–PAGE_BREAK–Важливим етапом в розвитку етруського суспільства було складання міської структури, що відповідала рівню рабовласницького ладу, зовнішньою ознакою якого було жваве містобудування. Міста мали міцний пояс укріплених стін з кам’яних блоків, пізніие спостерігалося чітке розташування кварталів в шахматному порядку та планування вулиць, які перетиналися під прямим кутом. Аналог етруським забудовам — місто Міса [7] біля Болоньї (датується VI — IV століттями до нашої ери) мало свій центр — акрополь з храмовими будівлями та перпендикулярно розміщеними вулицями, фонтан з басейном, п’ять храмів-святилищ (за етруським ритуалом, вони мали вхід з півдня та були орієнтовані по частинах світу, п’ятий храм знаходився в центрі). Найбільші вулиці мали ширину до 10 — 15 метрів, У місті існувала система каналізації, водопровід з глиняних труб. Храмові побудови проводились розумно, з урахуванням сейсмічності, на кам’яних фундаментах. Усе місто оточувалося фортифікаційною стіною шириною 2 метри, що складалася з великих суцільних блоків, Місцевий побут, заснований на розвинутому господарстві, ставав усе більше спеціалізованим у певній галузі, Популонія орієнтувалася на видобуток і обробку металів, Клузій спеціалізувався в сільськогосподарському виробництві, місто Цере — на ремеслах і торгівлі.
За Варроном, 753 р. до нашої ери вважається роком заснування Риму,
У релігійному житті панував політеїзм давньогрецького типу. Лише імена етруських богів відрізнялися від грецьких. Головним богом був Тин (грецький Зевс, римський Юпітер), іншими визначними богами — Уні, Менрва [8] (римська Мінерва), Марис (Марс). Міфології етрусків властиві були також і давні культи тотемного характеру: добрих і злих демонів (Хару, Тухулха, Лаза).
Цікавими з точки зору розуміння життя етрусків є їх малюнки й фрески в гробницях. Так, зображені сюжети дозволяють припустити, що існували ритуальні вбивства рабів в ході поєдинків та травля їх хижими тваринами. В той же час рабів зображували співаючими, граючими на музичних інструментах, танцюючими.
З кінця VI століття до нашої ери етруська конфедерація починає розпадатися. В 524 році до нашої ери етруски програли грекам битву при Кумах, Відповідно, занепадає і культура. Хоча, занепадає етруська культура, а загалом уся римська культура переходить на нову орбіту свого розвитку. Почали етруски з фібули з гробниці Черветері (близько 650 р. до нашої ери) і канопи з маскою (близько 600 р. до нашої ери), а останнім чисто етруським досягненням в культурі, безперечно, було спорудження храму Юпітера на Капітолійському холмі в Римі. Це сталося в період правління етруських царів Тарквініїв (знайдені під час археологічних розкопок монети із зображенням храму допомагають уявити зовнішній вигляд цієї величної будівлі). Слід мати на увазі, що Юпітер в пантеоні тодішніх богів супроводжував Менрву й Уні -етруських жіночих божеств, а крім того, й сам Юпітер був спочатку також етруським богом на ім’я Тин, Саме в цій своїй етруській іпостасі Юпітер і став, як вважається, патроном нової римської держави. Усередині храму розміщувалась величезна статуя Юпітера, виготовлена з золота й пластинок слонової кістки. Авторство цього твору, рівно як і квадриги на храмовому фронтоні, приписують майстру Вулке з міста Вей, Завершено зведення храму було в 509 р. до нашої ери.
У тому ж таки 509 році до нашої ери останній цар так званого царського періоду Тарквіній Гордий був вигнаний з Рима. 509 р. до нашої ери вважається традиційною датою заснування республіки та запровадження консульської влади у Римі [13].
3. Культура Риму епохи республіки
500 рік до нашої ери. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до нашої ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було витіснено римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком запровадження військового трибунату з консульською владою. А в 377 році до нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від ворогів [9], які нагадали про себе захопленням та спаленням міста.
Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати про прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до нашої ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш «світських» речах, що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки від культури попередніх етапів розвитку.
Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах римського суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римі з’являється грецька освіченість; знання грецької літератури стає ознакою гарного тону, створюються риторичні школи, керовані греками. Все більший вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї. Однак широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.
Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з найбільших політичних діячів того часу — Сціпіона Еміліана створюється гурток, до складу якого входять філософи й письменники. Серед них найпомітніше місце належить знаменитому грецькому історику Полібію та грецькому філософу Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків, пристосовуючи його до потреб і запитів римського суспільства.
В І-му столітті до нашої ери спостерігається ще більш широке поширення елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх творчої переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія, досягає найвищого розквіту ораторське мистецтво, з’являються прозаїчні твори, написані класичною латинською мовою.
