Про загальнообов'язкове страхування на об'єктах підвищеної небезпеки

ПЛАН
Вступ
1Правила та порядок визначення об`єктів підвищеної небезпеки
2 Законодавче і нормативне забезпеченнястрахування
3 Суб’єкти таоб’єкти страхування
4Процедура страхування працівників та реєстраціїстрахувальників страховиком
5 Об`єкти, які підлягаютьобов`язковому страхуванню
Висновок
Література
Вступ
Значна кількість великих катастроф, що відбулися на територіїУкраїни за останній час (серед яких особливе місце займає Чорнобильська),змістила пріоритети у призначенні Цивільної оборони від захисту населення вумовах воєнного часу на захист населення від наслідків надзвичайних ситуаційтехногенного і природного характеру, від галузевого (відомчого) формування іфункціонування на функціональні (із задіянням усіх рівнів виконавчої влади)принципи формування і реагування на надзвичайні ситуації.
Прийняті за останні роки Верховною Радою України закони: «ПроЦивільну оборону України» (1999 р.), «Про захист людини під впливу іонізуючихвипромінювань» (1998 р.), «Про захист населення і територій від надзвичайнихситуацій техногенного і природного характеру» (2000 р.) чітко визначилипризначення і завдання Цивільної оборони України, відповідальність виконавчоївлади всіх рівнів щодо захисту життя і здоров’я людини від наслідківнадзвичайних ситуацій, державну важливість цієї проблеми.
Організація безпеки і захисту населення України, об’єктівекономіки і національного надбання держави повинна розглядати-пі як невід’ємначастина державного будівництва, як найважливіша функція центральних органіввиконавчої влади, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів влади.
Рівеньнаціональної безпеки не може бути достатнім, якщо у загальнодержавномумасштабі не буде вирішене завдання захисту населення, об’єктів економіки інаціонального надбання від надзвичайних ситуацій техногенного і природногохарактеру.
Доситьвагомим внеском у забезпечення життєдіяльності людини на об`єктах підвищеноїнебезпеки є обов`язкове страхування. Даний вид страхування є обов’язковим длявсіх осіб, які працюють на потенційно-небезпечних об`єктах.
1 Правила та порядок визначення об`єктів підвищеної небезпеки
Дляідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки до небезпечних речовин за їхвластивостями відносяться такі категорії речовин:
1) горючі(займисті) гази — гази, які утворюють у повітрі принормальному тиску суміші, що сприяють поширенню полум’я в детонаційному чидефлаграційному режимі або можуть горіти в повітрі в дифузійному режимі привитіканні струменем (факельне горіння), у тому числі:
горючі(займисті) стиснуті гази— гази, які знаходятьсяв апаратах, резервуарах або трубопроводах під тиском, що перевищує 0,1 МПа, іне можуть перебувати в рідкій фазі;
горючі(займисті) зріджені гази під тиском —гази, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах у рідкій фазіпід тиском, що перевищує 0,1 МПа, та при температурі, що дорівнює або перевищуєтемпературу навколишнього середовища;
горючі(займисті) кріогенне зріджені гази —гази, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах у рідкій фазіпід тиском, що дорівнює 0,1 МПа, та при температурі нижчій від температуринавколишнього середовища;
2) горючірідини — рідини з температурою спалаху, щодорівнює або менша 61 град. С у закритому тиглі або температурою спалаху, щодорівнює або менша 66 град. С у відкритому тиглі (легкозаймисті рідини згідно зГОСТ 12.1.044-89);
3) горючірідини, перегріті під тиском, — горючі рідинизгідно з ГОСТ 12.1.044-89, які знаходяться в апаратах, резервуарах аботрубопроводах під тиском при температурі, що перевищує температуру кипіння приатмосферному тиску в 1,25 і більше разів.
Якщо рідинаявляє собою суміш горючих рідин, за температуру кипіння при атмосферному тискубереться температура википання половини маси рідини. Якщо даних про такутемпературу немає, за температуру кипіння береться температура на початкукипіння суміші (фракції).
Зарозрахункову береться максимальна температура за регламентом, робочимиінструкціями або іншою технічною документацією. Якщо передбачено блокування затемпературою, за розрахункову береться температура блокування;
4) вибуховіречовини — рідкі або тверді речовини чи сумішіречовин, які під впливом зовнішніх факторів здатні швидко змінювати свійхімічний склад, а цей процес саморозповсюджуватися з виділенням великоїкількості тепла 1 газоподібних продуктів (клас 1 згідно з ГОСТ 19433-88), утому числі:
речовини абосуміші речовин, які, згораючи в режимі детонації, утворюють ударну хвилю вповітрі;
речовини абосуміші речовин, екзотермічні реакції з якими у режимі детонації, дефлаграціїабо теплового вибуху в оболонці (апараті, резервуарі, трубопроводі або вспеціальному виробі) призводять до руйнування цієї оболонки з утвореннямударної хвилі в повітрі та розкиданням уламків.
Вибуховіречовини поділяють на ініціюючі (первинні), бризантні (вторинні) тапіротехнічні.
Ініціюючі(первинні) вибухові речовини здатні під незначним впливом зовнішніх факторів(промінь вогню, тертя, слабкий удар тощо) до швидкого хімічного перетворення,що саморозповсюджується, з виділенням тепла і газоподібних продуктів.
