СУСПІЛЬНАСВІДОМІСТЬ
План
Вступ
1 Поняття суспільної свідомості. Суспільна та індивідуальна свідомість,їх єдність та різність
2 Закономірності розвитку суспільної свідомості
3 Структура суспільної свідомості: рівні, сфери, форми
4 Роль суспільної свідомості в історичному процесі
Висновок
Список використаноїлітератури
ВСТУП
Темоюданої контрольної роботи є суспільна свідомість. Актуальність цієї темиочевидна. Суспільна свідомість є складовою духовного життя суспільства разом здуховним виробництвом та духовною культурою. Одне з головних завдань, якестоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створитиумови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу якукраїнської, так і світової духовності й культури. Надзвичайно важливо такожстворення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу,сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття.
Цілюцієї роботи є вивчення поняття суспільної свідомості та її складових.
Зцілі витікають основні задачі контрольної роботи – вивчити наступні питання:
– Поняття суспільної свідомості. Суспільна та індивідуальнасвідомість, їх єдність та різність.
– Закономірності розвитку суспільної свідомості.
– Структура суспільної свідомості: рівні, сфери, форми.
– Роль суспільної свідомості в історичному процесі.
1 ПОНЯТТЯСУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ.
СУСПІЛЬНА ТАІНДИВІДУАЛЬНА СВІДОМІСТЬ, ЇХ ЄДНІСТЬ ТА РІЗНІСТЬ
Багатогранністьдуховного життя суспільства включає в себе такі складові: духовне виробництво,суспільна свідомість і духовна культура.
Духовневиробництво здійснюється в нерозривному взаємозв’язку з іншими видамисуспільного виробництва. Як надзвичайно важлива складова суспільноговиробництва духовне виробництво — це формування духовних потреб людей,насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністюідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій),які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесіосвоєння природи і соціальної історії.
Марксистськатрадиція виходила з тези, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, ане навпаки. На цьому ґрунтувалось основне питання філософії. Але всякаабсолютизація значення суспільного буття чи суспільної свідомості з поглядутеоретичного не виправдана. Життєдіяльність суспільства — це завжди складний,суперечливий процес органічної єдності матеріального і духовного, ідеального,суспільного буття й суспільної свідомості, що взаємодоповнюють один одного,постаючи одночасно як відносно самостійні явища.
Суспільнасвідомість, таким чином, не тільки відображає суспільне буття, а й творитьйого, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття.
Випереджаючароль суспільної свідомості саме і проявляється в її соціальній активності. Вонапов’язана головним чином з науково-теоретичним рівнем відображення дійсності,глибоким усвідомленням суб’єктом своєї відповідальності за прогрес суспільства.Теорії, ідеї не можуть обмежуватись лише ідеальним існуванням, а, відображаючипевні інтереси людей, здатні перетворюватись у реальність, втілюватись упрактику. Активність, функціонально-регулятивний зміст цінностей суспільноїсвідомості слід розуміти як цілеспрямований вплив на суспільну практику, на хідїї розвитку шляхом мобілізації духовної енергії людей, підвищення їхньоїсоціальної активності. Реалізація регулятивної функції суспільної свідомостістворює необхідні передумови для функціонування її як соціально-перетворюючоїсили, що справляє значний вплив на активно-творчу діяльність людей, їхнійсвітогляд, ідеали. Все це дає підстави говорити про те, що в сучасних умовахдокорінних, якісних змін у суспільстві процес розвитку суспільної свідомостімає розглядатися як важлива умова реалізації багатогранних завдань, що стоятьперед людством, як активний, мобілізуючий, інтегруючий фактор прогресусуспільства, утвердження його свободи.
Томупроцес формування і збагачення суспільної свідомості особистості виступає нетільки як мета, а й як передумова здійснення багатогранних завдань пошукушляхів вирішення суперечностей суспільного розвитку. Коли ідеї, почуття, щостановлять сутність суспільної свідомості, оволодівають людьми, стаютьматеріальною силою, то вони виступають як важлива рушійна сила всебічногопрогресу суспільства. Тим самим цінності суспільної свідомості, процес їїформування і функціонування виступають як специфічний інструмент регулюваннясуспільного розвитку.
Алесуспільна свідомість за певних обставин здатна виступати і деструктивною силоюсуспільного розвитку, гальмуючи поступальний хід соціального прогресу. Всезалежить від того, якому соціальному суб’єкта належать ті чи інші ідеї, якоюмірою вони адекватні національним і загальнолюдським цінностям, розкриттюдуховного потенціалу особистості.
Важливоюрисою відносної самостійності суспільної свідомості є наступність у її розвитку:ідеї, теорії, все те, що становить зміст духовного життя суспільства, невиникає на новому місці, а формується і утверджується на основі духовноїкультури минулих епох, котрі представляють безперервний процес функціонування йрозвитку суспільства.
Суспільнасвідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії — людина,соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб’єкти. Безосновних носіїв суспільної свідомості — конкретних людей — вона неможлива. Томусуспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки віндивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, що є духовним світомданої конкретної особистості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.
