–PAGE_BREAK— девіантну поведінку як соціальне явище (соціальний тип). [4, 35]
В сучасних умовах українського соціуму негативну девіантну поведінку молоді можна оцінювати як соціальне явище, для якого характерні розповсюдженість у просторі, стійкість у часі, розповсюдженість серед соціально-демографічних груп, множинність такої поведінки. В свою чергу, негативна девіантна поведінка (виходячи з цілі такої дії) може включати такі види: делінквентна поведінка (злочинність, правопорушення), тобто порушення офіційних норм, та аморальна поведінка, що порушує неофіційні норми. Аморальна поведінка може бути поділена на асоціальну (алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцидальна поведінка) та деструктивну (екстремізм).
Таким чином, в умовах соціальної аномії відбувається катастрофічне зростання усіх видів негативної поведінки, порушення усіх соціальних норм (окрім хибних). Невизначеність пермісивного стану суспільства породжує втрату соціальних орієнтирів, соціальної опори, звичних гарантів безпечного та забезпеченого існування, що викликає у людей розгубленість, робить їх сприятливими до різних екстремістських проявів, тобто провокує девіантну поведінку, оскільки спостерігається невизначеність нормативної системи, невизначеність у критеріях дозволеного, відсутність чітких процедур та відповідальності за скоєне. Подальше поглиблення кризи матиме ще більший руйнівний вплив на ціннісний світ населення України та на розповсюдження негативної девіантної поведінки, на ще більше послаблення соціального контролю, на легалізацію більшості видів девіації та на продукування крайніх форм відхилень, відчуження від загальнолюдських цінностей. Якщо одним з індикаторів успішності процесів трансформації може виступати закономірність вияву позитивних (соціотворчих) та негативних (соціально відхильних) форм поведінки, то на основі проаналізованої статистики та даних багатьох досліджень, казати про успішність трансформації ми ще не маємо змоги.
2. Причини, фактори, види девіантної поведінки молоді 2.1 Механізми, причини та фактори зростання негативної девіантної поведінки сучасної молоді Головною причиною девіації, на наш погляд, є соціальна несправедливість – феномен, що відбиває нееквівалентний характер взаємовідносин та взаємин у суспільстві, та пронизує систему соціальних відносин у цілому. Наслідки соціальної несправедливості на макрорівні можуть проявлятися у вигляді аномії, соціальних конфліктів, субкультурної диференціації суспільства, послаблення соціальних зв`язків та соціального контролю.
Несправедливість на макрорівні трансформується на мікрорівень і виявляється у поведінковій та ментальній спрямованості взаємних реакцій та вчинків людей. Таким чином, несправедливість на макрорівні суспільної організації обумовлює відхилення у поведінці конкретних людей на мікрорівні організації суспільства. З феноменом соціальної несправедливості пов`язане відчуження, дисбаланс між потребами та можливостями їх задоволення, об`єктивні відмінності в становищі соціальних верств та груп, неспівпадання потреб та інтересів більшості з потребами та інтересами окремих груп чи індивідів. [8, 279]
Молодь у першу чергу страждає від нерівності становища, нерівності шансів отримати відповідну потребам роботу, матеріальну нагороду за свою працю, житло, одяг. Протиріччя між потребами людей, які постійно зростають, та нерівними можливостями їх задоволення набувають серед молоді особливо гострого характеру в силу розбіжності між підвищеним енергетичним потенціалом молоді, бурхливим розвитком їх фізичних, інтелектуальних, емоційних сил та недостатньою соціальною зрілістю, професійним та життєвим досвідом.
Крім того, відносно молоді гостро стоїть проблема каналізування енергії, соціальної активності в напрямку, який суспільно схвалений, оскільки саме молодь особливо потребує соціального визнання, самоствердження, а незадоволена потреба в цьому веде до спроб реалізувати себе в негативних вчинках та поведінці, що відхиляється.
