ТЕМА
ФІНАНСОВО-ПРАВОВІНОРМИ ТА ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
контроль державний фінансовий норма
План
1. Фінансово-правові норми, їх види,особливості та зміст
2. Фінансово-правові відносини, їхзміст і особливості
3. Органи та організація фінансовогоконтролю
4. Види іметоди фінансового контролю
1. Фінансово-правові норми, їх види,особливості та зміст
Відносини, що виникають у процесімобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондівкоштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Нормифінансового права, як і будь-якої іншої галузі, є загальнообов’язковимиправилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їхзастосуванні примусовою силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, яківиділяють їх з великої кількості соціальних правил, що існують у суспільстві.
Норми права всіх галузей — це обов’язкові правила поведінкизагального характеру. Приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно,повинні виконуватися кожним суб’єтом, якщо він опиняється в умовах, щопередбачені правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітковизначені юридичні права і обов’язки. Якщо правило, яке міститься в нормі, невиконується добровільно, держава примушує дотримуватися його, застосовуючизаходи, які передбачаються санкціями. Таким чином, норми усіх галузей правамають імперативний, тобто обов’язковий, характер, забезпечений примусовою силоюдержави. Всі ці ознаки властиві й фінансово-правовим нормам, які регулюютьвідносини тільки в галузі фінансової діяльності і містять приписи і заборони,що встановлюються державою з приводу мобілізації, розподілу і використанняцентралізованих і децентралізованих фондів коштів.
Норма фінансового права безпосередньовизначає поведінку громадян, підприємств, організацій за певних обставин(наприклад, обов’язок сплачувати податок при наявності самостійного джереладоходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.
Категоричність фінансово-правової нормипроявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб’єктівфінансово-правових відносин, що регулюється цією нормою (активна чи пасивна): взобов’язуючих, забороняючих і уповноважуючих нормах.
Зобов’язуючі фінансово-правові норми приписуютьздійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою.Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного,кредитного, касового і т.д.), встановлюють обов’язковий порядок дотриманняставок заробітної плати і т.д. Зобов’язуючі фінансово-правові норми містяться увсіх фінансових законах і нормативних актах.
Забороняючі фінансово-правові норми приписують нечинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад,правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа незвітує повністю за раніше отримані під звіт суми.
Зобов’язуючі і забороняючі нормисхожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, якімістяться в них.
В уповноважуючих фінансово-правових нормах державанадає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певнихпозитивних дій. Категоричність у цих видах норм проявляється дещо своєрідно.Суб’єкти фінансових правовідносин у межах своєї компетенції можутьконкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми їїімперативний характер поєднується з певними правомочностями, встановленими усуворих межах.
Так, законодавство дозволяє Радамзбільшувати загальні суми доходів і видатків своїх бюджетів, але без змінирозмірів відрахувань у ці бюджети від загальнодержавних податків і доходів,передбачених у періодичних актах про бюджет. Межі застосування уповноважуючоїнорми виражені в категоричній формі. Поєднання імперативності і повноваженостіпередбачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевихособливостей.
Категоричний вираз фінансово-правовихнорм стосується в основному відносин, які виникають при обов’язковому методіфінансової діяльності. При добровільному методі імперативність все одно є, алевиражається дещо інакше. Фінансова-правова норма — це загально-обов’язковіприписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу івикористання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені екатегоричній формі й забезпечені примусовою силою держава. Змістом усіхфінансово-правових норм є діяльність держави щодо регулювання фінансовихвідносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав і обов’язків суб’єктівцих відносин.
Структура фінансово-правових норм,тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи), не відрізняються від структури норм інших галузей права,але в їх складових частинах відбиваються особливості суспільних відносин, якіними регулюються.
Гіпотеза фінансово-правових норм визначаєумови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нормоююридичні права і обов’язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завждивиражені конкретно.
Основою норми є диспозиція, якавказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявностіпередбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми,встановлює права і обов’язки суб’єктів фінансових відносин і завжди виражена вбезумовно визначеній формі.