Бризантні(вторинні) та піротехнічні вибухові речовини здатні під значним впливомзовнішніх факторів або впливом ініціюючих вибухових речовин у процесіекзотермічних реакцій до світлових, звукових, теплових та реактивних ефектів зутворенням сльозоточивих і димооутворюючих речовин;
5)речовини-окисники — речовини 5 класу небезпеки (згідноз ГОСТ 19433-88), у тому числі:
речовини, якіпідтримують горіння, викликають та/або сприяють спалахуванню інших речовин урезультаті екзотермічної окисно-відновної реакції, температура розкладання якихне перевищує 65 град. С та/або час горіння суміші окисника яких з органічноюречовиною (дубовою тирсою) не перевищує часу горіння еталонного окисника здубовою тирсою (наприклад перманганат калію, бромат калію, перхлорат каліютощо);
органічніпероксиди (речовини з двовалентною структурою кисню, які можуть вважатисяпохідними пероксиду водню).
До цієїкатегорії відносяться речовини, які підтримують процес горіння (наприкладкисень, озон, хлор, оксиди азоту та інші речовини в зрідженому стані);
6)високотоксичні та токсичні речовини — речовини, які мають властивості,зазначені в таблиці (ГОСТ 12.1.007-76).
Токсичністьречовини при пероральному впливі на тварин (дискримінуюча доза) визначенометодом фіксованої дози за рекомендаціями Конвенції про трансграничний впливпромислових аварій (1992 рік).
Довисокотоксичних відносяться речовини, які за своїми біологічними властивостямита токсичністю належать до 1 класу небезпеки, а до токсичних — речовини, які за своїми біологічними властивостями татоксичністю належать до 2 класу небезпеки згідно з ГОСТ 12.1.007-76 і12.1.005-88 та переліками граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин,затвердженими МОЗ.
У тихвипадках, коли речовину не віднесено до визначеного класу небезпеки, цездійснюється МОЗ;
7) речовини,які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів), — речовини, які мають властивості, зазначені в таблиці,згідно з Конвенцією про трансграничний вплив промислових аварій (1992 рік).
За видами аварій,що можуть статися виходячи з властивостей небезпечних речовин, та за впливомуражальних факторів цих аварій категорії небезпечних речовин об’єднуються вгрупи:
група 1(вибух) — горючі (займисті) гази, горючірідини, перегріті під тиском, ініціюючі (первинні), бризантні (вторинні) тапіротехнічні вибухові речовини, речовини-окислювачі, речовини, які вступають убурхливу реакцію з водою з виділенням горючих та/або вибухонебезпечних читоксичних газів;
група 2(пожежа) — горючі (займисті) гази, горючі рідини,горючі рідини, перегріті під тиском, речовини-окисники, а також речовини, яківступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих та/абовибухонебезпечних чи токсичних газів;
група 3(шкідливі для людей і довкілля) — високотоксичніречовини, токсичні речовини, речовини, які становлять небезпеку для довкілля(високотоксичні для водних організмів), речовини, які становлять небезпеку длядовкілля (токсичні для водних організмів) та/або можуть здійснюватидовгостроковий негативний вплив на водне середовище, а також речовини, яківступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих та/абовибухонебезпечних чи токсичних газів.
3.Індивідуальними небезпечними речовинами вважаються речовини та суміші речовин,для яких встановлено значення нормативів порогових мас, що відрізняються відзначень нормативів порогових мас тих категорій, до яких ці речовини можнавіднести за їх властивостями.
Діяцього Порядку поширюється на всіх суб’єктів господарської діяльності, увласності або користуванні яких є об’єкти, де можуть використовуватися абовиготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечніречовини (далі — потенційно небезпечні об’єкти), а також на всіх суб’єктівгосподарської діяльності, які мають намір розпочати будівництво потенційнонебезпечних об’єктів.
Вимоги цьогоПорядку не застосовуються до ідентифікації та обліку:
потенційнонебезпечних об’єктів військового призначення;
потенційнонебезпечних об’єктів, віднесених до таких у зв’язку з наявністю на нихрадіоактивних речовин;
потенційнонебезпечних об’єктів розвідки, видобутку та розробки корисних копалин,включаючи розвідку та розробку морського дна, наявність небезпечних речовин уяких обумовлена природними явищами, а їх кількість не може контролюватися;
небезпечнихречовин, що перевозяться за межами підприємства усіма видами транспортнихзасобів, крім транспортування по трубопроводах;
гідротехнічнихспоруд.
Ідентифікація об’єктівпідвищеної небезпеки
Суб’єктгосподарської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б одинпотенційно небезпечний об’єкт чи який має намір розпочати будівництво такогооб’єкта, організовує проведення його ідентифікації.
Потенційнонебезпечний об’єкт вважається об’єктом підвищеної небезпеки відповідного класуу разі, коли значення сумарної маси небезпечної або декількох небезпечнихречовин, що використовуються або виготовляються, переробляються, зберігаютьсячи транспортуються на об’єкті, перевищує встановлений норматив порогової маси.
