Народжуваність в Україні

Народжуваністьв Україні
 

План
Вступ
Народжуваність як компонентвідтворення
Матеріальне забезпечення
Освіта
Кар’єра
Допомога Держави у вихованні дітей
Сім’я
Позашлюбні стосунки
“Чайлд-фрі”
Аборт та інфекційні захворювання
Здоров’я
Настанови батьків та друзів
Турбота Держави
Чи є насправді гостра необхідність
Не завжди ми відстаємо від Європи
Висновок
Література

Вступ
 
Низька народжуваність, що у старіючому населенні повсякчас «підживлює»депопуляційні тенденції, вже стала однією із характерних ознак демографічноїреальності сьогодення. Хоча за рівнем народжуваності наша країна і наразіутримується у групі європейських держав із найнижчими її показниками, однактенденції цього демографічного процесу у міжкризовий період (принаймні у2002–2010 рр.) можна вважати позитивними. Тож на тлі переважання стагнаційних процесіву царині смертності та тривалості життя населення України саме обнадійливадинаміка народжуваності, детермінована комплексом специфічних умов і факторів,привертає пильну увагу з боку державних структур і громадськості.
Значна увага у дослідженні приділяється вивченню саме структурних ознакнароджуваності (за віком матері, черговістю народження, типом поселення,шлюбним станом, іншими соціально-демографічними характеристиками батьків) зтим, щоб визначити, яка модель народжуваності формується в Україні, причому нелише з точки зору кількісних параметрів дітності, а й щодо якісниххарактеристик формування людського потенціалу на початкових стадіях йоговідтворення (у дитинстві, у сім’ї).
У зв’язку із зазначеним виникла нагальна потреба у комплексному фундаментальномудослідженні проблем дітородної активності населення й народжуваності у нашійкраїні, результати якого давали б науково обґрунтоване уявлення про динаміку тасучасні структурні особливості народжуваності в Україні, їх обумовленість інайбільш вірогідні перспективи.
У рамках такого дослідження ми маємо на меті розглянути вітчизнянуісторіографію цих проблем, проаналізувати тенденції та структурні особливостінароджуваності в Україні на тлі інших європейських країн, дослідитисоціально-економічні та медико-демографічні чинники перебігу цьогодемографічного процесу, оцінити наслідки змін у народжуваності щодо відтвореннянаселення у цілому. Актуальним та таким, що має велике науково-практичнезначення, лишається і питання розроблення концептуальних засад і напрямівдержавної політики, спрямованої на поліпшення умов дітородної діяльностінаселення в Україні. Однією із принципових проблем демоекономічного розвитку вУкраїні на сьогодні є та, що скорочення кількості населення (через низькународжуваність) наразі не заміщується поліпшенням його якості. Обмеженіможливості поповнення населення за рахунок підвищення народжуваності висуваютьособливі вимоги до якісних параметрів формування людського потенціалу.Вирішенню всіх цих завдань і присвячене соціально-демографічне дослідження, зарезультатами якого підготовлена дана монографічна робота.

/>Народжуваність як компонентвідтворення
 
Усім відома сумнастатистика — населення України катастрофічно скорочується. Причин можнаназивати безліч, але дві основні,- це те, що усе більше жінок не можуть або нехочуть народити.
Соціальні та економіко-трудові чинники ― зайнятість і соціальнестановище, ступінь освіченості та професійно-посадова позиція, рівеньдобробуту, етнічна приналежність і ставлення до релігії тощо – відносяться донайбільш загальних факторів, які впливають на дітородну активність черезсистему норм, життєвих цінностей і взірців поведінки, що є загальноприйнятими,пріоритетними або найбільш поширеними у відповідних соціальних спільнотах,тобто вплив економічних і соціальних детермінант (і змін у них) відбиваєтьсякрізь призму факторів світоглядного й аксеологічного характеру.
Наро́джуваність- процес дітородження в сукупності людей, що складають покоління (генерацію)або в сукупності поколінь — населення (людність). Народжуваність взаємодіє ізсмертністю, що утворює відтворення населення. Як домографічно-статистичнакатегорія, народжуваність — це кількісний показник, що відображає загальнечисло новонароджених протягом певного періоду на конкретно визначенійтериторії. Народжуваність виміряється кількістю новонароджених на 1000 жителіврегіону за 1 рік.
Іншими словами,народжуваність як компонент відтворення населення у вузькому розумінні (яксукупність індивідів різної статі та віку), характеризує ту сторону подовженогоіснування населення, яка полягає в появі нових членів цієї сукупності, астатистика дітонародження фіксує рух лише тілесного субстрату цього процесу.Дитина є об’єктом прикладання зусиль не лише батьків, а й вихователів, лікарівта інших фахівців. У той самий час, народжуючи та плекаючи дитину, суб’єкти цихпроцесів набувають відповідних властивостей і задовольняють певні потреби,зокрема — потребу в материнстві та батьківстві.
Народжуваністьразом із смертністю та міграцією визначають динаміку приросту населеннярегіону. Термін «контроль народжуваності», або регулюваннянароджуваності, використовують для опису дії держави на процес народжуваності,головним чином з метою зниження її рівня і скорочення темпів зростаннянаселення в країні.
Сучасний рівень народжуваності в Україні оцінюється як украй низький, якза історичними мірками, так і у міжнародному контексті: і після семи останніхроків, протягом яких народжуваність у країні підвищується, її показникизалишаються одними із найнижчих на європейському просторі і тим більше упорівнянні з їх рівнями, що мали місце в Україні в осяжній історичнійретроспективі. Хоча відповідність процесу зниження народжуваності в нашійкраїні протягом тривалого історичного проміжку часу загальноцивілізаційнимтенденціям демографічної динаміки не викликає сумнівів, поглиблене дослідженняперебігу цього процесу як у просторовому, так і в часовому аспекті, аналіззагальних і специфічних чинників динаміки народжуваності в Україні не втрачаєсвоєї актуальності. Зокрема, це дозволить встановити, наскільки сучасні зміни удітородній активності населення країни зумовлені тенденціями, що сформувались узагальноєвропейському та світовому контексті, а наскільки вони є результатомвпливу специфічних чинників (зокрема тих, що діють як наслідок соціальнихкатаклізмів минулого, або як наслідок попередніх демополітичних впливів) тановітніх трансформацій, спрямованих на модернізацію суспільно-економічногоустрою; йдеться про вплив довготривалих факторів чи тимчасових.
За період з 1990 по 2001 рр. чисельність новонароджених в Україніскоротилася майже на 43%, загальний коефіцієнт народжуваності впав майже на2/5, спеціальний коефіцієнт ― на 44%. Середньорічний темп зниженнязагального коефіцієнта народжуваності у вказаний період становив 4,4%,спеціального ― 5,1% і перевищував темпи зниження цих показників у 1980-іроки відповідно у 2,9 рази та більш як у 5 разів.
Сучасний незадовільний стан дітородної діяльності в Україні є одним зосновних проявів демографічної кризи. Більшість шлюбних пар обмежуєтьсянародженням однієї дитини, або залишається бездітними. У зв’язку з цим рівеньнароджуваності в Україні є вкрай низьким. У 2007 р. сумарний показникнароджуваності в Україні становив 1,3 дитини на жінку, в той час як для такзваного нульового приросту населення за даного рівня смертності він маєстановити 2,3 дитини. Навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж умістах, з 1993 р. Показник сумарної народжуваності впав значно нижче рівня,потрібного для простого відтворення населення. Основним чинником низькоїдітородної активності є її недостатнє економічне забезпечення. Рівень доходівпереважної більшості населення є недостатнім не лише для утримання та вихованнябажаного числа здорових дітей, а й для відновлення (у належній якості) робочоїсили батьків. Тому найважливішим моментом матеріального забезпеченнявідтворення населення має бути наявність у складі заробітної плати, крімпокриття витрат на відновлення функціонуючої робочої сили, такої її частини,яка достатня для утримання та виховання необхідного для сім’ї і суспільствачисла здорових дітей.
 
