САМООЦІНКА МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Самооцінка школярівголовним чином зорієнтована на оцінки, що виставляються в журнал. Проте оцінкиможуть відігравати домінуючу роль у формуванні самооцінки учня, якщо вчительправильно ними користується. Переважна більшість учителів помилково вважає, щоучні серед ніх і молодших класів завжди згодні з їх оцінками, тому вчителі неаналізують свої оцінні судження й не намагаються шукати причини педагогічнихневдач.
Надаючи учням можливістьвідстоювати свою думку й тактовно спрямовуючи роздуми дитини, вчитель тим самимдопомагає їй формувати власну оцінну діяльність, розвиває вміння аналізуватиоцінні судження вчителя й тим самим формувати самооцінку.
Основною причиноютруднощів у виховній роботі з учнями є неадекватна оцінка учнів своїхособистісних якостей. Точність оцінки якості залежить не стільки від дійсногорівня її розвитку, скільки від рівня домагань дитини, її ставлення до себе вцілому. Оцінюючи свої якості, дитина виходить не з аналізу своїх вчинків, уяких проявляються ці якості, а з оцінки себе в цілому, зі ставлення до себе якдо особистості. Дитина оцінює себе й інших узагальнено й, виходячи з цієїоцінки, відзначає на явність чи відсутність позитивних якостей особистості.
Для того, щоб закріпитивироблену дію, людина повинна знати отриманий нею результат, тобто той ефект,якого вона досягла. Коли вчитель пропонує першокласнику тільки написати задануним літеру й обмежується загальною оцінкою — «добре», «неважливо», «дужепогано» — він нічому не вчить дитину. Адже школяру невідомо, що в нього погано,що добре, й уже зовсім неясно, чому одна літера вийшла гарною, а інша —потворною. Але коли вчитель вводить елементарний самоконтроль, повтор ненаписання тієї ж літери дає помітне покращання.
Наприклад: «Напишітьп’ять раз літеру М. Тепер подивіться уважно нате, що написали, знайдіть тулітеру, яка вийшла найгарнішою, найбільше схожою на зразок. Підкресліть цюнайгарнішу літеру. Тепер знайдіть ту літеру, яка здається вам найневдалішою.Обведіть її кружечком. Подивіться, чому вона вийшла невдалою».
Самоконтроль має великезначення в будь-якому виді сприйняття навчального матеріалу з метою йогозапам’ятовування і тим більше — з метою його відтворення Знати самому результатсвого труда — перший крок до покращання результату своїх дій.
Будь-який виховний впливучителя тільки тоді дійсний та ефективний, коли він співзвучний внутрішнімпотребам школярів, коли цей вплив викликає їх власну активну діяльність,спрямовану на здійснення поставлених завдань, тобто на самовиховання. Аджесамовиховання — це і є діяльність людини, спрямована на зміни, навдосконалення, на розвиток своєї особистості.
Самовиховання можливелише на основі самопізнання. Коли люди на пізнає свої якості, свої особливості,коли вона порівнює їх зі зразками та ідеалами, на яких вона вихована, коли вонадає самооцінку своїм якостям, то, природно, у неї виникає потреба в змініпевних своїх якостей та особливостей і тим самим починається процессамовиховання, який органічно вплітається в процес виховання.
Про роль самопізнання увихованні прекрасно сказав В.О. Сухомлинський: «Я не один рік думав: в чому жвиражається найбільш яскраво виражений результат виховання? Коли я маю моральнеправо сказати: мої зусилля принесли плоди? Життя переконало: перший і найбільшвід чутний результат виховання виражається в тому, що людина починає думати просаму себе. Задумався над питанням: що в мені гарного і що поганого?Найвитонченіші методи й прийоми виховання залишаться мар ними, якщо вони неприведуть до того, щоб людина подивилася на саму себе, замислилася над власноюдолею».
Мелітопольська школа № 25з 1975 року веде планомірну роботу з учнями початкових класів з їхсамоорганізації, самооцінки й самовиховання.
Систематично, приблизнораз на місяць, діти пишуть твори або заповнюють анкети для розвитку самоаналізуй самооцінки.
Теми творів у початковихкласах:
1. Мої гарні діла.
2. З кого я хочу братиприклад.
3. Мій сусід по парті.
4. Яким я не хочу бути.
5. Мої гарні та поганіякості.
6. За що цінують людину внашій країні.
7. Чому не можна ображатидівчаток.
