–PAGE_BREAK–Професійний план або образ, уявна вистава, його особливості залежать від складу розуму й характеру, досвіду людини. Він містить у собі головну мету й цілі на майбутнє, шляхи й засоби їх досягнення.
Але плани різні по змісту, й те які вони, залежить від людини.
5) Здібності.
Здібності, таланти учня старших класів необхідно розглядати не тільки в навчанні, але й до всіх інших видів суспільно корисної активності. Тому що саме здібності містять у собі майбутню професійну придатність учнів.
6) Рівень домагань на суспільне визнання.
Реалістичність домагань старшокласника — перший щабель професійної підготовки. Чи є майбутня професія затребуваною.
7) Поінформованість.
Поінформованість є важливою, неспотвореною інформацією – це важливий фактор вибору професії. Поінформованість про ВНЗ повинна бути викладеною правильно, без всіляких припущень, бути правдивою.
8) Схильності проявляються й формуються в діяльності.
Свідомо включаючись у різні види діяльності, людина може міняти свої захоплення, а значить і напрямки. Для старшокласника це важливо [14, с. 68].
Пізнання самого себе йде через порівняння себе з іншими людьми, шляхом усвідомлення своїх можливостей, досягнень і порівняння їх з успіхами й досягненнями оточуючих людей. Пізнаючи себе, ми одночасно пізнаємо іншу людину. Знання інших людей допомагає самопізнанню.
Самопізнання — одна з необхідних умов здійснення особистісного підходу до вибору професії.
Процес порівняння — основа не тільки пізнання світу, але й пізнання самого себе. Пізнаючи через порівняння якості іншої людину, ми одержуємо матеріал, необхідний для вироблення власної оцінки [14, с. 59].
Для кращого пізнання світу й самого себе, людина повинна докладати активних зусиль. Удосконалювання самого себе починається із процесу самопізнання. Не можна стати краще, не знаючи, які якості характеру треба виховати, а які — зжити. Без самопізнання не можна правильно намітити програму самовиховання й саморозвитку, важко вибрати роботу по душі.
Вимоги людини до себе, самовиховання, залежать від вимог і перспектив суспільства, у якому вона живе. Вимоги суспільства — одне з найважливіших спонукань самопізнання й самовиховання. Виникнення потреби в знанні власних особливостей, інтересу до себе й міркувань про себе є характерною рисою дорослої дитини [13, с. 156].
Климов Е.А. зазначає, що «самовизначення» співвідноситься з такими модними нині поняттями, як самоактуалізація, самореалізація, самоздійснення, самотрансценденція, самосвідомість.
Він виділяє два рівні професійного самовизначення:
1) гностичний (перебудова свідомості й самосвідомості);
2) практичний рівень (реальні зміни соціального статусу людини) [12, c. 62-63].
Самовизначення припускає не тільки «самореалізацію», але й розширення своїх споконвічних можливостей — «самотрансценденцію» (по В. Франклу): “…повноцінність людського життя визначається через його трансцендентність, тобто здатність «виходити за рамки самого себе», а головне — в умінні людини знаходити нові змісти в конкретній справі й у всьому своєму житті”. Таким чином, саме суть визначає сутність самовизначення, самоздійснення й самотрансценденції.
Усе це дозволяє нам визначити сутність професійного самовизначення як пошук знаходження особистісного змісту в обраній, засвоюваній і вже виконаній трудовій діяльності, а також – знаходження змісту в самому процесі самовизначення.
При більш творчому підході до свого життя сама суть створюється людиною заново. Саме в цьому випадку людина перетворюється в справжнього суб’єкта самовизначення, а не просто виступає як провідник якихось «вищих» сутностей.
Згідно до професійного самовизначення В. Франкл виділяв узагальнену суть: пошук такої професії й роботи, яка давала б можливість одержувати заробіток (суспільну оцінку праці) по справедливості, тобто відповідно до витрачених зусиль (або відповідно до внеску людини в суспільство).
Більш важливим стає не сама праця, а можливість перерозподілу благ, результатів цієї праці. Але знецінена праця породжує вже чисто психологічні проблеми, пов’язані з відношенням до праці й плануванням свого розвитку як справжнього трудівника або як «завзятливого» ледаря-визискувача [27, c. 93].
В.А. Поляков у своїй відомій книзі «Технологія кар’єри» виділяв дві головні цілі при побудові «успішної» кар’єри: перша — «добитися високого положення в суспільстві», і друга — добитися «високого доходу» [18, c. 5].
Звичайно, елітарні орієнтації в професійному самовизначенні припускають не тільки «престиж» і «високий заробіток», але й дійсно творчої побудови у своєму житті, орієнтацію на вищі людські ідеали й цінності. Проблема лише в тому, як розібратися, де справжні цінності, а де уявні, де еліта, а де — псевдоеліта.
Самооцінка, як і будь-який психічний утвір, формується за життя, і розглядати її потрібно у віковому аспекті.
Саме слово «самооцінка» допомагає нам зрозуміти його значення.
У професійному самовизначенні особистості самооцінка — оцінка, яку людина дає самому собі, своїм можливостям, що відповідають або не відповідним до специфіки професії [3, с. 34].
Об’єктивно й повно оцінити себе старшокласники не в змозі. У їх самооцінці немає єдиної тенденції: одні схильні переоцінювати себе, інші навпаки. Тому не праві ті, хто вважає, що старшокласники тільки переоцінюють себе, а також ті, хто допомагає, що вони себе недооцінюють. Їм властиво й перше, і друге.
Старшокласники на відміну від підлітків відчувають потребу в самооцінці, хоча об’єктивно до неї не готові.
Внутрішня потреба в самооцінці — застава успішного її формування при відповідних умовах.
У старшокласників самооцінка служить двом цілям:
— самовихованню;
— прогнозуванню майбутньої професії.
Вибираючи професію старші школярі в більшості випадків орієнтуються на рівень виразності в собі, в першу чергу, морально-вольових, інтелектуальних і тільки потім організаторських якостей [21, с. 9].
Для старшокласників — випускників вибір професії — серйозний крок. Але проблема в тому, що вони слабко орієнтуються в наукових основах професійного самовизначення.
У більшості юнаків і дівчат не вистачає загальних знань особистості, їм важко розібратися у своїх інтересах, здібностях, якостях і рисах характеру. Їхня уява про особистість часто залишається на рівні життєвих, побутових суджень. Усе це надає право затверджувати, що психологічна освіта як умова формування об’єктивної самооцінки, як умова правильного вибору професії дуже потрібна нашим старшокласникам [8, с. 24].
Адекватна самооцінка доступна незначному числу учнів. В основному вони схильні або до переоцінки себе, або до недооцінки. При переоцінці рівень домагань нижче наявних можливостей. Зроблений на такій основі вибір професії зрештою приводить до розчарування.
Занижена самооцінка також несприятливо позначається на виборі професії й на розвитку особистості.
Е.А.Климов зазначає 3 рівня адекватності самооцінки:
— високий рівень властивий тим учням, у яких самооцінка інтересів, здібностей, особистих якостей повністю збігається з оцінкою вчителів і батьків.
Це підтверджується діяльністю з досягнутими успіхами учня в різних видах занять.
— середній рівень спостерігається в тому випадку, коли учні частково переоцінюють або недооцінюють свої можливості в порівнянні з оцінкою дорослих.
Професію школярі вибирають на основі пізнавального інтересу до шкільних предметів без обліку своєї придатності.
— низький рівень має місце тоді, коли помітна різка переоцінка або недооцінка своїх інтересів, здібностей, особистих якостей у порівнянні з оцінкою вчителів, батьків.
По суті, вибір професії на даному рівні самооцінки відбувається необґрунтовано [14, с. 106].
Самооцінка як феномен самопізнання не дається людині від природи. Вона формується в процесі розвитку особистості й має різний ступінь об’єктивності й повноти. Формування самооцінки, її повноти й адекватності — одне із завдань професійної орієнтації.
В 9-11 класах предметом уваги учнів повинні бути професійно значимі якості. Необхідно практикувати в школі активні форми й методи роботи, які підвищили б рівень знань і уявлень учнів про особистість, про те, що таке здібності, інтереси, потреби, темперамент, риси характеру [22, c. 97].
Озброєння учнів необхідним обсягом профорієнтаційних знань, активізація інтересу до вивчення й розумінню людини як суб’єкта праці, самопізнанню й перевірці своїх можливостей — усе це буде сприяти формуванню об’єктивної самооцінки [18, с. 93].
Поляков В.А. виділяє групи задач професійного самовизначення:
– інформаційно-довідкові, просвітницькі;
– діагностичні, за допомогою самопізнання;
– морально-емоційна підтримка;
– допомога у виборі, прийнятті рішення [18, c. 90].
Головна (ідеальна) мета професійного самовизначення – поступово сформувати у суб’єкта внутрішню готовність самостійно та пізнано планувати, корегувати та реалізовувати перспективи свого розвитку (професійного, життєвого, особистісного) [33, c. 47].
Ідеальною ця мета названа тому, що досягти її вдається дуже рідко, але ідеали, як відомо, існують не для того, щоб їх досягати, а для того, щоб вказувати напрям своїх стрімлень. Поступово формування означає, що швидко такі складні питання не вирішуються.
Профконсультація пропонує не тільки традиційне «планування», але й своєчасне корегування своїх планів. Реалізація професійних перспектив пропонує хоча б моральне одухотворення суб’єкта для перших кроків на шляху до своєї мети, а також початковий контроль за успіхом цих кроків.
