КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ з дисципліни: Історія педагогіки на тему: «Становлення української національно-освітньої традиції в діяльності першої слов’яно-греко-латинської школи» Виконала: Буглак Я. В. Перевірила: Київ – 2013 ЗМІСТ Вступ…1. Перша школа-академ
ія в Острозі… 2. Становлення та розвиток Києво-Могилянської академії…3. Острозька та Києво-Могилянська академії сьогодні….4. Козацьке шкільництво у розвиткові національної освітньої традиції………….14 Висновок…18 Список використаних джерел… 19 ВСТУП Знесилена татаро-монгольською навалою Київська Русь втратила с
вою могутність. А з часу прилучення Волині та Наддніпрянщини до Литви (1377) і Галичини до Польщі (1387) сплюндровані українські землі стали здобиччю литовських, польських та угорських феодалів. Національне гноблення в цей період поєднувалося з насадженням католицької віри. Діти української знаті, заможного міщанства потяглися до католицьких освітніх закладів. Укладення в 1596 р. церковної унії дало змогу зберегти в умовах латинізації та полонізації слов’
янську мову богослужіння і обряди православної церкви (у греко-католиків). Унія стала своєрідним засобом захисту української мови, створила умови для формування національної інтелігенції. Було відкрито уніатські школи, що орієнтувалися на західну педагогіку, але навчали українською мовою. Щоправда, серед українського населення вони не набули популярності. Освітня справа в тогочасній Україні розвивалася під впливом ідей європейського
Відродження і Реформації. Так, в Україні з’являються протестантські школи (Дубецьк, Хмільник, Кисилин, Гоща, Берестечко). Наприкінці XVI ст. розгорнули свою роботу початкові та підвищені братські школи, засновниками яких були братства. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували шпиталі, православні церкви, видавали українські книжки і підручники. їх діяльність вибудовувалася на ідеологічних засадах просвітництва. Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа Львівського братства (1586), яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи. Діяли також школи в Перемишлі, Рогатині, Замості, Києві, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Кременці, Луцьку. У братських школах підвищеного типу, крім читання, лічби, письма та хорового сп
іву, засвоювали "сім вільних мистецтв". На високому рівні вивчали предмети тривіуму (граматику, риторику, діалектику), на дещо нижчому – предмети квадривіуму, крім музики. Головну увагу звертали на гуманітарні дисципліни, вивчення рідної, слов’янської, грецької, латинської, польської мов. Запроваджувалися елементи класно-урочної системи, різні методи навчання: пояснення, бесіда, самостійна робота, диспут, взаємне навчання.
Для закріплення навчального матеріалу широко використовувалося повторення. За порядком у школі, поведінкою учнів і виконанням домашніх завдань наглядали призначені на кожний тиждень учні та їх батьки. Віддаючи своїх дітей до школи, батьки підписували з ректором договір, який визначав обов’язки школи і батьків. Хоча братські школи давали підвищену освіту, вони були середніми навчальними закладами. П
ершими національними закладами вищого типу стали Острозька школа-академія і Києво-Могилянська академія. 1. Перша школа-академія в Острозі Школу-академію в Острозі відкрив князь Костянтин-Василь Острозький (1526-1608) на власні кошти у 1576 р. її називали "тримовним ліцеєм" або слов’яно-греко-латинською академією. Заснування школи-академії було початком компромісу між представниками східнослов’янської просвітньої тенденції та "латинської науки". У ній вивчали слов’янську, грецьку, латинську, польську мови. Програма навчання передбачала й інші предмети "семи вільних мистецтв", передусім риторику, діалектику, астрономію, а також філософію і богослов’я. Як згодом у Києво-Могилянській академії, тут існувало 7 класів, хоч окремого класу богослов’я не було. Вчителями були православні греки і протестанти. Вона була першою на території України греко-слов’янською школою. Першим ректором був Герасим Смотрицький, серед викладачі
в були високоосвічені й відомі особистості того часу. В школу приїздили вчитися з Галичини та Литви. У стінах Острозької академії навчався і гетьман Петро Сагайдачний Конашевич. В Острозькій академії викладалися різні мови: слов’янську, грецьку, латинську, також граматику, арифметику, логіку, риторику. Заснування Острозької слов’яно-греко-латинської академії більшість сучасних авторів в
ідносять до 1576 р. Саме в цей час князь Василь-Костянтин Острозький остаточно закріпив за собою право власності на це місто своїх предків. А вже в 1578 р. в першості Острожського друкарства — «Буквар» Івана Федорова, ми зустрічаємо перші письмові згадки про діяльність в Острозі навчального закладу, для молодших учнів для якого ця книга, власне, призначалася. 1579 р. датується заповіт Гальшки Острозької, де відкритий князем освітній центр, вперше названий академією.
