Курсоваробота на тему «Паралінгвістичний аспект у творах сучасних драматургів»
Зміст
Вступ
Розділ І. Паралінгвістичний аспект комунікативногоакту
1.1 Одиниці паралінгвістичного рівня комунікації та їхфункції
1.2 Типологія паралінгвістичних одиниць
Розділ ІІ. Паралінгвістичні засоби у драматичнихтворах
Висновки
Література
Вступ
Сучасні теорії,що розглядають будь-який текст як комунікативне явище, виділяють в йогоструктурі, окрім власне мовної складової, ще й позамовні чинники, що тіснопов’язані із мовними засобами вираження та спільно з ними реалізуютькомунікативне спрямування тексту. Найбільш яскраво поєднання мовних тапозамовних елементів комунікації виявляються в діалогічному спілкуванні. Ухудожній літературі ця форма спілкування є основною для драматичного жанру.Тобто сучасна лінгвістика дає можливість більш повного аналізу драматичнихтекстів з точки зору їх паралінгвістичного складової. Це дозволяє розглядатидраматичний текст як цілісну систему, комунікативний акт, що має складнуструктуру. Аналіз паралінгвістичного аспекту комунікативного акту здійснювавсяраніше переважно до зафіксованих письмово усних актів живої комунікації, томувикористання такого типу аналізу по відношенню до драматичних текстів має науковуновизну.
У сучаснійлінгвістиці наявна потреба застосування нових методик та напрямків аналізу дохудожніх текстів, що зумовлює актуальність даної роботи.
Метою роботи євизначення реалізації паралінгвістичного компоненту у драматичних творахсучасних англомовних письменників. У зв’язку із цим перед нами постаютьнаступні завдання:
· визначитиосновні паралінгвістичні одиниці та їх функції в процесі комунікації;
· розглянутиіснуючі типології паралінгвістичних засобів та обрати найбільш доцільну длязастосування в роботі;
· виявитипаралінгвістичні засоби, наявні у драматичних творах сучасних англомовнихписьменників;
· проаналізувативикористані пара лінгвістичні засоби з точки зору їх функції та зв’язку звласне лінгвістичними засобами у тексті;
· зробити висновокщодо ролі паралінгвістичних засобів у драматичному тексті сучасної англомовноїлітератури.
Об’єктомдослідження виступають тексти сучасних п’єс американських письменників. Предметдослідження – пара лінгвістичні засоби в структурі драматичних текстів.
Під часдослідження використовувалися наступні методи: метод критичного аналізунаукових джерел, дескриптивний метод, контекстуально-інтерпретативний метод.Дослідження йшло шляхом індукції, тобто на основі аналізу мовного матеріалуробилися теоретичні узагальнення.
Роботаскладається зі вступу, двох розділів та висновків. У першому розділірозглядається теоретичне підґрунтя дослідження, а саме сучасні лінгвістичніпогляди на природу та функціонування паралінгвістичних засобів. У другомурозділі подано аналіз паралінгвістичних засобів у аналізованих текстах п’єс.
Практичнацінність роботи полягає в тому, що отримані дані можна використовувати під часлітературознавчого та лінгвістичного аналізу драматичних текстів, для більшповного розкриття їх змісту, отримані результати можуть бути включені долекційних курсів із загального мовознавства, лексикології та стилістики,історії англомовної літератури, спецкурси з соціолінгвістики, психолінгвістики.Теоретична цінність роботи полягає у застосуванні аналізу паралінгвістичногоаспекту комунікації до художніх текстів, зокрема драматичних, що є новим длялінгвістики.
Дослідження булоздійснено на матеріалі текстів чотирьох п’єс американських письменників, яківийшли у 1980-1990 рр.
Розділ І.Паралінгвістичний аспект комунікативного акту
1.1 Одиниціпаралінгвістичного рівня комунікації та їх функції
Основоюпаралінгвістичного рівня комунікації є невербальні засоби комунікації — жести,міміка, рухи тіла, а також властивості голосу, тон, паузи, які прийнято називатипаралінгвістичними засобами комунікації, на відміну від лінгвістичних — словесних знаків.
Термін«паралінгвістика» (грецьк. «біля») має вузьке і широкетлумачення. У вузькому сенсі він позначає лише фонаційні засоби комунікації — тон мови, гучність, темп, паузи, заповнювачі пауз — так звані вокализатори типу«е-е», «мм-мм», а також такі якісні ознаки голосу, яктембр, висота, діапазон, нарешті, особливості вимови індивіда, які можуть бутиобумовлені діалектною специфікою або індивідуальними особливостями — хрипкістюголосу, нашіптуванням, прицмокуванням і тому подібне. Широке тлумаченняпаралінгвістики включає і кінесичні засоби комунікації. Сукупність такихзасобів комунікації, як жести, пози, рухи тіла, позначається терміном кінесика(грецьк. «рух»). Одиниці кінесики називають кінемами. Іноді виділяютьокремо мімічні засоби комунікації — вираз обличчя, погляд і ін., але частіше завсе їх розглядають у складі кінесичних засобів, оскільки вони, як і жести,відрізняються динамічністю. При широкому розумінні в паралінгвістикувключаються і графічні засоби письмової форми комунікації — графи, схеми,плакати, види шрифтів і тому подібне. Неоднозначність розуміння паралінгвістикипояснюється складним процесом її становлення як спеціальної області знання [3,63].
Невербальнакомунікація є найстародавнішою формою спілкування людей. І зараз, не дивлячисьна такий досконалий засіб спілкування, якою є вербальна мова, в міжособистісномуспілкуванні невербальна комунікація передає 65% всій інформації. Це пояснюєтьсятим, що для успішної комунікації важлива інформація не тільки репрезентативногохарактеру (про предмети, їх місцеположення, про ідеї, явища даного часу), алетакож інформація оцінного характеру, що дозволяє визначити відношення мовця досамої інформації і/або адресата. За даними експериментів при висловленнівідношення рухи тіла передають 55% інформації, голос — 38%, слова — всього 7% [32,9]. Таке активне використання невербальних засобів в міжособистісномуспілкуванні пояснюється рядом причин — невербальні сигнали, що розвинулися якзасоби комунікації раніше, ніж вербальна мова, виявилися стійкими в своїхпервинних функціях і часто уживаються несвідомо; невербальні засоби мають певніпереваги перед вербальними — вони сприймаються безпосередньо і тому сильнішевпливають, не дивлячись на свою короткочасність; вони передають якнайтоншівідтінки відношення, оцінки, емоцій; нарешті, вони можуть передаватиінформацію, яку важко або з яких-небудь причин незручно виразити словом.