Матеріальне забезпечення
 
Кожна родинацілком самостійно вирішує питання щодо народження дитини. Це її вибір, і їївідповідальність. Держава, безперечно, може сприяти у розв’язанні житловихпроблем, покращанні матеріального становища, розширенні доступу до якісноїдошкільної, шкільної та позашкільної освіти тощо.
Зокрема, 50 %опитаних основною причиною відкладання народження дитини називають відсутністьналежних житлових умов, невирішені житлові проблеми. Це є основною перепоноюдля бажаної кількості дітей. Думаю, що цей висновок має знайти відповідневтілення у демографічній політиці. Якщо ставити за мету реальне підвищеннярівня народжуваності, то необхідно не стільки підвищувати допомогу принародженні дитини, скільки намагатися розв’язати житлову проблему.
Освіта
 
Другий напрям «непрямого» впливу на народжуваність є більш складним ібагатогранним, він пов’язаний із відмінностями у соціально-економічній позиціїта стильових особливостях життєдіяльності осіб з різним освітньо-культурнимрівнем і реалізується через глибинні зміни у системі потреб, цінностей,пріоритетів, схильностей високоосвічених осіб порівняно з тими, хто маєпорівняно нижчий освітній рівень.
Серед факторів, які зумовлюють диференціацію різних освітньо-професійнихверств населення за дітородними орієнтаціями і планами, слід, насамперед,назвати відмінності щодо позиції на ринку праці, зростання (з підвищенням рівняосвіти) «втрачених через материнство» кар’єрних шансів і можливостейпримноження добробуту (альтернативних витрат).
У підсумку показники дітності у більш освічених групах населеннятрадиційно нижчі, ніж у осіб з нижчим освітнім рівнем. Що стосується нашої країни,то підтвердити та відстежити цю закономірність у різних типах поселень і дляжінок, які представляють різні вікові контингенти та знаходяться на різнихетапах життєвого (і дітородного) циклу, дають змогу розрахунки відповіднихпоказників за результатами Першого Всеукраїнського перепису населення.
Як відомо, відносно високу народжуваність мають саме бідні верствинаселення, які вирізняються нижчими вимогами щодо умов утримання та вихованнядітей.

Кар’єра
Соціальний аспект пізнього материнства насамперед виявляється в прагненнімолоді спочатку здобути освіту, досягти певних успіхів у професійнійдіяльності, а вже потім реалізовувати себе у ролі батьків. За данимисоціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти, 2008», найважливішоюпричиною відкладання народження першої/наступної дитини 47,6% респондентів увіці 15–24 роки назвали «бажання завершити здобуття освіти» (це у 7 разівбільше, ніж серед опитаних у віці 25–34 роки). Цілком логічним є зменшення звіком частки тих, для кого прагнення досягти успіхів у кар’єрі є основноюперепоною для народження бажаної кількості дітей. Після 25 років вагомістьцього фактора народжуваності знижується вдвічі порівняно з його значимістю для20–24-річних опитуваних і майже втричі – порівняно з групою наймолодшого дітородноговіку.
Необхідність проведення спеціальних досліджень впливу на народжуваністьрівня освіти та професійної діяльності (передусім жінок) зумовлюється ще й тим,що третина респондентів старшого дітородного віку, які вже мали досвід доглядуза дітьми та їх виховання, стверджувала: відкладання народження дітей в Україніпов’язане саме з труднощами поєднання кар’єри й отримання освіти з виконаннямбатьківських обов’язків.
Крім того, у структурі опитаних, які основною перепоною для народженнябажаної кількості дітей назвали зайнятість і професійне навантаження, через щовони не мають достатньо часу для догляду за дітьми та виховання бажаноїкількості дітей, найбільшими частками виділилися групи респондентів у віці30–34 і 35–39 років, які не просто висунули припущення можливих труднощівпоєднання професійної зайнятості та виховання дітей (що мало місце у опитанихнаймолодшого дітородного віку), а впевнені в цьому на власному досвіді.
Отримані результати не слід трактувати таким чином, що жінка «відмовляєтьсявід народження дитини заради кар’єри». Ймовірніше вона відмовляється віднародження ще однієї дитини заради вже народжених дітей, а кар’єрне зростаннявідкриває перед нею нові можливості для їх кращого забезпечення, що передбачаєне лише вирішення фінансових проблем, а й зайняття вигіднішоїсоціально-економічної позиції, що може сприятливо вплинути на майбутнє дітей.
 
ДопомогаДержави у вихованні дітей
Кризовий стан сучасної суспільної системи дошкільних дитячих закладів,якій раніше належала важлива роль в утриманні та вихованні дітей, став важливоюскладовою погіршення умов демогенерування, включаючи дітородну діяльність.Відомо, що в економічно розвинутих країнах охоплення дітей дошкільним обслуговуваннямзростає. В Україні ж замість підвищення якості їх послуг фактично відбуласязлочинна руйнація системи суспільного утримання та виховання дітей. Проігнорованийтой факт, що розвиток дошкільних закладів є демографічно, соціально йекономічно ефективним інструментом впливу на дітородну активність жінок.
Як свідчить досвід економічно розвинутих країн, зокрема США, системадошкільних закладів, якщо вони працюють на якісно новому, сучасному рівні,тобто забезпечують сприятливі умови для фізичного, інтелектуального тадуховного розвитку дітей, є важливим і високоефективним засобом підтримки сімейз дітьми, які досягли 1,5–2-річного віку. В економічно розвинутих країнах всебільш широкі верстви населення усвідомлюють просту істину — сім’я не може датидитині те, що під силу лише колективу вихователів–професіоналів, а дошкільні дитячізаклади можуть бути ефективним засобом розвитку дітей, охорони їх здоров’я.
У той самий час вони створюють для жінок більш сприятливі можливостівибору варіантів поєднання сімейних обов’язків із професійною діяльністю. Томучастка дітей, які виховуються в дитячих дошкільних закладах, у цих країнах маєтенденцію до збільшення і, чим вищий рівень освіти батьків і середньодушовийдоход сім’ї, тим вища ця частка. Відомо, що функціонування системи дошкільнихдитячих закладів на справді сучасному рівні не лише найбільшою мірою задовольняєвимоги до виховання дітей, а й є економічно високоефективним.
Розвиток системи дошкільного утримання та виховання має бути одним ізпріоритетних напрямів впливу на рівень дітородної активності. Однак в Україніпитання раціонального поєднання виховання дітей в сім’ї та в дошкільнихзакладах ще не стало предметом серйозної уваги на державному рівні, хоча здеяким підвищенням народжуваності, яке спостерігається з 2002 р., відчуваєтьсягострий дефіцит місць у цих закладах. Отже, нагальним завданням є створеннясприятливих умов для підвищення дітородної активності.
Сім’я
 