1582 р. князь здійснив великий земельний фонд на збудований ним у Острозі Троїцький монастир і відкритий при ньому шпиталь. Саме через цей релігійний та благодійний заклад, ймовірно, надавалося утримання новоствореної академії й її викладачам. Відомі інші свідоцтва про пожертвування князя В.К. Острозького на ці цілі. Традиційне для Європи вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії) вперше в українській освіті було покладено в основу навчальної діяльності Острозької академії в поєднанні з досконалим володінням трьома мовами — грецькою, латиною та церковнослов’янською мовами. Острозька школа вирізнялася високим рівнем викладання, її називали академією навіть освічені католики. Тут працювали першодрукар Іван
Федоров, письменник Герасим Смотрицький, польський математик і філософ Ян Лятос. Вчилися в Острозі діти шляхти і селян. Заснування Острозької Академії відносять до 1576 р. Вибір саме Острога пояснюється: а) зростанням економічного значення міста (особливо після остаточного утвердження тут К В.Острозького у 1574-1576 рр.), б) центральним положенням його серед володінь князів
Острозьких (їх «домоначальний град»); в) розташуванням тут одного з центрів єпархії (Луцького і Острозького єпископства) з кафедральним собором (замкова Богоявленська церква), г) існуванням культурних традицій (церкви і монастирі з їх бібліотеками, розвиток іконопису та музичного (хорового в першу чергу) мистецтва та ін.). Засновником Острозької Академії є К В.Острозький, найбільший магнат Речі
Посполитої, посідач ряду важливих державних посад. Це об’єднання матеріальної і владної сили разом з знатністю роду давали можливість князю відігравати помітну роль в політичному житті держави та її окремих регіонів (Волині, Київщини) та в релігійних справах (К В.Острозький відстоював рівність різних конфесій, захищав православ’я, виступав з
ідеєю створення окремого патріархату в Речі Посполитій з можливим центром в Острозі). Важлива роль у функціонуванні будь-якого культурно-освітнього закладу належала матеріальному забезпеченню. Першою фундаторкою Академії була племінниця К В.Острозького Гальшка Іллівна княжна Острозька. В своєму тестаменті (заповіті), написаному у березні 1579 р. в м. Турові і внесеному до Луцьких урядових (земських) книг у січні 1583 р вона записала „на шпиталь і академію Острозьку" 6000 кіп грошів (копа – 60 грошів) литовських на Луцькому монастирі Св. Спаса і селі Доросинь. Прибутків з них було недостатньо для функціонування навчального закладу, науково-культурного центру та друкарні. Тому у лютому 1585 р. вже кн. К В.Острозький передає на шпиталь придбану ним Суразьку волость (м.Сураж т
а 8 сіл), що було затверджено королем. У шпиталі могли проживати православні. Патронат над ним здійснювали син князя Олександр (єдиний православний його нащадок) та Луцький і Острозький владика. В дійсності Суразька волость була наданням (фундацією) більш широким – не лише на шпиталь, а на весь Острозький культурно-освітній осередок, на Академію. Про це свідчить надання з Суразьких маєтностей (після затвердження фундації
на шпиталь королем) коштів для викладачів академії (360 злотих) та фундація онуки К В.Острозького Ганни-Алоїзи (в заміжжі Ходкевич) Острозькому костелу, в якій прямо вказується, що Суразька волость була надана „на школу грецьку і латинську". Причиною, чому у фундації К В.Острозького не згадувалась Академія, було побоювання (цілком справедливе), що в цьому випадку вона (фундація) не буде затверджена королем, оскільки йшлося про православний навчальний заклад як ал
ьтернативу подібним католицьким установам (Краківській та Віленській академіям, єзуїтським колегіям). Крім того К В.Острозький вводив індивідуальне забезпечення для викладачів Академії, членів гуртка, письменників та друкарів: 1) надання посад, які давали прибутки чи були оплачуваними – І.Федоров з 1575 до (приблизно) 1580 р. був справцею (державцею) одного з найзаможнішйх волинських монастирів -Дерманського, Г.Смотрицький мав посаду підскарбія князя, В.Малюшицький (псевдонім – В.Суразький) був суразьким старостою; 2) надання церковних посад – Д.Раллі – дорогобузького архімандрита (з наданням монастирю кількох сіл), Ф.Греку – жидичинського архімандрита; 3) надання населених пунктів – Г.Смотрицькому (2 села), якісь маєтки М.Броневському (псевдонім Христофор Філалет), Клірику Острозькому (Г.Дорофейович, Ігнатій), В.
Суразькому (якщо це не Суразька волость), про що згадує К.Сакович; 4)надання підданих – Я.Лятошу на Бельмажі (біля Острога, тепер -Острог); 5)надання пільг, з яких відоме на сьогодні лише право ректора на вільне ловіння риби в призамковому ставку. Варто згадати і кошти, які не могли не виділятись на будівництво приміщень, організацію навчання та друкування, забезпечення па
пером (у 1595 -1596 р. було створено папірню в Острозі) та ін. Через відсутність офіційно визначеного статусу Острозька Академія називалась сучасниками по-різному. Одночасно вона фігурувала і як школа, і як училище, і як ліцей, і як гімназія, і як академія. Хронологічно першою назвою, яка була зафіксована в „Букварі" 1578 р. була „дітищне училище" (передмова І.Федорова). В цьому могли відобразитись по-перше, статус ш
