МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИУКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙУНІВЕРСИТЕТ
НІКОПОЛЬСЬКИЙ ІНСТИТУТ
Кафедра економіки
КУРСОВА РОБОТА
З макроекономіки
на тему:
Нерозв’язані проблемимакроекономіки
Студента 5148 групи ІІ курсу
Маєвського Павла Ігоровича
Науковий керівник Лубенець І.О.
Зміст
Реферат
Вступ
1. Безробіття
1.1 Причини виникнення безробіття
1.2 Основні види безробіття
1.3 Особливості безробіття в сучасній Україні
2. Інфляція
2.1 Суть і види інфляції.
2.2 Джерела інфляції. Взаємозв’язок інфляції табезробіття.
2.3 Сучасне тлумачення взаємозв’язку інфляції табезробіття.
3. Проблеми обсягу національного виробництва.
3.1 ВНП- вимірювач результатівдіяльності національної економіки.
3.2 Дві міри національногопродукту: потік товарів і потік доходів.
Реферат
Умакроекономіці точиться гостра полеміка навколо тріади її фундаментальнихпроблем — обсягу національного виробництва, безробіття таінфляції. Щодообсягу національного виробництва, то суперечки стосуються методів економічноїполітики, за допомогою яких можна збільшити природний рівень виробництва унаціональній економіці, тобто забезпечити економічне зростання. Як відомо,природний рівень виробництва залежить від кількості факторів та від виробничоїфункції. Тому для збільшення обсягу національного виробництва економічнаполітика має сприяти збільшенню капіталу, підвищенню ефективності використаннята вдосконаленню техніки й технології. Як випливає з моделі Солоу, збільшеннякапіталу потребує зростання рівня заощаджень та інвестицій. Тому чималоекономістів виступають за проведення політики, яка підвищує рівень національнихзаощаджень. Проте це означає зменшення обсягу споживання нинішніх поколінь.Інша група економістів уважає, що цього не варто робити, бо завдякинауково-технічному прогресові добробут майбутніх поколінь і без цього будевищий, ніж нинішніх.
Суперечкиведуться навколо ще однієї проблеми, пов’язаної з економічним зростанням: чиможе воно тривати у XXIта наступних століттях? Противники економічногозростання вказують на те, що світова економіка використовує ресурси інагромаджує відходи темпами, які планета не може витримати. Тому вонизакликають до уповільнення економічного зростання й переходу до нульових йоготемпів. З іншого боку, прихильники економічного зростання переконані, що це —єдиний шлях до поліпшення матеріального статку й підвищення рівня життя. Щодозв’язку між економічним зростанням і станом довкілля, то, на думку прихильниківзростання, цей зв’язок перебільшено.
Особливо складною є проблема економічного зростання українах, що розвиваються. Згідно з традиційним підходом, для підвищенняподушного доходу в цих країнах потрібно передовсім зменшити кількість дітей уродині. Інша група економістів дотримується концепції демографічного переходу,за якої слід досягти вищого рівня доходів, що знизить темпи зростаннянаселення.
У макроекономіці гостро дискутується проблема безробіття. Востанній чверті минулого століття природна норма безробіття у країнах ізрозвинутою ринковою економікою зросла. На думку одних економістів, цеспричинене глибокими структурними змінами, зокрема через різке підвищення цінна нафту. Інші фахівці пояснюють динаміку середнього рівня безробіття змінами ускладі робочої сили, а також щедрими виплатами безробітним.
Уряди розвинутих країн намагаються знизити природну нормубезробіття. Проте немає простого способу розв’язання цього завдання. Природнунорму безробіття, імовірно, можна зменшити, знизивши мінімальну заробітну платута відмовившись від страхування на випадок безробіття, що надасть стимули допошуку роботи та встановить рівноважний рівень зарплати. Проте ці заходиекономічної політики найсильніше позначаться на становищі найбідніших групнаселення. Тому чимало економістів не підтримують таких заходів.
Особливо складною є проблема безробіття у перехіднихекономіках, де природна норма безробіття ще не склалася, а фактичний йогорівень становить 15—20% робочої сили. Одна група економістів виходить із того,що ринковий механізм, який складається в перехідній економіці, сам собоювпорядкує та поліпшить ситуацію на ринку праці. Інші обґрунтовують необхідністьактивнішої державної політики для оздоровлення ситуації у сфері зайнятості.
Нерозв’язаною у макроекономіці є проблема джерел інфляції. Одніекономісти вважають, що єдиною причиною інфляції є надмірні темпи зростанняпропозиції грошей порівняно з темпами зростання валового внутрішнього продукту.Інші твердять, що інфляція виникає тоді, коли сукупні видатки перевищують обсягнаціонального продукту. Ще одна група економістів розглядає інфляцію якбагатофакторний процес, тобто її можуть індукувати різні джерела, зокрема вищітемпи зростання грошової маси порівняно зі зростанням національного продукту, дефіцитдержавного бюджету, особливості структури національної економіки та ін.
Унаслідок різного тлумачення джерел інфляції гостродискусійною є і проблема методів боротьби з нею. Найпоширеніший погляд на цюпроблему відображає короткострокова крива Філіпса, згідно з якою зниженнятемпів інфляції потребує певного періоду скорочення обсягу виробництва йзростання безробіття. Відповідно до цього погляду коефіцієнт дезінфляційнихвтрат — відсоток зменшення ВВП задля зниження інфляції на 1% — показує видаткина боротьбу з інфляцією. Ці видатки є досить значними.
Інші фахівці доводять, що витрати на боротьбу з інфляцією єнасправді вищими, ніж показує коефіцієнт дезінфляційних втрат. На їхню думку,спад, викликаний політикою дезінфляції, може підвищити природну нормубезробіття, що додасть до втрат, пов’язаних із тимчасовим скороченнямвиробництва, ще й втрати, викликані усталено високим рівнем безробіття. Ціекономісти як метод боротьби з інфляцією обстоюють політику доходів.
Прихильники теорії раціональних сподівань твердять, щозаздалегідь оголошена політика боротьби з інфляцією, якій довіряє населення, несупроводжується падінням національного обсягу виробництва та зростаннямбезробіття. Ті економісти, що тлумачать інфляцію як багатофакторний процес,уважають, що для боротьби з нею потрібно використовувати широкий арсеналзнарядь.