Потенційнонебезпечним об’єктом вважається апарат або сукупність пов’язаних між собоюпотоками в технологічний цикл апаратів, об’єднаних за адміністративною та/аботериторіальною ознакою.
Потенційнонебезпечним об’єктом за адміністративною ознакою вважається структурнийпідрозділ (виробництво, цех, відділення, дільниця, тощо) суб’єкта господарськоїдіяльності.
У разі коливідстань між потенційно небезпечними об’єктами за адміністративною ознакою недосягає 500 метрів, вони вважаються одним потенційно небезпечним об’єктом.
У разі колидо складу потенційно небезпечного об’єкта за адміністративною ознакою входятьдільниці, відділення або окремі установки з небезпечними речовинами, щознаходяться на відстані понад 500 метрів одна від одної, вони вважаютьсяокремими потенційно небезпечними об’єктами.
Під часпроведення ідентифікації для кожного потенційно небезпечного об’єктарозраховується сумарна маса кожної небезпечної речовини із зазначених унормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин або кожноїнебезпечної речовини, яка за своїми властивостями може бути віднесена добудь-якої категорії або до декількох категорій небезпечних речовин згідно іззазначеними нормативами.
За сумарнумасу небезпечної речовини береться:
1) для сховищ(резервуарів) — сумарна маса небезпечної речовини,що може в них знаходитися при повному завантаженні відповідно до технологічногорегламенту, проектної або іншої документації. При цьому обов’язковозазначається, для яких обсягів речовини виконувалися розрахунки. У разі змінинорм завантаження процедура ідентифікації виконується повторно згідно звимогами цього Порядку;
2) длятехнологічних установок — максимальна сумарна маса, що можезнаходитися в апаратах і трубопроводах відповідно до технологічного регламенту,умов процесу та правил експлуатації;
3) дляобладнання колонного типу— сумарна масанебезпечної речовини при максимальному рівні рідини на тарілках. Для апаратів,у яких застосовуються наповнювачі з пористим інертним середовищем, сумарна масанебезпечної речовини визначається з урахуванням максимального обсягу вільногопростору;
4) длятрубопроводів за межами підприємства —сумарна маса небезпечної речовини в секції трубопроводу між двома запірнимипристроями і та, що може виділитися впродовж часу, встановленого для виявленнявитікання та здійснення ручного перекриття запірних пристроїв, згідно зтехнологічним регламентом та проектною документацією, а длявнутрішньозаводських трубопроводів —сумарна маса небезпечної речовини у всьому трубопроводі;
5) длязливно-наливних естакад — сумарна маса небезпечної речовини взалізничних або автомобільних цистернах. У розрахунках використовуєтьсямаксимальна ємність і максимально регламентована кількість цистерн, які можутьвстановлюватися на естакаді одночасно.
У розрахункахсумарної маси небезпечної речовини на потенційно небезпечному об’єкті може невраховуватися маса цієї речовини, що знаходиться в насосах, компресорах,фільтрах, шнекових живильниках, в інших машинах, механізмах та апаратах, якщовона не перевищує 2 відсотки нормативу порогової маси індивідуальноїнебезпечної речовини або відповідної категорії небезпечної речовини.
Процедураідентифікації вважається закінченою, якщо виявиться, що сумарна маса хоча боднієї з усіх видів небезпечних, речовин на потенційно небезпечному об’єкті,розрахована згідно з пунктами 6-8 Порядку, дорівнює або перевищує нормативпорогової маси.
У разі колиіндивідуальна небезпечна речовина відноситься за своїми властивостями також дооднієї з категорій небезпечних речовин, слід користуватися нормативом пороговоїмаси індивідуальної небезпечної речовини.
У разі колинебезпечна речовина може бути віднесена одночасно до декількох категорійречовин, слід користуватися нормативом порогової маси тієї категорії речовини,для якої він найменший.
У разі колисумарна маса жодної небезпечної речовини не перевищує нормативу порогової маси,за її властивостями визначається категорія та група, до яких вона може бутивіднесена, а також сумарна маса небезпечних речовин однієї групи.
Сумарна масанебезпечних речовин однієї групи визначається шляхом додавання величин сумарноїмаси кожної небезпечної речовини, що використовується або виготовляється,переробляється, зберігається чи транспортується на об’єкті.
У разі колинебезпечна речовина за своїми властивостями може бути віднесена до декількохгруп, сумарна маса її враховується у кожній групі, до якої вона може бутивіднесена.
У розрахункахсумарної маси небезпечних речовин однієї групи може не враховуватися масанебезпечних речовин, що знаходяться на об’єкті в обсягах не більше ніж 2відсотки порогової маси згідно з нормативами, якщо їх загальний обсяг натериторії підприємства не може призвести до великої аварії.
Порогову масунебезпечних речовин однієї групи визначають за формулою:
Q(pgr) = Sg(i): S( g(i):Q(i) )
де S — сумарна величина;
g(i) —сумарна маса небезпечної речовини, що знаходиться на об’єкті;
Q(i) —норматив порогової маси цієї небезпечної речовини.
Проводитьсярозрахунок найменшого та найбільшого значення порогової маси небезпечноїречовини згідно з нормативами.
Сумарна масанебезпечних речовин однієї групи дорівнює або перевищує її порогове значення,якщо виконується умова:
S( g(i): Q(i) ) >= 1,
Проводитьсярозрахунок найменшого та найбільшого значення порогової маси небезпечноїречовини згідно з нормативами.