Як вербальні, такі невербальні засоби за своєю природою є знаками, вони виконують базові функціїкомунікації — інформаційну, прагматичну і експресивну. Але якщо словесні знаки,переважно, є умовними символами, тобто невмотивованими і позначають реаліїдійсності, то несловесні знаки, зокрема, жести і міміка в більшості своїй єіндексалъними знаками, невмотивованими і сигналізують про відчуття, емоції,оцінне відношення, наприклад, нахмурені брови сигналізують про незадоволеність,незгоду, сумнів та ін. Умовні символи, що позначають реалії, оцінні відносини(наприклад, рух головою при позитивній або негативній відповідях) так само немають мотивованості. Лише іконічні знаки, що імітують форми або розміриоб’єктів, є мотивованими.
Набагатоскладніше визначити в цьому плані фонаційні засоби. По своїх функціях вонинаближаються до умовних індексів. У різних культурах наголошуються певніасоціації між якісними властивостями голосу і особовими характеристиками комунікантівабо їх відчуттями і емоціями: порівняєте, наприклад, інтерпретації високого інизького голосу, хрипкого і чистого безвідносно до змісту вербальних висловів.Фонаційні засоби найтісніше пов’язані з вербальними засобами — фактично вони«озвучують» слова в мовному контексті, додають висловам комунікативнузавершеність і виразність, і в цьому складність виявлення їх власних функцій.До таких відносяться:
1. соціально-інформаційна- за допомогою акцентних і інших особливостей вимови актуалізуються ознакисоціального статусу комунікантів, демографічних характеристик і оцінноїорієнтації;
2. оцінна — виражається за допомогою логічного наголосу і тону (при цьому вербальний виразоцінки може не відповідати тону навмисно або ненавмисно);
3. емотивна — виражається за допомогою гучності, висоти голосу, паузи, зітхання, темпу, атакож за допомогою вокалізаторів — невербалізованих звуків типу«мм-мм», «е-е», «гм»;
4. регулююча — виражається за допомогою пауз, що сигналізують про початок, продовження абозавершення вислову, про очікування у відповідь репліки. Визначити чітко, якіфункції закріплені за даним фонаційним засобом складно, тому що в більшостівипадків їх компоненти використовуються одночасно, наприклад, тон і характернавластивість голосу. Але природні властивості голосу мають суб’єктивнуінтерпретацію, так само як і темп. Найбільш «навантаженим» уфункціональному плані є тон, який здатний передавати різноманітні ознакиоцінної інформації. Відмічено, що по тону краще розпізнаються емоції страху ігніву, але слабо розрізняються такі відчуття, як любов і печаль, гордість ізадоволеність. В рамках вислову вербальні і фонаційні засоби функціонуютьсинхронно, і це обумовлює їх тісну взаємодію в інтерпретації смислової іоцінної інформації. Знання прийнятих в даному суспільстві норм цієї взаємодіїскладає частину когнітивного аспекту фонаційних засобів [13, 41].
Кінесичні засоби,що включають і міміку, використовуються в трьох базових функціях, в межах якихактуалізуються різноманітні приватні функції. До інформаційних функцій відносятьсяповідомлення про кого-небудь або що-небудь (підняті вверх великий і середнійпальці утворюють початкову букву англійського слова victory «перемога», долоня прицьому повинна бути розгорнена до аудиторії), повідомлення про властивостікого-небудь або чого-небудь (широко розставлені долоні, що показують великийрозмір, піднятий догори великий палець, що позначає високу якість),повідомлення про дії (засукати рукави перед тим, як приступити до дії, роботи),вказівки місцезнаходження кого-небудь або чого-небудь (вказати в потрібномунапрямі пальцем, рухом голови, поглядом).
Прагматичнуспрямованість мають наступні приватні функції:
1. встановленняконтакту (за допомогою погляду або руху руки);
2. встановленнязворотного зв’язку (відповісти поглядом або кивком голови);
3. самопрезентація(стояти, схрестивши руки на грудях на знак своєї незалежності абовідчуженості);
4. соціальна орієнтація(дотримання визначеної довготи і глибини уклону при вітанні або презентації,форми рукостискання);
5. спонукальна(змусити поглядом замовкнути, призвати до тиші бавовною долонь);
6. регулююча(погляд, що позначає початок і кінець вислову, жести рукою, які регулюютьсинхронність реакції масової аудиторії на заклики оратора).
До експресивнихфункцій відносяться:
7. емфатична(піднятий вгору вказівний палець підкреслює важливість інформації, помахпальцем з одного боку в інший підкреслює категоричну незгоду або запереченнячого-небудь);
8. емотивна (задопомогою виразу обличчя, погляду, різноманітних жестів і поз демонструютьсярізноманітні відчуття і емоції);
9. адаптивна(жести і рухи тіла, часто неусвідомлені, такі, що виражають збентеження,нервозність, сумнів і тому подібне) [14, 79].
Даний перелікприватних функцій кінесичних засобів не є вичерпним, а класифікація — якоюсьмірою умовна, оскільки один і той же невербальний засіб може актуалізуватидекілька функцій. Наприклад, чиркнути вказівним пальцем або ребром долоні погорлу може інтерпретуватися як: «вкрай потрібно», «ситий погорло, набридло», «голову знімуть (в очікуванні неприємності,догани)». З іншого боку, одна і та ж функція може бути актуалізована задопомогою різних невербальних засобів, наприклад, знаки участі абопідбадьорення за допомогою виразу обличчя, погляду, жестів.
На відміну відфонаційних засобів, кінеми можуть функціонувати самостійно. Автономнефункціонування невербальних засобів має місце в трьох випадках — коли немаєможливості використовувати вербальні засоби (співбесідник знаходиться надалекій відстані, шумові перешкоди, спілкування в умовах підводного плавання ітому подібне), коли з яких-небудь причин не можна користуватися мовним кодомдля передачі інформації і в умовах адаптації до напруженої ситуації(неусвідомлюване використання жестів і деяких компонентів погляду — розширеннязіниці, частота моргання і тому подібне). Вважається, що при автономному функціонуваннікінеми повинні бути самодостатні, тобто мати однозначну інтерпретацію. Усамостійному режимі особливо активно функціонують погляд і поза — здавалося б,найменш визначені за формою і змістом невербальні одиниці. Справа у тому, щовони мають складну структуру — включають безліч компонентів — обов’язкових іфакультативних. Погляд включає розмір зіниці, спрямованість, відвертість, тривалість,частоту моргання. Експерименти показали, що погляд функціонує активніше під часслухання, а не говоріння [33, 229], чим складніше тема бесіди, тим рідше іпогляди. Поза, не дивлячись на свою малу динамічність, передає близько тисячіодиниць інформації; основними компонентами пози є положення корпусу, хребта,живота, плечей, рук, ніг і нахил голови. Саме сукупність багатьох компонентівдозволяє конкретизувати інформацію і однозначно інтерпретувати її в данійкомунікативній ситуації.