Суспільната індивідуальна свідомість перебувають у діалектичній єдності, оскільки у нихзагальне джерело — буття людей, в основі якого лежить практика. Разом з тимдіалектична єдність суспільної та індивідуальної свідомості не означає їхньоїабсолютної ідентичності. Індивідуальна свідомість конкретніша, багатогранніша,ніж суспільна. Вона включає в себе неповторні, властиві тільки даній людиніособливості, що формуються на основі специфічних особливостей її конкретногобуття. Важливим є врахування тієї обставини, що свідомість індивіда є не тількизнання, а й ставлення до буття, до діяльності і до самої свідомості. З іншогобоку, суспільна свідомість — це не просто арифметична сума індивідуальнихсвідомостей, а нова якість. Суспільна свідомість, порівняно з індивідуальною,відображає об’єктивну дійсність глибше, повніше, а отже, і багатше. Вонаабстрагується від тих чи інших конкретних характеристик, властивостейіндивідуальної свідомості, вбираючи в себе найбільш значиме, суттєве. Тим самимсуспільна свідомість ніби підноситься над свідомістю індивідів. Однак зазначенене означає нівелювання свідомості індивіда. Навпаки, врахування специфікиіндивідуальної свідомості, її багатогранності, неповторності всього того, щостановить сутність духовності особистості, є надзвичайно важливою умовоюформування та розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини.
2 ЗАКОНОМІРНОСТІРОЗВИТКУ СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
Суспільнасвідомість є складовою духовного життя суспільства.
Суперечливийпроцес розвитку суспільних відносин, зростання ролі суб’єктів цих відносин, людини,особистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціонування,збагачення духовного життя суспільства. Особливо важливого значеннятеоретико-філософське дослідження цієї проблеми набуває у наш час. Об’єктивнимипричинами, що актуалізують важливість проблем духовного життя суспільства,розробку нових, нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення є: всебічневідродження національного в культурі, духовності, його зближення ззагальнолюдським на основі зростаючої інтеграції життя народів; гостранеобхідність становлення нової якості духовності людей, їхнього менталітету,культури, мислення, свідомості; утвердження ефективних шляхів формування,виховання духовності, культури, свідомості людей, які б найповнішереалізовували духовний потенціал особистості; переосмислення класичних парадигмрозвитку духовного життя суспільства.
Головнезавдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає втому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранногопотенціалу як української, так і світової духовності й культури. Надзвичайноважливо також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурногопотенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення ісвітосприйняття.
Якийже зміст духовного життя суспільства? Духовне життя суспільства — ценадзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища,пов’язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів,почуттів, уявлень людей, процес їх виробництва, розповсюдження, перетвореннясуспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життясуспільства охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез,теорій) разом з його носіями — соціальними суб’єктами — індивідами, народами, етносами.В цьому зв’язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, їїіндивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціального суб’єкта— народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовногожиття становить духовний світ людини — її духовні цінності, світоглядніорієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальностінеможливий поза духовним життям суспільства. Тому духовне життя — це завждидіалектична єдність індивідуального і суспільного, яке функціонує якіндивідуально-суспільне.
3 СТРУКТУРАСУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ: РІВНІ, СФЕРИ, ФОРМИ
Суспільнасвідомість є надзвичайно складним явищем, що має динамічну, складну структуру,яка зумовлюється структурою суспільного буття. Одним з елементів структурисуспільної свідомості є її різні рівні — буденна і теоретична свідомість,ідеологія та суспільна психологія.
Функціонуваннятаких явищ, як буденна та теоретична свідомість зумовлене насампередсуперечливим характером об’єктивної дійсності, що характеризується великоюбагатогранністю протилежних, взаємодоповнюючих і одночасно взаємовиключаючихявищ, процесів, моментів, сторін, які відповідним чином відображаються наякісно різних рівнях суспільної свідомості. Відбиваючи різну міру логічноїсистематизованості і узагальнення буття, буденна та теоретична свідомістьстановлять якісно різні (відповідно нижчий і вищий) рівні суспільноїсвідомості. Ці рівні є мірою відображення глибини пізнання людиною об’єктивноїдійсності, суспільного життя, ступенем її практичної діяльності в даній сфері.
Буденната теоретична свідомість характеризують певний зріз структури суспільноїсвідомості, фіксуючи її компоненти в міру проникнення в сутність тих явищсуспільного життя, що виступають об’єктом пізнання. Буденна свідомість яксукупність конкретних умов життєдіяльності людей розвивається на основі їхньогоповсякденного досвіду. Вона охоплює об’єкт відображення, як правило, знеприхованої, очевидної сторони. Тому відображення об’єктивної дійсності шляхомбуденної свідомості суперечливе, вона відстає від суспільного буття. Буденнийрівень суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об’єктивніпроцеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Теоретичний же рівеньсуспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає увигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об’єктивноїдійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування. Тількитеоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції розвитку суспільногожиття, складну діалектику його розвитку у всій її складності табагатогранності. Вона спрямована на виявлення найбільш суттєвих рис названихпроцесів.
Однакбуденну свідомість не слід розглядати як якусь неповноцінну, поверхову, неминучеобмежену. В межах своєї предметної сфери вона дає досить істинне знання.Неможливо глибоко досліджувати сутність побутової свідомості, обмеживши її лишевидимими проявами. Вона як феномен значно складніша і суперечливіша. В процесіпрактичної діяльності, у певних рухомих межах можна керуватися здоровимглуздом, що лежить в основі буденної свідомості.
