3 розділ I. Світоглядні передумови формування ідеї прав людини

ЗМІСТВСТУП ……………………………………………………………………………………….. 3РОЗДІЛ I. СВІТОГЛЯДНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ІДЕЇ ПРАВ ЛЮДИНИ………………………………………………………………………………….14 1.1. Права людини як спосіб легітимації самоврядної особистості……………………………………………………………………………………………14 1.2. Світоглядне обгрунтування нового положення людини за доби Відродження: гуманізм………………………………………………………………………….27 1.3. Світоглядне обгрунтування нового положення людини за доби Реформації: протестантський персоналізм…………………………………………….43^ РОЗДІЛ II. ПРАВА ЛЮДИНИ ЯК ВТІЛЕННЯ ДУХУ ПРОСВІТНИЦТВА…………………………………………………………………………….56 2.1. Ідея прав людини у контексті ранньопросвітницької думки (від Г. Гроція до Т. Гоббса)…………………………………………………………………………56 2.2. Розвиток принципу правочинності особистості у період „високого Просвітництва” (від Д. Локка до Ж.-Ж. Руссо). Права людини як основа суспільного договору…………………………………………………………………72 2.3. Соціальні перетворення кінця ХVІІІ століття і кантівська ідея самозаконності людини………………………………………………………………………..86^ РОЗДІЛ III. ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ ЗМІСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ЇХ ВІДКИДАННЯ ТОТАЛІТАРНОЮ ІДЕЄЮ…………………………..103 3.1. Зміст прав людини: підсумок історичної ретроспекції………….103 3.2. Дві лінії критики принципу прав людини у модерній думці. Проблема тоталітарної утопії………………………………………………………………115 3.3. Акумуляція досягнень цивілізаційного розвитку у комплексі прав людини……………………………………………………………………………………………….130ВИСНОВКИ …………………………………………………………………………….157^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….163Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlВСТУПАктуальність теми дослідження. Права людини є наріжним каменем соціальних перетворень, шляхом яких вибудовувалося сучасне громадянське суспільство. Протягом XX століття вони перетворилися з сутнісної ознаки західної, європейської цивілізації, на універсальну цінність, що визнається всепланетним людством. Про це свідчать, зокрема, численні міжнародні акти, які визнаються переважною більшістю країн світу. Разом з тим, сучасний світ є не тільки ареною торжества принципу прав людини, а й суворим випробуванням його. XX століття стало часом не лише всепланетного визнання людських прав як фундаментальної засади цивілізованості та соціальності, а й періодом відвертого нехтування ними. І йдеться не про окремі випадки, а про послідовне заперечення цього принципу, що найвиразніше втілюється у двох суттєво відмінних за соціокультурними витоками явищах – тоталітарних режимах та сучасному міжнародному тероризмі. Як ці кризові явища, так і загалом ситуація глобальних трансформацій сучасного світу актуалізують питання: як можливо набуття певним соціальним принципом, сформованим у контексті самовизначення конкретної – європейської – цивілізації, значення універсальної засади інтерсуб’єктивної єдності сучасного всепланетного людства? Разом з тим, трансформація змісту і розширення обсягу прав людини робить нагальним питання щодо критерію визнання певних прав за загальнолюдські. У проблемному колі цих процесів і питань виникає необхідність звернутися до осмислення історичного і культурного витоку ідеї прав людини, з’ясувати її сутність як конкретного соціокультурного, філософського та політико-правового феномену. Лише на цій теоретичній основі можливо розуміння як конструктивного потенціалу прав людини у соціальних процесах сьогодення, так і природи проблем, що виникають в різних країнах та контексті міжнародних відносин при реалізації прав людини. Необхідно також зазначити, що теоретичний аналіз прав людини як філософського та політико-правового феномену, що визначає обличчя сучасної європейської цивілізації, є особливо важливим в ситуації нашої країни. В сьогоднішньому українському контексті такий аналіз актуалізується двома головними чинниками: по-перше, великим соціальним завданням подолання тоталітарної спадщини в Україні (адже тоталітаризм є найпослідовнішою спробою відкидання принципу прав людини і тому подолання наслідків його панування конче потребує ґрунтовних змін соціальних відносин виходячи саме з ідеї пріоритету людських прав); по-друге, історичним вибором, який здійснює сучасна Україна щодо інтеграції у єдину Європу. Зрозуміло, що це процес не суто політичний чи економічний, а й процес