1. Види вербальних описів
Природна мова є найбільш універсальним засобом описуоб’єктивної дійсності. Різноманітні форми вербальних описів. Тут ми зупинимосятільки на тих, які можуть ефективно використовуватися для опису систем і саміможуть систематизуватися як системи, тобто виконувати функцію системних описівсамостійно або в сполученні з іншими формами подання інформації людині.
Найменшою одиницею природної мови, що може бути вжитадля опису цілісних об’єктів як систем, є слово. Існує велика кількістьсинонімів, що визначають цілісні об’єкти, але всіх їх зближає основне значення- об’єднуючий початок. Як моделі реальних цілісних об’єктів, придатних дляпервинного діалектичного аналізу, можуть бути використані загальнонаукові,математичні й інші поняття, які відбивають ідею цілісності. Наприклад:інтеграція, об’єднання, організація, єдність, безліч, декартовий добуток,квадрат, коло, одиниця й т.д. Різні синоніми відбивають і інші істотніхарактеристики цілісних об’єктів: а) зв’язність — злитість, неподільність,єдність, ціле, нерозривність, неподільність, нероздільність, атом; б) обмеженість,обмеженість — каста, кліка, корпорація; в) функції — організація, консолідація,інтеграція; г) об’єднуючі фактори — клуб (об’єднання людей по інтересах), союз,об’єднання, співдружність, асоціація, альянс, федерація, блок, коаліція, ліга,група, суспільство, кружок, братерство, товариство, популяція, колектив.
При описі цілісних об’єктів як систем можназастосовувати списки слів (переліки). Список являє собою послідовність слів, щоописують об’єкт, систему, підсистему, частину, ціле. Найважливішими характеристикамисписку є його довжина (число одиниць) і повнота. Слова й послідовностівпорядковані по якімсь принципі. Переліки функцій, структур, властивостей іт.п. задаються списками. У них знаходить своє відбиття склад системи: яккомпоненти включаються найбільш істотні ознаки або властивості даного об’єкта.Прикладами можуть служити переліки психічних явищ, розділів психологи,вимірювальних шкал. Так, К.К. Платонов і Г.Г. Голубєв «Психологія» роблятьперелік властивостей особистості, що складає з декількох сотень одиниць.
Дихотомії і їх функції в системних описах. Найменшоювербальною системою догматичного рівня опису є словесна діада, пари антонімів,поєднувана відношенням протилежності своїх значень. В «Словнику антонімів»наведені близько 800 таких пар і їхня логіко-семантична класифікація.Виділяються наступні види антонімів: 1) контрарні (украй симетричні членивпорядкованої безлічі, між якими існує середній проміжний член — приклад:холодний — прохолодний — гарячий); 2) контрадикторні (між протилежними членаминемає середнього, — приклади: щирий — помилковий, живий — мертвий); 3) векторні,приклад: опускатися — підніматися). Антоніми можуть позначати симетричні й асиметричніявища (ліве — праве, одиничне — множинне), вичерпувати обсяг протилежних понять,отриманих у результаті дихотомії (спокій — рух), або називати тільки «полярні»протилежності ряду (білий — чорний, а між ним маса відтінків сірого). Можливі йінші ознаки, які можуть бути використані для змістовного аналізу безлічіантонімів.
