Экономика труда - конспект лекций скачать бесплатно на Диплом IQ

смотреть на рефераты похожие на “Экономика труда – конспект лекций”
Лекція № 1

1.Нормування праці.
1.1 Сутність та функції нормування праці.
РЕСУРСИ
Матеріальні Людськи (трудові)
Земля Капітал Праця Підприємницька
здібність
Праця- це фізичні і розумові здібності людей, яки використовуються при
виробництві товарів, виконанні робіт та наданні послуг.
1. Організація та нормування праці.
2. Організація та нормування зарплати.
Процес нормування праці на підприємстві – це визначення максимально
припустимої кількості часу для виконання конкретної работи або операції в
умовах конкретного виробництва або мінімально припустимої кількості
продукції, яка повинна бути вироблена працівником або бригадою за одиницю
часу.
Процес нормування праці – це різновид управлінської діяльності , метою
якої є встановлення необхідних витрат та результатів праці ,а також
необхідних співвідношень між чисельністю працівників окремих груп та
кількістю одиниць обладнання.
Нормування праці виконує такі функції :
1. Собівартість продукції ,а разом з нею прибуток, рентабільність та інші показники неможливо розрахувати без визначення норм часу (трудомісткості) ,бо в калькуляції собівартості обов’язково є стаття ‘Основна заробітна плата’, а також ‘Додаткова заробітна плата’ , ‘Відрахування на соціальні заходи’.
2. Норми попраці (трудові норми) слугують основою для визначення кількості тих чи інших працівників, а також організаційної структури підприємства.
3. Норми по праці дозволяють визначити потужності окремих різновидів обладнання, виробничих дільниць, цехів та підприємства в цілому, а виробничі потужності є базові для встановлення виробничої програми, тобто плану виробництва.
4. Нормування праці є невід’ємним елементом організації заробітньої плати.

2 Різновиди норм по праці.
Н(ч)-норма часу (трудомісткість) ,визначає максимально необхідні витрати
часу робітника або групи робітників (бригади) на виконання одиниці роботи.
За одиницю роботи приймають операцію, тонну, кг та інші фізичні показники,
масси виробленої продукції, виріб або його частину.
Одиниці роботи краще визначати у відповідності до калькуляційних одиниць
(останні наведені у типовому положенні про планування, облік та калькування
одиниці продукції (робіт та послуг) ).
Н(ч) вимірюється у нормо-хвилинах , нормо-годинах.
Н(в)-норма виробітку- це величина ,зворотня нормі часу.Вона визначає
кількість одиниць роботи, визначеного різновиду, яка виробляється одним
працівником (або групою) за данний відрізок часу (час, зміну, місяць).
Одиниці вимірювання : операцій, тонн, кг, г, …. , м.
Лекція № 2

Між нормою часу та нормою виробітку існує зворотній зв’язок. Задача: Норма виробітку у токаря на операції ‘токарна обробка бронзового
підшибника’ за зміну становить 12 шт. (Н(в)зм– =12шт.).За рахунок
досконалення технологій виготовлення заготовки під підшибник
,трудомісткість цієї операції вдалося знизити на 25% ((ТР=25%). Вирахувати
нову зміну норми виробітку Н(в) при умові, що тривалість робочої зміни 8
годин.
Розв’язок:
1. Визначаємо базову (стару) трудомісткість
ТР(б)=480(12=40 н-хв.
2. Визначаємо нову трудомісткість
ТР(н)=40-40((25(100)=30 н-хв.
3. Тоді Н(в) за зміну нова буде
Н(в)зм=480(30=16шт.
Н(в)зм=Тзм(Н(ч), де Тзм- тривалість зміни
У виробничій практиці серед усіх норм найчастіше використовуєтся норма
часу на одиницю роботи ,яка називається нормою штучного або нормою штучно-
калькуляційного часу. При чому:
-t(ш) використовується у масовому, одиничному виробництві
-t(шк) використовується у серійному (дрібно-, середньо-, велико-)
виробництві
Н(чис)- норма чисельності- це кількість працівників визначеного професійно-
кваліфікаційного складу, необхідна для виконання обсягу робіт, який
заплановано або для обслуговування одного або декілька агрегатів (комплекс
агрегатів).
Задача: Черговий слюсарь-електрик обслуговує 20 фрезерних верстатів
функцією електроремонт. Розрахувати норму чисельності чергових слюсарів-
електріків.
Розв’язок:
Н(чис)=1(20=0,05
Н(обс)- норма обслуговування- це кількість агрегатів, робочих місць, м(
виробничої площі, яка закріплена для обслуговування (по визначеним
функціям) за одним або групою працівників.
Нормоване завдання- це номенклатура (асортимент) та обсяг робіт, який
повинен бути виконаний одним працівником або групою за визначений відрізок
часу (зміну, добу, місяць).
Нормоване завдання як і норма виробітку визначає необхідний результат праці
і можна вважати, що норма виробітку-це поодинокий випадок (частний случай)
нормованого завдання, тому що останнє визначає обсяг різнорідної продукції,
в той час як норма виробітку тільки однорідної.
Обсяг робіт у нормованому завданні може визначатися не тільки в натуральних
одиницях як норма виробітку, а також в нормо-годинах або в нормо-гривнях.
Н(к)- норма керованості- це кількість працівників, які підпорядковані чи
підлеглі одному керівникові (бригадиру, майстру, менеджеру).
Можна зробити висновок, що нормування праці встановлює необхідні
витрати, результати та співвідношення. Це, у свою чергу, позначає ,що всі
норми по праці повинні відповідати найбільш ефективним для даного
виробництва варіантам технологічного процесу, організації праці та
виробництва, найефективнішим варіантам управління та сприяти найбільш
ефективному використанню трудових та матеріальних ресурсів, підрозділів
підприємства.
Таким чином, робота по нормуванні праці повинна включати такі основні
елементи:
1. Аналіз виробничого процесу шляхом розділення його на окремі невеликі частини.
2. Вибір оптимального варіанту технологічного процесу з найкращими його характеристиками або параметрами.
3. Удосконалення організації праці, режимів праці та відпочинку з урахуванням психо-фізиологічних факторів.
4. Проектування ефективних методів та прийомів праці з урахуванням технічних, соціальних, економічних та психо-фізиологічних факторів.
5. Розрахунок норм по праці, їх впровадження в виробництво та постійне корегування цих норм на основі змін організаційно-технічного рівня виробництва.
Існує багато визначень нормування праці. Самий вдалий: нормувати працю- це
означає шукати найбільш вигідну організацію праці.
Класифікація витрат робочого часу.
Працівник у свій робочий час виконує не тільки виробничі завдання, а й
розмовляє з колегами, ходить за інструментом, відпочиває та використовує
час на особисті потреби.
З метою зменшення різновидів витрат робочого часу проведена робота по
уніфікації цих витрат, що вилилось у класифікації витрат робочого часу.
Головний класифікаційний фактор при цьому -це відношення того чи іншого
різновиду втрат робочого часу до виконання виробничого завдання.
