Обґрунтування комплексу заходів, спрямованих на підвищення ресурсного потенціалу підприємства

Зміст
Розділ 1. Теоретичні основи поняття ресурсівпідприємства
1.1 Економічна сутністьресурсногопотенціалупідприємства
1.2 Характеристика економічнихможливостей підприємства
1.3 Показники ефективності роботипідприємства
Розділ 2. Формування та використанняресурсів підприємства
2.1 Матеріальні та нематеріальніресурси підприємства
2.2 Формування та використаннятрудових ресурсів підприємства
2.3 Формування фінансових ресурсівпідприємства
Розділ 3. Проблеми та напрямипідвищення ефективності формування та використання ресурсів підприємства
3.1 Проблеми формування тавикористання ресурсів підприємства
3.2 Перспективи підвищенняефективності формування та використання ресурсів підприємства
Висновок
Список використаних джерел
підприємство ресурсефективность
Вступ
 
Підприємство єскладною економічною системою, ефективне управління якою в умовах зовнішньогота внутрішнього середовища є основою його успішного функціонування тапостійного зростання. Забезпечити стійкість підприємства дозволяє найважливішийстратегічний ресурс – його ресурсний потенціал, що поєднує соціальну, виробничо– економічну та екологічну складові. Особливо актуальним дане питання є узв’язку із економічною та політичною нестабільністю, глобалізацією бізнесу,збільшенням підприємницьких ризиків та жорсткістю конкуренції.
Будь – якепідприємство самостійно формує свій ресурсний потенціал, що дозволяє йомузакріпити специфічні особливості і визначити перспективи розвитку на майбутнє.Для того, щоб забезпечити ефективність і стабільність підприємства, необхідноуправляти потенціалом, тобто економічними ресурсами.
Процес формуванняресурсного потенціалу підприємства є одним із напрямків його економічноїстратегії і передбачає створення й організацію системи економічних ресурсів таїї спрямованості таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був чинникомуспіху в досягненні стратегічних, тактичних і операційних цілей діяльностіпідприємства
Вивченнярізноманітних аспектів економічного, виробничого і ресурсного потенціалузнайшло своє відображення в роботах багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів:В.Г. Андрійчука, О.А. Богуцького, М.В. Гладія, В.К. Гаркавого, І.В. Мегедіна,Г.М. Підліснецького, П.Т. Каблука, О.С. Федодіна.
Мета курсової роботи – сформулювати таобгрунтувати комплекс заходів спрямованих на підвищення ресурсного потенціалу підприємства.
Для виконаннямети курсової роботи нами були виконані наступні завдання:
— розглянутосутнісну характеристику ресурсного потенціалу підприємства та методичні підходидо оцінки стану й результативності його використання;
— оцінено перспективипідвищення ефективності формування та використання ресурсів підприємства
— проаналізованіпроблемні питання (зони) щодо використання потенційних можливостей ресурсногопотенціалу підприємств, а також чинники і резерви конкурентоспроможногорозвитку;
Об’єктомдослідження даної курсової роботи є ресурсний потенціал підприємства.
Предметом дослідження є комплекстеоретичних та практичних аспектів ресурсного потенціалу підприємства.Інформаційнезабезпечення даної роботи ґрунтується на Господарськиому Кодексі України від 16січня 2003 року N 436-IV із змінами і доповненнями, законі України «Прогосподарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII із змінами ідоповненнями, Законі України„ Про оцінку майна, майнових прав та професійнуоціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року N 2658-III із змінами ідоповненнями, навчальному посібнику Василькова В.Г. Організація виробництва іт.д.

Розділ 1.Теоретичні основи поняття ресурсів підприємства
1.1Економічна сутність ресурсного потенціалу підприємства
Науковий підхід додослідження ресурсного потенціалу передбачає необхідність обґрунтування його теоретичноїмоделі, що має не тільки найбільш повно відображати даний об’єкт, а й бути інструментомйого поглибленого вивчення. Аналізуючи поняття «ресурсно-виробничий потенціал»серед економістів існують різні точки зору. Одні під ресурсно-виробничимпотенціалом розуміють тільки обсяг ресурсного потенціалу, інші – основні виробничіфонди. Звідси незрозуміло, які ж саме основні фонди необхідно включати у данийпотенціал. Це в свою чергу створює незручності при визначенні критеріюефективності використання виробничого потенціалу.
В науковійлітературі одним з перших поняття «ресурсно-виробничий потенціал» використавА.І. Анчишкін. Він говорив, що «ресурсно-виробничий потенціал народногогосподарства характеризують виробничі ресурси, їх обсяг, структура, технічний рівеньі якість…», включивши в його набір ресурси, які в процесі виробництва приймаютьформу факторів виробництва.
При цьому підвиробничими ресурсами він розуміє засоби виробництва, трудові ресурси, а такожприродні ресурси, залучені в економічну сферу. На сьогодні розрізняються двіресурсні позиції щодо концепції потенціалу. Перша – ресурсно-виробничий потенціалявляє собою сукупність ресурсів без врахування їх взаємозв’язків і участі впроцесі виробництва. Так, Л.І. Абалкін рахує, що потенціал є узагальненахарактеристика ресурсів. Як «кількість і якість ресурсів, які є внаявності в тій чи іншій господарській системі» – розуміє ресурсно-виробничийпотенціал (РВП) І.І. Лукінов. На думку Д.А. Черникова, РВП характеризується«сукупністю ресурсів без врахування реальних взаємозв’язків, якіскладаються в процесі виробництва».
Особливістюдругої ресурсної позиції є трактування РВП як сукупності, ресурсів, які здатні вироблятипевну кількість матеріальних благ, наприклад, Е.Б. Фігурнов рахує, що ресурсно-виробничийпотенціал «характеризує ресурси виробництва, кількісні і якісні їх параметри,які визначають максимальні можливості суспільства по випуску матеріальних благв кожний даний момент». На думку Д.К. Шевченко, ресурсний потенціал являєсобою «сукупність виробничих ресурсів, об’єднаних в процесі виробництва, якімають потенційні можливості в області виробництва матеріальних благ іпослуг».
Аналіз вище викладенихточок зору дає змогу нам визначити ресурсний потенціал як сукупністьвзаємозв’язаних складових: ресурсно-сировинного і виробничого потенціалу, що спрямованіна досягнення ефективного функціонування виробничо-господарської структури.Кількісні і якісні параметри цих потенціалів, а також їх інтеграція визначаютьвиробничу здатність господарської одиниці. Ресурсний потенціал може слугувати характеристикоюяк самих крупних систем (народного господарства, галузі), так і малих,локальних (об’єднання, підприємства). Але при цьому даний потенціал любої іззадекларованих підсистем не функціонує ізольовано, замкнуто. Спостерігаєтьсяпроцес взаємопроникнення потенціалів «обмін» їх окремими складовимичастинами, що призводить до збільшення ресурсно-виробничого потенціалу кожноїпідсистеми.
Проблеми оцінкиресурсного потенціалу слабо опрацьовані на галузевому рівні, особливо на рівні окремогопідприємства. В деяких публікаціях тільки констатується, що питання оцінкиресурсного потенціалу окремих підприємств залишилися в стороні від увагидослідників. Для побудови прогнозів, складання планів, прийняття ефективнихрішень необхідно мати об’єктивну інформацію про можливості підприємства досягтивідповідних цілей в різноманітних напрямках діяльності. Найбільш важливим є отриманнясукупної інтегральної оцінки, яка б враховувала всі можливості і всі обмеження.
Оцінка ресурсногопотенціалу дає змогу:
— оцінити степіньзалучення ресурсів в господарський оборот;
— оцінити степіньвикористання активної частини потенціалу;
— оцінитиефективність вкладених ресурсів, вкладених в формування і розвиток ресурсногопотенціалу.
Під оцінкоюресурсного потенціалу розуміється визначення величини економічних ресурсів, якоюволодіє і розпоряджається, і економічного результату їх ефективного використання.Оцінка ресурсного потенціалу підприємства може проводитися в натуральному івартісному вираженнях. Підводячи підсумок, необхідно відзначити, що трансформаціявідношень власності в Україні висунула перед економічною наукою цілий ряд новихпроблем і задач, які раніше не виникали, ще більше загострила проблеми відомі, аледо кінця не вирішені. Проблема полягає не тільки в пошуку відповідей, здопомогою яких показників оцінити ресурсний потенціал, а й у виборі позиціїоцінки.
Існують наступніпроблеми оцінки ресурсного потенціалу підприємства, які необхідно вирішити вході подальших досліджень:
— необхідністьрозроблення інтегрального показника оцінки ресурсного потенціалу підприємства;
 – вирішенняпроблеми співставлення вартісних і натуральних оцінок
— елементівпотенціалу підприємства;
— розробкасистеми збору достовірної вихідної інформації;
— вилученняподвійного рахунку при оцінці;
— розробка новихматематичних моделей оцінки ресурсного потенціалу;
— розробка івикористання коригуючи коефіцієнтів, наприклад таких, що враховують інфляційніпроцеси;
— розробкаметодів приведення у спів ставний вид абсолютних і відносних показників.