Гіпотеза норми, що міститься в статтіподаткового закону, визначає умову, за якої громадяни сплачують прибутковийподаток: наявність самостійного джерела доходів. Диспозиція приписує означенимсуб’єктам сплачувати податок.
Санкція фінансово-правової норми міститьвказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінансовогозаконодавства застосовуються дисциплінарні, адміністративні і кримінальнізаходи. Але до порушників фінансової дисципліни застосовуються і специфічнізаходи — фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушеннястроку внесення платежів у бюджет. За недотримання фінансової дисципліни можутьзастосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у виглядіштрафів, до бюджетних установ — повне або часткове закриття бюджетногофінансування.
Примусове стягнення не внесених устрок платежів може застосовуватися як в адміністративному (безспірному)порядку, так і в судовому (до громадян). До порушників фінансово-кредитноїдисципліни широке коло впливу застосовують кредитні установи. Вони можутьзбільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання кредиту, оголошуватисвоїх клієнтів неплатоспроможними. У сучасний період, коли господарські органирізних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини надоговірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати закредит, але й зменшувати її при виконанні умов, визначених під час укладаннякредитного договору. Це є свідченням того, що господарська реформа істотнозмінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає можливістькредитним установам обирати умови надання позичок, але в певних межах.Заохочення і пільги застосовуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасноповертають позички банкам.
2. Фінансово-правові відносини, їхзміст і особливості
Фінансові правовідносини в механізміправового впливу виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, наяких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2)закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації,розподілу і використання фондів коштів, якої вони повинні додержуватися; 3) єумовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпеченнясуб’єктивних прав і правових обов’язків.
Наприклад, фінансово-правові норми,що містяться в нормативному акті про податок на додану вартість, реалізуються вконкретних правовідносинах, що виникають між фінансовим органом і підприємствомбудь-якої форми власності при внесенні ним нарахованих сум податку на додану вартість. Модель поведінки учасниківцих правовідносин (правова норма) сформульована компетентним органом, який затвердивнормативний акт про податок на додану вартість. В цьому акті встановлені праваі обов’язки учасників фінансових відносин при внесенні податку на добавленувартість, який є одним із найважливіших доходів державного бюджету.Конкретизуються ці приписи в правовідносинах, що виникають між фінансовиморганом і підприємством, яке вносить платежі в бюджет. У випадку невнесенняплатежу в строк або неподання фінансовому органу в строк звіту за відповіднийперіод у дію приводяться юридичні засоби забезпечення прав податковихінспекцій, що представляють інтереси держави в цілому, і обов’язків конкретногоплатника. Одночасно з забезпеченням юридичних прав податкових інспекцій управовідносинах забезпечується право другого учасника — платника податку надодану вартість. (В фінансових правовідносинах реалізуються всіфінансово-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу абовикористання фондів коштів, які містяться в фінансово-правових актах, єюридичною формою, що наповнюється матеріальними засобами при здійсненніпозитивних дій (внесення платежів, витрачання коштів); цим і досягається метаправового регулювання. Фінансові відносини існують тільки у форміправовідносин.
Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінкасуб’єктів (внесення плати), а юридичним — суб’єктивні юридичні права іобов’язки, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб’єктивні права — ценалежна уповноваженій особі (фінансовому чи кредитному органу) для задоволенняїї (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної(можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками другої сторонивідносин. Саме обов’язки другої сторони фінансових відносин, які містяться унормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою органу. Обов’язок другоїсторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад,заборона витрачання коштів, що призначаються на оплату праці, на інші потреби)або, навпаки, виконання обов’язку (внесення платежу).
Юридичний обов’язок — це приписана зобов’язаному суб’єктуі забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якоїповинен дотримуватися цей суб’єкт. Ним може бути і фінансовий орган (наприклад,за встановленими щороку Верховною Радою нормативами частина прибутку на додану вартістьпередається в бюджети областей. Фінансові органи мусять виконувати приписиВерховної Ради).
