Зовнішньоекономічна діяльність комерційних банків

Дипломна робота
на тему: “Зовнішньоекономічна діяльність
комерційних банків ”
План
стор.
Вступ

Розділ 1. Основи зовнішньоекономічної діяльності в Україні

1.1. Характеристика зовнішньоекономічної діяльності в Україні
5
1.2. Правові основи валютного регулювання зовнішньоекономічної діяльності
12
1.3. Ліцензування зовнішньоекономічних операцій
16
1.4. Укрексімбанк у системі банків України
21
Розділ 2. Міжнародні розрахунки, їхнє оформлення, облік, контроль і аналіз в Укрексімбанку

2.1. Характеристика Міжнародних розрахунків по експорно-імпорним операціям
28
2.2. Оформлення, облік, контроль операцій по банківському переказу
34
2.3. Оформлення, облік, контроль операцій по документарному акредитиву
46
2.4. Оформлення, облік, контроль операцій по інкасо
57
Розділ 3. Аналітична оцінка результативності різних форм міжнародних розрахунків та шляхи забезпечення ефективності їх широкого впровадження і використання в Україні

3.1. Аналіз міжнародних розрахунків; сучасний етап і напрямки підвищення прибутковості банку від їх здійснення
66
3.2. Недоліки та переваги окремих видів міжнародних розрахунків.
70
Розділ 4 Охорона праці

4.1. Атестація робочих місць
77
4.2. Труднощі нормування факторів трудової діяльності
81
4.3. Розумова працездатність та особливості її психофізіологічного забезпечення
82 Висновок
Використана література

Вступ
Полгиблення економічних реформ, розвиток фінансово-кредитної і банківської систем, введення національної валюти україни сприяли становленню і змицненню валютно ринку України.
Продовження процесу економічних перетворень, інтеграція України у світову економічну систему, вихід на міжнародні фінансові ринки, удосконалення валютного законодавства і нормативних баз сприяли тому, що розвиток валютного ринку в останні роки характеризувався: збільшенням обсягів операцій в іноземній валюті у всіх сегментах; удосконалененням його стрктури і спрямованості на дозвіл конкретних економічних і фінансових проблем суб’єктів господарювання і держави в цілому; розширенням видів валют, по яких проводяться операції на валютному ринку; відсутністю різких коливань валютних курсів; удосконаленням законодавчої і нормативної діяльності суб’єктів валютного ринку; введенням нових видів валютнимх операцій і форм розрахунків; врегулюванням діяльності нерезидентів на українському ринку і т.д.
Вихід на світовий зовнішній ринок — закономірність розвитку ринкової економіки. Діяльість підприємств на світовому ринку пов’язана з міжнародною виробничою та науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом товарів і послуг. Вона також включає вивіз капіталу в формі інвестування в іноземні підприємства і залучення іноземних інвестицій. У законодавчих актах України зовнішньоекономічна діяльність визначається як діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними що має місце як на території України, так і за її межами.
Законодавством України передбачені різні види, форми і способи міжнародних розрахунків, що здійснюють уповноважені банки, маючи відповідні на це ліцензії.
В Україні використовуються наступні форми розрахунків: банківський переказ, акредитив, інкасо.
Дипломна робота складається з чотирьох розділів, вступа і висновків.
В першому розділі згідно законодавства України розглаянуті питання що стосуються валютного регулювання.
У другому розділі на основі практичних матеріалів відділення Укрексімбанку м.Одеси розглянуто порядок оформлення, обліку і контролю операцій по міжнародних розрахунках, проведений аналіз стуктури і динаміки міжнародних розрахунків, що дозволив внести деякі рекомендації, спрямовані на удосконалення відносин з іноземними партнерами.
У третьому розділі розглядається аналітична оцінка результативності різних форм міжнародних розрахунків та шляхи забезпечення ефективності їх широкого впровадження і використання в Україні.
В четвертому розділі розглядається охорона праці на робочому місці.
При написанні роботи використовувався Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, нормативні акти Національного банку України, облікових і звітних даних відділення Укрексімбанку в м.Одеса, економічна література за даними проблемами.
Розділ 1. Основи зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
Характеристика зовнішньоекономічної діяльності в Україні.
Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічних відносин України з іноземними державами.
Конституцією, Декларацією про державний суверенітет України і Законом України «Про економічну самостійність України» установлено, що однією з основ реалізації державного суверенітету України є її самостійність при здійсненні і регулюванні зовнішньоекономічних відносин.
Зовнішньоекономічна діяльність підприємств України регулюється Законом України від 16.04.1991р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України від 23.09.1994р. «Про порядок здійснення розрахунків у зовнішньоекономічних відносинах», наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 05.10.1995р. № 75 «Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» і т.д.
Ведуче місце серед вищевказаних нормативних актів займає Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», що визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб’єктів господарської діяльності України й іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудовану на взаєминах між ними, що має місце, як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічну діяльність можуть здійснювати і фізичні особи, які тим чи іншим способом зв’язані з зовнішньоекономічною діяльністю.
Суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:
— експортери, продаючи товари іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивозом або без вивозу цих товарів через митний кордон України, українські суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють експорт товарів;
— імпортери, купуючи товари в іноземних суб’єктів господарської діяльності з перетинанням або без перетинання цими товарами митного кордону України, українські суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють імпорт товарів на територію України, включаючи покупку товарів, призначених для власного споживання установами й організаціями України, розташованими за її межами;–PAGE_BREAK–
— інвестори, ввіз або вивіз капіталу;
— фінансові посередники, комерційні банки, страхові суспільства і т.д. Основна відмінність фінансового посередника банку від посередника небанківського типу полягає в тому, що банки випускають власні зобов’язання;
— різні міжнародні організації, що здійснюють консалтингові послуги по різних питаннях.
Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівні права здійснювати які-небудь види цієї діяльності визначені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
По валютному законодавству всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності підрозділяються з погляду валютних обмежень на дві групи :
резиденти:
фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), що мають постійне місця проживання на території України, у тому числі ті, котрі тимчасово перебувають за кордоном;
юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва), з місцезнаходженням на території України, що здійснюють свою діяльність на основі законів України;
-дипломатичні, консульські, торгові й інші офіційні представництва України за кордоном, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії представництв і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницьку діяльність;
нерезиденти:
фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), що мають постійне місця проживання за межами України, у тому числі ті, котрі тимчасово перебувають на території України;
юридичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва), з місцезнаходженням за межами України. Створено і діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи й інші суб’єкти підприємницької діяльності при участі юридичних осіб і інших суб’єктів підприємницької діяльності України;
розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торгові й інші офіційні представництва, міжнародні організації і їхні філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, що не здійснюють підприємницьку діяльність на основі законів України.
Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівні права здійснювати які-небудь види цієї діяльності, визначені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Україна як держава захищає інтереси всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території.
Основні види зовнішньоекономічної діяльності передбачені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» і до них можна віднести:
експорт і імпорт товарів, капіталу і робочої сили;
надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, у тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, посередницьких, брокерських, агентських, облікових, аудиторських, юридичних і ін., що прямо не заборонені законами України, а також надання перерахованих вище послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
наукова, науково-технічна, виробнича й інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської діяльності;
міжнародні фінансові операції й операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
кредитні і розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб’єктів господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, страхових і кредитних установ за межами України;
спільна підприємницька діяльність між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб’єктів господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм власності, проведення спільних господарських операцій і спільне володіння майном як на території України так і за її межами;
підприємницька діяльність на території України, пов’язана з видачею ліцензій, патентів, ноу-хау, торгових марок і інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
організація і здійснення діяльності в області проведення виставок, аукціонів, торгів, симпозіумів, семінарів, і інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, при участі суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;
товарообмінні (бартерні) операції й інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі;
операції по покупці, продажу й обміну валюти на валютних аукціонах, орендні, у тому числі лізингові, операції;
операції на валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;
інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені законодавством України.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності одержують право на здійснення їх видів після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності в Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України. Зовнішньоекономічні договори або контракти, що є невід’ємною умовою здійснення зовнішньоекономічної діяльності, складаються відповідно до законів України і міжнародних договорів, при цьому можливо використання рекомендацій міжнародних організацій і відомих міжнародних порядків .
Структура експорту-імпорту в Україні по системі міжнародної торгової класифікації (SІТС) приведена в таблиці 1.1.
Таблица 1.1.
Структура експорту-імпорту в Україні в 1998-2000 роках по системі SITC*.
(у % від загального обсягу)
Роки
По SITC
Експорт
Імпорт
1998
0 — 1
25,38
2,60

