ПЛАН
1. ІванПетрович Котляревський.
2. ІванЯкович Франко.
3. ЛінаКостенко.
4. МаркоВовчок.
5. МиколаГригорович Хвильовий.
6. ОлександрПетрович Довженко.
7. ОльгаКобилянська.
8. ПанасМирний.
9. ПантелеймонКуліш.
10. ТарасШевченко.
11. ЮрійЯновський.
ІванПетрович Котляревський
1769– 1838 роки життя
Народився 9вересня в родині канцеляриста міського магістрату в Полтаві. 1780 – 1789 роки –навчається в Полтавській семінарії. Вивчає стародавні мови, античну літературу,німецьку, французьку мови, захоплюється віршуванням. 1789р. Котляревськийзалишає семінарію, не закінчивши її повного курсу, тому що його не приваблюєдуховна кар’єра. У 1789 – 1793 роках – працює службовцем у Новоросійськійканцелярії у Полтаві. У 1793 – 1796 роках – домашній вчитель у поміщицькихродинах на Полтавщині. З 1794 року починає працювати над «Енеїдою». Дванадцятьроків (1796 — 1808) перебував Котляревський на військовій службі. Сіверськийполк, в якому він служив, брав участь у задунайському поході російської армії1806 — 1807 років під час російсько — турецької війни. За виявлену хоробрість убоях та за уміле виконання дипломатичних доручень його було декілька разнагороджено, надано чин капітана. І в період військової служби Котляревськийпродовжував писати. 1798 рік – перше видання «Енеїди» (перші 3 частини, виданов Петербурзі М. Парпурою, без згоди автора). 1808 рік – друге видання «Енеїди»(Петербург, перевидання першого і теж без відома автора). 1809 рік – третє(доповнене четвертою частиною) видання «Енеїди», вперше здійснене за участюавтора. 1808 – 1810 роки – відставка, пошуки роботи в Петербурзі. В 1810 роціоселяються в Полтаві то по 1815 рік пряцює наглядачем Будинку виховання дітейбідних дворян. Окрім цієї роботи Котляревському було доручено у 1812 роцісформувати п’ятий козацький полк в Хорольському повіті. Йому не довелося братибезпосередньої участі в боях. І після розгрому наполеонівської арміїКотляревському не раз давалися відповідальні доручення воєнного характеру: вінвиїжджав з депешами у ставку російської армії, що містилася в Дрездені, двічіїздив у Петербург (1813р.) та в Кременчук (1818p.). Повернувшись знову доПолтави, у 1818 – 1821 роках багато сил віддає пожвавленню культурного життяПолтави, стає директором Полтавського театру. Викупає з кріпацтва талановитогоактора Михайла Щепкіна, з гастролюючої Полтавою трупи Штейна. В цей часКотляревський пише п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які й були зуспіхом поставлені в 1819 році. У 1827 – 1835 роках стає опікуном Полтавськогоблагодійно – лікувального закладу. У 1835р. через хворобу Котляревський залишаєслужбу і йде у відставку. Помер 10 листопада 1838 року (29 жовтня), похований уПолтаві на міському кладовищі. 30 серпня 1903 року в Полтаві було урочистовідкрито пам’ятник Котляревському. В 1842 році в Харкові видатним вченимІзмаїлом Срезневським здійснено перше повне видання «Енеїди» (в шістьохчастинах). Літературна спадщина Котляревського невелика за обсягом, але зазначенням у духовному житті українського народу стала відліком початку новоготворчого методу в національній літературі – реалізму.
