Наукові основи економічного аналізу

Наукові основи економічного аналізу
1. Суть та метод економічного аналізу.
Аналіз– це розклад, розчленування, метод наукового дослідження, що полягає в реальному або уявному розкладі об’єкту дослідження на складові частини з подальшим виділенням їх властивостей та взаємозв’язків.
Економічний аналіз є методомвивчення економічних об’єктів, процесів, явищ та взаємозв’язків між ними за допомогою економічних показників.
2. Мета та основні завдання економічного аналізу.
Метоюекономічного аналізу є характеристика стану господарюючих суб’єктів, їх результатів діяльності та визначення і кількісна оцінка факторів, що на них впливають.
Основні задачі аналізу:
Визначення базових показників для планування майбутньої діяльності.
Оцінка результатів діяльності підприємства та окремих структурних підрозділів.
Визначення резервів та шляхів підвищення ефективності господарювання.
Підготовка матеріалів для вибору оптимальних управлінських рішень. Процес управління
Збір інформації
/>

Аналіз
/>

Розробка і прийняття управлінських рішень
3. Предмет економічного аналізу та основні його принципи.
Предметом економічного аналізу є методика вивчення фінансово-господарської діяльності підприємств, їх структурних підрозділів чи об’єднань з метою підвищення ефективності діяльності.
Показники:
Випуск продукції в вартісному та натуральному виразі.
Кількість спожитих матеріальних ресурсів.
Чисельність промислово-виробничого персоналу.
Вартість основних виробничих фондів.
Продуктивність праці.
Матеріаловіддача.
Фондовіддача.
Фондоозброєність.
Собівартість продукції.
Дохід від реалізації продукції.
Валовий прибуток.
Операційний прибуток.
Чистий прибуток.
Рентабельність виробництва продукції.
Рентабельність продаж.
Рентабельність загальна (активів).
Рентабельність власного капіталу.
Принципиекономічного аналізу:
Принцип науковості.
Передбачає використання найновіших досягнень економічних, технічних, фундаментальних, соціальних наук і методології аналізу господарської діяльності.
Принцип об’єктивності аналітичних висновків.
Передбачає дослідження реальних явищ і процесів господарської діяльності, причинно-наслідкових взаємозв’язків за достовірними даними, використання офіційної статистичної та фінансової звітності.
Принцип системності і комплексності.
Вимагає розгляду всіх явищ і процесів господарської діяльності як складових єдиної системи, що взаємопов’язані. Кожен об’єкт можна представити як систему, що складається з основних елементів: вхід, процесор, вихід, зворотній зв’язок. Вхід
/>

Процесор
/>

Вихід
/>/>
З/>воротній зв’язок
Принцип оперативності.
Вимагає проведення економічного аналізу своєчасно і чітко з негайним втіленням в життя його висновків.
Принцип конкретності і дієвості.
Вимагає дослідження актуальних питань і головних напрямків господарської діяльності та використання висновків і рекомендацій в подальшому управлінні підприємством.
4. Місце економічного аналізу в системі дисципліни та його зв’язок з іншими дисциплінами.
Економічний аналіз пов’язаний з фундаментальними економічними дисциплінами та науками, галузевими, соціальними, правовими, технічними дисциплінами. Особливий зв’язок, що підтверджується на практиці з такими науками як менеджмент, облік, аудит, статистика, фінанси.
5. Основні етапи проведення економічного аналізу.
До основних завданьекономічного аналізу відносяться:
Об’єктивна оцінка роботи підприємства.
Визначення впливу факторів і причин відхилень від прогнозованих та запланованих.
Визначення та організація використання резервів підвищення ефективності виробництва, підготовка відповідних управлінських рішень.
Дослідження новацій, аналіз їх ефективності та сприяння їх поширенню.
Дослідження конкурентноздатності підприємства та кон’єктури ринку.
Визначення реальності і напруженості планових завдань.
Як правило, виконання цих завдань проводиться в три основних етапи:
Попередня оцінка і збір інформації (підготовчий етап).
Визначення відхилень від бази порівняння, аналіз факторів і причин впливу на результативні показники (аналітичний етап).
Узагальнення результатів аналізу, розробка висновків та пропозицій (заключний етап).
6. Структура аналітичного процесу та класифікація економічних показників.
Аналітичний процес складається з кількох видів самостійних робіт, кожна з яких поділяється на самостійні операції.
Аналітична операція – це сукупність дій над цифровим матеріалом з метою отримання аналітичних показників.
Бувають трьох видів:
Механічні – пошук і отримання різноманітних нормативних, звітних та поза облікових даних, їх фіксація, запис у формі таблиць, передача і зберігання.
Переробка – виконання різноманітних аналітичних розрахунків за допомогою методів економічного аналізу та інших дій, а також систематизація, групування і упорядкування отриманих досліджень.
Творчі – складення і формування аналітичних висновків, розробка рекомендацій та пропозицій щодо подальшого управління господарськими процесами; використання нестандартних і новітніх способів обробки аналітичної інформації та її упорядкування.
Всі типи операцій тісно взаємопов’язані. Вдосконалення економічного аналізу іде в напрямку скорочення, спрощення механізації механічних та переробних операцій, а застосування системного підходу дозволяє формалізувати та уніфікувати творчі операції.
Економічний аналіз базується на дослідженні ряду аналітичних показників господарської діяльності, що сформовані в систему.
Система показників – це впорядкована їх множина, в якій кожен показник дає кількісну чи якісну характеристику певної сторони господарської діяльності, має властивості звідності (агрегування) і подільності, пов’язаний з іншими, але не дублює їх (наприклад, таблиця основних техніко-економічних показників).
Аналітичні показники можна класифікувати за рядом ознак:
По відношенню до результату діяльності:
факторні – впливають на результативні.
результативні – показники, що зазнають впливу різних факторів.
За змістом досліджуваних економічних явищ:
кількісні – характеризують розміри об’єктів, ресурсів.
якісні – характеризують суттєві властивості та ефективність використання ресурсів.
За характером відображення економічних явищ:–PAGE_BREAK–
натуральні;
умовно-натуральні;
вартісні;
трудові.
За ступенем охоплення:
загальні – характеризують результати роботи підприємства, незалежно від галузі.
часткові – мають галузеву специфіку.
7. Основні форми викладення аналітичного матеріалу.
В економічному аналізі використовується три основних форми представлення дослідження:
Таблична.
Таблиці бувають двох видів:
порівняльні (відображає відхилення і темп зростання показників одного року від іншого);
статистичні (відображає аналітичні показники за ряд років та індекси (%) їх змін).
Вимоги до аналітичних таблиць:
лаконічність;
вичерпність;
компактність.
Графічна.
Представлення аналітичного дослідження у вигляді графіків та діаграм і є ілюстрацією табличної та текстової форми.
Текстова.
Представляє опис проведених розрахунків, формул, розкриття первинної інформації, пояснення до таблиць, до факторного аналізу та формулювання висновків і пропозицій. Метод і спеціальні прийоми економічного аналізу
1. Метод економічного аналізу та його характерні риси.
Метод означає шлях дослідження, сукупність принципів і способів дослідження процесів, явищ і предметів у природі і суспільстві.
Метод економічного аналізу– це систематичний, комплексний підхід до дослідження економічних процесів і явищ, що реалізується в господарській діяльності економічних об’єктів, характеристику яких складає система показників.
Характернимирисамиметоду економічного аналізу є:
Використання певних критеріїв для оцінки діяльності підприємства, наприклад, нормативів, планових і прогнозних показників, базисних, минулорічних, прогресивних, середньо галузевих, світових та ін.
Використання системи показників господарської діяльності передбачає їх деталізацію в часі і просторі.
Під час аналізу необхідно виявити причинно-наслідкові зв’язки між показниками, які характеризують різні сторони господарської діяльності і провести кількісні розрахунки впливу кожного показника на результат. Залежність здебільшого описується аналітичною формулою.
Використання системного підходу до економічних процесів і явищ, комплексне охоплення всіх показників забезпечує достовірність та обґрунтованість всіх аналітичних висновків.
Комплексна блок-схема аналізу господарської діяльності підприємства

/>

1
А/>наліз організаційно-технічного рівня
/>

7
Аналіз виробничої та маркетингової діяльності
2/>
Аналіз матеріальних ресурсів
6/>
Аналіз витрат і собівартості

