Перспективи розвитку фінансового права

Міністерство освіти і науки України
НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедраобліку та аудиту
 
Реферат
з дисципліни:
„Фінансовеправо”
натему:
“Перспективиподальшого розвитку фінансового права”
 

Зміст
Вступ
1 Роль і місце фінансовогоправа за ринкових умов
2 Перспективи розвиткуфінансового права
Висновки
Список використаної літератури

Вступ
Здійсненняфінансової діяльності держави потребує правового врегулювання прав, обов’язківта відповідальності суб’єктів, які беруть участь у цій діяльності. В цьому іполягає призначення фінансового права: за допомогою його норм фінансова системаприводиться до дії і використовується державою. Галузь фінансів і окремі їїсторони зачіплюють норми і інших галузей права. Однак саме у сферу фінансовогоправа ця область підпадає в цілому, хоча на різні елементи фінансової системийого норми розповсюджуються не в однаковій мірі. Це зумовлено тим, що допредмету фінансового права відносяться державні фінанси.
Існують різнівизначення поняття фінансового права як галузі права.
Фінансове право — це самостiйна галузь публiчного права, що регулює суспiльнi вiдносини у сферiмобiлiзацiї, розподiлу i використання централiзованих i децентралiзованихфiнансових ресурсiв держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань iфункцiй.
В деякій міріінший підхід до визначення фінансового права як галузі права спостерігається уН.І. Хімічевої, яка розширює це визначення, включаючи і місцеві фінанси.Фінансове право – це сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини,які виникають в процесі створення, розподілу і використання грошових фондів(фінансових ресурсів) держави і органів місцевого самоврядування, необхіднихдля реалізації їх, завдань.
Багата історичнаспадщина фінансової науки, безумовно, створює хороше підґрунтя для сучасноїфінансової думки, яка має вирішувати нині набагато складніші питаннясуспільного життя.
На сьогодніфінансова наука досліджує процеси і явища у суспільстві, використовуючи значновищі теоретичні підвалини та враховуючи певні гуманістичні засади життя людини.
Центральне місцев наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї спрямування тавикористання фінансів для досягнення суспільного блага, яке повиннозабезпечуватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичноїволі правлячих еліт. Обов’язковою умовою для цього є розвиток приватногопідприємництва та ефективних державних структур, що мають у своємурозпорядженні достатній фінансовий потенціал.
Для сучасноїфінансової науки характерно те, що вона не має ідеологічних уподобань. Йдетьсяпро ідеалізм, матеріалізм, метафізику тощо. Основу нинішніх наукових дослідженьстановить глибокий аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи ізбудувати її з урахуванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду навимоги теорії суспільного добробуту.
Фінансове правоУкраїни перебуває у стадії формування, на яке впливають різні чинники, томупитання перспектив його розвитку є актуальним сьогодні.
Чинниками, яківпливають на розвиток фінансового права можуть бути: наявність залишків минулоїсистеми (наприклад, фіскальний ухил), основ теперішнього (внутрішнянезбалансованість, суперечливість норм), тенденції розвитку (рівність суб’єктівправа усіх форм власності, посилення матеріальної відповідальності заправопорушення в галузі фінансів), нові економічні та політичні умови держави.Останнє поки що проявляється переважно у формі напрямків та тенденцій урозвитку фінансового права України.
Фінансове право у практичному житті суспільства —феномен, що узгоджує економічні інтереси.
Своє вираження і практичну реалізацію фінансовеправо знаходить у законах як нормативних актах вищої юридичної сили, іншихнормативних та підзаконних актах, постановах Кабінету Міністрів, відповіднихміністерств, відомств, державних комітетів, рішеннях Національного банку,державних комісій, судових рішеннях з фінансово-правових проблем тощо.

1. Роль і місце фінансового права за ринкових умов
Утвердження та суспільне визнання фінансовогоправа головним чином як інституції ринкового типу знаменує вагомий соціальнозначимий здобуток, оскільки на теренах вітчизняного правознавства з’явився суторинковий регулятор, покликаний виконувати, щонайменше, два стратегічнізавдання. 
