Характеристика і структура грошового обороту В процесі купівлі-продажу товарів, подання послуг, а також виконання різних видів зобов’язані, в грошовій формі здійснюються розрахунки та платежі, які відбуваються і при розподілі та перерозподілі грошових коштів. Сукупність всіх грошових платежів утворює грошовий оборот. Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарств (населення), врівноважена відповідним потоком грошових платежів, що
здійснюються при обміні. Підприємства і населення, пов’язані між собою двома групами ринків: продуктів та ресурсів. Ринки продуктів — це ринки, на яких населення, підприємства купують, вироблені іншими підприємствами товари та послуги Населення витрачає одержані ними доходи на придбання споживчих товарів, а підприємства продають свої продукти населенню та іншим підприємствам з метою одержання виручки, необхідної для продовження процесу виробництва.
Ринки ресурсів – не ринки, на яких населення, підприємства купують ресурси, необхідні для виробництва – робочу силу, капітал, природні ресурсі. Населення та підприємства продають ресурси, що належать їм, за відповідні грошові платежі, які виступають у вигляді заробітної плати, процентного доходу, рентних платежів, прибутку. Та частина доходу, яка не спрямовується на придбання товарів та послуг, сплату податків, погашення боргових зобов’язань, носить назву заощаджень.
Це накопичення у вигляді готівкових коштів, вкладів в банках чи цінних паперах. Підприємства (фірми) витрачають дещо більше, ніж одержують від продажу своїх продуктів, тому що повинні здійснювати інвестиції. Інвестиції вкладаються в основний капітал (придбання обладнання, комп’ютерної техніки) і товарні запаси (сировину, матеріали). Коли до кругообігу залучаються збереження та інвестиції, виникає два шляхи, по яких кошти можуть переходити від господарських суб’єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий. Прямий – це безпосередні втрати на споживання, непрямий – це рух засобів через фінансові ринки, заощадження та інвестиції. Оскільки більшість заощаджень здійснюється населенням, а інвестицій — підприємствами, є необхідним набір інструментів, що забезпечує переміщення потоків в грошових коштах від перших до других. Ці механізми діють завдяки функціонуванню фінансових ринків.
Фінансові ринки складаються з великої кількості "каналів". До першої групи таких каналів відносяться канали прямого фінансування, по яких кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників шляхом реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів. До другої групи відносять канали непрямого фінансування, визначаючи, цю потоки грошових коштів від власників заощаджень до позичальників проходять через фінансових посередників, таких
як банки, страхові компанії та інші кредитно-ощадні установи. Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощадження від тих учасників економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрачають, до тих, які витрачають більше, ніж заробляють. Найбільш важливими фінансовими інститутами е банки. Фінансове посередництво пов’язане з випуском ліквідних довгострокових зобов’язань з метою одержання
коштів та їх наступним вкладенням в менш ліквідні активи. Тим самим фінансові посередники збільшують розміри грошових фондів, випускаючи свої власні довгострокові зобов’язання, а на вилучені від їх продажу кошти купують довгострокові боргові зобов’язання чи цінні папери, що випущені іншими суб’єктами. Подвійний обмін довгостроковими зобов’язаннями відрізняє фінансових посередників від інших фінансових суб’єктів, таких як брокери і дилери. Фондові, товарні біржі також сприяють переміщенню коштів від кредиторів до позичальників, але не випускають на ринок власних довгострокових зобов’язань. Вони приводять в рух товарні маси, впливаючи на розміщення товарів у відповідності з попитом на них. В аналіз кругообігу продуктів і доходів слід включати об’єкти державного сектора. Зв’язок державного сектора з економічною системою відбуваються трьома шляхами: через податки, державні