Суб’єктами фінансових правовідносин є юридичні особи ігромадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансовихправовідносин. Об’єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, якіформуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивнихправ і юридичних обов’язків, об’єкт фінансових правовідносин пов’язаний зінтересом управомоченої державної сторони. Як бачимо, фінансові правовідносинимають ті ж характерні риси, що властиві усім видам правовідносин. Але фінансовіправовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають ісвої особливості. По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльностідержави і пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованихі децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер.По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особіорганів державної влади, державного управління, особливо часто в особіфінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями повідношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буваєрівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносиннаділена правом привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансовіприписи держави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому. По-третє,особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна іприпинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов’язані зфінансово-правовим актом (тобто вони виникають, змінюються і припиняються напідставі закону).
Для виникнення фінансовогоправовідношення видання закону або підзаконного акта недостатньо, оскільки в нихустановлюються типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так,податкове законодавство встановлює типову ознаку податкового суб’єкта —наявність самостійного джерела доходів. Для того щоб громадянин, якийзаймається підприємницькою діяльністю, був суб’єктом податкових правовідносин,необхідний індивідуальний фінансовий акт — декларація про доходи, які одержавцей громадянин.
Зміна фінансових правовідносин такожздійснюється на підставі нормативного акта, в якому передбачаються факти іподії. Так, для громадянина в разі народження дитини сукупний оподатковуванийдохід щомісяця зменшується (за основним місцем роботи) на величину розмірумінімальної місячної заробітної плати.
Припинення фінансових правовідносинвідбувається також у суворо встановлених нормативними актами випадках:наприклад, погашення фінансового обов’язку, вихід на пенсію і т.п.
Держава для її безперебійногофункціонування повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати,розподіляти і використовувати кошти, які є частиною національного доходукраїни. В зв’язку з цим у фінансових правовідносинах держава виступає яквладний суб’єкт, що за допомогою законодавства розпоряджається майном (у даномувипадку це майно — кошти); відносини, що виникають при цьому, мають владно-майновий(грошовий) характер. Держава, здійснюючи через систему своїх органівгосподарсько-організаторську функцію, забезпечує можливість нормальноїфінансової діяльності підприємств різних форм власності. Фінансові відносиниможуть носити і переважно організаційний характер, наприклад складанняфінансових планів, їх затвердження, здійснення фінансового контролю. На основіорганізаційних фінансово-правових відносин виникають майнові (грошові).Наприклад, держава встановлює види і порядок внесення обов’язкових платежів,нормує видатки і т.п. На цій основі виникають конкретні фінансові відносини,які за матеріальним змістом класифікуються на: бюджетні, з приводу обов’язковихсплат підприємств в бюджет; податкові; з приводу державного майнового іособистого страхування; державного кредиту; банківського кредитування ірозрахунків; оперативного регулювання грошового обігу і валютних операцій;видатків державного бюджету.
Ретельна регламентація фінансовихвідносин за допомогою правових норм сприяє розширенню і зміцненню фінансовоїбази держави, проведенню соціальних заходів, впливає на рентабельність роботипідприємств і організацій.
3. Органи та організація фінансовогоконтролю
Фінансовий контроль здійснюєтьсяорганами законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальнимифінансовими органами, недержавними організаціями.
Згідно з Конституцією УкраїниВерховна Рада України безпосередньо і через свої органи вирішує різноманітніпитання фінансової діяльності, державного і парламентського контролю.
Вона здійснює фінансовий контроль приприйнятті законів, затвердженні Державного бюджету України та внесенні змін донього, при виконанні бюджету, прийнятті рішення щодо звіту про його виконання.
Верховна Рада заслуховує щорічні тапозачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становищеУкраїни; розглядає Програми діяльності Кабінету Міністрів України і контролюєїх виконання; призначає на посади та звільняє з посад Голову та інших членівРахункової палати; призначає на посаду та звільняє з посади УповноваженогоВерховної Ради України з прав людини, заслуховує його щорічні доповіді про стандотримання та захисту прав і свобод людини в Україні; призначає на посаду тазвільняє з посади Голову Національного банку України за поданням ПрезидентаУкраїни. Комітети Верховної Ради, кожний у своїй галузі, Комітет з питаньфінансів і банківської діяльності і Комітет з питань бюджету у будь-якійгалузі, систематично контролюють фінансову діяльність органів виконавчої влади,
Верховна Рада України у межах своїхповноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки іпопереднього розгляду питань, а також тимчасові слідчі комісії для проведеннярозслідування справ, що становлять суспільний інтерес.
