Адміністративно-правове регулювання міграційних процесів

Адміністративно-правове регулювання міграційних процесів.ЗМІСТ Розділ 1. 1Міграція як соціально-правовий феномен. 1 1.1. Міграція, як предмет наукового дослідження. 1 1.2. Міграційні процеси в сучасних умовах. 17 1.3. Форми і методи державно-правового регулювання міграційними процесами. 45Розділ 2 67Міграційна політика. 67 2.1. Визначення та сутність міграційної політики. 67 2.2. Державна міграційна політика України. 80 2.3. Сучасна міграційна політика західних держав. 92Розділ 3 120Поняття та сутність нелегальної міграції. 120 3.1. Нелегальна міграція в структурі міграційних процесів 120 3.2. Ознаки нелегальної міграції 125 3.3. Причини нелегальної міграції. 128 3.4. Суб’єкти нелегальної міграції. 154Розділ 4 167Адміністративно – правовий механізм протидії нелегальній міграції. 168 4.1. Поняття адміністративно-правового механізму протидії нелегальній міграції. 168 4.2. Нормативні основи протидії нелегальній міграції. 180 4.3. Суб’єкти протидії нелегальній міграції на Україні. 226 4.4. Попередження і припинення в механізмі протидії нелегальній міграції. 258 4.5. Адміністративна відповідальність в механізмі протидії нелегальній міграції. 280 Розділ 1. ^ Міграція як соціально-правовий феномен. 1.1. Міграція, як предмет наукового дослідження. Природним, закономірним процесом, що дозволяє збалансувати економічну, соціальну, політичну і духовну сфери суспільства, є міграція населення. До початку 1990 року її інтенсивність між регіонами колишнього Союзу поступово підсилювалася, але не носила екстремального характеру (за винятком значного відтоку населення з Азербайджану і Вірменії після подій січня 1990 р.). Історична ретроспектива дозволяє свідчити про те, що раніше міграція в значній мірі була викликана регіональною несбалансованістю трудових ресурсів, територіальними різницями в рівні життя, нерівномірним розміщенням робочих місць і навчальних закладів. В умовах іншої ідеологічної системи вона розглядалася як явище, необхідне практично тільки для задоволення потреб народногосподарського комплексу. Такий підхід багато в чому визначав кінцеві результати досліджень тому що в них не знаходилося місця людині і споконвічно не ставилася задача досліджень його особистих характеристик, а також ставлень, що складаються в процесі життєдіяльності на новому місці проживання. В останні роки відбулися істотні зрушення в політиці держав, які отримали суверенітет в наслідок розпаду Радянського Союзу, і явні протиріччя, що оголилися, у їхніх взаємовідносинах. Ці протиріччя, впливають на рівень життя представників різних соціальних спільностей, знаходять практичне втілення в загостренні відношень між народами, позбавляють частину з них невід’ємних прав, формують негативні уявлення про найближчих сусідів, змушують вживати заходи, спрямовані на забезпечення своєї безпеки, які часто виражаються в переїзді до інших країн. Таким чином, ми можемо аналізувати нові, мало вивчені процеси, що мають явну соціально-політичну спрямованість і інтереси різних етносів, спільностей, а також конкретних їхніх представників. В той же час, досліджуючи ці процеси, не можна залишити без уваги вже наявний багатий науково-дослідний матеріал, здатний забезпечити спадкоємність у вивченні існуючих перед суспільством проблем, у тому числі й в області міграції. Аналіз наукових джерел дозволяє судити про те, що під час існування Радянського Союзу велика група вчених, займаючись міграцією, формувала уявлення про її сутністні характеристики, які знайшли відбиток у реальній практиці. Значний внесок у дослідження теорії і практики міграції в радянський період внесли такі вчені як: Ж.А.Зайончковская, А.В.Король, О.В.Лармін, И.С.Матлін, В.М.Моісеєнко, В.И.Переведенцев, В.В. Покмігевський, А.Х.Попова, В.Ф.Просвірін, Г.М.Романєнкова, Л.Л.Рибаковський, Н.П.Тихомиро, Ж.Т.Тощенко, А.У.Хомра, Б.С.