Умакроекономіці точиться полеміка з приводу сукупного попиту та сукупноїпропозиції як її фундаментальних категорій. Одна група економістів, якихназивають кейнсіанцями, вважає, що внаслідок негнучкості цін та зарплати кривасукупної пропозиції є горизонтальною. Щодо сукупного попиту, то він можепомітно змінюватися під впливом зміни інвестицій, навіть якщо не відбулисязміни у пропозиції грошей. Якщо, наприклад, інвестиції зменшилися, то обсягнаціонального продукту тривалий час може залишатися на рівні, нижчому за рівеньповної зайнятості. Тільки збільшення сукупного попиту внаслідок активноїмакроекономічної політики допомагає, на думку кейнсіанців, подолати рецесію абодепресію. Отже, згідно з цим підходом, держава відіграє важливу економічнуфункцію, здійснюючи стабілізаційні заходи.
Іншагрупа економістів, передовсім монетаристи, твердять, що ціни й заробітна платагнучкі не лише у довгостроковому періоді, а й у короткостроковому. На їхнійпогляд, крива сукупної пропозиції є вертикальною, бо фактичний рівеньнаціонального продукту завжди тяжіє до обсягу виробництва за повної зайнятості.Водночас монетарне™ вважають, що кількість грошей у національній економіцівизначає обсяг сукупного попиту. Кількість товарів і послуг, які купуватимутьекономічні суб’єкти, залежить від кількості грошей, якою вони володіють, такупівельної спроможності грошей, яка визначається рівнем цін. Якщо рівень цінзнижується, то за даної пропозиції грошей їхня купівельна спроможність зростає.
Вступ
Завданнямакроекономіки як науки полягає в тому, щоб дослідити механізм функціонуваннянаціональної економіки для підвищення дієвості макроекономічної політики. Хочамакро-економіка є молодою наукою, дослідники уже сформулювали низку законів тазакономірностей, які описують поведінку макроекономічних змінних. Проте чималопитань, що стосуються механізму функціонування національної економіки,залишаються предметом гострої дискусії.
Більшість економістів мають схожі думки щодо певнихфундаментальних теоретичних положень, що стосуються впливу макроекономічноїполітики на основні макроекономічні змінні. Це дає підставу виокремити цюбільшість у так званий основний потік макроекономіки.
Згідно з поглядом цієї більшості, по-перше, центральнимпунктом макроекономічної теорії є виявлення чинників, які визначають реальнийобсяг товарів і послуг, що їх продукує національна економіка. Інакше кажучи, стрижнеммакроекономіки є дослідження законом/’/) ностей економічного зростання таекономічного розвитку країни загалом. Головним показником економічногозростання є динаміка валового внутрішнього продукту.
Основнийпотік макроекономіки виходить із того, що у довгостроковому періоді зростанняобсягу національного виробництва визначають фізичні фактори — кількість таякість факторів виробництва і наявна технологія, яка трансформує економічніресурси у товари й послуги. Темпи цього зростання залежать від збільшеннязатрат факторів виробництва або від поліпшення наявної технології.
Економічнаполітика може впливати на економічне зростання у довгостроковому періоді лишечерез сприяння нагромадженню виробничого потенціалу економіки — збільшеннякапіталу, підвищення якості робочої сили, поліпшення стану земельних угідьтощо. Наприклад, політика стимулювання заощаджень, розширює, зрештою, обсягкапіталу у національній економіці; політика, спрямована на розвиток середньої йвищої освіти, веде до підвищення кваліфікації робочої сили, до прискореннянауково-технічного прогресу. Це збільшує кількість ресурсів та підвищує їхнюякість, а відтак зростають обсяг національного виробництва та рівень життянароду.
По-друге, у короткостроковому періоді на обсяг виробленогонаціонального продукту, окрім виробничого потенціалу, впливає такожмакросередовище, стан якого визначає здебільшого макроекономічна політика. Основнимискладовими макросередовища є рівень процентних ставок, податкових ставок тавалютних курсів, сподівання економічних суб’єктів тощо. Макросередовище вагомопозначається на обсязі сукупного попиту, а відтак і на величині виробленогонаціонального продукту. При цьому макросередовище, особливо у малій відкритійекономіці, є досить мінливим, бо, крім внутрішньої економічної політики, нанього впливають також економічна політика країн із великою відкритою економікоюта різні зовнішні збурення. Фахівці й державні мужі мають глибоко досліджуватистан макросередовища, щоб не допустити небажаного розвитку економічнихпроцесів. Особливо складним завданням є коригування цього стану у перехіднійекономіці, в якій реакцію економічних суб’єктів на ті або інші заходиекономічної політики не завжди можна передбачити.
По-третє, монетарна економіка пов’язана з розвитком фізичноїекономіки. Інакше кажучи, гроші впливають на динаміку реальних імінних укороткостроковому періоді. Тому зміни у пропозиції грошей і процентній ставцістали основними знаряддями досягнення повної зайнятості ресурсів або погашенняінфляційних спалахів. Зовсім небагато економістів нині поділяють крайній поглядмарксизму та раннього кейнціанства, що гроші взагалі не мають значення, щомонетарна економіка лише обслуговує фізичну.
Одночасно основний потік макроекономіки вважає, що удовгостроковому періоді гроші нейтральні, тобто номінальні змінні не впливаютьна реальні; інакше кажучи, темп зростання грошей не позначається на обсязінаціонального продукту та рівні зайнятості.
У довгостроковому періоді темп зростання пропозиції грошей єосновним чинником, що визначає темп інфляції. Знецінення національної грошовоїодиниці у цьому періоді зумовлюється виключно випуском в обіг дедалі більшоїкількості грошей. Для боротьби з інфляцією необхідно знижувати темпи зростаннягрошової маси. Високі темпи її зростання призводять також до падіння обмінногокурсу національної валюти, підвищення номінальних процентних ставок.
Якуже зазначалося, динаміка пропозиції грошей не впливає на реальні змінні —обсяг національного виробництва та рівень безробіття — у довгостроковомуперіоді. Природний рівень безробіття у цьому періоді залежить від іншихчинників, зокрема від коефіцієнтів звільнення й працевлаштування, системинайму, рівня негнучкості реальної зарплати тощо. Загалом хронічна інфляція тахронічне безробіття не пов ‘язані між собою, тобто у довгостроковому періодікрива Філіпса є вертикальною.
