Поняття, види та принципи страхування

1.Сутність та функції страх в МЕД
Страхування – це вид д., спрямованої навідшкодування збитків, що потерпіла фіз… ос., або юр.ос., за допомогоюрозподілу цих збитків між багатьма особами з метою підвищення стійкості окремоїлюдини, людського суспільства в цілому.
1 тис.до н.е.виникло особисте страхув-страхув. найманих солдат
Срахові тов-вавиникають в стар.Римі,
3 тис.до н.е. –Месопотамія — виникає каса торговців взаємодопомогив наслідок збитків,
С. в реальномувиді виникло в 10 ст., розквіт-в 13ст.- розвиток мореплавства в Італії –базувалося на договорі Будмері-стр.навпаки-виплачув. Споч. Сума відшкодув., апотім, якщо не було страх.випадку, сума поверталася.
17 ст.- центрморського страхування Лондон, таверня Ллойда- прообраз страх комп.
17ст.- виникаєстрахув від пожежі.
Страховик – організація, яка бере насебе забовязання відшкодувати збиток.
Страхувальник – особа, яка страхується.
Страх.подія – те, що перераховановдоговорі.
Страх. Випадок – настала подія.
Ф-ції С:
забезпеченняпроцесу безперервного відтворення
інвестиційна
звільненнядержави від дод. фін. Витрат пов’язаних із соціальними забезпеченням громадян
забезпеченняматеріального благополуччя громадян
прийняття на себеризика
формуваннястрах.фонду
заощадженнякоштів
2.Принципи страхування
 
1)принципсвободи вибору страховиком страхувальника і навпаки, але існують і обмеження;
2) страховогоризику – не все ризики приймаються на страхування лише ймовірні події. Неприймаються спекулятивні ризики (ігральні, біржові);
3) страховогоінтересу – страхова угода укладається, коли є інтерес однієї із сторін;
4) максимальної чесності– страхувальник повинен бути абсолютно чесним щодо реального стану об’єктуперед страховиком;
5) відшкодуванняв рамках реально нанесеного збитку;
6) принципфраншизи – визначена договором частина збитку, що не підлягає відшкодуванню збоку страхової компанії, встановлюється у відсотку від страхової суми або увизначеній сумі;
7) принципсуброгації – передача страхувальником страховику права на стягнення компенсаціїз третіх осіб, винуватців збитку в рамках страхової суми;
8) принципконтрибуції – право страховика звернутись до інших страховиків, які по проданимполісам несуть відповідальність перед одним і тим же страхувальником за одні іті самі об’єкти з пропозицією розділити витрати по понесеним збиткам;
9)співстрахуванняі перестрахування – страхові компанії перестраховують своювідповідальність;
10)диверсифікації – страхові компанії не мають права виходити за межі страховогобізнесу.

3.Страхування автомоб. Перевезень+інкотермс
 
-страхуваннятрансп. Засобів– каско
— страхуваннявантажів – КАРГО
Договірстрахування вантажу може укладатися на таких умовах :
з відповід. Завсі ризики –відшкодув. Всіх збитків від пошкодження або повної загибелі всього або частинивантажу (не відшкодов., пошкодж. в наслідок псування, війни)
з відповід. Заокрему аварію –відшкодув. Всіх збитків від пошкодження або повної загибелі всього або частинивантажу внаслідок -пропажі авто,ін. Умови прописані в договорі
безвідповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі- відшкодування тільки за збитки відповної загибелі всього або частини вантажу
4.Класифікація видів страхування
 
МАЙНОВЕ
-страхуванняюр.ос.:
1.страхув. залізн.Транспорту
2.с. повітр.Транспорту
3.страхув.водного транспорту
4. страхув.Вантажу та багажу
5.страхув.кредитів, інвестицій
-стахуванняфіз.ос.
1.страхув.автомоб. Тран.
2.страхув.Будівель
страхув домашн.Майна
стр. Домашн.Тварин
СТРАХУВАННЯВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
с.цивільноївідповід.
с.відповід.лікарів
– роботодавця
-нотаріуса
-бухгалтера
ОСОБИСТЕСТРАХУВАННЯ
від нещасноговипадку-просте особистестрахування, колективне, страхув. Пасажирів, туристів
медичне –на випадок хвороби,безперервне страхув. Здоровя,
страхування життя- страхув. Життя дітей,пенсійне страхув., страхув. Життя на випадок смерті, змішане страхування
+роздруківка(інкотермс)
Страхуваннятранспортних засобів:
страхування відусіх видів збитків – найповніше страхове покриття-забезпечує відшкодування збитків,спричинених втратою або пошкодженням застрахованого транспортного засобу,фізичними травмами людей та пошкодженням майна 3-ьої сторони.
стахуванняавто-каско (повне чи часткове страхування)-страховий захист від всіх збитків,котрі можуть виникнути внаслідок пошкодження, повної загибелі або втрати авточи окремих його частин.
Страховик не відшкодовуєзбитків, якщо
вони є наслідкомнавмисних дій
вони є наслідкомвоєнних дій, страйків
вони конфісковані,арештовані, знищені за розпорядженням влади
водій був у станіалкогольного сп яніння
Страхування автоза умов ремонту, парковки, зберігання у гаражі:
За збереженняавто своїх клієнтів відповід. Несуть власники гаражів та парковок.
2 види страх.Захисту :
на частранспортування авто до гаража, майстерні, стоянки
на періодперебування авто на їхній відповід – від всіляких ризиків.
У разі настаннястрахового випадку страховик відшкодовує затрати на переміщення авто домайстерні та доставку його страхувальнику після ремонту. При викраденні абопошкодженні авто в гаражі або на стоянці страхове відшкодування отримує власникгаража або стоянки.
Існує поняття – поліс з оголошеною вартістю –фіксована сума страхового відшкодування, яка має бути сплачена, відкритий поліс– визначення суми після виникнення страхової події.
5.Особливості страхування залізничних перевезень
Відповідальністьза втрату чи пошкодження багажу на залізничному транспорті регламентується Правиламиперевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти (98р.)
Перевізник несевідповідальність передпасажирами чи відправником вантажобагажу за виконання перевезень на всьомушляху до видачі багажу, за збиток внаслідок повної втрати або пошкодженнябагажу.
Залізниця невідповідає перед власником багажу за пошкодження або незадовільний станпродуктів, що швидко псуються, і т.д., якщо при цьому відсутні якість зовнішніпошкодження упакування, що стали причиною псування.
Залізниця не несевідповідальності за збиток внаслідок повної, часткової втрати або пошкодженнябагажу у таких випадках:
Якщо обставинам,які спричинили збитки, залізниця не могла запобігти
Якщо пошкодженнявантажу зумовлені особливими його природними властивостями
Якщо пасажир абовідправник вантажобагажу здав до перевезення заборонені предмети піднеправильним, неточним або неповним найменуванням
У разі втратибагажу(часткової) з оголошеною цінностю залізнична сплачує відшкодування вобсягу оголошеної суми цінності, а якщо залізниця доведе, що оголошена цінністьперевищує дійсну вартість, то відшкодування здійснюється у розмірі дійсноївартості.
Розмірвідшкодування при втраті або пошкодження вантажу з оголошеною вартістю неповинен перевищувати:
Суми компенсаціїза повну втрату у разі втрати всього багажу чи вантажобагажу
Сумивідшкодування за втрату частини, якщо внаслідок пошкодження є знеціненою тількичастина багажу чи вантажобагажу
При оформленніпроїзду на залізн. Тран. З кожного пасажира стягується страховий збір з видачеюстрахового поліса (крім людей, які мають право на безкоштовний проїзд).
6.Сутність та особливості страхування від вогневих ризиків
Якщо розглядатикласифікацію страхування за об’єктами, Страхування від вогневих ризиків тастихійних явищ входить до майнового страхування. Майнове страхування єнайдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування. Його економічнепризначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідокстрахового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так іпро фінансові збитки.
Обсягвідповідальності страховика включає виплату страхового відшкодуваннястрахувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, атакож у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання нимзапланованого доходу (прибутку) внаслідок вогневих ризиків (ризиків стихійнихявищ).
Особливістю цієїгалузі є те, що в основу визначення страхової суми за більшістю договорівмайнового страхування покладено дійсну вартість застрахованих об’єктів.
Розмірвідшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченоїконкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують трисистеми страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну(граничного відшкодування). Страхування майна, як правило, здійснюється вдобровільній формі.
Страхування майнапромислових підприємств від вогню є традиційним і найпоширенішим видомстрахування. Сутність страхування від вогню — відшкодування збитку від раптовихі непередбачених випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших випадкових інепередбачених подій (ризиків), додатково щодо ризиків пожежі та вибуху, щопризвели до спалаху застрахованого майна (страхування «від вогню та іншихвипадків»). Під поняттям «пожежа» слід розуміти неконтрольованегоріння, яке спричинило матеріальний збиток. Страхові компанії відшкодовуютьтакож збитки, які виникли внаслідок безпосередньої дії вогню (пожежі), а такождії побічних явищ (тиск повітря або газу, тепло, дим).
Для того щобпідприємство змогло захистити себе від фінансових збитків у разі настаннянепередбачених обставин, укладаються договори добровільного страхування майна підприємстві організацій.
Підприємство маєправо страхувати будь-яку частину свого майна за повною вартістю (вибірковестрахування). Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, щопередані в оренду іншим підприємствам та організаціям. Не можуть бутизастрахованими будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чирозташовані в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та інші стихійніявища.
Будівлі, спорудита інше майно вважається застрахованим і на той випадок, коли у зв’язку зпожежею їх необхідно розібрати або перенести на нове місце.
Для оцінюванняосновних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуваннямвеличини зносу.
Товарно-матеріальніцінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються врозмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договоруз вирахуванням зносу.
Об’єкти у стадіїнезавершеного будівництва — у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактичноздійснених на час страхового випадку.
Продукція упроцесі виробництва або обробки — вартості витрачених на момент страховоговипадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.
Експонативиставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат — навартість, визначену за пред’явленими страхувальником документами або згідно зекспертною оцінкою.
Договірстрахування всього майна може бути укладеним на таких засадах:
* на балансовувартість;
* на договірнувартість;
* на певну частку(відсоток) вартості.
Страховевідшкодування = Збиток * Страхова сума / Вартість майна
Методикавизначення збитку та страхового відшкодування залежить від об’єкта страхування(будівлі, засоби виробництва, товари і т. ін.), суб’єкта страхування (державнепідприємство, колгосп і т. ін.), стихійного лиха (пожежа, землетрус, повіньтощо).
Розмір збитку ісплати страхового відшкодування визначають у такій послідовності: 1) установлюютьфакт страхового випадку; 2) визначають розмір збитку і страховоговідшкодування, складають страховий акт про страховий випадок; 3) здійснюютьстрахову виплату.
Відповідні органимають надати страхувальникові на випадок пожежі довідку (акт) органу пожежногонагляду.