ІванЯкович Франко
1856– 1916
Народився 27серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався упочатковій школі села Ясениці Сільній (1862 – 1964) та німецькій нормальній(1864 — 1867) школах, пізніше – у Дрогобицькій гімназії (1867 – 1875). Початкийого літературного життя розпочалися під час навчання в гімназії. Першимиспробами були поезії, що друкувались в журналі «Друг» та сформували збірку«Балады и росказы»(1876 1875 року вступив на філософський факультет Львівськогоуніверситету, який залишив через доноси галицьких реакціонерів, що призвело доарешту в червні 1877 року. Кращі твори другої половини 70-х – 80-х років склалипоетичну збірку «З вершин і низин» (1887). Пізніше був арештований ще двічі(1880; 1889). Майже постійно співробітничав з різноманітними періодичнимивиданнями, на сторінках яких виступав як критик, публіцист, науковець. Науковіінтереси Франка зумовили працю над докторською дисертацією, що була нимзахищена 1893 року у Віденському університеті. Із 1894 року видавав журнал«Житє і слово», після закриття якого з 1898 року був членом редакційногокомітету «Літературно-наукового вісника». В 1896 році вийшла збірка поезій «Зів’ялелистя». До збірки «Мій Ізмарагд» (1898) увійшли переважно поезії 1897 року тачастина більш ранніх творів. 1900 року побачила світ збірка «Із днів журби», в1906 році – «Semper tiro». Взимку 1907 – 1908 року здоров’я письменника погіршилось.Матеріальні нестатки й виснажлива праця призвели до загострення хвороби восени1915 року. Помер Франко 28 травня 1916 року, похований у Львові.
Франко уривок з«Мойсею»
Народе мій,замучений, розбитий,
Мов паралітиктой на роздорожжу,
Людськимпрезирством, ніби струмом, вкритий!
Твоїм будущимдушу я тривожу,
Від сорому, якийнащадків пізних
Палитиме,заснути я не можу.
Невже тобі натаблицях залізних
Записано всусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздахїх бистроїзних?
Невже повікуділом буде твоїм
Укрита злість,облудлива покірність
Усякому, хтозрадою й розбоєм
Тебе скував ізаприсяг на вірність?
Невже тобі лишне судилось діло,
Що б виявилотвоїх сил безмірність?
Невже задармастальки серць горіло
До тебенайсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючидушу й тіло?
О ні! Не самі сльозиі зітхання
Тобі судились!Вірю в силу духа
І в деньвоскресний твойого повстання.
Та прийде час, іти огнистим видом
Засяєш у народіввольних колі,
Труснеш Кавказ,вбережешся Бескодом,
Покотиш Чорнимморем гомін волі
І глянеш, якхазяїн домовитий,
по своїй хаті іпо своїм полі.
«Чого являєшсямені у сні?»
Чого являєшсямені
У сні?
Чого звертаєш тидо мене очі
Чудові очі тіясні
Сумні,
Немов криницідно студене?
Чому уста твоїнімі?
Який докір, якестраждання
Яке не сповненебажання
На них, мовзарево червоне,
Займається ізнову тоне
У тьмі?
Чого являєшся
У сні?
В житті ти мноюзгордувала,
Моє ти серценадірвала,
Із нього визвалаодні
Оті риданняголосні –
Пісні.
В житті мене тизнать не знаєш,
Ідеш по вулиці –минаєш,
Вклонюся –навіть не зирнеш,
І головою некивнеш,
Хоч знаєш,знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебебез тями,
Як мучусьдовгими ночами
І як літа вже залітами
Свій біль, свійжаль, свої пісні
У серці здавлююна дні.
О ні!
Являйся,зіронько, мені
Хоч в сні!
В життю менівесь вік тужити –
Не жити.
Так най тесерце, що в турботі,
Неначе перла уболоті,
Марніє, в’яне,засиха, —
Хоч в сні на видтвій оживає,
Хоч в жалощахживіше грає,
По-людськивільно віддиха,
І того дивазолотого
Зазнає щастямолодого,
Бажаного,страшного того гріха!
