Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади вивчення особистості в психологічній науці
1.1 Аналізлітератури дослідження особистості у вітчизняній науці
1.2 Аналіз літератури дослідження особистості зарубіжнимивченими
1.3Особистість, її характерні риси
Висновки до розділу 1
Розділ 2.Проблема особистості в роботах Б.Г. Ананьєва
2.1 Основні напрямки дослідницької діяльності Б.Г. Ананьєва
2.2 ВкладБ.Г. Ананьєва в розвиток онтопсихології та акмеології
2.3 Основні положення концепції людинознавства
Висновкидо розділу 2
Розділ 3. Експерементально-психологічні методикидослідження особистості
3.1Орієнтаційна анкета на визначення спрямованості особистості Б. Баса
3.2 Шкала прояву тривоги особистості по Джоржу Тейлору
Висновкидо розділу 3
Висновки
Списоквикористаної літератури
Реферат
Текст — 39 с., джерел — 30, додатки — 2
У курсовій роботі проаналізованотеоретико-методологічні засади вивчення проблеми особистості в науковійпсихологічний літературі, зроблено огляд літератури з проблеми дослідження,висвітлена проблема особистості в роботах Б.Г. Ананьєва. Розглянуті основнінапрямки дослідницької діяльності Б.Г. Ананьєва, його внесок у розвитокакмеології, онтопсихології, охарактеризована концепція людинознавства.Запропоновано експериментально-психологічні методики дослідження особистості.
Ключові поняття: АКМЕОЛОГІЯ, ВОЛЯ, ДІЯЛЬНІСТЬ,ІНДИВІД, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ, ЛЮДИНОЗНАВСТВО, МОТИВАЦІЯ, ОБ′ЄКТ,ОНТОПСИХОЛОГІЯ, ОСОБИСТІСТЬ, ПЕРЕКОНАННЯ, САМООЦІНКА, СПРЯМОВАННІСТЬ, СУБ′ЄКТ,ТЕМПЕРАМЕНТ, ХАРАКТЕР, ЦІЛЬ, ЦІЛЕСПРЯМОВАННІСТЬ, УСТАНОВКА.
Вступ
Актуальність дослідження. Особистість є об′єктомвивчення різних наук — філософії, соціології, етики, біології, педагогіки,психології тощо. Розумінню природи особистості сприяють література, музика,образотворче мистецтво. Особистість відіграє значну роль у вирішенніполітичних, економічних, культурних, наукових, технічних проблем, загалом упіднесенні рівня людського буття. Категорія особистості посідає в сучаснихнаукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць.Завдяки категорії особистості постають можливості для цілісного підходу,системного аналізу та синтезу психологічних функцій, процесів, станів,властивостей людини. У психологічній науці не існує загальноприйнятоговизначення природи особистості.
Особистість вивчалась як зарубіжними, так івітчизняними вченими, була створена велика кількість теорій особистості,найвідомішими серед них є психоаналіз, поведінкова школа (біхевіоризм),гуманістична психологія, екзистенціальна психологія, акмеологічний підхід,трансакційний аналіз особистості та ін.
Велику роль у вивченні особистості відіграввидатний радянський вчений Борис Герасимович Ананьєв. Він став автором концепціїлюдинознавства, яка об’єднала науки про людину в одне вчення. Особистість заАнаньєвим — це суспільний індивід, об’єкт і суб’єкт історичного процесу. Тому вхарактеристиках особистості повністю розкривається суспільна суть людини, щовизначає всі явища людського розвитку, включаючи природні особливості.
Формування і розвиток особистості визначенесукупністю умов соціального існування в дану історичну епоху. Особистість — об’єкт багатьох економічних, політичних, правових, моральних і інших дій налюдину суспільства в даний момент його історичного розвитку.
особистість ананьєв психологічний онтопсихологія
Об’єкт дослідження — особистість, як основнакатегорія у психологічній науці.
Предмет дослідження — проблема особистості вроботах Б.Г. Ананьєва.
Мета дослідження — розглянути особистість, якцентральну категорію психології; вивчити погляди на особистість Б.Г. Ананьєва.
Для досягнення мети дослідження необхідновиконати наступні завдання дослідження:
1. Проаналізувати літературу дослідженняособистості у вітчизняній та зарубіжній науці;
2. Визначити основні напрямкидослідницької діяльності Б.Г. Ананьєва, дослідити його вклад у розвитоконтопсихології та акмеології;
3. Розглянути основні положення концепціїлюдинознавства;
4. Запропонувати методики дослідженняособистості в психології.
Методи (методики) дослідження:
аналіз існуючих джерел з проблеми дослідження;
спостереження;
аналіз існуючих методик за проблемоюдослідження: орієнтаційна анкета на визначення спрямованості особистості, шкалапрояву тривоги особистості по Джоржу Тейлору.
Розділ 1. Теоретико-методологічнізасади вивчення особистості в психологічній науці1.1 Аналіз літератури дослідженняособистості у вітчизняній науці
Сьогодні у вітчизняній психології широкопоширений погляд на людину як на індивіда, особистість і суб’єкт діяльності,але при цьому відсутня більш менш загальноприйнята концепція особистості.
Приступаючи до огляду основних вітчизнянихконцепцій психології особистості, слід зазначити, що в змістовному плані все жтаки домінує структурний, а згодом, змінивший його, системно-структурнийпідхід.
Однією з перших слід назвати концепціюособистості, що запропонував
А.Ф. Лазурський. Значення цієї концепції втому, що вперше було висунуте положення про стосунки особистості, які є ядромособистості. Особливе значення її ще і в тому, що ідея стосунків особистостістала відправною для багатьох вітчизняних психологів.
За думкою А.Ф. Лазурського, основне завданняособистості — це пристосування (адаптація) до навколишнього середовища, якерозуміється в найширшому сенсі. Міра (ступінь) активності пристосування можебути різною, що знаходить віддзеркалення в трьох психічних рівнях — нижчому,середньому і вищому. Фактично ці рівні відображають процес психічного розвиткулюдини. [23, 127]
Особистість в уявленні А.Ф. Лазурського — цеєдність двох психологічних механізмів. З одного боку, це ендопсихіка — внутрішній механізм людської психіки, яка складає ядро особистості, її основу.
Іншу істотну сторону особистості складаєекзопсихіка, зміст якої визначається відношенням особистості до зовнішніхоб’єктів, середовища. Обидві ці частини пов’язані між собою і впливають одна наодну.
Аналізуючи погляди В.Н. Мясищєва наособистість, слід підкреслити, щонайменше, два положення, значущі длятеоретичного осмислення проблеми особистості.
Перше з них в тому, що він став першим, хто увідкритій формі поставив питання про структуру особистості. Специфіка йогопоглядів на структуру особистості полягає в тому, що в ній немає окремихскладових, але є психологічна даність — відношення, що замикає на себе всі іншіпсихологічні характеристики особистості.
Друге положення — це розвиток і поглибленнятрадиції, що розпочалася ще А.Ф. Лазурським. Розвиваючи його ідеї про відношенняособистості, радянський психолог В.Н. Мясищєв будує свою концепцію особистості,центральним елементом якої є поняття «відношення».
Відношення особистості — це активний,свідомий, інтегральний, виборчий, заснований на досвіді зв’язок особистості зрізними сторонами дійсності. За думкою В.Н. Мясищєва, відношення — цесистемоутворюючий елемент особистості, яка предстає як система стосунків. [23,178]
В.Н. Мясищєв виділяє у відношенні«емоційну», «оціночну» (когнітивну, пізнавальну) і«конативну» (поведінкову) сторони (структура відношення). Кожнасторона відношення визначається характером життєвої взаємодії особистості знавколишнім середовищем і людьми, що включає різні моменти від обміну речовиндо ідейного спілкування.
Концепція особистості К.К. Платонова — найбільш яскравий зразок реалізації ідей структурного підходу до розумінняособистості людини. К.К. Платонов розглядає особистість як динамічну систему,тобто систему, що розвивається в часі, змінює склад вхідних в неї елементів ізв’язків між ними, при збереженні функції, в якій автор виділяє чотирипідструктури особистості:
1. Підструктура спрямованості і стосунківособистості, які виявляються у вигляді моральних рис.
2. Підструктура досвіду, яка «об’єднуєзнання, навики, уміння і звички, придбані шляхом навчання, але вже з помітнимвпливом біологічно і навіть генетично обумовлених властивостейособистості». [14, 45]
3. Підструктура індивідуальних особливостейпсихічних процесів, процес формування і розвитку яких здійснюється шляхомвправи.
4. Підструктура біопсихічних властивостей, вяку входять «статеві і вікові властивості особистості, типологічнівластивості особистості (темперамент)». [14, 45]
На відміну від попередніх і подальшихвітчизняних концепцій особистості концепція особистості О.М. Леонтьєвахарактеризується високим рівнем абстрактності. О.М. Леонтьєв вважав, щоособистість створюється суспільними стосунками, в які індивід вступає в своїйнаочній діяльності.