коли на початковому етапі формування (початкова) чи, по-друге, що більш ймовірно, орієнтація книги (буквар) на підготовчі класи, оскільки в тій же передмові йдеться про запрошених для роботи викладачів, а в самому „Букварі" наявні паралельні грецькі і церковнослов’янські (слов’янські) тексти. В тестаменті Гальшки Острозької(1579 р.) заклад вперше названо Острозькою академією. Цю ж назву повторено в книзі Г.Смотрицького, виданій (чи лише написаній) у 1587 р. У 1599 р. Іпатій Потій також вжив термін „академія" („славна академія Острозька"). У 1583 р. папський нунцій А.Болоньєтті назвав Академію колегією та грецькою колегією. Поет Симон Пекалід вжив щодо неї назви „тримовний ліцей" та „тримовна гімназія" (1600 р поема „Про Острозьку війну під П’яткою проти низовців ", вид. у Кракові). У щоденнику єзуїта Я.Велевицького (20-ті рр. XVIII ст.) Острозьку академію названо схизматицькою академією
. Викладач же Академії Т. Аннич підписався на подарованому Дермансь- монистирю „Четвероєвангелїї" „дяк школи руської Острозької". В даному випадку „дяк школи" може означати, що Т.Аннич був учителем у початковому руському відділі (школі, класі), а назва не поширювалась на весь освітній заклад. Назви „ліцей", „гімназія" (тримовні), очевидно вжиті на означення закладу, подібного до створюваних у
Європі. „Тримовні заклади" були результатом започаткованого Е.Ротердамським руху за створення закладів, котрі поєднували б навчальну і наукову діяльність для ґрунтовного вивчення сакральних мов (мов Святого письма)- гебрайської(давньоєврейської), грецької і латини – і їх використання у текстологічному вивченні Біблії. Таким чином, „тримовні" заклади були одним з проявів
європейського гуманізму, а щодо Острозької академії також текстологічного аналізу, перекладу, редагування і друку Біблії (це, до речі, здійснювали і європейські ліцеї). Термін „Академія" в Європі та Речі Посполитій вживався у двох значеннях. По-перше, він позначав вищий навчальний заклад (Краківська Академія, Віденська академія), а по-друге гурток вчених. Ця двозначність існує щодо Острозької Академії. Західноєвропейська тримовність ліцеїв, колегіумів, гімназій на українських (а ширше і пізніше – православних) теренах перетворилась з гебрайсько-греко-латинської на слов’яно-греко-латинську. Чи не через це вже перший Острозький друк – „Буквар" 1578 р містив сказання Чорноризця Храбра „Про письмена", яке звеличувало слов’янську мову. Крім „святенності", вивчення грецької мови мало підставою східне (грецьке) християнство українців, а
латини — широким її використанням у державному житті Речі Посполитої. До того ж, саме цими мовами була написана переважна більшість християнських творів, Тому, заснування Острозької слов’яно-греко-латинської академії, за словами Я.Д.Ісаєвича, засвідчило перехід до нового етапу культурного синтезу – усвідомленого прагнення поєднати слов’яно-грецьку спадщину з досягненнями „латинськими", тобто з культурними надбаннями Західної і Центральної Єв
ропи. Започатковану Острозькою Академією засаду тримовності успадкували Львівська братська школа, Києво-Могилянська академія, а від неї – Молдавія (Ясси, 1642 р.) та Москва (1687 р.). Тип Острозької Академії як навчального закладу і на сьогодні викликає дискусії. Викликано це тим, що офіційного статусу вищого навчального закладу вона не мала, а пов’язані з організацією навчального процесу документи до нашого часу майже не д
ійшли (статут, програми, плани, конспекти тощо). На думку більшості сучасних дослідників, в окремі періоди свого існування Острозька школа мала ознаки вищого навчального закладу, але цей статус їй надавали в першу чергу викладачі, котрі і становили її славу, але значну увагу надавали науковій та літературній діяльності. В Академії читались предмети, що належали до т.зв. „семи вільних (визволених за тодішньою термінологією) наук". Вони об’єднувались у два навчальні блоки: „трівіум", до складу якого входили граматика, риторика, діалектика, та „квадрівіум", в який включались арифметика, геометрія, музика, астрономія. Занепад і ліквідація Академії були пов’язані з окатоличенням нащадків К В.Острозького та діяльністю єзуїтів. Ліквідувала Академію онука старого князя, дочка надії православних Олександра Острозького – Ганна-Алоїза (в заміжжі
Ходкевич). Вона обмежує матеріально діяльність Академії, намагається звести її до рівня прицерковної школи, створює і матеріально забезпечує єзуїтський колегіум в Острозі (1624 р.). Остаточно ліквідувати залишки Академії, запровадити в Острозі і інших маєтках унію Ганні-Алоїзі вдалось на пасхальну ніч 1636 р спровокувавши виступ острожан. Таким чином 1636 р. вважають останн
ім роком існування Острозької Академії. 2. Становлення та розвиток Києво-Могилянської академії На початок XVII ст. Київ стає центром українського літературного життя, центром ідеологічної боротьби. Його осередком були братство (створене в 1615 р.) та група вчених-просвітників при Печерському монастирі на чолі з Є.Плетенецьким. Особливістю братства була участь в його д
іяльності козацтва (П.Сагайдачний у 1620 р. вписався до нього з усім військом Запорозьким). Печерський осередок розгорнув діяльність завдяки архімандритам Є.Плетенецькому (1599 – 1624) та його наступнику З.Копистянському (1624 -1627). При монастирі збирається гурток вчених (Й.Борецький, К.Сакович, П.Беринда, Т.Земка, Л.Зизаній, Г.Дорофейович, О.Митура, Ф.Козаревич, Т.Вербицький та ін.), Є.
