10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року

10. Проект Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року Розділ 1. Загальна частина 1.1. Актуальні проблеми реалізації сучасної національної екологічної політики та їх роль у розвитку держави. Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу та продовжує зростати. Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції − 80, у Польщі − 74 роки). Значною мірою це зумовлено антропогенним навантаженням на навколишнє природне середовище, зокрема його забрудненням підприємствами головним чином гірничо-видобувної, металургійної, хімічної промисловості, енергетичного сектору. В Україні найвищий в Європі рівень розораності земель, споживання водних ресурсів, вирубування лісів. Близько 15 відсотків території України з населенням понад 10 млн. перебуває у критичному екологічному стані. Щільність викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря останнім часом становить понад 130 кілограмів на кожного мешканця України, що в кілька разів перевищує зазначений показник у розвинутих країнах світу. Значна частина водних об’єктів втратила природну чистоту, порушена їх здатність до самоочищення. У ряді областей обсяг скидання забруднених вод у річки перевищує обсяг природного стоку. Водні об’єкти забруднені сполуками важких металів, азоту, сульфатами, нафтопродуктами і фенолами. Витрати свіжої води на одиницю випущеної продукції в Україні перевищують аналогічні показники у Франції в 2,5 раза, Німеччині та Великобританії − у 4,3 раза. На сьогоднішній день у державі накопичено понад 35 млрд. тонн відходів, 17 відсотків її території зазнає підтоплення та понад 18 відсотків вражено інтенсивною ерозією. Відсутність ефективної системи управління в сфері охорони навколишнього природного середовища та більш повільне, ніж очікувалося, проведення структурних реформ і модернізації технологічних процесів в умовах зростання національної економіки призводить до збільшення рівня забруднення та зумовлює підтримку старих, неефективних підходів до використання енергетичних і природних ресурсів. ^ 1.2. Стан навколишнього природного середовища та прогноз його змін.Атмосферне повітря Надмірна концентрація промислових об’єктів та автотранспорту на території України призвела до надзвичайного антропогенного навантаження на довкілля. Слід відзначити, що за 1998-2006 рр. характеризувався постійним нарощуванням обсягів автотранспортних перевезень, що призвело до зростання до 50–70% внеску відпрацьованих газів у забруднення атмосферного повітря великих міст України. Нині автотранспорт є одним з найбільших забруднювачів атмосферного повітря України, та спостерігається стала тенденція до збільшення викидів в атмосферне повітря від пересувних джерел по країні. Так, за період з 2000 по 2006 рік кількість викидів зросла на 147,8 тис. т . У 2006 році обсяги викидів забруднюючих речовин від пересувних джерел автомобільного, залізничного, авіаційного та водного транспорту збільшились на 2,5%, в основному за рахунок використання автотранспорту індивідуальних власників та залізничного транспорту. Викиди шкідливих видів речовин в атмосферу автотранспортом від використання окремих видів палива, зокрема бензину, у загальних обсягах викидів становить 88,6%, у тому числі від автомобілів індивідуальних Прогнозоване зростання виробництва промислової продукції (робіт, послуг) у 2020 р порівняно з 2000 р. (у цінах 2000 р.) у 2,8–3,2 рази ймовірно призведе до збільшення загального обсягу викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Ця тенденція збережеться попре уповільнення середньорічних темпів зростання до 6,2–7,4% у 2006–2010 рр. та 4,5–5,3% у 2011–2020 рр. За прогнозними даними фахівців РВПС України в період до 2020 року споживання ПЕР зросте на 32,4–39,0%, а нарощування ресурсів енергоносіїв становитиме 27,0–32,8% порівняно із 2000 роком. При цьому темпи приросту імпорту дефіцитних енергоносіїв у цей період становитимуть 16,7–18,0%. У прогнозному періоді в паливно-енергетичному комплексі країни найбільшими темпами очікується нарощування виробництва переробної промисловості за рахунок прискореного зростання обсягів переробки нафти завдяки більш повного використання потужностей, підвищення глибини переробки нафти та розширення