Так на перший план виступає категоріядіяльності суб’єкта, оскільки «саме діяльність суб’єкта є початковоюодиницею психологічного аналізу особистості, а не дії, не операції або блокицих функцій; останні характеризують діяльність, а не особистість». [15,238]
Таким чином, по-перше, О.М. Леонтьєву вдаєтьсяпровести розмежувальну лінію між поняттями індивід і особистість. Якщо індивід- це неподільне, цілісне, зі своїми індивідуальними особливостями генотипічнеутворення, то особистість — теж цілісне утворення, але не дане кимсь абочимось, а проведене, створене в результаті безлічі наочних діяльностей. Отже,положення про діяльність як одиницю психологічного аналізу особистості — цеперший принципово важливий теоретичний постулат О.М. Леонтьєва.
Інший такий же важливий постулат — це оберненеО.М. Леонтьєвим положення С.Л. Рубінштейна про зовнішнє, таке, що діє черезвнутрішні умови.
Отже, розвиток особистості предстає перед намияк процес взаємодій безлічі діяльностей, які вступають між собою у ієрархічнівідносини. Особистість виступає як сукупність ієрархічних стосунківдіяльностей.
Процес становлення особистості по О.М.Леонтьєву є процес «становлення зв’язної системи особистіснихсенсів». [15, 233]
Якщо в концепції О.М. Леонтьєва центральнемісце належить поняттю «особистісний сенс», то у Л.І. Божович яксистемостворююча ознака структури особистості виступає «внутрішня позиціяособистості» або її спрямованість. Основу спрямованості складає«стійко домінуюча система мотивів, в якій основні, такі, що ведуть мотиви,підпорядковувавши собі всі останні, характеризують будову мотиваційної сферилюдини». [9, 13] Саме зміст спрямованості особистості обумовлює всі їїособливості: інтереси, прагнення, переживання, риси вдачі. Тому ведуча сфера вструктурі особистості Л.І. Божович — це аффективно-потребнісно-мотиваційнасфера.
С.Л. Рубінштейн, приступаючи до характеристикиособистості, звертає увагу на залежність психічних процесів від особистості. Цевиражається, по-перше, в індивідуально-диференціальних відмінностях між людьми.
Експериментально вивчаючи різного роду ілюзії,Д.Н. Узнадзе прийшов до висновку, що вирішальна роль у їх виникненні належитьтак званій установці. Він підкреслював, що установка це «цілісний стансуб’єкта», його цілісна спрямованість в певну сторону, на певнуактивність. Згідно з концепцією Узнадзе, установка виражає готовність людини доактивності, визначає її спрямованість і вибірковість поведінки. Установка якдинамічний стан включає як момент мотивації, так і момент спрямованості. Надумку цього вченого, установка регулює поведінку на двох рівнях регуляціїпсихічної активності: несвідомому і свідомому. [27, 34]1.2 Аналіз літератури дослідженняособистості зарубіжними вченими
Більшість зарубіжних теорій розглядаютьособистість як індивідуальне і водночас соціально-психологічне явище.Найвідомішими серед них є психоаналіз, поведінкова школа (біхевіоризм),гуманістична психологія, екзистенціальна психологія, трансакційний аналіз таін.
Психоаналіз. Згідно з цією теорією рушійноюсилою, мотивами поведінки людини в соціумі є несвідомі біологічні потяги таінстинкти. її засновник, відомий австрійський психолог і психіатр Зиґмунд Фрейд(1856-1939), вважав, що душевний стан людини зумовлюється співвідношеннямнесвідомого (інстинктів, потягів, імпульсів) і свідомого, яке є результатомвпливу соціального оточення. Боротьба між ними завжди драматична і призводитьдо конфліктів людини із суспільством.
Розвиваючи вчення Фрейда, швейцарськийпсихолог і психіатр Карл-Густав Юнг (1875-1961) розглядав особистість якскладне структурне явище, що поєднує в собі індивідуальне несвідоме іколективне несвідоме. Змістом колективного несвідомого є apxe — наділеніенергетичною силою певні загальні форми уявлень, що у процесі Індивідуальногожиття наповнюються особистим емоційним та образним змістом. [23, 58]
К.Г. Юнг запропонував типологію характеріввідповідно до переважаючої функції (мислення, почуття, інтуїція), спрямованостіособистості на зовнішній або внутрішній світ, запровадив поняття “екстраверсія- інтроверсія” (лат. extra — поза, intro — усередину, versio — обертати)Для позначення двох протилежних типів особистості. Екстравертивний типхарактеризується зверненістю особистості до навколишнього світу, дляінтровертивного типу властива фіксація інтересів особистості на явищах власноговнутрішнього світу. Виокремлення інтроверсії та екстраверсії дало змогурозрізнити дві великі групи психологічних індивідів. Також було виявленовідмінності між індивідами однієї групи, що залежали від основних психічнихфункцій: мислення, емоцій, відчуттів, інтуїції. Теорія відчуженнянімецько-американського психолога і соціолога Еріха Фромма (1900-1980) єнайбільш “соціалізованим” ученням неофрейдизму. Втрату людиною зв’язків зісвітом та з іншими Фромм називав відчуженням, “негативною свободою”. Такий станпригнічує людину, адже вона прагне мати певні стосунки з іншими, вступати зними у взаємодію та спілкування. Але такої можливості навколишній світ не дає,і тому вона стає самотньою. Це, на думку Фромма, підкреслює двоїсту природулюдини, яка, з одного боку, хоче бути незалежною, а з другого — прагнепозбутися цієї незалежності, що призводить до відчуження як фатальної основиміжособистісних стосунків. Воно може проявитися у формі конформізму, мазохізму,садизму, перерости в агресивність. Для подолання відчуження людям потрібно прищеплюватигуманістичні засади, основою яких є почуття любові до себе і до інших.
Неофрейдистською за своєю суттю є і теоріярозвитку особистості американського психолога Еріка Еріксона (1902-1994).Згідно з нею розвиток особистості зумовлюється соціальним світом, а небіологічними чинниками, між особистістю та суспільством немає антагонізму.Центральною властивістю людини є “ідентичність особистості”, яка вказує навзаємозв’язок особи і соціального оточення та виявляється у спрямованостілюдини на себе, в ототожненні її з соціальною групою, у визначенні її цінності,соціальної ролі та призначення. [23, 78]
Біхевіоризм (англ. behaviour — поведінка).Згідно з цим напрямом свідомість як предмет наукового дослідженнязаперечується, а психіка зводиться до різних форм поведінки.
Засновником біхевіоризму є американськийпсихолог Джон-Бродес Уотсон (1878-1958), який запропонував програму побудовинової психології, вважаючи її предметом не свідомість, а поведінку. Усі виявиповедінки людини, на його думку, можна описати, послуговуючись термінами“стимул” — зміна зовнішнього середовища і “реакція” — відповідь організмуна стимул.
Його співвітчизник Беррес-Фредерік Скіннер(1904 — 1990) значно розширив класичну теорію умовних рефлексів, виокремившисеред них “оперантні” (від “операція”) реакції, що виробляються організмоммимовільно. їх можна підсилити чи послабити за допомогою покарання чизаохочення. Він звернув увагу на асиметрію між позитивним і негативним“підсиленням” стимулів: негативне часто зумовлює непередбачені, дивні, небажанінаслідки; позитивне — викликає бажані зміни, формує поведінку, підвищуєсамооцінку людини.
Гуманістична психологія. Цей напрям у західній(переважно американській) психології протиставив себе біхевіоризму і фрейдизмуяк “третя сила”, наголосивши на спрямуванні особистості у майбутнє, до вільноїреалізації своїх потенцій.
Згідно з поглядами її представниківособистість є унікальною цілісною системою, відкритою до самоактуалізації, щопритаманно тільки людині. Засновник цієї теорії американський психологКарл-Ренсом Роджерс (1902 — 1987) виходив з того, що кожна людина наділеназдатністю до особистісного самовдосконалення. Важливим компонентом структуриособистості він вважав “Я-концепцію”, яка формується у процесі взаємодії людиниз навколишнім середовищем, є інтегральним механізмом саморегуляції її поведінкиі може бути позитивною, негативною та амбівалентною (суперечливою). [23, 77]
Тлумачення особистості з точки зоругуманістичної психології зводиться до таких положень: людину необхідно вивчатитільки в її цілісності; кожен індивід є унікальним, саме тому аналіз окремихвипадків не менш виправданий, ніж статистичні узагальнення; головноюпсихологічною реальністю є переживання людиною світу і себе в ньому; життяособистості має розглядатися як єдиний процес становлення і буття людини;індивід є активною, творчою особою; людина наділена потенціями до безперервногорозвитку і самореалізації; особистість має певний ступінь свободи відзовнішньої детермінації завдяки смислам і цінностям, якими вона керується усвоєму виборі.