закупки та позики. Одним з основних джерел державного впливу на процес кругообігу є податково-бюджетна політика. Зниження податків стимулює як зростання заощаджень, так і зростання споживання, — зростає національний продукт. Зростання обсягів державних закупок також стимулює зростання національної о продукту. Грошово-кредитна політика, піл якою розуміють дії уряду, впливаючи па кількість грошей, що знаходяться
в обігу, також е засобом державної о впливу па кругообіг. Модель кругообігу доходів і продуктів описує потік товарів та послуг, якими обмінюються сімейні господарства і фірми, збалансований контр потоком грошових платежів, що здійснюються при цьому обміні. Дана модель складніша, якщо до її елементів включити міжнародні зв’язки (імпорт-експорт товарів, позики, кредити, міжнародні закупки). Коли до кругообігу додаються заощадження та
інвестиції, виникають два шляхи, по яких кошти можуть переміщуватися від сімейних господарств до ринків продуктів. Один шлях прямий, ідо здійснюється за допомогою затрат на придбання. Другий шлях – непрямий, коли кошти рухаються через фінансові ринки, збереження та інвестиції. Оскільки більшість заощаджень здійснюють сімейні господарства, а більшість інвестицій здійснюється фірмами, то необхідний певний набір механізмів, який би приводив в рух потоки грошових коштів від перших до других. Саме ці механізми створюються завдяки функціонуванню фінансових ринків. Фінансові ринки складаються з безлічі різних "каналів", по яких грошові кошти "протікають" від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої відносяться канали прямого фінансування, тобто такі канали, по яких кошти переміщуються безпосередньо від власників збережень до позичальників.
Можна виділити дві підгрупи прямого фінансування: капітальне фінансування та фінансування шляхом одержання позик. Капітальним фінансуванням називається угода, за якою фірма одержує грошові кошти для здійснення інвестицій в обмін на надання права пайової участі у власності фірми. Наприклад, продаж підприємствами звичайних акцій. Інша підгрупа методів прямого фінансування — це фінансування шляхом одержання позик.
До цієї категорії відноситься будь-яка угода, відповідно до якої фірма одержує грошові кошти для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання сплатити ці кошти в майбутньому з визначеним відсотком, права на частку власності кредитор не одержує. В цьому випадку широко відомий приклад: продаж облігацій, що представляють собою зобов’язання сплатити борг протягом визначеного терміну з відсотками, при цьому зробити це у відповідності до раніше обговореного графіка. Звичайні акції, облігації, а також деякі
інші фінансові інструменти називають цінними паперами. Друга група каналів фінансового ринку — це канали непрямого фінансування. При непрямому фінансуванні кошти переміщуються від сімейних господарств до фірм, проходячи через особливі інститути, до яких відносять, банки, різні фонди, страхові компанії тощо. Ці організації називаються фінансовими посередниками. Значну роль в кругообігу продуктів і доходів відіграє державний сектор. Перший — зв’язок через так звані чисті податки, які рухаються від сімейних господарств до уряду. Другий — державні закупки, в результаті яких кошти переміщуються від уряду на ринки продуктів. Якщо державні закупки перевищують по величині чисті податки (тобто виникає бюджетний дефіцит), то уряд змушений братії позики іш фінансових ринках. Така ситуація представлена на рисунку.