ЛінаКостенко
Нар.1930
Народилась 19березня 1930 року в місті Ржищеві у сім’ї вчителів. В 1936 році сім’я переїхаладо Києва. 1936 – 1941 роки – дитинство, арешт і заслання батька як вороганароду. В роки війни пережила багато горя. В 1946 році закінчила школу івступила до Київського педінституту. З’явилися перші публікації. В 1952 – 1956роках навчалась в Московському літературному інституті, який закінчила звідзнакою. Повернулась до Києва. В 1957 році виходить перша збірка «Промінняземлі». В 1958 друга – «Вітрила». В 1961 третя збірка – «Мандрівки серця». В1961 – 1977 роках — період так званої «духовної еміграції». Акції протесту(голодування, виступи на захист політв’язнів. В 1962 році вийшла друкомкіносценарій «Перевірте свої годинники». Почалися зйомки фільму. В 1963 роцірозписано набір збірки «Зоряний інтеграл». В 1966 – 1967 роках відзнятийматеріал фільму за сценарієм Ліни Костенко піддається нищівній критиці напленумах Спілки кінематографістів України. Згодом поетеса відмовляється відавторства переробленого до невпізнанності сценарію. В 1972 році розписано набірзбірки «Княжа гора», в 1977 році з’являється збірка «Над берегами вічної ріки».В 1979 році у світ вийшов роман «Маруся Чурай». В 1980 році з’являється збірка«Неповторність». Ліну Костенко нагороджено Шевченківською премією за цю збіркуі за роман «Маруся Чурай». В 1987 році видання збірок «Сад нетанучихскульптур», «Бузиновий цар». В 1989 році у світ виходить «Вибране». В 1990 роціу США відбувся Всесвітній конгрес «Ліна Костенко – поет і мислитель». В 1995році поетесу нагороджено Міжнародною літературною премією імені Ф, Петрарки закнигу «Інкрустація», видана італійською мовою. В 1999 році вийшов роман увіршах «Берестечко». Вручено диплом Почесного доктора Національногоуніверситету «Києво-Могилянська академія». В 2000 році Ліна Костенко сталапершим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії імені Олени Теліги«за справжнє лицарство у житті, подвижницьку діяльність в ім’я України,створення високохудожніх творів». В 2001 році Національна Спілка письменниківУкраїни висунула кандидатуру Ліни Костенко на Нобелівську премію в галузілітератури.
Уривок з «МарусяЧурай»
ПідвівсяІскра, полковий обозний,
СинОстряниці Якова, Іван.
Увесьблідий, аж під очима чорно.
– Я прошу, люди, вислухать мене.
Багатослів страшних тут наговорено.
Ніхтоне говорив про головне.
Я,може божевільним тут здаюся
Миз вами люди різного коша.
Цядівчина не просто так, Маруся.
Це– голос наш. Це – пісня. Це – душа.
Колив похід виходила батава, —
Їїпіснями плакала Полтава.
Щонам потрібно було на війні?
Шаблі,знамена, і її пісні.
Звитягинаші, муки і руїни
Безсмертнібудуть у її словах.
Вонаж була як голос України,
Щоклекотів у наших корогвах!
Ави тепер шукаєте їй кару.
Вонаж стоїть німа од самоти.
Людейтакого рідкісного дару
Хочтрохи, люди, треба берегти!
Важкийзакон. І я його не зрушу.
Доцього болю що іще додам?
Вонапіснями виспівала душу.
Вонапісні ці залишає нам
Щетільки вирок – і скінчиться справа.
Іславний рід скінчиться – Чураї.
Аяк тоді співатиме Полтава?
Числьози не душитимуть її.