2 — 4
3,83
56,37

3
52,28
19,76

5 — 9
18,51
21,27
1999
0 — 1
26,98
2,50

2 — 4
3,91
57,01

3
51,02
18,49

5 — 9
18,08
22,00
2000
0 — 1    продолжение
–PAGE_BREAK–
27,96
2,38

2 — 4
4,01
56,00

3
49,46
19,12

5 — 9
18,56
22,51
*SITC — System of international Trade Classification (Система міжнародної торгової класифікації):
0-1 – продовольство (продукція сільського господарства), 2-4 – сировина і матеріали, 3 – проміжна продукція, 5-9 – кінцева продукція.
Дані таблиці свідчать, що в 2000 р. домінуючими для нашої економіки були експорт проміжної продукції (49,46 %), продовольства (27,96 %) і імпорт сировини і матеріалів (56 %). Така ситуація, незважаючи на те, що після фінансової кризи удалося досягти позитивного сальдо торгового балансу, очевидно не сприяє економічному росту. Це є значущим обмежуючим фактором на найближчі 5 років.
Необхідно відзначити, що окремі види експорту й імпорту в Україні заборонені, у тому числі:
експорт із території України предметів, що складають національне багатство, історичне чи культурне надбання українського народу, обумовлене відповідно до законів України;
імпорт чи транзит яких-небудь товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди чи здоров’ю установити загрозу життю чи населення тваринного світу, чи привести до загибелі навколишнього середовища;
імпорт продукції і послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму або расової дискримінації, геноциду і т.д., що суперечать відповідним нормам Конституції України;
експорт і імпорт товарів, що здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності.
Верховна Рада України може затверджувати конкретний список товарів, експорт і імпорт яких забороняється, по представленню Кабінету Міністрів України.
Контроль за виконанням даних вимог покладається на митні органи України і Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України.
Експорт товарів забезпечує значну частину надходжень валюти в платіжному балансі України. Збільшенню експорту сприяло б приєднання України до ЄС, але для цього необхідно подбати про створення діючої конкурентноздатної ринкової економіки. Виходячи з цього, необхідно додавати всі зусилля для збільшення експорту, але не за рахунок зниження внутрішнього споживання, а за рахунок стимулювання розширення експортного виробництва. Географія товарного експорту України досить різноманітна.
Таблиця 1.2.
Географія товарного експорту України в 1999 р.
. Країна Обсяг, млн. діл. Питома вага
Росія
2905
23,0
Китай
737
5,8
Туреччина
696
5,5
Німеччина
639
5,1
Італія
550
4,4
Бєларусь
548
4,3
США
502
4,0
Польща
313
2,5
Словаччина
245
2,1
Болгарія
205
1,9
Сирія
204
1,6
Пакистан
195
1,6
Тайвань
193
1,5
Єгипет
187
1,5
Молдова
186
1,4
Чехія
171
1,4
Румунія
161
1,3
Інші
425
31,1
/Вісник НБУ, грудень 2000 р. «Роль зовнішньої торгівлі в платіжному балансі України».
На територію України дозволяється імпорт тільки тих товарів, що по своїх технічних, фармакологічних, санітарних, ветеринарних і екологічних характеристиках не порушують мінімальних умов відповідних стандартів і вимог, що діють на території України. Якщо національні стандарти відсутні, на визначений товар можуть поширюватися міжнародні або іноземні стандарти і вимоги, що діють у ведучих країнах — експортерах цих товарів. Необхідно відзначити, що всі стандарти і вимоги повинні офіційно публікуватися в загальнодоступних засобах інформації України не менш чим за 60 днів до вступу їх у дію.
До товарів, що імпортуються на територію України, застосовується національний режим їхньої сертифікації. Якщо ж здійснюється імпорт товарів, що не мають аналогів в Україні, суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює імпорт або іноземний суб’єкт господарської діяльності, що здійснює експорт, повинний пред’явити сертифікат відповідності товару міжнародним стандартам і вимогам.
Структура товарного імпорту досить проста. На Росію приходиться майже половина українського імпорту, хоча і спостерігається тенденція до його зменшення. Це зв’язано з необхідністю закуповувати велику кількість енергоносіїв у РФ, що складає 70 % російського експорту в Україну. Другим партнером України по розміру імпорту виступає Німеччина. Їхня частина в імпорті України зросла з 6.2 % у 1996 році до 8.6 % у 1999 році. Третє місце в імпорті України займають США, питома вага яких за цей же період зріс з 2.7 % до 4.0 %. Далі випливають Польща, Італія, Бєларусь, Франція, Чехія, Великобританія, Австрія, Нідерланди.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Усі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють різні по своєму роду торгові і неторгові операції, повинні погасити їх наприкінці року в цілому по країні. Якщо держава здатна погашати свої зобов’язання протягом звітного періоду, то така держава має достатній запас платоспроможності або ліквідності. Це є однією з причин різних обмежень, що вводяться в країні, на виконання валютних операцій з валютними цінностями суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Ці обмеження стосуються усіх валютних операцій, але вони по-різному співвідносяться із суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності і тісно зв’язані з валютним контролем. У цьому полягає суть валютного регулювання.
Правові основи валютного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Сучасний валютний ринок являє собою розгалужену систему механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць і іноземних валют з метою їхнього використання для обслуговування міжнародних платежів.
Найбільш істотним і функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної волі вибору і дій власника валюти. Тому ступінь зрілості валютного ринку визначається не тільки масштабами валютних операцій, але і його здатністю повною мірою реалізувати саме цю функцію.
Воля вибору суб’єктів ринку зв’язана з їхнім прагненням одержати для себе в процесі здійснення валютних операцій визначені матеріальні вигоди, виражені у відповідному доході.
Отже, валютному ринку властиві атрибути будь-якого ринку.
Невід’ємним атрибутом валютного ринку є присутність функціональних елементів його регулювання.
Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків і інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
На території України відповідно до даного Декрету діє наступний статус валюти України: валюта України є єдиним законним способом платежу на території України, що приймається без обмежень для оплати яких-небудь вимог і зобов’язань, якщо інше не передбачене Декретом або іншими актами валютного законодавства України.
Порядок ввезення, переказ через границю, а також вивіз, переказ за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України. Суми у валюті України, що були завезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно вивезені, переслані, переказані назад в Україну.
Валютними цінностями є:
валюта України — грошові знаки у виді банкнот, казначейських квитків, монет і в інших формах, що є в обігу і є законним платіжним способом на території України, а так само вилучені з обігу або такі, що підлягають обміну на грошові знаки, що є в обігу, засоби на рахунках у виді внесків у банківській і іншій кредитно-фінансовій установах на території України;
платіжні документи й інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселя, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові і банківські документи), виражені у валюті України;
іноземна валюта — іноземні грошові знаки у виді банкнот, і казначейських квитків, монет, що є в обігу і є законним платіжним способом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що підлягають обміну на грошові знаки, що є в обігу, засоби в грошових одиницях іноземних держав, що знаходяться на рахунках або вносяться в банківські й інші кредитно-фінансові установи за межами України;
платіжні документи й інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселя, акредитиви, чеки, депозитні сертифікати й інші фінансові і банківські документи)» виражені в іноземній валюті або монетарних металах.
Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави, спрямована на регламентування розрахунків і порядку здійснення угод з валютними цінностями. Країни за допомогою валютного регулювання прагнуть поставити під контроль держави валютні операції, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів і позик, ввіз, вивіз і переказ валюти за кордон і тим самим підтримувати рівновагу платіжного балансу і стійкість валюти. В міру поглиблення кризових явищ спостерігається тенденція розширення сфери валютного регулювання. У багатьох країнах установлені ліміти вивозу валюти за кордон, введена спеціальна система дозволів на надання кредитів іноземним юридичним особам і т.д. Валютне регулювання є нормативним, тобто здійснюється головним чином шляхом висновку міжнародних валютних угод і видання нормативних актів. Деякі країни зобов’язують експортерів своєї країни здавати виручені їм суми в іноземній валюті або депонувати її у визначених ситуаціях. Валютне законодавство багатьох західноєвропейських держав установлюють регламентацію національних валютних ринків. У багатьох країнах валютне законодавство передбачає установлення валютних рахунків, ліміти вивозу валюти. Необхідність валютного регулювання полягає в прагненні мінімізувати валютні ризики.
Валютні обмеження це законодавчі або адміністративні заборони, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою і валютними цінностями. Валютні обмеження є однією з форм валютної політики.
Валютні обмеження переслідують різноманітні цілі: вирівнювання платіжного балансу, підтримка валютного курсу, концентрацію валютних цінностей для рішення державних поточних і стратегічних задач.
Закон про валютне регулювання визначає лише основні положення регулювання валютної сфери. У цьому зв’язку велике значення мають нормативні акти в області валютного регулювання.
Валютна політика на Україні виявилася одним зі слабких місць у програмі економічних перетворень.
У процесі розробки програми валютного регулювання варто враховувати досягнутий рівень розвитку валютного ринку, необхідність сприяння розвитку банківсько-фінансового сектора, залежність економіки від автономного (критичного) імпорту (насамперед енергоносіїв), а звідси і необхідність усілякого стимулювання збільшення експортних надходжень і іноземних інвестицій .
Режим валютного курсу повинний передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції й інтересів експортерів. Останнє найбільш важливе для України, що не має значних іноземних інвестицій і доступу до зовнішніх кредитів, у зв’язку з чим експортери є основним джерелом іноземної валюти.
Таке регулювання повинне здійснюватися ринковими методами.
Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.
Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, про стан банківських рахунків в іноземній валюті в межах повноважень.
Органами валютного регулювання в Україні є:
Національний банк України – який здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій по здійсненню валютного контролю і є головним органом валютного контролю.
Уповноважені банки, що здійснюють контроль за валютними операціями, що виробляються резидентами і нерезидентами через ці банки.
Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що виробляються резидентами і нерезидентами на території України.
Міністерство зв’язку України здійснює контроль за дотриманням правил поштових переказів і пересилання валютних цінностей через державний кордон України.
Державний митний комітет України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через державний кордон України.
Національний банк України в сфері валютного регулювання здійснює також:
— державну валютну політику, виходячи з принципів загальної валютної політики в Україні;
— складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс;
— контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу України;
— видає обов’язкові до виконання нормативні акти по здійсненню операцій на валютному ринку України;
— робить видачу ліцензій на здійснення валютних операцій і прийняття рішень про їхнє призупинення;
— робить нагромадження, заощадження і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики.
Виходячи з цього, валютну політику держави можна розділити на дві частини: поточна і перспективна. Поточна складається в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури, а перспективна — у здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах.
Ліцензування зовнішньоекономічних операцій.
З метою підвищення надійності і стабільності банківської системи України, забезпечення захисту інтересів кредиторів, вкладників комерційних банків, з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків і банківських організацій, умови діяльності яких відповідають установленим Національним банком України обов’язковим вимогам і діяльність яких не загрожує інтересам їхніх клієнтів, проводиться ліцензування діяльності комерційних банків і організацій.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Під ліцензуванням розуміється порядок надання права на здійснення окремих або всіх банківських операцій комерційному банку, що з моменту реєстрації Національним банком України одержав статус юридичної особи.
Відповідно до Положення про порядок видачі банком ліцензії на здійснення банківських операцій, затвердженим Постановою Правління НБУ від 06.05.98р. №181 усі комерційні банки зобов’язані одержати ліцензію НБУ на ведення відповідних операцій. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції при наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку України за місцем перебування філії банку.
Національний банк України видає індивідуальні і генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, що підпадають під режим ліцензування, відповідно до операції перерахованих нижче. Основним документом, що регламентує порядок видачі ліцензій на проведення валютних операцій і здійснення контролю за їхнім неухильним дотриманням є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993р. № 15-93.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам і іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не вимагають індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальної ліцензії вимагають наступні операції:
вивіз, переказ і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком ввозу, переказу і пересилання за межі України фізичними особами — резидентами іноземної валюти на суму, обумовлену Національним банком України;
надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі;
використання іноземної валюти на території України як засіб платежу або як заставу;
розміщення валютних цінностей на рахунки і внески за межами України;
здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами-резидентами як подарунок або в спадщину.
Перелік валютних операцій, що відповідають генеральної ліцензії Національного банку України, виданих комерційним банкам.
У залежності від якості, наданих комерційним банком документів, технічних умов, кваліфікації керівників і виконавців валютних операцій, НБУ може дозволити проведення наступних операцій (усіх, або деяких з них).
1. Ведення валютних рахунків клієнтів, а саме зарахування валютних надходжень на рахунки резидентів і нерезидентів (включаючи транзитні) і списання сум перерахувань передбачені чинним законодавством.
2. Неторгові операції. Це операції по перерахуванню валютних цінностей, не зв’язаних зі здійсненням розрахунків за експорт і імпорт товарів і послуг (у тому числі видача готівки для покриття витрат особи, що виїжджають за кордон у відрядження), а також з рухом капіталу
3. Установлення кореспондентських відносин з іноземними банками, тобто банки самостійно відкривають рахунки для міжнародних розрахунків з іноземними банками. Досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій по міжнародних розрахунках. Робота через кореспондентські рахунки Центра міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки уповноважених банків.
4. Операції по міжнародних торгових розрахунках. Це операції по міжнародних розрахунках, пов’язані з експортом і імпортом товарів і послуг, відповідно до вимог діючого законодавства, інструкцій Національного банку України, уніфікованих правил і традицій міжнародної торговельної палати.
5. Операції по торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку. Це покупка і продаж іноземної валюти в наявній і безготівковій формах за власний рахунок або згідно доручення клієнтів (брокерські послуги) на міжбанківському і біржовому ринках.
6. Операції по залученню (пасивні операції) і розміщенню (активні операції) валютних засобів на внутрішньому ринку
Ці операції здійснюються з резидентами України, з обмеженнями, установленими нормативними актами Національного банку України.
Пасивні операції — це створення валютних резервів в іноземній валюті (прийом депозитів в іноземній валюті, продаж за іноземну валюту цінних паперів, емітованих резидентами України і використовуваних у національній валюті (включаючи власні цінні папери банку), одержання кредитів в іноземній валюті від інших уповноважених банків).
Активні операції — це використання створених валютних резервів (видача кредитів в іноземній валюті, покупка за іноземну валюту цінних паперів, використовуваних в національній валюті).
7. Операції по залученню (пасивні операції) і розміщенню (активні операції) валютних засобів на міжнародних ринках. Ці операції здійснюються з нерезидентами України, з обмеженнями, установленими нормативними актами Національного банку України.
Пасивні операції — це створення валютних резервів в іноземній валюті (прийом депозитів до іноземній валюті, (за винятком міжбанківських одержання кредитів в іноземній валюті).
Активні операції — це використання створених валютних резервів (видача кредитів в іноземній валюті, покупка за іноземну валюту цінних паперів, використаних у національній і іноземній валюті).
8. Валютні операції на міжнародних грошових ринках. До них відносяться депозитні і конверсійні операції (у тому числі і ф’ючерсні, якщо це не заборонено законодавством відповідних країн), особами з комерційними банками і міжнародними фінансовими організаціями — нерезидентами України.
9. Операції з монетарними металами на внутрішньому ринку. Покупка і продаж (у тому числі на термін), прийняття в депозити, відповідальне збереження, використання на умовах застави по виданий кредит монетарних металів або цінних паперів, номінал яких виражений у монетарних металах, якщо ці операції здійснюються на території України з резидентами України.
10. Операції з монетарними металами на міжнародному ринку. Покупка і продаж (у тому числі на термін), прийняття в депозити, відповідальне збереження, використання на умовах застави під виданий кредит монетарних металів або кримінальну відповідальність, відповідно до діючого законодавства України.
Дані про кількість банків, що одержали ліцензії на проведення різних операцій приведені в таблиці 1.3.
Таблиця 1.3.
Кількість банків, що одержали ліцензію
на проведення операцій у 1999 році.
№ операції Назва операції
Кількість банків, що одержали ліцензію
1
Касове обслуговування клієнтів
174
2
Перевезення грошово-валютних цінностей і інкасація коштів
46
3
Відповідальна схоронність цінностей клієнтів банку
107
4
Ведення рахунків клієнтів у грошовій одиниці України
180
5
Ведення рахунків банків-кореспондентів у грошовій одиниці України
101
6
Операції по касовому виконанню державного бюджету
6
7
Операції по касовому виконанню місцевих бюджетів
36
8
Кредитування юридичних і фізичних осіб
178    продолжение
–PAGE_BREAK–
9
Видача/одержання кредитів на МР
179
10
Факторинг
163
11
Вкладення засобів у статутні фонди інших юридичних осіб
140
12
Залучення депозитів юридичних осіб
180
13
Залучення депозитів фізичних осіб
141
14
Емісія цінних паперів
111
15
Ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті і клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України
159
16
Неторгові операції з валютними цінностями
156
17
Ведення кореспондентських рахунків в іноземній валюті
134
18
Ведення кореспондентських рахунків у грошовій одиниці України
134
19
Відкриття кореспондентських рахунків у банках України в іноземній валюті
160
Продовження таблиці 1.3.
20
Відкриття кореспондентських рахунків у банках України в грошовій одиниці України
135
21
Залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України
129
22
Залучення і розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках
102
23
Валютні операції на міжнародних ринках
67
24
Операції з банківськими металами на валютному ринку України
1
25
Операції з банківськими металами на міжнародних ринках
26
Фінансування капітальних вкладень
150
27
Видача поручительств, гарантій і т.д.
114
28
Покупка, продаж цінних паперів
128
29
Управління коштами з доручення клієнтів
160
30
Покупка, продаж державних, цінних паперів і операції з ними
174
Спеціальні санкції, що застосовуються до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення ними законодавства в сфері зовнішньоекономічної діяльності, установлені ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. № 959.
За порушення сьогодення або зв’язаних з ним законів України до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб’єктів господарської діяльності можуть бути застосовані наступні спеціальні санкції:
— накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб’єктів господарської діяльності своїх обов’язків згідно із сьогоденням або зв’язаним з ним законом України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України або рішеннями судових органів України;
— застосування до конкретних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб’єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб’єктами положень дійсного Закону щодо зазначених у ньому положень, що установлюють визначені заборони, обмеження або режиму здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави;
— тимчасове припинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення дійсного Закону або зв’язаних з ним законів України, проведення дій, що можуть нашкодити інтересам національної економічної безпеки.
Спеціальні санкції можуть застосовуватися як до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України, так і до іноземних суб’єктів господарської діяльності.
Однак на практиці фактично застосовуються дві з них – індивідуальний режим ліцензування і тимчасова зупинка зовнішньоекономічної діяльності, хоча до спеціальних санкцій відноситься ще і така санкція, як накладення штрафів.
На сьогоднішній день у законах України не передбачені конкретні випадки застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності й іноземних суб’єктів господарської діяльності штрафів як спеціальної санкції. Тому на практиці ця спеціальна санкція практично не застосовується, як така.
1.4. Укрексімбанк у системі банків України.
Для обслуговування зовнішньоекономічної діяльності в Україні значне місце приділяється Державному Експортно-Імпортному банку.
Державний експортно-імпортний банк України заснований 3 січня 1992 року у відповідність з Указом Президента України «Про створення Державного експортно-імпортного банку України» від 3.01.1992 р.
Державний експортно-імпортний банк України створений на базі Банку для зовнішньої торгівлі СРСР (Внешторгбанк) — комерційної кредитної установи, що здійснював кредитування зовнішньої торгівлі СРСР, валютні операції, розрахунки по експорту й імпорту товарів і наданню послуг, що почали свою діяльність ще в 1924 році на базі перетвореного Російського комерційного банку. Внешторгбанк СРСР протягом тривалого часу залишався єдиним акціонерним товариством на території СРСР. Внешторгбанк СРСР діяв на підставі статуту і до складу його акціонерів входили:
— Держбанк СРСР
— Міністерство фінансів СРСР
— Міністерство зовнішньої торгівлі СРСР
— Комітет Ради Міністрів СРСР по зовнішньоекономічних зв’язках
— Ингосстрах СРСР
— Міністерство морського флоту СРСР    продолжение
–PAGE_BREAK–
— Стройбанк СРСР
Зовнішньоторговельні організації:
— «Експортліс»
— «Союзпромекспорт»
— «Техпромімпорт»
— «Союзпушнина» і ін.
Банк заснований для організації банківського обслуговування українських і іноземних юридичних і фізичних осіб, проведення міжнародних і внутрішніх розрахунків, кредитування експортно-імпортних операцій, обслуговування державного зовнішнього боргу України й інших операцій відповідно до чинного законодавства України.
Таким чином, завдяки специфіці своєї діяльності (обслуговування зовнішньої торгівлі), Внешторгбанк СРСР був однією з найбільш наближених до західних стандартів комерційною структурою. Внешторгбанк СРСР за станом на 1 січня 1969 року мав близько 1200 банків-кореспондентів у більш ніж 90 країнах світу. Акціонерний капітал на 1.01.1969 склав 300 млн.руб., валюта балансу — 6,308 млн.руб. На 1.01.1969 року кредитний портфель Внешторгбанка СРСР склав 4.815 млн.руб.; притягнуті кошти – 4.625 млн. руб. Чистий прибуток Внешторгбанка СРСР у 1968 році склав 29,9 млн.руб.
З вищенаведених фактів видно, Укрексімбанк створювався на дуже солідній базі, більш того, у тільки утвореної державі Україна, що орієнтується на розширення зовнішньоторговельних зв’язків, Укрексімбанк, як своєрідний спадкоємець Внешторгбанка виявився єдиним банком, що знали за межами України, і з яким працювали західні банки. Укрексімбанку дісталася в «спадщину» і багата клієнтура, що експортує, від Внешторгбанка. Тому закономірними можна вважати результати перших років роботи банку в Україні: у 1992-1994 роках активи банку виросли приблизно в 9 разів, фонди — у 11 разів, балансовий прибуток — у 12 разів. До кінця 1994 року Укрексімбанк мав 22 філії в найбільших обласних і промислових центрах України, а число кореспондентів дорівнювало 300 у 70 країнах світу.
У 1996 р. банк продовжував удосконалення своєї кореспондентської мережі, що було викликано необхідністю поліпшення і прискорення процесу проведення розрахунків. Установлено кореспондентські відносини більш ніж з 345 банками світу. Міжнародні розрахунки банк проводив через 51 рахунок «Ностро» у вільно конвертованих валютах, відкритих у ведучих західних банках, а також через 6 рахунків у російських і білоруських карбованцях з використанням системи S.W.I.F.T.
У 1996 р. велика увага була приділена роботі з відкриття і ведення рахунків у вільно й обмежено конвертованих валютах для банків України і країн СНД. У результаті проведеної роботи загальна кількість банків-кореспондентів по рахунках «Лоро» зросло до 19, а кількість відкритих ними рахунків до 90. Широка кореспондентська мережа забезпечує Укрексімбанку гнучкість при здійсненні платежів як на Україні, так і за її межами, дозволяє проводити їх оперативно з використанням усіх форм розрахункових операцій — акредитивів, інкасо, переказів. Збільшилася кількість звертань банків країн ближнього і далекого зарубіжжя з проханням відкрити рахунки в національній валюті України.
Існуюча мережа банків-кореспондентів дозволяє банку в найкоротший термін і з найбільшою ефективністю здійснювати банківські операції не тільки з традиційними регіонами співробітництва — країнами Східної Європи, країнами СНД, але і з країнами Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Південної Америки.
Торгові зв’язки клієнтів Укрексімбанку з банками світу представлені на малюнку 1.1.
/>

Мал. 1.1. Торгові зв’язки клієнтів Укрексімбанку зі світом.
Банк у своїй діяльності керується Законом України «Про банки і банківську діяльність», іншими законодавчими актами України, нормативними актами НБУ і власним статутом.
Банк є юридичною особою, має самостійний баланс, здійснює свою діяльність на комерційній основі.
Банк здійснює операції на території України і за кордоном у відповідності з цілями своєї діяльності і Статутом .
Банк відповідає за своїми обов’язками, що належать йому майном, на яке, відповідно до законодавства України, може бути спрямоване стягнення. Банк, є державним, однак не відповідає по зобов’язаннях держави, також, як і держава Україна не відповідає по зобов’язаннях банку, за винятком окремо обумовлених випадків.
Банк може відкривати філії і представництва, як на території України, так і за кордоном, і наділяти їх правами в рамках положень Статуту.
Власні кошти банку складаються зі статутного і резервного фондів, основних фондів, амортизаційного фонду й інших фондів, створюваних за рахунок прибутку банку. Положення про порядок формування і використання фондів затверджується правлінням Укрексімбанку.
Гривневий еквівалент статутного фонду банку на 01.01.1999 р. склав 107,3 млн. грн., а на 01.01.2000 р. – 107,35 млн. грн.
В даний час це один з найбільших статутних фондів серед зареєстрованих в Україні комерційних банків. Так, наприклад, найближчими конкурентами по величині статутного фонду за станом на 01.01.2000 р. є:
АКБ «Промінвестбанк» України – 200,18 млн. грн., «Ощадний банк» — 158,00 млн. грн., КБ «Приватбанк» – 140,00 млн. грн., АПБ «Україна» – 70, 34 млн. грн., АППБ «Аваль» – 63,00 млн. грн.
На 01.01.2000 р. капітал банку (власні засоби) склав 139,08 млн. грн., доходи – 218,20 млн. грн. (9 місце серед банків України), витрати – 189,73 млн. грн. (10 місце).
Банк створює резервний фонд для забезпечення зобов’язань банку і покриття можливих збитків по своїх операціях у розмірі 25 % статутного фонду. Щорічні відрахування в резервний фонд складають не менш 5 % від суми чистого прибутку банку.
Основні фонди складаються з приналежних банку будинків, споруджень, устаткування й іншого майна, що відноситься до основних фондів.
Амортизаційний фонд створюється і використовується відповідно до законодавства України.
Інші фонди формуються за рішенням Правління Банку.
Банк здійснює операції відповідно до отриманої ліцензії НБУ.
23.06.1998 року Державний експортно-імпортний банк України одержав нову Генеральну ліцензію НБУ, на здійснення операцій, що включає наступні пункти: 1-6, 8-23, 26-30.
№ операції

Назва операції
1
Касове обслуговування клієнтів
2
Перевезення грошово-валютних цінностей і інкасація коштів
3
Відповідальне збереження цінностей клієнтів банку
4
Ведення рахунків клієнтів (резидентів) у грошовій одиниці України
5
Ведення рахунків банків-кореспондентів (резидентів) у грошовій одиниці України
6
Здійснення операцій по касовому виконанню державного бюджету України, у тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів і рахунків державних позабюджетних фондів
7
Здійснення операцій по касовому виконанню місцевого бюджету, у тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів і рахунків місцевих позабюджетних фондів
8
Видача й одержання кредитів на міжбанківському ринку
9
Кредитування юридичних і фізичних осіб, фінансовий лізинг
10
Факторинг
11
Вкладення засобів у статутні фонди інших юридичних осіб
12
Залучення депозитів юридичних осіб
13
Залучення депозитів фізичних осіб    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–
Пт. вага
Експорт усього,
у тому числі:
7926
100,00
6426
100
5911
100
Акредитиви
45
0,57
25
0,39
11
0,19
Інкасо
1
0,01
1
0,01
–
–
Переказ
7880
99,42
6400
99,60
5900
99,81
Виходячи з даної таблиці 2.1. можна зробити висновок, що при загальній тенденції зниження кількості міжнародних розрахунків по експортних операціях організацій, найбільша питома вага за 1998-2000 р. приходиться на розрахунки у формі банківського переказу.
Таблиця 2.2.
Структура міжнародних розрахунків по імпортним операціях
організацій відділення Укрексімбанку в м. Одесі за 1998-2000 р.
(шт., %)
Показники
1998 рік
1999 рік
2000 рік