Підготовчо-підсумковий час витрачається на виконання робіт, пов’язаних з
початком та закінченням роботи (отримання виробничого завдання від майстра,
вивчення креслення, технічної документації, вибіг заготовок, здача готової
продукції, оформлення нарядів на роботу, зміна оснастки).
Оперативний час витрачається на роботу, яка прямо пов’язана з виробничим
завданням. При чому: -основний (технічний) час витрачається на зміну розмірів, форми та
властивостей предметів праці та їх взаємного розташування. -допоміжний час витрачається назагрузку ,вигрузку, відвантаження, зняття
деталі, зажим зйому, контроль технологічного процесу.
Час на організаційне обслуговування витрачається 2 рази за зміну (на
початку та в кінці: розкладання технічної документації, інструменту,
оснащення і збирання їх в кінці зміни).
Технічне обслуговування (підналадка обладнання, оснастки, невеликий
поточний ремонт, прибирання стружки).
Розділення ОП та ОБС на елементи виконується тільки в масовому
виробництві. t(воп)=(2(24)% від ОП.
Перерви по організаційно-технічним причинам (ремонт по графіку,
технологічні перерви, а також час співпадання).
Непродуктивна робота (ходіння працівника в пошуках інструмента, оснастки,
контролера, матеріалу, виготовлення бракованої продукції не з вини
працівника).
Час чекання (чекання роботи, чекання інструменту і т.д.).
Втрати з вини працівника (запізнення, робить якусь другу роботу).
Класифікація витрат робочого часу відображена в таблиці 1.
Таблиця 1.
|РАБОЧЕЕ ВРЕМЯ |
|Время исполнения производственного |Потери рабочего |
|задания (нормированное время) |(ненормированное время) |
|Под|Оператив|Время |Отд|Пере|Затраты рабочего | |
|гот|ное |обслуживания|ых |рывы|времени, которые не| |
|ови|время |рабочего |и |по |зависят от рабочего| |
|тел|ОП |места ОБС |лич|орга| |Затраты по вене |
|ьно| | |ные|низа| |рабочего |
|е –| | |пот|цион| | |
|вре| | |реб|но -| | |
|мя | | |нос|техн| | |
|ПЗ | | |ти |ичес| | |
| | | | |ким | | |
| | | | |прич| | |
| | | | |инам| | |
| |Основ|Вс|Органи|Техн| | | | | |
| |ное |по|зацион|ичес| | |Непродук|Время | |
| |время|мо|ное |кое | | |тивная |ожидания | |
| | |га|обслуж|обсл| | |работа |(ВО) | |
| |(техн|те|ивание|ужив| | |(НР) | | |
| |ологи|ль|ООБС |ание| | | | | |
| |ческо|но| |ТОБС| | | | | |
| |е) |е | | | | | | | |
| | |вр| | | | | | | |
| | |ем| | | | | | | |
| | |я | | | | | | | |
Повна норма часу називається штучно-калькуляційний час t(шк)=t(оп)( (1+(+()+ (Т(пп)(п, де (-ОБС, (-ВОП.
Це базова форма для серійного виробництва.
1.3Стуктура виробничого процесу.
Виробничий процес
Заготівельна
Обробна Складальна
операції та їх комплекси
Операція технологічний трудовий розподіл розподіл
-позиції розумові трудові
-переходи елементи елементи
-проходи
-трудові
-установи прийоми
-трудові
дії
-трудові
рухи
Лекція №3
1.4Методи нормування праці та їх особливості.
На підприємствах України та СНД використовуються багато методів визначення
норм по праці. Вибір того чи іншого методу залежить від характеру робіт, що
нормуються та умов їх виконання.
Виходячи з принципів становлення норм, всі різновиди методів нормування
праці можна звести до двох груп: -аналітичні методи -сумарні методи
Аналітичні методи передбачають виконання таких етапів:
1. Аналіз конкретного трудового процесу.
2. Поділ його на елементи.
3. Проектування по кожному елементу найбільш ефективних режимів роботи обладнання та прийомів праці робітників.
4. Визначення трудовитрат, трудомісткості по всім елементам трудового процесу з урахуванням спеціфіки конкретних робочих місць.
5. Встановлення норм часу на всю роботу або операцію шляхом додавання по окремим елементам.
Сумарні методи передбачають встановлення норм по праці без розподілу на
елементи, без проектування раціональних режимів роботи обладнання та
передової організації праці на основі досвіда нормувальника (технолога або
майстра) або статистичних даних про виконання аналогічних робіт. Ци методи
називаються досвідно-статистичними. Ці методи не дозволяють ефективно
використовувати виробничі ресурси і повинні замінюватись на аналітичні.
Використання досвідно-статистичних норм на дільницях приводить до
перевитрат Фонду заробітної плати та великого перевиконання норм.
Досвідно-статистичні норми та сумарні методи економічно доцільно
використовувати тільки в одиничному та дрібносерійному виробництві.
Бувають випадки коли витрати часу на розрахунок однієї норми може бути
більшим ніж на сам трудовий трудовий процес виконання цієї роботи.
Аналітичні методи є найпоширеніші у виробничий сфері. Їх ,як правило,
класифікують за такими ознаками: -по методиці отримання вихідних даних -по ступеню диференціації виробничого процесу
По методиці отримання вихідних даних для нормування ,група аналітичних
методів розподіляється на: -розрахунково-аналітичні методи -експериментально(досвідно)-аналітичні методи
Базою для розрахунку t(ш), t(шк) є нормативно-довідкові матеріали по
окремим технологічним процесам.
У експериментально-аналітичних методах вихідна інформація отримується самим
нормувальником (технологом, майстром) шляхом спостережень та проведення
експериментів.В цю программу відносяться такі методи: -хронометраж -фотографія робочого часу (відображення витрат робочого часу) -метод миттєвих спостережень -методи з використанням технічних засобів
Розрахунково-аналітичні методи є основними тому, що вони запеспечують
необхідну ступінь обгрунтованості норм при значно меньших витрат часу у
порівнянні з експериментальними(чи дослідними) методами витрат на збір
вихідной інформації.
В умовах масового та багатосерійного виробництва розрахунково- та
експериментально-аналітичні методи використовуються в комплексі, тобто
попередній варіант норми визначався за допомогою розрахункових методів, а
потім уточнений варіант норми визначався за допомогою експериментальних
методів.
За другою ознакою по ступеню диференціації трудового процесу аналітичні
методи розділяються на диференційовані та збільшені.
Диференційовані методи передбачають поділ процесу, який нормується на
елементи типу трудових рухів та трудових дії (дивись розділ 1.3)
,дослідження факторів, які впливають на тривалість кожного елементу,
проектування нового складу, послідовності та тривалості виконання елементів
операції чи роботи з урахуванням передового виробничого досвіду.
Диференційовані методи використовуються у тих випадках, коли треба висока
точність норм часу (t(ш), t(шк)) в умовах великих обсягів виробництва
продукції.
Збільшені методи передбачають розподіл процесу, що нормується до окремих
операцій або комплексів трудових прийомів.
Схема методів нормування
Методи
Аналітичні
Сумарні