8. Як готувати домашнізавдання.
9. Який я насправді.
Діти поступовопривчаються до взаємо- і самоконтролю, до взаємо- і самооцінки.
Взаємовідносини вчителіві учнів у цьому експерименті будуються на добрих підставах: всі діла(навчальні, виховні) обговорюються й виконуються колективно, результати такожоцінюються колективно, гласно. Учитель працює, спираючись на колектив дітей,через колектив, який і формується в такій спільній роботі.
Низька самооцінка учнясприяє прояву високого рівня шкільної тривожності. Для визначення самооцінкипропонується використовувати в роботі методику А. Ліпкіної «Три оцінки».
Для реалізації методикиучням пропонується виконати будь-яке навчальне завдання в письмовій формі.Психолог разом з учителем оцінює роботу учнів трьома оцінками: адекватною,завищеною, заниженою. Перед роздаванням зошитів учням говорять: «Три учителькиз різних шкіл перевіряли ваші роботи. У кожної склалося різне враження провиконане завдання, й тому вони поставили різні оцінки. Обведи кільцем туоцінку, з якою ти згоден». Потім в індивідуальній бесіді з учнем з’ясовуютьсявідповіді на наступні питання.
1. Яким учнем ти себевважаєш: середнім, слабким чи сильним?
2. Які оцінки тебе тішать,які засмучують?
3. Твоя робота заслуговує наоцінку «5», а вчителька поставила тобі оцінку «8». Чи зрадієш ти цьому, чи цетебе засмутить?
Рівень самооцінкишколярів визначається на підставі отриманих даних за такими показниками:
•збіг чи незбіганнясамооцінки з адекватною оцінкою вчителя;
•характер аргументаціїсамооцінки:
а) аргументація, спрямованана якість виконаної роботи;
б) будь-яка аргументація;
в) усталеність чинеусталеність самооцінки, за якою роблять висновки про ступінь збігухарактеру виставленої учнем самому собі оцінки й відповідей напоставлені запитання.
Зауваження: через те, щооцінки в 1 класі не виставляються, пропонуємо інший вид оцінювання.
А питання 2, 3 слідзамінити питаннями:
1. Які зауваження вчителяпри оцінюванні тебе тішать, які засмучують?
2. Твоя робота заслуговує насередній вид оцінювання, а вчителька оці нила твою роботу високою похвалою. Чирадітимеш ти цьому, чи за смутишся?
Досить високий рівеньшкільної тривожності дітей і, до речі, зниження у них самооцінки характерні дляпершокласників..
Виділяти дітей зішкільною тривожністю й починати з ними роботу доцільно у другій половині 1-госеместру.
Дітей із різними формамишкільної тривожності у перших класах за раз до 30-35%.
Для дітей, якіхарактеризуються високою шкільною тривожністю, характерні нерозвиненістьсуттєвих передумов навчальної діяльності, таких як уміння слухати й точновиконувати вказівки дорослого.
Робота з підвищеннясамооцінки також є однією з важливих складових роботи з формування самоосвітніхнавичок.
Діти, які мають заниженусамооцінку, що виражається в побоюванні братися за нове складне завдання,обвинуваченні себе в багатьох невдачах, повинні частіше підлягатиманіпулятивним впливам із боку дорослих.
Для підвищення самооцінкидитини можна використати такі мето ди роботи.
Перш за все, необхідноякомога частіше називати її на ім’я й хвали ти в присутності інших дітей ідорослих. Із цією метою можна відзначати досягнення дітей на спеціальнооформлених стендах («Наші успіхи», «Це ми можемо», «Я зробив це»).
Заохочувати таких дітейможна, доручаючи їм виконання престиж них у даному колективі справ(роздати зошити, написати щось на дошці тощо).
Не можна порівнюватирезультати, яких досягли такі діти, з результатами інших дітей, порівнюватиможна лише досягнення даного учня.
Тривожних дітей бажаноопитувати не на початку й не наприкінці уроку, а в середині. Не треба квапити йпідганяти їх із відповіддю. Якщо вчитель уже поставив питання, він повинен датитакому учню необхідний для підготовки відповіді час, намагаючись не повторюватипитання двічі чи навіть тричі. У протилежному випадку учень дасть відповідь нескоро, адже кожне повторення він буде сприймати як новий стимул.
Якщо вчитель звертається до тривожної дитини, він повиненустановити контакт очей: це викликає довіру в душі дитини.