Хорее[1] та інші. Їх наукові праці складають лише невелику частину того багатого скарбу, вивчення якого дає можливість одержати знання і сприяє поясненню нових видів і форм міграції в нових умовах суспільного життя. Крім цього, відзначимо, що багато хто з великих вчених не тільки глибоко проаналізував у своїх роботах міграційні процеси, але й на підставі наявного наукового матеріалу виявив тенденції їх розвитку, що дуже актуально в останні роки. Звернемося до основних характеристик деяких робіт, у сукупності представивши їхній зміст. Велика увага вчених у середині 60-х років приділялася формуванню міграційних потоків людей, які, перебираючись із сільської місцевості в міста і селища міського типу, ставали основним кістяком робітничого класу. З одного боку, така тенденція ішла на користь індустріальному розвитку, з іншого, сприяла втраті трудових ресурсів у селах, багато з яких згодом приходили в запустіння. Люди, що знаходяться в працездатному віці, представниками яких частіше всього виступала молодь, назавжди перебиралися в міста, позбавляли, тим самим, можливості вижити сільську глибинку. Тому в цей період були розроблені класифікаційні фактори міграції та розкритий їхній вплив на різні групи населення[2 ]. У роботах того періоду відзначалося, що існують два моменти, які мають принципове значення при підході до цієї проблеми. Перший – відносна самостійність проблем міграції в містах і сільській місцевості. Це пояснювалося наявністю існуючих розходжень між містом і селом, індустріальною та аграрною працею, між умовами і способом життя міського і сільського населення. Другий – очевидна пов’язаність і складний взаємний вплив міграційних процесів, що протікають у міській і сільській місцевості. Останнє визначалося діалектичною єдністю і взаємодією причин міграції в районах виходу і поселення. Пояснення такого роду, відповідаючи заданим параметрам суспільного розвитку, підсилювалися припущеннями про те, що сільські місцевості втрачають своє початкове призначення, і в цьому зв’язку, необхідно у більшості розвивати міську інфраструктуру, яка повинна забезпечити всім необхідним прибуваюче населення. У цьому зв’язку аналізувалася роль міграції у зростанні великих міст[3 ]. Констатуючи, що складна структура міського населення істотно розрізняється по розміру, народногосподарським функціям, адміністративному статусу, часу виникнення, темпам росту, вчені справедливо думали, що це обумовлює в них розмаїтість міграційних процесів. Така розмаїтість виявлялася багато в чому, в тому числі і у співвідношенні джерела росту, інтенсивності міграції, складів що мігрують, районів їхнього виходу і поселення. Це впливало на значні коливання міграційного приросту в столицях союзних республік і деяких міських районах. Однак зріст міст відбувався не тільки за рахунок переміщення в них людей з інших районів, зокрема, із сільської місцевості. Цьому сприяло розширення власних меж міст, під юрисдикцію яких була притягнута значна частина прилеглих населених пунктів. Дослідження міграції в ряді великих агломерацій показували наявність активних міграційних процесів, взаємозв’язок і взаємозалежність, існуючих між, умовно кажучи, міграційним приростом «ядра» і периферійних зон. На практиці це виражалося в тому, що при збільшенні міграційного приросту скорочувався міграційний приріст районів, які входять в агломерацію. І, навпаки, уповільнення темпів росту «ядра» агломерації вело до збільшення темпів росту її периферійних районів. Відзначалося також, що в містах різної величини неоднаково співвідношення природного і міграційного приросту. Загальна тенденція перебувала в тому, що з зростанням розміру міста, особливо в групі міст із населенням понад 500 тис. осіб, значно підвищується частка міграції в прирості населення. У той же час при аналізі інтенсивності міграційного приросту була виявлена інша картина: найбільша інтенсивність приросту була характерна для міст із населенням 50-100 тис. осіб і 100-500 тис. осіб[4]. Такі закономірності міграції пов’язувалися з виконуваними ними народногосподарських функцій, які вважалися визначальними у формуванні міграційних потоків різних професійних груп. З подібними результатами досліджень не можна не погодитися, тим паче, що вони проходили в непростих соціально-політичних умовах і відображали процеси, які відбувалися в країні. Але не зовсім зрозумілим залишається висновок деяких авторів про те, що зв’язок міграції з функціональним типом не випадковий і, що він свідчить про значну роль зайнятості у формуванні міграційних потоків[5].