Перше — це забезпечити функціонування і динамізмфінансової системи в цілому на глибинних ринкових засадах. Саме потреба, зробитинепорушною приватну власність, створити найбільш сприятливі умови для їїфункціонування, забезпечити правовими засобами ринковий статус приватноготоваровиробника, законодавчо гарантувати процес накопичення фінансовихресурсів, їх розподілу та використання незалежно від волі держави – є визначальнимімпульсом для розвитку фінансового права.
Друге — принципово важливе завдання: виявилосьнеобхідним і важливим в умовах панування глобалізаційних тенденцій утвердити,закріпити й  законодавчо забезпечити фінансово-правовий механізм, який би мавпотужний потенціал регулятивної енергії і водночас був націлений на захистринкових свобод і можливостей та надійно гарантував належний статус суб’єктів іучасників товарно-грошових, фінансових відносин.Існування та розвиток фінансово-правовогорегулювання, його місце і функції у суспільному житті характеризуються рядомзакономірностей.  
По-перше, кожен цивілізаційний етап історичногорозвитку конкретної держави об’єктивно вимагає чітко визначеної системиправового регулювання; при іншому підході неминуче визрівають украй негативнінаслідки спочатку для соціальної сфери, а потім і для наявної політичної системи.
Обсяг та інтенсивність фінансово-правового регулювання,міра його «заорганізованості» чи, навпаки, «демократизму» залежать не стількивід типу політичної системи, скільки від того, чи допускає ця остання ринковівідносини в принципі. Наявність чи відсутність ринкових відносин в економічнійсистемі є визначальним критерієм її історичної та цивілізаційної дієздатності. Ринковоюможе бути економіка, а не держава. Тому саме фактор ринковості визначає однузакономірність: чим більша його питома вага, тим більшою є можливістьузгодженого і скоординованого розвитку економічної, в тому числі фінансовоїсистеми.
По-друге, в умовах ринку процес фінансово-правового регулювання  усе  більшою  мірою  звільняється від адміністративно-командногозасилля, від стихійності, на зміну якій приходить законодавче забезпеченняреалізації об’єктивних потреб та інтересів.
По-третє, закономірною тенденцієюфінансово-правового регулювання в ринкових умовах є формування відносновідособлених регулятивних засобів і механізмів.
У ринковій системі саме фінансове право набуваєзначення самостійної і потужної сили, оскільки викликає до життя засновані наекономічних інтересах регулятивні механізми. Фінансове право ринкового типупороджує ще одну залежність: законодавча потужність та інтенсивністьфінансово-правових регуляторів прямо пропорційна рівню правової культурисуб’єктів і учасників фінансових й економічних відносин.
По-четверте, розвиток ринкових відносин зумовлюєякість фінансово-правового регулювання. Це означає наростаючу диференціацію іводночас інтеграцію фінансово-правових регуляторів, створюється свого родуінфраструктура цих останніх.
В усі часи кожна держава прагнула до створення чіткої,без колізійної системи права. Однак таке практично ніколи не вдавалось:суперечливість законів, а то й навіть їх антагоністичність була і є скорішеправилом, аніж винятком. Не останнє з них займає не стільки запізніла реакція,загальмованість, уповільненість суб’єктів законодавчої ініціативи, скільки те,що право як суспільний феномен не може випереджати стан розвитку і потреби економічнихвідносин.
На превеликий жаль, деякі теоретикифінансово-правових відносин, які у свій час захистили дисертаційні дослідженняпро «суспільні відносини, пов’язані з рухом публічних грошових фондів», щоврегульовуються «винятково імперативним методом», зустрічають в штикипринципово інші результати досліджень, а отже, і наукового розуміння предметафінансового права, його місця і ролі в системі принципово інших суспільнихвідносин, тобто ринкових відносин.
Ринкові умови передбачають таку систему фінансово-правовогорегулювання, яка органічно включає наявність як «норм-заборон», так і системудозволянь, узгоджувань, позитивних зобов’язань норм-рекомендацій тощо. Водночасне можна уявляти ринковість фінансового права як своєрідний культ необмеженихсвобод і можливостей безвідповідально діяти, як продукування таких схемфінансових діянь і відносин, коли кожен їх суб’єкт чи учасник може враховуватилише свої інтереси. Звичайно, на відміну від кримінального права чиадміністративного права, юридичний режим фінансового права більш демократичний.Однак ні за яких умов і ніколи фінансове право ринкового типу не уподобиться,скажімо, режиму звичаїв, моральних чи релігійних норм, порушення яких недопускається виключно мірами та заходами соціального, громадського впливу.Фінансове право, як і всі інші різновиди права, передбачає механізми примусу, втому числі через використання безпосередньо державного апарату і в деякихвипадках кримінальної відповідальності.
