/>ФОРМУВАННЯ УМОВ ЗДІЙСНЕННЯІННОВАЦІЙНИХ РЕФОРМ В УКРАЇНІ
ЗМІСТ
Вступ
Трансформація економіки України
Динаміка технологічного прогресу
Література
Вступ
Останнімироками в Україні все частіше постає питання переходу економіки України на шляхінноваційних перетворень, за рахунок яких прогнозується можливість значногопідвищення конкурентоспроможності національної економіки та її довгостроковогозростання. Актуальність дослідження питань проведення інноваційних реформзростає в зв’язку з тим, що українська економіка прагне до гідного йорганічного входження у світове співтовариство. Подолання відставання практичноу всіх галузях і виробництвах припускає посилення інноваційного характерупідприємницької діяльності, формування особливої інноваційної сфери, тазаконодавчого її регулювання. Разом з тим, розуміючи усю суспільно-економічнузначимість даного питання, на сьогодні реальних фундаментальних кроків повпровадженню інноваційних реформ в державі не проводиться. В Україні питаннямзмісту, чинників формування та особливостей розвитку національної інноваційноїсистеми (НІС) останнім часом присвячується велика кількість досліджень. ЗокремаС. Покропивним наводиться аналіз сучасного інноваційного потенціалу та системиуправління інноваціями на різних рівнях [3]. М. Петрина наводить визначення НІСта розглядає її структуру, особливості функціонування [4]. Л. Федуловою та М.Пашутою визначено роль НІС у інноваційному розвитку, проаналізовано окремі їїкомпоненти, визначено стан державного регулювання інноваційних процесів,запропоновано заходи державної інноваційної політики як складової НІС [5]. Разомз тим, у вітчизняних та зарубіжних джерелах недостатньо розглянуто інноваційнудіяльність в розвинених країнах в ракурсі її екстраполяції на національнуінноваційну систему, враховуючи особливості вітчизняної економіки.
Метоюдослідження є теоретичне обґрунтування необхідності інноваційних перетворень вУкраїні, враховуючи особливості розвитку національної інноваційної системи тасвітовий досвід інновацій.
Трансформація економіки України
Вумовах трансформації економіки України науково-технічний прогрес, стрижнемякого є інноваційна діяльність, перетворюється на вирішальний факторсоціально-економічного розвитку і відіграє провідну роль у вирішенніекономічних, екологічних, соціальних та культурних завдань.
Проте,незважаючи на загальновизнану думку про роль інноваційної діяльності взабезпеченні зростання випуску продукції та продуктивності праці, майже в усіхрегіонах і галузях нашої країни, відстежується тенденція зниження інноваційногопотенціалу. Найгіршим є те, що негативних змін зазнали базові підприємствапромисловості.
Пронезадовільний стан інноваційної діяльності свідчать такі її критерії [1]:
1) зменшеннявитрат на науку та науково-технічні вироби, що погіршує матеріально-технічне забезпеченнянауки, призводить до старіння наукового устаткування та обладнання;
2) рівеньекспортабельності та конкурентоспроможності товарів та послуг залишаєтьсянизьким. Тенденцію скорочення має рівень експорту оновленої продукції (від 4%всього обсягу експорту), причому незначною є питома вага поставленої на експортліцензійної продукції, велика частка якої надходить в країни СНД і не знаходитьдостатнього попиту в країнах далекого зарубіжжя;
3) системасертифікації в Україні діє як засіб захисту споживача від неякісної продукції,але не забезпечує конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, щосвідчить про недостатній рівень якості;
4) знизивсясоціальний статус та престиж працівників інженерних професій, що позначилося накількості молодих фахівців, які випускаються вищими технічними навчальнимизакладами, та якості їхньої підготовки, оскільки конкурсу на технічні спеціальностімайже немає. До того ж велика кількість конкурентоспроможних робітників, якімогли б ефективно працювати в інноваційній сфері України, виїжджають за кордону пошуках кращої долі.
Уперіод 2005–2007 рр. знизилася кількість працівників основної діяльності внаукових організаціях з 170,6 тис. до 155,5 тис. чол. Середній вік кандидатівнаук сягнув позначки 52 роки, докторів – 62 роки [7].
Отже,інноваційна діяльність підприємств України в період реформування економікизазнала негативних змін, які обумовлені впливом зовнішніх та внутрішніхфакторів.
Дочисла зовнішніх факторів слід віднести:
– економічні(системна криза в державі, інфляція, великі норми оподаткування, розривекономічних зв’язків, відсутність державного фінансування);
– />політичні (нестабільність,несвоєчасність, а інколи і нездатність уряду проводити реформи й приймативідповідні нормативні акти);
– юридичні(недосконалість законодавчої бази, відсутність необхідних й дійових правових і нормативнихактів стосовно регулювання інноваційної діяльності);
– науково-технічні(недосконалість науково-технічної політики держави, недостатність досвіду з питаннякупівлі-продажу ліцензій, несприятливий інноваційно-інвестиційний клімат,відсутність ефективної системи заохочення вітчизняного науковця та винахідника);
– соціальні(низький рівень життя, тенденція до зниження чисельності населення, відпливкадрів, старіння нації, зниження рівня кваліфікації через еміграцію фахівців доінших країн та перехід до більш перспективних сфер, що надають можливість вищогозаробітку).