Екзистенціальна психологія. Суть її полягає увизнанні унікальності особистого досвіду конкретної людини. Одним із своїхзавдань вона вважає розв’язання проблеми відновлення аутентичності особистості- забезпечення відповідності її буття у світі внутрішній природі. Австрійськийпсихіатр і психолог Віктор-Еміль Франкл (1905 — 1989) вважав, що основнимпрагненням людини є усвідомлення смислу свого існування. Нереалізованість цьогопрагнення породжує фрустрацію або екзистенціальний (буттєвий) вакуум. На йогодумку, пізнання сенсу життя може бути доступним кожному. [23, 45]
Трансакційний аналіз особистості. Як методгрупової психотерапії, трансакційний аналіз особистості побудований насвоєрідному уявленні про структуру людської психіки. Засновником цього методу єамериканський психолог Брік Берн (1910-1970), який стверджував, що в кожнійлюдині можна знайти три типи станів власного “Я”: Дитина, Дорослий, Батько.Трансакцією він вважав одиницю спілкування, яка може бути трансакційним стимулом(звернення до іншої людини) або трансакційною реакцією (відповіддю на цезвернення). На думку Берна, “незрілих особистостей” немає, а є люди, в якихДитина невчасно та невміло бере на себе функцію управління всією особистістютоді, як у них є і добре структурований Дорослий, якого потрібно тільки виявитиі привести в дію. У так званих “зрілих людей” навпаки: контроль заповедінкою завжди здійснює Дорослий, але й у них Дитина може здобути владу. Усітри аспекти особистості важливі для функціонування та виживання, заслуговуютьоднакової уваги, адже кожний стан по-своєму робить життя людини повноцінним іплідним. Найнеобхіднішим для життя є стан “Дорослий”, оскільки людинідоводиться опрацьовувати різноманітну інформацію, долати труднощі тощо. Дорослий,будучи посередником, контролює дії Батька й Дитини.1.3 Особистість, її характерні риси
Вивчення особистості в соціальній психологіїневід’ємне від аналізу суспільства, в якому відбувається її соціальнийрозвиток. Становлення особистості є культурно-історичним відтворенням індивідаяк людини, засвоєнням ним суспільно вироблених здібностей через оволодінняспособами діяльності, що сформувалися в суспільстві. Створивши новий предметнийсвіт, цивілізацію, людина відокремилася від тваринного світу і розвивається запринципово новими законами — законами соціального руху, що й робить її людиною,розвиває як особистість.
Особистість — суб’єкт власної життєдіяльності,суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками,які є стійкими, соціально зумовленими, виявляються у суспільних зв’язках,відносинах з навколишнім світом, іншими людьми, визначають поведінку людини.
Особистість виражає належність людини допевного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки, традицій тощо.Поняття “особистість” має сенс лише в системі суспільних відносин — там, деможе виявлятися соціальна роль чи сукупність ролей. Йдеться не про своєрідністьі різноманітність цих ролей, а насамперед про специфічне розуміння індивідомсвоєї ролі, про внутрішнє ставлення до неї, вільне і зацікавлене чи вимушене іформальне її виконання. Нині існує дві основні концепції особистості. Одна зних трактує особистість як функціональну (рольову) характеристику людини, іншарозглядає її як сутнісну характеристику людини.
Опановуючи та засвоюючи завдяки діяльності йспілкуванню суспільний досвід, надбання попередніх поколінь, індивід оволодіваєматеріальними і духовними цінностями суспільства. Навколишнє середовище не єдля нього незмінним, а сам він не пасивний продукт взаємодії спадковості йсередовища. Щоб скористатися накопиченими багатствами, кожне нове поколінняповинно пізнати їх завдяки діяльності, адекватній тій, що представлена врезультатах і соціальному досвіді людей. Оволодіння ними є формою, всерединіякої відбувається розвиток психіки, свідомості людини, її особистості загалом.
Людська психіка не є результатом або прямимпродовженням природного розвитку елементарних форм поведінки, психічного життятварин. Психічні функції людини формуються в процесі її розвитку і становленняв суспільстві шляхом засвоєння нею соціального досвіду. А сам процес засвоєннярозглядають як специфічну, властиву лише людині форму психічного розвитку.
Людина є істотою біологічною, що володіємовою, здатністю працювати, і водночас істотою суспільною, якій необхідноспілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми. Особистість людини — специфічна,унікальна єдність біологічного і соціального, система, в якій фізичне іпсихічне, природне і соціальне утворюють нерозривний ланцюг. Біологічна основаособистості охоплює нервову систему, систему залоз, процеси обміну речовин,статеві відмінності, анатомічні особливості, процеси дозрівання і розвиткуорганізму; соціальний “контекст” особистості зумовлюється впливом культуриі структури спільностей, у яких людина була вихована і до яких вона належить.
Погляд на особистість як функціональнухарактеристику людини спирається на поняття “соціальна функція людини”,“соціальна роль”. Таке розуміння особистості не дає змоги цілком розкрити їївнутрішній, глибинний світ, оскільки зовнішня поведінка не завжди і необов’язково виражає справжню сутність індивіда. Значно глибшим є намаганняпізнати особистість у сутнісному плані. Йдеться про регулятивно-духовніпотенції особистості, її самосвідомість, джерела волі, ядро характеру, якіреалізуються у соціальному способі життя, суспільних відносинах і певним чиномвпливають на них. При цьому головною властивістю особистості як результатувідтворення соціальної реальності є світогляд, одночасно з яким формується іхарактер особистості — психологічний стрижень людини, що стабілізує їїсоціальні форми активності. У цьому контексті особистість розглядається як мірацілісності людини. Без внутрішньої цілісності немає особистості. Водночас в особистостіважливо бачити не тільки загальне, а й своєрідне. Таке розуміння її сутностіпередбачає погляд на неї не тільки як на соціальну, а й як наіндивідуально-самобутню істоту. Особистість є унікумом, зумовленим як їїспадковими особливостями, так і умовами соціального середовища, в якому вонаформується і розвивається.
Для пізнання особливостей формуваннявластивостей особистості, у тому числі й соціально-психологічних, необхіднорозглядати її життя в суспільстві, її рух у системі суспільних відносин. Безколективу, групи, людських спільностей особистість в її діяльній соціальнійсутності не можлива, тому охарактеризувати її можна тільки в системіміжособистісних стосунків, у колективній діяльності. Суспільство дляособистості є не просто зовнішнім середовищем, а певною системоювзаємозв’язків.
У суспільстві реалізується особистість кожноїлюдини. Властиві тільки їй риси і особливості утворюють її індивідуальність,тобто психологічні особливості, що становлять її своєрідність, відмінність відінших людей. Індивідуальність особистості виявляється в рисах характеру,темпераменту, у звичках, інтересах, якостях пізнавальних процесів, уздібностях, індивідуальному стилі діяльності. Індивідуальні особливості людинине виявляються, доки не стануть необхідністю в системі міжособистісних взаємин,суб’єктом яких виступить ця людина як особистість.
Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність особливостей і певних властивостей людини, якіхарактеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіціінтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої.
Індивідуальність є неодмінною і найважливішоюознакою особистості. Поняття “особистість” та “індивідуальність” нетотожні. Особистість завжди є суб’єктом відносин із конкретним соціальнимоточенням. Тому структура особистості ширша від структури її індивідуальності.Поступ від людини, індивіда через індивідуальність до особистості можнарозглядати і як процес соціалізації, і як внутрішнє вдосконалення людини.
Наукове бачення взаємозв’язку особистості ісуспільства пов’язане з розумінням особистості як цілісної системи з їїпрофесійними, національними, сімейно-побутовими, психологічними та іншимиознаками, які формуються в процесі взаємин людини з іншими людьми, соціальнимигрупами, суспільством. При цьому в поняття “соціальне” входять умовижиттєдіяльності людини, особливості суспільних відносин, виробництва,соціальних інститутів, специфіка системи виховання, поширення інформації, яківизначають поведінку людини і водночас самі визначаються соціальною активністюіндивіда, його творчою діяльністю. Отже, людський індивід у своєму розвиткувідтворює досягнення історії людської культури та цивілізації. Цей процес єякісно своєрідним і суттєво відрізняється від онтогенезу тварин. Властивості,що сформувалися в результаті еволюції тварин, зумовлені морфологічнимиособливостями організму, які фіксуються спадково. Досягнення в розвитку людинивиявляються в результатах її діяльності, у створених нею знаряддях виробництва,у мові, творах науки, літератури, мистецтва тощо.
Від народження людина перебуває у світі собіподібних, в соціально-економічних, політичних, соціально-психологічних умовах,серед предметів, що виконують соціальні функції. Вона використовує створеніпротягом історії людства предмети і засоби, володіє мовою як соціальносформованим інструментом мислення, за допомогою якого засвоює загальнолюдськийдосвід і спілкується з іншими людьми. У цих процесах засвоєння людиноюсоціального досвіду та культури задіяні всі органи і механізми їїіндивідуальності: зір, слух, нюх, смак, мислення, відчуття, бажання,діяльність, почуття. Здобуті людиною можливості сприймання світу в кольорах,музиці, слові засвоюються в постійній взаємодії із соціумом, з іншими людьми, врезультаті вивчення явищ, предметів, у процесі творчої діяльності.Висновки до розділу 1
Психологія особистості отримала свій розвитокв ХХ столітті, у відповідь на кризу традиційної вундтівської психології. Слідвизнати, що і для зарубіжної, і для вітчизняної психології проблема особистостівиявилася важкою. Навіть наявність у вітчизняній радянській психологіїоб’єднуючого ідеологічного знаменника у вигляді марксистської філософії нестимулювала однозначного тлумачення особистості та її природи.