По методиці отримання По ступеню Дослідні
Статистичні вихідних даних диференціації

Розрахунково- Експери- Диференціовані Збільшені
аналітичні ментально- аналітичні
технічно-обгрунтовані
дослідно-статисничні
норми
(необгрунтовані) норми

Лекція№4
1.5 Аналітичні методи нормування праці та нормативні
матеріали.
Методика нормування праці (1.4) передбачає використання нормативних
матеріалів. Ці матеріали розраховуються попередньо і розподіляються на:
збільшені або типові, елементні (диференціовані) та мікроелементні.
Крім нормативних матеріалів, де даються значення витрат робочого часу в н-
год, н-хв, н-сек.Технологи і нормувальники використовують інформаційно-
довідкові матеріали (ІДМ).
ІДМ поділяються на 2 групи:
1. Характеристики технологічного обладнання, оснащення, пристосувань, інструменту, заготовок та іншого.
2. Конструкторська, технологічна, планова та інша документація, яка теж необхідна при нормуванні.
Оперативний час (t(оп)) для виконання трудового прийому встановити та зняти
деталь вручну в самоцентруючому патроні ключом. Може бути визначена в
залежності від маси деталі. t(оп)=16(Q(, де а=0,38
Для більшої зручності всі нормативи представлені в таблиці 1.
Таблиця 1.
|Маса деталі, кг, до|0,5 |1 |3 |5 |8 |12 |16 |20 |
|Час, нормо-хвилина |0,10|0,16|0,24|0,29|0,35|0,41|0,48|0,50|
Ця залежність називається однофакторною.
Нормативна карта елементу ‘обезжирювання деталей стружки та пилу’(таблиця
2).
Таблиця 2.
|Площа | Різновид поверхні деталі |
|обробленої | |
| | |
|поверхні | |
|деталі, | |
|дм(,до | |
| | Плоска | Циліндрична |
| | |З | |З |
| |Гладка |виступа-ми, |Гладка |виступа-ми, |
| | |кишеня-ми. | |кишеня-ми. |
| | Оперативний час , хв. |
|010 |0,021 |0,030 |0,019 |0,027 |
|012 | |0,032 |… |… |
|015 |0,023 |… |… |… |
| |… | | | |
Нормативні матеріали всіх ступенів диференціації:єдині типові,
елементні, мікроелементні передбачають організацію робочого місця у
відповідності до затверджених типових проектів (карт організації праці на
відповідних робочих місцях).
Таким чином, нормативні матеріали (основа аналітичних методів) слугують для
встановлення норм по праці і відображають залежність між необхідними
витратами праці і впливаючими на це факторами. Процес встановлення норм при
використанні нормативів спрощено може бути зведен до:
Нормативна залежність
Визначаємо значення
нормативних залежностей
Значення факторів, при діючих значеннях які впливають на факторів тривалість
(Берем з технологічної,
конструкторської та
планової документації)
Лекція №5
1.6Методика мікроелементного нормування.
В основі цієї методики лежать мікроелементні нормативи, які розроблені на
трудові рухи та дії. За їх допомогою можна виконати детальний аналіз будь-
якого трудового процесу та вибрати оптимальний варіант його здійснення.
Розробником мікро-елементного методу досліджень та нормування трудових
процесів є інженер Ф.Гілбрет, який виходив з того ,що будь-які по
складності трудові процеси можна розкласти на найпростіші мікрорухи рук,
ніг, корпусу, очей. Такимчином, будь-яку роботу можна розглядати як
комбінацію мікрорухів або мікроелементів.
Система МТМ-1(2,3)- система універсального значення. В ній 21 мікроелемент.
Час у цій системі подається у одиницях, які дорівнюють 1(100000 год.,
1(60000 хв., 0,036 сек.
Системи МТМ-2,3 є по суті збільшеними варіантами МТМ-1 та за рахунок
об’єднання рухів та скорочення факторів, які впливають на тривалість рухів,
кількість мікроелементів у системі МТМ-2 зменшена до 11, а у МТМ-3 зменшена
до 6.
Таким чином, МТМ-1 рекомендується для масового та великосерійного
виробництва, МТМ-2 -для середньосерійного, а МТМ-3 -для одиничного
(дослідницького та експериментального) та дрібносерійного виробництва.
На другому місці по розповсюдженості у розвинутих країнах використовується
система МОДАПТС (модульна), вона відноситься до 3-го покоління систем
мікроелементів і призначається для аналізу проектування та нормування робіт
у серійному виробництві. Найцінніша особливість цієї системи – її простота.
Число значень мікроелементів дорівнює 27. Мікроелементи представлені у
вигляді простих малюнків. Значення нормативної тривалості мікроелементів
подано у модах:
1мод=1(8сек (+7,5%=1(7сек)
Поширені системи: Уорк Фектор, МОСТ.
В Україні та странах СНД є системи БСМ-1 та модульна.
Базова система мікроелементів (БСМ-1)
Вихідними даними для розробки цієї системи є витрати часу кваліфікованих
робітників на виконання основних рухів та їх комплексів, які були визначені
при дослідженні трудових процесів за допомогою відео- та кіно-зйомки.
Дослідження були проведені на 25 підприємствах, в 10-ти галузях
(автомобільна, приладобудівельна, верстатобудівельна, трактор., сільсько-
господарська, машинобудівельна, електротехнічна, швейна, взуттєва, м’ясна,
поліграфічна, текстильна промисловості) та на 2-ох підприємствах зв’язку.
Особливостями БСМ є: -методично ця система найбільше близька до МТМ-1, але при її розробці
були використанні результати досліджень у 10 галузях, у той час як МТМ-1
побудована тільки на базі електротехнічної промисловості, тому цю систему
можна вважати системою 3-го рівня. -у порівнянні з МТМ, БСМ має більш розширений склад факторів, які
впливають на тривалість виконання мікроелементів. -додатково у складі елементів системи БСМ введені мікроелементні
нормативи, які характерні для сучасних технологічних процесів (Наприклад:
переміщення деталей по рольгану, по роликам підвісного конвейєру). -темп роботи у системі БСМ обгрунтований не тільки витратами енергії, а й
показниками втомлення , які враховують як фізичне так і психофізіологічне
навантаження. -БСМ призначена для вирішення питань організації і нормування праці на
промислових підприємствах масового та великосерійного виробництвах. -БСМ доцільно використовувати для розробки нормативів та прийомів та більш
великі елементи робіт, щоб забеспечити рівну напруженість норм на роботі,
що виконуються у різних галузях. -БСМ включає 20 груп мікроелементів, причому 10- рухи рук, 5-рухи корпусу,
3- рухи ніг, 2-рухи очей, з урахуванням різновидів мікроелементів, що
входять до 20 груп – всього 41. -нормувати по системі БСМ-1 економічно доцільно лише короткочасні трудові
процеси тривалістю до 0,5 хв. Для умови великосерійного та масового
виробництва. Якщо тривалість робіт >0,5 хв. Або роботи виконуються в
середньосерійному, дрібносерійному та одиничному виробництві треба
використовувати модульну систему або збільшені системи типу МТМ-2,3; БСМ-
2,3.
При проектуванні раціональних методів праці треба вилучати такі різновиди
елементів:
-передача предметів із однієї руки в другу
-руки вгору
-рух ‘тримати’
-довгі та складні рухи
-холості рухи
-тримання в повітрі (навісу)
-точні рухи краще виконувати сидячі, найбільш точно координуються рухи на
горизонтальній поверхні з амплітудою 8-12 см у зоні до 35 см від лінії тіла
-деталі, матеріали організаційного оснащення треба розташовувати у
оптимальній.
Лекція №6

МТМ-1 -для умов електро-технічної промисловості.
Головне досягнення методики: вона дозволяє розробити найбільш ефективний
варіант виконання трудових процесів.
7 Дослідно- (експериментально-) аналітичні методи встановлення норм. Загальна характеристика методів дослідження трудових процесів і витрат
робочого часу.
Більшість задач , які пов’язані з проектуванням організації праці та її
нормуванням вирішуються ,виходячи з інформації, яку отримують в результаті
дослідження трудових процесів.При нормуванні праці найбільше значення має
вирішення 2-ох задач, пов’язаних з дослідженням трудових процесів:
1. Визначення фактичних витрат робочого часу на виконання операцій та їх елементів-прийомів, дій та рухів.
2. Встановлення структури витрат робочого часу на протязі робочої зміни або її частини. t(ш)=t(оп)(1+(+(+()
Методи дослідження трудових процесів можна класифікувати по ряду ознак:
1. По меті досліджень.
2. По кількості об’єктів, що спостерігаються нормувальником.
3. По способу проведення досліджень та ін.
У відповідності з метою досліджень виділяють такі методи : -хронометраж -фотографія робочого часу (ФРЧ) -фотохронометраж
Хронометраж використовується для аналізу методів праці і визначення
тривалості елементів операцій, що повторюються.
В основному хронометраж використовується для визначення елементів
оперативного часу.
Фотографія робочого місця служить для встановлення структури витрат
робочого часу по його різновидам (оперативний, підготовчо-підсумковий,
обслуговування) на протязі робочої зміни або її частин.
Якщо об’єктом досліджень при хронометражі є, як правило, тільки елементи
оперативного часу, то ФРЧ фіксує всі різновиди витрат робочого часу і всі
різновиди перерв. Фотохронометраж використовується одночасно як для
встановлення тривалості елементів трудового процесу так і для структури
витрат робочого часу.
По кількості об’єктів ,що спостерегаються відрізняють:
індивідуальні спостереження
групові спостереження
маршрутні спостереження
Індивідуальне спостереження – спостереження за 1 об’єктом (верстатом,
робітником…).
Групове спостереження – спостереження за декількома об’єктами:
-бригадні спостереження;
-спостереження за багатоверстатниками.
Маршрутні – це спостереження за об’єктом, що переміщується, або за
декількома об’єктами, які розташовані далеко один від одного ,і спостерегач
повинен сам переміщуватись по маршруту, щоб проводити дослідження.
1 Хронометраж виконується у складі наступних етапів:
1. Вибір об’єктів для спостережень.
2. Розподіл операцій на елементи.
3. Встановлення фіксажних меж.
4. Визначення кількості спостережень.
5. Проведення вимірів тривалості елементів операції.
6. Обробка результатів спостережень.
7. Аналіз резельтатів спостережень та визначення нормативного часу виконання операції.
1 етап: Вибір об’єктів визначається в залежності від мети проведення
спостережень. Якщо мета – визначення нормативів значень норм штучного чи штучно-
калькуляційного часу або уточнення цих значень ,то об’єктами досліджень
будуть робітники або бригади, продуктивність праці яких (коефіцієнт
виконання норм) знаходиться в межах між значеннями: середньої
продуктивності праці по цеху чи дільниці та найвищими досягненнями
передових робітників.
Якщо мета – вивчення передового досвіду, то спостереження -бригади, які
володіють передовими прийомами виконання трудових процесів.
Якщо мета хронометражу – нормативний час, то об’єкти- типові виконавці
робіт ,і щоб вони працювали у необхідному темпі роботи.
Також хронометраж проводиться з метою виявлення причин невиконання окремих
норм .
2 етап: Розподіл операцій на елементи.
При підготовці до хронометражу операцію, яка досліджується розділяють на
елементи:
які комплекси прийомів
прийоми
дії
комплекс трудових рухів
Ступінь розподілу на елементи при хронометражі залежить від організаційного
типу виробництва. Чим вищий організаційний тип виробництва (масовий), тим
на дрібніші елементи розподіляється операція.
3 етап: Встановлення фіксажних меж.
Після розділення операції на елементи встановлюють межі кожного елемента –
фіксажні межі.
Фіксажні межі – це різновизначені по звуковому та зоровому сприйняттю
моменти початку та закінчення елементів операції.
Визначають початкову та кінцеву фіксажні межі. Якщо хронометраж проводиться
по поточному часу, то для 1-го елементу встановлюється початкова і кінцева
фіксажна межі, а для наступних – тільки кінцеві.
Лекція №7
Якщо тривалість елементу трудового процесу, яка фіксується, невелика, то
для збільшення точності вимірів послідовні елементи об’єднують у групи:
а б в
час
Групи:
а + б = А невідомі: а, б, в
б + в = Б Елементи, які виміряються
а + б + в = В А, Б, В
4 етап: визначення необхідної кількості спостережень. Залежить від
організаційного типу виробництва, а також від тривалості окремих елементів.