Такий погляд на міграцію обумовлювався порівняльним аналізом двох груп міст: із переважно розвиненою паливною і хімічною, а також нафтохімічною промисловостями. Перша група міст мала тенденцію до відтоку населення, друга ж – навпаки, до його притоку. Водночас, зводити міграцію населення тільки лише до такого порівняння навряд чи виглядає кращим, оскільки існувала ціла система оргиаборів на великі об’єкти різних сфер народногосподарського комплексу, і була, в основному, регулятором міграції. А якщо не забувати потужний вплив домінуючої ідеології, спрямований на її забезпечення, то очевидним є наступний висновок: міграційні процеси того часу носять примусовий характер і їх потужній потенціал, в основному, був спрямований на розвиток народногосподарського комплексу. До такого висновку можна відноситися по-різному, однак, по закінченню багатьох років видно, що зусиллями сотень тисяч мігрантів створені унікальні об’єкти, які і донині мають важливе народногосподарське значення. Що ж стосується наукових розробок, які обгрунтовували і супроводжували міграцію, то вони направлено формували суспільну думку, зумовлювали в багатьох випадках прийняття управлінських рішень, мобілізували значні маси людей на вирішення задач, які стояли перед країною. Однак міграційні процеси вимагали нових наукових обгрунтувань по мірі того, як змінювалися уявлення про суспільний розвиток і з’являлися прецеденти регіональної незбалансованості у загальному пересуванні людей, викликані особливостями їхнього життя і побуту. Вчені, які досліджували різні міграційні течі прагнули науково пояснити цей феномен. Тому в роботах тих років робилися спроби опису його сутності. Зокрема, у них відзначалася відсутність єдності у визначенні поняття «міграція» населення. Апелюючи до цього, автори висловлювалися з приводу того, що в літературі зустрічаються три різних тлумачення терміна «мобільність». У одних випадках вона розглядалася як синонім переміщення, в інших – як загальне поняття потенційної, і реальної міграції, і, по-третє – як готовність населення до зміни свого територіального статусу [6 ]. Наукова полеміка з приводу термінології носила серйозну спрямованість, оскільки відсутність єдності в розумінні міграційної термінології завжди вважалася серйозним пробілом в суспільствознавстві. Наукові дискусії з цього приводу мали не тільки заочний, але й очний характер[7]. Віддаючи перевагу третьому тлумаченню терміна мобільність, тобто потенційній готовності населення до зміни свого територіального статусу, його прихильники пояснювали значимість психологічної готовності людей до переміщення і, власне, переміщення. Така позиція, по суті, могла б скласти уявлення про те, що мова йде про суб’єктів міграційного процесу, у ролі яких можуть виступати конкретні особистості, а також спільності людей, які мають бажання і можливості починати зусилля по переміщенню в інші регіони. Однак про це можна тільки здогадуватися, оскільки прямо про суб’єктів міграції нічого не говорилося. Проте, істотним внеском у вітчизняну науку можна вважати розроблення класифікаційних характеристик міграції, її видів, типів і форм. Так, висловлювалися припущення про те, що необхідно розрізняти: добровільну і змушену міграції; різні форми переміщень між містами і селищами; переїзди зі зміною проживання: безповоротну і сезонну міграції; туристичні поїздки і т.д. Крім цього виділялися також територіальні, галузеві, професійні, соціальні переміщення, а також природний рух населення [8]. Передбачалося також виділення трудової, сезонної і маятникової міграцій [9]. Визначаючи істотну значимість останніх, висловлювалася думка про їх об’єктивний облік у зв’язку з переїздами населення в прилеглі райони на навчання і роботу. Називалася навіть цифра маятникової міграції (10 млн. чоловік), що включала щоденні поїздки жителів сільської місцевості в місто [10 ]. Неважко помітити, що в наданих наукових поглядах не завжди визначена чітка класифікаційна градація міграції. Різночитання, які виникають у зв’язку з цим, не дали можливості змоделювати загальнодоступні концептуальні припущення щодо міграційних характеристик, які змінювались. Упорядкування класифікаційних складових міграції могло б багато в чому сприяти цьому. Практично вперше у вітчизняній науці таку спробу почала група вчених у другій половині 70-х – 80-х рр. У їхніх роботах (які мають явну соціологічну спрямованість) визначені видові, типологічні і формальні основи міграції [11 ]. Виділяючи в якості видів безповоротну, сезонну і маятникову міграції (така характеристика видів дотепер має місто), автори звертають особливу увагу на те, що перша є основним процесом у формуванні постійного складу населення. Тому для безповоротної міграції важливо не тільки з’єднання особистих