Буденнасвідомість у міру поглиблення пізнання процесів суспільного розвитку постійноеволюціонізує, безперервно ускладнюється, залишаючись у той же час неоднорідною.Розвиток буденної свідомості в сучасних умовах здійснюється під впливомсуперечливих процесів, що відбуваються в світі, в нашій країні, зокрема підвпливом неоднозначного пошуку шляхів виходу суспільства із кризи, національноговідродження, утвердження загальнонаціональних цінностей, загальнолюдськихідеалів. Проникнення елементів нового знання про світ, його справжніх цінностейу буденну свідомість, хворобливий перегляд вигаданих цінностей, псевдоідеалівпризводить до певної її теоретизації, насичення принципово новим змістом. Атомунаповнення буденної свідомості повсякденним досвідом, переважно емпіричнимзнанням, не означає, що їй не властиві ніякі теоретичні побудови.
Такимчином, як рівень суспільної свідомості буденна свідомість не залишаєтьсянезмінною. Зміни, що відбуваються в ній, все більше пов’язані із виведенням їїзмісту за межі панівних догм, вузькості, тільки чуттєвих аспектів свідомості,фіксації лише зовнішньої сторони суспільно-практичної діяльності людей.Важливо, щоб буденна свідомість як компонент структури суспільної свідомостімаксимально повно відходила від неправильного, ілюзорного, спотвореноговідображення об’єктивної дійсності, все більш повно переводилась у сферувідповідності її суспільному буттю, міцного знання, наповнювалась елементамизагальнолюдських цінностей. Практика свідчить, що інколи складається ситуація,коли буденна свідомість досить оперативно, хоча і поверхово, реагує насуперечності, проблеми, що складаються в суспільному бутті, а теоретичнасвідомість чи не бачить їх, чи не вважає за потрібне звертати увагу на свійрівень узагальнення. Тому так важлива активізація ролі теоретичного рівнясуспільної свідомості для аналізу суперечливої сфери суспільних відносин. Аджетільки він здатний виявити суттєві, необхідні та загальні сторони різнихпроцесів. У той же час теоретичному рівню суспільної свідомості важливопереборювати традицію негативного чи зневажливого ставлення до буденноїсвідомості як неповноцінного, поверхового явища.
Розглядаючипроблеми суперечливого характеру розвитку суспільної свідомості з поглядувідображення об’єктивної реальності її носіями, для яких характерні яктеоретичний, так і буденний її рівні, необхідно пам’ятати, що в практичнійдіяльності вони (рівні) перебувають у діалектичній єдності і взаємозалежності.Неприпустимий відрив теоретичного рівня такої свідомості від буденного,оскільки це неминуче призводить до схоластики, догматизму, відірваності відпрактики. Діалектика розвитку суспільної свідомості означає насампередпереплетіння названих протилежностей, їх взаємопроникнення, постійні внутрішнісуперечності між ними, через вирішення яких вона і відбувається.
Важливимиелементами структури суспільної свідомості виступають суспільна психологія таідеологія. Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів,емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливомбезпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденнихінтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життялюдини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранностісуспільного буття. Вона — важлива умова становлення духовної культури людини, аідеологія перетворюється в рушійну силу, лише проникаючи в сферу психології.Тому важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості єцілеспрямований розвиток соціально-психологічних стереотипів, мислення тадіяльності, оскільки соціально-психологічний компонент, емоційно-вольовасторона духовного світу людини має неабияке значення в становленні цілісноїособистості, гармонійних людських стосунків. Як первинна сфера суспільноїтворчості, специфічний її пласт, психологія відображає об’єктивну дійсність, якправило, суперечливо. Тому часто вона виступає як стихійна, консервативнаоснова збереження і закріплення пережитків, негативних стереотипів минулого всвідомості людей. Однак, хоча в суспільній психології досить вагомий елементстихійності, зводити її винятково до сфери стихійного регулювання невиправдано.
Діалектикарозвитку суспільної свідомості полягає в суперечливому переході суспільноїпсихології в ідеологію, спонукаючи тим самим до якісних змін у ній (суспільнійсвідомості). Якщо суспільна психологія постає як чуттєва сторона духовнихцінностей людини, суспільної свідомості, безпосередньо відображає буття людей,як правило, в стихійній, несистематизованій формі, не фіксуючи глибинних, алише зовнішні сторони людської діяльності, то ідеологія являє собою сукупністьідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображаєсоціально-економічні умови життя людей. Ідеологія виступає як вищийнауково-теоретичний рівень духовних цінностей.
Уроки духовного, ідеологічного диктату, панування ідеологічних постулатів тадогм у нашій країні з ідеології було значною мірою вихолощено їїтворчо-гуманістичний плюралістичний зміст, загальнолюдську, демократичну,духовно-моральну основу. Вона, будучи частиною офіційної ідеології, виступалаяк ідеологія панування. Тому життя рано чи пізно неминуче мало спростуватипевні догми нашої колишньої ідеології, багато положень якої не відповідалидійсності.
