Державно-правове регулювання ринку ціних паперів

Міністерствоосвіти і науки України
Волинськийдержавний університ імені Лесі Українки
 
 
Кафедра аграрного, трудового та екологічногоправа
 
 
ДЕРЖАВНО–ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Датаздачі: «__»_________ 2002 р.                      Куросва робота
Студентки3-го курсу
Датазахисту:»____»___________ 2002 р.           Заочного відділення
 
Оцінка:                                                                 
 
Науковийкерівник

План
 
Розділ 1.
Типи правового регулювання ринку ціннихпаперів.
 Розділ 2
Поняттядержавно-правового регулювання
Розділ 3.
Основоположні принципи державно-правовогорегулювання ринку цінних паперів:
 
§ 1. Принцип законності;
 §2. Принцип делегування повноважень;
§ 3. Принцип раціонального моделювання;
§ 4. Принцип структурної побудови нормативнихактів;
§ 5. Принцип лексичної визначеності правовихтекстів.
 
Розділ 4.
Порівняльно – правова характеристика державно– правового регулювання ринку цінних паперів зарубіжних країн.
Вступ
Проголосившинезалежність Україна – Україна взяла курс на побудову демократичної, правової,держави із запровадженням принципів ринкової економіки. Одним із елементів якоїявляється функціональний ринок цінних паперів, становлення якого продовжуєтьсяі на даний час.
А томуефективне державно-правове регулювання вказаного суб’єкта фінансового ринкубуде сприяти як надходженню коштів до державного бюджету, так і так іпокращення фінансового обслуговування населення.
Вказаніумови полягають в тому, що:
–                поряд із національним банком передбачене створеннярозгалуженої системи комерційних банків;
–                законодавчо визначаються основи правовогорегулювання ринку цінних паперів;
–                встановлюються ефективні основи розрахунків;
–                забезпечується правове регулювання банківськогокредитування.
Тобто,юридично забезпечується функціонування одного із елементів фінансового ринку.
Проте,наліз надто великої кількості прийнятих нормативних актів, що регулюютьвказаний вид діяльності, дає підстави стверджувати про часту невідповідність їходин одному. Що було одним із об’єктивних факторів обрання теми курсовоїроботи.
Об’єктомдослідження роботи є суспільні відносини у сфері банківської, фінансової такомерційної діяльності, які виникають на ринку цінних паперів України.
Предметомкурсової роботи є аналіз текстів нормативних документів, виданих різнимигілками влади.
Принаписанні роботи я використовувала імперативно-диспозитивний метод науковогодослідження.
Структурароботи складається із вступу, висновку, глав та параграфів.

Розділ 1.
 Типи правового регулювання ринку ціннихпаперів.
Майже в будь-якій країні, де існують ринкицінних паперів, правове впорядкування ринкових відносин здійснюється за допо­могоютрьох типів правових норм і принципів: міжнародно-правових, національнихдержавно-правових, а також інституційно-правових. Тобто в цьому випадкуговорять про три типи правово­го регулювання.
В основіподілу на типи лежать відмінності в порядку прий­няття відповідних норм іпринципів. Для міжнародно-правового регулювання характерним є те, що воно, якправило, здійснюється на основі публічних міжнародно-правових угод, тобто угод,укла­дених між державами-суверенами або уповноваженими органами останніх.Особливістю такого регулювання є те, що воно виникає внаслідок реалізації волідержав, які в правовому контексті є рівноправними і незалежними одна від одної.Кожна з держав є сувереном на власній території, жоден із суверенів не моженав’язувати волю іншому суверену. Таким чином міжнародно-правові угоди, у томучислі із приводу цінних паперів, укладаються державами на добровільній основі,тобто внаслідок добровільного вияву волі до вчинення вказаних дій.
Міжнародно-правове регулювання ринків ціннихпаперів здійснюється в основномудвома способами: у межах окремихміжнародних договорів і в межах міжнародних організацій. У першому випадку двіабо декілька держав домовляються про режим допуску та обігу цінних паперів,одна одної на своїх територіях шляхом укладання окремих договорів між ними. Удругому міжнародно-правове регулювання являє собою регулю­вання поведінкиучасників ринку цінних паперів, установлюване в масштабах конкретноїміжнародної організації. У практиці міжнародно-правового регулюваннязустрічаються також випадки, коли окремі аспекти ринків цінних паперіврегулюються догово­рами, однією стороною у яких виступають держави, а другою — міжнародні організації. Наприклад, у вересні 1991 року між США і ЄвропейськимСпівтовариством (з січня 1994 року іменується Європейським Союзом) булопідписано угоду про співпрацю в галузі регулювання ринків цінних паперів.
Серед усіх формміжнародно-правового регулювання ринків цінних паперів найбільший інтересвикликає регулювання, здій­снюване в межах Європейського Союзу (European) та Міжнародної організації комісій по цінних паперах(International Organization of Securities Commission — IOSCO). [ 1 ] У теперішній час як такого єдиного ринку ціннихпаперів у межах Європейського Союзу не існує; у кожній країні-учасниці єнаціональний ринок і регулюється він, головним чином, національнимзаконодавством. Згідно з умовами участі в даній міжнародній організації, норма­тивно-правовіакти керівних органів ЄС, і зокрема Ради ЄС, для того, щоб бути обов’язковимина території держави-учасниці, мають бути імплементовані цією державою. Цеозначає, що дер­жава повинна або створювати новий законодавчий акт, у якомубули б відображені положення документа ЄС, або внести в чинне законодавствовідповідні зміни, відобразивши в ньому норми Європейського Союзу.
Головними правовими документамиданої міжнародної органі­зації, які регулюють взаємодію у сфері цінних паперів,є Директи­ви Ради ЄС (Council Directives).
Під державно-правовимрегулюванням звичайно розуміють національне державно-правове регулювання, тобтотаке, яке здійснюється повноважними органами конкретної держави на їїтериторії. Наприклад, говорять про дежавно-правове регулювання ринку ціннихпаперів США як федеративної держави (регулю­вання вказаного ринку такожздійснюється правовими нормами штатів США), державно — правове регулюванняринку цінних паперів Великобританії, Японії, Франції, України тощо.
Національне державно-правоверегулювання здійснюється сувереном на власній території шляхом реалізаціївладно-приму­сових повноважень. Вказані повноваження визначаються відпо­відниминормативними актами держави. Як правило, у кожній державі існує певна кількістьтаких актів, які встановлюють пов­новаження, права й обов’язки тих або іншихдержавних органів. Сукупність таких актів має ієрархічну будову. Найвище місцев сукупності посідає Конституція. Усі інші нормативні акти такого роду повиннівідповідати (не суперечити) Конституції. Держава реалізує свої владніповноваження через відповідні державні органи, які й видають нормативні акти, умежах своїх повноважень. Державна влада реалізується через три гілки влади:законодавчу, виконавчу і судову. Таким чином, нормативно-пра­вові акти кожноїіз влад мають не суперечити Конституції. Поміж трьома гілками державної владизаконодавча влада посідає найви­ще місце.
Головними елементами національного державно — правовогоре­гулювання ринку цінних паперів є такі: воно здійснюється дер­жавнимиорганами, які мають на це відповідні повноваження, вказані державні органівиконують регулятивні функції у межах визначеної їм компетенції,державно-регулятивна діяльність провадиться шляхом виконання певних дій,наприклад, шляхом видання обов’язкових для загалу нормативних актів,забезпечення їх застосування, здійснення контролю за виконанням актів тощо.
В окремо взятій країні державно — правоверегулювання ринку цінних паперів, як правило, здійснюється не одним, а певноюсу­купністю нормативних актів. Причому така сукупність складаєть­ся із (а)сукупності законів, що регулюють вказану сферу відносин, (б) сукупностіпідзаконних актів, які видаються з метою правиль­ного застосування законів, атакож впорядкування відносин, що залишилися неврегульованими останніми, (в) сукупностіактів (роз’яснень) судових органів.
Інституційно-правове регулювання здійснюєтьсясамоврядни­ми організаціями, як правило, внаслідок реалізації повноважень,наданих законами чи підзаконними актами, або внаслідок делегу­вання повноваженьвідповідним державним органом. Буває та­кож і так, що державно-правоверегулювання не охоплює певні важливі відносини на ринку цінних паперів, тодізамість нього впорядкування може здіснюватися нормами і принципамиінституційно-правового регулювання.
Найбільш поширеними випадкамиінституційно-правового регулювання є здійснення його фондовими біржами, іншимисамо­врядними організаціями, включаючи ті, що об’єднують професій­нихучасників, наприклад, Асоціація ділерів, Асоціація брокерів, Асоціаціядепозитаріїв, Асоціація реєстраторів, Асоціація інвести­ційного бізнесу тощо.[ 2 ]Інституційно-правове регулювання здійсню­ється у відповідності здержавно-правовими нормами і принципа­ми. Джерелами такого регулюваннявиступають, наприклад, Пра­вила торгівлі цінними паперами, статути саморегулюючих організа­цій, Положення про арбітражні суди, які можуть створюватисьі діяти при самоврядних організаціях тощо. На відміну від держав­но-правовогорегулювання, яке головним чином засноване на можливості застосуванняпримусово-владного впливу на учасни­ків ринку, інституційно-правове регулюваннязначною мірою засноване на зацікавленості учасників у додержанніінституцій-но-правових норм, що в свою чергу зумовлюється добровільнимхарактером участі в саморегулюючих організації. Наприклад, емі­тент, якийбажає, щоб випущені ним цінні папери котирувалися на фондовій біржі,добровільно погоджується з правилами біржо­вого котирування та торгівлі,встановленими фондовою біржею.