Якщо чисті податки по величині перевищують державні закупки, то обсяг платежів уряду протягом минулих років буде перевищувати обсяг нових позик: в результаті утворюється чистий потік коштів від уряду до фінансових ринків Ще один вид зв’язку держави в особі уряду з економічною системою —державні позики, що здійснюються на фінансових ринках. Державні видатки не завжди врівноважуються податковими надходженнями. Створений в результаті бюджетний дефіцит покривається за рахунок позик, що здійснюються на фінансових
ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу прав, облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам. Уряд може здійснювати значний вплив на основні елементи кругообігу доходів та продуктів. Одним з джерел державного впливу на процес кругообігу с фіскальна політика. Збільшуючи чисті податки, уряд може збільшити і розміри грошових засобів, що вилучаються у сімейних
господарств. В свою чергу, сімейні господарства в цій ситуації повинні зменшувати або заощадження, або видатки на споживання, чи проводити як те, так й інше. В будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту. Зниження чистих податків стимулює як підвищення збережень, так і підвищення рівня споживання, позитивно впливаючи таким чином на збільшення національного продукту. Заходи, що проводяться в рамках фіскальної політики, можуть також приймати форму зміни обсягів державних закупок. Підвищення державних закупок стимулює підвищення національного продукту, оскільки в результаті цього підвищуються доходи фірм від продажу товарів та послуг державі. Також зростають і доходи сімейних господарств, якщо збільшити зарплату працівників, зайнятих в державному секторі чи за рахунок кількості зайнятих в ньому. Зниження обсягів державних закупок призводить до протилежного
ефекту. Таким чином, грошовий оборот є складовою частиною платіжного обороту, тобто процесу безперервного руху засобів платежу в країні. Грошовий оборот включає в себе грошовий обіг. Обіг грошових знаків передбачає їх постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб до інших. Безготівкові грошові знаки не знаходяться в обігу, тому що кожна нова угода вимагає нового запису на банківських рахунках. Поняття "грошовий обіг" відноситься тільки до частини грошового обороту
— готівково-грошового обороту. Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між: – центральним банком країни і комерційними банками; – комерційними банками; – підприємствами і організаціями; – банками і господарюючими суб’єктами; – господарюючими суб’єктами і населенням; – фінансовими інститутами і населенням. Завдання 2 Межі кредиту. Роль кредиту в увмовах ринкової економіки.
Як будь-яке економічне явище кредит мас свої межі, в яких реалізується його сутність. Як економічну категорію поняття межі потрібно розглядати як обмеження розповсюдження тих чи інших видів економічних відносин. Економічними межами розповсюдження кредитних відносин е межі, в яких їх існування об’єктивно необхідно і в яких вони зберігають свої особливі риси. Розвиток кредитних відносин більш економічної обґрунтованої грані безповоротно призводить до їх переродження, зміни сутності кредиту. Як відомо, кредит функціонує в тісному переплетінні та взаємодії з багатьма економічними процесами та явищами. Для того, щоб відокремити кредитні відносини, визначити їх межі, необхідно відокремити їх від інших економічних відносин в просторі та часі, виходячи з їх специфіки. Як матеріальний процес, кредит мас просторову, часову та якісну визначеність. Це означає, що кредитні відносини займають чітко визначене положення в просторі (кредитні потоки відокремлені
від інших вартісних потоків), кредит має завершеність в часі й має сукупність специфічних, притаманних тільки йому якостей. Таким чином, у філософському розумінні можна говорити про просторові, часові та якісні межі кредиту. На макроекономічному рівні виділяють декілька видів меж кредиту, що обумовлено складністю сутності кредитних відносин, великою кількістю його проявів. Макроекономічні межі кредиту показують межі розповсюдження відносин з приводу акумуляції
і розміщення позикового капіталу в цілому. Кожна з них мас кількісну характеристику. З позицій теорії кредиту кількісний аналіз його макроекономічних границь повинен включати не встановлення конкретних параметрів останніх, а розробку методологічних підходів до їх визначення: виділення факторів, що впливають на функціонування кредиту в даних економічних умовах; встановлення тенденцій розвитку кредитних відносин; вираження кількісної характеристики границь кредиту
у вигляді визначених загальноекономічних пропорцій. Перш за все виділяють зовнішні та внутрішні межі кредиту. Під зовнішніми (міжкатегоріальними) межами кредитних відносин розуміють їх якісне відокремлення в часі та просторі від всіх інших відносин. Зовнішні межі містять в собі всю сукупність кредитних відносин, показують об’єктивні межі їх функціонування, місце кредиту в економічних відносинах суспільства. Разом з тим через ці межі здійснюється взаємозв’язок кредиту з іншими економічними категоріями, причому даний взаємозв’язок є одним з факторів, який визначає ці межі. Так, параметри кредитної сфери залежачи, від об’єму бюджетного фінансування суспільного господарства, розмір кредитних грошей впливає на загальну грошову масу
і тощо. Фактори, які впливають на зовнішні межі кредиту, дуже багатоманітні та різнопланові. До них відносять: рівень розвитку виробництва; обсяг та структуру кредитних ресурсів; ступінь повноти госпрозрахунку підприємств; потреби постачання до грошового обороту розрахункових засобів; фінансове становище господарюючих суб’єктів, співвідношення використовуваних форм кредиту, соціально-економічну політику держави, структуру кредитної системи, діючий кредитний механізм, систему ціноутворення, рівень
цін та багато інших факторів. Всі вони в тій чи іншій мірі (і в кожний період по-різному) впливаю її, на попит на кредит, а також на можливості його пропозиції. В самому загальному вигляді кількісна характеристика зовнішніх меж кредиту визначається співвідношенням між обґрунтованою потребою економіки в кредиті та реальною можливістю кредитування, що, в свою чергу, залежить від ресурсів і ефективності функціонування кредитної системи.
