Легка промисловістьУкраїни
До галузі легкої промисловості України належать двадцять підгалузей.Проте виробництво товарів не задовольняють пртреб населення України. Тому слідзбільшити випуск товарів і обсяг послуг за рахунок поліпшення використаннявиробничих потужностей, зниження матеріаломісткості продукції, економічного витрачання всіх видівресурсів, будівництва нових підприємств і їх філіалів у містах і селищах, якімають відповідні трудові ресурси.
Виробництвотоварів легкої промисловості характеризується випуском непродовольчих товарів.
Обсяг виробництва не продовольчих товарів у 1980 – 1995 рр. подано утаблиці 1.
Таблиця 1. Виробництво товарів легкої промисловості у1980–1995 рр.
продукція
1980
1990
1992
1993
1994
1995
Тканини всіх видів, млн м2
У тому числі:
Бавовняні
Вовняні
Льнені
Шовкові
Панчішно-шкарпеткові, млн пар
Трикотажні вироби, млг шт.
Взуття, млн пар
985
481
75
82
258
353
293,7
177,2
1212
564
72
98,2
283
443,1
350,9
196,4
926
467
65
68
190
380,9
240,6
144
597
238
51
58
147
297,1
153
104,5
282,9
130
21
40
46
161,1
64
39,1
169
78
15
20
14
118,6
27
20,6
З таблиці 1 видно, що у 1992 – 1995 рр. виробництво основних видівтоварів легкої промисловості знизилося. Така сама ситуація спостерігається в1996 р., що пов’язано з гострою нестачею сировини і матеріалів, порушеннямгосподарських зв’язків між підприємствами-партнерами ти відсутністю валютнихкоштів для закупівлі сировини за кордоном.
Товарів легкої промисловості надходить на внутрішній ринок менше, ніжїх виробляють в Україні, оскільки з метою подальшого завоювання ринків збуту ірозширення обсягів виробництва екпортної конкурентної продукції урядомдозволено збільшити експорт до 30% виробництва взуття, одягу, трикотажнихвиробів та ін.
Легка промисловість є однієюіз найважливіших галузей витобництва непродовольчих товарів (див. накартосхему), яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, апромисловість – кордом, технічними тканинами та ін.
Виробничийпотенціал легкої і текстильної промисловості України давав можливість виготовляти11,3 м2тканини, 5,6 пари панчішно – шкарпеткових і 2,9 шт.трикотажних виробів, 2,0 пари взуття на кожну людину.
У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємств, зних 188 у 1994 р. були ще державними, 179 – орендними, 116 – колективними.
Проте значні потенційні можливості галузі використовується недостатньовнаслідок значних недопоставок сировини за міждержавними угодами з країнамиСНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку становили 500 млн дол.США. Отримано лише 41,9 тис. т бавовни замість 77 тис. т. Поставляється вгалузь менше, ніж потрібно, хімічних ниток і волокна, шубно-хутрової сировини,каучуків, синтетичних латексів, барвників та ін. Підриємства частково працюютьна давальницькій сировині, щоб не простоювати, що призводить до збідненняукраїнського ринку товарів. До того ж держави монополісти–постачальникиосновних видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідокчого з початку 1993 р. до початку 1995 р. вартість продукції легкої промисловостізросла від 26 до 77 разів.
Перед легкою промисловістю поставлено важливі завдання – формувати ірозміщувати державні замовлення і державні контракти і координувати діяльністьпідприємств, пов’язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільовіпрограми перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвиткупідгалузей.
У розроблених проектах програм розвитук легкої промисловості Українипередбачено роширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремихпідгалузях; розвиток машинобудування для лкгкої промисловості, а токож механізмвідновлення кооперативних зв’язків з країнами СНД. Відновлюються посівибавовнику на півдні України, де він вирощувався ще в 30–50-х роках. Заслуговуєна увагу також пропозиція українського науково-дослідного інституту текстильноїпромисловості та інститутів України щодо вироблення технології виготовленняцелюлози з біологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Єпрограми розвитку виробництва барвників і дубильних речовин.