Його не треба примушувати подавати біржінеобхідну інформацію, звіти, проходити встановлені процедури, дотримуватисявизначе­них біржею стандартів. Аналогічним чином, учасники, наприклад,асоціації інвестиційного бізнесу зацікавлені в тому, щоб додержу­ватися правилі норм, встановлених асоціацією, оскільки розуміють, що їх додержання є більшвигідним, аніж порушення.
Структурназалежність трьох типів правового регулювання виражається таким чином.Національне державно-правове регу­лювання не повинно суперечитиміжнародно-правовому; інституційно-правове регулювання не повинне суперечитиміжнародно-правовому і національному державно-правовому.

Розділ 2
Поняття державно-правового регулювання
Державно-правове регулювання ринку ціннихпаперів в Ук­раїні на момент написання даної брошури здійснювалось сукуп­ністюзаконодавчих і підзаконних актів. Перше їх покоління намагалось впорядкуватинайбільш важливі ринкові стосунки. Вони охоплювали своєю дією питання випускуцінних паперів, розміщення їх серед інвесторів, державної реєстрації випусківта інформації про них, встановлювали режим державної реєстрації посередницькоїдіяльності, визначали перелік видів цінних папе­рів, основи функціонуванняфондової біржі та ряд інших.
Не дивлячись на те, що Україна не була членомІОСКО, законо­давче й підзаконне регулювання ринкових відносин з ціннимипаперами грунтувалось на врахуванні досвіду їх регулювання в ряді інших країн.Проте складність полягала в тому, що Україні доводилось враховувати досвідфункціонування розвинених рин­ків цінних паперів в умовах, коли власний риноктільки почав виникати.
Реальне життя та становлення ринковихстосунків у цій сфері одразу ж оголили брак державно-правового регулювання тазумо­вили необхідність прийняття нових нормативних актів. Найбільш важливиминапрямками подальшого його розвитку стали: необ­хідність створення ефективнодіючої комісії по цінних паперах;
впорядкування ряду найбільш важливих актів,наприклад, порядку утворення та діяльності інвестиційних фондів таінвестиційних компаній, довірчих товариств, депозитаріїв і ряду інших, а такожрозвиток існуючого законодавства шляхом внесення до них додаткових положень.
Для функціонування ринків цінних паперів увсіх країнах величезне значення мають не лише правові акти, які регулюютьвинятково дану сферу, але й ті, які регулюють її поряд з іншими сферами. Першза все, тут маються на увазі торговельні та цивіль­ні кодекси, а такожнормативні акти про оподаткування. Цивільні та торговельні кодекси, наприклад,встановлюють порядок укладан­ня різноманітних угод, зміст права власності,моменти переходу його від однієї сторони до іншої по угодах (у тому числі зцінними паперами) тощо.
Найчастіше в сфері цінних паперів укладаютьсяугоди купів­лі-продажу, міни, позики, дарування та ряд інших. Причому прак­тичнов усіх країнах цивільне й торговельне право визначають вказані угоди, а такожвзаємні права та обов’язки по них однаково.
Вказані угоди в більшості випадків укладаютьсяна основі відповідних договорів. У найбільш загальному вигляді їх сутьзводиться до наступного. За угодою купівлі-продажу цінних па­перів продавецьзобов’язується передати цінні папери у власність покупцеві, а покупецьзобов’язується прийняти ці папери та сплатити їх вартість. Для даної угодиважливим є те, що в результаті право власності на цінні папери переходить відпродавця до покупця. Найбільш часто на ринку цінних паперів, особливовторинному, як засіб платежу використовуються гроші. Проте в ряді випадків,наприклад, при випуску та розміщенні акцій, їх вартість може бути сплаченамайном, майновими правами або іншими цінними паперами.
Згідно з договором міни, сторони здійснюютьобмін одних цінних паперів на інші. Наприклад, обміни мають місце в процесіподрібнення та консолідації акцій. У першому випадку замість раніше випущенихакцій випускаються акції меншої номінальної вартості, проте з метою збереженнярозмірів статутного фонду вони випускаються в більшій кількості. Наприклад,акції номі­нальною вартістю 200 доларів США замінені акціями цього самогоемітента номінальною вартістю 100 доларів США, при цьому власник акції у 200доларів повертає її емітенту та в обмін одержує дві акції номінальною вартістю100 доларів. При подрібненні кількість акцій, що перебувають в обігу,збільшується.
У другому випадку відбувається зворотне.Емітент здійснює випуск акцій з більшою номінальною вартістю, і при цьому відпо­віднозменшується кількість акцій, що перебувають в обігу. На­приклад, дві акціїномінальною вартістю 100 доларів США обмі­нюються на одну акцію номінальноювартістю 200 доларів США. У результаті кількість акцій, що перебувають в обігу,зменшу­ється.
Іншими випадками угод обміну є випадки злиттяакціонерних товариств, приєднання одного емітента до іншого, обміну облігаційна акції тощо.
При злитті акції емітентів, які об’єднуються,заміняються на акції знову створеного акціонерного товариства, причому акціїемітентів, які об’єднуються, вилучаються з обігу й обмінюються на акціїемітента, до якого той приєднується. У цьому випадку акції емітента, якийприєднується, також вилучаються з обігу та знищуються. При обміні конвертованихоблігацій власник облігації повертає її емітенту, який замість неї видаєвласникові певну кількість акцій.
Особливістю угоди міни є те, щообидві сторони з точки зору права виступають одна стосовно іншої одночаснопродавцями і покупцями. Випуски боргових цінних паперів практично завждипредставляють собою угоди позики. За договором позики позико­давець (інвестор)передає позичальнику (емітенту) грошові кошти у власність, і позичальникзобов’язується повернути пози­кодавцю таку саму суму грошей. При цьому нерідкоемітенти зобов’язуються також виплачувати інвесторам винагороду за користуванняпозиковими коштами.
Найбільш важливим моментомдоговору позики є те, що борж­ник зобов’язаний повернути позикові кошти позакінченні певно­го строку.
За договором дарування однасторона передає цінні папери іншій стороні у власність на безоплатній основі.Особливістю цих угод є те, що обдарований одержує цінні папери від дарувальникабезкоштовно, і до нього переходить право власності на них.
Окрім угод, укладених відповіднодо цивільних і торговельних кодексів, велике значення в державно-правовомурегулюванні ринків цінних паперів займає податкове законодавство. [ 3 ]Воно здатне стимулювати або стримувати розвиток вказаних ринків, а такожзаохочувати випуски конкретних видів цінних паперів. Наприклад, прибутки подержавних або муніципальних облігаціях часто звільняються від оподаткуваннявзагалі або оподатковують­ся по незначній ставці. З міркувань оподаткуванняіноді емітенти воліють випускати боргові цінні папери замість акцій, оскільки вбагатьох випадках власникам акцій доводиться фактично пла­тити податок двічі:один раз у вигляді податку на прибуток емітента і другий — у вигляді податку наіндивідуальні прибутки по акціях, у той час як при випуску облігацій — один раз- на прибутки від них.
Важливе місце вдержавно-правовому регулюванні ринку цінних паперів займають нормативні акти,що стосуються розвит­ку конкуренції та протидії монополізму (антимонопольнезаконо­давство). Збереження конкуренції на вказаному ринку розгляда­ється вбагатьох розвинених країнах як фактор, який сприяє розвитку ринкових стосунків.Разом з тим задача державно-правового регулювання у цій сфері полягає у тому,щоб право захищало не будь-яку, а тільки сумлінну конкуренцію.
Державно-правове регулювання в Україні такожздійснюється сукупністю нормативно-правових актів. До неї входять сукупністьзаконів (наприклад, Про господарські товариства (1991), Про приватизацію майнадержавних підприємств (1992), Про привати­заційні папери (1992), Про особливостіприватизації майна в агропромисловому комплексі (1996), Про заставу (1992), Провласність (1991), Про державне регулювання ринку цінних папе­рів (1996), Процінні папери і фондову біржу (1991) тощо), сукуп­ність підзаконних актів,виданих Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банкомУкраїни, Фондом дер­жавного майна України, Державною комісією з цінних паперіві фондового ринку України та іншими органами державної вико­навчої влади.

Розділ 3.
Основоположніпринципи державно-правового регулювання ринку цінних паперів
Ринкова взаємодія є складним суспільнимявищем, яке має певну сукупність невід’ємних складових частин. Штучно змінитиприроду ринкової взаємодії неможливо, отож завдання учасників значною міроюполягає у тому, щоб знаходити засоби, які будуть допомагати здійснювати ринковівідносини успішно та ефективно. Зокрема, до таких засобів належать норми іпринципи правового регулювання ринкової взаємодії.
