Управління енергетичною безпекою: концептуальні засади В.І. Перебийніс, доктор економічних наук, професор (Полтавська державна аграрна академія) 1. Енергетична безпека В умовах переходу до ринку, перманентної економічної кризи аграрні підприємства України зустрілися з новою для них проблемою енергетичної безпеки, її оцінки та управління нею. Актуальність проблеми енергетичної безпеки викликана зростаючою роллю
зовнішнього середовища у функціонуванні підприємства, кардинальною зміною ролі держави при переході до ринкових форм господарювання. Безпека – це стан, за якого не загрожує небезпека нікому і нічому. Поняття “безпека”, яке раніше використовувалося тільки у військовій сфері і стосувалося державної безпеки, в останні роки поширилося на економічні проблеми і, зокрема, енергозабезпечення народногосподарських об’єктів та населення [1].
Енергетична безпека є універсальною категорією, що характеризує рівень захищеності різних суб’єктів економічних відносин на різних рівнях: національному (державному), регіональному, на рівні підприємства чи конкретної людини. Енергетична безпека як багатоаспектне поняття може розглядатися на: – макрорівні (як елемент економічної безпеки держави); – регіональному рівні (як елемент економічної безпеки адміністративних утворень, підприємств та населення); – мікрорівні (як елемент економічної безпеки підприємства та конкретного
населеного пункту). Конфлікти в енергетичній сфері – це конфлікти: а) між країнами за території, що містять поклади енергоресурсів; б) між енерговиробляючими (енергопостачальними) компаніями за доступ до вигідних родовищ енергоресурсів; в) між енерговиробляючими і енергопостачальними та енергоспоживаючими підприємствами стосовно цін (тарифів) на енергоресурси; г) між підприємствами, що зайняті добуванням, переробкою, транспортуванням
і використанням енергоресурсів та державою стосовно відрахувань у бюджет, екологічної безпеки тощо. Система енергетичної безпеки держави як складова національної безпеки має бути спрямована на захист інтересів суспільства і держави, задоволення потреб громадян в гідних умовах життєдіяльності шляхом створення самодостатньо соціально орієнтованої ринкової економіки. Національні інтереси у сфері енергетичної безпеки – це прагнення суспільства досягти стану забезпечення
власних потреб в енергоресурсах, які б дозволяли нормально існувати і розвиватися. Можна виділити чотири рівні інтересів у сфері енергетичної безпеки: 1) інтереси суспільства і держави полягають у забезпеченні нормального функціонування владних інституцій, дотримання законності і правопорядку, інтересів
і потреб громадян; 2) регіональні інтереси та інтереси територіальних громад полягають у надходженні частини прибутків у вигляді податків від ефективної діяльності підприємств, що можуть бути використані для розвитку територій та мешканців; 3) інтереси господарських суб’єктів (підприємств) – це економічні інтереси, що проявляються у забезпеченні виробничої діяльності таким важливим видом ресурсу як енергетичну, і задовольняє потреби працівників і власників підприємства;
4) інтереси людини полягають у забезпеченні їх права на працю на підприємствах, що використовують енергоресурси, комунально-побутові та культурні послуги тощо, що надаються відповідними енергоспоживачами організаціями. Рівень енергетичної безпеки держави має визначатися через систему індикаторів (граничних показників), дотримання забезпечує здатність основних галузей народного господарства зберігати та відносно швидко набувати критичного рівня забезпечення потреб держави
і населення за умов припинення імпорту енергоресурсів або дестабілізації систем енергозабезпечення в країні. 2. Регіональна енергетична безпека Регіональна енергетична безпека (в контексті регіонів держави) – це стан захищеності регіону від потенційних загроз внаслідок обмеження енергоспоживчання в регіоні, його установленого соціально-економічного розвитку який забезпечується органами державної влади та місцевого самоврядування за допомогою відповідних організаційно-правових механізмів.