Таблиця 3

Організаційний Тривалість операцій та їх елементів,
хв. тип вир-ва до 0,1 0,1-0,25 0,25-0,5 0,5-1 1-2 2-
5 5-10 10-20 >20
1. масове 125 80 50 35
25 20 15 12 —
2. великосерійне — — 35 25
20 15 12 10 —
3. середньо- серійне — — — —
15 12 10 8 6
4. дрібносерійне — — — —
– — 10 8 6 5
В одинарному виробництві нема елементів, що повторюються (тому не
використовується).

5 етап: Проведення замірів.
У спеціальній хронометражно – спостережній картці спостерігач окрім записів
тривалості елементів повинен фіксувати всі відхилення від нормального
режиму роботи.
6 етап: Обробка отриманих даних спостережень трудового процесу.
Для кожного елементу отримують ряд значень його тривалості, тобто
хронометражний ряд. На першому етапі з цього ряду вилучають дефектні
заміри, які виявляються на основі запису у спостережній карті.
Далі розраховують стійкість ряду по коефіціенту стійкості, який
визначається, як:
tmax
Кс = tmin
Розроблені нормативні значення коефіціенту стійкості для умов різних
організаційних типів виробництва та тривалості елементів:
М – масове 1,2 – 2,5
ВС 1,3 – 2,8
СС 1,5 – 2,8
ДС 1,8 – 3,0
Якщо розрахований Кс не меньший за нормативного, то хронометражний ряд
вважається стійким.
Якщо навпаки, то виключають max елемент і перераховують Кс.
Після вилучення дефектних замірів розрахунку стійкості хроноряду, вираховують нормативну тривалисть відповідних елементів трудового процесу.
Найчастіше це роблять методом середнього арифметичного, а також
використовуються методи поліпшеної середньої та подвійної середньої.
Крім цього при характеристиці хронорядів ( особливо у М та ВС виробництвах
) використовують такі математичні терміни, як мода та медіана.
Мода – це значення тривалості елементу, яке найчастіше зустрічається у
хронометричному ряду.
Медіана – це значення, яке відповідає середині варіаціоного ряду
тривалості. Варіаціоний ряд тривалості отримають у разі запису хроноряду по
зростаючим значенням.
7 етап: Вивчає аналіз результатів, тобто виявлення зайвих рухів, оцінку
можливостей суміщення рухів та дій, зменшення тривалості, по результатам
аналізу встановлюється оперативний час на виконання елементів або операцій.

1.7.2. Фотографія робочого часу ( ФРЧ )
Існують 2 різновиді ФРЧ:
1. Який виконує нормувальник, технолог, майстер, менеджер ( спостерігач)
2. Який виконує сам виконавець робіт
Ці 2 різновиди можно використовувати для дослідження індивідуальних
виконавців або груп виконавців ( ланок, бригад, дільниць).
Крім цього, ФРЧ використовують для аналізу трудового процесу не тільки
робітників, а також і управлінського персоналу (керівників, спеціалістів та
технічних виконавців).
При проведенні індивідуального ФРЧ спостереження ведуть за одним виконавцем
і тому, у цьому випадку, є можливість визначити також кількість виробленої
продукції, зафіксувати режими роботи обладнання та його завантаження.
Обробка результатів спостережень проста і здійснюється по етапам:
1. Визначення витрат робочого часу на виконання окремих робіт та функцій, а також простоїв і інших втрат робочого часу.
2. Індексація витрат робочого часу (по стандартним елементам витрат робочого часу).
3. Складання фактичного та проектного балансу робочого часу.
Проектний баланс складається по відповідним нормативам витрат
(?, ?, ?), з вилученням непродуктивної роботи, простоїв та втрат робочого
часу.
При проведенні групової ФРЧ витрати робочого часу фіксують індексами і
точність вимірів залежить від кількості об’єктів. Спостережна відомість
групової ФРЧ має наступний вигляд:
Таблиця 4

Номер інтервалу обходу індекси витрат
робочого часу по
об’єктам, що спостерігаються
1
2 3 …………… n
1 ПП
ОП ОБС
2 ОБС
ПП В
3
Якщо кількість об’єктів, що спостерігаються, до 6, то інтервал обходу
– 1 хвилина, якщо до 12, то інтервал – 3 хвилини.
Щоб визначити тривалість по кожній категорії витрат для кожного часу, число
однакових індексів множимо на інтервал і ділимо на кількість об’єктів, що
спостерігаються.
Коли кількість об’єктів невелика (2, 3, 4), або вони розташовані компактно,
то спостерігач може не чекати хвилину до наступного обходу, а проводити
обход один за одним.
Самофотографія дозволяє отримати інформацію тільки про втрати робочого
часу. Суть полягає у тому, що робітник не відволікаючись від основної
роботи у спеціальному бланку визначає початок, закінчення та причини
простоїв (втрат). При цьому він може написати свої пропозиції щодо усунення
втрат.
Самофотографія дозволяє за короткий час охопити дослідженням весь цех
(підприємство). Картки самофотографії аналізує адміністрація цеху і
розробляє заходи, щодо їх усунення.
Лекція № 8.
1.8. Метод миттєвих спостережень.
Це статистичний метод отримання даних про використання робочого часу та
його втрати.
Таким чином, цим методом визначають тільки 2 елементи витрат робочого часу
: -час роботи; -час втрат робочого часу.
(Хоча можна визначити і інші елементи).
Найбільш вагомі переваги : у можливості уникнути безпосереднього контакту з
виконавцями робіт.
Їх проводять у процесі обходу. Спостерігач іде по визначеному маршруту і
якимсь чином фіксує, що діється на робочих місцях у момент спостереження.
Для визначення кількості людино-моментів, котрі необхідно зафіксувати
використовують формули :
М=К(1-3)/3(П(,де
М- число миттєвих спостережень (людино- моментів),
К- коефіціент, який залежить від організаційного типу виробництва ( К=2 –
масове, великосерійне виробництво, К=3 – середньосерійне виробництво, К=4 –
індивідуальне, дрібносерійне виробництво ),
З- очікуване значення, фіксоване, завантаженість робітника чи робочого
місця тим елементом витрат робочого часу, що вивчається.
П- припустима помилка результатів спостережень у частках одиниці.
Задача: Визначити простої та втрати робочого часу верстатниками у
технічному цеху дослідного заводу. Очікуване значення простоїв та втрат –
20%, значеня помилки :+ 10%.
Розв’язок :
М=4((1-0,2)(0,2(0,1(=4(0,8(0,002=1600 спостер.
Робота- 1203, простої- 397 ( % простоїв = 397((1203+397)( (100% =24,5%.
Задача: У звя’язку з запланованою реконструкцією цеху масового виробництва
передбачається провести вивчення методом миттєвих спостережень витрат часу
на ручні, вантажно-розвантажені роботи, які виконують вантажники
транспортної бригади. Визначити кількість миттєвих спостережень, якщо,
очікувана питома вага витрат робочого часу= 0,4, а допустима величина
помилки- 5%.
Розвя’зок:
М=2((1-0,4)(0,4(0,05(=1200 спостер.
Особливість методу миттєвих спостережень (ММС)- це обов’язкове забеспечення
випадковості миттєвих спостережень, для цього використовують таблицю
випадкових чисел.
Друга перевага ММС- це зменшення витрат на 20%(50% у зрівнянні з груповою
ФРЧ (фотографія робочого часу).
Недолік: метод не дозволяє виявити причини тих чи інших витрат робочого
часу, а лише їх констатує.