Девіантна поведінка є результатом неузгодженості між приписаними культурою намірами, спрямуваннями та соціально прийнятними засобами їх досягнення. Засіб впливу соціальної структури на поведінку особистості визначає певний тип пристосування особистості до культурних цілей та норм. Таких типів пристосування Р. Мертон пропонує п’ять: конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, бунт, із яких саме ретритизм є умовою таких форм девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, жебрацтво, суїциди та інші. Вибір такої форми пристосування обумовлений не прийняттям людиною як культурних цілей, так і інституціолізованих засобів їх досягнення. [6, 87–88]
Компонентами соціального механізму є фактори, що впливають на його ефективність. Т. Парсонс пропонує розрізняти зовнішні (соціальні) та внутрішні (психологічні, особистісні) фактори (явища та процеси). [6, 91]
Зовнішні, тобто загальносоціальні детермінанти – це конкретно-історичні економічні, культурні, політичні, національні процеси в суспільстві та глобальні проблеми людства. Внутрішні (особистісні) – це життєві умови, пов’язані з безпосереднім оточенням людини, що впливають на формування ціннісних орієнтацій, звичок, норм, стилю поведінки та способу життя.
Окрім загальної причини деівантної поведінки та її дії в молодіжному середовищі, існують фактори, що визначають більшу вірогідність реалізації тих чи інших форм відхилень. На наш погляд, необхідно розрізняти зовнішні та внутрішні фактори. Зовнішніми факторами у кризовому суспільстві є:
§ Дисфункції та деформації соціальних інституцій: це негативно відбивається на моральному формуванні особистості; відбувається викривлення системи ціннісних орієнтацій та мотивацій поведінки молоді; послаблення функціональності інституцій створює відчуття відсутності покарання та безвідповідальності за свої вчинки, веде до послаблення системи в цілому (при цьому індивідуальні відхилення стають масовими та набувають гострого характеру), поглиблюється деформація норм та інших складових суспільного життя. Молодь у сучасній Україні втратила довіру до всіх формальних інституцій. Дисфункція та деформація соціальних інституцій: може бути причиною таких явищ, як соціальна напруга та конфлікти; бажання змінити недіючий інститут іншими установами, переважно неформальними; послаблення функцій інституцій створює відчуття відсутності покарання та безвідповідальності за свої вчинки, при цьому індивідуальні відхилення стають масовими та набувають гострого характеру;
§ Деформація соціальних норм та нормативної системи: може міститися у відриві норм від конкретних умов життєдіяльності, в їх старінні або неспівпаданні з реаліями суспільного життя; в перекрученому чи неповному відображенні в свідомості людей об`єктивних закономірностей функціонування суспільства; в нестабільності, нестійкості, невизначеності норми, яка внаслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора; в руйнуванні зв`язку її структурних компонентів; у послабленні чи не застосуванні санкцій; така норма руйнує і інші компоненти суспільного життя – цінності, що виявляється у амбівалентності ціннісної системи молоді та призводить до ігнорування деяких соціальних норм та до викривлення відносин між людьми;
§ Деформація ціннісних орієнтацій молоді: суперечність і несталість ціннісного світу, протиріччя між цінностями декларованими та реальними, між ціннісною орієнтацією та реальністю. Деформація ціннісних орієнтацій призводить до деформації соціальних інституцій, до ігнорування деяких соціальних норм, до викривлення відносин між людьми, до широкого розповсюдження цінностей референтної для індивіда малої групи;
§ Маргіналізація суспільства, дезадаптація значної частини індивідів: кількість девіантів залежить від соціального складу молоді і його структура визначає абстрактну можливість девіантних дій певних соціальних груп. Наявність у складі молоді «груп ризику» та їх кількість дозволяють стверджувати про «девіантний потенціал» суспільства. «Девіантний потенціал» молоді та українського суспільства в цілому досить високий, що пояснюється особливостями соціальної структури молоді як соціальної спільності. Ситуація поглиблюється тим, що молодь сама є маргінальною групою, тому що характеризується несталістю та перехідністю соціального статусу та відчуває подвійний вплив середовища. [14, 37]
Зовнішні (загальносоціальні) детермінанти та соціальні інститути є носіями зовнішньої системи численних соціальних норм, політичних, етичних, правових та суспільних, колективних, групових ціннісно-нормативних приписів, які виконують функцію зовнішніх регуляторів поведінки людини, що в процесі соціалізації повинні бути переведені у систему внутрішньої регуляції.
