому відводиться роль гаранта, захисника прав людини та громадянина від будь-яких утисків. Європейська ліберально-демократична система базується на засадах Загальної декларації прав людини (прийнятої ООН у 1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (прийнятого ООН в 1966 р.), Конвенції про захист прав і основних свобод людини (прийнятої Радою Європи у 1950 р.), відповідно до яких люди наділені не відчуженими базовими „природними” правами – правом на життя, правом на свободу та на приватну власність, гарантом яких виступає правова держава. Роль Загальної декларації прав людини, ряду інших важливих міжнародних документів зводиться не лише до формування нормативно-правового поля, що забезпечує права людини і громадянина, але й передбачає певний спосіб життя. Суспільство стає “громадянським” з точки зору його самоорганізації, ступеня розвитку демократії, реалізації прав і свобод людини як громадянина, виконання громадянами своїх політичних, громадянських обов’язків лише тоді, коли кожний його член усвідомлює себе носієм суверенітету, джерелом влади, свідомим суб’єктом політичної діяльності, людиною, відповідальною за наслідки своїх дій, за майбутнє своєї країни і світової спільноти в цілому. До 2020 року Україна має створити громадянське суспільство – суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних якостей і спроможностей. За таких суспільних відносин рівноправні громадяни, головним чином, шляхом взаємодії “третього сектору”, незалежних громадських об’єднань та правової держави сприяють суспільному розвитку заради спільного блага. У своїх документах ООН, Рада Європи, інші міжнародні організації підкреслюють, що сучасний цивілізаційний прогрес можливий лише за умови, коли громадянське суспільство буде розвиватись повною мірою, а уряди всіх країн будуть вважати його структури своїми співрозмовниками та партнерами. У п’ятому розділі “Права людини, демократія і добре управління” Декларації Тисячоліття ООН записано: “Ми не пожаліємо зусиль для сприяння демократії та зміцнення правопорядку, а також для забезпечення поваги до всіх міжнародно визнаних прав людини і головних свобод, включаючи право на розвиток. Через це ми пройняті рішучістю колективно добиватися великої відкритості політичних процесів, створюючи умови для справжньої участі в них усіх громадян у всіх наших країнах”1. У Європейській соціальній хартії, прийнятій у 1991 році та переглянутій у 1996 році Радою Європи, запропоновано: “З метою забезпечення здійснення або сприяння здійсненню свободи працівників і роботодавців створювати місцеві, національні або міжнародні організації для захисту своїх економічних і соціальних інтересів та вступаючи в такі організації Сторони зобов’язуються, що національне законодавство не буде ніяким чином обмежувати цю свободу або використовуватися для її обмеження” 2. Довідково. У жовтні 2007 р. Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендацію державам-членам стосовно правового статусу неурядових організацій у Європі № СМ/Rec(2007)14, де визначено основні засади та стандарти, на яких мають базуватися національні закони про діяльність організацій громадянського суспільства країн-членів Ради Європи. Стратегія розвитку України до 2020 р. повинна враховувати світові тенденції та виклики та розробити заходи щодо розвитку українського громадянського суспільства, як важливої частки світового громадянського суспільства.^ 1.3. Стан навколишнього природного середовища та прогноз його змін до 2020 року. Атмосферне повітря Надмірна концентрація промислових об’єктів та автотранспорту на території України призвела до надзвичайного антропогенного навантаження на довкілля. Слід відзначити, що період 1998-2008 роки характеризувався постійним нарощуванням обсягів автотранспортних перевезень, що призвело до зростання внеску відпрацьованих газів у забрудненні атмосферного повітря великих міст України. Дослідження транспортної забезпеченості регіонів (областей) України в розрахунку на 1000 км², 1 млн. жителів і 1 млрд. грн. ВВП дозволяють зробити висновок, що в подальшому буде відбуватися розвиток транспорту по економічних районах відповідно до потреби в перевезеннях, що призведе до постійного зростання обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, навіть за умов використання якісного пального та автомобільного транспорту нового покоління. Отже є загрози щодо збільшення загального обсягу викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, тому лише перехід до чистих технологій і альтернативних джерел енергії може змінити негативний тренд.