Формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків (на прикладі АКБ "Приватбанк")

Міністерство освіти і науки України
Київський Національний Економічний Університет ім.В. ГетьманаДИПЛОМНИЙ ПРОЕКТ
Тема: „Формування резервів для відшкодуванняможливих втрат за кредитними операціями комерційних банків” (на прикладі АКБ“Приватбанк”)
Студент спец. ____
__група, ___ курсу
_______________
Науковийкерівник
Київ 2008
РЕФЕРАТ
Дипломнаробота містить 110 сторінок, 12 таблиць, 19 рисунків, список літератури з 62найменувань, 8 додатків.
Тема:„Формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціямикомерційних банків” (на прикладі АКБ “Приватбанк”)
Мета дипломної роботи — проаналізуватиметодологію та практику формування резервів для відшкодування можливих втрат закредитними операціями комерційних банків.
Предметомдосліджень дипломної роботи є аналіз основних інструментів і методів керуваннякредитними ризиками в комерційному банку за допомогою формування резервів длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями.
Об’єктомдосліджень дипломної роботи є діяльність комерційного банку «Приватбанк»(Україна).
Згіднозавдання на дослідження дипломної роботи:
1.  В першому розділі роботирозглянуті теоретичні питання:
— сутності кредитних операцій та ризиків процесів банківського кредитування;
— методології формування резервів під кредитні операції як одного із шляхівмінімізації кредитних ризиків;
2.  У другому розділі роботи:
— проведена економічна діагностика діяльності ЗАТ КБ “Приватбанк” за 2004 – 2007роки;
— проведений аналіз кредитного портфелю та управління кредитним ризиком в ЗАТ КБ“Приватбанк”;
— проведений аналіз формування резервів покриттяможливих втрат за кредитними операціямита використання резерву для відшкодування безнадійної заборгованостіпозичальників в АКБ “Приватбанк”;
3.  У третьому розділі роботи :
— проаналізовані перспективність технології використання компьютерних банківінформації в методах оперативних автоматизованих технологій оцінки фінансовогостану позичальника та його кредитоспроможності;
— досліджена сутність та досвід формування бюро кредитних історій позичальників вринкових країнах світу;
— проведене дослідження шляхів оптимізації кредитних ризиків в АКБ “Приватбанк”.
Практичнезначення отриманих результатів дипломної роботи полягає в обгрунтуванніосновних перспективних шляхів забезпечення зниження впливу кредитних ризиків надіяльність АКБ “Приватбанк”:
— використання на робочих місцях кредитних інспекторів автоматизованих процедурвизначення індивідуальних кредитних ризиків позичальників з використаннямінформації банків бюро кредитних історій;
— впровадження контрольованих процедур оцінки реальної вартості та ліквідностізастави для визначення її обсягу під забезпечення повернення кредиту зурахуванням індивідуального рівня кредитного ризику позичальника;
— впровадження контрольованих процедур визначення оптимальної ставки вартостікредиту з урахуванням оцінки реальної вартості та ліквідності застави,
прогнозурівня резервування з урахуванням індивідуального рівня кредитного ризикупозичальника;
— впровадження в експлуатацію комплекса постійної задачі оптимізації “Мінімізаціяризику кредитування – рівень заставного забезпечення – рівень ринковоїамортизації заставного забезпечення на протязі кредитного договору — рівеньрезервування – рівень податку на прибуток – рівень рентабельності активівбанку”.
Одержанірезультати можуть бути використані в практиці роботи комерційних банків України
Ріквиконання дипломної роботи – 2007
Рікзахисту дипломної роботи — 2008
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ РИЗИКІВ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙБАНКІВ ТА СПОСОБИ ЇХ МІНІМІЗАЦІЇ
1.1 Кредитні операції комерційних банків
1.2 Кредитні ризики, притаманні банківськійдіяльності, та способи їх мінімізації
1.3 Методологія формування резервів під кредитніоперації як один із шляхів мінімізації кредитних ризиків
РОЗДІЛ 2. РЕЗЕРВ НА ВІДШКОДУВАННЯ МОЖЛИВИХ ВТРАТ ЗАКРЕДИТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ТА ПОРЯДОК ЙОГО ФОРМУВАННЯ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ АКБ“ПРИВАТБАНК”
2.1 Аналіз кредитної діяльності АКБ “Приватбанк”
2.2 Оцінка кредитних ризиків кредитного портфелю АКБ“Приватбанк” та аналіз формування резервів покриття можливих втрат закредитними операціями
2.3 Аналіз використання резерву для відшкодуваннябезнадійної заборгованості позичальників в АКБ “Приватбанк”
РОЗДІЛ 3. ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ КРЕДИТНОЮДІЯЛЬНІСТЮ В АКБ “ПРИВАТБАНК” ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ
3.1 Розвиток методологій внутрішньої системиуправління кредитними ризиками
3.2 Зовнішня система управління кредитними ризикамиза рахунок створення національних бюро кредитних історій позичальників
3.3 Шляхи оптимізації кредитних ризиків в АКБ“Приватбанк”
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому,що для банків України показники кредитного ризику, характеризуємі простроченоюі сумнівною заборгованістю в їх кредитних портфелях,у два-три рази перевищують рівень аналогічних показників банків розвинутихкраїн. Тому питання керування банківським кредитним ризиком,від своєчасного рішення яких залежить ефективність діяльності кожногоконкретного банку і стабільність функціонування всієї банківської системикраїни, у сформованих умовах здобувають першочергове значення.
Незважаючи на значний обсягпроведених наукових робіт у працях таких вчених, як М.І. Баканов,І.В. Волошин, О.В. Дзоблюк, А.М. Мороз, М.І. Савлук, А.Д. Шеремета, залишається невирішеноюпроблема інтегральної оцінки кредитних ризиків і створення синтетичної методикианалізу кредитних операцій комерційного банку.
Мета дипломної роботи — проаналізуватиметодологію та практику формування резервів для відшкодування можливих втрат закредитними операціями комерційних банків.
Предметомдосліджень дипломної роботи є аналіз основних інструментів і методів керуваннякредитними ризиками в комерційному банку за допомогою формування резервів длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями.
Об’єктомдосліджень дипломної роботи є діяльність комерційного банку «Приватбанк»(Україна).
Згіднозавдання на дослідження дипломної роботи:
1.В першому розділі роботи розглянуті теоретичні питання:
— сутності кредитних операцій та ризиків процесів банківського кредитування;
— методології формування резервів під кредитні операції як одного із шляхівмінімізації кредитних ризиків;
2. У другому розділі роботи:
— проведена економічна діагностика діяльності ЗАТ КБ “Приватбанк” за 2004 – 2007роки;
— проведений аналіз кредитного портфелю та управління кредитним ризиком в ЗАТ КБ“Приватбанк”;
— проведений аналіз формування резервів покриттяможливих втрат за кредитними операціямита використання резерву для відшкодування безнадійної заборгованостіпозичальників в АКБ “Приватбанк”;
3. У третьому розділі роботи :
— проаналізовані перспективність технології використання компьютерних банківінформації в методах оперативних автоматизованих технологій оцінки фінансового станупозичальника та його кредитоспроможності;
— досліджена сутність та досвід формування бюро кредитних історій позичальників вринкових країнах світу;
— проведене дослідження шляхів оптимізації кредитних ризиків в АКБ “Приватбанк”.