При описі систем широко використовуються парипротилежних понять. Саме поняття системи засноване фактично на парі «один — багато»: мова може йти про систему тільки тоді, коли з багато чого виникає щосьодне. Найважливіші класифікації систем також базуються на дихотоміях:статистичні й динамічного, безперервного й дискретного, детермінованого йпостійного, активного й пасивні й т.д. Для опису певного кола явищ у різний часуживали спроби складання деякої сукупності (списку) протилежних понять. Такі,наприклад, 10 дихотомій піфагорійців або 18 дихотомій Дж. Уотсона, відповіднодо якого, як пише М.Г. Ярошевський, еквівалентом парадигми в структурі йдинаміку психологічного пізнання є система «приписань», що диктують психологовівибір проблем, установку стосовно них і спосіб їхнього дослідження. Всі«приписання» зводяться Уотсоном до наступної 18 «діадам», або «парам»: свідоме- несвідоме; об’єктивізм — суб’єктивізм; детермінізм — індетермінізм; емпіризм- раціоналізм; функціоналізм — структуралізм; індуктивізм — дедуктивізм;механіцизм — віталізм; методологічний об’єктивізм — методологічний суб’єктивізм,монізм — дуалізм; натуралізм — супернатуралізм; пуризм — утилітаризм;раціоналізм — ірраціоналізм; статика — розвиток; статика — динаміка.
Пари розглядаються як неісторичні по змісту йвнеположні предметному розвитку психології. Ці списки дихотомій не є самісистемами, тому що немає ніяких даних про їхню повноту й відносини між окремимидіадами.
Списки протилежних понять широко використовуються впрактиці психологічного експерименту.
Ч. Осгуд допускає, що слова, що розуміються якстимули, викликають різні реакції, що відрізняються друг від друга двомапараметрами: якістю й інтенсивністю. Значення слова, таким чином, може бутивизначене як деяка крапка на шкалі, що задається полярними термінами.Семантичний диференціал — це метод кількісного і якісного індексування значенняза допомогою подібних двох полюсних шкал, що задаються парою антонімічнихприкметників, між якими розташовано сім розподілів, тобто сім градацій ступенявходження того або іншого слова в дану якість. На практиці Осгуд і йогоспівробітники прийшли до необхідності визначати кожне розглянуте слово по 76шкалам. Спочатку, ґрунтуючись на тезаурусі Бешисі, дослідники вибрали 289 антонімічнихпар, але надалі частину з них об’єднали.
Когнітивна теорія Дж. Келли містить 11 наслідків, ізокрема наслідок дихотомії (конструктивна система особистості складається зкінцевого числа дихотомій), формулювання якого порушує питання про те, чидійсно конструкти біполярні й дихотомичні. По визначенню Келли конструкт єконтраст, сприйманий нами в подіях. Сам конструкт не містить у собі якої-небудьшкали або порядку (наприклад, гарний — кращий — найкращий), але послідовнийдодаток конструкта до безлічі об’єктів дозволяє розташувати ці об’єкти впевному порядку, розподілити по шкалі певної якості. Інакше кажучи, конструктабсолютний, об результат його послідовного додатка до подій може бути шкала збезліччю диференційованих крапок. Шкала на відміну від конструкта — більшеконкретне поняття.
Багато дихотомій відіграють важливу роль у системнихописах. Вони використовуються для класифікації систем і системних описів(кінцевий — нескінченний, детермінований — імовірнісний, статистичний — динамічний, дискретний — безперервний і т.д.). При описі об’єктів пізнанняшироко вживаються антоніми. Багато хто з них позначають полюси вимірювальнихпсихологічних шкал. Об’єкт характеризується крапкою або зоною своїх значень натакій шкалі. Якщо шкали незалежні, то їхня сукупність може розглядатися якбагатомірна система координат, кожному об’єкту в якій відповідає певна крапкаабо область. Інші антоніми характеризують діалектичні протилежності об’єкта, щовизначають його рух і розвиток. Прикладами можуть служити пари: довільне — мимовільне (стосовно пам’яті й уваги), любов — ненависть (стосовно почуття) іт.п. У складних об’єктах може одночасно існувати трохи дихотомій, що визначаютьрух сили їхнього буття. Системний аналіз припускає їхнє виявлення й опис упершу чергу, тому що головні протиріччя, їхня єдність і боротьба в значній міріхарактеризують сутність досліджуваного об’єкта.