Усучасних умовах докорінних змін, що відбуваються в світі, зокрема в сферідуховних процесів, важливим є переосмислення змісту і ролі ідеології вдуховному житті суспільства. Нова якість сучасного розуміння ідеології полягаєв тому, що ми маємо пам’ятати: ніяка ідеологія не повинна набувати характерудержавної, офіційної, примусової, носити монополістичний характер,утопізуватися, а виходити з ідеологічного плюралізму, суперництва різнихідеологій. Старий зміст ідеологічних принципів багато в чому був пов’язаний зідеологічним диктатом, духовним насиллям над особистістю, маніпулюванням їїсвідомістю, мало залишав місця для своєрідності індивідуальних проявів людей. Атому найважливіше завдання нової ідеології полягає в утвердженні духусуверенності та незалежності ідейних, ідеологічних орієнтацій особистості,свободи визначення світоглядних ідеалів, що заперечує нав’язування будь-якихпоглядів. Конструктивна ідеологія має адекватно відбивати буття, ґрунтуючись нена ідеологемах, а на ідеалах гуманізму, вільної ідейної орієнтації таплюралізму, суспільної свідомості, не допускаючи ідеологізації суспільногожиття.
Привсіх відмінностях між соціальною психологією та ідеологією їхнє формування маєздійснюватись в органічній єдності, оскільки межа між ними дуже відносна іпередбачає взаємопроникнення їх одна в одну. А тому в розвитку суспільноїсвідомості конче необхідним є врахування особливостей функціонування якпсихологічних, так і ідеологічних моментів, оскільки прорахунки в цій сферіздатні привести до незворотних негативних процесів у становленні в людейдуховної культури.
Важливемісце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості (сфера).Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідомості. В умовах пізнаннялюдиною багатогранності світу вона поступово набуває певною мірою риснауково-практичного відображення дійсності, що сполучає і побутове, йідейно-теоретичне. Масовій свідомості, на відміну від побутової, все більшевластиве засвоєння елементів узагальнено-теоретичних уявлень про дійсність.Масова свідомість інтегрує в собі духовно-ідеологічне і побутово-психологічневідображення об’єктивної дійсності, здатна поступово піднятися до рівняглибокого розуміння відповідальності особистості, усвідомлення її ролі вутвердженні прогресу, свободи суспільства. Однак процес відображеннявідбувається складно, неоднозначне і суперечливо.
Такимчином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психологічний феномен,сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певноїсоціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності.Масова свідомість включає в себе найрізнобічніші духовні утворення — елементитеоретичної та побутової свідомості, ідеології та психології, логічного,раціонального, послідовного та внутрішньо суперечливого відображенняоб’єктивної дійсності, своїх специфічних інтересів у системі суспільнихвідносин. Такий специфічний характер масової свідомості, її особливу тонкість іделікатність, суперечливість та неоднозначність становлення і функціонуванняособливо важливо враховувати в процесі формування духовної культуриособистості. Відзначаючи якісні зміни, що відбуваються в розвитку масовоїсвідомості, разом з тим не варто перебільшувати її роль у формуванні духовноїкультури людей. При всіх прогресивних змінах, що відбуваються в ній, їйвластива обмеженість, яка не дає змоги глибоко відображати об’єктивнудійсність, брати активну участь у формуванні в особистості наукового баченнясвіту. Це під силу тільки науково-теоретичному рівню відображення дійсності.Процеси суспільного буття, випереджають рівень масової свідомості. Передовіідеї, пов’язані з усвідомленням необхідності підвищення соціальної активностілюдей на шляху до прискорення прогресу суспільства, його свободи, гармонізаціїсуспільних відносин, ще не оволоділи повною мірою масовою свідомістю, незнайшли в ній достатнього відображення. В цьому полягає суперечливий характеррозвитку як масової свідомості, так і суспільної свідомості в цілому.
Упопередній частині теми ми з’ясували сутність та структуру суспільної свідомості.Розглянемо тепер основні форми суспільної свідомості та процес і особливостіїхнього формування й розвитку в сучасних умовах. У кожному сучасномусуспільстві надзвичайно важливою формою суспільної свідомості є політичнасвідомість. Політична свідомість є відображенням політичних відносин,політичної діяльності, що відбувається в суспільстві. Вона є сукупністю ідей,поглядів, вчень, політичних установок, тих чи інших політичних методів, здопомогою яких обґрунтовуються і втілюються в життя політичні інтересисуб’єктів політичних процесів. Політична свідомість включає в себе ідеологічнийта психологічний аспекти. Перший аспект пов’язаний з політичною ідеологією яксистемою поглядів, ідей, що відображають корінні інтереси певних соціальнихспільностей — верств, груп, страт тощо. Другий аспект безпосередньо пов’язанийз політичною психологією, що ґрунтується на несистематизованих поглядах,почуттях, настроях певних суб’єктів політичних відносин.
Політичнасвідомість відображає свідомо та цілеспрямовано регульовані політичні процеси,відносини, спілкування, а тому тісно взаємопов’язана з політикою. Політика якнайважливіший вид людської діяльності, пов’язаний з корінними економічнимиінтересами соціальних суб’єктів, є надзвичайно складною сферою суспільнихвідносин.
Політичнасвідомість, політична ідеологія пронизує все життя суспільства, справляючивагомий вплив на його розвиток. Але ефективний вплив політичної свідомості наоптимізацію суспільного буття, зокрема політичних, духовно-моральних,гуманістичних та інших відносин передбачає здійснення глибоких змін у самійполітичній свідомості.