Що стосується внутрішніх факторів девіантної поведінки (особистною детермінантою), то до них відносяться: образ життя індивіда, на який впливають тип та характер родинних відносин, засоби масової інформації, форми дозвілля, найближче оточення (друзі, компанія), загальний рівень інтелектуального розвитку молоді, навчальні заклади.
Соціально-психологічні механізми соціалізації відіграють роль «перехідного містка» між зовнішніми регуляторами, тобто груповими нормами і звичаями, традиціями, рольовими приписами, санкціями стимулювання і покарання, схвалення та засудження, внутрішніми регуляторами, диспозиціями, психологічними станами готовності до певних поведінкових реакцій. Соціально-психологічні механізми соціалізації полягають в тому, що через соціальні інститути та соціально-психологічні агенти здійснюється вплив з приводу цілеспрямованого формування у особистості певних поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, соціальних установок. Соціальними інститутами є сім’я, шкільні та трудові колективи, неформальні групи. Агентами соціально-психологічного впливу є засоби масової комунікації, радіо, телебачення, мистецтво, література, різні ідеологічні та релігійні впливи.
Суттєвий вплив на формування особистості має стиль взаємовідносин з батьками, котрий лише частково зумовлений їх соціальним і матеріальним статусом. Існує п’ять стилів взаємовідносин у сім’ї, котрі однозначно є тактиками сімейного виховання: диктат, опіка, конфронтація, мирне співіснування, співробітництво, серед яких лише останнє є оптимальним стилем взаємодії, який не призводить до девіантної поведінки. Всі інші частіше за все сприяють негативному формуванню дитини. До девіантної поведінки можуть призводити як надмірна опіка, так і мирне співіснування, тобто безконтрольність та бездоглядність, надання дитині повної свободи та незалежності. Також дуже великий значення та вплив на «формування» девіантної поведінки молоді має шкільна дезадаптація та засоби масової інформації. [21, 6–7]
Соціально-психологічні механізми соціалізації можна поділити на усвідомлені та неусвідомлені. До неусвідомлених належать навіювання, наслідування та ідентифікація. Усвідомленими можна вважати такі феномени як референтна група, престиж, авторитет, популярність.
Таким чином, молодь сьогодні знаходиться перед проблемою розробки життєвої стратегії, моделі майбутнього життя, які передбачають вибір засобу життя, напрямків, визначення головних цілей життя. Можна констатувати, що для значної кількості молоді противоправна, асоціальна поведінка визначається нормальною для своєї вікової когорти. Тобто спостерігається інституціалізація девіації, перетворення її на соціально прийнятий тип поведінки.
2.2 Специфіка прояву основних видів девіантної поведінки молоді Девіацію можна визначити як окремі вчинки або їхню сукупність, які входять у протиріччя з прийнятими в суспільстві юридичними, моральними й соціальними нормами. У жодному суспільстві неможливо провести лінію й просто розділити всіх на тих, хто відхиляється від норм, і тих, хто їм підкоряється.
Молодь розглядається як велика соціальна група, що має специфічні соціальні й психологічні риси, наявність яких визначається віковими особливостями молодих людей і тим, що їх соціально-економічне й суспільно-політичне положення, їхній духовний світ перебуває в стані становлення. У сучасній науковій літературі до цієї групи зазвичай відносять людей у віці від 15 до 30 років. [23, 27]
До основних типів девіантної поведінки в сучасних умовах можна віднести злочинність (делінквентність), алкоголізм, проституція, наркоманія. Кожний тип девіаньної поведінки має свою специфіку.
Помітимо, що такі типи девіантної поведінки, як алкоголізм, наркоманія, суїцид, більшою мірою залежать від біологічних компонентів при досить малій участі біологічного фактора.