В умовах енергетичної та економічної кризи в Україні енергетична безпека регіону набуває особливого значення, адже рівень забезпечення енергоресурсами впливає не лише на економічне життя населення регіону, умови його життя, але й на психологічний стан мешканців регіонів, політичну ситуацію тощо. Значну роль у забезпеченні регіональної енергетичної безпеки відіграє стан взаємин між центром та регіонами, який значною мірою визначається розподілом повноважень між ними, зокрема, у сфері формування державного
та місцевого бюджетів. Адже від наповненості місцевих бюджетів суттєво залежить забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів, окремих його територіальних громад. В умовах проведення адміністративної реформи в Україні, при обговоренні питання щодо змін в адміністративно-територіального устрої держави, доцільно брати до уваги і той момент, як при цьому буде забезпечуватися енергетична безпека тих чи
інших регіонів. Важливо підвищити координацію діяльності відповідних центральних органів виконавчої влади, діяльність яких пов’язана з дотриманням енергетичної безпеки держави (Міненерго, Мінфін, Мінекономіки, Держкоменергозабезпечення, галузеві міністерства і відомства) з обласними державними адміністраціями та відповідними їх управліннями і відділами,і в межіх їх компетенції здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення
регіональної енергетичної безпеки. 3. Енергетична безпека підприємства: основні поняття Аграрне підприємство – це динамічна система, що розвивається і вимагає забезпечення стабільності та збалансованості функціонування його основних систем, зокрема, операційної. Енергетична безпека як один з видів ресурсної безпеки є важливою складовою економічної безпеки підприємства, що значною мірою обумовлює рівень ефективності
його функціонування. Під енергетичною безпекою підприємства, його виробничих підрозділів і галузей виробництва доцільно вважати захищеність виробничих об’єктів від зовнішніх і внутрішніх чинників, що порушують нормальне функціонування систем енергозабезпечення, ставлять під загрозу ефективну роботу виробничих систем та систем життєзабезпечення. Енергетична безпека підприємства – це сукупність умов
і чинників, які забезпечують стабільність функціонування операційної системи підприємства. Енергетична безпека підприємства – це стан захищеності економічних інтересів підприємства від зовнішніх і внутрішніх загроз, пов’язаних з нестачею (вимушеними перевагами) енергопостачання, які мають динамічний характер. Енергетична безпека підприємства – це захищеність його виробничо-збутової діяльності від загроз зовнішнього
і внутрішнього середовища, здатність адаптуватися до змін, що не позначається негативно на його діяльність. Можна визначити щонайменше три рівні енергетичної безпеки підприємства: – мінімальний (підтримуючий) рівень, коли стан енергетичної безпеки підприємства має нестійкий характер внаслідок неритмічного забезпечення енергоресурсами неритмічного функціонування операційної системи з цієї та інших причин; – достатній рівень, коли стан енергетичної безпеки підприємства має відносно стійкий характер
внаслідок вцілому нормативного забезпечення підприємства енергоресурсами та в основному ритмічного функціонування операційної системи; – високий рівень управління енергетичною безпекою підприємства здійснюється з мінімально необхідними витратами ресурсів. Енергетичну безпеку підприємства можна розглядати як в короткотерміновому періоді (забезпечення стабільного функціонування підприємства впродовж відносно нетривалого часу, наприклад, року), так і в довготерміновому періоді (забезпечення динамічного розвитку підприємства у відносно
тривалому періоді, наприклад, на 5-10 років). 4. Ризики в сфері енергозабезпечення Ризик – це поняття ймовірне, він може бути підрахований. Часто ризики обумовлені недостатнім інформаційним забезпеченням. Ризики притаманні функціонуванню будь-якого підприємства і, зокрема, його операційної системи. В основі наявності ризиків знаходиться обмеженість ресурсів, зокрема,
енергетичних. Ризики енергозабезпечення пов’язані з несприятливими наслідками, викликаними функціонуванням підсистеми енергозабезпечення підприємства в умовах невизначеності. Невизначеність означає відсутність однозначності. Виділяють два типи невизначеності: – по-перше, це істина, що зумовлена внутрішніми властивостями об’єкта дослідження; – по-друге, це відсутність (недостатність)
інформації про властивості об’єкта дослідження. Категорія “невизначеність” пов’язана з категорією “випадковість”, тобто невизначеність у багатьох випадках важко спрогнозувати. Факторами ризиків енергозабезпечення доцільно вважати зміну вхідного потоку енергоресурсів, яка не піддається точному підрахунку, а може бути лише спрогнозована з певною точністю. Об’єктивність ризиків енергозабезпечення обумовлена непевністю зовнішнього та внутрішнього середовища,
їх факторів, які взаємодіють між собою. Суб’єктивна сторона наявності ризиків енергозабезпечення обумовлена наявністю перш за все людського фактора, зокрема, професійними якостями менеджерів, які приймають рішення щодо функціонування виробничого процесу, постачання енергоресурсів тощо. Тому ризики в енергозабезпеченні слід сприймати як об’єктивне явище виробничого процесу, їх слід враховувати і аналізувати, виявляти чинники, які впливають на величину ризиків.
