–PAGE_BREAK–Порядок визначення та формування обов’язкових резервів До залучених банками коштів належать кошти, які обліковуються на поточних, вкладних (депозитних) рахунках юридичних та фізичних осіб, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам та відображені в балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обліку.
Обов’язковому резервуванню підлягають:
— залучені кошти міжбанківських операцій (в національній та іноземній валютах):
а) пасивне сальдо коштів, залучених банком на поточні «ЛОРО» — коррахунки інших банків (пасиви), та коштів, розміщених банком на поточних «НОСТРО» — коррахунках в інших банках (активи);
б) пасивне сальдо коштів — депозитів «овернайт», залучених банком від інших банків (пасиви), та коштів-депозитів «овернайт», розміщених банком в інших банках (активи);
в) пасивне сальдо коштів — гарантійних депозитів, залучених банком від інших банків (пасиви), та коштів — гарантійних депозитів, розміщених банком в інших банках (активи);
г) пасивне сальдо коштів — короткострокових депозитів, залучених банком від інших банків (пасиви), та коштів — короткострокових депозитів, розміщених банком в інших банках (активи);
д) пасивне сальдо коштів — довгострокових депозитів, залучених банком від інших банків (пасиви), та коштів — довгострокових депозитів, розміщених банком в інших банках (активи);
е) пасивне сальдо коштів — кредиторської заборгованості банка перед іншими банками (пасиви), та коштів — дебіторської заборгованості інших банків перед банком (активи);
— залучені кошти юридичних осіб (в національній та іноземній валютах):
а) поточні кошти Державного, місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, поточних рахунків бюджетного фінансування підприємств;
б) депозитні кошти Державного, місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, підприємств бюджетного фінансування;
в) поточні кошти комерційних юридичних осіб;
г) короткострокові та довгострокові депозити юридичних осіб;
д) поточні кошти фізичних осіб;
е) короткострокові та довгострокові депозити фізичних осіб;
ж) поточні кошти небанківських фінансових установ — юридичних осіб;
з) короткострокові та довгострокові депозити небанківських фінансових установ — юридичних осіб;
і) пасивне сальдо кредиторської та дебіторської заборгованості банка в операціях з клієнтами;
к) пасивне сальдо заборгованості банка за операціями з платіжними картками;
— залучені кошти за операціями банку з розміщення цінних паперів та корпоративних прав:
а) кошти за емітованими короткостроковими та довгостроковими векселями;
б) кошти за емітованими короткостроковими та довгостроковими ощадними сертифікатами;
в) кошти внесків за незареєстрованим статутним фондом та кошти невиплачених дивідендів акціонерам;
— кошти клірингових, транзитних розрахунків та тимчасові кошти сум до з’ясування.
Звітним періодом резервування призначений — календарний місяць, протягом якого банки резервують та зберігають на кореспондентському рахунку банку в Нацбанку України кошти обов’язкових резервів [11].
Сума зобов’язань банку, що приймається для розрахунку обов’язкових резервів, та залишки коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку за вихідні та святкові дні визначаються на рівні залишків коштів на кінець того робочого дня банку, що передував вихідним чи святковим дням.
Сума залишків коштів, що приймається для розрахунку обов’язкових резервів за відповідний звітний період резервування.
Сума недорезервованих банком коштів за звітний період резервування визначається як від’ємна різниця між середньоарифметичною сумою обов’язкових резервів та розрахованою середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку у відповідному звітному періоді резервування.
Розрахунок середньоарифметичної суми обов’язкових резервів здійснюється на підставі довідки про залучені кошти та їх залишки на кореспондентському рахунку.
Банк має щоденно на початок операційного дня протягом звітного періоду резервування дотримуватися залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку в розмірі, установленому Правлінням Національного банку на відповідний період.
Якщо банк більше ніж 30 разів (уключаючи вихідні або святкові дні) не дотримується визначеного Національним банком щоденного на початок операційного дня обсягу коштів протягом трьох звітних періодів резервування поспіль незалежно від дотримання ним вимог обов’язкового резервування за ці звітні періоди резервування в цілому або має суттєве погіршення фінансового стану, то територіальне управління Національного банку подає до Департаменту монетарної політики Національного банку та Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку пропозиції для розгляду питання про переведення банку в режим формування обов’язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку.
Контроль за дотриманням банками нормативів обов’язкового резервування Територіальне управління здійснює контроль за повнотою та своєчасністю виконання банками вимог щодо дотримання нормативів обов’язкового резервування як за звітний період резервування на підставі зведеного балансу банку за звітний період, так і щоденно, виходячи із встановленого Національним банком розміру:
— порівнюючи середньоарифметичну суму коштів, яка визначена на підставі встановлених нормативів обов’язкового резервування, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку за відповідний звітний період резервування згідно з наданою банком довідкою.
— порівнюючи залишки коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку із щоденним на початок операційного дня обсягом коштів, що встановлюється Національним банком для відповідного звітного періоду резервування.
Вимоги щодо дотримання банком порядку формування обов’язкових резервів є виконаними, якщо:
— банк витримав на своєму кореспондентському рахунку в Національному банку середньоарифметичну суму залишків коштів за звітний період у розмірі, який дорівнює або більше фактичної середньоарифметичної суми обов’язкових резервів;
— банк витримав на своєму кореспондентському рахунку в Національному банку щоденно на початок операційного дня обсяг коштів у розмірі, установленому Нацбанком, з урахуванням визначеної граничної кількості випадків недотримання щоденних залишків обов’язкових резервів на кореспондентському рахунку в окремі дні звітного періоду резервування.
Банк протягом двох робочих днів після закінчення звітного періоду резервування засобами електронного зв’язку подає територіальному управлінню довідку про залучені кошти та їх залишки на коррахунку із наступним наданням цієї інформації на паперовому носії за підписом керівника та головного бухгалтера банку.
Територіальне управління звіряє надану інформацію з даними щоденного балансу банку і визначає правильність дотримання банком вимог щодо формування обов’язкових резервів. Територіальне управління на третій робочий день після звітного періоду подає Департаменту монетарної політики та Генеральному департаменту банківського нагляду звіт про залучені банками кошти та розрахунок обов’язкових резервів відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку про подання статистичної звітності та цього Положення.
Про причини недотримання банками нормативів обов’язкового резервування територіальні управління повідомляють Департамент монетарної політики та Генеральний департамент банківського нагляду протягом семи календарних днів після закінчення звітного періоду.
Територіальне управління на підставі цієї довідки здійснює контроль за правильністю розрахунку суми коштів обов’язкових резервів згідно з встановленими нормативами резервування за відповідний звітний період резервування та перерахуванням банками цих коштів на окремий рахунок у Національному банку.
Відповідальність банків за недотримання вимог щодо обов’язкового резервування Банки несуть відповідальність за недотримання порядку формування обов’язкових резервів згідно з цим Положенням і про причини невиконання вимог щодо обов’язкового резервування письмово повідомляють територіальне управління протягом двох робочих днів після закінчення періоду резервування. За недотримання банком порядку формування обов’язкових резервів Нацбанк застосовує адекватні заходи впливу [12].
Якщо банк не дотримується нормативів обов’язкового резервування за один звітний період резервування протягом календарного року, то Національний банк надсилає письмове застереження банку щодо необхідності безумовного дотримання вимог обов’язкового резервування та недопущення їх повторного порушення протягом календарного року.
За другий випадок порушення порядку формування обов’язкових резервів (два звітних періоди резервування поспіль) протягом півріччя на банк накладається штраф у розмірі процентної ставки Національного банку за кредитом овернайт під забезпечення, яка діяла на день застосування заходу впливу, від суми недорезервування, але не більше ніж один процент від суми зареєстрованого статутного капіталу.
За порушення банком порядку формування обов’язкових резервів три звітних періоди резервування поспіль протягом календарного року або не перерахування ним коштів обов’язкових резервів у повному обсязі на окремий рахунок у Національному банку протягом 10 календарних днів після закінчення звітного періоду резервування до банку застосовуються заходи впливу відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку з питань застосування до банків заходів впливу за порушення банківського законодавства [12].
В табл… Д.1- Д.3 Додатку Д та на рис. 2.4-2.7 представлена динаміка та структура резервуємих агрегатів залучених коштів та відповідна структура створюваних резервів, як функція нормативів резервування, у 2002-2004 рр.
Рис. 2.4 — Структура агрегатів обов’язкових резервів в АКБ „Приватбанк” станом на 30.11.2004
Рис. 2.5 — Структура агрегатів обов’язкових резервів в АКБ „Приватбанк” станом на 01.01.2004
Рис. 2.6 — Структура агрегатів обов’язкових резервів в АКБ „Приватбанк” станом на 01.01.2003
Рис. 2.7 — Динаміка відносних (до валюти балансу) обсягів обов’язкових резервів в АКБ „Приватбанк” у 2002-2004 роках
Аналіз взаємодії зовнішнього регулювання Національним банком з 2002 року різних нормативів резервування на окремі агрегати залучених коштів та внутрішньобанківської політики додаткового страхового резервування та взаємодії з ринковими пропозиціями залучених коштів, наведений в таблицях Д.1- Д.3 Додатку Д та на графіках рис.2.4 — 2.7 показує, що за період 2002 — кінець 2004 року в «портфелі» обов’язкових резервів виникли суттєві зміни структури (табл.2.3):
— на 9% зменшилась структурна доля залучених коштів на поточних рахунках фізичних осіб та, відповідно, на 9,9 % зменшилась структурна доля формуємих обов’язкових резервів на цю групу залучених коштів;
— на 7,2 % зменшилась структурна доля залучених коштів короткострокових депозитів фізичних осіб та, відповідно, на 6,7 % зменшилась структурна доля формуємих обов’язкових резервів на цю групу залучених коштів;
— на 4 % зменшилась структурна доля залучених коштів по операціях емісії цінних паперів та, відповідно, на 4,25 % зменшилась структурна доля формуємих обов’язкових резервів на цю групу залучених коштів;
— на 8,3 % зросла структурна доля залучених коштів довгострокових депозитів фізичних осіб та, відповідно, на 15,8 % зросла структурна доля формуємих обов’язкових резервів на цю групу залучених коштів;
— на 1,7 % зросла структурна доля залучених коштів довгострокових депозитів юридичних осіб та, відповідно, на 1,4 % зросла структурна доля формуємих обов’язкових резервів на цю групу залучених коштів;
— на 10 % зросла структурна доля залучених коштів на рахунках кредиторської заборгованості в операціях з клієнтами та, відповідно, на 10 % зменшилась структурна доля формуємих обов’язкових резервів на цю групу залучених коштів;
Таким чином, ресурсна база залучених коштів АКБ „Приватбанк” має тенденцію до підвищення структурної долі довгострокових залучених коштів фізичних осіб в іноземній валюті, які резервуються мінімальними нормативними ставками НБУ.
Аналіз даних, наведених на рис. 2.8 показує, що для казначейства та управління керування банківськими ризиками в АКБ «Приватбанк» притаманні наступні методи керування ризиками обов’язкового резервування:
— впроваджений механізм додаткового резервування ризиків невиконання вимог НБУ по характеристикам обов’язкового резервування, що в сумі за кожний звітний період (місяць) дає стійке перевищення сумарних сформованих резервів над нормативним значенням (в основному за рахунок невибраних відкритих лімітних позицій міжбанківського кредитування «овернайт» на інші банки);
— при наданні міжбанківських кредитів «овернайт» для підкріплення ліквідності інших банків за попередньо обумовленими лімітами щоденного кредитування чітко враховується допустима норма (не більше 30 випадків за 3 періоди резервування, тобто за 3 місяці) щоденних випадків недорезервування та допустима нормативна амплітуда щоденного недорезервування (відхилення не більше 40% від середньої норми за період резервування);
— оскільки кількість банкоматів в АКБ «Приватбанк» досягла дуже значної кількості — в алгоритмі управління обов’язковими резервами закладена програма ризику «ажіотажного» зняття готівки в банкоматах, що дає стійкий запас перевищення фактичних коштів на кореспондентському рахунку в НБУ над нормативами;
— додатково на кореспондентському рахунку АКБ «Приватбанк» зосереджений лімітний запас «платіжного» вікна для всіх філіалів банка (працює система єдиного коррахунку з внутрішньобанківською платіжною системою) на початок банківського робочого дня.
Таблиця 2.3 — Аналіз змін структури резервуємих залучених коштів та обов’язкових резервів в АКБ «Приватбанк» у 2002 — кінці 2004 року
Рис. 2.8 — Характеристики управління обов’язковими резервами в АКБ «Приватбанк» за 3 звітних періоди (3 місяці 3 кварталу 2004 року) та оцінки дотримання нормативів НБУ
2.5 Аналіз управління банківськими ризиками активних операцій комерційних банків за рахунок створення нормативних спеціальних резервів
Нормативні спеціальні резерви створюються комерційними банками згідно наступних регулюючих документів Національного банку України:
1. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [16] 1. Положення про порядок формування і використання резервів для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості комерційних банків [18]
2. Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами [17]
Система управління ризиками банку складається із регламентних документів — політик, положень, процедур, процесів тощо, — які затверджуються спостережною радою або правлінням банку відповідно до обраної ним форми корпоративного управління, з урахуванням розміру банку та складності його операцій [38].
Система управління ризиками має включати, як мінімум, такі компоненти [44]:
— політику та положення щодо управління ризиком, які мають бути розглянуті та затверджені спостережною радою або правлінням банку, відповідно до принципів корпоративного управління. Такі політика та положення повинні підлягати періодичному перегляду;
— Положення щодо ризиків, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку, а саме:
— регламентують типи і умови кредитів, які надаватиме установа;
— враховують характер ринків та галузей, яким надаватимуться кредити;
— передбачають розгляд до взяття зобов’язання про надання кредиту: загального фінансового стану позичальника, характеру та вартості застави, характеру позичальника та його готовності погасити кредит згідно з угодою, а також фінансової відповідальності гаранта;
— адекватно враховують концентрацію ризику і пов’язаних із ним потенційних ризиків;
— інші питання, що пов’язані із кредитуванням, зокрема, порядок та процедуру визначення процентної ставки за кредитом та необхідної застави.
— положення щодо лімітів ризику на одного контрагента, групу взаємопов’язаних контрагентів, за галузями або секторами економіки, за географічними регіонами або іншими кредитними операціями, які можна розглядати в сукупності (експозиціями);
— чітко визначену і продуману систему повноважень з прийняття рішень щодо ухвалення кредитних операцій;
продолжение
–PAGE_BREAK– — комплексну систему оцінки ризиків;
На рис.2.9 – 2.13 та в табл.2.11 – 2.12 наведені результати аналізу динаміки та структури створених резервів АКБ „Приватбанк” в 2001 – 2004 роках.
Рис.2.9 — Структура кредитного портфелю та резервів під кредитні ризики в АКБ „Приватбанк” у 2001 році
Рис. 2.10 — Структура кредитного портфелю та резервів під кредитні ризики в АКБ „Приватбанк” у 2004 році
Таблиця 2.4 — Обсяги та динаміка резервування ризикових активів в АКБ “Приватбанк” у 2004 році
Таблиця 2.5 — Порівняльна таблиця показників резервування ризикових груп активів в АКБ “Приватбанк”, інших банках першою “десятки” та в цілому по БС України (101 банк) станом на 01.10.2004 року
Рис. 2.11 — Вагові долі резервування (доходної іммобілізації) статей доходних активів в балансі АКБ “Приватбанк” у 2004 році
Рис. 2.12 — Вагові долі резервування (доходної іммобілізації) статей доходних активів в АКБ “Приватбанк”, інших банках та в цілому по банківській системі України у 2004 році
Рис. 2.13 — Динаміка структури спеціальних резервів під кредити та заборгованості, створені в АКБ “Приватбанк” на протязі 2004 року
Проведений в дійсній дипломній роботі аналіз ефективності застосування нормативів регулювання банківської діяльності, впроваджений Національним банком України, дозволяє констатувати наступне:
а) Банківська структура України різко монополізована, власний капітал та активи в банківській системі розподілені нерівномірно – перші 9 найбільших банків зосередили 45% статутного капіталу та 50,1% активів. Найбільший акціонерний банк АКБ “Приватбанк” станом на 01.01.2005 зосередив 12,5% активів всієї банківської системи України.
б) 50% (78 із 157 діючих) банків нижнього діапазону рейтингу володіють усього 8% активів банківської системи України та працюють безприбутково для забезпечення функціонування системи “карманних” платіжно-кредитних терміналів з високим ризиком банкрутства. При цьому всі 157 банків банківської системи України мають статутний капітал не менше норми в 3-5 млн. євро, встановленої НБУ, що є явно недостатньою навіть при збільшенні до 8 млн. євро до 2007 року.
в) аналіз виконання нормативів Н1-Н13 всією банківською системою показав їх виконання як АКБ „Приватбанком”, так і всіма 157 банками консолідовано, що є протиріччям низьким рівням прибутковості активів банківської системи, які не перевищують рівня рентабельності в 1 –2 %.
В структурі спеціальних резервів на відшкодування можливих збитків від активних операцій по АКБ „Приватбанк” можна виділити як основні критичні резерви:
— резерви під кредитну заборгованість 88 -91 % від загальної суми спеціальних резервів;
— резерви під сумніві нараховані доходи до отримання, які становлять 4,7 -5,0 % від загальної суми спеціальних резервів;
Вагові долі резервування (доходної іммобілізації) статей доходних активів в АКБ “Приватбанк” становлять до 10% та вище в 1,5-2 рази ніж в інших банках першої „десятки” рейтингу, що, відповідно, знижує доходність банку у порівнянні з ними.
3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ ТА ОЦІНКА ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ
3.1 Базельські принципи банківського нагляду як ефективна основа організації системи відносин в банківській системі
Базельський Комітет з питань Банківського Нагляду є комітетом органів банківського нагляду, який був створеним головами центральних банків Групи Десяти Країн в 1975. Він складається з головних представників органів банківського нагляду та центральних банків Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Люксембургу, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Об’єднаного Королівства та Сполучених Штатів. Звичайно він зустрічається в Банку Між народних Розрахунків в Базелі, де розташовуються його постійний Секретаріат.
Базельський Комітет розповсюджує свої документи серед органів банківського нагляду різних країн світу, сподіваючись, що запропоновані принципи забезпечать банківський нагляд корисною концепцією пруденційного нагляду ризику процентної ставки. Одним словом, Комітет хоче наголосити, що надійне управління ризиками є невід’ємною умовою пруденційного функціонування банків та забезпечення стабільності фінансової системи в цілому. За свою діяльність Базельський комітет випустив більше ніж 40 стандартів-рекомендацій, як наприклад:
— Міжнародне наближення визначення капіталу та нормативів капіталу (Базель, Липень 1988р);
— Положення про Капітал щодо реєстрації ринкових ризиків, січень 1996 року;
— Оцінка уразливості банків до ризику процентної ставки, Консультативні пропозиції Базельського Комітету з питань банківського нагляду, квітень 1993 року;
— Вказівки щодо управління ризиком дерівативних операцій, липень 1994 року;
— Належне ставлення банків до клієнтів (стандарти Базельського комітету банківського нагляду), 1 жовтня 2001 року; Найбільш важливі, з точки зору банківського нагляду, три документа розглянуті в дійсній роботі.
У 1997 році Базельський комітет опублікував «Базельські загальні принципи ефективного банківського нагляду» [41]. В цьому документі містяться найбільш важливі рекомендації із втручання держави у торгівлю банківськими послугами.
а)Внутрішні заходи регулювання для всіх банків.
Кожна країна має свою систему банківського регулювання. Контролюючі органи (наприклад центральні банки) видають різного роду вимоги і правила, в основному, з таких питань:
— банкам забороняється здійснювати будь-які види діяльності крім тих, що перераховані в законодавстві як види банківської діяльності;
— у деяких країнах (наприклад у США) банкам заборонено бути засновниками або акціонерами інших підприємств, за деякими спеціальними винятками. В деяких країнах вважається, що дозвіл банкам контролювати інші підприємства надасть їм можливість обмежувати економічну конкуренцію в своїх інтересах.
У інших країнах банки можуть контролювати інші підприємства:
— у деяких країнах заборонено одному підприємству контролювати занадто велику частину статутного фонду банку (наприклад понад 25 %) або ж потрібно пройти спеціальні дозвільні процедури, щоб одержати такий контроль;
— у багатьох країнах існують обмеження іноземної участі на ринку банківських та інших фінансових послуг, наприклад: заборона іноземним громадянам керувати банками; заборона іноземним банкам створювати філії в країні або обмеження на створення таких філій; заборона іноземним банкам або іншим підприємствам викуповувати вітчизняні банки або обмеження таких операцій (наприклад вимога пройти спеціальну процедуру повідомлення контролюючого органу).
б)Доступ іноземних банків на ринок банківських послуг.
Доступ іноземних банків на ринки деяких країн може бути обмежений або неможливий:
— в силу прямих заборон або обмежень. Наприклад, одна країна може встановити ліміт коштів, які підприємства цієї країни можуть одержати у вигляді кредитів від іноземних банків;
— через дискримінаційне оподаткування іноземних банків, дискримінаційні заходів контролю, що стосуються тільки іноземних банків.
Зусилля багатьох банків домогтися полегшення доступу на іноземні ринки останнім часом стали приносити плоди.
Багато міжнародних спільних угод знімають обмеження на створення банків особами інших країн. Значну роль тут відіграють договори про уникнення подвійного оподаткування. Наприклад, подібний договір між Україною і Німеччиною встановлює правило, за яким постійні представництва німецьких підприємств в Україні сплачують податки тільки в Україні (за деякими спеціально оговореними винятками).
в)Обмеження на створення банків іноземними підприємствами.
Ще один можливий засіб обмежити створення банків іноземцями — заборона іноземним особам мати у власності більше визначеного відсотка капіталу вітчизняного банку.
Інший засіб — встановити дискримінаційні заходи контролю стосовно банків, які є власністю іноземних громадян.
Г)Офшорні банки і спроби обмежити їхню діяльність.
Вимоги до банків суттєво відрізняються в різних країнах. Наприклад, Сполучені Штати і Велика Британія жорстко регулюють торгівлю банківськими послугами. Деякі інші країни (й інші території, що здійснюють самостійну «банківську юрисдикцію») мають «м’які» вимоги до банків або майже не мають таких вимог. Як правило, в таких країнах (територіях) діють суворі законодавчі акти про комерційну таємницю, що сприяють створенню банків. Це вигідно для країн, де організовуються такі банки, оскільки це приносить прибуток у скарбницю у вигляді ліцензійних зборів й інших платежів. З іншого боку, місцеве законодавство захищає підприємства, утворені в офшорних зонах, від посягань на їхню структуру, види діяльності, обсяг активів, а іноді навіть на їхнє фірмове найменування. Дуже часто в ролі таких «вільних податкових зон» згадують Швейцарію, Гонконг і Сінгапур, але є й інші зони, наприклад:
– Нідерландські Антильські острови;
– Кайманові острови;
– близько двадцяти п’яти інших невеликих острівних держав.
