Контрольна робота
з дисципліни:
” Державне регулювання економіки”
на тему:
«Стабілізаційна політика в Україні: передумови, фактори,реалізація»
Зміст
Вступ
1. Політика стабілізації: теоретичніположення та реальна дійсність окремих складових політики економічногозростання
2. Стабілізація фінансової політикиуряду – стабілізація в Україні в цілому
3. Структурна зумовленість характеруекономічної рівноваги як фактор стабілізаційної політики
4. Досвід зарубіжних країн відносностабілізаційної політики
5. Реалізація стабілізаційноїпрограми в Україні
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Становленнясуверенної України знаменує собою поглиблення процесу демократичних економічнихреформ, спрямованих на ефективну інтеграцію в світове ринкове поле, яке поєднуєв собі ринкові засади і механізм державного регулювання.
Сучасний ринокрегулюється державою за допомогою правових актів, що закріплюють ринковівідносини, широкого використання договірних відносин, через фінансуваннярозвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захистунаселення, через податкову, кредитну, банківську системи, ціноутворення та іншірегулятори з метою досягнення цілей, визначених державною соціально-економічноюполітикою.
У західнійекономічній літературі регулюючі функції держави в ринковій економіці зводятьсядо трьох основних — законодавчої, стабілізуючої, розподільної. Зокрема, врамках законодавчої функції держава розробляє систему економічних, соціальнихта організаційно-господарських законів і постанов, які виступають правовимизасадами ринкової економіки. Сутність стабілізуючої функції полягає упідтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а такожстимулюванні економічного зростання. Розподіляюча функція пов’язана, з одногобоку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а зіншого — більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці.
В українськійекономіці перехідний період до ринку істотно змінює зміст і характер державногорегулювання економіки. Від функції прямого директивного планування економікидержава переходить до функції регулювання ринкових відносин вільнихрівноправних економічних суб’єктів. На перший план виступають такі економічніелементи і важелі впливу, як прогнозування та індикативне планування, розробкасистеми цільових програм та формування принципово нової фінансово-бюджетної тагрошово-кредитної політики, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності.
1. Політикастабілізації: теоретичні положення та реальна дійсність окремих складовихполітики економічного зростання
Кінцевою метою будь-яких економічних перетворень (втому числі і стосовно стабілізації економіки), що здійснюються в економікахперехідного типу, є забезпечення умов для економічного зростання приодночасному підвищенні ефективності використання ресурсів та продуктивності праці.Такий, по суті, канонічний перелік бажаних результатів стабілізації економікиможна зустріти сьогодні як у підручниках та наукових статтях, так і увідповідних урядових документах.
При цьомустабілізація як ринкової, так і перехідної економіки зрештою в своїх загальнихположеннях являє собою політику держави, спрямовану на досягнення стабільногорівня цін, повної зайнятості, а також забезпечення сприятливого клімату дляекономічного зростання. В класичному трактуванні це означає опрацювання тареалізацію політики держави щодо узгодження найважливіших макроекономічнихпроблем інфляції, безробіття та економічного зростання. Тобто оптимальною булаб така політика стабілізації, яка б дозволяла досягти повної зайнятості,незмінних цін та економічного зростання одночасно, оскільки кожна з названихпроблем у випадку її загострення може призвести до негативних явищ із складнимисоціальними наслідками.
Ця сутотеоретично сформульована ціль політики стабілізації при більш ґрунтовномуаналізі окремих її складових наштовхується на серйозні протиріччя. Так,залежність між інфляцією і безробіттям, що свого часу знайшла відбиття у всімвідомій кривій Філіпса, по суті може знаходитися у взаємному протиріччі; тобтоможна досягти низької інфляції, але за рахунок зростаючого безробіття (абонавпаки). Такої класичної залежності між інфляцією та безробіттям може і неІснувати: можна отримати такі зміни в економіці, при яких будуть спостерігатисьодночасне зростання як цін, так і безробіття. Крім того, відбуватиметьсяекономічний спад. Такі зміни в економіці можливі не тільки теоретично, але й івідбувалися на практиці — бо саме те, що спостерігалося в 70—80 роках на Заходів реальному житті, дозволяло стверджувати, що кривої Філіпса не існує.
В умовахперехідної економіки внаслідок відсутності багатьох складових, що регулюютьекономічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, відповідніпроцеси не мають явно вираженого характеру, тому в даній роботі ми не будемодалі вести аналіз вказаної залежності в фактичному плані.
Особливостіфеномену перехідної економіки полягають також в тому, що в умовах такоїекономіки проблема безробіття, особливо на першій стадії економічнихперетворень, ще не переросла в одну з основних. Вона є тільки очікуваною. Узв’язку з тим, що централізована планова економіка функціонувала при так званій«повній зайнятості», або скоріше в умовах її природного рівня, саме вцей час реалізуються заходи по стабілізації економіки. Останнє дозволяєстверджувати, що механізми ефективного використання і міжсекторногоперерозподілу трудових ресурсів та адаптивних очікувань, які працюють вринковій економіці, не тільки не існують, а й не можуть бути задіяні, оскількибезробіття і відповідна мотивація населення як суб’єкта економіки пропозиції дозміни поведінки йому не лише невідома, а й незрозуміла. Відбувається всесказане тому, що працюючі ще не можуть усвідомлювати зміст змін в економіці. Утакому випадку гіпотеза неоліберальних економістів про те, що спрацює теоріяраціональних очікувань, яка дозволить вже навіть в короткостроковому планіадаптуватись до нових умов, не працює. І не тільки тому, що, як твердятьекономісти кейнсіанського напрямку, їм невідома інформація про зміни векономіці або вони не можуть її ефективно використати з метою пристосування донових умов, а тому, що більшість працюючих і підприємців не може навіть уяснитиприроди нових явищ. За таких умов вони не можуть ані захистити себе, ані, тимбільше — покращити своє становище за рахунок адаптації, особливо вкороткостроковому плані, Останнє є основною умовою того, що ефективніструктурні зрушення за рахунок так званого «конструктивногоруйнування» в цей період не відбуваються, тобто ідеологія стабілізаціїдуже часто не дає і не може, за такої моделі, дати позитивні зрушення в аспектіпереходу від кризи до зростання.