По-четверте, у короткостроковому періоді існує зв’язок міжінфляцією та безробіттям, який відображає короткострокова крива Філіпса. Використовуючиінструментарій макроекономічної політики, державні мужі можуть у певномуінтервалі змінювати рівень інфляції та безробіття. Наприклад, стимулюючизбільшення сукупного попиту за допомогою знарядь фіскальної та монетарноїполітики, можна знизити рівень безробіття, що підвищить рівень інфляції. Інавпаки, зменшуючи сукупний попит, можна знизити темпи інфляції, що підвищитьрівень безробіття.
Однаккомпромісний вибір між інфляцією та безробіттям існує лише у короткостроковомуперіоді. Річ у тім, що з перебігом часу крива Філіпса переміщується, щопов’язано, по-перше, зі збуреннями у сукупному попиті та сукупній пропозиції.Особливо болісними для національної економіки є збурення пропозиції, що ведутьдо стагфляції. За стагфляції погіршуються умови проведення макроекономічноїполітики та досягнення її основних цілей. У перехідних економіках збуренняпропозиції здебільшого спричиняє гіперстагф ляцію, коли гіперінфляція абогостра галопуюча інфляція посушується із глибоким і тривалим падінням обсягунаціонального виробництва. По-друге, зміна інфляційних очікувань також змінюєвибір між інфляцією та безробіттям. Загалом якщо у національній економіцісклалася природна норма безробіття, то відхилення фактичного рівня безробіттявід природного існує лише у короткостроковому періоді. Тільки у цьому періодіможна впливати на компромісний вибір між інфляцією та безробіттям.
По-п’яте, представники основного потоку макроекономікивиходять із того, що сподівання економічних суб’єктів помітно впливають насукупний попит і сукупну пропозицію, а відтак на динаміку основнихмакроекономічних змінних — обсягу національного виробництва, безробіття та інфляції.Водночас вони вважають, що навіть за раціональних сподівань негнучкість цін ізарплати у напрямі зниження може спричиняти нестабільність у національнійекономіці, а тому потрібні заходи монетарної та фіскальної політики. Основнийпотік макроекономіки не сприйняв правило неефективної політики, про яке мовайтиме нижче.
БезробіттяПричинивиникнення безробіття
Економічна наука неодноразова зробила спроби з’ясуватипричини безробіття. Одну з таких перших спроб було зроблено французькимекономістом Ж.Б.Сеєм. Ринок праці він розглядав на основі попиту та пропозиції.Графічно ринок праці Ж.Б.Сея можна побачити на графіку №1, який ми розглядали впитанні “Неповна зайнятість”
Закон Сея викликав полеміку, яка продовжується вже півторастоліття. Ідея автоматичної рівноваги попиту та пропозиції на ринку праці булапіддана критиці англійським економістом, священиком Томасом Мальтусом(1766-1834). На його думку і капітал, і населення на протязі значного періодучасу можуть бути надлишковими по відношенню до попиту на продукцію. Причиноюпадіння попиту є скорочення особистих доходів, а зменшення цих доходіввикликається демографічними причинами: темпи зростання населення перевищуютьтемпи зростання виробництва. Відповідно, причину безробіття треба шукати в надмірношвидкому зростанні населення. Сучасний досвід соціального розвитку показаводнак, що в багатьох високорозвинутих країнах спостерігається дуже низьканароджуваність і навіть абсолютне скорочення населення, однак безробіття існує.Отже причина безробіття – у іншому.
Принципово інакше пояснення безробіття дав Карл Маркс. Найого думку причиною безробіття є не зростання заробітної плати, не швидкі темпизростання населення, а нагромадження капіталу в умовах зростання технічноїнадбудови промислового виробництва. Змінний капітал авансований на купівлюробочої сили, зростає повільнішими темпами в порівнянні з постійним капіталом,авансованим на купівлю засобів виробництва. Іншою причиною є банкрутствопідприємств в умовах ринку. Факторами, які підсилюють безробіття, є кризи іспади, міграції сільського населення.
Через 100 років після Ж.Б.Сея концепція автоматичноїрівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці була підданакритиці Дж.М.Кейнсом. він стверджував, що при капіталізмі не існує механізму,який гарантував би повну зайнятість, яка швидше за все випадкова ніжзакономірна. Причини безробіття – у відсутності синхронності споживання,заощадження та інвестицій. Суб’єкти заощаджень та інвестори – це різнісоціальні групи. Щоб перетворити заощадження у інвестиції, необхідно матиефективний попит – як споживчий, так і інвестиційний. Зменшення стимулів доінвестування призводить до безробіття.
Англійський економіст Артур Пігу (1877-1959) причинубезробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і веде дозавищення ринку праці. Він намагався стверджувати, що всезагальне скороченнягрошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і вумовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а тезапро високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б.Сеєм
Принципово нові підходи до даної проблеми були представленіу відомій роботі англійського економіста Олбані Філіпса (1914-1975) “TheRelations Between Unemployment and the Rate of Change of Money Wage in theU.K., 1861- 1957”, яка вийшла в 1958 році. Узагальнюючи статистичні дані поВеликобританії за 1861-1957 роки, автор вибудував криву, яка характеризуєвзаємозв’язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям.Цей взаємозв’язок виявився зворотнім: якщо заробітна плати швидко зростала,безробіття було невеликим і навпаки. Крива О.Філіпса виявилась ввігнутоювідносно осі ординат: одному і тому ж приросту заробітної плати відповідало порівняноневелике скорочення безробіття при низькому його рівні і значне – при високому:
/> /> /> /> /> /> />
Сам О.Філіпс дужеобережно підійшов до інтерпретації виведеної ним залежності, вказуючи на те, щодля кінцевих висновків необхідним є більш детальне дослідження взаємозв’язкуміж безробіттям і ставками заробітної плати. Однак послідовники Дж.М.Кейнсапочали пов’язувати криву Філіпса зі зростанням цін, а відповідно, з інфляцією.На осі ординат вже почали відкладати не приріст номінальної заробітної плати, априріст цін, рівень інфляції, вважаючи, що зростання зарплати автоматичнопризводить до інфляції. Тепер для збільшення зайнятості почали радитизбільшувати інфляцію в межах керованості.