З середини 60-х років робляться спробиз’ясування загальної структури особистості, а Всесоюзний симпозіум, що відбувсяв 1969 році, по проблемах особистості пройшов під знаком розуміння особи якбіосоціальної істоти і структурного підходу. Подальша критика цього підходуполягала в тому, що в особі виділялися як біологічна, так і соціальнообумовлені підструктури, а це приводило до того, що між поняттями«особа» і «людина», «особа» і “індивід”ототожнювалося.
Насправді ж, біологічне, входивши в особу влюдину, стає соціальним, переходить в соціальне.
До кінця 70-х рр. орієнтація на структурнийпідхід до проблеми особи змінялася тенденцією застосування системного (абоструктурно-системного) підходу, що вимагає виділення системоутворюючих ознакособі.
Визнання безперечної єдності, але нетотожності понять «особистість» і “індивід” (Б.Г. Ананьєв,О.М. Леонтьев та інші) породжувало ряд питань, серед яких було і питання проте, що є цією особливою системною якістю індивіда, яка позначається терміном «особистість»і виявляється такою, що не зводиться до біологічних передумов, включених вприроду її носія — індивіда.
Погляди зарубіжних психологів на особистістьхарактеризуються ще більшою строкатістю. Л. Хьєлл та Д. Зіглер в своїймонографії виділяють щонайменше дев’ять напрямів в теорії особистості.
Розділ 2. Проблема особистості вроботах Б.Г. Ананьєва2.1 Основні напрямки дослідницькоїдіяльності Б.Г. Ананьєва
Б.Г. Ананьєв народився 14 серпня 1907 р. в м.Орджонікідзе. У 1928 р. він закінчив Горський педагогічний інститут, а в 1930р. — аспірантуру при Ленінградському інституті по вивченню мозку ім. В.М.Бехтерева.
Перша наукова робота Б.Г. Ананьєва, написанаще в студентські роки, вийшла в світ в 1927 р. і була присвяченаекспериментальному вивченню впливу музики на поведінку людини. [7, 19]
Аналіз отриманих в експерименті даних дозволивБ.Г. Ананьєву зробити висновок про існування об’єктивних симптомів складнихафектних реакцій, що відображають збуджуючий і пригноблюючий вплив музики наповедінку і рухову сферу людини.
Свою професійну наукову діяльність Б.Г.Ананьєв почав в Ленінграді, в Інституті по вивченню мозку ім. В.М. Бехтерева,під керівництвом професора В. Н. Осипової. Перший цикл його наукових робітпов’язаний з вивченням особливостей умовно-рефлекторної діяльності людини зпозицій рефлексологічного напряму В.М. Бехтерева. Це роботи по дослідженнютипів сполучно-рефлекторної діяльності, вивченню мовних рефлексів у сліпихдітей і ін.
У 1933 р. Б.Г. Ананьєв починає роботу надмонографією «Психологія педагогічної оцінки», що узагальнює циклдосліджень питань психології навчання і виховання, які розроблялися секторомпсихології Інституту по вивченню мозку ім. В.М. Бехтерева.
Для доказу важливої ролі індивідуального підходув процесі виховання, заснованого на врахуванні індивідуально-типовихособливостей дитини, вчений у 1936 році приступає до розробки проблемитемпераменту і особливостей його розвитку. У роботі «Вчення протемперамент» він критикує вчення про незмінність темпераменту, щорозвивається деякими дослідниками, і буржуазну «теорію» біологічної ісоціальної приреченості людини. Він підкреслює величезне значення виховання іпрактичної діяльності для розвитку і перетворення всіх властивостей людини, утому числі і особливостей його темпераменту.
По сукупності опублікованих робіт, виконаних вперіод 1929-1936 рр., Б.Г. Ананьєву в 1937 р. присуджується вчений ступінькандидата педагогічних наук (по психології). Як основна робота цього циклууказувалася монографія «Психологія педагогічної оцінки». Розробляючипізніше проблему особливостей формування характеру (у 1938 році), БорисГерасимович пише про необхідність враховувати особливості темпераменту іхарактеру дитини при здійсненні індивідуального підходу в процесі її виховання.
На початку 40-х рр. Б.Г. Ананьєв приступає додослідження індивідуальних особливостей чутливості, кінестезії і ін. У цейперіод він публікує роботи «Виховання спостережливості школярів»,«Виховання пам’яті школяра», «Виховання уваги школяра»,«Виховання характеру школяра», «До постановки проблемичутливості», “Індивідуальні відмінності чутливості”, «Просучасне полягання психологічної науки в СРСР».
У своїх роботах Б.Г. Ананьєв виходить з того,що відчуття людини є наслідком його життєдіяльності, оскільки вони відображаютьявища зовнішнього світу, природу тих форм речовин і форм рухомої матерії, діяяких на органи чуття і породжує ці відчуття. [7, 23]
Особливу групу досліджень в період важкихвипробувань для нашої країни, що має величезне практичне значення, представляєцикл робіт радянських психологів по відновленню втрачених функцій у пораненихбійців.
Навесні 1944 р. в Ленінградськомууніверситеті, на філософському факультеті, створюється кафедра, а пізніше івідділення психології, керівником якого стає Б.Г. Ананьєв. Ядро цього науковогоцентру по психології склали учні і співробітники академіка В.М. Бехтерева.
Перед створеним колективом Борис Герасимовичпоставив ряд проблем, але основною стала проблема сенсорних процесів. Якпоказали дослідження по педагогічній і медичній психології, назріла крайнянеобхідність в створенні загальної теорії сенсорних процесів.
В кінці 40-х рр. були опубліковані такіроботи, як «Матеріали до психологічної теорії відчуттів», «Допроблеми сприйняття», «Досвід дослідження бімануального дотику».
Пізніше цей матеріал був узагальнений вмонографіях «Просторове розрізнення», «Теорія відчуттів» ів ряду інших монографій, збірках і статтях.
У зв’язку із створенням в 1943 р. Академіїпедагогічних наук РРФСР особливо актуальними стають проблеми педагогічноїпсихології, тому, разом з розробкою різних аспектів проблеми сенсорнихпроцесів, співробітники Бориса Герасимовича Ананьєва і він сам продовжуютьдослідження з проблеми дитячої і педагогічної психології. У цей період розробляютьсяпсихолого-педагогічні аспекти внутрішньої мови, проблеми розвитку волі іхарактеру в процесі дошкільного виховання, розвитку дитячої самосвідомості іін.
З 1951 по 1960 р., залишаючись професоромкафедри психології Ленінградського університету, Б.Г. Ананьев очолюєНауково-дослідний інститут педагогіки АПН РРФСР, де організовує комплексневивчення проблем виховання і розвитку школярів в процесі первинного навчання.Результати цієї колективної праці опубліковані в серії статей Ананьева:«Про систему учбово-виховної роботи в I класі», «Про шляхипідвищення ефективності учбово-виховної роботи в I класі», «Аналізтруднощів оволодіння навиками читання і письма, чому вчаться в першому класішколи», в роботі, написаній спільно з А.І. Сорокіною, — «Підготовчийперіод в першому класі і формування готовності дітей до навчання».Загальний підсумок названих досліджень підводиться в колективній монографії«Первинне навчання і виховання».
Однією з найголовніших якостей Б.Г. Ананьєвазавжди було уміння організовувати діяльність не тільки тих наукових колективів,якими він безпосередньо керував, але і діяльність колективів іншихпсихологічних установ Ленінграда, об’єднуючи їх в науковий комплекс, вирішуючийєдине завдання. [7, 34]
Особливо яскрава ця якість виявилося в останнєдесятиліття життя Б.Г. Ананьєва, коли за його ініціативою і під йогокерівництвом сформувався єдиний науковий колектив співробітників факультетупсихології і лабораторії диференціальної психології і антропологіїЛенінградського університету і співробітників сектора психологіїНауково-дослідного інституту загальної освіти дорослих АПН СССР для проведеннябагатокомпонентного комплексного дослідження, направленого на вирішення одногоз головних завдань сучасної психології — побудову загальної теоріїіндивідуально-психологічного розвитку людини.
У найзагальнішому вигляді ця проблемапіднімалася Б.Г. Ананьєвим в кінці 50-х рр. в роботах «Людина як загальнапроблема сучасної науки», «Про систему вікової психології» і ін.
Основні ідеї, що визначають шляхи створенняєдиної теорії людинознавства, викладені Б.Г. Ананьєвим у 1968 році в монографії«Людина як предмет пізнання» і в серії збірок і статей.
За 45 років творчої діяльності Б.Г. Ананьєвопублікував більше 180 наукових робіт, з них декілька монографій з різнихрозділів психологічної науки.2.2 Вклад Б.Г. Ананьєва в розвитоконтопсихології та акмеології
Принцип розвитку в розумінні Б.Г. Ананьєвавказує на історичний характер детерміації психічного. «Внутрішні умови,заломлюючі зовнішні дії, в процесах життєтворчості, здійснення діяльності,функціонування поведінки, постійно змінюються, формуються, еволюціонують».[5, 34]
Рушійною силою психічного розвитку, згідно зпереконаннями вченого, є внутрішні суперечності, які виникають тому, щопсихічні структури неоднорідні. Так, наприклад, вже в психічному процесі даютьпро себе знати і онтогенетичні, і натуральні, психофізіологічні функції, іорганічні потреби, а також вищі форми мотивації — пізнавальні, моральні,естетичні. І ще складніше ця картина спостерігається в психічних властивостях істанах.
