10 клас

Міністерство освіти і науки УкраїниСвітова література10-11 класи Рівень стандарту10 клас На навчальний рік – 35 год. На тиждень – 1 год. На текстуальне вивчення художніх творів – 27 год. На контрольні роботи – 3 год. На роботи з розвитку мовлення – 2 год. На уроки позакласного читання – 1 год. Резервний час – 2 год. К-ть год. Зміст навчального матеріалу ^ Державні вимоги до рівня підготовки учнів 1. Вступ. Із літератури реалізму 1 Загальна характеристика розвитку культури та лі­тератури XIX ст. Реалізм як напрям у світовій літературі. Розквіт реалістичної літератури, його зв’язок із розвитком природничих наук. Майстри соціальної прози: Стендаль, О.Бальзак, Г.Флобер, Ч.Діккенс, Генрі Джеймс, Ф.Достоєвський, Л.Толстой, А.Чехов та ін. Роль художньої літератури у культурному та суспільному житті ХІХ ст. Учень (учениця):називає основні риси та етапи літературного процесу ХІХ ст. (взаємодія романтизму і реалізму, домінування реалізму, поява модерністських явищ).пояснює особливості соціально-психологічної прози ХІХ ст., роль художньої літератури у культурному та суспільному житті ХІХ ст.;називає найвизначніших представників соціально-психологічної прози ХІХ ст.;обґрунтовує твердження про те, що ХІХ ст. є «золотою добою» класичного роману.^ ТЛ Дає визначення поняття «соціально-психологічна проза». 4 Стендаль (1783-1842). «Червоне і чорне»Життєвий і творчий шлях письменника. Синтез романтизму й реалізму в його творчості. Роман «^ Червоне і чорне», поєднання в ньому соціально-політичного й психологічного аспектів. Гостра критика режиму Реставрації. Конфлікт головного героя Жульєна Сореля з суспільством як сюжетний стрижень роману. Внутрішня драма героя як наслідок цього конфлікту. Жіночі образи роману. Психологізм творчості Стендаля. Учень (учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху Стендаля та місце в ньому роману «Червоне і чорне»;висловлює судження про багатозначність назви роману;визначає провідні риси характеру Жульєна Сореля таголовні етапи формування його особистості;порівнює суспільні закони й звичаї у Вер’єрі – Безансоні – Парижі;розповідає про своєрідність втілення теми кохання у романі;зіставляє жіночі образи твору;визначає риси романтизму і реалізму в романі.^ ТЛ Висловлює судження про жанрові особливості соціально-психологічного роману, а також про психологізм твору. 2 Онорé де БАЛЬЗÁК (1799–1850). “Гобсéк” Життєвий і творчий шлях письменника. Бальзак і Україна. Бальзак – видатний французький письменник, за­чинатель соціального реалістичного роману. Поєд­нання реалістичних і романтичних елементів у його художній системі. «Людська комедія» – грандіозна енциклопедія життя Франції першої половини XIX ст., її проблематика і структура. Влада золота та її філософія в повісті «Гобсек». Романтичні й реалістичні риси неоднозначного образу «філософа й скнари» Гобсека. Зіставлення образів Фанні Мальво і Анастазі де Ресто. Роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій повісті. Композиція і стиль твору. Учень (учениця): розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому повісті «Гобсек»;характеризує творчість французького письменника Бальзака як визначне явище світової літератури ХІХ ст.;відзначає зв’язок його життя з Україною;пояснює, чому «Людську комедію» Бальзака називають “енциклопедією життя Франції першої половини XIX ст.”;визначає місце повісті «Гобсек» у творчому доробкові Бальзака; наводить приклади поєд­нання в образі Гобсека елементів реалізму (детальний опис операції позики грошей, точність фіксації кількості відсотків за конкретну фінансову операцію лихваря тощо) і романтизму (самотність і загадковість багатія: достеменно невідомо, хто він, звідки приїхав, де нажив свій величезний капітал);аналізує особливості втілення мотиву влади золота в повісті «Гобсек»: золото стало новим володарем світу, на зміну владі аристократів іде влада “гобсеків”, капіталістів («Золо­то – ось душа вашого нинішнього суспільства»);визначає особливості композиції повісті (роль прийому обрамлення: історія про Гобсека «взята в рамку» опису розмови у салоні віконтеси де Гранльє);характеризує роль Дервіля в розгортанні й відтворенні подій твору (він об’єктивно відтворює події, висловлює власне ставлення до героїв і ситуацій, що створює особливу атмосферу задушевності розмови і вірогідності оповіді);висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту. 4 Фéдір ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821–1881). «Злочин і кара». Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Достоєвського як одна з вершин ро­сійської і всесвітньої літератури. Філософські, етич­ні й естетичні погляди письменника та їхнє втілення в художніх творах. Роман «Злочин і кара» як утілення нового, полі­фонічного типу художнього мислення. Філософські, соціальні, психологічні й морально-етичні ідеї твору. Еволюція образу Раскольнікова і розвінчання теорії сильної особис­тості, «надлюдини». Розкриття складності та суперечливості духовного світу людини. Система образів роману, значення і символіка його назви. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Злочин і кара»;називає характерні риси літератури реалізму (правдиве зображення дійсності, аналітичний підхід до зображуваного і т.д.);визначає творчість російського письменника і філософа Достоєвського як одну з вершин ро­сійської і всесвітньої літератури;акцентує увагу на значному філософському (розвінчання теорії агресивного індивідуалізму: “тварь я дрожащая или право имею”) і етич­ному (співчуття до «знедолених і ображених») потенціалі роману “Злочин і кара”;простежує і підтверджує цитатами з тексту еволюцію образу Раскольнікова;висловлює власні судження щодо теорії сильної особис­тості, “надлюдини” і підтверджує їх прикладами і цитатами з тексту;розкриває особливості системи образів роману, зокрема – знаходить у Родіона Раскольнікова і Соні Мармеладової спільне (обидва вчинили переступ проти суспільних законів і норм: він став убивцею, а вона – повією) і різне (вона пожертвувала собою заради інших, а він пожертвував іншими заради себе);висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.Висловлює судження щодо символіки назви твору;^ ТЛ Дає визначення поняття «роман» і його різновидів, зокрема «психологічного роману», «філософського роману». 4 Лев ТОЛСТÓЙ (1828–1910) «Анна Кареніна» Життєвий і творчий шлях письменника. Творчість Льва Толстого як найповніший вияв можли­востей реалістичної літератури. Духовні й творчі шукання та здобутки письменника.Роман “Анна Кареніна”. Образи-характери роману, пластичність змалюван­ня і психологічна глибина. Суперечливий образ Анни. Образ Левіна, його автобіографічна складова. Паралелізм у композиції роману, особливості стилю.“Діалектика душі” толстовських героїв. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Анна Кареніна»;визначає творчість Л.Толстого як найповніший вияв можли­востей реалістичної літератури;виділяє ключові епізоди роману (зустріч Анни і Вронського на вокзалі, побачення Анни з сином тощо);називає основні проблеми твору: роль сім’ї у житті людини (“мысль семейная” /Л.Толстой/); пошуки основ міцних сімейних стосунків (“усі щасливі сім’ї схожі між собою, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму”); право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов’язок перед членами своєї сім’ї, передовсім дітьми (доля Сергія Кареніна та маленької Ані) і т.д.;характеризує образи головних героїв твору в їхній психологічній глибині (насамперед – суперечливий образ Анни; крім того – образи Олексія Кареніна, Стіви Облонського, Вронського, Левіна;доводить, що проблематика роману “Анна Кареніна” має загальнолюдське значення;висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту. ^ 2. Традиції і новаторські зрушення в поезії середини – другої половини XIX ст. 1 Загальна характеристика провідних шляхів розвитку поезії сер. ХІХ ст. Етичні та естетичні засади соціально спрямованої лірики (М.Некрасов). Нові грані романтичного поетичного світу в творчості «пізніх» романтиків (Ш.Бодлера, В.Вітмена, Ф.Тютчева). Принципи «чистого мистецтва» у поезії (група «Парнас», творчість А.Фета).