Професійний розвиток повинен обов’язково розглядатися в контексті всього життя і в контексті особистого становлення.
Для теорії й практики професійного самовизначення важливо виділити ті «простори вибору», у яких нерідко виявляються люди, що самовизначаються, які не завжди самі можуть усвідомлювати «що» і “із чого” вони взагалі вибирають.
Е.А. Климов вважав, що професійне самовизначення повинне розглядатися не «в егоїстичному змісті, а в прилученні до суспільства, до цивілізації, до культури» [15, c. 55].
Таким чином, часто людина вибирає не тільки дану професію, але щось більш важливе (те, що дана професія дає йому для більш повного відчуття свого життя).
Цікавими, хоча й нетрадиційними для теорії й практики профконсультування є виділені ще К.Г. Юнгом архітипи.
Сам «архітип» визначається — як колективне несвідоме.
К.Г. Юнг виділяв свідомість, особисте несвідоме й колективне несвідоме [36, c. 57].
«Прорив несвідомого (зокрема, колективного несвідомого) може розширити можливості самовизначення людину у світі, але може й ускладнити для нього життя».
Ще в Петровську епоху відомий державний діяч Росії В.Н. Татищев класифікував усі «науки» (види праці) за критерієм «добра й зла для людини»:
— «необхідні» науки (економіка, медицина, право);
— «корисні» науки (риторика, граматика, «математика» — арифметика, механіка, астрономія);
— «франтівські, або звеселяючі» (поезія, танцювання, живопис, «вольтежирование»-гарцювання на коні), службовці більше для одержання положення в суспільстві, чому для справи;
— «аматорські або пошукові» (астрологія, фізіогноміка, алхімія);
— «шкідливі» науки (чаклунство, ворожіння) [31, с. 27].
В 20-ті рр. XIX сторіччя С.П. Струмилін запропонував класифікувати професії по ступеням самостійності людину в праці:
— автоматична рефлекторна праця (наприклад, вертельник ручки віялки, ручного млина і т.д.);
— напівавтоматична звична праця (наприклад, праця друкарки, телеграфіста);
— шаблонно-виконавська праця — по вказівці (наприклад, робота на верстаті, робота тапера, конторника, рахівника);
— самостійна праця в межах завдання (наприклад, робота інженера, учителі, лікаря, журналіста);
— вільна творча праця (наприклад, робота в області мистецтва, робота вченого, організатора господарства, політичного діяча) [29, с. 215].
У сучасній Росії та Україні найбільш відома типологія професій, запропонована Е.А. Климовим, де в якості критерію виступає відношення людини (суб’єкта праці) до предмета праці.
Усі професії співвідносяться з 5 основними групами:
— людина — природа;
— людина — техніка;
— людина — людина;
— людина — знакова система;
— людина — художній образ [14, c. 115].
Ще в 1922 р. Є. Шпрангер у своїй роботі «Основні ідеальні типи індивідуальності» виділив наступні цікаві для профконсультанта типи відповідно до переважних установок людей:
1) теоретична людина;
2) економічна людина;
3) естетичний;
4) соціальний;
5) політичний;
6) релігійний [34, c. 55-59].
При порівнянні різних типологій стає помітно, що в основі них лежить не тільки позиція автора, але й те культурно-історичне середовище, те суспільство, яке й визначає часта наявність різних типів людей, що реалізують себе в конкретній трудовій і суспільній діяльності.
Таким чином, типології професійної діяльності й відповідно простору самовизначення багато в чому залежать від культурно-історичного середовища.
Виникає цікаве питання: на які типології спиратися профконсультанту в умовах нестабільності загальної соціально-економічної (і духовної) ситуації, наприклад в умовах України «перехідного періоду»?
Складність питання в тому, що застарілі типології вітчизняних авторів уже багато в чому не відповідають даній ситуації, а побудова нових типологій може суттєво відстати від самого процесу змін у країні.
Відомі закордонні типології тим більше часто не враховують специфіку нашої країни. У цих умовах можливим виходом є або побудова якоїсь «універсальної» типології, застосованої для різних країн, народів і епох, або спроби все-таки усвідомити, що відбувається в країні за назвою Україна, тим більше, що «перехідний період» до «світлого життя» сильно затягнувся.
Цікаву типологію самовизначення запропонував М.Р. Гінзбург, який виділяє життєве поле особистості, у рамках якого й розвертається професійне й життєве самовизначення. При цьому саме життєве поле визначається їм як «сукупність індивідуальних цінностей, змістів і простору реальних дій — актуального й потенційного, -, що охоплює минуле, сьогодення й майбутнє» [6, c. 21-22].
Аналогічно виділяються психологічні простори для минулого й майбутнього. Зокрема, минуле, що існує як «досвід», по вертикалі (у ціннісно — значеннєвої площини) представлене установками й відносинами, а в горизонтальній площині (просторово-тимчасовий) — досвідом у його традиційнім розумінні. Відповідно психологічне майбутнє ціннісно — значеннєвої площини презентовано уявною проекцією себе в майбутнє, а в просторово-тимчасовій площині — конкретним плануванням своєму життя в часі, тобто життєвими й професійними планами [6, c. 23].
Типи особистості вченого, виділені Г. Селье [30,c. 35-45]:
1. «Делатели», які підрозділяються на:
а) «збиральників фактів» (звичайно вони начисто позбавлені уяви, але їх праця корисна для інших вчених);
б) «удосконалювачів» (постійно намагаються «поліпшити» апаратуру й методи дослідження, вони досить оригінальні й захоплені своєю роботою).
2. «Думатели» підрозділяються на:
а) «книжкових хробаків» (чиста форма теоретика, власника енциклопедичними пізнаннями, звичайно безжалісні на іспитах, які використовують в основному для демонстрації своїх пізнань);
б) «класифікаторів» (на відміну від «збирача фактів» прагнуть вибудувати із цих фактів систему);
в) «аналітиків» (намагаються докопатися до «першооснови», але часто забувають як знову «зібрати» речі й досліджувані об’єкти, тільки що розібрані на складові).
3. «Чувствователи» підрозділяються на:
а) «великих босів» (головна мета — успіх заради успіху, у тому числі й у науці; люблять працювати в «співавторстві», уміють «натискати на важелі» і перекладати свою роботу на інших; звичайно постійно беруть участь у застіллях “із сильними миру цього” і засідають у різних комісіях);
продолжение
–PAGE_BREAK–б) «клопотунів» (прагнуть зробити усе швидше; часто вони не люблять Природу, а «лише насилують її»);
в) людей типу «риб’яча кров» (демонстративно незворушні скептики, епітафією кінця їх професійного шляху могла б служити напис: «Ні досягнень, ні спроб, ні помилок»);
г) «висушених лабораторних дам» (різкі, недружелюбні, владні й позбавлені уяви жіночі двійники «риб’ячої крові»);
д) «самолюбователей» (втілення чистого егоцентризму, що перебувають у постійному захваті від своїх талантів і готові на будь-які жертви для їхньої реалізації);
е) «агресивних суперечників» (у школі вони були «розумними багатознаними», а в науці — це небезпечний різновид «самолюбователя»);
є) «першорядних акул» (головна їх ціль — вставити своє прізвище в можливо більше число публікацій);
ж) «святих» (це воістину Лицарі Добра й Справедливості, але нерідко їх «самозневажливий альтруїзм» перешкоджає успіхам у науці, хоча в практиці вони могли б виявитися досить корисними працівниками);
з) «священника» (це митецька святенницька імітація справді «святого» типу);
и) «добрячков» (у школі це звичайно мазунчики вчителя, але їх «прісна безвинність, повна відсутність уяви й ініціативи роблять їхніми непридатними для творчого наукового дослідження».
4. “Ідеальні” типи:
а) «Фаусти — ідеальні вчителі й керівники»;
б) «фамулуси» — ідеальні учні й співробітники (на відміну від Фаустів у них усе ще попереду).
При цьому сам Г. Селье відзначає, що “ідеали створюються не для того, щоб їх досягати, а для того, щоб указувати шлях”. [6, c. 45].
Представлені вище варіанти «просторів» самовизначення й виборів дозволять розглядати професійні вибори, що не тільки традиційно розуміються (наприклад, вибір «от цієї», даної професії або місця роботи), але й вибір того, якою людина прагне стати в ході своєї трудової діяльності, заради чого взагалі на загал варто трудитися.
Слід відмітити, що простори самовизначення можуть бути як суб’єктивними (представленими у свідомості даного людини), так і загальноприйнятими або об’єктивними (як реально існуючі можливості виборів, усвідомлювані різними людьми).
Проблема професійного консультування полягає ще й у тому, щоб зробити предметом спільного обговорення й суб’єктивні простори, виділювані й «бажані», що й реально існують простори професійних виборів, які людина спочатку може й не усвідомлювати (або не ухвалювати як значимі для себе).
У сучасному суспільстві актуально й гостро постає проблема конкретної психологічної допомоги людям у їхньому професійнім самовизначенні. Завдання профконсультантів у цій ситуації полягає в тому, щоб дати людині психологічні засоби дозволу його особистісних проблем, пов’язаних із професійним самовизначенням. Вони можуть на основі діагностики цих психологічних проблем допомогти людині в здійсненні професійного вибору, або забезпечити передумови до здійснення цього вибору в майбутньому.
Для вирішення психологічних проблем у професійнім самовизначенні особистості недостатньо дати рекомендації про те, яка професія підходить, а яка не пасує індивідові. Психолог-консультант повинен забезпечити умови, що стимулюють ріст людини, як результат – консультуємий сам міг би обрати на себе відповідальність за той або інший професійний вибір.