До чинників розвитку Б.Г. Ананьєв відносивспадковість, різноманітні умови природного і соціального середовища, навчання івиховання, структуру особистості, що сформувалася до даного моменту,індивідуальність. [3, 117]
Послідовно застосовуючи принцип розвитку прианалізі психофізіологічних функцій, психічних процесів, психічних властивостейі станів людини, він особливо глибоко спирався на цей принцип в своїй концепціїонтопсихології, суттю якої було багатобічне дослідження буття людини якіндивіда і особистості, суб’єкта і індивідуальності в онтогенезі.
Формулюючи комплекс теоретичних,науково-дослідних і прикладних завдань, які вирішуються в процесі побудовионтопсихології як науки, вчений об’єднав їх в чотири блоки проблем:
1) встановлення суті розвитку індивідних іособових характеристик з позицій біосоціальних стосунків в різні періодионтогенезу і життєвого шляху людини;
2) дослідження взаємозв’язків індивідних іособових властивостей на різних етапах індивідуального розвитку людини;
3) виявлення зв’язків як індивідуальних, так іособових феноменів людини з її суб′єктно-діяльнісною характеристикою;
4) дослідження становлення індивідуальності якпроцесу інтеграції основних характеристик людини як індивіда, особистості тасуб’єкта діяльності, що відрізняється по своїм багатьом параметрам неповторноюсвоєрідністю. [3, 44]
У дослідженнях, які Б.Г. Ананьєв здійснювавдля виявлення індивідної організації і її онтогенезу, було доведено, що порівняльно-віковевивчення індивідних характеристик є одним з найважливіших аспектів пізнанняприродних форм психіки, які не втрачають відносної самостійності у міруускладнення психічної діяльності, продовжуючи виконувати функцію її потенціалувпродовж всього життя людини.
Інший важливий напрям в цьому циклі досліджень- дослідження відносин і ступеня взаємозв’язку індивідних властивостей в різніперіоди життя людини. У складній структурі індивідної організації, що включаєелементи різного роду, під керівництвом Б.Г. Ананьєва вивчалися як однорівневі,так і різнорівневі зв’язки. Було показано, що наявність різнорівневої структуриіндивіда за рахунок розшарування, стратифікації його елементів спричиняє засобою дослідження процесів диференціації і інтеграції в даній системі людини.Наслідком соціалізації виявляється також подальше розшарування вториннихіндивідних властивостей. На основі природних форм психіки утворюєтьсясоціалізований рівень психофізіологічних функцій (мнемічні, вербальні, довільніта інші). Разом з природними структурами виникають інтеркорреляції в результатісоціалізації. Як природні, так і придбані кореляційні зв’язки характеризуються(хоча і в неоднаковому ступені) все зростаючою спеціалізацією, динамічністю інадзвичайною пластичністю під впливом соціальних чинників, особливо тих, щовпливають на процеси перебудови кореляційних стосунків.
У дослідженнях, проведених під керівництвомБ.Г. Ананьєва, було показано, що цілий ряд психологічних особливостей людинивиявляється зв’язаним з особливостями протікання процесів на вегетативному ібіохімічному рівнях. І це не випадково, оскільки психічна діяльністьзабезпечується роботою всіх систем людського організму, починаючи з біохімічнихпроцесів і закінчуючи процесами, що протікають на вищому кортикальному рівні.Причому, в умовах підвищеного інтелектуального та емоційного навантаження міжпсихологічними характеристиками людини і особливостями вегетативних ібіохімічних рівнів виявляються ті зв’язки і залежності, які не уловлюються уфонових дослідженнях. [2, 68]
Ще один важливий напрямок, пов’язаний звивченням індивідної організації в онтопсихології, полягає у виявленні її роліяк основи для формування особистості, суб’єкта діяльності та індивідуальності.Комплекс проблем, що стосуються взаємозв’язків індивіда і інших підструктурлюдини, включає розгляд не тільки генетичних, але і структурних стосунків нарізних етапах життєвого шляху, що дає можливість ближче підійти до розумінняпсихічного розвитку як цілісного феномену”. [2, 144]
До наступного циклу досліджень зонтопсихології відноситься вивчення особистості і її життєвого шляху. Навідміну від індивідної організації, особливостями особистості є психологічніефекти соціального розвитку людини. Психологічним результатом активноговключення людини в різні системи соціальних стосунків і типи спільностей є«розвиток людини як особистості з її багатовимірними і багаторівневимипідструктурами, різноманітними властивостями». [2, 46]
Значущість соціально-психологічниххарактеристик особистості, підкреслював Б.Г. Ананьєв, визначається їхрегулюючою функцією. Людина приймає те або інше рішення саме на основівключення своїх суб’єктивних стосунків до різних сторін навколишньої дійсності.У сферу їх включається також відношення до себе як до суб’єкта соціальнихстосунків і як до особистості в цілому. Ступінь зрілості особистості, згідно зБ.Г. Ананьєвим, виражається в здатності ухвалювати власні рішення і свідомоздійснювати вибір в складних ситуаціях. [5, 218]
У контексті онтопсихологічної науки одне зосновних питань — вивчення процесу становлення цілісності особистості якбагаторівневої системи, процесу перетворення її з «об’єкту соціальних дійв суб’єкт індивідуального і суспільного розвитку впродовж всього життєвогошляху людини». [3, 34]
Наступний розділ онтопсихології присвяченийвзаємозв’язкам індивіда і особистості, що складаються впродовж життя. Комплекспроблем, що стосуються стосунків цих основних підструктур людини, включаєрозгляд не тільки генетичних, але і структурних зв’язків і чинників, що визначаютьїх характеристики в різні періоди життєвого циклу. Це дає можливість ближчепідійти до розуміння психічного розвитку як цілісного феномену, що маєрізнорівневу, ієрархічну структуру. Такий комплексний підхід «важливий нетільки для конкретизації методологічного біосоціального принципу, але і длявнутрішньої детермінації процесу психічного розвитку». [3, 22]
Якщо попередників Б.Г. Ананьєва при вивченністосунків різнорідних компонентів психіки найбільшою мірою цікавила проблемазв’язків темпераменту і характеру, то Б.Г. Ананьєв при вивченні взаєминрізнорідних, різнорівневих компонентів психіки робив упор на з’ясуваннізв’язків пізнавальних функцій і процесів із особливостями особистості.
Окрім розробки проблем онтопсихології, Б.Г.Ананьєв вніс великий і змістовний вклад у створення акмеології, — науки, щовиникла на стику природних, суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін, іщо вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини в період їїдорослості і особливо при досягненні нею найбільш високого рівня в цьомурозвитку.
Услід за Бєхтєрєвим, Б.Г. Ананьєв був протиствердження деяких учених, що розвиток людини завершується при досягненні нимдорослості, після чого нібито наступає своєрідна «скам’янілість» впрояві цього процесу.
Зрілість людини, що досягається в доросломустані, і так звана вершина цієї зрілості або, як її називають, акме,підкреслював Б.Г. Ананьєв, — це «багатовимірна констелляція різниххарактеристик людини, яка хоча і охоплює значний по часу протяжності етап їїжиття і завжди показує, наскільки вона відбулася як індивід, особистість ісуб’єкт діяльності, але разом з тим ніколи не є статичною освітою, а, навпаки,відрізняється більшою або меншою варіативністю і мінливістю». [2, 11]
Б.Г. Ананьєв і його учні в серії експериментальнихробіт показали, що фізичний стан людини постійно несе типові характеристики ізазнає перебудову в рамках параметрів зрілості. І така ж «рухома єдністьзмістовної специфіки і форми її виразу дає про себе знати, коли людина проявляєсебе як особистість і як суб’єкт діяльності». [2, 13]
У цих дослідженнях було показано, що, якправило, не відбувається фронтально одночасного досягнення ступеня зрілостівсіма блоками утворень, в яких людина виступає як індивід, як особистість і яксуб’єкт діяльності; далі, вже на ступені зрілості, у неї спостерігаються такожрізні темпи протікання змін в названих утвореннях: “і час виходу на рівеньакме людини як індивіда, як особистості і як суб’єкта творчої діяльності дужечасто не збігається”. [2, 13]
Стан зрілості не з’являється у людининесподівано і відразу. Не тільки від природної схильності, але і від вжепрожитого життя великою мірою залежить, з яким запасом фізичної міцностіпідійде людина до ступеня зрілості, які ціннісні орієнтації і стосунки складутьядро його особистості.