Жести, окрімадаптерів і іконічних, функціонують частіше в тісній взаємодії з вербальнимизасобами. У зв’язаному функціонуванні жести можуть використовуватися: а)синхронно, одночасно з вербальними засобами, б) передуючи вербальним засобам ів) слідуючи за ними.
Одночасневикористання вербальних і невербальних засобів обумовлене прагненнямконкретизувати інформацію, зробити її виразнішою і значущою з тим, щоб впливатина співбесідника. Не дивлячись на те, що в зв’язаному вживанні невербальнізасоби займають «вторинний план» комунікації, вони виконують функціюдії з більшою ефективністю. Наприклад, агент з продажу розхвалює товар і в той жечас виразом обличчя і позою показує, що клієнт йому симпатичний — йдуть двапотоки інформації, в яких слова сприймаються свідомо, а невербальна поведінкаагента — несвідомо, і проте вона справляє на клієнта потрібну дію, передбаченукомунікативною установкою. Синхронне вживання висловів і жестів спостерігаєтьсяпри виразі відчуттів і емоцій.
Передуючевживання кінем виконує прогнозуюче завдання комунікативної установки. Так,наприклад, маючи намір повідомити співбесідникові конфіденційну інформацію, мовецьподається всім корпусом вперед або убік, скорочуючи відстань між ними, івимовляє: «У мене є до вас розмова». Невербальна поведінка як бипрогнозує вербальну інформацію. Передування жестів словам пояснюється інодітим, що мовцеві вибрати потрібний жест легше, ніж слово, оскільки лексичниходиниць значно більше. Психологічні експерименти показали, що деякі наші жести(особливо самоадаптори) пов’язані з труднощами породження мови. Звідси бувзроблений висновок про те, що жести є свого роду програмуванням лексики в мові,вони допомагають передбачати ще невисловлену думку [5, 132].
Третій видзв’язаного вживання жестів використовується рідше і переважно в експресивнійфункції… Після вислову «Пам’ятай про це» і навіть деякої паузивказівний палець піднімається вгору, підкреслюючи важливість сказаного. Уритуалі вітання може бути ситуація, коли спочатку вимовляються слова вітаннятипу «Ну, здрастуйте!», а потім протягується рука для рукостискання,при цьому як би підкреслюється значність дії, що відбувається, а інодіпередається майже невловима інформація про відношення до співбесідника. Вономоже бути і захопленим, і поблажливим — залежить від тону вислову, формирукостискання і навіть дистанції між комунікантами.
Вивченнявзаємодії вербальних і невербальних засобів виявляє певні закономірності вкоординації деяких жестів і різних частин мови, жестів і синтактики висловів;цікаві процеси своєрідного взаємозбагачення вербальних і невербальних одиниць — все це входить у власне лінгвістичний аспект проблеми.
Деякі невербальнізасоби мають постійну соціальну значущість, наприклад: рукостискання, при якомудолоня направлена вниз, характерний для людей, що усвідомлюють своє домінуючеположення або владу; поплескати співбесідника по коліну на знак підбадьорюванняможе старший за віком або головний по своїй ролі (лікар по відношенню допацієнта). Інші невербальні засоби не мають постійної соціальної значущості,вони варіюють залежно від сфери спілкування, прийнятої комунікативної ролі,задуму комунікації, необхідності коректувати невербальну поведінку в самомупроцесі комунікації. Так, глибокий (поясний) уклін варіює по своїй соціальній значущостізалежно від ролі комунікантів і ситуації; можна порівняти, наприклад, офіційневітання високопоставленої особи, розкланювання актора перед публікою на знаквдячності, розкланювання в домашній обстановці як жартівливий знак вдячностіабо вітання. З 196 кінесичних одиниць, включених в спеціальний словник [2, 68],лише 48 одиниць мають постійну соціальну значущість. Велика частина з нихактуалізує соціальну значущість за ознакою статі (22) і соціального статусу(13). Це свідчить про те, що стратифікаційне і ситуативне варіювання характернеі для паралінгвістичного рівня. Поширеність соціального варіювання в невербальнійкомунікації пояснюється тим, що її одиниці багатокомпонентні, і іноді достатньозаміщення одного компоненту іншим для видозміни соціальної значущостіінформації, порівняєте, наприклад, можливі варіанти дотику як знаку співчуття іутіхи.
Велику роль вактуалізації соціальної диференціації і варіювання грають ситуативні зміннікомунікації — проксеміка (лат. «найближчий»), тобто дистанція, щовстановлюється між комунікантами під час спілкування; орієнтація — певнеположення, позиція що говорить по відношенню до того, що слухає і навпаки;часовий чинник (тривалість погляду, рукостискання); послідовність (хто першимпочинає кланятися або подає руку). Збереження певної дистанції між комунікантамидостатньо чітко нормоване в різних соціальних групах і в соціумі в цілому, щопояснюється специфікою культурно-генетичних ареалів, що мають свої традиції[20, 264]. Диференціація обумовлена ознаками соціального статусу,комунікативних ролей, статі, декілька у меншій мірі ознаками віку. Часовийчинник може служити індикатором соціальної диференціації — які паузи робитьтой, що говорить міжреченнями, як довго чекає відповіді від партнера, чиперериває її. Відмічено, що коли вищестоящий киває у відповідь, то підлеглий,заохочений увагою, використовує об’ємні вислови.
До ситуативнихзмінних, що виражають соціальну диференціацію, можна віднести одяг і коліродягу. Соціальна значущість цих чинників мінялася в різні історичні епохи. Унайбільш виразному вигляді ці чинники виявляються в молодіжних групах, щопредставляють різні субкультури; досить порівняти стиль одягу і атрибутику хіпі,рокерів, панків, неопанків, «металістів» і ін. Існує конвенціональнийстиль одягу, пов’язаний з соціальним положенням індивіда в суспільстві, з родомйого діяльності, порівняєте, наприклад, стиль одягу робітниці на будівництві,вчительки і ділової жінки. Іноді стиль одягу як показник соціального варіюванняможе бути обумовлений традиціями, що історично склалися. Так, наприклад, середпредставників вищого середнього класу США можна розрізнити стереотипи манірногопівнічного Сходу (відгомони англо-саксонского пуританізму), вишуканого Півдня(спогади і ностальгія по неподільному пануванню до громадянської війни1861-1865рр.) і вільного від забобонів, розкріпаченого Заходу (як ознакадинамічних людей, що подолали неймовірні труднощі в боротьбі за існування, якимчужі безглузді умовності). Звичайно, при цьому слід враховувати і етнічнийсклад населення цих регіонів і навіть кліматичні умови. Порушення стереотипівмає соціальну підоснову.