Для здійснення найвищогофінансово-економічного контролю Парламенту за діяльністю органів виконавчоївлади створена Рахункова палата. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, якийутворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Воназдійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органівдержави.
Повноваження Рахункової палатипоширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, Національнийбанк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України таінші державні органи, створені згідно з законодавством України.
Рахункова палата має правоконтролювати також місцеві державні адміністрації та органи місцевогосамоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи,господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи і їхспілки, асоціації та інші об’єднання незалежно від форм власності, об’єднаннягромадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадськіорганізації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державногобюджету України.
Контрольні функції ПрезидентаУкраїни, у тому числі в галузі фінансової діяльності, випливають з його статусуглави держави. Він є гарантом суверенітету держави, її територіальноїцілісності, додержання Конституції України. Президент підписує закони, маєправо вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів.; При ПрезидентіУкраїни його Указом від 20 липня 1995 року створений Національний аудиторськийкомітет України, основним призначенням якого є аналіз ефективності, економічностіі правильності використання державних фінансових ресурсів Кабінетом Міністрів України, міністерствами і відомствами, а в необхідних випадках і іншимибюджетними установами і організаціями.
Кабінет Міністрів України здійснюєфінансовий контроль при забезпеченні фінансової, цінової, інвестиційної таподаткової політики України, державної політики в галузі оплати праці йзайнятості населення, соціального захисту, складання і виконання державногобюджету, здійснення загальнодержавних і міждержавних економічних програм,програм науково-технічного і культурного розвитку України, створення ідіяльності різних фондів.
Органи влади Автономної РеспублікиКрим здійснюють фінансовий контроль при розробленні, затвердженні та виконаннібюджету, розробленні, затвердженні та реалізації програм Автономної РеспублікиКрим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціональногоприродокористування, охорони довкілля — відповідно до загальнодержавнихпрограм.
На місцях фінансовий контрольздійснюється місцевими Радами, територіальними громадами, органами виконавчоївлади при формуванні, затвердженні, виконанні бюджетів, програмсоціально-економічного та культурного розвитку, інших програм та складанні ізатвердженні звіту про їх виконання.
Виконавчі органи місцевогосамоврядування контролюють додержання зобов’язань з платежів у місцеві бюджетипідприємствами, об’єднаннями і установами, які знаходяться на їх утриманні,здійснюють контроль за станом обліку та звітності на підприємствах, якіналежать до комунальної власності.
Повсякденний, систематичний контрольпокладений на спеціальні фінансові та кредитні органи.
Міністерство фінансів України здійснює контроль завиконанням державного бюджету і за додержанням установами Національного банкута комерційними банками правил касового виконання державного бюджету подоходах.
Відповідно до покладених на ньогозавдань, Міністерство фінансів здійснює контроль за випуском і обігом ціннихпаперів, веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні, видає дозвілна здійснення діяльності щодо випуску і обігу цінних паперів. Міністерствофінансів здійснює контроль за ефективністю використання і зберіганнязакріпленого за підприємствами, установами і організаціями державного майна.
Місцеві фінансові органи контролюютьвитрачання коштів, виділених з вищестоящих бюджетів, ефективність використаннякоштів, що виділяються з позабюджетних фондів місцевих Рад; здійснюють контрольза дотриманням законодавства у витрачанні коштів на оплату праці, утриманнялегкових автомобілів і службові відрядження; контролюють пра-; вильністьпроведення виплат, відшкодувань за рахунок республіканського та місцевихбюджетів.
В системі Міністерства фінансівстворені спеціальні контрольні органи: Державне казначейство і Державнаконтрольно-ревізійна служба.
Державне казначейство складається з Головногоуправління, управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим,областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах.
