Міністерство освіти та наукиУкраїни
Дніпропетровськийнаціональний університет ім. О. Гончара
Факультет психології
Кафедра загальної тапедагогічної психології
КУРСОВА РОБОТА
на тему:Негативні емоції у дітей 11-13місяців як
прояв прив`язаності добатьків
Виконавець:
студентка
групи ДС-07-1 Гурбенко Є. О.
Науковий керівник:
старший викладач Грисенко Н.В.
Дніпропетровськ
2010
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Феномен прив`язаності і особливості йогоформування
1.1 Психічний розвиток дитини 1 року
1.2 Сучасні теорії привязаності
1.2.1 Динамічна теорія прив`язаності
1.2.2 Теорія прив`язаності і системна сімейна терапія
1.2.3 Прив`язаність і сімейна нарративна терапія
1.2.4 Теорія прив`язаності і нейрофізіологічнідослідження
1.3 Типи прив`язаності і особливості її формування вдитячому віці
1.4 Стадії розвитку прив`язаностей
Розділ II. Емпіричне дослідження прояву прив`язаностіу дітей 11-13 місяців
2.1 Організація емпіричного дослідження ті підбірметодичного інструментарію
2.2 Обробка та інтерпретація результатів емпіричногодослідження
Висновки
Список літератури
Додатки
Вступ
Актуальність. У наш час увага багатьох психологів притягнута допроблем раннього дитинства. Цей інтерес далеко не випадковий, т. я.виявляється, що перші роки життя є періодом найбільш інтенсивного розвитку,періодом, коли закладається фундамент фізичного, психічного і моральногоздоров`я. І від того, в яких умовах він буде протікати, багато в чому залежитьмайбутнє дитини. Цікаво відзначити, що якщо історія інтересу природодослідниківдо вивчення особливостей поведінки дитинчат тварин налічує декілька сторіч, нарозвиток психіки немовляти увагу вчених звернуто порівняно нещодавно, меншестоліття тому. Ще в кінці 19 сторіччя деякі вчені сприймали маленьких дітей якмаленьких тварин, позбавлених якої би то не було психічної індивідуальності іздібностей. Своєрідною ілюстрацією подібного відношення є витяг з листа одногоученого своєму другові, в якому він повідомляє про двомісячного сина наступне:«це справжня маленька тварина, ненажерлива до безкінечності, яка спокійнатільки, коли вона спить або біля грудей. Я ніколи не уявляв, що маленька дитинаможе бути так цілком тваринною, позбавленою яких би то не було інстинктів,окрім прожорства.». Сьогодні подібні слова викликають лише поблажливу усмішкуфахівців.
Тема актуальна, оскільки психічне життя немовляти настільки складне, щодотепер залишається до кінця не пізнаним. Оригінально задумані і тонкопроведені експерименти сучасних дослідників показали дивну своєрідністьвнутрішнього світу немовляти, дозволили побачити закони, яким підкоряєтьсяінтелект і спілкування людини, що народжується, намітити якісні етапи йогорозвитку. Зокрема, нас цікавить період, коли вже можна чітко говорити просформованість прив`язаності до батьків і, як наслідок, про прояв прив`язаності.
Новизна даноїкурсової роботи полягає у дослідженні поведінкового прояву прив`язаності удітей 11-13 місяців. Вивчення прив’язаності дитини до матері – одне з головнихнапрямків експериментальної психології протягом останніх десятиріч. В контекстіетологічного підходу зв`язок мати-дитина трактується как форма запечатління,були отримані докази того, що взаємодія матері і новонарожденого в перші годинипісля народження впливають на наступне спілкування. Було показано, що емоційнийзв`язок дитини із матір`ю посилюється завдяки присутності взаємодії у першігодини життя дитини, а розлука матері і дитини в цей період може призвести донегативних ефектів. Однак інші дослідження не підтвердили встановленняспецифічних емоційних зв`язків між матір`ю і новонародженим відразу післянародження. Х.Р.Шеффер звернув увагу на те, що новонароджена дитина має певнімеханізми, що лежать в основі потреби у встановленні емоційного зв`язку здорослою людиною. Значний вклад у вирішення цієї проблеми вніс англійськийпсихіатр Дж.Боулбі завдяки свій теорії прив`язаностей, за якою прив`язаності доматері, батька або кого-небудь іншого не є вродженими або результатом ранньогонавчання. На його думку, вродженними є деякі форми поведінки немовля, здатніпримусити оточуючих знаходитись поряд із ним і піклуватися про нього. Це —гуління, посмішка і повзання за напрямком до дорослого. З точки зору еволюціїці форми носять адаптивний характер, так як забезпечують немовляті піклування,необхідне для виживання.
Основнимрезультатом взаємодії матері і дитини Дж.Боулбі вважає появу у немовляемоційної прив`язаності, що примушує дитину жадати присутності матері, їїласки, особливо якщо вона стурбована чи перелякана. В перші 6 міс.прив`язаності немовлят носять дифузний характер; після починає наявно проявлятисяприв`язаність до окремих людей, звичайно першим об`єктом прив`язаності є мати.[2,22]
Мета: виявити та проаналізувативідмінності в емоційному прояві дітей в присутності матері як представникабільш сильного об`єкта прив`язаності і в присутності батька.
Об’єкт: вік немовляти і початокраннього дитинства.
Предмет – прив`язанність дітей вікунемовляти і раннього віку до батьків.
Згідно з метоюданої роботи нами були поставлені наступні завдання:
1) провеститеоретичний аналіз з поставленої проблеми.
2) проаналізуватиособливості прояву прив`язаності;
3) виявитифактори, що впливають на формування прив`язаності;
4) визначитиумови формування прив`язаності;
5) окреслитипрояви прив`язаності дитини до батьків.
Гіпотеза: Існують специфічнівідмінності у прояві прив`язаності дітей 11-13 місяців в присутності батька таматері.
Практичназначущість курсової роботи полягає у тому, що використані теоретичні матеріалидопоможуть виявити особливості формування прив`язаності до батьків, емпіричначастина може слугувати поштовхом у подальшому вивченні форм проявуприв`язаності у дітей віку немовляти і ранього віку. Також робота ставитьпитання щодо причин саме таких проявів прив`язаності у дітей.
РОЗДІЛ 1. ФЕНОМЕНПРИВ`ЯЗАНОСТІ І ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ФОРМУВАННЯ У ДІТЕЙ ВІКУ НЕМОВЛЯТИ
1.1 Особливості психічногорозвитку дитини 1 року
З народженнялюди, що оточують немовля, у всьому йому допомагають (вони забезпечуютьфізичний догляд за тілом дитини, навчають, виховують його, сприяють придбаннюлюдських психологічних і поведінкових рис, пристосуванню до умов суспільногоіснування. Підтримка дитини з боку батьків і дорослих починається з народженняй триває щонайменш протягом півтора десятків років доти, поки дитина не станезрілою, дорослою і не зможе вести незалежний, самостійний спосіб життя. Але йсучасній дорослій людині для того, щоб залишатися людиною й розвиватися яклюдина, потрібна постійна підтримка з боку інших людей, спілкування й взаємодіяз ними. Без цього вона швидко деградувала би як особистість. Разом з тим дитинавже при народженні має чималий запас практично готових до вживання, складнихсенсорних і рухових властивостей — інстинктів, що дозволяють йому адаптуватисядо світу й швидко прогресувати у своєму розвитку. У немовляти з народження,наприклад, є чимало складних рухів, що розвиваються в основному за генетичнозаданою програм в процесі дозрівання організму, у тому числі рефлекторних,виникаючих відразу й без спеціального навчання з перших годин життя. Принародженні в дитини є елементарні форми сприйняття, пам’яті, завдяки яким стаєможливим її подальший особистісний і інтелектуальний розвиток. Вонипредставляють собою генетично задані структури або блоки сенсорних систем, ізяких безпосередньо або при незначній прижиттєвій модифікації будуються більшскладні пізнавальні структури. У число таких базових елементів сприйняття можнавключити, наприклад, механізми зорового, слухового й м’язового, зосередження,спостереження за об’єктами, їхнього зіставлення, локалізації в просторі,збереження в пам’яті, обробки в мозку їх слідів.[40] Варто також назвати,визнавши в якості вроджених, комплекс процесів, що сприяють самозбереженню йрозвитку організму людини. Вони пов’язані з регуляцією травлення, кровообігу,подиху, температури тіла, обмінних процесів. Безсумнівно вродженими єсмоктальні, захисні, орієнтувальні, хватальні, опорно-рухові й ряд іншихрефлексів; всі вони чітко проявляються вже на другому місяці життя дитини.[25,40]
Готовність дофункціонування з народження виявляють не тільки основні органи відчуття, але йголовний мозок. Кількість нервових клітин у корі головного мозку у немовлятимайже така ж, як у дорослої людини, однак ці клітини ще не зрілі, а зв’язки міжними слабкі. Дозрівання мозку й організму дитини, перетворення мозку дитини вмозок і організм дорослого відбуваються протягом декількох років післянародження й закінчуються тільки зі вступом у школу. Дозрівання й розвитокмозку перебуває під впливом безлічі різноманітних зовнішніх факторів. [41] Стосовнодитини важливо знати не тільки вроджені форми психіки й поведінки, але й процесприродного розвитку організму. Особливе значення має розвиток рухів у першімісяці життя.