МаркоВовчок
1833– 1907
біографіявидатний український письменник творчість
МаріяОлександрівна Вілінська (у першому шлюбі – Маркович, у другому – Лобач-Жученко;літературний псевдонім – Марко Вовчок) народилась 10 (22) грудня 1833 року вмаєтку Єкатерининське Орловської губернії у сім’ї армійського офіцера.Навчалась у приватному пенсіоні в Харкові (1846 – 1848), жила в Орлі у своєїтітки як вихователька її дітей. 1851 року, вийшовши заміж за українськогофольклориста Опанаса Марковича жила в Чернігові, Києві, Немирові протягом 1851– 1858 років. В 1859 році видала збірку російською мовою “Рассказы из народногорусского быта” (оповідання російською мовою — “Надежа”, “Маша”, “Катерина”,“Саша”, “Купеческая дочка”, “Игрушечка” тощо). В 1859 році важко захворіла івиїхала на лікування до Німеччини. Потім, для кращог лікування поїхала доІталії. В 1860- 1866 роках з сином Богданом жила у Парижі. Повернувшись доПетербургу працювала у журналі «Отечественные записки». У 1871 – 1872 рокахредагувала журнал «Переводы лучших иностранных писателей», перекладала уфранцьзької, англійської, німецької, польської твори відомих письменників. Зісвоїм другим чоловіком (перший помер) М. Лобачем-Жученком мешкала в різних регіонахРосії. Творчість Марка Вовчка розпочалась у другій половині 50-х років. Своїнайкращі оповідання з українського народного життя написала під час перебуванняв Немирові. До першої книги «Наронних оповідань» (1857) увійшло 11 творів –«Сестра», «Козачка», «Горпина», «Одарка», «Сон», «Викуп», «Чумак» тощо, додругої (1862) – «Не до пари», «Два сини», «Ледащиця», «Чари» та психологічнаповість «Три долі». «Інститутка» — перша в українській літературі соціальнаповість, яку Марко Вовчок писала протягом 1859 – 1861 років. Найвизначнішаісторична повість-казка Марка Вовчка “Кармелюк” написана в 1862 — 1863 роках.Перу письменниці належать твори написані російською та французькою мовами.Померла письменниця 28 липня 1907 року в Нальчику, там і похована. Марко Вовчокзбагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання(“Козачка”, “Одарка”, “Горпина”, “Ледащиця”, “Два сини”), баладного оповідання(“Чари”, “Максим Гримач”, “Данило Гурч”), соціальної повісті (“Інститутка”),психологічного оповідання й повісті (“Павло Чорнокрил”, “Три долі”), соціальноїказки (“Дев’ять братів і десята сестриця Галя”), художнього нарису (“Листи зПарижа”).
МиколоГригорович Фітільов (Хвильовий)
1893– 1933 роки життя
Народився 19 грудня (в деяких посібниках 13 грудня)1893 року в селі Тростянець на Харківщині в багатодітній родині вчителя. Вчивсяв Охтирській гімназії, але атестата так і не одержав. Босякує, працює назаводах Донбасу, вантажником в порту та на багато інших роботах. В 1914 роціпотрапляє на фронт. 1916р. — фронти першої світової війни, член дивізійної радисолдатських депутатів. 1917р. — член компартії України, активна участь угромадянській війні в лавах Червоної армії В 1917 році повертається до Харкова,потім його залишає, організовує повстанський загін. 1919 рік – член КП(б)У. В1921 році демобілізується з армії, оселяється в Харкові і веде активнелітературне життя. Перші поетичні збірки «Молодість» (1921), «Досвітнісимфонії» (1922). 1923р. — збірка прозових творів «Сині етюди»(«Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «СолонськийЯр», «Легенда», «Свиня», «Чумаківськакомуна»). 1924р. — збірка оповідань «Осінь» («Елегія»,«Я (Романтика)», «Силуети», «На глухім шляху» таін.), повість «Санаторна зона». Ці публікації і громадянськаактивність зробили Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20хроків. Вступає в «Гарт», 20 листопада 1925р. — разом з однодумцями, створюєлітературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). Влітературі 20-30-х років фігурує як автор новел, оповідань, повістей,памфлетів. У 1925 – 1928 роках розпочалась літературна дискусія через статтюХвильового «Про «сатану в бочці», або графоманів, спекулянтів та інших«просвітян». Основною ідеєю дискусії було визначення сучасного стану і подальшогошляху розвитку українського мистецтва. Хвильовий був за те, щоб українськалітература розвивалась без будь-яких діючих факторів на неї, без Європи, самапо собі. Під час дискусії з’являються памфлет «Камо грядеш?», «Думки протитечії», «Апологети писаризму» та стаття «Україна чи Малоросія?». Дискусіяпереросла в політичну, 14 січня 1928р. ВАПЛІТЕ змушена«самоліквідуватись». 1927р. — роман «Вальдшнепи», ІІІчастина якого знищена урядовими органами. Хвильовий в 1928 році переїздить уВідень. У 1933 році побував на Полтавщині і бачив голод. 13 травня 1933 рокузастрілився. Він був українським комуністом. Саме в цьому полягає йоговнутрішня проблема. Більшовизм і національна ідея – поняття несумісні. Працюваву напрямку імпресіонізму. Мав доньку. Представник «Розстріляного Відродження».