Усучасних умовах, коли відбувається пошук шляхів органічного поєднаннятрадиційних національних та загальнолюдських інтересів, процес формуванняполітичної свідомості має здійснюватися в напрямку утвердження новогополітичного мислення, будуватися з врахуванням нових моментів, що виникають усучасному світі. Нове політичне мислення зобов’язує шукати нетрадиційні формиспільного існування різних політичних систем, виходити із головного фактора, щопо-новому ставить питання про єдність народів, незалежно від відмінностей міжними. Тому формування сучасної політичної свідомості, політичної культури,нового мислення має бути спрямоване на глибоке розуміння особистістюнеповторної своєрідності сучасного світу як складного, багатогранного,суперечливого явища, яке одночасно стає все більш взаємопов’язаним та цілісним,усвідомлення кожним жителем планети необхідності наполегливо захищати мирнемайбутнє цивілізації.
Суперечливийхарактер розвитку політичної свідомості полягає в тому, що реалізація завданьщодо її активізації як необхідної умови прогресу суспільства, зокрема йогополітичних відносин, перебуває в суперечності з невисоким рівнем політичноїкультури значної частини людей, їхньою політичною незрілістю, наслідкамиавторитарно-патріархальної політичної свідомості. На наш погляд, основним увирішенні названої суперечності є: прийняття вчасних, науково обґрунтованихполітичних рішень на всіх рівнях, у всіх сферах суспільного життя; відображенняв політичних рішеннях усього найбільш цінного, що накопичено різними народами вході розвитку суспільства; включення максимального числа громадян у всі сфериполітичного життя як активних суб’єктів історичної творчості, формування улюдей загальнолюдської політичної свідомості.
Суттєвуроль у життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість, яка являє собоюсукупність знань, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють поведінкулюдей у суспільстві. Право як система загальнообов’язкових норм і правилповедінки людей, що виражені в юридичних законах і відображають державну волю,встановлюють права та обов’язки учасників правовідносин, змінюється разом зрозвитком суспільства, держави, політики. Правова свідомість тісновзаємопов’язана з правовими нормами та законами у відповідності з пануючими всуспільстві уявленнями про законність, порядок, справедливість. Право як юридичнеоформлення соціально-економічних відносин виражає насамперед їхнє відношення дозасобів виробництва, а також до інтелектуальної власності. Взаємодіючи зполітикою, право справляє великий вплив на її реалізацію, будучи основоюрозвитку правосвідомості. Таким чином, свій зміст правова свідомість реалізуєнасамперед в основних сферах життєдіяльності суспільства —соціально-економічній та політичній, там, де і відбувається процес формуванняправосвідомості, правової культури членів суспільства.
Поведінка,взаємовідносини людей, як відомо, регулюються політичними, моральними іправовими поглядами. Знання особистістю своїх прав та обов’язків дає змогу їйпроявляти політичну, правову активність у всіх сферах суспільного життя.Важливим у цьому зв’язку є підвищення в суспільстві ролі демократичних таправових інститутів, співробітників правоохоронних органів щодо суворогодотримання законності, демократичних принципів правосудця, рішуче подоланнямісництва у сфері правотворчості.
Процесрозвитку правосвідомості носить суперечливий характер. Сюди слід насампередвіднести суперечності між необхідністю розвитку у кожної особистості високоїправової свідомості, культивування у громадян шанобливого ставлення до законів,посилення їхньої ролі як фактора зміцнення правової, громадянськоївідповідальності людей і незрілою правосвідомістю, низькою правовою культуроюзначної частини громадян.
Зправосвідомістю тісно пов’язана інша форма суспільної свідомості — моральнасвідомість. Мораль являє собою сукупність, систему норм, правил поведінки людейв суспільстві. На відміну від правових норм, норми моралі не закріплені вюридичних законах, а регулюються в суспільстві силою громадської думки.
Принципиі норми моралі не вічні, а, будучи зумовленими певним суспільним буттям людей, постійнозмінюються з розвитком суспільства, в першу чергу виробничих відносин. З іншогобоку, мораль здійснює зворотний більш чи менш вагомий вплив на розвитоксуспільних відносин.
Усучасних умовах духовного розвитку все більше актуалізується роль і значенняформування в суспільній свідомості моральних цінностей, які суттєвим чиномактивізують процеси моральної регуляції суспільних відносин,культурно-морального розвитку людини, прогресу суспільства в цілому. В той жечас багатогранність цінностей духовного життя, конкретної особистості,колективу значним чином розширює сферу застосування моральних принципів у всіхсферах життєдіяльності суспільства, сприяючи формуванню високихсоціально-моральних якостей людей. Тому так важливо в сучасних умовах, щоб цінностіморальної свідомості перетворювались у невід’ємну рису психології людини, їїморального обличчя, служили критерієм оцінки та регулятором поведінкиособистості, її моральної зрілості. У всіх сферах моралі — моральній свідомостіі моральних відносинах, моральній культурі і моральній практиці, моральнихпочуттях, формуванні морального ідеалу — роль та значення моральних принципів інорм дедалі більше зростає.
Усучасних умовах суспільного розвитку надзвичайно зростає роль моральноївідповідальності особистості у всіх сферах суспільного життя. Цілеспрямованийпроцес формування духовності особистості передбачає одночасно і виховання тасамовиховання в людині непримиренності до будь-яких відхилень від норм моралі,всього того, що гальмує духовно-моральний прогрес суспільства. Чим вищазрілість особистості в сфері суспільних відносин, тим міцніша її моральнасвідомість та самосвідомість, і навпаки, чим глибший, багатший моральний світлюдини, тим вища її громадянська відповідальність. Моральна свідомість особистостінайкраще проявляється в її активній життєвій позиції, бо справжня мораль — цемораль активної діяльності.