З часом посилилися спроби багатьох країн зменшити їхню привабливість. Найбільш типові засоби, до яких вдаються уряди, такі. 1. При укладанні договору про запобігання подвійного оподаткування з вільною податковою зоною вносити в договір вимоги про обмін інформацією. 2. Встановлювати в податковому законодавстві спеціальні жорсткі норми про оподатковування підприємств, що одержують прибутки з вільних податкових зон. 3. Створювати свої власні території з пом’якшеним режимом банківського регулювання. Наприклад, в США були створені «Зони міжнародної банківської діяльності» (International Banking Facilities). В них банки не зобов’язані сплачувати місцеві податки. Привабливість таких зон порівняно з традиційними офшорними й іншими вільними податковими зонами — насамперед у більшій надійності, відсутності політичних ризиків.
д)Міжнародні зусилля щодо зниження «невиправданих» обмежень міжнародної банківської діяльності.
У 1995 році набрала чинності Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС). В ній беруть участь усі країни — члени Світової організації торгівлі (COT).
Мета цієї угоди:
– домогтися зниження обмежень на міжнародну торгівлю банківськими і фінансовими послугами;
– у випадках, коли якась країна зменшує обмеження щодо банків й інших фінансових установ іншої країни, вони повинні, по можливості, зменшуватися щодо всіх країн — членів СОТ, без дискримінації. На думку Базельського комітету з нагляду за банківською діяльністю, викладеному в опублікованих у вересні 1997 р. «Ключових принципах ефективного нагляду за банківською діяльністю», до найбільш важливих типів операційного ризику в банках, що приводить до фінансових утрат, відносяться:
— порушення внутрішнього контролю і корпоративного керівництва,
— серйозні відмовлення інформаційно-технологічних систем
— природні чи техногенні катастрофи (наприклад, пожежі).
У силу цього для забезпечення більшої стійкості і конкурентноздатності, на думку LVS/PW, банкам варто приділяти особливу увагу таким питанням, як порівняльний аналіз своїх бізнес-процесів, стратегічне планування розвитку інформаційних систем і зниження ризиків, зв’язаних з їхнім створенням і експлуатацією, розширення номенклатури послуг, що робляться клієнтам, використання сучасних технологій, що забезпечують підтримку прийняття рішень, планування заходів, а також безперебійність функціонування банку.
У сфері банківського регулювання і нагляду найважливішими напрямками є:
— розвиток змістовних підходів, включаючи ризик-орієнтований нагляд, тобто визначення режиму банківського нагляду і застосування при необхідності мір наглядового реагування виходячи, насамперед, з характеру ризиків, прийнятих кредитною організацією, і якості керування ризиками;
— забезпечення функціонування системи раннього реагування і впровадження комплексної оцінки діяльності кредитних організацій, що включає оцінку якості керування і внутрішнього контролю;
— підвищення оперативності й ефективності рішень, прийнятих у рамках банківського нагляду;
Відповідно до рекомендацій Базельського комітету банківського нагляду, найбільш важливими елементами корпоративного керування в банківському секторі є:
— визначення стратегічних цілей і набору корпоративних цінностей; — встановлення і забезпечення визначених границь відповідальності і підзвітності; — наявність у членів наглядацької ради необхідної кваліфікації, чіткого розуміння своєї ролі в корпоративному керуванні і відсутність неналежного впливу на них з боку чи правління ззовні; — наявність відповідних функцій нагляду в наглядацьких рад і правління; — прозорість керування;
Моніторинг ризику процентної ставки з боку органів банківського нагляду встановлений “Принципами управління ризиком процентної ставки” (Базельський Комітет, вересень 1997) [41].
Принцип 11:
Органи банківського нагляду повинні отримувати від банків достатню
своєчасну інформацію, на основі якої вони б оцінювали рівень ризику процентної ставки банків. Ця інформація повинна містити діапазон строків погашення та валют в портфелі кожного банку, включаючи позабалансові статті, а також інші відповідні фактори, такі як відмінності між торгівельними та не торгівельними видами діяльності.
1. Органи банківського нагляду повинні регулярно отримувати достатню інформацію з метою оцінки експозиції ризику процентної ставки кожного банка окремо. Для того щоб звести до мінімуму тягар створення звітів, інформація може бути отриманою із стандартизованих звітів, які подаються банками, через здійснення виїзних перевірок або іншими шляхами, такими, наприклад, як використання внутрішніх звітів керівництва. Конкретна інформація, отримана одними представниками нагляду, може відрізнятися від інформації, отриманої іншими, але вона повинна надавати представнику банківського нагляду можливість оцінити рівень та напрямок експозиції ризику процентної ставки.
Така інформація може бути створеною на базі внутрішніх оцінок банку або більш стандартизованих звітів. Як мінімум, представники банківського нагляду повинні мати достатньо інформації для виявлення та здійснення моніторингу банків, які мають значні неспівпадання після переоцінки. Інформація, яка міститься у внутрішніх звітах керівництва, така, наприклад, як інтервали строків погашення-переоцінки, оцінки моделювання надходжень та економічної вартості та результати тестування на стресові умови, може бути особливо корисною.
2. Механізм звітування банківського нагляду, при якому збирається ін-формація щодо позицій банку за часом, що залишився до строку погашення або часом до наступної переоцінки, є одним з методів, який представники банківського нагляду можуть використовувати з цією метою. Відповідно до цього підходу, банк категорізує активи, чутливі до змін процентної ставки, зобов’язання та позабалансові позиції за часовими періодами переоцінки або за строками погашення. Крім того, інформація повинна визначати залишки за конкретними типами інструментів, які значно відрізняються за властивостями кешфлоу.
3. Представники банківського нагляду можуть захотіти зібрати додаткову інформацію щодо тих позицій, при яких наміри банку щодо строків погашення відрізняються від строків погашення за контрактом. Аналіз результатів роботи внутрішніх банківських моделей, можливо з використанням різних припущень, сценаріїв та тестів на стресові умови, також може бути дуже інформативним.
4. Банки, які оперують з різними валютами, можуть наражатися на ризик процентної ставки кожної з цих валют. Тому, органи банківського нагляду можуть вимагати від банків проведення аналізу їхніх експозицій щодо кожної валюти окремо, принаймні, коли експозиції різних валют є значними.
5. Інше питання – це межа між тим, коли ризик процентної ставки повинен розглядатися по відношенню до цілого банку, та тим, коли торгівельний портфель, вартість якого визначається на основі ринкової, та банківський портфель, який так не оцінюється, повинні розглядатися окремо. Як правило, бажано, щоб будь-яка система оцінки охоплювала експозиції ризику процентної ставки, які виникають через здійснення всіх видів діяльності, включаючи як торгівельні так і неторгівельні джерела. Це не заперечує застосуванню різних систем оцінки та підходів до управління ризиком різних видів діяльності; проте, керівництво повинно мати цілісну картину ризику процентної ставки всіх продуктів та видів діяльності. Представники банківського нагляду можуть захотіти отримати більшконкретну інформацію щодо того, як торгівельна та неторгівельна діяльність оцінюється та включається до єдиної системи оцінки. Вони також повинні забезпечити те, щоб управління та контроль ризику процентної ставки торгівельної та неторгівельної діяльності здійснювалося належним чином.
продолжение
–PAGE_BREAK–6. Значимий аналіз ризику процентної ставки є можливим тільки, коли представник банківського нагляду регулярно та своєчасно отримує належну інформацію. Оскільки профіль ризику традиційної банківської діяльності змінюється менш швидко, ніж торгівельної діяльності, для багатьох банків достатньо буде квартального звітування про перший або звітування два рази на рік.
Управління ліквідністю в банківських організаціях встановлено “Принципами Ефективного Управління Ліквідністю у Банківських Установах (Базельський Комітет з Банківського Нагляду Базель, Лютий 2000) [33].
Принцип 1: Кожен банк повинен мати погоджену стратегію повсякденного управління ліквідністю. Ця стратегія повинна застосовуватись по всій організації
Принцип 2: Банківська Рада Директорів повинна схвалити цю стратегію та важливі положення, що відносяться до управління ліквідністю. Правління також повинно забезпечити, щоб вище керівництво робило необхідні кроки для моніторингу та контролю ризику ліквідності. Правління повинно бути регулярно інформовано про ситуацію із ліквідністю у банку, та негайно, якщо є будь-які матеріальні зміни у поточній, або очікуваній ліквідності банку.
Принцип 3: Кожен банк повинен мати управлінську структуру для ефективного здійснення стратегії ліквідності. Ця структура повинна включати постійне залучення членів вищого керівництва. Вище керівництво повинно забезпечити те, що ліквідність ефективно управляється, та що встановлені відповідні положення та процедури для контролю та обмеження ризику ліквідності. Банки повинні встановити та регулярно переглядати ліміти на розмір своїх позицій ліквідності за відповідні періоди.
Принцип 4: Банк повинен мати адекватні інформаційні системи для вимірювання, контролю та звітування ризику ліквідності. Звіти повинні своєчасно надаватись раді директорів банку, вищому керівництву та іншим відповідним працівникам.
Принцип 5: Кожен банк повинен встановити процес постійного вимірювання та моніторингу чистих потреб у фінансуванні.
Принцип 6: Банк повинен аналізувати ліквідність застосовуючи різноманітні сценарії “а що коли”.
Принцип 7: Банк має часто переглядати свої припущення, що застосовувались при управлінні ліквідністю для того, щоб з’ясувати, чи залишаються вони ще вірними.
Принцип 8: Кожен банк має періодично переглядати свої зусилля щодо встановлення та підтримки відношень з володарями зобов’язань, щодо підтримки диверсифікації зобов’язань та зусиль щодо забезпечення своєї спроможності продавати активи.
Принцип 9: Банк повинен мати антикризові плани, що розглядатимуть стратегію владнання криз ліквідності та містять процедури вирішення проблеми недостатності грошових потоків у непередбачених ситуаціях.
Принцип 10: Кожен банк повинен мати систему вимірювання, моніторингу та контролю своїх валютних позицій у основних валютах з якими він активно працює. На додаток до вимірювання своїх загальних потреб ліквідності іноземної валюти та прийнятної відкритої валютної позиції, банк також повинен провести окремий аналіз своєї стратегії для кожної валюти окремо.
Принцип 11: Базуючись на результатах аналізу проведеного відповідно до Принципу 10, банк повинен, якщо це прийнятне, встановити та регулярно переглядати граничні значення розміру невідповідності своїх грошових потоків (відкритої валютної позиції) за певний період для всіх іноземних валют разом, та для кожної значної окремої валюти з якими він працює.
Принцип 12: Кожен банк повинен мати адекватну систему внутрішнього контролю над процесом управління ризиком ліквідності. Фундаментальний компонент внутрішньої системи контролю включає регулярні незалежні перевірки та оцінки ефективності системи та, якщо необхідно, забезпечення відповідних виправлень або поліпшення до процесу здійснення внутрішнього контролю. Результати таких перевірок мають надаватися наглядовим органам.
Принцип 13: Кожен банк, для того щоб керувати тим, як сприймається громадськістю організація та її ефективність, повинен мати механізм для забезпечення відповідного рівня розкриття інформації про банк.
Роль Працівників Банківського Нагляду
Принцип 14: Працівники банківського нагляду повинні проводити незалежну оцінку банківських стратегій, політики, процедур та принципів, що відносяться до управління ліквідністю. Вони повинні вимагати, щоб банк мав ефективну систему для вимірювання, моніторингу та контрою ризику ліквідності. Працівники банківського нагляду повинні отримувати від кожного банку достатню та своєчасну інформацію для оцінки рівня ризику ліквідності та мають забезпечити, щоб банк мав відповідні плани виходу з кризи при зниженні ліквідності.
Наглядовий орган має перевіряти, чи відображено у внутрішніх процесах управління ризиками банку принципи 1-13, викладені у цьому документі, і чи виконуються ці принципи на практиці. При проведенні незалежної оцінки стратегій, положень, процедур та принципів банку наглядові органи мають перевіряти ефективність управління банком своїми чистими потребами у фінансуванні за альтернативних сценаріїв. Визнаючи, що правління та вище керівництво несуть найбільшу відповідальність за процес ефективного управління ризиком ліквідності, наглядові органи мають визначати, чи активно задіяні ці групи у процесі управління ліквідністю, і чи отримують вони своєчасну та достатньо деталізовану інформацію для розуміння та оцінки ризику ліквідності банку.
Наглядові органи також мають оцінювати ефективність банківського процесу вимірювання та моніторингу ризику ліквідності шляхом перевірки методики та базових припущень для оцінки майбутніх чистих потреб у фінансуванні. У цьому відношенні, наглядові органи мають розглянути обґрунтованість різних сценаріїв “що буде, якщо”. Наглядові органи мають переконатися у тому, що вище керівництво переглядає ключові припущення для за без-печення їхньої постійної чинності з точки зору існуючих та потенційних змінюваних ринкових умов. Наглядові органи можуть вважати за корисне запровадити стандарти для управління ризиком ліквідності. Як правило, вони включають нормативні вимоги щодо певних лімітів та коефіцієнтів. Наглядові органи можуть також вважати за корисне встановлювати методичні вказівки, наприклад, щодо визначення ліквідних активів та поводження із невикористаними кредитними зобов’язаннями та іншими позабалансовими зобов’язаннями. Лише дійсно ліквідні активи можуть вважатися такими при розрахунку невідповідностей або коефіцієнтів щодо ліквідності.
Наглядові органи мають розглядати ризик ліквідності банку разом із достатністю його капіталу. Для цього наглядовим органам необхідно отримувати від банку достатню і своєчасну інформацію, на основі якої можна оцінити ризик ліквідності. Залежно від конкретної ситуації, відповідні вказівки наглядового органу банкові із високим ризиком ліквідності можуть містити вимоги щодо підтримання більш високого рівня капіталу та перепозиціонування портфелів активів, або щодо фінансування заходів щодо зниження ризику лік відності. У межах цього наглядового процесу наглядові органи також можуть розглянути питання встановлення нормативних вимог щодо певних лімітів та коефіцієнтів ліквідності.
Наглядові органи також повинні мати свої власні антикризові плани для усунення проблем із ліквідністю в окремих банках або на ринку в цілому. З метою ефективної реалізації своїх антикризових планів, наглядовим органам необхідно отримувати своєчасну та точну інформацію від банків, що знаходяться у кризовому положенні. Банк має зв’язатися із своїми наглядовими органами (у своїй країні та закордоном) та центральним банком, як тільки йому стане відомо про виникнення проблем із ліквідністю.
3.2 Банківський нагляд на основі ризик-орієнтованого підходу
Нагляд на основі оцінки ризиків — це внутрішній процес Національного банку, який обраний для забезпечення більшої послідовності й ефективності інспектувань та інших видів наглядової діяльності [11].
Банківська система України характеризується нерівномірністю розподілу власного капіталу та залучених активів серед груп банків, зображеною на графіках рис. 3.1 (згідно даних Асоціації українських банків – Додаток Е) та великим розбігом процентних ставок в різних банках на один та той же часовий період (рис.3.2, 3.3).
Позиція Національного банку щодо нагляду за всіма банками зосереджується на ризику. Банки з підвищеним ризиком або сфери діяльності із підвищеними параметрами ризику потребують більшої уваги з боку служби банківського нагляду. Застосовуючи цей загальний підхід до всіх установ, Національний банк визнає різні рівні складності ризику, на який наражаються банки. Національний банк має на меті забезпечення якісного нагляду, спрямованого на визначення суттєвих існуючих або потенційних проблем в окремих банках або в банківській системі в цілому, а також на забезпечення належного усунення таких проблем. Рис. 3.1 — Оцінка нерівномірності розподілу власного капіталу та активів в банківській системі України станом на 01.01.2005 (за даними [46])
Рис. 3.2 — Динаміка та оцінка ризику зниження кредитних процентних ставок в національній валюті в 2001 –2004 роках (статистика 30 банків банківської системи України) [46]
Рис. 3.3 — Динаміка та оцінка ризику зниження кредитних процентних ставок в іноземній валюті в 2001 – 2004 роках (статистика 30 банків банківської системи України) [46]
Нагляд на основі оцінки ризиків Згідно концепції нагляду на основі оцінки ризиків відповідальність за контроль ризиків покладається на керівництво банку і спостережну раду банку. Національний банк визначає, наскільки добре банк управляє ризиками протягом певного періоду, а не лише оцінює стан на певний момент часу. За умов нагляду на основі оцінки ризиків Національний банк діє більше як наглядовець, аніж ревізор. Нагляд на основі оцінки ризиків дозволяє Національному банку здійснювати превентивний нагляд, зосереджуючись на ризиках окремих банків та системних ризиках банківської системи.
У контексті банківської системи нагляд на основі оцінки ризиків визначає сфери діяльності, які в сукупності можуть становити неприйнятний рівень ризику для банківської системи. Коли йдеться про високоризикові види діяльності або види діяльності, що стали особливо ризиковими через ринкові умови, Національний банк має на меті справляти відповідний вплив на банківську систему через взаємодію з нею за допомогою безпосереднього нагляду, а також через відповідні нормативно-правові акти Національного банку. У ситуаціях, коли конкретний банк не управляє належним чином своїми ризиками, Національний банк вживатиме відповідних заходів впливу до керівництва банку з метою приведення його дій у відповідність до основоположних принципів надійної банківської діяльності.
Деякі ризики є невід’ємною частиною банківської діяльності. У банківському секторі накопичено велику кількість знань про те, як визначати, вимірювати, контролювати ці притаманні банківській справі ризики та здійснювати їх моніторинг. Нагляд на основі оцінки ризиків визнає існування цих ризиків і намагається використовувати наглядові ресурси у найбільш ефективний спосіб. Наприклад, параметри ризиків обґрунтовуються за результатами проведення обмеженого за обсягом тестування під час інспектувань, спрямованого на підтвердження того, чи впроваджено відповідні засоби контролю. Цим підтвердь-жуються початкові результати визначення параметрів ризиків і надається допомога в розробленні програм нагляду на основі параметрів ризиків окремих банків. Процес визначення параметрів ризиків є суттєвим для розроблення циклів нагляду і вибору інструментів нагляду. Ризики, на які наражається банківський сектор, є різноманітними і складними. Більш істотні і складні ризики вимагають посилених засобів контролю і моніторингу як з боку банку, так і з боку Національного банку.
Нагляд на основі оцінки ризиків передбачає спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного ризику. Національний банк досягає цього за допомогою таких дій:
— виявлення ризиків з використанням уніфікованих визначень. Ця сукупність ризиків формує підґрунтя для висновків і дій нагляду;
— вимірювання ризику на основі уніфікованих факторів оцінки. Кількість ризику не завжди вимірюється в грошовому вираженні; інколи це відносна оцінка суми можливих втрат. Наприклад, численні недоліки у системах внутрішнього контролю можуть свідчити про те, що банк має надмірний рівень операційно-технологічного ризику;
— оцінки управління ризиками, яка дозволяє визначити, чи адекватно управляються і контролюються за допомогою відповідних систем банку визначені рівні ризику. Розвиненість та складність цих систем буде різною залежно від рівня наявного ризику і розміру та/або складності операцій банку;
— спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного або зростаючого ризику як у межах одного банку, так і в банківській системі взагалі. Це робиться за допомогою стратегії нагляду;
— використання відповідних інструментів нагляду, залежно від виявлених ризиків, формулювання висновків щодо параметрів та рівня ризиків, а також визначення заходів щодо подальшого контролю виявлених проблем.
Категорії ризику З метою здійснення банківського нагляду Національний банк виділив дев’ять категорій ризику, а саме: кредитний ризик, ризик ліквідності, ризик зміни процентної ставки, ринковий ризик, валютний ризик, операційно-технологічний ризик, ризик репутації, юридичний ризик та стратегічний ризик. Ці категорії не є взаємовиключними; будь-який продукт або послуга може наражати банк на декілька ризиків. Однак для зручності аналізу Національний банк виявляє та оцінює ці ризики окремо.
Кредитний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком (його підрозділом) або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання. Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов’язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція — на балансі чи поза балансом.
Під час оцінки кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитний ризик. Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку — позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов’язаннями. Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, аніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, — кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.
Міжнародному кредитуванню, крім кредитного ризику, притаманний ризик країни, який виникає через особливості економіки, соціального ладу та політичного устрою країни позичальника. Ризик країни особливо помітний у разі кредитування іноземних урядів або їхніх установ, оскільки таке кредитування зазвичай не забезпечене. Проте цей ризик має завжди враховуватися в кредитній та інвестиційній діяльності — не має значення, у якому секторі — державному чи приватному. Існує також компонент ризику країни, відомий як трансферний ризик, що виникає в тому випадку, коли заборгованість позичальника не номінована в національній валюті. Незважаючи на фінансовий стан позичальника, валюта заборгованості може виявитися недоступною для нього.
Ризик ліквідності визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність банку виконати свої зобов’язання в належні строки, не зазнавши при цьому неприйнятних втрат. Ризик ліквідності виникає через нездатність управляти незапланованими відтоками коштів, змінами джерел фінансування та/або виконувати позабалансові зобов’язання.
Виділяють також ризик ліквідності ринку, який визначається як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через нездарність банку швидко закрити розриви своїх позицій за поточними ринковими ставками, не зазнавши при цьому неприйнятних витрат. Ризик ліквідності ринку виникає через нездатність визначати або враховувати зміни ринкових умов, які впливають на спроможність залучати кошти в необхідних обсягах та за прийнятними ставками та/або реалізовувати активи швидко і з мінімальними втратами вартості.
продолжение
–PAGE_BREAK–Ризик зміни процентної ставки — це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов’язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є: 1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов’язань та позабалансових позицій; 2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності; 3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв’язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, всі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими; 4) ризик права вибору, який постає із наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямо чи опосередковано наявне в багатьох банківських активах, зобов’язаннях та позабалансових портфелях.
Ринковий ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів).
Валютний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали. Валютний ризик можна поділити на:
— ризик трансакції;
— ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик);
— економічний валютний ризик.
Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Проте оскільки він, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, цей ризик розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.
Ризик перерахунку з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахунку залишків в іноземних валютах в базову (національну) валюту.
Економічний валютний ризик полягає в змінах конкурентоспроможності банку або його структур, що входять в консолідовану групу, на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.
