Поняття та види форм державного управління

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з адміністративного права
на тему: “Поняття та види форм державного управління” ПЛАН 1. Поняття форм державного управління 2. Види форм державного управління 1.Поняття форм державного управління
Форма управління—це зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами виконавчої влади для реалізації поставле­них перед ними завдань
Термін «форма» означає вид, будь-який зовнішній вияв певно­го змісту Якщо функції управління розкривають основні напрями цілеспрямованого впливу суб’єктів управління на об’єкти управлін­ня то форми управління—це шляхи здійснення такого цілеспрямо­ваного впливу, тобто форми управління показують, як практично здійснюється управлінська діяльність.
Процес реалізації завдань і функцій знаходить свій юридичний вияв у відповідних формах. Форми управлінської діяльності визна­чаються характером відносин у сфері управління. Вони складають­ся в процесі здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності. Управ­лінська діяльність викликає різні наслідки: одні дії призводять до
юридичних наслідків, інші—ні.
Форми управлінської діяльності прямо чи опосередковано обу­мовлені тими юридичними приписами, за допомогою яких держава регулює діяльність виконавчої влади. Вони (форми) закріплюються в Конституції України (ст.117),законах, положеннях, стандартах. Органи виконавчої влади обирають ті форми, які видаються за да­них конкретних умов найбільш виправданими та ефективними. Це означає що в процесі управлінської діяльності відповідні органи виконавчої влади (посадові особи) на основі чинного законодавства самостійно встановлюють обов’язкові правила поведінки (норми права) з питань, що віднесені до їх компетенції. Під час практично­го виконання завдань, покладених на апарат управління, вони реа­лізують розпорядчі повноваження, змістом яких є виконання вимог закону і організація застосування правових норм, а у передбачених законом випадках здійснюють адміністративну юрисдикцію. Ця діяльність органів управління пов’язана з виданням правових актів, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки, тобто ведуть до ви­конання, зміни або припинення адміністративних правовідносин між суб’єктом і об’єктом управління, іє правовими формами.
Здійснення виконавчої влади у правовій формі є виразом того, що повноваження, якими наділені управлінські органи, носять дер­жавно-владний характер з точно визначеним способом їх втілення в життя шляхом видання юридичних актів.
Але значна частина діяльності виконавчої влади не втілюється в правову форму, не пов’язана з виданням правових актів та здійснен­ням юридичне значущих дій, тобто не породжує, не змінює та не припиняє адміністративних правовідносин. Ця частина діяльності виконавчої влади є не правовою, а організаційною формою, яка безпосередньо не викликає юридичних наслідків (проведення нарад, інструктування, контроль, добір кадрів тощо). Неправові форми, як правило, є підставою для наступного здійснення виконавчою владою дій юридичного характеру.
Неправові форми здійснення виконавчої влади також можуть виникати після правових форм. Неправові форми управлінської діяльності пов’язані з правом, але в загальному вигляді є опосеред­кованими. Їх здійснення базується на правовій основі шляхом вста­новлення загальної процедури, в них також визначаються повнова­ження суб’єктів управління на їх здійснення. Неправові форми, як і правові, пов’язані з компетенцією органу виконавчої влади та його державно-владними повноваженнями. Відповідний орган виконав­чої влади реалізує свою компетенцію шляхом не тільки видання юридичних актів, а й проведення різного роду організаційних заходів та здійснення матеріально-технічних дій.
Дії органів виконавчої влади (їх посадових осіб) здійснюються в межах їх компетенції і є формами управління. Ці форми управлін­ської діяльності також поділяються на правові та неправові. 2.Види форм державного управління
Дії органів виконавчої влади можуть бути відповідним чи­ном згруповані, тобто зведені в певні однорідні групи за ознакою за­гальності чи подібності їх зовнішнього вияву. Всі форми управлінсь­кої діяльності безпосередньо чи опосередковано обумовлені відпо­відними юридичними постановами, за допомогою яких Українська держава регламентує діяльність своєї виконавчої влади.
Конкретні форми державного управління органічно пов’язані з правовими формами діяльності взагалі: правовстановлюючою, правовиконавчою та правоохоронною.