Найчастіше першою інституцією формування в суспільстві є материнська школа– сім’я. Адже серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місцьзаймає сім’я, родина. Сім’я – то святий вузол, яким пов’язуються люди всуспільстві, життєвий осередок, що дає жінці найвищу цінність людства – дітей.Сім’я – найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів. Такимчином, молода сім’я — один з найменш захищених у соціально-економічному планіосередків суспільства, що негативно позначається на демографічній ситуації вУкраїні, організації вільного часу, дозвілля тощо.
Найболючішими проблемами молодої сім’ї є житлово-побутова невлаштованістьта низький прибуток більшості сімей. Звичайно, що обов’язковими умовами у їхвирішенні є не тільки активна участь молодих сімей у виконанні своєї соціальноїролі, а й допомога держави, молодіжних організацій у реалізації концепціїсоціальної роботи з молодою сім’єю, надання соціально-психологічної, психолого-педагогічної,медичної, юридичної та інших видів соціальної допомоги молодій сім’ї,здійснення соціальної профілактики, охорони шлюбу, материнства, батьківства,дитинства.
Однією з проблем молодих сімей є дітонародження як основний елементсамоутвердження, існування та розвитку сім’ї. В Україні за останні рокималодітність стала загальноприйнятої нормою, про що свідчить офіційнастатистика. Слід зауважити, що реальні та уявні репродуктивні орієнтаціїмолодих подружніх пар розходяться, оскільки на запитання щодо бажаної кількостідітей 59,3% відповіли, що бажали б мати одну дитину, 19,7% — двох і 5% — трьохі більше дітей, а 15% молодих сімей на деякий час (5-6 років) зовсім виключаютьможливість народження дітей. Причому головними чинниками, які можуть вплинутина народження дітей, є збільшення матеріального доходу та покращення житловихумов. Тобто скрутна соціально-економічна ситуація сьогодні в Українібезпосередньо здійснює вплив на реалізацію репродуктивних функцій молодої сім’ї.
Серед інших причин виникнення конфліктних ситуацій відзначили: різнерозуміння розподілу домашньої роботи (20%); зловживання алкоголем з бокучоловіків (15,1%); несерйозне ставлення до виконання обов’язків чоловіка та батька(13,9%); ревнощі (19,5%); відсутність кохання та почуттів одне до одного(1,9%).
Позашлюбністосунки
 
Ще однією з суттєвих ознак сучасної моделі народжуваності є поширенняпозашлюбної народжуваності, тобто збільшення частки дітей, народжених матерями,які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Підвищення частки такихновонароджених особливо прискорилось у нашій країні саме у трансформаційнийперіод. Наразі в Україні кожна п’ята дитина народжується поза зареєстрованимшлюбом, причому дане соціально-демографічне явище є характерним як дляміського, так і для сільського населення. Серед його причин ― сучаснізміни у суспільній моралі, сексуальній і шлюбній поведінці, розповсюдженняконсенсуальних шлюбів у різних групах населення (особливо молоді) тощо.
В Україні доситьпопулярний так званий громадянський шлюб. Більше половини опитаних (50,6%)налаштовані відразу на зареєстрований шлюб, ще 45,3% орієнтуються нанезареєстровані стосунки як певний проміжний етап, своєрідну перевірку. І лише4,1% надають перевагу незареєстрованим стосункам.
Розподіл дітей, народжених поза зареєстрованим шлюбом, за віком матерізначною мірою повторює такий для дітей, народжених у шлюбі: найбільша їхкількість народжується у матерів віком 20-29 років; однак спостерігається певнаконцентрація позашлюбних народжень у молодих матерів (віком до 20 років), атакож у матерів старших 35 років. При цьому відбувається поступове зменшеннячастки позашлюбних народжень, яка припадає на молодих матерів, і збільшення – уматерів 30 років і старше, що свідчить про зростання питомої ваги «бажаного»позашлюбного материнства, і зменшення – вимушеного.
Однак абсолютна кількість позашлюбних народжень у дуже молодих матерів(віком до 15 років) за останні п’ять років (2002-2007 рр.) збільшилась на 25%,у матерів віком 15-19 років – на 14%. Серед первістків приблизно 22% дітейнароджується поза шлюбом, серед народжених другими – 18%, у складі народженихтретіми – кожна четверта дитина, а от серед дітей четвертої і п’ятої черговостінародження – третина новонароджених.
Регіони України відрізняються за поширенністю позашлюбної народжуваності:найвищий її рівень спостерігається у південних регіонах Автономній РеспубліціКрим, де поза зареєстрованим шлюбом народжується кожна третя дитина. У той жечас для областей західного регіону – Тернопільської, Львівської, Рівненської,Волинської – це явище лишається нетиповим (менше 1/10 народжених поза шлюбом).Згідно з результатами наших досліджень, поширення незареєстрованого шлюбу не єфактором, який безпосередньо сприяє зниженню народжуваності. Основнимрізновидом консенсуального шлюбу в Україні є незареєстрований шлюб яквипробувальний етап перед можливим офіційним шлюбом, і ця форма шлюбнихстосунків не супроводжується зниженням дітородних орієнтацій і планів. «Знижені»репродуктивні орієнтації характерні для осіб, які повністю відмовляються відреєстрації шлюбу, плануючи прожити все життя у неофіційному партнерстві, однакпитома вага таких осіб у населенні дітородного віку є незначною.
Після Другої світової війни 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООНбуло прийнято Хартію прав людини, в якій проголошувалась рівність прав всіхлюдей незалежно від їх соціальних і біологічних характеристик, зокрема й застатевою ознакою. А 18 грудня 1979 р. прийнято документ, який безпосередньостосувався прав жінок – Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодожіноцтва.
Останнім часом спостерігається підвищений інтерес науковців до гендернихпитань в історії, викликаний зростаючим впливом жіноцтва на всі сферисуспільного життя в різних країнах світу. У сучасній психології особистостіматеринство вивчається в аспектах задоволеності жінки своєю материнською роллюяк стадія особистісної й статевої ідентифікації. В усіх цих випадкахвиділяються окремі сторони материнства або окремі його функції.
ХХІ століття — час, коли людство головним своїм завданням передбачає створеннякращого світу для всіх, в якому не буде місця хворобам, проблемам, штучним таприродним негараздам. Забракне місця в такому гармонійному світі й жодній нерівності:етнічній, расовій, класовій, гендерній. Все більш очевидною стає гендернаскладова, що існувала і усвідомлювалася раніше у вигляді вторинного елементутрадиційних соціальних вимірів, нині вона претендує на статус найголовнішої йфундаментальної. Стратегія сучасного соціального розвитку спрямована наутвердження гендерної збалансованості в суспільстві, гендерної рівноваги ігендерної демократії, що передбачає однаковий розвиток особистості як чоловіка,так і жінки. Нинішня проблема прав і соціального статусу жінок полягає нестільки в юридично-правовому забезпеченні, скільки в пануванні гендернихстереотипів, які визначають шляхи розвитку гендерних відносин в суспільстві таїх реальні прояви. Гендерна проблема має міжнародний характер, про це свідчитьпоява феміністичного руху, емансипація жінок та прийняття низки міжнароднихдокументів, присвячених цьому питанню.
Самостійним напрямком можна вважати перинатальну психологію, щозаймається проблемами вагітності, пологів, післяпологового періоду в психологічномута фізіологічному аспектах. Народження дитини для матері може бути якістю длянедосягнення цілей самореалізації і самоактуалізації, що буде свідчити прозаміну самостійної цінності дитини на цінності із інших потребово-мотиваційнихсфер жінки.
У сфері суспільно-політичного життя України реальним стало зрушення велекторальній поведінці жінок. Вони починають активно цікавитись політикою таекономікою, зростає жіночий рух. Загострення економічної кризи спричинилозростання інтересу жінок до західних тенденцій, підвищується феміністичнасвідомість. Виникнення нового ставлення до жінки в суспільстві, зародженнянової жіночої свідомості, поява жінок нового типу – усі ці ознаки суспільноїемансипації не залишилися непоміченими в Україні. Тому актуальною проблемоюсьогодення є проблема розвитку професійної кар’єри жінки-лідера.
Переобтяження жінки великою (навіть надмірною) кількістю ролей, які вонавідіграє у сучасному суспільстві (жінка – мати, вихователь, відповідальна заосвіту, здоров’я дитини; жінка – дружина-берегиня домашнього благополуччя;жінка – домогосподарка та відповідальна за раціональне використання сімейногобюджету; жінка – додаткове (інколи основне) джерело доходів; жінка –професіонал, з активною соціальною позицією; жінка – помічниця-доглядальницясвоїх престарілих батьків; врешті-решт, жінка – леді, чарівна й одухотворюючамуза чоловіка) зумовлює її намагання «звільнитися» від деяких з цих ролей.
“Чайлд-фрі”
 