1.2Характеристика економічних можливостей підприємства
Ресурснийпотенціал підприємства — це сукупність матеріальних, нематеріальних, трудових,фінансових ресурсів, включаючи здатність робітників підприємства ефективновикористовувати названі ресурси для виконання місії, досягнення поточних тастратегічних цілей підприємства.
Ресурснийпотенціал підприємства можна охарактеризувати чотирма основними критеріями:
— реальнимиможливостями підприємства в той чи іншій сфері діяльності (включаючи інереалізовані можливості);
— обсягомресурсів як залучених, так і тільки підготовлених до використання увиробництві;
— здатністюкадрів (менеджерів) використовувати ресурси, вміння розпоряджатися ресурсамипідприємства;
— формоюпідприємництва та відповідною організаційною структурою підприємництва.
Склад ресурсногопотенціалу.
1. Матеріальні ресурси —це ресурси в натурально-речовинній формі, які використовуються у виробничій(господарчій) діяльності підприємства.
До їх складувходять основні фонди та частка обіжних фондів:
Основні фонди — це матеріально-речовинні цінності підприємства, яківикористовуються або призначені як засоби праці.
За класичноюекономічною теорією засобами праці є «річ або комплекс речей», якілюдина поміщає між собою та предметом праці для впливу на предмет праці тастворювання умов для виробничої діяльності.
До основних фондіввідносять будівлі, технічні споруди, обладнання, транспортні засоби та ін.
Не всі матеріальніцінності відносяться до основних фондів, а тільки ті, термін служби яких більше1 року й вартість в Україні більше 500 грн. за одиницю.
Інші відрізняючиознаки: основні фонди фізично зношуються, морально старіють, втрачаючи своюспоживацьку вартість у зв’язку з появою нових, більш досконалих, або меншоївартості видів обладнання, машин та ін.
Особливийхарактер поповнення зносу, а саме — через механізм регулярної амортизації тавіднесення суми амортизаційних відрахувань на поточні витрати підприємства тавключення їх в собівартість продукції (робіт, послуг).
Частина обіжних фондіввходить до складу матеріальних ресурсів. Це є малоцінні та швидкопсувніпредмети, пакувальний матеріал, паливо, електроенергія, технологічні та ін.
2. Нематеріальні ресурси— об’єкти промислової та інтелектуальної власності, здатні приносити користьтривалий час: гудвил, ноу-хау, база знань, база даних, патент, винахід та ін.
3. Трудовіресурси підприємства — кількість робітників, зайнятих на підприємстві, та тих,хто входе до його складу за основною та допоміжною діяльністю.
4. Фінансовіресурси — сукупність грошових прибутків та надходжень, які знаходяться врозпорядженні підприємства для виконання фінансових обов’язків, здійсненнявитрат на відтворення підприємства та для стимулювання робітників.
Фінансові ресурсидуже важливі як вихідний вид ресурсів для створення та діяльності підприємства,забезпечують процес виробництва, є неодмінною умовою безупинності процесу виробництва.Зверніть увагу на те, що в теперішній час, маючи достатню наявність напідприємстві основних фондів та кадрів, підприємства іноді не здатні працювати,тому що не мають необхідної суми готівкових грошових коштів (фінансовихресурсів).
5. Методи управління таорганізації ефективного використання ресурсів підприємства.
Загальним для всіх видівресурсів є питання про ефективність їх використання. Встановлено певногометодичного підходу в оцінці ефективності використання ресурсів.
Головне полягає в тому,що для оцінки ефективності того чи іншого виду ресурсів корисний результатдіяльності підприємства порівнюється з витратами на отримання цього корисногорезультату.
Якщо йдеться проматеріальні ресурси, то витрати — це середня вартість матеріальних витрат заперіод, який досліджується; якщо йдеться про трудові ресурси, то витрати — цефонд оплати праці та ін.
Корисний результат віддіяльності підприємства та одночасно від використання ресурсів називаютьефектом. Основними двома показниками господарчої діяльності, які називаютьефектом, є: перший — обсяг виручки від реалізації (товарообіг), другий —прибуток (доход).
Порівняння цих показниківіз розміром ресурсів, які використовуються, дає показник ефективність використанняресурсів.
Таким чином, ефект — цекорисний результат діяльності підприємства.
Враховуючи специфіку діяльності ряду підприємств, ефект підрозділяють наекономічний та соціальний. Економічна ефективність (екон. еф.) становить собоюпорівняння економічного ефекту з витратами на його отримання. При цьому можутьбути використаними два види показників:
Екон.ефективність=ефект(результат) \ витрати
Екон.ефективність=витрати \ ефект(результат)
Перший вид показниківназивають прямими, другий — зворотними.
Прямі показники характеризують величину економічного ефекту, отриманого наодиницю витрат, тобто віддачу витрат (фондовіддача, ресурсовіддача та ін.).Другий вид показників відображає величину витрат, необхідних для отриманняодиниці економічного ефекту, тобто витратомісткість (фондомісткість товарообігу,фондомісткість продукції, що виробляється, ресурсомісткість та ін.)