Незважаючи на гадану простоту виявлення й описуосновних протилежностей, протиріч об’єкта, на практиці ми постійнозіштовхуємося із численними помилками встановлення основних дихотомій, основнихдіалектичних «полюсів». Зустрічаються всілякі помилки вже в межах однієї парипонять: протилежності ототожнюються, розриваються, порушуються їхні пропорції,знищується одна із протилежностей, виробляється її підміна або заперечуєтьсяперетворення протилежностей друг у друга. При наявності декількохпротилежностей вони часто неправильно визначені по значимості, розглядаєтьсяїхній неповний складу й т.п. Якщо вдається уникнути такого роду помилок, тоопис об’єкта сукупністю полярних категорій виявляється досить змістовним ікоротким.
У реальних системах має місце єдність протилежностей,і коли підкреслюється один з полюсів дихотомії (дискретні системи, безперервнісистеми), те цим тільки фіксується увага на одній зі сторін реальної системи,допускається певна абстракція, що полегшує опис, однак для повноти необхіднеоб’єднання дискретного й безперервного опису. У системних описах об’єктивноїдійсності дискретний компонент є провідної, але завжди необхідно виявляти йбезперервні компоненти. Єдність протилежних полюсів дихотомії може бутивиявлена й у теоретичному описі систем. Хоча із часів Геракліта відомо, що «всетече, усе змінюється», необхідно визнати, що в одній і тій же системі змінивідбуваються з різними швидкостями, які відрізняються на кілька порядків. Так,наприклад, властивості структури й стану систем змінюються в часі повільніше,ніж акти, функції й процеси відповідно.
2. Семантичні поля
Складні об’єкти дійсності, також як музика,діяльність, психіка, описуються багатою лексикою, що містить сотні, а іноді йтисячі лексичних одиниць. Між останніми існують численні семантичні й логічнізв’язки, але головне, що їх поєднує, — це загальний предмет опису. Семантичніознаки язикових одиниць можуть різні виразність і ступінь близькості друг додруга. Названа властивість лежить в основі побудови семантичних полів. У книзіВ.И. Кодухова і Ю.С. Степанова розглядаються наступні групи семантичних полів:
1. Поля Покровського — виділяються на підставіспільного застосування трьох критеріїв: а) тематичної групи (слова ставлятьсядо тому самому кола подань); б) синонімії; в) морфологічних зв’язків — угруповання за принципом назв діяльності, знарядь, способів діяльності й т.д.(слова згруповані так, що мають загальні показники у своїй формі — суфікси таін. або виражають більше складні відносини, наприклад віддієслівні іменаіменники й дієслова).
2. Поля Й. Трира — розділяються на лексичні йпонятійні. Понятійне поле — це велика система взаємозалежних понять,організованих навколо центрального поняття, наприклад «розум, розум». Лексичнеполе утворене яким-небудь одним словом і його «родиною слів». Певне лексичнеполе покриває тільки частина понятійного поля, інша частина останнього покритаіншим лексичним полем і т.д. Понятійне поле виявляється за формою вираженняскладеним подібно мозаїці. Трир ділить весь словник на поля вищого рангу, потімрозчленовує їх на поля більше низького рангу, поки не доходить до окремих слів.Слово грає в його системі підлеглу роль. Уведений принцип Трир підкреслено протиставляввивченню лексики у зв’язку із предметами матеріального світу. Ця концепціязазнавала різкої критики дослідників різних напрямків. Названий принцип полівзберігає певне значення при вивченні явищ духовної культури і їхніх виражень умові.
3. Поля Порцига — «елементарні семантичні поля»,ядром яких є або дієслово, або прикметник, тому що вони можуть бути присудком,«виконувати предикативну функцію». Слово «схопити» обов’язково припускає внаявності в мові слова «рука». Але зворотне відношення місця не має. Задопомогою методу полів Порцига вивчається семантична сполучуваність слова(наприклад, даного іменника з усіма дієсловами й прикметниками).
4. Поля асоціативного типу (наприклад, «пластівці — сніг»). Одним з полів асоціативного типу є, зокрема, семантичне поле поняття«музика у творчості А. Блоку. Проаналізуємо більш докладно це поле.