1.9. Приклад удосконалення організації праці ремонтного персоналу за
допомогою ММС (методу миттєвих спостережень).
Схема однотурбінного цеху трипільської ДРЕС.
Турбіни
Бригади
А і Б
Турбінне відділення цеху виконують
Бригада А
300

котли

функції
Бригада Б ремонту
Котельне відділення цеху арматури

відповідно у

турбінному
700 i
котельному

відділеннях
Лекція №9.
Витрати робочого часу та їх індекси.
Таблиця 1.
Витрати робочого часу та їх індекси
Підготовчо- Оператив- Обслугову- Відпочинок, особливі підсумковий час час, ОП вання робо- потреби та втрати
Інші чого місця,
робочого часу Переходи елементи ОБС
Очікування ро Втрати ро-
боти та відп. бочого часу
Число моментів, що спостерігається
Всього
861 177 1915
234 1589
197 4973
Частка елементів витрат робочого часу
17,3 3,6 38,5
4,7 31,9
4,0 100
Після аналізу результатів спостережень, які виявили, що дуже велику частку у загальних витратах робочого часу займають :
1. Переходи.
2. Очікування роботи та відпочинок.
У зв’язку з цим напрошується наступне організаційне вирішення
організації праці ремонтних бригад :
1. Обидві бригади об’єднуються в єдину спеціалізовану дільницю.
2. Спеціалізована дільниця, яка паралельно обслуговує обидва відділення котло-турбіного цеху територіально розміщується у центрі цеху, з метою скорочення переходів до об’єктів, які обслуговуються.
Розрахунки ефективності запропонованих організаційних заходів:
1. Визначаємо можливості скорочення ремонтного персоналу за рахунок зменшення відстані до об’єктів, що обслуговуються (дивитись таблицю 2).
Таблиця 2.
Варіанти організаційних рішень
ПОКАЗНИКИ
Базовий варіант Новий варіант
Бриг.А Бриг.Б Бриг.А Бриг.Б
Відстань до найдальшої точки 430
660 410 410 обслуговування
Відстань до усередненої точки 215
330 205 205
Скорочення відстані переходів –
– 10 125
Скорочення %
– – 4,7 37,8
Знаючи скорочення відстані переходів та витрати робочого часу на цей
елемент розраховуєм економію часу по бригадам :
(ТА = 17,3( 4,7( 100 = 0,81%
(ТБ = 17,3( 37,8( 100 = 6,54%
Адекватне в цьому скорочені робочого часу скорочення чисельності персоналу
:
(Р1 = (20( 0,81 + 19( 6,54)(100 = 1,4 чол.
1,5 чоловік сократилось за рахунок збільшення скорості.
Якщо час очікування у загальних витратах на очікування і відпочинок (5)
складає 70%, то у цьому випадку об’єднання 2-х бригад в 1, як мінімум в 2
рази повинні скоротитись ці витрати (тому що, при потребі виконання
ремонтних робіт на будь-якій дільниці цю роботу буде виконувати будь-який
ремонтник спеціалізованої дільниці).
Таким чином, витрати пов’язані з очікування будуть 31,9(0,7=22,3%.
Якщо ці витрати зменшити в 0,5 рази, то загальний час скорочення ((Т) по
очікуванням буде дорівнювати :
(Т=22,3:2=11,15%
Скорочення за рахунок цієї позиції буде :
(Р1=(20+19)(11,15(100=4,35 чоловік.
Тоді загальне скорочення чисельності буде :
(Р=(Р1+(Р2=1,4+4,35=5,75 чол.
Економія в коштах складе :
(Ерічна=5,75+420(12((1+0,32+0,04+0,015+0,05)=41296,5 грн.
в фонд зайнятості збір в
ЧАЕС
1.10. Методика визначення оптимальних норм праці.
А. Сутність задач на умовах обгрунтування норм по праці.
Більшість задач організації та нормування праці зводяться у кінцевому
рахунку до визначення максимально допустимих витрат часу. Основним
обмежуванням при постановці цих задач є потрібний результат виробництва,
який полягає у виконанні виробничих операцій чи виготовленні одиниці
продукції у відповідності з визначеними технічними вимогами (властивості
продукції, її розміри, форма). Крім результатів виробництва до системи
обмежень треба віднести : технічно-допустимі режими роботи обладнання,
санітарно-гігієнічні параметри виробничого середовища, допустимі фізичні та
розумові завантаження працівників, допустима монотонність праці, обсяг
ресурсів, що використовуються при виконанні роботи…
Всі ці обмеження можна розділити на 4 групи :
1. Найголовніша- виробничі ресурси (технічні вимоги до продукції чи робіт, виконання виробничої програми, забезпечення належного рівня використання обладнання)
2. Обумовлена участю людини у процесі праці (санітарно-гігієнічні вимоги до виробничого приміщення, психофізіологічні, соціальні, правові обмеження). До соціальних відносяться :
зміст праці,
різноманітність праці, наявність у ній творчих елементів,
взаємовідносини в трудовому колективі.
1. Технічні характеристики предметів та засобів праці (хімічний склад та властивості предметів праці, конструкція та стійкість оснащення, режими технологічного процесу…)
3. Визначає організаційно-технічні умови виробництва (кількість одиниць обладнання, запаси предметів праці, співвідношення працівників різних груп, планування робочого місця…)
Таким чином, ця система обмежень визначає сферу допустимих значень
варіантів норм по праці та їх організації.
Лекція №10.
В зв’язку з тим, що основним обмеженням організації і нормування праці
виступає необхідність оптимальності, то критерієм повинен бути мінімум
приведених витратах на виконання одиниці роботи (виконання виробничої
операції чи виготовлення одиниці продукції). Тобто цільову функцію виразимо
так :
П= Сцех + К( Ток ( min, де
Сцех- цехова собівартість виготовлення одиниці продукції, виконання
операції,
К- питомі капіталовкладення на одиницю роботи,
Ток- нормативний термін окупності,
П- приведені витрати, витрати ,які несе виробництво.
Таким чином, оптимальними можна вважати такі варіанти норм, та організації
праці у рамках обов’язкових обмежень по виробничим результатам, по
санітарно-гігієнічним, по психо-фізіологічним та соціальним умовам праці,
при яких сумарні витрати, необхідні для отримання виробничого результату,
будуть мінімальні.
1. Норми по праці тісно зв’язані з організацією виробництва.
2. Оптимальними будуть тільки ті організаційні варіанти, які діють в межах
тих 4 обмежень та ( к мінімуму.
В зв’язку з тим, що в умовах діючого виробництва можливості розробки
варіантів організації праці виробничого процеса с використанням
альтернативних матеріалів, енергії, оснащення, комплексів обладнання та
інші порівняно обмежені, цільова функція зводиться до :
tш(tшк)(З(min,
З- заробітна плата та нарахування на одиницю трудомісткості.
tш(tшк)(min.
Висновок : з урахуванням викладеного у підрозділі А можна константувати, що
вирішення основної задачі організації та нормування праці є досить
непростою проблемою.
Б. Методика визначення оптимальної норми часу та її складових. Ця методика має свої особливості у залежності від організаційного типу
виробництва.
ОСОБЛИВОСТІ :
1. Точність нормування підвищується у напрямку від одиничного до масового виробництва. У масовому та велико-серійному виробництві малі прорахунку та похипки при значній повторюємості робіт можуть привести до помилок в розрахунках по праці та заробітній платі.
2. У масовому та велико-серійному виробництві норми розраховують як правило
по окремим прийомам та діям, у середньо-серійному- по прийомам та
комплексам прийомів і в одиничному взагалом на всю роботу, що нормується.
tш= tопер(1+(+(+( ).
Tоп найчастіше встановлюється розрахунково анналітичними методами на основі
оптимальних параметрів роботи обладнання та прийомів праці. Для цього використовують нормативи різного ступеню збільшеності від
мікроелементних до типових та збільшених або аналітичних залежностей.
Наприклад, при роботі на металообробних верстатах основний машиний час, як
елемент оперативного часу, розраховують :
tо=L(i( n(S (н-хв), де
L- розрахункова довжина обробки (мм),
i- кількість проходів ріжучого інструмента,
n- число обертів або подвійних ходів обладнання за хвилину,
S- величина подачі в мм інструменту за один оберт або за подвійний хід.
Враховуючи, що tо включає основний та неперекриваємий допоміжний (tо=tосн+
tднеп) необхідно прагнути до виявлення елементів допоміжного часу, які
можуть перекриватись основним часом. Для нормування допоміжного часу у масовому і велико-серійному виробництві
використовують спеціальні нормативи або дані хронометражу найбільш
