Механізм формування і реалізації стратегії управлінських інновацій. ПЛАН ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 1.1 Сутність поняття „інновація” 2. Функції інновації 1.3 Роль інновації в вирішенні управлінських задач на підприємстві 16 ВИСНОВКИ ПО ПЕРШОМУ РОЗДІЛУ 20 РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА
ЧАСТИНА 2.1 України 2.2 Необхідність у нових методах рішення управлінських задач 2.3 Аналіз факторів, що впливають на управлінські інновації 38 ВИСНОВКИ ПО ДРУГОМУ РОЗДІЛУ 43 ВИСНОВОК 45 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ 47 ВСТУП В українській господарській практиці так склалося, що з усіх нововведень, здійснюваних на підприємствах, та їхня частина, що відноситься до сфери менеджменту, у кращому випадку виступає як екзотика, частіше ж усього вона традиційно залишається в тіні не тільки для самих підприємств, але і при проведенні досліджень із проблем інновацій. У той же час значимість якісного й ефективного управління, ступінь його впливу на результати діяльності будь-якої організації вже ніким не піддаються сумніву.
Необхідність розвитку систем управління теж не викликає сумніву. Однак сам інноваційний процес у сфері управління (на відміну від сфери основного виробництва, наприклад) залишається для багатьох досить неясним. У рамках даного дослідження ми виходимо з того, що процес розвитку в будь-якій організації повинний бути керованим. Засобом керованого розвитку є нововведення, тобто цілеспрямовані зміни, нові елементи, свідомо впроваджені у виробничу культуру
і структуру організації. Існує величезна безліч змін, що виникають в організації стихійно. Однак з інноваційними процесами, із упровадженням нововведень ми маємо справу тільки там, де проводяться цілеспрямовані зміни, що відповідають обраному напрямку розвитку, зафіксованим результатам, до яких повинні привести зміни, і забезпечуються всі умови, при яких процес перетворень протікає найбільше ефективно. Управлінські нововведення часто випадають з точки зору керівників, що зводять звичайно розвиток підприємства
до технічних чи технологічних новацій. При такому підході підприємство не розглядається як система діяльності, з її вихоплюється лише її “основний” процес. Потенціал організації сприймається однозначно як технічний і технологічний. Організаційний і кадровий потенціали (тобто ступінь нарощування можливостей за рахунок більш ефективного управління і використання людських ресурсів) серйозно не використовуються.
Таким чином, можливості для розвитку істотно знижуються. Якщо підприємство – це сукупність, система сфер діяльності, то управління здійснюється стосовно елементів цієї системи – виробництву, кадрам, фінансам, реалізації продукції і т.д а також до всієї системи в цілому. Різноманітні задачі, що зважуються в процесі управління, можна об’єднати, звівши до виконання ряду базових управлінських функцій: плануванню, організації, контролю,
керівництву, а також метафункції – аналізу. Оскільки відновлення, розвиток будь-якої діяльності відбувається за рахунок удосконалювання методів її реалізації, можна стверджувати, що крапками можливих нововведень у сфері менеджменту є методи реалізації перерахованих вище функцій при управлінні всіма сферами діяльності підприємства, а також способи розподілу цих функцій на підприємстві, тобто організаційні структури. Прояв необхідності в управлінських новаціях, а також
їхнє фактичне здійснення, відбуваються саме на рівні методів, що використовуються керівниками підприємств при рішенні визначених задач у процесі управління тими чи іншими сферами діяльності. Аналізуючи інноваційні процеси в сфері менеджменту, важливо відзначити, що в основі управлінських нововведень лежать об’єктивні процеси зміни умов господарської діяльності підприємств і відповідної зміни змісту управлінської діяльності.
Основна мета даної курсової роботи полягає у обґрунтуванні використання управлінських інновацій вітчизняними господарюючими суб’єктами. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань: • визначити сутність поняття управлінської інновації; • дослідити роль інновацій в вирішенні управлінських задач на підприємстві; • проаналізувати готовність та бажання впроваджувати управлінські інновації вітчизняними підприємницькими структурами.