У разі колисумарна маса небезпечних речовин однієї групи, що знаходяться на об’єкті,дорівнює або перевищує порогову масу, визначену відповідно до пунктів 11-13цього Порядку, процедура ідентифікації вважається закінченою і об’єктуприсвоюється відповідний клас підвищеної небезпеки.
У разі колисумарна маса небезпечних речовин, визначена відповідно до пунктів 6-8 цьогоПорядку, не перевищує нормативу порогової маси або коли сумарна масанебезпечних речовин однієї групи не перевищує порогової маси, визначеноївідповідно до пунктів 11-13 Порядку, процедура ідентифікації вважаєтьсязакінченою і потенційно небезпечний об’єкт не відноситься до об’єктівпідвищеної небезпеки за умови, що відстань від нього до місць великогоскупчення людей (житлові масиви, стадіони, кінотеатри, лікарні, школи тощо),транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливихцивільних об’єктів перевищує 500 метрів для небезпечних речовин груп 1 і 2 і1000 метрів для небезпечних речовин групи 3.
У разі колисумарна маса небезпечних речовин на потенційно небезпечному об’єкті неперевищує найменшого значення порогової маси згідно з нормативами або неперевищує порогової маси, визначеної відповідно до пунктів 11-13 цього Порядку,але відстань від цього об’єкта до місць великого скупчення людей, транспортнихмагістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільнихоб’єктів менша ніж 500 метрів для небезпечних речовин групи 1 і 2 і 1000 метрівдля небезпечних речовин групи 3, пороговою масою вважається маса небезпечнихречовин, визначена за формулою:
Q(i.k) = Q(i) x ( R(x): R(n) ) вступ. 2,
де Q(i.k) — норматив порогової маси небезпечнихречовин для потенційно небезпечних об’єктів, розташованих від місць великогоскупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєвоважливих цивільних об’єктів на відстані менше ніж 500 метрів для небезпечнихречовин групи 1 і 2 і 1000 метрів для речовин групи 3;
Q(i) —норматив порогової маси індивідуальних небезпечних речовин або категорійнебезпечних речовин, або небезпечних речовин однієї категорії чи групи,розрахований відповідно до пункту 12 цього Порядку;
R(x) —відстань від потенційно небезпечного об’єкта до місць великого скупчення людей,транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливихцивільних об’єктів
R(n) —гранична відстань, починаючи з якої проводиться перерахунок нормативу пороговоїмаси (для речовин групи 1 і 2 R(n) дорівнює 500 метрів, для речовин групи3-1000 метрів).
У разі колисумарна маса небезпечних речовин на потенційно небезпечному об’єкті,розрахована відповідно до пунктів 6-8, 11 Порядку, перевищує порогову масу,визначену відповідно до пункту 16, об’єкту присвоюється відповідний класпідвищеної небезпеки.
Суб’єктгосподарської діяльності складає повідомлення про результати ідентифікаціїоб’єктів підвищеної небезпеки за формою ОПН-1 (додаток 1) і надсилає його удвотижневий термін відповідним територіальним органам Держнаглядохоронпраці,Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки,Держекоінспекції, державної санітарно-епідеміологічної служби, Держпожбезпеки,Держархбудінспекції, а також відповідній місцевій держадміністрації або виконавчомуоргану місцевої ради (далі — уповноваженіоргани).
Дані прооб’єкти підвищеної небезпеки, які є державною або комерційною таємницею,подаються суб’єктом господарської діяльності з урахуванням вимог відповіднихнормативно-правових актів.
Місцевідержадміністрації або виконавчі органи місцевих рад публікують відомості прооб’єкти підвищеної небезпеки в регіональних друкованих засобах масовоїінформації протягом 30 днів після отримання повідомлення.
У разі зміниумов виробництва, номенклатури небезпечних речовин або їх кількості суб’єктгосподарської діяльності, у власності або користуванні якого є об’єктипідвищеної небезпеки, проводить у 6-місячний термін їх повторну ідентифікацію.
У разіпроведення повторної ідентифікації суб’єкт господарської діяльності повідомляєу двотижневий термін уповноважені органи про зміни порівняно з попередньоюідентифікацією. Інформація подається тільки за тими розділами повідомленняформи ОПН — 1, в які вносилися зміни.
Результатиідентифікації та розрахунки, на підставі яких вона проводилася, зберігаютьсясуб’єктом господарської діяльності протягом 25 років.
У разіприпинення юридичної особи (смерті фізичної особи) — суб’єкта господарської діяльності зазначені документипідлягають передачі правонаступникові (спадкоємцеві), а у разі його відсутності — до державного архіву.
У разівідчуження об’єкта підвищеної небезпеки зазначені документи передаються йогоновому власнику.
Ведення обліку об’єктів підвищеноїнебезпеки
Уповноваженіоргани ведуть облік об’єктів підвищеної небезпеки на підставі повідомлень прорезультати ідентифікації.
Державнастатистична звітність щодо об’єктів підвищеної небезпеки затверджуєтьсяДержкомстатом за поданням Держнаглядохоронпраці.