Плетенецьким створюється друкарня та папірня. В Лаврській друкарні було надруковано „Часослов"(1616, використовувався як підручник), перша на Україні поетична збірка О.Митури „Візерунок цнот" (1618), „Анфологіон" (1619, використовувався як підручник), „Вірш на жалосний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного" К.Саковича (1622), „Бесіди на діяння апостолів" З.Копистянського (1624), "Лексикон" П.Беринди (1627, використовувався у навчанні), „Антологія" (1636, укладач і автор передмови П.Могила, енциклопедія моральних і житейських повчань, присвячена молоді Києво-Могилянської Академії), „Тератургіма" А.Кальнофойського (1638, є план частини Києва з Лаврою, зображення ближніх і дальніх печер) та ін. За участю членів гуртка в Києві було створено братство та Лаврську школу. Унаслідок злиття Київської братської та Лаврсько
ї шкіл у 1632 р. було створено Києво-Могилянську академію. Спершу вона функціонувала як Києво-братська колегія, яку опікував митрополит Петро Могила (1596-1647). Згодом заклад на його честь було названо Києво-Могилянською академією. У Богоявленському братстві співпрацювали міщани, козаки, священики, печерські діячі (З.Копистенський, Т.Земка, І.Трофимович-Козловський, С.Почаський,
І.Курцевич-Булига, потім – С.Косов, П.Могил та ін.). 1620 р. Київському братству надано ставропігію (самоуправління). Родоначальниками Києво-Могилянської Академії була братська школа, яка за короткий час підійшла до рівня європейських вищих закладів, чому не в останню чергу сприяло матеріальне забезпечення (надання Г.Гулевичівни 1615р опікунство і надання П.Сагайдачного) та вчителі. Про високий рівень викладання у братській школ
і свідчить наявність філософських курсів, які вивчались за посібниками (про що свідчить їх форма запитань і відповідей) К.Саковича „Арістотелевські проблеми чи питання про природу людини" (1620) та „Трактат про душу" (1625). Вивчали її також за Іоаном Дамаскіном в перекладі А.Курбського та латинськими підручниками. До 80-х рр. XVII ст. термін навчання тривав 8 р. (пізніше -12 р.). Він поділявся на 8 клас
ів-циклів (на час створення – 7) – 4 граматичних (як стверджує А.Жуковський, підготовчий і три граматичних), поетики, риторики, філософії, богослов’я. До граматичних класів (молодші) належали: фара (чи аналогія) – підготовчий; інфіма, граматика, синтаксима (в них вивчали мови, арифметику, геометрію, нотний спів, катехізис). „Євхаристеріон" говорить про викладання в лаврській школі І І.Могили семи вільних наук, а такожбогослів’я. Велика увага в Києво-Могілянській академії приділялась вивченню мов, особливо латинській. Для цього штучно створювалось латинське мовне середовище як на навчанні, так і в бурсі (специфічною формою був так званий калькулює (довгий) – футляр з аркушем, на якому записувалось ім’я студента, котрий у розмові з товаришами припустився 3-х помилок; калькулює намагались збутись, передати іншому). У класі поетики (навчання тривало 1 рік) вивчали мистецтво складати вірші, види
і жанри (біля 30) поетичних творів. Багато випускників та викладачів Києво-Могилянської академії стали відомими поетами та драматургами: Д.Туптало. С.Полоцький, Ф.Прокопович, Л.Баранович та ін Є.Славинецький заснував першу в Росії (Москва) греко-латинську школу і був її ректором; С.Полоцький (1664) у Москві заснував школу – попередницю Слов’яно-греко-латинської академії (реорганізацію академії пізніше здійснив С.Яворський). Випускники Києво-Могилянської академі
ї були засновниками шкіл в Могилеві, Холмогорах, Ростові Великому, Тобольську, Смоленську, Архангельську. Іркутську, Твері, Білгороді, Суздалі, Петербурзі (вт.ч. Ф.Прокопович власним коштом). Слов’яно-греко-латинську колегію в Ясах (1642) заснував С.Почаський. Школу в Карловицях (Сербія) реорганізував М.Козачинський (створив у Сербії перший драматичний твір церковно-слов’янською мовою).
До колегії приймали осіб різних станів, тут навчалися українці, поляки, росіяни, чехи, білоруси, словени. Колегія мала вісім класів: у чотирьох нижчих класах студенти (спудеї) вивчали читання, граматику, катехізис, арифметику, музику; у двох середніх – поезію і риторику; у двох старших класах – філософію і богослов’я. У колегії працювали найкращі українські та іноземні професори, зокрема, Є. Славинецький, С. Полоцький, М. Смотрицький. Викладачі колегії писали твори, спрямовані проти полонізації, католицизму, чимало студентів брали участь у визвольних війнах українського народу під проводом Богдана Хмельницького. У 1701 р. Петро І своїм указом надав колегії офіційного статусу академії. Вона стала першим офіційно визнаним вищим навчальним закладом в Україн
і, проте й до того Києво-Могилянська колегія не поступалася західноєвропейським університетам. З 1753 р. навчання в академії здійснювалося лише російською мовою. У першій половині XVIII ст. в Академії навчались такі відомі згодом діячі російської науки й культури, як К. Щепін (1728-1770), перший російський доктор медицини, до речі, помер у Києві, куди прибув добровільно допомагати киянам у боротьбі з чумою; Андрій Денисов (1664-1730), основоположник російського документального
джерелознавства й палеографії; Михайло Ломоносов (1711-1765), який прийшов до Києва у 1734 р будучи студентом Слов’яно-греко-латинської академії. І хоча його перебування в Києві було недовгим, але, безсумнівно, послужило розвитку його таланту майбутнього вченого. Немало українців, вихованців Київської академії, стали відомими державними діячами Росії. Це А. Завадовський (17