Методидослідження, застосовані в дипломній роботи – кількісні та якісні методи оцінкиефективності роботи комерційних банків, методи ретроспективного економічногоаналізу результатів діяльності банку (горизонтально-вертикальні статистичнірозрізи).
Інформаційно-методологічнабаза досліджень дипломної роботи — звітні документи ЗАТ КБ “Приватбанк” за2001-2007 роки, інформаційні аналітичні бази Національного банку України таАсоціації українських банків, розташовані в глобальній мережі Інтернет, ЗакониУкраїни та нормативні документи Національного банку України з довідковоїкомп’ютерної бази “Ліга-Закон”.
Що стосуєтьсятеоретичної літератури яка розглядає кредитування, то слід зазначити, що цепитання досліджувалось ретельно російськими юристами і економістами серед яких:Г.Ф. Шершеневич, Я.А. Кунин, Е.А. Флейшиц, Е.С. Компанеец, Є.Г. Агарков таінші, тобто праці українських фахівців базувалися на теоретичних здобуткахросійських юристів і економістів, після ради-кальних структурних тафункціональних змін кредитно-фінансової системи, це питання досліджувалосьукраїнськими фахівцями у сфері кредитування, такими як: С.В. Мочерний, В. Березовик,О.П. Устенко, С.И. Вильнянський, М.І Савлук, Б.С. Івасів, О.Р. Гриценко таінші. Значний обсяг робіт з цієї теми міститься у періодичних виданнях:Банківська справа; Вісник Національного банку України; Право України;Підприємництво, господарство, право; Фінанси України; Галицькі Контракти.
Практичнезначення отриманих результатів дипломної роботи полягає в обгрунтуванніосновних перспективних шляхів забезпечення зниження впливу кредитних ризиків надіяльність АКБ “Приватбанк”:
— використання на робочих місцях кредитних інспекторів автоматизова-них процедурвизначення індивідуальних кредитних ризиків позичальників з використаннямінформації банків бюро кредитних історій;
— впровадження контрольованих процедур оцінки реальної вартості та ліквідностізастави для визначення її обсягу під забезпечення повернення кредиту зурахуванням індивідуального рівня кредитного ризику позичальника;
— впровадження контрольованих процедур визначення оптимальної ставки вартостікредиту з урахуванням оцінки реальної вартості та ліквідності застави,
прогнозурівня резервування з урахуванням індивідуального рівня кредитного ризикупозичальника;
— впровадження в експлуатацію комплекса постійної задачі оптимізації “Мінімізаціяризику кредитування – рівень заставного забезпечення – рівень ринковоїамортизації заставного забезпечення на протязі кредитного договору — рівеньрезервування – рівень податку на прибуток – рівень рентабельності активів банку”.

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ РИЗИКІВ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВ ТА СПОСОБИ ЇХ МІНІМІЗАЦІЇ
 
1.1 Кредитні операції комерційних банків
Кредит(від лат. Creditum – позичка, борг) є однією з найскладніших економічнихкатегорій[1].Передумовою його виникнення послужило майнове розмежування суспільства в періодрозкладання первіснообщинного ладу. Одначе виникнення умов, що додали кредитухарактер об’єктивної необхідності, обумовлено становленням і розвиткомтоварно-грошових відносин.
Якекономічна категорія кредит являє собою сукупність визначених економічних відносин.Їхнє відокремлення в окремий вид відбувається на основі особливостей суб’єктіві об’єктів цих відносин. З цих позицій кредит можна характеризувати яквідносини між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху вартості .
Кредитор– це суб’єкт кредитних відносин, що надає вартість у тимчасове користування.Джерелом засобів для видачі позички можуть бути як власні засоби кредитора, такі позикові.
Позичальник– суб’єкт кредитних відносин, що одержує позичку. Позичальниками можуть бутиюридичні і фізичні особи, що мають недолік власних засобів, — держпідприємства,акціонерні товариства, приватні фірми, банки, держава, громадяни і т.д.
Основнепризначення банків у кредитуванні — посередництво в переміщенні коштів відкредиторів до позичальників і від продавців до покупців. Поряд з банкамипереміщення коштів на ринках здійснюють і інші фінансові і кредитні установи:інвестиційні фонди, страхові компанії, брокерські фірми і т.д. Але банки яксуб’єкти фінансового ринку мають дві істотних ознаки, що відрізняють їх відвсіх інших суб’єктів:
1) Для банківхарактерний подвійний обмін борговими зобов’язаннями: вони розміщають своївласні боргові зобов’язання (депозити, ощадні сертифікати й ін.), амобілізовані на цій основі засоби розміщають у боргові зобов’язання і цінніпапери, випущені іншими. Це відрізняє банки від фінансових брокерів і дилерів,що здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власнихборгових зобов’язань.
2) Банки відрізняєприйняття на себе безумовних зобов’язань з фіксованою сумою боргу передюридичними і фізичними особами, наприклад при розміщенні коштів клієнтів нарахунки і у внески, при випуску депозитних сертифікатів і т.п. Цим банкивідрізняються від різних інвестиційних фондів, що мобілізують ресурси на основівипуску власних акцій (паїв). Фіксовані по сумі боргу зобов’язання несуть усобі найбільший ризик для посередників, банків, оскільки повинні бути сплаченіповною мірою незалежно від ринкової кон’юнктури, у той час як інвестиційнакомпанія (фонд) усі ризики, пов’язані зі зміною вартості її активів і пасивів,розподіляє серед своїх акціонерів (пайовиків). Весь цей процес створення новихзобов’язань і обміну їх на зобов’язання інших контрагентів складає основу, сутьфінансового посередництва. Подібна трансформація винятково важлива в ринковійекономіці. Вона дозволяє перебороти складності прямого контакту вкладників іпозичальників, що виникають через розбіжність пропонованих і необхідних сум,їхніх термінів, прибутковості і т.д. Акумулюючи грошові капітали з різнихджерел, фінансові посередники створюють загальний знеособлений «пул» коштів іможуть задовольняти вимоги на кредит на всіляких умовах.
Кредитніоперації — це відносини між кредитором і позичальником (дебітором) по наданнюпершим останньому визначеної суми коштів на умовах платності, терміновості,зворотності. Банківські кредитні операції підрозділяються на дві великі групи:
— активні, коли банк виступає в особі кредитора, видаючи позики;
— пасивні, коли банк виступає в ролі позичальника (дебітора), залучаючи гроші відклієнтів і інших банків у банк на умовах платності, терміновості, зворотності.