За мірою впливу на функціонування операційних систем підприємства ризики можна класифікувати як: – допустимі ризики, що означають загрозу нормальному функціонуванню операційної системи і обумовлюють можливість зменшення випуску запланованої кількості продукції (послуг) та відповідного прибутку; – критичний ризик, який загрожує зупинці більшості виробничих процесів, неотриманню продукції (послуг) і повної витрати виручки від її реалізації; – катастрофічний ризик, який загрожує припиненням
діяльності підприємства та наступному його банкрутству. 5. Вплив чинників зовнішнього і внутрішнього середовища Енергетична безпека підприємства пов’язана з тим, наскільки його операційна система, зокрема, підсистема забезпечення може протистояти *** впливу змін зовнішнього та внутрішнього середовища. Фактори зовнішнього середовища організації, що визначають рівень ризику енергозабезпечення, можна поділити
на фактори прямої дії, які безпосередньо визначають рівень ризику, та фактори непрямої дії, які опосередковано впливають на стан ризику. До факторів прямої дії (впливу) належать: – законодавство, яке регулює господарську діяльність постачальників та споживачів енергоресурсів (насамперед, податкова система); – стан конкуренції між енергопостачальниками, що впливає на рівень цін на ринках енергоресурсів; – стан взаємин між постачальниками та споживачами енергоресурсів; – ефективність діяльності органів державної влади, зокрема, правоохоронних
органів, щодо недопущення несанкціонованих дій місцевої влади (корупція), кримінальних угрупувань (рекет). До факторів непрямої (опосередкованої) дії належать: – міжнародна обстановка, зміни якої впливають на економічну діяльність і зокрема, курс валют; – надзвичайні події у світі і державі (стихійне лихо тощо); – економічний стан в державі і, зокрема, нафтопереробній галузі, електроенергетиці та аграрному секторі.
Негативний вплив (дії) зовнішнього середовища має об’єктивний характер: – стан кон’юктури ринків енергоресрусів та аграрної продукції; – форс-мажорні обставини. Фактори зовнішнього середовища, що визначають рівень ризиків в енергозабезпеченні: – деформація структури економіки країн, зокрема, її тінізація; – недосконала система оподаткування. До зовнішніх чинників, що визначають ризики в енергозабезпеченні, відносять: –
інфляцію; – ризик країни; – політичні процеси. Внутрішні чинники, що впливають на ризики в енергозабезпеченні: – обсяг обігових коштів; – розмір дебіторської заборгованості; – рівень менеджменту. Фактори внутрішнього середовища, що визначають рівень ризиків в енергозабезпеченні: – значна міра *** основних виробничих фондів. Негативний вплив (дії) внутрішнього середовища має суб’єктивний характер: – неефективна робота персоналу підприємства. 6. Негативні наслідки нестабільного енергозабезпечення
Можна виділити три рівні стабільності функціонування операційної системи підприємства: а) значна нестабільність, коли операційна система функціонує час від часу в зв’язку з нестачею енергоресурсів (внаслідок відсутності коштів на їх придбання, система виходу з ладу окремих елементів енергосистеми тощо); б) неповна стабільність, коли функціонування операційної системи в окремих випадках частково порушується але внаслідок оперативного втручання (надходження енергоресурсів, реманенту енергосистеми) продовжує функціонувати; в) динамічна
стабільність, коли функціонування операційної системи забезпечується ефективним управлінням енергетичною безпекою. Наслідки виходу з ладу підсистеми енергозабезпечення – це сукупність змін економічних, екологічних, соціальних показників, викликаних порушенням нормального функціонування операційної системи. Наслідки виходу з ладу підсистеми енергозабезпечення розділяють на два види: – економічні наслідки, що піддаються вартісній оцінці; – інші (екологічні, соціальні тощо) наслідки, що не піддаються вартісній
оцінці і вимірюються в інших (невартісних) одиницях. Відсутність можливості оцінювати усі наслідки порушенням енергозабезпечення ускладнює загальну оцінку витрат, їх аналіз та вибір пріоритетів при реалізації заходів щодо підвищення рівня енергетичної безпеки. Всі витрати, пов’язані з виходом з ладу (погіршенням роботи) енергетичної підсистеми підприємства можна розділити на: 1) витрати, спрямовані на попередження наслідків виходу з ладу енергопідсистеми, вірогідність