В якості об’єкта дослідження виступають відносини, що виникають в процесі реалізації на підприємстві управлінських інновацій. Предметом дослідження виступають інновації в сфері управління. В процесі курсового дослідження використовувались наступні методи наукового дослідження: – історичний метод, який був застосований при вивченні наукових поглядів на проблему інновацій; монографічний метод, за допомогою якого досліджувався вітчизняний
і зарубіжний досвід інноваційної діяльності; соціологічний метод, використовуючи який ми дали кількісну та якісну оцінку готовності вітчизняних економічних суб’єктів до впровадження управлінських інновацій. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 1.1 Сутність поняття „інновація” Під інновацією (англ. іnnovatіon – нововведення, нововведення, новаторство) ми розуміємо “інвестицію в новацію”. Новація (лат. novatіon – зміна, відновлення) являє собою якесь нововведення,
якого не було раніш. Відповідно до цивільного права новація означає угоду сторін про заміну одного укладеного ними зобов’язання іншим, тобто цей результат є новація [14, c.72]. Інновація являє собою матеріалізований результат, отриманий від вкладення капіталу в нову техніку чи технологію, у нові форми організації виробництва, праці, обслуговування і управління, включаючи нові форми контролю, обліку, методи планування, прийоми аналізу
і т.п Інновацію можна назвати також інноваційним продуктом. З поняттям “інновація” тісно пов’язані поняття “винахід” і “відкриття”. Під винаходом розуміють нові прилади, механізми, інструменти, інші пристосування, створені людиною. Відкриття є процес одержання раніше невідомих даних чи спостереження раніше невідомого явища природи.
Відкриття відрізняється від інновації по наступним ознаках: 1. Відкриття, а також винахід, робляться, як правило, на фундаментальному рівні, а інновація виробляється на рівні технологічного (прикладного) порядку. 2. Відкриття може бути зроблено винахідником-одинаком, а інновація розробляється колективами (лабораторіями, відділами,
інститутами) і втілюється у формі інноваційного проекту. 3. Відкриття не переслідує метою одержати вигоду. Інновація ж завжди ставить своєю метою одержати більший приплив грошей, велику суму прибутку, підвищити продуктивність праці і знизити собівартість виробництва за рахунок застосування якогось нововведення в техніку і технології, а також одержати будь-яку іншу відчутну вигоду.
4. Відкриття може відбутися випадково, а інновація завжди є результатом пошуку. Її випадково не роблять. Вона вимагає визначеної чіткої мети випуску і техніко-економічного обґрунтування [14, c.78]. Термін “інновація” як нова економічна категорія ввів у науковий оборот австрійський (пізніше американський) учений Йозеф Алоіз Шумпетер (J. A. Schumpeter, 1883-1950) у першому десятилітті
ХХ ст. У своїй роботі “Теорія економічного розвитку” (1911) Й. Шумпетер уперше розглянув питання нових комбінацій змін у розвитку (тобто питання інновації) і дав повний опис інноваційного процесу [17]. Й. Шумпетер виділяв п’ять змін у розвитку: 1. використання нової техніки, технологічних процесів, чи нового ринкового забезпечення виробництва; 2. упровадження продукції з новими властивостями;
3. використання нової сировини; 4. зміни в організації виробництва і його матеріально-технічному забезпеченні; 5. поява нових ринків збуту. Сам термін “інновація” Й. Шумпетер став використовувати в 30-і рр. ХХ ст. При цьому під інновацією Й. Шумпетер мав на увазі зміну з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих, транспортних засобів, ринків
і форм організації в промисловості. Згідно Й. Шумпетеру, інновація є головним джерелом прибутку: “прибуток, власне кажучи, є результатом виконання нових комбінацій”, “без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку”. Книги Й. Шумпетера дали поштовх до робіт інших вчених в області інновацій. У сучасній економіці роль
інновацій значно зросла. Це викликано тим, що в ринковій економіці інновації являють собою зброю конкуренції, тому що інновація веде до зниження собівартості, до зниження цін, до зростання прибутку, до створення нових потреб, до припливу грошей, до підвищення іміджу (рейтингу) виробника нових продуктів, до відкриття і захоплення нових ринків, у тому числі зовнішніх.
Сьогодні опис технологічних інновацій базується на міжнародних стандартах, рекомендації з яких були прийняті в м. Осло в 1992 р. (так називане “Керівництво Осло”). Ці стандарти охоплюють нові продукти і нові процеси, а також їх значні технологічні зміни. Виходячи з цього прийняті два типи технологічних інновацій: • продуктова інновація; • процесна інновація.