До заборгованості за кредитними операціями, щостановлять кредитний портфель банку, належать [12]:
— строкові депозити, які розміщені в інших банках, ісумнівна заборгованість за ними;
— кредити, які надані іншим банкам, і сумнівназаборгованість за ними;
— вимоги, що придбані заопераціями факторингу із суб’єктами господарювання, і сумнівна заборгованістьза ними;
— кредити, що надані за операціями репо суб’єктамгосподарювання;
— кредити, що надані за врахованими векселямисуб’єктам господарювання, і сумнівна заборгованість за ними;
— кредити суб’єктам господарювання в поточнудіяльність, в інвестиційну діяльність і сумнівна заборгованість за ними;
— іпотечні кредити, що надані суб’єктамгосподарювання, і сумнівна заборгованість за ними;
— кредити, що надані органам державної влади тамісцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними;
— іпотечні кредити, що надані органам державноївлади та місцевого самоврядування, і сумнівна заборгованість за ними;
— кредити на поточні потреби та в інвестиційнудіяльність, що надані фізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними;
— іпотечні кредити, що надані фізичним особам, ісумнівна заборгованість за ними;
— кредити, що надані за врахованими векселямифізичним особам, і сумнівна заборгованість за ними;
— кредити овердрафт, що надані суб’єктамгосподарювання та фізичним особам;
— гарантії, поручительства, підтверджені акредитиви,акцепти та авалі, що надані банкам;
— сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями,виданими іншим банкам;
— гарантії та авалі, що надані клієнтам (крімбанків);
— сумнівні гарантії, що надані банкам і клієнтам;
— сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями,виданими суб’єктам господарювання;
— сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями,виданими фізичним особам;
— зобов’язання з кредитування, що надані банкам іклієнтам. До розрахунку резерву береться 50 % від суми зобов’язань зкредитування, які обліковуються за позабалансовими рахунками.
Банківськийкредит — дуже зручна й у багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг,яка дозволяє гнучко враховувати потреби конкретного позичальника іпристосовувати до них умови одержання позики (у відмінність, наприклад, відринку цінних паперів, де терміни й інші умови позики стандартизовані) [35].
Банківський кредит надається суб’єктамкредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовахраціонального кредитування, передбачених кредитним договором. Основними із нихє: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.
Принцип забезпеченості кредиту означаєнаявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків віднеповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.
Принцип повернення, строковості таплатності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку увизначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за йогокористування.
Цільовий характер використанняпередбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитнимдоговором.
Основними джерелами формуваннябанківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахунковихта поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб надепозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти,одержані від випуску цінних паперів.
Відповідно виділяється пряме банківськекредитування, коли кредитні відносини підприємства споконвічно виникають яквідносини з банком, і непряме банківське кредитування, коли первісно виникаютькредитні відносини між підприємствами, що згодом звертаються в банк у пошукахспособу дострокового одержання коштів комерційного кредиту (за векселем).
Основними категоріями в процесіаналізу кредитних операцій виступають такі терміни: „кредит”, „кредитнийризик”, „кредитна операція”, „відсотки за кредитом” (плата за кредит),„позичальник”, „кредитор” (банк).Сучасне правове регулюваннякредитних правовідносин в Україні згідно з новим Господарським кодексом України[4] визначається у статті 345:
“Кредитні операціїполягають в розміщенні банками від свого імені, на власних умовах і на власнийризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) і громадян. Кредитнимивизнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки ібанківську діяльність.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитногодоговору, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. Укредитному договорі передбачаються мета, сума і термін кредиту, умови і порядокйого видачі і погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, процентніставки, порядок платні за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін повидачі і погашенню кредиту”.
Стаття 345 Господарського кодексу визначає кредитніоперації і для позначення їх видів містить відсилання до Закону України “Пробанки і банківську діяльність” [1].
Відповідно до ст. 49 Закону України “Про банки і банківськудіяльність” [1] банки здійснюють наступні види кредитних операцій: розміщеннязалучених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик;організація купівлі і продажі цінних паперів за дорученням клієнтів; здійсненняоперацій на ринку цінних паперів від свого імені; надання гарантій і порукінших зобов’язань від третіх осіб, що передбачають їх виконання в грошовійформі; придбання права вимоги на виконання зобов’язань в грошовій формі запоставлені товари або надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання такихвимог і прийом платежів (факторинг); лізинг.
Кредитний договір визначається також в Цивільномукодексі України (ст. 1054) [7] як договір, по якому банк або інша фінансоваустанова (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит)позичальнику в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальникзобов’язується повернути кредит і сплатити відсотки. До правовідносин закредитним договором застосовуються положення, регулюючі правовідносини задоговором позики, якщо інше не встановлене законодавством і не витікає з сутікредитного договору.
Вдипломній роботі, згідно з методологією, прийнятою в документах Національногобанку України, застосовується визначення кредитних операцій — як активнихоперації банку, що пов’язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасовекористування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, нафінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщеннядепозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансовоголізингу тощо) або прийняттям зобов’язань про надання коштів у тимчасовекористування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції зкупівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені(включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, якенадано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми.
Формикредиту класифікуються за принципами [34]:
1. За джерелами кредитів:
–        зовнішнє кредитування;
–        внутрішнє кредитування;
2. За строками кредитиподіляються на :
–        надстрокові – добові, тижневі,до трьох місяців;
–        середньострокові – між 1-5роками;
–        довгострокові – понад 5-7років;
3. За валютою позики :
–        у валюті країни-позичальника;
–        у валюті країни-кредитора;
–        у валюті третьої країни;
–        у міжнародній розрахунковійгрошовій одиниці (СДР);
4. За забезпеченістю :
–        забезпечені (товарнимидокументами, цінними паперами, векселями, нерухомістю тощо);
–        бланкові – під зобов ‘ язанняборжника;
5. Засуб’єктами кредитних відносин :
–         державний;
–         приватний;
–         кредит міжнародних фінансовихорганізацій;
7. Завидом ставки кредита :
–        фіксована;
–        плаваюча;
–        комбінація ставок;
8. Заспособом погашення кредита:
–        з рівномірним погашенням;
–        з нерівномірним погашенням;
–        з одночасним погашенням;
–         з ануїтентним погашенням ( відсоткипогашаються разом з основним боргом);
9. Затехнологією реалізації кредиту :
— кредитна лінія ;
— револьверний кредит ;
— консорціумний кредит ;
— кредит «овернайт»;
— кредит «овердрафт»;
10.За типом позичальника
— банківська фінансова установа;
— небанківська фінансова установа;
— юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності;
— фізична особа – приватний підприємець;
— фізична особа – громадянин;
— інші типи позичальників (неприбуткові, релігійні, суспільні організації іоб’єднання, політичні партії та інші).
Згідноз класифікацією «Плана рахунків в комерційних банках України»
[9], міжбанківськікредити розподілені на наступні підвиди кредитів(табл.1.2)
— міжбанківські кредити (табл.Ж.1Додатку Ж);
— кредити, надані юридичним особам(табл.Ж.2 Додатку Ж);
— кредити, надані фізичним особам (табл.Ж.3Додатку Ж).
1.2 Кредитні ризики, притаманні банківськійдіяльності, та способи їх мінімізації
Управління ризиками — це процес, задопомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їхвеличини, здійснює їхній моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а такожвраховує взаємозв’язки між різними категоріями (видами) ризиків [20].
Ризики діяльності банку виникають на основі яквнутрішніх (ендогенних), так і зовнішніх (екзогенних) факторів. Важливим є те,що значна частина зовнішніх факторів знаходиться поза межами контролю з бокубанку, а відтак банк не може мати повної впевненості щодо результатів майбутніхподій та часу їх виникнення.
Успішна діяльність банку в цілому великою міроюзалежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управліннябанківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністюуникнути ризиків неможливо. Управліннябанківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банкомвідповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять неціновіризики, щодо яких не існує кореляції між їх рівнем та величиною винагородибанка (табл.1.2) [32].
З метою здійснення банківського наглядуНаціональний банк виділив дев’ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик,ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютнийризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик тастратегічний ризик. Ці категорії не є взаємовиключними;будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак длязручності аналізу Національний банк виявляє та оцінює ці ризики окремо.
