Вступ
Світову літературу XX століття неможливо уявити без великого німецького письменника Томаса Манна. Його кращі романи та новели належать до найвищих художніх досягнень.
Критики, відзначаючи недостатню соціальну значимість його творів, писали, наприклад, що у більшості своїх романів (“Чарівна гора”, “Йосип і його брати”, “Доктор Фаустус”) Томас Манн залишається в колі культурно-історичних і психологічних проблем. Філософським і естетичним спорам, що ведуть його герої, письменник прагне надати епічного розмаху, не зважаючи на те, що доля історії формується не тут, не в цьому вузькому світі, де люди не діють, а міркують. Але письменник щиро й чесно прагне розібратися в тому, що відбувається, він болісно шукає відповідей на животрепетні питання сучасності й у першу чергу на питання про долі культури. У цьому цінність його творчих пошуків.
Томас Манн ввійшов у літературу в ті часи, коли в ній переважав декадентський вплив, коли значне місце посіла антигуманістична проповідь Ніцше, коли оспівували смерть, тримали орієнтацію на реалізм і висували на перший план “чисте мистецтво”.
Його інтерес до психоаналізу, романтизму, навіть до мистецтва та музики, були окремішніми моментами на тлі його служіння бюргерству. Бюргерство — основна тема його творчості. І якщо часом у його творчості бюргер і художник вступали між собою в конфлікт, кінцева правда для Томаса Манна була на боці бюргера, справжньої інтелігентності. Саме в той рік, коли молодий автор писав перші свої новели, він познайомився з творами Ніцше, і знайомство це виявилось дуже важливим і взагалі для його духовного розвитку, і зокрема для тематики й стилю ранніх його новел.
Філософія Ніцшеприваблювала Манна тим, що протестуючи проти брехливої моралі буржуазного суспільства та проти немічного, позбавленого значних ідей декадентського мистецтва, вона сама була махровою квіткою декадансу, отруйною, як показав досвід двадцятого століття, квіткою, що була позбавлена позитивної, цілісної ідеї, називаючи істину, справедливість усього лише втішливими ілюзіями людства, убачала єдине виправдання для життя, котре не визнає моралі і є безжалісним, утім, представляючи собою явище естетичне. Протестом, але не тільки цим. Людині, котра побачила на прикладі своєї родини, що ланцюг бюргерських чеснот не такий уже й непорушний, імпонувала рішучість, з якою ця філософія протиставляла мораль і життя. А крім того, для юнака, уже, судячи з його перших новел, який зіштовхнувся з жорстокістю життя в сфері, що посідає у свідомості людей його віку особливо велике місце, одкровенням було саме це переконане протиставлення моральності ідеї вищої, безжалісної “правоти бутя”. Але любов молодого Томаса Манна до філософії Ніцше була, при всій її проникливості, любов’ю без довіри. “Я майже нічого не приймав у нього на віру, — писав він, згадуючи про ті часи, — і саме це надавало моїй любові до нього глибини”. Зміст цього визнання, як ми побачимо згодом, яснішає при знайомстві з першими кроками Томаса Манна в літературі — новелами, написаними в дев’яностих роках, хоча імені Ніцше в цих новелах ми не знайдемо. Т Манн відкрив себе ще раніше, ніж Ніцше, і це відіграло найважливішу роль у формуванні його уявлень про зразок художньої форми.
Характерними ознаками творчого стилю видатного письменника Томаса Манна була неквапливість розповіді та дуже детальний опис власне процесу осягнення розумом дійсності, що сполучалися з аналітичним підходом, елементами іронії та емоційністю.
Томас Манн описував зіткнення ідей, а не тих реальних сил, що стояли за ідеями. Наслідок цього — певна умоглядність його художніх творів. Але інший наслідок такого “лабораторного” методу, такої звички розумового художника оперувати ідеями, показувати їх образно, через конкретні ситуації, відкриваючи читачеві глибокі психологічні взаємозв’язки ідей, — це підвищена чутливість Томаса Манна саме до їхніх взаємозв’язків, його уміння побачити часом хитку межу між красою і жорстокістю, мистецтвом і варварством, щирим поривом і низькою демагогією.
Школа, що її пройшов письменник, допомогла йому рано, задовго до того, як Гітлер прийшов до влади в Німеччині, побачити, який небезпечний, згубний для Європи, для людства є дурман фашистської ідеології і відстала пасивність, що потурає цій ідеології. У цьому сенсі його “лабораторний метод” загартував письменника для боротьби проти фашизму.