яких буде в майбутньому (витрати на збільшення запасів нафтопродуктів, резервування електрогенеруючих потужностей тощо); 2) втрати, спрямовані виходом з ладу енергетичної підсистеми (псування виробленої продукції, недодержанням урожаю, продукції тваринництва); 3) витрати на усунення або зменшення шкоди, спричиненої виходом з ладу енергопідсистем (витрати на відновлення продуктивності поголів’я тощо). Перерви в енергопостачанні обумовлюють зниження ефективності
використання всіх виробничих ресурсів – трудових ресурсів виробничих площ, матеріальних ресурсів. 7. Система управління енергетичною безпекою підприємства Управління енергетичною безпекою доцільно розглядати як складову енергетичного менеджменту та операційного менеджменту. Як складова менеджменту управління енергетичною безпекою фокусує свою увагу на функціонуванні операційної системи в умовах невизначеності і ризиків у забезпеченні процесу виробництва продукції (послуг)
енергоресурсами. Як складова енергетичного менеджменту енергетичною безпекою зосереджує свою увагу на функціонуванні підсистем забезпечення підприємства енергоресурсами та їх ефективному використанні. Енергетична безпека підприємства формується апаратом управління (адміністрацією) шляхом розробки та реалізації відповідної системи заходів, внаслідок цього забезпечується стабільна і ефективна виробничо-збутова діяльність. Концептуальні підходи до управління енергетичною безпекою
полягають в наступному: а) прогнозуванні результатів функціонування операційною системою підприємства в умовах невизначеності і ризиків енергозабезпечення; б) оцінці; в) аналізі чинників, що зумовлюють ситуації підвищеного ризику в енергозабезпеченні; г) розробці системи заходів щодо запобігання (недопущення) та зменшення втрат від неврахування (непопередження) факторів ризику. д) формування ризикостійкості енергопідсистеми, яка б дозволила нейтралізувати чи компенсувати негативні результати.
Формування системи управління енергетичною безпекою підприємства має включати неявність: – системи показників енергетичної безпеки підприємства; – посівний моніторинг та оцінка рівня енергетичної безпеки підприємства; – з’ясування і класифікація умов, чинників та загроз економічній безпеці; – визначення суб’єкта управління цим процесом, його функцій, повноважень, відповідальності тощо; – опрацювання алгоритму впливу суб’єкта управління на об’єкт управління. Важливою складовою управління енергетичною безпекою
підприємства є стратегічне планування енергетичної безпеки. Стратегічний план енергетичної безпеки включає основні перспективні заходи щодо удосконалення постачання та використання енергоресурсів. Кожному підприємству доцільно мати детально опрацьований оперативний план забезпечення енергетичної безпеки, який розробляється на підприємстві стратегічного плану і час від часу переглядатися, адекватно враховуючи зміни зовнішнього та внутрішнього середовища.
Ефективне управління енергетичною безпекою підприємства спрямоване на забезпечення: – фінансової стабілізації підприємства; – конкурентоспроможності продукції (високої якості та низької собівартості); – нормативного функціонування операційної системи, її підсистем, зокрема, підсистеми енергозабезпечення; – стабільності кадрового складу, високої його кваліфікації та мотивації; – екологічності виробництва. Енергетична безпека підприємства з організаційно-правового погляду включає систему захисту виробничого
персоналу, енергетичних систем, машин і обладнання, запасів енергоресурсів, а також систем транспортування (передачі) енергоресурсів. Зазначена система захисту потенціалу підприємства має бути компетентною і включати: – законодавчий захист пов’язаний із забезпеченням недоторканості особи, правового захисту власності в т.ч. й інтелектуальної, компетентної інформації тощо; – організаційно-технічний захист, що здійснює службу безпеки підприємства з відповідним технічним забезпеченням.