асортименту якісних видів нафтопродуктів. Розширення виробництва коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива в цілому призведе до зростання викидів у атмосферне повітря, проте застосування новітніх технологій та впровадження очисних технологій може мінімізувати зростання обсягів викидів. Дослідження транспортної забезпеченості регіонів (областей) України в розрахунку на 1000 км2, 1 млн. жителів і 1 млрд. грн. ВВП дозволяють зробити висновок, що в подальшому буде відбуватися розвиток транспорту по економічних районах відповідно до потреби в перевезеннях, що призведе до постійного зростання обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря навіть за умов використання якісного пального та автомобільного транспорту нового покоління.Внутрішні води Головними чинниками забруднення поверхневих і підземних вод на більшій частині території України є негативний вплив діяльності потужних промислових і сільськогосподарських комплексів. Практично всі поверхневі джерела водопостачання України інтенсивно забруднюються через низьку якість очищення стічних вод. У 2006 році в поверхневі водні об’єкти скинуто 8484 млн. м3 води, у тому числі 3891 – забрудненої, 1304 – нормативно-очищеної, тобто майже половина стоків скидається неочищеними. Фактично в 2006 р. спостерігалося збільшення забору води порівняно з 2005 р., але сучасний водозабір становить 45 % від аналогічних показників 1990 р. Загальний забір зріс на 244 млн. м3 (або 1,6 %) порівняно з 2005 р. Створений в Україні багатогалузевий господарський комплекс у процесі виробництва споживає значні обсяги водних ресурсів, хоча за останні десять років валові потреби у воді зменшилися на 20%. Проте на перспективу потужними водокористувачами країни залишаються підприємства електроенергетики, житлово-комунального та сільського господарств, а також металургії. Динаміка та прогноз використання води основними галузями економіки України наведені в таблиці 1.1.Таблиця 1.1. Динаміка використання води основними галузями економіки України (без урахування морської води), млн. м3 РокиСектори економіки середнє за 1991-1994 середнє за 1995-1999 середнє за 2000-2005 2006 Прогноз* 2012 2020 Промисловість 11256 7104 5268 4475 4299 3157 Сільське господарство 9661 4617 2375 2395 2366 2384 Житлово-комунальне господарство 3740 3363 2879 2294 2050 1830 Інші 260 159 78 171 95 55 Всього 24917 15243 10600 9335 8810 7426 *Згідно розрахунків Ради по вивченню продуктивних сил України НАН УкраїниПідземні води На кінець 2006 р. розвідано та підготовлено до промислового використання 1021 ділянку родовищ підземних вод, зосереджених на 405 родовищах питних та технічних підземних вод. Експлуатаційні запаси розвіданих родовищ становлять 14913,2 тис. м3/добу, або 24 % від загальних прогнозних ресурсів підземних вод. Приріст розвіданих запасів підземних вод протягом 2006 р. становив 20,158 тис. м3/добу. Було затверджено 11 нових ділянок родовищ підземних вод: в Івано-Франківській – 4, Харківській – 3, Донецькій, Сумській, Херсонській областях та Автономній Республіці Крим по одній. Середньорічний об‘єм видобутку питних та технічних підземних вод на території України у 2006 р. становив 6818,5 тис. м3/добу (11 % від суми прогнозних ресурсів підземних вод). Видобуток з розвіданих родовищ становив 2742,0 тис. м3/добу (17 % від їх кількості і 40 % від загального водовідбору). Видобуток експлуатаційних запасів регресує і змінився від 5329,0 тис. м3/добу у 1993 році до 3224,69 у 2003 році, і 2742,04 тис. м3/добу у 2006 році. Тенденція до постійного зменшення видобутку підземних вод в останнє десятиліття зумовлена економічним станом держави: зменшенням кількості об’єктів-споживачів. Враховуючи сучасні тенденції до скорочення водовідбору по більшості водозаборів до 2020 року стабілізовуватиметься гідродинамічний та гідрохімічний режим, відповідно створюватимуться умови для природного відтворення якісного та кількісного стану підземних водних ресурсів. При інтенсивній експлуатації продовжуватимуться процеси виснаження підземних вод (Дніпропетровська область, Автономна Республіка Крим), де відбуватиметься зниження рівня, підтягування солоних вод із нижчезалягаючих водоносних горизонтів і у результаті – збільшення мінералізації та загальної жорсткості підземних вод.