7.Сутність та особливості страхування від ризиків стихійних явищ
 
Якщо розглядатикласифікацію страхування за об’єктами, Страхування від вогневих ризиків тастихійних явищ входить до майнового страхування. Майнове страхування є найдавнішоюі традиційно розвиненою галуззю страхування. Його економічне призначенняполягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страховоговипадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і профінансові збитки.
Обсяг відповідальностістраховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разіпошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втратистрахувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу(прибутку) внаслідок вогневих ризиків (ризиків стихійних явищ).
Особливістю цієїгалузі є те, що в основу визначення страхової суми за більшістю договорівмайнового страхування покладено дійсну вартість застрахованих об’єктів.
Розмірвідшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченоїконкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують трисистеми страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну(граничного відшкодування). Страхування майна, як правило, здійснюється вдобровільній формі./>
Для того щобпідприємство змогло захистити себе від фінансових збитків у разі настаннянепередбачених обставин, укладаються договори добровільного страхування майна підприємстві організацій.
Серед видівстрахування майна підприємств вирізняють комплексне або розширене страхування«від вогню та інших випадків», яке включає, крім ризиків пожежі івибуху, додатково такі страхові події: землетрус; зсув; обвал; буря; ураган;повінь; град, злива; осідання ґрунту; затоплення; шторм; цунамі; туман;пошкодження майна водою з водопровідних, каналізаційних, опалювальних систем;крадіжки зі зломом (пограбування).
Не можуть бутизастрахованими будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чирозташовані в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та інші стихійніявища.
Будівлі, спорудита інше майно вважається застрахованим і на той випадок, коли у зв’язку зраптовою загрозою стихійного лиха їх необхідно розібрати або перенести на новемісце.
Для оцінюванняосновних фондів застосовується їх повна балансова вартість за вирахуваннямвеличини зносу.
Товарно-матеріальніцінності як власного виробництва, так і придбані підприємством оцінюються врозмірі фактичної собівартості або в цінах, що діяли на день укладання договоруз вирахуванням зносу.
Об’єкти у стадіїнезавершеного будівництва — у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактичноздійснених на час страхового випадку.
Продукція упроцесі виробництва або обробки — вартості витрачених на момент страховоговипадку сировини, матеріалів і вкладеної праці.
Експонативиставок, музейні коштовності, колекції, авторські роботи, антикваріат — навартість, визначену за пред’явленими страхувальником документами або згідно зекспертною оцінкою.
Договірстрахування всього майна може бути укладеним на таких засадах:
* на балансовувартість;
* на договірнувартість;
* на певну частку(відсоток) вартості.
Відповідні органимають надати страхувальникові у разі стихійного лиха довідку органівгідрометеорологічної служби.
Страховевідшкодування = Збиток * Страхова сума / Вартість майна
Методикавизначення збитку та страхового відшкодування залежить від об’єкта страхування(будівлі, засоби виробництва, товари і т. ін.), суб’єкта страхування (державнепідприємство, колгосп і т. ін.), стихійного лиха (пожежа, землетрус, повіньтощо).
Розмір збитку ісплати страхового відшкодування визначають у такій послідовності: 1)установлюють факт страхового випадку; 2) визначають розмір збитку і страховоговідшкодування, складають страховий акт про страховий випадок; 3) здійснюютьстрахову виплату.
 
8.Сутність та особливості страхування кредитів в МЕД
 
Кредитнестрахування:
1.        Делькредерестрах
·         Страхтов. Кредитів
·         Страх фінкредитів
2.        Страхдовір’я
3.        Гарантійне(заставне) страх
·         Класичнестрах
·         Страх фінгарантій
Страхуваннякредитів базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможностіпозичальників, який формується у процесі кредитування.
Історичнийпрообраз страхування кредитів убачається в комісійній операції, за умовамиздійснення якої укладалася додаткова угода, названа делькредере. Комісіонер завідповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризикукомісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кредиттовар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувалахарактеру вексельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьоюстороною комісіонер зобов’язаний був виплатити відшкодування комітентові уповному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операціяявляла собою початкову форму страхування кредитів з усіма необхіднимиатрибутами страхової операції: ризиком неповернення кредиту, визначеним обсягомвідповідальності, страховою премією у формі додаткової винагороди та реальнимвідшкодуванням збитків.
Делькредерне страхуванняскладається з двох груп страхових відносин: страхування товарних кредитів істрахування фінансових (грошових) кредитів. У першій групі страховий захистзабезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному)товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерногострахування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобтопереважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби,яка видана у грошовій формі.
Майновий інтерескредитора може бути захищений посередньо — шляхом страхового захиступлатоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносинстрахувальником є позичальник. Він, безпосередньо страхуючи своюплатоспроможність, посередньо захищає інтереси свого вірителя — кредитора.Водночас страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самимгарантію кредиторові повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страховаоперація є, по суті, наданням страховиком страхового гарантійного зобов’язання,яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З оглядуна це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеруіменуються заставними, або гарантійними.
Економічнім-зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманоїневисокої страхової премії бере на себе — замість боржника — роль гарантаоплати його повної заборгованості у визначених термінах на користьзастрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії.
При гарантійному(заставному) страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерномустрахуванні, а три сторони:
кредитор — суб’єкт, на користь якого має бути виконане зобов’язання і який одночасно єзастрахованим та бенефіціантом страхової гарантії;
позичальник — суб’єкт, зобов’язаний повернути борг, він же страхувальник;
гарант — страховий заклад, який гарантує виконання зобов’язань, він же страховик.
При гарантійномустрахуванні, як і при делькредерному, застосовують два способи наданнястрахового захисту:
·         одноразовий- застосування щодо окремої кредитної операції, яка потребує страховоїгарантії;
·         багаторазовий,оборотний — щодо загальної кількості операцій, які можуть бути здійснені однимборжником протягом часу дії угоди про гарантійне страхування.
Серед розмаїттякредитних відносин, які здійснюються на сучасному кредитному ринку, особливогозначення набувають кредитні послуги, відомі як кредит довіри. Прикладом такогокредиту є добрі, довірчі відносини між працедавцем (кредитором) та найнятимпрацівником (боржником). Такі відносини можуть набувати реального змісту впередачі працедавцем своєму працівникові у тимчасове користування засобівтранспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик не-виправдання довірипрацедавця. На випадок завдання йому збитків працівником працедавець може застрахуватися.Цей вид страхування, як бачимо, з одного боку, має характер делькредерного, бострахувальником є кредитор, а з другого — набирає форми страхової гарантії,оскільки страховий поліс становить предмет застави. Саме тому немає підставстрахування довіри однозначно відносити до делькредерної чи заставної групи.
 
9.Осн форми страх кредитів
 
Кредитнестрахування:
1.        Делькредерестрах
·         Страхтов. Кредитів
·         Страх фінкредитів
2.        Страхдовір’я
3.        Гарантійне(заставне) страх
·         Класичнестрах
·         Страх фінгарантій
Делькредернестрахування складається з двох груп страхових відносин: страхування товарнихкредитів і страхування фінансових (грошових) кредитів. У першій групі страховийзахист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному)товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерногострахування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобтопереважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під інвестиційні потреби,яка видана у грошовій формі.
/>
Економічним змістстрахової гарантії зводиться до того, що страховик замість отриманої невисокоїстрахової премії бере на себе — замість боржника — роль гаранта оплати йогоповної заборгованості у визначених термінах на користь застрахованого(бенефіціанта) цієї гарантії.
Серед розмаїттякредитних відносин, які здійснюються на сучасному кредитному ринку, особливогозначення набувають кредитні послуги, відомі як кредит довіри. Прикладом такогокредиту є добрі, довірчі відносини між працедавцем (кредитором) та найнятимпрацівником (боржником). Такі відносини можуть набувати реального змісту впередачі працедавцем своєму працівникові у тимчасове користування засобівтранспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик не-виправдання довірипрацедавця.
/>
 