Правові норми являють собоювстановлені і визначені прави­ла поведінки. Вони можуть дозволяти, обмежувати,вимагати, забо­роняти, допускати або визначати той чи інший варіант поведінкина ринку цінних паперів. У зв’язку з тим, що ринкова взаємодія з цінних паперівє не лише складною, але й постійно рухомою та розвивається в певних напрямках,на практиці досить часто ані державно-правові, ані інституційно-правові нормине можуть охопити своєю дією певні важливі аспекти ринкових відносин з ціннихпаперів. У таких випадках на допомогу приходять правові принципи регулювання.
Під правовими принципами регулювання ринковоївзаємодії тут розуміється певна сукупність вимог або критеріїв, яким повин­нівідповідати регулюючі дії учасників ринку. (Надалі йтиметься більшою мірою проінституційних учасників). [ 4 ]
Кожен такий учасник повинен якимось чиномвпорядковувати свої стосунки з іншими учасниками або свої внутрішні відносинишляхом регулювання конкретних відносин. Аби бути ефективним, регулювання маєзадовольняти певні вимоги. Залежність між регулюванням та вимогами до ньоготака: якщо регулювання відповідає вимогам, то воно, власне кажучи, відбуваєтьсяяк таке;
якщо не задовольняє — то його як такого неіснує. Тобто в останньому випадку ринкова взаємодія буде знаходитися поза
межами регулювання і мативипадковий характер. Таким чином, знання вимог або критеріїв, які стосуютьсярегулювання, сприяє його здійсненню.
Існує багато принципів правовогорегулювання ринку цінних паперів, але особливої уваги заслуговують такі:принцип закон­ності: принцип делегування повноважень; принцип раціональногомоделювання; принцип структурної побудови нормативних актів; принцип лексичноївизначеності правових текстів.
Додержання цих принципів сприяє досягненнюмети, яка стоїть перед правовим регулюванням ринку цінних паперів у цілому \і надає змогу, за відсутності певних правових норм і правил не ‘ втрачатиплідності регулюючих зусиль.
§ 1. Принцип законності.
Принцип законності складається принаймні зтрьох складових частин. Він означає: (а) необхідність виконання вимог, які прямовикладені в законах або підзаконних актах; (б) обов’язок не виходити за межідозволеного, якщо такі межі визначаються законом або підзаконним актом; (в)право на регулювання за своїм розсудом, якщо закон або підзаконний акт його необме­жують.
Розглянемо, яким чином діють цітри частини принципу закон­ності на прикладі Закону про цінні папери і фондовубіржу.
Вимоги, викладені в законі. Зазначений закон містить велику кількістьчітко окреслених вимог. Зокрема, згідно зі стат­тею 4 акція повинна мати такі реквізити:фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження;найменуван­ня цінного паперу — «акція», її порядковий номер, дату випуску, видакції та її номінальну вартість; ім’я власника (для іменної акції); розмірстатутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції; а такожкількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис головиправління акціонерного товариства чи іншої уповноваженої на це особи; печаткуакціонер­ного товариства.
Крім того, у цій статті маємісце вимога, наприклад, про те, що привілейовані акції не можуть бути випущеніна суму, що переви­щує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства,або про те, що мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою 50карбованців.
Стаття 7 забороняє випуск акційдля покрить збитків, по­в’язаних з господарською діяльністю акціонерноготовариства.
У статті 8 визначається іншавимога — акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повноїоплати їх вартості.
Закон також визначає перелік обов’язковихреквізитів обліга­цій підприємств. Зокрема, мова йде про: найменування цінногопаперу — «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітентаоблігацій; фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації);номінальну вартість облігації; строки погашен­ня, розмір і строки виплативідсотків (для відсоткових облігацій);
місце і дату випуску, а також серію й номероблігації: підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи;печатку емітента.
Суть законодавчої вимоги полягаєу тому, що певні відносини законодавець регулює самостійно, досить визначено,категорично. Учасники ринкової взаємодії повинні виконувати вимогу неза­лежновід того, подобається вона їм чи ні. Крім того, вступаючи між собою у певністосунки, учасники повинні їх здійснювати саме таким чином і в такому обсязі,як це визначив законода­вець. Будь-яке відхилення від вимоги, зафіксованої узаконі або підзаконному акті, вважається їх порушенням.
Межі дозволеного, визначенізаконом. В окремих випад­кахзакон встановлює межі, у яких може діяти конкретний учас­ник ринковоївзаємодії, тобто на ринку цінних паперів. Наприклад, відповідно до статті 4, доакції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Якщо це має місце,то купон повинен містити такі основні відомості: порядковий номер купона навиплату дивідендів; порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди;найменування акціонерного товариства; рік виплати дивідендів. Стаття 5визначає, що акція є неподільною. У разі, коли одна й та сама акція належитькільком особам, усі вони вважаються одним власником акції і можуть здійснюватисвої права через одного з них або через спільного представника.
У статті 6 вказується те, що рішення провипуск акцій прий­мається або засновниками акціонерного товариства, або загаль­нимизборами акціонерів цього товариства.
Відповідно до статті 8, акції оплачуються внаціональній валюті, а у випадках, передбачених статутом акціонерноготовариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна.
Суть визначення меж полягає у тому, щозаконодавець, з одного боку, дозволяє учаснику ринку обрати той або іншийваріант поведінки, але з другого — визначає межі, у яких цей вибір може бутизроблено. Наприклад, у випадку статті 4, дозволяється дода­вати купонний лист,але поряд з цим також визначаються його обов’язкові реквізити. У випадку статті5, декілька власників акції можуть здійснювати свої права через одного з нихабо спільного представника, але поряд з цим встановлюється обмеження — усі вонивважаються одним власником, а акція є неподільною.
Коли закон містить у собі певнувимогу, то це означає, що законодавець вимагає певного варіанту дій. Коли жзаконодавчий акт визначає межі дозволеного, то законодавець дозволяє якийсьваріант поведінки та одночасно встановлює певні обмеження. Або в рамкахобмежень він вважає припустимими певні варіанти поведінки учасників ринковоївзаємодії.
Право учасника ринкурегулювати відносини на свій розсуд. Ця складова частина принципу законності є досить схожою на попередню,але не ототожнюється з нею. Прикладами можуть бути: положення статті 6 про те,що протокол рішення про випуск акцій, крім обов’язкових реквізитів, може такожміс­тити й інші відомості щодо випуску акцій; аналогічне положення статті 11,яке стосується протоколу рішення про випуск облігацій.
У даному випадку законодавецьдозволяє учасникам ринку здійснити певні дії і не встановлює ніяких обмежень.Тобто під іншими відомостями можуть бути будь-які відомості, які емітентвважатиме необхідними. Іншими словами, закон надає учаснику ринку праворегулювати певні відносини на свій розсуд. Саме наявність або відсутність меж,у яких окремі дії учасників вважаються законодавцем припустимими, і відрізняєостанню частину принципу законності від попередньої.
§ 2. Принцип делегування повноважень.
Принцип делегування повноваженьє надзвичайно важливим засобом здійснення регулювання ринкової взаємодії. Можнанавіть сказати, що він є необхідною умовою будь-якого регулюван­ня суспільнихвідносин.
Оскільки ринок являє собою систему взаємовідносин,яка поєднує у собі державно-правове та інституційно-правове регулю­вання, то ймова відповідно буде йти про внутрішньо — державне, державно-інституційне тавнутрішньо-інституційне делегування повноважень.
Проблема делегування повноважень є не тількиважливою, але й складною. Це пов’язано, зокрема, з тим, що делегуванняповноважень є певним суспільним процесом. Суть його полягає у тому, що права йобов’язки щодо вирішення певних питань передаються від одного регулюючогооргану або інституту до іншого. Слід мати на увазі, що орган або інститут, якийпередає права та обов’язки по регулюванню певних відносин, сам повинен бутиуповноваженим на законних підставах здійснювати регулю­вання цих відносин.
При регулюванні ринковоївзаємодії існує принцип, згідно з яким ніхто не може передавати більше прав,ніж ті, якими він сам володіє на законних підставах.
Якби нам довелось малюватиграфічне зображення процесу делегування повноважень, то в ряді випадків мимусили б зобра­зити його у вигляді замкненого кола; в інших — у вигляді лінії,яка спрямована у безмежжя. У реальній ринковій взаємодії про­цес делегуванняповноважень поєднує у собі і перше, і друге зображення. Необхідно такожзауважити, що в першому випадку довжина кола може бути більшою або меншою.
Щоб краще зрозуміти, що собоюявляє колоподібний процес делегування повноважень, уявімо собі таку схему:
а) Певна сукупність індивідів, які мешкають наякійсь території, вступають між собою у взаємодію. Виникає об’єктивна потреба врегулюванні цієї взаємодії. Для цього створюється відповідна організація — скажімо, держава, — яка наділяється певними пов­новаженнями по регулюваннюсуспільної взаємодії. Тобто сукуп­ність індивідів делегує повноваження порегулюванню їх взаємо­дії, а межі делегування визначаються в основному законі — кон­ституції.
б) Регулювання суспільної взаємодії маєзагальні та конкретні аспекти. Тому державне регулювання в більшій мірі єзагальним, ніж конкретним. Одночасно воно не є ані виключно загальним, анівиключно конкретним.