Внутрішні морські води Особливо небезпечними для екосистеми морів є точкові джерела забруднення від промислових підприємств та підприємств комунально-побутового господарства, розташованих у прибережній смузі. Щорічно підприємствами комунально-побутового господарства скидається у Чорне море більш ніж 30 тис. тонн завислих речовин, біля 10 тис. тонн азоту, 3 тис. тонн фосфору, близько 25 тис. тонн нафтопродуктів. Особливе занепокоєння викликає екологічний стан Азовського моря. Основними джерелами його забруднення є промислові підприємства міста Маріуполя. Металургійними комбінатами “Азовсталь”, імені Ілліча, концерном “Азовмаш” щороку скидається понад 800 млн. куб. метрів (до 99 відсотків загального обсягу скидів у море) забруднених стічних вод.Землі та ґрунти Одними із головних чинників деградації земель в Україні у 2006 р., як і у попередні роки, залишається ерозія ґрунтів. Середня еродованість сільгоспугідь сягає більш 40% (13,6 млн. га), в т.ч. 5 млн. га належать до середньо- і сильно-еродованих земель. Найбільш еродовані ґрунти в Донецькій (на 70,6% площі земель), Луганській (61,6%) та Одеській (55,8%) областях. На початок 2006 р. нараховувалось біля 19 млн. га дефляційно небезпечних сільськогосподарських угідь, у тому числі 16 млн. га ріллі. З них вже дефльовано 5,9 млн. га. Досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площа ярів становить 141,1 тис. гектарів, а їх кількість перевищує 500 тисяч. Окремі яружно-балкові системи мають інтенсивність ерозії, що перевищує середні показники у 10 — 20 разів. В контексті змін в земельному фонді країни, проектом Загальнодержавної програми використання та охорони земель передбачено необхідність удосконалення структури земельних угідь та проведення комплексу заходів з охорони земель, відтворення родючості ґрунтів. Зокрема, зниження рівня сільськогосподарської освоєності території на 3 млн. гектарів ріллі та зниження розораності шляхом виведення деградованих, малопродуктивних і техногенно-забруднених земель з інтенсивного сільськогосподарського використання та переведення їх у природні угіддя шляхом консервації до 2017 року. У цьому зв’язку, площа сільськогосподарських угідь орієнтовно зменшиться на 2,5 млн. гектарів, або на 6 відсотків, і становитиме 39,3 млн. гектарів, або 65,1 відсотка території країни, площа ріллі — 29,3 млн. гектарів, або 48,5 відсотка. Безумовно, така структура використання земельного фонду України поліпшить екологічну ситуацію; зменшить загальні витрати, що сприятиме підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь. Разом з тим, слід відмітити, що в разі відсутності фінансового забезпечення заходів з охорони земель зміна структури земельного фонду відбуватиметься інерційно безвідносно до запланованої динаміки земельних угідь, передбаченої в проекті Загальнодержавної програми використання та охорони земель. Надра В Україні прогресує накопичення відходів гірничо-видобувної промисловості. На них припадає понад 85% загального обсягу накопичення, що становить 35 млрд. т. (проти 25 млрд. т. на кінець 80-их років минулого століття). Починаючи з 1999 року утворення гірничопромислових відходів характеризується повторним зростанням. На території України зростає також кількість осередків хімічного і бактеріального забруднення підземних питних вод. На початок 2007 року їх уже виявлено 321 при щорічному збільшенні на рівні 10%. Найбільша кількість водозаборів, де спостерігається забруднення, зосереджено в Донецькій (39) та Луганській (14) областях. За останнє десятиріччя значно активізувалися процеси техногенного підтоплення. Їх негативні наслідки зараз відчуваються майже на 22% території держави. Середній приріст цих підтоплень в Херсонській, Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій областях сягає 500 км2/рік. Відбувається також активізація зсувних процесів та карсту. Період до 2020 року буде характеризуватися в Україні подальшим розширенням використання власних мінеральних ресурсів як для внутрішніх потреб, так і для експорту. За абсолютними показниками очікується збільшення обсягу видобутку корисних копалин з 436 млн. т (у 2006 році) до 520- 550 млн. т (згідно з прогнозом РВПС України), тобто в середньому на 2-3% щороку. З цим пов’язується зростання ураженості геологічного