Продуктова інновація охоплює впровадження нових чи удосконалених продуктів. Тому продуктові інновації підрозділяють на два види: • базисна продуктова інновація; • поліпшуюча продуктова інновація. Процесна продуктова інновація являє собою освоєння нових форм і методів організації виробництва при випуску нової продукції. При цьому мається на увазі, що випуск нової продукції можна організувати при наявній технології, устаткуванні,
енергетичних ресурсах і при використанні традиційних методів організації виробництва і управління. Використовуючи поняття “міжнародні стандарти”, треба мати на увазі, що реально міжнародних стандартів не існує, а є стандарти, що застосовуються якоюсь групою країн з урахуванням їх юрисдикції. Юрисдикція являє собою правову сферу, на яку поширюються повноваження даного державного органа. Наприклад, у Європі діють дві глобальні правові системи: острівна, чи англо-саксонська,
і континентальна, чи франко-германська. У США своя правова система, у країнах Латинської Америки – інша і т.п. [4]. Українськими офіційними термінами по інновації є терміни, використовувані в Концепції інноваційної політики України. Такими термінами є: 1. “Інновація (нововведення)” – кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав реалізацію у виді нового чи удосконаленого продукту, реалізованого
на ринку, нового чи удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності. 2. “Інноваційна діяльність” – процес, спрямований на реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий чи удосконалений продукт, реалізований на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, а також зв’язані з цим додаткові наукові дослідження
і розробки. Розглядаючи дане визначення інноваційної діяльності варто вказати на відсутність у ньому поняття розробки інновації. Інноваційна діяльність означає весь без винятку інноваційний процес, починаючи появою ідеї і закінчуючи дифузією продукту. Більш точне визначення інноваційної діяльності наступне. Інноваційна діяльність – це процес, спрямований на розробку
інновацій, реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий чи удосконалений продукт, реалізований на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, а також зв’язані з цим додаткові наукові дослідження і розробки. 3.”Державна інноваційна політика” – визначення органами державної влади
України цілей інноваційної стратегії і механізмів підтримки пріоритетних інноваційних програм і проектів. 4.”Інноваційний потенціал (держави, галузі, організації)” – сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, науково-технічні й інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності. 5.”Інноваційна сфера” – область діяльності виробників
і споживачів інноваційної продукції (робіт, послуг), що включає створення і поширення інновацій. 6.”Інноваційна інфраструктура” – організації, що сприяють здійсненню інноваційної діяльності (інноваційно-технологічні центри, технологічні інкубатори, технопарки, учбово-ділові центри й інші спеціалізовані організації). 7.”Інноваційна програма” – комплекс інноваційних проектів
і заходів, погоджений по ресурсах, виконавцям і термінам їхнього здійснення та який забезпечує ефективне рішення задач по освоєнню і поширенню принципово нових видів продукції (технології) [15, c.38]. В таблиці 1.1 наведено аналіз основних джерел, які було використано при підготовці даної курсової роботи. Таблиця 1.1 Аналіз джерел, використаних при підготовці курсової роботи № п/п
Джерело Про що йдеться 1 Андрощук Г. Державна інноваційна політика // Інтелектуальна власність 2004 №1 С.37-40 В статті досліджуються особливості державного регулювання інноваційного процесу в Україні. Проаналізовано стан сучасної інноваційної діяльності в Україні та наведено рекомендації щодо оптимізації інноваційного механізму. 2 Андрощук Г. Раціоналізаторська діяльність за кордоном //
Інтелектуальна власність. – 2003. – № 4. – с. 29-34. Автор досліджує особливості раціоналізаторської діяльності в таких країнах як США, Японія, Німеччина та Великобританія. Розглянуто питання державної підтримки інноваційної діяльності в цих країнах. 3 Бондар О.В. Актуальні аспекти управління інноваційною діяльністю машинобудівних підприємств в період трансформації