Розвиток рухівдитини протягом першого року життя йде дуже швидкими темпами, причому прогрес,що досягається в цьому відношенні за дванадцять місяців, вражає. Із практичнобезпомічної істоти, що володіє обмеженим набором елементарних загальнихвроджених рухів рук, ніг і голови, дитина перетворюється в маленьку людину, якавідносно вільно й самостійно пересувається в просторі, здатна одночасно зрухами ніг виконувати складні маніпулятивні рухи руками, вільними від локомоції(функції забезпечення пересування в просторі) і призначеними для дослідженнянавколишнього світу.
Погоджені дії рукі зору починають з’являтися у дитини досить рано, задовго до того моменту, коливиникла чітка сенсомоторна координація. Дитина хапає в першу чергу ті предмети;які потрапляють йому на очі, і це помітно вже на другому-третьому місяці життя.На наступному етапі від 4 до 8 місяців, система скоординованих зорово-моторнихрухів ускладнюється. У ній виділяється фаза попереднього спостереження заоб’єктом до того, як він буде схоплений. Крім того, дитина починає зорово йрухово передбачати траєкторію переміщення предметів, тобто прогнозувати їхній рух.[8,31]
Одним з першихдитина засвоює хапання й утримання предметів у руці, намагаючись наблизити їхдо рота. Можливо, у цій своєрідній дії проявляється атавізм, пов`язаний із тим,що в багатьох тварин основним органом манипулювання і дослідження навколишньогосвіту минулого були щелепи. Спочатку дитина хапає випадково потраплені під рукипредмети, які вона зустрічає на шляху. Потім рухи руки стають більшспрямованими й керованими шляхом зорового сприйняття. Немовля ловить предмет,маніпулює ним, звертаючи увагу на властивості цього предмета. Найбільш яскравіі привабливі властивості предмета воно починає відтворювати за допомогоюповторних рухів.[37] На другому півріччі діти починають наслідувати рухидорослих, повторювати їх і тим самим виявляються практично підготовленими допочатку навчання шляхом наслідування (вікарне навчання). Рухи очей відіграютьорієнтовно-дослідницьку роль у вдосконаленні складних ручних рухів. Задопомогою зору дитина вивчає навколишню дійсність, контролює свої рухи, завдякичому вони стають більше пристосованими й точними. Око як би «навчає» руку, а задопомогою ручних рухів у предметах, якими маніпулює дитина, відкриваєтьсябільше нової інформації. Зір і рухи рук стають далі основним джерелом пізнаннядитиною навколишньої дійсності.[19]
Специфікаасоціативної пам’яті, що вже є в дітей немовлячого віку, полягає в тому, щодосить рано вони стають здатні створювати й зберігати тимчасові зв’язки між подразниками.Пізніше, приблизно до півтора років, формується довгострокова пам’ять,розрахована на тривале зберігання інформації.
Запорожець А. В.,відомий вітчизняний дослідник дитячої психології, описав процес пізнавальногорозвитку немовлят наступним чином. Формування хапальних рухів, що починаєтьсяприблизно із третього місяця життя, впливає на розвиток у дитини сприйняття,форми й величини предметів. Подальший прогрес у сприйнятті глибини в дітейбезпосередньо пов’язаний із практикою пересування дитини в просторі й з діями,звільненими від локомоцій. Сенсорні процеси, що беруть участь в обслуговуванніпрактичних дій маніпулювання предметом, перебудовуються на їхній основі й саміздобувають характер орієнтовано-дослідницьких перцептивних дій. Це відбуваєтьсяна третьому й четвертому місяцях життя.[37]
Якщо на першомупівріччі життя дитина виявляє здатність дізнаватися про предмети, то протягомдругого півріччя життя вона демонструє можливість відновлення образу предмета упам’яті. Простий і ефективний спосіб перевірити вміння дитини відтворюватиобраз полягає в тому, щоб запитати його, де перебуває відомий йому предмет.Дитина, як правило, починає активно шукати цей предмет поворотами ока, голови,тулуба. Виразність цієї здатності від першого півріччя життя до півтора роківпоступово зростає… До кінця цього періоду зберігання образу в пам’яті післятого, як предмет був уперше побачений, збільшується до 10 сек.[26, 31]
До кінця першогороку життя відносяться перші ознаки мислення у дитини у формі сенсомоторногоінтелекту. Діти цього віку помічають, засвоюють і в своїх практичних діях використовуютьелементарні властивості предмету. Подальший прогрес їх мислення безпосередньопов’язаний з початком розвитку мови.
Хоча розвитокмови і мислення починається в дитячому віці, проте протягом першого року життяформування цих двох функцій йде відносно незалежними шляхами, за своїмивласними законами. Мова переважно розвивається як засіб спілкування на базіданої дитині від народження здібності до емпатії — розумінню емоційного стануіншої людини за його мімікою, жестами і пантомімікою. Первинному розвиткунаочно-дієвого мислення передує становлення маніпулятивних рухів рук,вдосконалення роботи органів чуття і формування всіх операційних структур, їхкоординації, про яку писав Ж. Піаже. Значний внесок у подальший розвиток цієїформи мислення вносить вдосконалення орієнтовно-дослідницької діяльностінемовлят.[37]
Звичайно розвитокмови дитини протягом першого року життя відбувається так. В перші місяці життяу немовляти з’являється підвищений інтерес до людської мови, вона виділяється вйого сприйнятті зі світу інших звуків. У віці близько 1 місяця новонародженийпочинає вимовляти які-небудь прості звуки типу а-а, у-у, е-е. Близькодвох-чотирьох місяців від народження виникає гукання, потім — в 4-6 місяців — гудіння, повторення простих складів. В другому півріччі життя з’являєтьсялепіт, а в 9-10 місяців в мові немовляти помічаються перші слова. Голосовіреакції і відповідні дії немовляти частіше за все з’являються у присутностідорослого і виникають в ситуаціях, де спілкування дорослого з дитиною доцільне.[30]
Успішністьзасвоєння мови і розуміння її значно зростає, якщо разом з власне мовнимспілкуванням дитина матиме можливість активно маніпулювати предметами, якіназиває дорослий, самостійно вивчати, досліджувати їх.[38, 30]
Рівень розумінняслів дитиною мало залежить від рівня розвитку у нього продуктивної мови.Середній запас слів, що використовується півторагодовалими дітьми, рівнийприблизно 50. Слова і їх значення діти засвоюють за допомогою «ритуалу назви»,який батьки постійно повторюють з того моменту, коли дитина почала самостійновимовляти. Спочатку діти приписують словам інші значення, ніж дорослі. Однеслово для дитини може виражати думку, укладену для дорослого в цілій пропозиціїі навіть в декількох пов’язаних одна з другою фразами. Іноді одночасно зфразовою насиченістю слова спостерігається звуження дітьми значень окремих сліву порівнянні з тим, як вони вживаються дорослими людьми.[19]
1.2 Сучаснітеорії прив`язаності і методи роботи з нею
Теоріяприв`язаності є останнім часом однією з найбільш популярних пояснювальнихконцепцій у західній психології. Теорія прив`язаності виникла на перехрестіпсихоаналізу й етологічного підходу. Як і в психоаналізі, центральне місце вній займають ранні відносини дитини із близьким дорослим (головним чином зматір’ю). Саме досвід відносин з матір’ю на першому році породжує прив`язаністьдо неї, що і визначає багато в чому подальший хід психічного й особистісногорозвитку. Однак, на відміну від психоаналізу, прив`язаність дитини визначаєтьсяне прагненням до задоволення (харчового або сексуального), а необхідністю взахисті й безпеці. Прив`язаність дитини, як і у тварин, обумовлена вродженими,генетичними механізмами й забезпечує виживання і благополуччя потомства.
Теоріяприв`язаності Джона Боулбі до теперішнього часу викликає масу відгуків удослідників і практичних психологів. Деякі з них ідуть шляхом розвитку йдиференціації класичного поняття прив`ності, інші — шукають точки дотику теоріїприв`язаності з іншими напрямками психології, треті вивчають фізіологічнуоснову прив`язаності в рамках міждисциплінарних досліджень.[2]
1.2.1Динамічна теорія прив`язаності
Хед і Лайк наоснові теорії прив`язаності Боулбі створили свою розробку, назвавши її теорієюдинаміки прив`язаності й спільного інтересу. Під «спільним інтересом» тутрозуміється широкий ряд явищ — від «об’єднаної уваги» матері й дитини дозагальних цінностей у підлітків і дорослих. Ця теорія застосовна до практикироботи з дітьми, що мають серйозні порушення прив`язаності й міжособистісних відносинз рідними або вихователями. Теорія прив`язаності часто критикувалася завузькість, нездатність пояснити складні між- і внутрішньоособистісні прояви,такі як креативність або сексуальність. З робіт Боулбі не цілком зрозумілемісце широких соціальних відносин дитини — з розширеною родиною, з однолітками,із соціумом — у розвитку прив`язаності. Тому Heard & Lake спробувализаповнити зазначені пробіли, описавши п’ять взаємозалежних поведінкових систем.Всі ці системи інстинктивні, внутрішньо мотивовані, активізуються певнимистимулами й розвертаються в сфері міжособистісних відносин:
· Батьківська система, щовключає погляди Боулбі на поведінку турботи. Хед і Лайк розширили її, включившипідсистему, що змушує батьків поступово підкріплювати й розвивати автономію йдослідницьку активність дитини, і назвали її компонентом росту й розвитку(навчальним аспектом турботи);
· Система потреби в об’єктіприв`язаності за Болубі;
· Дослідницька система, щовключає крім осіб, що піклуються про дитину, спільний інтерес із однолітками яку дитинстві, так і в дорослому віці;
· Афективна (сексуальна)система, що розвивається в спілкуванні з однолітками;
· Система самозахисту, щоактивізується, коли виникає страх відторгнення, сорому або жорсткого обходженняабо коли об’єкт прив`язаності здається недостатньо турботливим і здатнимзахистити.