Колір одягу вдеяких випадках також указує на соціальну диференціацію по статусу, за віком імає соціальну значущість, особливо в ритуалах, церемоніях [31, 118]. Пурпур — «королівський» колір, синій — колір консервативної партіїВеликобританії, чорний (у деяких народів — білий) — колір трауру і печалі.Опозиція за кольором символізує протиборчі сторони, наприклад: «червоні — білі» під час громадянської війни в Росії, «сині — сірі» під часгромадянської війни в США, Війна Яскраво-червоної і Білої троянди в XV в. заанглійський престол і ін.
Ситуативні зміннітісно пов’язані з невербальною і вербальною комунікацією. Вони мають великезначення для адекватного сприйняття інформації і встановлення міжособистіснихвідносин комунікантів. Проксеміка, орієнтація, часовий чинник і послідовність єобов’язковими компонентами невербальної комунікації, здатними актуалізуватиознаки соціальної диференціації і варіювання, тому їх можна кваліфікувати яксоціологічні домінанти комунікації.
Найбільш«красномовними» засобами виразу ознак соціальній диференціації єфонаційні засоби, особливо інтенсивність, діапазон мелодійного варіювання, атакож темпові модуляції і тембр, не дивлячись на те, що вони обумовленііндивідуальними психофізіологічними властивостями того, хто говорить. Особливароль належить вимовній нормі, але при цьому слід зазначити різний ступіньсоціальної значущості «акценту». Так, «акання» і«окання» в російській мові свідчить швидше про територіальнудиференціацію, чим про власне соціальною, хоча під дією радио- і телемовленняперший варіант домінує серед молоді. Три типи «акценту» в СШАасоціюються так само перш за все з регіональними нормами вимови.
У британськомусуспільстві вимовні норми соціально орієнтовані і соціально значущі. Врезультаті опиту громадської думки серед 11 чинників, що визначаютьприналежність людей до певного класу, більшість респондентів відзначили«те, як люди говорять». У ситуаціях офіційного спілкуваннянаголошується посилення самоконтролю, прагнення до «престижної» нормивимови, що приводить іноді до «надправильної» мови, яка звучитьнеприродно. Таке прагнення спостерігається частіше у жінок і пояснюєтьсянестійкістю їх соціального статусу в британському суспільстві [14, 63].
Відношення довиразу соціальної диференціації за допомогою жестів в більшості випадківнесхвальне, але, кінець кінцем, залежить від прийнятих в даномукультурно-генетичному ареалі норм. Відомо, що в південних регіонах, наБлизькому Сході жестикуляція поширена більше, норми проксеміки інші, відміннівід північних регіонів європейського ареалу. Незнання цих норм може служитиджерелом недовір’я, непорозумінь і навіть конфліктів.
Все це свідчитьпро те, що паралінгвістичні засоби несуть колосальне соціальне навантаження вкомунікації.
При самостійномуфункціонуванні невербальні засоби, так само як і слова, передають закінченийсенс, тобто формують цілісний вислів. Ці вислови можуть бути інтерпретованівербальними засобами, наприклад: вказати пальцем на об’єкт з метою уточненняйого місцезнаходження — «онде»; поманити до себе кого-небудь зігнутимвказівним пальцем — «підійди сюди»; поглядом вказати на двері — «давай вийдемо». Отже, в самостійному вживанні кінесичні засобифункціонують подібно до вербальних висловів — однослівних і неоднослівних. Вониє комунікативними одиницями, оскільки актуалізують три базові функціїкомунікації — інформаційну, прагматичну і експресивну.
Набагатоскладніше визначити комунікативну роль невербальних засобів в зв’язаномувживанні. Заздалегідь необхідно з’ясувати, що є загального і різного увербальних і невербальних засобах, окрім їх природи. Найбільш істотнимипараметрами порівняння є функції, мотивованість, дискретність, структура(формальна і змістовна) і системні характеристики. До загальних характеристиквідносяться: три базові функції, відмічені вище, поліфункціональність — ісловесні, і несловесні знаки можуть актуалізувати різні приватні функції,відносна мотивованість — словесні знаки, в більшості своїй, немотивовані,несловесні, — за винятком іконічних знаків і жестів — ілюстраторів так самонемотивовані [17, 52].
Рештахарактеристик специфічні або співпадають лише частково. Вербальні знакидостатньо легко можуть бути виділені в потоці мови завдяки своїй цільнооформлености.Для невербальних знаків, окрім іконічних і ритмічних, характернанеуривчастість, особливо в зв’язаному вживанні. Вони за своєю природоюнедискретні, і тому слова служать для них як би опорою, на якій«кріпляться» різні невербальні знаки.
Значнівідмінності спостерігаються в змістовній структурі словесних і несловеснихзнаків. Змістовною одиницею слова, що позначає об’єкти, властивості, явища,процеси, дії, є значення, яке відображає істотні ознаки цих реалій. Несловеснийзнак не тільки позначає, але також указує, регулює і виражає смислову і оціннуінформацію. Тому його змістовна структура неоднорідна. Вона включає власнезначення, зазвичай в позначаючих і вказуючих знаках, і сенси — елементарніодиниці інформації про стан, відчуття, наміри, причинність, про відношення ітому подібне По своїй змістовній структурі невербальні знаки можуть бутиоднозначними, багатосмисловими і різносмисловими.
Однозначнаструктура характерна для позначаючих знаків, наприклад: V — перемога, один абобільш піднятих пальця, таких, що позначають цифри, положення піднятої руки, щопозначає високе зростання і тому подібне За своєю природою це іконічні знаки,іноді їх називають ілюстраторами (піктограмами).