10.Страхування експортних комерційних кредитів
 
Страхование коммерческогокредита представляет собой обеспечение экспортера от чрезвычайного финансовогориска, возникающего в неустойчивых экономических условиях, и не могущего бытьпредусмотренным, несмотря на усилия экспортера, коммерческого риска.
Сущность этого видастрахования заключается в том, что страховая организация принимает на себяопределенную долю возможного риска, т.е. окончательного убытка от страхуемойсделки. Она выдает страховой полис на точно установленную сумму застрахованногокредита с указанием срока кредитования и доли риска (обычно от 60 до 85%),принимаемой на себя страховщиком. Размер страховой премии, взимаемой последним,зависит от размера страховых операций, формы кредита, его срока, положенияэкспортера и производителя в коммерческой среде и экономического состояниястраны импортера. Поэтому шкала премиальных ставок по страхованию кредитаколеблется в массе вокруг определенных средних норм, имея крайние отклонения от0,2% до 10% застрахованной суммы.
Страхование коммерческогокредита построено на следующих принципах:
1. Страхование кредитадолжно предшествовать появлению конкретного риска.
2. Страхование клиентапредполагает, главным образом, возникновение во времени торговой операциичрезмерного риска, и от него страховое общество стремится обезопаситьэкспортера.
3. При наличии полногострахования риска экспортер мало интересуется платежеспособностью своегоиностранного клиента и у него исчезают сдерживающие мотивы при предоставлениипоследнему кредита.
4. Страховое общество неявляется кредитным учреждением и не ставит перед собой организационной проблемызамены последних.
5. Стоимость страхованиянаходится в зависимости от размера риска, который страховщик соглашаетсягарантировать.
6. Возможность полученияэкспортером в случае неудачного исхода застрахованной коммерческой операциистрахового возмещения в размере застрахованной суммы лишь после установленияразмеров окончательного убытка.
Страхование экспортныхкредитов за рубежом осуществляется в основном государственными организациями:Департаментом гарантии экспортных кредитов (ДГЭК) в Великобритании, компаниейстрахования высшей торговли (КОФАСЕ) во Франции, подразделением по страхованиюэкспортных кредитов (САЧЕ) государственного страхового института в Италии,действующим от имени государства, частной компанией Гермес в Германии,Экспортно-импортным банком США Для практической реализации экспортногострахования страховая компания должна разработать международную программу,базирующуюся на перестраховании части рисков ведущими страховыми и перестраховочнымикомпаниями в мире. Реализация данной программы невозможна без широкогосотрудничества с различными зарубежными компаниями, которые представляютинформацию, помогают в течение короткого периода (обычно 10-12 дней) проверитьплатежеспособность потенциального партнера и определить кредитный лимит.Страховщик проводит такое исследование независимо от того, заключит вдальнейшем экспортер договор страхования или нет. Таким образом, страховаякомпания оказывает важнейшую услугу экспортеру по оценке платежеспособностипотенциального партнера.
Страховая премия, которуюуплачивает страхователь страховщику, рассчитывается исходя из страховых сумм повсем контрагентам на базе фактического экспортного оборота страхователя. Вначале каждого года страхователь вносит авансовый взнос в счет страховой суммы,который засчитывается в ежемесячные платежи страховой премии.
11. Основні методи керуванняризиком у МЕД
Ризик-менеджмент- найповніша сукупність послідовних заходів антиризикованої діяльності іпередбачає:
1) аналіз ризику;
2) контроль за ризиком;
3) фінансуванняризику.
Кожний із цихетапів передбачає здійснення багатьох рдзно-манітних заходіворганізаційно-фінансового характеру.
1) Аналіз ризикує комплексним етапом, протягом якого передбачається:
* діагностика,або ідентифікація, ризиків — кваліфікація;
* оцінюванняризиків кількісними методами — квантифікація;
* визначенняпослідовності подальших дій на підставі загальної оцінки ризику в данійконкретній ситуації.
Методи кваліфікаційногоаналізу ризиків:
* аналіз спостережень завиробничою діяльністю;
* аналіз свідченьпрацівників;
* документальнийаналіз господарської діяльності;
* аналізорганізації об’єкта дослідження;
* аналіз окремихконтрольних перевірок. Слідомза ідентифікацією ризику та визначенням сфери його поширення постає потребакількісно оцінити ризик.
Квантифікуючи ризик,потрібно брати до уваги два взаємозв’язані аспекти: максимальний розмір збитку,до якого може призвести даний ризик; імовірність настання події, яка можеспричинити максимальний збиток.
Кількісно оцінюють ризикиза допомогою актуарних розрахунків, виконання яких потребує достатньоїстатистичної та математичної бази. Підсумки аналізу якісних і кількісниххарактеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикованої діяльностів майбутньому.
Черговий етап процесуменеджменту — контроль над ризиками, який має на меті повне або часткове їхусунення.
2) Контроль надризиками здійснюється різними способами:
* уникненнямризику;
* зменшенням(мінімізацією) ризику;
* обмеженням(локалізацією) ризику;
* розсіюванням(поділом) ризику.
3) Головним етапомризик-менеджменту є покриття негативних наслідків (збитків) ризиків фінансовимизасобами. Кожний суб’єкт господарювання може сам фінансувати свої ризики абопередавати їх іншому суб’єктові господарювання згідно з попередньою взаємноюдомовленістю.
— Самофінансування ризиків, відоме також як самострахування, є формоюбезпосереднього самостійного покриття збитків власними коштами.
— Передання (трансфер)ризиків може здійснюватися у двох основних формах:
* ризики передаються підфінансову гарантію іншого суб’єкта;
* ризики передаютьсяпрофесійним страховикам на підставі договору страхування за відповідну плату.

12. Датизагальну характеристику стану та перспектив страхового ринку України
 
В Україніперіодом створення страхового ринку вважають початок 90-х років. Саме тодівиникли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній монополіїДержстраху. У травні 1993 року був виданий Декрет Кабінету Міністрів України«Про страхування», який поклав початок створенню цивілізованоїсистеми страхування в державі. Відповідно до Декрету було введено ліцензуваннястрахової діяльності, систему звітності страховиків і методи державногорегулювання страхового ринку.
Закон України«Про страхування» захищає вітчизняного страховика, обмежуючи часткуіноземних юридичних осіб та громадян у статутному фонді страхових спільнихкомпаній 49% та піднімаючи планку статутного фонду для спільного підприємствадо 500 тисяч ЕКЮ.
Фактично на ринкуУкраїни діють два види страхових компаній:
а) кептивні —створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-промисловими союзамидля обслуговування ризиків своїх підприємств;
б) створені наприватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі.
Кількістьстрахових компаній станом на 1.07 2006 року складала 405, в т.ч. 56страховиків, що здійснюють страхування життя та 349 страховиків, що здійснюютьінші види страхування.
Серед головних проблем,які залишаються в галузі страхування, можна виділити:
відсутністькодексу про страхову діяльність;
наявність великоїкількості вимог та бар’єрів, що обмежують конкуренцію на ринку;
низький рівенькапіталізації підприємств;
недостатнійрозвиток брокерських послуг на ринку;
низька довірасуспільства до страхових компаній;
крім того,проблеми, які існують в українській економіці в цілому і впливають, зокрема, іна страхову галузь.
Деякі знайважливіших пропозицій подолання труднощів у галузі є такими: впорядкуватистрахове законодавство; досягнення оптимальної структури між різними формамистрахування; залучення коштів страхових фондів на потреби інвестиційнихвкладень; створення об’єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансовогостановища; підвищити рівень капіталізації підприємств; запровадити реальні заходи,які б знизили можливості для корупції та бюрократичних перепон; розробитиефективні механізми захисту інтересів страхувальників.
Важливим заходомрозвитку страхового бізнесу є вироблення та застосування стратегії йогорозвитку. Серед альтернатив стратегічного розвитку страхування виділяють підхідшвидкої лібералізації та поступового розвитку. Ліберальний шлях передбачаєцілковите покладання на ринкові механізми функціонування галузі як щодовнутрішнього, так і щодо зовнішнього ринку. Поступовий розвиток передбачаєзахист державою національних страхових компаній доки вони не станутьконкурентноздатними.
На думкуаналітиків, після запровадження запропонованих заходів відбудеться процесзлиття страховиків, перехід деяких з них з страхового бізнесу до бізнесустрахового брокерства тощо. Після його закінчення вітчизняні страхові компаніїзможуть конкурувати з іноземними страховими компаніями, хоча в іноземнихкомпаній буде краща експертиза та доступ до світових ринків перестрахування. Надумку аналітиків може так статися, що українські страхові компанії будуть матитенденцію займати ніші у певних галузях промисловості, як вже сталося в Росії,і там вони зможуть запропонувати свої послуги за конкурентними цінами.