Таблиця 1.1
Стратегічні концепції мінімізації тауправління банківськими ризикамиХарактеристика ризику Концепція Ціль концепції Фінансові (цінові ризики) Ризики, щодо яких існує кореляція між їх рівнем та величиною винагороди банка Управління ризиком
Оптимізувати співвідношення – “ризик/дохідність” для 2-х можливих варіантів:
1. Максимізуючи дохідність для заданого рівня ризику;
2. Мінімізуючи ризик для забезпечення заданого рівня дохідності Нецінові ризики (юридичний ризик, ризик репутації, стратегічний ризик, операційно-технологічний ризик) Ризики, щодо яких не існує кореляція між їх рівнем та величиною винагороди банка Мінімізація ризику чи його уникнення Знизити ризики до певного граничного рівня, намагаючись при цьому понести щонайменші витрати
Кредитний ризик — це наявний абопотенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможністьсторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансовоїугоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себезобов’язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, дерезультат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Вінвиникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов’язання про їх надання,інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чиумовних угод незалежно від того, де відображається операція — на балансі чипоза балансом.
Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізнятиіндивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуальногокредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку — позичальник,боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризикупередбачає оцінку кредито-спроможностітакого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно тав повному обсязі розрахуватися за взятими зобов’язаннями. Портфельний кредитнийризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, аніж унаслідокзміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику єсукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, — кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованостітощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації тадиверсифікації активів банку.
Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику,притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціальноголаду та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітнийу разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки такекредитування зазвичай не забезпечене. Проте цей ризик має завжди враховуватисяв кредитній та інвестиційній діяльності — не має значення, у якому секторі — державному чи приватному. Існує також компонент ризику країни, відомий яктрансферний ризик, що виникає в тому випадку, коли заборгованість позичальникане номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника,валюта заборгованості може виявитися недоступною для нього.
Дляоцінки кредитного ризику мають враховувати викладені нижче фактори. Ці факториє рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений в разі потреби.Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти приймати рішення в межах системиоцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки таконтролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних таефективних рішень і враховуються під час оцінки ризику банку.
Факториоцінки такі [11]:
— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньоїнормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком,затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративногоуправління, а також відповідної практики виконання її вимог;
складпортфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій.Суттєві фактори включають такі:
а)продукти;
б)видиекономічної діяльності;
в)класифікація/рейтингиризику;
г)походженнязаборгованості;
д)клієнти;
е)розміркредитів;
ж)географічнірегіони;
з)непов’язані/спорідненіконтрагенти;
и)джерелапогашення;
к)застава;
— рівень забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави маютьаналізуватися вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою,адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, атакож рівень і характер винятків у документації;
— обсяг умовних зобов’язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів,кредитних ліній, обов’язкових та не обов’язкових до надання тощо);
— тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативнокласифікованих кредитів і збитків від активних операцій;
— достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями;
— наявністьсвоєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;
— ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз,моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальнеоформлення застави;
— адекватністьметодів, що використовуються для визначення кредитних проблем;
— рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складністьактивних операцій банку;
— чизастосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансовихактивів та резервів;
— наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитноїдіяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпеченняточності даних і моніторингу дотримання положень або законів.
Система управління кредитним ризиком банкускладається із регламентних документів — політик, положень, процедур, процесівтощо, — які затверджуються спостережною радою або правлінням банку відповіднодо обраної ним форми корпоративного управління, з урахуванням розміру банку таскладності його операцій [11].
Система управління кредитним ризиком має включати,як мінімум, такі компоненти:
— політику та положення щодо управління кредитнимризиком, які мають бути розглянуті та затверджені спостережною радою або правліннямбанку, відповідно до принципів корпоративного управління. Такі політика таположення повинні підлягати періодичному перегляду;
— Положення щодо кредитування, які враховують якбалансові, так і позабалансові операції банку, а саме:
а) регламентують типи іумови кредитів, які надаватиме установа;
б) враховують характерринків та галузей, яким надаватимуться кредити;
в) передбачають розгляддо взяття зобов’язання про надання кредиту: загального фінансового станупозичальника, характеру та вартості застави, характеру позичальника та йогоготовності погасити кредит згідно з угодою, а також фінансової відповідальностігаранта;
д) адекватно враховуютьконцентрацію кредитного ризику і пов’язаних із ним потенційних ризиків;
е)інші питання, щопов’язані із кредитуванням, зокрема, порядок та процедуру визначення процентноїставки за кредитом та необхідної застави.
— положення щодо лімітів ризику на одногоконтрагента, групу взаємопов’язаних контрагентів, за галузями або секторамиекономіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, якіможна розглядати в сукупності (експозиціями); ці положення мають враховувативсі компоненти кредитного ризику, як балансові, так і позабалансові, на якінаражається установа, а також можливий вплив інших категорій ризиків;
— чітко визначену і продуману систему повноважень зприйняття рішень щодо ухвалення кредитних операцій;
— комплексну систему оцінки кредитного ризику;
— належну інформаційну базу, яка:
— дозволяє керівництву приймати обґрунтованікредитні рішення і оцінювати ризик на постійній основі;
— надає інформацію про розмір, призначення таджерело заборгованості, а також дозволяє оцінити здатність позичальникасвоєчасно її погасити;
— забезпечує можливість застосування відповіднихправових санкцій проти позичальника;
— надає можливість здійснювати адекватнеадміністрування і моніторинг кредиту;
— дозволяє підтримувати зберігання і обробку данихза попередні періоди.
— процес ідентифікації кредитів, якість якихпогіршується, та належної роботи із проблемними активами, яка включає наступне:
— процес безперервного управління кредитнимиекспозиціями (операціями в їхній сукупності), що вимагають посиленої уваги;
— періодичні перевірки якості активів дляідентифікації проблемних активів;
— методику ідентифікації, оцінки, обліку кредитів,чия якість погіршується, та створення під них відповідних резервів;
— порівняння загальних сум проблемних активів зкапіталом;
— оцінку потенційних збитків за проблемними активамиі формування резервів, достатніх для поглинання таких збитків;
— підготовку та подання періодичних звітівкерівництву і спостережній раді із достатньою інформацією для оцінки рівняризику. Ці звіти мають включати наступне, але не обмежуватись цим:
— перелік кредитів у розрізі класифікації заризиком;
— аналіз проблемних кредитів;
— оцінку напрямку ризику у кредитному портфелі;
— інформацію про проблемні кредити за кредитнимиінспекторами, філіями, галузями, видами забезпечення тощо;
— аналіз змін рівня резервів банку на основі рівня ітенденцій змін проблемних активів і загальної суми кредитів;
— аналіз концентрації кредитів за клієнтами,пов’язаними з ними особами, галузями економіки і регіонами;
— функцію незалежних перевірок кредитної діяльності,чиїм призначенням є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитногопортфеля(ів) у цілому. Результати цього аналізу мають надаватися правлінню іспостережній раді на регулярній основі.
Крім того, для більш ефективного управліннякредитним ризиком рекомендується:
— створити, запровадити в експлуатацію та постійноактуалізовувати систему внутрішніх кредитних рейтингів;
— на основі реальних спостережень принаймніщоквартально обчислювати матрицю ймовірностей міграції кредитних рейтингів таоцінювати на основі такої матриці величину необхідних резервів під кредитнізбитки у наступних періодах;
— проводити бек-тестування міграції внутрішніхкредитних рейтингів на реальних даних за максимально можливий період часу.