39-1812) із села Красновичі на Чернігівщині, згодом граф, голова комісії по складанню законів Російської імперії, міністр освіти; О. Безбородько (1747-1799), з сім’ї генерального писаря села Стольне на Чернігівщині, згодом князь, “директор пошт”, канцлер, таємний радник Катерини ІІ; Д. Трощинський (1754-1802) з козацької сім’ї на Полтавщині, згодом міністр юстиції й земельних наділів; А. Італинський (1743-1827) із сім’ї священика Лубенського полку, згодом доктор медицини, почесний член Римської академії, російський посланник у Римі й інші. В Київській академії постійно навчались білоруси. Серед них відомий майбутній вчений Симеон Полоцький (1620 – 1680). Києво-Братську школу у 30-х рр. очолював Хома Євлевич з Могилева. Могилянці були засновниками ряду шкіл в Рос
ії й Білорусі. Це Є. Славинський – вчений, педагог, письменник, філософ і богослов. Він і відкрив в Чудовому монастирі першу в Москві греко-латинську школу; С. Полоцький – просвітитель, вчений, поет. Відкрита ним у Спаському монастирі школа стала попередницею Слов’яно-греко-латинської академії. Особливо великого розвитку набула діяльність києвомогилянців у Росії в перші десятиліття ХУІІІ ст. Ними були засновані школи і семінарії майже в усіх містах
Росії – Москві, Петербурзі, Смоленську, Ростові Великім, Тобольську, Іркутську, Холмогорах, Твері, Білгороді, Суздалі, Вятці, Вологді, Коломиї, Рязані, Пскові, Устюзі, Астрахані, Костромі, Володимирі на Клязмі та інших містах. Вчителями у цих школах переважно були випускники Академ
ії. У Могилеві була відкрита архієпископом, просвітником і вченим, вихованцем й ректором Академії Георгієм Кониським семінарія, що стала центром освіти й науки в Білорусії. Великою подією для російської культури було відкриття Слов’яно-греко-латинської академії (1701) – першого вищого навчального закладу Росії. Відкрив її вихованець, професор і ректор Київської академі
ї, митрополит Рязанський і Муромський Стефан Яворський (1658-1722). Він був і її першим протектором. З 1702 по 1762 рр. в Московській академії на викладацькій роботі було 95 професорів з Києва. За цей час на посаді ректора (21 чол.) і префекта (25 чол.) було відповідно 18 і 23 києво-могилянця. Працювали у Росії такі визначні вчені, вихованці Академії, як Т. Прокопович, С. Яворський. С. Кулябка, Г. Бужинський, Т. Кролик. Так звана “вчена дружина” Т. Прокоповича заініціювала Академію наук Петербурга, сприяла проведенню державних реформ, гуртувала навколо себе культурних діячів Росії, серед яких були В. Татіщев, Я. Брюс,
А. Кантемір, А. Волинський та інші. Діяльність українських вчених у Росії дала підставу В. Г. Белінському зробити про Києво-Могилянську академію висновок: “Взагалі історія цього закладу тісно пов’язана з історією нашого російського просвітництва протягом майже півтора віку”. “Мала завжди в достатку вчених людей Академія Київська І від неї, аки від преславних оних Афін, вся Росія джерело премудрост
і черпала” – так констатував роль нашої прославленої школи в російському освітньому русі ректор Московської академії, архієпископ Смоленський Гедеон Вишневський (1678-1761). Культурні зв’язки Києво-Могилянської академії сягали далеко за межі нашої країни. Іван Франко оцінював Києво-Могилянську академію як “інституцію значною мірою інтернаціональною, вплив якої простягся далеко за межі України”. В Академію по науку приходили, окрім росіян і б
ілорусів, волохи, молдавани, серби, боснійці, чорногорці, болгари, греки і навіть італійці, один з яких Костянтин Секура, що прибув до академії з Венеції у 1743 р. писав: “Зачувши, що щасливо різними вченнями процвітає Академія, залишив вчення римське й пустився на глас Академії”. Культурні діячі Сербії, Болгарії постійно зверталися з проханням надіслати вчителів із славетної
Академії Київської. Група студентів Академії, філософів та богословів була направлена до Сербії 1733 р. Очолив її Мануйло Козачинський (1699-1755). Згодом – відомий письменник, філософ, культурний діяч. Ними була реорганізована школа в м. Карловець, відкриті школи в інших містах Сербії. Ряд відомих письменників, істориків просвітників, художників, педагогів Сербії отримали освіту в Київській академії. Вчені України не стояли осторонь світової науки і культури. Цьому сприяло навчання академічної молоді в університетах Польщі, Італії, Чехії, Нідерландів, Австрії, Англії, Франції, Швеції. Повертаючись, молоді вчені працювали переважно в Академії, а також в деяких інших навчальних закладах та установах України і Росії. Такі вчені, як С. Тодорський, Г. Бужинський, В. Лащевський, І. Прокопович, Т. Кролик та інші, підтримували зв’язки з вченими заруб
іжних країн, зокрема, університетів Галле і Кенігсберга, Берліна і Бранденбурга, Константинополя. Міжнародні зв’язки українських вчених сприяли збагаченню вітчизняної духовної культури й культури інших народів, в першу чергу слов’янських, та встановленню і зміцненню дружніх відносин між ними. Поширення Академ
ією освіти, ідей гуманізму і просвітництва сприяло загальному суспільному прогресові, вихованню в народі почуття людяності, національної гідності, духовності й поваги до інших народів, їх культури, історії. З другої половини ХУІІІ ст. Києво-Могилянська академія, після заснування університетів у Харкові й Москві, природно, почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно пі
дтримувати свої досягнення й традиції. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема, правничий, медичний, математичний тощо. Але, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту, добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини II та вінценосних наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення й бодай будь-яких ознак автономії й історичн