Слово «музика» у силу величезної змістовностіпов’язана з безліччю інших слів, які утворять велике семантичне музичне поле.Тому слово «музика» виступає в Олександра Блоку в якості-символу-думки абосимволу-категорії (по Д.Е. Максимову) або художньою ідеєю (по Д.М. Поцепне),які організують його світогляд. Ідеї-Символи характеризуються багатозначністю йприблизністю свого змісту, тобто, на нашу думку, схожі на розмиті поняття.Навколо слова «музика» групуються менші символи, з яких будується семантичнасистема, що лежить в основі поетичного світорозуміння А. Блоку. У щоденниках істаттях А. Блок розуміє музику як сутність миру (наприклад, у статті«Катастрофа гуманізму, 1919 р.). Ключовий символ «музика» має найбагатшупочуттєву основу, що, поєднуючись із семантичною системою, стає ще більшпотужним засобом опису, логічного й почуттєвого відбиття миру. Далі, музикапороджується фізичним тілом і людським голосом, протистоїть величезнійрозмаїтості немузичних звуків, і ці відносини ще більше розширюють семантичніполя ключового слова «музика». Якщо додати переносні значення, то палітра описупоетичної області стає всеосяжною. Головними символами, пов’язаними зі словом«музика», природно, є її визначальні компоненти (мелодія, гармонія, ритм, лад)з їхньою організуючою функцією. Їм протистоять немелодійність, дисгармонія,аритмія, розлад. Музика має повнокровне образне наповнення, ідейний значеннєвийзміст. Вона може бути засобом відбиття й самовираження, але може виступати і якдіючий перетворюючий початок.
Як приклади застосування семантичних полів упсихології можна назвати сукупності понять гештальт-психології, а такожпонятійний опис компонентів діяльності Г.В. Суховським.
Безліч одиниць семантичного поля може бутивпорядковане по різних підставах: за алфавітом, частоті, відповідно допросторово-тимчасової впорядкованості об’єкта опису, логічним і семантичнимвідносинам і т.д. Практично ця впорядкованість фіксується в списках, матрицях,графічних схемах і інших способах.
3. Система понять
Коли об’єкт характеризується відносно невеликим числом(порядку декількох десятків) добре певних понять, можна поставити завданняїхньої систематизації й побудови системно-понятійного опису об’єкта. Упсихології така ситуація зустрічається часто.
Під системою понять будемо розуміти безліч понять, щохарактеризують той самий об’єкт, розбите на підмножини, між якими встановленіпевні відносини. Ці принципи (відносини) можуть бути внутрішніми, приналежнимидо кола описуваних явищ, або привнесеними, що мають більша спільність. Вокремому випадку підмножини можуть містити одне поняття. Ми будуть цікавитипринципи розбивки безлічі понять на підмножини й способи об’єднання останніх усистему.
Системи понять підрозділяються на логічні,логіко-семантичні, вербально-геометричні, вербально-графічні,вербально-колірні, вербально-звукові й більше складні вербальні системи. Кожнасистема понять описує якесь коло явищ або об’єкт. Тому розбивка безлічі понятьна підмножини визначається властивостями об’єкта властивостями понять. Системанаукових понять не може бути замкнутої й мати фіксовану структуру. Завданнясистематизації понять не має єдиного рішення. Для побудови системно-понятійногоопису використовується ідея базису, закони цілого, подвійна система координат.
У процесі пізнання система понять може змінюватися поскладу й структурі у зв’язку з появою нових понять і відмирання старих. Однаквідповідно до положення про рух пізнання від відносній істині до абсолютного вкожній даній системі понять у вигляді інваріантного компонента втримуєтьсяпевний відсоток абсолютної істини. Він повинен бути перенесений у новий,удосконалений варіант системи. Звичайно, у процесі пізнання мають місцерецидиви, коли на певний час відкидається інваріантний компонент унагромадженні знання (внаслідок різних причин). Але це окремі випадки, а нестовповий шлях науки. Як по складу, так і за структурою у системі понятьособливою стійкістю володіє її базис. Відомо, що навіть базисні словникиперетерплюють зміни, але ці зміни дуже повільні.