Прихильне ставлення молоді в Україні до західноєвропейської культуридоповнює низку аргументів ризику значного поширення добровільної бездітності.За результатами європейського демографічного обстеження, більш, як третинажінок у дітородному віці в Австрії, Бельгії, Люксембурзі, Німеччині не малипланів народити дитину.
На індивідуальному рівні потреба у дітях може бути відсутньою, щодемонструють ті, хто називає себе «чайлд-фрі» або «вільні від дітей». Чайлд-фрівиказують принципове небажання народжувати і виховувати дітей, мотивуючи цетим, що більше за все цінують свободу, а щасливе, гармонійне, насиченерізноманітними подіями життя можна прожити й без дітей. Слід зазначити, що церепродуктивно здорові люди.
Окремі, розрізнені випадки свідомої відмови від народження дитини несприймаються як загрозливі для відтворення населення. Ймовірно у суспільствізавжди були люди, які прагнули залишатися бездітними, хоча відкрито про це неговорили і ніяких реальних перешкод народити дитину не мали. Так, за данимисоціально-демографічного обстеження, проведеного у 1969 р. відділом демографії НДІЦСУ СРСР під керівництвом Л.Е. Дарського для всіх союзних республік колишньогоСРСР, у тому числі Української РСР, ще 40 років тому в Україні були заміжніжінки у найактивнішому дітородному віці, які відкрито висловлювали думку, що відеалі в сім’ї не має бути жодної дитини. За результатамисоціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти», проведеного в Україні уквітні 2008, 1,2% усіх респондентів вважають найкращою сім’ю без дітей. Однак,серед них переважали респонденти, які вважали недостатність матеріальногозабезпечення та невирішеність житлової проблеми основними перепонами длянародження дитини.
«Бажання зосередитися на власних інтересах» і «бажання мати більшевільного часу» висловили 35% респондентів, які вважають, що сім’я без дітей єідеальною. До речі, матеріальні труднощі як перепона для народження бажаноїкількості дітей для тих, хто хотів би зосередитися на власних інтересах і матибільше вільного часу, були не актуальними. Більш адекватно поширеністьприхильників «чайлд-фрі» в Україні демонструє група бездітних респондентів, яківказали, що у сучасній сім’ї в ідеалі не має бути дітей, і, навіть за наявностівсіх необхідних умов не хотіли б мати дітей. Їх частка становила 0,3% загальноїчисельності респондентів і, саме на такому рівні можна оцінити розповсюдженістьчайлд-фрі в Україні.
Незначна частка тих, хто відмовляється від народження дитини, здавалосяби не повинна викликати занепокоєння. Однак той факт, що прихильники ідеїчайлд-фрі починають об’єднуватись у товариства, нехай навіть поки щовіртуальні, а також те, що чайлд-фрі перетворюється на «модний стиль»дітородної поведінки, свідчить про створення несприятливого середовища длязадоволення потреби у дітях на макрорівні. Послаблення сімейних цінностей вукраїнському суспільстві, зниження престижу жінки-матері сприятимуть розвиткуцього процесу.
Більше того, проблема посилюватиметься ще й через те, що таке середовищегальмуватиме формування потреби у дітях на мікрорівні, аджесоціально-демографічний портрет чайлд-фрі виглядає досить привабливо. Так,вільними від дітей прагнуть бути молоді люди віком 20–35 років, переважножителі великих міст, з вищою освітою (а дехто навіть має дві вищі освіти),престижною високооплачуваною роботою, як правило, висококваліфікованіспеціалісти, які користуються значним попитом на ринку праці. Зважаючи на те,що роботодавці здебільшого віддають перевагу потенційним працівникам, у якихнемає дітей, оскільки ті спроможні більше часу й енергії приділяти роботі тасприяти підвищенню доходу фірми-підприємства, добровільно бездітні працівники«до вподоби» підприємцям.
Аборт таінфекційні захворювання
 