Наприклад, якщосам батько має досвід ненадійної прив`язаності, у нього підвищена активністьсистеми самозахисту при низькій активності дослідницької системи. Тому потребадитини в ньому, як в об’єкті прив`язаності, може помилково розцінюватися якпогроза благополуччю батька, що приводить до ще більшого посилення самозахистуй гнобленню батьківської системи. Така модель пояснює передачу паттернівжорстокого й зневажливого обходження з дитиною з покоління в покоління.[5]
За Боулбі,психотерапевтична робота з дорослими повинна бути побудована так, щоб новіздорові відносини з терапевтом позитивно впливали на моделі прив`язаності, якіклієнт виніс із минулого досвіду. З погляду Хед і Лайк, метою психотерапії євідновлення гармонічного й погодженого функціонування всіх п’яти систем.
1.2.2 Теоріяприв`язаності і системна сімейна терапія
Едман і Кеферізатверджують, що «для тих з нас, хто постійно займається практикою,прив`язаності вказує на джерела всіх відносин…теорія сімейних систем описуєструктуру відносин, у які ми є втягненими в подальшому житті». Ключовий моментобох теорій – це «поняття зв’язку, що саме по собі вимагає взаємодії як мінімумдвох партнерів, які спонукають до дії і зупиняють один одного у вигадливому«танці», поступово адаптуючись до нього.
Зв’язки маютьнаступну структуру, що враховує аспекти обох теорій:
· Надійнаприв`язаність зі здатністю до автономії й адаптивна сімейна система;
· Прив`язаність,що уникає, і роз’єднана сімейна система;
· Амбівалентнаприв`язаність і заплутана сімейна система.
Положення обохтеорій добре зарекомендували себе в практиці, особливо в роботі з людьми, щопережили травму, а також у психологічному супроводі вікових криз і перехідних моментівжиття.[2,5]
1.2.3 Сімейнанарративна терапія і прив`язаність
Основнийінструмент сімейної нарративної теорії прив`язаності — це історії, які батьки(частіше мова йде про прийомних батьків) розповідають своїй дитині, пройшовшиспеціальне навчання в терапевта. Джоан Мей сформулювала 4 основних типиісторій, які послідовно допомагають дитині створити нову прив`язаність.
Історія-Твердження:розповідь від першої особи про те, що заслуговує кожна дитина з моменту зачаття– про те, як бути бажаною, улюбленою, оточеною турботою
Історія пророзвиток продовжує теми любові й турботи, початі в історії-твердженні, а такожповідомляє дитині про те, як на різних вікових етапах діти адаптуються доскладних ситуацій і вчаться боротися із труднощами.
Історія про травму,на відміну від перших двох, спрямована не на встановлення прив`язаності, а наподолання травматичного досвіду минулого
Історії продитину, що впоралася із проблемами й домоглася успіху, розповідаються відтретьої особи й допомагають дитині впоратися із щоденними труднощами, якіможуть спочатку здаватися складними. [2,26]
Практикапоказала, що здатність батьків допомогти своїй дитині в розвитку надійноїприв`язаності за допомогою історій не пов’язана з інтелектом і освітою батьків,а також з наявністю в них позитивного дитячого досвіду. Успіх залежить відздатності батьків прийняти той факт, що порушення поведінки дитини обумовленійого негативним досвідом, а не властиві йому споконвічно, і, замістьповедінкових проблем, варто сфокусувати увагу на відносинах любові, турботи йзахисту. Важливу роль грає також визнання терапевтом власної компетентностібатьків.
Хоча нарративнатерапія Майкла Уайта й Девіда Епстона і сімейна нарративна терапіяприв`язаності мають деякі загальні техніки й теоретичні підстави, існує рядсерйозних розходжень між ними. Наприклад, хоча сімейна нарративна терапіяприв`язаності слугує для переключення уваги дитини з негативних моделейвідносин і поведінки на ресурсні, подібно техніці переключення в нарративнійтерапії, сімейна нарративна терапія прив`язаності використовує історії,спеціально спрямовані на корекцію негативних аспектів стану дитини, тоді якнарративна терапія бачить метою скоріше неупереджене спільне дослідженняможливостей.
В той же чассімейна нарративна терапія прив`язаності відрізняється від більшості іншихпідходів, спрямованих на корекцію порушень прив`язаності, багато хто з якихмістить у собі відкрите відреагування сорому й гніву, а також примусовийхолдинг (утримання дитини в обіймах).[5,24]
1.2.4 Теоріяприв`язаності і нейрофізіологічні дослідження
E. П. Слоан ізспівавторами у клініці порушень сну провели дослідження зв’язку порушеньприв`язаності в дорослих і аномалій альфа-ритмів сну. У моделі прив`язаності удорослих Бартоломеу надійній прив`язаності відповідає сполучення порівнянонизької тривожності й низького уникання прив`язаності. Залежно відвикористовуваних методик, від 50% до 60% дорослих вважаються маючими надійнуприв`язаність, що характеризується гнучким балансом між прагненням до автономіїй близькості. Приблизно так само поширені різні типи ненадійної прив`язаності,що характеризуються високою тривожністю відносно емоційних зв’язків, високимрівнем їх уникання або поєднанням цих труднощів. У дослідженні брали участьлюди, що мають високий рівень тривожності або депресії, що не відносяться доприв`язаності.
Ненадійнаприв`язаність пов’язана зі схильністю до стресу й надмірно високим рівнемактивності кори мозку, тому порушення альфа-ритмів у цьому випадку є надмірновираженою реакцією на цілий ряд негативних стимулів. Можливо, сепараційнатривога, що виражає страх бути покинутим, не тільки заважає заспокоїтися наяву,але й не дає повноцінно відрегулювати рівень порушення при відході до сну.Звичайні механізми забезпечення близькості до об’єкта прив`язаності — спостереження, плач — не доступні уві сні, що може призводити до підвищенняактивності кори мозку в період сну. [19,27]
1.3 Типиприв`язаності і особливості її формування в дитячому віці
Хочатенденція до формування прив`язаності генетично задані, її якість або типприв`язаності залежить від умов виховання і головним чином від відносин зматір’ю, тобто визначається чутливістю матері до потреб дитини і її ніжністю йтурботою. Відповідно до цього виділяються три типи прив`язаності:
· Тип прив`язаностіB — у чутливих і турботливих матерів виростають діти впевнені у собі, зпочуттям власної безпеки і надійною прихильністю;
· Типприв`язаності C — у матерів з непослідовним і непередбаченим типом реагуваннядіти мають нестійке напружене відношення до матері; така прив`язаність буланазвана тривожно-амбівалентної;
· Типприв`язаності A — обмежуючі, нечутливі матері, що отторгают дітей, маютьневпевнених дітей, з ненадійною прив`язаністю, що супроводжується почуттямнебезпеки. Відповідно до цієї теорії, якість прив`язаності, що виникла вранньому дитинстві, визначає подальший розвиток всіх пізнавальних,комунікативних і емоційних властивостей дитини.[24,27]
Основніпринципи теорії прив`язаності були сформульовані в роботах М. Ейнсворт і Дж.Боулбі в 70 — 80-х рр. нашого століття. У наш час спостерігається інтенсивнерозширення цієї теорії, що відбувається за декількома напрямками.
По-перше,теорія прив`язаності активно асимілює як пояснювальні принципи інших концепційй психологічних напрямків. Так, для пояснення особливостей взаємодії дитини зматір’ю (з об’єктом прив`язаності) використовується теорія навчання(підкріплення певних реакцій веде до їхнього закріплення). Через розвитокрепрезентативних моделей (за Ж. Піаже) розкривається еволюція різних стратегійповедінки. І, нарешті, формування типу прив`язаності розглядається в термінахтеорії Л.С. Виготського: поведінка, що допомагає матері описується як побудовай зміна зони найближчого розвитку (ЗНР). Таким чином, теорія прив`язаності вцей час охоплює й використовує практично усі найбільш популярні психологічніпідходи. Така «місткість» даного напрямку розглядається як йогобезсумнівна перевага, що дозволяє досягти гармонії між різними підходами.