Психологічне консультування насамперед допомагає людині побачити й усвідомити свої проблеми, стимулює розвиток особистості, окреслює зону можливих дій для дозволу проблем, висвітлює сильні й слабкі сторони індивідуальності, намічає реальні кроки до успіху.
Найважливішим моментом професійного консультування є пошук індивідуального впливу, адекватного конкретної психологічній проблемі кожної людину. Визначення зони найближчого професійного розвитку є психологічною підставою для вибору способів і методів. Насамперед необхідно визначити, наскільки запит консультуємого (тобто те, і чому він бачить свою проблему) відповідає реальній проблемі професійного самовизначення людину, а потім підвести його до цієї реальності [35, c. 153].
Для діагностики психологічних проблем, пов’язаних із професійним самовизначенням, іноді буває досить бесіди профконсультанта з консультуємим, але в більшості випадків потрібне проведення комплексного діагностичного обстеження за допомогою психологічних методик, що дозволяють визначити:
— ціннісні орієнтації й установки;
— найближчі і перспективні життєві плани, професійні наміри;
— рівень сформованості вистав про професію;
— рівень розвитку самооцінки;
— здібності, схильності й інтереси;
— рівень розвитку професійної мотивації;
— особистісні особливості;
— реальні життєві умови (сімейні відносини, здоров’я, матеріальне забезпечення та ін.).
Інформації, отриманої в результаті такого комплексного обстеження, як правило, буває досить, щоб визначити специфіку психологічних проблем даного індивіда. Іноді попередня бесіда з консультуємим дозволяє обмежити коло необхідних діагностичних методик для виявлення передбачуваної психологічної проблеми. Тут важливим є спостереження за поведінкою консультуємого під час спілкування й обстеження (що йому цікаво, що нецікаво, що важко, що незрозуміло, у чому проявляється його пізнавальна активність, емоційне відношення, відмови і т.д.).
Можна виділити ряд типових психологічних проблем, пов’язаних із професійним самовизначенням особистості. До них насамперед відносяться:
1. Неузгодженість ідеального й реального образу професії, яку обирають.
2. Вистави про свої особисті ціннісні орієнтації не відповідають своїм виставам про цінності, що забезпечують успіх у професійній діяльності в нових економічних і соціальних структурах.
3. Неузгодженість реальної й ідеальної мотивації професійного вибору.
4. Неадекватна самооцінка.
Вирішення будь-яких психологічних проблем пов’язане насамперед з усвідомленням і прийняттям цих проблем, з розвитком самосвідомості людину. Люди, які стоять на порозі професійного вибору, мають особливий психологічний настрій до самопізнання. Для них характерні: прагнення розібратися в собі, оцінка своїх можливостей у сучасному світі, у тому числі й у професійному, прагнення оцінити, які умови можуть сприяти, а які заважати входженню у світ професії.
Найбільшої сенситивності в розвитку професійної самосвідомості мають люди старшого шкільного і юнацького віку, для яких проблема професійного й особистісного самовизначення є насущної й актуальною.
В умовах професійного консультування, поряд з використанням класичних методик, спрямованих на вивчення особистісних особливостей, інтересів, схильностей і здібностей, особливої уваги слід приділити методикам, що досліджують самосвідомість і самооцінку людину.
Знання найбільш значимих і актуальних параметрів самосвідомості й самооцінки дозволяють у певній мері визначити способи психологічного впливу.
Існують наступні основні типи самовизначення: професійне, життєве й особистісне. Виникає питання, як ці типи між собою співвідносяться? На вищих рівнях свого прояву ці типи майже взаємопроникають один в одному.
Наприклад, професіонал, який виявив у роботі головний зміст усього свого життя, безсумнівно реалізує себе і як особистість. В іншому випадку, людина у своєму хобі (наприклад, при творі пісень і віршів) досягає таких висот, яким міг би позаздрити «професіонал», та й навколишні говорять про таку людину, як про «справжнього поета».
Основними відмінностями (відмінними, специфічними ознаками) цих типів самовизначення є наступні:
1. Для професійного самовизначення характерні:
а) більша формалізація (професіоналізм відбивається в дипломах і сертифікатах, у трудовій книжці, у результатах праці й т.п.);
б) для професійного самовизначення потрібні «підходящі», сприятливі умови (соціальний запит організації, що відповідають, устаткування й т.п.).
2. Для життєвого самовизначення характерні:
а) глобальність, всеохоплення того образу й стилю життя, які специфічні для того соціокультурного середовища, у якому живе ця людина;
б) залежність від стереотипів суспільної свідомості даного соціокультурного середовища;
в) залежність від економічних, соціальних, екологічних і інших «об’єктивних» факторів, що визначають життя даної соціальної й професійної групи.
3. Для особистісного самовизначення характерні:
а) неможливість формалізації повноцінного розвитку особистості (як ми вже відзначали, важко уявити собі на рівні здоровішої уяви, щоб у людини був диплом або сертифікат із записом про те, що «власник даного документа є… Особистістю»);
б) для повноцінного особистісного самовизначення краще підходять не «сприятливі» в обивательській виставі умови, а, навпаки, складні обставини й проблеми, які не тільки дозволяють виявитися у важких умовах кращим особистісним якостям людину, але часто й сприяють розвитку таких якостей.
1.2 Форми і методи професійного розвитку
Форми профорієнтаційної роботи залежать від кількості учнів. Розрізняють колективні та індивідуальні форми роботи, в свою чергу колективні поділяються на групові та ланкові [28, c. 27-52].
Пряжников Н. С. умовно виділяє такі групи методів професійного самовизначення:
— інформаційно-довідкові;
— діагностичні (спрямовані на самопізнання клієнта);
— методи морально-емоційної підтримки клієнта;
— методи ухвалення рішення;
— побудови перспектив професійного розвитку клієнта.
Знання й володіння цими методами не тільки багато в чому забезпечують ефективність професійного самовизначення консультуємої людини, але й сприяють кращому розумінню змісту виконуваної роботи самого профконсультанта, тобто сприяють і його власному самовизначенню.
В педагогічній і психологічній літературі визначено різноманітні матеріали, за допомогою яких здійснюється професійне самовизначення. Пряжніков, зокрема, визначає наступні:
1) професіограми — короткі описи професій (проблема в тому, що традиційні професіограми із труднощами сприймаються багатьма школярами, тому важливо шукати більш компактні й зрозумілі форми опису професій);
Професіограма — це описово-технологічна характеристика різних видів професійної діяльності, зроблена за певною схемою й для розв’язку певних завдань.
Пряжніков Н. С. виділяє наступні типи професіограм:
— інформаційні професіограми (призначені для використання в профконсультаційній і профорієнтаційній роботі для інформування клієнтів про ті професії, які викликали в них інтерес);
— орієнтовно-діагностичні професіограми (слугують для виявлення причин збоїв, аварій, низької ефективності праці й організують на основі зіставлення реальної роботи даної людини або робочої групи з необхідними ефективними зразками організації трудової діяльності);
— конструктивні професіограми (слугують для вдосконалювання ергастичної системи на основі проектування нових зразків техніки, а також для підготовки й організації праці самого персоналу);
— методичні професіограми (слугують для добору адекватних методів дослідження даної ергастичної системи, тобто спрямовані на рефлексію й наступну організацію праці самого фахівця, що становить професіографічний опис конкретної роботи.
— діагностичні професіограми (добір методик для профвідбору, розміщення й перепідготовки кадрів.
А. К. Маркова аналізує й виділяє наступні основні види професіограм по їх змісту й структурі:
— комплексна професіограма (по К. К. Платонову, Ю. В. Котеловой і ін.), де враховується широке коло характеристик (соціальних, технічних, економічних, медико-гігієнічних і ін.). Також вказуються предмет, цілі, спосіб, критерії оцінки результатів і т.п.(Маркова);
— аналітична професіограма (по О. М. Івановій), де розкриваються не окремі характеристики компонентів професії, а узагальнені нормативні показники професії й показники психологічної структури професійної діяльності.
— психологічно орієнтовані професіограми (по Е. І. Гарберу), де виділяються:
1) опис зовнішньої картини праці, трудова поведінка — фотографія робочий дня, хронометраж робочого часу при виконанні конкретних завдань, тимчасова динаміка виробничої активності, типові помилки й ін.;
2) внутрішня картина праці — типові реакції особистості на певні професійні ситуації, інтегральні утвори особистості працівника (здатності, структури навчання й досвід), психічні стани (інтелектуальні й емоційні процеси, емоції, воля, увага, пам’ять, психомоторика);
— модульний підхід у професіографіруванні (по В.Є.Гаврилову). Сам психологічний модуль — це типовий елемент професійної діяльності, властивий ряду професій і виділений на основі спільності вимозі до людині.
— задачно-особистісний модульний підхід до професіографірування. Загальна схема задачно-особистісного професіографірування припускає аналіз професії. Сам модуль професії розуміється в цьому випадку як сукупність одиниць об’єкта й суб’єкта трудової діяльності.
До складу модуля входить, таким чином, з’єднання не просто окремої нормативної трудової дії й бажаної психологічної якості, а комбінація певного завдання праці й пов’язаних з нею предмета, умов, дій, результатів з рядом психологічних якостей. При цьому доцільно виділяти:
1) пріоритетні, ядерні, стрижневі професійні завдання;
2) похідні, допоміжні завдання [17, с. 23-24].