Отже, є підстави вважати, що саме в специфіці тамірі практичного застосування юридичного режиму дозволянь і заборон, позитивнихзобов’язань, норм рекомендаційного, узгоджувального характеру і полягаєкритерій розмежування поділу фінансово-правового регулювання наадміністративно-командне або ринкове. Можна сміливо стверджувати, що дієвість іюридична сила фінансового права досягається все ж таки не лише органамиюрисдикції чи пануванням методу владних приписів, а все більшою мірою зарахунок і завдяки суто ринковим способам, прийомам та інструментам. Але навітьза цих умов фінансове право — не просто соціальний, а офіційний, державнийрегулятор економічних відносин, і дана очевидність є вагомим критеріємправомірної поведінки суб’єктів та учасників зазначених відносин у ринковихумовах.
Фінансове право у практичному житті суспільства —феномен, що узгоджує економічні інтереси.
Розгляд механізму фінансово-правового регулюванняє важливим і необхідним при вивченні фінансового права. Поняття «механізмфінансово-правового регулювання» в категоріальному статусі почало використовуватисьв науковій літературі та підручниках відносно недавно.
Категорія «механізм правового регулювання»обумовлена об’єктивною потребою здійснення комплексного підходу при залученніприйомів, засобів, інструментів правового впливу на фінансову систему з метоюїї впорядкування. Основними засобами правового впливу на фінансові відносини є позитивнізобов’язання, примуси, юридичні заборони і юридичні дозволяння.
Позитивні зобов’язання являють собою спонуканняза допомогою правового примусу учасника чи суб’єкта фінансових відносин доактивної поведінки. Даний засіб правового впливу с найбільш характерним длядіяльності держави та інших публічно-правових утворень, оскільки черезвикористання позитивних зобов’язувань найбільш повно гарантується досягненнябажаного результату.
Водночас некоректно зводити механізмфінансово-правового регулювання до простого набору засобів правового впливу нафінансові відносини. Органічна сукупність зазначених засобів правового впливупороджує своєрідну синергію. тобто ефект системного впливу з метою комплексноговпорядкування фінансових відносин.

2 Перспективи розвитку фінансового права
Фінансове право як самостійна галузьюриспруденції переживає непрості часи, якщо не сказати — період тривалогозастою. Можливо, це твердження здається надмірно категоричним, беручи до уваги,що в цій сфері працює значний загін науковців, захищаються кандидатські ідокторські дисертації, видаються монографії, підручники та навчальні посібники,публікується значна кількість статей. Попри це створюється враження, що длядеяких дослідників фінансове право немов би втратило базові орієнтири, оскількисьогодні вже знехтувані постулати ортодоксального марксизму, а також традиційнапрактика вважати найвищим доказом своєї правоти або істинності якоїсь позиціїцитування партійних документів, висловлювання керівників держави або ж думкиполітично заангажованих наукових авторитетів.
Незважаючи на відомі модифікації ортодоксальнихпоглядів, у сучасному правознавстві до останнього часу багато в чому зберегласязастаріла ідеологія, за якою трактування базових категорій має бути непорушним,оскільки їх теоретична модель та зміст «використовується у працях практичновсіх фахівців у даній галузі найчастіше через загальновідомість, навіть безпосилань». Саме за таких підходів нині юридична наука, що має виконувативизначальну роль у забезпеченні належної якості законодавства, залишає бажатикращого. Проф. Н.Добринін нинішній стан усієї юридичної науки характеризує «яктривалу системну кризу».
Утвердження в Україні ринкових відносин,незважаючи на те, що даний об’єктивний процес у кожному окремому випадку маєсвою динаміку і ступінь зрілості, обумовлює активне перетікання державнихгрошових ресурсів і фінансових активів у недержавний сектор. Таким чином, усебільш значна частка фінансового потенціалу країни обертається у приватному ікорпоративному секторах економіки, породжуючи відповідні правовідносини іфункціонуючи як ринок грошово-кредитних ресурсів, фінансових активів, фондовихінструментів та ін., тобто фактично являє собою національний фінансовийкапітал.