Серед причин «нехочуть народити», є і такі, як несподівана вагітність у результаті позашлюбнихвідносин у молодих дівчат не готових до материнства, які бояться гнівноїреакції батьків або втрати коханця, у плани якого не входить батьківство,відмова партнера від визнання дитини й тому подібні соціально-психологічніпричини, які приводять до збільшення кількості абортів.
Вплив батьків, щонаполягають на аборті нібито на благо майбутнього дочки. Відсутністьматеріальних умов для виношування й виховання дитини. Причому, ця причинаставиться не тільки до незаміжніх жінок, але й до сімейних пар, які вважають,що їхній добробут поки не дозволяє створити умови для виховання дітей.
Головне, щобільшість жінок, що зважилися на аборт по перерахованих причинах, неусвідомлюють повною мірою (або намагаються не думати), що, по-перше, вонироблять убивство, а по-друге, дуже ризикують приректи себе на безплідність.Тобто, якщо ці жінки оцінять реальні наслідки свого кроку, одержать своєчаснупсихологічну підтримку, якщо їм запропонують варіанти рішення проблемматеріального й морального характеру, то вони зважаться народити.
Значне поширення інфекцій, що передаються статевим шляхом, завдаєневиправної шкоди репродуктивній сфері. Рівень захворюваності, а отже, і внесокцих інфекцій у порушення репродуктивного здоров’я в Україні набагато вищий, ніжу розвинутих країнах Європи.
Як високий рівень абортів, так і значна поширеність захворювань, щопередаються статевим шляхом, є також найголовнішими причинами безпліддя. Заофіційними даними (зверненнями за медичною допомогою), ступінь стерильностісеред жінок коливається у межах 2,8 – 4,5%, а за даними вищезгаданогосоціологічного дослідження 1999 р. досягає 6%.
У випадках наявності інфекцій у вагітної жінки підвищується також ризикнеблагополучного протікання вагітності, інфікування плоду, а отже – і проблеміз здоров’ям майбутньої дитини. На стан репродуктивного здоров’я нації та наздатність до дітонародження впливає розповсюдження зловживання алкоголем інаркоманії. Дослідники наголошують, що підвищення рівня смертності віднеприродних причин, передусім спричинених зловживанням алкоголем і наркоманієюсеред молоді, в Росії та Україні у декілька разів вищі, ніж у багатьохпостсоціалістичних країнах, навіть найбідніших.
Це негативно впливає як на чоловічу потенцію, так і на фізичне тапсихічне здоров’я майбутніх дітей, робить проблематичним можливість створенняблагополучної родини із сприятливим для розвитку дітей достатком іпсихологічним кліматом у разі зловживання алкоголем чи наркотиками навітьодного із батьків. На особливу увагу заслуговує формування репродуктивногоздоров’я підростаючого покоління, представники якого у найближчому майбутньомународжуватимуть нових громадян України.
В Україні проведено ряд досліджень репродуктивного та сексуальногоздоров’я підлітків, їх сексуальної поведінки та проблем, пов’язаних з нею, утому числі обізнаності щодо ризиків небезпечної поведінки, можливих інфекцій,ВІЛ/СНІДу, а також формування сексуальної культури, взаємозв’язку освіти таповедінки молодих людей. Результати цих досліджень дозволили дійти висновку, щопоширення у молодіжному середовищі поведінкових ризиків зумовлює істотнузагрозу для їх репродуктивного здоров’я, наносячи інколи невиправну шкоду. Так,за даними опитування, проведеного Держкомстатом України у жовтні 2006 р. (10,5тис. домогосподарств), тютюнопаління у жіночому середовищі найбільш поширене вактивному дітородному віці: кожна дев’ята жінка віком 18–29 років повідомила,що палить. Стан здоров’я вагітних жінок в Україні є незадовільним.
Епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні наносить невиправну шкодурепродуктивному здоров’ю нації, спричиняючи значні реальні та потенціальні втратирепродуктивного потенціалу. Ризик інфікування ВІЛ для українських громадян зрісіз переходом епідемії з кола груп ризику до широких верств населення. Насьогодні Україна посідає одне з перших місць у Східній Європі та ЦентральнійАзії за темпами поширення ВІЛ-інфекції. Більшість ВІЛ-позитивних українців −особи віком 20−39 років. При цьому однією з найбільш вразливих до ВІЛгруп лишаються жінки і діти. На жаль, їх частка серед усіх ВІЛ-позитивних людейУкраїни продовжує збільшуватись. За висновками міжнародних експертів, епідеміяВІЛ/СНІДу в Україні залишається найважчою у Східній та Західній Європі.
 
Здоров’я
 
Діаметральну протилежність чайлд-фрі утворюють сім’ї, які бажали бнародити дитину, але не можуть це здійснити через проблеми із здоров’ям. Причини «не можуть народити»теж не так однозначні. Серед марних сімейних пар дуже багато тих, кому простоне по кишені сучасні репродуктивні технології. А державні програми фінансуютьлише мізерно малу частину необхідних витрат. Так що, цільове залучення фінансовихзасобів дозволить родинам знайти батьківське щастя й підвищити народжуваність.І тут головне, щоб притягнуті засоби використалися по призначенню…
Сучасна медицина, та різні сучасні методи від нових технологій лікуваннязапальних захворювань репродуктивної сфери до екстракорпорального запліднення,яке, на жаль, не завжди ефективне. Однак такі втручання є високовартісними (ідалеко не безболісними для жінки) та лягають значним тягарем як на суспільство,так і на конкретну бездітну сім’ю.
Досить поширеним випадком виникнення такої ситуації є тривале відкладаннянародження (першої чи наступної) дитини в очікуванні сприятливіших для цьогообставин. Однак вихід за межу дітородного віку створює для жінки непереборнуперепону для народження бажаної для неї кількості дітей. Дітородна поведінка,спрямована на народження дитини у більш старшому дітородному віці,супроводжується певним ризиком зміни установки «відкладання народження дитини»на «відмову від народження дитини (першої чи наступної)».
Настанови батьківта друзів
 
Частково механізм «виникнення нової потреби» розкривають дітороднінастанови. Дітородні настанови (тобто наполегливі поради, вказівки аборекомендації з боку осіб із найближчого оточення індивіда, як правило, родичів,через які вони схиляють–готують його до певних дій, що прямо чи опосередковановпливає на народження або відмову від народження дитини) є зовнішніми дляособистості, але тривалість, регулярність, наполегливість, частота їх проявупоступово орієнтують особистість на поведінку, яка найкраще влаштовує їїнайближче оточення. У випадках безконфліктних ситуацій особистість можеприйняти поради рідних за власне прагнення.
Згідно із соціально-демографічним обстеженням «Сім’я і діти, 2008» двітретини респондентів у віці 40–49 років серед тих, хто чітко визначився, якукількість дітей порадить народити своїм дітям, обрали відповідь «дві дитини»;12,2% опитаних відповіли, що порадять обмежитися народженням лише однієїдитини; 10,5% порадять народити три дитини. Якщо припустити, що діти 40–49-річнихреспондентів прислухаються до порад і народять саме ту кількість дітей, якувказали батьки, то середня кількість дітей становитиме 2,0 дит., тобто майжетака ж як середня бажана кількість дітей у опитаних віком 15–19 років.
 