8. Управління ризиками в сфері енергозабезпечення Управління ризиком енергозабезпечення – це сукупність дій, спрямованих на: – встановлення джерел, факторів і видів ризиків (їх ідентифікацію); – якісну і кількісну оцінку величини ризику; – адаптацію до ризиків (зменшення його рівня і запобігання втрат); – контроль ризиків. Управління ризиками енергозабезпечення полягає в наступному: –
ідентифікація (визначення) ризику; – оцінка величини ризику; – прогнозування наслідків ризику; – страхування ризику. Доцільно здійснювати якісну і кількісну оцінку ризиків енергозабезпечення. Якісна оцінка ризиків енергозабезпечення передбачає з’ясування джерел виникнення ризиків та невизначеності. Кількісна оцінка ризиків енергозабезпечення передбачає визначення можливості виникнення ризиків, їх частоти, економічну оцінку можливих збитків (недоотримання продукції чи послуг, прибутків, моральні
збитки тощо). Оцінку ризиків функціонування підсистеми енергозабезпечення можна здійснити шляхом визначення коефіцієнта : де – вірогідний розміру недодержаної продукції чи послуг (прибутку) від погіршення роботи операційної системи внаслідок збоїв в роботі енергетичної підсистеми; – Планові обсяги виробництва продукції чи послуг (прибутку від їх реалізації) операційною системою. Для запобігання ризиків у підсистемі енергозабезпечення доцільно
забезпечити: – формування системи прийняття рішень, які враховують неповну визначеність результату в операційній системі; – здійснення вибору між альтернативними рішеннями з різною мірою ризику щодо енергозабезпечення; – об’єктивну оцінку невизначеності зовнішнього і внутрішнього середовища організації та ризиків, енергозабезпечення їх впливу на рівень функціонування операційної системи. До особливостей прийняття управлінських рішень в умовах ризику енергозабезпечення належить: – прийняття
рішень в ситуаціях вибору (альтернативи); – невизначеністю конкретного результату, що буде одержаний внаслідок прийнятого рішення, оскільки з можливих результатів одні будуть ефективними, а інші – неефективними (навіть небезпечними для функціонування операційної системи); – збільшенням рівня ризику щодо енергозабезпечення при прийнятті рішень, що передбачають вищу енерговіддачу (прибуток). До рішень, що приймаються з урахуванням ризиків енергозабезпечення, відносяться: – рішення, що приймаються
за умов визначеності зовнішнього та внутрішнього середовища організації. За цих умов результати прийнятих рішень можуть бути спрогнозовані; – рішення, що приймаються за умов часткової невизначеності та ризику з вірогідністю в межах від 0 до 1. При цьому результат функціонування підсистеми енергозабезпечення та операційної системи вцілому може бути визначена частково; – рішення, які приймаються в умовах повної невизначеності внаслідок, зокрема,
відсутності чи недостовірності інформації. За таких умов відсутня можливість об’єктивної оцінки вірогідності майбутніх результатів функціонування операційної системи. Правила прийняття рішень в умовах ризику енергозабезпечення: – ризикувати з урахуванням обсягів власного капіталу, яким можна страхувати потенційні збитки від недобору продукції внаслідок неритмічної роботи енергосистеми; – прогнозувати наслідки ризику; – рішення щодо функціонування операційної системи в умовах
підвищеного ризику енергозабезпечення приймати з урахуванням розгляду альтернативних варіантів; – прагнути не ризикувати за умови, коли потенційні вимоги значно менші за потенційні витрати. Методи (шляхи) запобігання (зменшення витрат) ризиків: 1) при великій величині ризиків енергопостачання – диверсифікація операційної системи (виробництва) та користування послугами страхової організації; 2) при середній величині ризиків енергопостачання –
диверсифікація підсистеми енергозабезпечення, користування як власними коштами, так і показами; 3) при незначних ризиках – резервування підсистемами енергозабезпечення, використання власних коштів підприємства. Методи управління ризиками енергозабезпечення: 1) уникнення ризику (уникнення стосунків підприємствам постачальникам енергоресурсів з невисокою репутацією; відмова від використання систем енергозабезпечення з низькою надійністю);
2) страхування ризиків (страхування відповідальності, предметом якого є можливі зобов’язання страхувальника щодо відшкодування збитків третім особам; страхування підприємницьких ризиків, де об’єктом є ризик неотримання прибутку або зазнавання збитків внаслідок перерв у роботі операційної системи; хеджування як форма страхування ціни та прибутку у ф’югерсних угодах тощо); 3) локалізація ризиків (створення спеціальних підрозділів, що спеціалізуються на розробці
і реалізації високоризикових інноваційних енергоощадних проектів або венчурних підприємств аналогічного типу); 4) дисипація ризиків (диверсифікація джерел енергопостачання, видів виробничої діяльності (операційних систем), розподіл ризику в часі тощо); 5) компенсація ризиків (резервування енергосистем, стратегічна планування і прогнозування стану зовнішнього середовища тощо); 6) хімітування ризиків (збільшення запасів енергоресурсів на підприємстві тощо).
