Кейнсіанство

Міністерствоосвіти і науки України
Київськийнаціональний торговельно-економічний університет
Рефератз предмету: Національна економіка
Натему «Кейнсіанство»
Київ2009

Джон МейнардКейнс – «батько-засновник» кейнсіанської теорії. У 1915 р. вінзавершує і згодом публікує свій «Трактат про вірогідність» — плідйого захоплення математикою. Правда, філософ Б. Рассел відізвався про цю роботуКейнса не без іронії: «Книга дуже важка для того, щоб її дуже хвалити».Свою першу економічну монографію “Індійська валюта і фінанси” Кейнсопублікував в 1913 р. Вінрекомендував зберегти підлегле положення валюти домініону по відношенню доанглійської, яка повинна, на його думку, твердо спиратися на золотий стандарт.Тут позначився його інтерес до теорії грошей, вірність якої він зберігав всежиття. У 1919 році виходить книга «Економічнінаслідки Версальського договору», що стала бестселером і що викликаланезадоволення урядових кругів Великобританії. Кейнс писав: «Якщо минавмисно прагнемо до зубожіння в Центральній Європі, то відплата не змуситьсебе довго чекати». Наступною великою роботою Кейнса став «Трактатпро грошову реформу» (1923 р.), де доводиться необгрунтованість поверненняБританії до золотого стандарту. Тут же вперше висувається як ключова проблема зайнятість і вказується, щоінфляція, стимулююча економічно активні елементи суспільства, є меншим злом, таяк на світі, що зубожів, набагато небезпечніше провокувати безробіття, чимнезадоволення рантьє. Ці ідеї Кейнс розвивав також в памфлетах «Економічнінаслідки валютної політики містера Черчилля» і «Кінець laissez fair»,де критикував політику невтручання держави в економіку класичний принцип «laissezfair».
У 1930 р.виходить в світ двотомний «Трактат про гроші». Окрім питань грошовогозвернення, Кейнс розробляє тут основи теорії зайнятості і національного доходу,висуваючи на перший план проблему економічної нестабільності і намічаєпринципово новий підхід до неї по засобом аналізу співвідношення міжінвестиціями і збepеженнями. Тут бере свій початок концепція «ефективного попиту», що сталанесущою опорою кейнсіанської теорії.
Опублікована в1936 році головна праця Кейнса теорія зайнятості, відсотка і грошей”знаменувала собою революційний переворот в розвитку економічної думки. Автор впередмові протиставляє свій метод класичній спадщині А. Сміта і Д. Рікардо.
На початку другоїсвітової війни Кейнс був запрошений експертом в міністерство фінансів (казначейство).Його робота «Як платити за війну» (1940 р.) намічала радикально новийплан вирішення проблеми міжнародних фінансів.
Дж. Кейнсвважається творцем системи державного регулювання економіки, хоча воно швидшеслідство, чим спонукальний мотив макроекономічного аналізу.
Стимулятором виробництває, згідно кейнсианською моделлю, попит, визначуваний як психологічна готовністьсуспільства до вжитку. Річ у тому, що дохід домашнього господарства, фірми,країни в цілому, як правило, збільшується швидше, ніж його вжиток, якособистий, так і виробничий, причому у міру зростання добробуту ця різниця міждоходом і вжитком стає вельми значною. Таким чином, в розвиненій економіцівиникає чинник відкладеного попиту, заощаджень. Останні існують у виглядібанківських рахунків і інших пасивів. Завдання полягає в тому, щоб активізувати, змусити працюватичастину національного доходу, що зберігається. Заощадження повинніперетворитися на складову частину ефективного попиту. І тут на сценіз’являється держава зі всім інструментарієм фіскальної (держбюджетною) ікредитно-грошової політики. Центральний банк розміщує позики (продаєоблігації), розподіляє пільгові кредити; проводяться державні закупівлі товаріві послуг; будується інфраструктура і соціальний сектор. Природно, що бюджетнівитрати перекривають засоби, мобілізуємиє за рахунок позик. Кейнсіанциі радятьвикористовувати податки, а також, у відомих межах, грошову емісію. Також, Кейнсстворив оригінальну теорію вірогідності, не зв’язану з аксиоматіткой Лапласа,Р.Фон Мізеса або Колмогорова, засновану на припущенні, що вірогідність єлогічним, а не числовим відношенням.
Історіяекономічної думки XX ст. ознаменована виникненням та подальшим розвиткомкейнсіанства — одного з провідних наукових напрямів світової економічної теорії.Його теоретичною основою стало вчення Дж.М. Кейн-са — нова наукова парадигма,становлення якої було найбільш вагомою революційною подією у розвитку світовоїекономічної думки ЗО—40-х pp. минулого століття. З самого початку вонавикликала бурхливу полеміку серед економістів. Представники неокласики (А.Пігу, Ф. Хайєк, Г. Хаберлер та ін.) критикували Кейнса за розрив зі старимитрадиціями. Але починаючи з другої половини 30-х pp. XX ст. його теоріязнаходить все більше нових прихильників і поступово перетворюється навизначальний напрям економічної теорії. Впродовж XX ст. кейнсіанський напрямзазнав тривалої еволюції .