Операційно-технологічний ризик — це потенційний ризик для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність інформаційних технологій і процесів оброблення інформації з точки зору керованості, універсальності, надійності, контрольованості і безперервності роботи.
Такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання робіт або шахрайство або стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, ділери, кредитні працівники або інші працівники банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції в порушення етичних норм або із занадто високим ризиком. Операційно-технологічний ризик виникає також через неадекватність стратегії, політики і використання інформаційних технологій. До інших аспектів операційно-технологічного ризику належить імовірність непередбачених подій, наприклад пожежі або стихійного лиха.
Ризик репутації – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через несприятливе сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, акціонерами (учасниками) або органами нагляду. Це впливає на спроможність банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати існуючі відносини. Цей ризик може призвести банк (або його керівників) до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази, у тому числі до притягнення до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Ризик репутації має місце на всіх рівнях організації, і тому банки мають відповідально ставитися до своїх взаємовідносин із клієнтами та суспільством.
Юридичний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог зако-ів, нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм, а також через можливість двозначного їх тлумачення. Банківські установи наражаються на юридичний ризик через те, що мають відносини з великою кількістю зацікавлених сторін, наприклад, клієнтами, контрагентами, посередниками тощо, органами нагляду, податковими та іншими уповноваженими органами. Юридичний ризик може призвести до сплати штрафних санкцій та адміністративних стягнень, необхідності грошового відшкодування збитків, погіршення репутації, погіршення позицій банку на ринку, звуження можливостей для розвитку і зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод.
Стратегічний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності:
— стратегічних цілей банку;
— бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей;
— ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей;
— якості їх реалізації.
Ресурси, необхідні для реалізації бізнес-стратегій, можуть бути як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційні системи, мережі надання послуг та продуктів і управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики організації мають оцінюватися з точки зору впливу економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища.
Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків» Кредитний ризик Для оцінки кредитного ризику наглядовці мають враховувати викладені нижче фактори:
— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
— склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. Суттєві фактори включають такі:
— продукти;
— види економічної діяльності;
— класифікація/рейтинги ризику;
— походження заборгованості;
— клієнти;
— розмір кредитів;
— географічні регіони;
— непов’язані/споріднені контрагенти;
— джерела погашення;
— застава;
— рівень забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави наглядовці мають аналізувати вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документації;
— обсяг умовних зобов’язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов’язкових та не обов’язкових до надання тощо);
— тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;
— достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями;
— наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;
— ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави;
— адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем;
— рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку;
— чи застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів;
— наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.
В табл… Ж.1, Ж.2 додатку Ж наведені таблиці кількісних та якісних оцінок кредитних ризиків діяльності банку, оцінюємих при проведенні банківського нагляду.
Ризик ліквідності Для оцінки ризику ліквідності наглядовці мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений наглядовцями в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти наглядовцю приймати рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються наглядовцями під час оцінки ризику банку.
Фактори оцінки такі:
— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком ліквідності, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
— обсяг активів балансу та їх розподіл за ступенем ліквідності у відношенні до структури зобов’язань. Зокрема, слід звернути увагу на такі фактори:
— високоліквідні активи;
— цінні папери та інші активи, що можуть бути прийняті до операцій рефінансування (з урахуванням активності їх ринку);
— можливості продажу, у тому числі на умовах зворотного викупу (репо), або сек’юритизації, або можливість використання вторинного джерела ліквідності активів;
— обсяг, структура та рівень диверсифікації пасивів. Зокрема, слід звернути увагу на такі фактори:
— питома вага зобов’язань у пасивах банку;
питома вага:
— строкових зобов’язань та зобов’язань до запитання;
— коштів фізичних та юридичних осіб;
— міжбанківських коштів;
— наявність нестабільних джерел коштів, чутливих до змін рівня ризику банку;
— концентрації:
— за постачальниками коштів;
— за інструментами (наприклад, депозитні сертифікати, депозитні рахунки, дебетові картки тощо);
— за термінами погашення;
— середньозважена вартість залучених коштів для визначеного банку в зіставленні з банками його порівняльної групи;
— чисті розриви фінансування із приділенням особливої уваги короткостроковим розривам, включаючи:
— прогнозовані потреби у фінансуванні;
— спроможність покривати потенційні розриви фінансування за прийнятними процентними ставками шляхом залучення додаткових ресурсів;
— ліквідність фінансових ринків, на яких можна залучити кошти;
склад балансових та позабалансових портфелів, включаючи:
— відтоки та притоки грошових коштів;
— ліквідність застави та існування угод, які можуть бути достроково розірвані (наприклад, депозитні угоди тощо);
— ліквідність вторинних ринків, на яких можна отримати рефінансування;
— погіршення репутації банку на ринку, що виявляється через зниження кредитних рейтингів і підвищення процентних ставок під час залучення коштів цим банком;
— висновки офіційних або неофіційних рейтингових служб і аналітиків про установу, включаючи поточні рейтинги і тенденції рейтингів. Публікації в засобах масової інформації;
— наявність адекватного плану на випадок кризових обставин;
— існування своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;
— рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;
— наявність відповідних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, відповідних облікових підходів і дотримання положень або законів.
В табл. З.1, З.2 додатку З наведені таблиці кількісних та якісних оцінок ризиків ліквідності діяльності банку, оцінюємих при проведенні банківського нагляду.
Ризик зміни процентної ставки Ризик зміни процентної ставки — це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Цей ризик впливає як на прибутковість банку, так і на економічну вартість його активів, зобов’язань та позабалансових інструментів. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:
1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов’язань та позабалансових позицій;
2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;
3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв’язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, усі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;
4) ризик права вибору (опціону), який виникає з наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямим чи непрямим чином наявне в багатьох банківських активах, зобов’язаннях та позабалансових портфелях.
Для оцінки ризику зміни процентної ставки наглядовці мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений наглядовцями в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти наглядовцю прийняти рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються наглядовцями під час оцінки ризику банку.
Це такі фактори:
— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ризиком зміни процентної ставки, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
— значення і стабільність динаміки чистої процентної маржі та її адекватність порівняльній групі банків;
— компонентний та сукупний рівень ризику зміни процентної ставки, включаючи ризик зміни вартості ресурсів, базисний ризик, ризик кривої дохідності та ризик, пов’язаний із правом вибору (опціону), відносно надходжень та капіталу;
— наскільки адекватно банк оцінює ризик процентної ставки як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі;
— уразливість надходжень та капіталу за умов суттєвих змін процентних ставок, таких як поступові зрушення ставок та зміни форми кривої дохідності. Прийнятність сценаріїв має оцінюватися в контексті поточних параметрів процентних ставок. Для забезпечення ґрунтовного аналізу потрібні сценарії змін процентних ставок достатньо широкого діапазону;
— характер ризику різних продуктів, тобто їх обсяг і рівень чутливості до змін процентної ставки;
— відносний обсяг і перспективи тривалого використання дешевих і стабільних джерел фінансування;
— наявність своєчасної, достовірної та інформативної управлінської інформації для моніторингу ризику зміни процентної ставки;
— наявність у банку практики періодичної перевірки обґрунтованості і чинності припущень та моделей оцінки ризику;
— чи розроблено процес незалежного вимірювання й аналізу, пов’язаного з ризиком зміни процентних ставок у всіх значних видах діяльності з використанням різних сценаріїв;
— чи має банк достатньо досвіду та чи адекватно реагує на зміни ринкових умов;
— чи має банк достатній доступ до ринків для гнучкого коригування рівня ризику;
— рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;
— існування належних механізмів контролю для моніторингу достовірності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативно-правових актів, законів.
В табл. І.1, І.2 додатку І наведені таблиці кількісних та якісних оцінок ризиків зміни процентної ставки банку, враховуємих при проведенні банківського нагляду.
Ринковий ризик Для оцінки ринкового ризику наглядовці мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений наглядовцями в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти наглядовцю приймати рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються наглядовцями під час оцінки ризику банку.
Це такі фактори:
— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління ринковим ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
продолжение
–PAGE_BREAK– — джерела ринкового ризику, включаючи динаміку цін на інструменти процентних ставок, товари і пайові цінні папери, а також динаміку валютних курсів;
— розмір, термін дії та складність позицій;
— компоненти ринкового ризику та цінова чутливість різних продуктів, у тому числі за позабалансовими угодами (наприклад, свопами, форвардними та опціонними контрактами);
— стабільність реальних грошових надходжень від торговельних операцій;
— динаміка значень надходжень під ризиком і капіталу під ризиком;
— уразливість банку за імовірнісними сценаріями зміни процентних ставок і ринкових потрясінь (стрес-тестування);
— можливість хеджування або закриття позицій ризику, що існують на кожний момент часу, у тому числі професійна здатність керівництва здійснювати операції хеджування та доступ банку до відповідних ринків;
— розмір відкритих позицій порівняно з реальними очікуваними грошовими надходженнями (тобто ризик порівняно з винагородою);
— наявність своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;
— рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;
— існування належних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, належних облікових підходів і дотримання положень, обмежень, нормативно-правових актів або законів.
В табл. К.1, К.2 додатку К наведені таблиці кількісних та якісних оцінок ринкового ризику, враховуємих при проведенні банківського нагляду.
Валютний ризик Для оцінки валютного ризику наглядовці мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений наглядовцями в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти наглядовцю приймати рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються наглядовцями під час оцінки ризику банку.
Це такі фактори:
— існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління валютним ризиком, затвердженої відповідними органами банку виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;
— обсяг балансових та позабалансових статей, які підлягають переоцінці у зв’язку зі змінами поточного валютного курсу та строкового валютного курсу;
— структура балансових та позабалансових статей за такими факторами:
— валюта;
— продукти;
— строк існування або очікуваний строк подальшого утримання позицій;
— розмір і строк неузгоджених грошових потоків;
— розмір позицій у валютах, обсяги торгівлі якими є обмеженими;
— потенційна величина втрати капіталу у зв’язку з перерахуванням валютних позицій у їх гривневий еквівалент у разі зміни валютних курсів, враховуючи останні тенденції та прогнози;
— наявність своєчасної, точної та інформативної управлінської інформації;
— рівень і кваліфікація керівництва та персоналу;
— наявність відповідних механізмів контролю для моніторингу точності інформації, належних облікових підходів і дотримання внутрішніх положень, нормативно-правових актів або законів.
В табл. Л.1, Л.2 додатку Л наведені таблиці кількісних та якісних оцінок валютного ризику, враховуємих при проведенні банківського нагляду.
3.3 Комплексний алгоритм нагляду за діяльністю комерційного банку на основі балансу структури активів-пасивів, процентних ставок та резервування банківських ризиків
В дипломній роботі розроблений один з можливих комплексних підходів до побудови системи нагляду за діяльністю комерційного банку, побудований на цільовій функції – нормативна дивідендна дохідність статутного капіталу.
Основні умови, прийняті при побудові алгоритму:
1. Дивідендна доходність статутного фонду (річна ставка дивідендів на номінал акції) повинна бути не менше альтернативної ринкової вартості капіталу інвестора, в якості якої приймається депозитна ставка для юридичних осіб.
2. Частина балансового капіталу банку, вкладена в необоротні активи основних засобів, не заробляє доходи.
3. Активи у вигляді готівкових коштів в касі банку та коштів на кореспондентському рахунку в НБУ – не заробляють доходів, а є технологічними інструментами платіжних систем.
4. Стійке управління роботою банку встановлюється за наступним алгоритмом розділення центрів відповідальності за грошові потоки та банківські операції:
– дивідендна дохідність статутного капіталу (дохідність власників банку –акціонерів) забезпечується основною процентною операційною діяльністю банка;
– джерелом витрат на обслуговування діяльності інфраструктури банку, оплати персоналу, витрат на банківські процеси та процеси розвитку і модернізації банку є:
а) різниця доходів та витрат від комісійних операцій банку;
б) різниця доходів та витрат від торгівлі цінними паперами;
в) різниця доходів та витрат від валютообмінних операцій;
г) різниця доходів та витрат від консультаційних операцій;
д) різниця доходів та витрат від операцій гарантій та поручительств;
е) різниця доходів та витрат від небанківських операцій;
ж) різниця доходів та витрат від експлуатації платіжної системи на базі пластикових карток;
з) різниця доходів та витрат від вкладення коштів в статутні фонди асоційованих та дочірніх підприємств;
Операційний дохід банку від експлуатації ризикових активів по пропонуємій моделі розраховується як:
(3.1)
де — – суми кредитів, наданих і-тому клієнту-юридичній особі (і=1,…,N), та загальна сума кредитів, наданих юридичним особам;
– процентна ставка кредиту, наданому і-тому клієнту – юридичній особі;
– загальна сума резервів, створених банком за рахунок частки прибутку, для зменшення ризику неповернення кредитів юридичними особами;
– суми кредитів, наданих і-тому клієнту-фізичній особі (і=1,…,N), та загальна сума кредитів, наданих фізичним особам;
– процентна ставка кредиту, наданому і-тому клієнту – фізичній особі особі;
– загальна сума резервів, створених банком за рахунок частки прибутку, для зменшення ризику неповернення кредитів фізичними особами особами;
– суми кредитів, наданих і-тому клієнту-банку (і=1,…,N), та загальна сума кредитів, наданих банкам;
– процентна ставка кредиту, наданому і-тому клієнту – банку;
– загальна сума резервів, створених банком за рахунок частки прибутку, для зменшення ризику неповернення кредитів банками;
– сума активів, вкладених в і-тий вид державного цінного паперу(і=1,…,N), та загальна сума активів, вкладених в державні цінні папери;
– доходна ставка і-того державного цінного паперу;
– загальна сума резервів, створених банком за рахунок частки прибутку, для зменшення ризику неотримання активів, вкладених в державні цінні папери;
– сума активів, вкладених в і-тий вид комерційного цінного паперу(і=1,…,N), та загальна сума активів, вкладених в комерційні цінні папери;
– доходна ставка і-того комерційного цінного паперу;
– загальна сума резервів, створених банком за рахунок частки прибутку, для зменшення ризику неотримання активів, вкладених в комерційні цінні папери;
– частка нарахованих та неотриманих доходів від експлуатації всіх видів ризикових активів (еквівалентна дебіторській заборгованості за доходами);
– загальна сума резервів, створених за рахунок частки прибутку для зменшення ризику неотримання сумнівних та прострочених доходів;
– активи, які вкладені в дебіторську заборгованість за сумами операцій;
– загальна сума резервів, створених за рахунок частки прибутку для зменшення ризику неотримання сумнівних та прострочених сум дебіторської заборгованості;
Операційні витрати банку від експлуатації платних залучених коштів по пропонуємій моделі розраховуються як:
(3.2)
де – поточні та строкові депозитні кошти юридичних осіб, залучених банком;
– процентні ставки сплати банком коштів за користування залученими коштами юридичних осіб;
– поточні та строкові депозитні кошти фізичних осіб, залучених банком;
– процентні ставки сплати банком коштів за користування залученими коштами фізичних осіб;
– поточні та депозитні кошти інших банків, залучені банком;
– процентні ставки сплати банком коштів за користування залученими коштами інших банків;
– кошти рефінансування з боку НБУ та процентні ставки сплати за кошти рефінансування;
– залучені кошти міжнародних фінансових організацій та процентні ставки сплати за кошти;
– кошти субординованого боргу інвесторів та процентні ставки сплати за залучені кошти субординованого боргу;
Операційна дивідендна дохідність статутного капіталу розраховується як:
(3.3)
де Kdiv – норматив розподілу балансового прибутку на виплату дивідендів;
STKAP – статутний капітал;
STPRIB – ставка податку на балансовий прибуток (25%);
На рис.3.2 наведені результати розрахунків операційної дивідендної ставки доходності за пропонуємою моделлю для АКБ “Приватбанк”, АКБ “Аваль” та АКБ”Надра” за 2001 – 2004 роки. Одночасно на рис.3.2 приведені дані по декларуємій банками загальній рентабельності статутного капіталу за той же часовий період [46]. Як показує аналіз графіків рис.3.2:
– операційна дивідендна ставка доходності статутного капіталу в 2-5 разів перевищує декларуєму загальну рентабельність статутного капіталу;
– це означає, що менеджмент банку використовує доходи акціонерів від основної процентної діяльності банку для покриття неефективного управління витратами банку та іншою банківською діяльністю;
– це означає, що менеджмент банку штучно зменшує балансовий прибуток банку для зменшення оподаткування.
Рис. 3.2 — Результати розрахунків за пропонуємою моделлю банківського нагляду для банків станом на 01.01.2005
3.4 Необхідність створення незалежного від НБУ органа фінансового контролю за діяльністю банківської системи України
Яким повинен бути банківський нагляд у сучасній європейській країні?
1. Це повинен бути незалежний, а головне – не корумпований і політично не заангажований центральний орган державної влади. Кандидатури Голови Уповноваженого органу, його заступників та членів колегії Президент України пропонує парламенту, а Верховна Рада дає згоду на їх призначення.
2. Національний банк України за своєю суттю є такою ж комерційною структурою, як будь-який комерційний банк. У Національного банку є такий же кошторис, такі ж видатки та прибутки, власні підприємства, які ведуть господарську діяльність. Ніколи і ні за яких обставин одна комерційна структура не повинна контролювати та ревізувати іншу. Об’єктивність тут під великим питанням за визначенням.
3. Національний банк, як комерційна структура, хоча й державна, також потребує постійного банківського нагляду та регулювання з боку держави. Внутрішній та зовнішній аудити не покликані давати такі результати, як банківський нагляд. Цей важливий державний орган не може бути безконтрольним. Інакше знову й знову ми будемо мати чутки про чи то скоєні, чи то не скоєні його керівництвом зловживання, як це не раз було у минулому.
Згідно проекту нового „Закону України Про банківський нагляд та регулювання діяльності банків України”(2005 рік) [26]:
— банківське регулювання – функція Уповноваженого органу, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства;
— банківський нагляд – система контролю та активних впорядкованих дій Уповноваженого органу, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Уповноважений орган здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку;
— CAMELS – рейтингова система оцінки фінансового стану і стабільності банку, яка передбачає визначення за результатами комплексного інспектування рейтингу банку (у цифровому значенні), що включає визначення рейтингових оцінок за кожним компонентом рейтингової системи (достатності капіталу, якості активів, менеджменту, надходжень банку, ліквідності та чутливості до ринкового ризику) і комплексної рейтингової оцінки;
Державний орган з питань нагляду та регулювання діяльності банків України є спеціально уповноваженим державним органом зі спеціальним статусом (далі – Уповноважений орган), метою діяльності якого є проведення скоординованої, зваженої і послідовної політики щодо здійснення нагляду за діяльністю банків в Україні, надійний захист інтересів їх вкладників і кредиторів, прогнозування та своєчасне реагування на зміни, які відбуваються у банківській системі України.
Особливості спеціального статусу Уповноваженого органу обумовлюються його завданнями та повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Уповноваженого органу, його заступників, голів територіальних управлінь, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Уповноваженого органу, наданні соціальних гарантій, в умовах оплати праці.
Уповноважений орган підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України. Уповноважений орган щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою діяльність.
Основними завданнями Уповноваженого органу є:
1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері банківської діяльності на засадах рівності банківських установ перед законом та пріоритету прав акціонерів, кредиторів, вкладників і клієнтів банків, виявлення і припинення порушень законодавства у банківський сфері економіки України;
2) визначення пріоритетних питань діяльності банківського сектору економіки та напрямів їх вирішення;
3) проведення політики пруденційного банківського нагляду з метою забезпечення підтримки довіри суспільства до банків;
4) розроблення стратегії і тактики банківського нагляду, вибір дійових інструментів для здійснення інтегрованого нагляду за банками;
5) вдосконалення процесів, що запроваджуються з метою забезпечення монолітності, послідовності та консолідованості нагляду;
6) сприяння законодавчому забезпеченню діяльності банківського нагляду, ініціювання нових і удосконалення чинних законів та нормативних актів, опрацювання пропозицій, що надходять із зовнішніх джерел, періодичний перегляд загальної інфраструктури банківського законодавства;
7) розроблення методологій, які забезпечуватимуть Голову Уповноваженого органу, членів колегії Уповноваженого органу та керівництво банківського нагляду усіх рівнів необхідною інформацією про стан банківської системи, тенденції фінансового розвитку, розроблення системних питань та запланованого реагування;
8) розроблення заходів щодо запобігання злочинності та правопорушенням у банківській системі;
9) накопичення міжнародного досвіду та організація співробітництва з питань банківського нагляду з міжнародними організаціями і налагодження контактів з національними наглядовими інстанціями;
10) проведення підготовки кваліфікованих висновків про проекти законів України та нормативні акти Національного банку України;
11) проведення комплексної оцінки фінансово-економічного стану банківської системи в цілому, визначення тенденцій її розвитку та надання пропозицій Національному банку України щодо адекватного реагування;
12) сприяння розвитку між банками добросовісної конкуренції;
13) методичного забезпечення застосування законодавства у сфері банківської діяльності.
Уповноважений орган утворюється у складі Голови та дванадцяти членів колегії. Уповноважений орган утворює територіальні управління.
Об’єкти перевірки Уповноваженого органу
Об’єктами перевірки Уповноваженого органу та його регіональних управлінь є:
продолжение
–PAGE_BREAK– — Національний банк України, його установи, навчальні заклади, територіальні управління та інші власні підрозділи Національного банку;
— банк, його філії та інші власні підрозділи банку (у тому числі ті, що розташовані поза межами місцезнаходження головного офісу банку);
— власники істотної участі в банку;
— юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії.
Технологія ефективного банківського нагляду передбачає:
– передумови, що визначають розподіл цілей, функцій та зобов’язань кожного учасника банківського ринку;
– ліцензування і структуру, які чітко окреслюють коло установ, охоплених банківським наглядом, види їх діяльності, що потребують ліцензування, а також передбачають оцінку власності банку, ділових якостей його керівників, реальності операційних планів, системи внутрішнього контролю та прогноз фінансового стану банку на майбутнє;
– пруденційні вимоги і пруденційне регулювання, тобто вимоги щодо обов’язкової наявності мінімального капіталу, який би відповідав рівневі ризиків банку; ведення ним ефективної політики та оволодіння процедурами оцінки якості активів і забезпечення, а також резервів для відшкодування можливих втрат за кредитами; лімітів для обмеження розміру ризику на одного позичальника чи групу позичальників; наявності адекватної системи внутрішнього контролю та аудиту;
– наявність методики поточного банківського регулювання, яка органічно поєднує дистанційний та інспекційний нагляд і передбачає постійні контакти з керівництвом банку, створення ефективної системи збору, розгляду та аналізу пруденційних звітів і статистичних даних;
– вимоги щодо надання необхідної інформації, завдяки чому органи нагляду отримують правдиву звітність про фінансовий стан банку;
– повноваження, які дозволяють органам нагляду вживати адекватні виправні заходи щодо банку в разі порушення ним пруденційних вимог ведення банківської справи, чинного законодавства або створення ситуації, яка загрожує інтересам вкладників;
– міжнародні банківські операції — нагляд за діяльністю банків за межами країни та обмін інформацією із зарубіжними колегами.