Характеристика прози Томаса Манна
У своїх творах Манн показував кризовий стан світу і людей XXстоліття, що втратили стійкість традиційних орієнтирів, долю культури і європейської цивілізації, їх несумісність з усіма формами диктату. Головний сюжет романів Манна — моральні, духовні і інтелектуальні пошуки європейського інтелігента, природа сучасної індивідуалістичної свідомості (з комплексом ніцшеанських проблем), що загрожує небезпекою трагічної замкнутості.
Проаналізувавши творчий шлях письменника, я помітила, що уже в ранніх творах Томаса Манна помітні дві тенденції, що визначили проблематику й поетику всієї його творчості. Це, по-перше, настанова на успадкування здобутків класичної літератури XIX століття. З цього боку на твори молодого письменника суттєво вплинули Лев Толстой, Іван Тургенєв і представники французького натуралізму — Еміль Золя та інші. Друга тенденція полягала у наслідуванні модерної доби, основою для чого стали творчості трьох інших німецьких письменників і філософів — Артура Шопенгауера, Ваґнера та Фрідріха Ніцше. Зовнішні впливи та власні пріоритети Серед зовнішніх чинників, що вплинули на розвиток Т. Манна-письменника, слід насамперед згадати спілкування із старшим братом — автором таких відомих романів, як «Вірнопідданий», «Молоді роки Генріха IV», «Зрілі роки Генріха IV» та ін. Попри те, що взаємини братів інколи були доволі напруженими і навіть відверто конфліктними, Генріх відіграв значну роль у мистецькому становленні Томаса, особливо на початку його письменницької кар’єри. Утім, ще важливішим, мабуть, був життєвий приклад Генріха, який, прислухавшись до свого мистецького покликання, покинув звичний для роду Маннів «світ торгівлі» і приєднався до «світу мистецтва». І пізніше, з гідністю подолавши кризу взаємин, брати постійнопідтримували творчі та людські взаємини.
Називаючи себе «духовним сином XIXстоліття», Т. Манн відчував тісний зв’язок із традиціями німецької класичної літератури. Г. Гайне та Ф. Шиллер з дитячих років і до глибокої старості залишалися його улюбленими митцями. Однак головним кумиром був Й.В. Ґете, з яким Т. Манн, за власними словами, відчував «містичну спорідненість». Ґетевська спадщинабула одним із найпотужніших джерел його натхнення.
Значний вплив на письменника справили й традиції інших національних літератур XIX ст. Багато чого він навчився у французьких натуралістів — братів Ґонкурів, Е. Золя. Ще більший вплив справили на нього російські прозаїки, з-поміж яких він особливо виділяв Л. Толстого. Знайомство з творами цього генія, за словами Т. Манна, заряджає істинний талант «силою, свіжістю, органічною радістю, здоров’ям». Як і Толстой, він у своїх творах обстоював моральні засади життя. Як і Толстой, він тяжів до створення широких епічних картин, до багатих і пластичних описів матеріального світу. Прагнучи відтворювати реалістичну правду й точність фактів, Манн переносив у твір «фрагменти» життя, яке спостерігав безпосередньо навколосебе, а також свідчення, узяті з газет, енциклопедій, особистого листування.
Відомо, що, описуючи побут родини Будденброків у першому своєму романі, Т. Манн звернувся до матері з проханням дати йому рецепт традиційної сімейної страви. Надіслана нею інформація майже без редагування увійшла до художнього тексту. Так само і щемлива сцена хвороби Ганно Будденброка була, за словами автора, художньою обробкою статті про тиф, яку він «переписав» із енциклопедичного словника. У приватних архівах письменника збереглися дагеротипи та фотографії купців і промисловців, надруковані у різних часописах останньої третини XIX — початку XX ст. На них, як з’ясували дослідники, письменник здебільшого й спирався,створюючи у «Будденброках» портрети бюргерів.
Настанова митця на «наслідування» життя інколи призводила до курйозів, а іноді й навіть скандалів. Неодноразово знаходилися люди, які, «впізнавши» себе у маннівських творах, обурювалися чи ображалися. Один із найяскравіших випадків трапився зі знаменитим австрійським композитором А. Шенберґом. Довідавшись, що описані у романі «Доктор Фаустус» новації у музичній творчості головного героя надто прозоро перегукуються із його власниммистецтвом Шенберґ був розлючений.