і речовинних елементів продуктивних сил у тому або іншому місці, але і створення там відповідних умов життя для населення. Це ствердження є дуже важливим і істотним, оскільки автори мають на увазі оптимальний процес адаптації мігрантів, хоча прямо про це і не говорять. Просуваючись у своїх міркуваннях далі, вони розглядають міграцію населення з двох сторін: територіально-локалізованих сукупностей людей і учасників міграційних процесів. Припущення, пов’язані з тим, що в цьому випадку можна говорити про міждержавну і внутрішньодержавну міграцію, виправдані тим, що з загальної сукупності людей, які проживають на різних територіях, виділяються ті, хто мігрує в їх межах, а також переміщається на цілком інші території. Вважаючи, що такі міркування не достатні для розуміння, внутрішня міграція також розглядається подвійно: як міжтериторіальна і міжселищна. У тому й іншому випадку вона представляє лише різний зріз одного і того ж явища: зміни населенням постійного місця проживання[12]. Пояснення такого розуміння внутрішньої міграції перебувають у зручності їхнього наукового аналізу, що цілком припустимо. Розглядаючи міграційні потоки у взаємозв’язку з територіальними сукупностями людей, у ньому виділяються три складові частини: прямий первинний рух, це коли мігранти їдуть з постійних місць проживання, місць поселення; зворотній, коли частина з них повертається в початкові райони проживання. прямий повторний рух, коли мігранти, не закріпившись на новому місці, вибувають, але вже не по «старих адресах», а в інші райони країни. Такий поділ дає можливість надалі аналізувати такі суттєві характеристики, як: поняття і склад факторів міграції, показники і статистичні методи її вивчення, регресивні моделі міграції, соціологічні методи дослідження населення. Крім того досліджуються основні напрямки міграційних процесів у СРСР, виявляються особливості міграцій міського і сільського населення, формулюються погляди на взаємозв’язок міграції та структури населення. Розглядаючи дане дослідження, можна констатувати, що воно стало значним внеском у науку, сприяло розумінню багатомірності і складності міграційних процесів у країні. Звертаючись до теоретичних проблем міграції, хотілося б загострити увагу і на інших роботах, що розкривають її сутність [13]. У них, незважаючи на значний тимчасовий розрив між виданнями, знайшли відображення концептуальні погляди авторів на сукупність уявлень про сутність міграції, зведені в систему види територіальних переміщень, виявлені супідрядних характеристик внутрірайонної і міжрайонної міграції і визначення деяких поведінських аспектів людей, які переміщаються. Дуже важливим у юридичному плані є постановка питання щодо недостатньої розробленість методології дослідження взаємовідносин міграції як системи та мігрантів, як її компонентів. У цьому зв’язку, пропозиція необхідності враховувати тенденції не тільки системи, але й зворотні тенденції, які ідуть від компонента, тобто не тільки вплив системи на поведінку останнього, але й вплив їх на цілісність і структуру, функціонування і розвиток системи, звучать дуже переконливо. Крім цього, інтерес викликає теоретичне моделювання міграції, запропоноване автором, а саме модель взаємозв’язків[14]. Суть її зводиться до наявності взаємозв’язків між міграцією населення й інших факторів. І хоча сьогодні запропоновані фактори брати до уваги складно (виділяються фактори, пов’язані з рівнем розвитку виробничих сил, системою соціалістичних виробничих відношень, ін.), але загальний підхід, прийнятий для аналізу сучасних тенденцій міграції дуже цікавий. Правда, виявлення формуючого взаємозв’язку факторів зобов’язує чітко диференціювати з визначенням їхньої регіональної специфіки. Однак, це не перешкоджало серйозно й обгрунтовано порушити питання адаптації мігрантів, які входять у підсистему міграційної системи поряд з міграційними установками і переселенням. Виділення адаптації як окремого елемента міграції з наступним цільовим поясненням її сутності, робить аналізовану роботу дуже привабливою. Необхідно також відзначити, що в ній виявляється істотне протиріччя, яке на наш погляд полягає в спробі аналізу досліджуваної проблеми на підставі того, що міграція признається як демоекономічна категорія[15 ]. У цій та іншій аналізованій роботи соціальний ефект від постановки до глибокого аналізу міграційних проблем, можна вважати істотно значимим, тому