Викладені принципи, сформульовані Базельським комітетом з банківського регулювання, слід розглядати як мінімальні вимоги, які кожна країна доповнює, виходячи з властивих лише їй умов та можливих ризиків. При цьому аксіомою вважається те, що центральний банк держави, у тому числі Національний банк України, здійснює покладену на нього функцію нагляду у повній відповідності до принципів ефективного банківського нагляду.
Головними завданнями, що стоять перед будь-якою системою банківського нагляду, є:
– гарантія здоров’я банківського сектора для підвищення і сприяння економічному зростанню країни;
– захист вкладників, які розміщують свої кошти в банках. Це завдання пов’язане з підтримкою довіри громадськості до банківської системи, втрата якої призводить до послаблення останньої і таких макроекономічних наслідків, як скорочення грошової пропозиції, розвал системи платежів, більш несподівані зобов’язання уряду, економічна нестабільність у державі;
– підвищення конкуренції в банківському секторі: банківські закони й положення мають бути спрямовані на заохочення конкуренції і попередження монополії та дій, що перешкоджають конкуренції;
– підвищення ефективності банківської справи і справедливий розподіл кредиту в економіці: банківська система має відповідати вимогам суспільства високою якістю фінансових послуг за прийнятною вартістю. Грошові кошти мають надходити до економічних секторів, які можуть використовувати їх найбільш продуктивно й ефективно.
Результати розрахунків операційної дивідендної ставки доходності за пропонуємою моделлю для АКБ “Приватбанк”, АКБ “Аваль” та АКБ «Надра» за 2001 – 2004 роки та порівняння з даними по декларуємій банками загальній рентабельності статутного капіталу за той же часовий період показали:
– операційна дивідендна ставка доходності статутного капіталу в 2-5 разів перевищує декларуєму загальну рентабельність статутного капіталу;
– це означає, що менеджмент банку використовує доходи акціонерів від основної процентної діяльності банку для покриття неефективного управління витратами банку та іншою банківською діяльністю;
– це означає, що менеджмент банку штучно зменшує балансовий прибуток банку для зменшення оподаткування.
Таким чином, впровадження ризик-орієнтованих підходів до оцінки результатів діяльності банків має незаперечну перспективу, оскільки існуючий банківський нагляд не може пояснити причину банкрутства біля 20 банків при виконання ними на протязі часу всіх нормативів діяльності.
Одночасно, запропонована методика може бути використана як інструмент для контролю наглядовою Радою акціонерів банка за ефективністю роботи виконавчого менеджменту банка.
ВИСНОВКИ
Актуальність проведених в дійсній дипломній роботі досліджень полягає в оцінці недосконалості сучасного суто державного методу банківського регулювання та необхідності розробки нових методів банківського регулювання і нагляду, які забезпечують як державні цілі безпеки та фінансової стабільності банківської системи, так і приватно-корпоративні цілі захисту інтересів вкладників і кредиторів.
Банківський нагляд має створювати ефективну й конкурентноздатну банківську систему, динамічно реагувати на всі зміни на ринку, виявляти готовність періодично переглядати політику та практику нагляду з урахуванням нових змін і тенденцій на ринку. При цьому банківський нагляд не може виступати гарантом проти банкрутства.
З урахуванням викладеного, Базельський комітет з банківського регулювання сформулював 25 принципів ефективного нагляду за банківською діяльністю. До них належать:
– попередні умови ефективного банківського нагляду;
– ліцензування і структура нагляду;
– пруденційні правила й вимоги;
– методи поточного банківського нагляду;
– вимоги, що пред’являються до інформації;
– офіційні повноваження наглядових органів;
– транскордонні банківські операції.
Викладені принципи, сформульовані Базельським комітетом з банківського регулювання, слід розглядати як мінімальні вимоги, які кожна країна доповнює, виходячи з властивих лише їй умов та можливих ризиків. При цьому аксіомою вважається те, що центральний банк держави, у тому числі Національний банк України, здійснює покладену на нього функцію нагляду у повній відповідності до принципів ефективного банківського нагляду.
Згідно Закону України „Про банки та банківську діяльність” державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:
I. Адміністративне регулювання:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляд за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
II. Індикативне регулювання:
1) встановлення обов’язкових економічних нормативів;
2) визначення норм обов’язкових резервів для банків;
3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
4) визначення процентної політики;
5) рефінансування банків;
6) кореспондентських відносин;
7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;
9) імпорту та експорту капіталу.
Аналіз банківського нагляду за банківською системою, проведений в дійсному дипломному проекті, показав, що за станом на 1 січня 2005 року в Державному реєстрі банків значиться 182 банки, з них 160 банків мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій, у тому числі: 132 банки — акціонерні товариства (з них: 92 — відкриті акціонерні товариства (2 банки — державні), 40 — закриті акціонерні товариства), 28 банків — товариства з обмеженою відповідальністю.
В стані ліквідації перебуває 20 банків (11,0 % від загальної кількості банків у Державному реєстрі банків), з них 13 банків ліквідуються за рішенням Національного банку України, 6 банків — за рішенням господарських (арбітражних) судів та 1 банк – за рішенням зборів акціонерів (власників) банку.
Проведений в дійсній дипломній роботі аналіз ефективності застосування нормативів регулювання банківської діяльності, впроваджений Національним банком України, дозволяє констатувати наступне:
а) Банківська структура України різко монополізована, власний капітал та активи в банківській системі розподілені нерівномірно – перші 9 найбільших банків зосередили 45% статутного капіталу та 50,1% активів. Найбільший акціонерний банк АКБ “Приватбанк” станом на 01.01.2005 зосередив 12,5% активів всієї банківської системи України.
б) 50% (78 із 157 діючих) банків нижнього діапазону рейтингу володіють усього 8% активів банківської системи України та працюють безприбутково для забезпечення функціонування системи “карманних” платіжно-кредитних терміналів з високим ризиком банкрутства. При цьому всі 157 банків банківської системи України мають статутний капітал не менше норми в 3-5 млн. євро, встановленої НБУ, що є явно недостатньою навіть при збільшенні до 8 млн. євро до 2007 року.
в) аналіз виконання нормативів Н1-Н13 всією банківською системою показав їх виконання як кожним банком, так і всіма 157 банками консолідовано, тобто масштабовані нормативи є недосконалими, оскільки свідчать про 100% гарантовану стійкість банків, що є економічним протиріччям низькому рівню прибутковості активів банківської системи, які не перевищують рівня рентабельності в 1 –2 %. Таким чином, відсутність в методології показників банківського контролю – показників економічної ефективності роботи банків приводить банківську систему України в режим „імітації стійких та рентабельних банків” для 50% банків.
в) розрахунки перспективних показників банківського нагляду, проведені за запропонованою моделлю нормативної дивідендної доходності акціонерів, показали, що операційна дивідендна доходність статутного капіталу АКБ “Приватбанк” та двох з найбільших комерційних банків України в 2-5 разів перевищує декларуємий банками рівень рентабельності власного капіталу в 4 – 12 %, що свідчить про слабкий нормативний як зовнішній, так і внутрішній контроль за витратами банків та їх цільове ухилення від сплати податків на прибуток.
Таким чином:
– існуюча система банківського нагляду Національним банком України має методологічні недоліки ідентифікації реального стану комерційних банків різного масштабу;
– основою нової методології банківського нагляду, проаналізованої в дійсному дипломному проекті, є впровадження комплексних показників рентабельності роботи окремих блоків банківського бізнесу з врахуванням в показниках окремо інтересів державного регулювання, акціонерів, менеджменту та кредиторів банку;
Банківська система України має 13-річну історію. Але за ці роки вона не стала потужною. Одна з основних причин гальмування розвитку вітчизняної банківської системи складається у викладених недоліках системи банківського нагляду, який чинним законодавством покладений на Національний банк України та є ознакою рудименту минулого.
Нові законодавчі ініціативи проекту Закону України “Про незалежний банківський нагляд” спрямовані на встановлення прозорої, максимально об’єктивної системи державного банківського нагляду та регулювання банківської діяльності. Адже йдеться про права та законні інтереси мільйонів наших співгромадян – вкладників, акціонерів, клієнтів комерційних банків України.
Треба окремо відзначити такі антикорупційні нововведення законопроекту: передбачено, що мінімальна заробітна плата рядового інспектора Уповноваженого органу повинна складати не менш, ніж 3 000 гривень на місяць. Але передбачена також досить серйозна відповідальність службовців та керівників цієї установи (в тому числі майнова та кримінальна) за необ’єктивне, упереджене ставлення до того чи іншого банку під час перевірки, за призначення позачергової перевірки без достатніх для цього підстав, за виконання будь-яких політичних замовлень.
Передбачений і віковий ценз інспектора Уповноваженого органа – не менше 35 років. Претендент на посаду інспектора повинен буде мати п’ятирічний досвід роботи у сфері економіки або правової роботи.
Таким чином, ми отримаємо контролюючий орган, службовці якого будуть людьми грамотними, досвідченими, відповідальними. Ці люди будуть дорожити своєю роботою та сумлінно її виконувати. Банківська сфера настільки важлива для економіки країни, що саме таку контролюючу установу вона і повинна мати.
Практичне значення отриманих результатів дипломної роботи – в наданні як службам банківського нагляду так і аналітичним групам Наглядових Рад акціонерів комерційних банків нового методологічного підходу до контролю ефективності роботи менеджменту банку по забезпеченню нормативної дивідендної доходності акцій та механізму самоокупності функціонування інфраструктури та персоналу банку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про банки і банківську діяльність» // від 7 грудня 2000 року N 2121-III (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 22 червня 2004 року N 1828-IV). 2. Закон України “Про Національний банк України” // від 20 травня 1999 року N 679-XIV (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 3 лютого 2004 року N 1416-IV). 3. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про господарські товариства» // від 19 вересня 1991 року N 1576-XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 19 лютого 2004 року N 1519-IV). 4. Закон України “ Про цінні папери та фондову біржу” // від 18 червня 1991 року N 1201-XII (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 3 червня 1999 року N 719-XIV)
5. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ // від 16 січня 2003 року N 436-IV. 6. Динаміка макроекономічних і монетарних параметрів у січні — жовтні 2004 року // Постанова правління НБУ від 8 листопада 2004 року № 532.
7. Динаміка макроекономічних і монетарних параметрів у січні — серпні 2004 року // Постанова правління НБУ від 18 серпня 2004 року № 397.
8. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління НБУ від 17.06.2004 № 280.
9. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 17 листопада 2004 року N 552).
10. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року N 435. 11. Методичні вказівки з інспектування банків «Система оцінки ризиків» // Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 № 104.
12. План рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 280.
13. Про затвердження „Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок” // Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 276(Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 12 листопада 2003 року N 490). 14. Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 369 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 27 жовтня 2004 року N 515). 15. Положення про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України // Постанова Правління Національного банку України від 21.04.2004 № 172 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 4 листопада 2004 року № 527).
16. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків // Постанова Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 27 серпня 2004 року N 411).
продолжение
–PAGE_BREAK–17. Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами// Постанова Правління Національного банку України від 17 грудня 2003 року N 561.
18. Про затвердження Положення про порядок формування і використання резервів для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості комерційних банків // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 31 березня 1999 року N 157(Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 13 грудня 2002 року N 505).
19. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій //Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 17 березня 2004 року N 112).
20. Положення “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень” // Постанова Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 року N 375, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 17 березня 2004 року N 111). 21. Положення про порядок створення дочірнього банку, філії і представництва українського банку на території інших держав, особливості їх закриття та здійснення нагляду // Постанова Правління Національного банку України від 30 січня 2002 року N 45. 22. Положення про проценту політику Національного банку України// Постанова Правління НБУ від 18.08.2004 № 389.
23. Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій // Постанова Правління НБУ від 24.12.2003 № 584.
24. Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України // Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року № 124 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 29 вересня 2004 року № 458).
25. Про окремі питання регулювання грошово-кредитного ринку // Постанова Правління НБУ від 19 травня 2004 року № 221.
26. Проект „ЗАКОН УКРАЇНИ Про банківський нагляд та регулювання діяльності банків України” // Проект народного депутата України від 03.02.2005 Л.М. Черновецького (в\о 212).
27. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Герасимович та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003.- 599 с.
28. Банківські операції. Під ред. А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та інші — Київ: КНЕУ, 2000.
29. Банковское дело: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. О.И. Лаврушина. — М.: Финансы и статистика, 2000.- 672 с.
30. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Міщенко В.І.; Яценюк А.П.; Коваленко В.В.; Коренєва О.Г. — К.: Знання, 2004.- 406 с.-(Вища освіта ХХI століття).
31. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України; Ун-т економіки та права «Крок»; Грушко В.І.; Лаптєв С.М.; Любунь О.С.; Раєвський К.Є.- К.: ЦНЛ, 2004.- 264 с.
32. Буренин А.Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов” — М., ИНФРА-М, 1998 г.
33. Надійна практика управління ліквідністю в банківських організаціях // Нормативно-рекомендаційний документ Базельського комітету з банківського нагляду (№ 69 лютий 2000 року).
34. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. К.: Либідь, 2001.
35. Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році» (статистичні таблиці) // лютий 2004 року.
36. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. — КНЕУ, 2002.- 316 с.
37. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2-е вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ. 2004. — 468 с.
38. Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М. Банківський нагляд: Навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України; КНЕУ/ Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М.- К.: КНЕУ, 2003.- 174 с.
39. Роуз П.С. Банковский менеджмент. Пер. с англ. со 2-го изд. — М.: «Дело ЛТД»,1995.- 768 с.
40. Синки, Дж. мл. Управление финансами в коммерческих банках. Пер. с англ. 4-го переработанного изд. / под ред. Р.Я.Левиты, Б.С.Пинкерса. — М.: 1994, Catallaxy.- 820 c.
41. Симановский А. Ю. Базельские принципы эффективного банковского надзора и их реализация в России // Деньги и кредит. — 2001. — N 3. с. 19-24
42. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребенюк Н.І., Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні. — К.: “Знання”, 2000.
43. Суржинський М. Поняття і сутність банківського регулювання та банківського нагляду в Україні // Юридичний журнал. — 2004.- № 8.- С.83-93.
44. Яценюк А.П. Обґрунтування принципів і стандартів банківського регулювання та нагляду // Вісник Української академії банківської справи. — 2003.- № 1.- C. 3-8.
Додаток А Динаміка основних показників банківської системи України в 2001 – 2004 роках Таблиця А.1 — Основні показники діяльності банківської системи України
Додаток Б
Баланси АКБ „Приватбанк” (2001 -2004)
Таблиця Б.1 — Динаміка основних статей балансу АКБ „Приватбанк”
Додаток В
Динаміка дотримання економічних нормативів
Таблиця В.1 — Динаміка дотримання КБ „Приватбанк” економічних нормативів (за даними місячного балансу) 2002 рік Таблиця В.2 — Динаміка дотримання КБ „Приватбанк” економічних нормативів (за даними місячного балансу) 2003 рік продолжение
–PAGE_BREAK–Таблиця В.3 — Динаміка дотримання КБ „Приватбанк” економічних нормативів (за даними місячного балансу) 2004 рік
Додаток Г
Розрахункові агрегати та результати розрахунку нормативів обов’язкового резервування за даними річних балансів АКБ „Приватбанк” у 2002-2004 роках
Таблиця Г.1 — Розрахунок за балансом на 01.01.2002 року
Таблиця Г.2 — Розрахунок за балансом на 01.01.2003 року
Таблиця Г.3 — Розрахунок за балансом на 01.01.2004 року
Додаток Е
Таблиця Е.1 – Рейтингова таблиця власних капіталів комерційних банків України станом на 01.01.2005 Капітал комерційних банків України за станом на 01.01.2005 р. (млн. грн.)