Здійснюючи загальне регулювання, державаделегує певні пов­новаження по регулюванню, скажімо, ринкових відносин, сус­пільнимінститутам і окремим індивідам. Наприклад, інститутам вона надає правовиконувати якусь діяльність, а індивідам брати участь у такій діяльності. Крімтого, вона ставить до інститутів вимогу — їх діяльність повинна бутиорієнтованою на задоволення потреб індивідів.
Інститут у процесі виконання своєї діяльностіповинен регулю­вати її якимсь чином. Тобто має місце певне делегування повнова­женьпосадовим особам цього суспільного інституту. Далі відбувається поєднання праві обов’язків посадових осіб з права­ми і обов’язками індивідів, і таким чиномінститут виконує свою діяльність.
в) Результати цієї діяльностізадовольняють індивідів лише в певній, але не повній мірі. Тому незадоволення,а також його міра примушують індивідів знову звертатися до держави у зв’язку звиконанням нею делегованих їй повноважень. Якщо існуючих державних повноваженьнедостатньо, то в конституції додатково закріплюються ті, які вважаютьсянеобхідними. Тобто коло зам­кнулось. [ 5]
Зазначена схема є значною міроюспрощеною та загальною, але на наш погляд, дає змогу побачити колоподібнийхарактер процесу делегування регулюючих прав та обов’язків.
Значно частіше процес делегуванняповноважень має вигляд лінії, спрямованої у безмежність. Тобто, по суті, це єфрагмент загального процесу регулювання суспільної взаємодії. Щоб кращезрозуміти природу фрагментарного делегування повноважень, розглянемо три сферирегулювання ринкових відносин.
Внутрішньо-державнеделегування повноважень. Підвнутрішньо-державним делегуванням повноважень тут розумі­ється процесделегування, обмежений відносинами між держав­ними органами. Наприклад,законодавча влада делегує повнова­ження по регулюванню певних відносин органувиконавчої влади або певний орган виконавчої влади делегує зазначені повнова­женняіншому органу цієї влади.
Зокрема, Закон про цінні папери і фондовубіржу повинен регулювати взаємодію між учасниками ринку цінних паперів, [ 6 ]Тобто повноваження по регулюванню ринкових відносин у сфері цінних паперів маєВерховна Рада України (законодавча влада). У деякій мірі вона регулює цівідносини безпосередньо і прямо, тобто визначає умови та порядок випуску ціннихпаперів, регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів натериторії держави.
Але ряд повноважень по регулюванню ринковоївзаємодії у цій сфері законодавча влада делегує виконавчій. Наприклад, від­повіднодо статті 21 Закону Про цінні папери і фондову біржу, порядок випуску та обігувекселів визначається Кабінетом Міністрів (виконавчій владі). Стаття 22 вказує,що порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також інформа­ціїпро Їх випуск визначається Державною комісією з цінних паперів і фондовогоринку України, яка є органом державної виконавчої влади.
Державно-інституційнеделегування повноважень. Вокремих випадках держава делегує повноваження по регулюван­ню певних ринковихвідносин суспільним інститутам. Тобто делегування виходить за межі державноїорганізації.
Наприклад, деякі права та обов’язки порегулюванню ринкової взаємодії у сфері цінних паперів держава делегує фондовійбіржі. Зокрема, відповідно до статей 32 і 33 Закону України Про цінні папери іфондову біржу (1991), остання повинна виконувати функції організаційнооформленого і постійно діючого ринку, на якому відбувається торгівля ціннимипаперами. Для того, щоб можна було виконувати зазначену функцію, фондовій біржіделегуються певні повноваження по регулюванню ринку цінних паперів. Наприклад,це стосується права на визначення умов допуску цінних паперів для торгівлі набіржі, порядку торгівлі на ній, умов та порядку передплати на цінні папери, якікоти­руються на біржі, а також правил ведення розрахунків по укла­дених набіржі угодах (стаття 34).
Внутрішньо-інституційнеделегування повноважень. Підвнутрішньо-інституційним делегуванням повноважень тут розуміється такеделегування, яке здійснюється в межах сус­пільного інституту.Внутрішньо-інституційне делегування, голов­ним чином, є конкретизуючимделегуванням повноважень.
Наприклад, законодавча влада своїм законом процінні папери і фондову біржу делегувала певні загальні повноваження фондо­війбіржі (інституту). Зокрема, згідно зі статтею 34 цього Закону, визначаютьсялише загальні напрямки, відповідно до яких фондова біржа, як певний інститут,має здійснювати регулювання ринкової взаємодії. У законі немає конкретнихвказівок про те, яким чином і яким керівним органом біржі повинно виконуватисярегулюван­ня.
Щоб виконувати покладені на неї закономфункції, фондова біржа створила органи і делегувала їм певні повноваження порегулюванню ринкових відносин. Так, згідно з Правилами фондової біржі,повноваження по допуску цінних паперів для котирування на біржі делегованіБіржовою радою котирувальній комісії, а повноваження по винесенню експертноїоцінки цінних паперів, які пропонуються для котирування, — відділу економічногоаналізу й інформації (пункт 2).
Як бачимо, делеговані державою повноваження врамках інституту розподіляються між окремими органами — від вищого до нижчих.Отже, в межах інституту відбувається відносно само­стійне делегуванняповноважень по регулюванню ринкової взає­модії.
§ 3. Принцип раціонального моделювання.
Раціональне моделювання є, мабуть, найважчимсеред усіх видів інтелектуальної діяльності, пов’язаної з регулюванням рин­ковоївзаємодії. Термін «раціональне» тут використовується в значенні доситьефективного або досить плідного.
Відразу необхідно зробитизастереження: моделей розвитку будь-якої суспільної взаємодії може бутинадзвичайно багато, але не кожна модель може бути ефективною або плідною, тобтораціональною.
У загальному вигляді підмоделюванням розуміється такий спосіб регулювання, в основі якого лежить доситьумовне та спрощене відтворення реальної ринкової взаємодії, а також уявленняпро те який вигляд буде мати зазначена взаємодія, якщо до неї привнести певнізміни. Тобто, процес моделювання складається з двох взаємопов’язаних частин:моделі-відтворення та моделі-уявлення.
Складність застосування принципураціонального моделюван­ня досить часто на практиці полягає у тому, щонеобхідно, по-перше, створити модель-відтворення; по-друге, створити її раціо­нальною;по-третє, створити модель-уявлення; по-четверте, зроби­ти її раціональною;по-п’яте, вдало поєднати модель-відтворення з моделлю-уявленням.
Інша група труднощів застосування принципураціонального моделювання пов’язана з необхідністю точного впровадження впрактику заходів, які вважаються з’єднуючим ланцюгом цих двох моделей. Привдалому здійсненні відповідних заходів ре­альна взаємодія на ринку в доситьвеликій мірі набуде того вигляду, який мала модель-уявлення. Безперечно, навітьнайкраща і найраціональніша модель-уявлення не зможе охопити весь «малюнок»реальної ринкової взаємодії. Але застосування модель­ного принципу необхіднедля того, щоб взагалі якимсь чином можна було впливати на реальну взаємодію,підтримувати її пев­ний стан, а також забезпечувати її збереження, недопускаючи серйозного порушення.
В основі інституційногорегулювання ринкових відносин ле­жить діяльність по прийманню і виконаннюпевних рішень. Тобто, як про це вже йшла мова, перш ніж регулювативзаємовідносини, інститут повинен прийняти відповідне рішення.
Діяльність по створенню та виконанню рішенняскладається з декількох ланцюгів. Зокрема, вона включає у себе: (а) визна­ченняпроблеми; (б) вироблення сукупності різноманітних рішень цієї проблеми; (в)вибір найбільш раціонального рішення; (г) втілення обраного рішення в практику;(д) оцінка впливу рішення на стан проблеми, яка підлягає регулюванню. [ 7 ]
Але для того, щоб прийнятиефективне рішення, необхідно побудувати раціональну модель-відтворення тієїчастини реальної ринкової взаємодії, яка підлягає регулюванню. Головне встворен­ні цієї моделі полягає у тому, щоб вдало визначити існуючі в реальнійвзаємодії системні, структурні та функціональні взаємо­зв’язки. Труднощі, щовиникають, тут пов’язані не лише з виділен­ням необхідних зазначених вищезв’язків, але й з досить правиль­ним відтворенням «малюнку» реальних стосунків.На кожному кроці тут чекає підступна невдача: модель-відтворення може бутипобудованою на основі хибно обраних систем, структур та функ­цій; при побудовімоделі можуть бути припущені викривлення.
Крім того, побудовамоделі-відтворення є складанням певного «малюнку» взаємодіючих багатофакторнихпроцесів (систем, структур). З часом змінюється реальний «малюнок» взаємовідно­синна ринку. Тому побудова моделі-відтворення є по суті спро­бою охопити процеси,які перебувають у стані руху. Усе це об’єктивно спричинює умови, за якихмодель-відтворення може мати багато варіантів.
Не менші труднощі виникають і при побудовімоделі-уявлення, оскільки тут вступають у дію різні цілі, різні уявлення, різнінаміри (а також інтереси). До того ж раціональне моделювання є значною міроюзалежним від суб’єктивних факторів.