Кредитна діяльність банків пов’язана зкредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повномуобсязі свої зобов’язання згідно з угодою, тому банки зобов’язані оцінюватикредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи(тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створюватинеобхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.
Процес управління ризиками складається з такихетапів:
1.  ідентифікація – усвідомлення ризику, визначення причин йоговиникнення та ризикових сфер;
2.  квантифікація – вимірювання, аналіз та оцінювання величиниризику;
3.  мінімізація – зниження чи обмеження ризиків за допомогоювідповідних методів управління;
4.  моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнемризиків з механізмом зворотного зв’язку.
Для оцінки величини фінансових ризиків банку восновному використовують три групи показників:
— статистичні величини (стандартне відхилення,варіація, дисперсія, коефіцієнт бета);
— непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансовихкоефіцієнтів за даними публічної звітності;
— аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного видуризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованоїліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.
Сучасні методи управління кредитним банківськимризиком, застосовуємі вітчизняними банками, в основному, директивно встановленіНаціональним банком України та розподіляються на:
— непряме регулювання ризиків нормативнимрегулюванням співвідношення власного капіталу та окремих агрегатів активних тапасивних операцій банку, при якому власний капітал банку вважається основнимстраховим резервом для відшкодування можливих втрат залучених коштів клієнтівбанку та інших банків;
— заставне забезпечення за рахунокактивів позичальників сум виданих кредитів;
— створення за рахунок прибутку банкуспеціальних резервів на відшкодування можливих втрат від активних операцій –кредитних операцій, ненадходження нарахованих кредитних доходів банку;
— страхування активів, які не маютьзаставного забезпечення та, в основ-ному, вкладених в операції з комерційнимицінними паперами.
З метою зменшення банківських ризиків Національнийбанк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвестидо фінансових труднощів у діяльності банку [10].Таблиця 1.2Коефіцієнти для аналізу та обмеження кредитного ризикубанку№ Коефіцієнт Методика розрахунку Нормативне значення 1 Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. Не більше 25% 2 Норматив великих кредитних ризиків (Н8) Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку 3 Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку. Не більше 5% № Коефіцієнт Методика розрахунку Нормативне значення 4 Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10); Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку. Не більше 30%
 
Базою для розрахунку економічних нормативів Н7, Н8 єрегулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10є статутний капітал банку.
Дляефективного функціонування банків важливо передбачити, зважувати і страхуватиможливі ризики. Передусім це стосується ризиків за активними операціями, якітісно взаємопов’язані – один такий ризик тягне за собою цілу низку інших.
Великезначення має вибір як методів розрахунку ризиків, так і методів їх мінімізації.Серед основних методів регулювання абозменшення ризиків такі:
— систематичний аналіз і постійний контроль зафінансовим станом клієнта банку, його платоспроможністю;
— резервування;
— страхування ризику;
— використання застави;
— розподіл ризику у випадку, коли загальна сумакредиту, а відповідно і ризик, розподіляється між кількома банками;
— диверсифікація ризиків;
— обмеження ризику шляхом дотримання економічнихнормативів, які встановлюються Національним банком;
— зважування ризиків;
— використання плаваючих процентних ставок.
Керуваннякредитним ризиком здійснюється за допомогою наступних банківських інструментівта процедур:
1.Оцінка кредитоспроможності. Кредитні працівники звичайно віддають перевагу самецьому методу, оскільки він дозволяє запобігти практично цілком усі можливівтрати, зв’язані з неповерненням кредиту. До визначення кредитоспроможностіпозичальника існує безліч різних підходів. Однак останнім часом у практицізакордонних банків усе більше поширення одержує метод, заснований на бальнійоцінці позикоодержувача. Цей метод припускає розробку спеціальних шкал длявизначення рейтингу клієнта. Критерії, по яких виробляється оцінкапозичальника, строго індивідуальні для кожного банку і базуються на йогопрактичному досвіді. Ці критерії періодично переглядаються, що забезпечуєпідвищення ефективності аналізу кредитоспроможності.
2.Диверсифікованість кредитного ризику припускає розосередження наявних у банкуможливостей по кредитуванню й інвестуванню. Кредитний ризик зростає в мірузбільшення загального обсягу кредитування і ступені концентрації кредитів середобмеженого числа позичальників. Крім того, виробляється розподіл кредитів потермінах, по призначенню кредитів, по виду забезпечення, по способівстановлення ставки за кредит, по галузях і так далі. З метоюдиверсифікованості здійснюється раціонування кредиту — ліміти кредитування, щоплавають, понад які кредити не надаються поза залежністю від рівня процентноїставки.
3.Зменшення розміру видаваних кредитів одному позичальнику. Цей спосібзастосовується, коли банк не цілком упевнений у достатній кредитоспроможностіклієнта. Зменшений розмір кредиту дозволяє скоротити величину втрат у випадкуйого неповернення.
4.Страхування кредитів. Страхування кредиту припускає повну передачу ризику йогонеповернення організації, що займається страхуванням. Існує багато різнихваріантів страхування кредитів, але усі витрати, зв’язані з їх здійсненням, якправило, відносяться на позикоодержувачів.
5.Залучення достатнього забезпечення. Такий метод практично цілком гарантує банкуповернення виданої суми й одержання відсотків. При цьому важливим моментом єтой факт, що розмір забезпечення позички повинний покривати не тільки саму сумувиданого кредиту, але і суму відсотків по ньому. Однак усе-таки пріоритет призахисті від кредитного ризику повинний віддаватися не залученню достатньогозабезпечення, призначеного для покриття збитків, а аналізу кредитоспроможностіпозичальника, спрямованому на недопущення цих збитків, оскільки позичкавидається не в розрахунку на те, що для її погашення прийдеться продати активи,що служать забезпеченням, а на те, що вона буде повернута відповідно докредитного договору.
6.Видача дисконтних позичок. Дисконтні позички лише в невеликому ступенідозволяють знизити кредитний ризик. Такий спосіб надання кредитів гарантує, якмінімум, одержання плати за кредит, а питання про її повернення залишаєтьсявідкритим, якщо не використовуються інші методи захисту від кредитного ризику.
7.Оцінка вартості видаваних кредитів і наступний їхній супровід виражається вкласифікації кредитів по групах ризику і створенням резерву по сумнівних боргаху залежності від групи ризику.
1.3 Методологія формування резервів під кредитніоперації як один із шляхів мінімізації кредитних ризиків
Резервування – один із напрямів мінімізації ризиків. Чимвищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищім повинен бути прибуток, наякий він може розраховувати. Тому основна задача банківської організаціїзаключається в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості,виконуємих банком операцій [32].
Таким чином, ключовезавдання кожного банку пов’язано з управлінням ризиками з метою їх мінімізації,один із шляхів якої полягає у створенні резервів.
Зараз у роботікомерційних банків України використовуються наступні види та типи резервів: резервнийфонд в складі власного капіталу, обов’язковий резерв, страхування вкладівфізичних осіб, резерв компенсацій втрат від активних операцій, який, у своючергу, поділяється на спеціальні резерви:
–          підкредитні операції,
–          підоперації з цінними паперами;
–          піддебіторську заборгованість;
–          під нараховані доходи від активних операцій;
–          під кошти розташовані на кореспондентських рахунках інших банків.