ОлександрПетрович Довженко
1894– 1956 роки
Народився 10вересня 1894 року в селі Сосниці на Чернігівщині в селянській сім’ї. Батьки –неписьменні. Петро Семенович – батько, Одарка Єрмолаївна – мати. Із 14 дітейвижило двоє – Саша і Поліна (стала лікарем). Навчався в Сосницькій початковійта вищій школах, з 1911 року – в Глухівському учительському інституті. Післязакінчення (1914 рік) вчителює у Житомирі (фізика, природознавство, географія,історія, гімнастика). Мріє про університет і Академію мистецтва: має хист домалювання. 1917 рік вступає на економічний факультет Київського комерційногоінституту. Брав участь у національно-визвольній війні, захищав УНР. Бувосуджений більшовиками до страти, але його порятували боротьбисти. Боротьбистиневдовзі об’єднались є КП(б)У і Довженка призначили секретарем Київськогогубернського відділу народної освіти. 1921-1923 роки – на дипломатичних роботаху Польщі, Франції, Англії, Німеччині. У Берліні вступив до приватної школивідомого художника Геккеля. У 1923 році повернувся до Харкова. Влаштовується вредакцію газети «Вісті ВУЦВК» (1923-1926 роки). Пише під псевдонімом «Сашко».Відвідував засідання студії «Гарт», став одним із засновників ВАПЛІТЕ. У 1926році переїздить до Одеси, де, за допомогою Ю. Яновського починаєтьсянайяскравіший період творчості: життя в кінематографі. Першими пробами сталикороткометражні фільми «Вася — реформатор», «Ягідка – кохання», більшсерйознішим «Сумка дипкур’єра». На прикінці 20-х років знімає «Звенигора»,«Арсенал». Переїздить до Києва, знімає «Землю». У 1932 році зняв свій першийзвуковий фільм «Іван». В 1935 році знімає «Аероград». 1939 рік – «Щорс» (занаказом Сталіна). Бере участь у Другій світовій війні, і працює як письменник.Помер 25 листопада 1956 року в Москві. Дружина – Юлія Солнцева (1930 рікодруження).
ОльгаЮліанівна Кобилянська
1863– 1942
Ольга ЮліанівнаКобилянська народилась 27 листопада 1863 року у місті Гура – ГумораКимпулунзького повіту в Південній Буковині в родині службовця. У 1873 – 1877роках Ольга навчалася в початковій чотирикласній німецькій школі. Дальшу освітуздобувала самостійно. З 1889 по 1891 роки жила в селі Димка Серетьськогоповіту. Володіла польською, німецькою і українською мовами. Пізніше разом ізродиною вона переїхала на постійне проживання до Чернівців, брала активнуучасть у жіночому русі, 1894 року виступала одним з організаторів «Товаристваруських жінок на Буковині». 1899 року Кобилянська побувала на НаддніпрянськійУкраїні, відвідавши родину Косачів на Волині, Лисенків і Старицьких у Києві,могилу Шевченка у Каневі. Після Першої світової війни жила важко, зазнавалапереслідувань з боку румунської влади. У 1901 році вийшли окремою книжкоюоповідання, новели німецькою мовою під назвою “Kleinrussische Novellen”. З 1927року в Україні було розпочато видання 9-томного зібрання творів Кобилянської.1927 року урядом УРСР було Кобилянській призначено пенсію за 40-літнюлітературну діяльність. 1940 року її було прийнято до Спілки радянськихписьменників України. Літературну діяльність почала в середині 1880-х роківтворами німецькою мовою. Перший художній твір українською мовою – «Людина»вперше був надрукований 1895 року у журналі «Зоря». Це була друга редакціянаписаного раніше німецькою мовою оповідання «Вона вийшла заміж». Пізнішез’явились повісті і оповідання «Він і Вона» (1895), «Царівна» (1896), «Битва»(1896), «Що я любив» (1896), «Аристократка» (1898), «Valse melancholique»(1898), повість «Земля» (1902), «В неділю рано зілля копала» (1909). Протягом1915 – 1923 років Кобилянська пише низку новел на антивоєнні теми: «Лісовамати», «Василка», «Юда», «Назустріч долі», «Сниться» та інші. Увагою допсихологічних таємниць людської душі позначені новели «Огрівай сонце…» (1927),«Але Господь мовчить…» (1927). Помітним явищем в історії української прози ставроман «Апостол черні» (1926). Померла 21 березня 1942 року в Чернівцях.