Створенняпередумов для цього почнеться тільки тоді, копи безробіття стане дійсністю. Втой же час серед основних складових реформ в перехідній економіці, в тому числіі при розв’язанні проблем макроекономічної стабілізації, проблема безробіття напершому етапі залишається поза увагою.
Внаслідок того,що держава не виконує однієї з найважливіших своїх функцій (мова йде прозабезпечення умов для опанування запланованих змін), населення не отримуєнеобхідної підготовки. Згідно з прийнятою моделлю стабілізації економікипропонується, всього-на-всього, лише створення нової системи соціальногозахисту, що в значній мірі відрізняється від попередньо існуючої в плановійекономіці моделі, при якій цю функцію на себе повністю брала держава. Тепервона в значній мірі перекладається на саме населення. Саме тому після майже 5років економічних перетворень в Україні значна частина працездатного населення( за даними опитувань — 70 — 80%) пов’язує своє майбутнє з результатамиперетворень з боку держави, а не з власною ініціативою. Для дійсних змін, занашими оцінками, потрібно, щоб 2/3 працездатного населення могли діятиініціативно. Задля досягнення цього треба зробити цілий ряд принципово важливихкроків, які відкривають нові можливості для розвитку економіки.
Перш за все, мовайде про окремі оцінки економічної ситуації та роль малого і середньогопідприємництва в забезпеченні економічного зростання в Україні, оскільки самеці види діяльності можуть зробити серйозний поштовх до розвитку економіки іпозитивно впливати на прискорення в умовах загострення ситуації в фінансовійсфері.
Незважаючи нанаявність багатьох суперечливих тенденцій, існує декілька ознак того, щоекономіка України стабілізується на макроекономічному рівні. Враховуючи цісуперечності, навіть того, що відбулося, достатньо, щоб засвідчити, що вУкраїні йде серйозний трансформаційний процес, пов’язаний зі створенням ірозширенням ринку праці та збільшенням кількості безробітних; а в такійситуації очікується їх зростання. Це свідчить про те, що економіка на шляху доринкової проходить певні стадії розвитку.
Сьогодні, заекспертними оцінками фахівців та даними в періодичній пресі в структурізайнятості населення новими видами діяльності відбувається серйознатрансформація. По-перше, прискорено створюється мережа нових магазинів,ресторанів (у тому числі невеликих), які торгують широким асортиментом товарів.В результаті зайнятість «човниковим бізнесом» та торгівля з рук навулиці починають витіснятися більш організованими формами торгівлі.Відбувається не лише становлення цих форм, але й їхня спеціалізація. Загалом цеявище очікуване. Проблема безробіття почала загострюватися.
Необхіднопідкреслити, що нові форми власності вельми неохоче створюють нові робочімісця. Фактично це означає, що ми увійшли в новий період. За таких умов, яксвідчить світовий досвід, середнє та мале підприємництво відігравали неабиякуроль. У такі періоди завжди відбувалося два процеси: з одного боку, йшланадзвичайна концентрація капіталу і створювалися економічні структури, яківивільняли надлишкову робочу силу. З іншого боку, коли концентрований капіталвивільняв робочу силу, мале підприємництво створювало велику кількість відноснодешевих робочих місць. Ці два процеси, які відбулися у всьому світі, тепер торкнулисяі нас, хоча, як буде показано далі, проходять вони далеко не однозначно.
Зважаючи нанеобхідність збереження та створення нових робочих місць для утриманнябільш-менш стабільної ситуації, ми повинні створити умови для того, щобзберегти робочі місця для 2 — 2,5 млн. чол. Використовуючи попередні розрахункивартості одного робочого місця за рахунок чи за участю іноземного капіталу притій вартості одного робочого місця, яка склалася на цей час (понад 90 тис.грн.), на найближчі 2—3 роки сума капіталовкладень повинна встановитися нарівні 200 млрд. грн. Якщо вчені в найближчі роки прогнозують величинукапіталовкладень на рівні 15 млрд. грн., то знадобиться, як ми бачимо, не 2—3,а 15 років, тобто мінімум у 5 разів більше. За таких умов збереження стабільностів економіці як за рахунок інвестиційної діяльності у висококонцентрованихсферах застосування капіталу, так і за рахунок іноземних інвестицій єнереальним, оскільки збільшити їх до такого рівня у зазначений терміннеможливо.
За оцінкамиМіністерства освіти України, сучасної перепідготовки до нових умов потребуєблизько 7,5 млн. громадян, які реально задіяні в економіці. Тобто, з одногобоку, формується велика кількість безробітних, а з іншого—величезна масанаселення є непідготовленою навіть для занять малим бізнесом, оскільки заданими опитування населення, яке торгує сьогодні на базарах, 70—80% людей маютьвищу освіту. Це свідчить про те, що йдучи шляхом концентрації капіталу йінвестування в економіку, ми повинні мати, як видно з наведених розрахунків,сумарні капіталовкладення в декілька сотень мільярдів доларів.
