1.Поняття, видита підстави виникнення господарських зобов’язань
Господарське зобов’язання – це зобов’язання, що виникає міжсуб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сферігосподарювання, через що один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числіборжник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чиуправлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконатироботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматисявід певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, утому числі кредитор) маєправо вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарськізобов’язання виникають з таких підстав:
господарські договори;
прийняття нормативно-правових актів, які встановлюють певніобов’язки для суб’єктів господарювання;
створення об’єктів інтелектуальної власності;
заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбанняабо збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншоїособи без достатніх на те підстав.
Термін «зобов’язання» досить часто вживається в різних значеннях.В одних випадках під ним розуміють угоду між особами, тобто договір, в інших – обов’язок,борг певної особи. Крім того, в юридичній літературі існує поняття«зобов’язальне право», котре можна визначити як сукупність правових норм, щорегулюють суспільні відносини з передавання майна, виконання робіт, наданняпослуг, відшкодування шкоди. Норми зобов’язального права – найзначніша частинацивільного законодавства. У Цивільному кодексі України (далі – ЦК) 1308 статей,з яких 706 безпосередньо присвячено зобов’язанням.
Водночас загальні положення про господарські зобов’язаннямістяться в розд. IV Господарського кодексу України (далі – ГК). Своєючергою, у ГК із 418 статей майже 100 спрямовані на правове регулюваннягосподарських зобов’язань.
Отже, є всі підстави стверджувати, що існує два інститутизобов’язального права – інститут цивільно-правових зобов’язань і інститутгосподарських зобов’язань.
Ведучи мову про господарські зобов’язання, доречно, на наш погляд,зупинитись на стислій порівняльній характеристиці цивільно-правових ігосподарських зобов’язань.
Визначення цивільно-правового зобов’язання міститься в ст. 509ЦК: зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язанавчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно,виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певноїдії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Інакше кажучи, зобов’язання встановлює юридичний зв’язок між двомасторонами: кредитором, якому належить право вимоги, і боржником, на якогопокладається обов’язок виконання. З одного боку, зміст зобов’язання може бутиреалізований, як правило, тільки через дії боржника, з другого – вирішальнезначення має надання кредиторові можливості вимагати певних дій від боржника.Якщо кожна зі сторін у зобов’язанні має одночасно і права, і обов’язки, вонавважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другоїсторони, і одночасно кредитором у тому, що перша має право вимагати від другої.У цьому полягає відмінність зобов’язальних відносин від правовідносинвласності, оскільки в останніх перш за все важлива можливість здійснення певнихдій безпосередньо власником. Зобов’язальні правовідносини передбачають передачумайна не взагалі до не визначеного кола осіб, а тільки до чітко визначенихкредиторів. Зобов’язання встановлюється між конкретними суб’єктами (боржником ікредитором), тобто має відносний характер, на відміну від абсолютного характерувідносин власності, де з однієї сторони виступає власник, а з другої – необмеженеколо осіб, які не повинні чинити перепони власнику за здійснення його прававласності.
Важливою рисою зобов’язальних відносин є також чітка визначеністьїх змісту. Боржник у кожному окремо взятому зобов’язанні повинен здійснитипевні дії або утриматися від них.
Визначення безпосередньо господарського зобов’язання наводиться вст. 173 ГК: господарським визнається зобов’язання, що виникає міжсуб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сферігосподарювання з підстав, передбачених ГК, на основі якого один суб’єкт(зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну діюгосподарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншогосуб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформаціютощо) або утриматися від певних дій,
а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагативід зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Привертає до себе увагу та обставина, що визначення господарськогозобов’язання, наведене в ст. 173 ГК, загалом відповідає визначеннюцивільно-правового зобов’язання, що міститься в ст. 509 ЦК. Зокрема, увизначенні господарського зобов’язання, як і у визначенні цивільно-правовогозобов’язання, використовуються подібні поняття: боржник і кредитор,зобов’язання вчинити певну дію на користь другої (іншої) сторони, правовимагати від боржника (зобов’язаної сторони) виконання його (її) обов’язку.Водночас визначення господарського зобов’язання має і свої відмінності, головназ яких полягає в тому, що сторонами в господарському зобов’язанні можуть бутине тільки боржник і кредитор, як це має місце й у цивільно-правовомузобов’язанні, а й зобов’язана й управнена сторона – суб’єкт господарювання інаділені господарською компетенцією органи державної влади та місцевогосамоврядування (так звані організаційно-господарські зобов’язання). Крім того,предметом господарського зобов’язання може бути обов’язок однієї зі сторінздійснити не тільки господарську дію (чи певну дію як у цивільно-правовомузобов’язанні), а й учинити певну дію саме управлінсько-господарськогохарактеру.
Основними видами господарських зобов’язань вважаютьсямайново-господарські зобов’язання та організаційно-господарські зобов’язання(ч. 2 ст. 173 ГК). Крім того, у ГК сформульовано поняттясоціально-комунальних зобов’язань (ст. 177 ГК), публічних зобов’язань (ст. 178ГК), а також господарсько-договірних зобов’язань (ст. 179 ГК).