Резерв для відшкодування можливих втратза кредитними операціями банків (далі — резерв під кредитні ризики) єспеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитнимиризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитніризики — це визнання витрат для відображення реального результату діяльностібанку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковостікредитних операцій [12].
Бухгалтерський облік формування тавикористання резервів здійснюється відповідно до Інструкції з бухгалтерськогообліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використаннярезервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою ПравлінняНаціонального банку України від 15.09.2004 N 435 [8]. Податковий облікрегулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»[3].
З метою недопущення збитків від неповернення боргучерез неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитнихризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені накореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, такі в іноземній валюті.
Банки самостійно визначають рівень ризику кредитнихоперацій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) тавартість застави в межах чинного законодавства.
З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банкимають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитноюоперацією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговуванняпозичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпеченнякредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфелявизначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна»,«під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи«безнадійна».
Загальна заборгованість за кредитними операціямистановить валовий кредитний ризик для кредитора.
Для цілей розрахунку резервів на покриття можливихвтрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (вабсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику,класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.
Банки зобов’язані створювати та формувати резервидля відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику заосновним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всімавидами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.
Не здійснюється формування резерву: за бюджетнимикредитами; за кредитними операціями між установами в системі одного банку; заопераціями фінансового лізингу, якщо об’єктом цих операцій є нерухоме майно; закоштами, що розміщені банком на умовах субординованого боргу; запозабалансовими зобов’язаннями з кредитування (крім зобов’язань, наданихбанкам), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента(тобто за якими банк не несе ризику); за коштами в іноземній валюті, що перерахованаНаціональному банку.
Банки зобов’язані формувати резерв на всю сумукоштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах інерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішеннямуповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.
За коштами, розміщеними на кореспондентськихрахунках, відкритих у банках-нерезидентах (балансові рахунки 1500, 1580), банкизобов’язані формувати резерв з урахуванням ризику країни відповідно до вимогглави 8 цього Положення.
Резерв під кредитні ризики поділяється на резервипід стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резервипід нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями,класифікованими як «під контролем», «субстандартні»,«сумнівні», а також «безнадійні»:
— «стандартні»кредитні операції — це операції, за якими кредитний ризик є незначним істановить один відсоток чистого кредитного ризику.
— «підконтролем» — це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним,але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальникаситуації та становить п’ять відсотків чистого кредитного ризику.
— «субстандартні»кредитні операції — це операції, за якими кредитний ризик є значним, надаліможе збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а такожє ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки,що передбачені кредитним договором.
— «сумнівні»кредитні операції — це операції, за якими виконання зобов’язань з бокупозичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового станупозичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашеннякредитної заборгованості низька та становить 50 відсотків чистого кредитногоризику.
— «безнадійні»кредитні операції — це операції, імовірність виконання зобов’язань за якими збоку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового станупозичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такимиопераціями дорівнює сумі заборгованості за ними.
Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті,у якій враховується заборгованість.
Резерв під кредитні ризики використовується лише дляпокриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитнимиопераціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.
Банки зобов’язані здійснювати розрахунок резервівпід стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашенняборгу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитнуоперацію (або укладено угоду на її здійснення3). Формування резервів банкизобов’язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру їхдоходів за групами ризику відповідно до сум заборгованості за кредитнимиопераціями (у тому числі наданих зобов’язань з кредитування) за станом на першечисло місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для поданняоборотно-сальдового балансу (щомісяця).
Безнадійна кредитна заборгованість списується банкомза рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.
Банки зобов’язані розробити та затвердити зарішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядокпроведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового станупозичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогувповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірностіоцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації тадостатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документівдля ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважаєтьсяпідставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.
Якщо банк здійснює довгострокове кредитуванняінвестиційних проектів, то внутрішні положення банку мають містити правила щодопорядку видачі такого кредиту, методики оцінки інвестиційного проекту, методикианалізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та його самоокупності,порядку проведення обстеження позичальника, методики оцінки його інвестиційноїкредитоспроможності, визначення схем кредитування інвестиційних проектів ірегламенту підготовки прийняття рішень про надання інвестиційного кредиту.
Банки можуть класифікувати заборгованість закредитними операціями та на підставі цієї класифікації формувати портфельоднорідних споживчих кредитів, а також резерв за цим портфелем.
З метою розрахунку обсягу резерву під кредитніризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізуватикредитний портфель.
Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитнихоперацій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:
— оцінка фінансового стану позичальника (контрагентабанку);
— стан обслуговування позичальником (контрагентомбанку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій таінших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремоїзаборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;
— рівень забезпечення кредитної операції.
Критерії оцінки фінансового станупозичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішнімиположеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикоюпроведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) зурахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні,технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльностіпозичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів профінансові результати в динаміці тощо. Методика проведенняоцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розробленабанком, є невід’ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку прокредитування.
Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника- юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники йогодіяльності:
платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної тазагальної ліквідності);
фінансова стійкість (коефіцієнти маневреностівласних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
— обсяг реалізації;
— обороти за рахунками (співвідношення надходжень нарахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках;наявність картотеки неплатежів — у динаміці);
— склад та динаміка дебіторсько-кредиторськоїзаборгованості (за останній звітний та поточний роки);
— собівартість продукції (у динаміці);
— прибутки та збитки (у динаміці);
— рентабельність (у динаміці);
— кредитна історія (погашення кредитноїзаборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).
Банки повинні визначати значення показниківплатоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуваннямстатистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних прорезультати його діяльності.
Класифікація позичальників — юридичних осіб (у томучислі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:
Клас «А» — фінансова діяльність добра, щосвідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитнимиопераціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за нимвідповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установленихзначень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника,затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника маєвідмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника — бездоганна; крімтого, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані вкраїнах — членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасно можназробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високомурівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), щомають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетеніоднієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard &Poor’s, Moody’s тощо).
Клас «Б» — фінансова діяльністьпозичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А»,але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу єнизькою. Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу,потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозудостатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільністьодержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того,позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах- членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтівфінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції вдіяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать докласу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальнихнедоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належатиінші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж”інвестиційний клас”, що підтверджений у бюлетені однієї з провіднихсвітових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor’s, Moody’sтощо).
Клас «В» — фінансова діяльність задовільнаі потребує більш детального контролю, крім того, позичальники — банки(резиденти) і банки країн — членів СНД дотримуються економічних нормативів.Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірністьнесвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки,передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасноспостерігається можливість виправлення ситуації і покращання фінансового станупозичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликатисумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод прозабезпечення тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти),що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник В, підтверджений у бюлетеніоднієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard &Poor’s, Moody’s тощо).
Клас «Г» — фінансова діяльністьнезадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) іспостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значнихзбитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості тавідсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпеченняза кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить пронаявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведеннянаступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягомодного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення закредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас«Д»). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, протиякого порушено справу про банкрутство.
Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільнаі є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитнаоперація не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією),ймовірності виконання зобов’язань позичальником/контрагентом банку практичнонемає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнанийбанкрутом в установленому чинним законодавством порядку.