9. Методи підвищення надійності Інновації в енергопостачанні – це процес реалізації нової ідеї, спрямованої на впровадження у виробництво результатів наукових досліджень у сфері енергопостачання, спрямованих на підвищення енергетичної ефективності одержання енергетичного ефекту і зменшення енергоємності виробництва продукції (послуги). Інноваційні проекти у сфері енергозаощадження характеризуються: – досить високою мірою ринку як при
розробці, так і реалізації інноваційного енергоощадного проекту, що зумовлюється динамікою зовнішнього і внутрішнього середовища організації; – складнощами у визначенні вірогідності наслідків ризиків, обумовлених високою мірою невизначеності внаслідок нестачі об’єктивної інформації, що утруднює можливість прогнозування величини ефекту від його впровадження; – наявністю бар’єрів комунікації при взаємодії значної кількості учасників розробки
і реалізації, інтереси яких можуть не співпадати, що може зумовлювати збільшення затрат часу і коштів. Важливим методом підвищення надійності системи енергозабезпечення є резервування, що передбачає застосування додаткової кількості елементів та зв’язків енергосистеми порівняно з мінімально необхідними для нормативного виконання функцій енергозабезпечення у звичайних (пересічних) виробничих умовах. Основними елементами енергосистеми
є елементи мінімізованої структури енергосистеми, що забезпечують її працездатність. Резервні елементи енергосистеми – це елементи, які використовуються для забезпечення працездатності енергосистеми у випадку виходу з ладу основних елементів. Резервування енергосистеми класифікується за рядом ознак: 1) рівень резервування. Виділяють загальне резервування, при якому резерв передбачається на випадак
відмови енергосистеми вцілому; поелементне резервування, при якому резервуються окремі елементи енергосистеми; змішане резервування, яке поєднує загальне та поелементне резервування; 2) кратністю резервування, що характеризує відношення кількості резервних елементів до кількості основних елементів енергосистеми. Виділяють однократне (дублювальне) та багатократне резервування; 3) стан резервних елементів енергосистеми до часу
їх включення у роботу. Виділяють навантажений резерв, при якому резервні елементи навантажені так, як і основні елементи; полегшений резерв, коли резервні елементи навантажені менше, ніж основні; навантажений резерв, коли резервні елементи не включені до роботи; 4) можливість спільної роботи основних і резервних елементів із загальним навантаженням (визначається здатністю елементів, що одночасно підключених до навантаження,
не викликати виходу з ладу резервованої енергосистеми); 5) спосіб з’єднання основних і резервних елементів у складі резервованої енергосистеми. Виділяють постійний спосіб з’єднання усіх елементів, коли вони підключені до загального завантаження протягом цього часу роботи енергосистеми, напівпостійне з’єднання, коли з’єднаними із загальним навантаженням залишаються лише працездатні елементи, а елемент, що вийшов з ладу, виключається;
напівзаміщення, коли на початку роботи з’єднують із загальним навантаженням лише працездатність основні елементи, а при відмові одного з них підключається резервний елемент, але основний елемент, що відмовив, відключається вручну автоматично або за допомогою відповідного пристрою. 10. Методика визначення резерву пального для транспортних засобів Внаслідок сезонності аграрного виробництва витрати пального транспортними засобами досягають максимуму
в період заготівлі кормів, збирання врожаю та його транспортування до споживачів (червень-жовтень) і зменшуються в зимові періоди. Коефіцієнт нерівномірності споживання пального автомобільними та тракторними транспортними засобами може визначатися за опрацьованою нами формулою: де Кнij – коефіцієнт нерівномірності споживання автомобільним і тракторним транспортом і-го виду пального j-ї марки;
Qmaxij, Qсерij, Qminij – відповідно максимальне помісячне, середньорічне та мінімальне помісячне використання і-го виду пального j-ї марки. Склад пального повинен мати необхідну кількість резервуарів, що забезпечує не тільки щоденну заправку транспортних засобів, але й наявність певного резерву. Обсяги резерву (Qрез) залежать від наступних чинників: – транспортних можливостей господарства щодо завезення необхідної кількості пального, яке визначається наявністю спеціальних автоцистерн, продуктивністю
