ІванФранко
(1856 — 1916)
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. упідгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.
Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, апотім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік — у Дрогобицькій школівасиліян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р.
Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові булолише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написавсвій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогупродовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші «Пісня і праця»(1883р.), у поемі «Гадки на межі» (1881p.).
І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившисьвдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжуватинавчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію іодержує атестат зрілості.
Вже з дитячих років «Кобзар» Т.Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко глибоко цікавиться ізнайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськимикласиками.
Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно поПідкарпаттю (Лолин, Тур’я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, авосени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету.
Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори встудентському університетському журналі у Львові «Друг». Вступивши достудентського «Академічного гуртка», Франко став активним працівником і авторомйого органу «Друг»: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість«Петрії і Довбущуки», з особливим запалом знайомиться з російськоюреволюційно-демократичною літературою, друкує в «Друзі» (1877р.) перекладроману М. Чернишевського «Что делать?», перекладає вірші Пушкіна «Ворон кворону летит» та «Русалка», що ввійшли в першу збірку поезій «Баляди і росказы»(1876р.).
Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першогоарешту І. Франка та членів редакції журналу «Друг». Після звільнення з тюрми(він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижніварешту) І. Франко, що був до того «соціалістом по симпатії, як мужик»,включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини, стає на шлях активноїборотьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гнітув ній.
Разом з М. Павликом І. Франко починає видавати журнал«Громадський друг», у якому друкує свої вірші «Товаришам із тюрми», нарис«Патріотичні пориви», початок повісті «Boa constrictor». Коли ж поліціяконфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на«Дзвін». Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш «Каменярі» таоповідання «Моя стріча з Олексою». Четвертий — останній номер журналу вийшовпід назвою «Молот». В ньому закінчив І. Франко друкування повісті «Boaconstrictor», сатиричний вірш «Дума про Наума Безумовича», свою знаменитустаттю «Література, її завдання і найважніші ціхи». Він студіює праці К. Марксаі Ф. Енгельса, перекладає розділ «Капіталу» та розділи з «Анти-Дюрінга» длявидання їх окремими брошурами, пише передмови до цих брошур.
В кінці 1878 року І. Франко став редактором органудрукарів «Praca» і перетворює його на орган всіх робітників Львова. Він починаєвидавати «Дрібну бібліотеку», пише для віденського «Слов’янського альманаха»ряд новел, серед них «Муляра» для нової задуманої газети «Нова основа»,«Борислав сміється», працює над перекладами «Німеччина» Г. Гейне, «Фауст» Гете,«Каїн» Байрона і т. д., укладає «Катехізис економічного соціалізму…»
У березні 1880 року І. Франко виїжджає в Коломийськийповіт. В дорозі письменника вдруге заарештовують у зв’язку з судовим процесом,що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І.Франко у тюрмі, після чого його було відправлено у супроводі поліцая доНагуєвичів і ще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описав потімІ. Франко в оповіданні «На дні».
Повернувшись після таких «мадрівок» до Львова, І. Франкобере участь у робітничій газеті «Praca»,пише соціалістичну програму «Чого хоче Галицька робітницька громада». У газеті«Praca» латинськими буквами опублікував І. Франко свій знаменитий вірш «Гімн»(«Вічний революціонер»).
У 1881р. І. Франко видає польською мовою брошуру «Пропрацю. Книжечка для робітників». З цього ж року він починає видання журналу«Світ», у якому від номера до номера друкує повість «Борислав сміється»(повість так і не була закінчена в зв’язку із закриттям журналу), тут же друкуєсвою відому статтю «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка».
У журналі «Світ» І. Франко друкує ряд своїх революційнихпоезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин і низин». Після припинення виходужурналу «Світ» І. Франко змушений був заробляти на шматок хліба у «Ділі» та в«Зорі» — народовських органах. B цей період І. Франко публікує в журналі «Зоря»історичну повість «Захар Беркут», велику статтю «Іван Сергійович Тургенєв».