продуктивних методів роботи.
Час на обслуговування робочого місця повинен встановлюватись
(tш =tо+ tднеп+ tобс+ tвп+ tпп) на основі проектування раціонального
розподілу кооперації праці між основними та допоміжними робітниками по
забезпеченню робочого місця заготовками, інструментом, допоміжними
матеріалами, доглядом за обладнанням, прибиранням стружки та інше.
Час на обслуговування робочого місця найчастіше визначається у %, або як
частка від оперативного. При нормуванні операцій мех. обробки у масового та
серійного виробництвах розподіляється на організаційне та технічне
обслуговування робочого місця.
Для визначення частки часу на обслуговування від оперативного
використовують найчастіше дані ФРЧ (фотографії робочого часу). В деяких
випадках tобс визначають у хвилинах за зміну з урахуванням можливості
перекриття його іншими елементами витрат. Tпп встановлюється для вивчення
планово-облікової та технічної документації, наладки обладнання, отримання
оснастки та допоміжних матеріалів, заготовок, інструменту.
У масовому виробництві та у стабільному велико-серійному, де робочі місця
спеціалізовані ТПП не встановлюються взагалом, бо всі його елементи
виконують перед або після зміни. У деяких випадках вводять підготовчу
зміну.
У цехах механічної обробки ТПП визначається на основі загально-
машинобудівних нормативів в залежності від типу обладнання, оснащення,
способів кріплення заготовок і складності наладки та інших факторів.
В інших випадках ТПП визначається на основі ФРЧ.
Час відпочинку та особистих потреб встановлюється по міжгалузевим
методичним рекомендаціям і нормативам в залежності від рівня втоми
виконавців робіт.
Факторами втоми виступають : -фізичні зусилля; -робоче положення працівника; -монотоність роботи; -температура; -вологість; -виробничий шум; -вібрація; -освітлення та інше.
Кожний фактор дає 1-2%, 1-9% від tоп .
Час на особливі потреби не повинен бути нижче ніж 20хв. У цехах за зміну,
50хв.- час на відпочинок, як найменше 10хв.- виробнича гімнастика і час на
особисті потреби- 10хв.
ПЕРЕРВИ ПО ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИМ ПЕРЕРВАМ
Включаються у склад норми tшк або tш , коли ці перерви не можливо
технологічно вилучити або економічно недоцільно.
Конкретна величина нормованих перерв по організаційно-технічним причинам
залежить від співвідношення технологічного та технічного обладнання
(наприклад, між кількістю верстатів та мостових кранів), або
співвідношенням між чисельністю основних та допоміжних робітників.
Лекція №11.
В. Розрахунок оптимальних норм обcлуговування та чисельності.
З підвищенням рівня механізації та автоматизації частка
багатоагрегатників, наладчиків, слюсарів-ремонтників, електриків та інших
допоміжних робітників помітно зростає і в багатьох виробництвах їх набагато
більше ніж основних технологічних робітників. Мета нормування праці
вказаної категорії полягає в визначенні оптимальних співвідношень між
чисельністю робітників та кількістю одиниць обладнання, яку вони
обслуговують.
Ці співвідношення визначаються нормами чисельності та нормами
обслуговування. Принциповий підхід до встановлення норм обслуговування та
чисельності Нчис , Нобсл визначається передусім характером взаємодій між
робітником та обладнанням. Можливі 2 схеми такої взаємодії :
1. ‘безочікування’
2. ‘з можливим очікуванням’
У першому випадку при нормативних умовах виробництва не повинні
виникати організаційні перерви у роботі обладнання та зайнятості основних
робітників. По такій схемі ‘без очікування’ часто працюють верстатники з
контролерами, з транспортними робітниками, з слюсарями по ремонту оснастки.
При використанні другої схеми, можливі перерви як в роботі обладнання так і
робітників. Така схема використовується у роботі багатоагрегатників при
взаємодії основних робітників з наладниками, основних робітників з
слюсарями по ремонту обладнання.
При використанні першої схеми, розрахункова чисельність облуговуючих
робітників : розр
Чобсл=к((Ni(Tpi)(Фпл(Кв, де
м=1
N- кількість робіт i-того різновиду (номенклатури) у загальній номенклатурі К різновидів робіт по обслуговуванню.
ТР- трудомісткість всього виду робіт.
Фпл- плановий фонд робочого часу першого допоміжного робітника за даний
період.
Квн- коефіцієнт виконання норм.
Нчис по даній функції обслуговування встановлюється з урахуванням повного
використання нормативного часу , суміщення функцій і розширення зон
обслуговування.
розр
Частіше Нчис ( Чобсл ( щоб не було очікування).
При використанні другої схеми з можливим очікуванням мають місце
організаційні перерви, як зайнятості основних робітників так і в роботі
обладнання. Можливі перерви в очікуванні цього обслуговування.
Таким чином, необхідна така чисельність обслуговуючих робітників, при якій
заданий виробничий результат досягається з мінімальними витратами
виробничих ресурсів.
Таким чином, ми виходимо на 2 типові постановки задач оптимізації норм
обслуговування та чисельності :
1. Перша з них має місце при проектуванні чи реконструкції виробничих підрозділів, коли визначаються не тільки норми обслуговування та чисельності, а й кількість обладнання, його розміщення, система транспортування та інше.
У цих випадках нормується по суті діла не чисельність обслуговуючих
робітників, а вся структура виробництва.
2. Друга постановка задачі має місце у тих випадках, коли чисельність робітників визначається при фіксованих параметрах організації виробництва. Цільова функція буде мати вигляд : m(Нчi(Вод.г(Фпл (min, де i=1
Нчi -по i-й функції обслуговування,
Вод.г – витрати на 1год. Праці одного обслуговуючого робітника,
Фпл – плановий фонд робочого часу 1-ого робітника,
m- кількість функцій обслуговування.
Вод.г=З(kн, де З- заробітна плата (основна та додаткова) kн- коефіціент нарахування на заробітну плату (1,425).
11. Нормування в умовах колективної праці.
Перехід від індивідуальних до колективних форм організації праці
суттєво ускладнює методику нормування праці, розширює склад норм по праці,
які використовуються. Найбільш поширеною колективною формою організації
праці є бригадна.
Нормування бригадної праці базується на використанні найбільш поширених
норм штучного та штучно-калькуляційного часу, норм обслуговування та
чисельності, нормованих завдань, а також 2-х різновидів специфічних норм по
праці, до яких належать :
1. Норма тривалості виконання роботи на робочому місці.
2. Колективна (комплексна, збільшена) норма часу та виробітку.
Норма тривалості- це час виконання одиниці роботи на одному агрегаті
(верстаті, пресі, установці…) на одному робочому місці.
При індивідуальній формі організації праці тривалість виконання одиниці
роботи дорівнює tш(шк) , яке є практично трудомісткістю.
При колективній формі організації праці та багатоагрегатному обслуговуванні
тривалість виконання роботи та трудомісткість tш(шк) не співпадають. При
роботі багатоагрегатника
tш=Нтрив(Нобслуг.
Приклад. Цикл термообробки 1 год.
На робочому місці, яке обслуговується декількома робітниками tш=Нтрив(Нчис.
Комплексна (або збільшена, бригадна) норма часу та виробітку встановлюється
на кінцевий вимірювач виробничої діяльності бригади чи іншого колективу.
Таким вимірювачем може бути одна операція, комплекс, деталь, комплект,
вузол чи тона продукції.
tшкомпл = m( tшi, де i=1
m- кількість елементів операції, кількість вузлів.
m( tшi- сума штучних часів по окремим операціям
Таким чином, основне завдання при нормуванні колективної праці зводиться
до визначення комплексної норми часу чи комплексної норми виробітку.
Нвиркомп = n(Фпл( tшкомпл , де
К=1
n- чисельність бригади,
Фпл- всієї бригади.
Для того, щоб визначити комплексну норму часу (tшкомпл) , треба виявити
вплив колективної форми організації праці на окремі елементи штучного та
штучно-калькуляційного часу.
Основний (технологічний) час та допоміжний час, що не перекривається, в
сумі дають оперативний час, в умовах колективної організації праці
практично не міняється.