3/>
Аналіз трудових ресурсів
/>

4/>
Аналіз основних
засобів
/>

/>

/>

/>

7
Аналіз фінансових результатів

8
Аналіз фінансового стану

Методика аналізу господарської діяльності – це послідовність застосування окремих конкретних прийомів, розрахунків та вміння їх використовувати з урахуванням специфіки підприємства.
2. Традиційні методичні прийоми економічного аналізу.
Основними методичними прийомами є:
Порівняння
Розрахунок відносних та середніх величин
Групування та класифікація
Деталізація та узагальнення
Заліковий метод
Елімінування
Балансовий метод
Сальдовий метод
Інтегральний метод
Індексний метод
Порівняння – основний методичний прийом аналізу, що полягає в співставленні економічного показника з аналогом, що називається базою порівняння (планові, нормативні, базисні, індикативні, прогресивні, середні, світові та ін.). база порівняння обирається в залежності від мети аналізу. Для проведення порівняння досліджувані показники треба звести до спів ставного вигляду. Наприклад, аналіз динаміки обсягів виробництва проводиться не в діючих цінах, а в порівняних на певну фіксовану дату.
При порівнянні розраховують абсолютне відхилення (звіт – база порівняння) та показники динаміки чи відносних відхилень:
/>* 100 = Темп зростання (спаду), %
/>* 100 = Відсоток виконання плану
Середні величини використовуються як база порівняння та при проведенні аналітичних розрахунків, які можуть бути середні: середня арифметична, середньозважена арифметична, середня геометрична, середня гармонійна, середня хронологічна, мода, медіана.
Групування – це статистичний прийом, розроблений для систематизації інформації, що полягає в утворенні груп за певними ознаками. Наприклад, групування працюючих за категоріями, розрядом, стажем роботи, освітою, рівнем заробітної плати.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Класифікація проводиться за різними ознаками та роллю в характеристиці господарської діяльності (тема 1).
Деталізація (розбивка) широко використовується в аналізі і є його основою. Економічні показники деталізують за часовою ознакою (рік, квартал, місяць, декада, зміна, година) та просторовою ознакою (виробництво, структурні підрозділи, ділянки, робочі місця). Випуск продукції часто деталізують за асортиментом, номенклатурою та структурою.
Узагальнення – прийом, зворотній деталізації. Дослідження по кожній групі синтезуються і робляться загальні висновки.
Заліковий метод – традиційний прийом в аналізі асортименту, виконання структури випуску продукції та забезпечення матеріальними ресурсами. Доцільно використовувати, коли результативний показник є сумою факторних. При цьому в залік виконання результату беруть фактичний показники в межах запланованих.
Аналіз забезпечення борошном по хлібозаводу
Види сировини
План
Факт
Відхилення
Залік
Вищий ґатунок
500
350
-150
350
І ґатунок
300
350
+50
300
ІІ ґатунок
100
100
–
100
Житнє
100
200
+100
100
Разом
1000
1000
–
850
Відсоток забезпечення = />* 100 = />* 100 = 85 %
Заліковий метод використовують в практиці проведення аналізу виконання плану з асортименту та структури продукції.
Аналіз виконання плану з асортименту по хлібозаводу
Види продукції
Випуск, т
% виконання плану
Залік плану з асортименту
план
факт
Батон
60
70
116,6
60
Хліб “Український”
90
100
111,1
90
Хліб “Пшеничний”
60
50
83,3
50
Разом
210
220
104,8
200
Загальний відсоток виконання плану виробництва:
/>* 100% = 104,8%
Коефіцієнт виконання плану з асортименту:
/>* 100% = 95,2% (0,952)
При загальному виконання плану по виробництву хлібобулочних виробів на 104,8% план з асортименту виробів виконано на 95,2% (через невиконання плану по хлібу “Пшеничному” на 10 т).
Елімінування – метод факторного аналізу, за допомогою якого можна обчислити вплив зміни кожного фактора на результат. При цьому приймається, умовно, що дія інших факторів виключається, ігнорується.
Елімінування можна використовувати в мультиплікаційних факторних моделях (між факторами–залежність множення або ділення). Наприклад, ВП = ПП * Ч (ПП = />).
Елімінування виконується трьома способами:
ланцюгової підстановки;
абсолютних різниць;
відносних чисел (індексний).
Спосіб ланцюгових підстановок
Послідовність виконання:
Запис формули в залежності результативного показника від факторних. Визначення вихідних базових та звітних значень.
R= X* Y0 * Z, 0 – базисні показники
R1= X1* Y1 * Z1, 1 – звітні показники
ΔR = ΔRx + ΔRy+ ΔRz — ?
Підстановка (заміна) одного з факторних показників на фактичне значення і обчислення величини результату при цій заміні.
R’= X1* Y* Z
Підстановка (заміна) наступного факторного показника фактичним значенням і обчислення результату.
R”= X1* Y1* Z
Наступна підстановка… доти, поки не замінимо всі показники з базисного на фактичне значення. Кількість підстановок дорівнює величині (кількості) факторних показників.
R”‘= X1* Y1* Z1
Вплив кожного фактору на результат визначається послідовним відніманням значення попередньої підстановки від наступної.
ΔRx= R’ — R
ΔRy= R” — R’
ΔRz= R”‘— R”
Перевірка балансу розрахунків.
ΔRx+ ΔRy+ ΔRz= R1 – R0    продолжение
–PAGE_BREAK–
Правило:
При заміні факторів, спочатку проводять підстановку кількісних, а потім якісних показників.
Графічна ілюстрація методу елімінування
y/>(якісний)
/>R1R = x — y
/>/>y1ΔR = R1– R0 = ΔRx + ΔRy
ΔRy
y/>/>0
R0ΔRх
/>х0х1 х (кількісний)
Спосіб абсолютних різниць
Це спрощений (модифікований) спосіб ланцюгового.
З графіку видно, що загальна зміна площі ΔR складається з двох прямокутників ΔRxі ΔRy.
ΔRх = Δх * y
ΔRy= Δy * x1
ΔR = Δх * y+ Δy * x1
ΔRх= R’ — R= x1y– xy= y* (x1– x)
ΔRх= R” — R’= x1y1– x1y= x1* (y1– y)
Правило:
Щоб визначити вплив кількісного фактору на результат, потрібно його абсолютну зміну (різницю) помножити на базисне значення якісного показника.
Щоб визначити вплив якісного показника на результат, потрібно його різницю помножити на фактичне значення кількісного показника.
Приклад. Проаналізувати зміну обсягу випуску продукції в залежності від зміни чисельності працюючих та їх продуктивності праці.
Показники
План
Факт
Відхилення
% виконання плану
1. Випуск продукції, тис. грн.
5350
5973
623
111,6
2. Чисельність продукції, чол.
1/>26
1/>38
12
109,5
3. Продуктивність праці, тис. грн./чол.
42,46
43,283
0,823
101,94
Метод ланцюгових підстановок:
ВП = ПП * Ч
5350 = 42,46 * 126
138 * 42,46 = 5859,5 тис. грн.
138 * 43,283 = 5973 тис. грн.
5859,8 – 5350 = 509,5 тис. грн. – зміна обсягу виробництва за рахунок зростання чисельності
5973 – 5859,5 = 113,5 тис. грн. – зміна обсягу виробництва за рахунок зростання продуктивності праці
Перевірка:
509,5 + 113,5 = 623 тис. грн.
Практично виконуються тільки проміжні підстановки, результати першої і останньої беруть з таблиці.
Метод абсолютних різниць:
ΔВПч = 12 * 42,46 = 509,5 тис. грн.
ΔВПпп. = 0,823 * 138 = 113,5 тис. грн.
623 тис. грн.
Спосіб відносних величин (індексний)
На основі порівняльної аналітичної таблиці до задачі обчислимо вплив факторів.
ΔВПч = 5350 * 1,095 — 5350 = 509 тис. грн.
ΔВПпп = 5350 * 1,0194 — 5350 = 113,5 тис. грн.
Індексний метод використовується для визначення індексу зміни результативного показника на основі відомих індексів факторних показників.
Правило:
Між індексами існує таж сама залежність, що й між величинами, які вони виражають.
В/>П = ПП * Ч Івп = Іч * Іпп
1,116 = 1,095 * 1,0194
Приклад. Визначити збільшення обсягу реалізації продукції в грошовому виразі в порівнянні з планом, якщо обсяг в натуральних одиницях збільшився на 10%, а ціна зросла на 20%. На скільки відсотків зросте реалізація в гривнях.
ВП = РПн * Ц
ІРП = ІРПн * ІЦ
ІРП = 1,1 * 1,2 = 1,32 (132%)
Балансовий метод (метод балансових узгоджень) використовується для узгодження двох груп взаємопов’язаних показників. Наприклад, витрати та надходження матеріалів, наявний і використаний робочий час, узгодження коштів підприємства і джерел їх утворення, баланс потужностей, баланс випуску і реалізації.
А = ВК + З
РП = ВП + Зп— Зк
РП – реалізована продукція
ВП – випуск продукції (г/п)
Зп, Зк – залишки на початок і кінець періоду
Сальдовий метод пов’язаний із попереднім методом і використовується для визначення невідомого показника на основі балансу.
Інтегральний метод – метод факторного аналізу, коли результативний показник є функцією двох декількох якісних показників.
y/>/>R1
/>/>/>/>y1 Δх*Δу – площа прямокутника, зумовлена взаємним впливом обох факторів
Δу*хΔх*Δу     продолжение
–PAGE_BREAK–
y/>/>/>0
R0Δх*у
/>х0 х1 х
При елімінуванні площа Δх * Δу відноситься до якісного показника.
При інтегральному методі така площа поділяється навпіл (або порівну) між всіма факторами.
ΔRх = Δx * y0+ />Δх * Δу
ΔRу = Δу * х0+ />Δх * Δу
ΔRn = Δx * y0*… + />Δх * Δу* …
Приклад. Визначити зміну продуктивності праці за рахунок зміни фондовіддачі і фондоозброєності за даними таблиці:
Показники
План
Звіт
Відхилення
1. Випуск продукції, тис. грн.
2000
2020
20
2. Чисельність працюючих, чол.
65
60
-5
3. Вартість основних виробничих фондів, тис. грн.
2500
2196
-304
4. Продуктивність праці, тис. грн./чол.
30,769
33,666
2,897
5. Фондовіддача, тис. грн./грн.
0,80
0,92
0,12
6. Фондоозброєність, тис. грн./чол.
38,46
36,59
-1,87
ΔППФВ = 0,12 * 38,46 + />* 0,12 * (-1,87) = 4,503 тис. грн./чол.
ΔППФО = -1,87 * 0,8 + />* 0,12 * (-1,87) = -1,608 тис. грн./чол.
Перевірка:
4,503 – 1,608 = 2,895 тис. грн./чол.
3. Застосування математичних методів в економічному аналізі.
Широке використання математичних методів в економічному аналізі є важливим напрямком удосконалення аналітичної роботи. Підвищення ефективності аналізу, скорочення термінів його проведення, підвищення точності розрахунків та оперативності.
Застосування математичних методів в аналізі господарської діяльності вимагає таких основних умов:
Реалізація системного підходу до економіки.
Розробка комплексу економіко-математичних моделей, які кількісно характеризують економічні процеси підприємства.
Удосконалення системи економічної інформації на підприємстві.
Наявність технічних засобів, що здійснюють обробку, збереження і передачу економічної інформації.
Створення спеціального колективу із програмістів-математиків, економістів, обліковців та інших спеціалістів.
Сформована математична задача аналізу господарської діяльності може бути розв’язана за допомогою наступних математичних методів:
Методи елементарної математики.
Класичні методи математичного аналізу (диференційне, інтегральне та варіаційне числення).
Методи математичної статистики.
Економетричні методи (виробничі функції, методи “витрати-випуск”, міжгалузевий баланс).
Методи математичного програмування (лінійне, нелінійне та блочне програмування).
Методи дослідження операцій (управління запасами, задачі, задача зносу, заміни устаткування, теорія ігор, розкладів, теорія масового обслуговування (теорія черг), сітьові методи управління та планування).
Методи економічної кібернетики (системний аналіз, методи імітацій, методи моделювання, ділові ігри, методи розпізнавання образів).
Методи взаємопов’язані і тому їх поділ на групи умовний.
Методи елементарної математики використовуються в традиційних економічних розрахунках та методах аналізу (елімінування, заліковий, балансовий та ін.).
Методи класичної вищої математики використовуються в факторному аналізі показників (диференціювання і інтегрування).
Інтегральний метод використовується для розв’язання задач статистичного типу, коли фактори характеризуються стійкістю положення відносно одного фактору та динамічного типу, коли відомі зміни факторів в середині періоду.
Методи лінійного, динамічного та опуклого програмування застосовуються для розв’язання екстремальних задач, тобто визначення максимальних і мінімальних значень деяких функцій.
Методи динамічного програмування використовуються для розв’язання оптимізацій них задач.
Методи кореляційного і регресійного аналізу застосовують для визначення щільності або тісноти зв’язку між показниками, які не знаходяться в функціональній залежності.
На промислових підприємствах може бути використана теорія масового обслуговування. Ця теорія знаходить застосування в торгівлі, на транспорті для вивчення попиту та його задоволення. Особливістю теорії є випадковий характер явищ. В загальній сукупності множина вимог на обслуговування підлягає певним статистичним закономірностям. Вперше застосовано в телефонізації, в харчовій промисловості актуальна для галузей, що вдосконалюють продукцію з обмеженим терміном споживання.
Теорія ігор може використовуватись для вибору оптимальних рішень, наприклад, при створенні раціональних запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, в інших ситуаціях.
Методи економічної кібернетики аналізують економічні явища та процеси з точки зору законів і механізмів управління та руху інформації в них.
4. Інтуїтивні (евристичні) методи аналізу і управління.
Д/>о інтуїтивних (евристичних) методів можна віднести методи, що засновані на індивідуальній чи колективній думці спеціалістів та інших осіб, зацікавлених в ефективному розвитку прогнозованої ситуації. До них відносять:
Метод “експертних оцінок”
Анкетування
Інтерв’ю
“Мозковий штурм”
Морфологічний метод
Метод “семикратного пошуку”
Метод “асоціацій та аналогій”
Метод “колективного блокноту”
Метод “експертних оцінок” заснований на вивченні колективної думки спеціалістів шляхом обговорення і компромісів (група радників, рада акціонерів, круглий стіл). Різновид його – метод “делфі”, на основі якого виявляють індивідуальну думку шляхом анкетування спеціалістів-експертів. Результати піддають статистичній обробці і узагальнюють.
Метод анкетування – різновид методу колективної оцінки, що дозволяє охопити широке коло осіб (спеціалістів, споживачів, суміжників). Анкета розробляється з урахуванням всіх аспектів проблеми та можливих варіантів її вирішення. Результати піддаються статистичній обробці.
Метод інтерв’ю полягає в одержанні думки одного спеціаліста-експерта. Відповіді повинні провести до вирішення проблеми. Головна умова – успішна підготовка програмних запитань і одержання відповіді на них.
“Мозковий штурм” – метод активізації творчого мислення, заснований на створенні такої атмосфери, що спричиняє поштовх думки, появу нестандартних ідей. Існують два варіанти штурму:
прямий;
зворотній.
При прямому штурмі приймають участь від 4 до 15 спеціалістів. Тривалість штурму не більше однієї години. Кожен може висловити свої ідеї і пропозиції. Відбір і оцінка пропозицій проводиться вузьким колом спеціалістів після проведення мозкового штурму.    продолжение
–PAGE_BREAK–
При зворотному штурмі основна увага приділяється виявленню недоліків висунутих пропозицій.
Часто відбувається поєднання прямого і зворотного штурму.
Морфологічний метод – спосіб економічного аналізу систематизованої маси інформації за всіма можливими варіантами вирішення задачі. Основні етапи:
Формування задачі
Визначення і вивчення всіх показників, що ведуть до її вирішення.
Розгляд усіх можливих варіантів вирішення задачі.
Часто використовують дерево цілей, в вершинах якого містяться економічні показники і відповідні рішення.
Метод “семикратного пошуку” – творчий процес аналізу, що складається із 7 стадій:
аналіз проблеми;
вияв умов її вирішення;
постановка задачі;
генерування ідей;
конкретизація варіантів;
вибір найкращого варіанту;
його реалізація.
Метод “асоціацій та аналогій” полягає в тому, що варіанти вирішення проблеми шукають на основі співставлення з вже відомими чи подібними проблемами на даному або інших аналогічних об’єктах.
Організація аналітичної роботи на підприємстві