У багатосмисловихзнаках об’єднуються декілька сенсів, зв’язаних асоціативно. Так, наприклад,вираз обличчя, яке визначається як «не піднімати око», передає,принаймні, три смислова інформація: а) збентеження і боязкість передспівбесідником через цілий ряд об’єктивних і суб’єктивних причин, б) сором,можливо, перебільшений власною свідомістю, в) боязнь бути покараним. Всі трисенси зв’язано причинно-наслідковими асоціаціями. Кивати головою кілька разівпередає декілька сенсів: а) «розумію, що ви говорите», би)«слухаю вас уважно», в) «згоден з тим, що ви говорите», г)«співчуваю вам». У наявності ланцюжок асоціацій — слухаю, розумію,згоден, співчуваю. Змістовна структура є варіативною — на перший план виходятьто одні, то інші сенси, а самі знаки постають синкретичними (грецьк.«з’єднання»), здатними, залишаючись нерозчленованими, виступатиодночасно в декількох сенсах; для них важко підібрати вербальний еквівалент [6,74].
У різносмисловихструктурах сенси не мають асоціативних зв’язків. Наприклад, «клацнутипальцями» в різних ситуаціях виражає: а) досаду («Ах, забув!»),би) захоплення або несподівану радість відкриття («Ось це здорово!»),в) бажання привернути чиюсь увагу (жест грубий). Ці сенси інтерпретуютьсяоднозначно за рахунок одночасного використання компонентів міміки і задопомогою слів. Відмінність в змістовній структурі словесних і несловеснихзнаків дозволяє повніше і більш адекватно передати інформацію. Слово диференціюєзміст, а жести, міміка, фонаційні засоби конкретизують його.
1.2 Типологіяпаралінгвістичних одиниць
Системнівідносини вербальних і невербальних засобів комунікації також мають своюспецифіку, що пояснюється їх структурними і функціональними особливостями.Різне розуміння цих особливостей визначає відмінність в існуючих типологіяхневербальних знаків, переважно кінесичних. Вище згадувалася тричастинна типологіяМ. Арджайла, побудована на основі ознаки комунікативності — некомунікативностіневербальних знаків. Але більшість типологій побудована на основі двох і більшеознак. На основі ознак конвенціальності, навмисності — ненавмисності і функціїпобудована чотирьохчастинна типологія: а) ілюстратори (іконічні знаки, щопідрозділяються на піктограми і ідеограми); б) емблеми — стандартизовані,прийняті умовно в даному суспільстві знаки для виразу згоди — незгоди,позначення якісної властивості (піднятий вверх великий палець); у) регулятори — жести, які регулюють тривалість, ритм дій і т.п.; г) адаптери, щопідрозділяються на самоадаптори, альтер — адаптори і об’єкт — адаптори.Типологія жестів французького соціолога А. Греймаса заснована на тотожностіфункцій жестів у зв’язку із звуковою мовою. Він розрізняє практичні жести,міфічні, або символічні і ритмічні. Типологія жестів Т.М. Николаєвої заснованана трьох ознаках — умовності/неумовності жестів, їх функції ізв’язаності/незв’язаності з мовою. Вона указує чотири основні типи жестів: а)умовні, які прийняті в даному суспільстві «по умові» (співвідносятьсяз емблемами); б) неумовні, які зазвичай добре інтерпретуються навіть в різнихареалах, наприклад, вказуючі жести або виражаючі емоції (співвідносяться зпіктограмами); у) підкреслюючі жести, які не передають самостійної інформації,але підсилюють або виділяють значення слів; г) ритмічні жести, коли той, щоговорить підкреслює не окремі слова, а весь вислів (співвідносяться зідеограмами), сюди ж відносяться жести, що виражають невпевненість (потискплечей, розведення рук в сторони) [24, 23].
Ймовірно, найбільшоптимальним варіантом може бути типологія, побудована на одній основі — функціональній. На основі численних приватних функцій жестів і мімікивиділяються чотири основні типи — вказуючий, позначаючий, виражаючий ірегулюючий. У деяких типах, при необхідності, можуть бути виділені підтипи.Наприклад, позначаючі жести (головним чином ілюстратори і емблеми) позначаютьоб’єкти, властивості і дії (ритуальні). У третьому типі розрізняються чотирипідтипи, в яких жести і міміка виражають дії (спонукальні, стимулюючі, контактовстановлюючі),відношення, стан і емоції. Регулюючі знаки підрозділяються на ритмічні (прискандуванні, при організації аплодисментів) і неритмічні — що синхронізуютьфункціонування вербальних і невербальних знаків у вислові. У даній типологіївиражаючі знаки складають майже 70%, найменша питома вага припадає на часткувказуючих знаків.
Типологія,побудована на одній основі — функціональній, дозволяє проводити порівняльнийаналіз невербальної комунікації в різних ареалах і соціальних структурах, атакож визначити комунікативну роль невербальних засобів в зв’язаному вживанні.Комунікативною одиницею в зв’язаному функціонуванні вербальних і невербальнихзнаків є вербальний вислів, у складі якого невербальні знаки виступають в ролікомунікативних компонентів, що конкретизують смислову, оцінну і соціальнуінформацію [14, 70].
Паралінгвістичнийрівень володіє могутнім комунікативним потенціалом і займає важливе місце вприродній комунікації. Вербальна і невербальна комунікативні системи функціонуютьв тісній взаємодії і доповнюють одна одну, а іноді і взаємозаступають, завдякиспільності базових функцій і відмінності структурних і системних характеристиксловесних і несловесних знаків.
Розділ ІІ.Паралінгвістичні засоби у драматичних творах
Паралінгвістичнізасоби у драматичних творах можуть бути виражені різними шляхами черезспецифічну структуру властиву цьому жанрові. Так, деякі фонаційні засоби,зокрема вокалізатори, є включеними безпосередньо до мовлення персонажів.
Проте більшістьфонаційних та всі кінесичні засоби виражені в п’єсі через авторські ремарки,які виступають джерелом інформації про пара лінгвістичну поведінку персонажа. Однією з форм прояву в текстіп’єси авторської присутності є ремарки. Ремарка в джерелах літературознавств тлумачитьсяяк «вказівка автора в тексті п’єси (зазвичай в дужках) на вчинки героїв,їх жести, міміку, інтонацію, на психологічний сенс їх висловів, на темп мови іпаузи, на обстановку дії. У драматургії другої половини XIX століття рольремарки зросла у зв’язку з інтересом, що посилився, до побуту і нюансівпсихології (А.Н. Островський, А.П. Чехов). Для багатьох п’єс ХХ століттяхарактерна розгорнена белетристична ремарка (Б. Шоу, Т. Уїльямс, В.В.Вишнєвський, А.В. Вампілов)» [21, 322]. А.Б. Есин відзначає, що відомостіпро зображений в драмі світ ми отримуємо з розмов героїв і з авторськихремарок. Відповідно, драма вимагає від читача більшої роботи фантазії, умінняпо скупих натяках уявити собі зовнішність героїв, наочний мир, пейзаж і томуподібне Таким чином, ми можемо ще раз відзначити колосальну важливість ремарокв драматичному творі [10, 209].