А. К.Маркова перераховує основні вимоги до професіограми:
1) чітке виділення предмета й результату праці (на що спрямовані головні зусилля людини);
2) виділення не окремих компонентів і сторін праці, а опис цілісної професійної діяльності;
3) демонстрація можливих ліній розвитку людину в даній професії;
4) показ можливих перспектив зміни в самій професії;
5) спрямованість професіограми на розв’язок практичних завдань (професіограма як основа профвідбору, професійного навчання, раціоналізації праці й ін.);
6) виділення й опис різних некомпенсуючих професійних психологічних якостей (ПВК), а також тих якостей, які можуть бути компенсовані.
2) довідкова література (за умови вірогідності такої довідкової інформації) — це література, мета якої надати читачеві можливість швидкого наведення довідки про те, що цікавить його в цей момент: питання в галузі науки, техніки, політико-організаційної, господарської, культурної, практичної діяльності. Від суміжних видів літератури, спеціальної, виробничої, навчальної, науково-популярної, відрізняється тим, що призначена не для суцільного читання, а для користування час від часу в міру виникнення потреби в наведенні відповідної довідки для одержання відповіді на конкретні у читача питання.
Довідкова література — це енциклопедії, словники, довідники.
3) інформаційно-пошукові системи – ІПС (для оптимізації пошуку професій, навчальних закладів і місць роботи). ІПС підрозділяються на:
— ручні варіанти ІПС (наприклад, карткові, бланкові, у вигляді картотек і т.п. );
— комп’ютеризовані ІПС (банки інформації в ЕОМ)
— електронні ІПС — але для їхньої ефективної роботи потрібні не тільки підготовлені програмісти, але й реальні контакти профконсультаційних центрів із зацікавленими організаціями й установами.
4) професійна реклама і агітація — (за умови вірогідності, оперативності й привабливості для тих, кому така реклама призначена);
Агітація — це посилена діяльність, яка здійснюється за допомогою буклетів, телебачення, радіо і т.д.
Реклама (фр. reclame, від лат. reclamo — викрикую) — розповсюджувана в будь-якій формі, за допомогою будь-яких засобів інформація.
5) навчальні фільми і відеофільми — на сьогоднішній день дуже проблематично для України, тому що показувати практично немає що, у відмінності від закордонних роликів;
6) використання засобів масової інформації (ЗМІ) — може бути досить ефективним. Але при обов’язковому обліку їх специфіки (специфічного жанру спілкування з телеаудиторією динамічного викладу, що вимагає не тільки, суті питання, але й уміння зробити враження на саму різну аудиторію, а також неминучість скорочення обсягу професіографічної інформації й спокійного відношення до різного роду редакторських виправлень і цензурі).
Під методами професійної орієнтації учнів розуміють способи спільної діяльності вчителя та учня, які забезпечують підготовку школярів до свідомого професійного самовизначення.
Від застосованих методів в значній мірі залежить ефективність професійної орієнтації.
За структурними компонентами форми і методи профорієнтації можна розділити на три групи: форми і методи ознайомлювальної роботи; форми і методи професійної орієнтації, яка активізує діяльність учнів у підготовці до вибору професії; методи вивчення особистості школярів в цілях профорієнтації.
продолжение
–PAGE_BREAK–Пряжніков визначає наступні форми професійного самовизначення:
1) екскурсії школярів на підприємства та в учбові заклади (за умови завчасного добору й підготовки кваліфікованих ведучих і екскурсоводів);
2) зустрічі школярів з фахівцями різних професій (за умови спеціального відбору й психолого-педагогічної підготовки таких фахівців із професії);
3) пізнавальні й просвітницькі лекції про шляхи вирішення проблем самовизначення;
4) профорієнтаційні уроки зі школярами, як система знань (а не як окремі заходи);
5) різні «ярмарки професій» і їхні модифікації, що вже показали свою ефективність у профориентаційній допомозі не тільки безробітним, але й випускникам шкіл. На цих ярмарках безробітні й незайняті люди зустрічаються із представниками різних фірм і установ і нерідко роблять важливі вибори (іноді до 40 % клієнтів вирішують на ярмарках професій свої проблеми).
Така форма роботи дозволяє заощаджувати багато часу (не потрібно щоразу кудись іти, домовлятися й т.п., потрібно просто переходити від одного стола до іншого й зав’язувати контакти із представниками організацій).
Вибір методів проведення профорієнтаційної роботи для кожного заняття залежить від учбових, виховних та профорієнтаційних задач, змісту та характеру вивчає мого матеріалу, вікових особливостей учнів та рівня їх профорієнтаційної налаштованості.
Розглянемо найбільш характерні методи профорієнтаційної психодіагностики за Пряжніковим:
1) бесіди-інтерв’ю закритого типу (за суворо позначеними питаннями)
Профорієнтаційні бесіди – найбільш розповсюджений метод. Бесіда завжди повинна бути логічно пов’язаною з досліджуваним матеріалом. Готувати її потрібно заздалегідь. В процесі підготовки учням видають завдання, наприклад зібрати інформації за даною професією (з бесід з батьками, знайомими, використовуючи літературні джерела, передачі по радіо та телебаченню, і т. ін.) потім ці зібрані учнями відомості вчитель використовую на уроці;
2) відкриті бесіди — інтерв’ю (з можливістю деякого відволікання від заздалегідь заготовлених питань. Досвідчені профконсультанти вважають, що такі бесіди дають про клієнта інформації більше, ніж традиційне тестування);
3) опитувачі професійної мотивації (фахівці вважають, що для клієнтів, що вибирають масові професії, тобто придатні для більшості, це більш важлива діагностика, ніж визначення здатностей до професії);
4) опитувачі професійних здібностей. Їх необхідно застосовувати дуже вибірково. Для їхнього використання й інтерпретації результатів потрібна особлива підготовка профконсультанта. Ці опитувачі виправдовують себе стосовно до професій з особливими умовами праці. Для більшості ж професій профпридатність формується в самій трудовій діяльності;
5) особистісні опитувачі. Потрібна особлива підготовка профконсультантів при їхньому використанні — розуміння змісту й обмежень застосування такого типу опитувачів у профконсультації (по-справжньому особистість не можна прорахувати);
Справжній особистісний тест — це вчинок людину у відповідальні моменти життя (наприклад, на референдумах і при голосуваннях, коли випробовується здатність протистояти витонченій пропаганді) і у звичайних життєвих ситуаціях. Таким чином, тест на особистісність — це, з одного боку, вчинок глобального масштабу, але з іншого боку, цей прояв своєї моральної позиції в життєвих дрібниці, тобто дуже складно оцінити особистість у повсякденному, упосередкованому режимі життя;
6) проективні особистісні тести (потрібна особлива підготовка й особливе стажування профконсультанта для їхнього використання);
7) методи спостереження — це один з основних науково-практичних методів роботи психолога (за умови володіння цим методом, тобто виділення чіткого об’єкта й параметрів спостереження, способів спостереження й фіксації результатів, способів інтерпретації результатів та ін.);
8) збір непрямої інформації про клієнта від знайомих, від батьків і товаришів, від педагогів і інших фахівців (за умови тактовності й етичної коректності такого опитування, коли одержання непрямої інформації не ставить знайомих і друзів, що цікавить профконсультанта людини в положення донощиків);
9) психофізіологічні обстеження (у широкій практиці вони мають сенс для професій, пов’язаних з особливими умовами праці, а в спеціальних дослідженнях можуть бути використані для самих різних видів трудової діяльності);
10) професійні проби — у спеціально організованому навчальному процесі по типу теста японського професора Фукуямы [32, c. 150]. Вони звичайно вимагають дуже більших матеріальних витрат (створення майстерень, забезпечення зацікавленості фірм та організацій і т.п.) і, на жаль, не дуже підходять до ладу умовам сучасної України;
11) використання різних ігрових і тренинговых ситуацій, де моделюються різні аспекти професійної діяльності (наприклад, особливості спілкування або морального вибору). Це дозволяє будувати прогнози відносно майбутнього професійної поведінки учасників цих процедур;
12) дослідження й спостереження за клієнтом безпосередньо в трудовій діяльності (наприклад, у випадках, коли людини беруть на роботу з випробним терміном);
13) використання для дослідження працівника різних тренажерів, де не тільки спрацьовуються трудові навички, але вивчається й прогнозується сама готовність освоювати нові професійні дії.
Поняття самовизначення припускає самостійність людини, тому важливо розібратися, яка природа такої самостійності, природа внутрішньої активності, що самовизначається особистості. Відповідаючи на запитання, як взагалі співвідносяться активність і діяльність, К. А. Абульханова — Славська пише: …активність — це потреба в діяльності [1, c. 77]. Pазом з тим потреби людини, — відзначає С.Л.Рубінштейн, — є вихідними спонуканнями його до діяльності завдяки їм і в них він виступає як активна істота [25, c. 108].
Поділ активності на зовнішню й внутрішню носить умовний характер, але цей поділ дозволяє розглянути питання про активність, яка по-різному може проявлятися в тих або інших людей, що самовизначаються.
У сучаснім розумінні активності не робиться відмінності між активністю й простою зайнятістю. Однак між цими двома поняттями існує фундаментальна відмінність, відповідне до термінів «отчужденный» і «неотчужденный» стосовно до різних видів активності.
Активізуюча методика – багато в чому близька до ігрової методики, але має й свої особливості.