Світоглядно-естетичні зрушення у мистецтві та літературі. Поняття про декаданс. Учень (учениця):розповідає про провідні шляхи розвитку поезії середини-другої половини ХІХ ст. висловлює власне судження про етичні та естетичні засади соціально спрямованої лірики;розмірковує про феномен «чистого мистецтва» у поезії, а також про світоглядно-естетичні зрушення у мистецтві та літературі середини – другої половини XIX ст.;^ ТЛ Дає визначення поняття «декаданс». 2 Волт ВÍТМЕН (1819–1892) (Вірші за вибором учителя)Життєвий і творчий шлях письменника. Вітмен – американський поет-новатор. Зв’язок його поезії з романтичними традиціями та трансценденталізмом. Збірка “Листя трави», її провідні теми й мотиви. Звернення до вільного вірша (верлібру). “Пісня про себе» – програмовий твір поета. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;пояснює, чому американця Волта Вітмена називають великим поетом-новатором;пояснює, чому “Пісня про себе» вважається програмовим твором поета (у ній яскраво втілені особливості стилю і світогляду Вітмена);виразно читає і аналізує вірші В.Вітмена.ТЛ Дає визначення поняття «верлібр». 2 Шарль БОДЛÉР (1821–1867). «Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія». Життєвий і творчий шлях письменника. Бодлер – французький поет другої по­ловини XIX ст., пізній романтик і один із зачинателів символізму. Світогляд і естетичні погляди Бодлера і збірка “Квіти зла». Протиставлення дійсності й ідеалу як семантико-образна вісь збірки. Пошуки “сучасної краси», “видобування краси зі зла» в поезії Бодлера.Традиційність і своєрідність вирішення проблеми “поет і натовп» у поезії “Альбатрос».Філігранність поетичної техніки, формальна довершеність і сугестивність вірша “Вечорова гармонія”.Тлумачення предметних образів як “видимих знаків” ідей, почуттів, душевних станів (“Відповідності”). Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника;розповідає про модерністські зрушення у французькій поезії другої половини ХІХ ст.;пояснює, що Бодлер був водночас і пізнім романтиком і одним із зачинателів символізму;характеризує естетичні погляди Бодлера, втілені у збірці «Квіти зла»;висловлює судження про те, в чому полягає своєрідність вирішення проблеми “поет і натовп” у поезії «Альбатрос»;пояснює, в чому полягає філігранність поетичної техніки і формальна довершеність вірша “Вечорова гармонія”, завдяки яким художнім засобам зреалізовано його “навіювальний” (сугестивний) вплив на читача/слухача;наводить приклади втілення рис символізму в поезіях Бодлера;виразно читає і аналізує вірші Бодлера.ТЛ Дає визначення понять «символ», «декаданс», «натуралізм», «імпресіонізм», «неоромантизм», «символізм». 2 Із поезії французького символізму Символізм як літератур­ний напрям останньої третини XIX – початку XX ст. Основні естетичні принципи та поетичне нова­торство символістів. Поль ВЕРЛÉН (1844–1896). “Забуті арієти», “Так тихо серце плаче…”, “Поетичне мистецтво”.Артюр РЕМБÓ (1854–1891). “Відчуття”, “П’яний корабель”, “Голосівки”. Поняття про символ як основ­ний засіб поетичного самовираження, його потрак­тування французькими символістами: спонтанність з’яви, непроясненість і багатозначність, “підказу­вання” смислів і простір для відгадування. Сугéстія (навіювання) як важливий художній засіб симво­лістської поезії. Зняття інформаційно-розповідної функції поетичної мови. Учень (учениця):характеризує в найзагальніших рисах символізм як літератур­ний напрям останньої третини XIX – початку XX ст.;визначає музичність як важливу ознаку віршів Верлена, засіб прямого вираження інтуїтивно-емоційного, несвідомого, настроєвого;тлумачить поняття сугéстія (навіювання), визначає її як важливий художній засіб симво­лістської поезії (поети-символісти прагнучи передати те, що не висловиш звичайним словом, навіювали невизначене, позбавлене чіткого сенсу й обрисів (“про неясне говорили неясно”);висловлює судження про причини зменшення питомої ваги інформаційно-розповідної функції поетичної мови у віршах символістів і активізації функції сугестивної;наводить конкретні приклади використання символів у поезіях Верлена або Рембо (наприклад, п’яний корабель із однойменного вірша А.