1.3 Показники ефективності роботипідприємства
Поняттяефективності — одне з центральних векономічній теорії та практиці. На будь-якому напрямі суспільного життя вонавизначає доцільність дій господарюючого суб’єкта в економічній системі.Розрізняють суспільну, виробничу, соціальну, технічну, економічну ефективність.Технічна ефективність визначає результативність дій, спрямованих навдосконалення техніки і технології, соціальна — на поліпшення умов праці,психологічного клімату в трудовому колективі тощо, економічна — на підвищенняприбутковості всієї господарської діяльності, суспільна — на подоланнянерівності в розподілі доходів і підтримання соціальної справедливості, виробнича— на мінімізацію витрат і максимізацію прибутку. Всі види ефективності тіснопов’язані між собою, взаємозалежні і разом визначають ефективність економічноїсистеми країни загалом.
Результати роботи підприємства аналізують за показниками, щохарактеризують сторони його діяльності, їх вибір залежить від мети аналізу.Визначення стратегічних цілей потребує порівняння результатів діяльностіконкретного підприємства з підприємствами-конкурентами. Для такого аналізувибирають узагальнюючі показники, що відображають діяльність окремих напрямівабо структурних підрозділів. Визначення тактичних цілей потребує контролюдіяльності підприємства, тобто розрахунку показників ефективностіфункціонування окремих підрозділів або виробництва окремого виду продукції.
Планування як розробка завдань підприємства на перспективнийі поточний періоди передбачає співставлення вигоди використання різних видівресурсів або їх поєднання у певному періоді та можливості їх зміни вмайбутньому. Кожна з цілей, що стоять перед підприємством, потребує аналізунизки показників, що дає змогу прийняти конкретні рішення щодо поведінкипідприємства. Джерелом інформації є звітність підприємства: річнийбухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух капіталу,звіт про рух коштів та ін. На основі даних звітності визначається кінцевийрезультат роботи підприємства у вигляді нарощування власного капіталу зазвітний період. Діяльність підприємства можна проаналізувати за економічнимипоказниками, об’єднаними у групи, кожна з яких характеризує економічнийпотенціал підприємства, економічну ефективність, конкурентоспроможність іфінансову стійкість.
Економічний потенціал підприємства характеризують: активифірми, обсяг продажів, прибуток чистий і валовий, основний і оборотний капітал,власний і позичковий капітал, виробничі потужності, науково-дослідні роботи таін.
Ефективність діяльності підприємства аналізують за такимипоказниками: прибуток, норма прибутку, рентабельність, а також показникамивикористання трудових ресурсів (продуктивність праці), основних виробничихфондів (фондовіддача, фондомісткість), матеріальних ресурсів(матеріаломісткість, матеріаловіддача) та ін.
Продуктивність праці є узагальнюючим показником оцінкиекономічної ефективності суспільного виробництва і в загальному виглядівимірюється як відношення виробленого національного доходу в країні досередньої чисельності працівників, зайнятих у галузях матеріальноговиробництва. В окремих галузях продуктивність праці обчислюється за валовоюпродукцією і визначається її кількістю, виробленою в одиницю робочого часу, абовитратами праці на одиницю продукції. На рівні підприємства основнимипоказниками продуктивності праці є виробіток і трудомісткість. Виробіток(прямий показник) визначає кількість продукції, виробленої в одиницю часу,трудомісткість (обернений показник) визначає витрати часу на виробництвоодиниці продукції. Вони розраховуються за формулами
/>

де W — виробіток; t — трудомісткість виробленої продукції; Q— обсяг виробленої продукції; Т — витрати живої праці на виробництво одиниціпродукції.
Як уже зазначалось вище, основними показниками ефективного використанняосновних фондів є фондовіддача, фондомісткість, матеріаловіддача іматеріаломісткість.
Конкурентоспроможність підприємства можна оцінити запоказниками обсягів продажів і їх збільшення, зростання рентабельності.
Фінансова стійкість підприємства характеризується можливістюпокривати за власні кошти вклади в основні фонди, оборотні кошти, нематеріальніактиви, не допускаючи при цьому невиправданої дебіторської та кредиторськоїзаборгованості та сплачуючи за своїми зобов’язаннями у визначені терміни.Фінансове становище підприємства можна проаналізувати за показникамиплатоспроможності, ліквідності, ефективності використання активів і власнихкоштів. Платоспроможність — це показник, що характеризує здатність підприємствавиконувати свої зобов’язання. Коефіцієнт платоспроможності дорівнює
/>
Коефіцієнт платоспроможності вимірює фінансовий ризик, тобтовірогідність банкрутства. Високий Кпсвідчить про мінімальний фінансовий ризик і гарні можливості для залученнядодаткових коштів інвесторів, низький — навпаки.
Ліквідність — це здатність вчасно сплатити борги (зобов’язання).Коефіцієнт ліквідності дорівнює
/>

Що вищий коефіцієнт ліквідності, то більша платоспроможністьфірми.