Кіл
Пт. вага
Кіл
Пт. вага
Кіл
Пт. вага
Імпорт усього,
у тому числі:
5517
100,00
3614
100
3489
100
Акредитиви
12
0,22
12
0,33
27
0,77
Інкасо
5
0,09
2
0,06
2
0,06
Перекази
5500
99,69
3600
99,61
3460
99,17
За даними таблиці 2.2. видно, що в загальному обсязі міжнародних розрахунків по імпортним операціях організацій значне місце приділяється банківському переказу, однак спостерігається тенденція збільшення акредитивної форми розрахунків.
При аналізі даних таблиць 2.1 і 2.2, спостерігається значне зниження як експортних, так і імпортних операцій, що пояснюється фінансово-економічною обстановкою в країні і твердій конкуренції з боку комерційних банків, що пропонують здійснення переказних операцій через свої прямі кореспондентські рахунки «день-в-день» без стягування додаткової комісії.
Отже, у даний час найбільш розповсюдженою і дешевою формою міжнародних розрахунків є банківський переказ, що являє собою доручення одного банку іншому виплатити визначену суму на прохання і за рахунок платника іноземному одержувачу (бенефіціару).
Розрізняють два види банківського переказу:
авансовий платіж;
— по факту відвантаження товару.
Вибір валюти і форми розрахунків визначаються за узгодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.
Авансовий платіж в оплату імпорту рекомендується використовувати тільки у випадку абсолютної впевненості нашого клієнта в одержанні товару в законодавчо встановлений термін постачань (90 днів).
Платежі в оплату імпортних товарів і послуг на користь нерезидентів можуть здійснюватися через кореспондентські рахунки – Лоро і Ностро, що ведуться в Головному банку. Усі платіжні доручення, на перерахування через Лоро рахунки, оформляються на російській (українській) мові, через Ностро рахунки — тільки іноземною мовою .
Комісії і S.W.I.F.T. — витрати стягуються відповідно до тарифів банку і суми стягнених комісій вказуються в платіжному дорученні.
Гарантованою і більш дорогою формою міжнародних розрахунків є документарний акредитив. «Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів» розглядають акредитив як: « яку-небудь угоду, якби вона не була названа або визначена, відповідно до якої банк (банк-емітент), діючи на прохання і по інструкції клієнта (заявника) або його наказу, або акцептувати й оплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром, або уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати й оплатити переказні векселі (тратти), або уповноважує інший банк негоціїровать проти передбачених документів при стримуванні термінів і умов акредитиву». Тобто, це є умовним грошовим зобов’язанням банку здійснити платіж, акцепт або негоціацію тратт, або надати повноваження іншому банку на здійснення цих дій.
Виходить, в основі акредитива лежить формула — «гроші проти документів», а звідси універсальність акредитивної форми розрахунків полягає в тому, що продавцю гарантується негайна оплата відвантажених товарів або зроблених послуг, і він застрахований від неплатоспроможності або відмовлення покупця платити; покупцю — що виплачені їм засоби не пропадуть і надійдуть у розпорядження контрагента після того, як він виконає свої зобов’язання. Саме в цьому і складається перевага акредитивної форми розрахунків. Але основним її недоліком є вартість акредитива (комісійні банків за авізування, підтвердження, перевірку документів, платіж), що значною мірою і впливає на активність його використання в зовнішньоторговельних відносинах .    продолжение
–PAGE_BREAK–
Норми права, що регламентують механізм здійснення акредитивної операції, ґрунтуються на двох основних принципах, а саме на автономії акредитива і його строгого виконання.
Розрізняють такі основні види акредитивів: відкличні і безвідкличні, підтверджені і непідтверджені, трансферабельні, револьверні, покриті і непокриті, акредитиви з «червоним застереженням», резервні. Цей перелік видів акредитива не є вичерпним. У банківській практиці застосовуються й інші види акредитивів, але більшість з них є модифікацією зазначених вище видів.
Підставою для виникнення акредитивних зобов’язань є доручення платника про відкриття акредитива, що він дає банку, що його обслуговує (банк-емітент). Таке доручення є основою для виникнення інших правовідносин по акредитивній операції. Варто визначити, що форма доручення на відкриття акредитива, як правило, є типовою, і в ній повинні бути зазначені усі вимоги, передбачені Уніфікованими правилами.
Оскільки акредитив – це зобов’язання по проведенню платежів, умови акредитива є умовами виконання цих зобов’язань, тому вони повинні бути складені так, щоб з одного боку, вони давали можливість банкам без ускладнень їхній проконтролювати і перевірити документально, а з іншого боку – забезпечували б інтереси сторін, що використовують акредитивну форму розрахунків. Усі терміни, що застосовуються, повинні відповідати вимогам Уніфікованих правил, тобто варто використовувати стандартні терміни і формулювання, передбачені Уніфікованими правилами, якщо акредитив не містить інших умов. Це дає можливість заявнику акредитива включати в умови акредитива, відповідні застереження.
Уніфіковані правила вимагають від заявника не тільки чітко й у повному обсязі формулювати інструкції з відкриття і виконання акредитива, але і внесення в нього змін.
Умови і порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.
Кожен акредитив призначений для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.
Важливе значення має питання щодо терміну дії акредитива. Банк-емітент може провести платіж як негайно після надання необхідних документів, так і через деякий час (акредитиви з частковою відстрочкою платежу). Уніфіковані правила визначають термін дії акредитива, як граничний період для надання документів для оплати, акцепту, негоціації. До того ж, Уніфіковані правила вимагають, щоб «всі акредитиви передбачали дату закінчення термінів і місце надання документів для платежу, акцепту або за винятком вільної негоціації акредитива місця надання документів для негоціації».
У правовому регулюванні акредитивних відносин акредитивні документи (транспортні, страхові, комерційні рахунки й інші документи) є підставою для проведення розрахунків по документарному акредитиву. Тому в інструкціях з відкриття акредитивів, у самих акредитивах повинні бути чітко зазначені документи проти яких варто здійснити платіж, акцепт або негоціацію.
Виходить, акредитив – це фактично безпечна попередня оплата. Він є свого роду компромісом у випадку, коли покупець товару сумнівається в надійності продавця і не зважується ризикувати своїми грошима, і крім того акредитив дає можливість звести до мінімуму всі ризики, особливо в тому випадку, коли комерційні зв’язки з іноземними партнерами тільки налагоджуються.
Щ/>е одною, у даний час менш використовуваною, формою міжнародних розрахунків є інкасо, що визначено як «одержання, передача і пред’явлення до оплати векселя, чека або іншого документа банком, що інкасує, для клієнта з наступним переказом коштів на його рахунок». Інкасо — банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк із доручення свого клієнта одержує, на підставі розрахункових документів належні йому від платника за відвантажені на його адресу товарно-матеріальні цінності або зроблені послуги і зараховує ці засоби на рахунок свого клієнта в банку, тобто інкасо — це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк, зазначену суму або підтвердження того, що сума буде виплачена у встановлений термін.
В основі інкасової форми розрахунку лежить домовленість експортера зі своїм банком, що передбачає його зобов’язання передати товарно-супровідну документацію імпортеру тільки за умовами виплати останнім вартості відвантаженого товару або домовитися про це з банком, розташованим у країні імпортера.
Розрізняють два види інкасо: чисте і документарне.
Чисте інкасо означає — інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами, тобто банки обробляють тільки вексель (простий або переказний), чек або інші фінансові документи і не обробляють рахунок фактуру, коносамент, транспортну накладну й інші.
Документарне інкасо — інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами; комерційні документи, не супроводжувані фінансовими документами і являє собою своєрідний компроміс між авансовим платежем (коли покупець розраховує на експортера, що повинний відправити товар відповідно до замовлення й оплати) і торгівлею по відкритому рахунку (коли експортер розраховує на покупця, що повинний оплатити відправлений йому товар).
Важливою ознакою документарного інкасо є те, що якщо банку дана вказівка обробляти комерційні документи, до яких входить і коносамент, експортер має можливість зберегти контроль над своїм товаром, поки імпортер (покупець) не заплатить за них або не акцептує переказний вексель. Це обумовлено тим, що коносамент є документом на право власності і тому банк контролює це право на поставлені товари і має право їх передавати покупцю, після того як він виконує всі умови експортера, зазначені в інкасовому дорученні.
Існує кілька видів операцій по застосуванню документарного інкасо. Це так називані «документи проти платежу», «документи проти акцепту» і «акцепт із платежем проти документів».
Завдяки значно меншим формальним вимогам це банківська послуга є більш дешевою і гнучкою в порівнянні з документарним акредитивом. Розрахунок за інкасову форму більш вигідний імпортеру, оскільки зберігає його право власності на товар до моменту оплати розрахункових документів. Разом з тим при розрахунках документарним інкасо експортер, що відвантажує товар не може бути упевнений у тім, що покупець вчасно оплатить відвантажений товар..
Тому інкасова форма розрахунків застосовується в тому випадку, коли: експортер не сумнівається у своєму контрагенті за договором, оскільки між двома боками діють перевірені часом відносини; політичні, економічні і правові умови в країні імпортера, розглядаються як стабільні; у країні покупця немає імпортних обмежень або якщо є такі, останній завчасно одержав усі необхідні дозволи на здійснення угоди; у країні експортера немає твердих обмежень термінів здійснення розрахунків за отриманий товар.
2.2 Оформлення, облік і контроль операцій по банківському переказу.
Б/>анківський переказ – це доручення одного банку іншому виплатити визначену суму на прохання і за рахунок коштів платника іноземному одержувачу (бенефіціарові).
Підставою для банківського переказу валютних засобів за кордон є договір (контракт, угода) про зовнішньоекономічну діяльність (резидента з нерезидентом).
Зовнішньоекономічний договір (контракт) – матеріально оформлена угода двох або більш суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності і їхніх іноземних контрагентів, якщо інше не передбачено законом і міжнародним договором України, і спрямоване на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.
Договір (контракт) полягає відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» і іншими законами України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб’єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні порядки, рекомендації міжнародних органів і організацій. Договір може бути визнаний недійсним у судовому або арбітражному порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.
Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця його висновку, якщо сторони не погодили іншого, і відображаються в умовах договору.
До умов, що повинні бути передбачені в договорі (контракті) відносяться:
— найменування, номер договору (контракту), дата і місце його висновку;
— преамбула;
— предмет договору;
— кількість і якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг);
— базисні умови постачання товарів (прийому/здачі виконаних робіт або послуг);
— ціна і загальна вартість договору (контракту);
— умови платежів;
— умови здачі (прийому) товару (робіт, послуг);
— упакування і маркірування;
— форс-мажорні обставини;
— санкції і рекламації;
— арбітраж;
— юридичні адреси, поштові і платіжні реквізити сторін.
За домовленістю боків у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення співвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, схоронності торгових марок, порядок сплати податків, мита, зборів, різного роду захисних застережень, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних екземплярів договору (контракту), можливість і порядок внесення змін і доповнень у договір (контракт) та інше.
Дані контракту передбачають виставляння рахунків. До контракту можливі доповнення (додатка), де вказується, наприклад, класифікація товару. Контракт повинний бути обов’язково завізований, тобто повинні бути підписи обох сторін, відбитки печаток, тільки в цьому випадку він має міжнародну законодавчу силу. Вибір валюти і форми розрахунків визначаються за узгодженням сторін і фіксується в умовах контракту.     продолжение
–PAGE_BREAK–
Розрізняють два види банківського переказу:
— авансовий платіж;
— по факті відвантаження (постачання) товару.
Розрахунки на території України за вільно використовувану (конвертовану) валюту заборонені, і тільки при наявності в продавця ліцензії Національного банку України можна здійснювати платежі у валюті.
Платежі в оплату імпортних товарів і послуг на користь нерезидентів можуть здійснюватися через кореспондентські рахунки – лоро (1500) і ностро (1600).
1500 А – «Кореспондентські рахунки, відкриті в інших банках»
1600 П – «Кореспондентські рахунки інших банків»
Усі платіжні доручення, на перерахування через лоро рахунки, оформляються українською мовою, а платежі здійснювані через ностро рахунки, оформляються тільки іноземною мовою.
При прийнятті платіжного доручення від клієнта варто звертати увагу на те, щоб у заяві були зазначені всі необхідні реквізити, а саме:
— повне найменування банку одержувача з обов’язковою вказівкою міста, країни. Варто врахувати, що багато банків світу мають свої коди, так банки США об’єднані в єдину банківську мережу – FEDWIRE (код АВА або ROUFING), позначена дев’ятьма знаками; банки Німеччини – BLZ, позначена вісьма знаками; банки Англії – SORT CODE – чотирма знаками;
— повне найменування одержувача;
— ціль платежу з указівкою номера і дати контракту.
Якщо платіж здійснюється по факту одержання товару або надання послуг, то в банк надається вантажна митна декларація, або акт виконаних робіт (чи зроблених послуг), а в графі «деталі платежу» указується номер і дата акту.
Якщо платіж здійснюється як аванс в оплату імпорту, то в платіжному дорученні робиться позначка про це і таке платіжне доручення ставиться на 90 — денний валютний контроль.
Валютний контроль здійснюється на підставі Постанови Правління НБУ від 24.03.99р. № 136 «Про твердження інструкції про порядок здійснення контролю й одержання ліцензій по експортним, імпортним і лізинговим операціях”, що набрало сили 08.06.99 р.
При експорті продукції виторг резидентів підлягає зарахуванню на рахунок у банку не пізніше 90 календарних днів з дати оформлення вантажної митної декларації (ВМД) на продукцію, що експортується, а у випадку експорту робіт (послуг, прав інтелектуальної власності) — з моменту підписання акта або іншого документа, що підтверджує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності.
Відлік законодавчо встановленого терміну розрахунків банк починає з наступного календарного дня після оформлення ВМД або підписання акту (іншого документу).
Банк знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування виторгу по цій операції на поточний рахунок останнього.
Відлік законодавчо встановленого терміну розрахунків при здійсненні імпортних операцій резидентів банк починає з наступного календарного дня після дня здійснення авансового платежу.
Банк знімає імпортну операцію резидента з контролю після пред’явлення останнім акта (іншого документа), що доводить постачання нерезидентам продукції, виконання робіт, одержання послуг, що оплачені резидентом.
Порядок здійснення банками контролю за своєчасністю розрахунків по експортним, імпортним операціях клієнтів банку полягає в тім, що банки зобов’язані вимагати від своїх клієнтів повну інформацію про експортні, імпортні операції, розрахунки по яким останні здійснюють через ці банки.
Банк зобов’язаний при перерахуванні резидентом коштів на користь нерезидента, при надходженні від нерезидента коштів резиденту потребувати від останнього (у залежності від виду операцій) копії: договору з нерезидентом, ВМД, акта й інших документів, що підтверджують здійснення експорту (імпорту) продукції, виконання робіт (надання послуг), здійснення експорту прав інтелектуальної власності й інших документів, що необхідні банку для контролю за своєчасністю розрахунків по експортним, імпортним операціях його клієнта. Копії цих документів зберігаються в справі клієнта протягом терміну, визначеного НБУ.
Для того, щоб здійснити банківський переказ коштів за межі України, резидент повинний представити в банк відповідний пакет документів, необхідних для здійснення даного переказу. Підставою для переказу валютних засобів за кордон є договір (контракт, угода), а також виставлені рахунки або інвойси. Клієнт представляє оригінали і копії документів. Копії документів звіряються з оригіналами, після чого оригінали повертаються. У контракті перевіряють суму контракту, валюту контракту, терміни постачання товару, терміни дії контракту, предмет контракту, найменування резидента і партнера нерезидента, банківські реквізити сторін, умови платежу (аванс або за отримані товари, зроблені послуги). Якщо оплата здійснюється за отриманий товар (зроблені послуги), то надається ВМД, або акт виконаних робіт (зроблених послуг), а якщо здійснюється авансовий платіж, то підставою для переказу є виставлені рахунки або інвойси і ця імпортна операція ставиться на валютний контроль. Після перевірки законності контракту і наявності коштів на рахунку, клієнт заповнює платіжне доручення на переказ валюти. Працівник банку звіряє банківські реквізити з контрактом, списує комісію і виконує переказ. Усі перекази здійснюються через Головний банк у м. Києві. Сума переказу списується з поточного інвалютного рахунка платника і зараховується попередньо на транзитний рахунок.
Дт – 2600
Кт – 290900632, на суму переказу
2600 – “Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності”;
2909 – “Інша кредиторська заборгованість по операціях із клієнтами банку”
Підставою для відображення в обліку є меморіальний ордер, що складається в чотирьох екземплярах.
Перший екземпляр після відображення в обліку міститься в документи дня. Другий — залишається у працівника банку, що здійснює переказ, третій — в документи по кореспондентському рахунку, і останній, четвертий екземпляр до виписки з особового рахунка платника.
За переказ банк стягує комісію з поточного інвалютного рахунка в розмірі 0,2 % від суми переказу.
Дт – 2600
Кт – 3800 / на суму комісії (0,2 % від суми переказу)
3800 – «Позиція банку щодо іноземної валюти і банківських металів»
Одночасно виробляється дооцінка валютної позиції на підставі меморіального ордера.
Дт – 3801
Кт – 6110 / на еквівалент суми комісії в гривні
3801 – «Еквівалент позиції банку щодо іноземної валюти і банківських металів»
6110 – «Комісійні доходи від розрахунково-касового обслуговування клієнтів»
Так-як, відділення Укрексімбанку користається послугами системи S.W.I.F.T., то витрати за використання цієї системи оплачуються також з поточного інвалютного рахунка клієнта і зараховується на транзитний рахунок 2909.
Дт – 2600
Кт – 2909, на суму SWIFT витрат (10$)
2909 – «Інша кредиторська заборгованість по операціях із клієнтами банку»
Комісії за використання системи SWIFT накопичуються на цьому рахунку і 25 числа кожного місяця відкредитуються до Головного банку.
Дт – 2909 (субрахунок нагромадження)
Кт – 2909 (транзитний рахунок), на суму накопичених за місяць комісій.
Після зарахування суми переказу на транзитний рахунок і списання всіх комісій, відділення Укрексімбанку посилає в Головний банк доручення на переказ коштів по електронній пошті в інший іноземний банк. Якщо в дорученні не зазначений конкретний банк-кореспондент, то Головний банк вибирає банк-кореспондент, через який можна перелічити кошти, або якщо зв’язаний з ним — прямо здійснює переказ.
Дт – кореспондентський рахунок відділення Укрексімбанку (3901)
Кт – кореспондентський рахунок іноземного банку (рахунки Ностро або Лоро)
Після виконання переказу Головний банк надсилає дебетове повідомлення типу t-900 про здійснення переказу. В автоматичному режимі виробляється списання суми переказу з транзитного рахунка.
Дт – 290900632
Кт – кореспондентський рахунок відділення Укрексімбанку (3900)
3900 — «Рахунки відкриті в установах банку що знаходяться в Україні»
Бухгалтерський облік по банківському переказу показаний у виді таблиці.
Дебет    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–
Акредитиви
45
0,57
25
0,39
11
0,19
Інкасо
1
0,01
1
0,01
–
–
/>Перекази
7880
99,42
6400
99,60
5900
99,81
Імпорт усього,
у тому числі:
5517
100,00
3614
100
3489
100
Акредитиви
12
0,22
12
0,33
27
0,77
Інкасо
5
0,09
2
0,06
2
0,06
Перекази
5500
99,69
3600
99,61
3460
99,17
З таблиці 2.5. видно, що спостерігаються тенденції до скорочення кількості експортних акредитивів, що в більшому ступені пояснюється спадом виробництва й експорту в цілому по країні і до збільшення кількості імпортних акредитивів через обмеження НБУ на здійснення розрахунків між партнерами у формі банківського переказу, уведених наприкінці серпня 1999р.
Відділення Укрексімбанку в м. Одесі здійснює операції з експортними й імпортними акредитивами.
Акредитиви за імпортовані товари й отримані послуги відкриваються Укрексімбанком з доручення української організації — наказодателя акредитива.
Акредитив відкривається банком на підставі інструкцій імпортера (наказодателя), що складаються відповідно до умов контракту. У зв’язку з цим у контракті з необхідною повнотою і чіткістю повинні бути визначені всі основні умови майбутнього акредитива: вид акредитива (відкличний, безвідкличної, трансферабельний, револьверний, з підтвердженням або без підтвердження іншим банком), найменування авізуючого банку і виконуючого банку, сума акредитива, спосіб реалізації акредитива, перелік документів, наданих бенефіціаром, і їхня характеристика, терміни для надання документів, терміни відвантаження, умови страхування, сплати фрахту, банківської комісії і ін.
Українські організації надають в Укрексімбанк заяву на акредитив установленої форми в трьох екземплярах.
Укрексімбанк може відкривати акредитиви з доручення інших банків, що знаходяться на території України, за рахунок попередньо внесеного в банк валютного покриття.
Умови акредитивів, що відкриваються для розрахунків за товар, що поставляється, повинні обов’язково передбачати надання комерційного рахунка, транспортного документа, що підтверджує відвантаження товару (чи прийняття до перевезення) і страхового документа (при постачаннях на умовах СІП і СІФ).
Співробітник відділу міжнародних розрахунків, одержавши від української організації заяву на відкриття акредитива, перевіряє правильність оформлення заяви з урахуванням існуючих вимог.
Прийнята заява на відкриття акредитива виконується відділенням у наступному порядку:
перший екземпляр заяви з оцінкою про наявність забезпеченості (валютне покриття, позичка Укрексімбанку й ін.) даного акредитива і правильності підписів міститься в документи дня;
другий екземпляр заяви використовується відділенням Укрексімбанку для складання акредитива і відправляється по електронній пошті в Головний банк, потім міститься в досьє акредитива;
третій екземпляр заяви повертається організації з розпискою працівника банку про прийняття до виконання доручення про відкриття акредитива.
Сума акредитива списується з поточного або позичкового рахунка організації -наказодателя акредитива і зараховується на транзитний рахунок відділення для подальшого зарахування Головним банком на відповідний балансовий рахунок, на якому враховуються акредитиви Укрексімбанку.
Дт – 2600
Кт – 2909
2600 – « Поточні рахунки суб’єктів господарської діяльності»
2909 – «Інша кредиторська заборгованість по операціях з клієнтами банку»
Зміст умов акредитива направляється Головному банку по електронній пошті відповідно до наказу Укрексімбанку № 86 від 27.05.1994 р. Оформлення відкриття акредитива і відправлення його авізуючому банку повинно бути зроблено не пізніше, ніж через три робочих дні з дня прийому від організації заяви на відкриття акредитива .
В підтвердження відкриття акредитива співробітник Головного банку направляє у відділення Укрексімбанку електронне повідомлення про відкриття акредитива з указівкою номера акредитива і банку-кореспондента, через який був відкритий акредитив.
По кожному акредитиву Укрексімбанку в Головному банку і відділенні ведеться досьє за установленою формою. У досьє містяться всі документи і переписка, що відносяться до акредитива, а також робляться записи по оперативному обліку використання акредитива в іноземній валюті, оцінки про внесені в умови акредитива змінах, про комісії і витрати, стягнених Укрексімбанком, комісіях і витратах, сплачених іноземним банком і ін.
Відкриті акредитиви Укрексімбанку враховуються на балансовому рахунку 2602 «Кошти в розрахунках суб’єктів господарської діяльності».
Попередньо переказані іноземному банку покриття по відкритих акредитивах враховується на балансовому рахунку 1511 «Гарантовані депозити в інших банках».
Непокриті акредитиви враховуються на позабалансовому рахунку 9122 «Непокриті акредитиви».
Суми акцептованих документів з відстрочкою платежу або суми акцептованих тратт враховуються на позабалансовому рахунку 9002 «Акцепти, що представлені банком».
Працівник Головного банку перевіряє комплектність представлених по акредитиву документів і їхня відповідність умовам акредитива.
Банк повинний мати розумний термін, що не перевищує семи банківських днів, що передуєдню одержаннядокументів, для того, щоб перевірити документи і визначити, чи треба їх приймати або відмовитися від них, і щоб відповідно інформувати сторону, від якої були отримані документи.     продолжение
–PAGE_BREAK–
У випадку, коли акредитив виконується Укрексімбанком, Головний банк робить платежі по акредитиву іноземному банку відповідно до рамбурсьних інструкцій протягом 3-х робочих днів після перевірки документів або в терміни, зазначені в акредитиві. Головний банк списує виплачені по акредитиву суми з відповідних балансових рахунків і відображає по кореспондентських рахунках.
Зміна умов акредитива або дострокова ануляція (відкликання) безвідкличного акредитива, відкритого Укрексімбанком на користь іноземної фірми, провадиться за заявою організації — наказодателя акредитива. Прохання про зміни або відкликання акредитива направляється відділенням у Головний банк по електронній пошті.
Повідомлення про зміну умов акредитива або його відкликання направляється Головним банком по СВІФТу або телексу через той іноземний банк, що авізує акредитив. Акредитив підлягає закриттю після закінчення терміну для надання документів по акредитиву або після дати останнього платежу.
Належна Укрексімбанку комісія за здійснення по документарним акредитивам і телекомунікаційним витратам нараховуються відповідно до тарифів комісійної винагороди за виконання доручень клієнта.
Дт – 2600
Кт – 3800
Одночасно провадиться дооцінка валютної позиції за допомогою контррахунку 3801.
Дт – 3801
Кт — 6110
При цьому відділенням Укрексімбанку стягується тільки комісія за відкриття акредитива, всі інші суми комісійної винагороди і телекомунікаційних витрат стягуються Головним банком.
При надходженні в банк емітента всього пакета документів сума акредитива з транзитного рахунка перераховується через кореспондентський рахунок у Головний банк для подальшого здійснення платежу.
Дт – 2909
Кт – 3900
Бухгалтерські проводки по імпортному акредитиву показані у вигляді таблиці.
Дебет
Кредит
Короткий зміст операції
2600
2909
Списання суми акредитива з інвалютного поточного рахунка.
2600
3800
Списання комісії за відкриття акредитива відповідно до тарифів банку.
3801
6110
Дооцінка валютної позиції.
2909
3900
Перерахування коштів через кореспондентський рахунок у Головний банк.
Розглянувши бухгалтерський облік операцій по імпортних акредитивах, можна побачити тенденцію росту або зниження імпортних акредитивів за визначений період часу, представлену в таблиці 2.6.
Таблиця 2.6.
Кількість імпортних акредитивів за 1994 – 2000 р.
у відділенні Укрексімбанку м. Одеси.
(шт.)
Рік/Кіл
1994р.
1995р.
1996р.
1997р.
1998р.
1999р.
2000р.
Імпорт:
Акредитиви

