Реферат на тему: “Піраміда Хеопса”
Єгипетська піраміда Хеопса в Гізу — найдавніше і разом з тим єдине збережене до наших днів чудо світа. Своя назва вона одержала по імені її творця — фараона Хеопса (близько 2551 — 2528 до Р. Хр.).
Через свої величезні розміри її іноді називають Великою пірамідою і поміщають першої в списку чудес світа. Якщо не вважати Великої Китайської стіни, то піраміда Хеопса – найбільша споруда, коли-небудь, споруджена людиною.
Спочатку всі піраміди вважали чудесами світа. Тепер же до найбільших утворів стародавності відносять лише піраміду Хеопса, названу також Великою пірамідою.
Її висота складає 146,6 м, що приблизно відповідає пятидесятиповерховому хмарочосу. Площа підстави складає 230х230 м. На такому просторі вільно могли б поміститися одночасно п’ять найбільших соборів світу: собор святого Петра в Римі, собор святого Павла і Вестмінстерське абатство в Лондоні, а також флорентійський і миланский собори.
З будівельного каменю, який пішов на зведення піраміди Хеопса, можна було б побудувати всі церкви Німеччини, створені в нашому тисячоріччі.
Юний фараон Хеопс віддав наказ про будівництво піраміди відразу ж після смерті свого батька Снофру. Як і всі попередні фараони з часів Джосера (приблизно 2609 -2590 до Р. Хр.), Хеопс хотів бути похованим після своєї смерті в піраміді.
Статуя фараона Хеопса зі слоновой кісти — єдине збережене зображення фараона. На голові Хеопса корона Древнього Єгипетського царства, у руці церемоніальне опахало.
Як і його попередники, він вважав, що його піраміда повинна перевершувати своїми розмірами, пишнотою і розкішшю всі інші піраміди. Але перш ніж перший з більш ніж двох мільйонів блоків, з яких складена піраміда, був вирубаний у каменоломні на східному березі Нілу, були проведені складні підготовчі роботи. Спочатку потрібно було знайти придатну площадку для будівництва піраміди. Вага величезного спорудження складає 6 400 000 тонн, тому ґрунт повинний був бути досить міцним, щоб піраміда не пішла в землю під дією власної ваги. Будівельний майданчик вибрали південніше сучасної єгипетської столиці Каїр, на виступі плато в пустелі в сімох кілометрах на захід від селища Гізу. Ця міцна скеляста площадка могла витримати вагу піраміди.
Спочатку вирівняли поверхня площадки. Для цього навколо її побудували водонепроникний вал з піску і каменів. У квадраті, що утворився, вирубали густу мережу невеликих каналів, що перетинаються під прямим кутом, так що площадка стала схожа на величезну шахівницю.
Канали заповнили водою, висоту рівня води позначили на бічних стінках, потім воду спустили. Каменотеси вирубали усе, що виступало над гладдю води, і канали знову заклали каменем. Підстава піраміди бути готово.
Понад 4000 чоловік – художників, архітекторів, каменотесів і інших ремісників – виконували ці підготовчі роботи біля десяти років. Лише після цього можна було приступати до спорудження самої піраміди. Як повідомляє грецький історик Геродот (490 — 425 р. до Р. Хр.), будівництво продовжувалося ще років двадцять, близько 100 000 чоловік трудилося над спорудженням величезної гробниці Хеопса. Тільки на редис, цибулю і часник, що додавалися до їжі будівельників, було витрачена 1600 талантів, тобто приблизно 20 млн. сучасних німецьких марок.
Дані про кількість робітників піддаються сумніву багатьма сучасними дослідниками. На їхню думку, для такої кількості людей просто не вистачило би місця на будівельному майданчику: більш 8000 чоловік не змогли б продуктивно трудитися, не заважаючи один одному. У період спорудження піраміди Єгипет був багатою країною. Щорічно з кінця червня до листопада Ніл виходив з берегів і заливав своїми водами прилеглі поля, залишаючи на них товстий шар мулу, що перетворювали сухий пісок пустелі в родючий ґрунт. Тому в сприятливі роки можна було знімати до трьох врожаїв у рік – зерно, фрукти й овочі. Отже, з червня по листопад селяни не могли трудитися на своїх полях.