Наповнення фінансових складових та чинниківринковим змістом об’єктивно супроводжується  операційними   новаціями,  з якими  західні фінансові інституції вже давно «на ти». У першу чергу йдеться профінансовий маркетинг, фінансовий моніторинг, рейтингові оцінки. Нині фінансовіринки все більше працюють з інтернет-ресурсами. Фінансові практики, фактичнозбагачуючи теоретиків, екстраполюють ринкову термінологію у вітчизнянуюриспруденцію, в тому числі і у фінансово-правову сферу. Так, скажімо,«факторинг» як інноваційний фінансовий бізнес-інструмент по оптимізаціїзаборгованості і фінансових ризиків  або  ж   «форфейтинг»,  що  забезпечує,окрім  усього  іншого,  фінансування  проектів у сфері інформаційнихтехнологій, а також транскордонних операцій, упровадилося у вітчизнянефінансове законодавство саме під натиском ринкової дійсності. Такі якісні змінивідбуваються завдяки заповзятливості і творчій енергії молодих фінансовиханалітиків, що займаються валютним дилінгом, працюють на фондовому ринку, ринкуфінансових послуг,  зокрема  на  ринку  Форекс та   ін. Проте  пострадянськафінансово-правова теорія помітно відстає від перманентного і стрімкого розвиткусучасних наукових технологій, які висувають відповідні вимоги і до правовихнаук.
Досі вітчизняна фінансово-правова наука не взмозі вибудувати загальновизнану на ринковому просторі   і   практично  значущу  доктрину   нового фінансового права в системному його вираженні. Ужепонад 15 років у країні затверджується  ринково-демократична системагосподарювання, формується  більш-менш повноцінний фінансовий ринок, аледотепер відсутнє концептуально цілісне уявлення, до якої сфери правовогорегулювання він належить. Вітчизняна фінансова система все більшою міроюнабуває ринкових ознак і завдяки цьому являє собою сукупність грошово-кредитнихресурсів, валютних надходжень, фінансових і фондових інструментів та їхпохідних, інших високоліквідних активів, що містять у собі властивістьоперативно перетворюватись на гроші або інший  фінансовий ресурс. Тому ставитипитання про дієвість даної системи актуально й суспільно важливо. На жаль,найчастіше процеси у фінансовій   системі здійснюються  методом спроб іпомилок, не спираються на надійний фундамент новітніх теоретичних пошуків іфахових наукових узагальнень. Отже, дана проблема все більш торкається не лишебезпосередніх інтересів суб’єктів й учасників фінансових правовідносин, але й,за великим рахунком, наших глобалізаційних перспектив.
Роберт Дж. Шіллер у книзі «Новий фінансовийпорядок: ризик XXI століття» — стверджує, що «світ входить у стадію розвитку, вякій основні принципи фінансів будуть інтегровані в світову економіку і нашежиття залежатиме від цього значніше, ніж будь-коли». Необхідно визнати, що авторвисуває цю тезу відносно «старого світу», який уже не одне сторіччя функціонуєна розвиненому ринковому базисі. Однак даний висновок є ще більш актуальним дляпострадянських держав, у рамках яких фінансові процеси поступово переходять віднеповноцінної другорядності на передові позиції. Тому надалі ставитися дофінансового права, його предмета та регулюючих можливостейортодоксально-догматично украй небажано. Проте деякі науковці не простоігнорують зазначену очевидність, а за інерцією звичного войовничо відстоюютьтезу, що «фінансове право забезпечує вплив тільки на окрему групу публічнихвідносин», маючи на увазі «суспільні відносини, що визначають рух публічнихкоштів».
Сьогодні, коли на українських теренахбезповоротно утвердилися ринкові відносини і фінансові ресурси все більшоюмірою формуються у приватному і корпоративному секторах, а питома вагадержавних фінансів при цьому перманентно зменшується, несерйозно стверджувати,що наявні (ринкові) відносини виходять за рамки фінансового права, оскільки заданих умов фінансові правовідносини не виступають «як владно-майнові» і, такимчином, є предметом інших галузей права.