що протягом тривалого часу формувалися уявлення про складність і багатогранність впливу пересувань великих мас людей в різні сфери суспільства і висловлювалися істотні припущення про можливі їхні зміни. Наступний аналіз наукової літератури показує, що зміни, які відбувалися в суспільстві, змінювали і погляди вчених на проблеми міграції. При цьому збереглася тенденція спадкоємності в розумінні специфіки міграційних процесів, відбувалося наукове переосмислення причин, що сприяють переміщенню людей, аналізувався стан міграційних потоків, їхня швидкість і глибина. У період з 1990 року по дійсний час вийшла значна кількість робіт, присвячених міграційній проблематиці, причому зміщені акценти, які були поставлені раніше, вони прямо відображали кардинальні соціальні і політичні зміни, що мали місце до і після розпаду Радянського Союзу. Позначений тимчасовий період насичений публікаціями журнального характеру, а також різними науковими збірниками. Відзначимо наукові праці таких учених, як: Бузницького Ю., Бабенко А., Малиновської О., Новіка В., Пирожкова С., Піскуна О., Прибиткової І., Римаренко Ю., Трощинського В., Шульги М., Чеховича С. А також роботи російських вчених: В.С.Айрапетова, Ю.В.Арутюняна, В.Р.Беленького, Л.М.Дробижева, А.Г.Здравомыслова, В.Н.Іванова, Е.С.Красинец, В.В.Лунеева, Л.В.Макарова, А.В.Михайлова, Г.Ф.Морозова, И.Б.Орлова, В.И.Переведенцева, Л.Л.Рыбакоаского, В.В.Степанова, В.А.Тишкова, А.В.Топилина та ін. Аналіз робіт цих і інших вчених дозволяє відокремити основні компоненти, що характеризують причини і можливі наслідки міграції, такі як: – притискання представників некорінних націй у колишніх союзних республіках; – введення в дію законів, що ущемляють цивільні і політичні права некорінних жителів; – збройні конфлікти; – погіршення криміногенної обстановки; – різке зниження економічного добробуту людей; – бажання переїхати на історичну батьківщину. Що ж стосується можливих наслідків міграції, то в роботах простежуються думки, пов’язані з проблемами: – соціокультурної адаптації в інорідній етнічній або іншіх середовищах; – зміни ситуації на ринку праці; – зміни рольових установок мігрантів і їхніх поведінських характеристик; – конфлікти у місцях компактного розселення мігрантів; – зміни демографічної ситуації в окремих регіонах; – впливи міграції на етнічну і соціальну структури населення; Детально зупинимося на значимих працях українських вчених в галузі міграційних процесів: фундаментальною роботою є «Міграційні процеси в сучасному світі: обіговий, регіональний та національний виміри. Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія та практика» за редакцією Ю.І.Римаренка, виданою у 1998 р. [16]. В якій розглянуто чималий пласт маловідомих проблем – етнічних, біологічних, культурних, медичних, правових, соціологічних. Такий стан здається виправданим, тому що міграція, як безперервний соціопроцес, вимагає від урядів та управлінців повсякденних ситуативних рішень. Міграція постає в теоретико-прикладних уявленнях складним процесом, для урегулювання якого слід застосувати добровільне та вимушене регулювання переселенських потоків і хвиль. Окремий пласт наукових знань в енциклопедії – це концептуальні уявлення про чисельних мігрантів, які, долаючи транскордонні відстані, прощаються з однією державою і зустрічаються з іншою. Будь-яка держава – це політичний і соціальний організм, якій по відношенню до мігрантів майже ні коле не буває пасивним. Активне ставлення держави до мігрантів найкраще проявляє себе у правовому зрізі. Кожна цивілізована держава по різному ставиться до особистих і колективних прав громадян, а тим паче – іноземців та осіб без громадянства. По суті щоб вважати себе правовою, вона мусить створювати належні умови для юридичного забезпечення прав і свобод мігрантів. Це, так би мовити, моральний бік справи. Інший бачиться в тому, що держава володіє «правом сильнішого« і всезагальна справедливість, яка офіційно проголошується нею, має бути реалізована сповна. В монографії Нижник Н.