На теоретичному рівні питання про форми управлінської діяль­ності в основному вирішені, якщо не зважати на деякі розбіжності в поглядах на цю проблематику.
Прийнято розрізняти чотири форми управлінської діяльності:
1)видання нормативних актів управління;
2)видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління;
3)проведення організаційних заходів;
4)здійснення матеріально-технічних операцій.
Ця класифікація державно-управлінської діяльності становить собою схематичне моделювання реальності, що не виключає певної умовності, оскільки існують й інші види класифікації.
Загальновизнаної класифікації форм управлінської діяльності немає. Є й інший схематичний варіант класифікації форм управлін­ської діяльності, а саме:
а) правові форми, пов’язані з встановленням та застосуванням норм права, наприклад, видання нормативних та індивідуальних актів управління;
б) неправові форми, тобто проведення тих чи інших управлінсь­ких дій, безпосередньо не пов’язаних з прийняттям юридичних актів управління, наприклад, проведення організаційних заходів та здій­снення матеріально-технічних операцій.
Видання нормативних актів управління є особливою формою діяльності органів виконавчої влади, яка передбачає розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання закону шляхом встановлення певних правил у сфері державного управління. Встановлення норм права підзаконного характеру в процесі діяльності органів виконав­чої влади—це адміністративна нормотворчість, яка здійснюється у формі видання органами виконавчої влади нормативних актів управ­ління. Це викликано тим, що загальні норми та правила поведінки, сформульовані в законах, не в змозі охопити всі аспекти життя сус­пільства, відрегулювати суспільні відносини в усіх подробицях. Тому виникає необхідність у конкретизації та деталізації норм на стадії їх застосування. Конституція та чинне законодавство України є право­вою основою для видання актів управління. Відповідно до Консти­туції в Україні існує дуалізм виконавчої влади.Так, п.31ч.Зст.106 Конституції передбачає, що Президент України на основі та на ви­конання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.
Повноваження Президента деталізовані вст. ст.106-107Консти­туції. Вони стосуються забезпечення державної незалежності, наці­ональної безпеки і правонаступництва держави; представлення дер­жави в міжнародних відносинах.
До компетенції Президента належать кадрові призначення (Прем’єр-міністр України і Генеральний прокурор України призна­чаються за згодою Верховної Ради). Він призначає за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керів­ників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів.
Загальна частина місцевих державних адміністрацій. Відповідно до законодавства Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує органи ви­конавчої влади; скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів АРК. Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України, має право вето, і тоді закони, прийняті парламентом, не набувають юридичної сили. Алеприповторному розгляді цих законів вето Президента може бути подолане кваліфіко­ваною більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради.
Конституція України (ст. ст.116-117)наділяє Кабінет Міністрів України широкими повноваженнями, які реалізуються в різних фор­мах і передусім безпосередньо виданням постанов і розпоряджень.
Нормативно-правові акти видаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (державними комітетами, службами, департаментами). Виконавчу владу в областях та районах, містах Києві та Севастополі здійснюють державні адміністрації, які видають рішення і розпорядження.
Нормативно-правові акти та рішення Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів АРК не можуть суперечити Конституції та законам України.–PAGE_BREAK–
Правовий статус адміністрації підприємств і установ передба­чає не тільки виконання законів та актів вищих органів виконавчої влади, а й здійснення розпорядництва, яке виявляється у виданні нормативних актів у вигляді наказів, затвердженні посадових інст­рукцій адміністрацією підприємств, установ, періодичному виданні нормативних актів, що стосуються організації праці, використання техніки, новітніх технологій і т. под.
Конституцією України передбачено місцеве самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи). Органи місце­вого самоврядування в межах своїх повноважень (ст.143)прийма­ють рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній тери­торії (ст.144).
Нормативні акти управління адресовані значному або необме­женому колу органів і громадян, виконують важливуроль вор­ганізації діяльності виконавчої влади.