економіки України // Регіональні перспективи. – 2004. – № 3-4 (22-23). – с. 36-37. Автор концентрує увагу на інноваційні діяльності в галузі вітчизняного машинобудування. Досліджуються проблеми з яким стикається дана галузь в аспекті впровадження інноваційних проектів 4 Гришин І.Я. Національна ідея тотальних інновацій та інформаційна технологія клієнт-сервер//Вісник
УАДУ 2005 №2 С.205-208 Розглянуто в глобальному аспекті поняття інноваційної діяльності. Дається визначення тотальних інновацій. Аналізується місце України в глобальному інноваційному просторі. 5 Инновационный менеджмент: Справ.пособие / под. ред. П.Н.Завлина, А.К.Казанцева,
Л.Э.Миндели. – СПб.: Наука, 1997. – с.560. У підручнику досліджується поняття інновації та управління інноваційним процесом. Дані питання розглянуто в теоретичному та практичному аспекті. 6 Ионцов М. Инновационная сфера: состояние и перспективы // Экономист 2004 №10 С.17-22 Стаття присвячена дослідженню перспективам розвитку інноваційного процесу на теренах колишнього СРСР. Автор розглядає проблеми та перспективи розвитку
інноваційної сфери у ряді держав СНД. 7 Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. – М. : Екзамен, 2001. – 576 с. Класичний підручник з інноваційної діяльності. Серед достоїнств його можна виділити досить сильний теоретичний аналіз такого поняття як інноваційна діяльність. 8 Комраков Е.М. Создаём инновации // Инвестор 2003 №7
С.30-37 Автор розглядає інновації та інноваційну діяльність з практичної сторони. Наведено досить детальний механізм впровадження інноваційного механізму для невеликих підприємств. 9 Красноносова О.М. Проблеми матеріального стимулювання персоналу промислових підприємств // Фінанси України. – 2002. – № 10. – с. 48-52. В статті піднімається питання нового підходу до матеріального заохочення персоналу промислових підприємств. Зокрема розглянуто підходи до матеріального стимулювання
персоналу підприємства який залучено у інноваційних проектах. 10 Кулагин А.С Леонтьев Л.И. О стимулировании инновационной деятельности // Недвижимость и инвестиции. Правовое регулирование. – 2004г. – № 1(10) http://www.drp.ru/journal/journal_8_7.ht m Автори досліджують особливості російської практики стимулювання інноваційної діяльності з боку держави. 11 Лебедева
Е.А.Венчурные фирмы в США//Вопросы изобретательства 2003 №8 С.11-15 Розглянуто особливості діяльності венчурних фірм в США. Для нашого дослідження стаття цікава тим, що в ній автор також розглядає особливості законодавчої підтримки інновацій у США. 12 Малащук С.П. Роль зон свободного экономического развития в региональной инновационной деятельности. Сборник статей и тезисов выступлений по развитию инновацион-ной деятельности
в рамках проекта “Харьковский технокрай 2015″15-16мая 2005 г Х.:АРПНТЭИ, 2005 82с. Дане джерело являє собою збірник тез та статей з проблеми регіонального інноваційного розвитку. Зокрема в ньому на досить високому рівні розглянуто особливості законодавчого забезпечення даного процесу в ряді країн Європи та СНД. 13 Мякотин Ю.Г Шукшунов В.Е. Инновационная деятельность: концепции, проблемы, становление, поиск
технологий М.:Академические чтения, 2004 102с. Джерело являє собою дослідження, яке оформлено на зразок підручника з проблем інноваційної діяльності. Зокрема в ньому автори розглядають процес становлення інноваційної діяльності в РФ. 14 Пересада А.А.Основы инвестиционной деятельности К.: ООО Либра, 2002 344с. В підручнику наведено основні поняття з інвестиційної діяльності. Автор докладно аналізує наявну законодавчу базу в даній галузі.
15 Перлак И. Нововведения в организациях.М.:Экономика,1999 144с. На конкретних практичних прикладах наведено особливості впровадження нововведень ні малих та середніх підприємствах. Особливий аспект зроблено на психологічному аспекті інноваційної діяльності. 16 Пічкур О. Особливості інноваційної діяльності на сучасному етапі // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 1. – с. 34-39.
Автор досить ґрунтовно аналізує сучасний стан інноваційної діяльності в Україні. Наводить власні міркування з цього приводу. 17 Повчик С. Инновационный менеджмент в рыночной системе хозяйствования // Экономика Украины 2005 №2 С.34-36 Основний акцент в статті автор робить на дослідженні механізму інноваційного менеджменту та використання його в транзитивній економіці.