№ п/п
Банк
Місто
Капітал**
% до 01.01.04
Капітал (млн.ЄВРО)
Питома вага (%)***
Статутний капітал (млн.ЄВРО)
ВСЬОГО
18628,02
2580,96
107,211
1528,48
1
ПРИВАТБАНК
Днiпpопетpовськ
1538,16
149,21
213,12
8,848
127,18
2
АВАЛЬ
Київ
1276,08
145,39
176,80
7,341
135,19
3
ПРОМІНВЕСТБАНК
Київ
1244,25
119,10
172,39
7,211
27,73
4
УКРСОЦБАНК
Київ
816,85
153,75
113,18
4,699
9,64
5
УКРСИББАНК
Хаpкiв
796,86
240,88
110,41
4,584
83,13
6
УКРПРОМБАНК
Київ
622,75
474,47
86,28
3,582
81,75
7
ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПОРТНО-IМПОРТНИЙ БАНК
Київ
609,23
139,73
84,41
3,505
50,99
8
НАДРА
Київ
465,59
207,67
64,51
2,678
11,21
9
РАЙФФАЙЗЕНБАНК УКРАЇНА
Київ
437,08
174,46
60,56
2,514
42,88
10
БРОКБIЗНЕСБАНК
Київ
436,57
215,38
60,49
2,511
34,64
11
ПУМБ
Донецьк
382,08
106,47
52,94
2,198
3,19
12
ОЩАДБАНК
Київ
338,03
144,24
46,83
1,944
41,70
13
ФIНАНСИ I КРЕДИТ
Київ
275,94
155,45
38,23
1,587
18,88
14
КРЕДИТПРОМБАНК*
Київ
237,86
125,17
32,96
1,368
20,75
15
ДОНГОРБАНК
Донецьк
226,31
126,14
31,36
1,302
21,99
16
АЛЬФА-БАНК
Київ
224,50
152,39
31,10
1,291
17,60
17
ФОРУМ
Київ
219,79
155,29
30,45
1,264
23,55
18
УКРГАЗБАНК
Київ
200,59
186,75
27,79
1,154
16,62
19
IНГ БАНК УКРАЇНА
Київ
198,41
178,93
27,49
1,141
15,45
20
ХРЕЩАТИК
Київ
179,40
151,77
24,86
1,032
19,40
21
ПРАВЕКС-БАНК*
Київ
178,99
138,80
24,80
1,030
13,16
22
ПIВДЕННИЙ*
Одеса
168,20
136,43
23,30
0,968
19,40
23
РОДОВІД БАНК
Київ
167,05
361,15
23,14
0,961
13,86
24
СIТIБАНК УКРАЇНА
Київ
163,21
128,87
22,61
0,939
6,93
25
ЕКСПРЕС-БАНК
Київ
162,14
116,89
22,46
0,933
6,81
26
ХФБ УКРАЇНА
Київ
155,58
138,24
21,56
0,895
10,97
27
IНДУСТРIАЛБАНК
Запорiжжя
151,23
140,53
20,95
0,870
13,38
28
IНДЕКС-БАНК
Київ
146,76
227,84
20,33
0,844
13,86
29
КРЕДИТ БАНК (УКРАЇНА)
Львiв
145,01
105,85
20,09
0,834
19,82
30
БIГ ЕНЕРГIЯ
Київ
144,23
114,32
19,98
0,830
13,86
31
IМЕКС-БАНК
Одеса
139,45
173,16
19,32
0,802
12,47
32
МТ-БАHК
Кременчук
135,86
112,31
18,82
0,782
7,48
33
ТАС-КОМЕРЦБАНК
Київ
134,41
198,96
18,62
0,773
15,59
34
МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК
Iллiчiвськ
128,92
104,97
17,86
0,742
6,93
35
МРIЯ
Київ
128,51
163,57
17,81
0,739
8,43
36
ВАБАНК
Київ
121,11
110,25
16,78
0,697
7,24
37
КИЇВ
Київ
115,41
172,36
15,99
0,664
5,98
38
ДIАМАНТ*
Київ
111,78
104,02
15,49
0,643
13,86
39
КРЕДИТ-ДНIПРО
Днiпpопетpовськ
108,12
89,33
14,98
0,622
10,21
40
МЕГАБАНК
Хаpкiв
99,44
111,74
13,78
0,572
6,12
41
ДОНКРЕДИТIНВЕСТ
Донецьк
99,05
13,72
0,570
11,30
42
ПРОКРЕДИТ БАНК
Київ
94,61
189,94
13,11
0,544
10,39
43
ПЕРШИЙ IНВЕСТИЦIЙНИЙ БАНК
Київ
92,42
140,13
12,81
0,532
7,94
44
ЕКСПОБАНК*
Київ
92,00
104,97
12,75
0,529
6,05
45
НРБ-УКРАЇНА
Київ
90,38
111,30
12,52
0,520
10,47
46
АЖIО
Київ
89,85
118,45
12,45
0,517
1,74
47
УКРIНБАНК
Київ
87,54
140,48
12,13
0,504
6,55
48
ФАКТОРIАЛ-БАНК
Хаpкiв
87,43
155,12
12,11
0,503
7,91
49
ЕЛЕКТРОНБАНК
Львiв
84,91
145,97
11,77
0,488
5,52
50
ІНПРОМБАНК
Хаpкiв
84,25
132,53
11,67
0,485
6,05
51
УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСIЙНИЙ БАНК
Київ
84,16
135,32
11,66
0,484
9,70
52
IНТЕРКОНТИНЕНТБАНК
Київ
82,77
248,36
11,47
0,476
10,49
Додаток Ж Кількісні та якісні параметри оцінки кредитного ризику Таблиця Ж.1- Кількісні параметри кредитного ризику
Незначна
Помірна
Значна
Здійснюється ефективна диверсифікація кредитного ризику
Диверсифікація в цілому задовільна, але існують певні концентрації
Диверсифікація кредитного ризику є незадовільною
Рівень наданих кредитів і зобов’язань про надання кредитів є низьким відносно загальних активів
Рівень наданих кредитів і зобов’язань про надання кредитів є помірним відносно загальних активів
Рівень наданих кредитів і зобов’язань про надання кредитів є високим відносно загальних активів
Відношення кредитів і кредитних зобов’язань до регулятивного капіталу є низьким
Відношення кредитів і кредитних зобов’язань до регулятивного капіталу є помірним
Відношення кредитів і кредитних зобов’язань до регулятивного капіталу є високим
Зростання активів, що генерують кредитний ризик, є плановим і відповідає досвіду та/або операційним можливостям керівництва і персоналу
Певне зростання активів, що генерують кредитний ризик, не є плановим або перевищує заплановані рівні і, можливо, є випробуванням для досвіду та/або операційних можливостей керівництва і персоналу
Зростання активів, що генерують кредитний ризик, не є плановим або перевищує заплановані рівні і є непосильним для досвіду та/або операційних можливостей керівництва і персоналу. Зростання відбувається за рахунок нових продуктів або позичальників, що знаходяться поза межами традиційної для банку сфери бізнесу
У разі розширення обсягів кредитування застосовується консервативний підхід до структури, термінів, рівня зростання або способів розрахунків
Розширення обсягів кредитування є виправданим щодо структури, термінів, рівня зростання або способів розрахунків
Банк занадто високими темпами нарощує обсяги нового кредитування, запроваджує нові продукти, з точки зору їхньої структури, умов та практики погашення
Винятків із належних процедур та практики здійснення активних операцій немає або вони робляться дуже рідко
Є обмежена кількість винятків із встановлених процедур та практики здійснення активних операцій
Є велика кількість винятків із встановлених процедур та практики здійснення активних операцій
Вартість та якість забезпечення є адекватною розміру кредитного ризику
Вартість та якість забезпечення захищає від кредитного ризику
Забезпечення є неліквідним або його вартість та якість є недостатньою
Рівень прострочених та безнадійних кредитів за балансовою класифікацією є низьким, і тенденція є стабільною
Рівень прострочених та безнадійних кредитів за балансовою класифікацією є помірним, і тенденція є стабільною
Рівень прострочених та безнадійних кредитів за балансовою класифікацією є високим, а тенденція стабільною, або рівень є помірним, а тенденція такою, що зростає
Рівень негативно класифікованих активів невеликий
Рівень негативно класифікованих активів помірний
Рівень негативно класифікованих активів високий
Негативно класифіковані активи можуть бути повернуті у звичайному режимі роботи з контрагентом
Негативно класифіковані активи можуть бути повернуті, але за умови вжиття банком певних заходів
Повернення негативно класифікованих активів викликає сумнів або може потребувати тривалого часу та/або значних витрат
Резерви під втрати за активними операціями є достатніми і покривають можливі збитки. Потенційні втрати надходжень або капіталу через кредитний ризик є мінімальними
Можливі втрати за активними операціями не повинні серйозно вичерпати існуючі резерви або вимагають створення більш ніж звичайних резервів. Потенційні втрати надходжень або капіталу через кредитний ризик є контрольованими
Втрати за активними операціями можуть серйозно вичерпати існуючі резерви або вимагати значних додаткових резервів. Потенційні втрати надходжень або капіталу через кредитний ризик є значними
продолжение
–PAGE_BREAK–Таблиця Ж.2 — Якість управління кредитним ризиком
Висока
Потребує вдосконалення
Низька
Наявна внутрішня нормативна база щодо активних операцій, затверджена згідно з принципами корпоративного управління, ефективно встановлює і доводить до виконавців цілі роботи портфелів, толерантність до ризику, процедури і практику здійснення активних операцій та визначення допустимого рівня ризику
Положення, затверджені згідно з принципами корпоративного управління, є, в основному, прийнятними. Удосконалення є бажаним в одній або декількох сферах, але загалом не є критичним. Особливості визначення толерантності до ризику, процедури і практика здійснення активних операцій або визначення допустимого рівня ризику, можливо, потребують удосконалення для повного відображення вимог положень
Положення мають недоліки в одному або кількох відношеннях і вимагають значного удосконалення в одній або декількох сферах. Можливо, вони не є достатньо чіткими або є надто загальними і недостатньо визначають цілі роботи портфелів, толерантність до ризику, процедури і практику здійснення активних операцій та визначення допустимого рівня ризику
Керівництво повністю розуміє всі аспекти кредитного ризику, здатне передбачати і своєчасно та адекватно реагувати на зміни ринкових умов кредитування
Керівництво достатньо розуміє ключові аспекти кредитного ризику і в цілому адекватно реагує на зміни ринкових умов кредитування
Керівництво не розуміє або вирішило ігнорувати ключові аспекти кредитного ризику. Воно не в змозі передбачати зміни ринкових умов кредитування або несвоєчасно і неналежним чином реагує на них
Інформаційні системи управління забезпечують достовірну, своєчасну і повну інформацію про портфелі. Керівництво і спостережна рада банку отримують відповідні звіти для аналізування і розуміння параметрів кредитного ризику банку
Інформаційні системи управління, можливо, потребують певного удосконалення в одній або декількох сферах, але керівництво і спостережна рада банку, як правило, отримують відповідні звіти для аналізування і розуміння параметрів кредитного ризику банку. Інформаційні системи управління забезпечують звітування про винятки, і інфраструктура інформаційних систем управління може забезпечувати своєчасні відповіді на спеціальні запити
Інформаційні системи управління мають недоліки, що потребують уваги. Достовірність і своєчасність інформації може бути суттєво недостатньою. Інформація про ризик портфеля, можливо, є неповною. У результаті керівництво і спостережна рада банку, можливо, не отримують адекватну або достатню інформацію для аналізування і розуміння параметрів кредитного ризику. Звітування про виключення потребує удосконалення, і інфраструктура інформаційних систем управління, можливо, не забезпечує своєчасних відповідей на спеціальні запити
Рівень комплектації і кваліфікація персоналу відповідають розміру і складності портфелів активних операцій. Плинність кадрів дозволяє в нормальному режимі передавати обов’язки. Навчальні програми забезпечують постійне підвищення кваліфікації персоналу
Рівень комплектації і кваліфікація персоналу загалом відповідають розміру і складності портфелів активних операцій. Плинність кадрів може створювати певні розриви в управлінні портфелем. Є певна непослідовність у процесі навчання та підвищенні кваліфікації персоналу
Рівень комплектації кадрами є недостатнім за кількістю або кваліфікацією. Плинність кадрів є високою. Банк не забезпечує достатнього навчання / підвищення кваліфікації персоналу
Аналіз кредитного ризику є повним і сприяє ранньому виявленню нових ризиків
Аналіз кредитного ризику і системи кількісної оцінки і моніторингу ризиків є задовільними
Аналіз кредитного ризику не є повним, або його якість є недостатньою
Класифікація якості портфеля активних операцій адекватно відображається за допомогою внутрішніх рейтингів і відповідним чином забезпечує раннє виявлення потенційних проблем
Класифікація якості портфеля активних операцій в достатній мірі відображається за допомогою внутрішніх рейтингів
Класифікація якості портфеля активних операцій не точно відображається за допомогою внутрішніх рейтингів
Внутрішня перевірка стану кредитної діяльності і внутрішній та зовнішній аудит активних операцій є своєчасними, повними і незалежними
Перевірка стану кредитної діяльності і внутрішній та зовнішній аудит кредитних операцій є прийнятними
Внутрішні перевірки стану кредитної діяльності та аудит кредитних операцій мають значні недоліки, зокрема, щодо їх незалежності, своєчасності та/або обсягу перевірки
Методологія розрахунку резервів під можливі втрати за активними операціями є правильною, забезпечується належне покриття ризиків
Методологія розрахунку резервів під можливі втрати за активними операціями є загалом адекватною, забезпечується прийнятне покриття ризиків
Методологія розрахунку резервів під можливі втрати за активними операціями має багато недоліків. Покриття ризиків, наявних у портфелях, недостатнє
Додаток З Кількісні та якісні параметри ризику ліквідності Таблиця З.1 — Кількісні параметри ризику ліквідності
Незначна
Помірна
Значна
Параметри ризику ліквідності (потоки грошових коштів, поточна позиція та потреби в ліквідності, стратегія управління ліквідністю) не становлять загрози для надходжень і капіталу
Параметри ризику ліквідності становлять контрольовану загрозу для надходжень і капіталу
Існує значний ризик втрати надходжень або капіталу у зв’язку з високою ціною залучення зобов’язань або потенційною незапланованою реалізацією активів нижче їх балансової вартості
Позиція ліквідності є достатньою, але очікується незначний ризик для надходжень та капіталу
Не очікується, що позиція ліквідності погіршиться найближчим часом
Позиція ліквідності є вкрай несприятливою, що призводить до значного ризику втрати надходжень або капіталу
Джерела залучення коштів створюють для банку конкурентну перевагу за витратами (вартість залучення коштів нижча за середню за порівняльною групою)
Банк може залучати кошти з помірним рівнем витрат (за середньою вартістю за порівняльною групою)
Джерела залучення коштів і структури портфелів вказують на поточні або потенційні труднощі із підтриманням низьковитратної ліквідності протягом тривалого періоду (вартість залучення коштів значно перевищує середню за порівняльною групою)
Джерела залучення коштів є значно диверсифікованими. Залежність від значних постачальників є незначною
Джерела залучення коштів є диверсифікованими, однак лише незначна кількість постачальників коштів має спільні інвестиційні цілі, строки та економічний вплив
Існує концентрація джерел залучення коштів від обмеженої кількості постачальників або постачальників зі спільними інвестиційними цілями або економічним впливом
Потреба в ліквідних коштах для відповідного банку значно менша, ніж існуючі пропозиції, і не очікується жодних негативних змін
Уразливість банку до труднощів із залученням коштів у результаті погіршення його сприйняття ринком є незначною. Ризик для надходжень та капіталу є контрольованим
Банк практично не має доступу до ринку залучення коштів унаслідок його негативного сприйняття або ігнорування ринку
Материнська компанія надає сильну підтримку
Існують угоди про надання допомоги з боку материнської компанії, але на практиці банк ще не звертався щодо такої допомоги
Материнська компанія не надає належної підтримки
Таблиця З.2 — Якість управління ризиком ліквідності
Висока
Потребує вдосконалення
Низька
Положення, що затверджені відповідними органами банку згідно з принципами корпоративного управління, ефективно доводять до відома працівників параметри управління ризиком ліквідності і розподіл обов’язків
Положення, що затверджені відповідними органами банку згідно з принципами корпоративного управління, у достатній мірі доводять до відома працівників параметри управління ризиком ліквідності і розподіл обов’язків. Можуть мати місце незначні недоліки
Внутрішня нормативна база є неадекватною або неповною. Положення мають недоліки в одному або декількох суттєвих відношеннях
Керівництво повністю розуміє всі аспекти ризику ліквідності
Керівництво в достатній мірі розуміє основні аспекти ризику ліквідності
Керівництво не розуміє або ігнорує основні аспекти ризику ліквідності
Керівництво передбачає зміни ринкових умов і добре реагує на них
Керівництво адекватно реагує на зміни ринкових умов
Керівництво не передбачає змін ринкових умов та/або не вживає своєчасних чи відповідних заходів у відповідь на них
Процеси управління ризиком ліквідності базуються на відповідних підходах, які довели свою ефективність протягом певного часу
Процеси управління ризиком ліквідності є адекватними
Процеси управління ризиком ліквідності мають значні недоліки
Управлінська інформація є своєчасною, точною, повною і достовірною
Управлінська інформація є загалом своєчасною, точною, повною і достовірною
Інформаційні системи управління не надають достатньої інформації для управління ризиком ліквідності
Доступ до ринків фінансування належним чином оцінено і диверсифіковано
Доступ до ринків фінансування загалом належним чином оцінено і диверсифіковано, але не враховані всі ринкові можливості
Керівництво не оцінило реально доступу установи до джерел залучення коштів і не приділило достатньої уваги диверсифікації
Плани заходів на випадок кризових обставин є ефективними та враховують усі необхідні фактори
Плани заходів на випадок кризових обставин є ефективними і відповідним чином враховують вартість альтернативних джерел ліквідності
Планів заходів на випадок кризових обставин немає або вони є неповними. Недостатньо враховується вартість альтернативних джерел ліквідності. Існує висока ймовірність того, що будуть потрібні додаткові джерела фінансування в разі кризових обставин. Виправлення ситуації найближчим часом очікувати не можна
Додаток І
Кількісні та якісні параметри оцінки ризику зміни процентної ставки
Таблиця І.1 — Кількісні параметри ризику зміни процентної ставки
Незначна
Помірна
Значна
Ризик зміни вартості ресурсів невеликий, базисний ризик і ризик кривої дохідності мінімальні. Позиції, що передбачають право вибору, чітко визначені та добре управляються
Ризик складається з ризику зміни вартості ресурсів, базисного ризику, ризику кривої дохідності і ризику, пов’язаного з правом вибору, які підтримуються на контрольованих рівнях
Ризик складається із значного ризику зміни вартості ресурсів, високого базисного ризику, неприйнятного за наявних умов ризику кривої дохідності або значного ризику, пов’язаного з правом вибору
Неузгоджені позиції є короткостроковими
Неузгоджені позиції можуть бути більш довгостроковими, але вони ефективно хеджуються
Неузгоджені позиції є більш довгостроковими, а їх хеджування є дорогим
Неузгоджені позиції, напевно, не викличуть нестабільності надходжень або капіталу через зміни процентних ставок
Не очікується значних коливань надходжень або капіталу у зв’язку зі змінами процентних ставок
Вірогідність значної нестабільності надходжень або капіталу у зв’язку зі змінами процентних ставок є високою
Ризики, пов’язані з довгостроковими неузгодженостями щодо зміни вартості ресурсів, і ризики, пов’язані з правом вибору, значно перекриті або повністю компенсуються дешевими стабільними ресурсами, залученими на невизначений термін
Деякі, але не всі ризики, пов’язані з довгостроковими неузгодженостями щодо зміни вартості ресурсів, і ризики, пов’язані з правом вибору, перекриваються дешевими стабільними ресурсами, залученими на невизначений термін
Ризики, пов’язані з довгостроковими неузгодженостями щодо зміни вартості ресурсів, і ризики, пов’язані з правом вибору, недостатньо перекриті або не повністю компенсуються дешевими стабільними ресурсами, залученими на невизначений термін
Таблиця І.2 — Якість управління ризиком зміни процентної ставки
Висока
Потребує вдосконалення
Низька
Внутрішня нормативна база, що затверджена відповідними органами банку згідно з принципами корпоративного управління, є прийнятною та ефективно формулює вимоги щодо управління ризиком зміни процентної ставки, функціональних обов’язків і толерантності до ризику
Внутрішня нормативна база, що затверджена відповідними органами банку згідно з принципами корпоративного управління, загалом адекватно формулює вимоги щодо управління ризиком зміни процентної ставки, функціональних обов’язків і толерантності до ризику. Можуть мати місце незначні недоліки
Внутрішня нормативна база неадекватно формулює вимоги щодо управління ризиком зміни процентної ставки, функціональних обов’язків і толерантності до ризику
Керівництво, відповідальні посадові особи і відповідні структурні підрозділи повністю розуміють усі аспекти ризику процентної ставки
Керівництво, відповідальні посадові особи і відповідні структурні підрозділи в достатній мірі розуміють основні аспекти ризику процентної ставки
Керівництво, відповідальні посадові особи і відповідні структурні підрозділи не розуміють або вирішили ігнорувати основні аспекти ризику процентної ставки
Керівництво передбачає зміни ринкових умов і вчасно та відповідно реагує на них
Керівництво загалом адекватно реагує на зміни ринкових умов
Керівництво не передбачає зміни ринкових умов та/або не здійснює своєчасних і адекватних заходів у відповідь на них
Функція моніторингу лімітів ризиків і вимірювання розміру ризиків є незалежною від осіб, які виконують рішення про прийняття на банк ризиків
–
Функція моніторингу лімітів ризиків і вимірювання розміру ризиків не є незалежною від осіб, які виконують рішення про прийняття на банк ризиків
Інструменти і методи вимірювання ризику сприяють процесу прийняття рішень, надаючи суттєву і своєчасну інформацію за різними визначеними і обґрунтованими сценаріями змін процентних ставок
Інструменти і методи вимірювання ризику мають незначні недоліки, але є прийнятними, зважаючи на розмір та складність балансових та позабалансових ризиків банку
Інструменти і методи вимірювання ризику є надто спрощеними, зважаючи на відносний розмір та складність балансових та позабалансових ризиків банку
Управлінська інформація є своєчасною, точною, повною і достовірною
Управлінська інформація загалом є своєчасною, точною, повною і достовірною
Інформаційні системи управління мають значні недоліки
Системи обмежень (лімітів) установлюють чіткі параметри ризику для надходжень та економічної вартості капіталу за різними визначеними і обґрунтованими сценаріями зміни процентних ставок
Системи обмежень (лімітів) є адекватними для контролю за ризиком для надходжень та економічної вартості капіталу за різними визначеними і обґрунтованими сценаріями зміни процентних ставок
Системи обмежень (лімітів) не є обґрунтованими або не відображають розуміння ризиків для надходжень та економічної вартості капіталу
продолжение
–PAGE_BREAK– продолжение
–PAGE_BREAK–3) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національним банком;
4) купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України;
5) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;
6) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;
7) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності, пам’ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;
8) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А;
9) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;
10) видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Національного банку;
11) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків;
12) виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов’язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними;
13) веде особові рахунки працівників Національного банку;
14) веде рахунки міжнародних організацій;
15) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду.
Національний банк має право встановлювати плату за надані ним відповідно до закону послуги (здійснені операції).
Комерційні банки 2 рівня банківської системи Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).
Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.
Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Держава не відповідає за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.
Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку [3].
На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції [19]:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
7) лізинг;
8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції:
1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
з інструментами грошового ринку;
з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
5) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операції. Дозвіл надається, якщо:
1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;
2) банк не є об’єктом застосування заходів впливу;
3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;
4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.
Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності.
Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:
1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;
2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;
3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
За станом на 1 січня 2005 року в Державному реєстрі банків значиться 182 банки, з них 160 банків мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій, у тому числі: 132 банки — акціонерні товариства (з них: 92 — відкриті акціонерні товариства (2 банки — державні), 40 — закриті акціонерні товариства), 28 банків — товариства з обмеженою відповідальністю [47].
З початку 2004 року в Державному реєстрі банків зареєстровано 7 банків (ТОВ КБ «Столиця», ЗАТ «Акціонерний комерційний банк „Траст-капітал“, ЗАТ „Український банк реконструкції та розвитку“, АКБ „ФОКАС“, ТОВ КБ „Українська Фінансова Група“, ТОВ Універсальний КБ „Камбіо“, ЗАТ „Міжнародний Іпотечний Банк“).
Виключено з Державного реєстру 4 банки: 3 банки у зв’язку із закінченням процедури ліквідації (»Миккомбанк”, “Інтерконтбанк”, “Євробанк”) та 1 банк (Західбудгазбанк), який приєднався на умовах філії до ВАТ Селянський комерційний банк «Дністер».
Протягом 2004 року прийнято рішення про ліквідацію 3 банків (АКБ «Росток Банк, „Акціонерний Банк Креді Свісс Фьорст Бостон (Україна)“ та АБ „Аллонж“.
В стані ліквідації перебуває 20 банків (11,0 % від загальної кількості банків у Державному реєстрі банків), з них 13 банків ліквідуються за рішенням Національного банку України, 6 банків — за рішенням господарських (арбітражних) судів та 1 банк – за рішенням зборів акціонерів (власників) банку.
У 2004 році банківська система продовжувала розвиватися більш динамічно порівняно з іншими секторами економіки.
Регулятивний капітал банків збільшився на 38,6 % (за 2003 рік– 31,4 %) і становить 18394,1 млн. грн.
Капітал (балансовий) банків збільшився на 44,8 % (за 2003 рік – на 29,0%) і становить 18657,6 млн. грн.
Зростання капіталу банків відбулося за рахунок майже всіх його складових: статутного капіталу — на 3483,8 млн. грн. або на 42,9 %, результату переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії – на 907,0 млн. грн. або на 74,1 %, загальних резервів — на 13,2 млн. грн. або на 35,9%, резервного фонду – на 187,7 млн. грн. або на 31,1%, інших фондів – на 271,3 млн. грн. або на 37,4%, емісійних різниць – на 131,4 млн. грн. або на 45,9% та результатів звітного і минулих років.
Капітал (балансовий) банків має таку структуру. Статутний капітал складає 62,2 % від капіталу, результат минулих років – 6,7 %, результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії – 11,4 %, результат поточного року – 7,6 %, загальні резерви та фонди банків – 9,9 %, емісійні різниці – 2,2 %, результат звітного року, що очікує затвердження – 0,01 %.
За 2004 рік зобов’язання банків України збільшилися на 32,6 % (за 2003 рік — на 62,0 %) і на 01.01.2005 становили 115866,2 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 12,5 % від зобов’язань. Зобов’язання в іноземній валюті становлять – 43,4 %.
Збільшення зобов`язань банків відбулось за рахунок збільшення коштів суб`єктів господарювання — на 12140,7 млн. грн. або на 43,4 %, вкладів фізичних осіб — на 9092,2 млн. грн. або на 28,3 %, коштів інших банків – на 4033,4 млн. грн. або на 94,6%, коштів бюджету та позабюджетних фондів на 520,7 млн. грн. або на 46,8%, кредитів, отриманих від міжнародних та інших фінансових організацій – на 749,3 млн. грн. або на 83,1 %, коштів небанківських фінансових установ – на 1518,6 млн. грн. або на 46,2% та інших зобов’язань – на 1111,8 млн. грн. або на 35,2 %.
Зобов`язання банків мають таку структуру. Кошти суб’єктів господарської діяльності – 34,6 %; вклади фізичних осіб складають 35,6 % від загальної суми зобов’язань банків; кошти інших банків – 17,6 %; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 1,4 %; кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 1,4 %, кошти небанківських фінансових установ – 4,1 %, інші зобов’язання – 5,3 %.
Банки мають досить прогресивну структуру вкладів населення з точки зору строковості. Строкові вклади складають 33203,4 млн. грн. або 80,6 % від загальної суми вкладень (на відповідну дату минулого року – 77,4 %), а вклади до запитання – 8002,1 млн. грн. або 19,4 % (22,6 %). Вклади в національній валюті складають 52,8 % від загальної суми вкладів фізичних осіб.
Збалансоване зростання активів та покращення їх структури і якості є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку банків. За 2004 рік чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшилися на 34,2 % і становлять 134523,8 млн. грн. Загальні активи збільшились на 34,1 % (за 2003 рік — на 55,7 %) і складають 141574,5 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 7,1 % від загальних активів. Загальні активи в іноземній валюті складають – 38,7 %.
Збільшення загальних активів відбулось за рахунок збільшення кредитів, наданих банками, на 23755,7 млн. грн. або на 32,3 %, високоліквідних активів – на 7551,7 млн. грн. або на 47,1%, вкладень в цінні папери – на 1681,0 млн. грн. або на 25,7 %, дебіторської заборгованості – на 75,4 млн. грн. або на 6,3 %, основних засобів та нематеріальних активів на 2420,3 млн. грн. або на 37,0 %, нарахованих доходів до отримання – на 149,4 млн. грн. або на 11,8 % та інших активів – на 401,0 млн. грн. або на 78,5 %.