Видання індивідуальних (ненормативних, адміністратив­них) актів управління є близьким до нормативного, але не тотож­не йому. Відмінність між ними полягає в тому, що індивідуальні акти управління встановлюють, змінюють або припиняють конкретні адміністративні правовідносини. Вони відрізняються від нормативних тим, що звернені до конкретних суб’єктів управлінських відно­син і їх дія припиняється після здійснення встановлених у них прав і обов’язків, тобто після одноактного їх застосування. Індивідуаль­ними актами є, наприклад, видання наказу про призначення держав­ного службовця на посаду, видача дозволу на носіння зброї, на по­лювання, на управління транспортними засобами і т. ін.
Для індивідуальних актів управління, так само як і для нор­мативних, характерними є владність та підзаконність, вторинність відносно закону. Видання нормативних та індивідуальних актів — це основні правові форми здійснення виконавчої влади.
Проведення організаційних заходів є однією з форм управлін­ської діяльності. Організаційні дії складають необхідний чинник управлінської діяльності в усій системі органів виконавчої влади держави. Ці заходи здійснюються систематично, постійно і спрямо­вані на забезпечення чіткої та ефективної роботи відповідних сис­тем управління. Вони не пов’язані з виданням правових актів та здійсненням юридичне значущих дій. Організаційні заходи не пород­жують, не змінюють і не припиняють адміністративних правовідно­син. Різноманітність конкретних форм здійснення організаційних заходів визначається сферою або галуззю управління, особливостя­ми керованих об’єктів, їх специфічного правового статусу. Стосовно органів виконавчої влади безпосередніми організаційними діями мо­жуть бути: а) роз’яснення змісту і мети законодавчих та інших пра­вових актів або тих чи інших заходів; б) інспектування роботи та інструктування нижчих органів (посадових осіб); в) розроблення про­грам, підготовка та проведення нарад, конференцій і т. под.
Організаційні заходи не фіксуються так точно, як юридичні форми управлінської діяльності. Але як передумови, так і наслідки їх здійснення можуть фіксуватися і юридичне. Прикладом цього можуть бути «Основні положення Концепції створення Єдиної дер­жавної автоматизованої паспортної системи», затверджені постано­вою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 p.1
Здійснення матеріально-технічних операцій є найбільш об’єм­ною частиною діяльності апарату виконавчої влади з боку як її кількості, так і різноманітності. Матеріально-технічні операції носять допоміж­ний характер. Їх основне призначення — обслуговування самого проце­су управління, всіх інших форм управлінської діяльності. Вони створюють умови для використання інших форм роботи органів виконавчої впа­ди. В узагальненому вигляді матеріально-технічні операції—це підго­товка матеріалів для видання юридичних актів, проведення орга­нізаційних заходів, провадження діловодства, складання довідок, звітів і т. ін. Зараз при здійсненні матеріально-технічних операцій більш широко використовуються різноманітні засоби організаційної техніки, створюють­ся комплексні інформаційно-аналітичні системи для державних потреб з широким застосуванням комп’ютерних систем.
У спеціальній літературі (як один із поглядів) залежно від при­значення та засобів виконання відокремлюються такі матеріально-технічні операції:
а) діловодські (всі операції, які пов’язані з виготовленням доку­ментів органами управління і яким притаманні технічний характер листування, передрук, розмноження і т. ін.);
б) безпосереднє виконання приписів правових актів, якщо воно має матеріальний (технічний) характер (операції про передачу за­собів або майна, видачу виконавчих документів, проведення конфі­скації, сплатного вилучення іт. под.);
в) реєстраційні, що мають самостійне значення (реєстрація фактів та подій у сфері управління);
г) статистичні (збирання та оброблення статистичної інформації відповідно до встановлених правил);
ґ) інформаційно-довідкові (складання та опрацювання доповідних записок, довідок за результатами перевірок, підготовка довідників і довідок про роботу органів управління, дача відповідних роз’яснень і консультацій на підставі інформаційних матеріалів);
д) по систематизації матеріалів, у тому числі правових актів (створення комплексних інформаційно-аналітичних систем для дер­жавних потреб);
е) інформаційно-технологічні (впровадження інформаційних технологій в різних ланках державного управління).