Різнімакроекономічні аспекти явища безробіття відмічені у його двох трактуваннях:неокласичному та кейнсіанському.
Із вступного курсуекономічної теорії, в якому розглядається класичне і кейнсіанське трактування безробіття,відомо, що більш «макроекономічним» є кейнсіанське пояснення. Аджесаме воно пов’язує безробіття із сукупним попитом. Класичне поясненняпов’язувало безробіття із рівнем зарплати. Проте сучасні неокласики, котріпов’язують безробіття також із загальним рівнем цін, економічнимипередбаченнями головних економічних суб’єктів, зробили це пояснення більш «макроекономічним».Отже, зупинимося на неокласичному поясненні безробіття. Воно акцентує увагу на такихявищах, як жорсткість зарплати, негнучкість цін, хибні передбачення щодо інфляції
Жорсткістьзарплати. Ідея жорсткості зарплати є розвитком і конкретизацією ідеї класиків прозавищеність зарплати. Жорсткість, тобто нездатність зарплати бути гнучкою ірегулювати ринок праці в напрямі забезпечення повної зайнятості, пояснюєтьсяпринаймні трьома причинами: законодавством про мінімальну зарплату,монополізмом профспілок, намаганням використати зарплату з метою стимулюванняефективності виробництва.
Графічно впливцих факторів відображається так:
/>
W S
Wr A
We D
зайняті безробітні L
Пояснення до графіка:
1. Від традиційного зображення рівноваги наринку праці цей графік відрізняється розміщенням лінії пропозиції вертикальнощодо осі зарплати. Це зроблено для того, щоб підкреслити заданість (відноснунезмірність) кількості працездатних.
2. Проекція точки А, що утворюється наперетині лінії по зайнятості безробітні L попиту на працю і жорсткої зарплати(Wr) на горизонтальну вісь, демонструє розподіл працездатних на працюючих інепрацюючих.
Розглянутийграфік засвідчує, що рівень зарплати є засобом вирішення або загострення суперечностіміж працюючими (інсайдерами) і непрацюючими (аутсайдерами). Чим вищою стаєзарплата для працюючих, тим за інших рівних умов стає більшою кількість безробітних.У цьому напрямі діє підвищення мінімальної зарплати і явний (чи неявний) тискпрофспілок при укладанні трудових угод між найманими працівниками і підприємцями.Уявлення, що зарплату можна використовувати як стимул для кращої роботи і засібзапобігання плинності кадрів, також зумовлює «негнучкість» зарплатищодо зниження.
Негнучкістьцін. Коли йдеться про рівень зарплати, завжди мають на увазі реальну зарплату,тобто W/P. Зрозуміло, що рівень цін на товари та послуги (P) є зовнішнім, щодо ринкупраці, чинником. Якщо виявляє недосконалість ринок товарів та послуг, то таксамо стає недосконалим і рівень зарплати як засіб саморегулювання ринку праці. Навітьколи між профспілками та підприємцями існує домовленість про стабільністьзарплати на певному відрізку часу, то реально зарплата може продовжуватизмінюватися під впливом цін.
Хибніпередбачення. Суб’єкти, що домовляються про зарплату, намагаються передбачитимайбутні ціни. Але у своїх передбаченнях учасники угод можуть помилятися, тоді безробіттяможе відрізнятися від свого природного рівня.
Кейнсіанськетрактування безробіття також ґрунтується на ідеї певної недосконалості ринку.Але у своїх передбаченнях учасники угод можуть помилятися, і коли ці передбаченнявиявляються невірними, безробіття може відрізнятися від свого природного рівня.
Відповіднодо своїх уявлень про причини безробіття неокласики висловлюють і пропозиціїщодо політики держави для його подолання. Передусім — держава повинна змуситиринок працювати. Серед «змушуючих» засобів — зменшення соціальноїдопомоги, що стимулюватиме безробітних більш активно шукати роботу.
Кейнсіанськетрактування безробіття також ґрунтується на ідеї певної недосконалості ринку.Але якщо для класиків ця недосконалість породжена втручанням держави у дію ринковихсил, то для кейнсіанців, навпаки, причина недосконалості закладена у власне ринковомусаморегулюванні. Фактично кейнсіанське трактування — це тлумачення циклічногобезробіття, спричиненого періодичною відсутністю ефективного попиту.Неефективний попит, у свою чергу, пояснюється заниженими доходамидомогосподарств. Логіка пояснення має такий вигляд:
/>
AD Inv E, де Е – зайнятість.
Яквідомо, кейнсіанські рекомендації щодо обмеження безробіття зводились допропозиції стимулювати сукупний попит з боку держави.
Зкейнціанської моделі виходить, що уряд може стабілізувати економіку здопомогою відповідної фіскальної політики. Збільшення державних видатків іскорочення податкових ставок веде до збільшення сукупного попиту. Масштабизбільшення залежать від величини мультиплікатора, яка буде різною для державнихвидатків, трансфертних платежів і податків. Під час Великої депресії 30-х роківуряд США намагався вплинути таким чином на сукупний попит, а також сформувавпрограму суспільних робіт, в відповідності з якою було утворено близько 4 млн.робочих місць. Такий же підхід мав місце і в інших ринкових економіках вперіоди стагнації і масового безробіття. Критики цього підходу рахують, щозбільшення зайнятості в державному секторі повністю або частковонейтралізується її скороченням в приватному секторі. Вони також рахують, щопрограми по створенню робочих місць неефективні ще і того, що вони надаютьдопомогу робітника з низькими доходами і з низьким рівнем кваліфікації, тоді якбезробітними часто виявляються висококваліфіковані робітники, що ці програми немають довгострокового ефекту. Прибічники цих програм визначають, що ринок працісуттєво диференційований, що попит на працівників низької кваліфікації вприватному секторі являється обмеженим, що програми суспільних робіт зменшуютьбезробіття серед некваліфікованих працівників.
Основні видибезробіттяФрикційне безробіття. Таке безробіття пов’язане з тим, що людина змінюєсвою роботу. Цьому може бути багато причин: переїзд на інше місце проживання,незадоволення попередньою роботою (тут у свою чергу є багато причин), змінаспеціальності (припустімо, без відриву від роботи працівник закінчив навчальнийзаклад і здобув нову професію), перехід на іншу роботу з кращими умовами ібільш високою заробітною платою.