По-друге,ця теорія виходить за межі дитячого віку й поширюється на весь онтогенез.Автори переглядають фактичний зв’язок між якістю прив`язаності в ранньому віціі подальших успіхах людини в спілкуванні, сімейному житті, професійномудосягненні, кар’єрі. [26, 43]
Подібнепоширення й залучення інших концепцій призводить до того, що саме поняття«прив`язаність» істотно змінюється й втрачає свою визначеність. Так,у деяких варіантах теорії прив`язаності на перше місце виходять не відносиниміж матір’ю і дитиною, а стратегії пристосування дитини до матерінськоїповедінки.
Принциповимє поділ двох типів інформації, доступних людині, — когнітивної(інтелектуальної) і афективної (емоційної). Відповідно до теорії П. Криттенден,чутливість дитини до певного виду інформації і її здатність інтегрувати різнівиди інформації в цілісну модель поведінки залежать від умов взаємодії дитини зматір’ю. Кожному типу прив`язаності відповідають певні способи переробки йінтеграції інформації, які породжують відповідні стратегії повндінки. Далірозглянемо конкретний механізм впливу матері на формування стратегій поведінкидитини.
Знародження людина має здатність формувати асоціації (умовні рефлекси) ібазальні емоції. Ці властивості пов’язані з діяльністю трьох давніх структурмозку: стовбура, середнього мозку й лімбічної системи. За інтеграцію цихструктур відповідає кора головного мозку. Динаміка її розвитку відбивається впослідовності стадій розвитку інтелекту за Ж. Піаже (його теоріявикористовується для опису еволюції стратегій переробки інформації й поведінкив онтогенезі).
Теоріянавчання пояснює, як особливості взаємодії дитини з матір’ю впливають нарозвиток його вроджених психічних можливостей. Незважаючи на те, що принципинавчання однакові усередині виду, вибірковість до певних видів інформації іготовність до засвоєння конкретних зв’язків варіюють у різних діадах «мати- дитина».
Якщодорослий адекватно реагує на рефлекси та афекти дитини, поведінкапідкріплюється й відтворюється в аналогічній ситуації. У випадках, колиповедінка дитини відкидається або викликає неприємний для неї вплив, вонаодержує негативне підкріплення і згодом буде приховуватися. Така дитина уникаєвідкритого вираження емоцій і потреб, як би приховує свій стан; тому даний типприв`язаності був названий «уникаючим». Діти, які до однорічного вікувиявляли «тип прив`язаності, що уникає” (тип прив`язаності А), звичайномали досвід відкидання з боку матері при спробах афективної взаємодії з нею.Якщо дитина протестує проти такої поведінки матері, то до відповіді. додаєтьсягнів з її боку. Відсутність же афективних реакцій значно знижує ймовірністьнеприємних наслідків. Дитина засвоює, що результати афективної поведінки можутьбути непередбаченими і небезпечними, і намагається стримувати його.
Увипадку, коли мати не приймає дитину, але демонструє позитивні емоції увідповідь на її поведінку, тобто її афективні реакції нещирі, передбачатинаслідки афекту дитині стає ще складніше. Ці батьки спочатку підтверджуютьпотребу в близькості й контакті з дитиною, але, як тільки він відповідає їмвзаємністю, вони відкидають контакт, приховуючи свої щирі негативніпереживання.
Існуютьтакож матері, які щирі, але непослідовні в афективній взаємодії з дитиною. Вониможуть бути як недостатньо, так і надмірно чутливі до будь-яких проявів дитини;в обох випадках йому складно навчитися ефективній взаємодії. Неможливістьпередбачити поведінку оточуючих викликає у дитини реакції занепокоєння й гніву,їхній прояв веде до суперечливих результатів: непослідовні матері часомзадовольняють потреби дитини, іноді дратуються, а іноді взагалі не реагують наїї поведінку. Тому зрозуміло, що без певної стабільної стратегії поведінкизовнішні прояви дитини залишається тривожно-амбівалентним (тип прив`язаностіC).
Такимчином, до кінця дитинства діти з „впевненим“ типом прив`язаності (типприв`язаності В) засвоюють комунікативне значення безлічі засобів спілкування,використовують як інтелект, так і афект. Діти, що уникають, (тип прив`язаностіА) навчаються організовувати свою поведінку, користуючись в основномуінтелектуальною інформацією. Афективна поведінка „амбівалентних“дітей постійно підкріплюється, але вони не навчаються інтелектуальноїорганізації поведінки, що могла б компенсувати непослідовність їхніх матерів,вони не довіряють інтелектуальній інформації й використовують переважноафективну. [5,43]
Такимчином, розходження в способах інтеграції інформації при різних типахприв`язаності може бути пояснено характером індивідуального досвіду дитини і їїміжособистісних відносин з матір’ю.
Докінця дитинства виникає ряд протиріч між сформованою в дитини примітивноюмоделлю взаємодії і відносинами, що ускладнюються, з дорослим. Далеко не завждиповедінка матері відповідає однозначному уявленню дитини про неї. Біполярнімоделі усе більше диференціюються й підбудовуються до реальної ситуації, щоніколи не буває, ні що постійно відкидає, що ні постійно приймає. Крім того, в«амбівалентних» дітей взагалі відсутня модель взаємодії й стратегії поведінки.Таким чином, на початку дошкільного віку перед дитиною стоїть завданняпобудувати і конкретизувати власні, що відповідають її індивідуальному стилю,способи поведінки, які багато в чому пов’язані з розвитком когнітивнихпроцесів.
Стадіїрозвитку прив`язаності, за Дж. Боулбі, перекликаються з теорією розвиткуінтелекту Ж. Піаже. Обидві ці теорії підкреслюють, що в процесі дозріваннямозкових структур змінюється організація розумової діяльності. Інтенсивнедозрівання когнітивних структур, що відбувається в дошкільному віці, сприяє всебільш складним і тонким інтеграціям афекту й інтелекту в єдині поведінковіфеномени. У якості одного із прикладів такої інтеграції розглядається феномен»соромливої поведінки”.
«Соромливаповедінка» використовується для обеззброювання агресії й прихованнястраху. Їй дається чисто етологічне пояснення в традиції К. Лоренца. В ситуаціїборотьби тварина, що програє, намагається, як правило, зупинити конфлікт досвого фізичного знищення. Цій мети служить набір поведінкових паттернів, щопідкреслюють перевагу й викликають «полегкість» у переможця (сюди входятьпереворот на спину, відкриття черева й шиї, відкрита паща без демонстраціїзубів і косі погляди у бік переможця). Перші два сигнали підкреслюютьбеззахисність тварини, що програла, підтверджуючи тим самим сформовануієрархію. Але якщо тварина постійна демонструє підпорядкування, то вона можебути дійсно атакована або вигнана зі зграї, тому необхідні способи встановленнятакож і соціальних відносин з домінуючим. За контрастом з оскалом, що означаєагресію, і звичайною посмішкою дружелюбного настрою відкритий рот із прикритимизубами можна назвати ознакою що підкреслює відсутність агресії, а також подобоюінфантильного сигналу-прохання про годування. Однак щирий стан того, хтопрограє включає одночасно страх і злість, майже лють із приводу того, щовідбувається. [31, 39]
П.Криттенден вважає, що «соромлива поведінка» у дітей слугує тим жецілям і інтегрує такий же набір афективних сигналів, які обеззброюють агресію йвикликають співчуття і підтримку в ієрархічних відносинах, що змінюються.
Отже,дана модель розглядає розходження в індивідуальному досвіді відносин яксвоєрідний ключ до розуміння особливостей розумового розвитку й поведінкилюдини. Через типи прив`язаності описуються певні способи організації розумовоїдіяльності дитини й напрямок розвитку особистості в цілому. Використання двохфакторів — виду інформації та ступені її інтеграції — дозволяє створити більшскладну структуру для опису варіантів розвитку, ніж у класичній моделі.Особливості розумової діяльності в свою чергу впливають на поведінку, інтелектуальнийі особистісний розвиток.
Однак,незважаючи на всі уточнення можливих шляхів розвитку, є декілька причин, заяких можливості даної теорії для передбачення ризику появи патологічних рисобмежені. П. Криттенден відзначає три такі причини:
· розвиток не однонапрямлено,тобто при впливі безлічі факторів, крім паттернів специфічної для видуповедінки, дозрівання і типу прив`язаності;
· природна здатність індивідівінтегрувати інформацію різна;
· у кожній окремій долі певнуроль грають випадок, вдача, які неможливо врахувати ні в якій теорії.