Приформуванні моральної свідомості важливим є пошук ефективних шляхів вирішеннясуперечностей, що властиві цьому процесу. Одна з груп таких суперечностейпов’язана з тим, що міра моральної відповідальності у значної частини членівсуспільства далеко не адекватна характеру глибоких змін, що відбуваються всвіті, зокрема в нашій країні. У сучасних умовах виявляє себе тими чи іншимисторонами суперечність між передовою моральною свідомістю частини суспільства іантиподами такої свідомості. Сюди також слід віднести суперечність між словомта ділом, коли у певних категорій людей знання норм моралі розходяться з їхнімипрактичними справами, які не повною мірою відповідають, а то і суперечатьпоставленим перед ними вимогам морального та громадянського обов’язку.Важливішою умовою вирішення суперечностей у сфері формування моральноїсвідомості є цілеспрямоване утвердження непримиренного ставлення до всілякихрізновидів її антиподів, що гальмують як процес становлення моральної культурилюдей, так і духовних цінностей суспільства в цілому.
Важливемісце серед форм суспільної свідомості належить естетичній свідомості, якавідображає об’єктивну дійсність шляхом певних художніх образів. На відміну віднаукового пізнання, що відображає буття в формі логічних понять і теорій,естетична свідомість відображає його в конкретній наочно-чуттєвій формі,художніх образах, що здійснюють вплив на наші органи почуттів і викликають тимсамим певну емоційну реакцію, оцінку. Як і будь-яка форма суспільноїсвідомості, естетична свідомість розвивається в органічному зв’язку з розвиткомусього суспільства, відображаючи зміни, що відбуваються в бутті людей,насамперед у їхньому матеріальному житті.
Воснові естетичної свідомості лежить художня культура, головним у якій є художнєвиробництво та споживання. Художня культура включає в себе естетичну активністьособистості, її естетичне виховання, а також естетичні потреби, почуття, смаки,які реалізуються в художній творчій діяльності людей. В основі естетичногоставлення людини до світу, її естетичної активності лежить соціальнекультуротворча діяльність, котра не може обмежуватись лише сферою художньоїтворчості, а має поширюватися на все суспільне життя.
Особливароль у формуванні естетичної свідомості людини належить мистецтву. Мистецтвовиступає як специфічний спосіб практично-духовного освоєння світу, формасуспільної свідомості й художньо-образного відображення дійсності, її пізнанняй оцінки, особливою формою творчої діяльності особистості. Його функціонуваннятісно пов’язане з процесами об’єктивного буття, суспільних відносин, зокремадуховного виробництва. Зміцнення духовно-морального аспекту в естетичнійсвідомості безпосередньо пов’язане з розвитком духовної культури, місце і рольякої в становленні почуттів прекрасного, загальнолюдського в розвиткусамосвідомості людини все більше посилюється.
Мистецтвоявляє собою єдність естетично-пізнавальної та естетично-творчої основи. Однаквизначальним у мистецтві є духовно-емоційна основа. Наочно-чуттєва,предметно-життєва, духовна, ідейна та емоційна сторони виступають у мистецтві ворганічній єдності. Свій вплив на розвиток суспільних відносин, на людеймистецтво може успішно здійснювати лише за умов, коли воно може бути сприйняте,відчуте ними. Особливості такого сприйняття та відчуття завжди обумовленіздатністю суб’єкта сприймати та відчувати твори мистецтва, художньої творчості,рівнем духовності, культуротворчого потенціалу особистості. У свою чергу,суспільний зміст творів мистецтва залежить від характеру, форми,духовно-моральної спрямованості, змісту тих ідей, які поставлені в тому чиіншому творі мистецтва.
Дляуспішного розвитку естетичної свідомості людей важливим є пошук шляхівдіалектичного поєднання національного та загальнолюдського в мистецтві. Процесзбагачення естетичної свідомості, мистецтва в цілому здатний відбуватися лишеза умов всебічного відродження і вільного розвитку національного, матеріальноїта духовної культури того чи іншого народу. Збагачення світової скарбницімистецтва, в основі якого лежить найбільш прогресивне в досягненняхнаціональних художніх культур, активно сприяє розширенню сфери соціального тахудожньо-естетичного впливу мистецтва. В той же час, реалізація цієї функціїмистецтва надає особливого емоційного забарвлення, виразної образностінаціональним та загальнолюдським цінностям.
Важливемісце в духовному житті суспільства займає релігія, а також релігійнасвідомість. Протягом історії розвитку людства релігійність, релігійнасвідомість людей набувала багатогранних форм, відтінків, пройшовши довгий шляхсвого становлення від примітивних культів суспільства до складних релігійнихсистем і основних світових релігій сучасності.
Релігіяяк форма суспільної свідомості охоплює релігійну ідеологію та релігійнупсихологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку системурелігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія, як правило,розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, складаючисьголовним чином стихійно, безпосередньо в процесі відображення повсякденних умовжиття людей, включає в себе несистематизовані релігійні почуття, настрої,звичаї, уявлення, пов’язані головним чином з вірою в надприродне. Суттєве місцев побутовій релігійній свідомості відіграє процес релігійного поклоніння, абокульт, що являє собою найбільш консервативний елемент будь-якої релігії. Впроцесі здійснення такого поклоніння людина піддається значному і різнобічномудуховно-емоційному, психологічному впливу.