Принцип раціонального моделювання є не тількинеобхідним засобом правового регулювання ринкової взаємодії, але він також єзапорукою його успіху. І мабуть тому, що сама ринкова взаємо­дія є складнимявищем, а її регулювання — складним процесом, застосування цього принципу є тежнепростою справою.
§ 4. Принцип структурної побудови нормативнихактів.
Кожний нормативно-правовий документ існує увигляді пев­ного тексту. Вимоги та дозвіл, обмеження та надання свободи,делегування повноважень та раціональне моделювання — усе це відтворюється втексті нормативно-правового документу у вигля­ді окремих положень, статей,розділів тощо.
Текст документу завжди є певноюсукупністю положень, ста­тей і розділів. Вони повинні бути взаємопов’язанимиміж собою, а також розташовуватися в певному порядку, (в певній послідов­ності).
Створення такого документу кращеза все починати з визна­чення мети регулювання, тобто якщо інститут має намірздійснити регулювання якихось ринкових відносин або якоїсь окремої сфериринкової взаємодії, то він повинен визначитися з тим, для чого він створюєнормативний акт. Далі слід побудувати певну модель-уявлення, складовимичастинами якої є органи, повноваження, процедури, вимоги, відповідальність тощо.Модель-уявлення повинна бути здатною надати реальній ринковій взаємодії такогохарактеру, який є бажаним для інституту.
Потім необхідно влучно описатизадану модель. Для цього окремі її частини слід описувати положеннями абостаттями або навіть розділами (в залежності від розмірів відповідної частини).Оскільки в моделі всі частини є взаємопов’язаними, то й текстнормативно-правового документу теж має бути взаємопов’язаним. Усі положення,статті або розділи неможливо виклас­ти в тексті одночасно; вони маютьрозташовуватися у певній послідовності. Положення, статті, розділи тапослідовність їх ви­кладення власне і є тим, що ми називаємо структуроюнорматив­но-правового документу
Створення структури в значній мірі є творчимпроцесом, який залежить від багатьох факторів, у тому числі й від того, щоорган (інститут), який створює документ, вважає за головне, що він хотів бивизначити самостійно, що делегувати, у яких обсягах тощо.
Таким чином, принцип структурноїпобудови нормативно-правового акту — державного або інституційного — єнеобхідною умовою його дієвості, а значить і засобом ефективності та плід­ностіправового регулювання ринкової взаємодії. Закономірність тут існує така: чимвиразніша і повніша структура тексту норма­тивно-правового акту, тим більшзрозумілим будуть його поло­ження, а значить і легше буде дотримуватися такогоакту.
Аналіз структури текстунормативно-правового акту дає змогу побачити, що кожний розділ охоплює тарегулює певний аспект ринкової взаємодії, а в цілому зазначена структураоб’єднує певну сукупність напрямків регулювання ринку цінних паперів. Крімтого, вказана сукупність розташована в структурному відношенні в певнійпослідовності. Послідовність надає змогу робити право­ве регулювання більшструнким і зрозумілим. Одночасно, слід зауважити, що визначення послідовності єчасто вираженням спрощеного розуміння реального руху та напрямків розвиткуринку цінних паперів.
§ 5. Принцип лексичної визначеності правовихтекстів.
Як і вищезгадані, принциплексичної визначеності норматив­них текстів є необхідною умовою і засобомпідвищення дієвості державних та інституційних правових документів. Розглядаючийого, повернімося до положення про те, що будь-який нормативно-правовий акт єтекстовим документом. Тобто викладається в письмовій формі та створюється задопомогою слів, речень тощо.
Головним інструментом тут виступають речення.З одного боку, вони є певною послідовністю слів, які входять до його складу. Зіншого боку, кожне речення є взаємопов’язаним з попереднім та наступним за ним.
Що стосується принципу лексичної визначеностінормативних текстів, то нас буде цікавити тут не аспект взаємозв’язків на рівніслів у реченні або речень між собою, а лексична сторона тексту. Тобтовиразність і зрозумілість змісту слів, що вживаються в ньому.
Плідність та ефективністьдержавно-правового та інституцій-но-правового регулювання ринкової взаємодіїзнаходиться у прямій залежності від зрозумілості змісту вжитих у тексті реченьта слів. Оскільки майже неможливо керуватись тим і дотримува­тися того, що єнезрозумілим. Таким чином, при побудові (ство­ренні) текстунормативно-правового акту з метою регулювання ринкових відносин необхідновживати такі слова, зміст яких легко збагнути. Крім того, з метою підвищенняступеню зрозумі­лості в самому тексті правового документу необхідно даватитлумачення вжитих термінів. [ 8 ]
Слід також утримуватись відвикористання слів, які можуть мати декілька значень. У цьому випадкузбільшується імовірність того, що різні учасники ринкової взаємодії будутьрозуміти їх по-різному. Правовий текст стає значною мірою плідним, якщо всіслова та речення, вжиті в ньому, будуть виразними та зро­зумілими.

Розділ 4.
Порівняльно – правова характеристика державно– правового регулювання ринку цінних паперів зарубіжних країн.США
У США існує численність законів, безпосередньорегулюючих ринок цінних паперів. Серед них найбільш важливими є закони процінні папери (1933), про торгівлю цінними паперами (1934), про емісію борговихзобов’язань (1939), про інвестиційну компа­нію (1940), про консультування вгалузі інвестицій (1940) та ряд інших. [ 9 ] Згідно з преамбулою закону процінні папери 1933 року, його метою є встановлення обов’язку емітентів щодопублікації інформації про цінні папери, що випускаються у вільний обіг, а такожпопередження випадків розповсюдження перекруче­них відомостей, обману йшахрайства при торгівлі цінними паперами. Головним засобом досягнення вказаноїмети є введен­ня режиму державної реєстрації відкритих випусків цінних папе­рівта інформації про ці випуски. Закон визначає цілі та процеду­ру, види ціннихпаперів і випуски, які підлягають такій реєстрації, а також встановлює винятки.Зокрема, для реєстрації емітенти повинні подавати в комісію по цінних паперахпроспекти випус­ків цінних паперів. Закон забороняє подавати на реєстрацію тапублікувати невірогідну інформацію або неточні відомості. Факт державноїреєстрації випуску цінних паперів підтверджує, що відомості про компанію та їїцінні папери є об’єктивними, проте він зовсім не означає, що компанія є перспективноючи її цінні папери будуть прибутковими. Комісія по цінних паперах не можезаборонити випуск з мотивів поганого керівництва компанією або збитковості їїдіяльності, разом з тим вона вправі відмовити в реєстрації, якщо проспект будемістити неправдиву або неточну інформацію. Закон про цінні папери встановлюєперелік відомос­тей, які мають бути вказані в реєстраційних документах. Донього, наприклад, входить інформація, що стосується опису підпри­ємства,забезпечення випуску цінних паперів, відомості про керівництво компанії, атакож фінансовий звіт, завірений незалеж­ним державним бухгалтером.
Після надходження до комісії по цінних паперахреєстраційної заяви та проспекту, вони публікуються для широкої громадськості.Випуск цінних паперів звичайно дозволяється здійснювати на двадцятий день післяйого реєстрації або з моменту внесення до реєстраційної заяви останньоїпоправки.
Комісія має право на призупинення випуску абонавіть на його заборону, якщо після реєстрації буде встановлено, що емітентподав для реєстрації необ’єктивну або неповну інформацію.
У ряді випадків проходження процедуриреєстрації не вимага­ється. Це стосується, наприклад, випусків цінних паперів,які розміщуються серед обмеженого числа інвесторів і не призначені дляперепродажу, які будуть перебувати в обігу в межах одного штату, якіздійснюються муніципальними органами штатів, феде­ральними державними органами,а також благодійними товарист­вами, що є незначними за величиною (наприклад, до1 мільйона доларів) та деяких інших.
Закон про торгівлю цінними паперами 1934 рокуніби продов­жує сферу дії попереднього закону. Він вимагає від емітентів, цінніпапери яких зареєстровані в комісії по цінних паперах, надавати їй іпублікувати для громадськості періодичні та річні звіти про результати своєїгосподарчої діяльності та фінансовий стан. До 1964 року це стосувалось,головним чином, емітентів, цінні папери яких котирувались на фондових біржахСША. Проте починаючи з 1964 року цей закон також було поширено й на емітентів,цінні папери яких перебувають в обігу на позабіржовому ринку.
Вказані річні та періодичнізвіти, а також інша поновлювана інформація, яку емітенти подають до комісії,зберігається в довід­ковому відділі комісії та є доступною для загальногоознайомлен­ня. З цих документів можна також робити копії.
Прийняті згодом поправки дозакону встановили обов’язок інвесторів, які мають намір придбати понад 5% акційкомпанії-емітента шляхом тендерної пропозиції, здійснити декларуваннявідповідної інформації про себе, а також заборону на інсайдерську торгівлюцінними паперами.
Відповідно до закону, для окремих категорійучасників ринку цінних паперів вводиться режим державної реєстрації. Зокрема,це стосується фондових бірж та інших саморегульованих організа­цій, брокерів іділерів, торгуючих цінними паперами, якщо вони діють на території двох і більшештатів: агентів по трансферту; клірингових установ; брокерів та ділерів, якіспеціалізуються на торгівлі державними й муніципальними цінними паперами, атакож торговців інформацією.