Однимз факторів, що впливають на розвиток, є індивідуальний генотип, що задаєтемперамент. У кожній дитині генетично закладені унікальні можливості таіндивідуальний потенціал для їхньої реалізації. Те, як вони проявляються вокремому випадку, є результатом складної комбінації цього потенціалу,дозрівання, що склався завдяки типу прив`язаності, зовнішніх обставин ізворотного зв’язку. [10]
Хочаприродні особливості не визначають тип прив`язаності, але залежно відбатьківської поведінки вони можуть по-різному впливати на розвиток дитини.Відношення природних задатків і умов розвитку не статично, воно не фіксуєтьсяраз і назавжди в якийсь певний момент (скажемо, у дитинстві), а являє собоюдинамічний процес, відкритий впливу досвіду та відносин, доступних людині. Прицьому діти із прихильністю типу B мають переваги при реалізації свогоприродного потенціалу. Чутливим батькам скоріше вдається на основі вродженихособливостей, ефективно використовуючи їх у взаємодії, розвити позитивні рисиособистості дитини. З іншого боку, цим дітям доступно більше інформації, ніжїхнім одноліткам із тривожним і захищеним типами прив`язаності, що ігнорує одинз видів інформації.[37]
Відповідно допозиції П. Криттенден, інші люди (батьки) є джерелами інформації, зовнішнімсередовищем, до якого дитина більш-менш успішно пристосовується. Його головнезавдання — виробити ефективну стратегію пристосування, інтегрувати отримануінформацію і використовувати її в поведінці. Механізм формування такоїстратегії досить простий і банальний: поведінка, що призводить до досягненняпоставлених дитиною цілей, закріплюється й відтворюється, а ті способи, яківиявляються неефективними й викликають дискомфорт, гальмуються і відмирають. Уцьому механізмі неважко довідатися чисто біхевіоральну схему оперантногообумовлення. Теорія прив`язаності була переведена на мову біхевіоризму і теорійпереробки інформації. При цьому емоції та переживання дитини йдуть на другийплан і здобувають чисто службову, операціональну роль. Якщо прояв емоційпризводить до негативних наслідків, вони придушуються й стримуються (захищенастратегія), якщо ж їх відкрите, явне вираження сприяє досягненню свого, — дитина починає використовувати їх як засіб маніпулювання дорослим (вимушенастратегія). [40,41]
Таким чином,емоції з головного змісту відносини перетворюються у засіб вирішеннякогнітивного й поведінкового завдань.
1.4 Стадії розвитку прив`язаностей
Почуття прив`язаності не є вродженим, це придбана особливість і властивавона не тільки людям. Стосовно тваринного світу цю властивість називають«імпринтінг» — відображення. Ймовірно вам доводилося чути про те, що курчатавважають своєю матір’ю качку, яка їх висиділа і яку вони побачили першою, абощенята вважають своєю мамою кішку, яка їх вперше нагодувала власним молоком.Оскільки у немовляти, від якого відмовилася рідна мати, вона не відобразилася вмозку, а годували його абсолютно різні люди, навіть не беручи на руки, то унього не встановлюється постійного зв’язку з конкретною людиною, тому іговорять, що у таких дітей порушено формування почуття прив`язаності (розладпочуття прив`язаності).
Формування прив`язаності в межах норми можна спрощено описати задопомогою наступного механізму: коли немовля відчуває голод, воно починаєплакати, оскільки це заподіює йому дискомфорт, а іноді і фізичний біль, батькирозуміють, що найімовірніше дитина голодна і годують її. Таким же чиномзадовольняються і інші потреби дитини: в сухих пелюшках, теплі, спілкуванні. Уміру задоволення потреб у дитини виникає довіра до людини, яка піклується пронього. Таким чином формується прив`язаність.
Початок прив`язаності закладається в міру розвитку у дитини реакцій наоточуючих її людей. Так, близько 3 місяців у дитини виникає «комплекспожвавлення» (він починає побачивши дорослого посміхатися, активно рухатируками і ногами, виражати звуками радість, тягнутися до дорослого). Приблизно в6-8 місяців дитина починає впевнено відрізняти членів сім’ї, яких бачить часто,від чужих людей. В цьому віці вона сильно прив’язана до матері, може неупізнати бабусь і дідусів, якщо рідко їх бачить. Вчиться показувати батьків увідповідь на запитання «де мама?», «де тато?». В 10-12 місяців починаєтьсяформування мови – спочатку окремі слова, потім формується фразова мова. Якправило, в цьому віці дитина починає говорити із слів «мама», «тато», вчитьсяназивати своє ім’я. Потім до них додаються значущі дієслова «пити», «дай»,«грати» і т.д. Приблизно у віці 1,5 років другий раз виникає острах чужих.
Виділяютьдекілька стадій формування прив`язаності:
1) Стадія недиференційованих прив`язанностей (1,5 — 6 міс.) — колинемовлята виділяють матір, але заспокоюються, якщо їх бере на руки іншийдорослий. Цю стадію також називають стадією початкового орієнтування іневиборчої адресації сигналів будь-якій особі — дитина стежить очима,чіпляється і усміхається будь-якій людині.
2) Стадія специфічних прив`язанностей (7 — 9 міс.) — для цієї стадіїхарактерне формування і закріплення сформованої первинної прив`язанності доматері (дитина протестує, якщо її розділяють з матір’ю, неспокійно поводиться уприсутності незнайомих людей).
3) Стадія множинних прив`язанностей (11 — 18 міс.) — коли дитина напідставі первинної прив`язанності до матері починає проявляти виборчуприв`язаність по відношенню до інших близьких людей, проте використовує матіряк «надійну базу» для своїх дослідницьких дій. Це дуже помітно, коли дитинапочинає ходити або повзати, тобто стає здібною до самостійного пересування.Якщо простежити за поведінкою дитини у цей момент, то важливо, що її рухвідбувається за достатньо складною траєкторією, вона постійно повертається доматері, і, якщо хтось затуляє їй матір обов’язково переміщається так, щоббачити її.
Прив`язаність – це взаємний процесутворення емоційного зв’язку між людьми, який зберігається невизначений час,навіть якщо ці люди розлучені. Дорослим подобається переживати почуттяприв`язаності, але вони можуть прожити і без нього. Дітям же переживати почуттяприв`язаності необхідно. Вони не можуть повноцінно розвиватися без відчуттяприв`язаності до дорослого, оскільки від цього залежить їх відчуття безпеки, їхсприйняття світу, їх розвиток. Здорова прив`язаність сприяє розвитку у дитинисовісті, логічного мислення, здібності контролювати емоційні спалахи, випробовуватисамоповагу, уміння розуміти власні почуття і почуття інших людей, а такождопомагає знаходити спільну мову з іншими людьми. Позитивна прив`язаність такождопомагає знизити ризик затримки в розвитку.
Порушення прив`язаності може вплинути не тільки на соціальні контактидитини – розвиток совісті, відчуття власної гідності, здібності до емпатії(тобто здібності розуміти відчуття інших людей, співчувати іншим), але можевносити свій внесок і в затримку емоційного, соціального, фізичного ірозумового розвитку дитини.
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВУ ПРИВ`ЯЗАНОСТІ У ДІТЕЙ 11-13 МІСЯЦІВ
2.1 Організаціяемпіричного дослідження та підбір методичного інструментарію
Наоснові теоретичного аналізу літературних джерел ми побачили, що прив`язаністьмає складні умови формування і, можливо, незвичні для дорослого форми прояву. В даній главі буде розкрито етапи емпіричної перевіркинаявності прив`язаності дітей добатьків, фактори, що на неї впливають і форми прояву прив`язаності.
Мета: дослідити відмінності вемоційному прояві дітей в присутності матері як представника більш сильногооб`єкта прив`язаності і в присутності батька.
Основнагіпотеза дослідження полягає у припущенні, що існують статистичнозначущі відмінності у прояві негативних емоцій (вербальних, мімічних тарухових) у дітей 11-13 місяців в присутності матері і в присутності батькавнаслідок більш сильної прив`язаності до матері.
Об’єкт: вік немовляти і початокраннього дитинства.
Предмет – прив`язанність дітей вікунемовляти і раннього віку до батьків.
Для перевіркивисунутих гіпотез дослідження та досягнення його мети були поставлені такі завдання:
— добір методикіз метою перевірки гіпотез;
— якісний ікількісний аналіз отриманих даних емпіричного дослідження;
— обговоренняотриманих результатів за підсумками дослідження;
— встановленняподальших перспектив розробки заявленої проблематики.
Досліджуваними були 19 дітей, з них 10 хлопчиків, 9 дівчаток, віком від 11до 13 місяців. За тривалістю вигодовування груддю: годують груддю до теперішньогочасу – 12 матерів, годували до 9-12 місяців – 3, тривалість годування неперевищувала 6-7 місяців – 4 матері. Були відмінності за стилями виховання усім’ї: демократичний стиль – 6 родин, авторитарний – 6, гіперопека – 7 родин.
Для підбору до виборки використовувалась методика незнайомої ситуації,або методика М. Д. Айнсворт. У спостереженні, розділеному на вісім епізодів,вивчається поведінка дитини в ситуації розлуки з матір’ю, її вплив на поведінкунемовляти і здатність матері заспокоїти дитину після її повернення. Особливопоказовою є зміна пізнавальної активності дитини при розставанні з матір’ю. Дляцього дитина залишається з незнайомим дорослим і новою іграшкою. Критеріємоцінки прив`язаності є особливість поведінки дитини після відходу матері і їїповернення. В ході дослідження прив`язаності за методикою М. Ainsworth виділено4 групи дітей (їм відповідають 4 типи прив`язаності):
1. тип А — діти не заперечують проти відходу матері і продовжуютьграти, не звертаючи уваги на її повернення. Діти з подібною поведінкоюпозначаються як «індиферентні» або «ненадійноприв’язані». Тип прив`язаностіназивається «ненадійноуникаючий». Він є умовно-патологічним. Виявляється у 20%дітей. Після розставання з матір’ю «ненадійноприв’язані» діти не стурбованіприсутністю незнайомця. Вони уникають спілкування з ним так само, як вониуникають і спілкування з матір’ю.