І вони були ради, коли щороку в середині червня в їхньому селі з’являвся переписувач фараона, що складав списки бажаючих працювати на будівництві піраміди.
Майже усі бажали цієї роботи, а виходить, вона була не підневільним, а добровільною працею. Це порозумівалося двома причинами: кожен учасник будівництва під час роботи одержував житло, одяг, харчування і скромну платню. Через чотири місяці, коли води Нілу сходили з полів, селяни поверталися у свої села. Крім того, кожен єгиптянин вважав своїм природним обов’язком і справою честі брати участь у спорудженні піраміди для фараона. Адже всякий, хто вносив свою лепту у виконання цієї грандіозної задачі, сподівався, що і його торкнеться частка безсмертя богоподібного фараона. Тому наприкінці червня нескінченні потоки селян спрямовувалися в Гізу. Там їх розміщали в тимчасових бараках і поєднували в групи повісім чоловік. Можна було починати роботу.
Перепливши на човнах на інший берег Нілу, чоловіки направлялися в каменоломню. Там вони вирубували кам’яну брилу, обтісували її за допомогою кувалд, клинів, пилок і буравів і одержували блок потрібних розмірів — зі сторонами від 80 см. до 1,45 м. Використовуючи канати і важелі, кожна група установлювала свій блок на дерев’яні полози і на них по бревенчатому настилі перетаскувала його до берега Нілу. Вітрильний човен переправляв робітників і блок вагою до 7,5 тонн на інший берег.
По викладених колодами дорогам камінь доставляли волоком на будівельний майданчик. Отут наставала черга найважчої роботи, оскільки крани й інші піднімальні пристрої ще не були винайдені. По похилому в’їзді
шириною 20 м, побудованому з цеглин з нільського мулу, полози з кам’яним блоком за допомогою канатів і важелів затягували на верхню площадку споруджуваної піраміди. Там робітники укладали блок на зазначене архітектором місце з точністю до міліметра.
Чим вище піднімалася піраміда, тим длиннее і крутіше ставав в’їзд і усе більше зменшувалася верхня робоча площадка. Тому працювати ставало все важче.
Потім наставала черга самої небезпечної роботи: укладання «пірамідону» – верхнього блоку висотою дев’ять метрів, волоком затягнутого наверх по похилому в’їзді. Скільки чоловік загинуло, виконуючи тільки цю роботу, ми не знаємо. Так через двадцять років завершилося зведення корпуса піраміди, що складається з 128 шарів каменю і на чотири метри вище Страсбургского собору. До цього часу піраміда виглядав приблизно так само, як вона виглядає зараз: це була східчаста гора. Однак на цьому робота не закінчилася: ступіні були закладені каменями, так що поверхня піраміди ста-ла хоча і не цілком гладкої, але вже без виступів.
У завершення робіт чотири трикутні зовнішні грані піраміди були облицьовані плитами зі сліпуче білого вапняку. Краю плит були пригнані так точно, що між ними неможливо було вставити навіть лезо ножа. Навіть з відстані в кілька метрів піраміда робила враження гігантського моноліту. Зовнішні плити були відполіровані до дзеркального блиску за допомогою самих твердих шліфувальних каменів. За свідченням очевидців, на сонце чи при місячному світлі гробниця Хеопса загадково блискала, як величезний світний зсередини кристал.
Однак піраміда Хеопса не складається суцільно з каменю.Усередині її знаходиться розгалужена система ходів, кото-рая через великий хід довжиною 47 м, так називану велику галерею, веде до камери фараона – приміщенню довжиною 10,5 м, шириною 5,3 м і висотою 5,8 м. Вона цілком облицьована гранітом, але не прикрашена ніяким орнаментом. Тут коштує великий порожній гранітний саркофаг без кришки. Саркофаг був внесений сюди ще під час будівництва, тому що він не проходить ні в один з ходів піраміди. Такі камери фараонів є майже у всіх єгипетських пірамідах, вони служили останнім пристановищем фараона.