13. Охарактеризувати основні видистрахових компаній та порядок ії створення
 
За формою власностістраховики можуть бути: державні та приватні.
Державні (публічні)страховики створюються, як правило, від імені Уряду, який ними й керує.
Серед приватнихстраховиків у світовій практиці є індивідуальні особи, акціонерні та іншістрахові товариства. Співвідношення між державними і приватними формамистраховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політикидержави.
До індивідуальнихстраховиків, зокрема, відносять фізичних осіб, об’єднаних у синдикати, що діютьна страхових ринках типу Ллойд. Синдикати формуються, як правило, за видамистрахування. Очолює синдикат андеррайтер, який бере на страхування ризики відімені своїх членів.
За характером роботистраховики поділяються на три групи: 1) такі, що страхують життя; 2) здійснюютьінші види страхування; 3) надають виключно перестрахувальні послуги.
В Україні страховикамивизнаються юридичні особи, утворені у формі акціонерних, повних, командитнихтовариств або товариств з додатковою відповідальністю.
У багатьох країнах докомпаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС). Длятовариств взаємного страхування отримати прибуток не є першочерговим завданням.Вони створюються, щоб уможливити взаємодопомогу своїх членів. Тут учасниктовариства одночасно є страховиком і страхувальником. Саме страхувальникамналежать усі активи товариства. В Україні ТВС також можуть із часом набутипомітного розвитку. Найсприятливіші умови для їх поширення слід очікувати всільському господарстві (захист фермерських господарств), у малому промисловомуі торговельному бізнесі, страхуванні життя. В Україні, як і в багатьох іншихдержавах, основу страхової системи становлять компанії у вигляді акціонернихтовариств.
Акціонерне страховетовариство (корпорація) — це тип компанії, яка створюється і діє зі статутнимкапіталом, поділеним на певну кількість часток — акцій. Оплачена акція даєправо її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частиниприбутку у формі дивідендів.
За територією обслуговуваннякомпанії можна поділити на місцеві, регіональні, національні татранснаціональні.
Порядок створеннянових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальнимизаконами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію та ліцензування юридичнихосіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів і т. ін.), так ізаконодавством, що стосується особливостей страхової діяльності.
Процес створеннястрахової компанії можна поділити на два етапи: формування юридичної особи інадання їй статусу страховика. Юридичні особи мають бути зареєстровані вадміністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєстраційнепосвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансовіоперації, пов’язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу,розміщенням тимчасово вільних грошових коштів. Але на цьому етапі компанія щене є страховиком. Вона набуває такого статусу тільки після внесення її доДержавного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певнихвидів страхування.
14.Дати характеристику основних типіворганізаційних структур страхової компанії
 
Під структурою компаніїрозуміються насамперед зв’язки, що існують між різними частинами організаціїдля досягнення її мети. Організаційна структура набирає таких форм, як поділпраці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад,внутрішньоорганізаційні процедури.
Структурауправління компанією може будуватись за такими принципами.
Принцип лінійногопідпорядкування. Це означає, що вищі керівники наділяються правом даватирозпорядження підлеглим співробітникам з усіх питань, що випливають з їхньоїдіяльності.
Принципфункціонального підпорядкування. Право давати розпорядження надається щодовиконання конкретних функцій, незалежно від того, хто їх виконує. Носій функційможе отримувати вказівки від кількох керівників відділів чи іншихфункціональних підрозділів і має, у свою чергу, звітувати перед ними провиконання тих чи інших видів робіт.
Принциплінійно-штабного підпорядкування. Це, здебільшого, «мозкові» центри(штаби), які виконують консультаційні функції у процесі стратегічногопланування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботи компанії. Доних, крім штатних працівників, нерідко залучають консультантів і експертів з вузів,наукових лабораторій та інших установ.
Страховікомпанії, формуючи свої організаційні структури, використовують, зазвичай, усітри принципи.
Філія страховика — цевідокремлений підрозділ, що не є юридичною особою. Він може мати власну назву,яку дозволяється використовувати згідно ч Положенням про філію, маєвідокремлений баланс та здійснює страхову діяльність за видами, на якістраховик отримав ліцензії Міністерства фінансів і право на здійснення якихбуло надано філії загальними зборами учасників страховика. Таке право може бутинадане повністю або з обмеженнями.
Зі світової практикивідомі три системи організації роботи страхових компаній з філіями.
Централізованасистема. Вона передбачає прийняття всіх рішень, що стосуються андеррайтингу тавідшкодування збитків, на рівні центрального офісу (головної контори). На філіїпокладаються видача бланків, отримання і перевірка анкет на страхування тапокриття збитків. Ці документи пересилаються до центрального офісу дляприйняття рішень.
Децентралізованасистема. За цієї системи більшість рішень, що стосуються укладення договорів івідшкодування збитків, приймаються у філії. Остання самостійно поновлюєдоговори і веде облік. Звичайно, що рішення філії мають узгоджуватися зполітикою, що її проводить компанія в цілому.
Регіональнасистема. За такої системи серед філій виокремлюються головні для даногорегіону. У них зосереджується група фахівців з андеррайтингу, оцінювання тавідшкодування збитків. Вони обслуговують потреби кількох філій, що працюють уданому регіоні.
Представництвостраховика — це відокремлений підрозділ останнього, який не є юридичною особою,діє згідно з Положенням про представництво, не маючи права безпосередньопродавати страхові поліси, а також здійснювати будь-яку підприємницькудіяльність. Вони мають такі завдання: збір інформації, реклама, пошук клієнтівстраховика в даному регіоні або країні, виконання репрезентативної функції,надання консультацій. Про створення чи ліквідацію філій і представництвстрахова компанія в 10-денний термін інформує Міністерство фінансів України.Страховик несе повну відповідальність за діяльність його відокремленихпідрозділів.
15.Охарактеризуйте органи управління страховою компанією та їх основні функції
 
Органи управліннястраховою компанією визначаються залежно від того, на яких засадах створеноорганізацію. На українському страховому ринку переважна більшість страховихкомпаній має статус акціонерного товариства. Тому найвищим органом управлінняакціонерним товариством є загальні збори акціонерів. До їх компетенції належать: * затвердження статуту компанії і всіх змін до нього, включаючи розмірстатутного фонду;
* прийняттярішення щодо виду, кількості та вартості акцій, що підлягають продажу абовикупу;
* затвердженнярічного звіту, зокрема розподіл прибутків і порядок покриття збитків компанії;
* обраннянаглядової ради, ревізійної комісії, голови та членів правління товариства;
* прийняття припотребі рішення про зміну статусу акціонерного товариства (із закритого навідкрите або навпаки);
* прийняття рішенняпро ліквідацію товариства.
Наглядова радаобирається з числа акціонерів у кількості від трьох до дев’яти осіб. Цей органконтролює стан справ у компанії в період між загальними зборами акціонерів.
У деякихкомпаніях за прикладом західноєвропейських страховиків створюється Рададиректорів. До її складу входять керівники, обрані загальними зборамиакціонерів, що мають повноваження, визначені статутом. До складу Радизалучаються також директори з числа керівників компанії, окремих інфраструктуростанньої і зовнішні директори — здебільшого радники або провідні акціонери(директори без портфеля).
Правліннястрахової компанії є виконавчим органом, який керує роботою компанії згідно зповноваженнями, визначеними статутом компанії і положенням про правління.Робота правління має будуватися з додержанням принципу колегіальності.Повноваження планування діяльності, розставляння відповідальних кадрів, у томучислі затвердження генерального директора або головного менеджера компанії (упереважній більшості товариств ця посада окремо не вводиться, а її функціївиконує голова правління), а також кошторису, інвестиційної політики компанії.
Голова правлінняможе виконувати водночас функції і голови Ради директорів.
Президент — цепосада, що за ієрархією йде після голови правління. Важлива особливість: якщопрезидент є одночасно і головним менеджером, то за рангом він може бути вищимза голову правління.
У Західнихкраїнах оперативне керівництво компанією, як правило, здійснює головнийменеджер. На нього покладаються дуже важливі функції. Насамперед такі:організація виконання рішень загальних зборів акціонерів, наглядової ради, радидиректорів та правління компанії, внесення пропозицій щодо планів діяльностікомпанії, затвердження функціональних обов’язків посадових осіб.
При керівних органахкомпанії є секретаріат, на який покладаються важливі функції з контролю завиконанням їхніх рішень. Секретар ради веде облік акціонерів, а також книгупротоколів засідань цього органу.
Ревізійна комісія- контрольний орган страховика, що від-стежує виконання статуту, рішеньзагальних зборів акціонерів, додержання чинного законодавства. Останніми рокамиревізійні комісії контактують з аудиторами, що дає змогу підвищуватипрофесійний рівень перевірок і висновків.
16.Сутність співстрахування та механізм його дії
 
Один і той самийоб’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, зазгодою страхувальника, кількома страховиками.
Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначенимичастками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чиокремі-поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.
При цьому договірмає містити умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика.
За наявностіугоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків можепредставляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючисьвідповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
Інколиспівстрахування розглядається як окремий випадок перестрахування, колиодночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають настрахування великі ризики.
Співстрахувальніознаки можна спостерігати на прикладі пе-рестрахувальних пулів (об’єднань,фондів).
Пул базується наконцепції взаємності. Сутність його полягає в тому, що премія та суми збитківза відповідними ризиками передаються в пул, який розподіляє проходженняоперацій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу.
Розрізняють дватипи пулів: пули страхування та пули перестрахування.
Міжнароднимдосвідом об’єднання страховиків відпрацьовані головні принципи їх організації.Ці принципи відображені в угоді про пул та визначають такі умови:
* формуоб’єднання (обов’язкову чи добровільну, зі створенням юридичної особи чи без отриманнявідповідного статусу);
* форму прийняттячи розподілу відповідальності за страховим ризиком: співстрахування чиперестрахування;
* видвідповідальності учасників пулу перед страхувальниками: часткова, солідарна абосубсидіарна;
* порядок об’єднаннястраховиків у страховий пул: вільний, обмежений, з урахуванням відповіднихспеціальних критеріїв;
* форму відносинміж учасниками пулу та страхувальниками, що стосується укладання договорустрахування: будь-яким учасником пулу, тільки учасником-андеррайтером чилідером пулу;
* установленняліміту відповідальності пулу;
* проведенняспільної політики з перестрахування відповідальності, що перевищує місткістьпулу;
* здійсненняспільної політики інвестування страхових резервів;
* проведеннястрахування на підставі загальних правил та тарифів.
Україна також ідешляхом створення страхових і перестра-ховувальних пулів. Нині вже існуютьядерний пул, перестра-ховувальний «АВТО-КАСКО ПУЛ», до яких увійшлинайві-доміші українські страховики, що спеціалізуються у відповідних галузях.
17.Характеристика страхових ринків США та Японії
 