та часом їх використання (Р); – віддалі від основної нафтобази чи залізничної станції, куди надходить пальне (l); – стану шляхової мережі, наприклад, наявністю ґрунтових доріг, по яких при несприятливих погодно-кліматичних умовах рух транспорту обмежений (Ш); – витрати пального в найбільш напружений період – місяць, тиждень (Qmax); – перехідних запасів пального (Qпер); – економічних можливостей підприємства – наявності оборотних коштів для закупівлі пального чи
відповідних угод з контрагентами на постачання пального під продукцію майбутнього урожаю тощо (Ф); – сезонного коливання цін на пальне (Кс); – форс-мажорних обставин, пов’язаних з коливанням цін на нафту та нафтопродукти – міжнародна обстановка, зміни законодавства, політичні чинники тощо (Сф): Qрез = ƒ(Qmax, Qпер, Р, l, Ш, Ф, Кс, Сф) Резерв (страховий запас) пального для транспортних засобів (при щоденній перевірці залишків пального
та щоденному підвезенні необхідної кількості пального) може бути визначений за методикою [65, с. 87-91], удосконаленою нами: Рij = 3σqij де Рij – резерв і-го виду пального j-ї марки; 3σqij – середньоквадратичне відхилення щоденної витрати і-го виду пального j-ї марки від середньої величини. Показник 3σqij може бути приблизно визначений за формулою:
3σqij = Qmaxij – Qсерij , 3 де Qmaxij, Qсерij – відповідно максимальна щоденна та середньоденна витрата пального і-го виду j-ї марки. Максимальна щоденна витрата транспортними засобами пального і-го виду j-ї марки може бути підрахована за запропонованою нами формулою: де nijk – кількість транспортних засобів k-ої моделі, що використовують пальне і-го виду j-ї марки; lijk – середньоденний пробіг транспортного засобу k-ої моделі, що використовують пальне
і-го виду j-ї марки; Qwijk – середня норма витрати пального і-го виду j-ї марки транспортним засобом k-ої моделі на 100 км пробігу (для автомобілів, що використовують транспортну роботу, яка вимірюється в ткм, крім лінійної витрати пального встановлюється додаткова витрата на кожні 100 ткм – для карбюраторних двигунів 2,0 л, для дизельних – 1,3 л). Аналіз руху пального в підприємствах АПК Полтавської області свідчить, що в останні роки запаси пального
були різними і значним чином залежали від фінансової спроможності підприємства. Досвід передових господарств з відповідними транспортними та фінансовими можливостями стосовно забезпечення пального свідчить про доцільність мати запас пального на 3-7 днів. Зменшення запасів пального нижче певного рівня свідчить про критичний стан енергетичної безпеки транспортно-логістичної системи. Нами [153] встановлено, що зниження енергоємності транспортних процесів може бути
забезпечено, по-перше, за рахунок впровадження менш енергоємних технологій сільськогосподарського виробництва і підвищення транспортабельності вантажів (наприклад, шляхом пресування, брикетування, подрібнення і зневоднення окремих видів грубих і соковитих кормів, зниження забрудненості коренеплодів тощо). По-друге, це мета може бути досягнута за рахунок скорочення відстані перевезень вантажів шляхом раціонального розміщення вантажоутворюючих і вантажоотримуючих об’єктів (удосконалення структури посівів, впровадження,
прифермських кормових сівозмін, дотримання економічно доцільних розмірів сільськогосподарських підприємств та їх структурних підрозділів, раціонального розміщення ферм, кормосховищ, польових станів тракторних бригад по відношенню до земельних угідь). Однією з особливостей використання транспортних засобів в умовах сільськогосподарського виробництва є велике різноманіття вантажів, які відрізняються своїми фізико-механічними властивостями та багаторазові перевалки вантажів, що викликають додаткові енерговитрати
на вантажно-розвантажувальні роботи. Так, коефіцієнт повторності перевезення, що характеризує кратність перевалок, становить від 1,2 до 2,4. Багато вантажів при малій вазі має велику об’ємну масу (зелена маса, трава, солома, сіно тощо). Внаслідок цього неповністю використовується вантажопідйомність транспортних засобів, знижується їх продуктивність, підвищується енергоємність транспортування. Важливою вимогою є відповідність транспортних засобів фізико-механічним властивостям вантажів.