засвоєння фундаментальних цінностей європейської цивілізації, серед яких права людини посідають чільне місце. Специфіка дослідження прав людини зумовлена тим, що вони є фундаментальною цінністю, яка визначає організацію європейського (західного) суспільства вже майже півтисячоліття. Тому протягом XVI–XVIII століть існує ситуація, коли дослідження прав людини невід’ємні від ідейної боротьби навколо них. Це справедливо як для філософських та юридичних шкіл, що визнавали засадниче значення цього феномену для організації людського життя, так і тих, що відкидали його. Оскільки досліджувана тема має не тільки загальнотеоретичний, а й історико-правознавчий характер, основою і відправним пунктом у її розробці є коло першоджерел. До їх числа відносяться, передусім, праці представників середньовічної і ренесансної думки (Л. Бруні, Вітторіо, М. Макіавеллі, Марсілія Падуанського, У. Оккама, Піко дела Мірандоли, Томи Аквінського), в яких беруть початок політико-правові та філософські ідеї, на основі яких пізніше будуть обгрунтовуватися права людини; роботи діячів Реформації, в яких реалізується релігійна емансипація людини, що стало передумовою формування модерної самоврядної особистості (Еразм Роттердамський, У. Гуттен, Ж. Кальвін, С. Кастеліо, М. Лютер, Ф. Ме-ланхтон, І. Рейхлін, У. Цвінглі); модерні мислителі, в творах яких концепція прав людини дістала класичного вигляду (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Т. Джеферсон, І. Кант, Д. Локк, Ш. Монтеск’є, Т. Пейн, С. Пуфендорф, Ж.-Ж. Руссо) та сучасні їм ідейно-світоглядні опоненти (Е. Берк, Д. Берклі, Р. Філмер, Д. Юм). У вітчизняній правознавчій та філософській думці за радянської доби аналіз прав людини і загалом зміст цієї фундаментальної політико-правової ідеї знаходився під сильним ідеологічним тиском, що унеможливлювало неупереджені наукові дослідження даної проблематики. Превалював або суто критичний, „викриваючий” її розгляд (В. Большаков, Е. Кузьмін, Г. Мальцев, В. Туманов та інші), або описово-історичний (В. Буткевич, П. Граціанський, В. Зорькін, Л. Мамут, Н. Прозорова та інші). Лише в останні 10–15 років здійснюється теоретична переоцінка феномену прав людини, тісно пов’язана зі зміною соціокультурних та політико-правових пріоритетів розвитку українського суспільства. Відбувається процес інтеграції українських філософсько-правознавчих досліджень (і передусім їх методологічних засад) до світової традиції і практики правознавчих досліджень. Визначальною рисою досліджень прав людини є їх аналіз не стільки у загальнотеоретичній площині, скільки у контексті конкретних юридично-правових проблем та ситуацій. Серед останніх переважаюче значення мають проблеми забезпечення прав і свобод людини при відправленні правосуддя (З. Антонюк, Н. Городецький, Р. Калюжний, Н. Карпачова, О. Кінаш, В. Грохольський, В. Медведєв, І. Петрухін, П. Рабінович, Б. Сташків, С. Сухомлинов, П. Шумський та інші), а також роль і реалізація прав людини у процесі формування правової держави в Україні (Т. Ан-друсяк, В. Анісімов, О. Бандурка, В. Бойко, О. Бубенцова, М. Костицький, В. Лазюк, А. Мацко та інші). Значну увагу дослідників привертають проблеми відповідності українських стандартів дотримання прав людини європейським та світовим (М. Анісімова, М. Антонович, В. Євінтов, Н. Ковальська, П. Репешко, В. Сушко, Ю. Тодика, Д. Федоренко, В. Ша-повал та інші) і у зв’язку з цим – аналіз світового досвіду застосування законодавства з прав людини (Л. Алексеєва, В. Бігун, Т. Гірма-Сихай, А. Горелик, О. Мережко, В. Шишкін). Саме численні публікації з проблем реалізації прав людини актуалізують питання про методологічні та загальнотеоретичні засади аналізу цих проблем. Загальній теорії прав людини присвячені дослідження М. Антоновича, О. Данільяна, К. Жоля, А. Колодія, Я. Кондратьєва, Л. Кравченка, С. Максимова, О. Мурашина, В. Нерсесянця, М. Панова, М. Поповича, П. Рабіновича, Е. Соловйова, В. Тація, Б. Чміля, Ю. Шемшученка, В. Шкоди та інших. Важливе значення для розробки теми дослідження мають праці й сучасних західних теоретиків філософії права (Ю. Габермаса, О. Гьофе, Р. Дворкіна, В. Кимліки, Т. Негела, Дж. Ролза, М. Сендела, Ч. Тейлора, Р. Циппеліуса), які створюють основу для розуміння історико-культурних витоків прав людини, їх ролі як визначального чинника модерної цивілізації. Історико-культурні та філософські аспекти генезису прав людини висвітлюються у роботах вітчизняних дослідників Г. Аляєва, В. Жданової, О. Мироненко, С. Ра-біновича, Г. Радова, В. Шамрай, однак вони присвячені переважно окремим аспектам та стадіям цього процесу. З огляду на цей стан дослідження проблеми особливо нагальним стає цілісний філософсько-правовий аналіз історико-культурного генезису феномена прав людини (як наріжного чинника становлення новоєвропейської цивілізації), в контексті якого визначається загальний сенс і значення цього феномену. Саме цій темі й присвячено дану дисертаційну роботу.^ Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона обрана згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України, відповідно до державно-правової реформи в Україні, відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 1.8 грудня 2000 року № 9 КМ/1), відповідно до комплексної програми „Розбудова державності України” № 97128 та включена до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і кафедри філософії права та юридичної логіки цього закладу.^ Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у теоретичній реконструкції культурно-світоглядного генезису новоєвропейської ідеї прав людини, її ролі як ідейно-концептуальної основи модерного політико-правового комплексу, а також з’ясування її соціально-політичного потенціалу у контексті глобальних трансформацій сучасності. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати низку завдань: – визначити специфіку прав людини як особливого правового регулятиву всіх суспільних відносин порівняльно з іншими політико-правовими системами, що ґрунтуються на відмінних засадах; – простежити зв’язок прав людини з обумовлюючими виникнення цього феномену соціальними і культурними особливостями суспільства, зокрема з особливим становищем і соціокультурною визначенністю особи в ньому; – проаналізувати роль прав людини в контексті обґрунтування нового соціокультурного місця людини за доби Ренесансу і Реформації; – окреслити комплекс політико-правових ідей та регулятивів, які утворюються на основі і у тісному зв’язку з концептом прав людини, і лише у єдності з якими отримує належне обґрунтування феномен невід’ємних людських прав; – реконструювати етапи розвитку та трансформації змісту прав людини як політико-правового і світоглядного концепту протягом доби модерну; – розглянути ідейно-світоглядні заперечення ідеї прав людини, що виникали в контексті новоєвропейської думки, а також виокремити теоретичні підвалини цих альтернативних політико-правових настанов; – визначити структуру і зміст сучасного комплексу прав людини, його роль у глобальних трансформаціях сучасності.Об’єктом дослідження у дисертації є феномен прав людини в історії західноєвропейської думки, який складає визначальну філософську та політико-правову основу новоєвропейської (модерної) цивілізації. Предметом дослідження є генезис та розвиток ідеї прав людини від її зародження за доби Ренесансу та Реформації (XV–XVI ст.) до змістовного політико-правового оформлення в міжнародних актах XX ст.^ Методи дослідження. Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених в галузі соціальної філософії, філософії права, історії філософії, етики. Методологічну базу дисертації складають історико-філософський аналіз концепцій прав людини в модерній думці, принципи системності, єдності історичного та логічного, порівняльний (компаративістика) та культурісторичний підходи, які дозволяють виявити соціокультурний контекст та засади генезису прав людини, їх змістовних трансформацій та викликів з боку інших політико-правових систем. Важливим методологічним принципом дослідження є, по-перше, розуміння громадянського суспільства як особливого соціального порядку і політико-правової системи, що постає на основі визнання прав людини в якості регулятивної основи всіх суспільних відносин; по-друге, визначення змісту правової системи як зумовленої відповідним соціальним ладом, та розуміння останнього як втілення глибинних соціокультурних засад буття людей; по-третє, розгляд прав людини не в їх окремішності, а у вигляді комплексу правових регулятивів, що історично змінюють свій зміст та розвиваються, а також існують, обґрунтовані і можуть бути визначені лише у більш широкому комплексі взаємопов’язаних політико-правових ідей та визначень, що у своїй сукупності утворюють модерну політико-правову парадигму. У роботі застосовано герменевтичні процедури інтерпретації та розуміння, спрямовані на виявлення специфічного сенсу людських прав у відповідних соціокультурних ситуаціях. Використано також метод моделювання ідеальних типів для виокремлення змісту комплексу прав людини та окремих складових цього комплексу.