На відміну від дуже багатьох гуманітаріїв свого й наступного поколінь, Гаспаров, чудовий знавець російського модернізму, не погоджувався брати в якості свого власного «уже готовий» інтелектуальний багаж зразка 1913 року.
Думаю, що відома критичність Гаспарова на адресу Бахтіна народжується не тільки й не стільки через те, що той, на думку Гаспарова, інтелектуально належав революції-розриву, а не спадщині-наступності, а тому, що в тій ситуації, де Бахтін, на думку Гаспарова, культивував езотеризм і довільність, сам він прагне й призиває інших до відкритості й раціональності.
І якщо пошук традиції може бути колективною справою в силу загальної історичної ситуації й умов, то результат – обрана (знову ж – реконструйована!) або винайдена традиція – буде сугубо індивідуальним.
При всієї ритористичності формулювань погляди Гаспарова приречені залишатися ще-не-каноном. З’єднання просвітительства з літературним «академічним авангардизмом» і філологічним маргінальним академізмом і народжують пунктирну самознайдену традицію Гаспарова, індивідуальну традицію академічности-маргінальності.
Енциклопедизм вважався головним достоїнством М.Л. Гаспарова в 1970 – 1980-е роки. Гаспаров, наскільки можна судити, представлявся тоді фігурою, парний С.С. Аверинцеву: крім енциклопедизму, обом був властивий історизм, що розуміється подвійно – як віртуозне володіння численними древніми першоджерелами і як сприйняття сучасності як частки випадку на тлі великого історичного потоку.
Друге було більше виражене в Гаспарова, тому що в обох своїх фундаментальних оглядах – «Нарисі історії російського вірша» (1982) і «Нарисі історії європейського вірша» (1984) – Гаспаров присвячував останній розділ сучасності й різних паростків нового, актуальним тенденціям, хоча завжди обережно обмовляв, що судити про перспективи в науковому дослідженні важко.
Аверинцев про сучасність писав менше, і це напівумовчання сприймалося як значиме: його тексти здавалися ідеологічно більше радикальними, і читачам залишалося припустити, що на сучасні теми він у відкриту висловлюватися не може по цензурних міркуваннях. В обох випадках сполучення енциклопедизму й історизму давало можливість виходу за межі радянської ситуації.
У творчості й Гаспарова, і Аверинцева сучасна їм дійсність не телеологічно виправдувалася розвитком світової культури (як це було суцільно й поруч у пропагандистської паранауці), а представлялася часткою случаємо більше загальних складних і розгалужених історичних сюжетів, які й дозволяли глянути на неї з боку, тобто критично.
Список использованной литературы:
1. Александрова О.В. Единство прагматики и лингвопоэтики в изучении текста художественной литературы. // Проблемы семантики и прагматики. – Калининград, 1996. – С. 3-7.
2. Алексеева И.С. Введение в переводоведение. – СПб.: Филологический факультет СПбГУ; М., 2004. – 352 с.
3. Алексеева И.С. Профессиональный тренинг переводчика. – СПб, 2001. – 288 с.
4. Аникст А. Поэмы, стихотворения и сонеты Шекспира // Шекспир У. Полное собрание сочинений. Т. 8. – М., 1960. – С. 559-591.
5. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. – М., 1990. – 300 с.
6. Бреус Е.В. Основы теории и практики перевода с английского языка на русский. – М., 2001 – 197 с.
7. Виноградов В.С. Перевод: Общие и лексические вопросы. – М., 2006. – 240 с.
8. Винокур Г.О. Понятие поэтического языка. // Винокур Г.О. О языке художественной литературы. – М., 1991. – С. 24-31.
9. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка. – М., 1977. – 334 с.
10. Гаспаров М.Л., Автономова Н.С. Сонеты Шекспира – Переводы Маршака. // О русской поэзии. – СПб., 2001. – С. 389-409.
11. Гаспаров М.Л. Взгляд из угла // НЛО. 1993. № 3. С. 45— 48.
Иванов А.О. Безэквивалентная лексика. – СПб., 2006. – 192 с.
12. Казакова Т.А. Практические основы перевода.. – СПб., 2001. – 320 с.
13. Квятковский А. П. Эпитет // Квятковский А. П. Поэтический словарь. – М.: Сов. Энцикл., 1966. – С. 359-361.
14. Комиссаров В.Н. Теория перевода. – М., 1990. – 253 с.
15. Левин Ю.Д. Об исторической эволюции принципов перевода, в Сб. “Международные связи русской литературы”, М.-Л., 1963.
16. Морозов М.М. Избранные статьи и переводы (о сонетах У.Ш. в переводе Маршака). – М., 1954.
17. Нелюбин Л.Л. Толковый переводоведческий словарь. – М., 2003. – 318 с.
18. Гаспаров М.Л. Брюсов – переводчик. Путь к перепутью // Гаспаров М.Л. Избранные труды. Том ІІ: О стихах. – М.: Языки русской культуры, 1997. – С. 121-129.
19. Денисова Г. В мире интертекста: язык, память, перевод / Предисловие С. Гардзонио; Предисловие Ю.Н. Караулова. – М.: Азбуковник, 2003. – 298 с.
20. Дзера О. Жанри художнього перекладу // Записки перекладацької майстерні. – Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – Т. 1. – С. 18-37.
21. Левый И. Искусство перевода / пер. с чеш. и предисл. Вл. Россельса. – Москва: Прогресс, 1974. – 398 с.
22. Попович А. Проблемы художественного перевода / пер. с слов. И.А. Бернштайна и И.С. Чернявской. – Москва: Высш.шк., 1980. – 200 с.
23. Тороп П. Тотальный перевод. – Тарту: Изд-во Тартуского ун-та, 1995. – 220 с.
24. Bassnett, Susan and Lefevere, Andre (eds.). Constructing Cultures: Essays on Literary Translation. – Clevelend – Philadelphia – Toronto – Sydney – Johannesburg: Multilingual Matters, 1998. – 143 p.
25. Eco, Umberto. Mouse or Rat? Translation as Negotiation. – London: Weidenfeld & Nicolson, 2003. – 200 p.
26. Holthuis S. Intertextuality and meaning constitution. An approach to the comprehension of intertextual poetry // Approaches to Poetry, Some Aspects of Textuality and Intermediality. – Berlin: Walter de Gruyter, 1994. – P. 77-99.
27. Цит. по: Гаспаров М.Л. Записки и выписки. М., 2000. С. 333.
28. Гаспаров М.Л. Русские стихи 1890-х-1925-го годов в комментариях. М., 1993. С. 207, 187-188 – стихи. С. 267 – биографич. справка).
29. Venuti, Lawrence. The Translator’s Invisibility: A History of Translation. – London and New York: Routledge, 1995. – 353 p.
Бесплатно скачать реферат “М. Л. Гаспаров, як перекладач та дослідник проблем античного перекладу” в полном объеме