Закон про інвестиційну компанію1940 року своїми положен­нями доповнює вказані вище закони і в той же часвизначає особливості діяльності інвестиційних компаній.
Зокрема, вказані компаніїповинні реєструвати випуски своїх цінних паперів (інвестиційних сертифікатів) укомісії по цінних паперах; їм забороняється істотно відхилятись від основногонапрямку своєї діяльності або здійснювати істотні зміни в інвес­тиційнійполітиці без схвалення учасників компанії; не допуска­ється, щоб керівні посадив компанії займали особи, викриті в шахрайських діях з цінними паперами, абощоб гаранти випуску та брокери становили більшість у раді директорів компанії:конт­ракти, укладені керівництвом та істотні поправки до них повинні доводитисьдо відома учасників компанії для їх схвалення або несхвалення: таким компаніямзабороняється купувати конт­рольні пакети акцій холдингових компаній.Японія
Основними законодавчими актами Японії,регулюючими ринок цінних паперів, є закони про державні облігації (1906), процінні папери та фондові біржі (1948), про інвестиційні трасти (1951), продилерську діяльність з іноземними цінними паперами (1971) та ряд інших.
Закон про цінні папери та фондові біржівизначає перелік цінних паперів, встановлює режим державної реєстраціївідкритих випусків цінних паперів (окрім державних) забороняє банкамздійснювати брокерсько-дилерську діяльність з цінними паперами без створеннявідокремленого дочірнього підприємства, встанов­лює режим державноголіцензування посередницької діяльності, закріплює обов’язок емітентів, цінніпапери яких зареєстровані Бюро по цінних паперах міністерства фінансів Японії,подавати періодичні та річні звіти про результати господарчої діяльності тафінансовий стан.
Історичні умови, у яких приймався вказанийзакон, виявили вплив на його зміст, у зв’язку з чим багато його нормативнихположень є схожими на положення законів США про цінні папери (1933) та проторгівлю цінними паперами 1934 року.Німеччина
Законодавчими актами Німеччини, регулюючимиринок цінних паперів, є, зокрема, закони про біржі (1896), про акції, продопуск до біржової торгівлі (1986), про інвестиційні товариства (1969), проіноземний інвестмент-бізнес (1969), про проспекти при прода­жі цінних паперів(1990) та ряд інших.
Не дивлячись на те, що закон про біржі бувприйнятий у минулому столітті, він у цілому продовжує відігравати важливу рольу регулюванні торгівлі цінними паперами на біржовому ринку. Перша поправка донього була зроблена в 1908 році, подальші — відповідно в 1975, 1986 і 1989роках. [ 10 ]
Закон встановлює порядок створення бірж,здійснення держав­ного контролю за їх діяльністю, порядок визначення цін на кон­кретніцінні папери, допуску цінних паперів до офіційного та неофіційного котирування,а також містить інші положення. Зокрема, він передбачає, що біржі можуть бутистворені в Німеч­чині тільки після одержання на те відповідної ліцензіїдепартамен­ту по нагляду за ринком цінних паперів. Вказаний орган наді­ленийтакож повноваженнями відкликати видані ліцензії.
Департамент землі призначає при біржі свого постійногопредставника — державного комісара, у функції якого входить здійсненняповсякденного контролю за проведенням біржових торгів цінними паперами, а такождотриманням біржею норм німецького законодавства. Державні комісари мають правовідвідувати збори акціонерів біржі та засідання її ради керівників, а такожробити зауваження у випадку порушення біржею право­вих норм. Вищим керівниморганом кожної фондової біржі є рада керівників. Вона призначає виконавчийорган біржі — правління — і керує його діяльністю.
Посередники, які торгують цінними паперами нафондовій біржі, повинні пройти відповідну процедуру допуску. Вони реє­струютьсяяк учасники біржової торгівлі за рішенням Ради керів­ників. Режим допускувстановлений як для посередників, торгую­чих на аукціонах «з голосу», так і длятих, які ведуть торгівлю в межах комп’ютерної системи. Окрім того, курсмаклерита вільні маклери мають бути зареєстровані також у департаменті по нагляду задіяльністю бірж. По закінченні чотиримісячного стро­ку після черговогофінансового року ці учасники зобов’язані надавати у вказаний державний органзвіт про свою діяльність. Вказаний звіт має бути завірений аудитором абоаудиторською фірмою. На додаток до цього, департамент по нагляду за діяль­ністюбірж за своєю ініціативою зобов’язаний перевіряти доку­ментацію курсмаклерів івільних маклерів як мінімум двічі на рік шляхом призначення ревізорів. Увипадках виявлення істот­них недоліків маклерів вказаний орган повідомляє проце раду керівників біржі для прийняття рішення про призупинення або відкликаннядозволу на участь у біржових торгах.
Як зазначалось вище, на фондових біржахНімеччини існує режим допуску цінних паперів до офіційного та неофіційногокотирування, разом з тим у ряді випадків закон встановлює винятки з цьогозагального правила. Наприклад, не вимагають проходження процедури допуску доофіційного котирування випуски облігацій федерального уряду, створюваних нимспеці­альних фондів або уряду землі, а також облігації, випущені дер­жавами — членами Європейського Союзу.
Цінні папери допускаються до офіційного обігуна фондовій біржі за умови, що емітент відповідає пред’явленим вимогам, подавдо біржового комітету по допуску належний проспект про цінні папери, а такожякщо допуск до офіційного котирування не завдає шкоди громадським інтересам.
Закон встановлює для емітентів, цінні паперияких перебува­ють в офіційному обігу на фондовій біржі, обов’язок подавати докомітету по допуску й публікувати у відкритому друці матері­ально значущуінформацію, а також періодичні та щорічні звіти про господарчу діяльність іфінансовий стан. Крім того, емітент повинен відкрити в місті, у якомурозташована фондова біржа, щонайменше одне представництво та один депозитарій,у яких інвестори могли б з’ясовувати будь-які питання, пов’язані з во­лодіннямцінними паперами.
Закон про акції представляє собою основнийнормативно-правовий документ, регулюючий порядок випуску акцій і формаль­нівимоги, пред’явлювані до цього виду цінних паперів. На відміну від зарубіжноїпрактики, у Німеччині в основному випускаються акції на пред’явника; випускіменних акцій здійснюється досить рідко. Виняток становлять страхові компанії.Вказаний закон регламентує якби «внутрішню» діяльність емітента по випускуакцій, у той час як закон про біржі регулює «зовнішній» обіг акцій на фондовихбіржах. В англо-американській правовій сис­темі норми закону про акції звичайноназивають законодавством про компанії та корпорації. Цей закон встановлює,зокрема, по­рядок і процедуру прийняття емітентом рішення про випуск акцій,вимоги до мінімальної номінальної вартості, порядок здій­снення додатковихвипусків тощо.Канада
Державно-правове регулювання ринку ціннихпаперів у Ка­наді здійснюється, головним чином, на рівні провінцій цієї країни.
У Канаді не існує федерального законодавствапро ринок цінних паперів. Нормативно-правові акти, які називаються «Націо­нальноюполітикою», приймаються не федеральним державним органом, а є угодами міжкомісіями по цінних паперах провінцій Канади. Останні є органами виконавчоївлади держав — суб’єк­тів федерації. Разом з тим, у кожної провінції існуєзаконодавство цієї провінції, яке регулює її ринок цінних паперів. Між законамипровінцій існують деякі розбіжності, проте в цілому вони охоплю­ють своєю дієюоднакові стосунки.
Наприклад, в Онтаріо основним законом, якийрегулює сферу цінних паперів, є закон про цінні папери 1989 року.[ 11 ] Вінмістить юрми, що стосуються діяльності комісії по цінних паперах, інвестиційнихфондів, режиму державної реєстрації випусків цінних паперів, порядку здійсненняторгівлі на біржовому та позабіржовому ринках,вимог до проспектів, порядку внесення тендерних пропозицій про придбаннявеликих пакетів акцій з метою встановлення контролю над емітентом, заборони наінсайдерську торгівлю цінними паперами тощо.
Положення закону про цінні паперидеталізуються, уточнюють­ся і розвиваються в численних підзаконних актахкомісії по цінних паперах, які називаються постановами, роз’ясненнями,політикою, бланкетними розпорядженнями та наказами комісії.
Закон про цінні папери 1989 року є новоюредакцією двох попередніх законів про цінні папери, які були прийнятівідповідно “. 1966 і 1978 роках. Відповідно до закону, в Онтаріо в комісіїпо цінних паперах існує виконавчий орган — Директор, який діє від імені комісіїу період між її засіданнями. Особи, не згодні з рішеннями Директора, можутьоскаржити їх у комісії. Комісія може скасувати або схвалити рішення Директора.На випадок незгоди з рішенням комісії зацікавлена особа може оскаржити його всуді. Комісія по цінних паперах вправі здійснювати реєст­рацію відкритихвипусків цінних паперів, проводити розслідуван­ня, призначати перевіркифінансового стану учасників ринку цінних паперів, проводити реєстрацію фондовихбірж, а також учасників ринку цінних паперів, здійснюючих посередницькудіяльність.