Мріючи про видання власного журналу, письменник двічівиїжджає до Києва (1885, 1886 pp.), щоб отримати від київської «Громади»матеріальну допомогу. Та київські ліберали обіцяні гроші віддали «Зорі», а неФранкові.
В 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана (теперсередня школа № 92) «у позиченому сурдуті» І. Франко обвінчався з курсисткоюОльгою Хорунжинською і повіз молоду дружину до Львова. Викинутий із «Зорі», безвсякого заробітку, автор мусить шукати для себе будь-якої роботи. 1887 рокуФранко стає співробітником прогресивної на той час польської газети «Кур’єрЛьвовський». Цього ж року виходить збірка «З вершин і низин».
Скрутне матеріальне становище письменника змушує йогопрацювати в народовській «Правді». В травні 1889p. він пориває з «Правдою» і увідкритому листі «Кому за цесаром» виступає проти націоналістичної замкненості«правдян».
В серпні 1889 року в Галичину приїхала група студентів зPociї. І. Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Австрійська владапобачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії іприєднати її до Росії. Заарештований разом з студентами, І. Франко зновупросидів у в’язниці десять тижнів і був випущений без суду.
У 1890 році разом з М. Павликом І.Франко видає двотижневик «Народ», що став органом заснованої цього року«Української радикальної партії». Тут письменник друкує такі відомі сатиричніоповідання, як «Свиня», «Як то згода дім будувала». В цьому ж році вийшлазбірка оповідань автора «В поті чола» з передмовою М. Драгоманова таавтобіографією І. Франка.
І. Франко організував у Львові«Наукову читальню», в якій виступав і сам з питань теорії наукового соціалізму,політекономії, історії революційної боротьби. Боротьбу І. Франко проводить і нанауковій ділянці. Він задумав написати докторську дисертацію, обравши собітемою політичну поезію Т. Г. Шевченка.
Львівський університет, в якому керував кафедроюукраїнської літератури О. Огоновський, не взяв написану І. Франком дисертаціюдо захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці, а коли йтам нічого певного не накреслюється, перебирається восени 1892 року у Відень, слухаєтам лекції відомого славіста проф. Ягича і пише свою докторську дисертацію«Варлаам і Йоасаф» — старохристиянський духовний роман і його літературнаісторія». В червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь докторафілософії.
1893 року І. Франко видає друге, доповнене, виданнязбірки «З вершин і низин».
1894 року, коли помер проф. О. Огоновський, І. Франкопробував посісти кафедру української літератури у Львівському університеті. Звеликим успіхом прочитав він пробну лекцію, але до кафедри його не булодопущено.
На останнє п’ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичнихзбірки І. Франка: «Зів’яле листя» (1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «Із днівжурби» (1900р.).
В цей період І. Франко починає видавати журнал «Житє іслово» (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). В ньому вміщує письменник своїпрозові і поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, ужурналі І. Франко опублікував свої повісті «Основи суспільності» та «Длядомашнього вогнища», драматичні твори «Учитель», «Сон князя Святослава» тасатиричні оповідання «Чиста раса», «Опозиція», переклади з сербської епічноїпоезії, переклад поеми М. Г. Чернишевського «Гімн діві неба» та інші. Журнал«Житє і слово» знайшов широкий відгук у тодішній пресі. На його появувідгукнулось і російське «Этнографическое обозрение». В цей же період галичанетричі висували хлопського сина до австрійського парламенту та галицького сейму(1895, 1897, 1898 pp.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій,видатного письменника обрано не було.
Свідченням високого авторитету письменника є святкування25-річного ювілею літературної діяльності І. Франка, влаштоване з ініціативипрогресивної молоді. На відзначення ювілею було видано збірник «Привіт д-руІвану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складаютьукраїнсько-руські письменники» (Львів, 1898р.) та «Спис творів Івана Франка заперше 25-ліття його літературної діяльності 1874 — 1898», зроблений М.Павликом. У збірнику взяли участь Л. Українка, Карпенко-Карий та інші. На другийдень після свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначався столітній ювілей І.П. Котляревського. Ювілей розпочався читанням «Великих роковин» І. Франка і бувніби продовженням ювілею його автора.