ої пам’яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань, як гетьманство, Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив і Києво-Могилянську академію – осередок української освіти, культури й ментальності. За розпорядженням уряду, указом Синоду від 14.08.1817 р. Академію було закрито. Історія історико-архітектурного комплексу НаУКМА як цілісного ансамблю, що формувався у ХVI-XIX ст сьогодні усе ще знаходиться на стадії вивчення. Та деякі найважливіші періоди, пов’язані із проектуванням, зведенням та реставрацією чільних, національного значення, будівель, можуть слугувати за чудовий приклад, як найдавніший і найвідоміший вищий навчальний заклад Східної Європи постійно (і майже самотужки) підтримує й відновлює значні історико-культурні цінності. Кожна пам’ятка має свою неповторну історію занехаянь, нищень та відновлень. Із по
верненням НаУКМА у рідні стіни 1991 року почався новий етап реконструкції та реставрації різних будівель, які довгий час знаходились у поруйнованому, а то й аварійному стані. «Строкатість часових пластів Могилянського палімпсесту помічено переломними датами 1817, 1920, 1991 рр. Сучасний архітектурний ансамбль НаУКМА кожним корпусом відображає різноманітні масиви історичного часу: перший адміністративний корпус розташовано в будівлі ХІ
Х століття, зведеній Київською духовною академією (що її було «стерто» більшовиками після революції і далеко не «прочитано» досі); другий – емблематичний циркульний корпус НаУКМА – перебудовано в радянські роки військово-політичним училищем (стертим на початку 1990-х); Староакадемічний корпус XVIII ст архітектонічний аргумент на користь власне Могилянської ідентифікації цього складного палімпсесту. Комусь цей ансамбль нагадує «герменевтичне коло» для тлумаченн
я, іншим – культурологічну мозаїку, збагачену присутністю Гете Інституту та British counsel, третім – постмодерністський puzzle, доповнений будівництвом нового корпусу на початку ХХІ століття. Ставки інтерпретацій «могилянського тексту» є дуже високими: від них залежать матеріальний стан стін Університету та інтелектуальний стан того, що в цих стінах відбувається ». 3. Острозька та Києво-Могилянська академії сьогодні Незважаючи на свою провінційність, Острог творив потужне культур¬не поле. Тому далеко невипадково в 1909 р. завдячуючи місцевій інтелігенції виникло Братство імені князів Острозьких, що мало на меті збереження, вивчення та відбудову пам’яток острозької старовини. Завдяки подвиж¬ницькій діяльності його членів було відреставровано пам’ятку архітектури Вежу Муровану, зібрані цінні старожитності, а в 1916 р. відкритий істо¬ричний музей.
Останній зумів пережити воєнні лихоліття, зміну влад, по¬стійно поповнювався експонатами й став важливим чинником збереження пам’яті про діяльність князів Острозьких і Острозьку академію. Тому коли виникла найменша можливість відродити цей навчальний заклад, вона була реалізована. У період перебудови в Острозі виникло культурно-історичне товариство “Спадщина”, що об’єднало м
ісцеву ін¬телігенцію. Члени “Спадщини”, власне, і висунули ідею відродження Ост¬розької академії. На той час ця ідея видавалася чистою утопією й зустрі¬чала нерозуміння, а то й відверту протидію. Проте завдяки зусиллям небайдужихлюдей її вдалося реалізувати. Велика заслуга в цьому належалакерівнику товариства “Спадщина”П. Ан¬друхову, відомому історику-острожанину, професору М. Ковальському, міському голові Острога
М. Грищуку, академіку М. Жулинському, пред¬ставнику Президента у Рівненській області Р. Василишину, генеральному директору магістральних нафтопроводів “Дружба” Л. Буняку, Президен¬ту Києво-Могилянської академії, професору В. Брюховецькому та іншим ентузіастам. 19 вересня 1991 р. розпорядженням Голови Верховної Ради України було відроджено і Києво-Могилянську академію на її історичн
ій території як незалежного вищого навчального закладу – Університету „Києво-Могилянська академія", а 24 серпня 1992 р. відбулось його офіційне відкриття і посвята в студенти перших вступників. 19 травня 1994 р. указом Президента України Києво-Могилянській академії було надано статус Національного університету. 12 квітня 1994 р. президент України Л.Кравчук з метою відродження національних освітніх традицій та з врахуванням ролі, що її відіграла Острозька академія в минулому України, підписав указ про створення Острозького колегіуму. Другий президент України Л.Кучма, 5 червня 1996 р. підписав указ про іменування Острозького колегіуму з метою відновлення історичної назви Острозькою Академією. Академії указом Президента було надано статус університету (22.01.2000), а згодом (30.10.2001)- національного університету. Турбуючись про майбутнє, НаУКМА планує піднести науково-навчальний потенціал та забезпечити навчальний процес на справді с
вітовому рівні. У планах Академії створення ще трьох факультетів: бізнес-школи, журналістики (з 2000 року), медико-екологічного (2008 рік). Прикро вражає і заважає досягненню кращих результатів нерозуміння керівництвом держави архіважливості справи розвитку вільної освіти. Звідси і низка бюрократичних та фінансових проблем. Час наш швидкоплинний, а Києво-Могилянська академія вічна. Усі ми прийшли в цей плинний час, щоб здійснити визначену кожному з нас спра
ву. Український народ нікому не знищити, поки в глибинах нашої землі оберегами духовності залишаються підвалини, закладені нашими гетьманами, поки в глибинах наших душ не випалено відвічні ідеали свободи і честі. Ми вічні, допоки можемо все це передати нашим дітям. 4. Козацьке шкільництво у розвиткові української національно-освітньої традиції Яскравою сторінкою в розвитку українського шкільництва і педагогіки є період козаччини.