Державнийреєстр об’єктів підвищеної небезпеки веде Держнаглядохоронпраці.
Включенняоб’єкта підвищеної небезпеки до Державного реєстру об’єктів підвищеноїнебезпеки здійснюється протягом 30 робочих днів після подання суб’єктомгосподарської діяльності до територіального органу Держнаглядохоронпраціповідомлення про результати ідентифікації.
У разінадання суб’єктом господарської діяльності неповної інформації про результатиідентифікації, що передбачена повідомленням форми ОПН-І, Держнаглядохоронпраціписьмово повідомляє про це суб’єкта господарської діяльності. Реєстраціяоб’єкта підвищеної небезпеки проводиться протягом 30 робочих днів після наданнясуб’єктом господарської діяльності необхідних матеріалів.
Держнаглядохоронпраціне може не мати ги інформацію та документи, не передбачені цим Порядком.
Протягом 10робочих днів після реєстрації Держнаглядохоронпраці видає суб’єктугосподарської діяльності свідоцтво про державну реєстрацію об’єкта (об’єктів)підвищеної небезпеки (додаток 3).
Держнаглядохоронпраціпублікує до 1 березня поточного року в загальнодержавних друкованих засобахмасової інформації перелік об’єктів підвищеної небезпеки, включених доДержавного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки станом на 31 грудняпопереднього року.
Держнаглядохоронпрацірозміщує та постійно оновлює електронну версію Державного реєстру об’єктівпідвищеної небезпеки на власному веб —сайті у мережі Інтернет відповідно до Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформаціїпро діяльність органів виконавчої влади, затвердженого постановою КабінетуМіністрів України від 4 січня 2002 р. N 3 (Офіційний вісник України, 2002 р., N2, ст. 57).
Дані прооб’єкти підвищеної небезпеки, які є державною або комерційною таємницею,оприлюднюються Держнаглядохоронпраці з урахуванням вимог відповіднихнормативно-правових актів.
Виключенняоб’єкта підвищеної небезпеки з Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпекиздійснюється за рішенням Держнаглядохоронпраці на підставі звернення та усіхнеобхідних документів, які подаються суб’єктом господарської діяльності дотериторіальних органів Держнаглядохоронпраці, у разі:
проведеннязмін, що призвели до зменшення на об’єкті підвищеної небезпеки сумарної масинебезпечних речовин порівняно з найменшим нормативом порогової маси відповіднодо нормативів порогових мас або розрахованої відповідно до пунктів 12 і 16цього Порядку;
ліквідаціїабо виведення з експлуатації (списання з балансу) об’єкта підвищеної небезпеки.
Про прийнятерішення Держнаглядохоронпраці повідомляє суб’єкта господарської діяльностіписьмово протягом 30 днів після одержання відповідного звернення. У разівідмови щодо виключення об’єкта підвищеної небезпеки з Державного реєструоб’єктів підвищеної небезпеки суб’єкту господарської діяльності надаєтьсяобгрунтована відповідь.
Суб’єктигосподарської діяльності несуть відповідальність згідно із законодавством засвоєчасне, повне і достовірне проведення ідентифікації об’єктів підвищеноїнебезпеки.
1. Відомостіпро потенційно небезпечні об’єкти
Основний видвиконуваних робіт, пов’язаних з небезпечними речовинами.
Перелікосновних технологічних процесів, пов’язаних з небезпечними речовинами.
Умовиприймання і зберігання сировини.
Умовизберігання та відвантаження продукції.
Перелік основнихструктурних підрозділів.
Розташуванняосновних структурних підрозділів на майданчику (майданчиках).
Розташуванняна місцевості та відстань від потенційно небезпечних об’єктів до:
міста (міст),інших населених пунктів;
місцьвеликого скупчення людей житлові масиви, стадіони, кінотеатри, лікарні, школитощо);
промисловихоб’єктів:
транспортнихмагістралей;
природоохороннихоб’єктів;
життєвоважливих цивільних об’єктів.
2. Перелікпотенційно небезпечних об’єктів з небезпечними речовинами, виділених дляідентифікації, у тому числі тих, що ідентифіковані як об’єкти підвищеноїнебезпеки
Іншихпотенційно небезпечних об’єктів та об’єктів підвищеної небезпеки, крімзазначених, не визначено.
3. Масанебезпечних речовин, що знаходяться на потенційно небезпечних об’єктах.
Для кожногопотенційно небезпечного об’єкта, зазначеного у пункті 2, по кожномувиробництву, дільниці, установці, апарату тощо, що входять до його складу,виявлені небезпечні речовини, розрахована маса кожної небезпечної речовини,сумарна маса небезпечних речовин подається у таблиці.
4. Перелікнормативно-правових актів, нормативних документів, довідкових танауково-технічних видань, що використовувалися під час проведенняідентифікації.
5. Відомостіпро організацію, що провела ідентифікацію (заповнюється у разі проведенняідентифікації іншим суб’єктом господарської діяльності).
Повна іскорочена назва.
Юридичнаадреса.
Ідентифікаційнийкод суб’єкта господарської діяльності.
Зареєстрованийвид діяльності (код згідно з КВЕД).