Лекція №12.
Основний та допоміжний час (оперативний) в умовах колективної організації
праці не змінюється, тому що він визначається : tоп= t(i,s…)- функція параметрів роботи обладнання.
ОБСЛУГОВУВАННЯ РОБОЧОГО МІСЦЯ.
Час обслуговування робочого місця в умовах колективної організації праці
істотно зменили. Це відбувається за рахунок з’явлення в умовах колективної
організації праці більшої кількості елементів обслуговування робочого
місця, що перекриваються, а також з’являється можливість передачі зміни ‘на
ходу’ в умовах наскрізних (сквозных) бригад, тобто робітники на 1 і 2
змінах- це одна і та ж бригада.
ПІДГОТОВЧО_ПІДСУМКОВИЙ ЧАС.
tоп( не змінюється,
tобс( зменшився,
tпп( має тенденцію до скорочення в умовах колективної організації праці. Це
здійснюється за рахунок скорочення витрат робочого часу на отримання
завдання. Зменшення витрат часу на контрольні операції, оформлення та облік
виготовленої продукції, тому що це робиться після кінцевої операції. Крім
цього за рахунок включення в склад бригади допоміжних робітників або
суміщення функції обслуговування основними робітниками бригади tпп
зменшується.
Час на відпочинок та особисті потреби істотно не змінюється.
Проведення порівняльних досліджень витрат робочого часу в умовах
індивідуальної та колективної форм дозволило встановити поправочні
коефіцієнти до tобс та tпп для визначення tш та tшк в умовах колективної
праці. Комплексна або збільшена норма штучно-калькуляційного часу :
tш(шк)компл.(зб.)= m( tш(шк)i. i=1
Таблиця №1 ‘Поправочні коефіцієнти до tобс та tпп’
|Елементи витрат робочого часу |Значення поправочн.коефіціента |
| | |
| |Різновиди бригад |
| |Змінна |
| |Наскрізна, Наскрізна, |
| |2-х змінна 3-х змінна |
| |спеціа- комп- спец. |
| |компл. спец. компл. |
| |лізов. Лексна |
|tобс |0,8 0, 7 0,7 |
| |0,6 0,6 0,5 |
|tпп |0,9 0,8 0,8 |
| |0,7 0,7 0,6 |

Спеціалізована бригада робить один вид робіт.
Таким чином, при розрахунку комплексної норми tш та tшк час, який
включається до комплексної норми, розраховується :
tш’= tоп((1+(+Кобс+(+(+Кпп).

Диференціовані методи передбачають використання аналітичних методів і
використання мікроелементних або елементних нормативів часу.
Збільшені методи базуються на визначенні нормативів чисельності
спеціалістів та технічних виконавців (а також керівників) по нормативній
залежності чи нормативній чисельності :
Нч= К (а1х1(а2 х2(а3х3, де
К- коефіцієнт, який витікає при математичній обробці статистичних даних,
а1, а2, а3 – чисельні значення окремих факторів виробництва, які визначають
обсяг управлінських робіт по конкретній функції,
х1, х2, х3 – показники ступенів.
Нзк – загальних керівників :
Нзк= 0,156(Чосн.роб.0,5918(Nс-них0,4549(Кмех N- кількість с-них підрозділів.
Чисельність майстрів можна визначити лінійною залежністю :
Нм= 1,9+0,036(Рроб+0,00065(ФА+0,0068(Рвід -8,4(Кзм , де
Рроб- чисельність основних та допоміжних робітників,
ФА- вартість активної частини основних фондів,
Рвід- чисельність відрядників,
Кзм- коефіцієнт змінності.
Лекція№13
1.13. Продуктивність праці і розрахунок чисельності працюючих.
1.13.1. Продуктивність праці.
Продуктивність праці – це ефективність трудової діяльності людей.
Відрізняють продуктивність індивідуальної праці і продуктивність суспільної
праці.
Продуктивність індивідуальної праці визначається кількістю продукції,
виробленої на робочому місці, у бригаді, на виробничій дільниці, в цеху, на
підприємстві на 1-го працюючого за конкретний період (зміну, місяць..).
Продуктивність суспільної праці визнача.ться, як відношення величчини
національного доходу до загальної чисельності працюючих у виробничій сфері.
Рівень продуктивності праці визначають за допомогою 2-х методів: – прямого; – зворотнього.
За допомогою прямого методу визначають продуктивність праці через
виробіток:
В = Q | Pсоб
Де Q – обсяг виробленої продукції за конкретний період часу,
Pсоб – середньо-обдікова чисельність працюючих.
Зворотній метод передбачає визначення продуктивності праці через
трудомісткість одиниці продукції чи роботи. Трудомісткість визначають через
tш, tшк.Є певні складності у визначенні обсягу продукції, яка вироблена на
робочому місці бригадою чи дільницею.
Для аизначення обсягу використовують 4 різновиди вимірювачів: – натуральні (шт, м, комплекти і т.п.); – умовно-натуральні (шт, м, комплекти, але зведені до однієї номенклатурноі позиції); – трудові (нормо-години).
Найбільш універсальним є останній різновид.
Трудомісткість буває декількох різновидів: – технологічна (tш, tшк _); – трудомісткість обслуговуючих процесів (наладка, ремонт); – трудомісткість інформаційних процесів або управлінських.
Загальна трудомісткість виготовлення продукції.
Багато авторів під продуктивністю праці розуміють відношення кількості
одиниць на виході до кількості одиниць на вході.
1.13.2. Розрахунок чисельності працюючих на підприємстві.
Найбільш поширенними є 2-а підходи до розрахунку: – збільшений; – диференціований.
Згідно із збільшеним підходом до розрахунку чисельності працюючих,
цисельність будь-якої категорії працюючих визначається:
Чплпрац.і= Чбазпрац.і* Іа ( Чнф
Де Іа – індекс обсягів виробництва,
Чнф –чисельність непрямих виробничих факторів.
Диференціований підхід найчастіше використовується для розрахунку
чисельності тієї чи іншої категорії норми часу та виробітку.
Приклад розрахунку чисельності основних робітників.
Таблиця. Деякі техніко-економічні показники виробничої програми заводу.
|Найменуван-ня |Виробнича |Технологічна |Всього на річну |
|продукції |програма, тис. |трудомісткість, |програ-му,тис |
| |грн. |нормо-год./шт. |нормо-год. |
|Виріб А |4,0 |50 |200 |
|Виріб В |2,0 |40 |80 |
|Запасні частини |50,0 |2 |100 |
|Загальна трудомісткість річної виробничої програми |380 |

