ОСНОВН РИСИ РОМАНТИЗМУ Где приют для мира уготован Где найдет свободу человек Старый век грозой ознаменован, И в крови родился новый век. Термн романтизм першочергово застосовувався в лтератур, головним чином романо-германських народв, а пзнше охопив музику та образотворче мистецтво. Це дозволило трактувати романтизм як переважно художнй напрямок.
Однак вже в 19ст. починають говорити про романтичн тенденц у флософ, економчний романтизм, романтичн люз в соцалзм, тобто трактувати його як загальнокультурний рух, а не лише напрямок чи стиль. Те, що романтизм об днував рзномантн явища, напрямки прогресивний й реакцйний, епко-мфологчний та лрико-рончний, нацональн форми романтизму т.д. утрудню видлення в ньому сталого нварантного ядра. Однак снують фундаментальн фактори цлсност романтизму, що знайшли вдображення у спльност цого суттвих
ознак. Це передусм спльнсть соцокультурно ситуац, спльнсть свтосприйняття та свтосвдомсть. Головна соцокультурна передумова цлсност романтизму складаться в тому, що була наслдком Велико Французько буржуазно революц. Подбно до того, як революця ознаменувала корнний переворот в соцальному житт, романтизм познача собою революцю в культур. Однак романтизм виник не на пустому мсц. Вн мав попередникв в особ Руссо, який у столття Розуму заговорив про першочерговсть чуттв, про сворднсть
та неповторнсть кожно людини. В якост найважливших джерел потрбно вказати також на флософю Фхте з абсолютизацю творчо свободи, й Шопенгауера з дею слпого, нерозумного бажання, що створю свт за свою сваволею. Ц де булицкавими та близькими романтикам, так само як шукання широкого кола музикантв, живописцв, в творчост яких пробивалися паростки нового, вдмнного вд класицизму бачення свту та задач мистецтва Жироде, Гро, Бетховен. Розвиток романтизму розпадаться на три головн етапи передромантизм
кнця XVIII ст романтизм першо половини XIX ст. неоромантизм кнця XIX початку XX ст. Головними представниками передромантизму в Англ були поети Джеймс Макферсон 1736-1796, автор вдомо збрки поем Твори Осана, сина фнгала Томас Чаттертон 1752-1770, автор циклу вршв про життя Брстоля 15 ст та представники так званого готичного романа
Горес Уолпол, Клара Рв, Ульям Бекфорд, Метью Льюс, Анна Редклф. В англйському неоромантизм провдними представниками були Роберт Ственсон, Рейдер Хаггард, Джозеф Конрад Артур Конан-Дойл. Походження термна романтизм досить складне в рзн сторичн епохи змст цього термна стотно змнювався . Сучасне розумння сутност романтизму де вд трактування його в естетиц
Гегеля. Класики марксизму-леннзму повязують природу й художн досягнення вропейського романтизму кнця XVIII початку XIX ст. з паднням феодалзму. К. Маркс Ф. Енгельс розглядали романтизм як вираження свордно реакц основних суспльних груповань на результати французько революц 1789 1794 рокв та деологю вропейських просвтителв XVIII ст. О. М. Горький писав, що романтизм як настрй складним завжди якоюсь мрою нечтким вдображенням
усх вдтнкв, почувань та настров, що охоплюють суспльство у перехдн епохи, проте головна його нота це очкування чогось нового, тривога перед цим новим, поспшне, нервозне прагнення пзнати це нове. дал О. М. Горький зазначав, що в романтизм слд розрзняти два рзко вдмнн напрями пасивний романтизм, який намагаться або примирити людину з дйснстю, прикрашаючи ту, або ж вдвернути вд дйсност до безплдного заглиблення у свй внутршнй свт, до думок про фатальн загадки життя, про любов, про смерть, активний
романтизм, який прагне посилити волю людини до життя, пробудити в нй протест проти дйсност, проти будь-якого гнту . Таким чином, виходячи з однакового прагнення до вираження неприйняття довколишньо дйсност, реакцйн романтики фактично вдривалися вд дйсност, протиставляючи й деалзован патрархальн вдносини середньовччя, тод як прогресивн романтики, навпаки, ус сво над покладали на майбутн. Незважаючи на виняткову складнсть та суперечливсть, романтизм у цлому ма ряд визначальних рис та ознак.
Йому притаманн так звана свтова скорбота, романтичн два свти, пдкреслений нтерес до внутршнього свту людини, гротескно-сатиричне зображення дйсност та проникливе вдтворення природи Романтична свтова скорбота була одним з виражень глибокого розчарування в результатах французько революц повязаного з нею Просвтництва. Вдомо, що переважна бльшсть деологв Просвтництва щиро врила в близьке настання царства розуму та загального добробуту.