Американський страховий бізнес найрозвинутіший в світі. Американськістрахові монополії контролюють майже 1/2 всього страхового ринку індустріальнорозвинених країн світу. Кожен штат має своє страхове законодавство і свійрегулюючий орган (нагляд). Єдиного федерального Закону про страхування ієдиного федерального органу по нагляду за страховою діяльністю немає. У США є два типи страхових компаній: акціонерні товариства і товариства взаємногострахування. Державних страхових фірм не існує. Акції акціонерних товариствможе придбати як фізична, так і юридична особа. Страхові компанії здійснюютьтри типи страхування:1. Бекифіти (страхування життя і здоров’я, медичне,пенсії, ощадне і т.д.); 2. Комерційне (широкий спектр); 3. Особисте (мається наувазі страхування будов, автомобілій і іншого майнагромадян). Законодавчо передбачена спеціалізація страхових компаній напроведенні операцій по страхуванню життя і майна. Активи всіх страхових компанійскладають приблизно 1,6 трлн. дол. В середньому активиоднієї компанії складають 950 млн. дол., а на12 найбільшим компаніям належить 45 млрд. дол. Страхова індустрія в США єєдиною, яка не підпадає під антимонопольне законодавство. У США широко використовуєтьсяелектронний банк даних по всіх страхових компаніях, що дає можливістьрозподілити компанії по ризику, розмірам премії і т.д. Страховики Європи, СШАта Японії на кінець 90-х років управляли загальним обсягом вкладених коштів векономіку на суму більше 4 трлн. дол. США. В Японії страхові компанії володіютьмайже 18% всього акціонерного капіталу країни.
Японія посідає 2-ге місце після США серед лідерів страхування, при цьому:1)Премії зі страхування, іншого ніж страхування життя — 89,1 млрд.дол.;2)Премії зі страхування життя — 356,7 млрд.дол.;3) Доля усвітовій сумі премій — 18,51 %
18. Страхова справа у Німеччині
 
Страховий ринок Німеччинихарактеризується динамічним розвитком. Щорічний приріст обсягунадходження страхових платежів становить у Німеччині 10%. Особистестрахування в структурі національного страхового ринку займаєблизько 37%. Медичне страхування, яке користується трохи меншою популярністю, чомув інших країнах Західної Європи, становить близько 12% загальногообсягунадходження страхових платежів. Майнове страхування займає 51%національного страхового ринку в Німеччині. Страхова справа вНімеччині розділене між системою державного соціального забезпечення й часткамсектором страхових послуг. Соціальне страхування обов’язкове для всіхпрацівників найманої праці, якщо вони не охоплені сектором приватнихстрахових справ. Мається на увазі страхування по старості, на випадокбезробіття, страхування на випадок тимчасової втратипрацездатності. Приватний сектор страхових послуг уНімеччині представлений наступними видами страховиків: акціонерні страхові суспільства,що євласністю їхніх акціонерів, суспільствавзаємного страхування й державні страхові корпорації. Великим джереломзалучення клієнтури служить робота незалежних страховихброкерів, що обслуговують різні страхові компанії. Широко представлений прямийпродаж страхових полісів, здійснювана безпосередньо з офісів страховихкомпаній. Кожний страховик звичайно має більшеодного страхового агента, що обслуговує певнузакріплену територію. Усі діючі в Німеччині національні й іноземні страховікомпанії підлягають обов’язковому державному страховому нагляду з бокуФедерального відомства нагляду за діяльністю страхових компаній (BAV),розташованого в Берліні. Страхові компанії, засновані в окремих федеральнихземлях, підлягають страховому нагляду з боку уповноважених на теземельними владою органів. Усі іноземні страхові компанії, що наміряютьсяздійснювати операції прямого страхування в Німеччині, повинні пройтипроцедуру ліцензування.
 
19.Регулювання діяльності страхових посередників на міжнародних ринках
Страховий посередник — одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зістрахувальником і страховиком.
Страховаіндустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можутьвиконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичніагентства, відділення зв’язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.
Страхові брокери- громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку яксуб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність настраховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника абостраховика.
Діяльністьстрахових агентів і страхових брокерів багато в чому має спільні риси, алеюридичний статус таких осіб різний. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно загентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, єуповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризикиза взятими на себе зобов’язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всінеобхідні дії, пов’язані з управлінням своїми договорами страхування(перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера.Незалежність брокера від страховика або перестрахови-ка (тобто від другоїсторони угоди) — ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежністьброкера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта,керується виключно інтересами останнього.
У різних країнахсвіту співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховомуринку, помітно різні. Наодних ринках переважають агенти, на інших — брокери. Наприклад, нідерландськийстраховий ринок називають «брокерським». У Франції 42 % страховихпродуктів зі страхування життя продається через банки. Брокери Великої Британіїзабезпечують 70 % страхування, іншого ніж страхування життя, та 44 %страхування життя. У Німеччині 50 % ризиків у промисловості страхується запосередництвом кептивних брокерів, а 65 % страхування життя та автомобільноготранспорту провадять страхові агенти. Має значення те, як історично розвивавсястраховий ринок у тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи,національні традиції та деякі інші фактори.
Види діяльності,що їх здійснюють страхові агенти та страхові брокери, згідно з Міжнародноюстандартною галузевою класифікацією всіх видів економічної діяльності належатьдо розділу «Фінансове посередництво». Нині існує третій переглянутий варіант цієїкласифікації, який підготовлено Департаментом міжнародних та соціальних питаньстатистичного управління Організації Об’єднаних Націй в 1990 році.
Про значення роліпосередників у дистрибуції страхових продуктів свідчить той факт, що вбільшості країн Європейського союзу понад 50 % усіх договорів страхуванняукладається за посередництвом брокерів та агентів. Передбачається, що рольпосередників зростатиме.

20. Особливості правового забезпечення страхування в сучаснихумовах України
 
Особливості правовогозабезпечення страхування в сучасних умовах Правове забезпечення страхування становлять ухвалюванізаконодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому,так і за окремими її напрямками.
Система правовогорегулювання страхової діяльності містить норми, визначені:
* Конституцією України;
* міжнародними угодами,які підписала й ратифікувала Україна;
* Цивільним кодексомУкраїни;
* Законами та постановамиВерховної Ради України;
* Указами тарозпорядженнями Президента України;
* декретами, постановамита розпорядженнями Уряду України;
* нормативними актами(інструкції, методики, положення, накази), котрі ухвалено міністерствами,відомствами, центральними органами виконавчої влади та зареєстровано вМіністерстві юстиції України;
* нормативними актамиоргану, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховоюдіяльністю;
* нормативними актамиорганів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулюваннястрахової діяльності було делеговано цим органам за рішенням Президента абоУряду України;
* окремими нормативнимиактами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не було відміненозаконодавством незалежної України.
6 березня 1996 рокуВерховна Рада України ухвалила Закон України «Про страхування» (далі- Закон), до якого 4.10.2001 р. Верховною Радою внесено зміни та доповнення.Він є головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі.
Закон України«Про страхування» має 5 основних розділів
Так, окремою постановоюУряду визначено порядок регулювання системи перестрахування в Україні. Зокрема,передбачається, що страховик, перестраховуючи в нерезидента свої зобов’язання,має зважати на певні обмеження, а саме: він може здійснювати такеперестрахування лише за наявності в нерезидента ліцензії від свого вітчизняногооргану страхового нагляду, за відсутності порушень протягом певного часу та вразі виконання низки інших вимог.
Прийнято також постановуУряду стосовно правового регулювання діяльності посередників — брокерів таагентів на страховому ринку. Насамперед передбачаються певні вимоги щодореєстрації брокерів, обмеження діяльності посередників, зокрема щодо можливостіприйому коштів страхувальника на власний рахунок, термінів укладання договорустрахування з боку посередників, деяких інших моментів.
Окремою постановою Урядувизначено особливості функціонування товариств взаємного страхування.
Постановами Урядурегулюється порядок здійснення кожного виду обов’язкового страхування. Окремоюпостановою визначаються граничні розміри витрат на ведення справи в разіздійснення обов’язкового страхування, а також регулюються питання щодостворення державних і національних страхових компаній та обов’язкових об’єднаньстраховиків.
Розпорядженнями Урядуподаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування.З допомогою розпоряджень можуть вирішуватися й окремі питання регулюваннятарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечить законам України.
Нормативнимиактами міністерств і відомств — інструкціями, положеннями, методиками,наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи іншізаконодавчі норми.
Так, донайважливіших чинних нормативних актів колишнього Укрстрахнагляду належатьМетодика розрахунку резервів у разі страхування життя, інструкція зліцензування страховиків, положення про філії та відокремлені представництвастраховиків, положення з регулювання розміщення страхових резервів та деякіінші документи.
Нормативні акти місцевихорганів виконавчої влади, як правило, мають розпорядчий характер, окреслюючи, вмежах певних адміністративних одиниць особливості виконання заходів, визначенихурядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз’яснення щодо проведеннябудь-яких експериментів, особливостей муніципального страхування. У зв’язку звіднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності назагальнодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страховій галузінезначна.
21.Принципи організації страхового нагляду у розвинутих країнах
Беручи до уваги,що у країнах Європейського союзу (ЄС) завершується активний процес уніфікаціїдержавного регулювання страхової справи, розглянемо умови здійснення державногонагляду за страховою діяльністю на прикладі Німеччини — однієї з найпотужнішихза економічним розвитком країни ЄС.
Правові основи й головнамета нагляду. У Німеччині страховий нагляд базується, передусім, на Законі простраховий нагляд (далі — ЗСН).
Згідно із ЗСН головнамета страхового нагляду — забезпечувати достатній захист інтересівзастрахованих і гарантії того, що майбутні зобов’язання страхової компаніїможуть бути виконані в будь-який момент.
Для забезпеченняінтересів страхувальників відомство нагляду стежить:
* за тим, щобкоректно було сформульовано умови страхування, які описують самий продукт, атакож права й обов’язки сторін, що домовляються. * щоб споживач передукладенням договору страхування був докладно поінформований про предмет і умовистрахування, а отже, і міг оцінити пропонований продукт, ЗСН змушує страховікомпанії виконувати цю вимогу згідно з європейськими інструкціями зістрахування.
Надання дозволу і йогопередумови.
Якщо компанія,розташована в Німеччині, має намір отримати дозвіл на здійснення страховоїдіяльності, вона повинна виконати такі умови:
* набрати певноїправової форми (акціонерне товариство, страховий союз на основі взаємності, публічно-правоваустанова);* здійснювати тільки страхування і діяльність, безпосередньо з нимзв’язану (наприклад, посередництво у галузі страхування). * якщо компанія має намір здійснюватистрахування життя або страхування на випадок хвороби, вона не має прававодночас здійснювати страхування від збитків* страхова кампанія повинна надатибізнес-план з описом ризиків, які вона має намір покривати. * у певних сферахособистого страхування (деякі пенсійні каси, похоронні каси) і в разі наміруздійснювати обов’язкове страхування, компанія повинна надати загальні умовистрахування, а коли йдеться про страхування життя й страхування на випадокхвороби (тобто страхування, покликане замінити обов’язкове медичнестрахування), також і технічні основи розрахунку премій і резервів;
* страховик повиненсформулювати основи своєї політики у сфері перестрахування;
* компанія, котра маєнамір здійснювати страхові операції, повинна надати докази наявностідостатнього обсягу власного капіталу. Мінімальний розмір власних коштів (мінімальнігарантійні фонди) визначений нормативними документами ЄС. Він залежить відгалузі страхування, в якій має намір діяти страховик.
Поточний нагляд. Післявидачі компанії дозволу на заняття страховою діяльністю страхова компаніяперебуває під постійним наглядом. Відомство має збирати й аналізуватиінформацію, перевіряти ділові документи і спостерігати за всім комплексомстрахової діяльності для вчасного викриття можливих порушень та недоліків(порушення приписів, некоректна робота зі страхувальниками і, звичайно,фінансові проблеми). Коли виникають такі явища, відомство нагляду має вжитизаходів для відновлення норм.умов.
 