Банки мають таку структуру загальних активів. Високоліквідні активи складають – 16,7 % від суми загальних активів, кредити, надані банкам – 68,7 %, вкладення в цінні папери – 5,8 %, дебіторська заборгованість – 0,9 %, основні засоби та нематеріальні активи – 6,3 %, нараховані доходи до отримання – 1,0 %, інші активи – 0,6 % від суми загальних активів.
Кредитний портфель має таку структуру. Кредити, надані суб’єктам господарської діяльності, складають 75,0 % від загального обсягу кредитного портфеля; кредити, надані іншим банкам та НБУ – 10,0 %; кредити, надані фізичним особам — 15,0 %; кредити, надані органам державного управління – 0,04 %, кредити, надані небанківським фінансовим установам – 0,01 %.
Випереджаючими темпами продовжували зростати довгострокові кредити та кредити в інвестиційну діяльність, що позитивно впливало на динаміку економічного зростання в Україні. За 2004 рік довгострокові кредити збільшилися на 61,8 % і на звітну дату становили 45517,6 млн. грн. або 46,8 % від наданих кредитів. Кредити в інвестиційну діяльність збільшилися на 75,5 % (за 2003 рік – на 74,3 %) і складають 6060,0 млн. грн. (8,3% від кредитів, наданих суб’єктам господарської діяльності).
Одним з важливих завдань для банків залишається забезпечення прибуткової діяльності та підвищення ефективності діяльності банків. За 2004 рік прибуток банків склав 1409,9 млн. грн., що у 1,7 разів більше, ніж за 2003 рік (826,9 млн. грн.).
Порівняно з 2003 роком доходи банків збільшились на 6117,1 млн. грн. або на 43,9 % і склали 20066,0 млн. грн., в т.ч. процентні доходи становили 13554,6 млн. грн. (або 67,6 % від загальних доходів), комісійні доходи – 4613,3 млн. грн. (23,0%), результат від торговельних операцій – 1059,9 млн. грн. (5,3 %), інші операційні доходи – 738,3 млн. грн. (3,7 %), інші доходи – 61,3 млн. грн. (0,3%), повернення списаних активів – 37,7 млн. грн. (0,2 %), непередбачені доходи – 0,8 млн. грн.
Порівняно з минулим роком витрати банків збільшились на 5534,1 млн. грн. або на 42,2 % і склали 18656,1 млн. грн., в т.ч. процентні витрати становили 7755,6 млн. грн. (або 41,6 % від загальних витрат), комісійні витрати – 499,4 млн. грн. (2,7 %), інші операційні витрати – 1177,3 млн. грн. (6,3 %), загальні адміністративні витрати – 6540,9 млн. грн. (35,1 %), відрахування в резерви – 2304,9 млн. грн. (12,4 %), непередбачені витрати – 0,7 млн. грн., податок на прибуток – 377,3 млн. грн. (2,0%).
Динаміка основних показників діяльності банківської системи України наведена в табл. А.1 Додатку А [35].
1.2 Складові системи банківського нагляду центрального банку за комерційними банками
Головна мета банківського регулювання і нагляду — безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими об’єднаннями, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах [1]:
I. Адміністративне регулювання:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляд за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
II. Індикативне регулювання:
1) встановлення обов’язкових економічних нормативів;
2) визначення норм обов’язкових резервів для банків;
3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
продолжение
–PAGE_BREAK–4) визначення процентної політики;
5) рефінансування банків;
6) кореспондентських відносин;
7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;
9) імпорту та експорту капіталу.
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
При здійсненні нагляду за установами, що ведуть банківську діяльність в інших державах, Національний банк України співпрацює з відповідними органами цих держав. Повідомлення, надіслане відповідними органами інших держав, може використовуватися тільки в таких цілях:
— для перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності;
— для перевірки права на здійснення банківської діяльності.
Управління нормами капіталізації комерційних банків на етапі створення та ліцензування діяльності
Створення банків виконується згідно Закону України „ Про банки та банківську діяльність” [1] та положень Національного банку України:
— Положення “Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень” (N 375) [20] – Положення про порядок створення дочірнього банку, філії і представництва українського банку на території інших держав, особливості їх закриття та здійснення нагляду (N 45) [21] Статут банку складається з урахуванням положень Закону [1], Закону України «Про господарські товариства» [3] та інших законів України.
Статут банку обов’язково має містити інформацію про:
1) найменування банку;
2) його місцезнаходження;
3) організаційно-правову форму;
4) види діяльності, які має намір здійснювати банк;
5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами;
6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;
7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону;
8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;
9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку;
10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків;
11) положення про аудиторську перевірку банку;
12) положення про органи внутрішнього аудиту банку.
Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників. Банк має отримати від учасників банку документи й відомості, потрібні для з’ясування джерел походження коштів, що спрямовуються на формування його статутного капіталу.
Розподіл прибутку з метою збільшення статутного капіталу може здійснюватись шляхом нарахування дивідендів учасникам банку та прийняття ними рішення про їх направлення до статутного капіталу.
Банкам забороняються зустрічні інвестиції у статутні капітали один одного та зустрічні інвестиції в статутні капітали їх учасників.
Державна реєстрація та ліцензування банків виконується згідно Закону України „Про банки та банківську діяльність” [1] та положення Національного банку України:
— Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій ” (N 275) [19]: 1. Для державної реєстрації банку уповноважена засновниками особа або голова спостережної ради подає до територіального управління Національного банку за місцем створення банку такі документи:
а) заяву про реєстрацію банку, засвідчену підписом уповноваженої особи або голови спостережної (наглядової) ради;
б) установчий договір, підписаний засновниками (учасниками) банку та засвідчений відбитком їх печатки. Підписи фізичних осіб — засновників (учасників) засвідчуються в нотаріальному порядку.
Для реєстрації державного та кооперативного банків установчий договір не подається.
в) статут банку, затверджений установчими зборами (зборами учасників) і підписаний головою правління банку. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України і має відповідати вимогам Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства» та інших законодавчих актів. У ньому зазначаються:
— повна і скорочена назва банку та його місцезнаходження;
— організаційно-правова форма;
— перелік основних законів, на підставі яких створюється і діє банк;
— положення про те, що банк набуває статусу юридичної особи з часу реєстрації його Національним банком у Державному реєстрі банків;
— положення про те, що банк виконує вимоги нормативно-правових актів Національного банку, користується єдиними правилами бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації і комп’ютеризації, подає Національному банку звітність та інформацію в установлених ним обсягах і формах;
— напрями діяльності та спеціалізація (у разі її наявності);
— перелік видів діяльності, банківських та інших операцій, які має намір здійснювати банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку;
— порядок і строки формування статутного капіталу банку;
— кількість часток, паїв у статутному капіталі, розмір часток кожного з учасників (якщо банк створено як товариство з обмеженою відповідальністю, кооперативний банк). Статут банку, заснованого як акціонерне товариство, має містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна чи бездокументарна), кількість акцій, що купуються засновниками і акціонерами, строк і порядок виплати частки прибутку (дивідендів), яка проводиться один раз на рік за підсумками року. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного капіталу акціонерного товариства;
— розмір і порядок формування резервів та загальних фондів банку;
— порядок розподілу прибутків і покриття збитків;
— положення про аудиторську перевірку банку;
— положення про органи внутрішнього аудиту банку;
— положення про структуру управління банку, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, щодо яких потрібна одностайність або кваліфікована більшість голосів (загальні збори акціонерів, збори учасників банку, спостережна рада банку, правління (рада директорів) банку);
— положення про органи контролю за діяльністю банку, порядок їх діяльності (ревізійна комісія);
— порядок реорганізації або ліквідації банку відповідно до Закону;
— порядок унесення змін до статуту банку;
— інші положення, що не суперечать чинному законодавству України;
г) протокол установчих зборів (зборів учасників), підписаний головою та секретарем зборів, у якому зазначаються місце та дата проведення зборів, їх правочинність, порядок денний, порядок голосування. Протокол має містити: рішення про створення банку, прийняття статуту, обрання спостережної ради банку і ревізійної комісії, призначення голови правління (ради директорів), головного бухгалтера та членів правління банку (ради банку) та уповноваженої особи, відповідальної за реєстрацію банку в Національному банку, інші положення відповідно до чинного законодавства України. У разі створення державного банку подається постанова Кабінету Міністрів України про створення державного банку;
ґ) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати, на поточний рік і стратегію діяльності на наступні три роки (на кожен рік окремо), що засвідчений підписами засновників банку та/або головою спостережної ради та має містити:
— мету створення банку;
— перелік і докладний опис видів діяльності, що планує здійснювати банк (які саме операції відповідно до статті 47 Закону), їх економічну доцільність;
— коло клієнтів, яких банк має намір залучити з метою обслуговування;
— розрахунок прибутковості всієї діяльності банку та кожного виду діяльності окремо на кінець перших трьох фінансових років;
— прогнозні розрахунковий баланс (за формою N 11-КБ) і розрахунок звіту про фінансові результати банку (за формою N 2-КБ) на кінець кожного фінансового року;
— економічне обґрунтування прогнозних показників розрахункового балансу і розрахунку звіту про фінансові результати (опис джерел залучення та спрямування коштів, фінансових результатів діяльності, формування фондів і резервів у розмірах, потрібних для покриття можливих збитків, прогнозний розрахунок дотримання економічних нормативів, заходи, що сприяють успішній конкуренції та враховують потенційний вплив конкуренції на проведення банківських операцій);
— опис та відомості про управлінську та організаційну структуру банку (підрозділи, їх підпорядкованість, порядок прийняття рішень, положення про правління (раду директорів) банку).
Бізнес-план має бути підготовлений банком із урахуванням сценаріїв сприятливого та несприятливого розвитку ринку операцій, які банк планує здійснювати; стану ринків, що обслуговуватимуться банком; обґрунтування припущень, на підставі яких побудовано бізнес-план;
д) відомості про склад спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
е) документи, що дають змогу зробити висновок про бездоганну ділову репутацію голови, його заступників та членів спостережної (наглядової) ради банку, у тому числі:
— довідки банків, у яких отримано кредити, про стан виконання зобов’язань щодо їх повернення;
— анкету згідно з додатком 3 до Положення.
Для реєстрації державного банку подаються документи, що дають змогу зробити висновок про професійну придатність голови, його заступників та членів наглядової ради, кандидатури яких відповідають таким вимогам:
— наявність громадянства України;
— наявність повної вищої економічної або юридичної освіти, або наукового ступеня в галузі економіки, фінансів та/або права;
— наявність досвіду роботи не менше трьох років в органах законодавчої влади чи на керівних посадах в органах центральної виконавчої влади України або банківській установі або досвіду наукової, практичної роботи в сфері економіки, фінансів, права.
є) копію звіту про наслідки підписки на акції (для банку, що створюється у формі відкритого акціонерного товариства), зареєстрованого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку з доданням переліку акціонерів банку.
ж) угоду про передавання приміщення у власність (шляхом дарування, продажу тощо) для розміщення банку за підписом уповноваженої за установчим договором особи або договір оренди приміщення на строк не менше ніж п’ять років у разі його укладення;
з) документи, що дають можливість зробити висновок про професійну придатність і бездоганну ділову репутацію голови та його заступників, членів виконавчого органу (правління або ради директорів) і головного бухгалтера, його заступників, кандидатури яких відповідають таким вимогам:
— наявність повної вищої економічної, юридичної освіти чи освіти в галузі управління — для голови та його заступників, членів правління (ради директорів), а також повної вищої економічної або бухгалтерської освіти — для головного бухгалтера та його заступників;
— стаж роботи голови, його заступників та членів правління (ради директорів) банку, головного бухгалтера та його заступників у банківській системі за відповідним фахом не менше ніж три роки, у тому числі для голови правління та головного бухгалтера на керівних посадах — не менше ніж рік;
— бездоганна ділова репутація;
— відсутність зауважень відповідного територіального управління Національного банку та фактів порушень банківського законодавства України і внутрішніх документів банку за час роботи в банківських установах.
и) копії платіжних документів про здійснення юридичними та фізичними особами — учасниками банку сплати внесків до статутного капіталу (подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення строку, встановленого Законом для розгляду документів (визначених цим пунктом) та державної реєстрації банку);
і) висновки аудиторських фірм (аудиторів), що складені за підсумками проведеної за станом на конкретну дату перевірки фінансової звітності юридичних осіб — учасників банку, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно з чинним законодавством України, щодо:
— достовірності звітності, що ґрунтується на підставі даних первинного бухгалтерського обліку, грошових документів, наявної готівки та цінних паперів тощо;
— повноти і відповідності чинному законодавству України та встановленим вимогам положень (стандартів) бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності;
— наявності власних коштів (власного капіталу) у розмірі, що забезпечує виконання зобов’язань щодо формування статутного капіталу банку, або їх (його) відсутності на підставі розрахунку власних коштів (власного капіталу) юридичних осіб — учасників (за балансом);
— економічної оцінки фінансового стану та платоспроможності за останній рік і за станом на дату проведення аудиту на підставі розрахунку рекомендованих показників платоспроможності та фінансової стійкості учасників банку (резидентів України) (за балансом);
— фактичного виконання зобов’язань з формування статутного капіталу банку в грошовій формі на підставі даних платіжних документів, виписок із поточного рахунку тощо;
— будь-якої іншої інформації.
ї) фізичні особи — учасники банку, які вносять кошти до статутного капіталу банку в розмірі, що дорівнює чи перевищує 80 тис. грн. (або в іноземній вільно конвертованій валюті, еквівалент якої дорівнює чи перевищує 80 тис. грн., — для фізичних осіб — іноземців), для підтвердження наявності доходів у достатньому розмірі для внесення до статутного капіталу банку та джерел походження цих коштів подають довідки Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) (або довідку компетентного органу країни проживання іноземця про його доходи за останній звітний період (рік), або довідку банку, у якому відкрито рахунок, про наявність коштів на рахунку фізичної особи — іноземця на дату їх перерахування);
й) фінансову звітність юридичних осіб — учасників банку, які матимуть істотну участь у банку, за останні чотири звітних періоди (квартали), а також за станом на перше число місяця, у якому вносяться кошти до статутного капіталу банку, засвідчені підписами керівника та головного бухгалтера (за наявності посади), а також відбитком печатки юридичної особи.
к) установчі документи учасників банку (нотаріально засвідчені копії);
л) копію свідоцтва про державну реєстрацію учасників, засвідчену в нотаріальному порядку;
м) копію ліцензії Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку на здійснення діяльності зберігача або торговця цінними паперами засновників (акціонерів), учасників банку (якщо вони здійснюють таку діяльність);
н) копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного банку у випадках, передбачених чинним законодавством України;
о) документи, які підтверджують ділову репутацію юридичних осіб — учасників банку (крім місцевого кооперативного банку), які мають істотну участь, зокрема:
— анкети;
— повідомлення юридичних осіб про відсутність заборгованості за зобов’язаннями перед бюджетами всіх рівнів;
— довідки банків, що обслуговують рахунки, з яких здійснюватиметься оплата акцій (паїв, часток), про наявність коштів;
— довідки банків, які надали кредити, про стан виконання зобов’язань щодо їх повернення;
п) копії установчих документів власників істотної участі в юридичній особі — учаснику банку, яка матиме істотну участь у банку, засвідчені в нотаріальному порядку, їх фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) та висновки аудиторських фірм (аудиторів) про підтвердження їх звітності за останній звітний період (квартал);
р) анкету, заповнену фізичною особою, яка має істотну участь в юридичній особі, — учаснику банку, який матиме істотну участь у банку;
с) документи, що підтверджують ділову репутацію фізичних осіб — учасників банку (крім місцевого кооперативного банку), які матимуть істотну участь у банку, зокрема:
— анкети;
— довідки банків, у яких отримано кредити, про стан виконання зобов’язань щодо їх повернення;
т) копію платіжного документа про внесення плати за державну реєстрацію банку.
Документи для отримання учасником дозволу на придбання істотної участі в банку подаються одночасно з документами для державної реєстрації банку.
Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку.
продолжение
–PAGE_BREAK–Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених у цій статті. Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.
Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.
Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, отриманої згідно “Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій” (N 275) [19]. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.
Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:
— наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом;
— забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;
— наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.
Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується. Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій статті.
Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Національний банк України може відкликати банківську ліцензію виключно у таких випадках:
1) якщо було виявлено, що документи, надані для отримання ліцензії, містять недостовірну інформацію;
2) якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії;
3) у разі порушення цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України, що спричинило значну втрату активів і настання неплатоспроможності банку;
4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України;
5) недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації щодо реорганізації банку.
Національний банк України негайно повідомляє банк про відкликання у нього банківської ліцензії. Банк протягом трьох днів з моменту отримання рішення зобов’язаний повернути Національному банку України свою банківську ліцензію. У день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, банк припиняє здійснення усіх банківських операцій та вчиняє дії, що забезпечують виконання банком своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами.
Розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше [1]:
1) для місцевих кооперативних банків — 1 мільйона євро;
2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 мільйонів євро;
3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5 мільйонів євро.
За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов’язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої Національним банком України.
Національний банк України має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розмірів, передбачених цією статтею.
Згідно «Інструкції про регулювання діяльності комерційних банків» [9] Національний банк установлює норматив мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1), якого всі банки зобов’язані дотримуватися.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити:
а) для місцевих кооперативних банків:
на 1 січня 2005 року — не менше ніж 1300000 євро,
на 1 січня 2006 року — не менше ніж 1400000 євро,
на 1 січня 2007 року — не менше ніж 1500000 євро;
б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:
на 1 січня 2005 року — не менше ніж 4000000 євро,
на 1 січня 2006 року — не менше ніж 4500000 євро,
на 1 січня 2007 року — не менше ніж 5000000 євро;
в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:
на 1 січня 2005 року — не менше ніж 6000000 євро,
на 1 січня 2006 року — не менше ніж 7000000 євро,
на 1 січня 2007 року — не менше ніж 8000000 євро.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) знову створених банків має становити:
а) для місцевих кооперативних банків:
до одного року діяльності — 1000000 євро,
до двох років діяльності — 1100000 євро,
до трьох років діяльності — 1200000 євро,
до чотирьох років діяльності — 1350000 євро,
починаючи з п’ятого року діяльності — 1500000 євро;
б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізованих ощадних та іпотечних:
до одного року діяльності — 3000000 євро,
до двох років діяльності — 3500000 євро,
до трьох років діяльності — 4000000 євро,
до чотирьох років діяльності — 4500000 євро,
починаючи з п’ятого року діяльності — 5000000 євро;
в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:
до одного року діяльності — 5000000 євро,
до двох років діяльності — 5500000 євро,
до трьох років діяльності — 6000000 євро,
до чотирьох років діяльності — 7000000 євро,
починаючи з п’ятого року діяльності — 8000000 євро.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу в гривнях визначається Національним банком кожний рік та має дотримуватися банками на кінець кожного періоду (року), що регулюється. Контроль за дотриманням банками мінімального розміру регулятивного капіталу здійснюється Національним банком за нормативними значеннями, що зафіксовані в гривнях.
Організація безвиїзного контролю нормативів діяльності
комерційних банків
Безвиїзний контроль НБУ за діяльністю комерційних банків здійснюється згідно “Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні»[9].
Інструкція введена з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов’язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності.
Відповідно до статей 2, 58 — 59 Закону України «Про Національний банк України» [2] та статей 2, 4, 7 — 12, 30 — 36, 47 — 50, 52, 69, 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» [1] Національний банк України (далі — Національний банк) установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов’язковими до виконання всіма банками:
а)нормативи капіталу:
— мінімального розміру регулятивного капіталу,
— адекватність регулятивного капіталу,
— адекватність основного капіталу;
б) нормативи ліквідності:
— миттєва ліквідність,
— поточна ліквідність,
— короткострокова ліквідність;
в) нормативи кредитного ризику:
— максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента,
— великих кредитних ризиків,
— максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру,
— максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам;
г) нормативи інвестування:
— інвестування в цінні папери окремо за кожною установою,
— загальної суми інвестування;
д) норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку.
Базою для розрахунку економічних нормативів є регулятивний капітал банку.
1. Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.
Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов’язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов’язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов’язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.
Порядок класифікації активних операцій банків і визнання їх нестандартними, формування та використання резервів під ці операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.
Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу. У разі значного підвищення значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу для банків встановлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації. 2. Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2) (норматив платоспроможності) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори-вкладники банку. Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.
Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.
3. Норматив адекватності основного капіталу (Н3) встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків. Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.
4. Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.
Банківська діяльність піддається ризику ліквідності — ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов’язаннями у зв’язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.
У зв’язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов’язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.
5. Кредитна діяльність банків пов’язана з кредитним ризиком або нездарністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов’язання згідно з угодою, тому банки зобов’язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.
Надання кредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводить до концентрації кредитного ризику, тому банки зобов’язані дотримуватися таких вимог:
а) під час надання кредитів, гарантій і поручительств, проведення інших кредитних операцій з установами, що вважаються асоційованими особами чи дочірніми установами банку, або належать до акціонерів (учасників) банку, персоналу та керівників банку чи іншого банку, що належить до тієї самої банківської групи або материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш пільгові умови, ніж ті, що застосовуються при кредитуванні інших клієнтів банку, зокрема не встановлювати більш пільгові процентні ставки (комісійні);
б) загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, порук та індосаментів, наданих першим керівникам банку та іншому управлінському персоналу, не повинна бути більшою за 10 відсотків основного капіталу банку, а в кооперативних банках вона не повинна бути більшою 25 відсотків основного капіталу.
6. З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування.
Прямі інвестиції банків — це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.
Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.
Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:
— інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;
— юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;
— регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленим цією Інструкцією, та вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами Національного банку.
Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.
7.Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті та в банківських металах, пов’язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв’язку з використанням різних валют та банківських металів під час проведення банківських операцій.
Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов’язань.
продолжение
–PAGE_BREAK–При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.
З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).
8. Контроль за дотриманням банками встановлених економічних нормативів здійснюється відповідними територіальними управліннями та підрозділами центрального апарату банківського нагляду Національного банку щодня та щомісяця на постійній основі.
Розрахунок економічних нормативів банки (юридичні особи) проводять на підставі щоденних балансів. При цьому звітними вважаються економічні нормативи, що розраховані:
а) за щоденними розрахунками:
нормативи максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10).