46

16

30

21

12

12

27
Д/>
ані про кількість імпортних акредитивів показані також на малюнку 2.4.
Мал. 2.4. Динаміка імпортних акредитивів у 1994 — 2000 р.
З даної таблиці 2.6. видно, що спостерігається тенденція росту в 2000 р. імпортних акредитивів. Кількість імпортних акредитивів у 2000 р. у порівнянні з минулим роком збільшилося на 125 %. Збільшення кількості імпортних акредитивів можна пояснити обмеженнями НБУ на здійснення розрахунків між партнерами у формі банківського переказу, що введені наприкінці серпня 1999 р. Також необхідно сказати, що українські організації «змушені» використовувати акредитивну форму забезпечення виконання умов торгової угоди .
Акредитиви для розрахунків за експортовані українськими організаціями товари і зроблені послуги з доручення іноземних фірм імпортеру відкриваються іноземними банками на користь українських експортерів з візуванням через Укрексімбанк м. Києва. Умови акредитива направляються експортеру безпосередньо Головним банком, або через відділення Укрексімбанку.
Укрексімбанк при наявності повноважень від іноземного банку авізує і підтверджує акредитиви, відкриті на користь українських організацій, виступає в ролі виконуючого банку, одержує відшкодування від іноземних банків, а також здійснює переказ трансферабельних акредитивів.
Якщо умови акредитива були отримані відділенням безпосередньо з інобанку, то вони повинні бути негайно спрямовані в Головний банк для того, щоб стати на облік.
Після посвідчення дійсності акредитива і його підпорядкованості Уніфікованим правилам і звичаям для документарних акредитивів, Головний банк направляє відповідному відділенню Укрексімбанку умови акредитива з необхідними інструктивними вказівками по електронній пошті для подальшої обробки і виконання.
У цьому зв’язку відділення Укрексімбанку повинно дотримуватися наступного порядку.
Протягом 3-х робочих днів від дати одержання акредитива з Головного банку авізувати його експортеру, направивши йому письмове повідомлення з додатком копії акредитива .
Зареєструвати акредитив у журналі, у якому вказується найменування бенефіціара, сума акредитива, номер акредитива іноземного банку, номер акредитива, привласнений Головним банком, а також найменування банку-емітента.
На кожен акредитив відкривається досьє, що служить особовим рахунком і ведеться в іноземній валюті.
Облік сум отриманих акредитивів, а також виплат по них здійснюється по рахунку 9802 «Акредитиви до оплати» в іноземній валюті.
Прийняти відвантажувальні документи від бенефіціара при супровідному листі дорученні.
Перевірити наявність усіх документів, передбачених умовами акредитива, а також перевірити самі надані документи, щоб упевнитися в тому, що вони строго відповідають умовам акредитива і не суперечать один одному.
Підготувати супровідний лист в іноземний банк англійською мовою .
Нарахування комісій з акредитива здійснюється відповідно діючого Тарифу комісійної винагороди.
Отримана з Головного банку експортна виручка підлягає зарахуванню на рахунок клієнта.
Усі прохання і побажання клієнта, пов’язані з виконанням акредитива, повинні прийматися від нього в письмовій формі і передаватися в Головний банк по електронній пошті.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Умови акредитива, отримані від іноземного банку, враховуються на спеціальному позабалансовому рахунку 9802.
Дт – 9802
Кт – 9910 / на суму акредитива
9802 — «Акредитиви до оплати»
9910 – «Контр рахунок до рахунків 96-98»
При одержанні від клієнта всього пакета необхідних документів, що підтверджують відвантаження і відповідають умовам акредитива, співробітник відділу міжнародних розрахунків перевіряє правильність їхнього оформлення й у момент відсилання документів через Головний банк іноземному банку-емітенту провадиться списання з позабалансового рахунка.
Дт – 9910
Кт – 9802
Іноземний банк через Головний банк Укрексімбанку перелічує відповідну суму на рахунок українського бенефіціара.
Дт – 3900
Кт – 2603
Списання комісії з поточного рахунка клієнта.
Дт – 2600
Кт – 3800
Одночасно провадиться дооцінка валютної позиції за допомогою контррахунка 3801.
Дт – 3801
Кт – 6110
Бухгалтерський облік по експортному акредитиву показаний у виді таблиці.
Дебет
Кредит
Короткий зміст операції
9802
9910
Отримані умови акредитива враховуються на позабалансовому рахунку.
9910
9802
Списання з позабалансового рахунка при одержанні необхідних документів.
3900
2603
Зарахування коштів через кореспондентський рахунок на рахунок одержувача.
2600
3800
Списання комісії відповідно до тарифів банку.
3801
6110
Дооцінка валютної позиції.
Кількість експортних акредитивів у відділенні Укрексімбанку з кожним роком значно зменшується. Це показано в таблиці 2.7.
Таблиця 2.7.
Кількість експортних акредитивів за 1994 – 2000 р.
у відділенні Укрексімбанку м. Одеси.
(шт.)
Рік /Кіл.
1994 р.
1995р
1996р.
1997р.
1998р.
1999р.
2000р.
Експорт: Акредитиви

94

65

60

61

43

25

11
Д/>
ані про кількість експортних акредитивів показані також на малюнку 2.5.
Мал. 2.5. Динаміка експортних акредитивів у 1994 – 2000 р.
Як видно з таблиці 2.7. кількість експортних акредитивів щорічно значно знижується. Зменшення кількості експортних акредитивів пояснюється зниженням експортного виробництва в регіоні, а також тим, що основними одержувачами експортної виручки є підприємства морської інфраструктури «посередницькі організації», де акредитивна форма розрахунків не застосовується.
Оформлення, облік і контроль операцій по інкасо.
Інкасо — доручення експортера своєму банку, одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк, суму належну йому за відвантажену продукцію імпортеру на підставі розрахунково-грошових документів.
Різновидом інкасо є документарне і чисте інкасо.
Документарне інкасо — це засіб, шляхом якого банк інкасує суму, що повинен покупець, проти пред’явлення відповідних документів. При документарному інкасо одержання належних клієнту коштів, виробляється на підставі комерційних документів: транспортних, страхових і інших документів, що підтверджують відвантаження товару.
При чистому інкасо – одержання засобів здійснюється по різних грошових зобов’язаннях (чеки, векселі).
Банк виконує функції агента по грошових розрахунках між експортером і імпортером. Він пред’являє імпортеру, за вказівкою експортера або його банку, документи про відвантаження товару або наданні послуги й інкасує проти цих документів належну суму або одержує акцептований вексель.
Операції по документарному інкасо здійснюється відповідно до «Єдиних правил інкасо», опублікованими Міжнародною торговельною палатою в Парижі і ратифікованими більшістю банків. Ці Правила фіксують основні зобов’язання і права партнерів, що прибігають до способу документарного інкасо. Однак правила, так само як і визначення, що містяться в них, є обов’язковими тільки в тому випадку, якщо вони не суперечать національному, регіональному або місцевому законодавству або інструкціям, що партнери не можуть обійти.
Відповідальність банків обмежується передачею й оформленням документів проти оплати або акцептування векселя. На відміну від документарного акредитива, де банки самі несуть зобов’язання, тут вони ніяким чином не зобов’язані платити самі, якщо покупець не виконує або не в змозі виконати свої зобов’язання по оплаті. У Правилах говориться, що «банки повинні діяти сумлінно і розумно»; вони не несуть відповідальності за наслідки, що можуть виникнути в результаті обставин невизначеної сили, за затримку або втрату повідомлень або документів при їхньому пересиланні, за винятком тих випадків, коли вони самі допустили серйозне порушення.
На відміну від документарного акредитива, документарне інкасо передбачає, що продавець виконує свої зобов’язання шляхом виробництва і відвантаження товару або надання послуг, причому оплата за це не гарантується. Тому документарне інкасо рекомендується тільки в тих випадках, коли продавець і покупець підтримують відносини взаємної довіри; готовність до оплати і кредитоспроможність покупця не викликають сумніву; політична, економічна і правова обстановка в країні імпортера є стабільною; міжнародні платіжні операції країни імпортера не обмежуються, не перебувають під загрозою контролю або інших аналогічних обмежень.
Переваги документарного інкасо полягають у простоті і низькій вартості виконання операцій і в більш швидкій оплаті, у передачі безпосередньо покупцю документів і, у визначених випадках, товару після попередньої домовленості проти оплати належної суми або акцептування векселя (при необхідності, з поручительством або банківською гарантією).    продолжение
–PAGE_BREAK–
Однак, якщо покупець відмовляється прийняти документи, пошуки нового покупця або повернення товару можуть викликати значні витрати.
У даній операції (документарне інкасо), як правило, беруть участь чотири сторони: продавець/експортер, що дає доручення, або ремітент, що передає документи своєму банку і дає йому доручення про інкасування; банк-ремітент, що передає документи банку, якому доручене інкасування в країні покупця відповідно до інструкцій доручення про інкасування; банк — якому доручене інкасування, або банк-пред’явник, який здійснює інкасування сам або запитує акцептування у трасата, керуючись при цьому інструкціями, отриманими від банку-ремітента; трасат (покупець/імпортер), якому представляються документи інкасування.
Розрахунки у формі інкасо відділення Укрексімбанку в м. Одесі останнім часом здійснює досить рідко, зокрема експортні інкасо не здійснюється взагалі, а імпортні в невеликих обсягах. Тенденцію зниження по експортно-імпортних операціях документарного інкасо можна побачити в таблиці 2.8
Таблиця 2.8.
Структура експортно-імпортних операцій по документарному
інкасо у відділенні Укрексімбанку за 1996 – 2000 р.
(млн.діл.США).
Показники
1996
1997
1998
1999
2000

Кіл.
Сума
Кіл.
Сума
Кіл.
Сума
Кіл.
Сума
Кіл.
Сума
Експорт:

Інкасо
13
0,233
5
0,108
1
0,06
1
0,171
–
–
Імпорт:

Інкасо
11
0,426
22
0,377
5
0,127
2
1,125
2
0,03
Дані таблиці представлені на малюнку 2.7.
/>

Мал. 2.7. Динаміка експортно-імпортних операцій по документарному інкасо в 1996 – 2000 р.
З таблиці 2.8. видно, що спостерігається тенденція зниження експортно-імпортних операцій по документарному інкасо.
Інкасові операції по експорту товарів і послуг у 2000 р. відділення не здійснювало, тому що інкасова форма розрахунків не є гарантованою формою оплати, і експортери віддають перевагу укладати контракти, що передбачають передоплату. Характеризуючи загальний стан за 1996 – 2000 р. спостерігаємо загальну картину зниження експортного інкасо.
Також спостерігається зменшення імпортних інкасових операцій за 1996 — 2000 р., хоча кількість інкасових операцій у 2000р. залишилась на колишньому рівні в порівнянні з 1999р., але в сумарному відношенні відбувається зменшення на 1,095 млн. діл США.
Укрексімбанк у якості інкасуючого банку, виконуючи інкасові доручення іноземних банків, видає організаціям, що імпортують через границю товари й одержує послуги, комерційні документи проти одержання від них акцепту або платежу, а також одержує від цих організацій акцепт або платіж по фінансових документах.
Інкасові доручення разом з товарними й іншими документами надходять у Головний банк Укрексімбанку або безпосередньо у відділення Укрексімбанку.
Співробітник уповноваженого відділу ретельно перевіряє інкасове доручення, повноту і точність інструкцій, що містяться в ньому, а також наявність товарних і ін. документів (оригінали, дублікати), зазначених в інкасовому дорученні. Документи, що надійшли, на інкасо враховуються на позабалансовому рахунку 9830.
Дт — 9830
Кт – 9910
9830 — «Документи і цінності, прийняті на інкасо»
9910 — «Контрахунок для рахунків розділу 96 –98»
При одержанні документів для оплати співробітник уповноваженого відділу закриває позабалансовий рахунок 9830.
Дт – 9910
Кт – 9830
Кошти списуються з поточного рахунка клієнта і перераховуються в Головний банк для подальшого здійснення платежу.
А) Дт – 2600
Кт – 2909
Після одержання підтвердження від Головного банку про депонування коштів складається наступна проводка.
Б) Дт – 2909
Кт – 3900
У Головному банку кошти депонуються на рахунку 2602.
В) Дт – 3901
Кт – 2602
За здійснення інкасової операції банк із клієнта стягує комісію відповідно до діючих тарифів .
Дт – 2600
Кт – 3800     продолжение
–PAGE_BREAK–
Одночасно провадиться дооцінка валютної позиції за допомогою контррахунка 3801.
Дт – 3801
Кт – 6110
Бухгалтерський облік по імпортному інкасо відділення Укрексімбанку в м. Одесі.
Дебет
Кредит
Короткий зміст
операції
9830
9910
Документи, що надійшли, на інкасо враховуються на рахунку 9830.
9910
9830
Надходження документів до оплати.
2600
2909
Перерахування в Головний банк для депонування суми інкасо.
2909
3900
Одержання підтвердження про депонування коштів від Головного банку.
3901
2602
Депонування коштів для подальшої виплати одержувачу коштів.
2600
3800
Списання комісії в інвалюті.
3801
6110
Дооцінка валютної позиції.
Перший екземпляр інкасового доручення залишається в Укрексімбанку для контролю за оплатою (акцептом) інкасо. Другий екземпляр разом із прикладеними до нього документами видається представнику платника під розписку на першому екземплярі інкасового доручення.
При одержанні трьох екземплярів інкасового доручення третій екземпляр після відповідного оформлення повертається банку-ремітентові як підтвердження про одержання Укрексімбанком інкасових документів.
Документи по інкасо до їхнього акцепту або повної оплати знаходяться в Укрексімбанку.
Відділення Укрексімбанку здійснює контроль за своєчасною оплатою (акцептом) українськими організаціями по інкасових дорученнях, а також за своєчасним поверненням документів у випадку повного або часткового відмовлення від оплати (акцепту) інкасо. У цих цілях відділення Укрексімбанку регулярно перевіряє термінові інкасо.
При оплаті інкасового доручення організація-платник представляє у відділення Укрексімбанку заяви на переказ за установленою формою. Співробітник уповноваженого відділу перевіряє правильність оформлення представленого організацією заяви на переказ на відповідність найменування іноземного банку, номери і суми інкасо й інших даних, зазначених у заяві на переказ, з даними, що містяться в інкасовому дорученні.
Оплата інкасо повинна вироблятися в повній відповідності з вказівками іноземного банку, що містяться в інкасовому дорученні.
На підставі належним чином оформленої заяви на переказ відділення Укрексімбанку складає платіжне доручення для відправлення його по електронній пошті на виконання в Головний банк.
Після повної або часткової оплати (акцепту) інкасо відділення Укрексімбанку проставляє дату оплати (акцепту) у реєстраційному журналі; при частковій оплаті в журналі проставляється також сума платежу (акцепту).
За виконання інкасових доручень Укрексімбанк стягує комісію відповідно до діючого Тарифу комісійної винагороди Укрексімбанку. Стягування комісії провадиться одночасно з переказом платежу в оплату інкасо або при поверненні неоплачених неакцептованих документів.
Комісії і витрати по інкасо відносяться за рахунок іноземного банку, якщо в інкасовому дорученні не обговорене інше.
Відділенням Укрексімбанку здійснюється валютний контроль за надходженням товару або наданням послуг протягом 90 днів з моменту здійснення платежу в оплату інкасо.
При здійсненні операцій по інкасо відділення Укрексімбанку повинне керуватися «Уніфікованими правилами по інкасо», а також наступним порядком:
1. Документи, що підлягають інкасуванню, приймаються від клієнтів при інкасовому дорученні, що заповнюються в шести екземплярах:
— перший екземпляр — інкасове доручення Укрексімбанку іноземному банку, підписане двома уповноваженими особами направляється останньому разом з документами;
— другий екземпляр – лист-запит іноземному банку про причини затримки платежу. Зазначений екземпляр відділення Укрексімбанку разом з четвертим і з додатком копії рахунків направляють у Головний банк. Лист — запит використовується Головним банком у разі потреби звертання до іноземного банку;
— третій екземпляр – лист, з яким іноземному банку відсилається другий екземпляр коносамента;
— четвертий екземпляр є дорученням клієнта Укрексімбанку;
— п’ятий екземпляр залишається у відділенні Укрексімбанку;
— шостий екземпляр повертається клієнту з оцінкою банку про прийняття.
2. Всі інкасові доручення повинні містити відповідні реквізити: номер і дата доручення, найменування інобанку і його адреса, найменування платника і його поштова адреса, найменування української організації продавця, перелік прикладених до інкасового доручення документів, найменування і сума іноземної валюти.
3. Документи, прикладені до інкасового доручення, перевіряються з погляду відповідності їхніх реквізитів даним інкасового доручення і між собою.
4. Після перевірки й оформлення інкасового доручення і прикладених документів перший і четвертий екземпляри інкасового доручення підписуються двома уповноваженими особами відділення Укрексімбанку.
Перший екземпляр інкасового доручення разом із документами що відносяться до нього, у день прийняття документів відсилаються в інобанк.
Другий і четвертий екземпляри інкасового доручення з додатками копій рахунків направляються Головному банку при повідомленні, що повертається відділенню з оцінкою про прийняття.
5. Інкасові доручення повинні бути виписані на банки-кореспонденти Укрексімбанку.
6. За виконання інкасових доручень відділення Укрексімбанку стягує комісії відповідно до діючого Тарифом комісійної винагороди.
7. Контроль за надходженням експортного виторгу здійснює Головний банк.
8. Усі прохання клієнта, що стосуються конкретного інкасо повинні прийматися від клієнтів у письмовому виді і передаватися в Головний банк по електронній пошті.
Документи прийняті на інкасо попередньо враховуються на рахунку 9831.
Дт – 9831
Кт – 9910
9831 – «Документи і цінності, відіслані на інкасо».
При здійсненні експортного інкасо співробітник уповноваженого відділу робить списання комісії з поточного рахунку клієнта відповідно до тарифів, установленими банком.
Дт – 2600
Кт – 3800
Одночасно з цією проводкою провадиться дооцінка валютної позиції з використанням контррахунка 3801.
Дт – 3801
Кт – 6110
Кошти приходять на рахунок одержувача у виді звичайного переказу (експортної виручки: 50 % із коштів, що надійшли, підлягають зарахуванню на поточний рахунок клієнта, а 50 % — обов’язковий продаж).
Дт – 3900
Кт – 2603    продолжение
–PAGE_BREAK–
Бухгалтерський облік показаний у вигляді таблиці.
Дебет
Кредит
Короткий зміст операції
9831
9910
Документи відправлені на інкасо.
2600
3800
Списання комісії за відкриття інкасо.
3801
6110
Дооцінка валютної позиції.
9831
9910
Документи прийняті на інкасо.
3900
2603
Надходження експортного виторгу на рахунок одержувача.
9910
9831
Списання з позабалансового обліку документів після одержання клієнтом експортного виторгу.
Розділ 3 Аналітична оцінка результативності різних форм міжнародних розрахунків та шляхи забезпечення ефективності їх широкого впровадження і використання в Україні
3.1. Аналіз міжнародних розрахунків;
сучасний етап і напрямки підвищення прибутковості банку від їх здійснення
Відділення Державного Експортно-імпортного банку України в м. Одесі, як суб’єкт господарської діяльності, виконує широкий спектр операцій спрямованих на одержання максимального прибутку.
Міжнародні розрахунки у формі документарного акредитива, документарного інкасо і банківського переказу, як і інші операції відділення Державного Експортно-імпортного банку України в м. Одесі приносять доход і впливають на результат діяльності банку.
Динаміка міжнародних розрахунків відділення Укрексімбанку в м. Одесі 1994 – 2000р. показана в таблиці 2.9.
Таблиця 2.9.
Стан міжнародних розрахунків у відділенні Укрексімбанку
у м. Одесі за 1994-2000 р.
(шт.)
Показники
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
Експорт:

Акредитиви
94
65
60
61
45
25
11
Інкасо
41
50
13
5
1
1
—
Перекази
11254
10960
9815
8428
7880
6400
5900
Імпорт:

Акредитиви
46
16
30
21
12
12
27
Інкасо
13
6
11
22
5
2
2
Перекази
7320
7212
6945
6117
5500
3600
3460
Слід зазначити, що за даними таблиці 2.9. можна зробити висновок про прогресуюче зниження використання в господарській діяльності міжнародних форм розрахунків. Це пояснюється фінансово-економічною обстановкою в країні і твердій конкуренції з боку комерційних банків, що пропонують здійснення переказних операцій по більш низьким тарифним ставкам.
Серед українських підприємств цієї формі розрахунків надають перевагу експортери, що поставляють свою продукцію в країни, що розвиваються, в основному Індію, Шрі-Ланку, Пакистан, Іран і ін., законодавство яких обмежує застосування прямого переказу; підприємства, «вимушені” використовувати акредитивну форму по вимозі покупця їх товару для забезпечення умов торгової угоди.
За даними таблиці 2.9. спостерігається тенденція до скорочення кількості експортних акредитивів, що в більшому ступені пояснюється падінням виробництва й експорту в цілому. Кількість імпортних акредитивів за останній рік збільшилося через обмеження Національного банку України на здійснення розрахунків між партнерами у формі банківського переказу, уведених наприкінці серпня 1999 року.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Інкасова форма розрахунків, як видно з представлених у таблиці 2.9. даних, використовується вкрай рідко, що обумовлено недостатністю гарантій при використанні даної форми розрахунків по обидва боки, і експортери надають перевагу укладанню контрактів, що передбачають передоплату. Тому документарне інкасо рекомендується тільки в тих випадках, коли продавець і покупець довіряють один одному, а також кредитоспроможність покупця не викликає сумніву.
Основними перспективами роботи відділення є підвищення якості виконуваних міжнародних операцій, а також активізація роботи з залучення нових клієнтів на обслуговування у відділення для збільшення прибутковості від проведених операцій.
Динаміка отриманого доходу відділу міжнародних розрахунків відділення Укрексімбанку в м. Одесі за 1998 і 1999 р. представлена в таблиці 2.10.
Таблиця 2.10.
Динаміка отриманого доходу відділу міжнародних розрахунків
у 1998 – 1999 р.
(грн.)
Види здійснюваних відділом операцій

Доход за 1998 рік

Доход за 1999 рік
Динаміка росту або зниження
( +, -)
Переказні й інкасові операції
598819,13
412865,07
— 185954,06
Акредитивні операції
39658,69
23321,35
— 16337,34
З дані таблиці 2.10. видно, що спостерігається тенденція зниження доходів по усіх формах міжнародних розрахунків. Це порозумівається зниженням обсягів вироблених розрахунків через нестабільність економіки країни і загального зниження виробництва.
Структура комісійних доходів відділення по операціях на валютному ринку в загальній структурі доходів представлена в таблиці 2.11.
Таблиця 2.11.
Структура доходів відділення Укрексімбанку в м.Одесі
за січень-березень 2001 року.
( у %)