22. Сутність та особливостіавіаційних перевезень
 
Авіаційнестрахування — це загальна назва комплексу майнового, особистого страхування тастрахування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряноготранспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разінастання певних подій, визначених договором страхування або законодавством.
Авіаційнестрахування включає
–          страхуваннячленів екіпажу і авіаційного персоналу
–          страхуванняпрацівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченнямтехнологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, якіперевозяться за його заявкою без придбання квитків
–          страхуваннявідповідальності авіаперевізника і виконавця авіа робіт щодо відшкодуваннязбитків, заподіяних пасажирами, багажу, пошті, вантажу, прийнятим доперевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам
–          страхуваннявідповідальності експлуатанта авіа судна за збитки, які можуть бути завданніним при виконанні авіаційних робіт
–          страхуванняавіаційних суден
можна виокремититакі особливості авіаційного страхування:
* комплектність(майнове, особисте, відповідальності);
* великі розміристрахових сум, визначених у валюті різних країн;
* дія полісів замежами України;
* значнаакумуляція ризиків;
* необхідністьперестрахування ризиків на міжнародному страховому ринку.
Законодавча базаавіаційного страхування.
* Варшавськаконвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року(збільшення ліміту відповідальності за смерть чи тілесні ушкодження від 125 до250 тис. золотих франків)..
* Гвадалахарськаконвенція 1961 року,
* Римськаконвенція
* Монреальськіпротоколи ІСАО — 1, 2, 3, 4
1999 рокуукладено Конвенцію ІСАО.
резолюції ІАТАбООа, 6006 із питань вантажних авіаперевезень;
Повітряний кодексУкраїни (1993 p.), статті 103 і 105;
ПостановаКабінету Міністрів України Про порядок та умови здійснення обов’язковогоавіаційного страхування”;
Закон України«Про страхування».
23. Сутність та особливостістрахування перевезень водним транспортом
 
Документарнострахування водного транспорту існує з 9 ст (Франція). У 11 – 12 ст –підписувались договори «будмерії» на основі позичок. 1236р – церква намагаласьзаборонити перші процеси страхової діяльності, звинувачуючи страховиків улихварстві. Проте у 1347р був підписаний перший поліс морського страхування вГенуї. Через 250 років почали створюватись «гуртки морського страхування», якістворювали страхові фонди. У 1601р – перший указ, який регулював діяльністьморського страхування. У 1681р виданий кодекс, який врегульовував морське право(«Сюр ля марин»).
1807р – Торговийкодекс – прийнятий майже вісьма Європейськими країнами. Сучасне страхуванняасоціюється з Лондонським Ллойдом, який розпочав свою діяльність 1688 рокутакож із морського страхування. У кав’ярні почали збиратися люди, які займалисяморською діяльністю, що призвело до активних дій Лойда, і як результат, вінпочав друкувати газету «Loyd’s News». Пізніше кав’ярня перетворилась уконтору, а згодом і в корпорацію. Зараз нараховується близько 24000 членів, якіприймають страхування, та відповідальні всім своїм майном.
У 1779р виробленаформа договору «страхового полісу Лойда». А з 1982р діють правила «А» — відповідальність за всі ризики0, «В» — з відповідальністю приватна аврія, «С».– відповідальність за ушкодження крім випадків катастрофи.
24.Особливості страхування відповідальності судновласників, напрямки розвиткустрахування відповідальності судновласників
 
На сьогоднішнійдень існує приблизно 70 клубів, які займаються страхуванням відповідальностісудновласників. Товариства взаємного страхування, які захищають своїх членіввід можливих збитків розташовуються у таких країнах як: Норвегія, Швеція, США.Страхові фонди складаються з страхових внесків, які поділяються на 3 категорії:
1. попередні(розраховуються на майбутній рік, встановлюється на початок страхового року (20лютого 12:00))
2. додаткові
3. надзвичайні(вноситься у момент потреби)
Ризики, якіприймаються клубами
1. тілесніушкодження, втрата життя, репатріація
2. зіткнення зіншими судами
3. шкода нанесенанерухомими об’єктами, що плавають
4. уникаючизіткнення з судном, пошкоджено 3-тє судно
5. за видаленняоб’єктів аварії
6. Карантин
Конвенції, якірегулюють відповідальність
1.        гаагськіправила 1924р (умови перевезення вантажу, перевізник несе відповідальність засудно підчас подорожі, перевізник несе відповідальність за недбалість членівекіпажа)
2.        гаагськіправила Візі 1926р (змінили ліміт відповідальності перевізника 666,6спеціальних правил запозичень за 1 ісяць)
3.        гамбургськіправила 1978р ( перевізник винен – завжди. Ліміт відповідальності 825 за 1місце або 2,5 спец прав запоз за 1 кг)
4.        Афінськаконвенція 1929р (регулюється відповідальність не за вантаж, а за пасажирів,ліміт відповідальності перед пасажирами у випадку смерті та ушкодження 700000франків на 1 особу; перевізник повинен створити фонд: фонд розрахунку залежновід пасажиро — потоку)
5.        Лондонська1984р (ліміт відповідальності перед членами екіпажу 250 – 500 СПЗ за 1 т.)
 
25.Суброгаційні вимоги у транспортному страхуванні
 
Суброгація – цене право, а заснований на законі перехід права вимоги, причому з певнимиумовами, зазначеними в законі. Варто відрізняти суброгацію від звичайноїпоступки вимоги (цессії). Основне розходження полягає в тому, що при суброгаціїправо вимоги до страховика переходить у силу закону, у той час як при цессії правовимоги поступається кредитором іншій особі. Суброгаційні вимоги страховихкомпаній по транспортному страхуванню розглядаються як вимоги в силусуброгації, і строки давнини починають текти з моменту заподіяння збитку. Отже,виплативши страхове відшкодування, страхова компанія вирішить питання пропочаток роботи з поверненню за рахунок винних осіб, хоча б частковому,оплаченої суми. По загальному правилу не можуть пред’являтися вимоги позбитках, які відбулися внаслідок впливу непереборної сили (блискавка, ураган,землетрус і т.п.).
Головне завданнястрахової компанії при пред’явленні суброгаційних вимог полягає в тому, щобдовести провину певного особи в настанні страхового випадку.
26.Особливості страхування цивільної відповідальності авіаперевезень
 
Об’єктстрахування – майнові інтереси страхувальника, що виникають внаслідокзобов’язання відшкодувати у порядку, встановленому законодавством, пасажирами,власникам вантажу, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особамзбитки, пов’язані з експлуатацією повітряного судна.
Страхувальникомвиступає авіаперевізник, що має право здійснювати пасажирські та вантажніперевезення.
Страхові випадки:
— авіаційна подіяза участю повітряного судна страхувальника, внаслідок якої настає його цивільнавідповідальність за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів, а такожїхньому майну.
— фактпошкодження, псування або заподіяння іншої шкоди багажу, пошті, вантажу, за якістрахувальник несе відповідальність за контрактом на перевезення
— заподіянняшкоди іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам.
27.Страхування у Франції та Бельгії
 