^ Наукова новизна отриманих результатів. Завдяки впровадженню зазначеної методики здійснено цілісний соціокультурний аналіз генезису і змісту прав людини як осердя модерної політико-правової системи. В дисертаційному дослідженні одержано результати, яким притаманні такі риси наукової новизни: – визначена принципова відмінність громадянського суспільства від інших політико-правових систем на основі трьох властивих йому головних чинників, що його відрізняють: по-перше, народ стає сувереном влади, по-друге, сутнісно змінюється джерело прав, яке відтепер закорінено не у соціальній системі, а у сутності (природі) людської особи, і відтак, по-третє, людський індивід стає наріжним каменем соціального устрою, який вибудовується у відповідності до висхідних прав людини і на основі консолідованої волі всієї спільноти учасників суспільства; – окреслено і розглянуто дві історичні форми громадянського суспільства – закрита (античний поліс) і відкрита (модерні демократії). Визначена засаднича роль для конституювання модерного громадянського суспільства феноменів а) людини як самоврядної особистості та б) нації. Головні ознаки самоврядної особистості втілюються у принципах індивідуальності, свободної волі (свобода), рівності, невід’ємності її сутнісних (людських) прав; – послідовно проведений методологічний принцип комплексності розгляду феномену прав людини, що ґрунтується на положенні: свій сенс і регулятивно-внормовуюче значення ідея прав людини отримує лише у системі похідних від неї і корелятивних їй політико-правових ідей, що складають сукупність взаємопов’язаних елементів правосвідомості. Це, передусім, ідеї природного закону, суспільного договору, верховенства і влади закону, народного суверенітету, примату суспільства над державою; – у контексті аналізу генезису модерної ідеї прав людини за доби Середньовіччя і Ренесансу доведено, що окремі важливі концепти модерної політико-правової парадигми, основою і загальним титулом якої стали права людини, починають існування за часів Ренесансу або навіть Середньовіччя. Головна відмінність полягає у трьох основних вимірах: по-перше, за середньовічної доби ці правові ідеї вписані у сутнісно інший світоглядний і соціальний контекст, що надає їм принципово відмінного змісту, ніж у Новий час. По-друге, з зазначеними ідеями співіснують і мають великий вплив зовсім інші світоглядні і правові настанови. Третя відмінність полягає у радикальному перетворенні юридичної і загалом соціальної практики під впливом цих ідей у модерну добу; – виділені основні етапи становлення модерної ідеї прав людини, загальна систематизація яких виглядає наступним чином: 1. Етап формування світоглядних передумов ідеї прав людини, в якому вирішальну роль відіграли два рухи: по-перше, ренесансний гуманізм, що звільнив людину з-під влади природних визначень, перетворив її з частки світу у самоврядне суще – істоту, котра самовизначається і не має принципової перепони цьому самовизначенню з боку будь-якої якості оточуючого світу. По-друге, протестантська Реформація, завдяки якій було досягнуто деоцерковлення особи, що стало необхідною передумовою для власне соціальної емансипації людини, обгрунтованої вже за доби Просвітництва. 2. Гроцієвсько-гоббсівська вимога миру як фундаментальної засади існування суспільства і того онтологічного модусу, що відповідає потребі збереження людського життя. 3. Локківська концепція формування політичного порядку і системи урядування у відповідності до вимог людської природи. 4. Вольтерівсько-руссоїстська програма критичної та соціально-перетворюючої дії. 5. Етап здійснення програми соціальних перетворень, що постала на грунті концепції прав людини, у соціальних революціях кінця XVIII – I пол. XIX сторіччя. – виокремлені і проаналізовані дві лінії критики концепту прав людини у модерній думці: а). юмівсько-бентамівська критика на засадах утилітаризму; б). соціальна критика на засадах „соціальної справедливості”, що перетворюється на політико-правову альтернативу правам людини у вигляді тоталітарних утопій; – висвітлено роль двох головних викликів XX сторіччя ідеї прав людини („соціальна справедливість” і „національно-визвольний рух”) на розвиток її сучасної структури і змісту. Зміст „прав гідного життя” (соціальних та національно-культурних) розглянуто як історичну „відповідь” ідеї прав людини на виклики XX сторіччя.^ Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне і практичне значення дисертації визначається тим, що її зміст та висновки дозволяють поглибити розуміння витоків і соціокультурної природи прав людини, представити у системному вигляді етапи їх еволюції, розширити змістовні можливості аналізу феномену людських прав у політико-правових, культур-філософських та історико-філософських дослідженнях. Результати дослідження дозволяють простежити зв’язок прав людини з основними соціокультурними рухами і трансформаціями, які визначили сутність та історичну практику модерної цивілізації. Завдяки цьому розкривається значення невід’ємних людських прав не як окремого політико-правового принципу, а необхідної складової осмислення найширшого спектру соціальних, світоглядних, політико-правових, культурних феноменів і проблем, що схарактеризовують цивілізаційне самовизначення сучасного людства. Аналіз генезису та подальшої еволюції прав людини дозволяє зрозуміти їх роль як засадничої універсальної цінності, що здатна виступити основою становлення інтерсуб’єктивної єдності всепланетного людства в умовах глобалізації. Виходячи з цього, відкривається можливість, зокрема, вироблення ефективних політико-правових стратегій інтеграції України у світову спільноту та європейське співтовариство, а також можливість вироблення світоглядних орієнтирів для практики соціально-політичних трансформацій українського суспільства. Дисертація може використовуватися також у науковій та педагогічній роботі. Її теоретичні положення і фактичний матеріал стануть у нагоді при підготовці нормативних курсів з філософії права, соціальної філософії, філософії культури, історії філософії, спецкурсів з теорії прав людини і громадянського суспільства для студентів та аспірантів, а також в практиці проведення семінарських занять.^ Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методичні розробки та ідеї дисертаційного дослідження були викладені автором у виступах на наукових та науково-практичних конференціях „Ідея правової держави: історія і сучасність” (Луганськ, 2000), „Філософія Джона Локка і сучасність” (Дніпропетровськ, 2001), засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки НАВСУ (1999–2002). Педагогічна апробація головних положень дисертаційної роботи проводилася під час лекційних та семінарських занять з курсу філософія права в Національній академії внутрішніх справ України (1999–2002). Матеріали дисертаційного дослідження були використані у навчальному посібнику “Права людини і громадянина в Україні”. – К: Юрінком Інтер, 2003. – С. 9-20.Публікації. Зміст та результати дослідження висвітлено в шести публікаціях, п’ять з яких надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.^ Структура та обсяг дисертації. Мета дослідження, головні завдання та методологічні засади визначили структуру дисертації. Вона складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який містить 261 позицію, серед них 16 – іноземними мовами. Зміст роботи викладено на 162 сторінках. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.htmlВИСНОВКИОбґрунтовані та узагальнені наукові результати, одержані в процесі дисертаційного дослідження, містяться у таких положеннях: 1. Здійснення дослідження генезису та розвитку ідеї прав людини від її зародження за доби Ренесансу та Реформації (XV–XVI ст.) до її змістовного політико-правового оформлення в міжнародних актах XX ст. уможливлює визначення соціальної та світоглядної ролі прав людини як наріжної основи конституювання і розвитку новоєвропейської (модерної) цивілізації протягом всього періоду її історичного існування. Права людини є стрижнем тієї політико-правової і соціальної моделі (узагальнено іменованої громадянським суспільством), яка протягом останніх двохсот літ набула універсальної соціальної значущості для всього людства. На сьогодні невід’ємні права людини стали юридично зафіксованим стандартом цивілізованості, що досяг всепланетного визнання. Таким чином, сенс прав людини не може бути осягнутий лише як зміст комплексу особливих правових норм. Вони є основою того політико-правового поля, на якому сучасне людство самовизначається щодо інтенцій і перспектив свого розвитку. 