У ювілейний рік І. Франко видає збіркупоезій «Мій Ізмарагд». На цей же час припадає і написання ряду інших великихпоетичних творів І. Франка, зокрема поеми «Похорон» (1899р.).
В цей же період, за свідченням В. Бонч-Бруєвича, І.Франко зав’язує листування з російськими соціал-демократами, посилає свої творидля друкування в перекладах на російську мову в журнал «Жизнь», цікавитьсянелегальною марксистською літературою та нелегальними на той час творамиросійських письменників. В той же час відомо, що І. Франко шкодував за молоддю,що віддала своє життя боротьбі з царизмом, а не боротьбі за національневизволення України.
На початку 90-х років виходять збірка поезій «Із днівжурби» (1900р.), повість «Перехресні стежки» (1900р.) та інші.
З 1898 року у Львові починає виходити журнал«Літературно-науковий вісник». І. Франко стає одним з найактивнішихспівробітників журналу, фактично його робочим редактором і друкує тут своїлітературознавчі статті «Із секретів поетичної творчості», «Леся Українка» таінші.
На революцію 1905 року в Росії І. Франко відгукуєтьсясвоєю знаменитою поемою «Мойсей», віршами із збірки «Semper tiro» (згадаймо хочби вірш «Конкістадори»), закликаючи «на все підле й гидке бистрії стрілипускать» («Стріли», 1903р.).
В цей же час І. Франко пише статтю «Нова історіяросійської літератури», яка являє собою рецензію на книжку О. Брюкнера «Історіяросійської літератури». Він виступає також з своєю знаменитою статтею «Ідеї» і«ідеали» галицької москвофільської молодіжі», опублікованою в«Літературно-науковому віснику», в якій викриває реакційність галицькихмосквофілів.
B 1904 році, влітку, І. Франко викладає історіюукраїнської літератури на «Наукових курсах» у Львові (вісімнадцятигодинний«Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця XIX віку»), цьогож року пише статтю для російського словника Брокгауза і Єфрона «Южнорусскаялитература». Різке протистояння встановлюється між Франком та українськиминаціоналістами, особливо Грушевським.
В 1907 році І. Франко знову пробував посісти кафедру уЛьвівському університеті, але на свою заяву не одержав навіть відповіді.
Моральну підтримку знаходить письменник у громадськихколах Наддніпрянської України і Росії. В 1906 році Харківський університетприсудив йому почесний ступінь доктора російської словесності, представникиРосійської Академії наук підносили питання про обрання письменника членом цієїакадемії. М. М. Коцюбинський виступає в Чернігові з рефератом «Іван Франко», уякому називає письменника людиною могучого голосу і дзвінкого поетичного слова,реалістом у кращому розумінні цього слова.
В 1906 році виходить його збірка поезій «Semper tiro», в1907 році — повість «Великий шум», в 1910 році — «Нарис історіїукраїнсько-руської літератури до 1890p.». І. Франко пише і друкує статті про О.Герцена (1911р.), О. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка і т. д.
В 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліттялітературної діяльності письменника, готувалися до видання ювілейні збірники.Та перша імперіалістична війна обірвала їх видання (збірник «Привіт ІвановіФранкові в сорокаліття його письменницької праці 1874 — 1916 pp.» вийшов уЛьвові 1916p.).
Здоров’я письменника все гіршало. Він виїжджав налікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше,знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна «Борис Годунов»І. Франко написав 1914р., цього ж року написав статтю «Тарас Шевченко» та поеми«Євшан-зілля», «Кончакова слава» і чимало поезій.
За весь час своєї діяльності І. Франко видав сім збірокпоезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури.Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичнійпресі або ж залишилися в рукописах.
У 1915 році здоров’я письменника різко погіршало. Весною1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просивпередати Науковому Товариству імені Т. Г. Шевченка. 28 травня 1916 року ІванЯкович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 року труназ тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише черездесять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок умогилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був спорудженийпам’ятник: висічену на камені фігуру робітника-каменяра.
1964 року перед фронтоном Львівського університету іменіІвана Франка поставлено йому пам’ятник.