Довнутрішніх факторів, які вплинули на інноваційну діяльність, слід віднести:скорочення показників зняття з виробництва застарілих видів техніки, введення вдію механізованих та автоматизованих ліній, недостатній обсяг проведенихмаркетингових досліджень, відсутність належного заохочення винахідника іраціоналізатора, низький рівень інноваційної культури тощо.
Це– наслідок недосконалості та відсутності ефективної системи стимулюванняінноваційної діяльності підприємства взагалі.
Необхіднозазначити, що в Україні законодавчо передбачені заходи по стимулюваннюінноваційного розвитку. На сьогодні нормативна база представлена такиминормативними актами:
– ЗаконУкраїни «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 року №1977-XII;
– ЗаконУкраїни «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 № 40-IV;
– ЗаконУкраїни «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні» від16.01.2003 № 433-IV;
– ЗаконУкраїни «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»від 16.07.1999 №991-XIV;
– ЗаконУкраїни «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій»від 09.04.2004 № 1676-IV;
– ЗаконУкраїни «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11.07.2001 №2623-III;
– Закон України«Про державні цільові програми» від 18.03.2004 № 1621-IV, та низка інших нормативно-правовихактів.
Однак,дія окремих положень даних законів або призупинялась на певний період, абомеханізми регулювання та стимулювання інноваційної діяльності на практиці не єдостатньо ефективними, крім того, не відзначається стабільністю державнаполітика щодо інноваційної інфраструктури (технопарків, технологічнихінкубаторів), особливо в частині забезпечення їм передбачених законодавствомпільг.
Динаміка технологічного прогресу
Длятого, щоб максимально пришвидшити і підвищити ефективність впровадженняінноваційних перетворень доцільно орієнтуватися на досвід розвинутих країнсвіту – США, ФРН, Японії, Китаю. Саме в цих країнах досягнуто досить високогонасичення робочої сили вченими та спеціалістами (0,4–0,7% працюючих). І триваєнарощування кількості вчених-дослідників, розробників нових технологічнихсистем і робототехніки. Одночасно, в цих країнах збільшуються витрати нанауково-дослідницькі роботи (10-15% на рік), розширюються мережі наукових таінноваційних організацій, зростає рівень загальної освіти населення, йогопрофесійної підготовки [2].
Такожу високорозвинених країнах ЄС, США, Японії, спостерігається швидке зростанняміжнародного співробітництва у сфері науки та технологій суб’єктами всіхінституційних рівнів. Це зумовлено:
– глобалізацієюінвестицій;
– швидкимитемпами технологічного оновлення основних факторів виробництва, скорочення життєвихциклів продукції;
– інтернаціоналізацієюсистеми підготовки та перепідготовки персоналу.
Сьогоднісвітовий ринок високих технологій складає приблизно 2 трильйона доларів, з якихдоля США – 39%, Японії – 30%, Німеччини – 16%. Результатом інноваційноїдіяльності є інтелектуальний продукт, без якого неможливо створюватиконкурентноздатну продукцію. Найважливішою економічною метою передових компанійє підтримання здатності до інноваційного розвитку та ефективного використаннянайновітніших технологій.
Насвітовому ринку наукомісткої продукції чітко простежується тенденція посиленняконкуренції. У зв’язку із цим, дедалі більша частка витрат підприємствпереноситься зі сфери промислового виробництва до сфери досліджень і розробокнових технологій і виробів. Водночас, зростає значення правового захистуоб’єктів інтелектуальної власності для забезпечення світогосподарських ринковихпозицій. Інновації сьогодні – найбільш ефективний засіб технологічного розвиткупідприємств, забезпечення сильних ринкових позицій, які ґрунтуються на суттєвихконкурентних перевагах, що дає змогу вийти зі стану економічної депресії [3].
Динамікатехнологічного прогресу у високорозвинутих країнах просто вражає. Відбувається«виштовхування» одних поколінь техніки та технології іншими. Тому керівникампідприємств необхідно аналізувати можливий вплив загальносвітового науково-технічногосередовища на створення і впровадження технологічних новацій. При цьому великуувагу слід приділяти науковим винаходам чи відкриттям, які можуть революційновплинути на подальше використання існуючих технологій, роблячи їх малоперспективними.
Зіншого боку, пропонуючи ринку науково-технічні розробки (насамперед, цестосується наукомістких підприємств, які застосовують технології найвищогорівня, величезного інноваційного потенціалу – комп’ютерні, лазерні, плазмові, біологічні),слід подбати про їх належний інформаційний та інженерний супровід. Дуже частоперспективні науково-технічні, в тому числі й вітчизняні розробки, не можутьзнайти застосування через непідготовленість ринку до їх сприйняття. Томупотрібно заздалегідь готувати ґрунт для успішного просування новинки на ринок,використовуючи для цього всі можливості – від іміджевої інформації до участі уміжнародних виставках і презентаціях.