1. Основні види економічного аналізу та їх класифікація.
Теорія економічного аналізу розробила широку класифікацію його видів в залежності від функцій, ситуацій та періодів проведення аналітичної роботи. Така класифікація складена за певними ознаками:
за відношенням до користувачів;
за періодом дослідження;
за методикою проведення (методичним напрямком);
за метою проведення;
за ступенем охоплення матеріалу;
за аспектами управління;
за специфікою завдання.
За відношенням до користувачів аналітичною інформацією економічний аналіз поділяється на два види:
зовнішній аналіз;
внутрішній аналіз.
Зовнішній аналіз виконується сторонніми (зовнішніми) користувачами:
статистичні органи;
податкові служби;
акціонери;
інвестори;
кредитори;
партнери.
Інформаційною базою для зовнішнього аналізу є форми фінансової та іншої звітності.
Внутрішній аналіз проводиться на основі всієї можливої інформації і його користувачами є:
управлінці;
керівники;
спеціалісти підприємства.
Метою внутрішнього аналізу є дослідження резервів та обґрунтування шляхів їх реалізації на підприємствах.
За періодом дослідження (часовою ознакою) економічний аналіз поділяється на:
ретроспективний;
оперативний (поточний);
перспективний.
Ретроспективний (наступний) аналіз проводять після завершення економічних процесів на основі фіксованих даних в бухгалтерській, фінансовій, виробничій звітності. Періодом дослідження може бути рік, квартал, місяць, декада або кілька років (періодів) в динаміці.
Оперативний аналіз виконує функцію контролю за економічними процесами і проводиться з метою управління ними. Він проводиться на основі первинних даних виробничої та технічної інформації, яка може уточнюватися згодом, тому результати оперативного аналізу завжди мають деяку похибку. Достовірність може бути підвищена за рахунок застосування ЕОМ та математичних методів аналізу.
Експрес-аналіз – різновид поточного аналізу – це система безперервного вивчення діяльності з метою коригування виробничого процесу, яка може бути впроваджена в умовах автоматизованої системи управління, автоматизованої системи управління технологічними процесами, автоматизованої системи управління підприємством.
Перспективний аналіз (попередній) передує господарським операціям, прийняттю управлінських рішень. Він призначений для розгляду економічних явищ з позицій перспективи розвитку об’єкта в майбутньому. За допомогою перспективного аналізу встановлюють можливі в майбутньому економічні та соціальні результати впровадження новацій, обґрунтовують інвестиційні, соціально-економічні, екологічні проекти. Основними методичними прийомами можуть бути:
кореляція;
математична статистика;
екстраполяція;
дисконтування та нарощування.
За методикою проведення економічний аналіз поділяється на три основні види:
аналіз структури (вертикальний);
аналіз динаміки (трендовий або горизонтальний);
аналіз коефіцієнтів (раціональний).
Раціональний аналіз широко використовується за наявності розроблених нормативних значень економічних показників. Кожен аналітичний показник розглядають як відношення та дають йому кількісну оцінку. Широко використовується у фінансовому аналізі, наприклад, показники ліквідності.
Ліквідність – здатність підприємства розрахуватись з поточною заборгованістю.
Розрізняють три основні види ліквідності:
Абсолютна ліквідність:
Кал= />(0,2÷0,3 від обсягу поточної заборгованості)
Поточна ліквідність характеризує можливість покрити поточні зобов’язання за визначений термін за рахунок поточних активів:
Кпл= />(0,8÷1)
Перспективна ліквідність (покриття заборгованості) (2,0)
Вертикальний аналіз використовується для дослідження питомої ваги частини в загальній сумі, наприклад, структура основних засобів, трудових ресурсів, активів підприємства і т.д.
Горизонтальний аналіз використовується для дослідження економічного показника в часі з урахуванням його зменшення чи збільшення по різним факторам.
Основним методичним прийомом дослідження є балансовий метод:
ОЗ к.р.= ОЗ п.р.+ ОЗ введ.– ОЗ виб.
Трендовий аналіз – різновид горизонтального аналізу, досліджує величину економічних показників і їх зміну за ряд періодів і на основі виявлених закономірностей прогнозує тренди показника на майбутнє.
За метою проведення аналіз поділяють на:
порівняльний;
факторний;
функціонально-вартісний;
соціально-економічний;
економічно-екологічний.
Порівняльний аналіз виконують на першому етапі з метою попередньої оцінки (порівняння з минулим роком виконання плану, з проектними, прогресивними даними тощо). При цьому проводять аналіз і контроль відхилень.
Факторний аналіз вимагає встановлення причинно-наслідкових зв’язків між показниками і обчислення їх впливу на результат (елімінування, інтегральний і т.д.).
Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) – це метод системного дослідження об’єкту, процесу, виробу, що спрямований на підвищення ефективності використання ресурсів та оптимізацію співвідношення між споживчою цінністю об’єкта та витратами на його виробництво. У вузькому значенні ФВА – різновид техніко-економічного аналізу. Він виник на стадії конструювання виробів і технічної підготовки виробництва. При цьому вирішувались дві протилежні задачі: випуск найбільш функціонально досконалої продукції і одночасне її здешевлення. Оптимум рішення знаходився шляхом деталізації і заміни ресурсів, але не на шкоду основним функціям. При цьому не потрібні функції і об’єкти, а також процеси можна скоротити або ліквідувати.
Основні етапи ФВА:
Підготовчий
Інформаційний
Аналітичний
Творчий
Дослідницький
Рекомендаційний
Впровадження
Соціально-економічний аналіз (СЕА) досліджує соціальні наслідки економічних процесів. Об’єктами аналізу є рівень споживання продуктів харчування, рівень зайнятості населення, середня заробітна плата та доходи, забезпечення медичними та освітніми закладами, умови праці та відпочинку. СЕА здійснюється на підприємствах під час розробки плану соціального розвитку колективу, укладання колективної угоди між працівниками і адміністрацією. Соціальний аспект важливий на стадії обґрунтування інвестиційних проектів з точки зору населення регіону.
Екологічний аналіз важливий на стадії обґрунтування інвестиційних проектів та визначення впливу процесів господарської діяльності на навколишнє природне середовище. Основна мета цього аналізу – виявлення потенціальної екологічної шкоди та пошук заходів, що її пом’якшують. Для аналізу проводять співставлення додаткових витрат і вигод від охорони навколишнього природного середовища.
За ступенем охоплення матеріалу економічний аналіз поділяють на:
повний (комплексний);
локальний (тематичний).
Комплексний аналіз охоплює всі напрямки діяльності і проводиться за звітний період з метою об’єктивної оцінки діяльності підприємства.
Тематичний аналіз призначений для вивчення окремих актуальних питань з метою їх глибокого дослідження, подальшого планування і перспективної діяльності. Інформаційна база охоплює не тільки звітну інформацію, але і поза облікову, експертну та інші види.
За аспектами управління можна виділити:    продолжение
–PAGE_BREAK–
техніко-економічний аналіз;
фінансово-економічний аналіз;
організаційно-технічний аналіз;
інші види відносно функцій управління.
За специфікою завдання можна виділити:
контролінг;
маркетинговий аналіз;
моніторинг;
стратегічний аналіз.
Контролінг – це система управління процесом досягнення кінцевої мети діяльності економічного об’єкту. Це різновид оперативного аналізу з існуючим зворотнім зв’язком. Контролінг побудований на кібернетичних засадах з використанням “дерева цілей”. Можливий в умовах комп’ютеризації управління.
Маркетинговий аналіз присвячений вивченню ринку шляхом сегментації його за споживачами, продукцією і конкурентами. Маркетинг включає питання:
з’ясування потреб споживачів;
обґрунтування виробництва потрібної продукції;
досягнення конкурентних переваг на основі цін, якості, додаткових послуг;
впровадження ефективної системи збуту та реклами.
Моніторинг як вид аналізу займається постійним і безперервним дослідженням економічних процесів, результатів, інновацій в конкретному середовищі. На підприємстві моніторинг здійснюють щодо реалізації продукції, якості, цін на ринку, витрат та конкретної позиції.
Стратегічний аналіз – це перспективний маркетинговий аналіз діяльності підприємства та його погодження на ринку. Основними задачами є:
визначення мети і цілей фірми;
обґрунтування стратегії розвитку;
аналіз макросередовища;
аналіз близького оточення і конкурентів;
визначення конкурентної позиції та конкурентного статусу фірми;
реалізація і контроль стратегії.
2. Особливості організації зовнішнього аналізу.
Зовнішній аналіз виконується на базі затверджених форм фінансової та статистичної звітності:
фінансова звітність (форми 1, 2, 3, 4, 5);
статистична звітність (форми 1П “Звіт про випуск продукції”, 1ПВ, 2ПВ, 3ПВ “Звіти з праці”, 1, 2… МТП “Звіти про матеріально-технічне постачання” та інші форми, затверджені Міністерствами та відомствами).
Зовнішній аналіз переважно ретроспективний. За методичним напрямком – вертикальний, горизонтальний, раціональний.
В практиці фінансового аналізу широко використовується зарубіжні та вітчизняні методики оцінки фінансового стану на базі фінансового звітності. Обов’язковою умовою зовнішнього аналізу є первинна перевірка (аудит) звітності та підтвердження її достовірності.
Статистичні органи проводять зовнішній соціально-економічний аналіз на основі використання статистичних методів обробки звітності та статистичних спостережень.
Податкові органи здійснюють зовнішній аналіз і контроль діяльності на основі фінансової звітності, первинних документів та планових перевірок.
Банківські установи проводять зовнішній аналіз клієнтів на основі проведених фінансових операцій, договорів про обслуговування і кредитне забезпечення, фінансової звітності та періодичних узгоджувальних комісій.
Контроль за платіжною дисципліною клієнта здійснюється на основі руху грошових коштів, неплатоспроможних клієнтів переводять в спеціальну картотеку.
Решта зовнішніх користувачів переважно аналізує і зацікавлена в фінансових результатах діяльності та виконанні зобов’язань.
3. Організація внутрішнього аналізу господарської діяльності підприємства.
Мета внутрішнього аналізу господарської діяльності – пошук резервів підвищення ефективності виробничої, комерційної діяльності та розробка заходів по досягненню оптимальних кінцевих результатів діяльності підприємства.
Внутрішній аналіз є центральною ланкою управління підприємством.
Етапи управління:
Збір і обробка первинної інформації.
Її аналіз, розробка варіантів управлінських рішень.
Прийняття, впровадження управлінських рішень та контроль за їх виконанням.
Користувачами внутрішнього аналізу є управлінський персонал підприємства:
І рівень – топ-менеджери (вище керівництво);
ІІ рівень – спеціалісти та керівники служб і підрозділів;
ІІІ рівень – провідні спеціалісти економічних служб, бухгалтери фінансового, маркетингового та інших підрозділів.
Джерелами інформації для внутрішнього аналізу можуть бути як форми звітності, так поточні дані первинних документів, матеріали спеціальних обстежень, акти інвентаризацій, розрахункові та планові показники, конфіденційна інформація.
Системне і комплексне проведення економічного аналізу вимагає правильної і цілеспрямованої організації аналітичної роботи:
конкретизація мети, суті і змісту аналізу;
деталізація аналітичних методів та розрахунків при дослідженні.
Внутрішній аналіз господарської діяльності проводиться в такій послідовності:
Складення програми аналізу, збір і підготовка матеріалів.
Програма аналізу відповідно до його мети являє собою перелік питань, методичні основи їх вивчення, послідовність викладення, безпосередні виконавці, терміни поетапних та кінцевих висновків, форма представлення і термін подачі аналітичної записки. Здебільшого програма аналізу представлена у вигляді таблиці. Необхідно пересвідчитись у доброякісності і достовірності матеріалу, щоб уникнути невірних висновків. Перевірка даних охоплює:
своєчасність звіту;
правильність оформлення звітних та первинних документів;
правильність підрахунків і обчислень;
взаємна узгодженість величин у звітних документах та облікових регістрах.
Відповідальний за збір і представлення інформації є головний бухгалтер.
Програма аналізу виробничої діяльності підприємства
Етапи
Зміст
Відповідальний
Термін виконання
Представлення (контроль)
1
Програма аналізу
Збір і обробка інформації
Головний економіст
Головний бухгалтер
До 10.11.2003
До 24.11.2003
Генеральний директор
Головний економіст
—
—
—
—
—
5
Узагальнення результатів
Аналітична записка
Головний економіст
До 15.12.2003
Генеральний директор
Відбір інформації згідно програми, побудова аналітичних і розрахункових таблиць.
Проведення порівняльного аналізу (звіт співставляється з нормативними, плановими показниками та минулим періодом, дається пояснення причин відхилень).
Факторний аналіз результативних показників. Використовують методи факторного аналізу, математичного моделювання та інші економіко-математичні методи.
Узагальнення висновків, розробка заходів та пропозицій, формування аналітичної записки та її представлення. В аналітичній записці повинні бути основні аналітичні таблиці. Графіки, діаграми, розрахункові дані виносяться в додатки.
Для підприємств харчової промисловості такі особливості внутрішнього аналізу господарської діяльності:
тісний зв’язок з сільським господарством та сировинною базою (цукрової, спиртової, олійно-жирової, молочної промисловості, де обсяги виробництва залежать від кількості і якості переробленої сировини);
висока питома вага витрат на сировину в собівартості харчової продукції зумовлюють необхідність дослідження ефективності використання сировини, втрат продукції та результати діяльності (прибуток, рентабельність);
особливості продукції, що виробляються харчовими підприємствами зумовлюють необхідність аналізу її якості, сортності, асортименту;
висока питома вага витрат на тепло-, енергоресурси зумовлює необхідність їх детального аналізу та дослідження впровадження ресурсозберігаючих технологій;
дослідження організаційно-технічного рівня виробництва, що впливає на якість продукції, її конкурентоспроможність та рентабельність;
сезонність виробництва окремих галузей та забезпечення ритмічної роботи підприємств вимагають їх детальне дослідження та пошук заходів по згладженню сезонності і забезпечення ритмічності;
рівень зносу основних засобів підприємств харчової промисловості значний, що зумовлює аналіз структури, технічного стану основних фондів підприємств та заходи щодо їх оновлення та підвищення ефективності використання.
За формою проведення внутрішній аналіз господарської діяльності може бути:
ретроспективний;    продолжение
–PAGE_BREAK–
перспективний;
оперативний.
4. Оперативний аналіз діяльності і особливості його організації.
Оперативний аналіз– це система щоденного вивчення діяльності з метою негайного втручання в процес виробництва, реалізації для забезпечення ефективного функціонування господарського механізму.
Використання на підприємстві з метою контролю виробничих завдань і графіків відвантаження, витрат грошових потоків, договірних зобов’язань та інших напрямків.
Оперативний аналіз випуску продукції за листопад 2003 року
Числа
Хліб “Український”, т
Батон “Дорожній”, т
Випуск продукції у відпускних цінах, тис. грн.
За день
З початку місяця
За день
З початку місяця
За день
З початку місяця
граф.
факт
±
граф.
факт
±
граф.
факт
±
граф.
факт
±
граф.
факт
±
граф.
факт
±
1