Відповідно до ст. 175 ГК майново-господарськими визнаютьсяцивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарськихвідносин під час здійснення господарської діяльності, на підставі якихзобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторониабо утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати відзобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Отже, і цивільно-правові зобов’язання, і майново-господарськізобов’язання регулюються ЦК. Разом з тим, положення ЦК поширюються намайново-господарські зобов’язання з урахуванням особливостей, передбачених ГК.
Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути:
1) суб’єкти господарювання – господарські організації – юридичніособи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства,створені відповідно до ГК, інші юридичні особи, які здійснюють господарськудіяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України,іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність тазареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, іншівідокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці),утворені ними для здійснення господарської діяльності;
2) негосподарюючі суб’єкти – юридичні особи;
3) органи державної влади, органи місцевого самоврядування,наділені господарською компетенцією.
Різновидом майново-господарських зобов’язань єгосподарсько-договірні зобов’язання. Неодмінною ознакою господарсько-договірнихзобов’язань є чітко визначена підстава виникнення таких зобов’язань – господарськийдоговір. Відповідно до ст. 179 ГК майново-господарські зобов’язання, яківиникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання інегосподарюючими суб’єктами–юридичними особами на підставі господарськихдоговорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями. Проте варто наголосити,що ГК жодним чином не визначає поняття господарського договору, що пояснюється,на наш погляд, установленням надто широкого кола суб’єктівмайново-господарських зобов’язань і, зокрема, господарсько-договірнихзобов’язань.
На відміну від майново-господарських зобов’язань (що певною міроює подібними до цивільно-правових зобов’язань), організаційно-господарськізобов’язання є новим явищем у сучасному українському законодавстві.
Згідно зі ст. 176 ГК організаційно-господарськими визнаютьсягосподарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарськоюдіяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктоморганізаційно-господарських повноважень, на підставі яких зобов’язана сторонаповинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську(організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона маєправо вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Треба мати на увазі, що в організаційно-господарськомузобов’язанні сторонами будуть не боржник і кредитор, як у цивільно-правовому імайново-господарському зобов’язанні, а зобов’язана сторона і управнена сторона.Предметом організаційно-господарського зобов’язання буде не господарська дія, ауправлінсько-господарська (організаційна) дія.
Організаційно-господарські зобов’язання можуть виникати:
1) між суб’єктом господарювання та власником, який єзасновником даного суб’єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування,наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта;
2) між суб’єктами господарювання, які разом організовуютьоб’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цихоб’єднань чи товариств;
3) між суб’єктами господарювання в разі, якщо один з них єщодо другого дочірнім підприємством.
Одним з видів організаційно-господарських зобов’язань єсоціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання. Згідно зі ст. 177ГК суб’єкти господарювання зобов’язані за рішенням місцевої ради за рахуноксвоїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб зобмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.
За публічним зобов’язанням (ст. 178 ГК) суб’єктгосподарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документівзобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарівкожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовитиу виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності в нього такоїможливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крімвипадків, передбачених законодавством. Принагідно зауважимо, що практично такісамі положення містяться й у ст. 633 ЦК «Публічний договір».
Задача 1. Виробничий кооператив «Тандем»,ставши співзасновником товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард»,зобов’язався внести до статутного фонду товариства 200 тис. грн. До реєстраціїтовариства кооператив вніс мінімально необхідну частину вкладу, однак рештавкладу у встановлений строк кооперативом не була внесена.
Керуючись відповіднимизаконодавчими нормами, дайте обґрунтовану відповідь:
1) Яку частину вкладу вніс кооператив до статутного фонду ТОВ?
2) У який строк кооператив повинен був внести свій вклад повністю?
1. Відповідно до ст. 52Закону України «Про господарські товариства» Стаття 52. Статутний (складений)капітал товариства з обмеженою відповідальністю
У товаристві з обмеженою відповідальністюстворюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити неменше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставкимінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженоювідповідальністю.
До моменту реєстраціїтовариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов’язаний внестидо статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного вустановчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошейпідтверджується документами, виданими банківською установою.
Отже, відповідно ЗаконУкраїни «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»Відповідно до цього закону з 1 листопада розмір заробітної плати становить 744грн., то розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальнимзаробітним платам, це 74400, так як ТОВ зобов’язані внести 200 тис, то домоменту реєстрації не менше 50 відсотків вказаного в установчих документахвкладу це становить 100 тис.
2. Частина статутного капіталу,що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльностітовариства.
Задача 2. Через п’ять місяцівпісля отримання комбайнів агрофірма «Злагода» зажадала від лізингової компанії,яка відповідно до договору мала здійснювати технічне обслуговування комбайнів,проведення їх профілактичного ремонту, оскільки в одному з них мали місцеперебої у роботі двигуна. Лізингова компанія відмовилася надавати такі послугичерез несплату агрофірмою, яка посилалась на фінансову скруту, лізинговихплатежів протягом останніх трьох місяців.