Досить часто зустрічається такий вид девіантної поведінки, як алкоголізм. Поняття алкоголізм вживається мінімумом у двох аспектах. У медичному алкоголізм – це хронічне захворювання, що характеризується патологічним (нескоримим) потягом до спиртних напоїв. У соціально-правовому алкоголізм – форма девіантної поведінки, що виражається в зловживанні спиртними напоями. Особливість пиятства та алкоголізму як девіантної поведінки в тому, що ці явища виступають як каталізатор, що сприяє прояву інших видів соціальних відхилень: злочинності, адміністративних правопорушень, самогубств, аморального поводження й ін.
Для молоді основним мотивом вживання алкоголю є наслідування, засноване на прагненні довести свою приналежність до певної соціальної групи. Мотивами вживання алкоголю можуть стати також прагнення «забутися», піти від ситуації, що травмує, звільнитися від комплексів, зняти стрес. Іноді демонстративне вживання алкоголю може бути проявом «бунту» при реакції емансипації. [12, 64–68]
Звичайно, проблема подолання пияцтва й алкоголізму є дуже складною, вона включає економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний, юридичний і медичний аспекти. Тільки з обліком всіх цих аспектів можливе її успішне рішення.
В останні роки в країні зі швидкістю сходу лавини наростає в числі девіантних відхилень у поводженні людей таке трагічне захоплення й наступна хвороблива пристрасть, як наркоманія.
Наркоманія (греч. narke – заціпеніння й mania – безумство) – це група захворювань, які проявляються потягом до постійного прийому в зростаючих кількостях наркотичних лікарських засобів і наркотичних речовин, внаслідок стійкої психічної й фізичної залежності від них з розвитком абстиненції при припиненні їхнього прийому.
Результати соціологічних досліджень показують, що головні мотиви споживання наркотиків – бажання відчути задоволення, бажання випробувати гострі відчуття, ейфорія. А оскільки мова в більшості випадків іде про молодих людей, ці мотиви підсилюються соціальною незрілістю, безтурботністю, легкодумством. Більшість опитаних наркоманів (77,1%) пристрастилися до зілля під впливом інших осіб, головним чином споживачів наркотиків із числа друзів, знайомих, причому нерідко прилучення відбувалося в компанії гедоністично настроєної молоді. [10, 100–102]
Споживання наркотиків у молодіжному середовищі дуже часто носить саме груповий характер. Багато наркоманів приймають наркотики в громадських місцях (на вулицях, у дворах, у кінотеатрах, у кафе, на пляжах), деякі можуть це зробити в «будь-якому місці».
Рання наркотизація порушує процес гармонійного розвитку на фізичному, психічному й інтелектуальному здоров’ї підлітка. Так, у наркоманів значно вповільнюється темп розумових операцій. Для них характерна відсутність або розмитість моральних обмежників, моральних норм, бідність емоцій, підвищена сугестивність, відсутність творчих здатностей.
У молоді, на відміну від дорослих наркоманів, спостерігається швидкий темп залежності від наркотику, настання амнестичних сп’янінь (ейфорії) від невеликих по величині доз, важке протікання процесу абстиненції. Всі ці явища відбуваються паралельно з дезадаптацією і аморалізацією молоді, тому часто виступають в ролі суб’єкта або об’єкта протиправного поводження.
Головна небезпека наркоманії – не стільки в заподіянні фізіологічної шкоди особі, що споживає наркотики, скільки в наступній деградації особистості, що наступає в 10–20 разів швидше, ніж при алкоголізмі. Наркомани перестають цікавитися своєю роботою, а потім і зовсім залишають неї. Поступово послабляються й припиняються корисні соціальні зв’язки з колегами на роботі або навчанні, друзями, виникають ускладнення в родині, розвиваються егоїстичні риси характеру, лицемірство, облудність, увага концентрується лише на власній особистості й на проблемі придбання наркотиків. [22, 103–105]
Дослідники відзначають, що ще одним немаловажним фактором є соціальне оточення. [16, 59] Шанс стати наркоманом вище в тих, хто спілкується з людьми, які вживають наркотики (алкоголіком – з людьми, які зловживають алкоголем і т.д.). Тому що тенденція до наслідування є об’єктивною особливістю процесу соціалізації особистості, що формується, то не можна не враховувати і явище наркоманії як одну з моделей соціального поводження.
продолжение
–PAGE_BREAK–