Розділ 2.Формування та використання ресурсів підприємства
 
2.1 Матеріальніта нематеріальні ресурси підприємства
 
У процесіспоживання матеріальні ресурси трансформуються в матеріальні витрати. Узагальній сукупності витрат витрати на виробництво займають, як правило,найбільшу частку, що свідчить про високу матеріаломісткість продукції.Відповідно виробнича діяльність підприємства та її результати залежать відефективної організації постачання і раціонального та економного використанняматеріальних ресурсів.
До матеріальних ресурсіввідносяться: капітал, основний і оборотний, земельні ресурси, енергетичніресурси.
Розрізняють загальні витрати матеріальних ресурсів та питомі ви тратиокремого виду продукції. Загальні витрати матеріальних ресурсів — це витратиокремих матеріалів або їх сукупності на виконання виробниче програми. Загальнівитрати сировини та матеріалів обчислюються показниках, сумирні — у вартісномувиразі. Питомі витрат виду матеріалів характеризують величину їх на одиницівиготовленої продукції. Для загальної характеристики витрат матеріальнихресурсів використовують показники матеріаломісткості. Показник питомих витратматеріальних ресурсів на одиницю продукції (питома матеріаломісткість)визначається за формулою
Mn= Mi/N
де Мп — питома матеріаломісткість;
Мі — виграти конкретного виду ресурсів;
N — кількість одиниць виготовленої продукції.
Показник витрат усіх матеріальних ресурсів у грошовому виразі на однуфізичну одиницю виготовленої продукції (загальна матеріаломісткість)визначається за формулою
Mз= Ма/N
де Мз загальна матеріаломісткість;
Мa — загальна сума матеріальнихвитрат, грн.
Наведені формули використовуються для розрахунку матеріаломісткостінескладних видів продукції (електроенергія, мінеральні добрива чавун, стальтощо). Для продукції таких галузей, як хімічна, деякі галузі машинобудування,де ні фізичний обсяг, ні обсяг її споживчих властивостей неможливо виразити водних одиницях виміру, рівень матеріаломісткості можна визначити витратамиконкретних видів матеріальних ресурсів на 1 грн. товарної (реалізованої абочистої) продукції.
Друга група показників — показники рівня корисного використанняматеріальних ресурсів — повніше відображає використання у виробництвіматеріальних ресурсів на всіх стадіях їх виробничого споживання У чорнійметалургії показником корисного використання матеріальних ресурсів є витратисировини на одиницю готової продукції (витратні коефіцієнти), що розраховуютьсявідношенням ваги витрачених матеріалів (залізної руди, вугільного коксу) натонну готової продукції (тонну чавуну).
На підприємствах обробної промисловості, зокрема в машинобудуванні,застосовують свої показники, які характеризують використання матеріальнихресурсів.
Показник відносної металомісткості;
Мв=Чв. м. /Ко. е
де Мв відносна металомісткість;
Чв. м — чиста вага, що дорівнює сумарній вазі металевих частин машини, т,кг;
Кое — кількість одиниць основної експлуатаційної характеристики(потужність трактора — к. с);
Коефіцієнт використання металу: n
Км = ∑ Rвіт Ni/Mвв
I=1
де Км коефіцієнт використання металу;
п — кількість різних видів продукції, при виробництві якихвикористовується даний вид металу;
R-віт — чиста вага металу в одиниці готової продукції і-го Ni — обсяг випуску продукції г-го видув натуральному виразі, од.;
Мвв — загальні валові витрати даного виду металу на випуск продукції. т,кг.
Показником корисного використання металу є також показник рівня відходівякий обчислюється відношенням величини відходів до величини загальних витратметалу:
Рв=Мвідх/Мз *100%
де Рв — рівень відходів, %
Мз — кількість спожитого металу, т, кг.
У хімічній промисловості є певні особливості обчислення показниківвикористання матеріальних ресурсів. Зокрема, тут немає такого поняття, як«чиста вага виробу».
Витрати матеріалів на хімічний процес або на одиницю продукціївизначаються відповідно до встановленої технології і називаються теоретичними.До їх складу не входять відходи.
Нематеріальніресурси — це частина потенціалу підприємства, що приносить економічну вигодупротягом тривалого періоду і має нематеріальну основу одержання доходів. До нихвідносяться об’єкти промислової й інтелектуальної власності, а також іншіресурси нематеріального походження.
Промисловавласність — поняття, використовуване для позначення виключного права нанематеріальні цінності: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарнізнаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки походження чи найменуваннямісця походження товару, а також право по припиненню недоброякісноїконкуренції.
Інтелектуальнавласність — юридичне поняття, що охоплює авторське право й ін. права, щовідносяться до інтелектуальної діяльності в області виробництва, науки, програмногозабезпечення, літератури і мистецтва.
Характеристикаоб’єктів промислової власності:
–  винахід — це нове технічнерішення, що володіє істотними відмінностями у вирішенні задач в будь-якійобласті народного господарства, що дає позитивний ефект. Право на винахідзасвідчується авторським посвідченням чи патентом;
–  промисловий зразок — новехудожньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, якевідповідає вимогам технічної естетики, придатне до здійснення промисловимспособом .
Існує дві формиохорони промислового зразка: посвідчення і патент. Не підлягають охороні якпромислові зразки вироби, зовнішній вигляд яких обумовлений винятково їхфункцією (гайки, болти, гвинти і т.п.), а також галантерейні, швейні,трикотажні вироби, тканини (крім декоративних), взуття, головні убори;
–  корисні моделі — це нові позовнішньому вигляді, формі, розміщенню частин чи по будівлі моделі. Дляреєстрації корисної моделі досить будь-яких змін, навіть у просторовомукомпонуванні моделі;
–  товарні знаки — позначення(ім’я, знак, символ чи сполучення їх), що поміщається на товарі чи йогоупакуванні для ідентифікації його і виробника. Якщо під товарним знакомнадаються послуги, то він називається знаком обслуговування.
Основнимивимогами до товарних знаків є їхня індивідуальність, впізнаваємість,привабливість для споживачів і охраноздатність, тобто можливість їхньоїофіційної реєстрації.
         Об’єктиінтелектуальної власності зв’язані з інформаційною системою й інформаційноюдіяльністю підприємства. До них відносяться: програмне забезпечення (сукупністьпрограм, використовуваних у роботі ЕОМ); банк даних (сукупність програмних,організаційних і технічних засобів, призначених для централізованогонагромадження і використання інформації); база знань (сукупністьсистематизованих основних зведень, що відносяться до визначеної галузі знань ізберігаються в пам’яті ЕОМ).
Іншінематеріальні ресурси:
– «ноу-хау»- технологія виробництва, науково-технічні, комерційні, організаційні йуправлінські знання, необхідні для функціонування виробництва. На відміну відсекретів виробництва «ноу-хау» не патентується, оскільки в значнійсвоїй частині складається з визначених прийомів, навичок і т.п. Поширення«ноу-хау» здійснюється насамперед за допомогою висновку ліцензійнихдоговорів;
– раціоналізаторськапропозиція — це технічне рішення, що є новим і корисним для підприємства, якомувоно подано що передбачає зміну конструкції. Його автору видається спеціальнепосвідчення — підстава права на авторство і винагороду;
– найменуваннямісця походження товару. Відбиває назву країни (чи місцевості) для позначеннявиняткових властивостей товару, викликаних природними умовами, людськимифакторами, національними особливостями, характерними для даного регіону.
– «гудвіл»- визначає імідж (репутацію) підприємства (фірми).
Нематеріальніактиви — це права на користування нематеріальними ресурсами. Власники об’єктівпромислової власності одержують виключне право на їхнє використання задопомогою патентів.
Патент — документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винаходом ізакріпляючий за особою, якому він виданий, виключне право на винахід.
Патент включаєпатентну грамоту єдиного зразка з розкриттям назви винаходу і дати йогопріоритету, прізвища автора, а також патентний опис — характеристику технічногорішення. Термін дії патенту складає в середньому 15-20 років. У цей часвиключається доступ фірм-конкурентів до запатентованої новинки і забезпечуютьсяумови для одержання додаткового прибутку, поки нова техніка не стане надбаннямбагатьох підприємств галузі.
На корисні моделіне видається патентна грамота. Модель заносять до спеціального реєстру, про щоробиться публікація в офіційному виданні, а заявник одержує посвідчення провиключне право на корисну модель терміном на 5 років.
Правовий захисттоварного знаку також здійснюється на основі його державної реєстрації.
На продуктінтелектуальної власності встановлюється авторське право — система правовихнорм, що визначають положення авторів наукових публікацій, літературних іхудожніх творів, програмного забезпечення для ЕОМ і їхніх взаємин з іншимиконтрагентами.
Правовий захистмісця походження товару виникає на основі його реєстрації.
Ноу-хау,раціоналізаторські пропозиції, гудвіл є власністю підприємства і не мають спеціальногоправового захисту, тому є складовою частиною так називаної комерційної таємниціпідприємства.
Реалізація прававласності на нематеріальні ресурси можлива шляхом їхнього використання самим власникомчи наданням (з його згоди) такого права іншій зацікавленій стороні у форміліцензійної угоди.
Ліцензія — дозвілліцензіара на використання приналежних йому прав промислової власності (навинахід, промисловий зразок, товарний знак), видаване іншому обличчю(ліцензіатові) на визначених умовах. Ці умови (термін, обсяги, винагороду)складають зміст ліцензійної угоди, що укладається ними.
На практицівикористовують кілька видів розрахунків за ліцензії:
1) періодичнівідсоткові відрахування («ройялті») від вартості виробленої іпродаваної ліцензійної продукції;
2) одноразовівинагороди — виплати твердо встановлених паушальних сум;
3) у видівзаємного обміну ліцензіями.
2.2 Формування тавикористання трудових ресурсів підприємства
 