Головне завдання козацької педагогіки полягало в підготовці фізично загартованих, здорових, мужніх воїнів – захисників рідного краю від чужоземного поневолення; виховання українського національного характеру і світогляду, національних і загальнолюдських моральних цінностей; формування високих лицарських якостей, пошани до старших людей, милосердя. Ідеалом козацької педагогіки була вільна й незламна у своїх прагненнях людина, яка, спираючись на традиції народу, повинна розвивати його культуру, будувати незалежну державу. В усній народній творчості втілено ідеал хлібороба, дбайливого господаря, а в часи лихоліть – козака-воїна, захисника вітчизни. Система козацького виховання передбачала такі етапи: дошкільне родинне виховання, родинно-шкільне виховання та підвищена освіта. Дошкільне родинне виховання ґрунтувалося на культі матері і батька, бабусі та дідуся, роду і народу. Сімейні виховні традиції знаходили своє продовження у шк
ільній практиці. До козацького шкільництва належали січові, монастирські та церковнопарафіяльні школи. До січових шкіл віддавали хлопчиків заможних батьків з 9 років. Ієромонах, як головний учитель, крім наставництва, піклувався про здоров’я дітей. Школа складалася з двох відділів: у першому навчали на паламарів та дияконів; у другому (відділі молодиків) навчалися сироти, хрещеники козацької старшини та
інші діти. Тут вивчали грамоту, спів і військове ремесло. Учнів утримували на кошти Січі. Хто хотів стати козаком, той служив у старого козака за джуру (слугу) – носив за ним рушницю, опановував козацьку майстерність, виконував для нього всіляку роботу. Джури жили в куренях з дорослими і відвідували січову школу. Певну роль у розвитку освіти відіграли полкові школи, їх відкривали переважно у приміщеннях, які належали церкві. Учні жили в будинку дяка і виконували рі
зні господарські роботи, вчилися писати і читати. Виховання мало релігійний характер. Школи утримували на кошти батьків. На Січі існували також школи музики і співу. У1652 р. Богдан Хмельницький видав універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл кобзарів і лірників і взяв їх під свою опіку. Це були перші музичні школи в Україні. До них приймали дітей, які мали добрий слух і голос, і навчали церковного співу, готували читців і співаків для нових церков. Навчальними посібниками в запорозьких школах були Часослов і Псалтир, "Козацька читанка", яка відповідала духові української національної школи. Вагомий внесок у розвиток педагогічної теорії і практики зробив першодрукар Іван Федоров (прибл. 1510- 1
588), який виступав проти фаталістичних тверджень, ніби все життя людини визначається Богом. У "Євангелии учительному" І. Федоров стверджував, що життєвий шлях людини залежить і від неї самої, її волі, прагнення до пізнання, до творення добрих справ, висловлював ідею рівності всіх людей, яким однаково повинні належати всі земні блага, у тому числі й освіта. Неоціненним його внеском у розвиток педагогічної справи в Україні було видання ним у Львов
і першої друкованої східнослов’янської навчальної книги "Азбука". Згодом її було перевидано в Острозі, де І. Федоров заснував друкарню. Чимало для розвитку педагогічної думки зробив український письменник, педагог Кирило Ставровецький Транквіліон (друга половина XVI ст.), який працював у братських школах у Львові та Вільні. У творах "Зерцало богословії", "
Євангеліє учительноє", "Перло многоценное" він обстоював ідеї загальної рівності людей, закликав до гуманності й добра, до діяльності. За його словами, прагнення до знань є природною властивістю людини, тому кожен повинен збагачувати їх і передавати іншим людям. У поширенні знань велику роль відводив учителеві, до якого висував високі вимоги (не лінуватися, бути терплячим, наполегливим, сприяти розвитку талантів). Серед засновник
ів Львівської братської школи, які працювали там учителями, були талановиті вчені, просвітителі Стефан (прибл. 1570-1600) і Лаврентій (після 1633) Зизанії. Педагогічні погляди Л. Зизанія викладено в його навчальних полемічних книгах (істотно вплинули на створення навчальної педагогічної літератури), передусім у написаній у формі запитань і відповідей "Граматиці словенській". Це була друга після "Адельфотесу" слов’янська граматика. Л. Зизаній вважав, що вона може стати ключем до знань, сприяти вивченню філософії, риторики, арифметики, астрономії та інших наук. Його брат С. Зизаній (педагог, письменник-полеміст) виступав проти соціальної несправедливості, національного і релігійного гноблення українського народу. Відомим борцем проти національного і соціального гноблення, видатним українським полемістом
і демократом того часу був Іван Вишенський (прибл. 1545/50 – після 1620). Утворах "Викриття диявола-світодержця", "Послання князю Острозькому", "Суперечка мудрого латинника з немудрим русином" та інших пропагував ідею рівності всіх людей, доводив, що і бідний, і багатий мають від природи однакову будову тіла, дихають одним повітрям. Різко критикував соціальну несправедливість, доводячи
її неприродність, таврував вище католицьке духовенство, виступав проти латинської системи освіти, наголошував, що освіта має здобуватися рідною мовою і ґрунтуватися на традиціях рідної культури і народного виховання. Був переконаний, що слов’янська мова цілком може бути мовою науки. Розвиткові вітчизняної педагогічної думки сприяла діяльність ректора Львівської і Київської братських шкіл Іова Борецького ( 1631).