Внутрішні межі показують допустиму міру розвитку окремих форм кредиту -— банківського, комерційного, державного, споживчого, міжнародного — в зовнішніх межах кредитних відносин, тобто показує співвідношення часток в рамках єдиного цілого. Співвідношення між формами кредиту в середині кредитної сфери мас рухомий характер і залежить від великої кількості причин як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Кількісні характеристики внутрішніх меж кредиту складаються під впливом загальних факторів, що в різній мірі впливають на розвиток конкретних форм кредиту і мають щодо них інколи специфічне значення. Виділення внутрішніх меж кредиту обумовлене специфікою прояву різних типів кредитних відносин, які в силу притаманних їм якісних особливостей не можуть бути повністю взаємозамінні. Однак форми кредиту знаходяться в тісному зв’язку одна з одною через внутрішні межі реалізується
їх взаємовплив. Розвиток комерційного кредиту, наприклад, створює передумови щодо звуження сфери банківського кредитування; в той же час непряме банківське кредитування є важливим фактором розвитку комерційного кредиту. Взаємозв’язок форм кредиту на базі внутрішніх меж проявляється в тому, що необґрунтоване надмірний розвиток однієї з форм кредиту призводить не тільки до перекручення суті даного типу кредитних відносин, а й
звужує можливості розвитку інших форм в рамках зовнішньої межі або деформує цю межу. Зовнішні та внутрішні межі кредиту діалектичне взаємопов’язані. Це проявляється в тому, що, по-перше, вони змінюються під впливом одних і тих самих факторів; по-друге, зміна одних з них призводить до зміни інших. Виходячи з функцій, які виконує кредит, виділяють його функціональні межі — перерозподільчу та
емісійну. Функція економічної категорії, яка є проявом її суті, має об’єктивні межі реалізації. Поняття функціональної межі кредиту є поняттям його зовнішньої границі, так як кожна функція віддзеркалює не всю сукупність проявів суті кредиту, а лише поняття внутрішньої границі, тому що функція характеризує специфічний прояв всіх форм кредиту, його суті як єдиної економічної категорії.
Перерозподільна межа показує об’єктивно обґрунтовані межі перерозподілу коштів на базі кредиту. Її кількісна характеристика визначається обсягом кредитних ресурсів суспільного господарства. На практиці це означає, що активні операції банків повинні відповідати їх депозитним операціям. Перерозподільна. межа не співпадає з зовнішньою, так як об’єктом перерозподілу можуть виступати тільки вже акумульовані за допомогою кредиту тимчасово вільні грошові ресурси. Однак в якості джерела кредитування використовуються і новостворені ресурси, тобто імітовані засоби. В цьому випадку проявляються антиципаційні якості кредиту, що полягають в його здібності випереджувати у часі накопичення у товарній і грошовій формах. Емісійні кредити видаються під майбутні затрати під ще не виготовлену продукцію і прямо впливають на грошову масу. Зрозуміло, що їх об’єм не може бути довільним
і визначається об’єктивно обґрунтовано емісійною границею кредиту. Антиципаційні якості кредиту реалізуються у процесі емісії платіжних засобів, що носять в сучасних грошових системах в більшості кредитний характер. В зв’язку з тим конкретні параметри емісійних кредитів повинні встановлюватися, виходячи з потреб економічних законів грошового обігу. Зокрема, кількісну характеристику антиципаційних меж кредиту необхідно визначати на основі співвідношення