Зрозуміло, що підтакі робочі місця, які ми хотіли б створити, сьогодні іноземних інвестиційпотрібно навіть не 40 млрд. дол. США, як це офіційно оголошується. Зрозуміло,що такої суми капіталовкладень немає навіть в усьому світі, — оскільки, заоцінками експертів, чисті капіталовкладення у світі складають близько 120—150млрд. дол. США Тому, вирішуючи проблему безробіття як одного з наслідківмакроекономічної стабілізації, ми зіткнулися з тим, що складова концентраціякапіталу може спрацювати далеко не в позитивному плані. Вона є абсолютнонеобхідною, оскільки інакше не може відбутися технологічне оновлення; з іншогобоку, за таких умов маса безробітних збільшуватиметься, дестабілізуючи ситуацію.
Існує ще однаоцінка, на яку необхідно звернути увагу. Якщо ми дійсно пройдемо всі складовімакроекономічної стабілізації і спробуємо конкурувати на ринках продукцією, щовиробляється за допомогою високих технологій відповідно до реалізації національнихінноваційно-інвестиційних пріоритетів, то вартість одного робочого місцязросте. Сьогодні, за статистичними оцінками, одне робоче місце в галузях, девідбувається ще більша концентрація капіталу з використанням високихтехнологій, коштує до 100 тис. дол. США. У таких країнах вища ціна робочоїсили, але основна складова її все ж таки витрачається на створення власнеробочих місць ще до того, як людина почне працювати у цих сферах. Зрозуміло, щоми матимемо тенденції до підвищення ціни робочої сили, а в зв’язку з тим, щообмеженість інвестиційних ресурсів існує й існуватиме ще досить тривалий час,ми можемо опинитися перед фактом збільшення кількості безробітних — за рахуноктакож і цих тенденцій, що гальмуватимуть нашу економіку. Як на мене — це один зголовних факторів, які сьогодні формують складові процесу макроекономічноїстабілізації і створення нових передумов нашого життя.
Безробіття єоднією з трьох найважливіших макроекономічних проблем. Якщо виходити зпередумов, які вище сформульовано, стає зрозумілим, що проблему безробіття миможемо розв’язати за рахунок того, що проблема малого та середнього бізнесуповинна вийти на рівень серйозної державної політики. Нині є тільки розуміннятого, що це справді так. А якщо спробувати перекласти це на реальні процеси,то, на превеликий жаль, можна констатувати, що створення всіх передумов длярозвитку малого та середнього підприємництва не відповідає вимогам часу, —зокрема, збереженню стабільності в економіці і переходу від кризи доекономічного зростання. Наприклад: процес прискореного росту в економіці Польщіпочався завдяки тому, що надзвичайно потужно спрацювали саме малі підприємства,яких у Польщі 2 млн.; у той час як в Україні їх лише 100 тис. Поки що можнаконстатувати, що цей процес відбувався стихійно через формування, власне,вуличних базарів і загалом вичерпав себе. Надалі в цій сфері відбуватиметьсяпроцес концентрації. Що це означає? Ті, хто вдало розвиває свій бізнес, почнутьзакономірно створювати і концентрувати для торговельної діяльності більш-меншнормальні приміщення, в яких буде надаватися широкий спектр торговельнихпослуг. І замість, наприклад, 20 ми будемо мати всього декілька робочих місць.Тобто серйозна проблема полягає в тому, щоб надалі організовувати процесрозвитку малого та середнього підприємництва і спрямовувати його у відповіднерусло. Подальший розвиток цього процесу можна покращити за рахунок, перш завсе, здійснення реструктуризації тих підприємств і сфер, які не єперспективними при збереженні їх у тому концентрованому вигляді, якийсформувався сьогодні. Але існуюча загальна тенденція така, що в більшостівипадків поки що ці підприємства виглядають справжніми «монстрами».Нині реструктуризація, яка має за мету створення необхідної кількості малих ісередніх підприємств, що можуть диверсифікувати свою діяльність і наблизитисядо того, щоб відіграти свою позитивну роль, не відбувається.
У чому ж тутпричина? Річ у тому, що влада надто затягнула розв’язання двох проблем:по-перше, не визначилися з пріоритетами, завдяки яким економіка України можезберегти й реалізувати свій науково-технологічний потенціал, а по-друге,уповільнили процес приватизації та реструктуризації підприємства. Це зупинилоформування всіх тих передумов, завдяки яким дійсно можна створювати великукількість малих підприємств, що можуть досить швидко диверсифікувати своюдіяльність, використовуючи ті робочі місця і той капітал, який тамсконцентрований (на сьогодні більшість з них не працює). Ці два процеси доситьсерйозно стримують подальшу реалізацію державної політики підтримки малого тасереднього бізнесу в Україні.
2.Стабілізація фінансової політики уряду – стабілізація в Україні в цілому
В умовах,переходу до соціальної ринкової економіки різко зростає значення фінансів ікредиту. Ефективність соціально-економічних перетворень у перехідний періодможна оцінювати за результатами виконання двох найважливіших планів — державного бюджету і кредитного шану Національного банку України. Від стану, їхвиконання значно залежить успіх переходу до ринку і розвиток економіки.
У формуванні істановленні фінансової політики в Україні можна виділити три етапи.
Перший — 24серпій 1991 р. — 16 листопада 1992 р. тобто від проголошення політичноїнезалежності і до здобуття незалежності української економіки від російськогорубля. Як відомо, рубль продовжував обслуговувати наш безготівковий обіг, докине було введено купоно-кар6ованець (до 16 листопада 1992 р.).
Другий період — злистопада 1992 р. по вересень 1993 р. Це період пошуків державою “власногообличчя” у фінансовій політиці.
Третій періодтриває з жовтня 1993 р. Це етап реальних років у фінансовій політиці, якіхарактеризуються певними позитивними зрушеннями у фінансово-грошовій сфері,погашенням гіперінфляції, його можна трактувати як переддень економічних реформв Україні, беручи до уваги і грошову реформу 1996 р.