У художньомутексті паралінгвістичний аспект набуває важливішого значення, порівняно з живимспілкуванням. У процесі живого діалогу, який часто є імпровізаційним, паралінгвістичні засоби можуть носити випадковий характер. Натомість у художньомутексті всі засоби, використані автором, повинні слугувати загальній ідеї,розкриттю образів, тобто становити певну цілісність та завершеність.
Загальний огляданалізованих творів дозволяє зробити висновок про неоднакову інтенсивністьвживання ремарок різними авторами. Незначне використання ремарок може бутипроявом авторської манери письма, коли автор дозволяє читачеві домислитиконкретні дії персонажів під час діалогу, а при інсценування на режисера таакторів покладається додаткове завдання створити повнокровний образ лише наоснові реплік. Інші автори, продовжуючи традицію попередників, досить детальнопрописують у ремарках рухи персонажів, паузи в мовленні, тон та с особливостівимови тощо.
Слід відзначититакож зростаючу роль діалогу в драматичних творах, який заступає собою дію.Деякі п’єси становлять лише досить довгий діалог єдиних двох персонажів ( «Sure Thing» by David Ives, «Oh, That Willy Snake!» by Martin Dockery). У такому випадку ремарки набуваютьособливого значення, адже ми не маємо іншого способу розуміння образівперсонажів, окрім через спілкування, в пара лінгвістичні засоби, виражені вавторських ремарках, можуть розкрити нам цей образ у свій повноті.
Проаналізуємопаралінгвістичні засоби кожної п’єси у зв’язку з їх функціональнимнавантаженням.
У п’єсі «Sure Thing» Девіза Івса ми спостерігаємомінімальну кількість ремарок. Автор повідомляє нам дуже мало інформації проособливості жестів, міміки, рухів персонажів. У діалозі Біла та Бетті, який і єєдиним змістом твору, зустрічаються 48 ремарок. Переважна їх більшість – 34 –стосується звука дзвінка, що постійно перериває розмову персонажів і дивнимчином змінює її. Але цей структурний компонент драми не належить доаналізованих нами паралінгвістичних засобів. Решта ремарок – 14, що позначаютьрухи чи особливості мовлення персонажів досить лаконічні, проте змістовні. Удіалозі випадкових співбесідників, якими є герої п’єси, часто простежуєтьсябайдужість до співрозмовника, яка виявляється різними засобами. До них можнавіднести вокалізатори, які виступають замінниками повноцінних відповідей:
Bill. Everyplace else seems to be taken.
Betty. Mm-hm.[34,193].
Також проявомбайдужості у розмові виступають певні дії, які виражають цю семантикусамостійно:
Bill. Wouldyou mind if I sit here?
Betty. No. Goahead.
Bill Thanks.(He sits. She continues reading.) Everyplace else seems to be taken. [34,193].
або
Bill. (looksaround) Well, the waiters here sure seem to9 be in some different time zone. Idon’t see one anywhere…Waiter! (He looks back.) So what do you…. (He sees thatshe’s gone back to her book). [34,197].
Уривчастістьрозмови, невпевненість персонажів у доцільності власних реплік виражена авторомза допомогою паузації. Це чи не найголовніший паралінгвістичний засіб,використаний у даному творі для повноцінного зображення акту комунікації. тутзустрічаємо 4 ремарки відповідного характеру, наприклад:
Bill. It’s allin the timing. (small pause) My name’s Bill, by the way.
або:
Betty. Hi.
(small pause)
Bill. Yes, Ithought reading Faulkner was … a great experience. [34, 199].
Як бачимо, паузив мовленні персонажів передаються не лише за допомогою авторських ремарок, алей уведенням у їх репліки відповідних пунктуаційних знаків.
Отже, щодо п’єси«Sure Thing» Девіза Івса можна відзначитилаконічність та невелику кількість авторських ремарок при їх значномуфункціональному навантаженні. Пара лінгвістичні засоби, які використовуютьперсонажів в процесі комунікації мають прозору семантику і чіткоспіввідносяться зі змістом їх діалогу. Так, паузи передають напруженість тапевну схвильованість розмови, яка є першим знайомством героїв, певні жести тарухи персонажів передають ставлення до співбесідника (погляд у книгу, а не наспіврозмовника – демонстрація байдужості та незацікавленості).
У п’єсі «Oh, That Wily Snake!»Мартіна Докері такождіють лише два персонажі – чоловік та жінка, діалог яких і становить змістп’єси (третій персонаж – Марсель – хоча й присутній у п’єсі, проте не вимовляєжодної репліки). Але попри значний об’єм діалогу та практичну відсутність діїяк такої, авторських ремарок, які б передавали жести, міміку чи особливостівимови персонажів тут досить мало. Більшість ремарок передають пересуванняперсонажів, їх рухи, що мають пряме функціональне призначення, але не несутьпаралінгвістичного навантаження, хоча й відповідають при цьому інформаціїповідомленій вербально, наприклад:
Man. Well, Iwas thinking that maybe we could talk about it over a few drinks. [35, 1660]
(He produces abottle of champagne)
або:
Woman.Exactly! While these come from Marcel’s garden. They’re special. The otherslose their aroma in transit, but these – THESE! Here smell one.
(She offers one). [35,1663]
У наведеномуприкладі також виявляється специфічне для драматичного твору передання авторомособливостей вимови персонажів (інтонаційного виділення, зміни тону) задопомогою графем, а не в ремарці (великими літерами передається інтонаційневиділення слова при вимові).
Своєрідним чиномпередається у тексті твору такий важливий паралінгвістичний засіб як паузація.На початку твору паузи в розмові персонажів передаються переважно за допомогоюбагато крапки безпосередньо у тексті реплік:
Man. Oh, why? Why? Well…Youwant to know why?
Woman. Why?
Man. Well…Hey, you’d like a drink first, maybe? You don’t mind if I open up the champagne,do you? [35,1660]
А наприкінцітвору автор декілька разів вставляє ремарку на позначення паузи:
Man. It wasn’tthat bad.
Pause.
Man. Edith?
Pause. [35,1683]
Очевидно, цимвиділяється нерівноцінність пауз за їх тривалістю та значення у процесікомунікації персонажів: якщо на початку це лише заминки у мовленні, коли людинанамагається підібрати необхідне слово, то наприкінці тексту паузи виражаютьсхвильованість мовлення, уривчастість, емоційність діалогу.