За результатами оцінки фінансового стану позичальникзараховується до відповідного классу(табл..1.3).Таблиця 1.3Класифікація кредитного портфеля [12]Фінансовий стан позичальника (клас)  Обслуговування боргу позичальником (група)  «добре»  «слабке»  «незадовільне»  «А»  «стандартна»  «під контролем»  «субстандартна»  «Б»  «під контролем»  «субстандартна»  «субстандартна»  «В»  «субстандартна»  «субстандартна»  «сумнівна»  «Г»  «сумнівна»  «сумнівна»  «безнадійна»  «Д»  «сумнівна»  «безнадійна»  «безнадійна» 
Під час визначення чистого кредитного ризику длярозрахунку резерву сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитноюоперацією може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення, що зазначенев цьому пункті, або об’єкта фінансового лізингу (рухомого майна).
Безумовні гарантії, що беруться до розрахункурезерву під кредитні ризики (табл.1.4):
–          КабінетуМіністрів України;
— банків, які маютьофіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж “інвестиційний клас”;
— урядів країн категорії«А» ;
— міжнароднихбагатосторонніх банків (Міжнародний банк реконструкції та розвитку,Європейський банк реконструкції та розвитку);
— забезпечені гарантіїбанків України.
Предмети застави (майно та майнові правапозичальника чи третіх осіб — майнових поручителів), що беруться до розрахункурезерву під кредитні ризики:
— майнові права нагрошові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг ненижчий, ніж “інвестиційний клас”;
— іменні ощаднісертифікати, що випущені банком-кредитором, або майнові права на грошові коштипозичальника чи майнового поручителя, що розміщені на депозиті вбанку-кредиторі, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора доцих коштів, обумовленого договором, у разі невиконання позичальникомзобов’язань за кредитом. Не приймаються до розрахунку резерву майнові права нагрошові кошти банку, який одночасно є позичальником і кредитором та кошти якогорозміщені в банку-кредиторі на подібних з отриманим у нього кредитом абозалученим депозитом умовах (сума, строк та вид валюти).
— дорогоцінні метали, якіналежать позичальнику і знаходяться на зберіганні в банку-кредиторі, та заумови безперечного права звернення банком-кредитором стягнення, обумовленогодоговором, на ці метали в разі невиконання позичальником зобов’язань закредитом;
— державні цінні папери;
— недержавні цінні папери — облігації таакції підприємств, що мають активний ринок, ощадні сертифікати на пред’явника,що випущені банком-кредитором, ощадні сертифікати інших банків, інвестиційнісертифікати;
— зареєстроване нерухомемайно (яке перебуває на території України);
— рухоме майно (майно вматеріальній формі, яке не є нерухомістю);
— іпотечні облігації таіпотечні сертифікати;
Сума забезпечення береться до розрахункурезервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категоріїкредитної операції (табл.Л.1 Додатку Л).
На підставі класифікації валового кредитного ризику тавраховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик зазаборгованістю за кожною кредитною операцією (крім заборгованості за кредитнимиопераціями, що включена до портфеля однорідних споживчих кредитів) і зважуєйого на встановлений коефіцієнт резервування.
За заборгованістю, що включена до портфеляоднорідних споживчих кредитів, сума загального кредитного ризику зважується навстановлений коефіцієнт резервування залежно від категорії, до якої віднесенаця заборгованість (табл.1.5).
Таблиця 1.4
Коефіцієнти безумовнихгарантій [12]Класифіковані кредитні операції  Відсоток вартості забезпечення (гарантії), що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією  Кабінету Міністрів України  урядів країн категорії «А»  міжнародних багатосторонніх банків  банків з рейтингом не нижче ніж “інвестиційний клас”, забезпечені гарантії банків України  «Стандартна»  100  100  100  100  «Під контролем»  100  100  100  100  «Субстандартна»  50  100  100  100  «Сумнівна»  20  20  20  20  «Безнадійна»  0  0  0  0 
Таблиця 1.5
Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) закредитними операціями [12]Категорія кредитної операції  Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями  у гривні  в іноземній валюті  за однорідними споживчими кредитами  з позичальниками, у яких є джерела надходження валютної виручки  з позичальниками, у яких немає джерел надходження валютної виручки  «Стандартна»  1 %  2 %  2 %  2 %  «Під контролем»  5 %  7 %  10 %  10 %  «Субстандартна»  20 %  25 %  40 %  40 %  «Сумнівна»  50 %  60 %  80 %  80 %  «Безнадійна»  100 %  100 %  100 %  100 % 

Для врахування ризику країни прирозрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, яківідкриті в інших банках, депозитами до запитання в інших банках і сумнівноюзаборгованістю за цими коштами використовується встановлений міжнароднимирейтинговими агентствами рейтинг, який підтверджено в бюлетені однієї зпровідних світових рейтингових компаній (FitchIBCA, Moody’s,Standard & Poorsтощо). Розмір резерву визначається шляхом зваження суми коштів, щообліковується на коррахунку окремого банку, на відповідний коефіцієнтрезервування (табл.1.6).
Банкита інші позичальники, що розташовані в країнах, рейтинг яких не підтвердженийоднією з провідних світових рейтингових компаній, належать до групи 7. До групи8 належать банки (резиденти і нерезиденти) та інші позичальники, що визнанібанкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, а також банки,що зареєстровані в офшорних зонах. Ризики за коштами, що розміщені накореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, які віднесені до груп 1 — 2, вважаються «стандартними», а віднесені до груп 3 — 8 — «нестандартними».
Таблиця 1.6
Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) за коштамина кореспондентських рахунках інших банків [12]N групи  Коефіцієнт резервування ( %)  1  0  2  2  3  10  4  20  5  30  6  40  7  50  8  100 

РОЗДІЛ 2 РЕЗЕРВ НА ВІДШКОДУВАННЯ МОЖЛИВИХВТРАТ ЗА КРЕДИТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ТА ПОРЯДОК ЙОГО ФОРМУВАННЯ В КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУАКБ “ПРИВАТБАНК”
 
2.1 Аналіз кредитної діяльності АКБ “Приватбанк”
ПриватБанкзаснований як товариство з обмеженою відповідальністю згідно з рішенням зборівзасновників від 07.02.1992 року і зареєстрований НБУ 19.03.1992 року, про щовнесено запис у Книгу реєстрації комерційних банків України № 92. У 2000 роцібанк реорганізований у Закрите акціонерне товариство комерційний банк«ПриватБанк» і перереєстрований НБУ 4 вересня 2000 року, реєстраційний № 92 [59].
Нова редакція Статуту зареєстрована Національним банкомУкраїни 18 липня 2001 р., реєстраційний № 92. Останні зміни та доповненнядо Статуту зареєстровані Національним банком України 01 жовтня 2006 року зареєстраційним № 92.
Формавласності – приватна (код-10). Юридична адреса і фактичне місце знаходження банку:49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50,тел./факс: 778-54-74. Кореспондентський рахунок № 32009100400 в ОУ НБУм. Дніпропетровськ, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570.
Станом на кінець дня 31.12.2006 року до складусистеми ПриватБанку входять:
–    Головний офіс, розташований ум. Дніпропетровськ (Україна);
–    Регіональні підрозділи у складі39 філій, у тому числі філія на Кіпрі, та 2172 відділення;
–    Представництва в м. Київ (Україна), м. Алмати (Республіка Казахс-тан).
ДіяльністьБанку здійснюється відповідно до:
–    банківської ліцензії № 22,виданої НБУ 04.12.2001 р.