Активізація спрямована на формування суб’єкта професійного самовизначення й припускає не тільки формування в консультуємого підлітка інтересу (мотивації) до розгляду своїх проблем, але й озброєння його доступним і зрозумілим засобом для планування, коректування й реалізації своїх професійних перспектив [26, c. 125].
Важливо розуміти те, що майже будь-яка методика й форма роботи мають певний потенціал, що активізує. Проблема лише в тому, щоб визначити й використовувати цей потенціал. Наприклад, навіть така традиційно «неактивна» форма роботи, як лекція, може виявитися більш активізуючою, ніж інша психотерапевтична група (якщо лекція проводиться із умілою комбінацією вербальних і невербальних засобів, при вміло вибудуваній і зрозумілій логіці викладу, а також при розрахунках на підготовлену аудиторію).
Інший приклад — бесіда. При вмілій організації, а також при внутрішній готовності учасників бесіди (уже створеної мотивації й т.п.) бесіда дозволяє моделювати в уяві такі проблеми, які неможливо програти в традиційних ігрових процедурах. Саме в бесіді вдається добитися максимального рівня умовності, видуманості уявлюваного дії. Зокрема, бесіда дозволяє програвати в уяві різні варіанти побудови життя клієнта й виходити на досить високий рівень інтуїції й прогнозування. На жаль, до такої роботи готові далеко не всі клієнти (учні) й профконсультанти, часто орієнтуючись лише на «конкретну допомогу» у конкретній (однозначній) ситуації.
Існують ще деякі групи, методів активізації професійного й особистісного самовизначення, які зазначає Пряжніков:
1. Профорієнтаційні гри із класом — розраховані на реальні умови роботи в школі: багато ігор проводяться в рамках уроку; припускають роботу із цілим класом; проводяться одним ведучим; припускають високу динаміку роботи; мають більш «скромний» ефект, чому більш тривалі «терапевтичні» групи й консультації.
2. Ігрові профорієнтаційні вправи (за процедурою близькі до терапевтичних вправ і розраховані на роботу з підгрупою).
3. Карткові профконсультаційні методики. Виділяються дві основні групи карткових методик:
а) інформаційно-пошукові системи — ІПС («профес’янси», що зовні нагадують розклад «пас’янсів», коли зі спеціальних карток на столі вибудовуються образи найбільш привабливих професій);
б) ігрові карткові методики, призначені не для вибору професії, а для моделювання життєвого шляху, де клієнт, долаючи за спеціальними правилами різні ігрові «труднощі», що часто моделюють реальні труднощі життя, повинен досягатися своїх життєвих і професійних цілей.
Але при практичному впровадженні карткових консультаційних технологій можна зіштовхнутися із цілим рядом труднощів: труднощі виготовлення карток; труднощі навчання (навчання достатнє непросте й розраховане на невелику групу майбутніх консультантів в 3-6 людей, що в умовах «ринку» виявилося «нерентабельно»); карткові методики звичайно займають багато часу, від 40 хвилин до 2,5-3 годин (хоча в психотерапії й особистіснім консультуванні часу на розгляд важливих життєвих проблем не жалують, але в профорієнтації ще сильні стереотипи швидкої й легкої допомоги).
4. Настільні карткові ігри (вони розробляються з урахуванням інтересу підлітків до настільних ігор).
Спочатку ці методики замислювалися як «домашній засіб», хоча вони ефективні й при використанні їх профконсультантом (наприклад, у позаурочній роботі, на базі психологічного центру, у дитячому таборі).
5. Бланкові карткові методики: ідея — самостійне виготовлення учасниками карток і ігрових бланків, з наступною грою в карти й відбиттям результатів гри у своїх бланках. Ці методики дозволяють менше залежати при виготовленні методик від «спонсорів-добродійників» і від «розумників-редакторів» різних «солідних» видавництв.
6. Активізуючі профорієнтаційні опитувачі. Це скоріше «гра в тести», тому що головна мета — змусити задуматися про ті питання, які під час обговорення їх у режимі дискусії або у звичайній бесіді видадуться «нудними», а в опитувачі, що активізує, ці складні питання просто включені в діяльність по заповненню бланка.
Дані методики мають і деякий діагностичний ефект (помітимо, що частина таких методик навіть постачені приблизними нормами, що є рідкістю для традиційних профорієнтаційних опитувачів).
7. Бланкові ігри із класом. Основна ідея таких методик — відіграти з усім класом і з кожним окремо (психолог відіграє на дошці, а кожний присутній — на своєму бланку). Дані методики дозволяють моделювати деякі моральні аспекти таких «престижних» на сьогоднішній день професій, як бізнесмен, юрист і т.п.
8. Ціннісно-значеневі опитувачі (головний акцент — на моральні аспекти професійного й особистісного самовизначення). Ці опитувачі містять деякі ігрові елементи, що дозволяють у формі, що інтригує, торкатися тих питань, про які на сьогоднішній день, в епоху орієнтації значної частини молоді на цінності масового суспільства й споживчого примітивізму, у відкриту обговорювати просто ризиковано, тому що сам факт відкритого розмови про те, що для багатьох «свято», може бути сприйнятий як «моралізування».
Висновок:
Підсумовуючи вище зазначене можна сказати, що процес професійного самовизначення учнів є серйозною і кропіткою роботою. У процесі забезпечення професійного самовизначення учнів профільного класу важливо вчителю забезпечити розвиток їхніх здібностей, поінформованість і розвиток схильностей. У даному випадку вчителю необхідно дбати про розвиток здібностей або талантів учнів старших класів не тільки в навчанні, але й в усіх видах їхньої суспільно-корисної активності.
Головна мета професійного самовизначення полягає у поступовому формуванні в учнів готовності розглядати себе розвинутим, постійно розширювати свої можливості та максимально їх реалізовувати.
Поінформованість є важливим фактором у виборі професії. Тому вона повинна бути неспотвореною, мати всі плюси та мінуси при самовизначенні учнів. Розвиваючи схильності, учні включаються в різні види діяльності, у деяких випадках змінюють свої захоплення, а це є також важливо для старшокласників.
При цьому, в процесі навчання використовують наступні групи задач: інформаційно-довідкові, діагностичні, морально-емоційної підтримки, допомоги у виборі професії, прийнятті рішення.
Поінформованість ґрунтується на декількох етапах:
– учню надається інформація;
– надана інформація аналізується учнем;
– з’ясовується, як учень може отримати необхідну інформацію про майбутню професію;
– діагностика і корегування отриманого;
– моральна підтримка від початкових кроків до своїх цілей та контроль за успіхом цих кроків.
2. Розробка методики дослідження професійного самовизначення учнів педагогічного ліцею
Під методами професійної орієнтації учнів розуміють способи сумісної діяльності вчителя та учнів, які забезпечують підготовку школярів до свідомого професійного самовизначення. Від застосованих методів у значній степені залежить ефективність професійної орієнтації [9, c.132].
Для визначення рівня професійного самовизначення учнів існує низка методик, за допомогою яких учні зможуть знайти себе у світі професій. Це такі методики:
— диференційно-діагностичний опитувач (ДДО);
— анкета «Орієнтація»
— карта інтересів.
Диференційно-діагностичний опитувач (ДДО) — дана методика призначена для відбору на різні типи професій у відповідності до класифікації типів професії Е.А.Климова:
— людина-знак;
— людина-техніка;
— людина-художній образ;
— людина-людина;
— людина-природа [14, c 106].
Цю методику можна використовувати при профорієнтації підлітків та дорослих. Тому вона нам підходить. Зміст методики полягає в наступному: випробуваний учень повинен в кожній з 20 пар запропонованих видів діяльності обрати тільки один вид та у відповідній клітинці аркушу відповідей зробити помітку “+”.
Аркуш відповідей зроблено таким чином, щоб можна було підрахувати кількість значків “+” у кожному з 5-ти стовпчиків. Кожен з 5-ти стовпчиків відповідає певному типу професії. Випробуваному учню рекомендовано обрати той тип професії, який отримав максимальну кількість значків “+”.
Назви типів професій за стовпчиками:
1. «Людина-природа» — всі професії, які пов’язані з рослинництвом, тваринництвом та лісним господарством.
2. «Людина-техніка» — всі технічні професії.
3. «Людина-людина» — всі професії, які пов’язані з обслуговуванням людей, зі спілкуванням.
4. «Людина-знак» — всі професії, які пов’язані з розрахунками, цифровими та літерними знаками, в тому числі й музикальні спеціальності.
5. «Людина-художній образ» — всі творчі професії.
Час виконання не обмежується. Хоча учнів необхідно попереджувати про те, що над питаннями не слід довго затримуватися та зазвичай на виконання завдання потребується 20-30 хвилин. Можливо використання методики індивідуальне та у групі. Експериментатор може зачитувати питання групі випробуваних учнів, як це робили ми під час проведення опитування, але в цьому випадку обмежується час відповіді. Такий спосіб застосовується, коли експериментатор повинен працювати в обмеженому інтервалі часу.
Ще однією складовою для визначення професійного самовизначення учнів технологічного класу була анкета «Орієнтація» — для визначення самооцінки учнівських інтересів і здібностей. Згідно цієї анкети подані вислови і навпроти кожного вислову необхідно закреслити цифру, яка відповідає степені здібності учня до цього виду діяльності:
продолжение
–PAGE_BREAK–0- зовсім ні;
1- мабуть, так;
2- правильно, вірно;
3- цілком правильно.
