МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ
Контрольна робота
на тему:
Дореформені та після реформені судові установи та установи прокуратури ХІХ сторіччя.
Виконавець: студентка І курсу
Факультет: документознавства
та інформаційної діяльності
групи ДР-39
Савченко О. А.
Київ 2000
Зміст.
Система судів дореформенного періоду.
Інститути адвокатури до 1864 року.
Завдання судової реформи 1864р.
Окружний суд.
Судова палата.
Література.
Судова система в Україні на початкуXIXст. не була одноманітною. Суд перебував у руках чиновників-дворян. Судову систему пронизував бюрократизм, у судах існували тяганина і хабарництво. У Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській (тепер Дніпропетровська обл.) і Таврійській губерніях судову систему привели відповідно до судової системи корінних губерній Центральної Росії. Судами першої інстанції були станові суди: у повітах—земські суди для дворян і селян; у містах— магістрати та ратуші для купців і міщан. Другою інстанцією для них вважалися губернські суди (палата кримінального і палата цивільного суду). Окрім того, в Одесі створили ще комерційний суд, а у губерніях—совісні суди для розгляду справ про злочини божевільних і неповнолітніх та надвірні суди, які розглядали кримінальні та цивільні справи осіб, станову належність яких нелегко було визначити (різночинці), а також чиновників і військовослужбовців, котрі тимчасово перебували там у справах служби.
У правобережних (Київській, Волинській і Подільській) губерніях структура судової системи була іншою. Судову систему тут очолював головний суд, який став апеляційною інстанцією для судів повітових, підкоморських, магістратів і ратуш. Повітовий суд вважався становим судом для дворян і селян, магістрати і ратуші—становими судами у містах. Підкоморський суд—це становий суд першої інстанції у межових справах. Совісні суди у цих губерніях не існували.
Головний суд складався з двох департаментів—цивільних і кримінальних справ. Компетенція суду була однотипна з компетенцією палат кримінального і цивільного суду інших губерній. Окрім цього, у зв’язку з відсутністю у цих губерніях совісних судів, головним судам були підсудні також справи про малолітніх і божевільних злочинців. Після розгляду в головному суді ці справи поступали в обов’язковому порядку в5-йдепартамент Сенату. До підсудності головного суду належали також справи, які становили компетенцію надвірних судів до їх ліквідації у Волинській і Подільській губерніях1802p. На вироки та рішення головного суду апеляція і скарги подавалися до Сенату.
Виконання судових вироків відповідно до Литовського статуту проводили у повітах повітові, а в містах— міські суди. У1812p.був уведений єдиний у всій Російській імперії порядок виконання судових вироків: воно передавалося у містах—міській поліції, повітах—нижнім земським судам.
Судова система у Лівобережній Україні за місцевими особливостями була подібна до системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією вважався генеральний суд, що мав таке ж значення, як палати кримінального та цивільного суду в Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській, Таврійській губерніях і головний суд у губерніях Правобережної України. Особливістю генерального суду було те, що старшому з генеральних суддів доручалось у випадку відсутності губернатора і віце-губернатора тимчасове управління губернією. Генеральний суд складався з двох департаментів, кожен з яких укомплектовувався генеральним суддею та двома радниками, призначеними урядом і п’ятьма засідателями, котрі обиралися від дворянства щотри роки. Повітовий і підкоморський суди будь-яких відмінностей порівняно з судами у Київській, Волинській і Подільській губерніях не мали.
Діяльність усіх судів у губерніях була підконтрольною губернаторам. Кримінальні справи в обов’язковому порядку подавалися губернаторам для ознайомлення. У випадку розбіжності між думкою губернатора і вироком суду справа передавалася до Сенату. Останній, як правило, підтримував думку губернатора, позбавляючи сили вирок кримінальної палати, головного або генерального суду.
Деякі особливості у губерніях України впродовж 30-х роківXIXст. були ліквідовані. Так, генеральний і головні суди перетворили на палати кримінального і цивільного суду, голови яких призначалися імператором за поданням міністра юстиції, а радники—міністром юстиції. Судова система в Україні доповнювалася селянськими судами, що розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи на підставі звичаєвого права. У судах була запроваджена російська мова.
Судова реформа, проведена на підставі Судових статутів20листопада1864p.Вона проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність усіх перед законом, гласність, усність. Засновувалася адвокатура, була проведена реорганізація прокуратури. Одночасно реформа зберегла залишки феодально-станового судочинства (станові суди—церковні, військові, волосні, окремий порядок розгляду справ про службові злочини).
Реформа1864p.створила подвійну систему судів: місцеві суди—одноособовий мировий суддя, повітовий з’їзд мирових суддів і Сенат та- загальні суди—окружні суди, судові палати і Сенат.
В окружних судах при розгляді більших кримінальних справ було запроваджено інститут присяжних засідателів, списки яких складали земські та міські управи, погоджені з губернатором або градоначальником. Дія судової реформи поширювалася переважно на центральні губернії. Відповідно до реформи, в Україні повинні були існувати місцеві та загальні суди. Проте суди обидвох ланок були створені тільки у Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях. У інших губерніях України дозволялося створювати тільки місцеві суди і тільки після декількох років по прийняттю реформи. Наприклад, у Чернігівській губернії з1869p.мирові суди ліквідували (крім деяких міст, зокрема Одеси і Харкова), а1912p.їх знову відновили. У Правобережній Україні судова реформа проводилася двома етапами: спочатку з1871p.були запроваджені мирові суди. На відміну від інших губерній, мирові судді тут не обиралися строком на три роки повітовими земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали майновий та освітній цензи, а призначалися міністром юстиції. На них не поширювався принцип незмінності. Тільки1880p.були відкриті Київська судова палата і Житомирський, Кам’янець-Подільський, Київський, Луцький та Уманський окружні суди.
За пореформенні роки до судової реформи внесено понад700змін і поправок.
Принципові зміни відбулися у процесуальному праві. Важливе значення мало проголошення у кримінально-процесуальному праві презумпції (лат.praesumptio —припущення) невинності. За ним будь-яка особа, підозрювана або обвинувачувана у вчинені злочину, вважалася невинною доти, поки її винність не доведена судом. Серйозні зміни відбулися у доказовому праві. Скасовано систему формальних доказів, характерних для феодального права. їх замінила система вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів. Докладно регулювався у законодавстві процесуальний порядок розгляду кримінальних справ окружними судами з участю присяжних. У цих судах винесенню вироку передував вердикт (лат.vere dictum — правильно сказане) присяжних про винність або невинність підсудного. Після проголошення вердикту присяжні вже не могли впливати на подальший хід справи. Міру покарання визначав тільки коронний суд. Досягненням кримінально-процесуального права у цей період була детальна і чітка регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах. У місцевих судах усі питання процесу одноособове розв’язував мировий суддя. Для більшості вироків (місцевих і загальних судів) передбачалося оскарження в.апеляційному порядку. Вироки суду присяжних і судових палат могли бути оскаржені або опротестовані тільки у касаційному порядку до Сенату. Вироки Сенату і Вищого кримінального суду (тимчасово діючий суд для розгляду особливо важливих справ або справ про злочини високопоставлених осіб) вступали у законну силу негайно, за ними допускалися тільки прохання про помилування на ім’я імператора.
Розгляд цивільних справ відбувався відповідно до принципів, усності, гласності, змагальності. У суді могли брати участь адвокати (присяжні повірені). Допускалося примирення сторін. Перегляд судових рішень здійснювався в апеляційному порядку.
Література
Кульчицький В. Історія держави і права України. — К., 1996
Ткач А. Історія кодефікаційного дореволюційного права України. — К., 1968