Під час першогоперіоду фінансова політика України як суверенної держави майже повністюзалежала від фінансової політики Росії. Україна вимушена була вслід за Росієюлібералізувати ціни. Український грошовий ринок у 1992 р. пройшов три етапирозвитку. Перший — від моменту лібералізації цін у січні-травні-червні: тодіреальна грошова маса (номінальна, скоригована на зростання цін) зменшилася у7-8 разів. У товарному обігу виникла серйозна диспропорція, що поклало початоккризі неплатежів. Це значно зумовило розрив господарських зв’язків, прискорилоспад виробництва, впровадження бартерних операцій та остаточний розвал грошовоїсистеми. В Україні на той час функціонували дві валюти — купоно-карбованець, щообслуговував готівковий обіг, і російський рубль, який, будучи валютою іншоїдержави, обслуговував безготівко вий обіг. Тоді ж були проіндексовані обіговікошти державного сектора. Набув розвитку нелегальний «чорний» ринокрубля.
У результатіінтенсивної емісії на фінансовому ринку України нагромадилася велика масагрошей, яка у значній кількості мігрувала до Росії, — там, були порівняно вищівідсоткові ставки за кредити, а ціни були нижчими. Тому в наступні місяціУкраїна знову опинилася без фінансових ресурсів.
Водночас у Росіїбуло вжито низку заходів з подолання кризи неплатежів (кредитування державногосектора). Це мало короткотерміновий позитивний ефект, що виявилось устабілізації виробничого сектора, більшій стійкості банківської системи,зростанні додатка який надходив до російського бюджету. Однак усе це практичноне вплинуло на політику України, завдяки ЦБР жорстко регулював надходженнярублів в Україну через Російський контрольний центр.
Другій етапхарактеризувався тим, що фінансовий стан підприємств України різко погіршився,тоді як російських — поліпшився. На початку жовтня 1992 р. Росія провелалібералізацію цін на енергоносії, у результаті чого ефективне функціонуваннябагатьох енергомістких виробництв в Україні стало неможливим. Платіжна кризапродовжувала зростати. Банки всілякими способами затримували на рахунках коштиклієнтів, а комерційні структури використовували ці кошти для свого збагачення.
Окрім того, вУкраїні стрімко розвивався інфляційний процес, оскільки ціни на енергоносії тавсі види сировини різко зросли. Нестача фінансових ресурсів стала хронічною інаростала величезними темпами, що почало загрожувати повним крахом фінансовоїсистеми.
У цей час урядУкраїни зробив хибний крок, який призвів до штучного зростання зовнішнього боргу.У жовтні 1992 р. в Москві був підписаний договір України з Росією, відповіднодо якого Українська держава взяла на себе відповідальність за борги українськихпідприємств, тоді як Росія від аналогічного рішення щодо російських підприємстввідмовилась. Ще однією причиною штучного зростання зовнішнього боргу Українистали неадекватні ціни, за якими наша держава продавала, а в деяких випадках іпродовжує продавати свої товари. Зокрема, ціни на російську нафту були (йзалишаються) вищими, ніж світові, тоді як, на думку спеціалістів, ціни, заякими Україна продає свої товари в Росію та інші країни СНД, були в середньомуна 35% нижчі від світових. Результатом цього також є зростання зовнішньогоборгу України. Із запровадженням Росією світових цій на енергоносії Українамала б запровадити аналогічну плату за транзит товарів Росії та інших країн СНДсвоєю територією. Цей транзит у шість разів перевищує обсяги нашого транзитутериторією Росії та країн СНД. Вартість транзиту нафти і газу через Українустановить 3,7 млрд. дол. США, за транзит інших видів вантажів (усіма видамитранспорту) Україна могла б отримати ще 5,1 млрд. дол. США. Загальна сумастановила 68,8 млрд. дол.
Криза неплатежів,яка виникла восени 1992 p., змусила уряд України прийняти рішення про вихід ізрубльової зони тa девальвувати свою національну валюту в 1,5 рази.
Крім того, уперіод з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд України припустивсятаких помилок.
Купон не бувуведений у готівковий і безготівковий обіг одночасно.
Не було створеностабілізаційного фонду для підтримки національної грошової одиниці. Рішення протакий фонд прийнято лише на початку 1994 р.
Купон у ролітимчасової української валюти, як свідчить світовий досвід, мав змогу ефективнофункціонувати лише п’ять-шість місяців. Пізніше його потрібно було замінитиповноцінною валютою (гривнею) ще принаймні в червні 1992 р. Можна згадатиситуацію, яка склалася свого часу в Українській Народній Республіці. Під часпершої спроби побудувати незалежну державу у видатного українського економістаМ. Туган-Барановського запитали, чи потрібно вводити гривню. Відповідь булатакою: «Вводити і негайно!» Хоча ситуація у ці роки також була дужескладною: перша світова війна, розруха, громадянська війна.
Зазначимо, щокупон не виконував функції нагромадження, тобто його не сприймали як одну ізформ майна. Тому в 1991-1992 pp. відбулася «втеча» купона в реальнітоварні цінності, що стало ще однією причиною зростання цін. Крім того, процеснагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а це тежспричиняло падіння ціни купона.
Отже, протягомпершого періоду розвитку фінансової політики незалежної України було втраченосприятливий момент для введення повноцінної української валюти.
За період1991-1993 pp. загострилася криза й у валютній системі, відбулося штучнезаниження в десятки разів курсу національної валюти стосовно російського рубля.Не було гарантовано і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгуекспортерів. Зменшився зовнішньоторговельний оборот з негативним для Українисальдо платіжного балансу.