Утвердженнякейнсіанства як альтернативного неокласиці напряму означало кінець ери їїтеоретичного панування. Кейнсіанство на тривалий історичний період, аж досередини 70-х pp. XX ст., перебрало на себе роль домінуючого напряму світовоїекономічної теорії. Це було обумовлено низкою об’єктивних причин. Теорія Кейнсабільш глибоко і адекватно враховувала нові історичні зміни, яких зазнав механізмгосподарювання провідних країн світу. Дж.М. Кейнс, як вже зазначалось, відкинувідеї неокласиків про автоматичне регулювання ринкової економіки, про тотожністьумов заощадження та інвестування, про досконалість дії стихійних регуляторів макроекономічноїрівноваги, про цілковиту еластичність цін тощо. В теорії Кейнса враховувалисязначні зміни ринкових відносин, наявність великих корпорацій, відсутністьгнучкості та рухливості цін, зростання профспілкового руху, який перешкоджавстихійному коливанню заробітної плати. Кейнсіанство отримало світове визнанняне тільки через теоретичні новації та поглиблення пізнання природи економічнихявищ, але й значною мірою завдяки своїй головній політико-економічній установці— обґрунтуванню необхідності державного регулювання господарських процесів.
Кейнсіанство —одна з провідних течій сучасної економічної думки. Для розуміння теоретичноїсистеми кейнсіанства передовсім треба згадати історичну епоху її виникнення йусвідомити, що саме особливості цієї епохи зумовили її появу. Головною з цихособливостей було швидке руйнування з розвитком капіталізму механізмівавтоматичного ринкового саморегулювання. На межі XX ст. монополії остаточнознищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Отже,сама дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринковогомеханізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринках товарів, праці такапіталу. Найнаочнішим свідченням цього стала світова економічна криза1929—1933 pp. та наступна депресія 30-х років. Криза продемонструвала очевиднуневідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил таірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення таускладнення господарського механізму нагально потребували планомірногорегулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролідержави в економіці.
Спочатку посиленедержавне втручання в економічне життя пояснювалося суто практичнимиміркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку «Загальнатеорія зайнятості, процента і грошей», Дж. М. Кейнс створив цю теоретичнуплатформу і став ідеологом нового напряму у економічній науці, котрийобґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівніта необхідність державного втручання в економічні процеси.
Кейнсіанствопоставило під сумнів не тільки метод аналізу, але й самі принципи класичногопідходу. Кейнс висунув положення про те, що економічна система ринкового типуспоконвічне є неврівноваженою і такою, що прагне автоматично відтворювати цейстан. Вона в принципі неврівноважена, оскільки через низку об’єктивних причинсукупний попит має тенденцію відставати від наявних економічних можливостей.Результат — хронічне недовикористання ресурсів і кризи. Усе це виявляється лишев процесі переходу на інший, макроекономічний рівень аналізу, де досліджуютьсяагреговані показники сукупного попиту, сукупної пропозиції, національногодоходу, заощаджень та інвестицій.
У центрі увагиДжона Кейнса — проблема чинників, що визначають величину сукупного попиту,оскільки попит усупереч твердженням прихильників законів Сея не випливаєавтоматично за пропозицією, а визначається величиною національного доходу, щорозпадається па споживання і заощадження. Споживана частина, яка і визначаєефективність попиту, має тенденцію відставати від тієї, що зберігається, черезвластиву людям психологічну схильність витрачати менше, ніж приростає їхнійдохід. Звідси — постійна проблема недостатності попиту. Основні надії на йогостимулювання покладалися на нагромадження і приріст інвестицій. Якби вдалосяспонукати одержувачів доходів значну частину їхніх заощаджень знову інвестуватиу виробництво, проблема недовикористання ресурсів була б знята. Однак зробитице складно, по-перше, через зниження граничної ефективності (прибутковості)капіталу, оскільки висока ставка відсотку робила інвестиції мало привабливими;по-друге, через перевагу ліквідності, тобто бажання тримати здобутки в грошовійформі за мотивами ризику, характером угод (трансакцій), спекулятивними розуміннями.Перевага ліквідності означала зростання попиту на гроші і збільшення ставкивідсотку, яку Джон Кейнс розглядав як плату за відмовлення від ліквідності. Усеце перешкоджало автоматичному, як вважали неокласики, перетворенню заощаджень вінвестиції і робило проблему ефективності попиту гострою.