Виходячи з цих даних, Б.Г. Ананьєв сформулювавзавдання, які повинна вирішити акмеологія: це наукове освітлення феноменологіїакме, об’єктивування загального і різного в ній у різних людей, дослідження удії чинників, які визначають якісно-кількісні характеристики акме. Останнєфактично означає важливість розкриття закономірностей і механізмів,функціонування яких необхідне, щоб «повноцінне акме було досягнуте людиноюі вона реально відбулася як гідний громадянин своєї країни і як професіоналвисокого класу». [2, 11]2.3 Основні положення концепціїлюдинознавства
Борис Герасимович за сорок з гаком роківроботи в психології гранично продуктивно проявив себе при розробці багатьохактуальних проблем. Він опублікував капітальні праці по психології плотськогопізнання, психології волі і характеру, залишив нам роботи по нейропсихічнійрегуляції, статевому диморфізму і психофізіологічній еволюції людини. І понинішироко використовуються фахівцями результати його дослідження проблемпсихології мистецтва, історії психології, психології педагогічної оцінки людинияк предмету виховання і багато інших.
Проте головний напрям його теоретичних шуканьяк ученого — науково обґрунтоване осмислення принципів сполучення наук, предметомпізнання для яких виступає людина, теоретична і інструментальна розробка івпровадження в науку основ комплексного підходу до вивчення як найпростіших,так і найбільш складних утворень психіки і всього психічного світу в цілому, атакож форсування розвитку нових, важливих, з його точки зору, напрямів впсихологічній науці — онтопсихології та акмеології.
Виходячи з діалектико-матеріалістичногорозуміння природи людини, множинної, системної детермінації її поведінки,діяльності і розвитку, її багаторівневої структури, ефектом якої є психіка,Б.Г. Ананьєв як крупний теоретик і експериментатор обґрунтував, розвинув іуспішно застосував для вирішення тих, що цікавили його в людинознавстві іконкретно в психології проблем комплексний підхід — особливу методологічнустратегію, орієнтовану на «багатоаспектне, міждисциплінарне пізнанняскладних різноякісних об’єктів і їх множинної причинної обумовленості,результатом чого виявляється цілісне уявлення про об’єкт». [5, 211]
Логіка ученого при цьому була така: оскількиповедінка людини визначається умовами його минулого життя, значущими для ньогообставинами, а також його спадковістю і природженими особливостями, то треба ціумови, обставини і особливості (ширше — всі органічні підстави психіки)вивчати, застосовуючи методи і дані суміжних наук. Через зв’язок поведінки змозком і організмом в цілому психологія, підкреслював він, змикається зприродними науками, а через зв’язок з умовами життя людини в суспільстві — зсоціальними, гуманітарними і технічними науками.
Акцентуючи увагу на суті комплексного підходу,розробленого і успішно застосованого в науковій школі Б.Г. Ананьєва, слідособливо підкреслити, що концептуальне трактування ученим людини і її психікияк об’єктів наукового дослідження в змістовному відношенні істотновідрізняється від традиційного.
Принцип цілісності людини ставсистемостворюючим в його концепції, що і зумовило її своєрідний антропологізм.Цей принцип робить явнішою складну і багаторівневу детермінацію психічного вструктурі людини як суб’єкта, в яку входять не тільки власне особовівластивості і стани, що формуються соціумом, але і «природні, індивідніхарактеристики — властивості людини в цілому». [2, 78]
Вся ця система властивостей людини опосередкуєзовнішні детермінуючі дії, внаслідок чого і виникає психічний процес іповедінковий акт. Предметом психології тому, на думку Б.Г. Ананьєва, єбагаторівнева системна організація психіки, що розглядається у всіх її зв’язкахз різними сторонами природи людини — її структурою, розвитком і діяльністю.
Обґрунтувавши необхідністьсистемно-комплексного вивчення людини і її психіки і нетрадиційно визначившипредмет психології, Б.Г. Ананьєв у вибраній ним логіці трактує принципдетермінізму і розвитку. Для розкриття першого принципу, як було показано вище,він використовує не тільки антропологічний принцип, але ще і принципвіддзеркалення, який «указує на детермінуючу роль об’єкту, що впливає насуб’єкт, і фіксує залежність психічних явищ від матеріальної дійсності».[2, 23]
Концепція людинознавства побудована натеоретичних і експериментальних дослідженнях індивідуального розвитку людини всистемі синтетичного людинознавства. Згідно з Б.Г. Ананьєвим, людська еволюція- це єдиний процес у всій множинності його станів і властивостей,детермінований історичними умовами життя людини в суспільстві.
Індивідуальність — це продукт злиттясоціального і біологічного в індивідуальному розвитку людини. Індивідуальністьнаправляє розвиток індивіда, особистості і суб’єкта в загальній структурілюдини, стабілізує її, взаємопов’язує властивості і є важливим чинником високоїжиттєздатності і довголіття.
«Особистість — складова індивідуальності,її характеристика як суспільного індивіда, об’єкта і суб’єкта історичногопроцесу». [2, 177] Якщо особистість — «вершина» всієї структурилюдських властивостей, то індивідуальність — це «глибина» особистостіі суб’єкта. Своєрідність і неповторність індивідуальності виявляються вспіввідношенні відкритої і закритої систем, що розкривають людину як суб’єктадіяльності і суб’єкта психічної активності. [2, 178]
Як відкрита система, людина, знаходячись впостійній взаємодії з природою і суспільством, здійснює індивідуальний розвитоксвоїх людських властивостей як особистості з її соціальними зв’язками ісуб’єкта діяльності, що перетворює дійсність. Але людина є і закритою системоюунаслідок внутрішнього взаємозв’язку властивостей особистості, індивіда ісуб’єкта, що складають ядро її особистості (самосвідомість і «Я»).Неповторність індивідуальності виявляється в переході внутрішніх тенденцій іпотенцій в продукти творчої діяльності особистості, що змінює навколишній світі його суспільний розвиток. Онтогенез індивідуальності — «внутрішньосуперечливий, нерівномірний і гетерохронний процес». [5, 173] Внутрішнясуперечність розвитку особистості обумовлює зміну її суспільних функцій, ролей,станів, які, у свою чергу, підсилюють суперечність еволюції індивіда.
У особистості Б.Г. Ананьєв розрізнявинтеріндивідуальну структуру як те соціальне ціле, до якого належитьособистість з її суспільними зв’язками і взаєминами в діяльності, таінтраіндивідуальну структуру, що включає п’ять ієрархічно зв’язаних підструктур(психічні процеси; стани; властивості особистості; сенсорні і мнемічні функції;мотивація з потребами і установками), як внутрішнє психічне утворення самоїособистості.
Структура особистості будується одночасно засубординаційним принципом супідрядності більш загальних властивостейелементарним, приватним соціальним і психофізіологічним властивостям ікоординаційному принципу, при якому взаємодія корельованих властивостейпоєднується з їх відносною автономією (наприклад, система ціннісних орієнтацій,установок). Сукупність властивостей інтраіндивідуальної структури складаєхарактер як систему властивостей особистості, її суб’єктних стосунків до суспільства,інших людей, самої себе, що постійно реалізуються в суспільній поведінці ізакріплені в образі життя. Характер — це вершина особових властивостей. [5,189]Висновки до розділу 2
Особистість — суспільний індивід, об’єкт ісуб’єкт історичного процесу. Тому в характеристиках особистості якнайповнішерозкривається суспільна суть людини, що визначає всі явища людського розвитку,включаючи природні особливості.
Історико-матеріалістичне розуміння суті людиниі суспільного розвитку склало основу наукового вивчення законів розвитку всіхвластивостей людини, серед яких особистість займає провідне положення
Формування і розвиток особистості визначенесукупністю умов соціального існування в дану історичну епоху. Особистість — об’єкт багатьох економічних, політичних, правових, моральних і інших дій налюдину суспільства в даний момент його історичного розвитку, отже, на данійстадії розвитку даної суспільно-економічної формації, в певній країні з їїнаціональним складом.
Можливо, що цією обставиною пояснюєтьсяідентифікація більш загального поняття «людина» з більш приватнимпоняттям «особистість», поширена в сучасній філософській іпсихологічній літературі.
Лише охарактеризувавши основні сили, щовпливають на формування особистості, включаючи соціальний напрям освіти ісуспільного виховання, тобто визначивши людину як об’єкт суспільного розвитку,ми можемо зрозуміти внутрішні умови її становлення як суб’єкта суспільногорозвитку. У цьому сенсі особистість завжди конкретно-історична, вона — продуктсвоєї епохи і життя країни, сучасник і учасник подій, складових віхи історіїсуспільства і її власного життєвого шляху.
Подібно до того, як не існує позасоціальноїособистості, так не існує і позаісторичної, що не відноситься до певної епохи,формації, класу і його певного шару, національності і так далі. Саме в цьому,соціально-історичному сенсі, що відноситься до її суті, особистість завждиконкретна.
Розділ 3.Експерементально-психологічні методики дослідження особистості3.1 Орієнтаційна анкета на визначенняспрямованості особистості Б. Баса
Для визначення спрямованості особистості вданий час використовується орієнтаційна анкета, опублікована Б. Басом в 1967р.
Анкета складається з 27 пунктів-думок, покожному з яких можливі 3 види спрямованості особистості. За допомогою методикивиявляються: спрямованість на себе (Я), спрямованість на спілкування (С),спрямованість на діло (Д).
Інструкція. Лист з питаннями складається з 27пунктів. Можливі три варіанти відповідей — А, Б, В.