Щеоднією проблемою залишається невідповідність між нагромадженим науково-технічнимпотенціалом і продуктивністю національної економіки, що більше ніж у 4 разинижча, ніж у розвинутих країнах [4, с.35]. Саме цей показник найбільш повнохарактеризує рівень виробництва. Низький рівень продуктивності праці обумовлюєнизьку оплату праці, яка є ознакою антиінноваційної економіки.
Тобтопереваги від провадження інноваційної діяльності у вітчизняній економіці важкопереоцінити. Із недоліків можна визначити лише значну вартість розробок таризик відсутності попиту на розробку після її завершення.
Однак,зазначені негативні фактори можна нівелювати, хоча б частково, за рахунок більшактивної інвестиційної політики, впровадженням дієвого механізму пільг дляпідприємств-розробників, широка державна підтримка, створення венчурнихпідприємств для апробації розробок.
Висновки
Проведенийаналіз стану вітчизняної інноваційної діяльності свідчить про недоступністьмеханізмів реалізації інноваційного розвитку. Це зумовлює також низькуконкурентоспроможність національної економіки, високу енерго- та ресурсоємність,збільшує техногенне навантаження на природне середовище.
Крімтого, інноваційний розвиток неможливий без узгодження інноваційної політики зіншими напрямами державної політики [6, с. 17–18], оскільки перша пов’язана ізрізними сферами економіко-політичного устрою держави, через що потрібна координованістьдля отримання належного ефекту.
Аналізфункціонування окремих видів економічної діяльності України свідчить, що донайбільш пріоритетних напрямків інвестиційно-інноваційної діяльності належать:ракетно-космічне виробництво; літакобудування; суднобудування; біотехнології;виробництво окремих видів озброєння і військової техніки.
Фактичнопідприємства та організації цих видів економічної діяльності завдяки своїйнаукомісткості та високій технологічності вже є інноваційними лідерами України.А інновації стають щоразу перспективнішими, оскільки так забезпечуєтьсятехнологічне оновлення виробництва, підтримується і розвиваєтьсяконкурентоспроможність. Тому, вважається за доцільне формувати основиінноваційних реформ саме починаючи з цих галузей, які можуть стати локомотивомвітчизняного інноваційного процесу та стимулювати інноваційне оновленнясуміжних та допоміжних галузей.
Уникненнятехнологічної залежності України можливе лише шляхом відновлення активногонауково-технічного розвитку через використання новаторської праці, що створюєнові знання й нові технології, та підтримки підприємництва у промисловій сферіта відповідне законодавче забезпечення цього процесу.
ДляУкраїни як держави з економікою, що трансформується, тільки інноваційнастратегія має визначати шлях соціально-економічних перетворень. Інноваційнімеханізми економічного розвитку мають використовувати наявний науково-технічнийпотенціал і базуватися на відповідній інфраструктурі. Основою інноваційногорозвитку має бути створення фінансово-промислових груп, зокрематранснаціональних, а також холдингових компаній, науково-технічних центрів,технополісів і технопарків, лізингових фірм. У перспективі вони повинні статистрижнем інноваційного процесу.
Перспективоюж для подальших розробок за матеріалами даної статті у зазначеному напряміслугуватиме зменшення ступеня ризику щодо провадження інноваційних реформ вУкраїні. Безумовне врахування світового досвіду науково-дослідних робіт та дослідно-конструкторськихрозробок, але з обов’язковою екстраполяцією на вітчизняні особливостінаціональної інноваційної системи, дозволить оптимізувати роботу по прийняттюстратегічних управлінських рішень з даного питання.
Література
1. Пічкур О. Особливостіінноваційної діяльності на сучасному етапі // Інтелектуальна власність. – 2005.-№1.-С.34–39.
2. Гришин І.Я. Національна ідеятотальних інновацій та інформаційна технологія клієнт-сервер // Вісник УАДУ. – 2005.– № 2. – С. 205–208.
3. Покропивный С. Инновационныйменеджмент в рыночной системе хозяйствования // Экономика Украины. – 2005. – №2. – С. 34–38.
4. Петрина М. Базові умовистворення інноваційної моделі розвитку економіки України // Економіка України.– 2006. – № 8. – С. 35–40.
5. Федулова Л., Пашута М.Розвиток національної інноваційної системи України // Економіка України. – 2005.– № 4. – С. 35–47.
6. Каракай Ю. Роль держави устимулюванні інноваційної діяльності // Економіка України. – № 3. – 2007.-С. 14–21.
7. Козоріг М.А., Жихор О.Б. Проблемизабезпечення економіки України науковими кадрами [Електронний ресурс]. – Доступдо статті: www.nbuv.gov.ua