Рембо) як основ­ного засобу поетичного самовираження, його потрак­тування французькими символістами: спонтанність з’яви, непроясненість і багатозначність, “підказу­вання” смислів і простір для відгадування;виразно читає і аналізує вірші Верлена й Рембо.ТЛ Дає визначення понять «символізм», «сугестія». ^ 3. Роман ранньомодерністської доби 4 Óскар УÁЙЛЬД (1854–1900). «Портрет Доріана Грея». Життєвий і творчий шлях письменника. Уайльд – письменник англійського раннього модернізму. Естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю.«Портрет Доріана Грея» як осереддя творчості письменника, філософсько-естетичні та моральні проблеми твору. Риси інтелектуального роману. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника і місце в ньому роману «Портрет Доріана Грея»;пояснює, чому англійця О.Уайльда називають письменником англійського раннього модернізму (передовсім, підкреслюючи естетизм Уайльда, імпресіоністичність стилю);визначає роман “Портрет Доріана Грея” як осереддя творчості Уайльда: саме в цьому романі риси естетизму, поетизація краси як сенсу й основного завдання мистецтва втілилися найповніше;характеризує “Портрет Доріана Грея” як інтелектуальний роман і вказує на головні філософсько-естетичні та моральні проблеми твору: співвідношення краси й моралі, чи може краса бути вільною від моралі, як таке вивільнення діє на особистість;^ ТЛ Дає визначення понять «естетизм», «інтелектуальна проза», «парадокс». 4. Підсумок 1 Узагальнення та систематизація вивченого протя­гом року матеріалу Учень (учениця):називає авторів і переказує зміст вивчених протягом року творів;повторює і систематизує засвоєні протягом навчального року відомості про особливості перебігу світового літературного процесу);^ ТЛ Дає визначення понять: «верлібр», «декаданс», «естетизм», «імпресіонізм», «інтелектуальна проза», «натуралізм», «неоромантизм», «парадокс», «психологічний роман», «символ», «символізм», «соціально-психологічна проза», «сугестія», «філософський роман». ^ 11 клас І. Рекомендації щодо планування навчального процесу та моніторингу рівня навчальних досягнень учнів І.1 Рекомендації щодо загального розподілу навчального часу на навчальний рік: На навчальний рік – 35 год. На тиждень – 1 год. На текстуальне вивчення літературних творів, розгляд біографічних відомостей про письменників і огляди періодів (явищ) літературного процесу – 22 год. На контрольні роботи – 4 год. На контрольні домашні твори – 2 год. На роботи з розвитку мовлення – 4 год. На уроки позакласного читання – 2 год. Резервний час (10%) – 3 год.І.2 Рекомендації щодо розподілу навчального часу на контрольні роботи, уроки з розвитку мовлення та позакласного читання (згідно з вимогами МОНУ1): На навчальний рік На І семестр ^ На ІІ семестр 4 контрольні роботи { 2 контрольні роботи:1 письмовий контрольний твір (класний)1 контрольна робота (тести або відповіді на питання) 3 контрольних робіт:1 письмовий контрольний твір (класний)1 контрольна робота (тести або відповіді на питання) 2 контрольні домашні твори 1 контрольний домашній твір 1 контрольний домашній твір Розвиток мовлення – 4 год. Розвиток мовлення – 2 год. (1 – усний, 1 – письмовий) Розвиток мовлення – 2 год. (1 – усний, 1 – письмовий) Позакласне читання – 2 год. Позакласне читання – 1 год. Позакласне читання – 1 год. І.3 Рекомендації щодо можливих видів контрольних робіт і контрольних робіт із розвитку мовлення: ^ 1.3.1 Можливі види контрольних робіт:тестування;відповіді на запитання;контрольний літературний диктант;анкета головного героя;комбінована контрольна робота тощо;письмові контрольні твори.^ 1.3.2 Можливі види контрольних робіт із розвитку мовлення:добір прислів’їв, крилатих виразів, фразеологічних зворотів, що виражають головну ідею твору;введення власних описів у інтер’єр, портрет, пейзаж у вже існуючому творі; усний переказ оповідання, епізоду твору;твір-характеристика персонажа;написання асоціативного етюду, викликаного певним художнім образом;написання вітального слова на честь літературного героя, автора тощо;твір-опис за картиною;складання тез літературно-критичної статті (параграфа підручника);підготовка проекту (з можливим використанням мультимедійних технологій) – індивідуального чи колективного – з метою представлення життєвого і творчого шляху, естетичних уподобань письменника тощо;складання анкети головного героя, цитатних характеристик, конспекту, рецензії, анотації;написання реферату;ідейно-художній аналіз літературного твору; написання листа авторові улюбленої книжки;інсценізація твору (конкурс на кращу інсценізацію уривка твору) тощо. ^ ІІ. Зміст програми Год. Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівня підготовки учнів І. Із літератури першої половини ХХ ст. (10 год.) 1 Бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток світу в І пол. ХХ ст. (Перша світова війна, революції, тоталітарні режими, Друга світова війна), його неоднозначні зв’язки з культурним і літературним процесом. Зміна світоглядних та естетичних систем. Складність і неоднозначність художнього процесу І пол. ХХ ст. Глибокий структурний переворот в естетичній свідомості та художній творчості, формування нових принципів і структур естетико-художнього мислення та нової системи літературних напрямів, стилів і жанрів. Модернізм як некласична модель культури, найновіше й найпослідовніше втілення естетико-художнього перевороту ХХ ст. Кардинальні зрушення у світогляді, філософсько-науковому мисленні, формі та змісті творів. Прагнення до витворення нової «художньої мови», адекватної ментальності ХХ ст. Авангардизм 1910-20-их років і здійснювана ним «революція в мистецтві», його основні течії (футуризм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм). Співвідношення модернізму та авангардизму, їхня естетико-художня спорідненість і специфічні риси. Доля реалізму в літературі І пол. ХХ ст., його еволюція та модифікації, пошуки нових засобів і форм художнього вираження. Елітарна та масова культура. Учень (учениця):визначає розвиток модернізму і авангардизму як провідні тенденції літературного процесу першої половини ХХ століття;висловлює судження про суспільно-історичний розвиток світу в І пол. ХХ ст. та його неоднозначні зв’язки з культурним і літературним процесом;визначає футуризм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм як основні течії авангардизму 1910-20-их років;висловлює судження про долю реалізму в літературі XX ст. (з одного боку – продовження тради­цій літератури попередніх епох, з другого – пошуки нових засобів і форм художнього вира­ження, взаємодія з модернізмом);розповідає про особливості культурної ситуації в умовах тоталітаризму;характеризує роздвоєння культурного процесу на два річища (елітарну та масову культуру) як характерну ознаку культурної ситуації ХХ століття.^ ТЛ Дає визначення понять «авангардизм», «модернізм» (у літературі). 2 Загальна характеристика модерністських явищ у художній прозі першої половини ХХ ст. Ф.Кафка, Дж. Джойс і М.Пруст як заснов­ники («батьки») європейської модерністської прози.^ Франц КÁФКА (1883–1924). «Перевтілення» Життєвий і творчий шлях письменника. Кафка – австрійський письменник-модерніст. Своєрідність світобачення та його художнього втілення в оповіданні «Перевтілення». Грегор Замза та його родина.Особливості стилю Кафки, специфіка поєднання реальності та міфотворчості у його гротесковому художньому світі. Учень (учениця):пояснює, чому Франца Кафку, Джеймса Джойса і Марселя Пруста називають засновниками («батьками») європейської модерністської прози;характеризує світоглядні та естетичні засади модернізму в літературі, головні художні здобутки «батьків» європейської модерністської прози;розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому оповідання «Перевтілення»;називає характерні особливості індивідуального стилю австрійського письменника-модерніста Франца Кафки (поєднанні реальності та міфотворчості; підкреслено буденний, беземоційний опис фантастичних подій; гротескове відтворення трагізму буття «маленької людини»);висловлює судження про особливості стосунків Грегора з його родиною.^ ТЛ Дає визначення понять «гротеск», «міфотворчість», «експресіонізм». 