2. тип В — діти не дуже сильно засмучуються після відходу матері,але пнулися до неї зразу ж після її повернення. Вони прагнуть до фізичногоконтакту з матір’ю, легко заспокоюються поряд з нею. Це «надійний» типприв`язаності. Такий тип прив`язаності спостерігається у 65% дітей.
3. тип З — діти дуже сильно засмучуються після відходу матері. Післяїї повернення спочатку чіпляються за матір, але практично зразу ж їївідштовхують. Даний тип прив`язаності вважається патологічним(«ненадійно-афективний», «маніпулятивний» або «подвійний» тип прив`язаності).Виявляється у 10% дітей.
4. тип D — після повернення матері діти або «застигають» в однійпозі, або «тікають» від матері, що намагається наблизитись. Це«дезорганізований неорієнтований» тип прив`язаності (патологічний).Зустрічається у 5-10% дітей.
Таким чином, до виборки увійшли діти тільки з «надійним» типомприв`язаності.
Для визначення темпераменту дітей використовувалась «Адаптаціяросійськомовної версії опитувальника для вивчення темпераменту дітей ранньоговіку».(Див. Додаток Є) Опитувальник включає шкали:
ТАБЛИЦЯ2.1.1
Шкалиопитувальника для вивчення темпераменту дітей раннього віку
Назва шкали
Опис шкали Рівень активності Рівень (частота і інтенсивність) крупної рухової активності, що включає частоту і протяжність переміщень в просторі Стійкість уваги Тривалість безперервної орієнтації на об’єкті уваги; опір тому, що відволікає увагу Переключення уваги Можливість переміщати фокус уваги від однієї дії (завдання) до іншого Обійми Коли вихователь тримає малюка, той виражає радість і тулиться до нього всім тілом Дискомфорт Кількість негативних емоцій, пов’язаних з якістю сенсорної стимуляції, включаючи інтенсивність, частоту і складність світла, звуку, фактури матеріалу Страх Негативні емоції, що включають хвилювання, тривогу і нервозність, пов’язану з очікуваним болем, стражданням і/або потенційно загрожуючими ситуаціями, переляк при несподіваних подіях Фрустрація Негативні емоції, пов’язані з перериванням поточних занять або перешкодою до досягнення мети Задоволення високої інтенсивності Задоволення і радість, пов’язані з ситуаціями, що включають високу інтенсивність, частоту, складність, новизну і невідповідність Імпульсна Швидкість виникнення реакції Тормозний контроль Здатність зупинити, стримати або обмежити поведінку під впливом вказівки Задоволення низької інтенсивності Задоволення і радість, пов’язані з ситуаціями, що включають низьку інтенсивність, складність, новизну і невідповідність Моторна активність Повторні невеликі рухи Сенсорна чутливість Виявлення слабких стимулів низької інтенсивності в зовнішньому середовищі Позитивне передбачення Захоплення з приводу майбутніх приємних занять Смуток Готовність розплакатися або понизити настрій у зв’язку з власним стражданням, засмученням, втратою предмету, або як реакція на страждання іншого Сором’язливість Повільне або загальмоване наближення і/або дискомфорт в соціальних ситуаціях, що включають новизну або невизначеність Товариськість Пошук взаємодій з іншими і задоволення від них Здатність втішитися Швидкість відновлення після незадоволення, захоплення або загального збудження
За темпераментними відмінностями у виборці: 6 сангвініків, холериків — 5,флегматиків -5, меланхоліків -3 дитини. Опитувальник заповнювався мамою, т. я.саме мами дітей, що увійшли до виборки, приділяли більше часу своїм дітям і миприпустили, що вони зможуть оцінити реакції і поведінку дитини більшоб`єктивно.
В ході курсової роботи використовувалась методика PARI ( parentalattitude research instrument, див. Додаток Ж), яка призначена для вивченнявідношення батьків до різних сторін сімейного життя (сімейної ролі) і вихованнядітей. Автори — американські психологи Е.С. Шеффер і Р.К. Белл.
В методиці виділено 23 аспекти-ознаки, що стосуються різних сторінвідношення батьків до дитини і життя в сім’ї. З них 8 ознак описують відношеннядо сімейної ролі і 15 стосуються батьківсько-дитячих відносин. Ці 15 ознакділяться на наступні 3 групи: 1 — оптимальний емоційний контакт, 2 — зайваемоційна дистанція з дитиною, 3 — зайва концентрація на дитині.
Відношення до сімейної ролі описується за допомогою 8 ознак:
1 — обмеженість інтересів жінки рамками сім’ї, турботами винятково просім’ю;
2 — відчуття самопожертвування в ролі матері;
3 — сімейні конфлікти;
4 — сверхавторитет батьків;
5 — незадоволеність роллю господині будинку;
6 — «байдужість» чоловіка, його невключеність в справи сім’ї;
7 — домінування матері;
8 — залежність і несамостійність матері.
Відношення батьків до дитини описується за допомогою 15 ознак, якіділяться на наступні 3 групи:
Оптимальний емоційний контакт (складається з 4 ознак):
1 — надання дитині можливості висловитися, вербалізації;
2 — партнерські відносини;
3 — заохочення активності дитини;
4 — зрівняльні відносини між батьками і дитиною.
Зайва емоційна дистанція з дитиною (складається з 3 ознак):
1 — дратівливість, запальність;
2 — суворість, зайва строгість;
3 — ухилення від контакту з дитиною.
Зайва концентрація на дитині (описується 8 ознаками):
1 — надмірна турбота, встановлення відносин залежності;
2 — подолання опору, придушення волі;
3 — створення безпеки, побоювання образити;
4 — виключення позасімейних впливів;
5 — придушення агресивності;
6 — придушення сексуальності;
7 — прагнення прискорити розвиток дитини.
Кожна ознака вимірюється за допомогою 5 думок, урівноважених з поглядувимірюючої здатності і смислового змісту. Вся методика складається з 115 думок.Думки розташовані в певній послідовності, і відповідаючий повинен виразити доних відношення у вигляді активної або часткової згоди або незгоди.
Схема перерахунку відповідей в бали міститься в «ключі» методики.
За даними дослідження виявлено за стилями виховання у сім’ї: здемократичним стилем виховання – 6 родин, із авторитарним – 6, із гіперопекою –7 родин.
Для дослідження прояву прив`язаності нами було обрано спостереження, якескладалося з двох епізодів: 15 хвилин дитина знаходилась с татом, після цього –15 хвилин із мамою. Для забезпечення достовірності отриманих результатів, булизапроваджені наступні заходи:
1.Під час спостереження батьки приблизно половину часу із дитиною грали,іншу половину – просто знаходились поруч.
2.Спостереження проводилось у дитини вдома, щоб забезпечити звичністьситуації.
3. Під час спостереження були задоволені всі біотичні потреби дитини:вона була нагодована, суха, через півгодини після сну.
4. Для запобігання впливу настрою дитини і батьків, перед основнимспостереженням, за яким і відбувалося оцінювання, було проведено підготовче, задень до основного, за тих самих умов.
5. Спостерігач знаходився за полем зору дитини.
6. Прояв емоційдитини фіксувався за трьома критеріями: вербальним, мімічним і пантомімічним.
2.2 Обробка таінтерпретація результатів емпіричного дослідження
Після проведенняметодик усі результати були занесені у таблицю (див. додаток А, Б). Це далозмогу швидко провести статистичну обробку потрібних нам показників.
Нашою гіпотезоюбуло припущення, що прив`язаність дітей до батьків проявляється у демонстраціїперш за все негативних реакцій. Для перевірки достовірності висунутої гіпотезими використовували t-критерійСт’юдента, задопомогою якого ми зіставили кількість негативних (вербальних, мімічних,рухових) проявів дитини у присутності батька із кількістю негативних(вербальних, мімічних, рухових) проявів дитини у присутності матері.
За отриманими результами діти 11-13 місяців у присутності матеріпроявляють більше негативних емоцій, у порівнянні із батьками, тобто нашагіпотеза підтвердилась.
Як показано в таблиці 2.2.1, найбільше значення t-показника за всімадосліджуваними, розділеними на дві групи отримано за вербальними проявами негативнихемоцій, також отримані високі значення за руховими та за мімічними прояваминегативних емоцій. Причинами отриманих значущіх відмінностей можуть бути:
а) Те, що негативні емоції є основним сигналом, за допомогою якого дитиназвертає на себе увагу при виникненні фізіологічних потреб, і найчастіше самемати відповідає за їх задоволення, тож у дитини просто з`являється просто«звичка» виявляти негативні реакції у присутності матері.
б) Постійна потреба у підтвердженні безумовності любові, а, як відомо,носієм безумовної любові є, знову ж таки, мама.
в) Можливо, маємісце і вплив історично сформованих ролей батька і матері як суворого, сильногоі доброї, тої, що піклується. Тим паче, що результати опитувальника PARIпідтверджують таке припущення. Тобто, дитина підсвідомо за допомогою негативнихпроявів поведінки розраховує на більшу увагу зі сторони матері, ніж батька.