2. Аналіз світоглядних передумов формування ідеї прав людини дозволяє виокремити змістовну виключність цієї ідеї порівняно з характером регулятивності, властивої більшості інших політико-правових систем, в яких права не належать людині безпосередньо, а визначаються її місцем у соціальній структурі. Відтак носієм прав фактично є не особа, а соціальна спільнота, персоніфікована тим чи тим статусом. Натомість, ідея невд’ємних прав людини містить визнання виключного місця людської особи щодо форм соціального буття яке фіксується поняттям самоврядної особистості. Головні ознаки самоврядної особистості втілюються у принципах індивідуальності, свободної волі (свобода), рівності, невід’ємності її сутнісних (людських) прав. Соціальною формою інтеграції самоврядних особистостей стає модерна нація. 3. Існує взаємна кореляція і взаємообумовленість прав людини та певного порядку соціального буття, сукупність основних елементів якого визначається як громадянське суспільство. Останнє має дві головні історичні форми: закрите (станове громадянське суспільство античності) і відкрите громадянське суспільство модерної доби. Головною соціальною передумовою становлення обох цих форм є деструкція ієрархізованого суспільного ладу. Радикальна відмінність модерного громадянського суспільства від інших політико-правових систем визначається трьома головними чинниками: по-перше, народ стає сувереном влади, по-друге, сутнісно змінюється джерело прав, яке відтепер закорінено не у соціальній системі, а у сутності (природі) людської особи, і відтак, по-третє, людський індивід стає наріжним каменем соціального устрою, який вибудовується у відповідності до висхідних прав людини і на основі консолідованої волі всієї спільноти учасників суспільства. 4. Ідея прав людини не є окремим, абстрактним принципом. Свій сенс і регулятивно-внормовуюче значення вона отримує лише у системі похідних від неї і корелятивних їй політико-правових ідей, що складають сукупність взаємопов’язаних елементів правосвідомості. Це, передусім, ідеї природного закону, суспільного договору, верховенства і влади закону, народного суверенітету, примату суспільства над державою. 5. У своєму історичному генезисі феномен прав людини не є виключним витвором модерної свідомості, а має певні передувавши йому змістовні аналоги. Передусім це стосується комплексу означених у попередньому пункті політико-правових ідей, які дістають досить розгорнутого виразу вже за доби Ренесансу й навіть Середньовіччя. Головна відмінність полягає у трьох основних вимірах: по-перше, за середньовічної доби ці правові ідеї вписані у сутнісно інший світоглядний і соціальний контекст, що надає їм принципово відмінного змісту, ніж у Новий час. По-друге, з зазначеними ідеями співіснують і мають великий вплив зовсім інші світоглядні і правові настанови. Третя відмінність полягає у радикальному перетворенні юридичної і загалом соціальної практики під впливом цих ідей у модерну добу. 6. Права людини протягом модерної доби не залишаються тотожними за змістом, а еволюціонують; розширюються їх смислові межі, трансформується система світоглядного обґрунтування, переглядається їх соціальна роль і покликання. Проведене дослідження дозволило виділити та систематизувати п’ять основних етапів становлення модерної ідеї прав людини, простежити внутрішній логічний зв’язок між ними. Цю послідовність можна представити наступним чином: 1). Етап формування світоглядних передумов ідеї прав людини, в якому вирішальну роль відіграли два рухи: по-перше, ренесансний гуманізм, що звільнив людину з-під влади природних визначень, перетворив її з частки світу у самоврядне суще – істоту, котра самовизначається і не має принципової перепони цьому самовизначенню з боку будь-якої якості оточуючого світу. По-друге, протестантська Реформація, завдяки якій було досягнуто деоцерковлення особи, що стало необхідною передумовою для власне соціальної емансипації людини, обгрунтованої вже за доби Просвітництва. 2). Гроцієвсько-гоббсівська вимога миру як фундаментальної засади існування суспільства і того онтологічного модусу, що відповідає потребі збереження людського життя. 3). Локківська концепція формування політичного порядку і системи урядування у відповідності до вимог людської природи. 