2 Джеймс ДЖОЙС (1882–1941). «Джакомо Джойс»Життєвий і творчий шлях письменника. Джойс – ірландський письменник-модерніст. Харак­терні риси поетики модерністських творів Джойса: «потік свідомості», елемент пародійності та іронічності, яскраво виражена інтертекстуальність.Психологічне есе «Джакомо Джойс», його автобіографічний характер. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому психологічного есе «Джакомо Джойс»;називає та ілюструє прикладами з тексту психологічного есе «Джакомо Джойс» харак­терні риси поетики модерністських творів ірландського письменника Джойса: а) використання «потоку свідомості»; б) наявність елементу пародійності й іронічності; в) інтертекстуальність;^ ТЛ Дає визначення понять «потік свідомості», «інтертекстуальність», «алюзія», «ремінісценція». 3 Михáйло БУЛГÁКОВ (1891–1940). «Майстер і Маргарита» Життєвий і творчий шлях російського письменника М.Булгакова. Булгаков і Київ.Творчий шлях письменника до «внутрішньої еміграції». Роман «Майстер і Маргарита» як вершина його творчості. Проблематика і система образів твору. Особистість і влада, різні аспекти потрактування проблеми. Трагізм долі митця (майстра). «Майстер і Маргарита» як роман-міф, його джерела, трансформація міфічних мотивів. Поєднання реальності та фантастики в романі. «Московські» та «єршалаїмську» розділи твору та художні засоби їхнього зв’язку. Особливості композиції твору – «роман у романі». Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника (зокрема про те, що М.Булгаков народився і виріс у Києві, на Андріївському узвозі є його будинок-музей, а творчість пов’язана з Україною);висловлює судження про місце роману «Майстер і Маргарита» в творчому доробку письменника;наводить приклади поєднання автором реального та ірреального в творі;характеризує проблематику та головних героїв роману;розповідає про дві частини твору («єршалаїмську» і «московську») та ілюструє прикладами з тексту засоби їхнього зв’язку; висловлює судження про особливості композиції твору Булгакова – «роман у романі» (роман Майстра про Ієшуа як складова роману Булгакова «Майстер і Маргарита»);висловлює особисте ставлення до проблем, що піднімаються в творі, аргументуючи свою точку зору прикладами і цитатами з тексту.^ ТЛ Висловлює судження про особливості композиції твору (роман в романі) 1 Глибинні зрушення в поезії початку ХХ ст. Модернізм і основні течії європейської поезії XX ст.^ Рáйнер Марíя РÍЛЬКЕ (1875–1926). «Орфей, Евридіка, Гермес», «Ось дерево звелось…» Життєвий і творчий шлях письменника. Синтетичний вияв новітніх течій і тенденцій в поезії австрійського поета Р.М.Рільке. Вираження традиції відчуження людини в дегуманізованому світі. Ностальгія за втраченою єдністю людини зі світом. Рільке і Україна, українські мотиви в його творчості.ҐІЙÓМ Аполлінéр (1880–1918). «Лорелея», «Міст Мірабо», «Зарізана голубка й водограй»Життєвий і творчий шлях письменника. Еволюція французького поета Ґійома Аполлінера від неоромантизму до кубофутуризму. Реакція на символізм, звернення до реального, предметно-чуттєвого і його вираження «прямим словом». Зміна позиції щодо життя, ствердження активно-творчого ставлення до нього. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;характеризує творчість австрійського поета Райнера Марії Рільке (1875–1926) як синтетичний (об’єднаний) вияв новітніх течій і тенденцій у поезії (на матеріалі творів «Орфей, Евридіка, Гермес», «Ось дерево звелось…»);розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;характеризує творчість французького поета Ґійома Аполлінера (1880–1918) як шлях від неоромантизму до кубофутуризму;виразно читає і аналізує вірші Р.М.Рільке, Гійома Аполлінера.^ ТЛ. Дає визначення понять «мо­дернізм», «авангардизм», а також ілюструє їх прикладами з конкретних поезій. 1 «Срібна доба» російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії (символізм,­ акмеїзм, футуризм). Поети поза літературними угрупованнями. Трагічні долі митців «срібної доби».^ Олексáндр БЛОК (1880–1921). «Незнайома», «Весно, весно, без меж і без краю…», «Скіфи» Життєвий і творчий шлях письменника. О.Блок – найвидатніший поет російського символізму.