Для популяризації різних течій елліністичної філософії особливо багато зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло основи різних філософських систем і розробив латинську філософську термінологію.
Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі «Про природу речей» поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура, намагаючись позбавити людей забобонного страху перед богами і потойбічним життям. Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій давав наукове пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він стверджував, що все складається з неподільних «начал», тобто атомів, які не створюються і не зникають, а за певним законом з’єднуються і формують все живе. Тому всесвіт вічний і нескінченний.
Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з’явилися рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й спостереженням людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти землю. Люди почали об’єднуватись у сім’ї, а сім’ї почали формувати суспільство. Це дало можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й справедливості. Але з’явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й ділити землю, що призвело до появи війн і злочинності [14].
У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з Єгипту виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішим її представником був Иарк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав дослідження римської побутової і релігіозної старовини, римського театру, латинської мови.
Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було вточнене й розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах публікували свою програму розв’язання тих чи інших юридичних казусів. Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права власників на майно, яке не було їх власністю в старому римському смислі, наприклад, права римських громадян на захоплені провінційні землі. Розроблялося поняття юридичної особи. Такими юридичними особами спочатку були визнані муніципії, а пізніше і колегії.
Ораторське мистецтво і риторика пройшли в Римі довгу путь і нараховували велику кількість яскравих представників, з яких найбільш знаменитим був Ціцерон. Промови відомих адвокатів розмножувались, їх читала широка публіка. Риторику вивчали у школах під керівництвом вільних греків у містах Греції і Малої Азії. Там римські оратори запозичували простий і суворий аттичний стиль або зухвалий, театральний, гострий, критичний так званий азіанізм. Азіанізм, данину якому віддав і Ціцерон, особливо процвітав до 50-их років І століття до нашої ери, після чого популярнішим став аттицизм, якого дотримувався Цезар. Велику увагу оратори звертали на пози, жести, інтонації голосу, на оригінальні звороти мови, на влучні дотепи, які могли образити або добити противника. Особливе значення мали політичні промови, найбільш яскравими зразками яких є промови Ціцерона проти Катіліни.
Гострота політичної боротьби відбилася і у записках Цезаря про галльську і громадянську війни. Оповідання ведеться від третьої особи для того, щоб створити ілюзію найбільшої об’єктивності. Насправді «Записи» написані Цезарем з метою виправдати свої дії, прикрасити успіхи і згладити, де це можливо, невдачі. Сучасників і нащадків захоплювала сувора простота, стислість і разом з тим виразність стилю Цезаря, що писав свої твори в таборах і походах. Про свою політичну програму і справжні наміри Цезар в цих творах умовчує, дотримуючись офіційних версій. Наприклад, війну з Аріовістом він виправдовує проханням жителів Галлії допомогти їм, початок громадянської війни — своїм прагненням захистити народних трибунів,
У творах історика Саллюстія йде мова про війну з Югуртою, про знову Катіліни, Йому належить також ” Історія”, що охоплює період з 78 по 67 р. до нашої ери. Яскравими фарбами змальовує він ганебне запроданство знаті під час Югуртинської війни, її розбещеність, що породила Катіліну і їй подібних. Але і римські низи, на думку Саллюстія, спотворились внаслідок убогості і неробства не менше за нобілітет. Цим «низам» він протиставляє справжній народ, який, як він вважає, повинен складатися з вільних, рівних землевласників. Особливою його симпатією користувалися популяри типу Марія.
Для ранньої римської поезії характерне наслідування класичним зразкам. Першим римським поетом вважається Лівій Андроник, за походженням грек з Тарента, привезений в 272 р. до нашої ери бранцем до Рима. Він переклав латинською мовою «Одіссею» сатурнічним віршем. Його молодшим сучасником був Гней Невій, автор епічного твору про першу Пунічну війну і ряду трагедій. Після другої Пунічної війни з’явилися твори Еннія, який довгий час користувався славою одного з найвидатніших поетів. Найбільш відомим його твором були «Аннали», написані вперше введеним ним у римську літературу гекзаметром [2].
Вже у другій половині ІІІ ст. до нашої ери розроблявся жанр римської комедії. Умбрієць Тіт Макцій Ппавт був автором ряду комедій, написаних надзвичайно живою, образною і простою народною мовою. До нас дійшла 21 комедія Плавта, найбільш відомими з яких є «Амфітріон», Кубишка”, «Хвалькуватий воїн ». У творах Плавта прослідковуються соціальні мотиви, з позицій плебеїв він виступає проти лихварства, розкоші, розкладання патріархального устрою сім’ї, проти легковажних «грецьких правів». Комедії Плавта користувалися величезним успіхом у глядачів.
Твори іншого автора комедій карфагенянина Публія Терніція Африканця були розраховані на освічену публіку. Він написав всього 6 комедій, найбільш відомими з яких є ‘«Дівчина з Андроса», “Євнух”, «Самогубець», Гай Луцилій був родоначальником цілком нового літературного жанру, що в майбутньому мав стати специфічним римським жанром — жанром викривальної сатири.