ТурботаДержави
 
«Подорожчання» процесів утримання й виховання дітей і підготовки їх допраці, підвищення продуктивності жіночої зайнятості, соціальне визнання практикпоєднання жінкою економічної діяльності з генеративною, а також поширеннябезшлюбного материнства, консенсуальних партнерських союзів та зростаннянесталості традиційних шлюбів формують підгрунття для змін характерувзаємозв’язків між зайнятістю та дітородною активністю жінок. За нинішньогодоволі високого рівня економічної активності жінок у більшості європейськихкраїн, коли вони все більшою мірою покладаються на власні доходи відекономічної діяльності у питаннях життєзабезпечення (у тому числі своїх дітей),саме незайняті жінки без трудового доходу, які почуваються невпевнено уматеріальному відношенні, відкладають народження або відмовляються від них.
З 2008 р. в Україні наявна вельми відчутна диференціація грантавідповідно до черговості народження дитини (1651 євро при народженні першоїдитини, 3373 ― другої і 6747 ― третьої, за курсом НБУ на01.01.2008р.), що теж не є особливо характерним для європейських країн,оскільки вони диференціюють в основному не одноразову допомогу, а триваліщомісячні виплати.
На перший погляд, значні одноразові виплати при народженні дитиниуособлюють собою вияв особливої уваги держави до матеріального забезпеченнянародження та виховання дитини. Але основною негативною відмінністю цієїдопомоги від аналогічної в європейських системах соціального захисту є те, щовідчутна державна допомога сім’ям з дітьми практично цим і обмежується.
З 1 листопада2008р., згідно з прийнятими законами, допомога при народженні дитинивстановлюється відповідно до прожиткового мінімуму для дитини віком до шестироків. Допомога на першу дитину становить 22 прожиткових мінімуми дитини до 6років, на другу — 45, на третю та кожну наступну — 90.
Виплатуздійснюють одноразово в розмірі, кратному дев’яти прожитковим мінімумам надитину до 6 років, решта суми в рівних кількостях буде виплачуватися у порядку,встановленому Кабміном України: на першу дитину — протягом року, на другу — протягом двох років, і на третю — протягом трьох.
У даний момент, з1 жовтня 2010 року, прожитковий мінімум на дитину до 6 років складає 787 грн.,а з 1 грудня 2010 — 799 грн. Яким буде прожитковий мінімум на дитину до 6 роківв 2011 році зараз сказати важко, але навіть якщо він залишиться таким же, якприйнятий для грудня цього року, то батьки зможуть отримати: за першу дитину 17578 грн., за другу дитину 35 955 грн., за третю і кожну наступну — 71 910 грн.
Наша держава, якапочинала похід до незалежності з 52 мільйонами чоловік населення, нинінараховує 46.2 мільйона душ. Якщо скорочення відбуватиметься таким чином інадалі, то до 2050 року в Україні проживатиме менше 30 мільйонів осіб, вважаютьфахівці з демографії.
Саме дивне, що передвиборчіобіцянки були виконані. Як наслідок, сьогодні за первістка держава виплачує 12тисяч гривень, на другу і третю дитину — відповідно 25 і 50 тисяч. Виплатиздійснюються частково відразу (5.000 гривень), решта — у формі щомісячнихвиплат по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. (Ідея політиківприплачувати родинам з дітьми аж до їхнього повноліття, від 200 до 500 гривеньна місяць на кожного чада, реального втілення допоки не отримала). Що ж вийшлоз задумки різко підвищити «дитиностимулючі» виплати (раніше на дітей,незалежно від того, перша це дитина чи п’ята, виплачувалося 8.500 гривень, зних відразу платилося 3.400, інші з помісячною розбивкою на три роки), вжеможна оцінити.
Чи є насправдігостра необхідність
 