ПанасМирний
1849– 1920
Панас ЯковичРудченко народився 1 (13) травня 1849 року в місті Миргороді на Полтавщині всім’ї бухгалтера повітової скарбниці. Навчався в Миргородському та Гадяцькомуповітовому училищах. Наполегливо займався самоосвітою. Служив у повітовихканцеляріях Гадяча, Прилук, Миргорода. Чиновницька служба Панаса розпочалася з14 років і тривала до останнього дня життя. На цей час припадають його першіспроби на ниві літературної творчості та фольклористичної діяльності. Частиназібраних П. Рудченком фольклорних матеріалів була згодом опублікована йогобратом Іваном Біликом у збірниках «Народные южнорусские сказки» (1869, 1870) та«Чумацкие народные песни» (1874). Від канцеляриста в Пирятинському повітовомусуді він дослужився до високого чину дійсного статського радника, начальникапершого відділу казенної палати в Полтаві. 1871 року оселився в Полтаві, депровів решту життя, працює в губернській скарбниці. Перу письменника належатьвірш «Україна», оповідання «Лихий попутав». В середині 80-х років твори ПанасаМирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада»,виданого М. Старицьким у 1883 — 1884 pоках, публікуються перші дві частинироману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». 1886року в Києві виходять збірник творів письменника «Збираниця з рідного поля» такомедія «Перемудрив». Одночасно Мирний продовжує виступати і взахідноукраїнських збірниках та журналах, де друкуються такі його твори, як«Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», переспів «Дума про військоІгорове». В журналі «Рідний край», що 1905 року почав видаватися в Полтаві, уряді своїх творів Панас Мирний («До сучасної музи», «Сон», «Добратів-засланців») відгукується на революційні події. Після 1917 року працюваву губфінвідділі. Літературну діяльність Панас Мирний розпочав наприкінці 60-хроків. Виявив себе як письменник-реаліст. У творчій спадщині переважає проза.Він є автором ряду нарисів, оповідань, повістей, романів. Найбільш масштабним іскладним є соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»,написаний у 1872 – 1875 роках у співтоваристві з Іваном Біликом. Роман був виданийу 1880 році в Женеві, за сприянням Драгоманова. Помер 28 січня 1920 року,похований у Полтаві.