^ Аннá АХМÁТОВА (1889–1966). «Довкола жовтий вечір ліг», «Дав мені юнь ти сутужную», «Реквієм» Життєвий і творчий шлях Анни Ахматової. Акмеїзм, його естетичні засади і поетика у її твор­чості. Пізня поезія Ахматової («Реквієм»). Анна Ахматова і Україна. Учень (учениця):називає провідні модерністські й авангардистські напрями і течії «срібної доби» російської поезії, а також їхніх найвідоміших представників: символізм (Блок), футуризм (Маяковський, ранній Пастернак), акмеїзм (Ахматова);визначає символізм як перший модерністський напрям «срібної доби» російській поезії, а творчість О.Блока як один із найповніших виявів російського символізму;розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поета;аналізує поезії «Незнайома», «Весно, весно, без меж і без краю…», «Скіфи», визначає наявність у них елементів символізму (звукопису, натяку, сугестії, символів тощо)розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху поетеси;пояснює, що видатна російська поетеса Анна Ахматова (справжнє ім’я – Ганна Горенко) протягом тривалого часу жила в Україні, закінчила гімназію в Києві;визначає акмеїзм як модерністську течію «срібної доби» російській поезії, а творчість Анни Ахматової як одне з найповніших утілень можливостей акмеїзму;аналізує поезії «Довкола жовтий вечір ліг», «Дав мені юнь ти сутужную», відзначає наявність у них елементів акмеїзму (чіткість, ясність і особливу «прозорість» образів);називає риси пізньої поезії Ахматової: вишукану «простоту» стилю, звернення до наболілих суспільних проблем («Реквієм»);виразно читає і аналізує вірші О.Блока, Анни Ахматової.^ ТЛ Дає визначення понять «символізм», «акмеїзм», а також ілюструє їх прикладами з поезій, що входять до розділу. ^ 2. Із літератури другої половини ХХ століття (9 год.) 1 Двополюсність світу після Другої світової війни та її зв’язки із розвитком культурного і літературного процесу. Тема Другої світової війни й руху Опору в повоєнні десятиліття. Поширення екзистенціалізму в літературі цього періоду. Активізація літератур країн «третього світу», вихід на авансцену світової літератури 1950-60-х рр. роману й поезії Латинської Америки. Художня література в Японії. Нові явища та тенденції в світовій літературі 1960-70-х рр.: активізація провідних жанрів інтелектуальної прози (роману-параболи, роману-міфу, роману-есе, роману-діалогу та ін.), а також поезії і драматургії; розквіт різних жанрів (роману-біографії, роману-репортажу, роману-щоденника, роману-розслідування та ін.) «літератури факту» (non-fiction) та її вплив на белетристику; розвиток наукової фантастики та антиутопії.Переростання модернізму в постмодернізм у літературі останньої третини ХХ ст. Учень (учениця):розповідає про провідні тенденції в розвитку літератури середини – другої половини XX ст.;висловлює судження про реалізацію теми Другої світової війни й руху Опору в повоєнні десятиліття, а також поширення екзистенціалізму в літературі цього періоду. визначає як помітні явища літературного процесу другої половини ХХ століття: активізацію літератур країн «третього світу», вихід на авансцену світової літератури 1950-60-х рр. роману та поезії Латинської Америки; розквіт художньої літератури в Японії; пожвавлення провідних жанрів інтелектуальної прози в 1960-70-х рр.;переростання модернізму в постмодернізм у літературі останньої третини ХХ ст. 2 Бертóльт БРЕХТ (1898–1956). «Життя Галілея» Життєвий і творчий шлях письменника. Брехт як драматург-новатор. «Епіч­ний театр» Брехта, його теоретичні засади й творча практика. Проблема моральної відповідальності вче­них за наслідки наукових досліджень у драмі «Життя Галілея». Неоднозначність образу Галілея. Інтелектуальний харак­тер драми. Учень (учениця):розповідає про головні віхи життєвого і творчого шляху письменника та місце в ньому драми «Життя Галілея»;пояснює, що німецький драматург-новатором Брехт створив «епічний театр», де домінувала не дія, а ідея;визначає проблему моральної відповідальності вче­них за наслідки своїх наукових досліджень як головну в драмі «Життя Галілея»;висловлює судження про інтелектуальний харак­тер драми «Життя Гал