2

3

—

30

Недоліком оперативного аналізу є можливість похибки відхилень при наявності неперевірених поточних даних.
Експрес-аналіз та економічна діагностика є різновидом поточного аналізу. Експрес-аналіз проводиться за основними економічними показниками, нехтуючи другорядними. Особливим видом експрес-аналізу є система контролінгу.
Економічна діагностика – це спосіб з’ясування характеру відхилень і порушень нормативного коду господарського процесу за типовими ознаками цих порушень.
Підвищення ефективності оперативного аналізу можливе за рахунок впровадження автоматизації і комп’ютеризації управлінських і виробничих процесів.
5. Інформаційне забезпечення аналізу господарської діяльності.
Інформаційна база економічного аналізу – це сукупність певним чином організованих даних про показники економічної та господарської діяльності підприємства.
Інформація може бути виражена за допомогою цифр, букв, символів на машинах (диски, дискети, перфокарти) та без машинних носіях (документи, звіти, оперативні дані, показники бізнес-планів і т.д.).
Згідно Закону України “Про інформацію” інформація поділяється на:
відкриту;
з обмеженим доступом (таємна і конфіденційна).
До конфіденційної інформації відносяться:    продолжение
–PAGE_BREAK–
професійна;
ділова;
комерційна;
банківська;
інтелектуальна;
інша, що є об’єктом права власності громадян, товариств, держави.
На одержання, опрацювання, збереження інформації витрачаються трудові та матеріальні засоби. Отже, інформація має собівартість. Оскільки певна інформація задовольняє інтереси її споживачів, то існує споживча вартість та її ринкова ціна.
Джерелами інформації для аналізу господарської діяльності є:
Планова (проектна, прогнозна, договірна та нормативна інформація). Оскільки основний методичний прийом аналізу порівняння, то ця інформація використовується як база порівняння (показники бізнес-плану, виробничої програми, штатний розклад, нормативи витрат трудових і матеріальних ресурсів, кошториси витрат. Фінансові нормативи, договори з банками, постачальниками та покупцями).
Облікова інформація поділяється на:
оперативну;
бухгалтерську;
статистичну.
Оперативна інформація відображає показники щоденних, місячних зведень з випуску та реалізації продукції, грошових потоків, контролю показників якості, використання трудових та матеріальних ресурсів.
Звітна інформація є окремим видом облікової інформації. В умовах ринкової економіки бухгалтерська звітність суб’єктів господарювання є найважливішим елементом інформаційного забезпечення аналізу. Основна вимога до інформації що подається в звітності, полягає в тому, щоб вона була корисною і відповідала критеріям:
доречності – означає, що дана інформація значима і впливає на рішення користувача;
достовірності – визначається правдивістю інформації, домінуванням економічного змісту над юридичною формою, можливістю перевірки і документальної обґрунтованості;
нейтральності – припускає, що фінансова звітність не робить акценту на інтересах однієї групи користувачів на шкоду інших;
зрозумілості – означає, що користувачі можуть зрозуміти зміст звітності без спеціальної підготовки;
порівнянності – потребує, щоб дані про діяльність підприємства могли бути спів ставні з аналогічною інформацією іншої фірми.
Згідно Закону України “Про бухгалтерську звітність та бухгалтерський облік” підприємства складають звіти за формами:
форма №1 “Баланс”
форма №2 “Звіт про фінансові результати”
форма №3 “Звіт про власний капітал”
форма №4 “Звіт про рух грошових коштів”
форма №5 “Примітки до фінансової звітності”
інформація в цих звітах є публічною. Крім того, підприємства представляють статистичну звітність за формами:
форма №1-П “Звіт про випуск продукції (підприємництво)”
форма №2-ПВ “Звіт з праці (квартальний)”
форма №1-ПВ “Звіт з праці”
форма №3-ПВ “Звіт про використання робочого часу”
форма №1, 2… МТП “Звіт про матеріально-технічне постачання” та інші галузеві форми звітності
Поза облікова інформація – дані спеціальних обстежень, перевірок, рейдів, досліджень: Акти інвентаризації, впровадження нової техніки, фотографії робочого часу, рейди використання електро- та тепло енергії, Акти ревізійних та аудиторських перевірок, рішення та постанови акціонерних зборів та зборів трудового колективу, дослідження ринку, конкурентів, споживачів, експертна оцінка.
Для підвищення ефективності збору, переробки та аналізу інформації доцільно запровадити автоматизацію та комп’ютеризацію облікових та аналітичних робіт. З цією метою запроваджують автоматизовані системи управління підприємством та пакети прикладних комп’ютерних програм: “1С: Бухгалтерія”, “БЭСТ”, “Галактика” та інші галузеві програми.
Системність економічного аналізу
1. Суть і загальні принципи системного підходу в економічному аналізі.
Системний підхід відрізняється від традиційного погляду, що цілому властиві такі якості, яких немає у його частин. В основі дослідження явища (події) лежить представлення їх як системи.
Система – це множина елементів, які перебувають у зв’язку один з одним і утворюють певну цілісність.
Взаємозв’язок елементів у системі регулюється принципами:
цілісності – передбачає, що елементи не можуть бути зведені в суму властивостей системи, оскільки кожен елемент має свої властивості, що залежить від його функцій, цілі, що відрізняється від цілі системи, але спрямований на кінцеве її досягнення;
структурності – передбачає можливість опису системи через з’ясування її структури, тобто мережі зв’язків між всіма елементами та їх групами;
обумовленості поведінки системи – передбачає, що поведінка системи, спрямована на досягнення цілі залежить від складу системи, структури елементів та їх властивостей, від їх функцій та досягнення цілей;
взаємозалежності системи і середовища – означає, що система формує і проявляє свої властивості в процесі взаємодії з зовнішнім середовищем;
ієрархічності – вимагає розглядати кожен елемент підсистеми як самостійну систему нижчого рангу;
множинності досліджень кожної системи – означає розгляд системи та її елементів у різних аспектах, вивчення різних властивостей за багатьма моделями;
критичність підходів до дійсності;
конструктивний характер рекомендацій;
спадковість у розвитку знань;
зображення різних зв’язків як логічно однорідних;
велика різноманітність типів зв’язків.
Типи систем:
замкнута (до якої не підводиться або від якої не відводиться речовина чи енергія);
відкрита (навпаки до замкнутої);
Економічні системи розглядаються як відкриті кібернетичні системи із:
зворотнім зв’язком (потоком інформації від керованого об’єкта до керівного);
прямим (керівні дії до керованої частини об’єкта).
“Чорний ящик” – це система, у якої за невідомої внутрішньої організації, структури та поведінки елементів є можливість спостерігати реакцію вихідних величин на зміну вхідним величинам.
2. Поняття системного аналізу.
Системний аналіз– це науковий напрям, що являє собою методологію дослідження властивостей та зв’язків в об’єктах, коли їх важко простежити і зрозуміти.
Системний аналіз– це сукупність методологічних і практичних прийомів, які використовуються для підготовки і обґрунтування рішень стосовно складних проблем соціального, економічного. Технічного, політичного та іншого характеру.
Потреба застосування системного аналізу викликана тим, що в умовах невизначеності, яка виникає через значну кількість факторів, не завжди їх можна чітко і кількісно оцінити. Тому існує потреба висувати альтернативні рішення з метою вибору найбільш ефективного.
Особливості системного аналізу:
чітке формулювання кінцевої мети аналізу;
розгляд проблеми як цілісної системи елементів, яка в той же час є елементом системи вищого порядку;
виявлення найбільшої кількості взаємозв’язків і наслідків вирішення проблеми;
мета окремих підрозділів не повинна суперечити загальній меті функціонування об’єкта.
Застосування системного аналізу вимагає побудови моделі. Моделі бувають:
операційно-описові;
іконографічні:
символічні (формула);
графічні (графіки, монограми, схеми).
Побудова моделі складається з етапів:
Виділення об’єкта моделювання (у просторі, часі).
Вибір виду моделі та способу її розроблення.
Кожна модель має вхід (зовнішній вплив), процесор, вихід.
Апостеріорна модель – це модель, уточнена в результаті експериментальних досліджень.
Апроксімовна модель – спрощена, приблизна, гіпотетична модель якої-небудь складної системи.
Адаптивна модель – це модель, структура якої та параметри змінюються так, щоб деяка міра похибки між вихідними змінними моделі та об’єкта була мінімальною.
3. Стадії системного аналізу.
Стадії системного аналізу:
І. Формулювання проблеми, визначення мети і критеріїв оцінки реалізації мети.
ІІ. Структурний аналіз досліджуваного об’єкта, розроблення концепцій його розвитку і знаходження шляхів досягнення поставленої мети.
ІІІ. Аналіз проблеми, розроблення моделі, варіантів рішень – здійснення конкретний і предметний аналіз із застосуванням системи прийомів, показників, сукупності факторів.
ІV. Синтез досліджуваної проблеми і прийняття кінцевого рішення на базі варіантів рішень, вироблених на ІІІ-тій стадії з вибором оптимального рішення.
4. Системний підхід до аналізу господарської діяльності.
Стадії системного аналізу щодо аналізу господарської діяльності будуть мати такий зміст:
І. Об’єкт дослідження розглядається як система, для якої визначаються цілі та умови функціонування. Господарську діяльність можна розглядати як систему, яка складається з трьох елементів – ресурсів, виробничого процесу, готової продукції.
Засоби і предмети праці
Трудові ресурси
/>