Слід відзначити,що в даній п’єсі автор обрисовує лише контури пара лінгвістичної поведінкиперсонажів. Подано лише найголовніші рухи, дії (людина їсть, п’є, сидить абовстає тощо), проте міміка, невеликі жести залишаються поза увагою автор.Читачеві або режисерові доводиться домислювати конкретні пара лінгвістичнізасоби, які можуть супроводжувати подані вербальні засоби.
П’єса «Oleanna» Девіда Маметапродовжує загальну тенденцію щодо мінімальної кількості персонажів та єдиногодіалогу як змісту всього твору. Тут діють такі персонажі, як «вчитель»– Джон, та «студентка» – Керол. Їх бесіда присвячена питаннямрозуміння та нерозуміння, здатності до навчання через розуміння. Проте парадоксу тому, що вони фактично не розуміють один одного, а тому їх діалог –непослідовний, хаотичний – приречений на невдачу з точки зору ефективностікомунікації. Слова, що вони вимовляють, інтерпретуються співбесідником навласний розсуд. У такій ситуації автору доцільно було б розкритипаралінгвістичний план комунікації персонажів, щоб продемонструвати, чи існуюпорозуміння між ними на підсвідомому рівні, на рівні позавебральних чинників.Проте і в цій п’єсі ми спостерігаємо порівняно бідний арсенал вираження паралінгвістичнихзасобів. Активно використовується паузація для відтворення того, що розмовапостійно переривається зовнішніми чинниками (розмови по телефону),співбесідники постійно перебивають один одного, тому вислови стають обірваними,втрачають повноцінність, а також паузи передають замислення співрозмовника надчерговою реплікою, адже вони намагаються віднайти максимально точні слова дляпередачі своїх думок та емоцій. Проте вони спілкуються, очевидно, на різнимкодах, тому комунікаційний акт терпить невдачу.
Постійні розмовипо телефону, поглядування на годинник передають стурбованість персонажавласними проблемами, попри те, що він щиро намагається допомогти студентцірозібратися в її труднощах:
John. … Look Igoing to meet you there… (He checks his watch.) Is the realtor there? Allrignt, tell her to show you the basement again… [35,1623].
Образ студенткивідкриває перед нами розгублену, невпевнену в собі дівчину, яка вважає себедурною та стверджує, що нічого не розуміє. Це випливає не лише з її власних слів,а й з її паралінгвістиної комунікативної поведінки. Протягом всієї розмови звикладачем вона, боячись висловлювати свої власні судження та думки, які вважаєнеправильними, час від часу заглядає у записник, де занотовані розумні думки,законспектовані наукові праці:
Carol. Any ofit. What you’re trying to say. When you talk about…
John. … yes…?(She consult her notes.) [35, 1626].
У цій п’єсі,попри невелику кількість авторських вказівок на пара лінгвістичну поведінкуперсонажів, створюється досить повна картина їх комунікації за рахунокефективного використання поодиноких паралінгвістичних засобів: пауз,характерних жестів. Слід відзначити також використання графем (виділення слідкурсивом, великими літерами), яке несе в собі паралінгвістичне навантаження тапередає інтонаційні та тонові особливості мовлення персонажів.
П’єса Тіни Хоув «Painting Churches» значно відрізняється відпопередніх п’єс як за кількістю персонажів (чотири дійові особи), так і заобсягом. Якщо попередні п’єси становили собою довгий діалог, то це вжеповноцінний драматичний текст з різноманітними діалогами та полілогами.Детально проробленими автором є комунікативна поведінка персонажів, як навербальному так і на поза вербальному рівні. Особливості інтонації, тональністьреплік передаються за допомогою різноманітних графем: виділення слів та цілихречень великими літерами, уживання відповідних пунктуаційних знаків(багатокрапка, знаки оклику та питання).Особливо слід відзначити передачувикриків за допомогою передачі розкотистих звуків кількома однаковими літерами:
Fanny. (Picksup a coffee pot): God, this is good-looking! I’d forgotten how handsome Mama’sold silver was! It’s probably worth a fortune. It certainly weigns enough!(Calling) GARRRRRRRRRRRRRRRRRRRD-NERRRRRRRRRRRR? [35,1526].
Авторські ремаркиу цьому драматичному тексті численні та різноманітні. Вони передають як різнідії персонажів так і паралінгвістичний компонент їх мовлення. Так, авторвідзначає специфічні характеристики різних висловів героїв:
· вимовлянняпошепки:
Fanny (In awhisper): My hat. Guess how much does it cost. [35,1528]
У даному прикладівимовляння пошепки пов’язане з атмосферою таємничості, адже героїня повідомляєсвій секрет, яким би маленьким та смішним він не був, а саме – вартість їїнової шляпки.
· тонпереможниці (в якому поєднується радість,задоволення, відчуття перемоги над чоловіком):
Fanny(Triumphant): No, eighty-five cents. [35, 1529].
· розчарування(від необхідності визнати власну неправоту):
Fanny (Chagrined): Lily Dache. [35, 1529].
Окремі вказівкина поза вербальні фактори створюють комічний ефект. Так, зазначення того, щоперсонажі розмовляють з повним ротом їжі надає їх розмові комічності:
Fanny (Mouthfull): Oh, darling, that’s wonderful. We’re so happy for you!
Gardner (Mouth full): No onedeserves it more, no one deserves it more! [35, 1533].
Загалом слідсказати, що в даній п’єсі вдало використовується пара лінгвістичні засоби длярозкриття образів членів родини та їх взаємовідносин. Завдяки поєднаннювербальних та невербальних засобів створюється ефект повноцінногокомунікативного акту, персонажі постають у всій своїй яскравості, як живі люди.Діалоги та полілоги напружені, емоційні і барвисті.
Аналізвикористання паралінгвістичних засобів у чотирьох п’єсах сучасних американськихавторів демонструє широкій спектр авторських підходів до їх вживляння в тканинутексту: від поодинокого вживання окремих ремарок, що вказують на невербальнікомпоненти комунікації, до розгорнення повноцінної картини спілкування звключенням як вербальних, так і невербальних засобів.
Висновки
У даномудослідження було проведено аналіз окремих творів сучасної американськоїдраматургії з точки зору відображення в них паралінгвістичного компонентукомунікації.
У драматичномутексті паралінгвістичний аспект комунікації може бути виражений двома шляхами:окремі пара лінгвістичні засоби, зокрема реалізовані графемами, включаютьсябезпосередньо до тексту реплік персонажів. Проте переважна більшістьпаралінгвістичних засобів комунікації виявляється через авторські ремарки. самеаналізу авторських ремарок як вираження пара лінгвістичної поведінки персонажівми приділили основну увагу.