4). Вольтерівсько-руссоїстська програма критичної та соціально-перетворюючої дії. 5). Етап здійснення програми соціальних перетворень, що постала на грунті концепції прав людини, у соціальних революціях кінця XVIII – I пол. XIX сторіччя. Загальним вектором еволюції ідеї прав людини є перехід від вирішення за допомогою її загальносвітоглядних завдань, через вироблення соціально-політичної програми до системних суспільних перетворень. 7. Хоча права людини є ядром новоєвропейської політико-правової парадигми, протягом всієї модерної доби виникали різні форми їх світоглядно-правової критики. Головними у модерній думці є дві лінії критики концепту прав людини: утилітаристська та соціалістична. Перша з них, попри властиве їй відкидання деяких ключових концептів природно-правової парадигми, є розгортанням того ж політико-правового і соціального вибору в умовах модерного громадянського суспільства. Натомість, соціалістична критика призводить до формування альтернативного ідеї прав людини соціально-політичного проекту у вигляді тоталітарних утопій (фашистської та комуністичної). 8. Спроба деструкції громадянського суспільства і принципу прав людини як його основи у тоталітарній практиці XX століття виявила свою повну безплідність, оскільки вела до небезпечної руйнації підвалин само відтворення суспільства як такого. Історія XX століття містила також два фундаментальні виклики модерній ідеї прав людини. Перший з них – соціал-демократичні вимоги щодо перетворення буржуазного суспільства. Другий втілився у національно-визвольному русі. Відповіддю на ці виклики стала трансформація структури комплексу прав людини та поява нових категорій прав. Це, по-перше, соціальні права, по-друге – національні і культурні права. 9. В історичних випробуваннях XX століття громадянське суспільство підтвердило своє значення як провідної форми соціального розвитку людства. За рахунок суттєвих трансформацій змісту прав людини і передусім збагачення їх комплексом „прав гідного життя”, вдалося подолати світоглядно-соціальну кризу ідеї прав людини і ствердити феномен невід’ємних людських прав в якості сучасної загальноцивілізаційної вимоги до суспільних устроїв. Разом з тим процес глобалізації створює нові проблематизації щодо ролі прав людини, які можуть бути розв’язані лише у подальшому поступі людства. 10. Подальші дослідження ідеї прав людини актуалізуються передусім процесом глобалізації, який вкрай загострює питання про соціокультурні та політико-правові засади, на яких може здійснюватися подальший продуктивний розвиток людства. З’ясування соціокультурної генези та історично набутого правами людини змісту, утворює світоглядну та теоретичну передумову для визначення їх цивілізаційних перспектив та можливих напрямків трансформації. Якщо соціальні і політичні процеси XX століття викликали до життя друге і третє покоління прав людини (соціальні та національно-культурні права), то можна прогнозувати, що процес становлення всепланетного людства призведе до створення четвертого покоління невід’ємних людських прав – прав солідарності та інтерсуб’єктивної єдності глобального людства. 11. Нагальним також вбачається ще один напрямок досліджень – аналіз тієї кризи прав людини, яку здатна спричинити ( і підспудно спричиняє) політика глобалізму. Дилема, що її висуває розвиток сучасної цивілізації, може бути сформульована таким чином: або в ідеї прав людини буде відкрито евристичний ресурс для подолання сучасної кризи національної держави, або права людини втратять своє універсальне регулятивне значення. 12. Потребує також ґрунтовного дослідження роль і потенціал прав людини у їх співвідношенні з важливими реаліями сучасності: права людини і права природи – нова оптика відповідальності; права людини і нові якості людської особистості, що оприявнюють себе в нових екзистенційних ситуаціях, як от добровільна евтаназія, гомосексуальні шлюби, феміністична критика соціальності, самовизначення у світі віртуальних реальностей тощо.Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ1. Адорно В., Хоркхаймер М. Диалектика Просвещения. – СПб.: Ювента, 1997. – 311 с. 2. Азаров А.Я. Права человека. Новое знание / Центр. Ин-т непрерывного образования общества „Знание” России. – М., 1995. – 255 с. 3. Алексеев С. С. Философия права. – М.: Норма, 1998.– 336 с. 4. Алексеева Л. Б. Право на свободу и личную неприкосновенность // Комментарий Российского законодательства/ Российская правовая академия М-ва юстиции РФ.