Тривалість безробіття пов’язано з пошуком роботи. Як правило, саксбезробіття має добровільний характер.
Цей вид безробіття вважають неминучим. Західні економісти заначають, щотаке безробіття було і в умовах адміністративно-командної економіки, хоча тодійого заперечували. Між тим зміна роботи обов’язково буває і потребує певногочасу.
Фрикційне безробіття особливо характерне для великих міст, де ( шачнийвибір і умови для поліпшення роботи.
Безумовно, слід відрізняти фрикційне безробіття, яке має закономірнийхарактер і пов’язане зі зростанням кваліфікації працівника, поліпшеннямжитлових умов, бажанням одержувати більш високу заробітну плату. Фрикційнебезробіття може бути пов’язане з порушенням дисципліни, з легковажнимвідношенням до роботи, коли зміна роботи не має серйозних підстав.
Технологічнебезробіття. Інодіцей вид безробіття називають структурним. Причина його появи полягає вструктурних зрушеннях у виробництві, що пов’язані в багатьох випадках знауково-технічним прогресом, появою нових виробництв, відмиранням старихтехнологій. Наприклад, у поліграфічному виробництві відмирає професіялінотипіста (яка, до речі, шкідлива для здоров’я через використання свинцю).Сьогодні на зміну такому набору приходить офсетний набір з допомогоюкомп’ютерів безпосередньо у видавництві. У друкарні книга тиражується зпідготовленого видавництвом макета.
Технічний прогрес зумовлює появу нових професій. Тривалість безробіттятут пов’язана з часом навчання новій професії. Отже, суттєва різниця міжфрикційним і структурним безробіттям полягає в тому, що в першому випадкубезробітні, як правило, зберігають навички і вміння, що властиві робочій силі,їх вони можуть використати на інших роботах. А в другому випадку вони не можутьвідразу отримати робочу без попередньої перепідготовки. Потрібне додатковенавчання.
Технологічне безробіття для працівника має примусовий характер, потребуєтривалого періоду, а у передпенсійному віці не дає працівникові жоднихперспектив. Для одержання пенсії ще немає прав, і працівник опиняється в доситьскрутному становищі. Порівняно з фрикційним безробіттям структурне безробіття єдосить важким явищем.Циклічне безробіття викликане спадом виробництва, тобто тією фазою, якуназивають кризою надвиробництва. Під час цієї фази багато підприємств припиняєсвою роботу, їхні працівники поповнюють армію безробітних. Якщо сукупний попитна товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.Циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов’язаним з дефіцитом попиту.Причому цей дефіцит поширюється не тільки на попит товарів і послуг, а і насаму робочу силу.
Припинення цього безробіття пов’язане з закінченням фази кризи іпереходом до фаз пожвавлення і піднесення виробництва. Особливістю такогобезробіття є те, що воно знаходиться у циклічному розвитку: через певніпроміжки часу періодично повторюються його спади і піднесення.
Приховане безробіття. Причиною такого безробіття є, по-перше, низькаконкурентоспроможність невеликих підприємств порівняно з великими; по-друге,кризові явища в країнах, що переходять до ринкової економіки.
Приховане безробіття особливо виявляється серед сільського населення.Безробіття тут називають прихованим тому, що воно приховується ілюзорноюзайнятістю в сільському господарстві. Клаптик землі, малопродуктивне, майженатуральне господарство не забезпечують людині засобів існування впродовж року.Селянин змушений шукати роботу на стороні: найматися до заможних господарів,працювати в сезонних будівельних бригадах, займатися дрібним кустарнимпромислом, здійснювати різноманітні послуги, що мають, як правило, нерегулярнийхарактер.
Приховане безробіття виявляється і у містах. Воно приховується тим, щопрацівники переміщуються в межах підприємств, але мають неповний робочий деньабо перебувають в неоплачуваній відпустці.
Особливо значне приховане безробіття у країнах, що розвиваються. Відомо,що понад 500 млн.чол., або 1/3 економічно активного населення в таких країнахне мають роботи або зайняті неповний робочий день.
З проведенням ринкових реформ у постсоціалістичних країнах допускаютьсяпомилки, внаслідок яких виникають кризові явища. Одним І проявів їх є прихованебезробіття. Воно виявилось і в Україні. З січня до вересня 1996р. майже 3,5 млн(24,5 відсотка) працівників перебували у відпустках без збереження заробітноїплати, 1,2 млн (8,6 відсотка) були зайняті неповний робочий день або тиждень.Значною мірою це пов’язано з недостатньою структурною перебудовою економіки,намаганням керівників підприємств зберегти кваліфіковані кадри, а регіонів —уникнути посилення соціальної напруженості на своїй території.
Приховане безробіття в Україні, з одного боку, гальмує перерозподілробочої сили між секторами економіки, обмежує можливості псрепрофілюваннявиробництва, а з іншого — запобігає масовому підтоку робочої сили в іншірегіони і навіть в інші країни, де є потреба в робочій силі. Деякі формиприхованого перенаселення дають змогу впродовж певного часу зберегти кадри,втрата яких може стримувати вихід з кризи.
Застійне безробіття. Цей вид безробіття породжується досить значним часомвідсутності роботи. Це призводить до того, що деякі люди по суті втрачаютькваліфікацію і навіть бажання регулярно працювати. Вони живуть за рахуноквипадкових заробітків чи подаянь інших людей або благодійних організацій. Деякачастина представників застійного безробіття поповнює кримінальні верствинаселення, а також ряди гак званих люмпенів і осіб без певного місцяпроживання.
Особливостібезробіття в сучасній Україні
В Україні безробіття у відкритій формі фіксується зпочатком ринкових реформ, оскільки до 1 липня 1992 р. таке явище взагалі невизнавалось і не реєструвалося. Перший безробітний в Україні офіційно бувзареєстрований 11 липня 1992 р. Після досить тривалого періоду, колизареєстроване безробіття було надзвичайно низьким (не перевищувало одноговідсотка сукупної робочої сили), в 1996 р. ситуація докорінно змінилась.Безробіття почало стрімко зростати, і на 1 січня 2002 р. чисельністьзареєстрованих незайнятих громадян досягла 1039,3 тис. осіб. Практично всігромадяни цієї категорії мали статус безробітних (96,5 відсотка).