Виробничий
процес
/>
    продолжение
–PAGE_BREAK–
Готова
продукція
Глобальна ціль підприємства – забезпечення або максимального випуску за даних витрат ресурсів, або заданого випуску за мінімальних ресурсних витрат.
ІІ. Відбираються показники, які характеризують організаційно-технічний рівень виробництва (якість продукції. Техніки, прогресивність технологічних процесів, технічна та енергетична озброєність праці, сукупність концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування, тривалість виробничого циклу, ритмічність виробництва і управління).
Інтенсивність використання виробничих ресурсів проявляється в таких узагальнюючих показниках, як продуктивність праці, фондовіддача, матеріаловіддача.
Ефективність використання ресурсів проявляється:
у обсязі та якості виробленої та реалізованої продукції;
у розмірі витрат ресурсів на виробництво (собівартість);
у величині застосованих ресурсів, яка характеризується сумою основних і оборотних активів.
Зіставлення показників обсягу товарної реалізованої продукції та її собівартості дає такі показники, як прибуток, рентабельність продукції і витрати на 1 грн. товарної продукції.
ІІІ. Складання загальної схеми системи
Загальна схема системи
1
Попередній огляд узагальнюючих показників
3/>
А/>наліз використання основних фондів та устаткування
8/>/>/>/>/>2 4 5 7
Аналіз величини та структури активів (основних та оборотних)

Аналіз організаційно-технічного рівня, природних та соціальних умов виробництва

Аналіз використання матеріальних ресурсів

Аналіз використання праці та її оплати

Аналіз собівартості продукції
/>/>/>/>

9 6 10
Аналіз оборотності виробничих фондів

Аналіз обсягу, якості, асортименту продукції (робіт, послуг)

Аналіз прибутку та рентабельності продукції
/>/>

1/>1 12
Аналіз фінансового стану та платоспроможності
/>

А/>наліз загальної рентабельності (активів)
/>/>

13
Узагальнююча оцінка результатів господарської діяльності
ІV. Аналіз основних взаємозв’язків та факторів, що дають кількісні характеристики.
V. Побудова моделі системи, в яку вводять конкретні дані про роботу підприємства і одержують числові параметри.
VІ. Робота з моделлю – оцінка результатів господарської діяльності, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва.
Шляхи проведення аналізу:
від первинних показників до узагальнюючих (синтез);
від узагальнюючих показників до первинних (аналіз);
Методика економічного аналізу повинна мати такі складові елементи:
схему та послідовність проведення;
способи та методи аналізу економічної інформації;
перелік організаційних етапів проведення аналізу;
способи одержання та обробки інформації;
розподіл обов’язків між службами підприємства під час проведення.
5. Перспективи розвитку системності економічного аналізу в умовах ринку.
Системний підхід до економічного аналізу є найбільш досконалою методологією його проведення, яка базується на сучасних наукових досягненнях, вершиною розвитку цієї науки від часу виникнення.
Можливість застосування системного підходу з’явилась лише у 60-ті роки з виникненням ЕОМ і їх поширенням та вдосконаленням програмного забезпечення.
З переходом до ринкової економіки відбуватиметься і розширення сфери застосування економічного аналізу. Зокрема, конкретніше і глибше повинні вивчатись потреби внутрішніх і зовнішніх ринків, вимоги споживачів до асортименту і якості продукції.
Посилиться роль аналізу фінансового стану, прибутковості. Економічний аналіз мусить стати основою для обґрунтування всіх управлінських рішень будь-якого рівня, в тому числі і визначення стратегій розвитку на перспективи різної віддаленості.
Сучасний стан економіки України висуває багато проблем:
Належить організувати інформаційне та технічне забезпечення, яке б давало змогу своєчасно і об’єктивно оцінювати рівень використання досягнень науково-технічного прогресу, ресурсного потенціалу.
Слід створити єдину систему економічного аналізу на базі визначених науковою методичних підходів до їх аналізу і вже прийнятих в практиці оцінених показників різних сторін господарської діяльності.
Аналіз витрат і результатів – складання відповідних таблиць затрат виробництва і одержаних результатів діяльності для дослідження взаємозалежності між різними частинами та галузями економіки для складання планів.
Аналіз видатків і вигод – зіставлення потрібних видатків і одержуваних вигод під час прийняття рішення про те, чи слід спрямовувати ресурси і у якій кількості на здійснення програм виробництва певного товару.
Аналіз загальної рівноваги – дослідження ринкової системи як цілого.
Аналіз часткової рівноваги – дослідження урівноважених цін і урівноважених обсягів продукції або рівнів зайнятості на конкретному ринку.
Аналіз виробничої та маркетингової діяльності підприємства
1. Основні задачі, напрямки та джерела інформації для аналізу випуску і реалізації продукції.
Основні задачі цього напрямку аналізу визначаються роллю виробничих показників в оцінці результатів роботи підприємства.
Основна мета виробництва – випуск продукції, призначеної для споживання на ринку.
Обсяг виробництва– це показник, що характеризує досягнення мети підприємства.
Обсяг реалізації– підтверджує, що продукція придбана.
Ці показники характеризуються натуральними, умовно-натуральними і вартісними показниками.
Основними задачами є:
Перевірка наукової обґрунтованості і напруженості виробничої програми, її оцінка відповідно умов маркетингу.
Оцінка ступеня виконання виробничої програми та динаміки показників виробництва і реалізації.
Оцінка ритмічності виробництва та чинників, що її забезпечують.
Аналіз якості продукції, її конкурентоспроможності та шляхів покращання.
Визначення впливу факторів на показники обсягів виробництва (трудових, сировинних та забезпеченість основними фондами).
Визначення резервів подальшого зростання обсягів виробництва в натуральному та вартісному вимірі та обсягів реалізації продукції, робіт і послуг.
Основними джерела аналізу:
Бізнес-план підприємства, виробнича програма, графіки випуску і реалізації продукції, стандарти якості, умови поставки.
Звітна та облікова інформація (Звіт №1-П, форма №31 АПК “Реалізація промислової продукції”, Відомість №16 “Рух готової продукції”, Звіт про фінансові результати, дані оперативного та бухгалтерського обліку).    продолжение
–PAGE_BREAK–
Поза облікові (дослідження ринку, конкурентів, споживачів, вибіркові спостереження, обстеження, анкетування).
2. Аналіз формування і виконання виробничої програми промислового підприємства.
Виробнича програма визначає номенклатуру, кількість, якість, строки і вартість випуску продукції. Згідно Закону України “Про підприємство” підприємства самостійно планують діяльність на основі договорів (угод) із споживачами продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів, визначає обсяги виробництва у відповідності до ринкового попиту і необхідності виробничого розвитку підприємства.
І етапаналізу – порівняльний
На основі Звіту по формі №1-П дається оцінка ступеня виконання плану та динаміки показників, складається порівняльна таблиця.
Показники
2002 р.
2003 р.
план
2003 р.
звіт
Відхилення звіту
% виконання плану
2003 р. до 2002 р., %
Відхилення плану
Відхилення минулого року
1. Випуск продукції в діючих цінах, тис. грн.

2. Випуск продукції в порівняльних цінах на 1.01.2003 р., тис. грн.

3. Випуск продукції в натуральних одиницях, т

4. В т.ч. в асортименті:
хліб
булочні вироби
кондитерські вироби

5. Обсяг реалізації продукції, тис. грн. (Виручка від реалізації – ПДВ – Акцизний збір – Інші вирахування)

6. Обсяг продукції, що відвантажено на експорт

7. Випуск продукції допоміжного виробництва (робіт і послуг)

8. Виробництво предметів споживання, тис. грн.