Релігійніуявлення, релігійна свідомість, ставлення до релігії з боку різних суб’єктівісторичного процесу в ході суспільного розвитку зазнають значних змін.Діалектика розвитку релігії, релігійної та атеїстичної свідомості, а також міравпливу їх на людей зрештою визначались соціально-економічними факторами,духовно-моральним, гуманістичним прогресом суспільства, динамізмом розвиткукультури, змісту та форм пізнання суб’єктів історичної творчості. В цьомузв’язку в процесі аналізу ролі та місця релігійної свідомості в духовному життісуспільства важливо враховувати ту обставину, що в суспільній свідомостісьогодні відбувається утвердження нового ставлення до релігії, намітивсяочевидний відхід від пануючих у цій сфері стереотипів. А тому стає особливоважливим нове переосмислення ролі релігії в духовному житті суспільства, їїмісця в консолідації людей, гуманізації суспільних відносин.
Нажаль, протягом тривалого часу в нашій та деяких інших країнах проводиласьполітика (що, до речі, знайшло своє відображення і в науковій та навчальнійлітературі) односторонньої абсолютизації лише однієї, крайньої сторони релігії,пов’язаної з релігійним фанатизмом. Інша ж сторона релігії, зокремахристиянства, православ’я, що тісно пов’язана з її загальнодемократичним,гуманістичним змістом, прагненням до морального вдосконалення людей,відсувалась на задній план чи взагалі ігнорувалась. Груба політика примусовогоатеїзму, що ускладнювалась неврахуванням поліконфесійного характерубагатонаціональної країни, завдала суттєвої шкоди духовності, свідомості,культурі людей. У зв’язку з цим стає очевидним, що в сучасних умовах дедалібільше відчувається потреба в переосмисленні ролі релігійних цінностей,релігійно-церковної культури в розвитку гуманізму, свідомості, моралі людей,використання всього позитивного, що властиве релігії, для консолідаціїсуспільства, зміцнення духовності народу.
Важливоактивно використовувати гуманістичну роль церкви, релігійних, зокремахристиянських, цінностей у зміцненні в свідомості як віруючих, так і людейінших світоглядних орієнтацій загальнолюдських ідеалів, моралі, духовності,здатності до співпереживання з іншими людьми (якого так не вистачає в нашскладний час). У сучасних умовах, коли в свідомості мільйонів людей втраченавіра в ті чи інші, зокрема соціалістичні, ідеали, суттєвим є використання такихдуховних основ релігійності, як терпимість, безкорисливість, братолюбство таінших, необхідних сьогодні для подолання нетерпимості, для формування здоровогосоціально-психологічного клімату в стосунках між людьми. Тільки на основіпоєднання всіх духовних сил суспільства, людей різних світоглядних орієнтаційможлива соціальна, міжнаціональна, духовна консолідація, плідне співробітництвонародів, взаємозбагачення культур. Такий підхід до розуміння соціально-духовнихоснов релігії, релігійності, релігійної свідомості зокрема, суттєво розширює тапоглиблює наше розуміння багатогранності духовності, моралі, гуманізмулюдського суспільства, діалектики національного та загальнолюдського в сучасномуісторичному процесі, науковому пізнанні.
Сучасніпроцеси світового розвитку, поглиблення демократизації та гуманізаціїсуспільства відкривають суттєві можливості для того, щоб, спираючись назагальнолюдські цінності, прогресивні традиції зняти містифіковану,міфологізовану кіптяву з масової свідомості багатьох людей. Це дасть можливістьясніше визначити кожній особистості своє ставлення до релігії, національних тазагальнолюдських ідеалів, чіткіше усвідомити своє місце в системі суспільнихвідносин, активніше включити віруючих у процес утвердження духовно-морального,гуманістичного прогресу суспільства. А для цього необхідна демократизаціяпроцесу формування як релігійної, так і атеїстичної свідомості людей.
4 РОЛЬ СУСПІЛЬНОЇСВІДОМОСТІ В ІСТОРИЧНОМУ ПРОЦЕСІ
Історіяяк реальність людини виглядає різнорідним, складним і парадоксальним процесом.Філософія історії покликана дати людині загальні орієнтації в історії,допомогти їй оцінити можливості та умови свого соціально-історичного життєвогосамоутвердження. Як особливий напрям філософських досліджень філософія історіївиникла у XVIII — XIX ст. Але її проблематика пронизує собою усі основніетапи розвитку історії філософії.
Середнайважливіших проблем філософії історії на першому плані є: визначення особливоїякості соціально-історичного процесу, його спрямованості, характеру здійснення,вирішення питання про скінченність або нескінченність історії.
Переконливимваріантом розв’язання проблеми суб’єкта історії постає окреслення його яклюдської особи, що концентрує у собі унікальні якості індивіда тахарактеристики соціальних відносин. Через віднесення до особи, як самодіяльноїактивної одиниці історичного процесу, вихідних умов та чинників людськоїдіяльності можна окреслити зміст найболючіших питань v дослідженні історії.
Дослідженняосновних елементів суспільства як єдиної цілісної системи дає змогу бачитисуспільну історію у двох її провідних виявах: динамічному і статичному.