1. З відповідей на кожен із пунктів виберітьту, яка краще всього виражає вашу точку зору з даного питання. Можливо, якісь зваріантів відповідей здадуться вам рівноцінними. Проте ми просимо Вас відібратиз них тільки одну, яка найбільшою мірою відповідає вашій думці і понад усецінна для вас.
Букву, якою позначена відповідь (А, Б, В),напишіть на листі для запису відповідей поряд із номером відповідного пункту(1-27) під рубрикою «Більше всього».
2. Потім з відповідей на кожен пункт виберітьту, яка найбільш не збігається з Вашою точкою зору, найменш для Вас цінна.Букву, якою позначена відповідь, знов напишіть на листі для запису відповідейпоряд з номером відповідного пункту в стовпці під рубрикою «Менше всього».
3. Таким чином, для відповіді на кожне зпитань Ви використовуєте дві букви, які і запишіть у відповідні стовпці. Рештавідповідей ніде не записується.
3.2 Шкала прояву тривоги особистостіпо Джоржу Тейлору
Опитувальник призначений для вимірювання рівнятривожності (твердження входять до складу МMPI як додаткова шкала). У 1966 роціадаптований Т.А. Немчиним.
Опитувальник складається з 50 тверджень. Длязручності користування кожне твердження пропонується обстежуваному на окремійкартці. Згідно з інструкцією, обстежуваний відкладає вправо та вліво карткизалежно від того, згоден він або не згоден із твердженнями, що містяться в них.Тестування продовжується 15-30 хв.
У 1975 р. В.Г. Норакидзе доповнив опитувальникшкалою брехні, яка дозволяє судити про демонстративність, нещирість увідповідях.
Оцінка результатів дослідження поопитувальнику проводиться шляхом підрахунку кількості відповідей обстежуваного,що свідчать про тривожність. Кожна відповідь «так» на вислови 6, 7,9, 11, 12, 13, 15, 18, 21, 23, 24, 25, 26, 28, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37,38, 40, 42, 44, 45, 47, 48, 49, 50, 53, 54, 56, 60 і відповідь «ні»на вислови 1, 3, 4, 5, 8, 14, 17, 19, 22, 39, 43, 52, 57, 58 оцінюється в одинбал.
За брехливі вважаються відповіді «так»на пункти 2, 10, 55 і «ні» на пункти 16, 20, 27, 29, 41, 51, 59.
Сумарна оцінка: 40-50 балів розглядаються якпоказник дуже високого рівня тривоги; 25-40 балів свідчать про високий рівеньтривоги; 15-25 балів — про середній (з тенденцією до низького) рівень; 0-5балів — про низький рівень тривоги.
Як перший, так і другий варіант опитувальникавикористовується при індивідуальному і груповому обстеженні, здатен вирішуватияк теоретичні, так і практичні завдання і може бути включений до інших тестів.
Висновки до розділу 3
За допомогою орієнтаційної анкети навизначення спрямованості особистості виявляються наступні спрямованості.
1. Спрямованість на себе (Я) — орієнтація напряму винагороду і задоволення безвідносно роботи і співробітників,агресивність в досягненні статусу, владність, схильність до суперництва,дратівливість, тривожність, інтровертність.
2. Спрямованість на спілкування (С) — прагнення за будь-яких умов підтримувати стосунки з людьми, орієнтація наспільну діяльність, але часто в збиток виконанню конкретних завдань або наданнящирої допомоги людям, орієнтація на соціальне схвалення, залежність від групи,потреба в прихильності і емоційних стосунках з людьми.
3. Спрямованість на діло (Д) — зацікавленістьу вирішенні ділових проблем, виконання роботи якнайкраще, орієнтація на діловуспівпрацю, здатність відстоювати на користь справи власну думку, яка кориснадля досягнення мети.
Шкала прояву тривоги особистості буларозроблена Джоржем Тейлором у 1953 році. Цей опитувальник призначений длявимірювання рівня тривожності (твердження входять до складу МMPI як додатковашкала). У 1966 році він був адаптований Т.А. Немчиним.
У 1975 р. В.Г. Норакидзе доповнив опитувальникшкалою брехні, яка дозволяє судити про демонстративність, нещирість увідповідях. Другий варіант містить не 50, а 60 тверджень.
Як перший, так і другий варіант опитувальникавикористовуються при індивідуальному і груповому обстеженні, здатні вирішуватияк теоретичні, так і практичні завдання і можуть бути включені до інших тестів.
Висновки
Борис Герасимович Ананьєв за сорок з гакомроків роботи в психології гранично продуктивно проявив себе при розробцібагатьох актуальних проблем. Він опублікував капітальні праці по психології плотськогопізнання, психології волі і характеру, залишив нам роботи по нейропсихічнійрегуляції, статевому диморфізму і психофізіологічній еволюції людини. І понинішироко використовуються фахівцями результати його дослідження проблемпсихології мистецтва, історії психології, психології педагогічної оцінки людинияк предмету виховання і багато інших.
Проте головний напрям його теоретичних шуканьяк ученого — науково обґрунтоване осмислення принципів сполучення наук,предметом пізнання для яких виступає людина, теоретична і інструментальнарозробка і впровадження в науку основ комплексного підходу до вивчення якнайпростіших, так і найбільш складних утворень психіки і всього психічногосвіту в цілому, а також форсування розвитку нових, важливих, з його точки зору,напрямів в психологічній науці — онтопсихології та акмеології.
Б.Г. Ананьєв як крупний теоретик іекспериментатор обґрунтував, розвинув і успішно застосував для вирішення тих,що цікавили його в людинознавстві і конкретно в психології проблем комплекснийпідхід — особливу методологічну стратегію, орієнтовану на багатоаспектне,міждисциплінарне пізнання складних різноякісних об’єктів і їх множинноїпричинної обумовленості, результатом чого виявляється цілісне уявлення прооб’єкт.
Оскільки поведінка людини визначається умовамийого минулого життя, значущими для нього обставинами, а також його спадковістюі природженими особливостями, то треба ці умови, обставини і особливостівивчати, застосовуючи методи і дані суміжних наук.
Таким чином, мету дослідження досягнуто,поставлені цілі та завдання виконано.
Список використаної літератури
1. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды.М.: Педагогика, 1980. — 288 с.
2. Ананьев Б.Г. О проблемах современногочеловекознания. М.: Наука, 1977. — 380 с.
3. Ананьев Б.Г. Психология и проблемычеловекознания. М.: Институт практической психологии, 1996. — 384 с.
4. Ананьев Б.Г. Психодиагностические методы вкомплексном лонгитюдном исследовании студентов. Л.: ЛГУ, 1976. — 278с.
5. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания.Л.: ЛГУ, 1968. — 339 с.
6. Асмолов А.Г. Психология личности. М.: МГУ,1990. — 344с.
7. Бодалёв А.А. Об основном вкладе Б.Г. Ананьевав психологическую науку. М.: Институт практической психологии, 1996. — 421с.
8. Бодалёв А.А., Ломов Б.Ф., Фришман Е.З.Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. М.: Педагогика, 1980. — 322 с.
9. Божович Л.И. Личность и ее формирование вдетском возрасте. М.: Наука, 1986. — 460с.
10. Данилова Н.Н. Психофизиология. Учебник длявузов. М.: Аспект Пресс, 2001. — 244с.
11. Денисюк Н.Г. Традиции и формирования личности.- К.: Сфера, 1998. — 404с.
12. Ильенков Э.В. Что такое личность? К.: Освита,2002. — 390с.
13. Карелин А.А. Большая энциклопедияпсихологических тестов. К.: Эксмо, 2007. — 416 с.
14. Крутецкий В.А. Психология. Учебник дляучащихся пед. училищ. М.: Просвещение, 2001. — 269с.
15. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание.Личность. М.: Политиздат, 1977. — 322с.
16. Ломов Б.Ф. Экспериментальная и прикладнаяпсихология. Л.: ЛГУ, 1968. — 512с.
17. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретическиепроблемы психологии. М.: Наука, 1984. — 444 с.
18. Мазилов В.А. Вестник Псковского Вольногоуниверситета. Л: Заря, 1997. — 239с.
19. Мазилов В.А. Психотехнологии в социальнойработе. К.: 1997.499с.
20. Немов Р.С. Психология. М.: Постбук, 2003. — 428с.
21. Петровский В.А. К пониманию личности впсихологии. К.: Баттерс, 2007. — 375с.
22. Петровский В.А. Личность. Деятельность.Коллектив. М.: Политиздат, 1982. — 569с.
23. Роговин М.С. Психология. М.: Высшая школа, 1969.- 384 с.
24. Рубинштейн С.Л. Очерки. Воспоминания.Материалы. М.: Наука, 1989. — 411с.
25. Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развитияпсихологии. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1959. — 366с.
26. Рыбалко Е.Ф. Вопросы психологии. М.: Знамя,1977. — 386с.
27. Столяренко Л.Д. Основы психологии. Ростовн/Д.: Феникс, 1997. — 322с.
28. Уотсон Дж.Б. Психология как наука о поведении.- М.: АСТ, 1998. — 544с.