Для оцінки динаміки обсягів виробництва за ряд років використовують статистичну аналітичну таблицю за показниками обсягів виробництва в порівняльних цінах та натуральному виразі.
Доцільним є аналіз виробництва нових видів продукції на експорт у спеціальній упаковці та лікувального асортименту. Такі показники вводять в таблицю додатковими.
ІІ етап– факторний
Обсяг виробництва продукції залежить від впливу трьох груп факторів:
Виробничі фактори
ВП = ФВ * />
ΔВП = />
ВП = Пд * Кв * Д * Ц
Трудові фактори
ВП = Ч * ПП
Матеріальні (сировинні) фактори
ВП = МВ * МР
МВ – матеріаловіддача
МР – обсяг матеріальних ресурсів
ВП = Вихід продукції * Ксировини
Ксировини– кількість переробленої сировини
В текстовій формі дають пояснення факторного аналізу, а також висновки і рекомендації щодо матеріало-сировинного забезпечення, оновлення основних фондів, ефективного використання усіх видів ресурсів.
Оперативний аналіз виробничої програми проводять з метою управління і регулювання виробництва, контролю виконання графіків виробництва і вигризки продукції.
3. Аналіз асортименту і структури продукції.
Однією із особливостей харчової промисловості є наявність великого асортименту продукції, що впливає на задоволення попиту населення і на кінцеві результати діяльності підприємств.
Асортимент– перелік найменувань усіх видів і різновидностей виробів.
Повний або розгорнутий асортимент включає вичерпний перелік усіх груп, видів та різновидностей.
Груповий асортимент обмежується переліком лише основних груп.
Номенклатура – це перелік видів продукції, що вимагається у статистичній відомчій звітності.
Аналіз асортименту полягає у визначенні ступеня виконання плану згідно договорів з покупцями.
Аналіз асортименту ведеться заліковим методом або методом найменшого числа.
Квик.пл. з асорт.= />(не може перевищувати 100%)
При аналізі асортименту враховують особливості кожної галузі, наприклад, хлібопекарська – аналіз асортименту групується за видами сировини, сортами продукції, видами розвантаження і упаковки, визначається питома вага лікувального асортименту та виробів в новій упаковці; в кондитерській галузі аналізують питому вагу продукції з нетрадиційної сировини, проводять групування продукції за виробництвами (карамельне, шоколадне, печиво, торти і т.д.).
Аналізуючи структуру асортименту визначають питому вагу окремих видів продукції в натуральному чи вартісному вимірі і порівнюють її з аналогічною структурою по плану чи структурі випуску продукції, використовують метод перерахунку фактичного випуску на планову структуру і далі заліковий метод.
% вик.пл. по стр-рі =/>/>*100
Аналіз виконання плану по структурі випуску продукції
Види продукції    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–
1323
+3
+3
3. Реалізація продукції
1290
1243
-47
X
4. Залишки на кінець періоду:
— на складах
— в товарах відвантажених
330
80
250
440
140
300
+110
60
50
-110
-60
-50
5. Зміна залишків продукції за період (4р. – 1р.)
30
80
+50
-50
Заключний етап обсягу реалізації – визначення і оцінка впливу факторів, які можна поділити на п’ять груп:
Виробничі фактори (виконання виробничої програми, якість і асортимент продукції, ритмічність виробництва).
Фактори, що пов’язані з роботою відділу збуту і складів (забезпеченість складськими приміщеннями, величина портфеля замовлень, забезпеченість тарою та упаковкою, наявність договорів на поставку та їх дотримання, загальний рівень організації маркетингової діяльності).
Фактори, пов’язані з транспортуванням продукції (в тому числі забезпеченість транспортними засобами, ритмічність подачі, дотримання умов транспортування).
Фактори, пов’язані з фінансовим станом та контролем розрахунків (вибір форм розрахунків, своєчасність та якість оформлення санкцій за припинення договірних зобов’язань).
Інші фактори (терміни документообороту, якість опрацювання документів установами банку, зміна цін і кон’юктури ринку, зміна діючих митних правил і загального законодавства).
Для аналізу маркетингової діяльності підприємства на основі форм звітності доцільно проаналізувати показники:
Чистий дохід від реалізації (обсяг реалізації) = Виручка від реалізації продукції – ПДВ – Акциз – Інші вирахування
Собівартість реалізованої продукції
Валовий прибуток (1 — 2)
Операційний прибуток
Середній товарний запас
Інтенсивність обороту товарного запасу (1: 5)
Рентабельність продукції (3: 2 * 100%)
Рентабельність продаж (4: 2 * 100% або 4: 1 * 100%)
Чистий прибуток підприємства (форма №2)
Частка чистого прибутку до обсягу реалізації (9: 1)
Аналіз організаційно-технічного рівня підприємства
1. Задачі і джерела аналізу організаційно-технічного рівня.
Високий технічний і організаційний рівень виробництва – головна умова ефективного використання всіх видів ресурсів, підвищення конкурентноздатності продукції та рейтингу підприємства на ринку.
Аналіз організаційно-технічного рівня є необхідним етапом управління науково-технічним прогресом, інноваційною та інвестиційною діяльністю підприємства.
Метою аналізу організаційно-технічного рівня є підвищення ефективності, впровадження, поширення і освоєння науково-технічних досягнень на підприємстві.
Показники стану організаційно-технічного рівня можна поділити на:
науково-технічний:
науковий потенціал;
рівень та прогресивність техніки та технології;
рівень технічної оснащеності праці (механізації, автоматизації та комп’ютеризації робіт).
організаційні:
показники ритмічності;
сезонності виробництва;
спеціалізації та кооперації;
організації праці та управління.
Основними задачами аналізу організаційно-технічного рівня є:
Оцінка дійсного стану та відхилень від запланованих, індикативних, проектних значень.
Оцінка виконання плану технічного розвитку (інноваційного плану та визначення його впливу на результати виробничо-господарської діяльності).
Визначення напрямків і можливостей підвищення організаційно-технічного рівня та ефективності виробництва в цілому.
Для визначення і аналізу організаційно-технічного рівня використовують методичні прийоми економічного аналізу:
Групування та вибірка
Порівняння
Елімінування
Факторний аналіз
Деталізація
Експертна оцінка та інші інтуїтивні методи
Економіко-математичні методи
Основою методики аналізу організаційно-технічного рівня є раціональний аналіз, тобто використання ряду коефіцієнтів організаційно-технічного рівня, їх порівняння в динаміці за ряд років, прогнозна оцінка на перспективу. В результаті аналізу розраховують зростання продуктивності праці, рентабельності виробництва, зменшення виробничих та інших витрат та зміну фінансових результатів.
Джерелами аналізу є:
Виробнича програма, план інноваційного розвитку, план інвестиційної діяльності та перспективний (стратегічний) план розвитку підприємства.
Звітна та облікова інформація по підприємству (фінансова звітність: форми №1, 2, 3, 4 і дані первинного бухгалтерського обліку. Технічна документація, дані оперативного обліку).
Позаоблікові матеріали (Акти впровадження нової техніки, дослідження ринку техніки, устаткування та технологій, науково-технічна документація).
2. Аналіз науково-технічного рівня виробництва та праці.
Після збору первинної інформації та деталізації інформації по підприємству переходять до тематичного аналізу науково-технічного рівня виробництва та технічного рівня праці на підприємстві. Для цього оцінюють критерії ефективності науково-технічного прогресу:
Економічні (економія праці, динаміка продуктивності праці, економія матеріально-технічних ресурсів, додатковий прибуток, що отриманий від впровадження науково-технічних заходів).
Соціальні (покращання і нормалізація умов праці, безпечності та зниження травматизму, підвищення кваліфікації кадрів, загального рівня соціально-виробничої культури).
Екологічні (заходи, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища).
Наступний етап аналізу технічного рівня — визначення показників якості продукції та напрямків її підвищення.
При аналізі технічного рівня виробництва визначають показники:
Питома вага прогресивного устаткування.
Частка продукції, що випущена на цьому устаткуванні в загальному обсязі.
Коефіцієнт механізації виробництва.
Кмех= />
Кмех= />
Коефіцієнт автоматизації.
Кавтом.= />
Коефіцієнт оновленого і модернізованого устаткування в загальній його вартості.
Конов.= />
Коефіцієнт оновлення продукції та питома вага нової продукції в загальному обсязі (новою вважається продукція, що випускається на протязі 3-5 років).
Показники технічного рівня праці:
Фондоозброєність
ФО = />(тис.грн./чол.)
Технічна озброєність
ТО = />(тис.грн./чол.)
Енергоозброєність
ЕнО = />(тис.кВт/час)
Електроозброєність
Ело = />(кВт год/чол)
Доцільно проаналізувати забезпеченість робітників виробничою площею та питому вагу прогресивних технологічних процесів.    продолжение
–PAGE_BREAK–
Технічний рівень праці і виробництва оцінюють за допомогою показника ступеня охоплення робітників механізованою працею.
Ст.охоп.мех.працею = />*100 = />*100
Аналіз технічного рівня виробництва і праці пов’язаний з такими напрямками аналітичної роботи:
аналіз основних засобів;
матеріальних ресурсів;
трудових ресурсів,
які деталізують і поглиблюють аналіз організаційно-технічного рівня.
3. Аналіз організаційно-технічного рівня виробництва, праці та управління.
Організаційний рівень на підприємстві визначається сукупністю показників організації виробництва, праці та управління підприємством.
Рівень організації виробництва характеризують показники:
Коефіцієнт ритмічності виробництва
Коефіцієнт безперервності виробництва визначається відношенням технологічної трудомісткості всіх видів продукції до тривалості виробничого циклу цієї продукції. На нього впливають зміни в спеціалізації виробництва. Впровадження нових потокових ліній, удосконалення техніки та технології.
Тривалість виробничого циклу – сумарні витрати часу на проведення технологічного процесу (технологічний процес – це час, протягом якого відбувається безпосередній процес обробки предметів праці, тривалість процесів дозрівання сировини, тривалість транспортування, технічного контролю та перерв з виробничих причин).
Коефіцієнт потоковості виробництва – це відношення трудомісткості продукції, що вироблена на потокових лініях до трудомісткості всієї продукції. За відсутності даних по трудомісткості можна використати показник виробничої собівартості.
Багато підприємств харчової промисловості (цукрова, олійна, спиртова) мають виражений сезонний характер, що визначається особливостями переробки сировини або попиту. Для аналізу характеру сезонності виробництва використовують 3 способи:
коефіцієнт сезонності визначається як відношення випуску кожного періоду до загальновиробничого випуску. Таким чином в основі лежить вертикальний аналіз структури випуску продукції;
коефіцієнт сезонності визначається відношенням випуску кожного періоду до середнього значення випуску за цей період;
коефіцієнт сезонності характеризується відношенням мінімального випуску до максимального.
Аналіз сезонності доцільний у вартісному та натуральному виразі продукції або найважливіших її видів.
Висновками з аналізу є вияв причин сезонності та пропозиції щодо її пом’якшення, що дасть можливість більш повного використання виробничих потужностей і підвищення організації виробничого процесу.
Коефіцієнт спеціалізації виробництва. Рівень спеціалізації визначають як питому вагу основної (профілюючої) продукції в загальному обсязі продукції підприємства. Коефіцієнт спеціалізації досліджується в динаміці за ряд років.
Рівень організації праці характеризують показники:
Коефіцієнт використання робочого часу:
Квик. роб. часу =/>
Теф– ефективний (корисний) фонд робочого часу, люд-дні/год
Тном– номінальний (максимально можливий) фонд робочого часу, люд-дні/год
Тном= Ткал– Тсв., вих.(дні)
Коефіцієнт використання робочого часу аналізують в динаміці і шляхом порівняння фактичного з запланованим.
Коефіцієнт розподілу праці:
Кр= 1 — />
tн– сумарні затрати часу на невластиві працівнику функції (роботи)
tp– сумарний час нормованої роботи
Коефіцієнт організації робочих місць визначається відношенням кількості робочих місць організованих за типовими проектами до загальної кількості робочих місць.
Коефіцієнт використання кваліфікації робітників дорівнює відношенню середнього тарифного розряду виконуваних робіт.
Питома вага робітників охоплених бригадною формою організації праці (відношення числа робітників, що працюють в бригадах до загальної чисельності робітників).
Коефіцієнт трудової дисципліни:
Кт.д.= 1 — />
Н – кількість невиходів на роботу без поважних причин і порушень трудової дисципліни
Ч – середньоспискова чисельність працівників за звітний період
Коефіцієнт безпеки праці:
Кб.п.= 1 — />
Т – кількість випадків травматизму та професійних захворювань за звітний період
Загальний рівень організації праці характеризується інтегральним коефіцієнтом:
Коп= />
К1…n– часткові показники рівня організації праці (відносні коефіцієнти)
Аналіз рівня управління потрібний для визначення можливостей економії управлінських витрат, підвищення ефективності управлінської діяльності. Для його характеристики використовують показники:
Питома вага працівників управління в загальній чисельності.
Коефіцієнт ефективності управління визначається відношенням управлінських витрат до собівартості продукції (або її вартості у відпускних цінах).
Кількість робітників, що приходиться на одного спеціаліста та керівника.
Вартість продукції, що припадає на одного працівника управління.
Рівень валового, операційного та чистого прибутку на одного управлінського працівника.
Коефіцієнти ефективності управління доцільно аналізувати за ряд років в динаміці, а також порівнянням з нормативними, індикативними та прогресивними показниками.
4. Узагальнена оцінка організаційно-технічного рівня. Інтегральний показник організаційно-технічного рівня.
Узагальнюючу характеристику організаційно-технічного рівня дає інтегральний показник організаційно-технічного рівня:
КОТР= />
К1…n– часткові коефіцієнти науково-технічного рівня, організаційного рівня виробництва, праці та управління
n– кількість показників
Для аналізу використовують економіко-математичні методи з метою визначення трендів і динаміки зміни коефіцієнтів організаційно-технічного рівня та його впливу на результати господарської діяльності.
Аналіз основних засобів та їх використання на підприємстві
1. Завдання та інформаційна база аналізу основних засобів (фондів).
В умовах ринкових відносин обсяг промислового виробництва та конкурентоспроможність продукції в значній мірі залежить від обсягів технічного стану та прогресивності виробничих фондів.
Задачами аналізу є встановлення забезпеченості виробництва основними фондами, ступеня використання основних фондів, визначення їх технічного стану, дослідження структури основних фондів та визначення впливу використання і наявності основних фондів на обсяги виробництва.
Джерела інформації, що використовуються в аналізі основних фондів:
Планова та нормативна інформація (інвестиційний план підприємства, фінансовий план щодо джерел фінансування, нормативи використання устаткування, розрахунок виробничої потужності).
Облікова і звітна інформація (фінансова звітність за формами №1, 2, 3, 4, статистична звітність форма №11-ОЗ “Звіт про наявність та рух основних засобів”).
Позаоблікова інформація (дослідження ринку техніки, устаткування, Акти впровадження та інвентаризації основних засобів, Акти аудиторських перевірок та ревізій).
2. Аналіз забезпечення основних фондів та використання виробничих потужностей.
П(с)БО №7 визначає основні засобияк матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва, надання послуг, здавання в оренду або здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк використання (експлуатації) яких більше одного року (або більше операційного циклу, якщо він довший за рік).
Узагальнюючим показником забезпечення основними фондами є фондоозброєність:
ФОзб= />
ФОзб вироб= />    продолжение
–PAGE_BREAK–
Частина основних виробничих фондів, що приймає безпосередньо участь у виробничому процесі називається активною(машини, устаткування, передавальні пристрої). Зміна вартості активної частини зумовлює зміну обсягів виробництва продукції.
ТО = />
Показники озброєності досліджують за ряд років та використовують в перспективному аналізі.
Виробничу потужність підприємства розуміють як максимально можливий випуск продукції при передбаченому організаційно-технічному рівні.
Виробнича потужність підприємства визначається за спеціальними галузевими інструкціями в розрахунку на рік або добу. При аналізі використання виробничих потужностей визначаються коефіцієнти:
Інтенсивний
Екстенсивний
Інтегральний
Інтенсивний коефіцієнтвикористання потужностей – це відношення середньодобового виробітку продукції до середньодобової виробничої потужності.
Кінт= />
Екстенсивний коефіцієнтвикористання потужностей – це відношення фактичного фонду робочого часу підприємства до розрахункового при визначенні часу роботи потужності.
Кекст= />
Інтегральний коефіцієнтвикористання потужностей
Кв.п.∫= Кінт* Кекст
Кв.п.∫= />* />= />
Факторний аналіз Кв.п.досліджує вплив зміни фонду робочого часу внаслідок забезпечення сировиною, причин збуту продукції, зовнішніх чинників.
На інтегральний коефіцієнт впливає рівень технічного стану організації ремонтів та технічного переозброєння.
Для підприємств з широкою номенклатурою виробів доцільно аналізувати використання виробничих потужностей за окремими виробництвами.
3. Аналіз наявності, структури та динаміки основних засобів.
Обсяг і структура основних виробничих фондів впливають на виробничу потужність підприємства та на обсяги його виробництва. Основні фонди підприємства поділяються на виробничого та невиробничого призначення (соціально-культурного та побутового призначення).
Вплив на виробничу потужність та обсяги виробництва мають лише основні виробничі фонди.
Склад і структура всіх основних засобів для цілей бухгалтерського обліку за П(с)БО №7 визначаються за такими групами:
Земельні ділянки
Капітальні витрати на поліпшення земель
Будинки, споруди та передавальні пристрої
Машини та обладнання
Транспортні засоби
Інструменти, прилади, інвентар
Робоча і продуктивна худоба
Багаторічні насадження
Для дослідження наявності, динаміки і структури основних виробничих засобів використовують їх групи:
Будівлі
Споруди
Передавальні пристрої
Силові машини і обладнання
Робочі машини і обладнання
Вимірювальні прилади
Обчислювальна техніка
Групи 3-7 разом складають машини і обладнання.
Транспортні засоби
Інші промислово-виробничі засоби
Аналіз наявності і структури основних виробничих фондів
Види основних виробничих фондів
Наявність на 1.01.
Наявність на 31.12.
Відхилення
Тис. грн.
% до підсумку
Тис. грн.
% до підсумку
Тис. грн.
Структури
1. …………..