Длярегулювання процесів зайнятості на ринку праці важливе значення має прийнята у1996 р. Кабінетом Міністрів України Програма зайнятості населення на 1997-2002pp. Важливим напрямом державної політики зайнятості має стати розробкапревентивних (запобіжних) заходів щодо недопущення формування зон масовогобезробіття з урахуванням того, що Україна має об’єктивні передумови для цього.Забезпечення ефективної зайнятості населення є важливим елементом соціальногозахисту. Вступ економіки нашої країни у ринкові відносини супроводжуєтьсязниженням рівня зайнятості, внаслідок чого різні групи населення стикаються зпроблемами працевлаштування. Тому держава зобов’язана всіма засобами сприятиповній, продуктивній та вільно обраній зайнятості, спрямованій на виявленняіснуючих та створення нових робочих місць.
Україні є умови для оптимального використання трудовихресурсів. Розглянемо головні з них.
Україна має нерозвинену сферу побутового обслуговування. Для їїактивізації потрібні відповідні кадри. На багатьох підприємствах можнапідвищити коефіцієнт змінності. При цьому мова йде про збільшення виробництвавкрай потрібних товарів і послуг.
Виникає потреба у розвитку нових галузей виробництва.
Треба правильно використовувати сезонні роботи. Наприклад, до цього часугострою проблемою є збирання врожаю. Через відсутність робочої сили тут трапляютьсявеликі втрати. Потрібна гнучка система використання тимчасово вільнихпрацівників, пенсіонерів, домашніх господарок.
Мають бути створені сприятливі умови для зайнятості жінок-матерів(скорочення робочого дня, надомна праця).
Для використання резервних трудових ресурсів важливе значення маєорганізація громадських робіт, що оплачуються. Цією справою займаються місцевіоргани влади за участю державної служби чайнятості. До громадських робітзалучаються передусім особи, що зареєстровані як безробітні. Роботиздійснюються на підприємствах, установах і в організаціях комунальної власностіта за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях.
Оплата праці осіб, що зайняті на громадських роботах, здійснюється зафактично виконану роботу і не може бути меншою, ніж мінімальний розмірзаробітної плати. Безумовно, при цьому враховують якість виконання роботи.
На осіб, зайнятих на громадських роботах, поширюються соціальні гарантії,включаючи право на пенсійне забезпечення, виплату допомоги з тимчасовоїнепрацездатності.
Громадські роботи фінансуються за рахунок місцевого бюджету з залученнямкоштів державного фонду сприяння зайнятості населення. Залучаються також коштипідприємств, установ і організацій, для яких ця робота виконується задоговорами.
Вирішувати проблему зайнятості можна не тільки в межах країни. Слід ширшевикористовувати право громадян на професійну діяльність за кордоном (зокрема вперіод тимчасового перебування там).
ІнфляціяСуть і видиінфляції
Інфляція – це зростання загального рівня цін у країнівпродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національногрошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг,підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростатинеоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов’язково підвищуються ціни навсі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можутьнавіть знижуватися. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошовуодиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.
Однак не всякезростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідокполіпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировиннихресурсів. У цьому разі це буде неінфляційне зростання цін.
Зростання загального рівня цін, або інфляцію вимірюють задопомогою індексів цін. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції,який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Цейрівень позначають літерою П. Економісти обчислюють також темп інфляції, якийпоказує, прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період. Йоговизначають за формулою:
Темп інфляції =/>
де Пt– рівень цін у поточному періоді;
Пt-1 –рівень цін у попередньому періоді.
В аналітичнійекономії існують різні класифікації інфляції. Залежно від рівня розрізняють тривиди інфляції: помірну, голопуючу та гіперінфляція.
Помірна інфляція спостерігається тоді, колиціни зростають повільно – до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносностабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється.Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.Голопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більшевідсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населеннямайже не заощаджує їх у вигляді готівки. Вона здебільшого характерна для країн,що розвиваються.Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десяткитисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами іпозбутися грошей. Виникає “інфляційний психоз”, що посилює тиск на ціни.Інфляція починає сама себе “підгодовувати”. Оскільки вартість життя зростає,наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняєнове підвищення цін. Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос,фінансовий крах та суспільно політичне безладдя.
Економісти поділяють інфляцію з одного боку, на передбаченуй непередбачену, а з іншого – на збалансовану і незбалансовану.
Передбачена – це інфляція, яку учасникиринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбаченаінфляція є несподіваною для економічних суб’єктів. Збалансованою є інфляція, впроцесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляціясупроводжується зміною відносин цін товарів, послуг та ресурсів, тобто ціни натовари змінюються неоднаковими темпами.
Інфляцію такожподіляють на класичну і сучасну. Класична інфляція спостерігалася в минулому –від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-х років ХХст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною –тривала кілька років і переходила у дефляцію – зниження загального рівня цін.
Нерідко класичнаінфляція розвивалася у формі гіперінфляції. Сучасна інфляція – це інфляціядругої половини ХХ – початку ХХІ ст. Характерною рисою такої інфляції є їїхронічний характер. В останні часи практично не було дефляції, а загальнийрівень цін щорічно зростав в усіх без винятку країнах.
Джерелаінфляції
Залежно відпричин і механізму зростання загального рівня цін розрізняють інфляцію попитута інфляцію витрат, або інфляцію пропозиції.
Інфляція попиту простежується тоді, колисукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому цінипідвищуються, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Інакше кажучи виробничийсектор не може відповісти на цей надлишок попиту збільшенням реального обсягувиробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені. Отже, суть інфляції попитуполягає в тому, “що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів”.
Однакспіввідношення між сукупним попитом, з одного боку, і рівнем цін, з іншого, якнам уже відомо, не таке просте. Більшість економістів уважають, що кривакороткострокової сукупної пропозиції є висхідною і складається з трьохвідрізків: майже горизонтальною, проміжною і вертикальною (рис. 1).
Нагоризонтальному відрізкові сукупний попит АD1 порівняно невеликий, відтак обсягнаціонального продукту значно відстає від його рівня за повної зайнятості. Зазростанням сукупного попиту реальний обсяг продукції збільшиться, а рівень цінзросте на незначну величину або взагалі не зміниться.
Із зростаннямсукупного попиту до АD2 економіка переходить на проміжний відрізок сукупноїпропозиції, наближаючись до повної зайнятості, а може й перевищувати її. Протерівень цін почне зростати ще перед тим, як буде досягнуто повної зайнятості.