Для систематизації понять необхідно: 1) відібратипоняття, що ставляться до одного об’єкта, системі, безлічі (особистість,нерівна система); 2) з’ясувати, відрите ця безліч або замкнуте; 3) обмежитибезліч понять по певному принципі; 4) установити види відносин між поняттями(логічн і семантичні); 5) зробити класифікацію понять; 6) вибрати базис; 7)вибрати форму подання системи понять (матриця, дерево й т. буд.).
Систематизація безлічі понять виробляється задопомогою двох основних операцій: класифікації, які відповідають відносинамеквівалентності й порядку. Класи й порядок установлюються на основі логічних ісемантичних відносин між поняттями. Відомо, що існую логічні відносини рівнозначності,підпорядкування, припинення, й семантичні відносини лексико-синтаксичноїсинонімії, зсуву, переносу, розширення (звуження) і антонімії.
У процесі систематизації безлічі понять можна виділитикілька етапів:
1. Рядоположність визначимо як єдиний рівеньузагальненості. Тоді виділення рядоположних понять вимагає побудови ієрархічнихсистем узагальнень.
2. Процес побудов узагальнень (крім того, що вінзалежить від особливостей суб’єкта, його стану) визначається контекстом,алфавітом завдання.
3. Процедура систематизації складається з:
а) виділення, понять, об’єднаних відношеннямвключення, ієрархічно організованих груп понять;
б) виділення груп і побудови узагальнюючих понять дляпонять, не об’єднаних відносинами включення (що порівняно з побудовою оптимальнихописів класів у процесі класифікації).
4. У результаті ми одержуємо ряд груп, для якиххарактерні відносини ієрархії. У них можуть бути визначені рядоположні поняттястосовно єдиному узагальнюючий.
5. Процес виділення груп, побудови узагальнень зрівняємоіз процесом виділення фігури із тла. Коли «гарного загального» не виникає, невиникає й стабільної структури узагальнень. Наприклад, у послідовності:простота, початок, випадок, блок, завдання, імовірність, вибір, об’єкт, безліч,справа, інформація, учинок, сміття — виділення рядоположних понять неможливо.
Як приклад семантичної групи психологічних понятьможна назвати наступні поняття: сугестія, конформність, сугестивність,сугестивність. Ці поняття поєднуються по подібності процесів або властивостейлюдини.
Процес побудови узагальнень регулюється двомаантагоністичними тенденціями (загальними й для завдання побудови оптимальноїпобудови класу): а) розмір групи може перевершувати деякий мінімум, потужністькласифікаційного правила; б) рівень узагальнення повинен бути мінімальним зметою збереження максимальної кількості інформації про об’єкти.
Наявність родовидових відносин між поняттями робитьприродної для системи понять структуру ієрархії. При науковому описі складнихцілісних явищ, зокрема в психології, використовується ієрархія з наступнимирівнями: узагальнення, інтегральні поняття — психіка, особистість; системні(несучі) поняття — властивості, функції, відносини, процеси й т.п. — розташовуються на певному рівні ієрархії.
Логічна незалежність понять дозволяє використовуватидля інтерпретації систем понять як би ортогональні системи координат. Логічнівідносини добре зображуються діаграмами Венна. Різного роду геометричніпаралелі й опори дозволяють одержати синтез системні понять і наочного образа.Такий синтез не тільки має значення, але й у ряді випадків сприяє більшеглибокому розумінню взаємозв’язків у системі понять. Коли вона описується якцілісний реальний об’єкт, між поняттями виникають як логічні, так і багатоінших відносин, насамперед просторово тимчасові. Відбиттю цих зв’язків такожсприяє сполучення систем понять із графічними зображеннями. Прикладом можеслужити система принципів і засобів гармонізації цілого. Всі ієрархічнікласифікації опираються на структуру дерева. Геометрична опора може бутирегулярної, як це має місце в системі атомів В.М. Клечковського.