Лірична поезія зародилася у І ст. до нашої ери в колі молодих поетів, серед яких найбільш талановитим був Катул. Він першим у латинській поезії запровадив вживання різних розмірів. До речі, грецькій поезії цей метод був уже давно відомий. Найбільш відомі його ліричні вірші присвячені Лесбії -так Катул називав Клодію, сестру народного трибуна Клодія. Клодія була типовим представником свого часу, коли у вищих класах «погляди предків» прийшли в повний занепад, і стара непорушна римська сім’я змінилася «легковажним зв’язком» двох осіб різної статі. Любовні пригоди Клодії були відомі всьому Риму. У присвячених їй віршах Катул з дивовижною щирістю і силою відобразив свою палку (хоча і змішану з презирством) любов, болісні ревнощі, гіркоту розривів і щастя примирень. Ці вірші стали не лише основою подальшого розвитку римської лірики, але й кращими її зразками.
Циркові видовища користувалися в Римі великою популярністю з найдавніших часів. У 254 р, до нашої ери вперше були влаштовані гладіаторські ігри, які з середини II ст. до нашої ери стають улюбленою розвагою римлян. На влаштування ігор витрачаються вельми значні суми грошей. Також серед широких верств населення користувалися успіхом короткі сценки й фарси, так звані аттелани і міми, що виросли з чисто римської народної гри. У них брали участь веселі персонажі: шахраї, нахаби, виводилися на сцену і прості ремісники й селяни. Наприкінці періоду республіки особливою популярністю користувалися міми Сира, на основі яких пізніше створюються приказки і дотепи.
Подальший розвиток римської архітектури й образотворчого мистецтва відбувається у ІІІ — І століттях до нашої ери У містах зводяться громадські будівлі абсолютно нового архітектурного стилю — базилики, на початку ІІ ст. до нашої ери з’являються монументальні декоративні споруди – тріумфальні арки.
Безліч статуй, якими сьогодні прикрашені римські площі, громадські й приватні будівлі, були привезені з завойованих грецьких міст у Рим в якості воєнної здобичі. Самі римляни створюють новий жанр скульптури, у якому вони досягають великої ден коналості — реалістичний скульптурний портрет. Слід відмітити також розвиток фрескових розписів, які з ІІ ст. до нашої ери починають застосовуватися головним чином для декоративних цілей.
Населення Італії їде до Рима цілими натовпами, в ньому живуть провінціали — головним чином греки, сирійці, євреї. У місті зводяться прекрасні будівлі. Форум перетворюється на площу, прикрашену храмами, базиликами, портиками, арками, скульптурними статуями. Так, Помпей побудував перший кам’яний театр, Цезар — чудовий новий Форум, що став згодом зразком споруди такого типу [7].
4. Культура Римської імперії в період найбільшої могутності
Важливий|поважний| чинник|фактор|, що впливав на характер|вдачу| давньоримського мистецтва, величезний простір його поля дії. Динамічність і постійне розширення територіальних рамок давньоримського мистецтва з|із| включенням|приєднанням| в його сферу вже в V столітті|віці| до н.е. етруських, італійських, гальських, єгипетських і інших форм, з|із| особливим значенням грецьких, не може бути пояснено тільки|лише| властивостями римського художнього потенціалу. Це процес, пов’язаний з розвитком загальноєвропейського мистецтва, в якому римський початок грати роль особливу – інтерпретатора і хранителя|охоронця| художньої спадщини античної епохи при одночасному виявленні власне своїх римських принципів. У римському горнилі сплавлялися різні художні цінності, щоб у результаті з’явилася|появилася| абсолютно|цілком| нова, така, що не виключала, проте|однак|, традицій античності, середньовічна естетична практика. Від піренейських берегів Атлантичного океану до східних меж|кордонів| Сірії|Сирії|, від Британських островів до Африканського континенту племена і народи жили у сфері впливу художніх систем, які диктувалися столицею імперії. Тісне зіткнення римського мистецтва з|із| місцевим — приводило|призводило, наводило| до появи своєрідних пам’ятників. Скульптурні портрети Північної Африки вражають|приголомшують| в порівнянні із столичними експресивністю форм, деякі британські – особливою холодністю, майже манірністю, пальмирские| властивою східному мистецтву витіюватою орнаментикою декоративних прикрас|прикрашань| одягу, головних уборів, коштовностей. Та все ж не можна не відзначити, що до середини I тисячоліття н.е., в кінці|у кінці, наприкінці| античності, в Середземномор’ї дали про себе знать тенденції до зближення різних естетичних принципів, що в значній мірі|значною мірою| визначили культурний розвиток раннього середньовіччя.
продолжение
–PAGE_BREAK–