ПантелеймонОлександрович Куліш
1819– 1897
ПантелеймонОлександрович Куліш народився 7 серпня (26 липня) 1819 року на хуторі поблизумістечка Вороніж на Чернігівщині в сім’ї заможного хлібороба ОлександраАндрійовича й дочки козацького сотника Катерини Іванівни. Навчається грамотивдома від сестри Лесі. В 1833 році вступив да Новгород-Сіверської гімназії, якузакінчив в 1837 році та продовжив навчання у Київському університеті святогоВолодимира на філологічному, а потім – на юридичному факультеті. В 1843 роціопубліковано роман Пантелеймона Куліша російською мовою «Михайло Чернышенко,или Малороссия восемьдесят лет назад». Збирає матеріали для української «Іліади»і пише поему «Україна». Знайомиться з Шевченком. В 1844 році написав оповідання«Орися». В 1845 році надрукував перші розділи роману «Чорна рада» в журналі«Современник». Переїжджає до Петербурга, вчителює. Бере участь у таємномуКирило-Мидодіївському товаристві. 22 січня 1847 року одружується з 18-літньоюОлександрою Михайлівною Білозерською Боярином у них на весіллі був Шевченко. В1847 році Академія наук посилає його за кордон, де в Варшаві його заарештованоза участь у Кирило-Мифодіївському товаристві. Звільнившись після кількарічногоадміністративного заслання, жив у Петербурзі, де працював дрібним чиновником. Одночаснозаймався видавничою діяльністю, активно співробітничав в українському журналі«Основа». 1856 – 1857 роках виходить двотомник «Записки о Южной Руси». В 1857році – роман «Чорна рада». 1860 рік – видання власного альманаху «Хата».в 1862році вийшла друком збірка поезій «Досвітки». Кілька років перебував надержавній службі у Варшаві (1864 – 1868), живе за кордоном, працює над тритомником«История воссоединения Руси» (1868 – 1871). В 1882 – 1883 роках вийшли збірки:«Хуторна поезія», «Дзвін», драматичні твори: «Магомет і Хадиза», «МарусяБогуславка», «Байда, князь Вишневецький», «Петро Сагайдачний», «Цар Наливай». Останніроки життя провів на власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Тут і помер 14лютого 1897 року.
ТарасГригорович Шевченко
1814– 1861
Народився 9березня в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в кріпацькійсім’ї. В 1822 році померла матір, в 1823 – батько. Восени 1829 році разом зіншими слугами пана Енгельгардта було відправлено до міста Вільно «кімнатнимкозачком». В 1831 разом з панською челяддю приїхав до Петербургу. В 1833 роціШевченка віддано в навчання до живописних справ цехового майстра Ширяєва. З1837 року Шевченко почав виконувати портрети на замовлення. 22 квітня 1838 рокуТараса викуплено з кріпатстваза допомогою К. Брюллова, В. Жуковського, О.Венеціанова, М. Вієльгородського, Є. Гребінки, В. Григоровича. Став студентомАкадемії мистецтв у Петербурзі. У травні 1840 року – вийшла друком перша збіркатворів «Кобзар», до якої ввійшло вісім творів: «Думи мої, думи мої…»,«Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови…»), «ДоОснов’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». В 1841 видано поему «Гайдамаки».В 1842 році Шевченко написав соціально-побутову драму «Назар Стодоля».Наприкінці квітня 1843 року вперше виїхав в Україну, де перебував 9 місяців. В1844 році побував в Москві, повернувся в Петербург, продовжив навчання вАкадемії мистецтв. Цього ж року – видання серії офортів «Живописная Украина». В1845 закінчив Академію мистецтв зі званням «некласного художника». Виїздив напостійну роботу на Україну. Його офіційно призначили співробітником Київськоїархеографічної комісії. У кінці жовтня захворів, переїздить у Переяслав долікаря А. Козачковського. Написав твори: «Єретик», «Сліпий», «Наймичка»,«Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Псалми Давидові», «Три літа».Хвороба загострилася, 25 грудня створив «Заповіт». В 1846 році, після одужання,подорож по Україні доручена Археографічною комісією. Переїздить до Києва івступає до Кирило-Мефодіївського товариства. Подано заяву про призначенняШевченка но посаду викладача малювання Київського університету. В 1847 роціподорожує по Чернігівщині. 