При обробці результатів судження, які характеризують різні види професійної діяльності, об’єднані у сім груп, по п’ять суджень у кожному. У кожній групі з п’ять суджень необхідно підрахувати сумарну кількість балів, які обрав учень та записати цю суму у рамці праворуч від відповідної групи суджень. Сумарна оцінка у кожній групі може складати від 0 до 15 балів. У залежності від того, в якій групі учень набрав максимальний сумарний бал, визначається найбільша схильність або здібність до відповідного типу або класу професії.
Перші п’ять груп суджень, які позначені цифрами від 1 до 5, характеризують п’ять типів професій, які розділені за ознакою «предмету праці»:
1. людина-людина;
2. людина-техніка;
3. людина-знак;
4. людина-художній образ;
5. людина-природа.
Останні дві групи суджень, позначені буквами А та Б, відповідають двом класам професій, які розділені за ознакою «характер праці»:
А – виконавчі;
Б – творчі.
Дізнавшись координати професійних переваг, можна знайти найбільш підходящу для учня професійну групу. З початку визначається:
1) до якого з п’яти типів професій (1,2,3,4 або 5) учень у найбільшій степені схильний чи здатний;
2) визначається перевага схильності чи здібності до одного з двох класів професій (А чи Б).
Якщо схильності містяться в тій же групі професій, що і здібності, то це свідчить про те, що подобається цьому учню робити саме те, що він уміє робити.
3) у випадку коли найбільш привабливим для учня тип професії не співпадає з характером діяльності, яку учень може робити краще за все, тоді необхідно обрати, чому слід віддати перевагу у процесі вибору професії – схильностям (Хочу) або здібностям (Можу);
4) якщо учню подобається якийсь вид діяльності, тоді він займається ним протягом великого проміжку часу, витрачаючи на нього більше зусиль, тому відповідні здібності можуть розвиватися та вдосконалюватися. Але можливо і навпаки. Якщо учень має виражені здібності до будь-якого виду діяльності, тоді він краще з ними справляється та має більше задоволення, коли ним займається. Саме тому, даний вид діяльності стає для нього більш привабливим.
Ще однією методикою є пізнання інтересів учнів за допомогою карти інтересів. Тому що, інтерес – це пізнавальна форма спрямованості на предмет. Генетично в її основі покладено безумовний орієнтовний рефлекс, пов’язаний з емоціями, але у людини інтереси розвиваються завжди на базі умовного рефлексу другої сигнальної системи та у комплексі становлять допитливість.
Щукіна Г.І. виділяє три рівні інтересів: високий, середній, низький. Пізнавальний інтерес виступає як цінніший мотив діяльності школярів, і це найістотніший його прояв.
Серед багатьох методичних спроб виявити наявність та предметне спрямування пізнавальних інтересів учнів отримали широке розповсюдження анкети різноманітного характеру.
Анкета – основний метод соціологічного дослідження; вона використовується, наприклад, при вивченні загальної думки, тобто думки різних соціальних груп. Анкета може бути застосована і при дослідженні інтересів молоді до обраної професії, при встановленні кореляції між професією та прагненням молоді.
Позитивна сторона цього методу – отримання масового матеріалу, на основі якого можна встановити різні кореляції – між пізнавальними інтересами та відношенням до вчення, до школи, до вчителя, між інтересами та загальною активністю і т.д.
Тому для дослідження пізнавальних інтересів у зв’язку з задачами профорієнтації використовується карта інтересів.
Для проведення дослідження потрібна карта інтересів – запитальник, який складається з 144 питань, які відображають спрямованість інтересів у 24 сферах діяльності та аркуш відповідей, який являє собою матрицю з шести рядків та двадцяти дев’яти стовпчиків. Кожний стовпчик відповідає одній сфері інтересів: фізика, математика, хімія, астрономія, біологія, медицина, сільське господарство, лісне господарство, філологія, журналістика, історія, мистецтво, геологія, географія, громадські роботи, право, транспорт, педагогіка, робітничі спеціальності, сфера обслуговування, будівництво, легка промисловість, техніка електротехніка.
Заповнення бланку відповідей виконується індивідуально або в групі. Для цього випробуваному учню пропонується перелік запитань для визначення провідних інтересів. Перед тим як відповісти на кожне питання, необхідно подумати та надати як можна точну відповідь. Якщо питання дуже подобається, тоді у клітинці відповіді можна поставити “++”, якщо просто подобається – “+”, якщо маєте сумнів або не знаєте – 0, якщо не подобається – ” — “, і якщо зовсім не подобається – ” — “. Час на заповнення відповідей не обмежений.
Після заповнення аркушу відповідей в кожному з стовпчиків підраховується кількість позитивних відповідей.
Аналізуючи отримані результати, необхідно виділити ті сфери, які містять найбільшу кількість позитивних відповідей. Якщо серед них з’явиться декілька сфер з однаковим числом позитивних відповідей, то слід враховувати, що більш вираженими інтересами відповідають з них ті, які містять найменшу кількість негативних відповідей. В оцінці спрямованості інтересів слід, перш за все, враховувати сфери з найбільшою кількістю позитивних відповідей, але необхідно звернути увагу також на сфери з найбільшою кількістю негативних відповідей, які відкинуті оптантом. Оцінка степені вираженості інтересів має п’ять градацій:
– вища степінь негативності – від -12 до -6;
– інтерес негативний – від -5 до -1;
– інтерес виражений слабо – від +1 до +4;
– має виражений інтерес – від +5 до +7;
– яскраво виражений інтерес – від +8 до +12.
Вибір методів проведення профорієнтаційної роботи для занять залежить від навчальних, виховних та профорієнтаційних задач, змісту та характеру вивчаємого матеріалу, вікових особливостей учнів та рівня їх профорієнтаційної готовності.
До цих методів можна віднести:
– профорієнтаційну бесіду;
– демонстрацію об’єктів;
– наглядні методи – екскурсії;
– зустрічі з фахівцями;
– конкурси;
– пояснення;
– розповіді.
1. Профорієнтаційна бесіда.
Один з методів, який використовували ми для дослідження професійного самовизначення учнів педагогічного ліцею є найбільш розповсюдженим – це профорієнтаційна бесіда.
Бесіда завжди повинна бути логічно пов’язаною з матеріалом, який вивчається. Готувати її потрібно заздалегідь. У ході бесіди необхідно розкрити залежність між знаннями, які отримуються у школі (ліцеї) та успішною роботою за професією у майбутньому. Тобто чим більше учень буде мати інтересів, всебічно буде розвиватись, тим більше у нього можливостей у подальшому житті.
При проведенні бесіди про конкретну професію доцільно використовувати технічні засоби навчання (мультимедійна дошка, телебачення, комп’ютер), а також професіограму цієї професії, яка виконана у вигляді розмальованого стенда, або слайда. Розкривати зміст даної професії зручно разом з професіограмою.
Незважаючи на гадану простоту проведення бесіди, її слід готувати заздалегідь за складеним планом:
– попереднє опитування учнів про те, що вони знають про дану професії («перші» знання);
– ознайомлення учнів з розвитком даної професії;
– головний зміст праці спеціалістів цієї професії: потрібність у кадрах даної професії у місті, районі;
– умови праці;
– знаряддя праці та матеріали, які використовуються спеціалістами цієї професії;
– загально трудові, загально технічні та спеціальні знання, уміння та навички, якими повинен володіти робітник даної професії;
– підготовка кадрів та можливості професійного росту;
– психофізіологічні вимоги професії до людини.
Зміст підготовки та проведення профорієнтаційної бесіди з ліцеїстами 4 технологічного щодо професії «Вчитель технологій»
Навчальна мета: ознайомити ліцеїстів з професією «Вчитель технологій».
Розвиваюча мета: сформувати потребу учнів у загально технічних дисциплінах.
Виховна мета: сприяти вихованню учнів до професії вчителя технологій, визнання її рівноважною з іншими професіями.
Підготовка до бесіди
Зміст профорієнтаційної бесіди з учнями вчитель годує заздалегідь. Для початку він готує декілька запитань стосовно даної професії, на які учні повинні відповісти усно перед самою розповіддю вчителя.
Деякий перелік запитань:
1. Чи знаєте ви хто такий «Вчитель технологій»?
2. Де можна отримати дану професію?
3. Чи має ця професія спеціалізації?
4. Де потрібна ця професія зараз?
5. Як ви розумієте поняття «Технології»?
Вчитель підбирає необхідний матеріал про професію, готує професіограми, анкети для отримання інтересів та професійних намірів учнів. Готує презентацію або знаходить відеоролик про факультет у якому проходить навчання за даною професією.
Анкета:
Я хочу (дизайнер, кулінар, архітектор, водій, автослюсар)
Я можу (керувати авто, шити, готувати їжу, вишивати, ремонтувати, малювати)
Я треба (місце розташування ВУЗу, матеріальне забезпечення, мені подобається ця професія).
До бесіди необхідно готуватися як вчителю, так і учням. Їм необхідно повідомити мету бесіди заздалегідь, вони повинні підготувати запитання, які їх цікавлять згідно отримання даної професії.
Хід бесіди:
Розпочинає бесіду вчитель. Він розкриває тему та мету бесіди, ставить учням декілька запитань стосовно професії, перевіряючи «перші» знання учнів. Потім починає розповідати про професію, розкриває її зміст, спеціалізації, термін навчання та умови, роздає кожному професіограми «Вчителя технологій».
Після розповіді вчитель пропонує учням переглянути за допомогою технічних засобів навчання (мультимедійної дошки) презентацію технологічного факультету, у якому можна отримати дану професію.