Це станеться внаслідок того, що деякі галузі національноїекономіки раніше за інші повністю використовуватимуть свої виробничі потужностій не зможуть реагувати розширенням обсягу продукції на подальше збільшенняпопиту на неї. Для них підтверджується закон спадкової віддачі, тобто кожнадодаткова одиниця праці забезпечує дедалі менший обсяг продукції. В результатівитрати на робочу силу збільшуються, спричиняючи зростання цін на товари іпослуги.
Коли економікадосягає рівня повної зайнятості, то додаткові видатки і вищі ціни на проміжномувідрізкові можуть спонукати фірми виявляти попит, а деякі домогосподарства –пропонувати ресурси понад обсяг продукції за повної зайнятості.
Фірми можутьзастосовувати додаткові робочі зміни і використовувати надурочий час длязбільшення виробництва продукції. Домогосподарства пропонують на ринку межикваліфіковані види праці. На цій частині проміжного відрізка кривої АS рівеньбезробіття падає нижче природного, а фактичний обсяг національного виробництваперевищує його природний рівень, і темпи інфляції прискорюються.
На вертикальномувідрізкові реальний обсяг національного виробництва досягає максимуму, іподальше збільшення попиту до AD3 лише підвищує рівень цін. Темпи інфляціїзростають, бо сукупний попит перевищує фізичний потенціал економіки. На цьомувідрізкові реальний обсяг продукції не збільшується, і тому він не можепоглинати хоч би деяку частину зрослих видатків.
Інфляцію, щовиникає внаслідок зростання витрат у періоди високого рівня безробіття інеповного використання виробничих ресурсів, називають інфляцією витрат або інфляцієюпропозиції.
Збільшення витрат виробництва на одиницю продукції зменшує прибутки таобсяг виробництва, який фірми готові запропонувати за наявного рівня цін. Урезультаті спадає пропозиція товарів і послуг, що підвищує рівень цін. У цьомувипадку ціни роздувають витрати, а не попит, як то відбувається за інфляціїпопиту.
Інфляція витратспостерігається тоді, коли крива сукупної пропозиції переміщується вгору,наприклад, із положення AS1 до AS2 (рис. 1). Важливими джерелами такої інфляціїє збільшення номінальної заробітної плати і зростання цін на сировину таенергію.
В економіці немаєякогось одного виду інфляції. Як і будь-яке захворювання, інфляцію спричиняютьбагато факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Протеключовий момент сучасної інфляції полягає в тому, що вона розвивається якінерційна і зупинити її надзвичайно важко. Під інерційною інфляцією розуміютьзростання загального рівня цін із року в рік приблизно однаковим темпом.
У середині 80-хроків ціни у США постійно зростали на 4% щорічно, і більшість людей звикли самедо такого рівня інфляції. Цей сподіваний темп інфляції було передбачено векономічних угодах. Працівники й адміністрація укладали угоди щодо заробітноїплати, виходячи приблизно з 4%-го інфляційного темпу; державні монежарні іфінальні плани також припускали рівень інфляції 4%. Протягом цього періодуінерційний темп інфляції становив 4% щороку.
Темп інфляції, наякий сподіваються і який враховують у контрактах і юридичних угодах, є інерційний,або стрижньовим, темпом інфляції.
Інерційнаінфляція може тривати досить довго, поки більшість людей сподіваються саме натакий її темп. За цієї умови інфляція є невід’ємною частиною економічноїсистеми. Повністю врахована інфляція становить нейтральну рівновагу і здатнапідтримуватися на певному рівні протягом певного часу.
Однак історіясвідчить, що інфляція не може залишатися стабільною досить довго. Частіпотрясіння через зміни у сукупному попиті, різні стрибки цін на нафту,неврожаї, зміни у валютних курсах, зміни у продуктивності праці та іншічисленні економічні події прискорюють чи уповільнюють темп інфляції. Основнівиди потрясінь залежать від попиту і від затрат.
Певний часекономіка має темп інфляції, до якого пристосовуються сподівання населення, цейврахований інерційний темп інфляції має властивість утримуватися доти, докиякесь потрясіння не змусить його підвищитися або впасти.
Рівень цін таінфляція. Розглядаючи рис.2, ми можемо побачити різницю між зміною рівня цін таінфляцією. В цілому збільшення сукупного попиту – переміщення праворуч кривоїAD – підвищить ціни за інших умов. Так само переміщення угору кривої AS, що єнаслідком збільшення сукупної пропозиції, підвищить ціни за інших незміннихумов.
У цілому требапам’ятати, що інші умови змінюються. Зокрема криві AD і AS майже завждипереміщуються у часі. Графік на рис. 2 свідчить, наприклад, що криві AS і ADкрокують угору разом.
Що, якбинесподіване переміщення кривої AS або AD відбувалося в третьому періоді?Припустімо, наприклад, що в третьому періоді крива AD перемістилася ліворучвнаслідок політики скорочення грошової маси. Це могло б спричинити спад з новоюточкою рівноваги ЕIII на кривій ASII. В цій точці обсягвиробництва впав би нижче потенційного, а ціни і темпи інфляції були б нижчими,ніж у ЕII. Проте в економіці все ще б відчувалася інфляція, борівень цін у точці ЕIII ще вищий ніж за рівноваги в точці ЕIв попередньому періоді з цінами РI.
Економічні силиможуть опустити рівень цін нижче того рівня, який інакше б встановився. А протевнаслідок інерційності витрат і цін економіка відчуватиме інфляцію навіть всупереч всім дезінформаційним заходам, що вживаються.
Це місце –центральне для розуміння явища стагорляції, тобто високої інфляції в періодвисокого безробіття. Поки інфляційні елементи, що підносять угору витрати, щемогутні, спад може відбутися водночас з високою інфляцією (однак з такою, щонижча за попередній інфляційний темп). В точці ЕIII, яку показано награфіку обсяг виробництва далеко нижчий за потенційний. Проте ціни все щезростають, оскільки рівень цін, що відповідає ЕIII, можливо, на 3%вищий за рівень цін РI у попередньому періоді.