Розрізняютьпоняття «трудові ресурси» і «трудові ресурси підприємства (персонал)»підприємства.
Трудові ресурси — це частина населення працездатного віку, що володіє необхідним фізичнимрозвитком, знаннями і практичним досвідом для роботи в народному господарстві.До трудових ресурсів відносять як зайнятих, так і потенційних працівників.
Трудові ресурсипідприємства (персонал) — це сукупність працівників різнихпрофесійно-кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві і які входять у йогообліковий склад.
Усі працівникипідприємства поділяються на дві групи:
– промислово-виробничийперсонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;
– непромисловийперсонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.
По характерувиконуваних функцій промислово-виробничий персонал (ПВП) підрозділяється начотири категорії: робітників, керівників, фахівців і технічних виконавців(службовців).
Робітники — цепрацівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (послуг), ремонтом,переміщенням вантажів і т.п. До них також відносяться прибиральниці, двірники,гардеробники, охоронці.
У залежності відхарактеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються наосновних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючий технологічнийпроцес).
Керівники — працівники, що займають посади керівників підприємств і їхніх структурнихпідрозділів (функціональних служб), а також їхні заступники.
 Фахівці — працівники, що виконують інженерно-технічні, економічні й інші функції. До нихвідносяться інженери, економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники,техніки й ін.
 Технічнівиконавці (службовці) — працівники, що здійснюють підготовку й оформленнядокументів, господарське обслуговування (діловоди, секретарі-друкарки,табельники, креслярі, копіювальниці, архіваріуси, агенти й ін.).
Співвідношенняпрацівників по категоріях характеризує структуру трудових ресурсівпідприємства.
У залежності відхарактеру трудової діяльності персонал підприємства підрозділяють по професіях,спеціальностям і рівню кваліфікації.
Професія — визначений вид діяльності (занять) людини, обумовлений сукупністю знань ітрудових навичок, придбаних у результаті спеціального навчання.
Спеціальність — вид діяльності в рамках тієї чи іншої професії, що має специфічні особливості іжадає від працівників додаткових спеціальних знань і навичок. Наприклад:економіст-плановик, економіст-бухгалтер, економіст-фінансист,економіст-трудовик у рамках професії економіста. Чи: слюсар-наладчик,слюсар-монтажник, слюсар-сантехник у рамках робочої професії слюсаря.
Кваліфікація — ступінь і вид професійної підготовки працівника, наявність у нього знань,уміння і навичок, необхідних для виконання роботи чи функцій визначеноїскладності, що відображається в кваліфікаційних (тарифних) розрядах ікатегоріях.
Дляхарактеристики трудового потенціалу підприємства використовується ціла системапоказників.
Кількіснахарактеристика персоналу виміряється в першу чергу такими показниками, якоблікова, явочна і середньоспискова чисельність працівників.
Обліковачисельність — це кількість працівників облікового складу на визначену дату зобліком прийнятих і вибулих за цей день працівників.
Для визначеннячисельності працівників за визначений період використовується показниксередньоспискової чисельності.
Середньосписковачисельність працівників за місяць визначається як частка від розподілу сумивсіх облікових даних за кожний день на календарне число днів у місяці. Прицьому у вихідні і святкові дні показується облікова чисельність працівників запопередню дату. Середньоспискова чисельність працівників за квартал (рік)визначається шляхом підсумовування середньомісячної чисельності працівників завсі місяці роботи підприємства в кварталі (року) і розподілу отриманої суми на3 (12).
Рух працівниківна підприємстві (оборот) характеризують наступні показники:
— коефіцієнтобороту по прийому — це відношення чисельності всіх прийнятих працівників заданий період до середньоспискової чисельності працівників за той же період;
— коефіцієнтобороту по вибуттю — це відношення усіх вибулих працівників до середньосписковаоїчисельності працівників;
— коефіцієнтплинності кадрів — це відношення вибулих з підприємства по неповажних причинах(з ініціативи працівника, через прогули й ін.) до середньоспискової чисельності(визначається за визначений період).
Для оцінкиперсоналу підприємства можна використовувати також показники, що визначають:
Рівень дисципліни= />;
Відношеннячисельності а)/>
окремих категорійпрацюючих = б)/>
Розрахунокчисельності працюючих — найважливіша задача визначення обґрунтованої потреби вкадрах для забезпечення безперебійного виробничого процесу на підприємстві.
Плановірозрахунки по кожній категорії працюючих ведуться з застосуванням різнихметодів визначення необхідної їхньої чисельності.
Розрахунковачисельність промислово-виробничого персоналу на плановий період визначаєтьсявиходячи з базисної чисельності (Чб), планованого індексу зміни обсягувиробництва (Jq) і відносної економії чисельності, отриманої в результатіпофакторних розрахунків росту продуктивності праці (ЭЧ):
Чп =Чб* Jq* ЭЧ.
Керуванняперсоналом зв’язано з розробкою і реалізацією кадрової політики, основнимицілями якої є:
— задоволенняпотреби підприємства в кадрах;
— забезпеченняраціонального розміщення, професійно-кваліфікаційного і посадового просуваннякадрів;
— ефективневикористання трудового потенціалу підприємства;
Реалізація цихцілей припускає виконання багатьох функцій, а саме:
– планування,наймання і розміщення робочої сили, включаючи добір, орієнтацію й адаптацію;
– навчання,підготовку і перепідготовку працівників, підвищення кваліфікації;
– оцінкуперсоналу (проведення атестації працівників, просування по службі й організаціякар’єри);
– визначенняумов наймання, праці і його оплати;
– мотиваціюпраці і дотримання дисципліни;
– забезпеченняформальних і неформальних зв’язків, створення сприятливого психологічногоклімату в колективі;
– реалізаціюсоціальних функцій (пільгове харчування на підприємстві, допомога родині,організація відпочинку й ін.);
– контрольза безпекою праці.
Роботу з кадрамина підприємстві здійснюють усі лінійні керівники, а також деякі функціональнівідділи і менеджери: відділ кадрів, відділ праці і заробітної плати, відділтехнічного навчання, керуючі (директора, менеджери) персоналом.
Найманняпрацівників здійснюється з зовнішніх і внутрішніх джерел.
До зовнішніхджерел відносять: регіональні біржі праці, державні центри зайнятості, вищінавчальні заклади і ПТУ.
Внутрішніджерела: підготовка працівників на самому підприємстві, просування своїхпрацівників по службі, прийом на роботу з рекомендації своїх співробітників іін.
Для вимірупродуктивності праці використовуються два показники: виробіток ітрудомісткість.
Виробіток — цекількість продукції, зробленої в одиницю робочого часу чи що приходиться наодного середньострокового працівника в рік (квартал, місяць).
Трудомісткістьхарактеризує витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції чи роботи.
Виробіток — найбільш розповсюджений і універсальний показник праці. Для його вимірувикористовують натуральні, умовно-натуральні і вартісні (грошові) одиницівиміру.