У зв’зку із значними можливостями забезпечення промисловості Українивласним льоноволокном доцільно прискорити будівництво Самбірського льонокомбінатудля випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості наоснові конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різнихстадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування длягалузі.
Хімічна промисловість України має можливість вже використовувати власніпотужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних ниток іволокон, капромлактаму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі.Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі,які досі імпортували.
Розміщення легкої промисловості вигідоно поєднується з розміщеннямважкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайнятіздебільшого жінки, а у важкій промисловості – чоловіки. При розміщенні галузейвраховується забезаеченість трудовими ресурсами, народногосподарські функції ітериторіальні особливості окремих економічних регіонів України. При будівництвінових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов’язково врахувати витратина соціальну інфраструктуру.
Легка промисловість тісно пов’язана із сільським господарством настадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням та хімічноюпромисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.
У розміщені хімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичноюліквідацією розриву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне,бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача;взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на сировину.
У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якоїналежить первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна,вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле–джутова, сітко–в’язальна,текстильно–галантерейна, трикотажна, валяно–повстяна підгалузі.
Текстильнапромисловість України почала розвиватись ще до Першої світової війни, проте більшістьпідприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося урадянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудованонові у Киві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати уХерсоні і Тернополі, камвольно–сумвольний – у Чернігові, Дарницький ( Київ )шовковий комбінат, Житомирський і Рівневський льонокомбінати, бавовонопрядильніфабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності чернігівськоготекстильного комбінату, Донецької ( Хмельницька обл. ) і Богуславської (Київська обл. ) сукнових фабрик.
Бавовоняна промисловість длявиробництва тканини є першрю серед голузей текстильної промисловості. На неїприпадає 50,1% всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення відсировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловімть у своїй структурімає прядильне, ткатське, крутильно–ниткове і фарбувальне виробництво. Бавовна єосновною сировиною для деяких видів тканин з домішками синтетичних і штучнихволокон.
Основні бавовняні підприємсиварозміщені у Херсоні і Тернополі ( бавовняні комбінати ), Донецьку (бавовонопрядильний комбінат), Нововолинську ( бавовняна фабрика ), Полтаві ( прядильна фобрика), Києві (ватноткатська), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі ( ткацькі фабрики ),Нікополі (ниткова фобрика).
Вовнянапромисловість – одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловасть. Вонавиробляє 7% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу,тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробнитство майжен не збереглося. Якдомішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрикидіють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях ( Хмельницька обл.), Бонуславі,Кременчуці, Донецьку, Лубнах, у Луганську – тонкосуконна фабрика, Чернігові –камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика.
У Києві, Богуславі, Черкасахі ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництвокилимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.
Шовковапромисловість пов’язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністювитіснили природній шовк-сирець. Вона виробляє 20,5% усіх тканин України.Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють карпадишен ікрепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини зіштуіного і синтетичного волокон, у Луганську – маланжеві шовкові тканини.Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканинитехнічного призначення.
Лляна промисловістьрозвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 7,3% тканини наРівненському і Житомирському льонокомбінатах. Частину льоноволокна вивозять замежі країни.
Конопляно-джутовапромисловість, крім привізного джуту і власної сировини ( волокна конопель ),використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всюпродуецію цієї галузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатнийзавод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.
Трикотажноюпромисловістю України вироблено в 1995 р. 27 млн шт. трикотажних виробів. За1985 – 1995 рр. виробництво зменшилось в 12 разів. Вона має значну власнусировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові,Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку,Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл ). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові, Червонограді (Львівська обл) прицюють панчішні фабрики.
Швейна промисловістьрозміщена у районах споживання,здебільшого у великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки длянеї економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено виробничіоб’єдниння і фірми, серед них такі відомі, як київське виробниче об’єднинняшвейної промисловості “Україна”, львівська фірма “Маяк”, Харківська швейнафабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна промисловість до недавна на 90%задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншупродукцію.