г) Більша потребав увазі матері (в порівнянні із батьком) внаслідок більш сильної прив`язаностідо неї і бажання будь-яким чином задовольнити цю потребу, навіть за допомогоюнегативних реакцій матері.
Таблиця 2.2.1
Отримані дані завсіма досліджуваними, розділеними на 2 групи Середній показник в присутності папи Середній показник в присутності мами t-знач. p вербальні прояви позитивних емоцій 6,95 8,58 1,30 0,20 мімічні прояви позитивних емоцій 4,58 5,47 1,14 0,26 рухові прояви позитивних емоцій 6,21 7,47 1,29 0,20 вербальні прояви негативних емоцій 1,95 5,37 5,36 0,01 мімічні прояви негативних емоцій 1,11 2,26 3,11 0,004 рухові прояви негативних емоцій 1,32 3,11 3,66 0,001 /> /> /> /> /> />
/>
Діаграма 2.2.1 Порівняннявербальних, мімічних і рухових відмінностей за досліджуваними, розділеними надві групи.
При аналізідодаткових показників, за якими відрізнялись між собою діти (тип темпераменту,стиль виховання, стать), нами були виявлені цікаві факти.
Так при аналізівідмінностей за темпераментом було виявлені значимі відмінності, якіпредставленні у таблиці 2.2.2.
Таблиця 2.2.2.
Отримані дані затипом темпераментаСангвініки Середній показник в присутності мами Середній показник в присутності папи t-знач. p вербальні прояви позитивних емоцій 9,17 6,5 1,29 0,22 мімічні прояви позитивних емоцій 7,33 5,17 1,64 0,13 рухові прояви позитивних емоцій 9,83 6,67 2,07 0,065 вербальні прояви негативних емоцій 6,67 1,50 4,43 0,01 мімічні прояви негативних емоцій 2,00 0,50 1,77 0,10 рухові прояви негативних емоцій 4,00 1,17 3,40 0,01 Холерики Середній показник в присутності мами Середній показник в присутності папи t-знач. p вербальні прояви позитивних емоцій 12,40 11,00 0,59 0,57 мімічні прояви позитивних емоцій 6,00 5,80 0,13 0,90 рухові прояви позитивних емоцій 8,60 7,80 0,44 0,67 вербальні прояви негативних емоцій 6,20 3,00 3,72 0,01 мімічні прояви негативних емоцій 3,00 2,00 1,83 0,11 рухові прояви негативних емоцій 3,00 2,00 1,19 0,27 Меланхоліки Середній показник в присутності мами Середній показник в присутності папи t-знач. p вербальні прояви позитивних емоцій 5,00 3,33 2,50 0,07 мімічні прояви позитивних емоцій 4,00 3,00 0,65 0,554 рухові прояви позитивних емоцій 5,00 5,67 -0,28 0,79 вербальні прояви негативних емоцій 6,33 2,33 3,20 0,03 мімічні прояви негативних емоцій 1,67 2,00 -1,00 0,37 рухові прояви негативних емоцій 3,00 2,00 0,52 0,63 Флегматики Середній показник в присутності мами Середній показник в присутності папи t-знач. p вербальні прояви позитивних емоцій 6,20 5,60 0,57 0,58 мімічні прояви позитивних емоцій 3,60 3,60 0,01 1,00 рухові прояви позитивних емоцій 5,00 4,40 0,44 0,67 вербальні прояви негативних емоцій 2,40 1,20 2,68 0,03 мімічні прояви негативних емоцій 2,20 0,40 4,02 0,01 рухові прояви негативних емоцій 2,20 0,40 2,85 0,02
Таким чином,можна побачити, що у вербальному прояві негативних емоцій холериків значимівідмінності виявлені тільки за вербальним показником, що може бути пов`язане іззагальною емоційністю дітей із холеричним типом темпераменту, а саме з їхмовною експресивністю. У вербальному прояві негативних емоцій меланхоликівтакож значимі відмінності виявлені тільки за вербальним показником, щопояснюється чутливістю представників цього типу і посиленою потребою у турботіі підтримці, а за допомогою мовних реакцій бажаного легше за все домогтись.
У вербальних ірухових проявах негативних емоцій сангвініків. Дані відмінності також можнапояснити властивостями сангвінічного типу, а саме рухливістю і говорливістю. Удітей флегматиків відмінності прояву негативних емоцій значимі за всімакритеріями: вербальним, мімічним, руховим. На наш погляд, такі результативикликані однорідністю флегматичного типу темпераменту з точки зорурозподілення емоційного і інформативного навантаження. За позитивними емоціямизначимих відмінностей не виявлено.
Цікаві фактивиявлені і за статтю дитини (див. Таблицю 2.2.3.)
Таблиця 2.2.3.
Отримані дані застаттюДівчата Середній показник в присутності мами Середній показник в присутності папи t-знач. p вербальні прояви позитивних емоцій 9,11 7,44 0,82 0,42 мімічні прояви позитивних емоцій 5,44 5,00 0,42 0,68 рухові прояви позитивних емоцій 6,56 5,89 0,40 0,69 вербальні прояви негативних емоцій 5,33 2,56 3,14 0,01 мімічні прояви негативних емоцій 2,56 1,33 2,43 0,03 рухові прояви негативних емоцій 3,89 1,56 3,80 0,01 Хлопчики Середній показник в присутності мами Середній показник в присутності папи t-знач. p мімічні прояви позитивних емоцій 5,50 4,20 1,09 0,29 рухові прояви позитивних емоцій 8,30 6,50 1,61 0,12 вербальні прояви негативних емоцій 5,40 1,40 4,33 0,01 мімічні прояви негативних емоцій 2,00 0,90 2,01 0,05 рухові прояви негативних емоцій 2,40 1,10 1,87 0,08
Тобто у хлопчиківзначимі відмінності у прояві негативних емоцій присутні лише за вербальнимкритерієм, тоді як у дівчат – за всіма трьома: за вербальним, за мімічним, таза руховим. Таке явище можливе завдяки особливостям виховання дівчаток упорівнянні до хлопчиків: у дівчат емоційність схвалюється, а до капризів,проявів страху і суму відношення поблажливе. В хлопчиках – навпаки, виховуєтьсястійкість до негараздів, навіть у спостереженні явно проявлялися більш жорсткіреакції обох батьків на безпричинний плач сина. Частіше за дівчаток, на поглядспостерігача, хлопчиків карали за рухові прояви негативних емоцій (удариіграшкою, топання ногою). Щодо мімічних проявів, можна сказати, що вони взагалібільш емоційно насичені у дівчаток. Тож хлопчикам залишається більш меншбезпечний і зручний спосіб виражати негативні емоції – за допомогою вербальнихреакцій (слів, вигуків, невдоволеного стогіну).
За стилемсімейного виховання також виявлені значимі відмінності, що вказані у таблиці2.2.4.
Таблиця 2.2.4.
Отримані дані застилем виховання у родині Демократичний стиль Середній показник в присутності мами Середній показник в присутності папи t-знач. p вербальні прояви позитивних емоцій 7,67 7,13 0,31 0,76 мімічні прояви позитивних емоцій 4,33 4,63 -0,21 0,84 рухові прояви позитивних емоцій 7,00 5,00 1,18 0,26 вербальні прояви негативних емоцій 4,00 1,38 3,08 0,01 мімічні прояви негативних емоцій 1,33 1,00 0,59 0,57 рухові прояви негативних емоцій 1,83 1,50 0,59 0,56 Гіперопіка Середній показник в присутності мами Середній показник в присутності папи t-знач. p вербальні прояви позитивних емоцій 8,86 13,00 -1,01 0,35 мімічні прояви позитивних емоцій 6,27 7,50 -0,73 0,49 рухові прояви позитивних емоцій 8,71 6,50 0,79 0,45 вербальні прояви негативних емоцій 6,29 3,00 1,65 0,14 мімічні прояви негативних емоцій 2,86 2,00 0,73 0,49 рухові прояви негативних емоцій 3,57 0,50 2,37 0,05 Авторитарний стиль Середній показник в присутності мами Середній показник в присутності папи t-знач. p вербальні прояви позитивних емоцій 9,17 5,44 2,24 0,04 – мімічні прояви позитивних емоцій 5,67 3,89 1,52 0,15 рухові прояви позитивних емоцій 6,50 7,22 -0,54 0,60 вербальні прояви негативних емоцій 5,67 2,22 3,59 0,01 мімічні прояви негативних емоцій 2,50 1,00 3,33 0,01 рухові прояви негативних емоцій 3,83 1,33 2,89 0,01
Тож, в родинах ізпереважно демократичним стилем виховання значущі відмінності виявлені тільки завербальним показником, що може бути наслідком більш комфортної і вільноїатмосфери для дитини, в якій вона має можливість без перешкод виражатинегативні емоції. А з аналізу загальних показників за всіма досліджуваними,розділеними на дві групи, видно, що найвищий показник прояву негативних емоційстановить саме за вербальним критерієм. Тобто, можна припустити, що значущістьвербального показника при демократичному стилі виховання найвища внаслідоквільного вияву негативних емоцій.