середовища, зумовлене порушенням стійкості гірничого масиву, прогресуючим накопиченням відходів видобутку і збагачення мінеральної сировини, порушенням гідрогеологічного режиму територій, просіданням земної поверхні над гірськими виробітками, викидами і скидами в атмосферне повітря та водне середовище. Екстраполяція на прогнозний період тих тенденцій та динаміки наростання негативних явищ в геологічному середовищі, що сталися протягом останнього десятиріччя, дозволяє в період до 2020 року передбачати:  вилучення під гірничі роботи та складування відходів додатково 7-8 тис. га земель;  збільшення на 8-9 млрд. т обсягів накопичення промислових відходів;  подвоєння кількості осередків забруднення підземних вод та погіршення якості питного водопостачання;  подальше розширення територій, що зазнають підтоплення у зв’язку із закриттям шахт, гірничою діяльністю, меліоративними роботами, а також у міській забудові;  негативного розвитку еколого-гідрогеологічних процесів із порушенням режиму та хімічного складу підземних вод та, як наслідок, зростанням ризику виникнення надзвичайних ситуацій. В якості кількісних індикаторів реалізації прогнозних завдань щодо стабілізації і покращення стану навколишнього природного середовища виступають наступні цільові показники та їх прогнозні оцінки:  збільшення обсягу робіт з рекультивації територій, порушених гірничими роботами, з 1,0-1,5 (у 2005- 2006 роках) до 4,0-4,5 тис га/рік;  ліквідація явищ підтоплення земель в гірничопромислових регіонах на площі сумарно 12-15 тис га;  гасіння породних відвалів вугільних шахт Донбасу – із досягненням щорічного показника 25-30 обєктів (проти 8-9 у 2005-2006 роках) та завершенням процесу до 2020 року;  зростання обсягів використання вторинних (із складу відходів) техногенних ресурсів на 40-50% проти досягнутого у 2006 році (141,4 млн. т).Ліси та рослинний світ За даними державного обліку лісів станом на 01.01.1996 р., площа земель лісового фонду в Україні становить 10,8 млн. га, з яких 9,5 млн. га вкриті лісовою рослинністю. Лісистість становить 15,7 % і є нижчою, ніж у багатьох країнах Європи. До того ж, цей показник значно коливається в регіональному розрізі. На Поліссі він становить 26,8 %, у Лісостепу – 13 %, Степу – 5,3 %, Криму – 10,4 % і Карпатах – 42 %, до загальної площі цих зон. Неоптимальна лісистість території є причиною проходження катастрофічних природних явищ, зокрема в Карпатах. За віковою структурою молодняки займають 31 % загальної площі, середньовікові – 45, пристигаючі – 13, стиглі і перестійні насадження – 11 %. Такий віковий розподіл, за яким частка пристигаючих і стиглих деревостанів в 1,5-2 рази нижче оптимальних значень є наслідком надмірних рубок у минулому. За видовим складом хвойні насадження займають 42,2 %, твердолистяні – 43,3, м’яколистяні – 13,6, інші деревні породи – 0,5, чагарники – 0,4 % від вкритих лісовою рослинністю земель. Прогнозні показники розвитку лісового господарства подані у таблиці ^ Таблиця 1.2. Прогнозні показники лісового господарства Показник 1995 2000 2005 Прогноз 2010 2015 2020 Площа земель лісового фонду, млн. га 9,9 10,8 10,8 10,9 11,0 11,1 Вкриті лісовою рослинністю землі, млн. га 8,6 9,4 9,5 9,5 9,7 10,1 Загальний запас насаджень, млрд. куб. м 1,3 1,7 1,86 2,0 2,1 2,2 Площа стиглих насаджень ,млн. га 0,5 1,0 1,0 1.1 1,1 1.2 Запас стиглих насаджень, млн. куб. м 119 251 260 260 270 270 Середній запас насаджень, куб. м / га 152 185 185 190 190 200 Лісистість, % 14,3 15,6 15,7 15.7 16,1 16,7 Заготівля деревини, всього млн. м3 9,7 11,2 17,1 18,0 19,0 20,0 Заготівля деревини рубками головного користування, млн. м3 4,6 5,2 6,9 9,0 11,0 12,0 Посадка і посів лісу, тис. га 38,4 37,8 58,6 70,0 75,0 85,0 Створення захисних насаджень, тис. га 14,2 5,2 2,2** 4,0 6,0 8,0 Створення полезахисних лісових смуг, тис. га 2,0 0,3 0,07 1,0 1,5 2,0 Тваринний світ Використання ресурсів тваринного світу характеризується наступними негативними тенеденціями: − скорочення чисельності популяцій видів, в тому числі основних мисливських видів. Наприклад, чисельність лося з 14250 голів у 1990 р. зменшилася до 4510 у 2005 р. оленів, косуль – в 2-5 разів) − порушення природного довкілля та традиційних шляхів міграцій тварин через розширення міст, будівництво доріг, спорудження