Це викликає необхідність мати спеціалізовані транспортні засоби. Через більшу пристосованість причепів для перевезення вантажів III і IV класів тут доцільно застосовувати тракторний транспорт. Адже ряд моделей тракторних причепів пристосовані для перевезення вантажів з низькою об’ємною масою. Внаслідок відсутності вантажної платформи безпосередньо на тракторі як мобільному енергетичному засобі
він може працювати на перевезенні вантажів з перезчіпанням причепів при навантаженні і розвантаженні, що в окремих випадках дозволяє суттєво скоротити витрати часу на виконання цих операцій. Однак тракторний транспорт енерговитратнішний, ніж автомобільний. Одна з вимог сільськогосподарського виробництва до транспорту – це мінімізація втрат вантажів, збереження необхідної їх якості під час навантажування, транспортних
і розвантажувальних операцій, що сприяє заощадженню нафтопродуктів. Втрати вантажів, пов’язані з транспортуванням, поділяються на прямі і побічні. Прямі втрати викликаються висипанням, видуванням з кузова чи причепа, а також пошкодження під час руху. Побічні втрати обумовлені запізненням з вивезенням вантажів внаслідок несвоєчасної подачі транспортних засобів під навантаження. Важливо також, щоб продукція, яка навантажується або перевозиться,
не забруднювалась, а її форма – не змінювалась. Транспортування в аграрному секторі характеризуються різними шляховими умовами. Транспортні засоби в сільській місцевості рухаються в основному польовими шляхами і в польових умовах, часто в умовах бездоріжжя (особливо в зимовий та осінньо-зимовий період), зокрема, коли рух автотранспорту ґрунтовими шляхами і полем утруднений, а часом навіть неможливий. В таких умовах не використовується основна перевага автомобіля
– його висока швидкість на прямій передачі. Покращення стану шляхового покриття сприяє підвищенню якості транспортного обслуговування сільського господарства. Для рівня витрат пального при транспортному обслуговуванні збиральних машин має важливе значення стан не тільки шляхів, але і виїздів на них з полів, зокрема, відсутність борозн та інших нерівностей на полях, де збирають урожай. Сьогодні в
АПК склалася така ситуація, коли аграрні та переробні підприємства, яким гостро необхідні кошти, не здатні не тільки зацікавити потенційних інвесторів, але й забезпечити ефективне (хоча й невеликих за обсягами) використання власних і позичкових коштів. Ця проблема, на наш погляд, може бути вирішена лише за рахунок удосконалення методів обґрунтування залучення інвестицій та оцінки їх ефективності. Для коректної оцінки
інвестиційного проекту необхідно здійснити аналіз реальних інвестицій, що реалізуються на конкретному об’єкті, змінних в часовому аспекті, ризикованих, одноцільового призначення, не пов’язаних з іншими інвестиційними можливостями підприємства. Відповідальним етапом у процесі аналізу інвестиційних проектів є розрахунок норми дисконту, оскільки від цього показника залежить результат оцінки економічної ефек¬тивності.
З метою зменшення ймовірності необґрунтованості проекту запро¬понована методика розрахунку величини дисконту залежно від типів ризиків та їх причин. На наш погляд [105] інтегральний енергетичний ефект інвестицій в рухомий склад (авто¬мобілі, причепи, інші транспортні засоби), шляхи та шляхову інфраструктуру може бути оцінена обсягами пального, що будуть зекономлені після ре¬алізації інвестиційного проекту, а питомий енергетичний ефект може бути поданий
кількістю заощадженого пального в розрахунку на 1000 грн. (1 млн. руб.) зазначених інвестицій. Література 1. Перебийнс В.І. Проблеми енергетичної безпеки у контексті енергетичного менеджменту// Матеріали міжнародної науково-практ. конф. “Теоретичні і практичні засади формування системи менеджменту та регіональному рівні”. – Полтава: “Фірма “Техсервіс”, 2001. – С.37-42. 2. Перебийніс
В.І. Операційні системи аграрного підприємства// Науковий вісник Національного аграрного ун-ту. – К 2001. – Вип. 43. – С.87-89. Рассмотрены особенности функционирования операционной системы предприятия при наличии рисков в подсистеме энергообеспечения. Изложены подходы к формированию системы управления энергетической безопасностью предприятия. Peculiarities of the enterprise operational system functioning in the presence of risks
in the subsystem of power providing are considered. Approaches to forming of power security management system are stated.