2. …………..

Разом

100

100

4. Аналіз показників руху та технічного стану основних фондів. Оцінка методу нарахування амортизації.
Для визначення відносних змін вартості основних засобів на підприємстві існують коефіцієнти руху основних засобів:
Коефіцієнт оновлення
Конов= />
Коефіцієнт вибуття
Квиб= />
Для розрахунку коефіцієнтів руху використовується первісна вартість основних засобів.
Частковими коефіцієнтами вибуття є коефіцієнт реалізації
Креал-ції= />
Коефіцієнт списання (ліквідації)
Кспис= />
Загальний коефіцієнт обороту основних засобів складає суму коефіцієнта оновлення і коефіцієнта вибуття
Кзаг обороту= Конов+ Квиб
Показники руху основних фондів порівнюють із запланованими (розрахунковими) показниками та значеннями минулих періодів, показниками по галузі та конкурентів.
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” зі змінами, внесеними від 24.12.2002 року №349-ІVподіляє основні фонди за такими групами:
І група – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої.
ІІ група – автомобільний транспорт та вузли до нього, меблі, побутові електронні, оптичні та електромеханічні прилади, інше конторське (офісне) обладнання.
ІІІ група – будь-які інші основні фонди, які не включені в групу 1, 2 і 4.
ІVгрупа – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматизованого оброблення інформації, їх програмне забезпечення, інформаційні системи, телефони, в тому числі стільникові, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних швидкозношуваних предметів.
Норми амортизації встановлюються до балансової вартості кожної групи в розрахунку на квартал:
І група – 2% (8% річних)
ІІ група – 10% (40% річних)
ІІІ група – 6% (24% річних)
ІVгрупа – 15% (60% річних)    продолжение
–PAGE_BREAK–
На валові витрати можна відносити затрати на поліпшення основних фондів
які не підлягають амортизації;
у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок звітного періоду.
Показниками, що характеризують технічний стан основних фондів є коефіцієнти зносу і придатності
Кзносу= />
Досліджують ступінь зносу в динаміці за ряд років (періодів) на дату балансу.
Кприд= 1 — Кзносу
Для визначення тенденції зміни технічного стану основних фондів доцільно проаналізувати за декілька років і визначити позитивну чи негативну динаміку, що пояснюється технічною та інвестиційною політикою і стратегією розвитку підприємства.
Доцільно визначити динаміку коефіцієнту зносу по групам основних засобів, особливо по активній частині основних фондів.
На стан і величину коефіцієнтів зносу впливає обраний метод нарахування амортизації:
прямолінійний;
зменшення залишкової вартості;
прискореного зменшення залишкової вартості;
кумулятивний;
виробничий;
податковий.
Аналітик повинен проаналізувати чи доцільне використання обраного методу і дати свої рекомендації.
5. Аналіз ефективності використання основних фондів.
Під показниками ефективності використання основних фондів підприємства розуміють відносні коефіцієнти, що характеризують відношення результату діяльності до обсягу використаних за звітний період засобів праці:
Фондовіддача основних засобів
ФВ = />(грн./грн.)
Для підвищення фондовіддачі необхідно виявити резерви збільшення випуску продукції з діючих основних фондів, оптимізувати структуру, віковий склад основних фондів та вилучити невикористовувані у виробництві основні фонди.
Фондовіддача активної частини основних фондів
ФВАЧ= />(грн./грн.)
На цей показник впливає ступінь освоєння нового введеного устаткування і обладнання, коефіцієнт використання потужності та термін освоєння виробничої потужності.
Фондорентабельність – показує суму прибутку за звітний період на 1 грн. використаних основних засобів
Фre= />(грн./грн., %)
З метою оцінки ефективності капітальних інвестицій у виробництво використовують сучасні методики, які засновані на дисконтуванні майбутніх грошових надходжень. Основним критерієм доцільності вкладення коштів є чиста теперішня вартість (NPV)
NPV = PV – I
PV– теперішня вартість майбутніх грошових надходжень, визначається на основі дисконтування грошових потоків
PV = />
CFt– грошовий потік за періодt
n– кількість періодів
r– ставка дисконту
Якщо NPV>0, то проект прибутковий і доцільний до впровадження.
Якщо NPV≤0, то проект відхиляється.
На зміну ефективності використання основних засобів впливають чинники:
Екстенсивний – зміна кількості одиниць працюючого технологічного обладнання, зміна величини робочого періоду обладнання, ліквідація простоїв з різних причин.
Інтенсивний – підвищення продуктивності обладнання, впровадження нової більш продуктивної техніки, прогресивної технології, модернізація і реконструкція, поліпшення організації і управління виробництвом.
Структурні – зміна структури випуску продукції, зміна структури основних фондів, зміна питомої ваги активної частини.
Соціальні – підвищення кваліфікації робітників, поліпшення охорони праці та ін.
Інші – зміна вартості фондів в залежності від технічного прогресу, досягнень науково-технічного рівня та ін.
Особливістю харчових підприємств щодо підвищення фондовіддачі є забезпечення і раціональне використання матеріальних ресурсів (цукрова, спиртова, борошномельна, комбікормова галузь).
Основи аналізу ефективності використання сировини і матеріальних ресурсів на підприємстві
1. Основні напрямки і джерела аналізу.
Матеріальні ресурси– це різноманітні речові елементи виробництва, які використовуються переважно як предмети праці: сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, енергія, холод, стиснене повітря та інші енергоресурси.
Враховуючи те, що харчова промисловість є матеріаломісткою галуззю (відсоток матеріальних витрат в собівартості сягає 80%), збільшення випуску продукції з одиниці сировини – важливий резерв підвищення обсягів виробництва та показників його ефективності. Суттєвим елементом інтенсифікації промислового виробництва, а також одним із напрямків зростання національного багатства України є раціональне використання усіх видів матеріальних ресурсів.
Основними завданнями аналізу ефективності використання сировини і інших матеріальних ресурсів є:
Оцінка забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами в належній кількості і якості.
Визначення рівня ефективності використання матеріальних ресурсів.
Вияв і обчислення впливу різних факторів на ступінь використання матеріальних ресурсів.
Основні джерела інформації:
Розрахунки планової потреби сировини на основі бізнес-плану, договору з постачальниками, стандарти якості сировини.
Статистична та фінансова звітність (форма №2 ІІ розділ), дані бухгалтерського та оперативно-технічного обліку, статистична звітність з матеріально-технічного постачання.
2. Аналіз рівня сировинного забезпечення на підприємстві.
За характером та особливостями переробки сировини, що використовується у виробництві, підприємства харчової промисловості умовно можна поділити на 4 групи:
Підприємства, що займаються переробкою сировини тваринного походження.
Підприємства, що займаються первинною переробкою сировини рослинного походження (цукрові, олійні, спиртові та інші).
Підприємства, що займаються вторинною переробкою рослинної сировини (хлібопекарська, кондитерська, безалкогольна, лікеро-горілчана та інше).
Підприємства, що переробляють мінеральну сировину (розлив мінеральної води, соляна промисловість).
Якщо для І і ІІ груп необхідний аналіз стану та перспектив розвитку сировинної бази, то для підприємств ІІІ групи більш актуальним є аналіз кон’юнктури ринку сировини та організації матеріально-технічного постачання.
Для аналізу забезпечення сировиною та окремим видом матеріального ресурсу використовується узагальнюючий показник рівня (коефіцієнта) забезпечення:
Кзабезпеч МР = />
П – обсяг поставки (закупки) сировини за звітний період
Зп, Зк– залишки сировини відповідно на початок і кінець періоду
Аналітик повинен проаналізувати причини незабезпеченості в розрізі окремих видів сировини та окремих постачальників.
Аналіз виконання договорів поставки сировини
Вид сировини
Постачальник
№№ договору
План
Факт
Відхилення
Надпоставка
(+)
Недопоставка (-)    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–
100 –PAGE_BREAK–
16G+…+
20G
–
16I+…+
20I
–
22
Корисний фонд часу без урахування внутрішньозмінних втрат, годин
15C*8
–
15E*8
–
15G*8
–
22G-22E
–
23
Корисний фонд часу з урахуванням внутрішньозмінних втрат, годин
22C-21C
–
22E-21E
–
22G-21G
–
23G-23E
–
24
Середня тривалість робочого дня
/>
–
/>
–
/>
–
24G-24E
–
4. Аналіз продуктивності праці.
Продуктивність праці – найважливіший показник ефективності промислового виробництва, а її зростання – основне джерело здійснення національного багатства.
Від рівня і динаміки продуктивності праці залежить більшість показників виробничо-господарської діяльності: обсяги виробництва, рівень витрат, фінансові результати.
В практиці аналізу продуктивність праці оцінюють трьома методами:
Натуральний – виробіток продукції в натуральних одиницях на одного працюючого за звітний період (пл/особа, ТУБ/особа).
Трудовий – оцінюється за трудомісткістю виконання робіт, послуг, виробництва продукції, (тис. люд.-днів).
Вартісний – виробництво продукції в спів ставних або порівняних цінах на одного працюючого промислово-виробничого персоналу за звітний період.
ПП = />
/>= />
Аналіз продуктивності праці за 2002-2003 роки
Показники
2002 р.
2003 р.
Відхилення від
% виконання плану
2003 р. до 2002 р., %
план
звіт
плану
2002 р.
1. Випуск продукції в порівняних цінах, тис. грн.

2. Середньоспискова чисельність ПВП, осіб

3. В т.ч. робітників, осіб

4. Питома вага робітників в загальній чисельності, %

5. Середньорічний виробіток 1 працівника (1:2), тис. грн.

6. Продуктивність праці (середньорічний виробіток 1 робітника, 1:3), тис. грн./особа

В текстовій формі аналітик дає пояснення причин зростання (зниження) продуктивності праці, в тому числі по категоріях робітників.
На рівень продуктивності праці впливають інтенсивні фактори (зміна середнього динного виробітку />) та екстенсивні (кількісні) фактори: середня тривалість робочого дня />, кількість відпрацьованих робочих днів за звітний період К, частка робітників в загальній чисельностіЧ.
Використовується факторний аналіз на основі моделі або формули:
П/>/>П=/>= />*/>*К*Ч
/>/>

/>
/>

/>

/>
/>— середньорічний виробіток 1 працівника
/>— середньоденний виробіток 1 працівника
/>— середньорічний виробіток 1 робітника
ΔПП = ΔППВг + ΔППТд+ ΔППК+ ΔППЧ    продолжение
–PAGE_BREAK–
Заключний етап аналізу – виявлення резервів продуктивності праці:
підвищення технічного рівня виробництва (удосконалення технології, механізація, автоматизація, комп’ютеризація);
виявлення і усунення над продуктивних втрат робочого часу (на основі показників балансу робочого часу);
удосконалення організації виробництва і системи управління;
зміна структури і удосконалення якості продукції.
5. Аналіз використання Фонду заробітної плати.
Об’єктивна необхідність особистої матеріальної зацікавленості кожного працівника зумовлює необхідність розподілу результатів праці і удосконалення системи матеріального стимулювання.
Оцінка виконання плану (кошторису) витрат на оплату праці ведеться за допомогою абсолютного і відносного відхилення Фонду оплати праці:
Абс.відх. = ФОПзвіт – ФОПпл+ перевищення
— економія
Відн.відх. = ФОП звіт– ФОПпл* Квик.пл.
ФОПзвіт= 110 тис.грн.
ФОПпл= 100 тис.грн.
Квик.пл.= 1,2
Абс.відх. = 110 – 100 = +10 тис.грн.
Відн.відх. = 110 – 100 * 1,2 = -10 тис. грн.
Згідно Закону України “Про оплату праці” Фонд оплати праці поділяється на 3 складові:
Основна заробітна плата
Додаткова заробітна плата
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати
Аналіз Фонду оплати праці за структурою проводиться в порівнянні суми і питомої ваги кожної складової в загальному Фонді оплати праці за ряд років.
Аналіз оплати праці та рівня середньої заробітної плати
Показники
2002 р.
2003 р.
Відхилення від
% виконання плану
2003 р. до 2002 р., %
план
звіт
плану
2002 р.
1. Випуск продукції в порівняних цінах, тис. грн.