Р. «Державне управління в Україні: централізація і децентралізація«. Докладно дослідується державне управління в Україні, а саме: « Державне управління міграційними процесами в Україні: централізація та децентралізація при розмежуванні повноважень державних органів«. Основна мета розділу – це висвітлення змісту, законодавчо-нормативних актів в Україні з регулювання системи управління міграційними процесами. В монографії Новіка В. «Державна політика і регулювання імміграційних процесів в Україні« [17] в основі якої визначення основних напрямків довгострокової імміграційної політики України, розроблення і наукове обгрунтування організаційно-управлінськіх форм і методів її проведення, робота має окремий розділ «Нелегальна міграція і боротьба з нею в Україні«, ця проблема розглядається в контексті визначення принципових моделей побудови системи загальнодержавного і регіонального управління імміграційними процесами в Україні. Монографія Чеховича С. «Теоретичні засади регулювання міграційних процесів в Україні«. Людство у ході розвитку суспільства виробило основні правові засади, інститути і норми регулювання міграційних процесів. Україна тривалий час була відірвана від загальносвітових тенденцій становлення міжнародного міграційного права. Завдяки своєму геополітичному становищу держава знаходиться на перехресті міжнародних масових міграційних шляхів і є одним з основних суб’єктів Євроазіатських міграційних процесів. Проблема актуалізується і тим, що після розпаду Радянського Союзу й утворення на її території нових суверенних держав, союзні республіки відносно одна до одної набули статусу іноземних держав, їхні громадяни стали іноземцями, а подекуди через недосконале законодавство – взагалі особами без громадянства. Саме тому основою даної роботи є правове регулювання міграційних процесів в Україні та становлення відповідних юридичних інститутів і державних органів, міграційне законодавство, інші джерела права, а також аналіз наукових джерел з питань міграції населення. Входження України в міждержавні, міжнародні інституції вимагає імплементації міграційних норм міжнародного права в національне законодавство України, внаслідок чого предметом даної роботи стали і міжнародно-правові акти та правова база тих країн, які вже мають чималий законотворчий і правовий практичний досвід щодо регулювання відносно нових для України міграційних суспільних відносин. Робота Маліновської О. «Міграційна ситуація та міграційна політика в Україні«[18], яка носить теоретичну і практичну спрямованість, стала, свого роду, відкриттям для багатьох людей, що цікавляться соціально-політичною проблематикою. Науковий аналіз нових явищ міграційних процесів, відображає серйозну занепокоєність відставанням у цій області знань. Так було відзначено, що протягом багатьох років дані про міграцію не публікувалися у відкритій пресі, що не дозволяло обговорювати ці проблеми й обмінюватися результатами досліджень. Це в свою чергу, сприяло тому, що вчені не змогли вчасно пояснити і спрогнозувати проблему біженців. Проблеми соціально-політичного та економічного розвитку країни підсилювала міграцію і сприяла їй. Багатотисячні людські переміщення стали носити відкриту і сховану форми. Перша була викликана масовим відтоком населення з Азербайджану і Вірменії, друга – з інших союзних республік. Відзначалося також, що з проблемою міграції пов’язане загострення міжнаціональних відносин у тих республіках, де зберігається потреба в завезенні додаткових трудових ресурсів для роботи на підприємствах, тоді ще союзного підпорядкування, розміщених без обліку демографічного фактора. Крім названих монографічних робіт, в Україні в останні роки почали друкуватись періодичні видання, до яких належать: а) український інформаційно-аналітичний журнал «Проблеми міграції«, що видається з 1997 р. Його видання фінансується МОМ. б) часопис «Біженці та міграція«, засновником якого є Управління верховного комісаріату ООН у справах біженців в Україні. Незважаючи на підвищений інтерес до міграційних процесів, активізацію наукових досліджень юридичного профілю, необхідно визнати, що вкрай недостатньо наукової літератури, яка б являла собою комплексні піонерські дослідження явища міграції. Досліджуючи роботи українських вчених щодо явища міграції неможливо не зупинитися на роботах російських вчених, які комплексно підходять до даної проблематики. Необхідно загострити увагу на наукових працях, присвячених проблемам міграції в умовах нових тенденцій розвитку суспільства, відзначимо їх етносоціальну і етнополітичну спрямованість [19 ]. Аналізуючи таку народність, як кримські татари, вони виділяють три найбільше значимі групи, умовно названі ідеалістами-оптимістами, ідеалістами-песимістами і матеріалістами-прагматиками. Представники першої і другої