Звіт склав __________ __________________________________
(посада) (підпис) (ініціалита прізвище)
_____ _____________ 200__р.
2 Законодавче і нормативне забезпечення страхування
ЦейЗакон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України прозагальнообов’язкове державне соціальне страхування визначає правову основу,економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язковогодержавного соціального страхування громадян від нещасного випадку навиробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатностіабо загибелі застрахованих на виробництві (далі — страхування від нещасного випадку).
Страхуваннявід нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державногосоціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист,охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Завданнямистрахування від нещасного випадку є:
проведенняпрофілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечнихвиробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійнимзахворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликанимумовами праці;
відновленняздоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків абопрофесійних захворювань;
відшкодуванняматеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Дія цьогоЗакону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору(контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх формвласності та господарювання (далі — підприємства), у фізичних осіб, на осіб,які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб’єктівпідприємницької діяльності.
Особи, правояких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавствомСРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникамвнаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов’язанихз виконанням ними трудових обов’язків, мають право на забезпечення пострахуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону. (Статтю 2доповнено частиною другою згідно із Законом N 2272-III від 22.02.2001)
Державагарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні віднещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Законодавствопро страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавстваУкраїни про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, цього Закону,Кодексу законів про працю України, Закону України “Про охорону праці” та іншихнормативно-правових актів.
Якщоміжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана ВерховноюРадою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавствомпро страхування від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародногодоговору.
Основнимипринципами страхування від нещасного випадку є:
паритетністьдержави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінністрахуванням від нещасного випадку;
своєчасне таповне відшкодування шкоди страховиком;
обов’язковістьстрахування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудовогодоговору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю,а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботоюсамостійно, та громадян — суб’єктів підприємницької діяльності;
наданнядержавних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
обов’язковістьсплати страхувальником страхових внесків;
формування тавитрачання страхових коштів на солідарній основі;
диференціюваннястрахового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничоготравматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;
економічназаінтересованість суб’єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;
цільовевикористання коштів страхування від нещасного випадку. 3 Суб’єкти таоб’єкти страхування
Суб’єктамистрахування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремихвипадках — члени їх сімей та інші особи,страхувальники та страховик.
Застрахованоює фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі — працівник).
Страхувальникамиє роботодавці, а в окремих випадках —застраховані особи.
Страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків навиробництві та професійних захворювань України (далі — Фонд соціальногострахування від нещасних випадків).
Об’єктомстрахування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я тапрацездатність.
Роботодавцемвідповідно до цього Закону вважається:
власникпідприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовуєнайману працю;
власникрозташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у томучислі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю,якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якогонадана Верховною Радою України.
Обов’язковомустрахуванню від нещасного випадку підлягають:
1) особи, якіпрацюють на умовах трудового договору (контракту);
2) учні тастуденти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти,залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять,коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничоїпрактики (стажування), виконання робіт на підприємствах;
3) особи, якіутримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах тазалучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на іншихпідприємствах за спеціальними договорами.
Заподіяння шкодизародку внаслідок травмування на виробництві або професійного захворюванняжінки під час її вагітності, у зв’язку з чим дитина народилася інвалідом,прирівнюється до нещасного випадку, який трапився із застрахованим. Така дитинавідповідно до медичного висновку вважається застрахованою, та до 16 років абодо закінчення навчання, але не більш як до досягнення 23 років їй подаєтьсядопомога Фонду соціального страхування від нещасних випадків. 4 Процедурастрахування працівників та реєстрації страхувальників страховиком
Длястрахування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заявипрацівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, переліченіу статті 8 Закону, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цимЗаконом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов’язаньщодо сплати страхових внесків.
Усізастраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Реєстраціястрахувальників у робочому органі виконавчої дирекції Фонду соціальногострахування від нещасних випадків провадиться:
страхувальників — юридичних осіб — удесятиденний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктапідприємницької діяльності;
страхувальників — фізичних осіб, які використовують найману працю, — у десятиденний строк після укладення трудового договору(контракту) з першим із найманих працівників.
Фактреєстрації страхувальника страховиком засвідчується страховим свідоцтвом, формаякого встановлюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Перереєстраціястрахувальників провадиться у строки, встановлені страховиком.
Особам, якіпідлягають страхуванню від нещасного випадку, видається свідоцтво прозагальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видівстрахування та є документом суворої звітності.
Порядоквидачі та зразок свідоцтва про соціальне страхування затверджуються КабінетомМіністрів України.
Страховийризик — обставини, внаслідок яких можестатися страховий випадок.
Страховимвипадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, щоспричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму заобставин, зазначених у статті 14 Закону, з настанням яких виникає правозастрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальнихпослуг.
Професійнезахворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення вперіод, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, наякому він захворів.
Нещаснийвипадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушеннянормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком.
Порушенняправил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок абопрофесійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов’язань передпотерпілим.
Фактнещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується впорядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до ЗаконуУкраїни “Про охорону праці”.
Підставою дляоплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійноїта соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідуваннянещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) завстановленими формами.
Нещаснийвипадок — це обмежена в часі подія абораптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, щосталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкодуздоров’ю або настала смерть.
Перелікобставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом МіністрівУкраїни за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчоївлади.
В окремихвипадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещаснихвипадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, невизначених передбаченим частиною другою цієї статті переліком.
Допрофесійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідокпрофесійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважновпливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних зроботою.
Перелікпрофесійних захворювань за поданням спеціально уповноваженого центральногооргану виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів України.
В окремихвипадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнатистраховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійнихзахворювань, передбаченого частиною п’ятою цієї статті, якщо на моментприйняття рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважатице захворювання професійним.5 Об`єкти, які підлягають обов`язковому страхуванню
Зростання масштабів господарської діяльності і чисельностівеликих промислових комплексів, використання у виробництві потенційнонебезпечних речовин у великих кількостях — усе це збільшує імовірністьвиникнення техногенних аварій. Найбільша кількість надзвичайних ситуацій,особливо із загибеллю людей в Україні, припадає на транспорт. Тільки в 1997 р.сталося 37,94 тис. дорожньо-транспортних аварій, у яких загинуло 6240 чоловік,травмовано 31,70 тис. чоловік.
У даний час в Україні функціонують чотири АЕС(Південноукраїнська, Запорізька, Рівненська і Хмельницька). На територіїУкраїни розташовано 6000 різних установ і організацій, діяльність яких можепризвести до утворення радіоактивних відходів.
Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їхконцентрації є:
— АЕС (накопичено 70000 м3 радіоактивних відходів);
— уранодобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5млн. тонн радіоактивних відходів);
— українське державне об’єднання «Радон» (накопичено 5000м7р);
— зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд.м3радіоактивних відходів).
На території України функціонує 1610 об’єктів господарювання,на яких зберігається чи використовується у виробничих процесах понад 283 тис.СДОР, у тому числі 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку. З них — Іступеня хімічної небезпеки — 76 об’єктів; II — 60 і III — 1134 об’єкти.
Усього в зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктівпроживає понад 20 млн. чоловік (38,5% населення країни).
320 адміністративно-територіальних одиниць (АТО) маютьступінь хімічної небезпеки, з них І ступеня — 154 АТО, II ступеня — 47 АТО,III ступеня — 108АТО.
Довжина магістральних газопроводів на території Українистановить 3,9 тис. км. їх роботу забезпечують 31 компресорна станціяперекачування нафти і 69 газових перекачувальних станцій.
Довжина продуктопроводів становить 3,3 тис. км, і весьперерахований вище технічний комплекс уже вичерпав свій ресурс, що робить цейкомплекс об’єктом підвищеної небезпеки.
Хімічно небезпечним об’єктом (ХНО) вважається об’єктгосподарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масовіураження людей, тварин і рослин сильнодіючими отруйними речовинами.
До ХНО відносяться:
— підприємства хімічної галузі промисловості, які виробляютьчи використовують СДОР;
— підприємства по переробці нафтопродуктів;
— підприємства інших галузей промисловості, яківикористовують СДОР;
— підприємства, які мають на оснащенні холодильники,водонапірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;
— залізничні станції і порти, де концентрується продукціяхімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;
— транспортні засоби, контейнери і наливні потяги,автоцистерни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпечніпродукти;
— склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин длядезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.
В зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20млн. чоловік, що становить 38,5% населення. 321 адміністративно-територіальнаодиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з них до першого ступеня відносяться154 АТО, до другого -47 АТО, до третього — 108 АТО.
Вибухонебезпечний об’єкт (ВНО) — об’єкт, на якомузберігаються, використовуються, виробляються, транспортуються речовини, щонабувають при певних умовах здатність до вибуху.
До ВНО відносяться: підприємства оборонної, нафтовидобувної,нафтопереробної, нафтохімічної, хімічної, газової, хлібо-продуктової,текстильної і фармацевтичної промисловості, склади легкозаймистих і горючихрідин, зріджених газів.
Згідно із СНІП 11-90-81, у залежності від характеристикивикористовуваних чи одержуваних у виробництві речовин і їх кількості, виробничібудівлі і склади за вибуховою, вибухопожеж-ною і пожежною небезпекоюпідрозділяються на 6 категорій.
Категорія «А» (вибухонебезпечні виробництва) включаєвиробництва, які мають горючі гази з нижньою концентраційною межею загоряння вповітрі 10% (об’ємних) і менше, рідини з температурою спалаху парів 28 °С інижче (при цьому гази і рідини можуть утворювати вибухонебезпечні сумішіоб’ємом, який перевищує 5% об’єму повітря в приміщенні), а також речовини,здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною.
Це виробництва, де застосовуються металічні натрій і калій,ацетон, сірковуглець, ефір і спирти, а також фарбувальні цехи, об’єкти знаявністю зріджених газів.
Категорія «Б» — вибухопожежні виробництва, пов’язані іззастосуванням горючих газів, нижня межа загоряння (НМЗ) яких понад 10% дообсягу повітря, рідин з температурою спалаху від 28
до 61°С включно; рідин, нагрітих в умовах виробництва дотемператури спалаху і вище; горючого пилу чи волокон, НМЗ яких 65 г/м3 і менше,за умови, що ці гази, рідини і пил можуть утворити вибухонебезпечні сумішіоб’ємом, що перевищує 5% об’єму приміщення. До цієї категорії відносятьсянасосні станції для перекачування рідин з температурою спалаху від 28 до 61 °С,виробництва с наявністю аміаку тощо.