між потребами суспільства на додаткові платіжні засоби і реальними, обґрунтованими потребами економіки в цих засобах у процесі розширеного відтворення. Це означає, що емісійні кредити не повинні використовуватися на покриття фінансових збитків підприємств і організацій, які е результатом неефективності їх господарської діяльності, на фінансування бюджетного дефіциту, оскільки в силу своєї природи кредит може виступати тільки як джерело покриття дійсно тимчасової
потреби господарських суб’єктів у засобах, викликане нормальним процесом виробництва та обігу товарів. Вибір обгрунтованих критеріїв визначення меж розвитку кредитних відносин е важливою теоретичною проблемою. Необхідно, щоб кількісні характеристики макроекономічних меж кредиту встановлювались на базі критеріїв, які мають об’єктивний характер, тобто визначених з природних якостей кредиту. Межі кредиту і критерії їх визначення носять об’єктивний характер, базуються на суттєвих якостях кредиту та характері його взаємозв’язку з іншими економічними категоріями. В реальній господарській практиці межі розвитку кредитних відносин встановлюються у вигляді конкретних економічних показників, кількісні параметри яких залежать від цілей та завдань кредитної політики, економічної ситуації. Дані показники відображають не економічні межі кредиту як такі, а границі використання кредиту, які можуть бути ширше або вужче меж кредиту. Межі кредитування вказують на найбільший рівень використання
кредиту, що визначається в більшості суб’єктивними факторами. Межі використання кредиту можуть встановлюватись як у вигляді окремих показників, так і пропорцій, наприклад, між обсягом кредитних внесків і валовим національним продуктом, між об’ємом короткострокових кредитів і об’ємом засобів обігу, обсягом довгострокових кредитів
і обсягом капітальних внесків тощо. Для того, щоб межі кредитування, які визначаються на практиці, в найбільшій мірі співпадали з об’єктивними межами кредиту, необхідно встановлювати їх, виходячи з теоретично обґрунтованих критеріїв. В якості критеріїв висуваються темпи зростання валового національного продукту і національного доходу, обсяг акумульованих кредитних ресурсів, обсяг позикового фонду.
Встановлені межі визначають межу розповсюдження кредитних відносин на макроекономічному рівні. Однак розвиток ринкових відносин в кредитній сфері обумовив ситуацію, в якій встановлення і підтримка макроекономічних меж кредиту все більшою мірою забезпечується через регулювання меж кредиту на рівні суб’єктів господарювання. Зміст економічно обґрунтованих границь кредитування на мікро рівні розкриває поняття кредитоспроможності позичальника, ліквідності банку. Кредитоспроможність у самому загальному вигляді представляє собою економічно обґрунтовану кредитосмність господарюючого суб’єкту. Кредитні відносини є об’єктивно необхідним атрибутом репродуктивного процесу, тобто використання позикових засобів являє собою нормальне явище в діяльності господарюючих суб’єктів і носить постійний характер. Однак обсяги кредитних вкладень, які отримує окремий учасник репродуктивного процесу мають економічну межу, яка базується на такій сутнісній якості кредиту, як повсрнсність.