груп, незадоволені своїм становищем, прагнули повернутися на історичну батьківщину, і тільки члени третьої групи не очікували поліпшення свого становища в Криму. Третя група мігрантів висловила своє байдужне ставлення до соціально-культурних умов і виявилася незадоволеною матеріальною стороною буття, що свідчило про інші сформовані міграційні наміри. Тісний зв’язок міграції зі злочинністю в міжнаціональних конфліктах висвітлені у дослідженнях, які носять історико-соціологічну спрямованість[20]. На основі з’єднання історичних факторів і реального розвитку процесів, які мають, або мали місце на пострадянському просторі міжнаціональних конфліктів, формулюються припущення про їхні споконвічні відтоки. До таких історичних факторів відносяться: несанкціоновані владою виступи представників етнічних груп щодо захисту своїх національних інтересів і розширення прав і повноважень власних державних утворень; застосування владою заходів силового впливу, направлених на припинення спроб масових хвилювань: погромами, руйнації, підпали, насильницькі дії стосовно іноетнічного населення; цілеспрямована діяльність радикально настроєних націоналістичних лідерів. Крім загальних характеристик причин виникнення міграції, виявлення її позитивних і негативних наслідків для розвитку суверенних держав у нинішніх умовах, у всіх аналізованих вище літературних джерелах надаються даються практичні рекомендації та робляться висновки про нові аспекти міграції та нормалізацію цього процесу. Узагальнюючи їх, можна сконцентрувати увагу на наступному: – протягом останнього часу сформувалися тенденції латентних і відкритих міжнаціональних конфліктів у регіонах з поліетничним складом населення; – націоналістичні сили, наявні серед частини корінних народів колишніх союзних республік, яки вимагали свободи і суверенітету, зайняли непримиренну позицію стосовно інших народів, що мешкають разом з ними, особливо, національним меншинам, яки намагалися заявити про себе; – розростання міжнаціональних протиріч до рівня конфліктів у визначеній мірі залежить і від позицій, яку займають національні меншини; – попередження небажаних наслідків міграції можливі при дотриманні взаємовигідних умов, які повинні базуватися на інтересах сторін і бути захищені законодавчим порядком; – необхідно матеріальне і духовне забезпечення міграційного процесу з боку держави, починаючи з моменту появи реальних намірів людей переїхати на іншу територію, закінчуючи наданням їм допомоги в одержанні роботи, а також пільг, визначених законодавчим порядком; – з огляду на соціальну та етнічну диференціацію міграційних потоків, які розрізняються своїм економічним укладом, способом життя, традиціями і моральними звичаями, направити зусилля по використанню можливостей людей-мігрантів у вирішенні народногосподарських завдань і т.д. Розглянуті сукупні наукові роботи значно розширюють межу вивчення міграції, здатні забезпечити високий ступінь достовірності одержуваних результатів дослідження, а також дозволяють формулювати необхідні висновки і рекомендації, пов’язані з раціональними вирішеннями її проблем в інтересах суспільства. ^ 1.2. Міграційні процеси в сучасних умовах. Термін «міграція» відбувається від латинського «migrate, migro«, тобто переміщення, переселення. Існуючі словники пояснюють даний термін: як переселення, переміщення людей, етносів, їхніх частин або окремих представників, пов’язане із зміною постійного місця проживання або з поверненням до нього[21] ; як переміщення, переселення населення в середині країни або з однієї країни в іншу[22]; як соціально-економічний і демографічний процес, що представляє собою сукупність переміщень, що здійснюється людьми між країнами, районами, поселеннями[23] ; як переміщення людей через територіальні межі або інші території із зміною місця проживання назавжди або на тривалий період часу[24]; як переселення, переміщення населення, в середині країни – внутрішні міграції населення, з однієї країни в іншу – зовнішні міграції населення: еміграція, імміграція[25] ; як переміщення людей, пов’язане, як правило, із зміною місця проживання[26] ; як переміщення людей, працівників, пов’язане, переважно, із зміною місця проживання і місця роботи[27] ; міграція людей є процесом їх переселення з метою облаштування та працевлаштування[28] . Аналіз вищевикладених точок зору показує, що більшість дослідників, із незначними різночитаннями, під