Основне завдання Державногоказначейства — організація виконання Державного бюджету України і контроль зайого виконанням, а також контроль за надходженням і використанням коштівдержавних позабюджетних фондів.
Органам Державного казначействанадане право припиняти фінансування з державного бюджету підприємств, установ іорганізацій у разі виявлення фактів порушень, безспірно вилучати у органіввиконавчої влади, підприємств, установ і організацій раніше надані в порядкуфінансування кошти державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разінецільового та неефективного їх використання.
Державна контрольно-ревізійна служба в Україні створена ЗакономУкраїни “Про Державну контрольно-ревізійну службу України” від 26 січня 1993року.
Контрольно-ревізійна службаскладається з Головного контрольно-ревізійного управління,контрольно-ревізійного управління в Автономній Республіці Крим, областях,містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп)в районах, містах і районах у містах.
Головним завданням Державноїконтрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачаннямкоштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністюбухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державнихкомітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і ворганізаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютнихфондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень тазапобігання їх у подальшому/Органи Державної контрольно-ревізійної служби маютьправо контролювати не тільки вказані органи, установи і організації, але задорученням прокурора або слідчого — всіх суб’єктів підприємницької діяльностінезалежно від форм власності.
Для виконання вказаних функцій вонинаділені широкими правами. Мають право вимагати необхідні документи, довідки іінші матеріали, брати пояснення; входити в приміщення, на склади і сховища дляїх обстеження; припиняти в розрахункових та інших фінансово-кредитних установахоперації; вимагати від керівників об’єктів, які перевіряються, проведенняінвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштіві розрахунків; у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщення,склади, архіви; вилучати необхідні документи, вимагати усунення недоліків і порушень.У необхідних випадках вони мають право одержувати від Національного банкуУкраїни та його установ, комерційних банків та інших кредитних установвідомості, копії документів, довідки про банківські операції й залишки коштівна рахунках об’єктів, що ревізуються або перевіряються.
Від інших підприємств і організацій,у тому числі недержавних форм власності, можуть вимагати довідки і копіїдокументів про операції та розрахунки з об’єктами, які перевіряються.
При виявленні прихованих і заниженихвалютних та інших платежів, контрольно-ревізійна служба має право вилучити їхдо бюджету, може ставити питання перед відповідними органами про припиненняфінансування і кредитування, якщо отримані кошти використовувались з порушеннямзаконодавства. В доход держави стягуються кошти, одержані за незаконнимиугодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинногозаконодавства.
За порушення законодавства зфінансових питань органи контрольно-ревізійної служби в особі начальникаГоловного контрольно-ревізійного управління України та його заступників,начальників контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим,областях, містах Києві і Севастополі та їх заступників, мають право накласти накерівників та інших посадових осіб адміністративні штрафи.
Крім того, органиконтрольно-ревізійної служби мають право застосовувати до підприємств, установ,організацій та інших суб’єктів підприємницької діяльності фінансові санкції,передбачені Законом України “Про Державну податкову службу України”.
Державна податкова служба в Україні створена Законом“Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 4 грудня 1991 року. Система органів Державної податковоїслужби включає:
Державну податкову адміністраціюУкраїни, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим,областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах,містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.
У складі органів Державної податковоїслужби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковимипорушеннями — податкова міліція. (Державна податкова служба України своїмголовним завданням має забезпечення додержання законодавства про податки,ведення повного обліку всіх платників податків та інших обов’язкових платежів убюджет, здійснення контролю і забезпечення правильності обчислення та сплатицих платежів.
Державна податкова адміністраціяУкраїни і державні податкові органи по областях і містах з районним поділом здійснюють фінансовий контрольбезпосередньо і організовують роботу нижчестоящих органів; розробляютьпропозиції щодо вдосконалення законодавства про податки й платежі, здійснюютьбезпосередньо розробку інструктивних методичних вказівок та інших актів длязастосування податкового законодавства; розробляють форми податковихрозрахунків, звітів і декларацій та іншої документації для обліку, обчислення,сплати податків та інших платежів у бюджет, а також форм звітності податковихорганів про виконану роботу; роз’яснюють порядок застосування податковогозаконодавства та організації цієї роботи підлеглими податковими органами.