У залежності відспособу вираження обсягу продукції розрізняють три основних методи вимірупродуктивності праці: натуральний, трудовий і вартісний.
При натуральномуметоду рівень продуктивності праці обчислюється як відношення обсягу продукціїу фізичних одиницях виміру до середньострокової чисельності персоналу.
При трудовомуметоду обсяг продукції обчислюється в нормо-годинах.
Рівеньпродуктивності праці вартісним методом визначається шляхом розподілу обсягупродукції в грошовому вираженні на середньострокову чисельність персоналу.
У залежності відскладу витрат, що включаються в трудомісткість продукції, розрізняють наступніїї види:
а) технологічнатрудомісткість (витрати праці основних робітників);
б) трудомісткістьобслуговування виробництва (витрати праці допоміжних робітників);
в) виробнича трудомісткість(витрати праці основних і допоміжних робітників);
г) трудомісткістькерування виробництвом (витрати праці керівників, фахівців і службовців);
д) повнатрудомісткість (витрати праці всього промислово-виробничого персоналу).
Факторипідвищення продуктивності праці можна класифікувати по трьох напрямках:
1) фактори, щостворюють умови для росту продуктивності праці: рівень розвитку науки,підвищення кваліфікації працівників, зміцнення трудової дисципліни, скороченняплинності кадрів і ін.)
2) фактори, щосприяють росту продуктивності праці: матеріальне і моральне стимулювання,удосконалювання оплати праці, упровадження науково і технічно обґрунтованихнорм праці, упровадження прогресивної технології й ін.
3) фактори, щобезпосередньо визначають рівень продуктивності праці на підприємстві:механізація й автоматизація виробничих процесів, поліпшення якості праці,ліквідація простоїв, усунення браку, удосконалювання керування й організаціїпраці й ін.
Базою підвищеннярівня продуктивності праці є науково-технічний прогрес.
2.3Формуванняфінансових ресурсів підприємства
Фінансові ресурсипідприємства — це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженнісуб’єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань,здійсненню витрат по розширеному відтворенню й економічному стимулюваннюпрацюючих. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних іприрівняних до них засобів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку інадходження коштів від фінансово банківської системи в порядку перерозподілу.
Первіснеформування фінансових ресурсів відбувається в момент становлення підприємства,коли утвориться статутний фонд. Його джерелами в залежності відорганізаційно-правових форм господарювання виступають: акціонерний капітал,пайові внески членів кооперативів, галузеві фінансові ресурси (при збереженнігалузевих структур), довгостроковий кредит, бюджетні засоби. Величинастатутного фонду показує розмір тих коштів — основних і оборотних, — якіінвестовані в процес виробництва.
Основним джереломфінансових ресурсів на діючих підприємствах виступає вартість реалізованоїпродукції (наданих послуг), різні частини якої в процесі розподілу виторгуприймають форму грошових доходів і нагромаджень. Фінансові ресурси формуються головнимчином за рахунок прибутку (від основного й іншого видів діяльності) іамортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів такожвиступають:
— виторг відреалізації вибулого майна,
— стійкі пасиви,
— різні цільовінадходження (плата за перебування дітей у дошкільних установах і т.д. ),
— мобілізаціявнутрішніх ресурсів у будівництві й ін.
Поряд зперерахованими вище важливу роль грає ще одне джерело фінансових ресурсів — пайові й інші внески членів трудового колективу.
Значні фінансовіресурси, особливо по знову створюваним і реконструйованим підприємствам, можутьбути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їхньої мобілізації є: продажакцій, облігацій і інших видів цінних паперів, що випускаються данимпідприємством, кредитні інвестиції.
До переходу наринкові умови господарювання значні фінансові ресурси підприємства одержувалина основі внутрішньогалузевого перерозподілу коштів і бюджетного фінансування.Однак принципи ринкового господарювання, упровадження комерційних початків удіяльність підприємств, природно, зажадали принципово інших підходів доформування фінансових ресурсів. Орієнтація на ініціативу і заповзятливість,повна матеріальна відповідальність обумовили дві найважливіших зміни в областіфінансових взаємозв’язків підприємств з іншими структурами: по-перше, розвитокстрахових операцій, і, по-друге, істотне скорочення сфери безоплатноодержуваних асигнувань. У цьому зв’язку при переході на ринкові основигосподарювання в складі фінансових ресурсів, формованих у порядкуперерозподілу, усе велику роль поступово будуть грати виплати страховоговідшкодування, що надходять від страхових компаній, і все меншу — бюджетні ігалузеві фінансові джерела. Підприємства зможуть одержувати фінансові ресурси:від асоціацій і концернів, у які вони входять (лише в тому випадку, якщо цепередбачено механізмом використання відповідних грошових фондів); відвищестоящих організацій — при збереженні галузевих структур; від органівдержавного керування — у виді бюджетних субсидій на строго обмежений переліквитрат. Зате в умовах функціонування ринку цінних паперів з’являться такі видифінансових ресурсів, як дивіденди і відсотки по цінних паперах інших емітентів,а також прибуток від проведення фінансових операцій.
Використанняфінансових ресурсів здійснюється підприємством по багатьом напрямкам, головнимиз який є:
– платежіорганам фінансово-банківської системи, обумовлені виконанням фінансовихзобов’язань. Сюди відносяться; податкові платежі в бюджет, сплата відсотківбанкам за користування кредитами, погашення раніше узятих позичок, страховіплатежі і т.д. ;
– інвестуваннявласних засобів у капітальні витрати (реінвестування), зв’язане з розширеннямвиробництва і технічним його відновленням, переходом на нові прогресивнітехнології, використання «ноу-хау» і т.д.;
–  інвестуванняфінансових ресурсів у цінні папери, що здобуваються на ринку: акції й облігаціїінших фірм, звичайно тісно зв’язаних кооперативними постачаннями з данимпідприємством, у державні позики і т.п. ;
– напрямокфінансових ресурсів на утворення грошових фондів заохочувального і соціальногохарактеру;
– використанняфінансових ресурсів на благодійні цілі, спонсорство і т.п..
В даний часнадзвичайно зростає не тільки роль керівників підприємств, членів правліньакціонерних компаній, але і фінансових служб, що грали другорядну роль в умовахадміністративно-командних методів керування. Вишукування фінансових джерелрозвитку підприємства, напрямків найбільш ефективного інвестування фінансовихресурсів, операції з цінними паперами й інші питання фінансового менеджментустають основними для фінансових служб підприємств в умовах ринкової економіки.Досягнення успіху в області фінансового менеджменту багато в чому залежить відтакого поводження працівників фінансових служб, при якому головними стаютьініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність операцій і виправданийризик, ділова хватка.
Мобілізуючи коштиінших власників на покриття витрат свого підприємства, працівники фінансовоїслужби насамперед повинні мати ясне представлення про цілі інвестуванняресурсів і уже відповідно до них давати рекомендації про форми залученнязасобів.