Однак з боку Т. Манна такі художні «вправи» у жодному разі не були продиктовані бажанням фотографічно копіювати дійсність. Під поверхневу «реалістичність» подій та образів у його творах здебільшого підводився символічний підтекст, збагачений тонко розробленою системою лейтмотивів. На рівні художньої форми це відрізняло його твори від спадщини відомих реалістів XIX ст. Відрізняла їх і зовсім інша проблематика, що концентрувалася навколо питань мистецтва, культури, духовного життя європейця за умов кризи гуманізму, тобто відповідала духові модерністськоїдоби.
Були у внутрішньому житті Т. Манна й проводирі нового світосприймання. Це три його великих співвітчизники — філософи А. Шопенгауер і Ф. Ніцше та композитор Р. Ваґнер. Твори цих уславлених синів Німеччини доносили до свідомості молодого письменника найважливіші питання життя й мистецтва на межі століть. Це і популярна за декадентської доби ідея «занепаду» життя (особистості, європейської культури), під якою розуміли складне поєднання «послаблення» життєвої енергії та зростання духовної витонченості, а також хворобливий потяг до смерті. Це і поривання людини до досконалого, концепція протистояння «етики» та «естетики» у мистецтві, а також спроба замінити релігію мистецтвом.Багато з ідей, що його зачаровували у юнацтві, Манн згодом критично переосмислив. Утім, світлоносний слідсузір’я Шопенгауер – Вагнер – Ніцше проходив через усю його творчість.
Отже, провідні теми творчості Т. Манна — це взаємини художника і бюргера (тобто проблема протистояння мистецтва та світу банального життя); осмислення кризи гуманістичної культури й напружений пошук засобів її подолання та ін.
Провідні жанри художньої творчості — роман і новела. Ці класичні для західної літератури жанри зазнали під пером Т. Манна суттєвого оновлення. Зокрема, у новелах наголос був перенесений зі змалювання зовнішніх подій на внутрішнє життя, з характеру героя — на уособлену в ньому духовну проблему; великого значення набули інакомовний план сюжету, підтекст, символічні деталі й лейтмотиви, оповідний ритм. Те ж саме здебільшого стосувалося й романів письменника, в яких, окрім того, значно збільшилосяінтелектуально-філософське навантаження.
Висновки
Письменницька спадщина Манна залишається в центрі світового літературного життя. Він класик роману XX століття, який зумів розширити рамки жанру й наситити його новим соціально-філософським змістом. Використовуючи традиційні форми роману, Томас Мани поглиблював і перетворював їх. Він надав оповіданню особливої гармонійної поліфонійності, синтезуючи авторську мову та мову персонажів, сучасність і минуле, різні шари дійсності, різні форми її сприйняття, нарешті, конкретність зображення і філософську глибину проблематики. Саме його твори були сприйняті багатьма німецькими письменниками XX століття і навіть цілими поколіннями письменників за деяку точку відліку, за приклад, що визнавався чи заперечувався, за основну даність, у порівнянні з якою яснішою ставала мета і напрямок власної творчості.
До кращих творів Томаса Манна належать новели “Трістан” (1903), “Тоніо Крегер” (1903) та ін., у яких з великою психологічною глибиною змальовані взаємини людей мистецтва зі світом буржуазної практики, у них поєднується іронія з проникливою ліричністю. Приступаючи до роботи над оповіданням “Смерть у Венеції” в 1911 році, автор ще не знав, що воно буде підсумковою оцінкою нового, глибокого аналізу проблем. У 1924 році вийшов роман Томаса Манна “Чарівна гора”, у ньому подана картина ідейного життя буржуазного суспільства в переддень Першої світової війни 1914-1918 років.
У другій половині 20-х років Манн активно виступає як критик і публіцист. Подолавши консервативні погляди, висловлені в книзі “Міркування аполітичного”, він бореться проти зростаючої небезпеки гітлеризму. Антифашистськими ідеями перейнята новела “Маріо і чарівник”, 1930), а також історична тетралогія на біблейську тему – “Йосип і його братии”.
Тетралогія “Йосип і його братии” (1933-1943) складається з самостійних романів “Історія Якова”, “Юність Йосипа”, “Йосип у Єгипті” і “Йосип-годувальник”. Крім того, цим романам передує передмова автора “Пекельний шлях”, що коротко викладає історико-міфологічні та філософські концепції книги.