При Державній податковійадміністрації України створена Валютна інспекція для здійснення контролюзаконності валютних операцій, що проводяться резидентами та нерезидентами натериторії України.
Податкову міліцію, що входить доскладу податкової служби, очолює начальник податкової міліції — Першийзаступник Голови Державної податкової адміністрації України, а податковуміліцію у державній податковій службі в Автономній Республіці Крим, областях,містах Києві та Севастополі — начальники управлінь податкової міліції — першізаступники голів відповідних державних податкових органів.
Податкова міліція здійснює контрольза додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову,кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Державна пробірна палата України. До спеціальних органівфінансового контролю треба віднести Державну пробірну палату України іпідпорядковані їй регіональні державні міжобласні інспекції та постійнихконтролерів на підприємствах по виробництву дорогоцінних металів і обробціалмазної сировини.
Контроль банків. Яаціональний банк Україниздійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій натериторії України з усіх питань, які не віднесені Декретом Кабінету МіністрівУкраїни від 19 лютого 1993 року “Про систему валютного регулювання і валютногоконтролю” до компетенції інших державних органів.
Крім того, Національний банк здійснюєконтроль за діяльністю своїх установ (Автономної Республіки Крим, обласних іКиївського міського управлінь, представництв банку за кордоном, обчислювальнихрозрахункових і технічних центрів, навчальних закладів), перевіряєфінансово-господарську діяльність підвідомчих йому підприємств і організацій.
У разі порушення суб’єктамибанківської діяльності законодавства і встановлених правил служба банківськогонагляду має право: підвищувати норми обов’язкових резервів; стягувати убеззаперечному порядку штраф у розмірі неправомірно отриманого прибутку;вилучати з обігу фіктивні кошти шляхом стягнення їх у беззаперечному порядку зкореспондентських рахунків комерційних банків; виносити на розгляд ПравлінняНаціонального банку питання про відкликання ліцензій на здійснення окремих абовсіх банківських операцій, застосовувати інші санкції.
Існує три основних ступенібанківського нагляду — загальний нагляд, інтенсивний нагляд і нагляд високогоступеня.
Загальний нагляд здійснюється щодо банків, якіпрацюють з додержанням чинного законодавства, нормативних актів Національногобанку України та економічних нормативів, діяльність яких є стабільною,фінансове надійною. Цей нагляд здійснюють обласні установи Національного банкуУкраїни.
Інтенсивний нагляд застосовується щодофінансове нестабільних банків, які допускають періодичні порушення економічнихнормативів та інші невеликі порушення.
Нагляд високого ступеня застосовується до банків,які мають незадовільний фінансовий стан, а також систематично (тобто два ібільше разів у квартал) порушують економічні нормативи та допускають інші грубіпорушення.
Відомчий фінансовий контроль здійснюється спеціальнимиконтрольно-ревізійними підрозділами міністерств, відомств, які безпосередньопідпорядковані міністру, керівнику відомства. Вони контролюють підприємства,установи і організації, що входять у систему даного міністерства, відомства. Вокремих відділах, управліннях, місцевих органах управління також створеноконтрольно-ревізійні підрозділи.
Основним завданням відомчогофінансового контролю є забезпечення ефективної фінансово-господарськоїдіяльності підприємств, установ, організацій, економного використання нимиматеріальних і фінансових ресурсів, збереження майна, правильного веденнябухгалтерського обліку, задовільного стану контрольно-ревізійної роботи,додержання фінансової дисципліни.
Контроль здійснюється шляхомперевірок, ревізій, інвентаризацій. Правове положення органів відомчогофінансового контролю, ревізорів, порядок проведення перевірок і ревізійвизначені Положенням про відомчий контроль за фінансово-господарськоюдіяльністю об’єднань, підприємств, організацій і установ.
До відомчого контролю слід віднестифінансовий контроль спеціальних органів, які утворюються у різного виду фондах:Фонді соціального страхування, Пенсійному фонді, Фонді соціального захистуветеранів Великої Вітчизняної війни. Наприклад, останній утворений УказомПрезидента України від 20 квітня 1995 року. Це громадсько-благодійнаорганізація, що об’єднує юридичних і фізичних осіб з метою фінансовогозабезпечення та надання матеріальної допомоги ветеранам Великої Вітчизняноївійни.