Дана позиція соціально неповноцінна й наукововразлива, оскільки провокує щонайменше двоє неминучих наслідків. По-перше, притакому підході необхідно визнати факт відчутного й безупинного звуження об’єктаі предмета фінансового права і таким чином — самих рамок та масштабів йогорегулюючого впливу. По-друге, йдучи за логікою першого наслідку, закономірнонеобхідно визнати історичну безперспективність фінансового права як самостійноїгалузі права. Адже, за переконанням М.Кучерявенка, «фінансово-правоверегулювання визначається: з одного боку, майновим характером особливого роду, щообумовлюється тим, що власникам майна є держава й існує це майно у специфічнійформі — централізованих і децентралізованих грошових фондів; з іншого — владнимхарактерам, який визначається тим, що реалізація владних повноваженьздійснюється саме власником коштів.
Наведена позиція найбільш концентровано віддзеркалюєпозицію представників ортодоксальної школи. Оскільки вона абсолютно ігноруєреальну дійсність, то є необхідність проаналізувати її хоча б максимальностисло.
По-перше,з кожним пореформенним роком Українська держава стає власником все меншоїчастки майна, в тому числі і фінансових ресурсів. Якщо співвіднести доходнучастину державного й місцевих бюджетів і  тими фінансовими ресурсами, якіформуються і обертаються у ринковому секторі, то співвідношення буде 1: 3; і цеще далеко не межа. Зрозуміло, що фінансове право має врегульовувати не лише рухдержавних фінансів, а все більшою мірою і національного фінансового капіталу.Заперечувати це сьогодні просто шкідливо. Отже, обмежувати в нинішніх умовахоб’єкт і предмет фінансового права виключно державними фінансами фактичноозначає правовий анахронізм і є свідченням сомнамбулічного сну теоретиків, щозаймаються пролонгацією фізично й морально застарілої догми.
По-друге, в сучасних умовах, коли визначальними ібазовими виступають ринкові принципи та закономірності, обмежуватифінансово-правове регулювання суто «владним характером» можна хіба що вжурнальних статтях, не маючи при цьому ні найменшого бізнесового досвіду, нідня практичної роботи у фінансовій сфері. А ринкова дійсність диктує свій режимфінансово-правових стосунків держави і суб’єктів підприємницької діяльності,свої правила їх взаємовідносин і поведінки. Зокрема, фінансовий ринок не визнаєалгоритм «влада — підпорядкування» в його радянському абсолюті.
Виходячи з цього, можна ще раз акцентувати, що вринкових умовах метод владних приписів як спосіб фінансово-правовогорегулювання може використовуватися поряд з методами правовихузгоджень,юридичних дозволів, рекомендацій і навіть свого роду стимулів й заохочень.
Отже, ринкові відносини генерують й відтворюютьсвого роду «нейтральне правове поле», у рамках якого відкривається «коридорсвободи», де діяти в режимі категоричних імперативів практично невигідно йфінансово недоцільно. Адже приватний капітал функціонує в режимі відстоюванняперш за все своїх фінансових інтересів і відгукується на загальнонаціональніпотреби лише за паритетних умов, «рівності сторін». А це означає ніщо інше, якжорстке відстоювання права на отримання прибутку чи вигоди або ж наявністьможливостей домагатися реальних гарантій діяти на національному фінансовомуринку, не втрачаючи права на свободу підприємництва.
Таким чином, ринкові перспективи розвиткуфінансового права нового типу, тобто контекст його зростаючого впливу іюридичної дієвості за рахунок балансу інтересів, означає ніщо інше, як паритет«інституціональності» та «демократизму», які визначальною мірою залежать відтого, наскільки ринковою є функціонуюча політико-економічна система і наскількиадекватним у цьому сенсі є фінансове законодавство, а отже — і фінансове правояк таке.
Про відсутність сьогодні зазначеної адекватностісвідчить той факт, що про фінансове право як самостійну, правомочну галузь незгадують ні парламентарі, ні юристи, які за родом своєї діяльності займаютьсявирішенням практичних проблем, що за ринковими принципами мали б бути вкомпетенції фінансово-правового регулювання. Адже в своїй практичній роліфінансове право зводиться до узгодження економічних інтересів, персоніфікаторияких нерідко перебувають у гострих конфліктах і навіть у режимі жорсткогоантагонізму. Завдяки фінансовому законодавству ринкового типу і адекватнимнормам фінансового права стало б можливим сфокусувати юридичну силу держави йсуспільства на найбільш суперечливих та больових ділянках фінансової системи,забезпечуючи у такий спосіб успішний розвиток національної економіки в цілому.І саме в цьому його історичний сенс, особливе значення і гарантія того, що лишеза таких умов фінансове право перестане відчувати себе «ринковим недоростком»чи «пасинком» серед інших галузей чинної юриспруденції.