б) за формулою середньоарифметичноївеличини (за місяць):
нормативи адекватності регулятивного капіталу (Н2), адекватності основного капіталу (Н3), ліквідності (Н4, Н5, Н6), інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), загальної суми інвестування (Н12), норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13).
Організація виїзного інспектування комерційних банків
„Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок” [13] (далі — Положення) регулює процес планування та проведення інспектування службою банківського нагляду Національного банку України (далі — Національний банк) банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку.
У цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні:
CAMELS — рейтингова система оцінки фінансового стану і стабільності банку, яка передбачає визначення за результатами комплексного інспектування рейтингу банку (у цифровому значенні), що включає визначення рейтингових оцінок за кожним компонентом рейтингової системи (достатності капіталу, якості активів, менеджменту, надходжень банку, ліквідності та чутливості до ринкового ризику) і комплексної рейтингової оцінки;
комплексне інспектування (перевірка) — інспекційна перевірка банку — юридичної особи, у процесі якої перевірці підлягають усі напрями діяльності банку в розрізі компонентів рейтингової системи CAMELS та за результатами якої виставляється комплексна рейтингова оцінка;
Об’єктами перевірки служби банківського нагляду Національного банку є:
— банк, його філії та інші власні підрозділи банку (у тому числі ті, що розташовані поза межами місцезнаходження головного офісу банку);
— власники істотної участі в банку;
— юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії.
Інспекційні перевірки банків та їх філій або інших власних підрозділів здійснюються відповідно до плану інспекційних перевірок. Планова інспекційна перевірка банку (юридичної особи в цілому, включаючи окремі перевірки філій або інших власних підрозділів) здійснюється не частіше одного разу на рік.
Про проведення планової перевірки Національний банк зобов’язаний повідомляти банк не пізніше ніж за 10 днів до початку цієї перевірки.
Національний банк може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки за наявності обґрунтованих підстав. Такими підставами є виявлення під час здійснення безвиїзного нагляду (у тому числі за результатами аналізу показників системи раннього реагування) суттєвого погіршення фінансового стану банку або фактів проведення банком (його підрозділами) ризикових операцій, що загрожують інтересам вкладників або інших кредиторів банку, чи фактів подання Національному банку недостовірної звітності, а також звернення банку щодо відкриття філій або інших власних підрозділів, отримання ліцензій чи дозволів, передбачених законодавством, тощо.
Комплексним інспекційним перевіркам підлягають банки, які здійснюють банківську діяльність на підставі банківської ліцензії.
Інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, підлягають перевіркам з окремих питань щодо їх діяльності/операцій, фінансового стану та впливу на діяльність банку.
Планові комплексні інспекційні перевірки банків здійснюються не частіше ніж один раз на рік і не рідше ніж:
— один раз на 12 місяців — незалежно від комплексної рейтингової оцінки системоутворюючі банки, державні банки та інші банки, що належать до I групи банків; банки, що належать до II групи банків і отримали комплексну рейтингову оцінку «3» за рейтинговою системою CAMELS, а також банки інших груп, що отримали комплексну рейтингову оцінку «4» або «5» за рейтинговою системою CAMELS;
— один раз на 18 місяців — банки II групи, які отримали комплексну рейтингову оцінку «1» або «2» за рейтинговою системою CAMELS, та банки інших груп, які отримали комплексну рейтингову оцінку «3» за рейтинговою системою CAMELS;
— один раз на 2 роки — банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку «1» або «2» за рейтинговою системою CAMELS.
Перша комплексна інспекційна перевірка банку здійснюється не раніше ніж через 12 місяців з дня отримання ним банківської ліцензії.
Комплексним інспекційним перевіркам не підлягають банки, у яких Національний банк відкликав банківську ліцензію.
Під час планування комплексного інспектування банків I та II груп одночасно передбачається проведення інспектування їх філій регіонального значення. Інспекційні перевірки філій та/або інших підрозділів банків I та II групи, а також підрозділів банків інших груп здійснюються в разі потреби в їх проведенні.
Обов’язковій перевірці підлягають філії, що розміщені на території інших держав, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами між центральними банками або відповідними органами банківського нагляду.
Перевірка інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, здійснюється в таких випадках:
— власник істотної участі в банку підлягає перевірці, якщо за результатами виїзного чи безвиїзного нагляду або на підставі інших документів буде встановлено, що ця особа не відповідає вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність» і нормативно-правових актів Національного банку щодо істотної участі або негативно впливає на фінансову безпеку і стабільність банку;
— перевірці підлягає особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку;
— перевірці підлягає особа, щодо якої є достовірна інформація про здійснення цією особою банківської діяльності без банківської ліцензії.
Заходи впливу Національного банку України при порушенні банківського законодавства комерційними банками України
“Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства” [14] визначені заходи впливу за порушення банківського законодавства: а) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій;
б) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банку;
в) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;
г) розпорядження щодо зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
ґ) розпорядження щодо встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
д) розпорядження щодо підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
е) розпорядження щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику;
є) розпорядження щодо заборони надавати бланкові кредити;
ж) розпорядження щодо накладання штрафів на:
— керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,
— банки в розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;
з) розпорядження щодо тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку, використовувати право голосу придбаних акцій (часток/паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку;
и) розпорядження щодо тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог Закону про банки або нормативно-правових актів Національного банку;
і) розпорядження щодо примусової реорганізації банку;
ї) розпорядження щодо призначення тимчасової адміністрації;
й) відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку.
Для введення щоденного контролю за діяльністю банків і виконанням ними вимог Національного банку щодо усунення допущених порушень може встановлюватися особливий режим контролю за їх діяльністю (далі — особливий режим контролю). Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно з заходами впливу, що встановлені статтею 73 Закону про банки, у разі виникнення в банку некерованої ситуації, а саме:
— невиконання керівниками банку вимог Національного банку щодо усунення виявлених порушень;
— відсторонення керівників банків від посади;
— виявлення за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки фактів проведення банком операцій з високим рівнем ризику, порушень банківського законодавства, а також одержання доходів із порушенням вимог чинного законодавства, навіть якщо ці порушення не призвели до погіршення фінансового стану банку;
— виникнення реальної загрози невиконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами і кредиторами;
— потреби в посиленому контролі за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами та кредиторами до часу прийняття Національним банком рішення про призначення тимчасової адміністрації або про відкликання ліцензії та ініціювання процедури ліквідації.
Заходи впливу застосовуються Національним банком на підставі:
— результатів інспекційних (планових та позапланових) перевірок діяльності банків чи їх філій;
— результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства з використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;
— результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення.
Накладання штрафів на банки 1. Національний банк має право накладати на банки штрафи в розмірі не більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду в разі допущення ними порушень, зокрема таких:
— порушення порядку, строків і технології виконання банківських операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку;
— неподання документів на письмову вимогу вповноважених працівників Національного банку, а також приховування рахунків, документів, активів тощо;
— подання недостовірної інформації та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, а також неподання або несвоєчасне їх подання;
— невиправлення звітності в порядку, установленому Національним банком;
— недотримання банком нормативу обов’язкового резервування протягом календарного року;
— порушення економічних нормативів регулювання діяльності банків.
2. Штраф за порушення порядку, строків і технології виконання банківських операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, накладається на банки:
— за перше порушення протягом календарного року — у розмірі 0,01 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку (також може застосовуватися письмове застереження щодо потреби усунення допущеного порушення);
— за друге однотипне порушення протягом календарного року — у розмірі 0,05 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за третє і подальші однотипні порушення протягом календарного року — у розмірі 0,1 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
Загальна сума штрафів за однотипні порушення порядку, строків і технології виконання банківських операцій, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, що нарахована за місяць (у якому допущені порушення), не може становити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
3. Штраф за неподання документів на письмову вимогу вповноважених працівників Національного банку, а також приховування рахунків, документів, активів тощо накладається на банки:
— за перше порушення протягом календарного року — у розмірі 0,05 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за друге і подальші порушення протягом календарного року — у розмірі 0,1 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
Загальна сума штрафів за неподання документів на письмову вимогу вповноважених працівників Національного банку, а також приховування рахунків, документів, активів тощо, що нарахована за місяць (в якому допущені порушення), не може становити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду.
4. Штраф за подання недостовірної інформації та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, а також неподання або несвоєчасне їх подання накладається на банки:
— за перше порушення протягом календарного року — у розмірі 0,01 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за друге порушення протягом календарного року — у розмірі 0,02 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за третє і подальші порушення протягом календарного року — у розмірі 0,05 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
Загальна сума штрафів за подання недостовірної інформації та звітності, що встановлені нормативно-правовими актами Національного банку, а також неподання або несвоєчасне їх подання, що нарахована за місяць (в якому допущені порушення), не може становити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
5. Штраф за невиправлення звітності в порядку, встановленому Національним банком, накладається на банки:
— за перше порушення протягом календарного року — у розмірі 0,03 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за друге і подальші порушення протягом календарного року — у розмірі 0,05 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
Загальна сума штрафів за невиправлення звітності у порядку, встановлюному Національним банком, що нарахована за місяць (у якому допущені порушення), не може становити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду.
6. Штраф за недотримання банком нормативу обов’язкового резервування протягом півріччя накладається на банки за другий випадок порушення в розмірі ставки «овернайт» (ломбардної ставки) від суми недорезервування, але не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
7. Штрафи за кожний випадок порушення економічних нормативів накладаються на банки:
а) за щоденне порушення таких нормативів:
– максимального розміру ризику на одного контрагента (Н7);
— максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);
— максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10).
Накладення штрафів за порушення цих нормативів здійснюється за кожен випадок їх порушення, допущений у звітному місяці;
б) за порушення таких нормативів, що розраховуються за середньозваженою величиною за місяць:
— нормативів ліквідності (Н4, Н5, Н6);
— нормативів інвестування (Н11, Н12);
— нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі довгої відкритої валютної позиції (Н13-1) та короткої відкритої валютної позиції (Н13-2).
За нормативами, які розраховуються на підставі середньозваженої величини за місяць, одним порушенням уважається порушення нормативів, що розраховуються як середньозважена величина за місяць.
8. Штраф за щоденне порушення нормативів максимального розміру ризику на одного контрагента (Н7), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), накладається на банки в таких розмірах (окремо за кожним нормативом):
продолжение
–PAGE_BREAK– — за перше порушення протягом календарного року — у розмірі 0,1 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за друге порушення протягом календарного року — у розмірі 0,2 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за третє і подальші порушення протягом календарного року — у розмірі 0,5 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
Якщо порушення нормативів максимального розміру ризику на одного контрагента (Н7), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), здійснюються щодо одного контрагента одночасно, то штраф стягується за розрахунком із більшої суми, виходячи з одного дня порушення.
Загальна сума штрафів за порушення кожного з нормативів кредитного ризику (Н7, Н9, Н10), що нарахована за звітний місяць, не може становити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
9. Штраф за порушення нормативів миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6), що розраховуються як середньозважена величина за місяць, накладається на банки в таких розмірах (окремо за кожним нормативом):
— за перше порушення протягом календарного року — в розмірі 0,05 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за друге порушення протягом календарного року — в розмірі 0,1 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за третє і подальші порушення протягом календарного року — в розмірі 0,5 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
Загальна сума штрафів за порушення нормативів ліквідності, що нарахована за місяць (в якому допущені порушення), не може становити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
11. Штраф за порушення нормативу ризику загальної відкритої (довгої-короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі короткої відкритої валютної позиції (Н13-2), що розраховуються як середньоарифметична величина за місяць, накладається на банки в таких розмірах:
— за перше порушення протягом календарного року — в розмірі 0,1 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за друге порушення протягом календарного року — в розмірі 0,2 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку;
— за третє і подальші порушення протягом календарного року — в розмірі 0,5 відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
Загальна сума штрафів за порушення нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі довгої відкритої валютної позиції (Н13-1) та короткої відкритої валютної позиції (Н13-2), що нарахована за місяць (у якому допущені порушення), не може становити більше ніж один відсоток від суми зареєстрованого статутного фонду банку.
Банківська система України, як і типові банківські системи країн з ринковою економікою, створена на основі 2-х рівні:
— 1 рівень – центральний емісійний та регулюючий державний центр у вигляді Національного банку України, який функціонує згідно Закону України “Про Національний банк України”;
— 2 рівень – система комерційних банків, яка функціонує згідно Закону України “Про банки та банківську систему”;
За станом на 1 січня 2005 року в Державному реєстрі банків значиться 182 банки, з них 160 банків мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій, у тому числі: 132 банки — акціонерні товариства (з них: 92 — відкриті акціонерні товариства (2 банки — державні), 40 — закриті акціонерні товариства), 28 банків — товариства з обмеженою відповідальністю.
З початку 2004 року в Державному реєстрі банків зареєстровано 7 банків, виключено з Державного реєстру 4 банки, протягом 2004 року прийнято рішення про ліквідацію 3 банків.
В стані ліквідації перебуває 20 банків (11,0 % від загальної кількості банків у Державному реєстрі банків), з них 13 банків ліквідуються за рішенням Національного банку України, 6 банків — за рішенням господарських (арбітражних) судів та 1 банк – за рішенням зборів акціонерів (власників) банку.
Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:
I. Адміністративне регулювання:
1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляд за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
II. Індикативне регулювання:
1) встановлення обов’язкових економічних нормативів;
2) визначення норм обов’язкових резервів для банків;
3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
4) визначення процентної політики;
5) рефінансування банків;
6) кореспондентських відносин;
7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;
9) імпорту та експорту капіталу.
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
2. АНАЛІЗ СТАНУ ОРГАНІЗАЦІЇ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ НБУ ЗА КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ УКРАЇНИ У 2001 –2004 РОКАХ(НА ПРИКЛАДІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК»)
2.1 Загальна характеристика комерційного банку «ПРИВАТБАНК»
Закрите акціонерне товариство Комерційний банк “ПриватБанк” (ЗАТ КБ “ПриватБанк”), зареєстровано у Національному банку України 19 березня 1992 року, реєстраційний номер — 92 [45]. Форма власності — колективна. Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ — 14360570. Місцезнаходження банку відповідно до установчих документів: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, № тел. 39-06-04.
Станом на 01.01.2005 року національна мережа банківського обслуговування найбільшого в Україні комерційного банку — ЗАТ КБ „Приватбанк” по Україні має наступні показники:
— 1660 філій та відділень;
— обслуговування 345 тис. корпоративних клієнті та приватних підприємців;
— обслуговування 8,4 млн. рахунків фізичних осіб;
— випущено більше 6 млн. пластикових карток (40% від загального обсягу пластикових карток на Україні);
— працює 2114 банкоматів та 14 021 терміналів в торгово-сервісних центрах по всій Україні.
Станом на 01.01.2005 в банку працювало 23 122 працівника (з них 2430 – у головному офісі), станом на 31.12.2002 року — 15 826 працівників, станом на 31.12.2001 року – 10 342 працівника.
Відповідно до Статуту Банку (нова редакція), зареєстрованого Національним банком України 18 липня 2001 року (реєстраційний № — 92), засновники Банку мають долю у статутному фонді, наведену в табл.2.1:
Таблиця 2.1 — Структура акціонерних часток в статутному фонді банка
№
з/п
Найменування засновника
Доля в статутному фонді, %
1.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Солм Лтд”
21,0268
2.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Сєнтоза Лтд”
25,0000
3.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Віст Лтд”
25,0000
4.
Українсько-Кіпрське акціонерне товариство закритого типу з іноземними інвестиціями компанія “Приват-Інтертрейдінг”
28,9732
ВСЬОГО
100,00
Згідно із статутом та ліцензією, наданою Нацбанком України від 10.10.2000 за № 22, Банк має право здійснювати наступні операції:
1. Касове обслуговування клієнтів.
2. Перевезення грошово-валютних цінностей та інкасація грошових коштів.
3. Відповідальне збереження цінностей клієнтів банку.
4. Ведення рахунків клієнтів (резидентів) у грошовій одиниці України.
5. Відкриття та ведення рахунків банків-кореспондентів (резидентів) у грошовій одиниці України.
6. Ведення операцій з касового виконання місцевого бюджету, ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків місцевих позабюджетних фондів.
7. Залучення і розміщення кредитів та депозитів на міжбанківському ринку.
8. Кредитування юридичних і фізичних осіб та фінансовий лізинг.
9. Факторинг.
10. Вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб.
11. Залучення депозитів юридичних осіб.
12. Залучення депозитів фізичних осіб.
13. Емісія цінних паперів.
14. Ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України.
15. Неторговельні операції з валютними цінностями.
16. Ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті.
17. Ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України.
18. Відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій з ними.
19. Відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій з ними.
20. Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.
21. Залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках.
22. Валютні операції на міжнародних ринках.
23. Операції з банківськими металами на валютному ринку України.
24. Фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів.
25. Операції з банківськими металами на міжнародних ринках.
26. Видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі.
27. Купівля, продаж цінних паперів та операції з ними.
28. Управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів.
29. Купівля, продаж державних цінних паперів та операції з ними.
Крім того, операції згідно наступних спеціальних дозволів і ліцензій:
— ліцензія № 136 від 26.03.01, видана Міністерством фінансів України на торгівлю скупленими в населення та прийнятими під заставу ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.
— ліцензія № 171 від 30.06.99, видана Державною комісією з цінних паперів та Фондового ринку на здійснення діяльності щодо веденню реєстру власників іменних цінних паперів;
— ліцензія № 223 від 18.07.00, видана Державною комісією з цінних паперів та Фондового ринку на здійснення депозитарної діяльності зберігача цінних паперів;
— ліцензія № 240920 від 15.10.01, видана Державною комісією з цінних паперів та Фондового ринку;
— ліцензія № 461 від 10.10.01, видана Державною комісією з цінних паперів та Фондового ринку на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів;
Представництву ЗАТ КБ “ПриватБанк” надана банківська ліцензія від 20.07.1999, якою керуючий Центрального Банку Кіпру, діючий у відповідності з повноваженнями, ліцензує ЗАТ КБ “Приватбанк”, затвердженим по законам України і зареєстрованим на Кіпрі, як іноземна компанія, у відповідності з Законом о Компаніях, Глава 113 розділу 347, для проведення міжнародних банківських операцій на Кіпрі.
В табл. Б.1 Додатку Б наведені звітні баланси АКБ “Приватбанк” за 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 роки [44], [45], [46].
2.2 Аналіз управління та поточного контролю нормативного рівня власного капіталу
Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та за без-печення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків[9].
Банки з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності зобов’язані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов’язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов’язаннями контрагентів. Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.
Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня)капіталу.
Основний капітал уважається більш незмінним, то і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.
Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір піддається змінам.
Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:
а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.
За підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутного капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної Національним банком.
б)розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку(резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):
— дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;
— емісійні різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) — сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);
— резервні фонди, що створюються згідно із законами України;
— загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;
— прибуток минулих років;
— прибуток минулих років, що очікує затвердження.
Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:
— відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання;
— призначення резервів та фондів і рух коштів по цих резервах і фондах окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;
— фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;
— будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.
в)загальний розмір основного капіталувизначається з урахуванням розміруочікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму:
— недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах;
— нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
— капітальних вкладень у нематеріальні активи;
— збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
— збитків поточного року.
Додатковий капітал (капітал 2-го рівня)складається з таких елементів:
— резерви під стандартну заборгованість інших банків;
— резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;
— результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;
— результат переоцінки основних засобів;
— прибуток поточного року;
— субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал).
Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб — резидентів і нерезидентів, як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.
На капітал 2-го рівня накладаються такі обмеження:
— при розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталуне може бути більше ніж 100 відсотків основного капіталу;
— розмірсубординованого капіталу не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу.
Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загальний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість таких активів:
— акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, які випущені банками;
продолжение
–PAGE_BREAK– — вкладення в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу;
— кошти, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.
Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповідно до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, уключених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди.
Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Національного банку в разі їх відповідності таким критеріям:
— є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;
— не можуть бути погашені за ініціативою власника;
— можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’явлення банку вимоги щодо припинення торговельних операцій;
— дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.
Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) Регулятивний капітал банку обчислюється за такою формулою [9]:
РК = ОК + ДК — В, (2.1)
де РК — регулятивний капітал банку;
ОК — основний капітал (капітал 1-го рівня);
ДК — додатковий капітал (капітал 2-го рівня);
В — відвернення.
Розмір регулятивного капіталу банку (РК) не повинен бути менше встановленого Національним банком значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1) згідно з главою 1 розділу II Інструкції [9], [8].
Основний капітал (ОК):
ОК = 5000 + 5003 + 5010 + 5020 + 5021 + 5022 + 5030 + 5040 — 5999(А)(1) — (5001 + 5002 + (4300 — 4309) + 4310 + 5031 + 5041) — (РР — ФР), (2.2)
де РР — розрахункова сума резервів за активними операціями банку (кредитними, операціями з цінними паперами, дебіторською заборгованістю, простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями, коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, що відображається у відповідних формах звітності банків про стан формування цих резервів);
ФР — фактично сформована сума резервів за активними операціями, що відображається у відповідних формах звітності банків про стан формування цих резервів;
(РР — ФР) — сума недосформованих резервів за активними операціями банків, що відображається у відповідних формах звітності банків про стан формування цих резервів та вираховується з основного капіталу. У разі перевищення суми фактично сформованих резервів над їх розрахунковою сумою до розрахунку приймається нуль.
Додатковий капітал (ДК):
ДК = 1591 + 2401 + 3690/1(2) + 5100 + 5999(П)(3) + СК, (2.3)
де СК — субординований капітал (рахунок 3660). До регулятивного капіталу включається СК за даними відповідної форми звітності про включення субординованого боргу в розрахунок регулятивного капіталу, але не більше ніж 50 відсотків від основного капіталу (ОК).
Додатковий капітал (ДК) не може бути більше основного капіталу (ОК).
В = 3102 + 3202 + (3103/2 + 3105/2 + 3203/2 + 3205/2)(4) + 1516 + 1524/2(5) + 3212/2(6) + 4102 + 4103 + 4109 + 4202 + 4203 + 4209 (2.4)
Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізованих інвестиційних і розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку:
— на 1 січня 2005 року — не менше ніж 6000000 євро,
— на 1 січня 2006 року — не менше ніж 7000000 євро,
— на 1 січня 2007 року — не менше ніж 8000000 євро.
Національний банк залежно від економічного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу. У разі значного підвищення значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу для банків встановлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації.
Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2) Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.
Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.
Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п’ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження:
а) I група активів із ступенем ризику 0 відсотків:
— готівкові кошти;
— банківські метали;
— кошти в Національному банку;
— боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;
— нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком;
— боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції;
б) II група активів із ступенем ризику 10 відсотків:
— короткострокові та довгострокові кредити, що надані центральним органам виконавчої влади;
— нараховані доходи за кредитами, що надані центральним органам виконавчої влади;
в) III група активів зі ступенем ризику 20 відсотків:
— боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;
— боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
— кошти до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
— нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
— депозити овернайт, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
— інші короткострокові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
— нараховані доходи за депозитами овернайт, іншими короткостроковими депозитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
— кредити овердрафт, овернайт та інші короткострокові кредити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
— нараховані доходи за кредитами овердрафт, овернайт та іншими короткостроковими кредитами, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;
г)IV група активів зі ступенем ризику 50 відсотків:
— кошти до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
— нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
— депозити овернайт, які розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
— короткострокові та довгострокові кредити, що надані місцевим органам виконавчої влади;
— нараховані доходи за кредитами, що надані місцевим органам виконавчої влади;
— гарантійні депозити в інших банках (покриті);
— зобов’язання з кредитування, які надані банкам;
— валюта та банківські метали, які куплені, але не одержані;
— активи до одержання;
ґ) V група активів зі ступенем ризику 100 відсотків:
— прострочені нараховані доходи за коштами до запитання в інших банках;
— прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади;
— короткострокові депозити, що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
— нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;
— довгострокові депозити, що розміщені в інших банках;
— гарантійні депозити в інших банках (непокриті);
— прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за строковими депозитами, що розміщені в інших банках;
— кредити овердрафт, овернайт, кошти за операціями репо та інші короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;
— довгострокові кредити, що надані іншим банкам;
— нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;
— фінансовий лізинг (оренда), що наданий іншим банкам;
— пролонгована заборгованість за кредитами, наданими іншим банкам;
— прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані іншим банкам;
— кредити, що надані суб’єктам господарської діяльності;
— нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;
— прострочена заборгованість і прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;
— пролонгована заборгованість за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;
— сумнівна заборгованість інших банків і за кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності;
— сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;
— дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;
— сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками та за операціями з клієнтами банків;
— транзитний рахунок за операціями, здійсненими платіжними картками через банкомат;
— пролонгована, прострочена та сумнівна заборгованість за кредитами, які надані центральним та місцевим органам виконавчої влади;
— кредити, які надані фізичним особам;
— пролонгована заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;
— нараховані доходи за кредитами, які надані фізичним особам;
— прострочена заборгованість та прострочені нараховані доходи за кредитами, що надані фізичним особам;
— сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;
— сумнівна заборгованість за нарахованими доходами за операціями з клієнтами;
— акції та цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції;
— боргові цінні папери, випущені банками, фінансовими (небанківськими) установами та нефінансовими підприємствами, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
— нараховані доходи за акціями та борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;
— прострочені нараховані доходи за борговими цінними паперами в портфелі банку на продаж та інвестиції;
— товарно-матеріальні цінності;
— основні засоби;
— інші активи банку;
— зобов’язання за всіма видами гарантій (акцептами, авалями);
— непокриті акредитиви;
— сумнівні вимоги за операціями з валютою та банківськими металами;
— цінні папери до одержання за операціями андеррайтингу;
— сумнівні вимоги за операціями з фінансовими інструментами, крім інструментів валютного обміну;
— інші зобов’язання, що надані клієнтам.
Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим, ніж 8 відсотків, починаючи з 01.03.2004 — не меншим, ніж 10 відсотків.
Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей норматив має становити:
— протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання ліцензії) — не менше 15 відсотків;
— протягом наступних 12 місяців — не менше 12 відсотків;
— надалі — не менше 10 відсотків.
Норматив адекватності основного капіталу (Н3) Норматив адекватності основного капіталу встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.
Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку. Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталузагальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:
— недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;
— нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
— капітальних вкладень у нематеріальні активи;
— збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
— збитків поточного року.
Загальні активи банкудля розрахунку адекватності основного капіталу включають:
— готівкові кошти;
— банківські метали;
— кошти в Національному банку;
— казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком;
— кошти в інших банках;
— сумнівну заборгованість за нарахованими доходами за міжбанківськими операціями;
— дебіторську заборгованість за операціями з банками;
— кредити, що надані центральним і місцевим органам виконавчої влади, суб’єктам господарської діяльності, фізичним особам;
— дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами;
— транзитний рахунок за операціями з клієнтами;
— цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
— товарно-матеріальні цінності;
— інші активи банку;
— суми до з’ясування та транзитні рахунки;
— операційні та неопераційні основні засоби.
При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.
Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.
Групи банків за рівнем капіталу Для забезпечення реальної капіталізації банків України всі банки поділяються за рівнем достатності капіталу на [6]:
— добре капіталізовані;
— достатньо капіталізовані;
— недокапіталізовані;
— значно недокапіталізовані;
— критично недокапіталізовані.
а) Добре капіталізованим уважається банк, в якого:
— розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;
— співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), перевищує його нормативне значення і становить не менше ніж 17 відсотків;
— співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) більше ніж його нормативне значення і становить 8 відсотків табільше.
б)Достатньо капіталізованим уважається банк, в якого:
— розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;
— співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), відповідає його нормативному значенню і становить не менше ніж 8 відсотків або наближається до 17 відсотків;
— співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) становить не менше ніж 4 відсотки або наближається до 8 відсотків.
в) Недокапіталізованим уважається банк, в якого:
— розмір регулятивного капіталу відповідає встановленим мінімальним вимогам;
— співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 6 відсотків;
— співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення, але становить не менше ніж 3 відсотки, або наближається до 4 відсотків.
г) Значно недокапіталізованим уважається банк, в якого:
— розмір регулятивного капіталу менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу, але не більше ніж 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;
— співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 6 до 2 відсотків;
продолжение
–PAGE_BREAK– — співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж його нормативне значення і перебуває в межах від 3 до 1,3 відсотка;
— обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перебуває в межах від 45 до 60 відсотків регулятивного капіталу банку.
д) Критично недокапіталізованим уважається банк, в якого:
— розмір регулятивного капіталу менше встановленого мінімального розміру регулятивного капіталу на суму, що становить понад 20 відсотків установленого мінімального розміру регулятивного капіталу;
— співвідношення регулятивного капіталу банку до його сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти за ступенем ризику (норматив адекватності регулятивного капіталу Н2), менше ніж 2 відсотки;
— співвідношення основного капіталу до загальних активів банку (норматив адекватності основного капіталу Н3) менше ніж 1,3 відсотка;
— обсяг активів з негативною класифікацією (з урахуванням сформованих резервів під активні операції) перевищує 60 відсотків регулятивного капіталу банку.
Залежно від рівня достатності капіталу банку Національний банк рекомендує вжити таких заходів недокапіталізованим банкам:
— припинити в будь-якій формі виплату дивідендів (крім виплати дивідендів у вигляді власних акцій) та викуп власних акцій (паїв/часток учасників у статутному капіталі), а також унести на розгляд правління та ради банку перелік заходів (програму) фінансового оздоровлення банку.
— тимчасово припинити залучення коштів фізичних та юридичних осіб;
— обмежити активні операції з акціонерами та інсайдерами банку;
— припинити вкладання коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;
— припинити надання бланкових та пільгових6 кредитів;
— припинити нарахування і сплату відсотків за міжфілійними кредитами;
— критично недокапіталізованим банкам припинити виплату процентів за субординованим боргом;
— значно недокапіталізованим або критично недокапіталізованим банкам унести на розгляд загальних зборів акціонерів (учасників) питання щодо санації банку його акціонерами (учасниками) або інвесторами.
На рис.2.1 -2.3 наведені результати порівняльного аналізу власного капіталу та фактичних нормативів Н1, Н2, Н3 для АКБ „Приватбанк” та інших банків першої „десятки” рейтингу комерційних банків за 2001 – 2004 роках. Як
Видно з графіків рис.2.1- 2.3 АКБ „Приватбанк” та інші банки станом на кінець 2004 року відносяться до добре капіталізованих банків, при цьому основа капіталу для банківської системи – це статутний капітал банків, а для першої „десятки” банків – це додатково зароблені прибутки та субординований борг.
Рис. 2.1 — Динаміка виконання нормативу Н1 власного капіталу АКБ “Приватбанк” та першими 8 рейтинговими банками України за 2001 – 2004 роки
Рис. 2.2 — Динаміка виконання нормативів Н2, Н3 адекватності власного капіталу ризиковим активам АКБ “Приватбанк”, першими рейтинговими банками та по всій банківській системі України за 2001 – 2004 роки
Рис. 2.3 — Порівняльна структура власного капіталу АКБ “Приватбанк” та груп комерційних банків банківської системи України
2.3 Аналіз управління нормативами ліквідності, кредитного, інвестиційного та валютного ризиків комерційного банку
Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).
З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).
Норматив миттєвої ліквідності (Н4) 1. Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).
2. Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.
3. Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше ніж 20 відсотків.
Норматив поточної ліквідності (Н5) 1. Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку.
Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).
2. Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань банку з відповідними строками виконання.
3. До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:
— готівкові кошти;
— банківські метали;
— кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках;
— строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;
— боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та на інвестиції;
— боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
надані кредити.
4. До зобов’язань належать:
— кошти до запитання;
— короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;
— кошти бюджету України;
— строкові депозити інших банків та клієнтів;
— цінні папери власного боргу, емітовані банком;
— субординований борг банку;
— зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;
— зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.
5. Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж:
з 01.01.2003 — 40 відсотків.
Норматив короткострокової ліквідності (Н6) 1. Норматив короткострокової ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів.
2. Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов’язань.
3. До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов’язання з початковим строком погашення до одного року.
4. До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються:
— готівкові кошти;
— банківські метали;
— кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку та інших банках;
— короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках;
— короткострокові кредити, що надані іншим банкам.
5. До короткострокових зобов’язаньвключаються:
— кошти до запитання;
— кошти бюджету України;
— короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;
— короткострокові депозити інших банків і клієнтів;
— короткостроковіцінні папери власного боргу, емітовані банком;
— зобов’язання за всіма видами гарантій, порук, авалів;
— зобов’язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.
6. Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 відсотків.
Кредитна діяльність банків пов’язана з кредитним ризиком або нездарністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов’язання згідно з угодою, тому банки зобов’язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.
З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) 1. Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента встановлюється з метою обмеження кредитногоризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань.
2. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.
3. До вимог банку щодо контрагента включаються:
а) щодо банків-контрагентів:
строкові депозити, які розміщені в інших банках;
кредити, що надані іншим банкам;
сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями;
дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками;
боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
б) щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:
заборгованість за кредитами;
сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами;
дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;
заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;
акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції).
4. До позабалансових зобов’язань, щовидані банком, уключаються:
гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;
сумнівні гарантії та поручительства;
зобов’язання з кредитування, що надані банком.
5. Банк, який є добре капіталізованим або достатньо капіталізованим і проводить беззбиткову діяльність протягом останніх трьох місяців, може надавати кредити та здійснювати вкладення в боргові цінні папери в обсягах, що перевищують установлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), та виключати із загального обсягу кредитного ризику суму забезпечення (але не більше ніж сума основного боргу за окремою кредитною операцією) у разі:
а) забезпечення кредиту безумовним зобов’язанням за умови, що це зобов’язання було надане безпосередньо на користь банку:
урядами або центральними банками держав, що належать до категорії А11;
або Міжнародним банком реконструкції та розвитку чи Європейським банком реконструкції та розвитку;
або першокласними банками, що мають опублікований кредитний рейтинг не нижче інвестиційного класу12, — за зобов’язаннями контрагентів із строком виконання один рік і менше.
б) грошового покриття кредиту у вигляді застави майнових прав на грошові кошти позичальника/майнового поручителя, що розміщені у вигляді депозиту в банку-кредиторі, або застави ощадних/депозитних сертифікатів, що випущені банком-кредитором, за умови відповідності строків надання кредиту строкам залучення депозиту. У разі забезпечення кредиту грошовим покриттям банк повинен мати договір про заставу майнових прав на грошові кошти, що зберігаються на рахунках у банку-кредиторі (або договір про заставу ощадних/депозитних сертифікатів, що випущені банком-кредитором), який укладений з позичальником/майновим поручителем і за яким надається право у разі невиконання позичальником/майновим поручителем зобов’язань за кредитним договором стягувати кошти з їх рахунків на погашення цього боргу, а також платіжні та інші документи, що підтверджують надання кредиту і відповідне забезпечення за кредитом.
Банки можуть здійснювати вкладення в боргові цінні папери в розмірі, що перевищує встановлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), та виключати із загального обсягу кредитного ризику суму безумовного забезпечення або грошового покриття, якщо в умовах випуску та розміщення таких боргових цінних паперів (або в угоді про купівлю цінних паперів) зазначається про їх відповідне забезпечення згідно з укладеним між емітентом та гарантом/поручителем договором про забезпечення. У разі забезпечення вкладень у боргові цінні папери грошовим покриттям банк повинен мати документ, у якому визначені умови випуску та розміщення таких боргових цінних паперів (або угоду про купівлю боргових цінних паперів) із зазначенням у ньому (в угоді) про відповідне грошове покриття такого випуску.
6. Рішення про проведення банком операцій з одним контрагентом/позичальником у розмірі, що перевищує 25 відсотків регулятивного капіталу банку (з урахуванням сум усіх операцій, визначених у пункті 2.3 цієї глави, щодо цього контрагента), має прийматися правлінням та/або радою банку.
10. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.
Норматив великих кредитних ризиків (Н8) 1. Норматив великих кредитних ризиків установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів.
2. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, становить 10відсотків і більшерегулятивного капіталу банку.
3. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.
4. До вимог банку до контрагента або пов’язаних контрагентів уключаються:
а) щодо банків контрагентів:
строкові депозити, що розміщені в інших банках;
заборгованість за кредитами, що надані іншим банкам;
сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;
дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками;
боргові цінні папери, випущені банками, в портфелі банку на продаж та на інвестиції;
б) щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб:
заборгованість за кредитами;
сумнівна, пролонгована і прострочена заборгованість за кредитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;
дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;
заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, врахованими векселями, борговими цінними паперами місцевих органів виконавчої влади та небанківських установ у портфелі банку на продаж та на інвестиції, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;
акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції).
5. До позабалансових зобов’язань, що надані банком, уключаються:
гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;
сумнівні гарантії та поручительства;
зобов’язання з кредитування, що надані банком.
6. Рішення про надання великого кредиту приймається згідно з відповідним висновком кредитного комітету (комісії) банку, затвердженим його правлінням (радою).
7. Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.
8. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:
— якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються,
— якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.
продолжение
–PAGE_BREAK–Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) 1. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об’єктивно.
2. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.
3. До зобов’язань одного інсайдера перед банком уключаються:
строкові депозити, що розміщені в інших банках;
заборгованість за кредитами;
сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, заборгованість за простроченими й сумнівними до погашення нарахованими доходами;
дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;
заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;
акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції).
4. До позабалансових зобов’язань перед банком уключаються:
гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;
сумнівні гарантії та поручительства;
зобов’язання з кредитування, що надані банком.
5. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту, що надана безпосередньо цим банком.
6.Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.
7. Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.
Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) 1.Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.
2. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку.
3. До зобов’язань інсайдерів перед банком уключаються:
строкові депозити, що розміщені в інших банках;
заборгованість за кредитами;
сумнівна, пролонгована та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;
дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;
заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;
акції (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції).
4. До позабалансових зобов’язань, що видані банком інсайдерам, уключаються:
гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, що надані банком;
сумнівні гарантії та поручительства;
зобов’язання з кредитування, що надані банком.
5. У разі консорціумного кредитування до розрахунку нормативу головного банку консорціуму включається лише та частина кредиту що надана безпосередньо цим банком.
6. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.
З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування. Прямі інвестиції банків — це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.
Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:
— інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;
— юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;
— регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленим цією Інструкцією, та вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами Національного банку.
Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.
З метою обмеження інвестиційного ризику, пов’язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).
До розрахунку нормативів інвестування не включаються суми акцій та інших цінних паперів, придбаних банком:
а) у зв’язку з реалізацією права заставодержателя, та за умови, що банк не утримує їх більше одного року;
б) з метою створення фінансової холдингової групи, за умови, що емітентом придбаних акцій є інший банк;
в) у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;
г) за рахунок та від імені своїх клієнтів.
Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) 1. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожноюустановою встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.
2. Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.
3. До коштів, що інвестуються, уключаються:
акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та на інвестиції, що випущені установою;
вкладення в асоційовані та дочірні установи.
4. При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції.
5.Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.
Норматив загальної суми інвестування (Н12) 1. Норматив загальної суми інвестування встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.
Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи.
2. Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.
3. До коштів, що інвестуються, включаються:
акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками та фінансовими установами й іншими емітентами;
вкладення в асоційовані та дочірні компанії.
4. При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал згідно з пунктом 1.7 розділу II цієї Інструкції.
5.Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.
Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов’язань.
При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.
З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).
При розрахунку нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів
Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти та кожного банківського металу.
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.
За кожною іноземною валютою та кожним банківським металом обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов’язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом (розрахунок проводиться за звітну дату).
Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами.
Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 35 відсотків.
При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:
— загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше ніж 30 відсотків;
— загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більше ніж 5 відсотків.
В табл. В.1 – В.3 Додатку В наведені дані динаміки виконання нормативів Н4 – Н13 КБ „Приватбанк” у 2001 -2004 роках, які підтверджують 2-3 кратний запас по виконанню нормативів НБУ в регулюванні власної діяльності.
2.4 Аналіз управління поточною ліквідністю та платоспроможністю комерційного банку за рахунок створення обов’язкових резервів
Обов’язкові резерви в комерційних банках формуються згідно «Положення про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України» [15] з метою підвищення ефективного використання монетарних механізмів під час регулювання грошово-кредитного ринку.
Національний банк України (далі — Національний банк) використовує нормативи обов’язкового резервування як один із монетарних інструментів для регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком без нарахування процентів за залишками коштів, що формують обов’язкові резерви.
Норматив обов’язкового резервування — це установлений Національним банком розмір до зобов’язань щодо залучених банком коштів.
Об’єкт резервування — це сума пасивів (склад зобов’язань), а за окремими активно-пасивними рахунками — пасивне сальдо за зведеним балансом банку.
Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.
Банки формують обов’язкові резерви, виходячи із встановлених нормативів обов’язкового резервування до зобов’язань щодо залучених банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку — юридичної особи з урахуванням усіх філій.
Норматив обов’язкових резервів установлюється єдиним для всіх банків. За спеціалізованими банками можуть установлюватися окремі нормативи обов’язкового резервування.
Національний банк може встановлювати для різних видів зобов’язань диференційовані нормативи обов’язкового резервування залежно від:
— строку залучення коштів (короткострокові зобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку);
— виду зобов’язань у розрізі валют (національна, іноземна).
Формування та зберігання банками коштів обов’язкових резервів здійснюється в національній валюті на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.
За умови переведення банку в режим формування обов’язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку сума обов’язкових резервів перераховується банком на окремий рахунок в Національному банку.
Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку приймає окремі рішення щодо:
— звітного періоду резервування;
— нормативів обов’язкового резервування;
— складу зобов’язань банку (об’єкт резервування), до яких встановлюються нормативи обов’язкового резервування;
— обсягу обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку.
Обсяг обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 80 процентів) до суми обов’язкових резервів за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.
Згідно Постанови Правління НБУ від 19 травня 2004 року № 221 «Про окремі питання регулювання грошово-кредитного ринку» (Додаткове уточнення — лист Національного банку України від 20.08.2004 року № 14-011/3196-8551) [25] — з 1 липня 2004 року обсяг обов’язкових резервів, який має зберігатися щоденно на початок операційного дня на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України, має бути не менше ніж 60 процентів від суми обов’язкових резервів, що сформовані за попередній звітний період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.
Національний банк окремим рішенням Правління Національного банку може встановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів, але не більше ніж 40 процентів від суми активів, що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів.
Згідно Постанови Правління НБУ від 19 травня 2004 року № 221 «Про окремі питання регулювання грошово-кредитного ринку» [25] — з 1 липня 2004 року НБУ дозволяє зараховувати для покриття визначеного обсягу обов’язкових резервів готівку, що обліковується в касі банку за рахунками бухгалтерського обліку 1001, 1002, 1003, 1004, у розмірі 25 процентів у національній валюті та 10 процентів — в іноземній валюті.
В таблиці 2.2 наведена динаміка встановлення Національним банком нормативів обов’язкового резервування окремих агрегатів залучених банками коштів у 1998-2004 роках.
Таблиця 2.2 — Динаміка ставок обов‘язкового резервування залучених коштів комерційними банками з 1998 по поточний 2004 роки
Дата вста-новлення НБУ
Загальна ставка на всі залу-чені кошти
Індивідуальна ставка на
Кошти до запитання
Індивідуальна ставка на Короткострокові кошти та депозити
Індивідуальна ставка на Довгострокові кошти та депозити
Нац. Валюта
Іноз.
Валюта
Нац. Валюта
Іноземн.
Валюта
Нац. Валюта
Іноземн.
Валюта
09.11. 2004
8%
8%
7 % (ЮО)
14 % (ФО)
3 % (ЮО)
5 % (ФО)
8% (ЮО)
16 % (ФО)
5 % (ЮО)
7 % (ФО)
01.10. 2004
8%
8%
7%
7%
7%
7%
20.08. 2004
8%
12%
6% (ЮО)
2% (ФО)
10%
0 %
8%
8.07.
2002
10%
12%
6% (ЮО)
2% (ФО)
10%
0%
8%
10.04.
2002
14%
14%
6% (ЮО)
2% (ФО)
12%
0%
10%
01.03.
2002
14%
14%
6% (ФО)
12%
4% (ЮО)
2% (ФО)
6% (ЮО
10% (ФО
10.12.
2001
14%
14%
12% (ЮО)
10% (ФО)
12% (ЮО)
12% (ФО)
8% (ЮО)
10% (ФО)
6% (ЮО
10% (ФО
15.04.
2001
15%
15%
11% (ЮО)
9% (ФО)
15%
15%
15%
15.04.
2000
15%
15%
15%
15%
15%
15%
15%
01.02.
2000
16%
16%
16%
16%
16%
16%
16%
01.02.
1999
17%
17%
17%
17%
17%
17%
17%
01.09.
1998
16,5 %
16,5%
16,5%
16,5%
16,5%
16,5%
16,5%
01.01.
1998
15%
15%
15%
15%
15%
15%
15%