–PAGE_BREAK–2.3. Поняття змісту правовідносин. Правове відношення має матеріальний, вольовий і юридичний зміст. Матеріальне, чи фактичне, складають ті суспільні відносини, щ опосередковуються правом; вольове — державна воля, втілена в правовій нормі й у виниклому на її основі правовідносини, а також вольові акти його учасників; юридичний зміст утворять суб’єктивні права та обов’язки сторін (суб’єктів) правовідносини.
Правове регулювання здійснюється головним чином через механізм суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, саме цим воно відрізняється від будь-якого іншого нормативного регулювання, наприклад морального. Зазначені права й обов’язки, листуючись один одному в рамках визначеного правовідносини, і виступають його юридичним змістом.
Суб’єктивне право визначається в правовій науці як гарантовані законом вид і міра можливого чи дозволеного поводження особи. А юридичний обов’язок — як вид і міра належного чи необхідного поводження. В основі суб’єктивного права лежить юридично забезпечена можливість; в основі обов’язку — юридично закріплена необхідність. Носій можливості називається уповноваженим, носій обов’язку — правозобов’язаним. Перший може робити відомі дії; другий зобов’язаний їхній виконувати.
Структура суб’єктивного права. Суб’єктивне право — це визначена правова можливість, але ця можливість багатопланова, вона містить у собі, як мінімум, чотири елементи:
а) можливість позитивного поводження самого уповноваженим, тобто право на власні дії; б) можливість вимагати відповідного поводження від правозобов’язаної особи, тобто право на чужі дії; в) можливість удатися до державного примуса у випадку невиконання конфронтуючою стороною свого обов’язку; г) можливість користатися на основі даного права визначеним соціальним благом.
Інакше кажучи, суб’єктивне право може виступати як право-поводження, право-вимога, право-домагання і право- користування.
У залежності від характеру і стадії реалізації того чи іншого суб’єктивного права на перший план у ньому може виходити одна з зазначених можливостей, як правило — перша. У цілому ж усі чотири компоненти в їхній єдності складають зміст і структуру суб’єктивного права як загального поняття. Воно служить засобом задоволення інтересів уповноваженого.
Характерною рисою суб’єктивного права є міра поводження, забезпечена не тільки законом, але й обов’язками інших осіб. У противному випадку перед нами не суб’єктивне право, а простий дозвіл, що випливає з діючого в суспільстві правопорядку за принципом: «що не заборонено, те дозволено».
Таких дозволів у повсякденному житті — незліченна безліч. Нікому, наприклад, не забороняється ходити на прогулянки, любуватися природою, купатися в море, слухати музику, займатися спортом, їздити на автомобілі і т.д., але все це не суб’єктивні права, і вони не складають змісти правовідносин.
Кожна з дробових складових частин суб’єктивного права іменується правомочністю. У різних правах їх чи більше менше. Приміром, у праві власності три: володіння, користування і розпорядження майном. У соціальних і політичних правах — до п’яти — семи. Наприклад, право на волю слова містить у собі можливість громадянина виступати на різних зборах і мітингах, публікуватися в печатці, мати доступ на радіо і телебачення, критикувати недоліки, вносити пропозиції, займатися літературною і художньою творчістю і т.д. Однак загальна структура суб’єктивного права залишається чотиричленної, тому що вона, відволікаючи від безлічі видів прав, відбиває головні і найбільш типові їхні властивості. Структура юридичного обов’язку відповідає структурі суб’єктивного права (будучи як би його зворотною стороною) і теж містить у собі чотири компоненти: 1) необхідність зробити визначені дії або утриматися від них; 2) необхідність для правозобов’язаної особи відреагувати на звернені до нього законні вимоги уповноваженого; 3) необхідність нести відповідальність за невиконання цих вимог; 4) необхідність не перешкоджати контрагенту користатися тим благом, у відношенні якого він має право.
Юридичний обов’язок установлюється як в інтересах уповноваженого, так і в інтересах держави в цілому. Вона — гарант їхнього здійснення. Суб’єктивне право — право суб’єкта правовідносини. Епітет «суб’єктивне» відбиває тут, по-перше, приналежність права суб’єкту і, по-друге, залежність його від суб’єкта.
У цьому змісті юридичний обов’язок також можна кваліфікувати як суб’єктивну. У рамках правового відношення право й обов’язок суб’єктів рівною мірою суб’єктивні. Доданки юридичного обов’язку — це свого роду окремі повинності — на подобу повноважень у суб’єктивному праві.
Важливо підкреслити, що юридичним змістом правовідносин є не самі реальні дії сторін, а лише відповідно можливі і. належні, тобто передбачені законом. Вони виражають стани зв’язаності. Більшість правовідносин по своїй юридичній природі таке, що кожний з їхніх учасників одночасно має право і несе обов’язку (наприклад, у договорі закупівлі-продажу, підряду, оренди, постачання, трудовій угоді і т.д.), де сторони взаємно уповноважені і правозобов’язані, їхні права й обов’язки забезпечуються і реалізуються друг через друга. Така кореляція закладена вже в правовій нормі, що само по собі — зобов’язує.