Манн казав, що в цій тетралогії він прагнув показати мальовничий, ілюзорно-пластичний світ стародавності. Роботу над цими романами він назвав “зухвалою грою”. За допомогою арсеналу художніх засобів Манн вирішив оживити стародавність, ґрунтуючись на легендах, міфах, піснях і сказаннях. Для цього письменник у 1930 році вирушив до Палестини та Єгипту, місць, що збирався описати. Гуманізуючи міф і показуючи його конкретні соціально-історичні джерела, Манн виступив тут проти характерних для фашизму спроб возвеличити міф і взагалі інтуїтивний ірраціоналізм за рахунок раціонального людського мислення.
Перехід до широкого зображення історичної та сучасної дійсності і висування масштабних, репрезентативних героїв дозволили авторові більш безпосередньо і повно висловити найсуттєвішу проблематику епохи.
Письменницька спадщина Манна залишається в центрі світового літературного життя. Він класик роману XX століття, який зумів розширити рамки жанру й наситити його новим соціально-філософським змістом. Використовуючи традиційні форми роману, Томас Манн поглиблював і перетворював їх. Він надав оповіданню особливої гармонійної поліфонічності, синтезуючи авторську мову та мову персонажів, сучасність і минуле, різні шари дійсності, різні форми її сприйняття, нарешті, конкретність зображення і філософську глибину проблематики. Саме його твори були сприйняті багатьма німецькими письменниками XX століття і навіть цілими поколіннями письменників за деяку точку відліку, за приклад, що визнавався чи заперечувався, за основну даність, у порівнянні з якою яснішою ставала мета і напрямок власної творчості.
Тематична багатогранність творчої спадщини Т.Манна відбилася у широкому спектрі науково-дослідницьких студій, у яких аналізується його творчий доробок. Вивчення праць Т.Манна здійснюється не лише у різних ракурсах, а й у різних ланках європейської культури: естетики, філософії, літературознавства, мовознавства, психології, мистецтвознавства тощо.
На мою думку, необхідно зазначити, що більшість дослідників творчої спадщини Т.Манна в українській та російській науці – це літературознавці, які здебільше поділяють західноєвропейську традицію (Д.Борхмеєр, К.Гюбнер, В.Етте, Г.Курцке, Д.Пратер, М.Райх-Раніцкий, К.Харппрехт) і поєднують детальний розгляд творів письменника з висвітленням загальних тенденцій та закономірностей літературного процесу, досліджують особливості роману ХХ ст. (Ю.Абушева, В.Адмоні, С.Апт, Г.Варакіна, Н.Какабадзе, Л.Кецба, М.Кургінян, Я.Кучинський, Л.Мальчуков, Т.Мотильова, А.Русакова, Т.Сільман, Б.Сучков, А.Федоров).
Варто відзначити, що критична література про Т.Манна у декілька разів перевищує його літературний спадок, а він нараховує понад десять тисяч сторінок. Поява нової критичної літератури у першу чергу пов’язана з сенсацією останніх десятиріч – відкриттям щоденників Т.Манна, які утворили корпус нових матеріалів. Це записи 1918–1921, 1933–1934 а також 1940–1955 років. Ці нотатки являють суміш особистих зізнань, психологічних самоспостережень, сублімацій внутрішніх проблем.
Вершинні романи Т. Манна давно увійшли до скарбниці літературної класики XX ст. Звісно, читати їх нелегко, адже вони порушують складні духовні проблеми.Але не зважаючи на це, це твори, які варті нашої уваги.
Список використаних джерел
История немецкой литературы. / Под ред. Доронина Д.Ю. – М.: Просвещение, 1986.
Зарубежная литература XX века: Учеб. для вузов / Андреев Л. Г., Карельский А. В., Павлова Н. С. и др., Под ред. Андреева Л. Г. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высш. шк.: 2003.
Зарубежная литература XX века. Пособие для студентов филолог. фак. пед. ин-тов. Под ред. проф. Гражданской З. Т. Изд. 2-е, испр. и доп. – М.: Просвещение, 1973.
Курс лекций по истории зарубежной литературы XX века. Под. Ред. проф. Елизаровой М. Е. и доц. Михальской Н. П. – М.: Высшая школа, 1965.
Хандогіна Л.Л. Німеччина Томаса Манна: соціокультурний аспект у філософсько-естетичному дослідженні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – Випуски 56-57. – К., 2003.
Хандогіна Л.Л. Естетичні погляди Томаса Манна: досвід наукового опрацювання // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Випуск Х: Зб. наук. праць. – К., 2003.