19 Яковец Ю. Инновационное инвестирование: новые подходы // Экономист 2004 №1 С.31-33 Автор досліджує особливості інноваційного інвестування. Наводяться теоретичні та практичні підходи. Основний акцент ставить на впровадженні інноваційного інвестування в практичну діяльність середнього бізнесу в
Україні. 1.2. Функції інновації Інновація – це економічна категорія. Як категорія (грець. kategorіa – висловлення, судження) інновація відбиває найбільш загальні й істотні властивості, ознаки, зв’язки і відносини виробництва і реалізації нововведень. Сутність категорії виявляється в її функціях. Функція (лат. functіo – виконання, здійснення) економічної категорії виражає зовнішній
прояв її властивостей у даній системі відносин. Функції інновації відбивають її призначення в економічній системі держави і її роль у господарському процесі. Інновація є реалізований на ринку результат, отриманий від вкладення капіталу в новий продукт чи операцію (технологію, процес). При реалізації інновації, запропонованої до продажу, відбувається обмін “гроші-
інновація”. Кошти, отримані підприємцем (продуцентом, інвестором-продавцем) у результаті такого обміну, по-перше, покривають видатки по створенню і продажу інновацій, по-друге, приносять прибуток від реалізації інновацій, по-третє, виступають стимулом до створення нових інновацій, по-четверте, є джерелом фінансування нового
інноваційного процесу. Виходячи з цього можна сказати, що інновація виконує наступні три функції: • відтворювальну; • інвестиційну; • стимулюючу. Відтворювальна функція означає, що інновація являє собою важливе джерело фінансування розширеного відтворення [14, c.85]. Грошовий виторг, отриманий від продажу інновації на ринку, створює підприємницький прибуток, що виступає
джерелом фінансових ресурсів і одночасно мірою ефективності інноваційного процесу. Підприємницький прибуток може направлятися на розширення обсягів виробничо-торгової, інвестиційної, інноваційної і фінансової діяльності. Ці напрямки використання прибутку відбиваються в “Плані грошових потоків господарюючого суб’єкта”.
Таким чином, одержання прибутку від інновації і використання його як джерела фінансових ресурсів складає зміст відтворювальної функції інновації. Прибуток, отриманий за рахунок реалізації інновації, може використовуватися по різних напрямках, у тому числі і як капітал. Капітал являє собою гроші, призначені для отримання прибутку. Цей капітал може направлятися на фінансування як всіх
інвестицій, так і конкретно нових видів інновацій. Таким чином, використання прибутку від інновації для інвестування складає зміст інвестиційної функції інновації. Одержання підприємцем прибутку за рахунок реалізації інновації прямо відповідає цільовій функції будь-якого комерційного господарюючого суб’єкта.
Цей збіг служить стимулом підприємця до нових інновацій; спонукає його постійно вивчати попит, удосконалювати організацію маркетингової діяльності, застосовувати більш сучасні прийоми управління фінансами (реінжінірінг, бранд-стратегія, бенчмаркінг і ін.). Усе перераховане вище складає зміст стимулюючої функції інновації [14, 15]. 1.3 Роль інновації в вирішенні управлінських задач на підприємстві Підставою для управлінських нововведень є зміна задач, розв’язуваних підприємством, що, у свою чергу,
викликано об’єктивними змінами, які відбуваються в зовнішнім середовищі його діяльності. Це вірно як для країн з розвинутою ринковою економікою, так і для вітчизняного бізнесу, що розвивається. Причому важливо те, що число нових задач, обумовлених змінами обстановки, неухильно зростає. Багато які з них принципово нові і не підлягають вирішенню, виходячи з досвіду, отриманого нашими керівниками в колишніх умовах.