Повсякденний внутрішньогосподарськийфінансовий контроль здійснюється головними (старшими) бухгалтерами підприємств,установ, організацій.
Згідно Положення про головних(старших) бухгалтерів, вони ведуть бухгалтерський облік, проводячи перевірки,ревізії, контролюють, чи правильно оформляється прийом і відпусктоварно-матеріальних цінностей, витрачається фонд заробітної плати,встановлюються посадові оклади, чи додержується штатна, фінансова і касовадисципліна, чи правильно проводиться інвентаризація грошових коштів,товарно-матеріальних цінностей, основних фондів, розрахункових і платіжнихзобов’язань, стягування у встановлені строки дебіторської і погашеннякредиторської заборгованості, чи додержується платіжна дисципліна, чи законносписуються з бухгалтерських балансів нестачі, дебіторські заборгованості таінші витрати. Головні (старші) бухгалтери несуть відповідальність разом зкерівниками за зміст і правильність оформлення фінансових документів. Вонимають право другого підпису документів, які є підставою для приймання івідпуску грошей і товарно-матеріальних цінностей. Кредитні і розрахунковізобов’язання без підпису головного (старшого) бухгалтера недійсні. Головнийбухгалтер не має права приймати до виконання і оформлення документи поопераціях, які суперечать законодавству. У випадку отримання такого документаголовний бухгалтер зобов’язаний у письмовій формі звернути увагу керівника найого незаконність і лише при повторному письмовому розпорядженні виконати його.
Враховуючи, що керівники підприємств,установ і організацій є розпорядниками кредитів і відповідають за станфінансово-господарської діяльності, вони здійснюють фінансовий контроль задіяльністю підлеглих їм органів і посадових осіб в процесі виконання сво’цсфункцій.
Аудиторська діяльність. В системі фінансовогоконтролю особливе місце займає аудиторська служба. Вона регулюється ЗакономУкраїни про аудиторську діяльність від 22 квітня 1993 року.
Аудит (від лат. аікііїог — слухач) —перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів таіншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктівгосподарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, йогоповноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормам.
Зміст аудиторської діяльності — організація і проведення перевірок іпов’язаних з ними експертиз, консультацій з фінансових питань, аналізфінансово-господарської діяльності та інші види економіко-правовогозабезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.
Аудиторська палата України — самостійна, самоврядна організація.Її члени працюють на громадських засадах. Крім здійснення сертифікації іліцензування вона веде реєстр аудиторських фірм та аудиторів, затверджуєпрограми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту. Має право притягнутидо відповідальності аудиторів за неналежне виконання своїх обов’язків.
Аудиторська діяльність здійснюєтьсяна підставі договорів між аудитором, аудиторською фірмою та замовником. Законвстановлює обставини, коли проведення аудиту є обов’язковим: для підтвердженнядостовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків,фондів, бірж, компаній, товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежновід форм власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється.Цей обов’язок не поширюється на установи та організації, що повністюутримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю, атакож суб’єктів з річним господарським оборотом у розмірі не більше як двістінеоподатковуваних мінімумів. Обов’язковими є перевірки фінансового станузасновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями,акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчихтовариств та інших фінансових посередників; емітентів, тобто підприємств,установ, організацій, що випускають в обіг грошові знаки, цінні папери,платіжно-розрахункові документи; в інших випадках.
Наслідки проведення аудитуоформляються висновком, актом або довідкою. Аудиторські перевірки не виключаютьздійснення контролю державними контролюючими органами.
4. Види і методи фінансового контролю
Фінансовий контроль буває попереднім,поточним (оперативним) і наступним, в залежності від часу його проведення.