січень
лютий
березень
Доходи:
100,00
100,00
100,00
Процентні:
52,30
49,00
51,18
по кредитах
16,30
14,81
17,17
по операціях з філіями
36,00
34,18
34,01
по операціях з цінними паперами
–
–
–
Комісійні:
27,93
50,67
53,96
РКО
17,14
30,93
30,16
операції на МВР*
10,78
19,74
23,80
Результат від торгових операцій
19,77
0,27
— 5,15
Інші доходи
–
0,06
0,01
* — у тому числі комісія від банківського переказу, акредитива, інкасо.
Як видно з таблиці 2.11., частка процентних доходів відділення Укрексімбанку в м. Одесі перевищує частку комісійних доходів (куди входять комісії від операцій по банківському переказу, акредитиву, інкасо) у загальному обсязі доходів за зазначений період. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що частка доходу по операціях на МВР у загальній структурі доходів невелика і до того ж постійно мінлива, що в значній мірі залежить від активності клієнтів у тім або іншому місяці.
С/>
ередній доход по операціям здійсненим відділенням за 1 квартал 2001 р. і середня частка доходів від операцій на валютному ринку в загальному обсязі доходів представлена на малюнку 2.8.
Мал. 2.8. Середній доход відділення Укрексімбанку за 2001 р.
Як видно з малюнка 2.8. частка доходів від операцій на валютному ринку, у тому числі комісійні від операцій по міжнародних розрахунках, складає ¼ частина всіх доходів відділення.
Значне місце в процесі утворення реальних ринкових відносин господарювання в Україні приділяється питанням удосконалення механізмів проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Форми зовнішньоторговельних розрахунків, розроблені міжнародною практикою, у своєму роді є захисними засобами від валютних ризиків і відрізняються між собою механізмом, ступенем гарантованості і формою участі в банківських розрахунках. В даний момент в Україні, найбільш розповсюдженими формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо і банківський переказ. У світовій практиці існують і інші форми розрахунків, що на відміну від вищевказаних не одержали належного поширення в зовнішньоекономічній діяльності України.
Необхідно відзначити, що рівень правового регулювання розрахункових відносин у господарсько-правовій сфері не відповідає повною мірою рівню соціально-економічного розвитку українського суспільства. Деякі нормативно-правові акти, такі як, наприклад, Цивільний кодекс України, коштують окремо від правової регламентації соціально-економічних явищ і мають на сучасному етапі не інструментальну, а історичну цінність, як правові пам’ятки епохи, що вже не мають нічого загального з існуючою реальністю.
Шляхами удосконалення правового регулювання, на наш погляд, є прийняття нового Цивільного кодексу і усебічне твердження міжнародних стандартів у сфері здійснення безготівкових розрахунків.
Таким чином, недосконалість діючого законодавства дуже згубно впливає на взаєморозрахунки між резидентами і нерезидентами, що у свою чергу приводить до приховання реальних грошових обігів і переходу бізнесу в «тінь».    продолжение
–PAGE_BREAK–
Однією з причин зменшення кількості міжнародних розрахунків є зниження обсягів виробництва й експорту в цілому по Україні. Це обумовлено нестабільністю економіки, у результаті чого українські товари не можуть конкурувати на міжнародному ринку. Посилення валютного контролю також погіршуе розвиток міжнародних розрахунків.
Для того, щоб уникнути порушень термінів розрахунків по експортно-імпортнім операціях резидентам необхідно приділити особливу увагу правильності складання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
При складанні договору українському товаровиробнику (експортеру) щоб уникнути несвоєчасного надходження коштів за поставлену їм продукцію бажано наполягати на використанні акредитивної форми розрахунків або авансового платежу.
При імпортній операції платнику вигідніше розраховуватися по факту одержання товарів, щоб уникнути повного або часткового неотримання товару.
Підсумовуючи вищесказане можна зробити висновок, що усі форми міжнародних розрахунків можливі у випадку взаємної довіри всіх учасників зовнішньоекономічної діяльності. 2.6. Недоліки та переваги окремих видів міжнародних розрахунків
Розглянемо недоліки та переваги різних форм міжнародних розрахунків з погляду їх привабливості для сторін купівлі-продажу.
З точки зору експортера градація привабливості така:
авансовий платіж
документарний акредитив
документарне інкасо
відкритий рахунок
З точки зору імпортера:
відкритий рахунок
документарне інкасо
документарний акредитив
авансовий платіж.
Розрахунки по відкритому рахунку найбільш вигідні для імпортера, бо
оплату імпортер проводить після одержання товарів, а процент за наданий кредит, окремо не стягується;
відсутній ризик оплати непоставленого або неприйнятого товару.
Для експортера ця форма розрахунків найменш приваблива, оскільки
не містить надійної гарантії своєчасного платежу;
сповільнює оборотність його капіталу;
інколи викликає необхідність банківського кредиту.
Ця форма розрахунків звичайно застосовується лише на умовах взаємності, коли контрагенти по черзі виступають в ролі продавця і покупця і невиконання зобов’язань імпортером тягне за собою припинення товарних постачань експортером. При односторонніх постачаннях розрахунки по відкритому рахунку в міжнародній торгівлі застосовуються рідко.
Основні ризики при розрахунках на умовах відкритого рахунку.
а) Ризик покупця.
Він відомий також як «кредитний ризик» і пов’язаний із небезпекою того, що покупець може не оплатити товар через нездатність заплатити або навмисного невиконання зобов’язань. Пам’ятаєте, що експортер губить контроль над товаром із моменту його відвантаження.
б) Ризик країни.
Імпортер намагається оплатити, але уряд імпортера приймає закони, по валютному регулюванню, що перешкоджають виконанню платежу. Причина введення валютного регулювання може бути політичною, у вигляді альтернативи, валютне регулювання може просто бути результатом фінансового тиску, таким як проблема заборгованості країн третього світу, що означає, що країна імпортера не може дозволити собі сплачувати за імпорт.
в) Транзитний ризик.
Товар подорожує значно далі в міжнародній торгівлі, що в внутрішніх угодах, і, отже, існує велика небезпека утрати чи пошкодження товару під час його транспортування від продавця до покупця.
Розрахунки в формі інкасо дають певні привілеї імпортеру, основне зобов’язання якого складається в здійсненні платежу проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обігу. Проте експортер продовжує зберігати юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилка безпосередньо покупцеві коносамента для прискорення одержання товару.
Разом із тим інкасова форма розрахунків має істотні недоліки для експортера. По-перше, експортер несе ризик, зв’язаний з можливою відмовою імпортера від платежу, що може бути пов’язане із погіршенням кон’юнктури ринку чи фінансового положення платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності. По-друге, існує чималий розрив в часі між надходженням валютної виручки по інкасо і відвантаженням товару, особливо при тривалому транспортуванні вантажу.
Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові умови:
1 ) імпортер проводить оплату проти телеграми банка експортера про прийом і відправку на інкасо товарних документів ( телеграфне інкасо ). Цей вид інкасо не одержав широкого розповсюдження;
2 )по дорученню імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, приймаючи на себе зобов’язання перед експортером оплатити суму інкасо при неплатежу з боку імпортера. Додаткова гарантія платежу звичайно застосовує при розрахунках по комерційному кредиту, бо при відстрочці оплати зростає ризик несплати імпортером документів в зв’язку з можливою зміною в фінансовому положенні платника. Інколи банк імпортера авалює вексель. Аваль ( гарантія платежу ) — вексельне поручительство. Банк-аваліст приймає відповідальність за платіж, ставлячи підпис звичайно на лицевій стороні векселя з обмовкою, за кого конкретно видана гарантія платежу, інакше вважає, що аваль виданий за векселедавця переказного векселя (експортера );
3 ) експортер використовує банківський кредит для покриття іммобілізованих ресурсів.
Ризики при розрахунках на умовах документарного інкасо такі ж, що і для відкритого рахунку, а саме, ризик покупця, ризик країни і транзитний ризик. Як і по всім умовам оплати буде мати місце валютний ризик, якщо експортер виставляє рахунок в іноземній валюті.
Для зменшення ризиківтитульні документи посилаються по такому маршруту :
1 ) Експортер відвантажує товар і одержує титульні документи;
2 ) Експортер посилає титульні документи в свій банк з відповідними інструкціями;
3 ) Банк експортера посилає титульні документи в банк імпортера з інструкцією, що документи можуть бути передані тільки:
а) проти оплати;
б) проти акцепту переказного векселя (тратти) ( законно прийняте зобов’язання оплатити експортерові проти комплекту документів чи на певну дату в майбутньому).
в) проти оплати чи акцепту переказного векселя, банк імпортера передає титульні документи так, що імпортер може одержати товар по прибутті в його країну.
При цьому експортер зберігає контроль над товаром до тих пір, поки не буде зроблена оплата, чи не видано законно прийняте зобов’язання оплатити (вексель).
По документарному інкасо експортери зберігають міру контролю над товаром до тих пір, поки вони не оплачені або поки імпортер не акцептує переказний вексель. Коли використовується інкасо на умовах «документи проти платежу», імпортери можуть відмовитися від будь-якої робити з інкасо, залишивши експортера з його проблемою організації альтернативного продажу, і змушеного при цьому оплачувати вартість зберігання і страхування товару. По інкасо «документи проти акцепту», імпортери можуть не зробити платіж по акцептованому переказному векселю на належну дату, залишаючи експортера без платежу і без контролю над товаром. Проте в разі документарного акредитива, експортери знають, що вони мають банківську гарантію платежу, за умови, що вони виконають терміни і умови акредитива. Отже, по одержанні повідомлення про документарний акредитив, експортери можуть впевнено починати підготовку і відвантаження товару, знаючи, що вони мають банківську гарантію платежу. Ризики при розрахунках на умовах акредитиву
Ризик покупцяфактично усунений, бо невідому згоду покупця зробити платіж замінено умовною банківською гарантією.
Транзитний ризикфактично відсутній, за умови, що експортер підготував страховий документ, якщо такий обумовлений в акредитиві. Банки мають справу тільки з документами, а не з товарами, і платіж буде проведений проти правильно представлених документів, поза залежності від якого або можливого ушкодження товару.
Ризик країни все ж може мати місце, бо уряд імпортера може заборонити банку-емітенту зробити платіж. До того ж, є певні регіони світу, де банки не такі платоспроможні, як вони повинні бути, і банк-емітент цілком можливо може не виконати зобов’язання. В кінцевому випадку, існують дві проблеми, на які експортери часто не звертають уваги:
а) Якщо повідомлення про акредитив одержано безпосередньо із невідомого банка, існує небезпека, що це може бути фальшивий документ.
б) Експортер може не виконати умови акредитива, тому що акредитивна форма розрахунків передбачає документи, що він може не забезпечити.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Для імпортера акредитивна форма розрахунків веде до іммобілізації і розпиленню його капіталів, оскільки він повинен відкрити акредитив до одержання і реалізації товарів, але одночасно дає йому можливість контролювати ( через банки ) виконання умов угоди експортером.
Для експортера після авансових платежів розрахунки в формі акредитива є найбільш вигідними, бо це єдина форма розрахунків ( крім гарантійних операцій банків) банка, що містить зобов’язання зробити платежі. Таким чином, для експортера безвідкличний акредитив має слідуючі привілеї у порівнянні з інкасованою формою розрахунків:
надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, бо її здійснює банк;
швидкість одержання платежу, якщо банк виробляє виплату негайно після відвантаження товару проти подання комерційних документів ( в іншому випадку експортер може одержати кредит в своєму банку в національній валюті, до одержання платежу по акредитиву );
одержання дозволу імпортером на переказ валюти в країну експортера при виставленні акредитива в іноземній валюті.
Головним недоліком розрахунків за допомогою акредитива є те, що це досить дорога форма розрахунків для обох сторін, що пов’язано з вартістю банківської гарантії.
При розрахунках по інкасо та при акредитивній формі міжнародних розрахунків між сторонами досить часто виникали непорозуміння. Щоб уникати таких непорозумінь сторони були вимушені складати досить громоські контракти та угоди. Це було незручно і у 1993р. на міжнародному рівні були прийняті рішення про утворення Уніфікованих правил по інкасо та Унiфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів.
Уніфіковані правила по інкасо утворюють міжнародно-прийнятий кодекс по практиці документарних інкасо. Правила не включені в національні чи міжнародні законодавства, але стали обов’язковими для всіх сторін, тому що всі банківські документи (особливо платіжні доручення) апелюють до Правил. Правила застосовуються, якщо інше прямо не узгоджено і якщо ці положення, визначення статті не суперечать вимогам національного, державного чи місцевого законодавства і/або правил, від яких не можна відступати.
Унiфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (UCP) це набір міжнародно-прийнятих правил і визначень, що встановлюють відповідальність і зобов’язання всіх сторін по документарним акредитивам. Всі банківські документи і повідомлення по документарним акредитивам зазначають, що акредитив підпорядкований UCP 1993. Якщо умови акредитива суперечать UCP, умови акредитива переважають і, якщо національне законодавство суперечить UCP, національне законодавство має переважну силу.
Завершальним етапом розрахункових операцій виступає банківський переказ. Тобто, можна сказати, і при інкасо і при акредитивній формі розрахунків банківський переказ буде мати місце. Проблема міжнародних банківських телекомунікацій вирішується в наші дні шляхом утворення і експлуатації комп’ютерних банківських систем, що охоплюють практично всю земну кулю.
Автоматизація банківських процесів на міжнародному рівні дозволяє
— здійснювати безпаперові платіжні операції із мінімальним притягненням праці людей і скорочуванням операційних видатків;
— прискорити обмін інформацією між банками за допомогою телекомунікаційних ліній зв’язку; — мінімізувати типові види банківського ризику (втрати документів, помилкову адресацію, фальсифікацію платіжних документів та ін.).
Провідною міжнародною організацією в сфері фінансових телекомунікацій є SWIFT — Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій (від англійського SWIFT — Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications).
Розділ 4 Охорона праці
4.1. Атестація робочих місць
Одним із засобів підтримання належного рівня охорони праці є атестація робочих місць, яка являє собою комплексну оцінку кожного робочого місця на його відповідність передовому науково-технічному рівню виробництва, гігієнічним нормам умов праці, психофізіологічним параметрам працюючого, що дає йому змогу не тільки продуктивно виконувати свої професійні обов’язки, але й зберігати здоров’я та не скорочувати тривалість діяльності у даній професії, тобто зберігати професійне довголітгя.
Порядок проведення атестації регулюється Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Мінпраці України від 01.09.92 р. № 41 та Головним державним санітарним лікарем України 01.09.92 р.
Атестація робочих місць передбачає:
виявлення безпосередньо на робочому місці шкідливих та небезпечних виробничих факторів та з’ясування причин їх появи;
дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу на конкретному робочому місці;
комплексну оцінку факторів виробничого середовища та характеру праці на відповідність їх рівнів вимогам нормативних документів;
обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії шкідливості умов праці;
встановлення або підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, а також інші пільги та компенсації залежно від умов праці;
перевірку правильності використання списків виробництв, робіт, професій, посад та показників умов праці при наданні права на пільгове пенсійне забезпечення.
Атестація робочого місця дає можливість упритул наблизитися до розробки та здійснення заходів щодо його раціоналізації шляхом нормалізації умов, режимів праці та у цілому трудового середовища. Як підкреслюють сучасні дослідники, основною метою атестації є:
поліпшення умов і безпеки праці, проведення інших заходів щодо охорони праці, підвищення рівня культури виробництва;
вивчення відповідності умов праці рівню розвитку сучасної техніки та технологій, удосконалення порядку та умов встановлення пільг та компенсацій;
прискорення зростання продуктивності праці на основі урахування психофізіологічних та особистісних особливостей працюючих, урахування їх професійної придатності до даного виду діяльності;
поліпшення використання основних фондів шляхом ліквідації надмірних робочих місць з застарілим обладнанням і таким чином забезпечення збалансованості числа робочих місць, раціоналізації режимів праці;
залучення фахівців до вирішення проблем по удосконаленню виробництва та ін.;
інвентаризація програмного забезпечення ПЕОМ, що застосовується, для виявлення та припинення використання програмних продуктів, які не задовольняють психофізіологічні вимоги їх побудови, а також заміна їх більш продуктивними програмами, адекватними психофізіологічному статусу працюючих, які більшою мірою відповідають вимогам перешкодостійкості, а отже сприяють надійності виконання виробничих завдань.
Атестація робочих місць здійснюється у кілька етапів:
1. Формується необхідна правова та інформаційно-довідкова база і організовується її вивчення.
2. Визначаються організації для проведення спеціальних робіт, пов’язаних з атестацією.
3. Проводиться робота щодо виготовлення планів розміщення обладнання по кожному підрозділу та визначаються межі розташування робочих місць.
4. Визначається обсяг досліджень шкідливих та небезпечних факторів.
5. Здійснюється інвентаризація та паспортизація робочих місць.
Проводиться облік всього встановленого устаткування та об’єктивні заміри умов праці на ньому. Виконується порівняння технологічного процесу, що використовується, з передбаченим у проектах. Для приведення їх у відповідність установлюється відношення кількості робочих місць до числа працюючих.
6. Прогнозується можливість появи шкідливих та небезпечних факторів на робочих місцях.
7. На основі Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника встановлюється відповідність найменування професій та посад працівників, зайнятих на робочих місцях, що досліджуються, характеру робіт, що фактично виконуються. У випадку невідповідності професій (посад) вимогам Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника останні приводяться у відповідність з роботами, що фактично виконуються.
8. Визначається відповідність організації робочих місць існуючим нормативам та вимогам наукової організації праці. В результаті на робоче місце заповнюється «Карта умов праці» та розробляється комплекс заходів, спрямованих на раціоналізацію умов та режимів праці.
9. Проводиться скорочення або раціоналізація робочих місць.
Проведення атестації дає можливість:
виявити робочі місця, які не відповідають нормативним вимогам щодо умов та режимів праці;
підвищити коефіцієнт використовуваності устаткування;
обґрунтувати та скоригувати норми трудових витрат шляхом реалізації заходів щодо удосконалення нормування та професійного добору придатних до даного виду діяльності людей;
врахувати та за необхідності скоротити робочі місця, де застосовується малокваліфікована праця;
дати оцінку обґрунтованості застосування різних пільг та компенсацій;
розробити та здійснити заходи щодо раціоналізації умов та режимів праці;
ліквідувати робочі місця, раціоналізація яких неефективна;
здійснювати контроль за використанням наявної робочої сили;
розробити та застосувати заходи, спрямовані на підготовку та підвищення кваліфікації кадрів.    продолжение
–PAGE_BREAK–
10. Уточнюються діючі та вносяться пропозиції щодо встановлення пільг і компенсацій залежно від умов праці, визначається обсяг матеріальних витрат на ці цілі.
Таким чином, атестація робочих місць є результатом здійснення певного комплексу заходів, який дає інформацію про можливість та засоби раціоналізації робочих місць або їх скорочення.
Важливою ланкою планування та обліку робочих місць і професійної діяльності, виявлення існуючих резервів виробництва є паспортизація. Загальновизнано, що паспорт — це типовий документ, у якому наведено відомості про регламентацію організації праці на робочому місці.
Паспорт містить загальні відомості про робоче місце:
найменування моделі устаткування, коефіцієнт його за­вантаження, найменування професії осіб, що виконують виробничі завдання на даному робочому місці, тощо. На­водиться планування робочого місця.
Звичайно паспорт складається з п’яти розділів:
1.Містить відомості про робоче місце в структур­ному підрозділі установи або підприємства, де воно роз­ташоване, інформацію про основні характеристики праці користувача ВДТ.
2. Представлена інформація про технологічні особ­ливості виробничої діяльності та відомості про характе­ристики праці, пов’язані з цими особливостями.
3. Зосереджені атестаційні характеристики робо­чого місця:
відомості про технологічну документацію, пов’яза­ну з даним робочим місцем (інструкції щодо експлуатації програм, що застосовуються, та ін.), хронокарти, що да­ють інформацію про часові параметри робочих операцій;
дані про відповідність конкретного устаткування, розташованого на робочому місці, виробничим завдан­ням, що виконуються, та вимогам наукової організації праці;
відомості про напруженість та важкість праці на робочому місці;
відображає забезпеченість робочого місця засоба­ми захисту (екранні фільтри та ін.) та містить номер інструкції з техніки безпеки (пожежобезпека, електро­безпека та ін.). Має відомості про рівень охорони праці на робочому місці;
відомості про умови праці. У випадку наявності пільг через шкідливі або особливо шкідливі умови праці на робочому місці (які для переважної більшості користу­вачів ВДТ не встановлені) наводиться перелік належних пільг (пенсійні пільги, тривалість додаткової відпустки через існуючі шкідливі умови праці, тривалість скороче­ного робочого дня, необхідність лікувально-профілактич­ного харчування та ін.). Введення таких пільг установ­люється галузевими нормативними документами.
4. Формується система оформлення паспорта та пра­вила атестації робочого місця.
5. Вказуються дані про виробничі операції, що ви­конуються на даному робочому місці, пов’язані з ними техніко-економічні показники, що характеризують органі­зацію (коефіцієнт зайнятості) та оплату праці користува­ча ВДТ.
При нерівномірному розподілі робочих завдань по змінах паспорт складається на кожну з них.
4.2. Труднощі нормування факторів трудової діяльності
Виробничі приміщення, устаткування, технології по­винні відповідати всім вимогам охорони праці. Ці вимоги повинні виконувати будівельники, проектувальники тех­нологій, працівники, які керують експлуатаційним про­цесом. При цьому повинні дотримуватися санітарно-гігієнічні норми, що регламентують ступінь впливу шкідли­вих факторів виробництва на організм користувача ВДТ, а також режими його праці та відпочинку.
Ці вимоги законодавства про працю забезпечуються системою санітарного нагляду, органами Держнагляду та охорони праці, а також контролем служб охорони праці та профспілкових органів. Проте дотримання вимог норму­вання наштовхується на ряд об’єктивних труднощів, пов’я­заних з дискусійністю проблеми визначення норми здоро­в’я та норми впливу того або іншого виробничого фактору.
Існують різні підходи до визначення норми, зумовлені як потребами практики, так і рівнем сучасних знань про норму, та ступінь відхилення від неї. Проте погляд на норму як на умовне, суб’єктивне уявлення про існуючі явища призводить до вкрай непродуктивної уяви про норму як про формальний феномен.
Одним з підходів до визначення норми є середньою статистичний спосіб. Він слабо враховує багатогранність, специфічність, динамічність, варіабельність та індивіду­альність норми, а також вияв різних аномалій.
На думку багатьох сучасних авторів, найбільш прийнятним визначенням норми є її характеристика як функціо­нального оптимуму життєдіяльності організму, коли протікан­ня всіх процесів у його системах відбувається з найбільшою узгодженістю, надійністю, економічністю та ефективністю.
Відомий авторитет у галузі фізіології праці В. І. Медведєв вказує, що проблема фізіологічного нормування перетворюється у проблему, кількісного опису діапазону можливостей фізіологічних процесів, що забезпечують системну відповідь при здійсненні професійної діяльності. Під гігієнічним нормуванням він розуміє кількісну регла­ментацію тих факторів трудового середовища, з якими безпосередньо взаємодіє людина, а основним критерієм такого нормування є збереження її здоров’я шляхом за­безпечення оптимальних або субоптимальних умов на­вколишнього середовища. Проте, як підкреслює автор, і у цьому випадку дослідники обмежені головною теоре­тичною трудністю — відсутністю чіткої та ясної концепції здоров’я та хвороби.
Таким чином, між гігієнічним та фізіологічним нор­муванням установлюються такі співвідношення: якщо гігієнічне нормування спрямоване на визначення припус­тимих параметрів зовнішніх умов за критеріями фізіоло­гічного нормування, то фізіологічне нормування визна­чає умови оптимального функціонування та перетворень в організмі людини у процесі виробничої діяльності, роз­глядаючи гігієнічні норми та відхилення від них як такі, що підтримують або порушують цю оптимальність.
Вирішення цієї принадливої проблеми пов’язане з індивідуальними характеристиками особистості, вияв яких зумовлений особливостями різних видів та форм діяль­ності, що в свою чергу впливає на рівень працездатності. Урахування особливостей людини та індивідуально-типо­логічних фізіологічних якостей (свідоме або підсвідоме) допомагає працівнику виробити таку стратегію діяльності, яка є компромісним оптимумом у конкретних умовах діяльності. Такий вибір стратегій діяльності у деяких ви­падках компенсує вади у фізіологічній або психологічній сфері при виконанні професійних обов’язків.
Таким чином, для раціонального використання ро­бочої сили необхідно суворо дотримуватися вимог охо­рони праці шляхом застосування технічних, гігієнічних, фізіологічних та психологічних нормативів. Проте, вра­ховуючи труднощі при створенні та застосуванні цих нор­мативів для різних професійних груп, невирішеність тео­ретичних питань визначення гігієнічної та фізіологічної норми, існування особливостей професійної діяльності у різних галузях, необхідно творчо підходити до їх розвит­ку — активізувати роботу по створенню галузевих норм умов та режимів праці, розробляти адекватні способи профілактики функціональних порушень, захворювань та реабілітації здоров’я.
4.3. Розумова працездатність та особливості її психофізіологічного забезпечення
Процес праці має дві складові. Одна з них пов’яза­на з цілями і технологією виробництва і може бути опи­сана за допомогою «квантів» поведінки, друга— з функ­ціональними можливостями людського організму.
Розглянемо випадок,, коли праця ділиться на диск­ретні елементи (може складатися з кількох «квантів» поведінки) однакової складності. У цьому випадку мож­на запропонувати три способи виконання роботи.
1. Видача чергового елемента роботи тільки після завершення обробки попереднього, без будь-яких обме­жень на тривалість його виконання. Такий режим роботи називається вільним. Його мають багато професійних груп розумової праці: письменники,, кінорежисери, артисти, лікарі (якщо не існує екстремальних ситуацій, що вима­гають швидкого прийняття рішення), інженери, вчителі, програмісти, оператори-спостерігачі, а також багато ка­тегорій користувачів ВДТ і т. п.
Очевидно, що за такого режиму роботи можна оці­нити працездатність, наприклад, за кількістю продукції, яка виробляється (у тому випадку, якщо одержання цієї продукції не дуже пов’язане з творчим процесом, і вона має чітко виділені одиниці роботи за досить великий проміжок часу. Це дає можливість визначити розбіжності ефективності роботи у різних умовах діяльності.
2. Надходження чергового елемента роботи здійс­нюється через заданий (часто однаковий) проміжок часу незалежно від того, чи виконано попереднє завдання. Такий режим роботи називається нав’язаним. Його ма­ють користувачі ВДТ, що працюють у діалоговому ре­жимі, диспетчери, касири та інші професійні групи.
У цьому випадку працездатність можна оцінити за якістю продукції за досить великий проміжок часу. Якщо темп пред’явлення елементів роботи для даної особи великий або вони досить складні, то працездатність можна охарактеризувати також за кількістю невиконаних завдань (помилки, що допускаються, можуть бути кількох типів: людина повільно виконувала роботу і не встигла її закінчити за відведений період; людина зробила помилку при виконанні завдання). Такий режим роботи дає мож­ливість порівняти працездатність однієї особи у різні періоди роботи. Найбільш адекватним таке порівняння може бути у тому випадку, коли темп пред’явлення зав­дань не дуже низький (щоб не викликати монотонності, вияв якої залежить від властивостей нервової системи та інших характеристик особи) й не дуже високий (щоб кількість помилок була невеликою, але праця досить інтенсивною). За вказаних умов можливе між індивідуальне порівняння працездатності.
3. Пред’явлення чергового елемента роботи здійснюється через неоднакові проміжки часу, залежно від успішності вирішення попередніх завдань. Очевидно, даний режим діяльності властивий деяким операторським професіям під час роботи в екстремальних ситуаціях, коли прийняте рішення призводить до наслідків, що вимагають прийняття чергового рішення у максимально короткі строки, та ін. Таке надходження завдань називається ре­жимом із зворотним зв’язком. В тих випадках, коли успішне вирішення завдання викликає зменшення експозиції наступного завдання, відбувається процес збалансування швидкості пред’явлення завдань з функціональними можливостями людини. Якщо завдання на даній швидкості виконуються правильно, то темп пред’явлення (залежно від змісту та організації робіт) може збільшуватися доти, поки людина не почне робити помилки. Потім швидкість знижується до тієї, коли знову забезпечується безпомилковість роботи.
Таким чином, темп пред’явлення завдань весь час наче підлаштовується під функціональні можливості працюючого. Якщо рівень мотивації максимальний, то у такому режимі робоче навантаження відповідає макси­мальній швидкості переробки конкретної інформації, що пред’являється даній особі. Тобто щоразу вона ставить своєрідний рекорд. В цьому випадку показники працездатності стають порівнюваними не тільки для однієї лю­дини, але й для різних людей. Такий режим організації праці специфічний для високоефективних виробництв, наприклад тих, що існують на японській фірмі «Тойота», і може бути реалізований для деяких категорій користу­вачів ВДТ, де комп’ютер спроможний оцінити надійність професійної діяльності людини.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Оцінка ефективності розумової праці (у тому числі праці користувачів ВДТ), особливо за невеликі проміжки часу (дні, тижні та місяці), звичайно, завдає значних труднощів. Для її здійснення частіше користуються фізіоло­гічними та психологічними індикаторами працездатності, доповнюючи їх показниками ефективності виконання різних тестових завдань. Показниками працездатності є не тільки швидкісні характеристики переробки інфор­мації, але й якість (своєчасне, надійне, ефективне та ін. виконання роботи, а також психофізіологічні характери­стики (наприклад, параметри уваги, пам’яті та ін.).
Розділ 3 Аналітична оцінка результативності різних форм міжнародних розрахунків та шляхи забезпечення ефективності їх широкого впровадження і використання в Україні
3.1. Аналіз міжнародних розрахунків;
сучасний етап і напрямки підвищення прибутковості банку від їх здійснення
Відділення Державного Експортно-імпортного банку України в м. Одесі, як суб’єкт господарської діяльності, виконує широкий спектр операцій спрямованих на одержання максимального прибутку.
Міжнародні розрахунки у формі документарного акредитива, документарного інкасо і банківського переказу, як і інші операції відділення Державного Експортно-імпортного банку України в м. Одесі приносять доход і впливають на результат діяльності банку.
Динаміка міжнародних розрахунків відділення Укрексімбанку в м. Одесі 1994-2000р. показана в таблиці 2.9. Таблиця 2.9. Стан міжнародних розрахунків у відділенні Укрексімбанку
у м. Одесі за 1994-2000 р.
шт.
Показники
1994
1995
1996
1997
1998
1999
2000
Експорт:

Акредитиви
94
65
60
61
45
25
11
Інкасо
41
50
13
5
1
1
–
Перекази
11254
10960
9815
8428
7880
6400
5900
Імпорт:

Акредитиви
46
16
30
21
12
12
27
Інкасо
13
6
11
22
5
2
2
Перекази
7320
7212
6945
6117
5500
3600
3460
Слід зазначити, що за даними таблиці 2.9. можна зробити висновок про прогресуюче зниження використання в господарській діяльності міжнародних форм розрахунків. Це пояснюється фінансово-економічною обстановкою в країні і твердій конкуренції з боку комерційних банків, що пропонують здійснення переказних операцій по більш низьким тарифним ставкам.
Серед Українських підприємств цієї форми розрахунків надають перевагу експортери що поставляють свою продукцію в країни, що розвиваються, в такі як Індію, Шрі-Ланку, Пакистан, Іран та ін., законодавство яких обмежує застосування прямого переказу; підприємства вимушені використовувати акредитивну форму по вимозі покупця їх товару для забезпечення умов торгової угоди.
За даними таблиці 2.9.спостерігається тенденція до скорочення кількості експортних акредитивів, що в більшому ступені пояснюється падінням виробництва й експорту в цілому. Кількість імпортних акредитивів за останній рік збільшилося через обмеження НБУ на здійснення розрахунків між партнерами у формі банківського переказу, уведених наприкінці серпня 1999 року.
Інкасова форма розрахунків, як видно із таблиці 2.9., використовується вкрай рідко, що обумовлено недостатністю гарантій при використанні даної форми розрахунків по обидва боки, і експортери надають перевагу укладенню контрактів, що передбачають передоплату. Тому документарне інкасо рекомендується тільки в тих випадках, коли продавець і покупець довіряють один одному, а також кредитоспроможність покупця не викликає сумніву.
Основними перспективи роботи відділення є підвищення якості виконуваних міжнародних операцій, а також активізація роботи з залучення нових клієнтів на обслуговування у відділення для збільшення прибутковості від проведених операцій.
Динаміка отриманого доходу відділу міжнародних розрахунків відділення Укрексімбанку в м. Одесі за 1998 і 1999р. представлена в таблиці 2.10.
Таблиця 2.10. Динаміка отриманого доходу відділу міжнародних розрахунків
у 1998-1999 р.
Види здійснюваних відділом операцій
Доход за 1998 рік
Доход за 1999 рік
Динаміка росту (+,-)
Переказні і інкасові операції
598819,13    продолжение
–PAGE_BREAK–
412865,07
-185954,06
Акредитивні операції
39658,69
23321,35
16337,34
З даних таблиці 2.10. видно що спостерігається тенденція зниження доходів по усіх формах міжнародних розрахунків. Це підрозумівається під зниженням обсягів вироблених розрахунків через нестабільність економіки країни і загального зниження виробництва.
Структура комісійних доходів відділення по операціях на валютному ринку в загальній структурі доходів представлена в таблиці 2.11.
Розділ 3 Охорона праці
3.1. Охорона праці в Україні на початку ХХІ століття.
З дня незалежності України охороні праці приділили значну увагу. В зв’язку з цим було створено у 1992 році Закон України «Про охорону праці», завдяки якому було багато приділено уваги життю та здоров’ю громадян України; але чомусь у ХХІ століття ми увійшли з рівнем травматизму, який перевищує всі розумні межі.
Створюється враження, що ситуація з охорони праці в Україні переходить у категорію некерованої і практично не прогнозованої. Невипадково, що сьогодні засоби масової інформації про аварії, катастрофи та загибель людей на виробництві нагадують ведення військових дій. Висновок один, якщо кожний керівник та підприємець, кожний працюючий не вживає координальних заходів, ситуація з катастрофічної переросте в обвальну (як в економіці), для виправлення якої знадобляться десятиріччя. Щоб запобігти цьому, потрібні зусилля всіх вчених, спеціалістів, практичних працівників у галузі охорони праці. Вкрай незадовільним є стан охорони праці на малих, орендних і приватних підприємствах, комерційних структурах. Служба охорони праці місцевих районних облдержадміністрацій не організована. На підприємствах не додержуються вимог щодо забезпечення безпечних умов праці.
Виробничі приміщення, устаткування, технології повинні відповідати всім вимогам охорони праці. Ці вимоги повинні виконувати будівельники, проектувальники технологій, працівники, які керують експлуатаційним процесом. При цьому повинні дотримуватися санітарно-гігієнічних норм, що регламентують ступінь впливу шкідливих факторів виробництва на організм людини, а також режим його праці та відпочинку.
Ці вимоги законодавства про працю забезпечуються системою санітарного нагляду, органам Держнаглядохоронпраці, а також контролем служб охорони праці та профспілкових органів. Проте дотримання вимог нормування наштовхується на ряд об’єктивних труднощів, пов’язаних з дискусійністю проблеми визначення норми здоров’я та норми впливу того або іншого виробничого фактору.
Одним із підходів до визначення норми є середньостатистичний спосіб. Він слабо враховує багатогранність, специфічність, динамічність, варіабельність та індивідуальність норми, а також вияв різних аномалій.
На думку багатьох сучасних авторів, найбільш прийнятим визначенням норми є її характеристика як функціонального оптимуму життєдіяльності організму, коли протікання всіх процесів у його системах відбувається з найбільшою узгодженістю, надійністю, економічністю та ефективністю.
Відомий авторитет у галузі фізіології праці В.І. Медведєв вказує, що проблема фізіологічного нормування перетворюється у проблему кількісного опису діапазону можливостей фізіологічних процесів, що забезпечують системну відповідь при здійсненні професійної діяльності. Під гігієнічним нормуванням він розуміє кількісну регламентацію тих факторів трудового середовища, з якими безпосередньо взаємодіє людина, а основним критерієм такого нормування є збереження її здоров’я шляхом забезпечення оптимальних або субоптимальних умов навколишнього середовища. Проте, як підкреслює автор, і у цьому випадку дослідники обмежені головною теоретичною трудністю — відсутністю чіткої та ясної концепції здоров’я та хвороби.
Таким чином, між гігієнічним та фізіологічним нормуванням установлюються такі співвідношення: якщо гігієнічне нормування спрямоване на визначення припустимих параметрів зовнішніх умов за критеріями фізіологічного нормування, то фізіологічне нормування визначає умови оптимального функціонування та перетворень в організмі людини у процесі виробничої діяльності, розглядаючи гігієнічні норми та відхилення від них як такі, що підтримують або порушують цю оптимальність.
Розвиваючи описані уявлення про нормування, дослідники вказують, що мобілізація, використання та відновлення трудового потенціалу людини найтіснішим чином пов’язані з особливостями її психіки. Тому при розробці та застосуванні нормування трудового середовища необхідно враховувати психологічні фактори та проводити роботу щодо гуманізації праці, тобто раціонально використовувати властивості особистості працівника, перетворюючи працю з тяжкого обов’язку у задоволення найважливіших його потреб.
Вирішення цієї принадливої проблеми пов’язане з індивідуальними характеристиками особистості, вияв яких зумовлений особливостями різних видів та форм діяльності, що в свою чергу впливає на рівень працездатності. Урахування особливостей людини та індивідуально-типологічних фізіологічних якостей (свідоме або підсвідоме) допомагає працівнику виробити таку стратегію діяльності, яка є компромісним оптимумом у конкретних умовах діяльності. Такий вибір стратегій діяльності у деяких випадках компенсує вади у фізіологічній або психологічній сфері при виконанні професійних обов’язків.
Проте існують професії та виробничі ситуації (аварії, робота в екстремальних умовах навколишнього середовища та інше), коли вибір компромісних стратегій діяльності ускладнений або неможливий. Тоді можна говорити про гетерогенність (неоднорідність) професій, оскільки одні ставлять дуже жорсткі вимоги до характеристики особистості та психофізіологічних якостей людини, а інші — включають можливості компенсації поведінкою вимог до задовільного виконання посадових обов’язків. Викладене підкреслює необхідність існування ще однієї категорії нормативів до роботи в окремих професіях — нормативів психологічних та психофізіологічних.
Таким чином, для раціонального використання робочої сили необхідно суворо дотримуватися вимог охорони праці шляхом застосування технічних, гігієнічних, фізіологічних та психологічних нормативів. Проте, враховуючи труднощі при створенні та застосуванні цих нормативів для різних професійних груп, невирішеність теоретичних питань визначення гігієнічної та фізіологічної норми, існування особливостей професійної діяльності у різних галузях, необхідно творчо підходити до їх розвитку — активізувати роботу по створенню галузевих норм умов та режимів праці, розробляти адекватні способи профілактики функціональних порушень, захворювань та реабілітації здоров’я.
3.2. Аналіз умов праці на підприємстві.
3.2.1. Загальна характеристика умов праці відділку, бухгалтерії, участку, банку.
Охорона праці — система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційно-технічних, гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують безпеку, збереження здоров’я та працездатність людини у процесі праці.
Все різноманіття нормативних документів, що включають поняття охорона праці, передбачає створення таких умов, за яких виключено або значно ослаблено вплив на працюючих шкідливих та небезпечних факторів трудового середовища.
Під шкідливим виробничим фактором розуміємо такий фактор виробничого середовища, вплив якого на працюючого завдає шкоди його здоров’ю та умов впливу шкідливих факторів може стати небезпечним.
До небезпечних факторів належать такі фактори трудового середовища, вплив яких на працюючих у певних умовах призводить до різкого погіршення здоров’я або до травми.
В сучасному складному виробництві, насиченому технікою, спостерігається дія не одного, а цілого комплексу виробничих факторів, частина з яких може бути не тільки шкідливими, але й небезпечними. Несприятливий вплив шкідливих факторів може бути оборотним — функції та морфологічні зміни в організмі при цьому відновлюються після припинення впливу факторів. Проте при значній інтенсивності більшості факторів несприятливі зміни накопичуються, що визначається як кумулятивний ефект.
При впливі на організм декількох факторів ефект комплексу може дорівнювати сумі впливу окремих факторів, що визначається як адитивний вплив. Іноді спільний вплив менший за адитивний. Особливу небезпеку становить підсилення одних факторів іншими, що свідчить про наявність потенціювання їх дії. Окрім того, взаємодія комплексу виробничих факторів може стати причиною виникнення акумулюючого ефекту (а у випадку неадитивного впливу комплексу факторів цей ефект може бути підсилений), що завдає значно більшої шкоди здоров’ю, ніж дія одного з них.
Зараз проводяться інтенсивні дослідження щодо виявлення механізмів впливу на організм комплексу факторів трудового середовища. Але у зв’язку з надзвичайною складністю питання, його вирішення ще далеке до завершення. Особливо це стосується праці користувачів відеодисплейних терміналів, де на організм діє комплекс слабко виражених факторів, вивчення ефекту взаємодії яких вкрай ускладнено.
Науки, що вивчають вплив на організм людини факторів виробничого середовища, це гігієна та фізіологія праці.
Гігієна праці— це комплекс заходів та засобів по збереженню здоров’я працівників, профілактиці несприятливих впливів виробничого середовища та трудового процесу.
Фізіологія праці вивчає функції організму людини в умовах її трудової діяльності з метою забезпечення високого рівня працездатності та здоров’я.
Широкомасштабні заходи, спрямовані на поліпшення здоров’я людей, повинні здійснюватися як у суспільстві в цілому, так і безпосередньо на кожному підприємстві та установі у встановленому законодавством порядку. Суворе додержання вимог гігієни та фізіології праці є не тільки особистою справою окремої людини, але й будь-якого колективу — виробничого, учбового, наукового і тому подібне, оскільки порушення принципів гігієни позначається не тільки на здоров’я порушника, але й на здоров’я інших членів колективу.
Гігієна та фізіологія праці дають можливість підняти на більш високий рівень охорони праці, забезпечити безпечний і здоровий спосіб життя та професійної діяльності.
Бухгалтерія банку не є підрозділом зайнятим на виробництві. На цій ділянці роботи приділяється увага факторам, які негативно впливають на безпеку праці робітників цього відділу. Для забезпечення нормальних умов праці власнику необхідно провести атестацію робочих місць відділу, стосовно довести їх до нормативних вимог.
Атестація робочих місць є одним із засобів підтримання належного рівня охорони праці і являє собою комплексну оцінку кожного робочого місця на його відповідність передовому науково-технічному рівню виробництва, гігієнічним нормам умов праці, психофізіологічним параметрам працюючого, що дає змогу не тільки продуктивно виконувати свої професійні обов’язки, але й зберігати здоров’я та не скорочувати тривалість діяльності у даній професії, тобто зберігати професійне довголіття.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Порядок проведення атестації регулюється Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Мінпраці України від 01.09.92 року № 41 та Головним державним санітарним лікарем України.
Атестація робочих місць передбачає:
виявлення безпосередньо на робочому місці шкідливих та небезпечних виробничих факторів та з’ясування причин їх появи;
дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу на конкретному робочому місці;
комплексну оцінку факторів виробничого середовища та характеру праці на відповідність їх рівнів вимогам нормативних документів;
обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії шкідливості умов праці;
встановлення або підтвердження права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, а також інші пільги та компенсації залежно від умов праці;
перевірку правильності використання списків виробництв, робіт, професій, посад та показників умов праці при наданні права на пільгове пенсійне забезпечення.
Атестація робочого місця дає можливість упритул наблизитися до розробки та здійснення заходів щодо його раціоналізації шляхом нормалізації умов, режимів праці та у цілому трудового середовища. Як підкреслюють сучасні дослідники, основною метою атестації є:
поліпшення умов і безпеки праці, проведення інших заходів щодо охорони праці, підвищення рівня культури виробництва;
вивчення відповідності умов праці рівню розвитку сучасної техніки та технологій, удосконалення порядку та умов встановлення пільг та компенсацій;
прискорення зростання продуктивності праці на основі урахування психофізіологічних та особистісних особливостей працюючих, урахування їх професійної придатності до даного виду діяльності;
поліпшення використання основних фондів шляхом ліквідації надмірних робочих місць з застарілим обладнанням і таким чином забезпечення збалансованості числа робочих місць, раціоналізації режимів праці;
залучення фахівців до вирішення проблем по удосконаленню виробництва та інше;
інвентаризація програмного забезпечення ПЕОМ, що застосовуються, для виявлення та припинення використання програмних продуктів, які не задовольняють психофізіологічні вимоги їх побудови, а також заміна їх більш продуктивними програмами, адекватними психофізіологічному статусу працюючих, які більшою мірою відповідають вимогам перешкодостійкості, а отже сприяють надійності виконання виробничих завдань.
Таким чином, атестація робочих місць є результатом здійснення певного комплексу заходів, який дає інформацію про можливість та засоби раціоналізації робочих місць або їх скорочення.
3.2.2. Аналіз повітряного середовища на підприємстві.
Підприємства, які працюють у закритих приміщеннях повинні бути обладнані витяжною вентиляцією або кондиціонерами, в залежності від того які види робіт виконують робітники. Розрахунок встановлення вентиляції проводиться згідно наявності робочих місць, а також висновок експертизи умов праці згідно розрахунків на кожне робоче місце.
Щорічно в Україні викидається в атмосферу 2 мільйони тон шкідливих речовин. У середньому на кожного громадянина України припадає близько 400кт шкідливих речовин. Крім того, 14 працюючих атомних реакторів АЕС за умов ідеальної безаварійної роботи викидають в атмосферу понад 140 тисяч кюрі радіоактивних речовин на рік.
Працюючі люди, обладнання та пристрої опалення викидають в навколишнє середовище теплову енергію. Все це разом взяте приводить до погіршення продуктивності праці на 5-10% та виникнення різних захворювань.
Вентиляція виробничих приміщень і робочих місць — основа оздоровлення умов праці, підвищення продуктивності праці та ліквідації небезпечних професійних захворювань. Вентиляція і опалення виробничих приміщень здійснюється для всіх виробничо-побутових та допоміжних приміщень, згідно будівельних норм та правил.
Вентиляція може бути природня, штучна або мішана.
Природня вентиляція виробничих приміщень здійснюється за рахунок спеціальних каналів, квартирок тощо. При розрахунку природньої вентиляції розраховують площу квартирки, каналу (проріз) як верхньої так і нижньої.
Кондиціювання повітря — це створення та автоматизована підтримка в приміщені нормального повітря. Може використовуватись повне кондиціювання повітря або неповне кондиціювання. При повному кондиціюванні забезпечується постійна температура повітря, відносна вологість, чистота та швидкість повітря. При необхідності повітря очищають, нагрівають або охолоджують, сушать або зволожують, озонують або іонізують, дизенфикують або опромінюють ультрафіолетовими променями. Для розрахунку кондиціонера розраховують необхідний повітрообмін повітря. Далі вибирають тип кондиціонера.
3.2.3.Аналіз освітлення робочого місця.
Результати дослідження показали, що виникнення одного з істотних джерел негативних фізіологічних впливів на працівників пов’язане з дискомфортними зоровими умовами через неправильне спроектоване освітлення. Наближено можна вважати, що при 10 відсотковому зменшенні освітленості працездатність знижується на 1 відсоток. Коли за характером роботи вимагається комбінація носіїв інформації, освітленість можна варіювати від 300 до 700 лк, причому чим рідшою є зміна полів зору в процесі роботи ( наприклад, з екрана на документ та навпаки), тим вищим може бути рівень освітленості. Наприклад, для роботи з відеотерміналом оптимальною освітленістю робочих приміщень вважається 300-500 лк.
Штучне освітлення у приміщеннях треба здійснювати у вигляді комбінованої системи освітлення з використанням люмінесцентних джерел світла у світильниках загального освітлення, які слід розташовувати над робочими поверхнями у рівномірно-прямокутному порядку. Для запобігання засвітлення, лінії світильників повинні бути розташовані з достатнім бічним зміщенням відносно рядів робочих місць або зон, а також паралельно до світлових отворів. Бажане розміщення вікон з одного боку робочих приміщень. При цьому кожне вікно повинно мати світлорозсіюючі штори з коефіцієнтом відбивання 0,5-0,7.
Освітлення робочого місця може бути природним і штучним. Природне освітлення— освітлення приміщення прямим і відбитим денним світлом, яке проникає через вікна та інші конструкції. Сучасне освітлення — це доповнення природнього освітлення штучним. Розрахунок природнього освітлення при боковому освітленні зводиться до надходження сумарної площі вікна.
=(Sп*Kн*Z*Kз )/(100*Кс*Кв), де
Sп — площа підлоги кімнати, цеху, приміщення м^2 (ширину приміщення перемножають на довжину);
Кн— нормоване значення коефіцієнта природнього освітлення приймаємо Кн=0,01+0,03 або ен= 1-3%;
Z— світлова характеристика вікна, приймаємо Z=0,8-0,9;
Кз — коефіцієнт запасу, який враховує затемнення вікна деревами, сусідніми приміщеннями, приймаємо Кз=1,0-1,7;
Кс— загальний коефіцієнт світлопропускання скла вікна з врахуванням затемнення, приймаємо Кс=0,15-0,6;
Кв— коефіцієнт, який враховує відображення світла від внутрішніх поверхонь приміщення, приймаємо Кв=1-10.
Штучне освітлення передбачається для всіх виробничих приміщень та побутових приміщень. Штучне освітлення ділиться на робоче, аварійне, чергове та евакуаційне. У виробничому відділі використовується загальне робоче освітлення.
3.2.4. Аналіз шуму в приміщенні.
Шум — одна із форм фізичної дії середовища, що впливає на продуктивність працездатності. Надмірна інтенсивність шуму знижує продуктивність праці на 40 відсотків, призводить до захворювання. Шум справляє негативний вплив на функціональний стан людини. Відомо, що шум несприятливо діє на людину, особливо при тривалому впливі; це виражається у зниженні розумової працездатності, підвищенні втрати енергії (на 17 відсотків), появі головного болю, розвитку безсоння, послабленні уваги та інше.
Шум може бути фактором, що сприяє розвитку стресу. Відзначено взаємозв’язок між скаргами на шум, з одного боку, та емоційними порушеннями і поганим настроєм — з другого. Вплив шуму на вегетативну нервову систему може проявлятися при рівнях, близьких до припустимого, і призводити до порушення периферійного кругообігу за рахунок спазму капілярів шкіри та слизових оболонок, а також до інших негативних наслідків.
Для вимірювання шуму застосовують різні шумовимірювачі, частотні аналізатори та інші прилади. Частотні аналізатори служать для виділення будь-якої смуги частот для подальшої направленої корекції шуму як за об’єктивними показниками, так і згідно з суб’єктивним сприйняттям. Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється згідно з ГОСТ 12.1.050-86 та ГОСТ 23941-79.