Труднощі складаються й у тому, що специфіка перетворення української економіки не дає можливості поступового визрівання ринкових відносин, плавного переходу від однієї стадії до іншої, як це було на Заході, і, відповідно, поступового ускладнення систем управління ринковим поводженням підприємств. Швидке входження України у світову ринкову систему створює визначений розрив між об’єктивними умовами діяльності підприємницьких організацій і рівнем технології управління, що у стані реалізувати
менеджери цих організацій. Причому, темп зміни зовнішніх умов істотно перевершує темп перебудови свідомості і рівня професійної компетентності більшості українських керівників. Ліквідація цього розриву можлива за рахунок постійного відновлення систем управління на підприємствах, впровадження управлінських новацій, що дозволяють врахувати історичний досвід розвитку управління як області професійної діяльності
і з технологічної точки зору наблизитися до сучасного рівня країн з розвинутою ринковою економікою [17]. Розвиток теорії і практики управління пройшов кілька істотних етапів. Період до 30-х років ХХ століття в промислово розвитих країнах характерний тим, що стрижнем був розвиток виробничої структури, створеної в період промислового перевороту. Це була так називана епоха масового виробництва. Головна задача підприємця складалася в удосконалюванні
механізму виробництва для того, щоб знизити витрати і запропонувати продукцію по найнижчій ціні. Вся увага керуючих була зосереджена на ефективній роботі виробничого механізму, оскільки зовнішнє середовище було досить визначеним і сприятливим – галузі були чітко розмежовані і мали гарні перспективи росту. Сприятливими були в цих країнах (насамперед у США) загальні законодавчі
і політичні умови – держава рідка втручалося в справи вільного підприємництва, політичний і соціальний контроль були мінімальними, умови вільної конкуренції захищалися, при необхідності приймалися міри економічного протекціонізму. Коли в 30-і роки попит на основні споживчі товари став близький до насичення, ринкова орієнтація стала запорукою успіху, на відміну від колишньої виробничої орієнтації. Головні задачі управління змістилися убік просування товарів на ринок, реклами, організації більш ефективного
збуту, пошуку заходів впливу на вибір споживачів. Перехід до ринкової орієнтації зажадав зміни самого підходу до рішення управлінських задач – їх потрібно було розглядати не зсередини фірми, а ззовні, з її оточення. Це, у свою чергу, зажадало змін в організації управління й у тім інструментарії, яким воно здійснювалося. Із середини 50-х років, у так називану “постіндустріальну” епоху, почалася прискорена зміна загальних умов діяльності фірм у багатьох промислово розвитих країнах:
інфляція, зростаюче втручання з боку держави, вторгнення іноземних конкурентів, технологічні прориви в багатьох галузях, зміни в структурі економіки і ринку. Таким чином, управлінські задачі стали ще більш складними, оскільки загальна орієнтація на ринкові умови ускладнилася зростаючою мінливістю цих умов [16]. В міру появи нових проблем в управлінні підприємствами з’являлися нові задачі, а, отже,
і механізми управлінської діяльності. Насамперед, планування діяльності підприємств, так називане внутріфірмове планування, перетерпіло значну еволюцію, у ході якої помінялися не тільки конкретні методи планування, але й основні принципи цієї діяльності. Так, вже в 70-і роки в США з’явилося стратегічне управління – найбільш сучасна модифікація внутріфірмового планування, що знаменувала відхід від довгострокового планування і, що сполучила в собі як розробку стратегії діяльності, так
і перетворення цієї стратегії в поточні виробничо-господарські плани фірми. Дійсна управлінська революція почалася в американській економіці на рубежі 80-х років. Так називані нафтові шоки, зміна обстановки в близькосхідному регіоні, вторгнення японських конкурентів на ринки електроніки й автомобілів, фінансові потрясіння, найбільші технологічні прориви в електроніці, біотехнології і т.д усе це зажадало різкої переорієнтації діяльності багатьох фірм, а значить поставило
і нові управлінські задачі. Це був перехід до нової управлінської парадигми, суть якої складалася у визначеному відмовленні від управлінського раціоналізму, від споконвічного переконання, що успіх фірми визначається, насамперед, раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат за рахунок виявлення внутрівиробничих резервів, підвищення продуктивності праці і використання усіх видів ресурсів. При такому підході підприємство розглядалося як “закрита”