Розділ 3.Проблеми та напрями підвищення ефективності формування та використання ресурсівпідприємства
 
3.1 Проблеми формування та використанняресурсів підприємства
 
Востанні роки в усьому світі спостерігається зниження ефективностіресурсовикористання. Проблема стає галузевою, міжнародною, державною. Причомупроблема ресурсовикористання є актуальною для підприємств будь-якої формивласності та галузевої належності. Раціональність використання ресурсівформується на мікрорівні та залежить, беперечно, від досконалості процесів, якісупроводжують використання ресурсів по всьому шляху їх споживання віднормування, під яким розуміється встановлення оптимальної величини витратресурсу на умовну одиницю (виріб, операцію і т. ін.)
Процеснормування ресурсовикористання свідчить про взаємопов’язанність великоїкількості чинників, які можуть впливати на рівень ресурсовикористання іхарактер дії яких складно врахувати, оскільки зміни в зовнішньому тавнутрішньому середовищах носять постійний характер. Процес нормування — ширшийніж виробничий, так як охоплює зовнішнє середовище підприємства: ринкисировини, ринки продукції, фінансові тощо. Умови використання нормативнихчинників мають свої особливості, що залежать від призначення, використання,технологічного рівня продукції та інш. Так на кожному підприємстві споживаєтьсявелика кількість різних видів матеріальних ресурсів. Тому окремі підприємствавстановлюють норми шляхом укрупнення, за аналогією з іншими об’єктами, зазвітними даними і т. ін., що зовсім неприйнятно з точки зору їх оптимальноївеличини [4, с. 257]. Встановлення норм витрат матеріальних ресурсів помінімуму ще не гарантує мінімум витрат на продукцію. Інакше кажучи, міжнормованою вартістю матеріалів, безпосередньо використаних на виготовленняодиниці продукції, та матеріальними витратами, що сформувалися фактично, єпевний «розрив». У процесі аналітичних досліджень було з’ясовано, що коефіцієнтданого «розриву» становить від 1,02 до 1,3 [2, с. 96]. Управління цим розривому розрахунках та можливість його регулювання повинно стати одним із завданьресурсовикористання. В ринкових умовах завдання управління процесомресурсовикористання починає включати не тільки розрахунок первісної натуральноїнорми, а й застосування нормування витрат ресурсів у вартісному виразі тавідстежування тенденції зміни матеріалоємності протягом усього процесу, тобтостворення системи моніторингу.
Порядз обмеженістю процесу нормування етапу виробництва, було з’ясовано, що і в йогомежах на сучасному етапі функціонування виробничих систем не всі процесисупроводжуються нормуванням. Крім того, не проводиться аналіз впливу рівняіснуючих норм на ефективність виробництва. Відсутній аналіз якості норм, їханалітичне обгрунтування у складі завдань ресурсовикористання, а на стикахетапів виробничо-комерційного циклу він взагалі не проводиться. Це створюєумови неврегульованності левової складової вартості витрат. Теоретичне узагальнення існуючих методичних основдозволяє стверджувати, що для їх більш глибокого аналізу потребуєтьсяузагальнення і удосконалення організаційних та технологічних інструментаріїв,що використовуються.
Вирішеннюданої проблеми сприятиме якісно новий підхід як до нормування, так і оцінкинормативної бази, який повинен відповідати діалектичному методу, передбачати тавраховувати всі взаємозв’язки, а його процес розглядатися як сукупністьбагатьох елементів, пов’язаних між собою. Нормування окремих видів ресурсівзалежить від складових комерційно-виробничого циклу виготовлення і реалізаціїпродукції, причому кожен етап цього процесу має особливості свого нормування.Єдиний процес ресурсовикористання потребує системного розгляду формування нормз моменту їх розробки, можливих змін на етапі забезпечення виробничого процесуресурсами, використання ресурсів у виробництві та на етапі реалізації готовогопродукту. При вирішенні проблеми підвищення ефективності використання ресурсівнагальним стає завдання створення механізму їх сукупної ефективності, щоможливо за умов виокремлення проблеми нормування ресурсів в окрему обслуговуючупідсистему.
Формуваннятехнологічної схеми процесу ресурсовикористання та її застосування повинноздійснюватись з урахуванням системного характеру процесу ресурсовикористання,вона повинна передбачати чітко визначені параметри «входу» процесу і його«виходу», а також зміст, послідовність, систему показників і суб’єкти окремихетапів процесу ресурсовикористання. Слід відмітити, що характерною ознакоюпроцесу є велика кількість учасників формування та використання норм витратресурсів, діяльність яких упродовж усього процесу не координується і нерегулюється з точки зору кінцевого результату, що мотивує доцільністьоб’єднання цих завдань в одному структурному підрозділі під єдинимкерівництвом. Підрозділ може спиратися на єдиний за принципами нормування таметодичними підходами, показниками якості, відповідальності та ін. стандартресурсовикористання. Саме наявність об’єднуючого показника та механізмунормування з наступним його аналізом дозволить суттєво підвищити якістьуправлінських рішень щодо використання виробничих ресурсів.
Щостосується аналізу ефективності використання ресурсів підприємств, то вонаоцінюється шляхом визначення «ціни» кожного виду ресурсу, тобто витратпідприємств на його придбання та віддачі (ефективності) цих витрат. На низькуефективність використання ресурсів, крім відсутності якісного нормування,впливає і недосконалий аналіз ресурсовіддачі, який спирається на обмеженусукупність показників.
Узагальнюючіпоказники ресурсовіддачі (фондовіддача, матеріаловіддача і т. д. ) недозволяють дати відповідь на питання, як вони використовуються. Навіть прианалізі рівня й динаміки цих показників, обчислених за товарною продукцією,спостерігається різна тенденція. Крім того, слід мати на увазі, що товарнапродукція виготовлена на підприємстві, містить і ту частину вартості, якастворена за межами підприємства (уречевлена праця) і перенесена живою працею ззасобів виробництва на виготовлену продукцію. Ця обставина може істотно змінитидинаміку ресурсовіддачі без зусиль з боку підприємства. Показникиресурсовіддачі дають загальні характеристики процесу ресурсовикористання, апитання рівня якості, безпосередньої вартості й ефективності залишаються позаувагою. Разом з тим, їх рівень, як плановий, так і фактичний не достатньовикористовується керівництвом та іншими фахівцями для оцінки якості системинормування ресурсу. До того ж, серед них відсутні показники оцінки якості норм.Це вимагає глибокого аналізу формування норм, визначення всіх чинників, щовпливають на даний процес.
Усучасних умовах традиційний аналіз і оцінка рівня використання кожного звеликої кількості застосованих на підприємстві ресурсів не може задовольнитипотреби управління ефективністю діяльності підприємства. Необхідно здійснюватицілісний комплексний аналіз ресурсовикористання на підприємстві та впливу цьогопроцесу на кінцеві результати діяльності. Потрібен комплексний підхід до оцінкирівня ресурсомісткості, під якою розуміється сукупність витрат всіх видівресурсів, що припадають на одиницю доходів.
Вирішенняпроблеми раціонального ресурсовикористання можливе за умови доповненняуправління цим процесом функцією моніторингу зміни ресурсомісткості виробництвакожного з етапів виробничо-комерційного циклу та розширення завдань аналізу.Аналіз нормування і використання ресурсів підприємства має проводитися по двохосновних напрямках: перший, пов’язаний із забезпеченням підприємства нормамивитрат ресурсів та їх якості; другий — з їх регулюючим впливом на ефективне іраціональне ви користання ресурсів. Аналіз процесу ресурсовикористання слідздійснювати за етапами входження ресурсів у процес на підставі норм,розроблених для кожного його виду та кожного «кроку» їх просування, інформаціядля реалізації яких повинна спиратися на якісно нову систематизацію норм.Створення можливості визначення ефективності ресурсовикористання в практичнійдіяльності потребує відповідних нормативів, організації управлінських процесів,розширення аналітичної бази, інформаційної бази, в т. ч. і за рахунокзбільшення кількості показників у процесі аналізу, використання нормативнихпоказників вартісної оцінки процесу відтворення та загальної ефективностіпроцесу ресурсовикористання.
3.2 Перспективи підвищенняефективності формування та використання ресурсів підприємства
Ефективність використання ресурсів іпідвищення рівня економічної стійкості підприємства в сучасних економічних умовахзначною мірою залежить від наявності, використання й вдосконалення економічногопотенціалу підприємства. Однією з особливостей нестійкого функціонування
сучасних підприємств є кількісна, якісната структурна недосконалість економічного потенціалу господарюючих суб’єктів, щозумовлена великими втратами ресурсів у здійсненні реформ і складним фінансовимстановищем підприємств.
Використання й вдосконалення економічногопотенціалу до необхідного рівня повинно надавати можливість підприємству дляефективного застосування своїх ресурсів, а значить сприяти поглинанню зовнішніхй внутрішніх дестабілізуючих факторів, що є свідченням стійкості функціонування[2].
Першочерговим етапом у покращанняфінансового стану українських підприємств є пошук оптимального співвідношення власногоі позикового капіталу, яке б забезпечило мінімальний фінансовий ризик за максимальноїрентабельності власного капіталу. Оптимізація ліквідності підриємствареалізується за допомогою оперативного механізму фінансової стабілізації – системизаходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення фінансових зобов’язань, а зіншого, на збільшення грошових активів, що забезпечують ці зобов’язання.Фінансові зобов’язання підприємство може зменшити за рахунок: зменшення суми постійнихвитрат (зокрема витрат на утримання управлінського персоналу); зменшення рівняумовно-змінних витрат; продовження строків кредиторської
заборгованості за товарними операціями;відтермінування виплат девідендів та відсотків. Збільшити суму грошових активівможна за рахунок: рефінансування дебіторської заборгованості (шляхом факторингу,врахування та дисконтування векселів, форфейтингу, примусового стягнення);прискорення оборотності дебіторської заборгованості (шляхом скорочення термінівнадання комерційного кредиту); оптимізація запасів товарно-матеріальних цінностей(шляхом встановлення нормативів товарних запасів методом техніко-економічнихрозрахунків); скорочення розмірів страхових, гарантійних та сезонних запасів наперіод перебування підприємства у фінансовій кризі.
Також, на мою думку одним зперспективних напрямівпідвищення ефективності формування тавикористання ресурсів підприємства є застосування ресурсних стратегійуправління на підприємстві.
Середосновних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділитидва напрямки підвищення вище згаданих показників – організаційний,технологічний та ресурсний.
Вмежах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищенняефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьомунасамперед увага звертається на ефективність управління.
Важливоюскладовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення,є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слідпроаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт – відрівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства вцілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їхдіяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більшефективних типів виробництва (масового, великосерійного).
Вмежах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічноговідставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема цяє комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний.Перший з них — це удосконалення технічної бази, а другий — організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подоланнятехнічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучаснітехнології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративноюкультурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовішихкомпаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.
Ресурснийнапрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використаннянаявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слідвраховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартостіпродукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній частокамортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показникислід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показникаминайближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником єшвидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрематакі:зменшенняобсягів незавершеного виробництва; удосконаленнясистеми матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничихзапасів;прискоренняреалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);зменшенняобсягів дебіторської заборгованості.
Крімтого, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використанняматеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини втрат та нераціональноговикористання ресурсів; забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів;організувати використання вторинних ресурсів; створити систему заохочення заекономію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість;акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.
Щодоаналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тутслід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньозмінні втрати робочого часу;втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; рівень використання засобівмеханізації, автоматизації праці та комп’ютерної техніки; аналіз системистимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структурипрацюючих.