нових промислових об’єктів тощо; − ігнорування чинника біорізноманіття в аграрній сфері, в тому числі в сільському господарстві, а також використання екологічно небезпечних технології в агросфері, енергетиці, на транспорті; − неефективність системи держконтролю за використанням ресурсів тваринного світу та слабкість системи обліку ресурсів тваринного світу; − нерозвиненість економічних механізмів. У 2006 р. зареєстровано 1624 неблагополучних пунктів по сказу, що на 89 більше, ніж у 2005 році. Серед диких тварин на території України найбільше розповсюдження має сказ, спалахи якого на території носять дифузний характер. Хвороба реєструється в усіх областях та природно-географічних зонах: 2006 р. виявлено 991 захворілу на сказ дику тварину, в тому числі 876 лисиць, 38 куниць, 35 єнотоподібних собак, 21 вовк, 7 тхорів, 6 борсуків. Значну небезпеку, в тому числі й для людини, становить високопатогенний грип птиці. Протягом 2006 року проведено близько 300 тис. досліджень на грип птиці, в тому числі проби від дикої та синантропної птиці, птиці приватного сектора та птахогосподарств. Орієнтовні підрахунки щодо прямих економічних втрат суспільства, зумовлених втратами зооресурсів, складають мільярди гривень щорічно (риба, ікра, врожаї сільськогосподарських культур, м’ясо дичини, шерсть, шкіра, «трофеї», секреції залоз і т.д.). Підрахунки непрямих втрат (рекреаційних, туристичних, екосистемних і т.д.) відсутні). В перспективі, при збереженні сучасних тенденцій змін фауністичного комплексу та втіленні принаймні частини запланованих соціально-економічних заходів в різних галузях (наприклад, щодо розвитку мережі автодоріг, спорудження енергокомплексів та ліній електропередач) слід очікувати подальшого погіршення стану популяцій видів тваринного світу. Віддаленими наслідками таких змін будуть зникнення окремих видів тварин, насамперед ссавців та плазунів, подальше руйнування трофічних ланцюгів в екосистемах, зменшення природності довкілля. Правовим наслідком прогнозованих негативних змін фауністичного комплексу стане невиконання багатьох міжнародних та національних документів, в тому числі Конституції, соціальним – зниження якості життя населення.Біорізноманіття Біорізноманіття України нараховує понад 72 тис. видів організмів. Проте воно зазнає значних втрат на території України. До 1-го видання Червоної книги України (1980) було занесено 151 вид вищих рослин та 85 видів тварин. До 2-го, чинного, видання Червоної книги України (тваринний світ – 1994, рослинний світ – 1996), включено вже 541 вид рослин і грибів та 382 види тварин. Істотне збільшення, – у 4,5 рази, – кількості рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення рослин і тварин, зумовлене збільшенням антропогенного тиску на природні екосистеми. Передбачається, що число видів в 3-му виданні Червоної книги зросте ще в два рази. Це свідчить про наростання тенденції втрати живої компоненти природи в її цілісності і стає загрозою для національної безпеки. Основними проблемами та тенденціями зміни щодо стану біорізноманіття є подальша втрата природних еко- та біотопів, виснаження популяцій промислових видів рослин та тварин внаслідок надмірної експлуатації, як промислової, так і браконьєрної, фрагментація ландшафтів та девастація екосистем, занесення видів-чужинців, насамперед інвазійних, поширення хвороб та інфекцій, в тому числі нових, забруднення довкілля та втрата його природності. Прогнозується в близькій перспективі також вплив глобального потепління. Ці процеси зумовлені основними типами антропогенного впливу на довкілля (просторовим, ресурсним, функційним), високою і тривалою господарською освоєністю території (понад 80%), порівняно високою щільністю населення, та формують ситуацію подальшої деградації його біотичної складової. При збереженні тенденцій, що спостерігаються на сьогоднішній день, можна передбачити подальшу деградацію біорізноманіття. Найбільш суттєвими чинниками впливу при цьому залишаються: фрагментація ландшафтів, деградація екосистем у зв’язку з над-експлуатацією та забрудненням, поява нових видів та форм організмів. Дія цих чинників має системний характер і викликана до життя розвитком транспортної та виробничої інфраструктури, урбанізацією, формуванням дачних і котеджних містечок, застосуванням неекологічних технологій, браконьєрством, недосконалістю регулювання використання біоресурсів, слабкістю системи екоекспертизи та держконтролю. На швидкість даного процесу може накласти свій відбиток зняття мораторію на продаж землі, наростання обсягів інвестицій, насамперед в гірничодобувну, нафтову, транспортну та туристичну галузі. В той же час, можна очікувати його сповільнення при умові формування екомережі та збереженні природного каркасу території на площі понад 50%. З огляду на екосистемні шкали часи, критичним буде період наступного десятиліття.