^ Внутрішні води Головними чинниками забруднення поверхневих і підземних вод на більшій частині території України є негативний вплив діяльності потужних промислових і сільськогосподарських комплексів. Практично всі поверхневі джерела водопостачання України інтенсивно забруднюються через низьку якість очищення стічних вод, майже половина стоків скидається неочищеними, що руйнує довкілля і здоров’я населення. *Згідно розрахунків Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України^ Підземні води Враховуючи сучасні тенденції до скорочення водовідбору по більшості водозаборів до 2020 року стабілізовуватиметься гідродинамічний та гідрохімічний режим, відповідно створюватимуться умови для природного відтворення якісного та кількісного стану підземних водних ресурсів. При інтенсивній експлуатації продовжуватимуться процеси виснаження підземних вод (Дніпропетровська область, Автономна Республіка Крим), де відбуватиметься зниження рівня, підтягування солоних вод із нижчезалягаючих водоносних горизонтів і у результаті – збільшення мінералізації та загальної жорсткості підземних вод.^ Внутрішні морські води Особливо небезпечними для екосистеми морів є точкові джерела забруднення від промислових підприємств та підприємств комунально-побутового господарства, розташованих у прибережній смузі. Щорічно підприємствами комунально-побутового господарства скидається у Чорне море більше ніж 30 тис. т завислих речовин, близько 10 тис. т азоту, 3 тис. т фосфору, 25 тис. т нафтопродуктів. Особливе занепокоєння викликає екологічний стан Азовського моря. Основними джерелами його забруднення є промислові підприємства міста Маріуполя. Металургійними комбінатами “Азовсталь”, імені Ілліча, концерном “Азовмаш” щороку скидається понад 800 млн. куб. метрів (до 99 % загального обсягу скидів у море) забруднених стічних вод.^ Землі та ґрунти Одним із головних чинників деградації земель в Україні залишається ерозія ґрунтів. Середня еродованість сільгоспугідь сягає більше ніж 40 % (13,6 млн. га), у т.ч. 5 млн. га належать до середньо- і сильно-еродованих земель. Найбільш еродовані ґрунти в Донецькій (на 70,6 % площі земель), Луганській (61,6 %) та Одеській (55,8 %) областях. У контексті змін в земельному фонді країни та кліматичних змін назріла необхідність у проведенні комплексу заходів з охорони земель, відтворення родючості ґрунтів. Зокрема, зниження рівня сільськогосподарської освоєності території на 3 млн. гектарів ріллі та зниження розораності шляхом виведення деградованих, малопродуктивних і техногенно-забруднених земель з інтенсивного сільськогосподарського використання та переведення їх у природні угіддя шляхом консервації до 2017 року. У зв’язку з цим, площа сільськогосподарських угідь орієнтовно зменшиться, однак нова структура використання земельного фонду України поліпшить екологічну ситуацію; зменшить загальні витрати, що сприятиме підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь. Разом з тим, слід відмітити, що в разі відсутності стратегії охорони земель зміна структури земельного фонду відбуватиметься інерційно. Надра В Україні прогресує накопичення відходів гірничо-видобувної промисловості. На них припадає понад 85 % загального обсягу накопичення, що становить 35 млрд. т. (проти 25 млрд. т. на кінець 80-их років минулого століття). На території України зростає також кількість осередків хімічного і бактеріального забруднення підземних питних вод. На початок 2007 року їх вже виявлено 321 при щорічному збільшенні на рівні 10 %. Найбільша кількість водозаборів, де спостерігається забруднення, зосереджено в Донецькій (39) та Луганській (14) областях. За останнє десятиріччя значно активізувалися процеси техногенного підтоплення. Їх негативні наслідки зараз відчуваються майже на 22 % території держави. Середній приріст цих підтоплень в Херсонській, Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій областях сягає 500 км²/рік. Відбувається також активізація зсувних процесів та карсту. Період до 2020 року буде характеризуватися в Україні подальшим розширенням використання власних мінеральних ресурсів як для внутрішніх потреб, так і для експорту. Це посилить ураженість геологічного середовища, зумовлену порушенням стійкості гірничого масиву, прогресуючим накопиченням відходів видобутку і збагачення мінеральної сировини, порушенням гідрогеологічного режиму територій, просіданням земної поверхні над гірськими виробітками, викидами і скидами в атмосферне повітря та водне середовище. Екстраполяція на прогнозний період тих тенденцій та динаміки наростання негативних явищ в геологічному середовищі, що сталися протягом останнього десятиріччя, дозволяє в період до 2020 року передбачати:  вилучення під гірничі роботи та складування відходів додатково 7-8 тис. га земель;  збільшення на 8-9 млрд. т обсягів накопичення промислових відходів;  подвоєння кількості осередків забруднення підземних вод та погіршення якості питного водопостачання;  подальше розширення територій, що зазнають підтоплення у зв’язку із закриттям шахт, гірничою діяльністю, меліоративними роботами, а також у міській забудові;  негативного розвитку еколого-гідрогеологічних процесів із порушенням режиму та хімічного складу підземних вод та, як наслідок, зростанням ризику виникнення надзвичайних ситуацій. ^ Ліси та рослинний світ За даними державного обліку лісів, станом на 1 січня 1996 р. площа земель лісового фонду в Україні становила 10,8 млн. га, з яких 9,5 млн. га вкриті лісовою рослинністю. Лісистість становить 15,7 % і є нижчою, ніж у багатьох країнах Європи. До того ж, цей показник значно коливається в регіональному розрізі. На Поліссі він становить 26,8 %, у Лісостепу – 13 %, Степу – 5,3 %, Криму – 10,4 %, Карпатах – 42 %, до загальної площі цих зон. Неоптимальна лісистість території є причиною проходження катастрофічних природних явищ, зокрема в Карпатах. За віковою структурою молодняки займають 31 % загальної площі, середньовікові – 45, пристигаючі – 13, стиглі і перестійні насадження – 11 %. Такий віковий розподіл, за яким частка пристигаючих і стиглих деревостанів в 1,5-2 рази нижча від оптимальних значень є наслідком надмірних рубок у минулому. За видовим складом хвойні насадження займають 42,2 %, твердолистяні – 43,3 %, м’яколистяні – 13,6 %, інші деревні породи – 0,5 %, чагарники – 0,4 % від вкритих лісовою рослинністю земель.^ Тваринний світ Використання ресурсів тваринного світу характеризується наступними негативними тенденціями: − скорочення чисельності популяцій видів, у тому числі основних мисливських видів. Наприклад, чисельність лося з 14250 голів у 1990 році зменшилася до 4510 у 2005 році, оленів, косуль – у 2-5 разів); − порушення природного довкілля та традиційних шляхів міграцій тварин через розширення міст, будівництво доріг, спорудження нових промислових об’єктів тощо; − ігнорування чинника біорізноманіття в аграрній сфері, у тому числі в сільському господарстві, а також використання екологічно небезпечних технології в агросфері, енергетиці, на транспорті; − неефективність системи держконтролю за використанням ресурсів тваринного світу та слабкість системи обліку ресурсів тваринного світу; − нерозвиненість економічних механізмів. Серед диких тварин на території України найбільше розповсюдження має сказ, спалахи якого на території носять дифузний характер. Значну небезпеку, в тому числі й для людини, становить високопатогенний грип птиці. У перспективі, при збереженні сучасних тенденцій змін фауністичного комплексу та втіленні принаймні частини запланованих соціально-економічних заходів у різних галузях (наприклад, щодо розвитку мережі автодоріг, спорудження енергокомплексів та ліній електропередач), слід очікувати подальшого погіршення стану популяцій видів тваринного світу. Віддаленими наслідками таких змін будуть зникнення окремих видів тварин, насамперед ссавців та плазунів, подальше руйнування трофічних ланцюгів в екосистемах, зменшення природності довкілля. Водночас, небезпечним результатом кліматичних змін є поява фауни, що може порушити нинішню екосистему і виникнення нових хвороб.Біорізно