Так як природні якості кредиту передбачають необхідність обов’язкового повернення позикових коштів, то кредитоспроможність позичальника обмежена його можливостями повернення позики. Спроможність повернути позику визначається цілим комплексом факторів, які впливають на рівень ефективності фінансово-господарської діяльності позичальника. Її всебічна оцінка базується на аналізі виробничих та фінансових показників, перспектив виробництва та збуту продукції, включаючи ділові якості керівників
підприємства. В силу специфічності параметрів функціонування кожного господарюючого суб’єкту, проблема визначення його кредитоспроможності досить складна, однак розроблені різні методи її оцінки. Отже, в умовах ринку межі та режим кредитування залежить від ступеня кредитоспроможності позичальників. Порушення меж кредиту на рівні господарської ланки, зокрема, перекредитуваінія його понад економічно обґрунтованої межі, своїми наслідками мас неповернення позики, деформацію суті кредитних
відносин. Можливість кредитування обмежується не тільки потребами визначеного рівня кредитоспроможності позичальника, а й необхідністю дотримуватись економічно обґрунтованої межі видачі кредиту. В зв’язку з тим, що основні банківські ресурси складають позикові засоби, видача осінніх в кредит об’єктивно обмежена, так як ці засоби банк зобов’язаний повернути клієнтам в обумовлений час. Звідси обсяг і структура банківських кредитів, тобто межі кредитування на рівні банку, визначається його здатністю забезпечувати своєчасне повернення коштів клієнтам. Критерії ліквідності комерційних банків та їх кількісна характеристика встановлюються центральним банком у вигляді економічних нормативів, так як порушення меж кредитування з боку суб’єктів кредитних відносин, які видають суди, негативно впливає на стійкість грошового обороту і може мати серйозні макроекономічні наслідки. Таким чином на рівень використання кредиту у суспільному
господарстві чинять вплив багато факторів. Їх сукупний вплив може викликати порушення меж кредиту, тобто відхилення їх фактичних параметрів від економічно доцільних. У цьому випадку виникає необхідність відновлення обґрунтованих меж функціонування кредиту, які відповідають потребам і можливостям даного типу розвитку економіки. Можна відокремити три основні способи відтворення меж кредиту, прийнятих у світовій економічній практиці.
Якщо мас місце тенденція перекредитування, межі кредиту можуть бути відтворені за допомогою кредитної рестрикції, тобто більш жорстких умов видачі позики й скорочення їх обсягів. Внаслідок цього зменшується доступність кредиту для потенцій них позичальників. В сучасних умовах підвищення вартості кредиту й скорочення його обсягів досягається шляхом зменшення ресурсної бази комерційних банків за рахунок збільшення облікової ставки центрального банку, підвищення
норм обов’язкових резервів та інших економічних важелів регулювання діяльності комерційних банків. У випадку, коли не вистачає кредитних вкладеш, в економіку і є необхідність збільшення обсягів кредитів, застосовують політику кредитної експансії, яка базується на здешевленні кредиту, для чого знижують норму обов’язкових резервів та облікову ставку, збільшую і обсяги кредитів центрального банку комерційним банкам. У розвитку ринкових господарств для регулювання границь ,кредитування широко застосовуються операції центральних банків по купівлі та продажу державних цінних паперів та іноземних валют також впливаючі; на кредитний потенціал комерційних банків. Найбільш діючим методом відновлення, який торкається основ організації кредиту, його меж, є проведення кредитної реформи. Вона представляє собою сукупність державних актів, направлених на зміну
форм кредиту, методів кредитування, структури кредитної системи і може здійснюватись у різних формах в залежності від того, на вирішення яких завдань вона спрямована. Завдання 3 Яку суму грошей інвестор повинен покласти під складні проценти за ставкою 10 % річних, щоб отримати 500 грн.: а) за два роки; б) за вісім років? а) За два роки де: S – сума к поверненню і – відсоткова ставка п – термін на який дається кредит б)
За вісім років За два роки – 413,22 грн.; за вісім років – 256,58 грн. Завдання 4 Розрахувати відсутні елементи в графіку погашення кредиту: Термін погашення кредиту, квартал Сума основного боргу на початок періоду, грн. Сума відсотків за даний період, грн. Сума виплати боргу, грн. Сума погашення основного боргу, грн 1 30,00 18000,00 61008,78 43008,78 2 256991,22 15419,47 61008,78 45589,31 3 211401,91 12684,11 61008,78 48324,67 4 163077,24 9784,64 61008,78 51224,15 5 111858,09 6711,19 61008,78 54297,59 6 57555,50 3453,33 61008,78 57555,50
Разом 66052,68 366052,68 30,00 Список використаної літератури 1. М.М. Александрова, С.О. Маслова Гроші. Фінанси. Кредит.: Навчальний методичний посібник – 2е видання. – К.: ЦУЛ, 2002 336с. 2. Гриценко О. Гроші та грошово – кредитна політика. – К.: Основи 1996р. 3. Гальчинський А.С. Теорія грошей. К.: Основи, 1996 р.