5 квітня Шевченка арештовано, ув’язнено в Києві,відправлено під конвоєм до Петербурга, ув’язнено в казематі Третьогожандармського відділення. 30 травня визнано державним злочинцем, призначенорядовим до окремого Оренбурзького корпусу під найсуворіший нагляд з забороноюписати та малювати. Заборонено всі друковані твори Шевченка. В 1848 – 1849роках перебування в Аральській експедиції, до складу якої було офіційноприкомандировано як художника. Повернення до Оренбурга, дозволено проживати наприватній квартирі для остаточної обробки матеріалів експедиції. 23 квітня 1850року повторний арешт за доносом одного з офіцерів, відправлено доНовопетровського укріплення на півострів Мангишлак. 2 серпня 1857 рокузвільнення з заслання через клопотання віце-президента Академії мистецтв Ф. П.Толстого з нагоди коронації Олександра ІІ із забороною в’їзду до Москви іПетербурга. В 1857 – 1858 роках проживає у Нижньому Новгороді. Веде щоденникрозпочатий 12 червня 1857 року і закінчений 20 травня 1858. 8 березня 1858 рокуотримав дозвіл на в’їзд до столиці. 27 березня повертається у Петербург, працюєв Академії мистецтв, захоплюється гравюрою. Радою Академії мистецтв отримуєзвання академіка-гравера. В 1859 році одержав дозвіл на в’їзд в Україну. 15липня Шевченка арештовано, заборонено проживати на Україні. В 1860 роцівиходить друком «Кобзар» українською мовою і російською у перекладі російськихпоетів за редакцією М. Гербеля. У січні 1861 року вийшов друком «Буквар»Шевченка для недільних шкіл. «Чи не покинуть нам, небого…» — останній вірш,який Шевченко написав за 10 днів до смерті. Наприкінці 1860 року важко хворіє і10 березня 1861 року помер. Поховали Шевченка на Смоленському цвинтарі вПетербурзі та 22 травня його перевезено на Україну і переховано поблизу Каневана Чернечій горі. До нас дійшло 240 поетичних творів великого Кобзаря і 1200мистецьких робіт.
Літературнутворчість Шевченка Франко поділив на чотири періоди: І. Рання поезія(1838-1843); ІІ. Життя і поетична творчість періоду «Трьох літ» (1843 – 1847);ІІІ. Життя і поетична творчість періоду заслання (1847-1857); ІV. Останні рокижиття і поетичної творчості (1857 – 1861).
ЮрійІванович Яновський
1902– 1954 роки життя
Народився 27серпня 1902 року у Марії Мусіївни та Івана Миколайовича Яновських в селіМайєрове на Єлисаветградщині (сьогодні Кіровоградська область). Жив з дідом,Миколом Максимовичем. Навчався у Нечаївській церковно-парафіяльній школі. З1911 року добру освіту здобув у Єлисаветградському реальному училищі (закінчивв 1919 році з золотою медаллю). З 10 років пише вірші російською мовою. Післязакінчення реалки працював: в статистичному бюро, робітничо-селянськійінспекції, в управлінні народної освіти. З 1922 року жив в Києві. 2 рокинавчався на електротехнічному факультеті політехнічного інституту. 1 травня1922 року в газеті «Пролетарська правда» надрукував першого вірша «Море». У1924 році у «Більшовику» видрукував поезію «Дзвін», автор став позаштатнимкореспондентом цієї газети. Невдовзі переїздить до Харкова. 1925 рік – першакнижка оповідань «Мамутові бивні». Вабить кінематограф. В 1926 році з’являється«Гамбург» за сценарієм Яновського. 1926 рік – в Одесі на посаді головногоредактора кінофабрики. В серпні 1927 року – звільнення. Їде до Харкова. «ПрекраснаУТ» (1928 рік). В 1928 році одружується з актрисою Тамарою Шевченко. Стаєчленом ВАПЛІТЕ. «Чотири шаблі» (1929 рік). В 1929 переїздить до Києва. Посадаголовного редактора журналу «Українська література» (з 1946 року «Вітчизна»).За збірку “Київські оповідання” (1948) Юрій Яновський був удостоєний званнялауреата Державної премії СРСР. “Завойовники” (1931), “Дума про Британку”(1937), “Потомки” (1938), “Син династії” (1942-1947), “Дочка прокурора” (1953),“Райський табір” (1953), “Молода воля” (1954) – такий творчий доробокЯновського – драматурга. Помер 25 лютого 1954 року. За стилем світобачення –романтик. У творчості домінують дві теми – море і революція, громадянськавійна. Написав 70 новел, оповідань, чимало поезії, повість, 4 романи, 7 п’єс,кіносценарії, публіцистичні твори.