Навіть за радянських часів діюча жорстка цензурапішла на поступки і дала «добро» на запуск категорії «фінансове право» вофіційний оборот. Після цього настав період її активного наукового розроблення.Це стало серйозною передумовою для серйозних заявок щодо розуміння фінансовогоправа як окремої, самостійної галузі публічного права. Виокремлення на той часфінансового права в самостійний об’єкт дослідження означало справжню революціюв науковій думці. Адже таким чином незримо визнавалася традиція дореволюційноїросійської, західноєвропейської континентальної і та англо-американськоїнаукових правових шкіл, які стояли на об’єктивістських засадах, практично нерозділяли фінанси і фінансове право залежно від форм власності і способів господарювання.Однак, і це зрозуміло, подібне розуміння могло бути присутнім у радянськіймоделі фінансового права лише умоглядно, оскільки на державному рівні існувалиадекватні монопольному праву фінансові правовідносини.
Тобто законодавчі і нормативні акти, якіобслуговували і захищали лише інтереси держави, фактично представлялидомінантний блок фінансового права. Інерційно зазначене «статус-кво» дехтопрагне відстоювати і нині.
Після розпаду СРСР у деяких авторитетних длясвого часу учених-правознавців з’явилося зрозуміле бажання відмовитися відзвичної, а точніше — примусової ортодоксальності. Так, відомий російськийучений-правознавець С.С.Алексєєв, який користується глибокою повагою середнаукової громадськості і сьогодні, у передмові до своєї книги, що вийшла уже вперіод ринкових реформ, заявив про те, що «потрібно йти вперед шляхом істини»,демонструвати нарешті «прагнення до очищення, посильне звільнення від догм,стереотипів та комплексів, які були характерними для недавнього стану нашоїправової науки». Заради історичної об’єктивності важливо ще раз визнати, щосаме завдяки найбільш авторитетним вченим того періоду був відвойований дужеважливий плацдарм на фронті «класової боротьби», зокрема одержана свого родуіндульгенція на теоретичне життя таким багатьом загальноцивілізаційним явищам ісеред них — фінансовому праву. Переоцінити це історичне завоювання неможливо.
Але водночас, представники так званої «ринковоїхвилі», користуючись незвичною свободою для теоретичних заявок, розпочалиінтенсивно обґрунтовувати народження «нових» галузей права. Таким чином, заостаннє десятиліття з’явилося не менше півсотні галузевих різновидів, багато зяких фактично є складовими фінансового права й інших системних галузейюриспруденції. Саме останніми роками спостерігається спонтанно-стихійне«розмноження» правових галузей лише за семантичними ознаками. Без найменшогоопору і заслуженої в цьому разі критичності запускаються в понятійний обороттакі «різновиди галузей» права, як «акціонерне», «банківське», «бюджетне»,«валютне», «вексельне», «інвестиційне», «інноваційне», «кредитне»,«конкурентне», «лізингове», «податкове» та ін. Якщо подібну правотворчістьякимось чином не обмежити, то невиправдана поява так званих «галузей» правапродовжуватиметься, завдаючи відчутної шкоди чинному правознавству та юридичнійпрактиці. Фінансове право в силу своєї аморфності й слабкості «на ринку» такихгалузевих велетів, як конституційне, цивільне, адміністративне, господарське,потерпає найбільше.
Підсумовуючи викладене вище, зазначимо: ринковасистема об’єктивно вимагає і примушує, щоб до сфери регулюючою впливуфінансового права належали не лише «публічні грошові фонди», а головним чином інасамперед розмаїтий спектр фінансових ресурсів. Йдеться про те, щонаціональний фінансовий капітал формується й обертається на ринку фінансовихпослуг, ринку цінних паперів і фондовому ринку, в тому числі в різного родупохідних формах, у так званих «інститутах спільного інвестування», тобто впайових та корпоративних фондах, у формі консорціумного капіталу тощо. Ціринкові канали та форми руху фінансового капіталу розпочали теоретичнодосліджувати й практично освоювати відносно недавно, що позначається і наперспективах розвитку фінансового права.