Нормованими параметрами шуму на робочих місцях є рівні середньоквадратичних звукових тисків (дБ)та рівні звука (дБА), що вимірюється по шкалі «А» шумовимірювача. Останні найбільш близькі до фізіологічного сприйняття людиною.
Згідно з ГОСТ 12.1.003-83 шум у приміщенні, де виконують роботу, пов’язану з виробленням концепцій, створення нових програм, викладацькою роботою, творчістю, не повинен перевищувати 40 дБА. Праця керівників виробництва, пов’язана з контролем групи людей, що виконують переважно розумову роботу, не повинна супроводжуватися шумом вище 55 дБА. Під час виконання розумової роботи за особистим графіком з інструкцією (операторська та близька до неї види діяльності) і точних зорових робіт не повинна перевищувати 65 дБ.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Джерелами шуму є: транспорт, насоси, двигуни, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна та комп’ютерна техніка тощо. У робітників, які мають справу з шумними машинами та механізмами, виникають стійкі порушення слуху. Тривала дія шуму робить людину нервовою, погіршує самопочуття, знижує працездатність та швидкість, вповільнює розумовий процес, робить людину дратливою та пригніченою. Такий стан людини спричиняє аварію на виробництві.
Треба пам’ятати, що :
— шумовий фон до 70 дБ викликає погіршення ендокринної та нервової систем;
— шумовий фон до 90 дБ порушує слух;
— шумовий фон до 120 дБ призводить до фізичного болю, який може бути нестерпним;
— шумовий фон у фінансових відділах, де переважає розумова праця, не повинен перевищувати 45-55 дБ;
— для робітників цехів, гаражів 56-70дБ;
— шумовий фонд банківських установ складає 60-75дБ.
Основними заходами боротьби з шумом є усунення або ослаблення причин шуму в самому його джерелі у процесі проектування, використання засобів звукопоглинання, раціональне планування виробничих приміщень, використовують шумовловлюючі екрани, фільтри-поглиначі, встановлюють безшумні механізми, змінюють технологію виробництва, динаміку транспортних потоків, використовують зелені насадження, шумозахисні полоси будинків та споруд.
3.2.5. Оцінка електробезпеки.
Електрообладнання, яким доводиться користуватись працівникам фінансових та інших відділів, банківських установ, являє собою потенційну небезпеку. Електричний струм. Проходячи крізь тіло людини, чинить на нього складний вплив:
термічний — нагрівання тканини живого організму;
біологічний — подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин організму;
електролітичний — розпад крові та плазми;
механічний — розрив шкіри, вивихи, переломи кісток.
Поріг відчуття струму залежить від стану нервової системи та фізичного розвитку людини. У більшості випадків — це струм 1мА при змінній частоті 50 Гц. Для жінок порогове значення струму в два рази нижче ніж для чоловіків. При струмі 10-15 мА виникає судорожне скорочення м’язів, яке весь час підсилюється, і людина не може самостійно звільнитись від контакту зі струмопровідною частиною обладнання.
Слід пам’ятати, що основними причинами враження електричного струму є:
— випадкове доторкання до струмопровідних частин, що перебувають під напругою;
— несправність захисних засобів, якими потерпілий доторкається до струмопровідних частин;
— поява напруги на металевих частинах електрообладнання (огорожах, карнізах, кожухах) у результаті пошкодження ізоляції струмопровідних частин електрообладнання, замикання фази на землю;
— поява напруги на відключених частинах електрообладнання в результаті поломки обладнання, помилкового включення обладнання, коротких замикань струмопровідних частин, розряду блискавки та інше;
— виникнення кропової напруги на поверхні землі або підлоги, на якій стоїть людина, в результаті замикання проводу на землі, несправності заземлення.
При роботі з електрообладнанням необхідно виконувати такі правила техніки безпеки:
— перед включенням електроприладів візуально перевірити шнури на наявність механічних порушень;
— забороняється працювати з електроприладами вологими руками;
— не залишати електроприлади без нагляду на довгий час;
— після закінчення роботи вимкнути електроприлади;
— при виявлені або виникненні несправності в електроустаткуванні негайно викликати електрика, що його обслуговує;
— категорично забороняється самостійно проводити будь-які ремонтні роботи;
вміти надати лікарську допомогу при ураженні електричним струмом.
3.2.6. Охорона праці при експлуатації комп’ютерної техніки.
Науково-технічний прогрес призводить до корінної зміни характеру та засобів трудової діяльності. Він створює для людини велику кількість благ: зменшує тяжкість праці (фізичне навантаження), робить її інтелектуальною, цікавою, різноманітною, розвиває творчі здібності людини, сприяє удосконаленню її професійних навичок тощо.
Проте сучасна техніка є потенціальним джерелом високої небезпеки для життя та здоров’я працівника, оточуючих його людей, а також навколишнього середовища. На думку переважно більшості дослідників, процес праці та умови її безпеки слід вивчати, враховуючи особистісні та індивідуально-типологічні особливості працюючого, оскільки помилка на виробництві (ціна якої зараз дуже висока), а також нещасний випадок, є наслідком зіткнення між якостями людини та особливостями конкретної професійної діяльності.
Особливо це стосується сучасних технологій, що активно використовують комп’ютери. Мільйони користувачів відеодисплейних терміналів персональних комп’ютерів працюють практично в усіх галузях народного господарства. Широке впровадження комп’ютерної техніки, що дає змогу автоматизувати багато рутинних операцій, одержати доступ до численних джерел інформації і тому подібне, істотно підвищує продуктивність праці користувачів комп’ютерних програм. Проте активне впровадження у практику персональних комп’ютерів має двоякий характер. З одного боку, підвищується результативність праці, а з другого — з’являються фактори, які несприятливо впливають на здоров’я працюючої людини. У зв’язку з цим набуває актуальності вивчення фізіологічних, психологічних, соціальних та виробничих наслідків використання персональних комп’ютерів, розробка та активне застосування заходів, що нормалізують працю та зберігають здоров’я користувачів.
Багато факторів ризику, що викликають напруження різних систем організму, зумовлені технократичним розвитком суспільства, а людина залишається без необхідного захисту. В сучасних технічних пристроях, при створенні комп’ютерних програм та у інших випадках нерідко не враховуються психофізіологічні можливості людини, відсутності системи контролю її стану за фізіологічними показниками. В результаті людина безконтрольно піддається психоемоційним напруженням, перенапруженню зорової та іншої систем, які повторюються день у день, призводять до розвитку спочатку функціональних, а потім і соматичних порушень.
Психоемоційний стрес є причиною багатьох функціональних порушень або захворювань:
психосоматичних (психозів, неврозів, порушень сну);
серцево-судинної системи (аритмій, гіпертонічної хвороби, інфаркту міокарда);
виразно-дистрофічних поразок шлунково-кишкового тракту;
зниження імунітету, розвитку схильності до вірусних та багатьох інфекційних захворювань, аутоімунних процесів;
ревматичних уражень та остеохондрозів;
онкологічних;
гормональних розладів, порушень статевих функцій та інше.
Водночас стан умов праці в установах, організаціях та на підприємствах, що використовують комп’ютери, часто не задовольняє сучасні гігієнічні та ергономічні вимоги. Користувачі відеодисплейних терміналів нерідко зазнають дії таких небезпечних та шкідливих виробничих факторів, як підвищений рівень шуму, неоптимальна температура зовнішнього середовища, відсутність або нестача природного світла, нераціональне освітлення робочої зони, статична електрика, змінений аероіонний склад повітря робочої зони та інше. Робота користувача часто сполучена з монотонністю, гіподинамією чи наявністю інших факторів, пов’язаних із змістом та організацією.
Вплив комплексу вказаних несприятливих факторів призводить до зниження працездатності, появи несприятливих функціональних розладів здоров’я. Наприклад, дія тільки одного із зазначених факторів — шуму, поряд із специфічним впливом на орган слуху, може викликати труднощі у якісному розпізнаванні та швидкості сприймання кольорових сигналів, знижує гостроту зору та зорову адаптацію, порушує сприймання візуальної інформації, знижує здатність швидко та точно виконувати координовані рухи, зменшує продуктивність праці на 5-12 відсотків.
Тривале перебування людини у зоні комбінованого впливу різних несприятливих факторів може призвести до розвитку професійного чи професійно зумовленого захворювання. Наслідком спільної дії несприятливих факторів виробничого середовища є зниження резистентності (опірності) організму. У випадку, коли складові трудового навантаження перевищують функціональні резерви організму, напруження фізіологічних функцій може виявитися надмірним і викликати ознаки перенапруження, яке поступово переходить у патологію.
Робота за відеодисплейним терміналом є значним навантаженням на м’язовий апарат очей. Дослідженнями провідних офтальмологів встановлено, що 72% користувачів відеодисплейних терміналів скаржились на проблеми збоку очей. Ці скарги умовно поділяються на «очні» (біль в області очей, відчуття піску в очах, печервоніння повік та очних яблук, головний біль) та «зорові» (затуманювання зору, утруднення під час переведення погляду з близьких на далекі предмети та назад, швидка втома під час зорової роботи, подвоєння предметів).
На сьогодні опубліковано ряд повідомлень про захворювання шкіри у користувачів відеодисплейних терміналів. Ці захворювання проявляються у вигляді: висипу, який виникає через кілька годин роботи з комп’ютером та починається з свербежу, лущення, рожевих вугрів, себорейного дерматиту, атопічного дерматиту тощо. В літературі є данні про підвищення частоти спонтанних абортів серед вагітних жінок — користувачів відеодисплейних терміналів та збільшення кількості випадків уроджених дефектів у їхніх дітей.
Рекомендаціями щодо організації робочого місця працюючого за комп’ютером та захисту від шкідливого впливу комп’ютера на здоров’я людини є такі:
— до роботи з комп’ютерами допускаються особи, які засвоїли відповідний практичний курс, склали іспит та отримали посвідчення на право роботи за комп’ютерами;
— ознайомились з інструкцією щодо роботи з ЕОМ і отримали інструктаж на робочому місці;    продолжение
–PAGE_BREAK–
— перед вмиканням ЕОМ у мережу необхідно переконатись у наявності заземлення приладів, у справності шнура живлення, шнура зв’язку клавіатури з блоком живлення;
— категорично забороняється включати ЕОМ у розетку при несправному шнурі живлення, проводити будь-який ремонт під час роботи ЕОМ, вмикати та вимикати роз’єми кабелів при поданій напрузі, залишати комп’ютер під живленням без нагляду;
— після закінчення роботи на ЕОМ необхідно відключити живлення, пам’ятаючи, що частина схеми залишається під напругою 220В;
— у разі виникнення пожежі використовувати всі наявні засоби гасіння пожежі, крім води і пінних вогнегасників (ОХІІ-Б), при необхідності викликати пожежну команду за телефоном 01;
— положення тіла повинно відповідати погляду, неправильна поза призводить до виникнення захворювання;
— нижній край екрана повинен бути на 20см нижче рівня очей, рівень верхньої кромки екрана повинен бути на висоті чола;
— екран встановлюють на відстані 75-120см від очей працюючого;
— висота клавіатури повинна бути встановлена таким чином, щоб кисті рук користувача розміщувались прямо, щоб не було потреби далеко витягуватись;
— спинка стільця повинна підтримувати спину користувача, кут між стегнами і хребтом має становити 90 градусів;
— відстань між столами з комп’ютерами повинна бути не менше 1,5м, між моніторами — 2,2м;
— якщо під час роботи доводиться дивитися на документи, то підставку з оригіналом документа треба встановлювати в одній площі і на одній висоті з екраном;
— уникати яскравого освітлення екрану, щоб не втомлювати очі різкою зміною потужності світлового потоку;
— екран комп’ютера потрібно розміщувати під прямим кутом до вікон, самі вікна під час роботи доцільно завішувати або закривати жалюзями;
— у робочому приміщенні доцільно збільшувати повітря (оптимальна вологість — 60% при температурі 21 градус), розміщувати квіти, акваріум у радіусі 1,5м від комп’ютера;
— при введенні даних, редагуванні програм, читанні інформації з екрана, безперервна робота за екраном монітора не повинна перевищувати чотирьох годин при восьмигодинному робочому дні;
— через кожну годину праці необхідно робити перерву на 5-10 хвилин. Під час перерви доцільно використовувати комплекс вправ виробничої гімнастики та проводити сеанс психофізіологічного розвантаження.
3.2.7. Аналіз пожежної безпеки та засобів пожежегасіння.
Пожежа — це стихійне розповсюдження вогню, який вийшов з під контролю і призводить до матеріальної шкоди, наносить шкоду здоров’ю людей, а іноді приводить до їх загибелі.
Головна небезпека, яка травмує людей та приводить до їх загибелі — це дим і гаряче повітря. У задимленому приміщенні потрібно дихати тільки через мокру тканину. Виходячи із приміщення, де виникла пожежа, потрібно зачинити щільно двері, залишивши полум’я без кисню.
Необхідно пам’ятати, що основними причинами пожежі є:
— необережне поводження з вогнем, газом, бензином, несправність електрообладнання та електропроводки;
— аварії та катастрофи на підприємствах;
— недотримання правил техніки безпеки;
— природні явища.
Відповідно до Закону України «Про пожежну безпеку» забезпечення безпеки на підприємстві, установі покладено на керівників або уповноважених осіб. Згідно статті 5 цього закону керівник підприємства зобов’язаний:
— розробляти комплекс заходів щодо забезпечення пожежної безпеки;
— розробляти та затверджувати положення, інструкції, схеми евакуації при виникненні пожежі, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати контроль за їх виконанням;
— організовувати навчання працівників щодо пожежної безпеки;
— утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не використовувати його не за призначенням;
— проводити службове розслідування.
Посадові та фізичні особи, що винні у порушенні цих правил, несуть адміністративну, кримінальну та іншу відповідальність відповідно до чинного законодавства. У фінансових, банківських та інших установах слід організовувати вивчення всіма працівниками правил пожежної безпеки і дій на випадок пожежі. Кожний працівник зобов’язаний:
— знати місцерозташування первинних засобів пожежегасіння і вміти ними користуватися;
— знати правила поведінки при пожежі та шляхи евакуації;
— легкозаймисті та горючі рідини дозволяється зберігати у спеціально відведених місцях відповідно до норм та потреб;
— у разі виникнення пожежі негайно повідомити про це пожежну охорону за телефоном 01 та керівництво;
— розпочати евакуацію людей та ліквідацію пожежі всіма наявними засобами.
Висновок.
У світовій практиці в даний час активно використовуються такі форми міжнародних розрахунків як банківський переказ, акредитив і інкасо. Найбільше часто використовуваною формою міжнародних розрахунків за рубежем є акредитив, хоча на Україні розповсюджений банківський переказ, використання ж інкасо відійшло на другий план. Це обумовлено тим, що великі фірми, організації, корпорації, маючи багаторічний досвід роботи з закордонними партнерами, довіряють один одному, тому що, кожна велика фірма намагається закріпити репутацію платоспроможності на світовому ринку. Природно, у даному випадку, вигідно використовувати банківський переказ, тому що він говорить про ступінь довіри партнерів і знижує комісійні витрати.
У міжнародному бізнесі через залучення в нього найрізноманітніших факторів величина кредитного ризику й імовірність його прояву підвищуються. Врегулювання питань по доставці й оплаті ускладнюється також і розходженнями в правових системах і торговельних порядках. До того ж компанії з різних країн часто не знайомі один одному. Витрати на те, щоб примусити іншу сторону виконати контракт, якщо вона цього не робить добровільно, іноді перевищують вигоди, очікувані від реалізації таких контрактів. До додаткових факторів, що можуть викликати ускладнення і призвести до розбіжностей і невиконання зобов’язань, відноситься і невизначеність у відношенні різниці у вартостях валют і темпах інфляції, а також їхньої зміни за час дії контракту.
Проте, для контролювання кредитного ризику і полегшення міжнародної торгівлі міжнаціональні банки за довгі роки виробили відповідну комплексну систему. Ця система ґрунтується на способі проведення міжнародних, ділових операцій, відомому як акредитив. При застосуванні акредитива кредитний ризик від покупця і продавця передається банку. А оскільки міжнародні банки працюють постійно в багатьох країнах світу і постійно втягнуті у велику кількість угод, вони звичайно мають експортну систему оцінки міжнародних комерційних операцій і заощаджують на ефекті масштабу. Банки можуть також розподілити прибутки і витрати між багатьма компаніями, зайнятими в такого роду угодах.
У розвинених країнах така форма розрахунків, як інкасо, практично не використовується, тому що найчастіше служить гальмом у взаєморозрахунках між партнерами, у зв’язку з тим, що документообіг даної операції досить тривалий, а ступінь ризику практично така, як при банківському переказі.
В основному акредитивна форма розрахунків і інкасо використовується країнами третього світу, у зв’язку з відсутністю більш нових і розвитих телекомунікаційних зв’язків, а також відсутністю довірчих відносин з боку закордонних партнерів. До того ж політична обстановка багатьох країн третього світу передбачає робити розрахунки з закордонними партнерами шляхом виставляння інкасо або у формі акредитиву.
На Україні найчастіше використовується банківський переказ, у зв’язку з низькою вартістю банківських послуг, хоча ступінь довіри між партнерами залишає бажати кращого.
Невиконання зобов’язань партнерів нерезидентів перед українськими резидентами приводить до повного або часткового не повернення валютного виторгу при експорті і непостачанні продукції або невиконанні послуг при імпорті.
При порушенні законодавчо встановлених термінів розрахунків українські підприємства попадають під дію інструкції № 136 і державна податкова адміністрація застосовує відповідні санкції до цих підприємств, що приведе до додаткових витрат і ускладнення розрахунків.
Виходячи з вищевикладеного, варто зробити висновок про те, що необхідно доробити валютне законодавство України, інструкція № 136 повинна бути більш гнучкою, політика України в області зовнішньоекономічної діяльності повинна бути більш лояльної, щоб залучати закордонних партнерів і інвесторів, підвищуючи тим самим соціальний рівень країни. Для підвищення надійності і зниження ризику в міжнародних розрахунках українським суб’єктам господарської діяльності необхідно більш активно використовувати акредитивну форму розрахунків.
Список використаної літератури.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.00.
Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.99.
Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91.
Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185-94-ВР від 23.09.94.
Указ Президента України «Про способи упорядкування розрахунків по договорах, укладеним суб’єктами підприємницької діяльності» № 556/94 від 04.10.94.
Декрет КМУ «Про систему валютного врегулювання і контролю» № 15-93 від 19.02.93.
НБУ. Інструкція «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», Постанова НБУ № 204 від 02.08.96.
НБУ. Інструкція «Про порядок здійснення контролю й одержання ліцензій по експортних, імпортних і лізингових операціях», Постанова НБУ №136 від 24.03.99.
НБУ. «Правила здійснення операцій на МВРУ», Постанова Правління НБУ № 127 від 18.03.99.
НБУ. «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті», Постанова НБУ № 444 від 21.06.95.
НБУ. «Про затвердження Положення про відкриття і функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті і гривнях», Постанова Правління НБУ № 118 від 26.03.98.
Лист Міністерства Зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України № 16-1/863 від 24.12.96.
«Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів». Серія: «Видання Міжнародної Торговельної Палати», 1993.
«Уніфіковані правила по інкасо». Серія: «Видання Міжнародної Торговельної Палати», 1993.
Наказ Укрексімбанку «Порядок здійснення документарних операцій по імпорту й експорту відділеннями Укрексімбанку» № 120 від 29.04.98.
«Банковское дело» / под ред. Лаврушина О.И., М., 1998.
«Банковское дело» / под ред. проф. Колесникова В.И., Кралевецкой М.П., М., 1997.
Богомазов М.И. «Аккредитив» // Бизнес № 26 от 28.06.99. стр. 19.
Богун В.Я. «Аккредитив и инкассо как формы международных расчетов» // Хозяйственное право от 15.08.99. стр.14.
«Гарантии и аккредитивы в современной банковской практике» / под ред. Голубовича А.Д., М., 1994.
Колесник В.Б. «Правовые основы аккредитивной формы безналичных расчетов» К., 1994. стр. 34
Лисюк С.Т. «Аккредитивная форма расчетов по експортно-імпортным операциям и перспективы её развития в Украине» // Вестник НБУ № 5 май 1997. стр. 32.
Пашута М.Т., Калина А.В. «Прогнозирование и макроэкономическое планирование» К., 1998. стр. 152.
Сорокун И.А. «Лицензирование во внешнеторговой деятельности» // Бизнес № 34 от 23.08.99. стр. 80.
Чубарев А.Б. «Специальные санкции за нарушение законодательства в сфере внешнеэкономической деятельности» // Бизнес № 15 от 10.04.00. стр. 124.
Отчетные данные Укрэксимбанка.