Чисельність основних робітників:
Росн = (ТРрп(1- ) / Фпл(еф)*Квн = 380000*(1-0,05) /1700*1,25 =169 чел.
1- – коефіцієнт зниження технологічної трудомісткості у плановому періоді,
Фпл(еф) – плановий (ефективний) фонд 1-го робітника,
Квн – коефіцієнт виконання норм.
Для допоміжних (обслуговуючих) робітників використовують диференціований
метод, який називається розрахунок чисельності допоміжного персоналу по
діючим нормам чисельності:
Рдоппл = ( Нчис.і*Кзм.і*Кпр
Де Нчис.і – норма чисельності по і-й функції обслуговування,
Кзм.і – коефіцієнт змінності,
Кпр – коефіцієнт приведення явочної чисельності.
Кпр = Фном (реж) / Фпл (еф) = 1,2
Лекція№14
2. Організація оплати праці .
2.1. Сутність заробітної плати та організація її на підприємстві.
Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі,
яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує
працівникам за виконану їм роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконанн роботи,
професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та
господарської діяльності підприємства.
В основу організації заробітної плати на більшості підприємств України
покладені такі принципи:
1. Здійснення оплати праці в залежності від кількості та якості праці, від кінцевих виробничих результатів з урахуванням умов та особливостей праці.
2. Систематичне підвищення рівня реальної оплати праці, тобто перевищення темпів зростання номінальної заробітної плати над інфляцією.
3. Перевищення темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання середньої заробітної плати.
4. Подолання усіх видів зрівнялівки у розподілі коштів на оплату праці.
Організація оплати праці на фірмі включає 4 елементи:
1. Формування Фонду оплати праці.
2. Нормування праці.
3. Розробка тарифної системи (тарифне нормування праці).
4. Розробка ефективних систем оплати праці.
Фонд заробітної плати та його склад.
Фонд заробітної плати підприємства складається з 3-х елементів:
1. Основна заробітна плата.
2. Додоткова заробітна плата.
3. Інші заохочувальні та компенсаційні витрати.
Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до
встановлених норм (норми часу, норми виробітку, норми обслуговування,
посадові обов(язки та ін.). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок
(окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для
службовців.
Основна заробітна плата – це оплата праці у межах встановлених норм
(нормативна заробітна плата).
Додоткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлених норм,
за трудові успіхи, винахідливість та особливі умови праці. Вона включає
доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним
законодавством та премії, пов(язані з виконанням виробничих завдань та
функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних витрат включаються: – виплати за підсумки роботи організації за рік (13-а заробітна плата); – компенсаційні та інші грошові виплати, які не передбачені актами чинного законодавства.
Джерелами коштів на оплату праці працівників госп.-розрахункових
організацій є частина доходу та інші кошти, отримані внаслідок їх
господарської діяльності.
Для установ та організацій, які фінансуються з бюджету, це кошти, які
виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержана
внаслідок господарської діяльності та ін. джерел.
До фонду основної заробітної плати крім заробітної плати, нарахованої за
виконану роботу, відповідно до встановлених норм праці, включають: – суму процентних або комісійних нарахувань, в залежності від обсягу виручки (доходу, прибутку), отриманої від реалізації продукції, робіт та послуг у випадках, коли вони є основною заробітною платою (для продавців, торгових агентів та ін.); – суму авторських гонорарів працівників мистецтва, оплата яких здійснюється за ставками чи розцінками за відповідні роботи.
До фонду додаткової заробітної плати входять: – надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів кваліфікованим робітникам, зайнятих на особливо відповідальних роботах; за класність водіям, робітникам локомативних бригад, бригадирам із числа робітників, не звільненим від основної роботи; за знання іноземної мови; за суміщення професій та розширення зон обслуговування; за роботу у важких, шкідливих, особливо важких та шкідливих умовах; робітникам на підземних роботах; – премії робітникам, керівникам спеціалістам та ін. службовцям за виробничі результати; виконання і перевиконання виробничих завдань; підвищення продуктивності праці; поліпшення кінцевих результатів виробничої діяльності; за економію сировини, матеріалів та ін.; – оплату праці у вихідні, святкові та неробочі дні та надурочний час; оплата щорічних відпусток;
До інших заохочувальних та компенсаційних витрат включають: оплату простоїв
не з вини працівника, винагороди за підсумками роботи за рік, винагороди за
винаходи та раціоналізації пропозиції, матеріальна допомога. Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір
заробітної плати за просту, некваліфіковану роботу, нижче від якого не може
провадитись оплата за виконану працівником погодинну норму праці.
Мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 55 грн.
Розрахунок фонду заробітної плати управлінського персоналу, наукових
робітників та інших службовців, виконується згідно з штатним розкладом,
посадовими окладами без розділення на основну та додаткову заробітну плату.

Лекція№15
Тарифна система складається з наступних елементів:
1. Тарифні сітки, які встановлюють диференціацію в залежності кваліфікаційних розрядів та різновидів робіт.
2. Тарифні ставки, які визначають розмір оплати праці за одиницю часу.
3. Тарифно-кваліфікаційні довідники, в яких всі роботи розділяються на групи і встановлюються вимоги до відповідних виконавців робіт.
4. Доплати до тарифних ставок за шкідливість, суміщення професій, розширення зон обслуговування, оплати на дорочний час та інше. Крім диференціації рівня оплати праці на кожному окремому підприємстві
діють міжгалузеві співвідношення, якщо диференціація виконується за рахунок
тарифних коефіцієнтів, які визначаються:
Оі год ТАР.КОЕФ. = (((( ;
О1 год Оі год – тарифна оплата праці і-ого розряду. Межгалузева диференціація здійснюється за допомогою коефіцієнтів
співвідношення мінімальних тарифних ставок по галузям до мінімальної
заробітної плати. Наприклад він складає для: машинобудування – 1,08 … 1,41 вугільної промисловості – 1,45 … 2,75 атомних електростанцій – 1,31 Форми та системи оплати праці. Взагалом працівники можуть отримувати заробітну плату по одному з трьох
варіантів: 1. За свою продуктивність праці, тобто за клжну одиницю виробленої продукції чи виконаної роботи ( відрядна форма оплати праці ). 2. За відпрацьований час ( почасова форма ). 3. За будь-яке поєднання цих двох першех варіантів. Для того, щоб компенсувати турботу працівників з приводу можливих
коливань рівня їх заробітної плати всі роботодавці в цьому світі збільшують
погодину оплату відрядників. В Україні використовується дві почасові системи оплати праці:
– проста-почасова;
– почасово-преміальна.
При простій почасовій системі оплати праці заробіток робітника
визнацається кількістю відпрацьованого часу, та рівнем оплати ( тарифній
ставці ) за фактично відпрацьований час. Почасово-преміальна – це проста почасова, яка доповнена преміюванням за
досягнення конкретної кількісних та якісних результатів. Заробіток
визначається таким чином:
П + K(N
ЗП = m( T ( 1+ (((( ), де
100 m – година ( дена ) тарифна ставка; T – відпраціваний час; П – розмір премій за досягнення встановлених показників та умов преміювання; K – розмір премій за кожний процент перевиконання показника преміювання; N – відсоток (кількість пунктів ) перевиконання показника преміювання. Показники преміювання – це ті виробничі вимоги, виконання яких забезпечує
нарахування премій. Умови преміювання – це ті виробничі вимоги невиконання яких зумовлює
невиплату нарахованої премії, або зменьшує її. Приклади показників та умов преміювання: 1. Виконання та перевиконання виробничіх завдань. 2. Робота по технічно-обгрунтованим нормам. 3. Зниженя браку. 4. Здача продукції з першого пред’явлення. Система оплати за посадовими окладами практично ні чим не відрізняється
від простої почасової і використовується для службовців. Відрядна форма оплати праці стимулює поліпшення об’ємних та кількісних
показників роботи. Вона використовується якщо збільшення виробітку веде до
підвищення ефективності роботи підприємства або іншої економічної
організації у цілому.
Рівень безробіття, на початок чи кінець планово-розрахункового періоду,
визначається як відношення кількості особ, що мають статус безробітного до
кількості економічно активного населення. Економічно активне населення –це працюючі по найму або на власних
підприємствах, або володіючі такими підприємствами, але не працюючі на них;
та особи які не працюють, але хочуть. Для розвинутих країн природний рівень безробіття складає 4 – 6 % Прийнято розрізняти 5 різновидів безробіття: 1. Фрікционне безробіття.
– пов’язане з зміною роботи, або місця проживання. 2. Сезонне безробіття.
– обумовлене сезоними коливаннями. 3. Структурне безробіття.
– обумовлене змінами у структурі попиту на працю у зв’язку з технологічними змінами в економіці. Це різниця у структурах робочої сили з одного боку і структури робочих місць. 4. Циклічне безробіття.
– пов’язане з фазами економічного циклу. 5. Приховане безробіття.
– визначаєтьсЯ чисельністю робітників, які формально враховуються, але не виконують будь-якого значущого обсягу робіт. Основна мета «Управління зайнятістю» полягає у стимулюванні попиту на
робочу силу та наближені структури пропозицій праці до структури попиту на
працю. Практично, це виявляється у розробці та реалізації комплексу заходів
по забезпеченню відповідності структури робочої сили структурою робочих
місць, яка безперервно змінюється. В Україні ця політика здійснюється
Міністерством Праці та Державною службою зайнятості. Державна служба
зайнятості конкретно аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу
силу, інформує населення та державні органи управління про стан ринку
праці, консультує громадян, а також власників підприємств, які звертаються
до служби зайнятості, з оюногобоку про одержання роботи, а з другого про
забезпечення робочою силою. Вона веде облік вільних робочих місць і
громадян, які звертаються з питань трудовлаштування, подає допомогу
громадянам у підборі відповідної роботи, організує при потребі
професіональну підготовку і перепідготовку громадян.
———————–
СИСТЕМИ
ФОРМИ

ПРЯМА ІНДИВІДУАЛЬНА С-МА
ПРЯМА, КОЛЕКТИВНА С-МА
ВІДРЯДНО-ПРЕМІАЛЬНА С-МА
НЕПРЯМА С-МА

ВІДРЯДНО-ПРОГРЕСИВНА

АКОРДНА С-МА
ВІДРЯДНА
ПОЧАСОВО-ПРЕМІАЛЬНА
ЗА ПОСАДОВИМИ ОКЛАДАМИ
ПРОСТА
ПОЧАСОВА

Похожие работы