Кредитні емісіїНБУ не сприяли гальмуванню спаду виробництва. Понад 80% кредитів булиспрямовані у державний сектор економіки на підтримку передусім збанкрутілихпідприємств. Найдоцільніше було б закрити такі підприємства згідно з Законом«Про банкрутство», надаючи підтримку тільки найважливішим з них.Проте були прокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньоїзначимості, що і стало вирішальним інфляційним фактором.
Унаслідокперелічених негараздів в економіці України відбулося сторазове зростанняроздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання заробітної плати. Частказаробітної плати в собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволізникали і стимули до праці.
У фінансовійполітиці Української держави значне місце посідає грошова реформа 1996 р.Середньомісячна інфляція за серпень 1996 — липень 1997 pp. становила 1.4 %, аза відповідний період 1995-1996 pp.-5.1 %. Зміцнення гривні сприяло змініструктури грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома ваганаціональної валюти в структурі грошової маси М2 становила 82.1%, то навідповідний період поточного року — 85.3 %.
Довіра до новоїгрошової одиниці зумовила зростання вкладів населення в комерційні банки.Питома вага строкових вкладів у загальній сумі вкладів населення за аналогічнийперіод зросла майже на 10%.
Сьогодніфінансово-економічна ситуація в Україні є складною; суперечливою інеоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічноїполітики нині поставлено питання про перехід до економічного зростання. Останнєможливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.
Фінансова криза вУкраїні (неплатежі, спад виробництва, інфляція, девальвація гривні) є головнимдестабілізаційним фактором економічного життя. Наповнення дохідної частинибюджету за рахунок повного збору податків, а також зовнішніх запозичень,зменшення державних витрат — це важливий, проте не основний шлях виходу ізкризової ситуації. Тому в рамках поглиблення ринкової трансформації требаспрямувати ринкові механізми та інститути до відновлення і розвиткунаціонального виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційнійоснові, проведення радикальних структурних перетворень у галузевій ітериторіальній структурі господарства.
Це дасть змогусуттєво збільшити доходи як національних виробників, так і населення, що станеосновою для вирішення фінансових проблем в Україні. Крім того, для виходу ізфінансової кризи і зміцнення економічної безпеки держави потрібно:
– досягтиперелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвитокпріоритетних галузей та виробництв — високотехнологічного машинобудування(особливо ВПК) та агропромислового комплексу;
– активізуватироботу з подолання кризи неплатежів, у тім числі за рахунок використаннявексельного обігу, використовувати в повному обсязі Закон про банкрутство,звести до мінімуму бартерні операції;
– створитисприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу,віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;
– вестиактивну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в Україну грошових засобів,вивезених за межі держави, скорочення тіньового, сектора економіки, поверненнязакордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;
– сприятипідвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсотковоїставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.
Грошовастабілізація в нашій країні досягнута, проте без фінансової стабілізації вона єштучною, а фінансова без стабілізації виробництва — нестійкою. Україна стоїтьперед потребою доповнити грошову стабілізацію фінансовою, а фінансову — стабілізацією виробництва. Звідси випливає, що фінанси і підприємництво єголовними ланками у ланцюгу економічних реформ. Здорові фінанси — це здоровевиробництво. Зростання виробництва було і є основою фінансово-економічноїстабілізації і процвітання.
3. Структурназумовленість характеру економічної рівноваги, як фактор стабілізаційноїполітики
Циклічніколивання ділової активності найчастіше розглядають з точки зору порушення тавідновлення ситуації рівноваги. Вони в будь-якій системі мають місце тоді, коли(1) існують фактори, що порушують стан рівноваги в системі, а також (2)фактори, що відновлюють рівновагу. Факторами, що порушують рівновагу, можутьбути імпульси різного роду. Фактори ж, які зумовлюють відновлення рівноваги,безпосередньо характеризують структуру системи, тобто середовище, в якомурозповсюджуються імпульси. Щодо самої рівноваги, вона може бути трьох типів: а)стійкою; б) нестійкою; в) байдужою. Про стійку рівновагу говорять тоді, коли занезначного порушення рівноваги в системі спрацьовують чинники, що намагаютьсявідновити початковий рівноважний стан. У випадку нестійкої рівноваги відхиленнявід стану рівноваги викликає дію чинників, які посилюють це відхилення. Увипадку байдужої рівноваги будь-яка дія зовнішніх чинників не призводить допорушення рівноважного стану, тобто такий тип рівноваги є ідеальним. Востанньому випадку йдеться про таку систему, в якій порушення рівноваги єнеможливим.
Ідеальному типурівноваги відповідають ринки досконалої конкуренції. Ідеальність його полягає вдосконалій еластичності, тобто досконалій чутливості попиту та пропозиції, щомиттєво реагують на будь-які зміни (імпульси). Припустимо, що на такомудосконалому ринку збільшився попит на певний товар. Це має призвести дозростання цін. Продавці миттєво реагують на це зростанням пропозиції, післячого ціна знову знижується. Фактично ціна залишається на тому ж рівні, а рухпропозиції відбувається в тому ж напрямку, що й попит. Таке розгортання подійвимагає досконалої мобільності ресурсів, які повинні з легкістю переміщуватисяв часу і просторі. Наведений приклад демонструє, що аналіз рівновагибезпосередньо зачіпає проблему ринкової структури, на формування якої впливаютьправові (форма власності, законодавство), технологічні (функціонуванняосновного капіталу, ступінь виробничої концентрації, дія ефекту масштабу) іінші чинники.
Для аналізуринкової рівноваги найчастіше використовують графічний метод. Згідно зтрадиційним визначенням графік попиту демонструє кількість продукту, якуспоживачі готові та здатні купити за певної ціни. Однак тут відображається непросто залежність, де, наприклад, кожному значенню обсягів попиту «q»відповідає одне значення ціни «р» (рис. 1).