По закінченні учні відповідають на запитання вчителя стосовно своїх інтересів, намірів(якщо група невелика 8-10 учнів) або заповнюють анкети з запитаннями та віддають їх вчителю. Учні роблять для себе загальні висновки про професію.
Отримана таким чином інформація про професію сприяє розвитку свідомого відношення учнів (ліцеїстів) до вибору професії.
2. Демонстрація об’єктів.
Для ефективної організації профорієнтаційної роботи сприяє застосування разом зі словесними наглядних методів. Демонстрація об’єктів, процесів може слугувати не тільки підтвердженням викладеного матеріалу, але й джерелом знань (наприклад, спостереження за працею робітників під час екскурсії). Тут можливі наступні види демонстрації:
– натуральні об’єкти (вироби (вишивка бісером, нитками, в’язані вироби спицями або гачком, виготовлений одяг, різні деталі, виточені на верстатах і т.д.), які виконуються учнями та спеціалістами-професіоналами, технічні засоби: швейні машини різних класів, верстати, обладнання, муляжі, технічна документація), технологічні процеси.
Ці об’єкти можна демонструвати під час екскурсії та профорієнтаційної бесіди;
– зображення об’єктів (картини, плакати, слайди, кінофільми і т.д.). Ці об’єкти можна демонструвати під час профорієнтаційної бесіди;
– приймання роботи під час лабораторно-практичних робіт. Ці об’єкти можна демонструвати під час екскурсії.
3. Екскурсія.
Наглядні методи виконуються за допомогою екскурсії. Вона є однією з важливих форм по ознайомленню учнів з організацією навчання та професією «Вчителя технологій». Для успішного проведення екскурсії необхідне чітке визначення її теми, навчальної, виховної та профорієнтаційної мети, дати проведення.
Виділяються три етапи екскурсії:
– підготовка;
– проведення;
– підведення підсумків екскурсії.
У процесі підготовки до екскурсії вчителю доцільно ознайомитись з навчанням на технологічному факультеті, з довідникової літературою, яка має відношення до змісту програмного матеріалу та майбутньої екскурсії. При цьому він розробляє план майбутньої екскурсії. Безпосередньо вчитель відвідує технологічний факультет, в якому буде проходити екскурсія, уточнює хід її, час проведення, домовляється про виділення екскурсовода (викладача), з яким з’ясовує зміст екскурсії, відбирає аудиторії та майстерні для спостереження, продумує зміст ввідної бесіди та пояснень за ходом екскурсії, готує перелік запитань, на які учні повинні отримати відповідь за ходом екскурсії, узгоджує заходи по забезпеченню безпеки перебування учнів на факультеті під час екскурсії, а також домовляється з викладачами та завідуючими кафедр про бесіду зі школярами. Перед екскурсією вчитель повинен повідомити учням тему та її мету, план та порядок проведення спостережень, визначити завдання (індивідуальні або групові) по зібранню необхідної інформації, уточнює форму проведення підсумків екскурсії, розбиває учнів на ланки та назначає ланкових. Починають екскурсію ввідною бесідою екскурсовода про історію закладу, його вироби, про успіхи в навчанні студентів, про необхідність професії на ринку зайнятості. В цей же час учнів знайомлять з дотриманням правил техніки безпеки в майстерні чи аудиторії. Далі школярі оглядають майстерні, аудиторії, ознайомлюються з новою технікою, спостерігають за діяльністю робітників професії безпосередньо в промислових умовах. В ході заключної бесіди екскурсовод відповідає на запитання учнів. По закінченню екскурсії школярі складають звіти. Їх перевіряє вчитель та потім підводить підсумки екскурсії.
Зміст підготовки та проведення екскурсії ліцеїстів 4 технологічного в СДПУ технологічний факультет
Навчальна мета: ознайомити учнів з організацією навчання на технологічному факультеті, з засобами, обладнанням, виробами, кафедрами факультету, зі змістом навчання.
продолжение
–PAGE_BREAK–Розвиваюча мета: розвивати професійно важливі якості особистості.
Виховна мета: сприяти вихованню в учнях поваги до людей праці та любові до праці.
Підготовка до екскурсії
У підготовчий період вчитель трудового навчання відвідує кафедри та майстерні технологічного факультету СДПУ, З деканом факультету вирішує запитання стосовно проведення екскурсії та виділенні екскурсоводу з числа викладачів. Екскурсоводом може бути декан, заступник декана, викладач або лаборант.
Разом з екскурсоводом вчитель розробляє план до ввідної бесіди. В ній можуть бути відображені питання: коли і чому було створено технологічний факультет; його становлення; професії та спеціальності, по яким відбувається підготовка робочих кадрів на факультеті; умови навчання та організація дозвілля.
Потім вчитель разом з екскурсоводом обирає найбільш оптимальний шлях відвідування учнями аудиторій та майстерень, визначає об’єкти, які потребують особливої уваги учнів.
Підготовка учнів до екскурсії проводиться на заняттях з технічної праці. Вчитель повідомляє мету, план майбутньої екскурсії та питання, на які вони повинні відповісти по результатам екскурсії. Питання учні записують в спеціальні зошити або аркуші паперу (А4).
Перелік запитань
1. Спеціалістів якої професії готує факультет?
2. Якого рівня акредитації, що це таке?
3. Які є спеціалізації на факультеті?
4. Яка аудиторія чи майстерня вам сподобалася найбільше? Чому?
5. Якою з навчаючих спеціалізацій ви хотіли б оволодіти? Чому?
6. Якими перевагами користуються студенти СДПУ?
7. Які вироби виготовляють студенти на заняттях у майстернях та аудиторіях?
Хід екскурсії
Екскурсія починається з ввідної бесіди, в кінці якої учні задають запитання. На них відповідає екскурсовод. Далі ліцеїсти разом з вчителем та екскурсоводом проступають до огляду аудиторій, майстерень. Бажано, щоб кожний кабінет представляв викладач або лаборант, який проводить заняття в даному кабінеті. Вони коротко знайомлять з організацією та обладнанням кабінету, розповідають про спеціалізації, навчання яким відбувається в даній аудиторії чи майстерні. Екскурсія закінчується заключною бесідою. З метою виявлення професійних намірів у ліцеїстів проводиться анкетне опитування, їх запрошують на день відкритих дверей. На наступному занятті ліцеїсти здають звіти про екскурсію, відповіді на питання анкети. Визначну роль у проведенні профорієнтаційної роботи відіграють і засоби наглядної агітації та інформації. Це стенди, плакати, листівки, різноманітні виставки робіт студентів, на які необхідно запрошувати ліцеїстів. Розміщення професіограм спеціалізацій технологічного факультету, в яких стисло і лаконічно викладені всі плюси та мінуси майбутньої професії, які можна розмістити на спеціальних дошках у педагогічному ліцеї.
4. Зустрічі з фахівцями.
Ще однією з форм ознайомлювальної профорієнтаційної роботи є зустріч з фахівцями – представниками різних професій, «передовиками виробництва». Це форма пропаганди професій, необхідних даному економічному району, та вихованню в учнів поваги до людей праці.
Успіх у проведенні таких зустрічей з представниками різних професій залежить від попередньої підготовки, в процесі якої необхідно поговорити зі спеціалістом, з’ясувати план бесіди. Успіх такої зустрічі у більшому сенсі залежить від самого спеціаліста, який проводить зустріч. Він повинен добре знати професію, бути захопленим своєю справою, с повагою відноситься до товаришів, з якими працює, прагне передати учням це відношення до професії. Позитивний вплив на учнів надають виступи фахівців – випускників шкіл. Для проведення таких заходів необхідно попередньо підготуватися викладачу за яким планом необхідно розпочинати та проводити зустріч учнів з фахівцями виробництва.
Зміст підготовки та проведення зустрічі учнів с передовиками виробництва
Навчальна мета: розширити знання учнів про технічні дисципліни, організацію праці та побуту викладачів.
Розвивальна мета: формувати потребу школярів до праці, розвивати інтерес до професії «Вчитель технологій».
Виховна мета: сприяти вихованню поваги учнів до професії «Вчитель технологій», визнання її рівноважною з іншими професіями, повагу до викладачів ВУЗу.
Підготовка до зустрічі
Вчитель обирає професію «Вчитель технологій» для ознайомлення з нею учнів, обирає кандидатуру для зустрічі (викладача технологічного факультету), підбирає літературу про дану професію, яку потім рекомендує учням, складає план зустрічі.
Вчитель допомагає викладачу підготувати виступ, розкриває мету зустрічі, роз’яснює конкретні задачі його бесіди з учнями, обговорює з ним план розповіді про професію, допомагає відібрати інформаційний матеріал, готує наочні посібники.
До зустрічі необхідно готуватися не тільки викладачу факультету та вчителю, а й учням. Їм необхідно повідомити мету зустрічі, ознайомити з питаннями, на які у ході зустрічі вони повинні отримати відповіді.
Деякий перелік запитань
1. Чи потрібна ця професія зараз?
2. Чи має дана професія перспективи?
3. Які характерні особливості виконуваної праці за даною професією?
4. Умови праці за цією професією?
5. Які знання та уміння повинен отримати учень для даної професії?
6. Які вимоги професії до здоров’я людини?
7. Де можна отримати дану професію?
Хід зустрічі
Відкриває зустріч вчитель. Він розкриває тему та мету зустрічі, ознайомить з фахівцем.
Викладач технологічного факультету розповідає про свою професію: дає загальні відомості про професію, характеризує процес виконання праці, розповідає про санітарно-гігієнічні умови праці, уточнює психофізіологічні вимоги професії до людини, повідомляє про можливості професійної підготовки.