29. Фресс П., Пиаже Ж. Экспериментальнаяпсихология. М.: Прогресс, 1998. — 471с.
30. Хьелл Д., Зиглер Д. Теория личности. М.:Литера, 1997. — 268с.
Додатки
Додаток А
Тестовий матеріал до орієнтаційної анкети навизначення спрямованості особистості Б. Баса
1. Найбільше задоволення я отримую від:
а) схвалення моєї роботи;
б) усвідомлення того, що робота зробленадобре;
в) усвідомлення того, що мене оточують друзі.
2. Якби я грав у футбол (волейбол, баскетбол),то я хотів би бути:
а) тренером, який розробляє тактику гри;
б) відомим гравцем;
в) вибраним капітаном команди.
3. Здається, кращим педагогом є той, хто:
а) виявляє цікавість до тих, що вчаться і докожного має індивідуальний підхід;
б) викликає інтерес до предмету, так щовсівчаться із задоволенням і поглиблюють свої знання в цьому предметі;
в) створює в колективі таку атмосферу, приякій ніхто не боїться висловити свою думку.
4. Мені подобається, коли люди:
а) радіють виконаній роботі;
б) із задоволенням працюють в колективі;
в) прагнуть виконати свою роботу краще заінших.
5. Я хотів би, щоб мої друзі:
а) були чуйні і допомагали людям, коли дляцього представляються можливості;
б) були вірні і віддані мені;
в) були розумними і цікавими людьми.
6. Кращими друзями я вважаю тих:
а) з ким складаються хороші взаємини;
Продовження додатка А
б) на кого завжди можна положитися;
в) хто може багато чого досягти в житті.
7. Більше всього я не люблю:
а) коли у мене щось не виходить;
б) коли псуються стосунки з товаришами;
в) коли мене критикують.
8. Здається, найгірше, коли педагог:
а) не приховує, що деякі учні йомунесимпатичні, насміхається і жартує над ними;
б) викликає дух суперництва в колективі;
в) недостатньо добре знає свій предмет.
9. У дитинстві мені більше всього подобалося:
а) проводити час з друзями;
б) відчуття виконаних справ;
в) коли мене за що-небудь хвалили.
10. Я хотів би бути схожим на тих, хто:
а) добився успіху в житті;
б) по-справжньому захоплений своєю справою;
в) відрізняється дружелюбністю ідоброзичливістю.
11. Насамперед школа повинна:
а) навчити вирішувати завдання, які ставитьжиття;
б) розвивати перш за все індивідуальніздібності учня;
в) виховувати якості, що допомагаютьвзаємодіяти з людьми.
12. Якби у мене було більше вільного часу,більш охоче за все я використовував би його:
а) для спілкування з друзями;
б) для відпочинку і розваг;
в) для своїх улюблених справ і самоосвіти
Продовження додатка А
13. Найбільших успіхів я добиваюся, коли:
а) працюю з людьми, які мені симпатичні;
б) у мене цікава робота;
в) мої зусилля добре винагороджуються.
14. Я люблю, коли:
а) інші люди мене цінують;
б) відчуваю задоволення від добре виконаноїроботи;
в) приємно провожу час з друзями.
15. Якби про мене вирішили написати в газеті,мені б хотілося, щоб:
а) розповіли про яку-небудь цікаву справу,пов’язану з навчанням, роботою, спортом і іншим, в якій мені довелося братиучасть;
б) написали про мою діяльність;
в) обов’язково розповіли про колектив, в якомуя працюю.
16. Краще всього я вчуся, якщо викладач:
а) має до мене індивідуальний підхід;
б) зуміє викликати у мене інтерес до предмету;
в) влаштовує колективні обговорення проблем,що вивчаються.
17. Для мене немає нічого гіршого, ніж:
а) образа особистої гідності;
б) невдача при виконанні справи;
в) втрата друга.
18. Більше всього я ціную:
а) успіх;
б) можливість хорошої спільної роботи;
в) здоровий, практичний розум і кмітливість.
19. Я не люблю людей, які:
а) вважають себе гірше за інших;
б) часто сваряться і конфліктують;
Продовження додатка А
в) заперечують проти всього нового.
20. Приємно, коли:
а) працюєш над важливою для всіх справою;
б) маєш багато друзів;
в) викликаєш захоплення і всім подобаєшся.
21. Здається, насамперед керівник має бути:
а) доступним;
б) авторитетним;
в) вимогливим.
22. У вільний час я охоче прочитав би книги:
а) про те, як заводити друзів і підтримуватихороші стосунки з людьми;
б) про життя відомих і цікавих людей;
в) про останні досягнення науки і техніки.
23. Якби у мене були здібності з музики, я бвважав за краще бути:
а) диригентом;
б) композитором;
в) солістом.
24. Мені б хотілося:
а) придумати цікавий конкурс;
б) перемогти в конкурсі;
в) організувати конкурс і керувати їм.
25. Для мене найважливіше знати:
а) що я хочу зробити;
б) як досягти мети;
в) як організувати людей для досягнення мети.
26. Людина повинна прагнути до того, щоб:
а) інші були нею задоволені;
б) перш за все виконати своє завдання;
в) їй не потрібно було дорікати за виконануроботу.
27. Краще всього я відпочиваю у вільний час:
а) у спілкуванні з друзями;
б) проглядаючи розважальні фільми;
в) займаючись своєю улюбленою справою.
Додаток Б
Тестовий матеріал до шкали прояву тривогиособистості Дж. Тейлора
1. Я можу довго працювати не втомлюючись.
2. Я завжди виконую свої обіцянки, не зважаючина те, зручно мені це чи ні.
3. Частіше за все руки і ноги у мене теплі.
4. У мене рідко болить голова.
5. Я впевнений в своїх силах.
6. Очікування мене нервує.
7. Інколи мені здається, що я ні на що непридатний.
8. Частіше за все я відчуваю себе цілкомщасливим.
9. Я не можу зосередитися на чомусь одному.
10. У дитинстві я завжди негайно й покірливовиконував все те, що мені доручали.
11. Раз на місяць або частіше у мене буваєрозлад шлунку.
12. Я часто ловлю себе на тому, що мене щосьтурбує.
13. Я думаю, що я не нервовіший, ніж більшістьлюдей.
14. Я не дуже сором’язливий.
15. Життя для мене майже завжди пов’язане звеликою напругою.
16. Іноді буває, що я говорю про речі, про якіне знаю.
17. Я червонію не частіше, ніж інші.
18. Я часто турбуюся через дурниці.
19. Я рідко помічаю в себе серцебиття абозадишку.
20. Не всі люди, яких я знаю, меніподобаються.
21. Я не можу заснути, якщо мене щось турбує.
22. Частіше за все я спокійний і мене нелегкороздратувати.
23. Мене часто мучать нічні кошмари.
24. Я схильний все приймати дуже серйозно.
25. Коли я нервую, у мене посилюєтьсяпітливість.
26. У мене неспокійний і преривістий сон.
Продовження додатка Б
27. У грі я вважаю за краще вигравати, ніжпрогравати.
28. Я чутливіший, ніж більшість інших людей.
29. Буває, що нескромні жарти й гостротавикликають у мене сміх.
30. Я хотів би бути так само задоволений своїмжиттям, як, можливо, задоволені інші.
31. Мій шлунок сильно турбує мене.
32. Я постійно стурбований своїмиматеріальними та службовими справами.
33. Я недовірливо відношуся до деяких людей,хоча знаю, що вони не можуть заподіяти мені шкоди.
34. Мені інколи здається, що переді мноюнагромаджені такі труднощі, яких мені не подолати.
35. Я легко приходжу в замішання.
36. Часом я стаю настільки збудженим, що цезаважає мені заснути.
37. Я вважаю за краще ухилятися від конфліктіві скрутних положень.
38. У мене бувають приступи нудоти й блювоти.
39. Я ніколи не спізнювався на побачення абороботу.
40. Часом я ясно відчуваю себе нікчемним.
41. Іноді мені хочеться вилаятися.
42. Майже завжди я відчуваю тривогу черезщо-небудь або кого-небудь.
43. Мене турбують можливі невдачі.
44. Я часто боюся, що ось-ось почервонію.
45. Мене часто охоплює відчай.
46. Я — людина нервова та легко збуджуюся.
47. Я часто помічаю, що мої руки тремтять,коли я намагаюся що-небудь зробити.
48. Я майже завжди відчуваю голод.
49. Мені не вистачає впевненості в собі.
50. Я легко пітнію навіть у прохолодні дні.
Продовження додатка Б
51. Я часто мрію про такі речі, про які кращенікому не розповідати.
52. У мене дуже рідко болить живіт.
53. Я вважаю, що мені дуже важко зосередитисяна якомусь завданні або роботі.
54. У мене бувають періоди такого сильногонеспокою, що я не можу довго всидіти на одному місці.
55. Я завжди відповідаю на листи відразу жпісля прочитання.
56. Я легко засмучуюся.
57. Я практично ніколи не червонію.
58. У мене значно менше різних побоювань істрахів, ніж у моїх друзів і знайомих.
59. Буває, що я відкладаю на завтра те, щослід зробити сьогодні.
60. Частіше за все я працюю з великоюнапругою.