Він був усебічно освіченою людиною, добре володів грецькою, латинською, польською, слов’янською мовами, активно боровся проти гніту польської шляхти, великого значення надавав поширенню освіти і письменності. Київський Собор (1621) за його ініціативи рекомендував створювати в Україні братства, а при них відкривати школи, друкарні, залучати до роботи кращих учителів. За його безпосередньої участі було відкрито школи в Луцьку, Немирові, Рогатині, він дбав про підготовку вчителів для них. І. Борецький є автором численних послань, листів, передмов до різних видань. Йому приписують твори "О воспитании чад" та "Пересторога". Він критикував тих, хто перейшов на бік католиків, наголошував на великому значенні освіти та цілеспрямованого виховання в усвідомленні народом своєї ролі у боротьбі з католицизмом. У становленні й розвитку прогресивної педагогічної теорії і практики помітну роль відіграла діяльність ві
домого просвітника Памва Беринди (між 1560 і 1570- 1632). Він здобув освіту у Львівській братській школі, працював у друкарнях Стрятина, Львова, Перемишля та Києво-Печерської Лаври. Найвідомішою його працею є словник "Лексикон словено-руський і імен толкованіє" (1627), який містив 7000 слів, серед яких чимало педагогічних термінів. Його використовували у братських школах як навчальний посібник. Тлумачення педагогічної терм
інології ("вчитель", "вихователь", "педагогія" та ін.) засвідчує, що в Україні вже на початку XVII ст. сформувалися чіткі уявлення про педагогіку як науку про виховання. На цей період припадає діяльність полеміста, педагога Мелетія Смотрицького (1572-1633), у творах якого набули розвитку прогресивні педагогічні ідеї. Він був ректором Київської братської школи, згодом – викладачем Києво-Могилянської академі
ї. Написав 18 творів, у яких обстоював ідеї патріотичного виховання, закликав до боротьби проти соціального і національного гноблення, за поширення освіти серед народу. За його "Граматикою словенською" навчалися М. Ломоносов, студенти Московської Слов’яно-греко-латинської академії, у школах України та Білорусі. М. Смотрицький вніс істотні зміни до граматичних правил: встановив систему властивих слов’янським мовам відмінків, вказав на зайві літери слов’янської писемності, у розділі про віршування дав цінні поради щодо застосування метричного вірша замість силабічного. Книга насичена прикладами, які полегшують вивчення граматики. Велику педагогічну цінність мають рекомендації щодо свідомого засвоєння навчального матеріалу всупереч середньовічним канонам догматизму й зазубрювання. Прогресивними педагогічними ідеями пронизані твори вітчизняного діяча освіти Єпіфанія Славинецького ( 1675). Він перекладав навчальну літературу з медицини, географії, мистецтва, був ав
тором багатьох підручників. Найціннішим для педагогіки є його твір "Громадянство звичаїв дитячих" – збірник правил поведінки в школі, вдома, на вулиці, вимог до мови тощо (всього 164 правила), сформульованих у катехізисній формі. Обґрунтовуючи ці правила, він порівнював їх з прикладами із життя тварин, підкріплював цитатами з творів античних ф
ілософів. ВИСНОВОК Отже, можемо зробити висновок, що освітня справа в тогочасній Україні розвивалася під впливом ідей європейського Відродження і Реформації. В Україні з’явилися протестантські школи (Дубецьк, Хмільник, Кисилин, Гоща, Берестечко). А вже наприкінці XVI ст. розгорнули свою роботу початкові та підвищені братські школи, засновниками яких були братства. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовува
ли школи, будували шпиталі, православні церкви, видавали українські книжки і підручники. їх діяльність вибудовувалася на ідеологічних засадах просвітництва. Потреба виховання власної інтелігенції в час культурно-національного відродження XVI–XVII ст. обумовлювалась потребами розвитку українського суспільства, необхідністю виховання людини, яка дбала би про загальне благо, інтереси своєї вітчизни. Українські гуманісти здійснювали широку просвітницьку діяльність, намагалися переконати своїх співвітчизників у користі освіти і науки, демонстрували зразки високої культурності й освіченості, прагнули створити своєрідний культ знань. Таким чином, в Україні у XVI–XVII ст. формується інтелектуальне та освітнє середовище, що здійснює різні види гуманістичної діяльності й є свого роду транслятором гуманістичних цінностей на вітчизняному ґрунті. Інтерес до людини, її життя, діяльності, вияв особистісної акт
ивності у різних сферах освіти та культури – це явища суто ренесансні. Передумови для їх поширення в українському житті створювали освічені люди – учені, професори, викладачі шкіл і колегіумів, перекладачі з давніх мов, тобто те середовище, яке за всіма ознаками можна назвати гуманістичним. Українські гуманісти, як і західноєвропейські, творили нову освітню культуру в Україні, виступали пропаг
андистами культурності та знань як засад людського життя й однієї з основних передумов подальшого поступу української спільноти. Діяльність українських гуманістів сприяла становленню національної самосвідомості, руйнувала усталені стереотипи про некультурність українського (руського) народу, долучала український етнос до загального європейського культурно-освітнього простору. Отже, окреслюючи перспективи виховання сучасної особистості, виправданим є використання досв
іду творення її зразків у минулому. Це забезпечує можливість природного входження людини в духовний світ свого народу та культури і розвиток на цій основі її найкращих моральних та духовних якостей без національної обмеженості та егоїзму. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Алексієвець Л.М. Києво-Могилянська академія в суспільному житті України і зарубіжних країн. –
Тернопіль, 1999. 2. Жуковський А. Петро Могила – засновник Колегії-Академії і реформатор освіти // Український історик. –1997. – № 1 –4 (132-13 5). – С.61 -69. 3. Литвинов, В. Д. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії XVI – початку XVII ст. / В. Д. Литвинов. – К. :Вид. С. Павличко “Основи”, 2000. 4. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори К.: Абрис, 1994. 5. Мицько 1.3. Острозька слов’яно-гремо-латинська академія (1576-1636). –К.: Наук, думка, 1990. 6. Нічик, В. М. Реформаційні ідеї на Україні / Нічик В. М Литвинов В. Д Стратій Я. М. – К. : Наукова думка, 2002. 7. Острозькі просвітникиXVI – XX ст. – Острог, 2000.
8. Петрук, Н. К. Українська духовна культура XVI–XVII ст.: соціальна організація і формування простору національного буття. – Хмельницький : ПП Ковальський, 2007. 9. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні, -К: Либідь, 1995. 10. Філософія Відродження на Україні. – К. : Наукова думка, 1990. 11. Хижняк З. І. "Києво-Могилянська академ
ія. Історичний нарис" – К.:KM Academia, 2001.