Потім за ходом розмови учні ставлять викладачу факультета свої запитання. По закінченні вчитель підводить підсумки зустрічі.
Відомості, які отримали у процесі бесіди, учні використовують при написанні звітів, складанні творів та рефератів про зустріч.
5. Розповідь про професію.
Розповідь застосовують при викладенні відомостей:
— про зміст праці вчителя;
— про вимоги, які пред’являє професія до психофізіологічних особливостей особистості;
— про досягнення у розвитку науки;
— про умови навчання та особливості набуття спеціальності за спеціалізацією;
— за профілем і т.д.
Зміст розповіді про професію «Вчитель технологій»
Підготовка до розповіді
Зміст розповіді про професію вчитель готує заздалегідь. Для цього він користується довідниковою літературою, знаходить перелік вимог, які пред’являє професія до психофізіологічних особливостей особистості, користується професіограмою.
Хід розповіді
Вчитель розпочинає розповідь з вступного слова, розповідає про необхідність у даній професії. Знайомить учнів з характером праці та значенням даної професії на ринку праці. Розповідає про технологічний факультет, як місце де можна отримати дану спеціальність, доповідає про профілі, умови, особливості навчання на технологічному факультеті. Знайомить учнів з вимогами професії «Вчитель технологій» до психофізіологічних особливостей учнів та шляхами отримання професії. Орієнтує учнів на вступ до технологічного факультету.
6.Пояснення при обиранні професії.
Пояснення використовують для повідомлень, наприклад, школярам правил обирання професії; особливостей трудової діяльності вчителів; послідовність виконання операцій та різноманітних прийомів. При цьому вчитель вводить нові поняття та терміни (професія, спеціальність, предмет праці, знаряддя праці і т. д.), отримує нові дії, прийоми поводження з інструментами, машинами, обладнанням, демонструє навчальні таблиці, плакати, діаграми, схеми.
Хід пояснення
Вчитель стисло та лаконічно доповідає учням про правильність обирання професії, фактори, які впливають на вибір професії (як визначити, підходить ця професія чи ні). Розповідає про особливості в трудовій діяльності вчителя технологій за допомогою наочності (плакатів, слайдів, схем). Пояснює умови та послідовність виконання роботи вчителя технологій.
Розповідь та пояснення повинні бути достовірними, а факти які повідомляються повинні відповідати дійсності, відображати сучасний стан розвитку науки, зміст праці представників різних професій. Викладати матеріал необхідно в логічній послідовності. Наприклад, повідомляючи відомості про професію, доцільно з початку ознайомити учнів з характером праці та значенням даної професії на ринку праці, а вже потім зосередити увагу на вимогах професії до психофізіологічних особливостей учнів та шляхах отримання професії.
І розповідь, і пояснення повинні бути чіткими та доказовими, а викладення – коротким, лаконічним, але емоційним.
До основних форм та методів профорієнтаційної роботи по організації цілеспрямованої діяльності учнів по підготовці їх до свідомого вибору професії відносять:
– індивідуальні завдання;
– конкурси «Кращий за професією»;
– підготовка рефератів;
– фотомонтаж про професії;
– участь у кружках за інтересами і т.д.
Індивідуальні завдання учням надають вчителі для поглиблення знань за окремими питаннями з метою підвищення їх зацікавленості в окремих галузях знань, розширення уяв про можливості використання своїх здібностей та схильностей.
При цьому викладач враховує особливості інтересів та зацікавлень учня. Окремим учням, наприклад, можуть бути надані завдання по розробці технологічної карти на виготовлення деталі, повірка відповідності деталі технічним вимогам. Система індивідуальних завдань особливо оправдана в процесі технічної творчості. В організації цієї роботи важливо, щоб учні були переконані в своїх можливостях виконати завдання, удосконалювати знання та вміння в даній галузі.
7.Конкурси.
Конкурси «Кращій за професією» мають на меті виявити учнів, які мають схильності та інтереси до окремої професії. Конкурси проводять ланцюгами, навчальними групами, між групами у межах школи, району та області. Такі конкурси слугують масовим оглядом досягнень учнів в їх трудовому навчанні. Вони активізують пізнавальну діяльність школярів на уроках та у позаурочний час, поглиблюють їх знання, удосконалюють вміння та навички як загально технічного та загальнотрудового, так і професійного характеру, розвивають в них професійні інтереси та творче відношення до праці.
В ході конкурсу учень повинен показати вміння виконувати роботу з дотриманням правил безпеки праці, використовувати вимірювальні прилади, інструменти та обладнання, економно використовувати матеріали.
Для поглибленого вивчення професій вчитель доручає учням готувати реферати, фотомонтаж про професії. Така робота сприяє розширенню знань про професії, так як школярі самі підбирають необхідні матеріали, вивчають досвід роботи працівників. Вчитель допомагає учням в складанні плану підготовки реферату.
Участь в кружках також впливає в значній мірі як допомога учням у виборі професії. В процесі ознайомлення учнів з певними професіями в кружках технічної творчості складається можливість орієнтування їх на оволодіння навичками, розвитку трудової та пізнавальної активності та самостійності. Досягається це за допомогою організації занять у відповідності до інтересів, вимог самих учнів.
Важливою формою позакласної роботи в професійному просвітництві учнів є перегляд та обговорення кінофільмів та телевізійних передач профорієнтаційного змісту.
Колективні перегляди та обговорення кінофільмів та телепередач навчають школярів правильно розуміти їх зміст та ідейний сенс, сприяють розвитку професійного інтересу, допомагають бачити у будь-якому трудовому досягненні перш за все людину – робітника, інженера, вченого і т. ін.
Вчителю самому необхідно проглянути кінофільм, оцінити його зміст, пізнавальне та виховне значення для школярів, визначити, яка підготовча робота з учнями повинна бути проведена.
Перед переглядом необхідно побесідувати з учнями, поставити перед ними запитання, на які вони повинні знайти відповіді у фільмі, познайомити з деякими героями даного фільму.
Обговорення доцільно проводити після перегляду, але не дуже затягувати. Можна запропонувати школярам наступні запитання:
– який зміст має кінокартина (телепередача), назвіть головних її героїв;
– з чого складається зміст та романтика праці героїв фільму (телепередачі);
– якими засобами праці користуються герої фільму (телепередачі);
– що є предметом їх праці;
– охарактеризуйте етапи трудового становлення героїв фільму (телепередачі) та як вони розкриті.
Висновок:
Професійний розвиток учнів повинен обов’язково розглядатися в контексті всього життя і в контексті особистісного становлення учня.
Ефективність роботи по забезпеченню професійного самовизначення в значній мірі залежить від застосованих в ній методів і навчальних форм.
Аналіз літератури показав, що у нашому дослідженні доцільно використовувати такі форми профорієнтаційної роботи з учнями: екскурсії ліцеїстів по майстерням факультету, де буде показано майже все, чим займаються студенти та викладачі під час своєї роботи на факультеті; зустрічі ліцеїстів з фахівцями даної професії; профорієнтаційні заняття. А також методи профорієнтаційної роботи з учнями: бесіда з учнями щодо професії «Вчитель технологій»; визначення професійних здібностей учнів.
Всі ці методи та форми професійної орієнтації учнів можна реалізовувати за допомогою матеріалів профорієнтаційної роботи: професіограм, професійної реклами та агітації і т.д.
Правильно підібрана та розроблена методика професійного самовизначення допомагає учням зробити обґрунтований вибір майбутньої професії.
Розроблена нами методика забезпечення професійного самовизначення учнів педагогічного ліцею технологічного класу передбачає:
1) проведення профорієнтаційних бесід з учнями на тему «Вчитель технологій», у ході яких вони ознайомлюються з даною професією;
2) демонстрація об’єктів (вироби, які виконані студентами факультету та викладачами, технічні засоби: швейні машини різних класів, верстати, обладнання, муляжі, технічна документація), екскурсія по факультету, під час якої відбувалося наочне закріплення професії, зустрічі з фахівцями, пояснення та розповіді, які відбуваються для роз’яснення та уточнення нез’ясованих або незрозумілих моментів;
3) показ презентації факультету та залучення учнів технологічного класу до загально факультетських заходів, а саме до Дня відкритих дверей на факультеті та Зустрічі з випускниками факультету різних років.
3. Експериментальна робота
3.1 Констатувальний зріз
Педагогічну ефективність розробленої нами методики ми визначали експериментально. Для цього було проведено експериментальний зріз, експериментальну роботу та контрольний зріз. Під час проведення констатувального зрізу ми з’ясовували стан професійного самовизначення учнів технологічного класу Слов’янського педагогічного ліцею. В цьому класі знаходилося 29 учнів, серед яких 15 дівчат та 14 хлопців. З самого початку ми визначали рівень професійного самовизначення учнів технологічного класу. Для цього обирали та проводили з учнями анкетування за допомогою: диференційно-діагностичного опитувача (ДДО), Анкети «Орієнтація» та карти Інтересів. Основною позицією опитування було виявлення професійного самовизначення учнів технологічного класу. Диференційно-діагностичний опитувач складався з запропонованих 20 пар видів діяльності, серед кожної пари учні повинні були обрати один вид діяльності та зробити собі помітку. Згідно отриманих даних після тестування ми підвели невеликі підсумки для професійного самовизначення учнів технологічного класу. Отримані результати за ДДО показали, що в учнів цього класу:
продолжение
–PAGE_BREAK–