Попередній контроль здійснюється на стадіїрозробки прогнозних розрахунків за бюджетом і планом, має на меті перевіркуобгрунтованості розрахунків і пошук можливості більш ефективного їхвикористання. Він проводиться до початку реалізації рішень, здійсненняфінансових операцій. Його об’єктом є документи (фінансові плани, відомості,накладні, касові ордери, чеки).
Поточний (оперативний) контроль здійснюється під часвиконання планів, проведення грошових операцій, реалізації матеріальнихцінностей. На цій стадії ставиться завдання досягти найбільш раціональноговикористання фінансових ресурсів, виявити додаткові можливості, щоб збільшитидоходи і зменшити витрати.
Наступний контроль проводиться по наслідкахфінансово-господарської діяльності, при розгляді і затвердженні звітів, аналізівиконання завдань, після проведення грошових операцій, списання матеріальнихцінностей і здійснюється шляхом ревізій, перевірок, інвентаризації. Віндозволяє визначити стан фінансової дисципліни, причини її порушення, шляхиусунення недоліків]. Основним завданням його є оцінка, досягнутого і розробкастратегії на майбутнє.
Методи фінансового контролю
Методи фінансового контролю слід відрізнятивід методики проведення перевірок, ревізій. Методика — це конкретні прийоми ізасоби конкретних дій. Вона показує як, у якому порядку проводити перевірку, зчого починати і чим закінчувати її. Розроблені методи перевірки збереженняготівки в касах, збереження і витрачання матеріальних цінностей напідприємствах і організаціях, при перевірці виплат з фонду заробітної плати таінші. Методика контролю розробляється з урахуванням форми власності,організаційної структури, територіального аспекту.
Основними методами фінансового контролю є перевіркаі ревізія. Ці поняття визначенізаконодавче. ‘ Перевірка — це обстеження і вивчення окремих ділянокфінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їхпідрозділів.
Ревізія (від лат. геуігіо — перегляд) —метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністюпідприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансовихпитань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриттянедостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей,попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.
Повні ревізії, як правило, охоплюють усі сторонифінансово-господарської діяльності об’єкта перевірки: стан збереження грошовихзасобів і матеріальних цінностей; відповідність їх наявності данимбухгалтерського обліку; відповідність фактичних витрат бухгалтерськимдокументам; чи своєчасно і правильно проводились інвентаризаціїтоварно-матеріальних цінностей, розрахунки з підприємствами, установами,організаціями; правильність використання грошових засобів і матеріальнихцінностей, виконання господарських і фінансових планів тощо.
Часткові, або вибіркові, ревізії проводяться для з’ясуванняякоїсь сторони діяльності, наприклад, правильності використання фондузаробітної плати, правильності збереження грошей.
При документальних ревізіяхперевіряється наявність необхідних фінансових документів, їх оформлення, облік,збереження? Документи дозволяють визначити законність і доцільність витрат,дотримання фінансової дисципліни, виконання фінансового плану.
Фактична ревізія передбачає перевірку наявностігрошових засобів, матеріальних цінностей і їх відповідність документам. Якправило, при фактичній ревізії проводиться інвентаризація.
Комплексні ревізії проводяться представникамидекількох органів, наприклад, контрольно-ревізійним управлінням і управліннямфінансів місцевої державної адміністрації, і охоплюють всі сторони фінансової ігосподарської діяльності.
Кожна ревізія повинна бути добрепідготовлена, призначається склад ревізорів, виробляється програма проведенняревізії, вивчається необхідне законодавство, проводиться ознайомлення з висновкамиминулої ревізії. Про проведення ревізії повідомляється керівник об’єкта, якийперевіряють. Тривалість ревізії, як правило, не може перевищувати ЗО днів.
Інспектування — це також метод фінансового контролю,що їіередбачає перевірку підприємств, установ і організацій на місцях, якаперіодично здійснюється представниками держави і її органів. Інспектуваннядозволяє ознайомитись із загальним станом справ на місцях і оперативно надатипрактичну допомогу.
Спостереження, як метод фінансового контролюзастосовується для загального ознайомлення із станом фінансової діяльностібюджетних установ, підприємств, організацій.
Інвентаризація передбачає перевірку наявностіматеріальних цінностей і їх відповідності звітним документам.