Очевидно, щопокупець згоден придбати певний товар в кількості «q» за будь-якуіншу ціну, що не перевищує величину «р». Тобто можемо припустити, щовеличина «р», яка відповідає величині «q», є граничноюдекотрої множини цін, в той час як графік попиту відіграє роль верхньої границімножини, отже те, що у найближчій перспективі немає можливостей надійноїстабілізації.
Визначними уформуванні як нерівноважної, так і рівноважної ситуації є фактор попиту.Наприклад, досягнення еластичності попиту означає послаблення вхідних бар’єрів,котрі безпосередньо формують вихідні бар’єри. Це означає, що в результатінастання депресії починають формуватися передумови для економічного зростання.Однак у зв’язку з тим, що економіку СРСР характеризували принаймні два стійкихстани рівноваги: класична і нестандартна, немає гарантій, що автоматичновідбудеться перехід до стадії пожвавлення економіки.
Якщо розглядатиконкурентну ринкову економіку, то в ній спостерігається класичний характерзміни середньотермінової сукупної пропозиції, а це означає наявність векономіці автоматичних стабілізаторів: зростання еластичності попиту створюєпередумови переходу до фази пожвавлення. У прикладі з Україною сильними є саметі фактори, котрі і визначають нестандартне положення графіка сукупноїпропозиції, саме тому досягнення стабілізації і зростання можливі шляхомобмеження імпорту, регламентування споживання і цін, зростання державногосектора, витіснення відносин обміну розподілом, зростання податків, урізуваннязаробітної плати, що явно не відповідає багатьом завданням реформи.
Для досягнення вУкраїні стабілізації ринкового типу у фазі депресії необхідно, в першу чергу,впливати на фактори пропозиції. До них, як ми вже говорили, належить передусімзниження процентних та податкових ставок. Проте вжиття таких заходів(наприклад, податкової реформи), багато в чому визначається проведеннямінституціональних змін, котрі потребують тривалого періоду часу. Здійснюванінині інституціональні реформи (реформування інституту власності, формуванняринкової інфраструктури) нівелюються надмірно розгалуженою системою пільг.
Це означаєподальшу присутність в економіці чималої кількості неефективних структур, якінакладаються непосильним тягарем на економіку і блокують нормалізаціюфункціонування ефективних структур. З огляду на це проблема перетвореннясукупної пропозиції із цілковито нееластичної на еластичну пов’язана зреорганізацією структури пропозиції на мікрорівні. При цьому без трансформаціїпсихології та поведінки економічних суб’єктів здійснювана зверху реформаціясуспільства буде половинчастою, що не зможе дати у найближчий час позитивнірезультати. Це взагалі загрожує її припиненням. Водночас гола віра реформаторіву дію законів ринку на неринковому грунті не примусить плодоносити цей грунтбез зміщення акцентів реформування у сферу пропозиції, криза якої у даний час,як ми показали, є основоположною. Такий стан справ породжує багато проблем:зокрема з боку держави можливе створення умов для збільшення прибутковості господарюючихсуб’єктів, у першу чергу, шляхом зниження податкових ставок (при цьому витратиуряду надалі скорочувати просто неможливо). Надзвичайно актуальною стаєпроблема дефіциту бюджету і пошук способів його фінансування. Причому це є дужеважливим як у короткочасовому, так і в довгочасовому аспектах. Укороткочасовому — тому, що на першому етапі зниження податкових надходжень,поки відбудеться адаптація підприємств у нових умовах і настане фаза можливогопожвавлення, дефіцит бюджету зміниться. Його фінансування пов’язане іззростанням державного боргу. Фінансування бюджету шляхом позик на внутрішньомуринку вже сягнуло в Україні граничних значень. Крім того, діє ефект витісненняінвестицій, оскільки держава змушена платити порівняно високу ціну і гарантованообслуговувати позики. Буде й надалі спостерігатися ефект витіснення грошей зкредитного ринку, а отже, як наслідок, — інвестиційна пасивність (не дивлячисьна те, що Україні вдається поки що уникнути надзвичайного загострення уфінансовій сфері, як це відбулося в Росії в середині 1997р. та у 1998 p.).
Таким чином,очікуваний перехід до пожвавлення за рахунок зниження податків може невідбутися. Внаслідок цього криза пропозиції триватиме, набуваючидовгострокового характеру. Крім того, припущення, що тривалий час будеспостерігатися ефект пожвавлення від податків, які скорочуватимуться, іскорочення витрат держави, також досить спірне. В нинішній час в економічнійдумці існують два погляди на вказану проблему. Один із них йде від необхідностіскорочення урядових витрат, позаяк урядові витрати — малопродуктивні інеекономічні, тобто опадаткування має високу ціну. Потрібно піклуватися проприбуток господарюючих суб’єктів — це те, на що нами уже зверталася увага. Заіншим вважається: уряд відіграє в економічному розвитку центральну роль,забезпечуючи достатню кількість суспільних товарів, підтримуючи виробничеспоживання і забезпечуючи оптимальне (насамперед з соціальної точки зоруспрямування економічного зростання).
Узагальнення, якеми зробили сьогодні, показало: теоретичні й емпіричні дослідження світовоїекономічної думки стосовно взаємозв’язку економічного зростання та зниженнярівня оподаткування, не досягли сьогодні консенсусу. Податкова політика можемати негативні, що дорівнюють нулю, або позитивні ефекти зростання, і цезалежить від особливостей ситуації та механізму, які забезпечують зростання.