Категорія «В» — пожежонебезпечні виробництва, пов’язані іззастосуванням рідин з температурою спалаху парів вище 61 °С; горючого пилу чиволокон, НМЗ яких понад 65 г/м3; речовин, здатних тільки горіти при взаємодії зводою, киснем чи одна з одною; твердих горючих речовин і матеріалів. До даноїкатегорії відносяться виробництва по обробці деревини, торфу, вугілля, пластмасі гуми, склади горючих і мастильних матеріалів.
Категорія «Г» — виробництва, пов’язані з обробкою негорючихречовин і матеріалів у гарячому, розпеченому чи розплавленому стані, якасупроводжується виділенням променистого тепла, іскор і полум’я, твердих, рідкихі газоподібних речовин, що спалюються чи утилізуються як паливо. До нихвідносяться цехи термообробки металу, газогенераторні станції, котельні.
Категорія «Д» — виробництва, пов’язані з обробкою негорючихречовин і матеріалів у холодному стані. Це ділянки холодної обробки металів іт.п.
Категорія «Е» — вибухонебезпечні виробництва, пов’язані іззастосуванням горючих газів без рідкої фази і вибухонебезпечного пилу у такійкількості, що вони можуть утворити вибухонебезпечні суміші об’ємом, щоперевищує 5% об’єму приміщення, у якому за умовами технологічного процесуможливий тільки вибух (без наступного горіння); речовин, здатних вибухати (безнаступного горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною. Доних відносяться ділянки електролізу води, зарядки і розрядки лужних і кислотнихакумуляторів тощо.
Висновок
Згідно з Законом «Про загальнообов’язкове державнесоціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійногозахворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 p. №1105-XIV, що був введенийв дію 1 квітня 2001 p., всі підприємства повинні реєструватися в регіональнихУправліннях виконавчої дирекції Фонду соціального страхування і отриматистрахове свідоцтво. Розмір страхових внесків залежить від встановленого для підприємствакласу професійного ризику (передбачено 20 класів). Клас професійного ризику тастраховий тариф визначає Управління виконавчої дирекції Фонду на підставіЗакону України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державнесоціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійногозахворювання, які спричинили втрату працездатності» та постанови KM України від13.09.2000 р. № 1423 «Про затвердження Порядку визначення страховихтарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державнесоціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійногозахворювання». Найбільші страхові внески, з урахуванням змін, внесенихПостановою KM України від 27.06.2003 р. № 985, становлять 13,8% (67 класризику), найменші — 0,86% (1 клас) від фактичних витрат на оплату працінайманих працівників за кожний відповідний місяць календарного року, а зурахуванням пільг внески можуть становити лише 0,2%.
Підприємства, де сталися нещасні випадки, переводяться увищий клас ризику рішенням відповідного керівного органу страхового Фонду і,відповідно, сплачують більші страхові внески. Пільги по страховим внескамскасовуються, якщо підприємство штрафується за порушення правил охорони праці.Контроль за станом травматизму і за відрахуванням страхових внесків здійснюютьстрахові експерти Фонду. Страхові виплати потерпілим виплачує страховий Фонд.Великі страхові внески погіршують матеріальне становище підприємства і змушуютьвласника дбати про стан безпеки й удосконалювати виробництво, щоб мати пільги інизький клас ризику.
Згідно з Законом «Про загальнообов’язкове соціальнестрахування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами,зумовленими народженням та похованням» працівники, а в окремих випадках ічлени їх сімей, забезпечуються в порядку державного соціального страхування:
1) допомогою по тимчасовій непрацездатності, допомогою повагітності, пологах і догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
2) допомогою з нагоди народження дитини, допомогою напоховання;
3) пенсіями по старості, по інвалідності, в разі втратигодувальника, пенсіями за вислугу років для деяких категорій працівників.
Кошти державного соціального страхування можуть витрачатисяна санаторно-курортне лікування працівників, на обслуговування профілакторіями,на дієтичне харчування.
Потимчасовій непрацездатності сума виплати може дорівнювати повному заробітку.
Література
1.   Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальнестрахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 p.
2.   Закон України «Про загальнообов’язкове соціальне страхуванняу зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовлениминародженням та похованням».
3.   Безпекажиттєдіяльності. Навчальний посібник./ Під ред. О.Н. Русака. – С. – П.: ЛТА СП,1996. – 231 с.
4.   ГубськийА.І. Цивільна оборона: підручник для вузів. – К.: Міністерство освіти, 1995. –216 с.
5.   Желібо Е.П. Безпека життєдіяльності.:Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 320 с.
6.   ЗаплотинськийВ.М. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – К., 2000. – 280 с.
7.   Джигирей В.С.,Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності.: Навчальний посібник. – Львів: Афіша,2000.
8.   Лапін В.М.Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.– 186 с.
9.   МаксимовМ.Т. Радиоактивныезагрязнения и их измерения. – М.: Энегроатомиздат, 1986.
10.  Пістун І.П. Безпека життєдіяльності.– Суми: Університетська книга, 1999 – 301 с.
11.  Шоботов В.М. Цивільнаоборона: навчальний посібник. – К., 2004. – 439 с.