Таким чином,інфляція витрат пов’язана із скороченням сукупної пропозиції внаслідок діїнесприятливих зовнішніх шоків – підвищенням цін на сировину, матеріали,підвищення номінальної заробітної плати тощо, які сприяють зростаннюбезробіття. Цей тип інфляції призводить до старгфляції – ситуації в економіці,коли одночасно відбуваються рівні інфляції та безробіття на фоні загальногоспаду виробництва.Сучаснетлумачення взаємозв’язку інфляції та безробіття .Щобглибше зрозуміти, як збурення у сукупних попиті і пропозиції переміщують кривуФіліпса, використовують рис. 4. Припустимо, що національна економіка функціонуєза природної норми безробіття, тобто продукує природний обсяг продукції таперебуває у точці А. нехай унаслідок певних обставин, наприклад стимулувальноїполітики уряду, сукупний попит почав швидко зростати. Рівень безробіттязнижується, і фактичний ВВП перевищує природний. Оскільки рівень безробіттяспадає, фірми активно наймають працівників, а окремі з них енергійнішепідвищують заробітну плату. В результаті зростають витрати, і ціни такожпочинають зростати. В економіці відбуваються зміни, які можна зобразити переміщеннямпо кривій SRPC.
Інфляційніочікування ще не змнюються, але нижчий рівень безробіття пришвидшує темпінфляції.
Із підвищеннямзаробітної плати та цін на фірми й наймані працівники починають очікувати вищоїінфляції, що передбачають в угодах щодо зарплати і ціни. Отже, інфляційний темпінфляції зростає. Короткострокова крива Філіпса переміщується вгору. Нова криваФіліпса SRPC, показуючи вищий очікуваний темп інфляції. У точці С рівеньбезробіття той самий, що й у точці В, але темпи інфляції вищі.
Розвитокнаціональної економіки зрештою уповільнюється, і обсяг виробництва повертаєтьсядо природного, а рівень безробіття – до його природної норми. Внаслідок вищогорівня безробіття темп інфляції знижується (рух від точки С до точки Е).Економіка повертається до точки Е. Тепер за природного рівня безробіттяінерційний темп інфляції у точці Е вищий, ніж у точці А, яка також відповідаєприродному рівневі безробіття. Учасники ринкового процесу очікують вищого рівняцін. Отже, у національній економіці рівень зайнятості буде тим самим, що й допіднесення, але всі номінальні показники зростатимуть швидше, бо темп інфляціябуде вищий.
Загалом єпідстави для таких тверджень. З відхиленням рівня безробіття від його природноїнорми темп інфляції змінюється. Доки рівень безробіття нижчий за його природнунорму, доти темп інфляції зростатиме. І навпаки, інфляція зменшуватиметьсядоти, доки рівень безробіття перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж унаціональній економіці рівень безробіття дорівнює його природній нормі,інфляція стабілізується, тобто загальний рівень цін зростає певним усталенимтемпом.
Сучасна криваФіліпса відрізняється від ранішої трьома особливостями. По-перше, у сучаснійкривій Філіпса темпи приросту національної зарплати замінено на темпи інфляції.Утім це не має принципового значення, бо у періоди високих темпів зростаннязарплати швидко зростають і ціни. По-друге, сучасна крива Філіпса враховуєочікувану інфляцію. По-третє, вона враховує збурення сукупної пропозиції.
Отже, згідно зуявленнями економістів основною потоку макроекономіки, у короткостроковомуперіоді існує можливість вибору між інфляцією та безробіттям. Змінюючи сукупнийпопит, державні мужі можуть вибирати певну комбінацію рівнів інфляції табезробіття на короткостроковій кривій Філіпса. При цьому положення націй кривізалежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо він зростає, крива переміщуєтьсявгору, й вибір між інфляцією та безробіттям є менш сприятливий. У цьому разі закожного рівня безробіття темп інфляції буде вищий.
Вибір міжінфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. Удовгостроковому періоді зберігається класична дихотомія: крива Філіпа євертикальною, а можливість вибору між інфляцією та безробіттям зникає.
Прихильнимитеорії раціональних сподівань заперечують наявність спадної короткостроковоїкривої Філіпса, а отже можливості вибору між інфляцією та безробіттям. Їхнялогіка така. Споживачі, підприємці, наймані працівники та інші учасникиринкового процесу розуміють, як функціонує національна економі5ка. Вонивикористовують усю наявну інформацію для захисту своїх інтересів. Зокрема, вонивраховують заходи економічної політики при ухваленні власних рішень ірозуміють, як ці заходи впливають на національну економіку та їхнє становище.
Якщо наприклад,уряд проводить стимулювальну макроекономічну політику, то працівникипередбачають зростання інфляції та відповідне зниження реальної зарплати. Вониодразу висунуть вимоги про підвищення своєї номінальної зарплати, щобнейтралізувати вплив очікуваної інфляції на свої реальні доходи. За правильногопередбачення ними рівня зростання цін і відповідних вимог щодо підвищенняномінальної зарплати жодного, навіть тимчасового, підвищення обсягу науковоговиробництва і рівня зайнятості у наукональній економіці не відбудеться.
Натомістьрозвинеться інфляція, і рівень цін зросте з А до Е (рис.5). Отже, згідно зтеорією раціональних сподівань, крива Філіпса є вертикальною не лише вдовгостроковому, а в у короткостроковому періоді.
Якщо ж працівникине правильно оцінюють економічні події, наприклад, уважають, що їхні реальнізаробітки зростають унаслідок макроекономічної політики уряду, то вонипропонуватимуть більше своєї праці, і безробіття знизиться. Отже, економікапереміститься з точки А у точку В. цілком можливо, кажуть прихильники теоріїраціональних сподівань, що працівникам може здаватися, що їхня реальназаробітна плата знижується. Пропозиція праці зменшиться і безробіття зросте, аекономіка переміститься у точку D. Якщо поєднати точки B i D, то вони утворять кривуз від’ємним нахилом, яка нагадує криву Філіпса. На думку адептів теоріяраціональних сподівань, економісти помилково роблять висновок, що існуєстабільна короткострокова крива Філіпса.
Згідно з названоютеорією, між безробіттям і інфляцією немає вибору і в короткостроковомуперіоді. Уряд не може впливати на реальні змінні – обсяг виробництва і рівеньзайнятості, намагання стимулювати розвиток національної економіки лишепідвищить загальний рівень цін. Зазначимо, що більшість економістів піддаютьс3умніву положення теорії раціональних сподівань щодо кривої Філіпса.