Керуючись чиннимзаконодавством, дайте обгрунтовану відповідь:
1) Які права та обов’язкисторін за укладеним договором?
2) Які правові наслідкинаступають у разі порушення умов договору?
3) Чи правомірні вимогиагрофірми «Злагода»?
1. Відповідно до ст. 10закону України «Про фінансовий лізинг»
2. Лізингодавець зобов’язаний:
1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предметлізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;
2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливівластивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку дляжиття, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити допошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;
3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязівиконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу;
4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предметалізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках,передбачених законом та/або договором;
5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірваннядоговору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.
Таким чином в ст. 11 цього ж закону сказано щоЛізингоодержувач зобов’язаний:
1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно дойого призначення та умов договору;
2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязівиконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його усправному стані;
3) своєчасно сплачувати лізингові платежі;
4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу ізабезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання таутримання;
5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк іпродавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу,його поломок або збоїв у роботі;
6) письмово повідомляти про порушення строків проведення абонепроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-якіінші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, –негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після днянастання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;
7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі достроковогорозірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового поверненняпредмета лізингу – повернути предмет лізингу у стані, в якому його булоприйнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані,обумовленому договором.
3. Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингуможуть визначатися окремим договором.
Також відповідно до ст. 7 вище указаного закону про відмову віддоговору лізингу сказано що: Лізингодавець має право відмовитися від договорулізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача убезспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщолізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі тапрострочення сплати становить більше 30 днів.
Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку,встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Отже, ми бачимо що якщо б агрофірма не затримала виплати, товимоги агрофірми «Злагода» могли б бути правомірними.
Задача 3.Між ЗАТ «Пірс» тадержавним замовником було укладено Контракт на поставку продукції для державнихпотреб. ЗАТ «Пірс» виконало умови Контракту в частині виготовлення продукції іповідомило державного замовника про готовність поставити продукцію. Державнийзамовник, не зазначаючи підстав, відмовився від закупівлі продукції. ЗАТ «Пірс»реалізувало виготовлену продукцію і після цього заявило претензію державномузамовникові про відшкодування завданих збитків, в тому числі неотриманогоочікуваного прибутку. У відповідь на претензію державний замовник відмовив взадоволенні претензійних вимог на тій підставі, що ЗАТ «Пірс» реалізувалопродукцію на свій власний розсуд і об’єктивно мало можливість знайти такогоспоживача, який запропонував би ціну на продукцію не нижче тієї, що зафіксованау Контракті. ЗАТ «Пірс» звернулося з позовом до господарського суду простягнення збитків з державного замовника.
Керуючись чиннимзаконодавством, дайте обґрунтовану відповідь:
1) Яке рішення має постановитигосподарський суд?
2) Які вимоги у наведеномувипадку має заявити ЗАТ «Пірс»?
3) Яка відповідальністьдержавного замовника за відмову від закупівлі продукції, визначеної контрактомна поставку продукції для державних потреб, встановлена законодавством?
Абзац третій частини першої статті 1 в редакції Закону України «Про поставки продукції для державних потреб»
Виконавці державного замовлення – це суб’єкти господарської
діяльності України всіх форм власності, які виготовляють і
поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов
укладеного державного контракту.
Державний контракт – це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, вякому визначаються економічні і правові зобов’язання сторін ірегулюються взаємовідносини замовника і виконавця.
Отже ми бачимо з умовиКонтракту ЗАТ «Пірс» повністю виконала
Згідно ч. 3 ст. 2 закону України «Про поставки продукції для державних потреб»
Державні замовники:
здійснюють, виходячи з інтересів держави, вибір виконавців державного замовлення для укладення з ними державних контрактів шляхом проведення конкурсного відбору;
укладають з виконавцями державного замовлення державні контракти;
гарантують виконавцям державного замовлення від імені держави оплату продукції, яка поставляється для державних потреб за умовами, що визначаються державним контрактом.
2. А також в ч. 5 ст. 2 цього закону сказано що, при невиконанні державним замовником зобов’язань за державним контрактом державний замовник відшкодовує виконавцю державного замовлення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.
У випадках відмови державного замовника від закупівлі продукції, що виготовлена за державним контрактом (крім випадків, зазначених у частині четвертій цієї статті), виконавець державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замовник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов’язані з реалізацією, а у разі неможливості реалізації продукції – завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.
Тепер ми бачимо не правомірні дії з боку державного замовника.
3. Отже, в ст. 611 Цивільного кодексу України зазначено правові наслідки порушення зобов’язання
1. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки,
встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови
від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або
розірвання договору;
2) зміна умов зобов’язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
На мою думку господарський суд має задовольнити позов на користь
ЗАТ «Пірс»