2. Середньоспискова чисельність ПВП, осіб

3. В т.ч. робітників, осіб

4. Продуктивність праці на 1 працюючого, тис. грн./особа

5. Продуктивність праці на 1 робітника, тис. грн./особа

6. Фонд оплати праці, тис. грн.

7. В т.ч. ФОП робітників

8. Середньорічна оплата праці (6:2), тис. грн.

9. В т.ч. робітників (7:3), тис. грн.

10. Кількість відпрацьованих люд.-днів

11. Середньоденна оплата праці (6:10), грн.

12. Кількість відпрацьованих люд.-год

13. Середнього динна оплата праці (6:12), грн.

Аналіз витрат в собівартості продукції
1. Задачі і джерела аналізу витрат.
Більшість витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва матеріальних, паливних, трудових ресурсів і амортизація основних засобів і матеріальних активів відносяться до витрат підприємства.
Згідно з П(с)БО №16 до витрат підприємства відносять:
собівартість реалізованої продукції;    продолжение
–PAGE_BREAK–
операційні витрати (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати);
фінансові витрати;
інші витрати, що виникають під час звичайної діяльності;
податок на прибуток;
надзвичайні витрати.
Аналіз усіх цих витрат підприємства можна провести на основі Звіту про фінансові результати в грошових одиницях і по структурі (питомій вазі витрат).
Собівартість реалізованої продукції складається з:
виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду;
нерозподілених постійних загально виробничих витрат;
наднормативні виробничі витрати.
Крім цього показника, об’єктами аналізу є виробнича собівартість продукції (робіт, послуг), її елементи, операційні витрати за елементами, собівартість окремих виробів.
Джерелами інформації є:
Кошториси витрат на виробництво продукції, норми і нормативи витрат матеріальних і трудових ресурсів, кошториси адміністративних витрат, витрат на збут.
Фінансова звітність підприємства (форми №1, 2, 3, 4, примітки) та дані первинного оперативного управлінського обліку.
Позаоблікові джерела інформації (Акти ревізій, аудиторських перевірок, дослідження аналогічних витрат на інших підприємствах).
2. Аналіз витрат за економічними елементами.
Елемент витрат – це сукупність економічно-однорідних витрат.
Аналіз виробничої собівартості включає дослідження суми і питомої ваги таких елементів:
Прямі матеріальні витрати – це вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу продукції, що виробляється, напівфабрикатів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.
Прямі витрати на оплату праці – включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, які можна конкретно віднести на даний об’єкт.
Інші прямі витрати – включають інші витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (відрахування на соціальні заходи, орендна плата, амортизація).
Загально виробничі витрати – включають витрати на управління виробництвом, в т.ч. оплата праці апарату управління, відрахування на соціальні заходи, виплати по відрядженнях, амортизація загально виробничого призначення, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів загально виробничого призначення, витрати на опалення та інші утримання виробничих приміщень, інші витрати.
Аналіз виробничої собівартості
Елементи витрат
План
Звіт
Відхилення
% виконання плану
тис.грн.
%
тис.грн.
%
тис.грн.
структури
1. Прямі матеріальні витрати, тис.грн.

50,0

55,0

5,0

В тому числі
……………………..

2. Прямі витрати на оплату праці

12,0

11,0

-1,0

В тому числі
……………………..

3. Інші прямі витрати

20,0

15,0

-5,0

В т.ч. відрахування на амортизацію

4. Загальновиробничі витрати

18,0

19,0

1,0

В тому числі
……………………..

Разом

100

100

–

На основі розділу ІІ форми №2 Звіт про фінансові результати проводиться аналіз операційних витрат за елементами:
Матеріальні витрати
Витрати на оплату праці
Відрахування на соціальні заходи
Амортизація
Інші операційні витрати
Детально аналізують адміністративні витрати за їх складом та відхилення від кошторису, витрати на збут за їх складом та інші операційні витрати.
До інших операційних витрат включаються витрати на дослідження та розробки, собівартість реалізованої іноземної валюти, собівартість реалізованих виробничих запасів, сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів, втрати від знецінення запасів, нестачі і втрати від псування цінностей, визнані штрафи, пені, неустойки, витрати на виплату матеріальної допомоги і утримання об’єктів соціально-культурного призначення.
Аналітична таблиця подібна до попередньої в розрізі елементів витрат.
Детальний аналіз при необхідності ведуть в розрізі кожного елемента за його складовими частинами, використовують дані попередніх розділів аналізу.
Аналіз операційних витрат по хлібокомбінату
Елементи витрат
План 2002 р.    продолжение
–PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK—-PAGE_BREAK–
1
2
3
4
5
6=4-2
7=5-3
8=4/2*100
9=6/ΔВ*100
Актив

І

ІІ

ІІІ

Пасив

І

ІІ

ІІІ

ІV

V

Аналітик дає пояснення змін коштів за їх видами (необоротні і оборотні) та за рахунок яких джерел відбувається прирощення (зменшення) активів. Позитивним є загальне збільшення валюти балансу, в особливості за рахунок власного капіталу підприємства. Різке зменшення валюти балансу вказує на згортання діяльності.
Аналіз обігових коштів підприємства.
Структура коштів підприємства відображає їх галузеві особливості. Фондомісткі галузі мають велику питому вагу поза оборотних активів. Торгівельні організації, посередницькі підприємства основні ресурси вкладають в обігові кошти. На підприємствах харчової промисловості структура основних і поза оборотних активів залежить від специфіки галузі і сезонності виробництва.
Робочий капітал підприємства визначається різницею між оборотними активами і поточними зобов’язаннями. Зростання його величини є позитивним фактом, що свідчить про підвищення ефективності господарської діяльності.
Обігові кошти підприємства відображаються в активі балансу і досліджуються за складом і структурою на основі порівняльно-аналітичного балансу. Аналітик повинен дати пояснення абсолютних і структурних змін обігових коштів за їх видами.
Детально досліджують суму власних обігових коштів підприємства:
ВОК = ВК(+ стійкі пасиви{заборгованість по з/п}) – НА — наявні
Для аналізу забезпечення підприємства власними обіговими коштами суму наявних обігових коштів порівнюють з її нормативним (розрахунковим) значенням:
ВОК – Н = “+” – забезпечено
“-” – нестача
Ефективність використання обігових коштів на підприємстві оцінюють показники:
Коефіцієнт обіговості оборотних коштів – визначається відношенням обсягу реалізації (чистого доходу від реалізації) до середньої величини обігових коштів і показує скільки обертів в середньому здійснили оборотні активи за звітний період.
Коб= />(кількість обертів)
Для більш детального аналізу досліджують коефіцієнти обертання або оборотності запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів:
Коб запасів= />
/>— середньорічний виробничий запас
Коб ДЗ= />
Коб ГК= />
Термін обороту оборотних активів:
Т = />
Аналогічно визначається термін обороту виробничих запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів.
Ефективність використання оборотних коштів збільшується в результаті зростання коефіцієнту оборотності і зниження терміну обороту. З цією метою на підприємстві ведуть пошук оптимальних методів розрахунків, скорочення термінів доставки (транспортування) та виробничого циклу.
4. Аналіз фінансової стійкості і платоспроможності підприємства.
Фінансова стійкість підприємства визначається співвідношенням власного капіталу і загальної заборгованості:
Кфс=/>=/>(1)    продолжение
–PAGE_BREAK–
Для нормального фінансового стану коефіцієнт фінансової стійкості повинен наближатися до 1, тобто власний капітал забезпечує покриття усіх видів заборгованості.
Для оцінки фінансової незалежності підприємства використовують показник коефіцієнта автономії, який характеризує частку власного капіталу у валюті балансу:
Кавт= />(0,5)
Для характеристики структури активів підприємства використовують коефіцієнти мобільності і маневреності.
Коефіцієнт мобільності характеризується співвідношенням оборотних і поза оборотних активів:
Кмоб= />(0,5)
Коефіцієнт мобільності доцільно аналізувати в динаміці (за ряд інтервалів і років).
Коефіцієнт маневреності визначається відношенням власних оборотних активів до загальної наявної їх суми:
Кманев= />=/>(0,25)
Коефіцієнт забезпечення довгострокової заборгованості характеризується відношенням власного капіталу до довгострокової заборгованості:
Кзабез ДЗ= />(4)
Коефіцієнт залежності підприємства від довгострокових зобов’язань:
Кзалеж. від ДЗ =/>(0,25)
В умовах ринку доцільно проаналізувати платоспроможність і ліквідність підприємств-партнерів, а також власного підприємства з метою контролю і управління цими показниками.
Ліквідність– це здатність підприємства розрахуватись по своїм поточним зобов’язанням у визначені терміни.
За ступенем ліквідності активи підприємства можна об’єднати в 4 групи:
Швидколіквідні кошти (наявні грошові кошти, прирівнюються до них ліквідні цінні папери: акції, облігації, векселі надійних підприємств та установ).
Кошти високої та середньої ліквідності (поточна дебіторська заборгованість, іноді запаси готової продукції на складі).
Малоліквідні активи (залишки незавершеного виробництва, виробничі запаси, прострочена дебіторська заборгованість та витрати майбутніх періодів).
Неліквідні активи (поза оборотні активи – основні засоби, довгострокові фінансові вкладення та ін.)
За рівнем платоспроможності і ліквідності доцільно проаналізувати коефіцієнти:
Коефіцієнт абсолютної ліквідності – характеризує здатність підприємства розрахуватись по поточним зобов’язаннях на певну дату:
Кабс.л= />(0,25/>0,3)
Коефіцієнт поточної ліквідності – характеризує можливість підприємства розрахуватись по поточним зобов’язаннях за певний період:
Кпоточ.л= />(1)
Коефіцієнт критичної ліквідності – характеризує здатність підприємства до розрахунків за рахунок всіх оборотних активів за виключенням товарно-матеріальних цінностей:
Ккрит.л= />(0,8)
Коефіцієнт покриття заборгованості – характеризує загальну здатність підприємства розрахуватися з поточними боргами в перспективі за рахунок всіх ліквідних активів:
Кпокр. забор.= />(2)
Коефіцієнти ліквідності аналізують по балансу на початок і кінець періоду, оцінюють в динаміці і порівнюють з нормативним значенням. Доцільно використовувати в перспективі аналізі фінансового стану і фінансовому плануванні.
5. Показники ділової активності та їх оцінка.
Показники ділової активності підприємства є показники ефективності, які відображають відношення результату до використаного активу:
коефіцієнт оборотності обігових коштів
коефіцієнт оборотності запасів
коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості
коефіцієнт оборотності грошових коштів
фондовіддача
віддача акціонерного капіталу
Віддача АК = />(грн./грн.)
Показує скільки гривень чистого доходу отримано на 1 гривню акціонерного капіталу.
Віддача активів:
Віддача активів = />(грн./грн.)
Прибутковість активів і капіталу підприємства характеризується показниками рентабельності:
Reкапіталу= />
Reактивів (заг)= />
За рейтингом платоспроможності і ділової активності підприємства можна поділити на 5 класів:
Вищий клас – коефіцієнти вище нормативного значення (ділова активність підвищується, рентабельність зростає в динаміці).
Перший клас – більшість коефіцієнтів в межах норми (є невеликі відхилення в окремі періоди).
Другий клас – платоспроможність і ліквідність підприємства коливається (мають місце ознаки фінансової напруги, несвоєчасність розрахунків).
Третій клас – підприємства підвищеного ризику (платоспроможність обмежена, ділова активність і прибутковість знижується).
Четвертий клас – підприємства на межі банкрутства.
/>