система, цілі і задачі якої залишаються досить стабільними протягом тривалого періоду часу, як і загальні умови діяльності. Довгий час цей управлінський підхід був виправданий, він забезпечував фірмам розвиток і успішну конкуренцію, дозволив відточити форми і методи внутріфірмового управління, пов’язаного з ефективним використанням внутрішнього потенціалу [17]. Нова парадигма менеджменту в розвитих країнах заснована на системному
і ситуаційному підході до управління. Фірма розглядається як “відкрита” система, її успіх пов’язується, насамперед, з тим, наскільки удало вона пристосовується до свого зовнішнього оточення: економічного, соціального, науково-технічного і т.д. Чи зуміє підприємство вчасно розпізнати погрози для своєї діяльності, чи не упустить воно можливості, що з’являються в зовнішнім середовищі, чи зможе отримати максимум вигоди з цих можливостей – от головні
критерії ефективності всієї системи управління, стосовно яких внутрішня раціональність організації виробництва і управління є вторинними. Ситуаційний підхід до управління говорить, що побудова внутріфірмової системи управління є не що інше, як відповідь на різні по своїй природі впливи з боку зовнішнього середовища, а також врахування технології виробництва і якості людських ресурсів. Специфіка української соціально-економічної дійсності полягає в тім, що для наших підприємств об’єктивно
ця управлінська парадигма є зараз найбільш актуальною. Однак, варто визнати, що українські керівники ще не встигли толком освоїти попередній підхід і по-справжньому навчитися не тільки максимально використовувати потенціал організації, але й адекватно його оцінювати [17]. Загальні умови, у яких діють наші підприємці, характеризуються досить високим рівнем мінливості, високим рівнем утручання держави при наявності політичної нестабільності
і недостатності економічного протекціонізму, несформованістю ринкових механізмів, тобто всім тим, що вимагає орієнтації управління, насамперед, на зовнішнє середовище. Найбільш значима якість управління в нинішніх умовах – це гнучкість, здатність переорієнтуватися на рішення нових задач, використовувати нові, адекватні умовам, форми і методи управління. ВИСНОВКИ ПО ПЕРШОМУ РОЗДІЛУ Дослідивши у першому розділі теоретичні основи такого
поняття як „інновації” та „інноваційна діяльність” ми можемо зробити наступні висновки та узагальнення. Інновація являє собою матеріалізований результат, отриманий від вкладення капіталу в нову техніку чи технологію, у нові форми організації виробництва, праці, обслуговування і управління, включаючи нові форми контролю, обліку, методи планування, прийоми аналізу і т.п Термін “інновація” як нова економічна категорія ввів у науковий оборот австрійський
(пізніше американський) учений Йозеф Алоіз Шумпетер (J. A. Schumpeter, 1883-1950) у першому десятилітті ХХ ст. У своїй роботі “Теорія економічного розвитку” (1911) Й. Шумпетер уперше розглянув питання нових комбінацій змін у розвитку (тобто питання інновації) і дав повний опис інноваційного процесу.
Українськими офіційними термінами по інновації є терміни, використовувані в Концепції інноваційної політики України. Такими термінами є: “Інновація (нововведення)”, “Інноваційна діяльність”, “Державна інноваційна політика”, “Інноваційний потенціал (держави, галузі, організації)”, “Інноваційна сфера”, “Інноваційна
інфраструктура”, “Інноваційна програма”. Інновація – це економічна категорія. Як категорія (грець. kategorіa – висловлення, судження) інновація відбиває найбільш загальні й істотні властивості, ознаки, зв’язки і відносини виробництва і реалізації нововведень. Сутність категорії виявляється в її функціях. Функція (лат. functіo – виконання, здійснення) економічної категорії виражає зовнішній
прояв її властивостей у даній системі відносин. Функції інновації відбивають її призначення в економічній системі держави і її роль у господарському процесі. Підставою для управлінських нововведень є зміна задач, розв’язуваних підприємством, що, у свою чергу, викликано об’єктивними змінами, які відбуваються в зовнішнім середовищі його діяльності. Це вірно як для країн з розвинутою ринковою економікою, так
і для вітчизняного бізнесу, що розвивається. Нова парадигма менеджменту в розвитих країнах заснована на системному і ситуаційному підході до управління. Фірма розглядається як “відкрита” система, її успіх пов’язується, насамперед, з тим, наскільки удало вона пристосовується до свого зовнішнього оточення: економічного, соціального, науково-технічного
і т.д. Чи зуміє підприємство вчасно розпізнати погрози для своєї діяльності, чи не упустить воно можливості, що з’являються в зовнішнім середовищі, чи зможе отримати максимум вигоди з цих можливостей – от головні критерії ефективності всієї системи управління, стосовно яких внутрішня раціональність організації виробництва і управління є вторинними.