На 1 вересня 2008Державний комітет статистики нарахував у країні 46,201 мільйона чоловік івідзначив скорочення населення на 259 тисяч чоловік. Той же комітет повідомив,що за перше півріччя 2008-року в Україні народилося 235,61 тисячі дітей, що на10 тисяч немовлят більше, ніж за аналогічний період минулого року. І лише наЗакарпатті протягом останніх 5 років фіксується краще в країні співвідношеннянароджуваності і смертності. На даний час це єдиний регіон в Україні, де такеспіввідношення складає 1 до 1, а з кінця минулого року в Закарпатті почалифіксувати перевищення народжуваності над смертністю. Певно, варто би порадіти зтакого факту, якби не одне «але».
Прийдешня зЗаходу ідеологія політкоректності нині забороняє називати багато речей своїмиіменами. Можливо, тому секретів «демографічного вибуху» на Закарпаттініхто з відомих політиків, що цінують своє реноме, назвати не насмілиться.Їхнього прикладу наслідують й вчені, зокрема, з області соціології ідемографії. Але істину не сховаєш, та вона й не є секретом навіть дляпересічних закарпатців: найбільшими отримувачами виплат на дітей в краї єцигани, або, як вони себе самі називають, роми. Ці люди і раніше не страждалималодітністю, але відчувши смак легких грошей, у справу збільшеннянародонаселення України включилися і неповнолітні, і навіть нестарі щециганські бабусі — медики констатують почастішання пологів у ромських жіноквіком до 45-50 років. Нещодавно у пресі пройшов ряд заміток з Ужгородщини,Мукачевщини, Берегівщини, Виноградівщини, де народжуваність серед циганівпочала бити усі рекорди. Загалом же, нині кожна п’ята дитина, народжена вЗакарпатті, має циганські корені. Щось таке відбувалось не так давно усербському Косові…
Разом із ударнимитемпами росту народжуваності в цій етнічній групі спостерігається ріст їїдобробуту, який виражається в рості покупок дорогих продуктів та побутовоїтехніки, що часом не по кишені навіть працюючій людині, відкритті нових шинківта ігрових автоматів навколо циганських таборів. Черг із ромських чоловіків уцентри зайнятості, у зв’язку із поповненням у сімействах, при цьому щось неспостерігається. Та й навіщо, якщо держава тепер платить ромським сім’ям так,як не платять багатьом працюючим на робочих місцях? Щоправда, тепер, як грянуладовгоочікувана глобальна фінансова криза, почались суттєві затримки ізвиплатами «дитячих» — але маховик «народжень за гроші» вжезапущено, і навряд чи він скоро зупиниться. А відтак — виникає великий сумнів,що з покоління «народжених за гроші» виросте надійна опораукраїнської держави…
Чи є насправдігостра необхідність втілювати в життя заїжджене гасло «Нас має бути 52мільйони!»? Чому саме 52, і перед ким ми маємо за них звітуватись? АджеУкраїна зовсім не страждає від незаселеності. Щільність населення нашої держави(з розрахунку 46 мільйонів на 603.700 квадратних кілометрів площі) складаєблизько 76 чоловік на квадратний кілометр. Для порівняння, у Китаї — 135.(Щоправда, у Китаї має місце величезна диспропорція у розселені людей, іреальна щільність, вираховуючи площу безлюдних гір та пустель, там зашкалює.Але, все ж таки, і Україна не Китай). Щільність населення в Індонезії йТаїланді — 121 чоловік на кв. кілометр. Тобто, всього у півтори рази вища занашу! Варто додати, що Україна значно випереджає за заселеністю території такіазійські країни, як, наприклад, М’янма (62 чоловіки на кв. кілометр ) чи Лаос(25 чоловік на кв. кілометр). Отже, ми зовсім не страждаємо від незаселеності.Навпаки, Україна лідирує у світі за показником розораності земель (близько 80 %території). Лісистість України становить усього 16 %, при тому значна кількістьрегіонів лісових масивів як таких не має. Заповідних площ також дуже мало — біля 5 % країни. Всього ж в країні тільки 13 % земель ніколи не піддавалисьвпливу людини. Щодо Закарпаття, то із нашими 100 душами на квадратний кілометрми вже знаходимось на «азійському» рівні, тим більше, коливраховувати, що більшість закарпатців живе на вузькій низинній смузі. То чи єоб’єктивна потреба у поверненні до кількості населення в 52 мільйони, а тим більше- чи є потреба у тому, аби воно зростало безперервно? І чи хтось може сказати,на якій точці треба зупинитись, аби не потрапити у становище країн, змушенихобмежувати народжуваність?
XXI сторіччя можестати викликом людству, якого ще не знала світова історія. Прогресуючий розпадбіосфери, безжальне нищення величезної кількості видів флори й фауни (зооцид),необоротні порушення глобального кліматичного гомеостазу, масовий голод українах «третього світу», загроза пандемії СНІДу — більшість цихпроблем є наслідком агресивної, конфліктної й руйнівної експансії людини вприродний простір, дедалі більших антропогенних навантажень на біосферупланети, а в першу чергу прискорення темпів зростання чисельності світовогонаселення в другій половині XX сторіччя, широко відомого як «демографічнийвибух». Усі головні глобальні проблеми людства так чи так пов’язані зпроблемою зростання населення планети, яке ніколи раніше не збільшувалосятакими швидкими темпами.
Візьму на себесміливість стверджувати, що насправді Україні не потрібна велика кількістьнаселення. Ця кількість вже давно не забезпечує ані військових переваг, аніекономічної успішності (в розвинених країнах більшість людей все одно незайняті у виробництві реального валового продукту). Натомість стабільнезменшення кількості людей дасть змогу виводити з обігу землі, повертаючи їхприроді. Це також означає зменшення абсолютного числа відходів та викидів,скорочення споживання енергоресурсів та сировини тощо. Хіба в умовахзагострення екологічної кризи це не позитиви?

Не завжди мивідстаємо від Європи
Щодо Європи (доякої належить й Україна), то нині тут відбувається природній процес поверненняу межі, які свого часу було порушено. Усе, звісно, не просто, і є проблемистаріння населення, його пенсійного забезпечення, нестача робітників уреальному секторі економіки, нездоровий перекіс у структурі зайнятостінаселення, вельми сумнівна міграційна політика тощо. Проте всі ці проблеми слідвирішувати із розумом, не намагаючись розв’язати їх шляхом збільшення поголів’янаселення — натомість турботи за його якість.
Население Европыуменьшается после 6 веков непрестанного увеличения. Когда каждое последующеепоколение производит на свет только половину от собственного количества, этовыглядит, как начало конца континента. Некоторые предрекают полное вымирание к2100 году. Демографы предполагают, что рождаемость снизится до уровня,необходимого для поддержания количества населения
Полстолетия назадЕвропу захлестнула волна послевоенного «бэби-бума» с коэффициентомрождаемости 2,8 ребёнка на одну женщину в Британии, 2,9 во Франции, 3,2 вГолландии. Позже они снова снизились. Демографы предполагают, что рождаемостьснизится до уровня, необходимого для поддержания количества населения – чутьбольше чем 2 ребёнка на одну женщину.
30 лет назад в23-х европейских странах уровень рождаемости был выше минимально необходимого;сейчас ни одна из них не может этим похвастаться, кроме, разве что, Франции,Исландии, Албании, Британии и Ирландии, где этот уровень приближается кминимально необходимому. И прошлогодний экономический кризис угрожаетусугублять рождаемость и в дальнейшем. «Это ещё одно доказательство того,что в трудные времена люди откладывают рождение детей, либо же отказываютсяиметь их вообще», — говорит Карл Хауб, сотрудник PRB (Population ReferenceBureau) в США.
В Германии, гдеуровень рождаемости снизился больше, чем на целое поколение, демографыпредсказывают сокращение желаемого «размера» семьи. «Сегодня 48%немецких мужчин до 40 лет согласны, что жить счастливо, значит жить без детей.Когда этот вопрос был задан их отцам, когда те были того же возраста, только 15% ответило так же», — говорит ведущий демограф Европы Вольфганг Лютц,сотрудник Венского демографического института. На сегодняшний день 30% немецкихженщин заявляют, что вообще не собираются иметь детей.
Как толькоуровень рождаемости в стране падает на целое поколение, начинает иссякать иколичество молодых женщин, способных дать жизнь будущим поколениям. Германияуже пришла к этому: детей младше 10 лет вполовину меньше, чем людей в возрастеот 30 до 40. Демограф Питер МакДональд рассчитал, что если уровень рождаемостив Италии останется таким же, как в последние годы, а приток иностранныхиммигрантов сократится, то страна потеряет 86% населения к концу столетия, тоесть население составит 8 миллионов вместо сегодняшних 56-и. Испания потеряет85%, Германия 83%, а Греция – 74%.
Джесс Аусбелл,футуролог Университета Рокфеллера в Нью-Йорке, опасается «сумерек назападе», так как население Европы неуклонно стареет. «Цивилизациипросто канут в небытие из-за низких уровней рождаемости … И сейчас вопрос втом, действительно ли, под личным, естественным желанием производить себеподобных кроется подсознательный социальный настрой, влияющий на процесс. Этотподсознательный настрой Европы может стать для неё затмением после 1000 лет»на сцене””.
По прогнозомдемографов, в середине XXI века рост населения Земли, достигнув 9 млрд.,остановится и начнёт постепенно сокращаться. Но к этому времени население Индиии Китая составит уже по 1,5 млрд. человек, т.е. треть человечества, а населениеАфрики, стран арабского мира, Турции, Ирана, Латинской Америки как минимумудвоится. На этом фоне Европа, сможет сохранить свою роль одного из ведущихцентров мировой цивилизации лишь при условии форсирования экономического ростана основе дальнейшего углубления и расширения интеграционных процессов.
Ещё, не менеесерьёзной причиной беспокойства является всё более явная неблагоприятнаявозрастная структура населения Европы. К концу XX века доля людей старше 65 летсоставляла в Европе 14%, а молодёжи до 20 лет — 18%, тогда как в Азии, Африке,Америке первых было всего 5, а вторых — 35%.
Другие подходыдают временный эффект (например, существенные выплаты за рождение детей вСкандинавии привели только к сдвигу календаря рождений, т.е. родители спешилиродить запланированных детей пораньше, пока выплаты не отменены, но числозапланированных детей не увеличивалось и вслед за ростом рождаемости наблюдалсяглубокий провал. Подобное явление развивается и сейчас в связи с выплатами«материнского капитала»). Некоторые из подходов могут увеличитьрождаемость (например, инициатива Жириновского по покупке государством«отказных» детей у собирающихся делать аборт женщин, или предложениеМиронова нанимать сурроггатных матерей для рождения нужных государству, ноненужных родителям детей), приводя к росту сиротства и усугубляя проблемыдетских домов. Привлечение мигрантов в перспективе приводит не только кзамещению коренного населения пришлым, но и к замещению культуры.