Здійснюючи державний контроль за діяльністюбіржі, вона може приймати будь-які рішення, що стосуються організації бір­жовоїторгівлі, затвердження біржових нормативних актів, мате­ріальної базипроведення біржових торгів, а також забезпечення дотримання законодавстваемітентами, цінні папери яких котиру­ються на фондовій біржі. Будь-яка особаабо компанія, інтереси яких утискуються діями або нормативними актами фондовоїбіржі, вправі оскаржити ці дії або акти в комісії по цінних паперах.
Закон Онтаріо встановлює стосовноброкерсько-ділерської андеррайтерської та консультаційної діяльності у сферіцінних паперів режим державного ліцензування. Ліцензії видаються як особам, такі компаніям. Для одержання ліцензії зацікавлена особа або компанія подаєДиректору комісії заяву, у якій викладає відомості в обсязі, встановленомукомісією. Директор має право на запит у подавача додаткових відомостей, якінеобхідні йому для прийняття рішення. У випадках, коли, на думку Директора,дана особа або компанія мають достатню підготовку, він видає їм письмовесвідоцтво про реєстрацію їх як посередників або консультантів. Наявністьсвідоцтва означає дозвіл на виконання відповідних дій. Директор також вправівідмовити у видачі лі­цензії.
Усі зареєстровані посередники й консультантиповинні пові­домляти Директору про зміни у відомостях, поданих ними приодержанні ліцензії, протягом п’яти робочих днів з дати, коли такі змінивиникли. Це стосується, зокрема, змін у місцезнаход­женні офіса посередника абоконсультанта, у складі керуючих органів дилерських компаній, у володінніакціями та паями інсти­тутів-ділерів, приймання на роботу та звільнення зроботи праців­ників посередницької або консультативної фірми, відкриття абозакриття філій на території Онтаріо.
Стосовно відкритих випусків цінних паперівзакон також встановлює режим державної реєстрації. Виняток становлять випускиоблігацій уряду Канади, Королівства Великобританії, а також інших держав;муніципальних облігацій; боргових цінних паперів, гарантованих банками абокредитними установами;
сертифікатів трастових компаній, інвестиційнівнески яких гаран­товані; інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів,розмі­щуваних серед обмеженого числа інвесторів; векселів і комерцій­нихпаперів, строк погашення яких не перевищує одного року;
цінних паперів благодійних, релігійних танавчальних установ і організацій; цінних паперів, не призначених для вільногообігу та ряду інших.
Велику увагу приділено в законі випускупроспектів і їх змісту. Крім того, закон встановлює обов’язок емітентів і посе­редниківнадсилати до комісії по цінних паперах матеріальну, періодичну та щорічнуінформацію про господарчу діяльність і фінансовий стан. Вказана інформаціяповинна публікуватись у відкритому друці та бути доступною власникам ціннихпаперів.Австралія
Серед законодавчих актів Австралії, регулюючихнаціональ­ний ринок цінних паперів, найбільш важливими є закони проавстралійську комісію по цінних паперах (1989), про корпорації (1989), проіноземні корпорації (1989) та ряд інших.
На відміну від Канади, державно-правоверегулювання ринку цінних паперів у Австралії здійснюється як на федеральномурівні, так і на рівні штатів. Вищезгадані закони є федеральними законодавчимиактами.
Відповідно до закону про австралійську комісіюпо цінних паперах, головними цілями комісії є: надання сприяння розвиткукомпаній (акціонерних товариств), ринку цінних паперів і ф’ючерському ринку;сприяння росту довіри з боку інвесторів шляхом захисту їх інтересів ідосягнення одноманітності підзаконного регулювання у сфері цінних паперів нафедеральній території;
забезпечення дотримування федеральногозаконодавства про ринок цінних паперів; збирання, накопичення та обробка інфор­маціїй документів, що подаються у комісію учасниками ринку, у випадках, визначенихзаконодавством; забезпечення швидкості та повноти доступу до даної інформації збоку громадськості та деякі інші.
Вказаний закон визначаєповноваження комісії подвійним способом — шляхом посилання на відповідні нормизакону про корпорації і шляхом надання найширших повноважень на “звер­шеннявсіх дій, які комісія повинна виконувати в процесі розв’я­зання покладених нанеї завдань”.
Деякі функції, які виконуєавстралійська комісія по цінних паперах, співпадають із функціями комісій поцінних паперах інших розвинених країн, проте в її діяльності також існують іособливості. Наприклад, на відміну від США або Німеччини, в Австралії комісіяпо цінних паперах безпосередньо не уповнова­жена приймати рішення прореєстрацію фондових бірж.[ 12 ] Закон про корпорації (1989) забороняєвиконувати біржові функції компаніям, які не мають на те державної ліцензії.Для того, щоб компанія одержала статус фондової біржі, вона повинна зверну­тисьз письмовим клопотанням до комісії по цінних паперах, яка надішле згодом цю заявуна розгляд державному міністрові. Саме міністр уповноважений приймати рішеннястосовно реєст­рації фондових бірж. Позитивне рішення приймається в томувипадку, коли працівники компанії мають достатню підготовку, досвід і освіту,мають добропорядну ділову репутацію, серед керів­них осіб немає таких, які булипомічені в нечесних угодах з цінними паперами або в порушеннях існуючогоавстралійського законодавства, якщо компанія встановила досить високі вимоги,що стосуються котирування цінних паперів і проведення торгів з ними, а такожякщо правила торгівлі встановлюють процедури захисту інтересів інвесторів тощо.Рішення Міністра оформля­ється в письмовому вигляді, копія видаєтьсяподавачеві. Аналогіч­ним чином в Австралії реєструються й інші саморегульованіорганізації, що діють на ринку цінних паперів.
Зміни в нормативно-правових документахфондових бірж та­кож затверджуються Міністром і подаються через комісію поцінних паперах. Разом з тим, як і в інших країнах, австралійська комісіяздійснює контроль за функціонуванням фондових бірж. Зокрема, вона можевимагати, щоб у випадках, коли виникає загроза громадським інтересамінвесторів, фондові біржі зупиня­ли котирування цінних паперів конкретнихемітентів. Фондовим біржам заборонено порушувати рішення комісії.
Відповідно до закону про корпорації,посередницька та кон­сультаційна діяльність із цінними паперами підлягаєдержавному ліцензуванню. Ліцензії видаються комісією по цінних паперах. Дляодержання ліцензії зацікавлена особа або компанія подають у комісію заявувстановленої форми, у якій містяться відомості в потрібному комісії обсязі. Прирозгляді заяв фізичних осіб звертається увага на те, щоб ця особа малафінансові кошти, достатні для виконання взятих на себе зобов’язань по угодах, атакож щоб вона мала необхідну кваліфікацію, освіту й досвід. При розглядізаяви, що подається юридичною особою, комісія перевіряє, щоб компанія-подавачмала у своєму складі службовців необхідної кваліфікації, досвіду та освіти; щобу неї була гарна репутація, що дозволяє сподіватись, що посередницькі абоконсуль­таційні послуги будуть надаватись сумлінно, чесно, в інтересахклієнтів; щоб важелі управління даною компанією не знаходи­лись у руках третіхосіб, які не входять у компанію, і щоб вона володіла достатніми активами.
Комісія по цінних паперах веде єдинийдержавний реєстр усіх осіб і компаній, яким були видані ліцензії. Власникиліцензій зобов’язані подавати в комісію щорічні звіти про результати своєїдіяльності та фінансовий стан.
Емітенти, які випускають цінні папери увільний обіг як на біржовому, так і на позабіржовому ринку, повинні здійснитиреє­страцію проспектів випуску. Вказану реєстрацію також здійснює австралійськакомісія по цінних паперах разом із заявою про реєстрацію пропозицій напідписку. Емітент може починати під­писку на цінні папери тільки післяреєстрації проспекту.
Комісія по цінних паперах веде єдиний реєстрвипущених проспектів і може відмовити в реєстрації на тій підставі, що впроспекті містяться спотворені або неповні відомості про емітен­та та цінніпапери, що ним випускаються. Відповідно до закону про корпорації, усі емітенти,цінні папери яких перебувають у вільному обігу, зобов’язані публікувати звітипро результати господарчої діяльності та фінансове становище за минулий фі­нансовийрік.Данія
Основними законодавчими актами,регулюючими ринок цінних паперів у Данії, у теперішній час є: Консолідованийзакон про Копенгагенську фондову біржу (1993), закон про Датський центр ціннихпаперів (1980) з поправками і доповненнями, зробленими в 1992 і 1993 роках,закон про інвестиційні асоціації (1982) з поправками 1988, 1989 і 1990 років,закон про компанії з обмеже­ною відповідальністю та деякі інші. Для виконаннявищезгаданих законів Датська комісія по цінних паперах прийняла ряд підзаконнихактів. Назва «комісія» у даному випадку застосовується уза­гальнено, оскількиофіційна назва вказаного державного органу — Відділ по фінансовому контролюміністерства промисловості.
У зв’язку з тим, що позабіржовийринок цінних паперів у Данії є невеликим, особливого значення удержавно-правовому регулюванні надається впорядкуванню біржової торгівліцінними паперами.