Франція: Перший блок галузейстрахування — це «Загальне страхування» (assurances dommages), в якевходить страхування майна (assurances de choses) і страхування відповідальності(assurances de la responsabilite). У свою чергу, наприклад, страхуваннявідповідальності ділиться на страхування цивільної, професійної, особистої інавіть сімейної відповідальності. Вся галузь «Загальне страхування»підкоряється так званому індемнітарному (indemnity) принципу відшкодуваннязбитку, відповідно до якого суми, що виплачуються страховиком страхувальнику врезультаті настання страхового випадку, не повинні перевищувати реальногозбитку, понесеного страхувальником.
Другий блок галузей- це «Особисте страхування» (assurances de personnes). Сюди відносятьстрахування життя (assurances sur la vie) і “індивідуальне страхування віднещасних випадків і медичне страхування” (assurances individuelleaccidents et maladie). «Особисте страхування» підкоряється принципувідшкодування збитку на підставі наперед твердо фіксованих сум.
Французький ринокстрахування має деякі особливості, які відрізняють його від діючих ванглосаксонських країнах. У Франції цим бізнесом займаються три види структур:власне страхові компанії, що використовують широку мережу продавців своїхпослуг, доповнюючи її генеральними агентами, а також брокерами.
Бельгія: У Бельгії перспективнасистема розрахунку оплати і ризику на одну людину завжди вважалася основнимпринципом страхування, однак на практиці відсутність підтримки призвело доретроспективного і нерівномірного характеру фінансування. Хоча в жодномубельгійському офіційному урядовому документі ніколи навмисно невикористовувалася риторика керованої конкуренції, навряд чи політика, що сприяєстворенню фінансового ризику для страхувальників без одночасного посиленняїхньої посередницької ролі шляхом надання важелів для управління охороноюздоров’я, може проіснувати досить довго, не викликавши банкрутства страховиків.У Бельгії раніше, ніж в інших країнах було введено практику державних дотаційоплат медичного обслуговування. У системі медичного страхування працює шістьзагальнонаціональних спілок страхових фондів: католицький (45% населення),соціалістичний (26%), ліберальний (7%), професійний (15%), незалежний (4%) ідодатковий (1%). Таким чином, 98% бельгійців охоплено обов’язковим медичнимстрахуванням, і лише 1% — частково.
Що стосуєтьсястрахових продуктів, що надаються банками, то в Бельгії bancassurance одержавшвидкий розвиток тільки останніми роками. Цей канал став розвиватися на ринкустрахування життя, не дивлячись на те, що значна кількість полісів продаваласяброкерами, йому сприяли і солідні іноземні інвестиції. Також були використаніпереваги розвитку страхування життя, що мають високі темпи зростання. Нарешті,злиття банків і страхових компаній, їх структуризація дозволили їм опинитисяближче до страхувальників. П’ять лідерів ринку — це члени банківських абострахових груп. З 56%-ний часткою на ринку страхування життя bancassurance ставлідером продажів. Цей канал характеризується великою часткою обхвату ринкуіндивідуального страхування (35%, виключаючи програми Unit linked) і балансомміж накопичувальними програмами страхування і програмами страхування віднещасного випадку.
28.Страхування транспортних засобів та вантажів в МЕД, ІНКОТЕРМС
 
Страхуваннявантажів у водному транспорті 100%.
ІНКОТЕРМС 2000:
–          CIF:
–          CIB/
Моменти:
1) моментпереходу ризику з покупця на продавця;
2) перехід витратз продавця на покупця.

Баз. ум. постачання за ІНКОТЕРМС Умовне позначення Перехід ризику з продавця на покупця Момент переходу витрат з покуп на продав Вартість страхування і фрахт у поіменному порту призначення CIF Перетин товарами поручнів судна в порту завантаження Продавець несе всі витрати по доставці товару в поіменний порт призначення, включаючи страхування Перевезення і страхування оплачується до зазначеного місця призначення CIB Момент передачі товару першому перевізнику Продавець несе всі витрати по транспортуванню і страхуванню товарів до зазначеного місця призначення
Одержувачем страхвідшкодування є продавець. Страх сума має бути мінімальною – вартість товарів івартість фрахту + 10% (повинен бути встановлений у валюті контракту).
ПравилаІнституту Лондонських страховиків по страх вантажів (А, В, С):
Відрізняються заступенем відповідальності.
1) застереження А– з відповідальністю за всі ризики.
Виключення:воєнні дії, наслідки; піратські дії; громадянські дії; атомний вибух; радіація;намір або недбалість страхувальника; вплив температури; трюмне повітря;ушкодження вантажу хробаками, гризунами і комахами; падіння ціни на вантаж.
2) застереження Вта С – побудоване за методом включення – вантаж застрахований ві того, щопрописане в договорі.
В – з відповідальностіза окрему аварію. С – без відповідальності за ушкодження, крім випадківкатастрофи. При В відшкодовуються збитки за пошкодження і втрату вантажу, при С– пошкодження у випадку катастрофи за загибель вантажу.
Включає: вогонь,блискавка, стихійні лиха, провалення мостів, взриви, відмокання вантажу,пропажа судна або літака безвісти, загальна аварія, доцільні витрати попорятунку вантажу, витрати по зменшенню збитку і встановлення розміру збитку.
29.Страхування депозитних вкладів
 
Для успішної кредитноїдіяльності комерційним банкам потрібні значні кредитні ресурси. З метою їх поповнення банки широкозалучають кошти юридичних та фізичних осіб у вигляді добровільно зроблених нимивкладів. Банківські операції із залучення на вклади грошових коштів, належнихрізним власникам, для відповідального зберігання на визначених умовах,називаються депозитами. Отже, вклади клієнтів є різними формами депозитів.Кошти, отримані у формі депозитів, комерційні банки активно використовують усвоїй комерційній, кредитній діяльності. Ця діяльність, як відомо, пов’язана зризиком неповернення коштів, наданих банкам у кредит. Тому за умови, що банк неподолає ризику неповернення йому кредиту, цей ризик передається клієнтам банку— власникам депозитів. Перед ними постає загроза втратити кошти, довіренібанкові, через його загальну неплатоспроможність.
30 травня 1994 рокуЄвропейський Союз ухвалив спеціальну Директиву ЄС щодо впровадження програм страхування депозитів країнами — членамиЄвропейського Союзу, а також країнами, які мають намір приєднатися вмайбутньому до Європейського Союзу. Ця Директива побудована на включеному доМаастріхт-ського трактату принципі субсидіарності, згідно з яким рекомендаціїСоюзу визначають лише необхідний мінімум вимог загального характеру, незаперечуючи права окремих країн застосовувати корисніші для них вирішенняпроблем страхування депозитів. А директивою встановлено такі вимоги до членівСоюзу:
а) система депозитногострахування повинна мати національний характер, тобто гарантувати безпекудепозитів не лише в межах своєї країни, а й на території інших країн, якщо тамдіють філії вітчизняних банків;
б) обов’язкова участьбанків у системах страхування депозитів;
в) мінімальна квотаповної страхової відповідальності має становити 20 тис. екю (для Іспанії таПортугалії — 15 тисяч екю). Тепер ці квоти (страхові суми) є доситьрізновеликими навіть у тих країнах, які мають однаковий рівень економічногорозвитку:
• Великобританія — 30тис. доларів США;
• Франція — 77 тис.доларів США.
30.Сутність, види та методи страхування валютних ризиків у МЕД
 
Валютні ризики– небезпекавалютних втрат у результаті зміни валютного курсу між підписанням контракту іздійсненням контракту. Загрожують як продавцю так і покупцю.
Види:
1) операційні –пов’язані з торговими операціями, а також з грошовими договорами пофінансуванню інвестицій і дивідендним платежам.
2) трансляційні(бухгалтерські) – пов’язані з переоцінкою активів і пасивів, і прибуткузакордонних філій у національну валюту, а також може виникати при експорті чиімпорті інвестицій.
3) економічні –пов’язані з можливістю втрати доходів по майбутніх контрактах через змінузагального економічного стану як країни партнера, так і країни де розміщенакомпанія.
Методи:
1) валютніопціони та форвардні контракти:
валютний опціон –угода між покупцем опціону і продавцем валют, що надає право покупцю опціонукупувати чи продавати за визначеним курсом суму валюти протягом певногообумовленого часу.
форвардніконтракти –
2) валютнийф’ючерс – термінова угода на біржі, що представляє собою купівлю-продажвизначеної валюти по зафіксованому на момент укладання угоди курсу з виконаннямугоди через визначений термін.
3) операція«своп» — може бути використана для хеджування угоди «свот», зручні для банків.
4) Спред – одночаснакупівля і продаж ф’ючерсних контрактів на той самий актив з різними термінамипостачання чи на два різних активи, але взаємозалежних.
5) стредл –з’єднання одночасної покупки однієї валюти з продажем іншої, при операціях поопціонах – подвійний опціон чи операція, яка дає власнику цінних паперів правоїх купити чи продати за визначеною ціною.
6) стренгл –подвійний опціон з одночасною покупкою чи продажем пут-опціону і нуля-опціону зрізними цінами реалізації (при цьому ціна реалізації пут-опціону звичайно нижчеза ціну реалізації нуля-опціону).
31.Розкрити сутність та особливості страхування майна у МЕД
 