міграцією розуміють переміщення людей між країнами, адміністративно – територіальними утвореннями, поселеннями, пов’язане, переважно, із тимчасовою або постійною зміною проживання, роботи, укладом життя. Таким чином, основними ознаками, що дозволяють ідентифікувати міграцію серед інших переміщень населення є: а)переміщення людей, переселення, пересування, тобто – процес; б)перетинання в процесі рухів як державних, так і адміністративних меж територій; в)тимчасова або постійна зміна місця проживання або роботи; г) метою міграції є поліпшення соціально – економічного стану. Як особливий процес міграція населення є предметом дослідження багатьох наукових галузей знань, а саме: філософії, соціології, права. Тому при розкриті поняття міграція необхідно, насамперед, обпиратися на визнану в теорії права ідею розглядати правові явища з позицій трьох взаємозалежних підходів – філософського, спеціально-юридичного і соціологічного.^ Філософський підхід: Правильне розуміння, що відбувається в навколишній дійсності, а в більшості в соціальній сфері залежить від ступенів пізнання речей і явищ, визначення їхнього місця і ролі в житті суспільства. Принциповою, вивіреною практичною основою як природно-наукового, так і соціального пізнання була і залишається діалектична методологія. Вона дозволяє зрозуміти роль практики в пізнанні, носить загальний характер, конкретизується стосовно до різних сфер практичної і теоретичної діяльності відповідно їхніх умов і задач, тобто дозволяє зв’язати конкретні явища громадського життя з найбільше загальними філософськими категоріями, що висвітили саму сутність цих конкретних явищ. Міграцію як універсальне поняття можна ототожнити з таким синонімічним рядом – рух, переселення, пересування, переміщення тощо. За своїм обсягом міграція є надзвичайно широким поняттям, а тому воно, не конкретизоване концептами більш детального змісту (наприклад, термінами про переміщення людських і матеріальних ресурсів), є лише виключно абстрактним уявленням, яке не відображає якостей та властивостей окремих сфер міграційного буття чи міграційних відносин. Тобто, якщо побудувати «піраміду концептів« про міграцію, тоді на її вершині буде поняття «міграції», дещо нижче – «міграційного буття» або «міграційного простору». На наш погляд, для більш глибшого осмислення міграції треба зупинитися на змісті поняття «міграційного буття» та «міграційного простору». Перше поняття знаходиться в постійному розвитку й утримує в собі розуміння діалектики багатоманітних форм, що іде від однобічних абстракцій до конкретного уявлення як єдності загального, особливого та одиничного. Друге – це водяна, повітряна і сухопутна територія, по якій здійснюється рух міграційних потоків як природного, так і соціального походження. У теорії і на практиці розрізняють природний та соціальний міграційний простір, як явища, що мають багато відмінного та спільного. При цьому враховують, що природа та соціум хоч і являють собою єдине ціле, проте ніколи не бувають одним і тим самим. Міграційний простір є складовою як природного, так і соціального просторів, невід’ємним та незамінним атрибутом кожного з них. З цього можливо зробити висновок про тісний взаємозв’язок між системами природи і соціальними структурами, рухом та спокоєм. Міграційний простір постійно накопичує в собі людський потенціал, привносить у конкретні ландшафтні зони певні збудження, видозміни, інновації – гармонію чи дисгармонію. Це означає, що суб’єкти міграційного процесу, які розглядають міграційний простір як навколишнє природне та соціальне середовище, зазнають від нього зустрічного впливу. Вони, облаштовуючись чи розташовуючись у системі координат міграційного простору, завжди взаємодіють з природними та соціальними умовами. Така взаємодія спричиняє вплив на міграційний простір, а вже з його боків – на суб’єктів міграційного руху. Таким чином відбувається еволюція міграційного простору, не лише природного, а й соціального. Продовжуючи вивчати «піраміду концептів» про міграцію, можливо, казати що на нижчих ступенях цієї піраміди помістяться терміни «міграційне явище» та «міграційний процес». Термін «міграційне явище» означає універсально – специфічне явище, яке включає до себе міграції людей, тобто процеси їх переселення з метою облатування та працевлаштування. Термін «міграційний процес» це хід або протікання будь-якого міграційного явища, послідовн