Висновок
Зниження рівня народжуваності у розвинутих країнах можна пояснитизростанням вартості дитини, зниженням доходу батьків або змінами щодопріоритетності фінансових витрат. Відповідно до цієї теорії будь-яке зменшеннявитрат на дитину чи збільшення доходу призведе до підвищення попиту на дітей,отже, і до зростання народжуваності.
За умови формування системи щомісячних виплат сім’ям на дітей за взірцемрозвинутих європейських країн доречною могла б стати їх диференціація зачерговістю дитини, оскільки це могло б сприяти збільшенню доходів самебагатодітних сімей. Також доцільним уявляється запровадження певних надбавок уті періоди життя дитини, коли витрати, пов’язані з її життєзабезпеченням,зростають – при стаціонарному лікуванні, використанні офіційно найнятої нянькичи навчанні дитини у школі тощо.
Хоча фінансові ініціативи є важливим елементом сімейної політики, а вумовах низьких доходів населення – абсолютно необхідним, вельми недалекогляднозводити сприяння дітонародженню лише до цієї сфери. Більшість іноземнихфахівців схиляється до думки, що запровадження або збільшення грошових виплатне сприяє відчутному підвищенню показників народжуваності. Одномоментнаактивізація сімейної політики у кращому випадку викликає незначне та нетривалепідвищення рівня народжуваності. Ситуація в Україні також доводить, що урезультаті виключно матеріального сприяння народженню дітей значного ефектудомогтися складно.
Суттєвою перепоною на шляху до підвищення дітородної активності населенняу нашій країні є незадовільні житлові умови населення і, на мою думку, самезняття цього бар’єра може дати значно більш відчутний і швидкий ефект щодопідвищення народжуваності порівняно з матеріальними методами стимулюваннядітородної активності, зокрема, прямими грошовими виплатами. Однак для цього вУкраїні необхідно провести радикальну реформу житлової політики, яка б поєдналаформування цивілізованого ринку житла з гнучким механізмом надання соціальногожитла певним категоріям населення.
Також, найбільш гострою і складною соціально-демографічною проблемоюукраїнського суспільства стосовно розвитку сім’ї наразі є не плюралізація формшлюбу, не зниження рівня шлюбності (він залишається достатньо високим), непідвищення віку вступу до шлюбу і не зростання рівня позашлюбноїнароджуваності, а — нестабільність шлюбу, високий рівень розлучуваності, щонегативно впливає на народжуваність в Україні. Проведені дослідженняпідтвердили, що дітородні орієнтації сім’ї залежать від міцності йгармонійності шлюбно-сімейних відносин. Повторна шлюбність лише частковокомпенсує зниження народжуваності внаслідок припинення шлюбів. Тож зміцненняшлюбу, зниження рівня розлучуваності мало б позитивний вплив як на загальнусоціально-демографічну ситуацію (у тому числі на частку самотніх осіб, накількість неповних сімей з дітьми тощо), так і на власне рівень народжуваностів країні.
Першочерговими завданнями держави та суспільства слід вважати: сприянняформуванню свідомого ставлення до сімейних і батьківських обов’язків,підвищенню відповідальності обох батьків за виховання й утримання дітей як вумовах стабільного шлюбу, так і у випадку його кризи, розпаду (розлучення),взяття повторного шлюбу; зменшення впливу на дітей негативних наслідківрозлучення батьків; активізацію у навчальних закладахінформаційно-просвітницької роботи з батьками з питань виховання дітей;сприяння підвищенню рівня обізнаності батьків у питаннях збереження фізичногота психічного здоров’я дітей, формування сприятливого психоемоційного клімату усім’ї, подолання кризових ситуацій; поліпшення інформаційно-консультативноїдопомоги (у тому числі у кризових і складних життєвих ситуаціях) сім’ям, дітямі підліткам шляхом розширення мережі та сприяння діяльності Центрів соціальноїдопомоги, Центрів сім’ї, статевого виховання тощо, широкої популяризаціїрезультатів діяльності відповідних інституцій.
Народжуваність у широкому розумінні за своїм змістом є масовим процесомне лише появи нових членів і соціальних властивостей, характерних для осіб, яківходять до цих спільнот — це діяльність, в процесі якої відтворюються індивідиконкретно-історичної соціальної якості.

Література
 
1. uk.wikipedia.org/wiki/Населення_України
2. ru.wikipedia.org/wiki/Файл:SKRRF.png
3. www.demographia.ru/articles_N/index.html?idR=21&idArt=1756#0 Источник — Федеральная служба государственной статистики РФ
4. ukrstat.gov.ua/ Государственный комитетстатистики Украины
5. student.kpi.ua/816/vseukraїnskij-proekt-“zberezhi-zhittya”-u-kpi-fotozvit/
6. НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ.Народжуваність в Україні у контексті суспільно-трансформаційних процесів. – К.: АДЕФ-Україна 2008.
7. Шлюб, сім’я та дітородніорієнтації в Україні. — К.: АДЕФ-Україна, 2008.