Було виявлено, щопаралінгвістичні засоби використовуються різними авторами з різноюінтенсивністю. Попри те, що паралінгвістичний компонент спілкування, якийвиявляється в драматичному тексті за допомогою авторських ремарок та графем,має величезний потенціал щодо розкриття образу персонажів, деякі автори (ДевідІвс, Мартін Докері) використовують його дуже обмежено. У такому випадку причитанні тексту не створюється цілісної картини комунікативного акту, а томучитач має домислювати міміку, жести та фонаційні характеристики мовленняперсонажів. У випадку сценічного втілення на режисера та акторів повністюпокладається відповідальність розробити паралінгвістичний компонентспілкування, щоб зробити персонажів «живими», надати їх комунікаціїповноцінності.
Окремі автори,зокрема Тіна Хоув, продовжують традиції драматургії 19 століття та частково 20століття щодо детальності розробки паралінгвістичного плану комунікативноїповедінки персонажів. У її п’єсі «Painting Churches» детально пророблена мовленнєваповедінка кожного персонажа, авторські ремарки вказують на специфічніхарактеристики комунікації: визначені фонаційні параметри мовлення (гучність,паузи, темп мовлення), особливості вимови (розтягування слів), розкритокінесику кожного образу (характерні жести, рухи).
Таким, чином,можна зробити висновок, що при вдалому використанні авторських ремарок, якірепрезентують пара лінгвістичну поведінку персонажів в процесі комунікації,автор може досягнути більш повного розкриття образу персонажу, подати своютрактову сценічного втілення п’єси. Проте слід враховувати тісний зв’язок міжвербальними та невербальними засобами в процесі спілкування та відповіднимчином забезпечувати їх відповідність одне одному (або у разі художньоїнеобхідності – невідповідності). Як бачимо на прикладі останньої п’єси, вдалезастосування авторських ремарок на позначення рухів, жестів, міміки, фонаційниххарактеристик мовлення персонажів сприяє створенню повноцінної картиникомунікативного акту, яким по суті є вся тканина драматичного твору.
Література
1. Аданакова В.И.Лингвостилистическое функционирование слов, означающих паралингвистическиеявления (жест, мимику) в художественном тексте // Художественный текст:структура и семантика. – Красноярск, 1987.
2. Акишина А.А.,Кано Х. Акишина Т.Е. Жестыи мимика в русской речи. Лингвострановедческий словарь. – М., 1991.
3. Бацевич Ф.С.Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К., 2004.
4. Богданов В.В.Функции вербальных и невербальных компонентов в речевом общении // Языковоеобщение. – Калинин, 1987.
5. Бродецкий А.Я.Внеречевое общение в жизни и в искусстве: азбука молчания. – М., 2000.
6. Гленн Вилсон Языкжестов. – СПб., 2000.
7. Гордон УэйнрайтЯзык тела. – М., 1999.
8. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации.– М., 1980.
9. Горелов И.Н. Паралингвистика; прикладной иконцептуальный аспекты //Национально-культурнаяспецифика речевого поведения. – М.,1977.
10. Есин А.Б.Принципы и приемы анализа литературного произведения. – М., 1998.
11. Козинцев А.Г.Смех, плач, зевота: психология чувств или этология общения? // Этологиячеловека на пороге 21 века: новые данные и старые проблемы. – М., 1999.
12. Колшанский Г.В. Паралингвистика. – М., 1974.
13. Конецкая В.П. Сопоставление невербальных средствкоммуникации как национально-культурных и социальных компонентов речевогоповедения//Тезисы ГУ международного Симпозиума по лингвострано-ведению. – М., 1994.
14. Конецкая В.П.Социология коммуникации. – М., 1997.
15. Красшентова Е.В. Жест и структура высказывания вразговорной речи//Русская разговорная речь. – М., 1983.
16. Крейдлин Г.Е.Механизмы взаимодействия невербальных и вербальных единиц в диалоге: Жестовыеударения // Диалог: междунар. конф. – М., 2006.
17. Крейдлин Г.Е.Невербальная семиотика: язык тела и естественный язык. – М., 2004.
18. Крейдлин Г.Е.Невербальный контроль в диалоге: единицы, модели, правила // Диалог: междунар.конф. – М., 2005.
19. Кулиева О.Н.Невербальные средства создания тематической полифонии диалога в драматическихпроизведениях: [на материале драматургии А.П. Чехова и А.Н. Островского] //Шестые Поливановские чтения. – Смоленск, 2003. – Ч. 2.
20. Лабунская В.А. Введение в психологию невербальногоповедения. – Ростов-на-Дону, 1994.
21. Литературныйэнциклопедический словарь. – М., 1987.
22. Мегедь В.В. Наукавербального и невербального общения: [обзор работ отеч. лингвистов] //Соционика, психология и межличност. отношения: человек, коллектив, о-во. – М.,2005. – № 11.
23. Менковская Н.Б. Социальная лингвистика. – М., 1996.
24. Николаева Т.М. Структура речевого высказывания инациональная специфика жеста//Актуальные вопросы преподавания русского языка илитературы .– М., 1969.
25. Новое взарубежной лингвистике. – Вып. XVII. Теория речевых актов. – М., 1986.
26. Пиз А. Язык телодвижений. Как читать мыслидругих по их жестам. / Пер. с англ. – Нижний Новгород, 1992
27. Поваляева М.А.Невербальные средства общения. – Ростов-на-Дону, 2004.
28. Рубичева Ю.А.Невербальный диалог и его функции в романах Л.Н. Толстого // Сравнительное иобщее литературоведение. – М., 2006. – Вып. 1.
29. Семенова Н.В.Смысловые ресурсы невербальных средств коммуникации в пьесе А.П. Чехова «Вишневыйсад» // Современная филология в международном пространстве языка икультуры. – Астрахань, 2004.
30. Сорокин ЮЛ.,Тарасов Н.Ф., Шахнарович А.М. Теоретические и прикладные проблемы речевого общения. – М., 1979.
31. Щокін Г.В. Якчитати людей за їх зовнішнім виглядом. – К., 1993.
32. CooperK. Bodybusiness. – AMA Com., 1979.
33. ArgyleM. Bodily Communication. – New York International Universities Press., 1975
34. BestPlays: Advanced level. – Lincoln, Illinois USA, Jamestown Publishers, 1998.
35. Literature:Reading Fiction, Poetry, Drama, and the Essay / Robert DiYanni. – McGraw Hill Boston, USA, 1998.