В родинах ізпереважанням гіперопіки над дитиною значущі відмінності у прояві негативнихемоцій дитини виявлені лише за руховим показником, Скоріш за все, таківідмінності обумовлені особливостями даного стилю виховання. Так як діти, щоувійшли до виборки, тільки вчаться ходити, батьки (а особливо, матері) дужечасто намагаються допомогти дитині, беручи за руку, підіймаючи з підлоги, тимсамим обмежують рухову активність дитини і, як наслідок, викликають негативніемоції, що проявляються саме в руховій формі (дитина виривається, б`є іграшкуабо матір).
В родинах іздомінуванням авторитарного стилю виховання значущі відмінності виявлені завсіма показниками прояву негативних емоцій, а саме вербальним, мімічним іруховим. Такі результати не є несподіваними і ще раз підтверджують нашугіпотезу. Тобто малюк, розраховуючи на безумовну любов з боку матері,зустрічається із суворістю і необхідністю заслугування любові. Окрім того,обурення з приводу надмірної суровості викликає додаткове покарання збокуматері. Тобто виникає замкнуте коло. І дитина задля отримання материнськоїлюбові проявляє негативні емоції усіляко: криком, плачем, гримасою та ударами.Окрім того, у родинах із авторитарним типом виховання значимі відмінності буливиявлені за проявом і позитивних емоцій за вербальним показником, що може бутизумовлено: а) складною диференціацією позитивних і негативних емоцій; б)прагненням дитини отримати позитивну реакцію матері; в) підсвідомим сприйняттямдитиною батька як більш авторитетного, менш емоційного і такого, що обмежуєпрояв будь-яких емоцій дитини.
Тобто нашагіпотеза підтверджується, прив`язаність дітей до батьків проявляється у демонстраціїперш за все негативних реакцій.
Загальнівисновки
Немовлячий іранній вік є фундаментом у формуванні особистості. І рідні, що оточують маля знародження, без сумніву, сильніше за інших впливають на розвиток людини. До цихлюдей і формуються найсильніші, найважливіші в житті прив`язаності, які невиникають самі по собі, а підкоряються генетичним, фізіологічним, психологічнимзаконам. Тому вивчення цих законів, механізмів і форм потребує особливої увагивчених, є актуальним і буде реальним внеском у будівництво майбутньогонемовляти.
Аналіз науковоїлітератури показав, що основну увагу учені сфокусували на вивченні сутностіфеномену прив`язаності та факторів, що призводять до формування як надійної,так і амбівалентної та ненадійної прив`язаності (Виготський, Боулбі, Ейнсвойт,Еріксон, Піаже,). В основному дослідження базуються на гіпотетичних моделях, щоускладнює спроби їх експериментального підтвердження.
Окремої увагизаслуговує теорія прив`язаності Дж.Боулбі, який вважає прив`язаність не вродженою якістю або результатомраннього навчання. На його думку, вродженними є деякі форми поведінки немовля,завдяки яким близькі люди піклуються про нього, наприклад, посмішка чи гуління.Саме ці прояви допомагають адаптуватися немовляті, забезпечуючи піклування,таке необхідне у цей період життя. Так формується основний результат взаємодіїматері і дитини — емоційна прив`язаність, що примушує дитину жадати присутностіматері, особливо в стресових ситуаціях.
В емпіричнійчастині були описані етапи емпіричної перевірки негативних реакцій у дітей11-13 місяців, як прояв надійної прив`язаності.
Основноюгіпотезою дослідження було припущення, що діти 11-13 місяців проявляють значимобільше негативних емоцій у присутності матері у порівнянні з періодом часу,коли вони знаходились із батьком.
Використовуючи методикунезнайомоїситуації, адаптацію російськомовної версії опитувальника для вивченнятемпераменту дітей раннього віку, методику PARI, або методику вимірубатьківських установок і реакцій і польове спостереження, було досліджено 19дітей віком 11-13 місяців. Отримані дані були занесені в таблицю (див. додаток А і Б) іметодом якісного і статистичного аналізу із застосуванням t-критерію Ст’юдентабули перевірені на достовірність.
Було виявленозначущі відмінності у кількості негативних проявів дітей в присутності матеріву порівнянні з негативними проявами дітей, що знаходились із батьками.
Висунута гіпотезапідтвердилася: кількість негативних проявів дітей в присутності матерів маютьзначимі відмінності у порівнянні з кількістю негативних проявів дітей, щознаходились із батьками.
Також задодатковими показниками були отримані статистично значущі відміності. Затемпераментом: у холериківі меланхоликів значимі відмінності виявлені тільки за вербальним показником, усангвініків – за вербальним і руховим, у флегматиків – за всіма показниками.За статтю: у хлопчиків значущі відмінності у прояві негативних емоцій отриманіза вербальним показником, у той час як у дівчат – за всіма показниками. Застилем виховання у родині: у родинах із демократичним стилем виховання значущівідмінності виявлені за вербальним показником, у родинах із гіперопекою – заруховим показником прояву негативних емоцій, із авторитарним стилем – за всімапоказниками прояву негативних і за вербальним проявом позитивних емоцій.
Список використаної літератури
1. АвдееваН.Н., Мещерякова С.Ю. Вы и младенец. — М.,1991.
2. АвдееваН.Н., Мещерякова С.Ю., Ражников В.Г. Психология Вашего младенца: у истоковобщения и творчества. М., АСТ, 1996.
3. БожовичТ.А. Личность и ее формирование в детском возрасте. — М.,1968.
4. БуяновМ.И.Ребенок из неблагополучной семьи. М., Просвещение, 1988.
5. ВинникоттД.В. Маленькие дети и их матери. М., “Класс”,1998
6. ВыгодскийЛ.С. Мышление и речь. -М.,1982.
7. ВыготскийЛ.С. Собрание сочинений в 6-ти томах. т.4, М., Педагогика, 1984
8. Выготский,Л. С. Избранные психологические исследования. М.-Л., 1932.
9. ГальперинП.Я. Методы обучения и умственное развитие ребенка. — М.,1985.
10. Гарбузов В.И.Нервные дети. Ленинград-Москва, Медицина, 1990.
11. ЗахаровА.И. Детские неврозы. Сакт-Петербург, РЕСПЕКС, 1995.
12. ЗахаровА.И. Ребенок до рождения. Санкт-Петербург, Союз,1 998
13. КарповаС.Н. Осознание словесного состава речи дошкольниками. — М.,1967.
14. КарповаС.Н., Труве Э.И. Психология речевого развития ребенка. — Ростов-на-Дону, 1987.
15. КорницкаяС.В. Влияние содержания общения со взрослым на отношение к нему ребенка:Автореф. канд. дис. М., 1975.
16. ЛебединскийВ.В. и др. Эмоциональные нарушения в детском возрасте. М., Изд-во Моск. Ун-та,1991
17. Лебойе Ф.За рождение без насилия. Пер.с фр. Репрод.изд. М., 1988
18. ЛеонтьевА.Н. Деятельность, сознание, личность. -М.,1975.
19. ЛеонтьевА.Н. Избранные психологические произведения. В 2-х томах. т.2, М., Педагогика,1983
20. Леонтьев,А. Н. Проблемы развития психики. – М., 1959.
21. Леонтьев,А. Н. Проблемы развития психики. М., 1959.
22. ЛисинаМ.И. Проблемы онтогенеза общения. М., Педагогика,1986. М., “ЦПП”, 1997
23. ЛурияА.Р., Юдович Ф.А. Речь и развитие психических процессов ребенка. — М., 1956.
24. МещеряковаС.Ю., кандидат психологических наук, ведущий научный сотрудник лабораториипсихологии детей дошкольного возраста. Путь к материнству начинается смладенчества. Мозг и поведение младенца. М., 1993.
25. Мухина,В. С. Возрастная психология. М.: Издательский центр «Академия»,1999.
26. НемовР.С. Психология. Книга 2. — М.,1995.
27. Немов, Р.С. Психология.
28. Петровский,А. В. Психология развивающейся личности. / Под ред. Петровского, А. В. – М.,1987.
29. Петровский,А. В. Психология развивающейся личности. М., 1987.
30. Пиаже Ж.Речь и мышление ребенка. — М.-Л.,1932.
31. Пиаже, Ж.Избранные психологические труды. М., 1969.
32. Психическоеразвитие воспитанников детского дома. //Под ред. И.В. Дубровиной, А.Г.Рузской.- М.,1990.
33. Психологиядетей дошкольного возраста //Под ред. Запорожца А.В., Эльконина Д.Б. — М.,1964.
34. Развитиеличности ребенка. М., 1987.
35. Развитиеобщения дошкольников со сверстниками / Под ред. А.Г. Рузской. М., 1989.
36. Развитиеобщения у дошкольников //Под ред. Запорожца А.В., Лисиной М.И. — М.,1964.
37. Развитиеребенка //Под ред. Запорожца А.В. — М.,1976.
38. Розенгард-ПупкоГ.И. Формирование речи у детей раннего возраста.
39. ФолькельтГ. Экспериментальная психология дошкольника. — М.-Л.,1930.
40. ЭльконинД.Б. Детская психология. — М.,1960.
41. ЭльконинД.Б. Избранные психологические труды. М., Просвещение, 1989.
42. Эмоциональноеразвитие дошкольника. \ Кошелева А.Д. М., Просвещение, 1985
43. ЭриксонЭ. Детство и общество. Спб., Ленато АСТ, 1996