Страх майнапідприємств на випадок вогню, стихійного лиха, крадіжки. Найбільш поширений видстрахування. Може укладатись два договори:
1) основний –страхується майно, що є власністю підприємства;
2) додатковий –страхується майно, яке взяте в оренду на переробку і т.д.
Не приймається настрахування: готівка, акції, облігації, цінні папери, рукописи, креслення,бухгалтерські, ділові книги, дорогоцінні метали, технічні носії інформації,майно, що було в приміщенні, але не належало страхувальнику.
Типи договорів:
1) від вогневихризиків; 2) комплексного страхування від всіх ризиків.
Майно, щовивозиться на виставку страхується по окремому договору.
Оцінка майна:
1) відбудовнавартість, 2) фактична (це дійсна вартість — знос), 3) залишкова (ціна продажу).
Товарно-матеріальніцінності оцінюються по собівартості на день підписання договору. Продукція, яказнаходиться у виробництві оцінюється за вартістю сировини та вкладеної праці намомент настання страхового випадку.
Договір вступає всилу після внесення не менше 50% від страхової премії. Якщо договір вкладаєтьсяна рік, то після внесення всієї премії.
Обов’язки сторін:
1) обов’язкистрахувальника: при ліквідації організації потрібно попередити страховика неменше ніж за три доби;
2) при настанністрахового випадку, то протягом доби;
3) зберігатимайно по правилам безпеки;
4) якщо майноушкоджене 3-ми особами, не маєте право оглядати майно без представниківстрахових організацій;
5) надатистраховій компанії оригінали всіх протоколів.
Обов’язки страхкомпанії:
1) не пізніше,ніж за три доби після одержання майна, оглянути його і скласти кошторис за 15діб.
Страхування відвогню:
Надбавки:
1) наявність джерелтепла у виробничих приміщеннях;
2) розташуванняпакувального матеріалу в кількості більше одноденної норми;
3) відкритезбереження вогненебезпечних матеріалів;
4) недоліки вбудівельній конструкції;
5) наявністьстрах випадків протягом останніх 5 років;
6) розташуванняпоблизу джерел небезпеки.
Знижки:
1) забезпеченнязасобами пожежогасіння; 2) відсутність страх подій за останні 5 років; 3)дотримання правил безпеки;
Вогневі ризики:вибух, блискавка, падіння літаючого апарату, займання.
32.Розкрити зміст поняття ризик, та сутність основних видів ризику в МЕД
 
Ризик – цевипадковість, те що може бути, але не обов’язково відбудеться і знаходитьсяпоза межами нашого контролю.
Класифікаціяризиків: 1) вогневі, 2) ризики стихійних явищ, 3)ризик зупинки виробництвавключає затрити, які були здійснені під час виробництва, недоотриманняприбутку, витрати з метою скорочення збитку, 4) відповідальність за якістьпродукції і послуг, 5) ризик професійної відповідальності від керівництва, 6)екологічні ризики (ризик токсичних відходів, ризик поступового впливу нанавколишнє середовище, ризик шкідливих відходів), 7) ризики пов’язані з новоютехнікою і технологією (на випадок виходу з ладу техніки, від несприятливихнаслідків, викликаних цією технікою), 8) фінансові і валютні (страхкредитів, страх депозитів, страх біржових ризиків, страх від невиконаннязобов’язань за контрактом ф’ючерс і форвард, страх комерційної винагородиброкера, страх від несвоєчасної сплати відсотку), 9) страх від неправомірнихсанкцій з боку фінансових органів, 10) страх валютних ризиків (відмова партнеравід операцій, від наслідків політичних ризиків в країні партнера, від змінивалютного курсу), 11) ризики некомерційної діяльності (пов’язані зі зміноюкон’юнктури ринку або з погіршенням умов здійснення комерційної діяльності:страхування інвестицій та страхування прибутку).

33.Сутність та роль перестрахування
 
Батьківщиноюперестрахування є Німеччина, в 1896 році в Кьольні було відкрито першеперестрахове товариство.
Перестрахування –економічні відносини, в процесі яких страховик приймає на себе ризики, частинуяких передає на перестрахування ін. страховикам з метою створеннязбалансованого портфеля договорів.
Перестрахувальник– той, хто перестраховує свої ризики. Перестраховик – той, хто страхує. Цесія –процес перестрахування. Рекапітуляція – перелік ризиків, які були надісланіперестрахувальником до перестраховика за певний проміжок часу.
Підходи:
1) держававизначає, що треба перестрахувати; 2) сама страхова компанія вирішує.
S = (a-y)/100% *5%
S – сума, на яку страховакомпанія може лишити на власну відповідальність;
а – активи;
у – статутнийкапітал;
5% — норматив.
34.Дати характеристику основних методів перестрахування
 
Передавання ризиків уперестрахування може відбуватися постійно або одноразово. Історія розвиткуперестрахування свідчить, що першими були епізодичні передачі найбільшнебезпечних ризиків.
Отже, за методомпередавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових взаємовідносинсторін перестрахувальні операції поділяються на такі:
• факультативні;
• облігаторні(договірні);
•факультативно-облігаторні (змішані).
Факультативний методперестрахування характеризується повною свободою сторін договоруперестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх навласній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чивідмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризикпередається окремо. Отже, договір факультативного перестрахування — цеіндивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головнаособливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальноїоцінки ризику.
Облігаторнеперестрахування передбачає обов’язкове віддавання перестрахувальником ранішеузгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов’язковомає приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.
У договорі облігаторногоперестрахування обов’язково визначаються ліміти відповідальності,перестраховувальна премія, перестра-ховувальна комісія, обмеження щодопокриття. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер,тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринкахсвіту. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку технікиперестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних галузях івидах страхування. В облігаторному, як і у факультативному перестрахуванні,ризики передаються прямо або через посередника. Зрозуміло, що вартість ризику,переданого в перестрахування через посередника, буде більшою, ніж у разіпрямого передання.
Договір облігаторногоперестрахування частіше укладається на невизначений термін з правом взаємногорозірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховикибагатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняномуперестрахуванні поширенішим є факультативне перестрахування, оскількиоблігаторна форма технічно складніша.
У практиціперестрахування інколи використовується поєднання методів перестрахування, такзване факультативно-облігаторне перестрахування.
Прифакультативно-облігаторному перестрахуванні компанія-це-дент передає чи залишаєв себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методомперестрахування зобов’язаний прийняти обумовлені договором ризики. Отже, факультативністьпередбачається для страховика (цедента), а облігаторність — для перестраховика.
Факультативно-облігаторнеперестрахування використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, уразі можливої кумуляції збитків, коли вичерпано місткість пропорційнихдоговорів.
35.Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів
 
При укладаннідоговорів страхування, дія яких поширюється на територію іноземної держави,багато страховиків уважають доцільним їх перестрахування в цій державі, здодатковим зобов’язанням перест-раховика виступати в ролі аварійного комісараабо сюрвейєра у разі, коли страхові випадки трапились на території йогодержави.
Перестрахуванняризиків за межами країни зумовлює відплив валюти у вигляді перестрахувальнихпремій за кордон України, а також неможливість здійснення контролю задіяльністю перестраховиків-нерезидентів з боку державних наглядових органівУкраїни. Це, у своючергу, вимагає від законотворців застосовувати особливі вимоги доперестрахування ризиків у нерезидентів,
В різний час уряди різних державдоклали зусиль щодо регулювання перестраховувальних операцій, стримуванняперестрахування ризиків за кордоном. Так, деякі з країн приймали рішення прозаснування державних перестраховувальних компаній. Перші такі компанії булизасновані в Латинській Америці — в Уругваї (1912 p.) та в Чилі (1920 p.). Ідеться про Державні страхові банки. В Італії протягом 1913 — 1923 pp. був установлений перехідний період,протягом якого страхові товариства повинні були перестраховувати 40 % ризиків уНаціональному страховому інституті (National delle Assicurazioni).
Згідно з Положеннямукладання договорів перестрахування за межами України зперестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки в разі, якщо:
1) законодавством країни,в якій зареєстровано перестраховика-нерезидента, передбачений державний наглядза страховою (перестра-хувальною) діяльністю;
2)перестраховик-нерезидент має безперервний досвід роботи у страхуванні(перестрахуванні) не менш ніж 3 роки, котрі передують року, в якому укладаєтьсядоговір перестрахування, що страховик (цедент, перестрахувальник) можепідтвердити відповідними бухгалтерськими звітами;
3)перестраховик-нерезидент не порушував страхого законодавства країни йогомісцезнаходження, і до нього не застосовувалися відповідні заходи з цьогоприводу протягом останніх двох років.
Особливістю перестрахування ризиків уперестраховиків-нерезидентів є оподаткування перестра-ховувальних премій. Так,згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» суми доходівнерезидентів, отриманих у вигляді страхових премій від перестрахування ризиківна території України, оподатковуються за ставкою 15 % на відміну від тих самихдоходів резидентів, що оподатковуються за ставкою 3 %.
Отже, перестрахуванняризиків у перестраховиків-нерезидентів має свої особливості, які требавраховувати сторонам договору перестрахування.
36.Державне регулювання страхової діяльності на європейському ринку. Необхідністьта сутність
 
Напрямкиформування ринку:
1) забезпеченнясвободи діяльності страховиків в ЄС;
2) гармонізаціястрахового законодавства.
Страх компаніїмають право створювати філії в будь-якій країні і надавати послуги без філій.Право ЄС має пріоритет над національним правом.
Загальніположення Директив:
1) прописанапроцедура ліцензування страхової діяльності;
2) єдиний порядокформування страхових резервних фондів;
3) єдині правиларозміщення коштів страхових резервних фондів;
4) нормативспіввідношення між активами і зобов’язаннями страх компаній;
5) порядокреєстрації страхових брокерів (існує єдиний реєстр страх організацій ЄС, формиі строки надання бухгалтерської статистичної звітності).