Шкіряно-взуттєва промисловістьпісля текстильної єнайважливішою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї –природня шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використаннянових синтетичних матеріалів ( штучної шкіри, гуми ), парусини, вовни ( дляваляного взуття ), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну базувзуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно–сідельніта галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. На розміщенняшкіряного виробництва і центри м’ясної промисловості, а також традційні способи й види вичинки шкіри.
У взуттєвому виробництвівелику роль відіграють процеси механізації та машинобудування дляшкіряно–взуттєвого виробництва.
Підприєвствашкіряно–взуттєвої промисловості виробляють жорсткі і м’які шкіряні товари,взуття з натуральної і штучної шкіри.
Шкірянапромисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємстварозміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові ( Київська обл. ), Бердичеві,Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку,шкірозамінники в Одесі.
Сучасна взуттєвапромисловість України перетворена на велику механізовану галузь. Старі взуттєвіфабрики у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Бухматі, Херсоніреконструйовано; у Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі йМукачеві збудовано нові великі підприємства. Всьогов в Україні діє 16 шкірянихі 33 взуттєвих виробничих обєднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничіобєднання – у Бердичеві ( “Світанок” ), Івано-Франківські, Києві; взуттєвівиробничі обєднання – у Луганську, Львові ( “ Прогрес” ), Харкові, КривомуРозі, Хмельницьку.
Дляшкіряно-взуттєвої промисловості важливо удосконалювати діючу і створювати нову,високоефективну технологію шкіряновзуттєвого і дубильноекстрактовоговиробництва; освоювати матеріали з поліпшеними технологічними таексплуатаційними властивостям; механізувати та автоматизувати виробничіпроцеси.
Хутрова підгалузьпереробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро і виготовляє з них хутрові ташубні вироби. В минулому вона мала здебільшого кустарний і сезонний характер.Тепер в Україні збудовані і працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська область), Краснограді ( Харківська обл. ), Тисмениці (Івано-Франківськаобл.), Львові, Одесі, Жмеринці.
В Україні основний хутровийпромисловий звір – лисиця, яка поширена на всій території. Особливо цінне хутрокуниці, видри, норки. Заготовляють шкіри ховрахів, хом’яків і водяних щурів, щошкідниками сільського господарства. Крім того хутрові підприєвства переробляютьшкіри сріблясто-чорної лисиці, кролика.
У підгалузях освоєнотехношогію облагодження овечих шкір, внаслідок чого паліпшились якість ізовнішній вигляд виробів та їх асортимент. У хутровій підгалузі суттєвезначення має також трикотажне штучне хутро, що імітує татуральне хутро норки,куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україніштучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробничетрикотажне об’єднання, фабрики у Жовтих Водах ( Дніпропетровська обл. ) і Ясні( Закарпатська обл. ). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масовоговжитку, удосконалюються технології обробки хутрової сировини із нових стійкихбаранців, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом.
Виробництвогалантерейних виробів зосетеджено у Києві, Харкові, Львові, майже у всіхобласних центрів та інших містах України. Галантерейні підприємства, крімлегкої промисловості, належать до різних галузей промисловості. Їх продукціядуже розмаїта – господарські сумки, портфелі, валізи, косинки, стрічки, шарфи,краватки, металеві вироби тощо. Останніми роками мережа малих підприємств, щовиробляють галантерейні вироби, значно розширилась.
В Україні відчуваєтьсядефіцит багатьох товарів народного споживання. Відсутність реальної конкуренціїспричиняє завищення цін, спонукає продавати низькоякісну продукцію. Нинізростання дефіциту товарів поєднується з гострим дефіцитом державного бюджету.Потреба родикального реформування очевидна. Слід рішуче згортати економічнонеефективні для суспільства види діяльності. Доцільно переорієнтуватипідприємства на випустк продукції, потрібні споживачеві, збільшити капітальнівкладення у виробництво нових, технічно складних товарів тривалогокористування, формувати розвинену мережу обслуговування їх, нарощувативиробництво садових будиночків, розширювати продаж будівельних матеріалів,засобів механізації, що реально впливатиме на рівень життя населення України.