Види понять визначаються не тільки по логічних ознаках(обсяг і зміст, характеристика границь, ступінь абстрактності), але й повластивостях відбиваних об’єктів, наприклад, таким, як кінцівка йнескінченність. Питання визначення внутрішньовидових відносин між поняттями,їхні диференціації вирішуються по-різному.
Набори істотних ознак понять можуть перетинатися,області перетинання служать сполучними ланками. М. І. Сетров відзначає, щоформою зв’язку може бути також однаковий ступінь абстрактності понять [97].Інтегруючим фактором у системі понять є й загальний принцип її побудови.
4. Текст
опис поняття систематизація текст
Текст як форма опису цілісного об’єкта є універсальнимзасобом і може відбивати структуру, динаміку, властивості й стани об’єкта.Відповідно до загальних законів сприйняття текст повинен відповідати схемі:опис — аналіз об’єкта — синтезований опис. Він може відповідати логіці розвиткуабо динаміку об’єкта. Об’єктивний аналіз тексту може протікати на двох рівнях:1) без обліку співвідношення з об’єктом, 2) при співвіднесенні з відбиванимоб’єктом.
Структурною одиницею тексту є висловлення: а)істинністю, правдоподібністю, хибністю; б) інваріантністю істинності в часі; в)областю застосовності; г) змістовністю; д) визначеністю е) точністю; ж)узагальненістю; з) образністю. Існують наступні засоби розкриття змістувисловлення: а) логічний довід; б) алгоритмічне розкриття (наприклад,алгоритмічне знаходження рішення диференціального рівняння); в) перенос наоснові ізоморфізму, подоби або аналогії; г) тлумачення висловлення на основікоментарю (тлумачення канонічних текстів).
Найпростіше судження складається з підмета й присудка(суб’єкта й предиката). У системі таких суджень відносини можуть бути як міжсуб’єктами й суб’єктами, предикатами й предикатами, так і між суб’єктами йпредикатами. Але відносини можуть установлюватися й через описуваний об’єкт,тобто не граматичне й логічне, а семантичне.
Інформативність вербальних описів підвищується присполученні слова й образа. При цьому повинні бути максимально використаніможливості системи, що відбиває, людини, всіх її рівнів: сенсорного,перцептивного й вербально-понятійного. Доцільно поєднувати процеси йзображення, кодування й позначення властивостей описуваного об’єкта. Такіконцентровані описи повинні вирішувати наступні завдання:
1) глибоке проникнення в сутність об’єкта (внаслідокбільше повного контакту суб’єкта з об’єктом);
2) установлення спільності цілісних об’єктів різноїприроди;
3) інтеграція різнорідної інформації про ціліснийоб’єкт.
За допомогою математичної моделі мови може бути даневизначення формальної системи. Для опису деяких класів реальних системзапропоновані різні гібридні мови, що виходять при комбінуванні математичногоапарата й природної мови, або штучні мови. Одним з найбільш розробленихприкладів є опис Л. Заді, що вводить поняття лінгвістичної змінної.Лінгвістичної змінної називається змінна, значеннями якої є слова абопропозиції природної або штучної мови. Зазначений арсенал засобіввикористовується для прийняття наближених рішень.
Література
1. Амчиславський І.Я.Експериментальні дослідження точності й часу прийому інформаціїлюдиною-оператором при ідентифікації одномірних стимулів. — К., 2003.
2. Аткинсон Р. Людська пам’ятьі процес навчання. — К., 2005.
3. Вудвортс Р., Шлосберг Г.Психофізика. — К., 2006.
4. Ганзен В.О. Проблемивідображення цілісних об’єктів людиною. — К., 2007.
5. Гродинз Ф. Теоріярегулювання й біологічні системи. — К., 2004.