При цьому помітимо, що в спеціальній літературі структура юридичного обов’язку довгий час не розкривалася — увага концентрувалася головним чином на структурі суб’єктивного права. Однак, як показане вище, суб’єктивне право і юридичний обов’язок — це парні і рівноелементні категорії, що у рамках конкретних правовідносин строго відповідають один одному.
В зміст правовідносин входять юридичні або природні права і обов’язки учасників суспільних відносин. Крім того, спеціалісти розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин. Ці сторони змісту правовідносин нерозривно пов’язані між собою. Фактичний зміст правовідносин виражає матеріальні або духовні цінності, стосовно яких виникли правовідносини. Юридичний зміст складають суб’єктивні права і обов’язки учасників правовідносин. Ці суб’єктивні правая і обов’язки, як правило, закріплені в нормативно-правових актах і правовідносини змінюються на підставі законодавчих актів.
Для прикладу розглянемо найбільш розповсюджені правовідносини стосовно договору купівлі-продажу або оренди житлового приміщення. По договору купівлі-продажу в правовідносинах можна виділити такі елементи: суб’єкти — продавець і покупець; об’єктами правовідносин є майно, товари або інші цінності, які продає продавець і купує покупець; в зміст входять права і обов’язки продавця і покупця; продавець має право продати майно (річ) і право вимагати гроші за вартість майна, його обов’язок продати доброякісне майно (річ) і видати його покупцеві після того, як заплачено за майно; покупець має право вимагати продажу якісного майна (речі) і видачі його після сплати грошей, обов’язок покупця — заплатити за вартість даного майна.
Види правовідносин. Правовідносини мають дуже різноманітний характер, і їх видів дуже багато:
1) Залежно від урегульованості законодавством вони можуть бути врегульовані законом (нормативним актом) і не врегульовані — природні правовідносини.
2) Залежно від галузей права (предмета правового регулювання) вони можуть бути конституційні, адміністративні, цивільно-правові, фінансово-правові, трудові, земельні, екологічні, кримінально-правові тощо.
3) В залежності від кількості суб’єктів, які приймають участь в правовідносинах, їх можна поділити на прості (два суб’єкти) і складні, коли існує три і більше суб’єктів.
4) По методу правового регулювання правовідносини можуть бути договірні і управлінські (державно-владні).
5) По змісту суспільних відносин вони можуть мати характер політичних, економічних, моральних, релігійних, міжнародних відносин.
6) По змісту поведінки суб’єктів вони можуть бути активні (виконання обов’язків) ї пасивні (утримання від певних фактичних фізичних дій).
7) В залежності від функціонального призначення вони можуть бути регулятивні (статичні — закріплюючі і динамічні — розвиваючі) і охоронні (соціальні цінності).
8) По терміну тривалості — короткочасні, які завершуються виконанням учасниками своїх прав і обов’язків, і продовжуючі, які не завершуються виконанням одних прав і обов’язків (наприклад, трудові правовідносини після укладення трудового договору).
9) По характеру відносин, які можуть регулюватись національною системою права і нормами міжнародного права, — внутрішні правовідносини і міжнародні правовідносини.
2.4. Юридичні факти, як підстава виникнення, зміни та припинення правовідносин.
У словнику під фактом взагалі розуміється дійсна, цілком реальна подія, явище, те, що дійсно відбулося.
У реальному житті, що оточує людину, існує ціла безліч фактів. Одні факти стають людині відомими в процесі пізнання, інші відомі людині вже давно.
У процесі пізнання можливі випадки, коли наші відчуття, представлення, сприйняття не можуть дати повну характеристику визначеному фактові, або він може бути сприйнятий перекручено. З цього випливає необхідність критичного підходу до знову установлюваних фактів.
Вивчаючи суспільні відносини і явища, особливу увагу варто звертати на неприпустимість пізнання окремих фактів, а не їхньої системи, сукупності. І перебування змісту факту в суспільних відносинах значно складніше, ніж інтерпретація фактів і явищ у природі. В.І. Ленін підкреслює: «В області явищ суспільних немає прийому більш розповсюдженого і більш неспроможного, як вихоплювання окремих фактів, гра в приклади».
Юридичні факти оточують нас у повсякденному житті (народження дитини, закінчення інституту, вступ у шлюб і т.д.). Але і деякі явища природи також можуть виступати як юридичні факти.
Поняття «факт» широко застосовується в науці. Між науковим і юридичним фактом немає повної аналогії, але їхня подібність у тім, що науковий факт є посередньою ланкою між науковою теорією й об’єктивним світом, а юридичний факт – посередньою ланкою між правом і суспільними відносинами.
Звернемося тепер безпосередньо до поняття юридичного факту.
Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими норма права пов’язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм.
Юридичні факти різноманітні, тому з метою виявлення їхніх особливостей і більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах.
По вольовій ознаці юридичні факти поділяються на події і дії.