Після смерті ретельно забальзамоване тіло володаря поміщали в похоронну камеру пірамиди. Внутрішні органи померлого поміщали в спеціальні герметичні судини, так називані канопы, що ставили поруч із саркофагом у похоронній камері. Отже, тлінні останки фараона знаходили своє останнє земне пристановище в піраміді, а «ка» померлого залишало гробницю. «Ка», по єгипетських представленнях, вважалося чимось начебто двійника людини, його «другим я», що залишало тіло в момент смерті і могло вільно переміщатися між земним і загробним світом. Залишивши похоронну камеру, «ка» спрямовувалося на вершину піраміди по зовнішньому її облицюванню, настільки гладкої, що ніхто зі смертних не смог би по ній пересуватися. Там уже знаходився батько фараонів – бог сонця Ра у своїй сонячній турі, у якій померлий фараон починав свою подорож у безсмертя.
Останнім часом деякі учені висловлюють сумнів у тім, що Велика піраміда дійсно була усипальницею фараона Хеопса. На користь такого припущення вони висувають три аргументи:
Похоронна камера, усупереч звичаям того часу, не має ніяких прикрас.
Саркофаг, у якому повинне було спочивати тіло померлого фараона, лише грубо отесан, тобто остаточно не готовий; кришка відсутня.
І, нарешті, два вузькі ходи, по яких через невеликі отвори в корпусі піраміди в поховальну камеру проникає повітря зовні. Але мертві в повітрі не бідують – от ще один вагомий аргумент на користь того, що піраміда Хеопса не була місцем поховання.
Більш 3500 років внутрішність Великої піраміди не була потривожена ніким: усі входи в неї були ретельно замуровані, а саму гробницю, за уявленнями єгиптян, охороняли парфуми, готові умертвити кожного, хто спробує проникнути в неї.
От чому грабіжники з’явилися тут набагато пізніше. Перший, хто проникнув усередину піраміди Хеопса, був халіф Абдалла аль-Ма’мун (813 — 833 після Р.Хр.), син Гаруна аль-Рашида. Він проклав тунель до похоронної камери в надії знайти там скарби, як і в інших гробницях фараонів. Але не знайшов нічого, крім калу кажанів, що жили там, шар якого на підлозі і на стінах досягав 28 см. Після цей інтерес грабіжників і шукачів коштовностей до піраміди Хеопса пропав. Але на зміну їм прийшли інші розкрадачі. У 1168 р. після Р. Хр. частина Каїра була спалена і цілком зруйнована арабами, що не бажали, щоб вона потрапила в руки хрестоносців. Коли ж потім єгиптяни прийнялися за відновлення свого міста, вони зняли блискучі білі плити, що покривали піраміду зовні, і використовували їх для будівлі нових будинків. Ще і зараз ці плити можна побачити в багатьох мечетях старої частини міста. Від колишньої піраміди залишився лише східчастий корпус – такої вона з’являється нині перед захопленими поглядами туристів. Разом з облицюванням піраміда позбавилося також своєї вершини, пірамідону, і верхніх шарів кладки. Тому зараз її висота вже не 144,6 м, а 137,2 м. Сьогодні вершина піраміди являє собою квадрат зі сторонами приблизно 10 м. Ця площадка в 1842 р. стала місцем проведення незвичайних свят.
Прусский король Фрідріх Вільгельм ІV, відомий своєю любов’ю до мистецтва, відправив у долину Нілу експедицію під керівництвом археолога Рихарда Лепсіуса з метою придбання давньоєгипетських предметів мистецтва й інших експонатів для створюваного в Берліні Єгипетського музею (він був відкритий у 1855 р.). 15 жовтня, у день народження короля, Лепсиус у супроводі декількох бедуїнів піднявся на піраміду і, як він сам повідомляє, під троєкратні вигуки: «Хай живе король!» водрузив на вершині прапор із прусским орлом. Так само своєрідно Лепсіус відзначив і Різдво 1842 р. У Святвечір він запалив на верхній площадці Великої піраміди різдвяні вогні, а в камері фараона поставив у саркофаг Хеопса молоду пальму, яку прикрасив невеликими подарунками для учасників експедиції. І якими би дивними і комічними ні здавалися нам ці церемонії сьогодні, вони принесли несподіваний успіх. Після появи в газетах повідомлення про пруського орла на вершині піраміди, спорудженої 4000 років тому, інтерес до найбільших витворів стародавності, властивий доти лише духовній еліті, став надбанням самих широких шарів суспільства. Святкові торжества в Гізу заново відкрили для Німеччини Сім чудес світла.
Література
1. «Сім чудес світла»- Ганс Райхардт, 1996 р.
2. Великий енциклопедичний словник. М. — 1988 р.