Розв’язанняпроблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державоюекономічного життя і, зокрема, процесу капіталовкладень. Державні інвестиціїмають спричинити ланцюгову реакцію пожвавлення економічної діяльності іподолання дефіциту сукупного попиту. Це вирішує механізм інвестиційногомультиплікатора. Приріст інвестицій веде до помноженого приросту національногодоходу. Множник (мультиплікатор) є величина, обернена до частини доходу, щозберігається (МРS). Оскільки гранична схильність до заощаджень є різниця міжодиницею і граничною схильністю до споживання (МРС), то формулумультиплікаційної залежності можна навести в такому вигляді:
Y = I * 1:(1- MPC)
де Y- прирістнаціонального доходу; I — приріст інвестицій; 1: (1 — МРС) — коефіцієнтмультиплікації.
Головним об’єктомдержавного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Джон Кейнс пропонуєвпливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики.Кредитно-грошова політика спрямована на зниження відсоткової ставки і протидіюперевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою, нормоюобов’язкових резервів і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшуютьгрошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей. Це повинностимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу.Проте цього виявляється замало для подолання негативних впливів на величинусукупного попиту. Тому вирішальне значення Джон Кейнс надає не кредитно-грошовій,а бюджетній політиці.
Державірекомендувалося здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектівз метою стимулювання сукупного попиту. Крім того, варіюючи податкові ставки іподаткові пільги, держава може впливати на розміри і потоки капіталовкладень,на фонд споживання, на рівень цін. Але не слід побоюватися можливого дефіцитудержавного бюджету, оскільки пов’язана з таким явищем інфляція робитьнепривабливою ліквідну форму заощаджень і сприяє перетворенню їх на інвестиції.Серед рекомендацій з керування попитом було також відмовлення від безумовногододержування принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності.Протекціоністські заходи держави створюють умови для розширення вітчизняноговиробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.
Теорія ДжонаКейнса сформувалася в 30-х роках XX століття і відбила кризову ситуацію, щосклалася у світовій економіці після Великої Депресії початку 30-х років. ТеоріяКейнса статична, оскільки аналізувала економіку в стані кризи і тільки вкороткостроковий період. Але в період порівняно стійкого економічногозростання, що настав після Другої світової війни, проблема підтримки рівновагиперемістилася в сферу економічної динаміки, тобто з’ясування умов забезпеченнястабільних темпів росту в довгостроковій перспективі. Для аналізу цих процесіввикористовується кейнсіанський теоретичний апарат, на основі якого будувалисямоделі, які відбивають різні стани економіки, що розвивається, які виникають упроцесі циклічних коливань.

Висновки
Отже, кейнсіанськаекономічна теорія — сукупність макроекономічних концепцій, відповідно до якихсучасна ринкова економіка сама по собі не забезпечує повне використання своїхресурсів, і для досягнення їх повної зайнятості слід застосовувати фіскальну ікредитно-грошову політику.
Сучасні прихильникиКейнса відмовляються від ортодоксальних положень його вчення, наголошуючи на необхідності державного регулювання сукупного попиту в органічномувзаємозв’язку з пропозицією і доходами, посиленніметодів монетарного регулювання (Д. Робінсон, П. Сраффа та ін.). У політиці доходів вони вбачають засіб вирішення таких найболючішихпроблем економіки, як інфляція та зайнятість.
Багатопослідовників Кейнса обстоюють довготермінове регулювання економіки у формі національногопланування, найактивнішу участь держави в структурній перебудові економіки, в координаціїекономічної політики у міжнародномумасштабі.
Окреміраціональні сторони кейнсіанства (активізація інвестиційних процесів з боку держави,зростання заробітної плати під контролем держави тощо) можуть бути використанів Україні.
Управління економікоюу післяприватизаційний період вимагає створення його нової парадигми, а саме:
— гнучке поєднанняметодів ринкового регулювання, що базуються на зворотних зв’язках, з державним регулюванням соціально-економічних процесів;
— формування та функціонуванняринкових господарюючих суб’єктівяк відкритих соціальне орієнтованих систем;
— самоврядування навсіх рівнях і перехід до поліцентричної системи господарювання;
— поєднанняринкових і адміністративних методів управління державними та змішаними підприємствами.
Управління цими підприємствамиповинне базуватися на їх відповідному статусі в економічній системі країни,комбінуванні методів, що мають як ринковий, так і адміністративний характер.
В наших умовахекономіка України ще достатньо довго залишатиметься постсоціалістичною інапівринковою. А це означає існування протягом відносно тривалого часу поряд зприватним сектором потужного державного, передбачаючого необхідність досить жорсткогомакроекономічного регулювання. Кажучи про те, які істотні сторони соціально орієнтованоїекономіки необхідно буде адаптувати на Україні, потрібно виходити з схожості(хай і віддаленого) між сучасною економічною ситуацією в Україні і в тих країнах,які першими стали сповідати принципи кейнсіанства і неолібералізма.

Списоквикористаної літератури
1. Історіяекономічних учень – Базилевич, 2003 р.
2. Історіяекономічних учень: Підручник для вузів / Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О. –К.,1999.
3. Історіяекономічних учень Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко.— К: КНЕУ,1999