Висновок
У загальному виді ресурси підприємстварозуміються як сукупність засобів, запасів,джерел, засобів і предметів праці, що маються в наявності впідприємства і здатних бути мобілізованими і приведеними в дію, а також використаними для досягнення його цілей.Мати достатні ресурси для підприємства означає мати у своєму розпорядженнінеобхідні можливості за певних умов для свого розвитку і нормальногофункціонування відповідно до поставленої мети.
Теоретичне осмислення сутності ресурсів як основи економічногорозвитку, виявлення їхніх джерел, розробка шляхів, форм і методів їхньоговикористання дозволяють сформулювати принципи активізації економічної політикипо інтенсифікації економічних процесів. В умовах складностей розвиткуукраїнської економіки визначення ресурсних можливостей повинне статипріоритетним напрямком стратегії будь-якого господарюючого суб’єкта. Тенденціязалежності економічного росту від стану потенціалу очевидна, завжди відзначалося творцями теоріїекономічного росту, підтверджується практикоюгосподарювання.
Усучасних умовах традиційний аналіз і оцінка рівня використання кожного звеликої кількості застосованих на підприємстві ресурсів не може задовольнитипотреби управління ефективністю діяльності підприємства. Необхідно здійснюватицілісний комплексний аналіз ресурсовикористання на підприємстві та впливу цьогопроцесу на кінцеві результати діяльності. Потрібен комплексний підхід до оцінкирівня ресурсомісткості, під якою розуміється сукупність витрат всіх видівресурсів, що припадають на одиницю доходів.
Оскількиекономічний результат виробництва в загальному виді визначається різницеюдоходу від продажу продукції (робіт, послуг) і витрат ресурсів на їхнєвиробництво і реалізацію, важко переоцінити важливість аналізу витрат ресурсіві управління ними на підприємстві.
Управлінняресурсами — засіб досягнення підприємством високого економічного результату. Вумовах, коли спад виробництва в Україні досяг критичної риси і поставив цілігалузі буквально на грань виживання, три чверті промислових підприємств немають прибутку, цього основного джерела розвитку. Більшість керівників іфахівців усвідомили нарешті, що тільки грамотне відношення до ресурсів на всіхетапах виробничого процесу дозволить виправити положення. До цього рішенняпідштовхує і систематичний ріст цін і тарифів на усі види ресурсів. Практичнона кожнім підприємстві маються резерви для зниження витрат до раціонального рівня,що дозволяє домогтися росту економічної ефективності діяльності, підвищенняконкурентноздатності.
Вирішенняпроблеми раціонального ресурсовикористання можливе за умови доповненняуправління цим процесом функцією моніторингу зміни ресурсомісткості виробництвакожного з етапів виробничо-комерційного циклу та розширення завдань аналізу.Аналіз нормування і використання ресурсів підприємства має проводитися по двохосновних напрямках: перший, пов’язаний із забезпеченням підприємства нормамивитрат ресурсів та їх якості; другий — з їх регулюючим впливом на ефективне іраціональне ви користання ресурсів.

Список використаних джерел
1. ГосподарськийКодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV// Із змінами і доповненнями,внесеними Законами України станом від 9 січня 2007 року N 549-V
2. ЗаконУкраїни «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII // Іззмінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 17 листопада 2005року N 3107-IV
3. ЗаконУкраїни „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність вУкраїні” від 12 липня 2001 року N 2658-III // Із змінами і доповненнями,внесеними Законами України станом від 9 вересня 2004 року N 1992-IV.
4. АвдеенкоВ.Н., Котлов В.А. Производственный потенциал промышленного предприятия. — М.:Фінанси і статистика, 1999. — 255с.
5. Акулич И.Л., Герчиков И. З. Маркетинг: Учеб. пособие. –Мн.: Интнрпрессервис; Мисанта,2003. –397с.
6. АзоевГ.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы / Гос. ун-т управления,Нац. фонд подготовки фин. и упр. кадров. — М.: ОАО «Тип.»Новости”, 2000. — 256 с.
7. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента: учебное пособие –3-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 526 с.
8.  БатенкоЛ.П., Зав городніх О.А.Ліщинська В.В. Управління проектами: навч. посібник.-К., КНЕУ,2003.- 231 с.
9. Бороненкова С.А. Управленческий анализ – М.: Финансы і статистика,2001. – 384 с.
10.  Василенко В.О., Ткаченко Т.І.Стратегічне управління. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2003.
11.  Васильков В.Г. Організаціявиробництва: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 2003. — 524 с.
12. Большой коммерческий словарь/ под ред. Т.Ф. Рябовой. – М.: Война и мир, 1996.–399 с.
13. ГетьманО.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: навчальний посібник для студентіввищих навчальних закладів.- Київ, Центр навчальної літератури, 2006. – 488 с.
14.  Грещак М.Г., ГребешковаО.М., Коцюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч.посібник.– К.: КНЕУ,2001 – 228 с.
15. Економікапідприємства: Підручник / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 2003. – 608 с.
16.  ІвашенкоВ.І., Болюх М.А. Економічний аналіз господарськоїдіяльності.-Київ: НІЧЛАВА,2001.-204 с.
17. ІзмайловаК.В. Фінансовий аналіз.-Київ: МАУП,2001-152 c.
18.  Ковалев В.В. Введение вфинансовый менеджмент. М.: «Финансы и статистика», 2001. — 276 с.
19. КоробовМ.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств.-Київ: Знання,2002.-294с.
20.  Котлер Ф., Армстронг Г.,Сондерс Д., Вонг В. Основы маркетинга: Пер. с англ. — 2-е европ. изд. К.; М.;СПб.: Издат. дом “Вильямс”, 1998 – 379 с.
21. Котлер Ф.Маркетинг, менеджмент. Анализ, планирование, внедрение, контроль. М., Издат.дом “Вильямс”, 1999 – 452 с .
22.  КотлерФ. Маркетинг в третьем тысячелетии. Как создать, завоевать и удержать рынок — М., Издат. дом “Вильямс”, 2000 – 507 с.