–    дозволу № 22-1, виданого НБУ04.12.2001 р.
–    дозволу № 22-2, виданого НБУ29.07.2003 р.
Вконсолідовану групу ЗАТ КБ «ПриватБанк» у 2006 році входили дві банківськікомпанії та ще дванадцять юридичних осіб різної організаційно-правової форми(табл.2.1).
Станом на 01.01.2006 року (зарезультатами 2005 року) АКБ „Приватбанк” був лідером банківської системиУкраїни і займав наступні рейтингові місця [60]:
— Обсяг валюти активів балансу –21 664,360 млн.грн.( 1 місце);
— Обсяг власного капіталу – 2 307,466млн.грн.( 1 місце);
— Обсяг статутного капіталу – 189,228млн.євро( 2 місце);
— Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля– 16 763,230 млн.грн.( 1 місце);
— Обсяг поточних і строкових депозитівфізичних осіб — 9 966,027 млн.грн.( 1 місце);
— Обсяг поточних і строкових депозитівюридичних осіб – 4 016,333 млн.грн.( 3 місце);
— Обсяг балансового прибутку – 472,042млн.грн.( 1 місце);
— Прибутковість статутного капіталу – 41,774% ( 11 місце);
— Прибутковість активів балансу – 2,179 % ( 6 місце);
Станом на 01.01.2007 року (зарезультатами 2006 року) АКБ „Приватбанк” закріпив позиції лідера і займаєнаступні рейтингові місця в банківській системі України [60] та відносні часткифінансів банківської системи України:
— Обсяг валюти активів балансу –32 680,0 млн.грн.( 1 місце – 10,31%);
— Обсяг власного капіталу – 4 0290,442млн.грн.( 1 місце – 9,49%);
— Обсяг статутного капіталу – 312,971млн.євро( 2 місце);
— Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля– 27 532,83 млн.грн.( 1 місце – 10,9%);
— Обсяг поточних і строкових депозитівфізичних осіб – 14 735,393 млн.грн.( 1 місце – 15,1%);
— Обсяг поточних і строкових депозитівюридичних осіб – 8 240,128 млн.грн.( 1 місце – 9,534%);
— Обсяг балансового прибутку – 471,775млн.грн.( 1 місце – 11,91%);
— Прибутковість статутного капіталу – 22,66% (24 місце);
— Прибутковість активів балансу – 1,444 % (33 місце);
Станом на 01.07.2007року (за результатами 1 півріччя 2007року) АКБ „Приватбанк” продовжив закріплення позиції лідера по обсягамагрегатів валюти балансу і займає наступні рейтингові місця в банківськійсистемі України [60] та відноснічастки фінансів банківської системи України (Додаток А):
— Обсяг валюти активів балансу –40 132,3 млн.грн.( 1 місце – 9,82%);
— Обсяг власного капіталу – 4 296,584млн.грн.( 1 місце – 8,64%);
— Обсяг статутного капіталу – 306,29млн.євро (3 місце);
— Обсяг кредитно-інвестиційного портфеля
– 33 502,38 млн.грн.( 1 місце – 10,16%);
— Обсяг поточних і строкових депозитівфізичних осіб
– 17 289,41 млн.грн.( 1 місце – 14,84%);
— Обсяг поточних і строкових депозитівюридичних осіб
– 12 409,121 млн.грн.( 1 місце –11,53%);
— Обсяг балансового прибутку – 259,76млн.грн. (2 місце – 10,78%);
— Прибутковість статутного капіталу – 24,95% (21 місце);
— Прибутковість активів балансу – 1,295 % (43 місце);
ВДодатку Б приведені баланси та звіти про результати діяльності АКБ «Приватбанк»у 2003 – 2007 роках [58], [59].

Таблиця2.1
Складконсолідованої фінансово-промислової групи “Приват” начолі з ЗАТ АКБ“Приватбанк” у 2006 роціНазва юридичної особи Місцезнаходження Частка в статутному капіталі Основний вид діяльності ЗАТ МКБ «Москомприватбанк» Росія, м. Москва, вул. Космонавта Волкова, 16 50,0 банківська діяльність AS «PARITATE BANKA» Латвійська Республіка, LV-1011, м. Рига, Тербатос, 4 95,1 банківська діяльність ЗАТ «Кобос» м. Дніпропетровськ, вул. Титова, 9, к. 2 99,9 здача в оренду нерухомого майна ЗАТ «Комсомольська правда Україна» м. Київ, вул. Фрунзе, 104А 50,0 видавнича діяльність ТОВ «Юридична фірма «А-Лекс» м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32, к. 506 60,0 юридичні послуги ТОВ «Бюро кредитних історій» м. Київ, вул. Грушевського, 1Д 50,0
посередництво
в кредитуванні ТОВ «Бюро кредитних історій України» м. Київ, вул. Грушевського, 1Д 50,0
посередництво
в кредитуванні ТОВ «Перше Українське бюро кредитних історій» м. Київ, вул. Грушевського, 1Д 50,0
посередництво
в кредитуванні ТОВ «Українське бюро кредитних історій» м. Київ, вул. Грушевського, 1Д 50,0
посередництво
в кредитуванні ТОВ «Приват-електрон» м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 5 100,0 оптова торгівля ТОВ «Ченел-люкс» м. Дніпропетровськ, вул. Шолохова, 7 90,0 телерадіомовлення ТОВ «Бріг» м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 50,0 рекламні послуги АТ «Белросэлетекс» Білорусь 22,5 науково-технічна діяльність ТОВ «Студія «Факт-Інфо» м. Павлоград, вул. Радянська, 81/75 20,0 телерадіомовлення
Кредитна заборгованість ЗАТ КБ «ПриватБанк» станомна кінець дня 31.12.2006 р. становить (рис.2.1) :
— 25 708 027 тис. грн (за вирахуванням резервів 3059 473 тис. грн.);
— питома вага кредитного портфеля становить 76,11% загальних активів;
— порівняно з 2005 роком обсяг кредитного портфеля за 2006 рік збільшився на 11426 785 тис. грн (+ 80,01%).
Кредитна заборгованість ЗАТ КБ «ПриватБанк» станомна кінець дня 30.09.2007 р. (за 3 квартали 2007 року) становить (рис.2.1):
— 36 099 479 тис. грн (за вирахуванням резервів 4033 779 тис. грн.);
— питома вага кредитного портфеля становить 74,55% загальних активів;
— порівняно з 2006 роком обсяг кредитного портфеля за 3 квартали 2007 рокузбільшився на 10 391 452 тис. грн (+40,42%).
Найбільшапитома вага в кредитному портфелі Банку належить таким галузям, як (Додаток В):– кредити, надані фізичним особам – 40,18% – оптова торгівля і посередництво в торгівлі – 24,49% – металургія – 6,81% – послуги, надані переважно юридичним особам – 5,78% – індивідуальні послуги – 3,81% – сільське господарство – 3,26%
На рис.2.2 – 2.4 та в Додатках В і Г наведеніграфічні результати дослідження структури кредитного портфелю АКБ “Приватбанк”(2005 –2007 роки) у розрізі:
— галузева структура кредитів (Додаток В);
— тривалість наданих кредитів (Додаток Г);
— валютна структура наданих кредитів;
— динаміка ланцюгових темпів приросту валютибалансу та валюти кредитного портфелю.