4.Досвідзарубіжних країн відносно стабілізаційної політики
Державиколишнього СРСР розпочали процес стабілізаційних реформ за специфічних та удеякому відношенні гірших вихідних умов, ніж інші країни, що здійснюютьекономічні реформи, наприклад, такі центральноєвропейські країни, як Чехія,Румунія або Словенія. Маються на увазі:
– нераціональнетериторіальне розміщення промислових підприємств без урахування витрат натранспортування та енергію на території, що займає майже одну шосту частинуповерхні Землі;
– порівняноз Центральною Європою ще більша монополізація господарських структур, щільнішепереплетіння економічних зв’язків між колишніми республіками, менший приватнийсектор, недостатній досвід управління якістю, фінансами та збутом;
– переважаннягалузей військово-промислового комплексу;
– відсутністьісторично сформованих національних господарств та досвіду використаннянаціональної валюти;
– недостатністьабо повна відсутність ринкових традицій, несприйняття категорій ринковоїекономіки, яке інтенсивно прищеплювалось протягом сімдесяти років існуванняСРСР, відмова від практичного застосування таких понять, як при ватнавласність, прибуток, власна ініціатива, самореалізація, конструктивне мислення;
– відсутністьдосвіду самостійного управління та діяльності національного уряду;
– більшавіддаленість від Європи, ніж країни Центральної Європи.
З іншого боку,такі чинники, як: громадянські війни (зокрема у Грузії, Таджикистані);зволікання з початком справжніх реформ (зокрема Україна, Білорусь) відповідно —затягування і розмивання розпочатих реформ (зокрема Росія, Казахстан,Узбекистан) так чи інакше зумовили падіння обсягів виробництва.
До цього необхіднододати, що поряд з економічними умовами існує ціла низка політичних факторів,які мали і все ще зберігають гальмуючу дію: країни СНД повинні не лишездійснити зміну економічної системи, а й водночас подолати труднощі трьохвеликих перехідних процесів, а саме:
– впершестворити власні національні держави;
– здійснитиперехід від тоталітарної політичної системи пізнього сталінізму до демократіїта — у випадку Росії — від централізованої держави до федеральної держави;
– відсоціальної системи, що повністю спиралася на державу, перейти до плюралістичнихструктур.
У післявоєннійЯпонії модель стабілізаційної політики ґрунтувалась на таких п’яти важливихскладових:
перша — створенняджерел енергії та забезпечення економіки альтернативними енергоносіями (що є надзвичайноважливим і для України);
друга — власнарозробка передових технологій, котрі забезпечили Японії стабільне місце усвітовому розподілі праці. (На сьогоднішній день Україна має у значній мірінеобхідні науково-технічні накопичення);
третя — будівництвовсеохоплюючої ринкової інфраструктури, включно з необхідними фінансовимиінституціями (в Україні цей процес йде активно);
четверта —наявність ідеї національного відродження, твердо й ефективно уведеної досвідомості людей і втіленої на практиці численними японськими урядами, котрізмінювали один одного у послявоєнні часи (вимагає подальшого розвитку вУкраїні);
п’ята —мобілізація внутрішніх ресурсів для відродження економіки шляхом концентраціїїх на пріоритетних напрямках під безпосереднім і жорстким контролем держави(відсутня в Україні).
Основні коштибуло мобілізовано у населення. Це дає однозначну відповідь на запитання, девзяти кошти.
Для організаціїбуло створено державну систему, яка змогла акумулювати й ефективно використатипозики населення. Це було квінтесенцією економічної реформи, котра дозволиладосягнути успіху, підняти рівень життя.
5. Реалізаціястабілізаційної програми в Україні
Пріоритетнимзавданням Програми є зміцнення основ громадянського суспільства, подальшеформування відкритого демократичного суспільства та нової національно-державноїідентичності людини як громадянина України.
Усе це можназабезпечити лише за умови подолання тенденції занепаду економіки тазабезпечення стабільно високих темпів економічного зростання.
На підставіаналізу ситуації, з уроків 1998 p., коли суттєвому випробуванню була підданатак важко вистраждана Україною фінансова стабільність, визначено такі три етаписоціально-економічного розвитку України:
перший (1999-2000pp.) — досягнення стабілізації економіки та перехід до економічного зростання;
другий (2001-2005рр.) — проведення інтенсивних змій структури економіки та підвищення їїефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 % на рік;
третій (2006-2010pp.) — продовження структурної перебудови економіки та забезпечення високих (до8 % щорічно) темпів зростання.
Економічнезростання потребує спрямування значних обсягів виробленого продукту вінвестиції.
Вирішальнимифакторами стабілізації в 2003-2004 pp. і започаткування зростання є такі:
Прийняттяреального бюджету. Його дефіцит суттєво не збільшує внутрішні та зовнішнізапозичення, створює довіру до фінансової політики держави.
Помірнадевальвація національної валюти та інфляція зберігають умови і надаютьорієнтири для ефективного виробництва.
Зниження ставкирефінансування і переорієнтація діяльності банківської системи забезпечуютькредитну підтримку реального виробництва.
Нормалізаціявиплати заробітної плати і значне скорочення заборгованості щодо соціальнихвиплат із бюджету.
Впровадженнязаходів, спрямованих на прискорену легалізацію тіньової економіки, а саме:задіяння механізму повернення тіньових коштів, у тому числі з-за кордону, долегального обігу на користь національного виробництва.
Розвиток малогопідприємництва, яке приведе до підвищення конкурентоспроможності українськихтоварів, поліпшення структури виробництва і структури зайнятості.
Реструктуризаціявеликих підприємств АПК, розвиток приватного сектора в сільському господарстві,що дасть змогу збільшити експорт продовольчих товарів.