– М., 1997.– С.41-62. 5. Алексеева Л. Б. Право на справедливое правосудие. Международные нормы и правоприменительная практика в области прав человека // Комментарий Российского законодательства / Российская правовая академия М-ва юстиции РФ.– М., 1997.– С.5-40. 6. Аляев Г. Критика идеи общественного договора Дж. Беркли и Д. Юмом // Sententiae-III. – К., 2001. – С.108–126. 7. Американские федералисты: Гамильтон, Мэдисон, Джей. – Vermont, 1990.– 327 с. 8. Андрусяк Т. Права людини в Україні. Проблеми і перспективи // Укр. варіан­ти. – 1997.– № 2.– С.62-66. 9. Анісімов В. І. Напрями сучасної правової реформи в Україні і проблема смертної кари // Вісн. Одеського ін-ту внутрішніх справ. – 1997. – № 3.– С.52-54. 10. Анісімова М. Право на свободу та особисту недоторканність: відповідність українського законодавства євростандартам // Право України. – 1999. – № 2. – С.26-29. 11. Анісімова М. Ф., Ковальчук І. В. Дотримання міжнародно-правових стан­дартів захисту прав людини у Конституції України (на прикладі права на свободу та особисту недоторканність) // Республиканская научно-практическая конференция „Всеобщая декларация прав человека как международный стандарт правового положения личности в Украине” (16-17 апр. 1999). – Луганск, 1999.– С. 134-138. 12. Античная Греция. Т.1 – М.: Наука, 1983. – 424 с. 13. Антонович М. М. Проблеми уніфікації юридичної термінології з прав людини// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІІІ регіональної наук. конф. (лютий 1997 р.)/ Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. – Львів, 1997. – C.58-61. 14. Антонович М. М. Термінологічні проблеми впровадження норм Європейсь­кої конвенції щодо прав людини у законодавство України // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні / Академія правових наук. Львівська лабораторія прав людини. – К., 1998. – С.45-50. – (Серія І. Дослідження і реферати; Вип. 1). 15. Антонюк 3. Права людини у відкритому суспільстві // Вітчизна. – 1996.– №9/10. – С.13-16. 16. Антонюк 3., Маринович М. Щодо питання прав людини в Україні // Право України. – 1995. – № 2. – С.44-48. 17. Апель К.-О. Дискурсивна етика: політика і право / пер. з нім. А. Єрмоленко. – К.: Стилос, 1999. – 74 с. 18. Аренд Х. Становище людини / пер. з англ. М.Зубрицька. – Львів: Літопис, 1999. – 254 с. 19. Аренд Х. Джерела тоталітаризму. – К.: Дух і літера, 2002. – 539 с. 20. Арістотель. Політика. – К.: Основи, 2000. – 239 с. 21. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. – М.: Текст, 1993. – 303 с. 22. Бакай І. М., Костицький В. В. Поважати в людині людину / Ін-т законодавчих передбачень і правової експертизи. – К.: ЗАТ „Нічлава”, 1997. – 82 с. 23. Бандура О. О. Єдність цінностей та істини у праві / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2000. – 200 с. 24. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: Теорія, досвід, шляхи удосконалення. – X.: Основа, 1999. – 440 с. 25. Баткин Л. М. Итальянские гуманисты: стиль жизни и стиль мышления. – М.: Мысль, 1978. – 234 с. 26. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности. – М.: Мысль, 1989. – 272 с. 27. Бачинин В. А. Морально-правовая философия. – Харьков: Консум, 2000.– 206 с. 28. Бачинин В. А. Философия права и преступления: для студ. юрид. вузов. – Харьков: Фолио, 1999.– 607 с. 29. Бачинин В. А., Панов Н. И. Философия права. Хрестоматия.: Учеб. пособ. для студентов вузов. / Н.И. Панов и др. – К.: Видавничій дім „Ін Юре”, 2002. – 692 с. 30. Берлин И. Философия свободы. Европа / [Пер.] И. Берлин. – М. : Новое лит. обозрение, 2001. – 440 c. – (Либеральное наследие). 31. Бигун В. А. Международная подсудность гражданских дел и защита прав человека// Права людини і правова держава: (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф… Харків, 10-11 груд. 1998 р./ М.-во освіти України; Нац. Юридична академія ім. Я. Мудрого.– Х., 1998.– С.120-122. 32. Бистрицький Є. К. Політична філософія посткомунізму: горизонти методології // Політична думка. – 1995. – № 1 (5).– С. 3-12. 33. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України. – 1997. – № 1. – С.16-18. 34. Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина: мировой опыт.– М.: Изд-во БЕК, 1996.– 408 с. 35. Большаков В. В. Бизнес на правах человека. – М.: Мысль, 1983. – 380 с. 36. Бородін І. Права та сво