Морські екосистеми Основні чинники негативного впливу на морські екосистеми Чорного і Азовського морів, в тому числі на біотичне та ландшафтне різноманіття, добре відомі та включають: а)забруднення з усіх джерел (точкових та дифузних наземних, повітряних, пов’язаних з транспортом, дампінгом, освоєнням шельфу тощо), б)надмірний вилов риби та водних біоресурсів, в)інтенсивне сільське господарство в регіоні, г)ненавмисне або цілеспрямоване привнесення чужинних видів, д)втрату місць існування, наприклад, для анадромних риб, зокрема, таких як осетрові (що втратили можливості для нересту через зарегульованість річок), е)розвиток морського транспорту та є)збільшення видобутку корисних копалин в морських акваторіях тощо. Має місце поява нових видів загроз. Так, ризик аварійних розливів нафти та інших небезпечних речовин зростає, а рівень готовності і здатності до ефективного реагування недостатні; відсутня ефективна система відслідковування переміщення небезпечних вантажів. В той же час, існуюча нормативно-правова база та система держекоконтролю є недостатньою для забезпечення безпеки морських екосистем та людини в умовах зростаючих обсягів геолого-розвідувальних робіт та видобутку корисних копалин на шельфі морів (які до того ж пов’язують із зменшенням енергетичної залежності України). Інтенсивна забудова прибережних територій супроводжується втратою природності та рекреаційно-туристичної привабливості. Недостатньо реалізованими є басейнові підходи та екопрограмова діяльність. Недосконалою є система вилову та відтворення рибних ресурсів. Недостатня увага до наукового забезпечення прийняття рішень. Відсутній ефективний моніторинг за станом довкілля морів в системі загально-прийнятих та зрозумілих індикаторів. В останні роки відбулося подальше погіршення умов відтворення риб не тільки в бухтах і прибережній зоні, але й у відкритих районах за межами шельфу через високу смертність ікри і личинок, уповільнення ембріогенезу, росту числа морфо-фізіологічних відхилень на ранніх стадіях розвитку репродуктивної системи, що супроводжуються резорбцією яйцеклітин у нерестовий період і, як наслідок цього, порушенням процесу відтворення. Найбільше зниження якості ікри спостерігається в найбільш навантажених зонах, тобто в бухтах. Найбільш чуттєвої до несприятливих умов є репродуктивна система султанки, ставриди, скорпени, зеленушки. За даними сучасних досліджень та експертних оцінок, екосистеми Азовського та Чорного морів знаходяться у передкризовому стані, а екологічний стан прибережної зони є критичним і потребує нагальних заходів щодо відновлення природності екосистем. ^ 1.3. Засади сталого розвитку як методологічна основа формування національної екологічної політики на період до 2020 року. З огляду на тенденції світового розвитку, накопичений національний та міжнародний досвід, рішення та рекомендації міжнародних форумів, насамперед Конференції з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), Самміту тисячоліття зі сталого розвитку (Йоганесбург, 2002), Європейських конференцій міністрів навколишнього середовища в рамках процесу “Довкілля для Європи” слід дійти висновку, що перспективи формування та реалізації національної екологічної політики в Україні на період до 2020 року мають визначатись на основі принципів сталого розвитку. При цьому сталий розвиток, як це визначено у доповіді “Наше спільне майбутнє” Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку, розглядається як такий, що базується на системному поєднанні економічних, соціальних, екологічних, а тепер визнається, що й історико-культурних, а також інших інтересів суспільства, забезпечує задоволення сучасних національних та міжнародних потреб і |та|не ставить під загрозу|погрозу| можливість задоволення своїх потреб майбутніми поколіннями. Реалізація такого підходу вимагає докорінного перегляду методологічних засад екологічної політики, утвердження шляхів її поєднання з іншими національними секторальними політиками, удосконалення інституційного забезпечення діяльності з їх реалізації, внесення відповідних змін до національного законодавства, процедур прийняття управлінських рішень, оцінки їх ефективності, принципів участі у міжнародному природоохоронному співробітництві, підготовки та перепідготовки кадрів. Визнаючи такі підходи, національна екологічна політика на новому етапі має орієнтуватись не тільки на розв’язання суто екологічних проблем, а й враховувати необхідність розв’язання з урахуванням екологічних імперативів завдань економічного та соціального розвитку, збереження історико-культурної спадщини. За умов низького рівня життя населення, його соціального захисту, додержання прав і свобод громадян завжди буде високою ймовірність екологічних і інших криз із значними негативними наслідками для довкілля та й суспільства в цілому. Визначаючи мету, принципи, цілі, інструменти та механізми реалізації Національної екологічної політики, Стратегія передбачає запровадження підходів концепції сталого розвитку, враховує сучасний стан навколишнього природного середовища, рівень розвитку економіки та соціальної сфери, технологій, суспільної свідомості, екологічної освіченості населення, необхідність удосконалення системи доступу до природних ресурсів, розподілу одержаних від їх експлуатації витрат|затрат| і доходів між різними верствами населення. При цьому, в інтересах утвердження принципів сталого розвитку в умовах все більшого розвитку ринкових методів господарювання, має бути належно реалізовано положення статті 13 Конституції України, за якою природні ресурси є об’єктами права власності Українського народу і кожний громадянин має право користуватись природними об’єктами права власності народу відповідно до закону. На основі цього конституційного припису Стратегією передбачається запровадження такої політики і таке регулювання, за яких, незалежно від того у державній, комунальній чи приватній власності перебуває той чи інший природний ресурс, загальнонаціональні інтереси, інтереси нинішнього та майбутніх поколінь громадян України реалізовуються повною мірою. ^ Розділ 2. Мета та принципи національної екологічної політики Мета реалізації національної екологічної політики полягає в стабілізації і поліпшенні екологічного стану території держави шляхом утвердження національної екологічної політики як інтегрованого фактора соціально-економічного розвитку України для забезпечення переходу до сталого розвитку економіки та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.^ Принципи національної екологічної політики рівність трьох складових розвитку держави (економічної, екологічної, соціальної), що зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку, врахування екологічних наслідків під час прийняття економічних рішень; екологічна відповідальність, яка потребує запровадження відповідальності за будь-які порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; запобігання, який передбачає аналіз і прогнозування екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах державної екологічної експертизи, а також проведення державного моніторингу навколишнього природного середовища; інтеграції питань охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів (екологічних цілей) в секторальну політику на тому ж рівні, що й економічні та соціальні цілі; “забруднювач та користувач платять повну ціну”, який передбачає запровадження для забруднювача стимулів щодо зниження рівня негативного впливу на навколишнє природне середовище та повної відповідальності користувача за стан наданих йому у користування природних ресурсів, а також зменшення впливу його діяльності (бездіяльності) на стан цього середовища; міжсекторального партнерства та залучення до реалізації політики усіх заінтересованих сторін, який наголошує, що лише шляхом спільного розв’язання нагальних проблем можливо забезпечити успішну реалізацію екологічної політики.