Майбутн буржуазне суспльство вимальовувалося м у щонайрадужнших барвах . Результати ж французько революц, що на не покладалися так величезн сподвання, цлковито перекреслили люз просвтителв. Проповдуване деологами Просвтництва царство розуму, загального добробуту й миру обернулося на практиц нескнченними загарбницькими вйнами, царством гендлярства, бездушност та егозму. Саме тому розчарування романтикв набуло особливо гостроти, почало переростати у настро цлковито безнад
та глибокого вдчаю – у свтову скорботу. Цей вдчай пдкрплювався втратою уявлень про перспективи суспльного розвитку стан внутршнього бродння та хаосу сприймався як закономрний для свту, а шляхи розвитку цього несталого свту – тамничими й непзнаванними. Вдчуття свтово скорботи, в свою чергу, вело до романтичного вдчуття двох свтв – переконаност у цлковитому розлад мр та реальност. У пошуках нових позитивних деалв романтики звертаються до стор та мистецтва, релг народно творчост,
до природи та до екзотичних кран – до всього, що рзко контрасту з безбарвнстю та убозтвом сучасно дйсност. Заперечуючи класицизм просвтницький реалзм, хню регламентацю та умогляднсть, романтики прославляють самоцннсть окремо людсько особистост, цлковиту внутршню свободу. Вдштовхуючись-вд Шекспра, романтики розкривають дивовижну складнсть та суперечливсть людсько душ, одвчну невичерпнсть. Заглибленсть у внутршнй свт особистост, пильний нтерес до могутнх пристрастей та яскравих
почуттв, до всього надзвичайного, тяжння до нтутивного та неусвдомленого – характерн риси романтичного методу в усх мистецтвах. Якщо теоретики класицизму виходили з прагнення наслдувати природу, то романтики виходять з прагнення перетворити природу. Вони створюють свй, особливий свт, на хню думку, величнший прекраснший, нж свт реальний. У цьому й поляга суть хнього учення про два свти. З уявленням про два свти пов язаний полум яний захист романтиками цлковито творчо свободи митця вд
будь-яких регламентацй будь-яких норм. Надзвичайно свордним явищем у поетиц романтизму була. й так звана романтична роня, головними теоретиками виступали письменники так, як Фрдрх Шлегель, Карл Зольгер Жан-Поль Рхтер. До методу романтично рон широко вдавалися майже вс провдн романтики, а згодом деяк представники критичного реалзму, наприклад Анатоль Франс. В основ романтично рон лежить рзке контрастове пдкреслювання вдносност всх будь-яких
обмежень в особистому та в суспльному житт. Ус ц обмеження романтики зображують як бездумне насильство над природним плином життя, як результат глупоти та дурост людей. Природний рух життя лама ус ц штучн перепони, той, хто намагаться втиснути природний плин в закам янл рамки, сам опиняться у смшному становищ. Заслуги романтикв у розвитку свтового мистецтва важко переоцнити. Вони розширили й оновили стар художн форми, розробили жанри сторичного роману, фантастично повст, лро-
епчно поеми, нов форми драми, досягли небувало майстерност в лричнй поез. Поряд з художнми вдкриттями велико антично лтератури вд Гомера до Овдя, що наснажили генй титанв пзнього середньовччя та доби Вдродження Данте, Шекспра, Рабле, Сервантеса, проклали шлях до художнього дослдження далектики душ, разом з художнми вдкриттями французького класицизму та доби
Просвтництва, романтизм – спадкомець кращих традицй лтератури минулого, з свого боку, багато в чому сприяв великим досягненням мистецтва критичного реалзму. Як вдомо, найвидатнш представники реалстичного мистецтва до рзних прийомв поетично образност, вироблено в художнй систем романтизму зверталися не лише в пору свого учнвства, а й у пероди творчого апогею, коли вони вже цлком опанували увесь арсенал свох реалстичних виражальних засобв.
Рч тут не в тм, як переосмислювались ц образи в художнй структур реалстичного цлого, не в тому, яко ново дейно-художньо функц вони тут набували. Приверта увагу передусм той факт – певн вдкриття романтичного мистецтва не було знято розвитком реалзму, вони функцонували й дал в неперетвореному вигляд в новй художнй систем. Як приклад можна назвати багато рис Бальзакового Вотрена сповнену динамзму яскраву, контрастову образнсть
Флоберово Саламбо роману, що подну у соб використання багатьох реальних сторичних даних з романтичною концепцю античност. Майже для всх видатних письменникв першо половини XIX ст як починали свй творчий шлях з позицй прогресивного романтизму, характерний поступовий перехд до методу критичного аналзу. Така творча еволюця Г. Гейне, О. Пушкна, Т. Шевченка, М. Лрмонтова, Ш.Петеф.
Отже, вдкидаючи сучасну романтизмов дйснсть як вмщення всх вад, вн втека вд не, здйснюючи подорож в час простор. Втеча за просторов меж буржуазного суспльства виступало в трьох основних формах, а саме Вдхд в природу, яка була або камертоном бурхливих душевних преживань, або втленням деалу свободи та чистоти звдси зацкавленсть селом, критика мста, нтерес до духовност народу, виражено у фольклор. Романтизм загляда в нш регони, екзотичн крани схдна тема в творчост
Байрона, картинах Делакруа. У випадку вдсутност реально териториально адреси втеч вн консруються в уяв фантастичн свти Гофмана, Вагнера. Другий напрямок втеч вдхд вд дйсност в нший час. Не знаходячи опори в тепершньому, романтизм розрива природний зв язок часв деалзу минуле, особливо середньовччя, патриархальний образ життя, ремсничий устрй, лицарський кодекс чест конструю майбутнн, вльно манипулюючи часовим потоком. Третй напрямок втеч романтика вдхд у власний внутршнй свт, в ус
куточки свого Я. В житт серця романтики вбачають протилежнсть безсердечност зовншнього свту казки Гофмана, Гауфа. Романтизм як певний тип культури в рзних кранах мав сво нацонльн особливост. У Нмеччин, роздрбненй бльш як на 360 великих малих суверенних держав королвств, курфюрств, рицарських володнь, уся нтелектуальна енергя виплеснулася в галузб теор, що знайшло вдображення в флософсько-естетичних шуканнях, художнй лтератур, робот славнозвсно школи нських романтикв.
В укранськй ментальност романтичний свтогляд, формування якого вдбувалося на основ нацональних особливостей, знайшов сво яскраве вираження у флософ серця П. Юркевича, в художнй реальност М.Гоголя та Т.Шевченка, в пошуках витокв нацонально самосвдомост членв Кирило-Мефодвського братства, П. Кулша, М.Максимовича та н.