Існуючий у нинішній редакціїКонсолідований закон про Копенгагенську фондову біржу представляє собою по сутіраніше діючий закон про Копенгагенську фондову біржу із внесеними до нього в1988, 1991 і 1992 роках змінами та доповненнями. Вказані доповнення робились,головним чином, у зв’язку з прийняттям Європейською Спільнотою ряду Директив, ітаким чином міжна­родно-правові норми, про які йшла мова вище, булиімплементовані в національне законодавство країни.
Згідно з Консолідованим законом,до котирування на Копенга­генській біржі допускаються такі види цінних паперів,.як акції, облігації, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів тааналогічні їм цінні папери. Рішення про допуск до обігу на біржі цінних паперівінших видів приймає Міністр промисловості.
Вищим керівним органом біржі єРада біржі, що складається з голови та дев’яти членів. Голова та члени Радипризначаються Міністром промисловості строком на три роки. Усі члени Ради,
окрім Голови, призначаються за рекомендацієюнаступних заці­кавлених груп: від брокерських компаній — 2 особи, від Радикредитних установ, Національного банку та службовців біржі — по одномупредставникові, від Датської торговельної палати, Фе­дерації промисловихпідприємств та Асоціації судновласників — разом — одна особа, від Датськихпенсійних фондів — разом — одна особа, від Асоціації страхових товариств,Асоціації інвести­ційних фондів і деяких інших організацій — разом — дві особи.
Міністр промисловості вправі звільнитибудь-якого члена Ради з посади, якщо він вирішить, що дана особа погано виконуєсвої обов’язки.
Рада фондової біржі приймає нормативно-правовіакти, що стосуються обов’язків емітентів надавати біржі матеріально значущу тарегулярну інформацію, правил і етики проведення торгів, організації тафункціонування фондової біржі.
Допуск цінних паперів до котирування наКопенгагенській фондовій біржі також здійснюється за рішенням Ради біржі. Дляприйняття такого рішення емітент подає до Ради відповідну заяву.
Брокерсько-дилерська діяльність на фондовійбіржі підлягає ліцензуванню. Ліцензії видаються комісією по цінних паперах.Функції брокерів і ділерів можуть виконувати Національний банк, брокерськікомпанії, а також різні фінансові та кредитні установи. У заяві, адресованійкомісії, компанія-подавач вказує, яким чином вона має намір торгувати ціннимипаперами. Ліцен­зія видається за умови, що подавач має рахунок у Національномубанку (розрахунковому центрі фондової біржі) та Датському центрі цінних паперів(депозитарії при біржі).
Брокерські компанії можуть одержати ліцензіюна здійснення брокерсько-дилерської діяльності на фондовій біржі, якщо вонивідповідають таким вимогам: компанія є підприємством з обмеже­ноювідповідальністю; компанія внесена до державного реєстру підприємств Данії,який веде Агентство по торгівлі і компаніях;
статутний фонд компанії сформований у розміріне менше 5 мільйонів датських крон; акції компанії є винятково іменними;
в установчих документах містяться положенняпро те, що керівни­ками компанії є особи не молодші 20 років з досвідом роботиз цінними паперами не менше трьох років; компанія спроможна надаватипосередницькі послуги, включаючи андеррайтерські та
консультаційні; компанія буде надаватипосередницькі послуги всім інвесторам, а не окремим або обраним.
Відповідно до закону, керівники брокерськихкомпаній, торгую­чих цінними паперами на фондовій біржі, не мають права бутивласниками або входити до керівних органів промислових і комерційних компанійбез дозволу комісії по цінних паперах. Посередники зобов’язані повідомлятибіржі та в Датський центр цінних паперів про всі укладені ними угоди. У випадкупорушен­ня брокерськими компаніями норм законодавства, комісія по ціннихпаперах може призупинити або відкликати видані нею ліцензії.
Здійснюючи контроль за біржовою торгівлею,комісія по цінних паперах вправі: бути присутньою на засіданнях Ради біржі; безсудової постанови відвідувати офіси брокерських компаній; ви­магати надання будь-якоїінформації, що стосується біржової тор­гівлі, фондової біржі, брокерськоїкомпанії або емітента. З метою підвищення ефективності контролю комісія можевимагати надан­ня необхідної їй інформації в інших державних органів. Окрімтого, усі брокерські компанії зобов’язані зберігати свої книги реєстраціївласників акцій у комісії по цінних паперах. Коли інвестори купують акціїброкерських компаній, обов’язок пові­домити про внесення змін до книгиреєстрації лежить на інвесто­рові-покупцеві. Комісія по цінних паперах вправівідмовити в реєстрації нових власників, якщо вони не повідомляють про себепотрібні комісії відомості. Після реєстрації змін комісія повідом­ляє про цеброкерську компанію.
У Консолідованому законі міститься такожперелік повнова­жень, якими наділяється Міністр промисловості у сфері ціннихпаперів. Він вправі видавати підзаконні акти, що стосуються організації тадіяльності Копенгагенської фондової біржі, порядку проведення біржової тапозабіржової торгівлі цінними паперами, розмірів статутних фондів брокерськихкомпаній, умов допуску цінних паперів до котирування на біржі, інформації, якуемітент зобов’язаний опублікувати до початку котирування цінних папе­рів набіржі, порядку проведення комісією по цінних паперах інспекційних перевірок,порядку встановлення курсів цінних па­перів, призупинення та вилучення їх зобігу на біржі, втілення норм директив Європейського Союзу та деякі інші.
Висновок.
Важливого значення для ефективного функціонування РЦПнабу­ває його правове регулювання. В Україні створюється нормативна база щодоврегулювання РЦП. Фундаментальним інструментом за­конодавства про РЦП є закониУкраїни «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.,«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від ЗОжовтня 1996 р.
Основною метою державного регулювання РЦП ереалізація єдц ної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів,ство­рення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками РЦПфінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, мак­симальний захистправ учасників фондового ринку та встановлення цивілізованих правил поведінкисуб’єктів на РЦП.
Отже, виходячи з цього виділяють такі правовіформи впливу на РЦП:
• прийняття актів законодавства з питаньдіяльності учасників РЦП;
• регулювання випуску та обігу цінних паперів,прав та обо­в’язків учасників РЦП;
• видача спеціальних дозволів (ліцензій) наздійснення профе­сійної діяльності на РЦП та забезпечення контролю за такоюдіяль­ністю; заборона та припинення на певний термін (до одного року)професійної діяльності на РЦП у разі відсутності спеціального доз­волу(ліцензії) на таку діяльність та притягнення до відповідальності за здійсненнятакої діяльності згідно з чинним законодавством;
• реєстрація випусків (емісій) цінних паперівта інформації про випуск (емісію) цінних паперів;
• контроль за дотриманням емітентами порядкуреєстрації ви­пуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів,умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформа­цією;
• створення системи захисту прав інвесторів іконтролю за до­триманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, якіздій­снюють професійну діяльність на РЦП;
• контроль за достовірністю інформації, щоподається емітента­ми та особами, які здійснюють професійну діяльність на РЦП,конт­ролюючим органом;
• встановлення правил і стандартів здійсненняоперацій на РЦП та контроль за їх дотриманням;
• контроль за дотриманням антимонопольногозаконодавства на ринку цінних паперів;
• контроль за системами ціноутворення на РЦП;
• контроль за діяльністю осіб. якіобслуговують випуск та обіг цінних паперів; проведення інших заходів щододержавного регулю­вання і контроль за випуском та обігом цінних паперів.
Держава здійснює свої повноваження на РЦПчерез спеціальні державні органи (наприклад, НБУ, Міністерство фінансівУкраїни, фон і держмайна України, Державна комісія з цінних паперів.).
Державнерегулювання РЦП покладене на Державну комісію з цінних паперів та фондовогоринку. Ця комісія та її територіальні  комісії здійснюють контроль за випускомта обігом цінних па-періь, іа винятком приватизаційних. Контроль за обігомприватиза-ціііііііл паперів здійснює Фонд держмайна України. Інші державніорганізації контролюють діяльність учасників РЦП у межах своїх повно­важень,визначених чинним законодавством.

Література
1.  Документы Европейского Союза .- М., 1994. – Т. 1.
2.  Уайтинг. Осваиваем банковское дело. – М.: Банки и биржа, ИО «Юнити»,1996.
3.  Синки Дж. Ф. Мл. Управление финансами в коммерческих банках. – М., 1994.
4.  Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства.Спеціальний випуск. – К.: А. Л. Д., ВІРА-Р, 1998.
5.  Палфреман Д., Форд Ф. Основы банковского дела. – М.: ИНФРА_М, 1996.
6.  Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від18. 06. 91 // Голос України. – 1991. — № 133.
7.  Банк очима економіста і бухгалтера / Жан-Клод Вігуута ін, — К.: Основи, 1997.
8.  Основы законодательства капиталистических стран о банковскойсистеме. – М., 1992.
9.  Ключников И. К., Торкановский В. С. Коммерческие банки США всистеме государственно-монополистического акпитализма. – Л., 1982.
10. Валютное законодательство зарубежных стран: Сб. норматив. Актов.– М., 1991.
11.  Жуков А. И. Услуги коммерческих банков: Зарубежный опыт ипрактика. – М.: АО «Консалтбанкир», 1995.
12.  Лордкипанидзе А. Г. Законодательство капмталистическихгосударств о финансово-кредитных предприятиях: Обзор. Информ. – М.,1983.