Розділ 3. Генеральні цілі національної екологічної політики ^ 3.1. Критерії визначення цілей національної екологічної політики. Критерії вибору пріоритетів заходів, спрямованих на реалізацію Стратегії, такі: – екологічна та економічна ефективність − досягнення запланованих природоохоронних цілей із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального природоохоронного ефекту; – співфінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів з різних джерел – відображує заінтересованість замовника та наявність економічних вигід поряд з екологічними. Фінансування заходів, спрямованих на реалізацію Стратегії, здійснюватиметься за рахунок та в межах коштів державного і місцевих бюджетів, передбачених на зазначену мету, а також інших джерел. Індикатори ефективності національної екологічної політики: – покращення стану здоров’я населення за рахунок зменшення впливу негативних екологічних факторів; – співвідношення між рівнями фактичного забруднення навколишнього природного середовища або виснаження природних ресурсів і гранично допустимого забруднення або виснаження, яке базується на науково обґрунтованих оцінках і характеризується як критичне навантаження на навколишнє природне середовище; – співвідношення витрат на здійснення природоохоронних заходів до отриманого екологічного ефекту; – скорочення витрат природних ресурсів та енергії на одиницю продукції; – стан участі громадськості в прийнятті екологічно значущих рішень.^ 3.2. Утвердження суспільної екологічної свідомості. Підвищення громадської свідомості з питань охорони навколишнього природного середовища, що здійснюватиметься шляхом: • формування інформаційного простору з питань збереження навколишнього природного середовища, проведення екологічної політики та забезпечення сталого розвитку; • створення державної системи інформування населення про стан навколишнього природного середовища та заходи щодо його поліпшення, а також відповідної бази геоінформаційних даних; • залучення громадськості до участі у розв’язанні екологічних проблем, проведення постійних консультацій з громадськістю стосовно рішень, спрямованих на поліпшення навколишнього природного середовища та активне формування у населення громадської свідомості з питань охорони навколишнього природного середовища; • започаткування на національних каналах радіо і телебачення регулярних програм з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічно збалансованого розвитку, реалізації екологічної політики; • створення мережі інформаційних центрів відповідно до вимог Оргуської конвенції та підтримки їх діяльності; • сприяння впровадженню системи безперервної екологічної освіти та освіти в інтересах екологічно збалансованого розвитку для всіх вікових та професійних категорій населення; • розроблення інформаційної системи підтримки прийняття управлінських рішень, що стосуються стану навколишнього природного середовища та розв’язання нагальних проблем у цій сфері. ^ 3.3. Досягнення безпечного стану навколишнього природного середовища3.3.1. Підвищення якості поверхневих і підземних вод.ЦІЛІ Підвищення якості поверхневих і підземних вод, що здійснюватиметься шляхом: ▪ підвищення якості води на засадах басейнового та інтегрованого управління водними ресурсами та задоволення потреб населення у високоякісній питній воді; ▪ значного підвищення ефективності виконання комплексних програм з упровадження нових технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та на транспорті; ▪ підвищення ефективності технологій очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів, зменшення скидів у водойми висококонцентрованих стічних вод через систему централізованої каналізації; ▪ зниження рівня забруднення водних ресурсів унаслідок використання мінеральних добрив, синтетичних миючих засобів, нафтопродуктів та хімічних засобів захисту рослин; ▪ подолання кризового стану системи водопровідно-каналізаційного господарства та підвищення ефективності комунальних очисних споруд; ▪ забезпечення своєчасного проведення відповідних заходів під час аварій на об’єктах водної інфраструктури та перебоїв з водопостачанням; ▪ удосконалення контролю та спостереження за цілісністю розподільної мережі, зменшення втрат води у таких мережах. 3.3.2. Підвищення якості повітря та запобігання змінам клімату Підвищення якості повітря та запобігання змінам клімату, що здійснюват