Події – це такі обставини, що об’єктивно не залежать від волі і свідомості людей. Наприклад, стихійні лиха, самі по собі ці явища не чого юридичного в собі не несуть і автоматично ніяких зобов’язань не породжують, але служать приводами, причинами для виникнення правовідносин.
Дії – це такі факти, що залежать від волі людей. Дії підрозділяються на правомірні і неправомірні.
По характеру наступаючих наслідків розрізняють факти: а) правостворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі.
До правомірних дій, що викликають відповідні правовідносини, відносяться численні акти – документи різних державних органів і посадових осіб.
Нерідко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслідків необхідний не один юридичний факт, а їхня сукупність, що називають юридичним складом або складні, комплексні факти.
За допомогою юридичного факту здійснюється зв’язок реального поводження і правової норми. Саме з його починається життя правової норми перевіряється її реальність, дійсність, перевіряється ефективність правової норми. Юридичний факт – це в переважній більшості випадків поводження, що з волі особи, або мимо його волі, проводить у дію механізм правового регулювання. І надалі поводження особи співвідноситися з тією моделлю поводження, що встановлена нормою права, визначається їхня відповідність або наявність відхилень.
Безперечно, на відповідність моделі і реального поводження робить свій вплив безліч факторів. Наприклад, на мотиви поводження впливають створення особою прав і обов’язків, можливостей і боргу і т.п.
Значення юридичного факту також у тім, що він є підставою «прив’язки» загальної абстрактної норми до конкретного випадку. Подія або дія тоді, коли норма визначає ці обставини, при настанні яких суспільні відносини здобувають форму правовідносин.
Юридичний факт є обов’язковою умовою виникнення, розвитку і припинення правовідносин.
Чисельно юридичний факт упорядковує соціальні зв’язки, він визначає юридичну чинність прав і обов’язків, а також наслідок їхнього дотримання, використання. Усе це обумовлює велике значення даної правової категорії.
У теорії права з питань правовідносин однією з найактуальніших проблем є класифікація юридичних фактів, що провадиться за різними ознаками.
Класичною є їх класифікація залежно від джерела виникнення — такими є воля людини або її відсутність на дії та події.
Юридичні факти — це не будь-які дії, а ті, що мають суспільне значимий характер. Тобто, лише ті дії, що зачіпають інтереси людей, включаються у правове регулювання. До дій не відносяться почуття людини та її думки.
Держава заінтересована лише в корисних для суспільства діях, тому основна увага приділяється нею правомірній поведінці громадян та організацій. Зокрема, дії, шкідливі для суспільства, забороняються законом, що свідчить про особливу увагу держави до цієї сфери правовідносин. Вольові акти регулюються правом, а це означає, що серед юридичних фактів вони складають більшість. Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб’єкти права вступають або мають вступати в правовідносини. Зокрема, із нормативно-правових актів й витікають конкретні суб’єктивні юридичні права і обов’язки, які є передумовою виникнення правовідносин у різних юридичних фактів.
Юридичні факти — це такі фактичні життєві обставини, з якими право пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. В юридичній науці й на практиці під юридичними фактами розуміють конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають згідно з нормами права настання відповідних правових наслідків — виникнення, зміни чи припинення правовідносин (як правило, вони закріплені в гіпотезах правових норм). На мою думку, поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов’язаних моменти: це явище дійсності — подія або дія (матеріальний момент), що породжує в силу вказівки норм права відповідні правові наслідки (юридичний момент). Зазначене дозволяє окреслити основні ознаки цього поняття.
Юридичні факти — це конкретні, індивідуальні обставини, які являють собою життєві явища, що існують у певному просторі та часі. Якщо йдеться про факти-дії, то конкретність дій означає, що вони вироблені певними суб’єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів-подій віддзеркалюється у тому, що вони відбуваються у певній визначеній місцевості, в певний визначений відрізок часу. Отже, юридичні факти — це такі обставини, що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості.
Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини та інші явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб’єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту.
Неможливо що-небудь сказати про юридичні факти, якщо уявляти їх як єдине ціле. Наукова класифікація юридичних фактів являє собою тонкий інструмент вивчення предмета, його суті, властивих йому закономірностей.
На мою думку, класифікацію юридичних фактів можна поділити на три взаємозалежних принципи.
За першим принципом — «вольовий» критерій, за яким всі юридичні факти поділяються на події і дії. Дії — вчинки людини, акти державних органів тощо. Події — явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини.
За другим принципом дії поділяються на правомірні та неправомірні. Перші відповідають імперативам юридичних норм, у них виражена правомірна (з погляду чинного законодавства) поведінка. Неправомірні — суперечать правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам особи, суспільства і держави. Значення цього розподілу полягає в тому, що воно охоплює дві певною мірою протилежні сфери правової дійсності. З одного боку — договори, дії, адміністративні акти, пов’язані з «нормальними» правовими відносинами, з іншого боку — проступки, злочини, що викликають виникнення охоронних правовідносин. При скептичному ставленні до юридичних класифікацій не можна не бачити тут досягнення юридичної думки, що абстрагуючись, охопила єдиною класифікацією юридичні факти.
продолжение
–PAGE_BREAK–