Залучення прямихіноземних інвестицій в експортоспроможні галузі, що сприятиме переорієнтаціїзовнішньої торгівлі на нові товари та нові ринки.
Для забезпеченнястабільного зростання на початку наступного тисячоліття принципово важливим єрадикальне реформування податкової системи, скорочення вже протягом 2003 та2004 років щонайменше на 15 — 20% (сукупного) податкового навантаження натоваровиробників та поліпшення якості бюджетних витрат. Ключовим для цього єприйняття Податкового кодексу.
Економічнезростання неможливе без суттєвого оновлення основних фондів та їхньоїструктури. Без цього три чверті з них у 2010 р. можуть досягти критичного віку(понад 20 років) та не відповідатимуть вимогам технологій XXI століття,обмежуватимуть можливості здійснення політики технологічних проривів.
Принципововажливим є відповідно до комплексної державної програми енергозбереження наперіод до 2010 р. радикальне зменшення енергомісткості виробництва тапідвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому ізовнішньому ринках. Цьому повинно сприяти ліквідація на першому етапіреструктуризації фінансових боргів підприємств і забезпечення дії ринковихмеханізмів, вилучення неконкурентоспроможних виробництв. Нагадаємо, що навиробництво одного долара ВВП країна витрачає 3,25 умовного палива проти 0,6 вЗахідній Європі. Крім усього іншого, це повинно забезпечити зростання експортуукраїнських товарів і послуг з темпами 7 — 8 % щорічно. Досить високі темпизростання імпорту (хоча й нижчі від експорту) зумовлені потребою залученнязначних обсягів інвестиційних та інноваційних ресурсів. Водночас завданням єпослідовне скорочення від’ємного сальдо торговельного балансу та досягнення,починаючи з 2007 p., його рівня не менше, ніж 2-3 % від зовнішнього торговельногообороту.
Надто важливою єпослідовна легалізація тіньової економіки і зменшення її обсягів щонайменше на25 % до 2005 р. та на 70 — 80% до 2010 р.
Потрібновизначити, передусім, пріоритети науково-технологічного та інноваційногорозвитку:
– створеннята впровадження нових енерго- та ресурсозбережних технологій, розвитокекологічно чистої енергетики;
– розробленнянових технологій, у тім числі біотехнології для сільського господарства тапереробних галузей, легкої та харчової промисловості;
– технологічнеі технічне оновлення базових та переробних галузей;
– високотехнологічніконкурентоспроможні виробництва в літакобудуванні, ракетно-космічномукомплексі, судно- та автомобілебудуванні, а також сучасних озброєнь;
– створеннята використання перспективних інформаційних технологій та систем зв’язку;
– розвитокінформаційних комунікацій та потрібного обладнання;
– виробництвовітчизняних інформаційних технологій (не менше 20 % від потреб внутрішньогоринку);
– створеннята впровадження нових матеріалів та речовин з високими конкурентоспроможнимивластивостями, в тому числі імпортозамінних.
Програма маєсистемний характер, охоплює весь комплекс економічних та соціальних сфер, всісторони державного впливу на них.
Висновок
Домінантоюекономічних перетворень в Україні є макроекономічна стабілізація, основнимискладовими першочергових завдань якої для перехідних економік є розв’язанняпроблем обмеження існуючого надмірного попиту, зниження рівня дефіцитузведеного державного бюджету та від’ємного сальдо зовнішньоторговельногобалансу, а також зростання зовнішньої заборгованості.
Названі складовіполітики стабілізації економіки розглядаються як такі, що в подальшому можутьдати можливість переходу до реалізації політики макроекономічного контролюситуації та забезпечення стратегії економічного зростання, — в першу чергу, зарахунок фіскальної та грошово-кредитної політики, а також включення на цеймомент інших складових реформи, особливо в частині необхідних інституційнихзмін. Що особливо важливо? Найкращою або бажаною була б ситуація, при якійвдалося б об’єднати економічні і соціальні інтереси громадян таким чином, щобринкова економіка набула характерну ознаку сучасності, тобто була соціальнаорієнтованою.
Як висновок можнавизначити декілька складових економічної політики стабілізації, які були бспрямовані: на активізацію процесів реструктуризації, що дозволить прискоритидиверсифікацію діяльності більшості підприємств; надзвичайно швидке визначенняпріоритетів національного рівня, які зберігатимуться і розвиватимуться припідтримці держави. Якщо ми серйозно не опрацюємо економічну базу цихстратегічний питань, то малий бізнес не зможе оперативно спрацювати уструктурних перетвореннях, які очікуються в економіці. Крім того,дослідженнями, проведеними ще за радянських часів, нами встановлено, що багатов чому нагромаджений капітал втратив свою цінність і ринкову вартість. Отже,існує загроза створення досить серйозних передумов процесу дестабілізаціїекономіки при нагромадженні великої кількості безробітних. Це тривалий часзалишатиметься досить серйозним дестабілізуючим фактором.
Усе сказанезасвідчує: фаза стабілізації може затягнутися, а очікуване пожвавлення — невідбутися. Це може порушити, передусім, досягнуту стабільність цін, щоускладнить умови виконання зобов’язань державою. Тобто у реалізації подібноговиду стабілізаційної політики, коли затримується настання пожвавлення векономіці, така політика приводить до того, що економіка—ніби знаходження уболоті: витягнувши одну ногу, застряєш другою, і навпаки.
Списоквикористаної літератури
1. МихасюкІ., А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.
2. Государственноерегулирование рыночнойэкономики: Учебн. пособие. – 2-е изд. – М: Дело, 2002. – 280с.
3. Мельник А.Ф.Державне регулювання економіки. — К.: «Наукова думка», 1994.
4. СтельмащукА.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон,2001. –362с.
5. СтеченкоД.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. — 176с.