Розглядісторії як процесу передбачає виділення у ньому як мінливих (динамічних), так істалих (статичних) елементів. Без фіксації в історії сталих моментів ми наврядчи змогли б зафіксувати її рух. Окрім того, важливо також знати, що перебуває вісторичному русі. Реальна історія людства — це рух у часі, який здійснює певнасуспільна організація або структура. В історії виникали та зникали різні формиорганізації суспільного життя. Але сьогодні ми можемо сказати: розвиненесуспільство має певну, більш-менш усталену структуру. У її основі лежить необхідністьзабезпечення основних життєвих потреб та виявлень людини (що ще раз засвідчує:не людина існує для суспільства, а форми суспільної організації — для людини).Сучасний стан суспільства вимагає нормального функціонування у ньому принаймнінаступних основних елементів: сфера матеріально-виробничої діяльності; сфераекономічної діяльності; сфера побуту та сімейних стосунків; сфера соціальнихвідносин, органів та інституцій (у тому числі — органів управління різногорівня); сфера духовного життя суспільства.
Названасукупність елементів суспільного життя: забезпечує задоволення усіх, основнихжиттєвих потреб людини (матеріальних, соціальних, життєвих, творчих тадуховних); утворює цілість суспільного «організми»; створює умови дляісторичного процесування суспільства; дає змогу з’ясувати, що саме та з якимиособливостями змінюється у суспільній історії.
Якііз зазначених елементів суспільного життя можна було б вважати основними,базовими для суспільного життя? У відповідь на це питання слід підкреслити.Оскільки йдеться саме про системний характер суспільного життя, то в системі неможна якісь окремі елементи розглядати як провідні, а інші — як другорядні.Системна якість характеризується тим, що, впливаючи на будь-який елемент, мивпливаємо на всю систему загалом. Тому слід говорити про те, що всі названіелементи повинні бути в оптимальних відносинах, що кожен із них повиненвиконувати свою функцію у межах системи, не підміняючи, не применшуючи і негальмуючи всі інші. Якщо ж у будь-якому з цих елементів суспільної системипочинають відбуватися руйнівні, кризові процеси, то це неодмінно позначиться наякості та функціонуванні всіх інших. Інколи стверджують, що без успіхівекономіки або без розумної політики не може бути нормального суспільного життя.Це слушно, але так само не може його бути без стабільної сім’ї, без нормальногофункціонування культури, без законності та моралі.
Водночасвідзначимо, що за певних умов на перший план у гармонізації суспільства можутьвиходити проблеми певних окремих сфер життя (скажімо, економіки, державноїполітики та ін.). Але при їх вирішенні не можна не враховувати саме системнийхарактер організації суспільного життя, інакше в суспільстві виникнуть небажанідеформації.
Досвідсуспільної історії на сьогоднішній день засвідчує: найбільш сприятливими для духовногожиття постають демократичний лад суспільного життя та політика лібералізму(сприяння розвитку людської активності у різних сферах життя), поєднані ізпостійною увагою з боку управлінських суспільних інститутів до процесівдуховного життя, експертних оцінок її станів та певних заходів стимулюваннярозвитку її окремих ділянок. Найважливішою умовою таких заходів постає визнаннята дотримання свободи думки, слова та інформації. Виконання такої умовидозволяє характеризувати певне суспільство як «відкрите».
ВИСНОВОК
Духовнежиття суспільства є надзвичайно важливим його життєдіяльності, від оптимальногопроцесу розвитку якого залежить його загальний прогрес.
Багатогранністьдуховного життя суспільства включає в себе духовне виробництво, суспільну свідомістьі духовну культуру. Кожен з елементів духовного життя суспільства має своюструктуру, зміст, форми розвитку. В основі розвитку духовного життя суспільствалежить духовне виробництво, яке постає насамперед як виробництво свідомості.
Суспільнасвідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії — людина,соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб’єкти. Безосновних носіїв суспільної свідомості — конкретних людей — вона неможлива. Томусуспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки віндивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, що є духовним світомданої конкретної особистості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.
Структурусуспільної свідомості складають рівні, сфери та форми. Розрізняють наступнірівні суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомість, ідеологія тасуспільна психологія. Сферами та формами є політична, правова, моральна,естетична свідомість, мистецтво, релігія та ін.
Суспільнасвідомість як складний соціально-духовний феномен і соціальне явище, гостранеобхідність її формування та розвитку в сучасних умовах якісних перетворень україні та світі зумовили її важливу роль у духовній життєдіяльностісуспільства. Виступаючи як найважливіший елемент духовного виробництва, згаданіцінності суспільної свідомості здійснюють суттєвий вплив як на духовне життясуспільства, так і на всі сфери життя суспільних відносин. Від зрілостісвідомості значною мірою залежить зрілість суспільства взагалі, динамізмпроцесу утвердження його прогресу та свободи, масштаби участі свідомості,духовності у перетворенні дійсності.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Філософія: Навч. посібник. За ред. І.Ф. Надольного. – К., 2001.
2. Введение в философию:Учебник. В 2ч. – Ч. 2 / Фролов И.Т., Араб-Оглы Э.А., Арефьева Г.С. и др. – М.,1989.
3. Крапивенский С.Э.Социальная философия: Учебник. – 4-е узд. – М., 1998.
4. Спиркин А.Г. Философия:Учебник. – М., 1998.
5. Уледов А.К. Структураобщественного сознания (Теоретико-социологическое исследование). – М., 1968.
6. Философия: Учебник / Отв.ред. В.П. Кохановский. – Ростов н/Д, 1997.
7. Чагин Б.А. Структура изакономерности общественного сознания. Л., 1982.