Висновки
Підсумовуючи всевикладене вище можна зазначити:
Фінансове право — це самостiйна галузь публiчного права, що регулює суспiльнi вiдносини у сферiмобiлiзацiї, розподiлу i використання централiзованих i децентралiзованихфiнансових ресурсiв держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань iфункцiй.
Своє вираження фінансове право знаходить узаконах як нормативних актах вищої юридичної сили, інших нормативних тапідзаконних актах, постановах Кабінету Міністрів, відповідних міністерств,відомств, державних комітетів, рішеннях Національного банку, державних комісій,судових рішеннях з фінансово-правових проблем тощо.
Взагалі,фінансове право України перебуває у стадії формування, на яке впливають різнічинники: наявність залишків минулої системи (наприклад, фіскальний ухил), основтеперішнього (внутрішня незбалансованість, суперечливість норм), тенденціїрозвитку (рівність суб’єктів права усіх форм власності, посилення матеріальноївідповідальності за правопорушення в галузі фінансів), нові економічні таполітичні умови держави. Останнє поки що проявляється переважно у формінапрямків та тенденцій у розвитку фінансового права України.
 Останнє поки щопроявляється переважно у формі напрямків та тенденцій у розвитку фінансовогоправа України.
В його розвиткуможна виділити такі найбільш суттєві напрямки:
1. Змінифінансово-правових норм, що зумовлені переходом економіки до ринкових відносин.Тепер ці норми базуються на принципі рівності прав суб’єктів незалежно відформи власності і відповідно до цього – їх фінансових зобов’язань перед державоюі регіональними утвореннями, прав на захист їх законних інтересів,самостійності господарюючих суб’єктів тощо.
Слід такожвідзначити і спрямованість фінансово-правових інститутів на стимулюваннявиробництва, використання їх для регулювання економіки тощо.
2. Посиленняматеріальної (фінансової) відповідальності за правопорушення у фінансовійсфері. Це стосується також і відповідальності державних органів, які здійснюютьфінансову діяльність.
3. Спрямованістьфінансово-правового регулювання на встановлення більшого розмаїття в методахфінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Разом із тиму них ще переважує фіскальна сторона.
4. Фінансовеправо повинно відображати розвиток в Україні місцевого самоврядування. Зміни,що відбуваються в його нормах, спрямовані на розширення самостійності місцевогосамоврядування й сфери їх правового регулювання. Органи місцевогосамоврядування мають право приймати нормативні акти, які регулюють фінансовівідносини на території їхнього юрисдикції.
5. Фінансово-правовінорми, які закріплюють повноваження державних органів у галузі фінансів,повинні відображати конституційний принцип поділу влади в галузі фінансів.
Зазначенітенденції набудуть свого подальшого розвитку, незважаючи на те, що вонипотребують свого поглиблення та закріплення. При цьому потрібно враховувати йте, що розвиток фінансового права в цілому повинен відповідати нормамміжнародного права та сприяти створенню фінансової основи для їх реалізації,утвердженню прав і свобод людини.

Списоквикористаної літератури
1. Білецька Г.М., Кондратенко Н.Г.Окремі питання вирішення податкових спорів: сучасний аналіз та шляхи покращання// Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді: Збірник наукових праць /За ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. – Миколаїв: МНЦ ОНЮА, 2008. – С.31–34;
2. Ковальчук А. Ринкові перспективирозвитку фінансового права // Право України: Юридичний журнал. – 2007. – №5,С.108-112.
3. Ковальчук А. Роль і місцефінансового права за ринкових умов // Право України: Юридичний журнал. – 2007.– №2, С.45-47.
4. Кучерявенко М. Майбутнєфінансового права: невже криза // Право України: Юридичний журнал. – 2007. –№8. С.34-38.
5. Сучасний стан та перспективирозвитку фінансового права: Тези доповідей Міжнародної науково-практичноїконференції, 23–24 листопада 2007 року / Науково-дослідний інститут фінансовогоправа. – К.: ПП „Укртехнопрінт”, 2008. – Ч. 2. – 88 с.